МАКРОЕКОНОМІЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРИРОДООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ(ТЕОРІЯ, МЕТОДОЛОГІЯ, ПРАКТИКА)

brief description

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА «ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА СТАЛОГО РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ»

На правах рукопису

ЖАРОВА ЛЮБОВ ВАЛЕРІЇВНА

УДК 330.34:005.44

МАКРОЕКОНОМІЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРИРОДООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ(ТЕОРІЯ, МЕТОДОЛОГІЯ, ПРАКТИКА)

08.00.06 – економіка природокористуваннята охорони
навколишнього середовища

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора
економічних наук

Науковий консультант
Хлобистов Євген Володимирович,
доктор економічних наук, професор

Київ – 2012

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 4
ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРИРОДООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 18
1.1 Сутнісні ознаки макроекономічного регулювання природоохоронної діяльності 18
1.2 Макроекономічне регулювання в системі наукового забезпечення природоохоронної діяльності 39
1.3 Гармонізація природоохоронноїта економічної діяльності 59
Висновки до розділу 1 67
РОЗДІЛ 2
МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРИРОДООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 70
2.1 Методи структурно-динамічного аналізу ефективності природоохоронної діяльності 70
2.2 Кластерний підхід до просторової організації природоохоронної діяльності 82
2.3 Екологічна безпека в макроекономічному регулюванні природоохоронної діяльності 110
Висновки до розділу 2 146
РОЗДІЛ 3
СУЧАСНИЙ СТАН МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРИРОДООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 152
3.1 Системні важелі регулювання природоохоронної діяльності 152
3.2 Міжнародний рівень регулювання природоохоронної діяльності 175
3.3 Особливості регулювання природоохоронної діяльності на державному рівні 191
Висновки до розділу 3 211
РОЗДІЛ 4
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРИРОДООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 217
4.1 Просторове упорядкування системи макроекономічного регулювання природоохоронної діяльності 217
4.2 Напрями формування інноваційної моделі регулювання природоохоронної діяльності 229
4.3 Структура соціо-еколого-економічних обмежень у регулюванні природоохоронної діяльності 240
Висновки до розділу 4 250
РОЗДІЛ 5
МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ МАКРОЕКОНОМІЧНОГОРЕГУЛЮВАННЯ ПРИРОДООХОРОННОЇДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ 255
5.1 Державна екологічна політика макроекономічного регулювання природоохоронної діяльності 255
5.2 Механізми попередження надзвичайних ситуацій природно-техногенного характеру 275
5.3 Інституціональне середовище забезпечення інноваційних механізмів регулювання 298
Висновки до розділу 5 318
ВИСНОВКИ 322
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 343
ДОДАТКИ 397

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ЄС Європейське Співтовариство
КП Кіотський Протокол до Рамкової конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату
НС надзвичайна ситуація
РПД регулювання природоохоронної діяльності
РФБ резервний фонд бюджету
СПЕБ стратегічний потенціал екологічної безпеки

ВСТУП

Актуальність теми. Макроекономічне регулювання природоохоронної діяльності набуває все більшої актуальності у зв’язку з такими об’єктивними чинниками, як погіршення стану навколишнього природнього середовища, виснаження, зміна та деградація екосистем, збільшення кількості надзвичайних ситуацій природно-техногенного характеру та ін. Крім того, додаються організаційно-управлінськи фактори впливу, а саме переговори, протести, дослідження з екологізації виробництва та споживання тощо на міжнародному та державних рівнях. Вказані питання знаходять відображення не тільки в наукових дослідженнях, а й у числених міжнародних документах (протоколах та конвенціях). Проте якісних змін щодо покращення екологічної ситуації, зниження антропогенного навантаження не досягнуто, що неодноразово підкреслювалось на міжнародних зустрічах, у тому числі на Ріо+10 та Ріо+20.
Однією з базових проблем, що постають на шляху до сталого розвитку людства, є формування відповідних стратегії та планів дій, що мають втілюватися на національному рівні, оскільки саме на ньому формується система постулатів сталого розвитку. Однак при цьому окремі країни залишаються розрізненими у своїх діях та в контексті досягнення цілей на світовому рівні. До цього додаються фактори національного егоїзму, недостатня усвідомленість змісту завдань, прагнення отримати привілеї за участь у загальних процесах, зосередженість на вирішенні більш вузьких проблем, у тому числі соціальних тощо. Все це у сукупності призводить до недостатньої ефективності екологічної політики, нераціонального використання ресурсів, збільшення антропогенного навантаження та зниження рівня екологічної безпеки на планетарному рівні.
Теоретичні та практичні підходи до сучасних методів природокористування потребують постійного вдосконалення. Численні теоретичні та практичні дослідження О.М.Алимова, Н.М.Андрєєвої, О.Ф.Балацького, І.К.Бистрякова, Б.В.Буркинського, О.О.Веклич, Т.П.Галушкіної, З.В.Герасимчук, Л.С.Гринів, Б.М.Данилишина, С.І.Дорогунцова, С.М.Козьменка, Я.В.Коваля, В.С.Кравціва, Л.Г.Мельника, В.С.Міщенка, В.В.Микитенко, О.І.Пашенцева, О.В.Прокопенко, В.Г.Сахаєва, В.В.Сабадаша, А.В.Степаненка, В.М.Степанова, О.М.Теліженка, Ю.Ю.Туниці, Т.Ю.Туниці, С.К.Харічкова, М.А.Хвесика, Є.В.Хлобистова, В.Я.Шевчука та ін. заклали вагомий внесок у розвиток економіки природокористування щодо теорії макроекономічного регулювання. Серед зарубіжних вчених відзначаються роботи Г.Дейлі, Д.Медоуз, А.Пігу, Р.Коуза, А.Голуба, Є.Струкової, С.Бобильова, Г. Хардінга, Р. Констанци, К.Боулдінга, Н. Георгеску-Рожена, П.Одума та ін. Спираючись на дослідження цих та інших науковців, можна дійти висновку про недостатню опрацьованість та рівень досліджень саме питань визначення макросценаріїв розвитку суспільства в сучасних уявленнях про сталий розвиток, зокрема, стосовно просторової організації природокористування, визначення змін та уявлень щодо екологічної безпеки та трансформації теорій гармонійного, збалансованого зростання. В дисертаційній роботі методологічний акцент робиться на застосуванні структурно-динамічній теорії до економіки природокористування та охорони навколишнього середовища. Для цього доцільно розкрити не тільки теоретичні засади та методологічні підвалини структурно-динамічної теорії, а й відповідні чинники та механізми впливу для визначення особливостей формування системи екологічної безпеки регіонального розвитку. Особливо відзначається дефіцит досліджень у сфері визначення макроекономічних чинників на глобальному та міждержавному рівні стосовно екологічної безпеки та природокористування.
Коли в дослідженнях йдеться про взаємозв’язок потреб безпеки і викликів та економічних технологій їх розв’язання, то численні роботи з економічної безпеки держави – В.А.Бегми, А.І.Сухорукова, А.І.Мокія, Я.А.Жаліла, О.С.Власюка, В.П.Горбуліна, С.І.Пірожкова, М.І.Флейчук та ін. – не розкривають особливостей антикризового менеджменту еколого-економічного розвитку держав та регіонів з урахування ґенези криз та їх штучної генерації. Економічна думка не залишається осторонь політичних та політологічних, соціальних проблем розвитку, та нині навіть критичне осмислення політик держав у межах Кіотського протоколу та Пост-Кіотських домовленостей не є вичерпною та не є акцентованою на економіку природокористування. Роботи Б.Ломборга, П.Шварца, Д.Ренделла, М.Миланковича, П.Скотта, В.Г.Горшкова, Ф.Даймона, А.П.Капіци, вітчизняних дослідників – Б.З.Піріашвілі, М.М.Ворончука, В.Г.Дюканова, В.В.Волошина відносно дотично торкаються проблематики глобальних впливів на еколого-економічну стратегію та міжнародні й національні фактори формування екологічної політики із застосуванням структурно-динамічної системології в контексті сучасних тенденцій розвитку. Особлива увага в макроекономічному регулюванні природоохоронної діяльності має бути приділена дослідженню трансформації неоколоніалізму під кутом зору трансформації економічних важелів та сутності природокористування.
Залишаються фрагментарно розробленими позиції щодо практичної реалізації макроекономічного регулювання природоохоронної діяльності. Особливо це стосується екологізації підприємницької діяльності (нечисленні роботи Є.Ю.Какутича, І.Г.Гречановської, В.Є.Реутова, А.А.Садєкова та ін.), визначення стратегічних напрямків розвитку екологічної політики та потенціалу забезпечення регіональної екологічної безпеки, а також визначення бюджетних можливостей та бюджетних важелів впливу на сучасну екологічну політику держави.
Чинна практика економічного та нормативно-правового регулювання природоохоронної діяльності значною мірою зосереджена на державному та регіональному рівнях, обмежуючись при цьому локальними проблемами та загальнонаціональними пріоритетами, і лише рамково враховуючи вимоги, рекомендації міждержавних та глобальних договорів, конвенцій, протоколів та світові практики формування систем регулювання природоохоронної діяльності. Наразі нагальними стають дослідження з макроекономічного регулювання, зосереджені на інкорпорації системи міжнародних вимог, регуляторів та стимуляторів до національних політик з метою підвищення їх ефективності та створення єдиного простору для реалізації принципів сталого розвитку, забезпечення екологічної безпеки тощо.
Саме в цьому контексті знаходиться представлене дослідження, яке присвячене теоретичному, методичному та практичному розв’язанню окреслених проблем у площині макроекономічного регулювання природоохоронної діяльності, що загалом визначає його актуальність та своєчасність.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано в межах комплексних наукових досліджень Державної установи «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України», зокрема комплексного прикладного дослідження: III-5-11(6) «Формування і реалізація моделі державної екологічної політики України та її регіонів» (номер державної реєстрації 0111U000329), в рамках підтеми «Розробка моделі формування, впровадження та подальшого наукового супроводу реалізації державної екологічної політики України на засадах сталого розвитку» при опрацювання розділу «Формування концептуальних засад моделі державної екологічної політики України на основі паритетності складових сталого розвитку», де за участю автора розроблено та використано структурно-динамічну теорію економіки природокористування, що розглядає природоохоронну діяльність як складну систему, що постійно розвивається, а компоненти та взаємозв’язки постійно трансформуються під впливом внутрішніх та зовнішніх факторів.
Радою по вивченню продуктивних сил України НАНУ при виконанні тем: III-12-09(97) «Просторовий розвиток продуктивних сил України та удосконалення їх системной організації» (номер державної реєстрації 0108U009959) в підтемі «Аналіз і оцінка тенденцій та проблем просторового розвитку природних, соціальних та виробничих сил України» у розділі «Оцінка екологічної безпеки просторового розвитку продуктивних сил», в рамках якої дисертантом було удосконалено кластерний підхід до просторової організації природоохоронної діяльності та проведено моделювання процесів гармонізації природоохоронної та економічної діяльності;III-13-09(98) «Інституціональне забезпечення раціонального природокористування в Україні» (номер державної реєстрації 0108U009954) в підтемі «Структуризація інституціонального забезпечення за видами природоохоронної діяльності» у розділі «Інституціональне забезпечення системи раціонального природокористування та охорони навколишнього природного середовища», де дисертантом було розроблено пропозиції щодо вдосконалення інституційного середовища забезпечення інноваційних механізмів макроекономічного регулювання природоохоронної діяльності; III-11-08(95) «Розробка прогнозу змін клімату та оцінка його впливу на економіку і системи життєдіяльності населення» (номер державної реєстрації 0108U004426) в підтемі «Визначення основних наслідків та оцінок впливу змін клімату на економіку та системи забезпечення життєдіяльності населення України для найбільш вірогідних варіантів прогнозу цих змін у найближчі десятиліття та розробка рекомендацій по виробленню стратегії сталого економічного розвитку і надійного функціонування систем забезпечення життєдіяльності її населення в умовах очікуваних кліматичних змін» у розділі «Екологічна безпека населення – розробка перспективних рекомендацій по виробленню стратегії адаптації екологічних та рекреаційних систем», де дисертантом було розроблено структуру соціо-еколого-економічних обмежень у регулюванні природоохоронної діяльності та запропоновано підходи до вдосконалення механізму попередження надзвичайних ситуацій природно-техногенного характеру.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розроблення теоретичних, методологічних та практичних засад макроекономічного регулювання природоохоронної діяльності.
Для досягнення зазначеної мети вирішувалися наступні завдання:
• визначити сутнісні ознаки та розробити теоретичні підходи до макроекономічного регулювання природоохоронної діяльності;
• систематизувати наукове забезпечення економіки природокористування та охорони навколишнього природного середовища в сфері макроекономічного регулювання природоохоронної діяльності;
• провести моделювання процесів гармонізації природоохоронної та економічної діяльності;
• обґрунтувати структурно-динамічні підходи до макроекономічного регулювання природоохоронної діяльності з урахуванням відкритості та постійного розвитку системи регулювання;
• розробити методологічний підхід до макроекономічного регулювання природоохоронної діяльності на засадах структурно-динамічної теорії, теорії кластеризації, теорії стратегічного потенціалу екологічної безпеки та сучасних практиках екокризового управління;
• систематизувати категоріальний апарат економіки природокористування на основі визначеннясутнісних ознак кризових явищ та процесів еколого-економічного характеру;
• розробити підходи до інтегральної оцінки стану довкілля на регіональному рівні, що враховують нормативні положення чинного законодавства та міжнародні вимоги й пропозиції щодо визначення та оцінювання інтегральних еколого-економічних показників;
• систематизувати та вдосконалити методичні підходи до визначення стратегічного потенціалу екологічної безпеки;.
• формалізувати методологічні підходи та організаційно-управлінський апарат інтегрованого еколого-економічного управління прибережними зонами;
• розвинути методичні підходи до еколого-економічної кластерізації.
Об’єктом дослідження є процес макроекономічного регулювання природоохоронної діяльності.
Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади, організаційні та інституційні засади та практичні підходи до макроекономічного регулювання природоохоронної діяльності.
Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дисертаційної роботи є фундаментальні положення економічної теорії, економіки природокористування, розміщення продуктивних сил, глобалістики і сталого розвитку, а також системного підходу, що висвітлені у працях вітчизняних і зарубіжних учених. Для досягнення поставленої мети використовувались наступні методи економічного дослідження: морфологічний та абстрактно-логічний – для аналізу та узагальнення наукових теорій з економіки природокористування та деталізації теоретико-методологічних напрямів еколого-економічного дослідження у міжнародній та вітчизняній практиках; логічного аналізу та синтезу – у ході розроблення теоретико-методологічних засад структурно-динамічної теорії макроекономічного регулювання природоохоронної діяльності; системно-структурний – для визначення основних макроекономічних механізмів природоохоронної діяльності; статистичний та експертних оцінок – для формування практичних рекомендацій та обґрунтування запропонованих рішень; індукції та дедукції, синтезу і групувань – для дослідно-експериментальної перевірки адекватності сформованих у дисертації теоретико-методологічних та практичних положень..
Інформаційну базу дослідження становлять нормативно-правові акти Верховної Ради України і Автономної Республіки Крим, постанови Кабінету Міністрів України, Укази Президента України, офіційні дані Державної служби статистики України та Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Міністерства економічного розвитку та торгівлі України. Використано оприлюднені результати економіко-статистичних досліджень вітчизняних і зарубіжних учених у сфері гарантування економічної безпеки, стратегічного управління, економіки природокористування і сталого розвитку.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробленні теоретичних, методологічних та практичних засад макроекономічного регулювання природоохоронної діяльності на основі сформованої структурно-динамічної теорії природокористування.
Найсуттєвішими результатами, які характеризують наукову новизну дослідження та особистий внесок дисертанта, є наступні:
вперше:
• розроблено теоретичні та методологічні підходи до макроекономічного регулювання природоохоронної діяльності, що базуються на визначенні сутнісних ознак такого регулювання, узагальнено та систематизовано наукове забезпечення й моделювання процесів гармонізації природоохоронної та економічної діяльності;
• запропоновано інноваційну модель макроекономічного регулювання природоохоронної діяльності, яка ґрунтується на структурно-динамічній теорії, теоріях кластеризації і стратегічного потенціалу екологічної безпеки та сучасних практиках екокризового управління;
• сформульовано концептуальні положення макроекономічного регулювання природоохоронної діяльності на основі формування організаційно-управлінської моделі природоохоронного регулювання, з урахуванням соціо-еколого-економічних обмежень територіального розвитку;
удосконалено:
• категоріальний апарат економіки природокористування шляхом уведення понять первинної та вторинної криз безпеки (або так званих псевдо-криз) на основі класифікації криз та систематизації передумов їх виникнення, алгоритму генерування та факторів розвитку;
• методичні підходи до визначення організаційно-економічних особливостей впровадження структурно-динамічного регулювання природоохоронної діяльності на макроекономічному рівні, що, на відміну від існуючих підходів, реалізуються на засадах врахування відкритості та постійного розвитку системи регулювання та з урахуванням визначеного набору взаємозв’язків, що постійно трансформуються під впливом внутрішніх та зовнішніх факторів;
• організаційно-методичні підходи до розробки та впровадження інтегральної оцінки стану довкілля на регіональному рівні, які, на відміну від існуючих, враховують нормативні положення чинного законодавства та міжнародні вимоги й пропозиції щодо визначення та оцінювання інтегральних еколого-економічних показників (у сфері використання земельних та водних ресурсів, а також стану атмосферного повітря);
• методичне забезпечення до визначення, аналізу та організаційно-управлінської реалізації стратегічного потенціалу екологічної безпеки, яке, на відміну від існуючих, спрямоване на вдосконалення розподілу резервного фонду Кабінету Міністрів України на основі побудови карти стратегічних груп;
• концептуальні засади макроекономічного регулювання зборів і стягнень за забруднення навколишнього природного середовища, що, на відміну від існуючих, базуються на авторській концептуальній моделі системи територіального та галузевого управління з урахуванням факторів зовнішніх впливів на реалізацію екологічної політики, зокрема, стосовно формування та розвитку стратегічного потенціалу екологічної безпеки;
• організаційно-економічний механізм попередження надзвичайних ситуацій природного та техногенного походження, який, на відміну від існуючих, спирається на застосування розробленої автором оцінки природно-техногенної (екологічної) вразливості економіки.
набули подальшого розвитку:
• теоретико-методологічні основи економіки природокористування в частині макроекономічного регулювання природоохоронної діяльності, які, на відміну від існуючих, спрямовані на вдосконалення національної екологічної політики через урахування глобальних тенденцій антикризового менеджменту та застосування механізму псевдо-криз;
• методологічні підходи та організаційно-управлінський апарат інтегрованого еколого-економічного управління прибережними зонами, що розглядається в системі макроекономічного регулювання природоохоронної діяльності, що, на відміну від існуючих, поєднує екологічні цілі управління шляхом уніфікації та інтеграції економічних пріоритетів, важелів та інституцій забезпечення ефективного управління;
• методичні та організаційно-управлінські підходи до формування й розвитку інституційного забезпечення інноваційних механізмів природоохоронного регулювання, що, на відміну від існуючих, передбачають планування видатків місцевого і державного бюджету для формування раціонального та ефективного механізму створення та розподілення резервного фонду центрального органу виконавчої влади.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що теоретичні та методичні положення, висновки і рекомендації дисертаційної роботи доведені до рівня практичних розробок, які сприяють підвищенню ефективності макроекономічного регулювання природоохоронної безпеки та формують теоретико-методологічну та інформаційну основу для розроблення державних і регіональних політик та програм розвитку.
Наукові розробки здобувача використано в діяльності органів центральної виконавчої влади, зокрема:
Міністерством екології та природних ресурсів України при реалізації заходів і положень Стратегії державної екологічної політики України на період до 2020 р.(довідка № 8-7-993 від 06.12.2012 р.),
Міністерством надзвичайних ситуацій України при розробці проекту Загальнодержавної цільової програми захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на 2013-2017 рр. та підготовки розділів щодо економічного, матеріально-технічного та фінансового забезпечення системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації природного та техногенного характеру у національних доповідях про стан техногенної та природної безпеки в Україні у 2008-2011 рр.(довідка № 162/02-219/03 від 05.12.2012р.),
Міністерством економічного розвитку та торгівлі Українипри розробці нормативно-правових актів з економічних питань природокористування та програмних документів спрямованих на забезпечення сталого розвитку держави (довідка № 3731-04/48379-12 від 07.12.2012 р.),
Головним управлінням зовнішніх зв’язків і міжнрегіонального співробітництва Ради Міністрів АР Крим при реалізації стратегії економічного та соціального розвитку АР Крим на період до 2020 року (довідка № 04-05/847 від 18.12.2012 р.),
Головним управлінням економіки Сумської обласної державної адміністрації при розробці Програми економічного і соціального розвитку Сумської області на 2012 р. та основних напрямів розвитку на 2013-2014 рр. (довідка № 04-01/1812 від 20.12.2012 р.),
Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Одеській області при розробці планів дій з підвищення рівня регіональної безпеки та впровадження курсу «Зеленої економіки» в Одеській області (довідка № 1184/04/01 від 07.12.2012 р.),
Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-дослідний інститут сталого розвитку та природокористування» при реалізації Проекту з підготовки доповіді «Цілі розвитку тисячоліття – Крим» в межах Цілі 7 «Сталий розвиток довкілля» (довідка № 05/124, від 01.12.2012 р.).
Особистий внесок здобувача.Дисертаційна робота є самостійною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до розв’язання теоретичних, методологічних та практичних проблем щодо макроекономічного регулювання природоохоронної діяльності. Із наукових робіт, опублікованих у співавторстві, у дисертації використано лише ті ідеї та принципові положення, що належать дисертанту. Робота не містить матеріалів кандидатської дисертації.
Апробація результатів дисертації.Основні положення, висновки і рекомендації дисертаційної роботи доповідалися та обговорювалися на 47 науково-практичних конференціях різного рівня. Найважливішими серед них є:
Міжнародні: «Проблеми Європейської інтеграції і транскордонного співробітництва» (м. Луцьк, 2005 р.), «Стратегія забезпечення сталого розвитку України» (м. Київ, 2008 р.), «Проблеми розвитку прикордонних територій та їх участі в інтеграційних процесах» (м. Луцьк, 2006, 2009 рр.), «Державне регулювання економіки та підвищення ефективності діяльності суб’єктів господарювання» (м. Мінськ, Білорусь, 2011 р.), «Міжнародна конференція з бізнесу та менеджменту» (м. Ізмір, Туреччина, 2011 р.), «Охорона довкілля та проблеми збалансованого природокористування» (м. Кам’янець-Подільський, 2011 р.), «Після Чорнобиля» (м. Потсдам, Німеччина, 2011 р.), «Еколого-економічні проблеми середземноморської прибережної зони» (м. Родос, Греція, 2011 р.), «Сталий розвиток» (м. Варна, Болгарія, 2011, 2012 рр.);
Всеукраїнські: «М.І. Туган-Барановский – видатний учений-економіст. Спадщина та новації» (м. Донецьк, 2005 р.), «Проблеми природокористування, сталого розвитку та техногенної безпеки регіонів» (м. Дніпропетровськ, 2005 р.), «Екологізація економіки як інструмент сталого розвитку в умовах конкурентного середовища» (м. Львів, 2005 р.), «Земельні відносини і просторовий розвиток в Україні» (м. Київ, 2006 р.), «Актуальні проблеми формування рентної політики в сучасних умовах» (м. Київ, 2007 р.), «Проблеми моніторингу та забезпечення економічної безпеки держави» (м. Луцьк, 2007 р.), «Маркетинг інновацій і інновації в маркетингу» (м. Суми, 2008, 2009, 2010, 2011 рр.), «Розвиток продуктивних сил України: від В. І. Вернадського до сьогодення» (м. Київ, 2009 р.), «Міжнародне науково-технічне співробітництво» (м. Київ, 2009 р.), «Сталий розвиток та екологічна безпека суспільства в економічних трансформаціях» (м. Бахчисарай, 2009, 2010, 2011 рр.), «Економічна безпека держави і науково-технологічні аспекти її забезпечення (Недінські читання)» (м. Київ, 2009 р., 2010 р., 2011 р.), «Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону» (м. Суми, 2010 р.), «Екологічний менеджмент у загальній системі управління» (м. Суми, 2010 р.), «Шляхи та інструменти модернізаційного прориву економіки України» (м. Одеса, 2010 р.);
Регіональні науково-практичні: «Актуальні проблеми економічного розвитку України» (м. Київ, 2006 р.), «Сучасні напрями теоретичних та прикладних досліджень» (м. Одеса, 2006 р.), «Громадсько-державний механізм прискореного розвитку підприємництва (регіональний аспект)» (м. Дніпропетровськ, 2006 р.), «Ломоносівські читання» (м. Севастополь, 2006 р.), «Економіка для екології» (м. Суми, 2006 р.), «Регіон 2007: стратегія оптимального розвитку» (м. Харків, 2007 р.), «Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні» (м. Київ, 2008 р.), «Інтеграційні пріоритети України в сучасному геоекономічному просторі» (м. Алушта, 2008 р.), «Перспективи та пріоритети розвитку економіки України та її регіонів» (м. Луцьк, 2008 р.), «Пріоритети національного економічного розвитку в умовах глобалізаційних викликів» (м. Київ, 2008 р.), «Розвиток інноваційних кластерів у сучасних умовах реструктуризації економіки» (м. Севастополь, 2009 р.), «Трансформація світової економіки за умов кризового розвитку» (м. Алушта, 2009 р.), «Проблеми формування та оцінки ефективності функціонування сучасних землегосподарських систем» (м. Київ, 2010 р.), «Природно-ресурсний потенціал збалансованого (сталого) розвитку України» (м. Київ, 2011 р.), «20-річчя наукової діяльності факультету економіки і менеджменту СумДУ» (м. Суми, 2012 р.).
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 47 наукових праць обсягом 101,65 друк. арк., у тому числі 54,6 друк. арк. належать особисто автору. У тому числі 8 монографій (із них 1 одноосібна), 1 брошура, 24 статті в наукових фахових виданнях, 10 – у матеріалах наукових конференцій, 4 – в інших виданнях.
Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 425 стор. комп’ютерного тексту, який включає 34 таблиці та 35 рисунків. Список використаних джерел із 518 найменувань викладено на 53 стор., 5 додатків – на 29 сторінках.

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі зазначається, що макроекономічне регулювання природоохоронної діяльностіє формою цілеспрямованого керуючого впливу, орієнтованого на підтримку рівноваги об’єкту управління та його розвитком через впровадження регуляторів (норм, цілей, зв’язків тощо), як поєднання систем державного та міжнародного регулювання природоохоронної діяльності у їх взаємовпливі та взаємозв’язку.
Об’єктом макроекономічного регулювання є сфера природоохоронної діяльності держави. Суб’єктами можуть бути представлені двома групами – суб’єктами виконання та суб’єктами впливу. Суб’єкти впливу – це держава та її інститути. Суб’єкти виконання – об’єднання, галузі, окремі підприємства тощо.
Головним завданням екологічної макроекономіки є розробка економічного інструментарію, збереження та відновлення глобальної й національної екосистем. Основне питання у розв’язанні цієї проблеми полягає у знаходженні оптимального масштабу реагування через концептуальні парадигми антропоцентричного оптимуму, біоцентричного оптимуму, «природного капіталу» та «ресурсів суспільного використання». Причому виробничий капітал та природний капітал розглядаються як доповнення, а не замінники.
Дослідження інституційних умов розвитку макроекономіки природокористування дає можливість констатувати, що ефективним є лише їх системне поєднання. Адже вихідні умови (момент у якому відбувається регулювання) залежить від синергійного поєднання біологічних, фізичних, психологічних, політичних та економічних особливостей через чітко визначені кордони, порівнянність правил та місцевих умов, програми колективного узгодження, моніторинг, градацію дозволів, механізми розв’язання конфліктів між користувачами ресурсу, які повинні бути прописані в залежності від виду та масштабу конфлікту, та мультирівність.
Центральною концепцією сучасної економіки природокористування як науково-практичного напряму досліджень є неефективність (провал) виключно ринкового регулювання, так зване «фіаско» ринку, тобто конфлікт між тим, яку ціну визначає ринок, та тим, яку ціну призначило б суспільство з урахуванням необхідності збереження довкілля. Це реалізується через зовнішні ефекти (екстерналії), втрату конкурентоспроможності та дефіцит ресурсів. Отже, основні напрями розв’язання проблем взаємодії «екології» та «економіки» в рамках розбудови суспільства та забезпечення його добробуту можна представити наступним чином: еколого-економічне регулювання, квоти на забруднення, податкове та тарифне регулювання, як альтернатива «брудним субсидіям» (dirty subsidies), визначення прав власності, відповідно до теореми Коуза-Стіглера. Зауважимо, що розподілення прав власності може лише у певній мірі стимулювати більш ефективний розподіл ресурсів. Розвиток екологічної економіки може відбуватись за двома сценаріями. Згідно першому – це буде більша інтеграція у соціальні, гуманітарні та природничі науки у пошуку нових точок дотику, перетину та можливостей адаптації теорій та методик. Другий – розширення соціальної складової екологічної економіки (поведінкові теорії груп, психологія поведінки, інституціональні аспекти тощо) для створення альтернативи неокласичній теорії економіки довкілля.
У дисертаційній роботі доведено, що одним із шляхів подолання негативних еколого-економічних явищ та розв’язання проблем невідповідності сучасного етапу розвитку продуктивних сил та нинішньої системи управління вимогам сьогодення є, з одного боку екологізація розвитку, з іншого – зміна погляду на продуктивні сили, тобто розгляд їх крізь призму структурно-динамічної теорії. Екологізація розвитку є багатовекторним процесом, який не обмежується конкретною сферою життя. Екологізація продуктивних сил вимагає екологізації свідомості, законодавства, управління тощо, що у поєднанні призведе до модифікації / зміни закономірностей розміщення продуктивних сил, уявлення щодо ефективності цього розміщення, підходів до управління на всіх щаблях.
Розробка, упровадження і здійснення дієвої екологічної політики держави в цілому і окремих її регіонів – вагоме сучасне завдання; назріла гостра необхідність трансформацій державного управління в природоохоронній сфері з урахуванням світового досвіду і залученням як іноземних, так і внутрішніх інвестицій. Передумовами цього, на нашу думку, виступають: відносно молодий вік держави, споживацька модель розвитку, відсутність достатньої кількості маловідходних технологій, висока енерго- та матеріаломісткість промисловості, нестабільна ситуація в поставках і формуванні цін на енергоресурси, неефективне законодавство у галузі охорони природного середовища і факти його порушення, перехід держави до ринкової економіки тощо.
У дисертаційній роботі виділено три рівні реалізації природоохоронної діяльності або конкретизації суб’єктів, на яку спрямовано таку діяльність: перший – локальний; другий – територіальний або галузевий; третій – державний. Для кожного з цих рівнів, як уже зазначалося, параметри входу та виходу можуть уточнюватись, проте загалом до параметрів входу можна віднести: сучасний техніко-технологічний рівень розвитку і стан продуктивних сил; фоновий рівень забруднення; традиції ведення господарства та бізнесу; політична стабільність, соціально-економічні та демографічні показники розвитку суспільства як основа для активізації природоохоронної діяльності, послідовності її впровадження та превалювання стимулюючих чи примусових заходів тощо. Основні параметри виходу є показниками успішності або неефективності природоохоронних дій, тому необхідно, щоб вони були вимірюваними. Зауважимо, що різні набори параметрів можуть бути вхідними та/або вихідними, до основних з них можна віднести: показники забруднення довкілля та їх динаміки; показники модернізації і технологічного оновлення виробництва; рівень переробки, утилізації та використання відходів; виконання міжнародних договорів, конвенцій, протоколів; стурбованість суспільства.
Удисертаційній роботі визначено основні механізми та фактори, які можуть конкретизуватись залежно від цілей і завдань окремого дослідження, а саме: сила дії факторів впливу на реалізацію природоохоронної діяльності залежить від рівня, на якому вона здійснюється; найбільш прямолінійні механізми, або механізми безпосередньої дії (фіскальні, заборонні тощо), є дієвими на нижніх рівнях, а опосередковані стають впливовими на рівні держави та суспільства; для кожного рівня можна підібрати свій уніфікований набір механізмів та факторів впливу, який буде основою для розробки програми дій.
У дисертації сформульовано основні властивості системи природоохоронної діяльності. Пов’язані із цілями та функціями: синергійність; пріоритетність інтересів; емерджентність; мультиплікативність. Пов’язані зі структурою: цілісність; неаддитівність; структурованість; ієрархічність. Пов’язані з ресурсами та особливостями взаємодії із середовищем: комунікативність; взаємозалежність; адаптивність; надійність. Інші властивості: інтегративність; спадковість; порядок; розвиток; самоорганізація або еквіфінальність.
Еколого-економічна ефективність виконання завдань природокористування та охорони навколишнього середовища визначається не тільки ефективністю функціонування ключових елементів, але і взаємозв’язками в системі та між завданнями, що потребують розв’язання. В роботі доведено, що структурно-динамічна теорія повинна стати основою для дослідження складної штучної динамічної та зазвичай постійної системи природоохоронної діяльності, якій притаманні всі властивості системи та яка перебуває в постійному розвитку і прагне до стану біфуркаційної сталості.
У дисертації доведено, що одним з найефективніших підходів до регіонального управління, зокрема щодо природоохоронної діяльності, є кластеризація продуктивних сил. На підставі міжнародного досвіду й кращої практики можна говорити про наступні фактори успіху кластерної політики: формалізація державної політики стосовно кластерів, що враховує державну (регіональну) специфіку, особливості галузі й учасників кластера (програми розвитку кластерів); формулювання довгострокового бачення кластерів (включення програм розвитку кластерів у стратегію країни/регіону/муніципалітету); розвиток комунікації між основними учасниками кластера: компаніями, державними органами, науково-освітнім співтовариством, фінансовими організаціями, торговельними асоціаціями тощо; активне використання державного (муніципального) замовлення як інструменту підтримки кластерів; розвиток науково-освітньої бази, розширення доступу до державних НДДКР, стимулювання кооперації освітнього й реального секторів; розвиток інноваційної інфраструктури (інкубатори, наукові парки, особливі економічні зони).
Водночас, до числа основних проблем, що перешкоджають масштабному й ефективному застосуванню кластерних технологій можна віднести недолік поінформованості представників органів виконавчої влади й бізнесу в питаннях застосування кластерного підходу; відсутність державної політики, що забезпечує системний підхід й організацію взаємодії різних рівнів виконавчої влади при реалізації кластерних проектів й, як наслідок,– відсутність організаційної й фінансової підтримки кластерних ініціатив; відсутність ефективної методологічної бази, що забезпечує застосування кластерних організаційних технологій; недолік підготовлених фахівців з питань застосування кластерних організаційних технологій; низький рівень розвитку субконтрактації й аутсорсингу.
У дисертаційній роботі визначено передумови формування кластерів як засобів макроекономічного регулювання природоохоронної діяльності, а також у другому розділі роботи визначено фактори успішної кластеризації для проектів, пов’язаних з регулюванням природоохоронної діяльності, а саме: кластеризація на основі екологізації стимулюватиме розвиток інших виробництв у легкій та харчовій промисловості, сервісному секторі; інформаційно–рекламне забезпечення діяльності кластеру повинно стати одним з пріоритетних напрямів його розвитку тощо. В дисертаційній роботі зроблено висновок про можливість, доцільність та необхідність розвитку кластерних структур, як способу просторової організації макроекономічного регулювання природоохоронної діяльності. Кластерний підхід дозволить поєднати цілі економічного розвитку та раціонального використання природних ресурсів на основі гармонізації відносин у соціо-еколого-економічній системі. Розвиток екокластерів повинен стати одним з пріоритетних напрямів державної політики на рівні, перш за все, інституціонального та правового забезпечення та економічної підтримки, останнє може бути реалізовано у тому числі через екологізації підприємницької діяльності.
У дисертаційній роботі визначено потенціал екологічної безпеки як наявні ресурси та засоби, що можуть бути використані для захисту індивіда, суспільства, держави та територій від наслідків антропогенного впливу, стихійних лих тощо. В роботі визначено поняття Стратегічного потенціалу екологічної безпеки (СПЕБ) як динамічного утворення, що передбачає тісні взаємозв’язки між рівнями і факторами формування і реалізації, спирається на систему державного управління та є залежною від соціального чи політичного сприйняття екологічної безпеки.
Принципи формування СПЕБ: пріоритетність забезпечення екологічної безпеки, превентивність заходів щодо забезпечення екологічної безпеки, захищеність суб’єктів і об’єктів безпеки, просторова та часова необмеженість, цілісність, ієрархічність. Розглядаючи СПЕБ, доцільно виділити такі аспекти: 1) функціонування у просторі-часі буття конкретного соціуму;2) комплексність; 3) тривалість; 4) структурна стійкість; 5) квантифікованість; 6) адресність; 7) керованість безпеки; 8) змістовність; 9) дуальність ризику. В роботі визначено три основні типи СПЕБ: теоретично-обґрунтований; інституціонально можливий; економічно доцільний. Стратегічний потенціал екологічної безпеки в системі макроекномічного регулювання приодоохоронної діяльності в дисертаційній роботі за змістом поділяється на природний, інформаційний, соціокультурний, виробничий, інтелектуальний.
У дисертаційній роботі визначено та обґрунтовано основні напрями формування СПЕБ: раціональне й комплексне використання природних ресурсів, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища на всій території; запровадження комплексних заходів з локалізації небезпек, відновлення й оздоровлення екологічної ситуації. Реалізується через екологічне районування території, формування політики підтримки населення, що проживає у районах наростаючої деградації природного середовища, у зонах екологічного ризику. Розробка програми стабілізації й відновлення регуляторних функцій природи на локальному й регіональному рівнях в рамках Планів дій до екологічної політики України або в рамках стратегії сталого розвитку України; забезпечення населення якісною питною водою, продуктами харчування тощо; впровадження екологічно чистих технологій; інноваційний технологічний розвиток, що передбачає активне фінансування фундаментальної та прикладної науки для збільшення частки високотехнологічної продукції у національному виробництві, розробки та запровадження нових ресурсоощадних або «екологічно неагресивних» технологій, екологізації підприємництва; удосконалення економічного та інституційного механізмів регулювання взаємодії державних і місцевих органів влади, суб’єктів господарювання, територіальних громад з питань ресурсозбереження, використання природно-ресурсного потенціалу країни, запобігання збиткам навколишньому природному середовищу та їх відшкодування; створення експериментальних територій сталого розвитку для випробування механізмів та інструментів, а також нагального точкового покращання ситуації; вдосконалення системи моніторингу і прогнозування, приєднання до європейської інформаційної мережі екологічної інформації; удосконалення нормативно-правового та організаційного забезпечення реалізації положень конвенцій та угод щодо транскордонного забруднення; розвиток і вдосконалення системи екологічної освіти і виховання; поглиблення міжнародного співробітництва, виконання зобов’язань, що взяла на себе Україна в рамках міжнародних угод, конвенцій, договорів.
Найбільш узагальнюючим показником екологічної безпеки можна вважати екологічний ризик. З метою зниження ризику виникнення й зменшення масштабів наслідків надзвичайних ситуацій необхідно обґрунтувати ряд превентивних заходів щодо забезпечення прогнозування виникнення й розвитку небезпечних природних явищ та екологічних ситуацій із врахуванням імовірних збитків і втрат, науково обґрунтованого раціонального розміщення виробничого потенціалу, об’єктів господарської і соціальної інфраструктури.
Вирішення цього комплексу задач передбачає ґрунтовне вивчення методичних, нормативних, правових, організаційних та інституційних засад визначення розмірів збитків від наслідків надзвичайних ситуацій та оцінці ризику їх виникнення на основі аналізу: 1) стану технічної й технологічної безпеки потенційно-небезпечних об’єктів; 2) можливих збитків від наслідків надзвичайних (аварійних) подій різного ступеня імовірності виникнення; 3) джерел фінансування і вартості попереджувальних заходів; 4) інституційного забезпечення ефективної політики екологічної безпеки, як складової політики сталого розвитку на об’єктовому та регіональному рівнях; 5) відповідного нормативно-правового й методичного забезпечення реалізації попереджувальних заходів щодо неприпустимого підвищення екологічного ризику просторового розвитку територій та господарської діяльності.
Управління просторовим розвитком екологічно небезпечної діяльності спирається на наступні концептуальні засади: основою управління просторовим розвитком екологонебезпечної діяльності є управління екологічним ризиком; наявність екологічного ризику є неодмінною умовою розвитку господарської діяльності будь-якого підприємства; екологічний ризик є об’єктом та суб’єктом управління у соціально-економічному розвитку території та об’єктів.
Вибір методів та можливостей оцінювання екологічного ризику задля цілей управлінської діяльності визначається конкретними ситуаціями та часовими умовами проведення оцінювання.
У дисертації доведено передумови, загрози та наслідки подальшого розвитку економічних механізмів Кіотського протоколу (КП) можна сформулювати вже зараз. Цестворення потужної організаційної інфраструктури для більш ефективної реалізації економічних механізмів; пожвавлення наукових досліджень у напрямах – автоматизації системи обліку та контролю за викидами; пошуку нових можливостей зменшення викидів в атмосферне повітря; боротьби зі змінами клімату; розвиток системи моніторингу за джерелами та обсягами викидів парникових газів, що створює ще один спірний момент реалізації економічних механізмів; консолідація зусиль різних країн, що основана на співпраці й вияві доброї волі; отримання додаткових прибутків від реалізації механізмів КП.
Удисертаційній роботі зазначається, що Україна володіє майже невитраченим потенціалом зниження енергоємності виробництва, це значною мірою стимулює залучення зелених інвестицій та розробку проектів спільного впровадження. Слід також відмітити прогрес у нормативно-правовому та організаційному забезпеченні функціонування економічних механізмів контролю за викидами парникових газів, що робить Україну привабливою для інвестицій в рамках КП. На даний час для країни найбільш виправданою є участь у проектах спільного впровадження та схемах зелених інвестицій у рамках торгівлі квотами. Вихід на вуглецеві біржі для нашої країни є ризикованим через нерозвинуту власну біржову систему та нестачу кваліфікованих кадрів.
У роботі доведено, що у частині застосування економічних механізмів контролю за викидами парникових газів основними ризиками для України є політична і економічна нестабільність, що відображається у повільному створенні відповідної інфраструктури (організаційної та нормативної), відсутності контролю за цільовим використанням коштів, збільшенні відстані між споживачами інвестицій (підприємствами) та одержувачем квот (державою), зменшенні міжнародного політичного впливу держави, що також може вплинути на результати валідації та верифікації проектів Наглядовою радою.
Макроекономічне регулювання природоохоронної діяльності реалізується через ефективний та збалансований просторовий розвиток держави та її регіонів. У роботі доведено, що існує три основні групи факторів, що обумовлюють просторовий розвиток: «вхід», «вихід», «взаємозв’язок» (між ними). На просторовий розвиток, наприклад, України, впливають фактори, що діляться на три складові: внутрішні, зовнішні та фактори сприйняття. До зовнішніх факторів відносяться ті, що формуються поза простором країни: різноманітні міждержавні угоди та альянси, зростаюча роль транснаціональних корпорацій, політика, що проводиться іншими країнами та їх об’єднаннями щодо України, конвенції тощо. Внутрішні фактори формуються всередині країни, до них відносяться не тільки культурні традиції, особливості менталітету та господарювання, але й політична стабільність, залежність економіки країни від сусідів та стратегічних партнерів, експорту або імпорту тощо. Фактори сприйняття – це гострота реакції на зміни тих чи інших показників як зовнішніх, так і внутрішніх. Тобто, еластичність простору України щодо факторів впливу. Очевидно, що чим еластичність вища, тим менший вплив того чи іншого фактора, та тим є більшою мірою усталеним розвиток. Проте, це явище може носити як позитивний, так і негативний характер. Подібні групи факторів можуть бути визначені при необхідності для елементів різного ієрархічного рівня, як вищого так і нижчого порядку.
У дисертаційній роботі зазначається, що сталість має розглядатися з позицій просторового підходу, що дозволить найбільш повно враховувати всі процеси та зв’язки на різних рівнях та адекватно оцінювати їх значимість для забезпечення загальної сталості. Кожен елемент простру сприймається з одного боку як цілісний простір зі всіма притаманними йому властивостями, а з іншого – як елемент простору більш високого порядку. В роботі акцентується на необхідності одночасно забезпечувати сталий розвиток не тільки цілого, але й окремих частин. Розрив зв’язків, неможливість взаємодії, порушення цілісності кожного окремого елемента призводить до зменшення сталості всього простору. Таким чином, просторовий вектор розвитку потребує поглибленого вивчення проблеми сталості на всіх ієрархічних рівнях з урахуванням внутрішніх, зовнішніх факторів і цілісності існування підсистеми кожного рівня.
Зазначимо, що просторовий розвиток у ЄС втілюється за двома напрямами, які визначаються інституціями, що його впроваджують, а саме безпосередньо ЄС на засадах Європейської перспективи просторового розвитку та Ради Європи на засадах Основоположних принципів сталого просторового розвитку європейського континенту сформульованих СЕМАТ. Узагальнено основні складові, рівні та базові документи просторового розвитку європейського континенту.
Оцінити ефективність системи РПД, у тому числі її макроекономічної складової, можна з використанням індексу екологічної ефективності (The Environmental Performance Index), який оцінює ступінь навантаження на довкілля на раціональність використання природних ресурсів.
Основні стратегічні засади формування національної екологічної політики, що полягають у визначенні цілей, завдань, шляхів розвитку суспільства, задоволення його екологічних потреб; організації діяльності суспільства по виконанню прийнятих цілей і програм; розподілі матеріальних і екокультурних цінностей; узгодженні різноманітних інтересів держави й соціальних спільнот; розробки стандартів і законів поводження у суспільстві; забезпеченні внутрішньої й зовнішньої безпеки й стабільності екополітичного ладу; формуванні екологічної свідомості; контролі за дотриманням законів, припинення дій, що порушують загальноприйняті екологічні норми.
Природоохоронна діяльність є невід’ємною частиною природокористування, а система її регулювання поєднує в собі нормативні, управлінські, технологічні, економічні та інші компоненти. Водночас система природоохоронної діяльності є продуктом діяльності людини (штучною), яка є динамічною та зазвичай постійною системою, хоча її окремі елементи чи підсистеми можуть мати тимчасовий характер.
Система регулювання природоохоронної діяльності (РПД) повинна будуватись на послідовному розвитку наукових засад охорони навколишнього середовища і раціонального використання його ресурсів на основі таких принципів: планомірність, пропорційність, оптимальність. РПД здійснюється на трьох рівнях управління: національному, регіональному, місцевому. Це у свою чергу визначає відповідний територіальний розподіл суспільних інтересів у галузі охорони навколишнього середовища за територіальним або відомчим принципом. Основні проблеми у забезпеченні ефективного функціонування системи РПД: невідповідність сучасним вимогам до нормативно-правового забезпечення об’єкту управління, яким є процес раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища; неефективна рентна політика у природокористуванні, тобто відсутність механізмів реалізації конституційного права власності українського народу на природні ресурси, що передбачає вилучення надприбутків за їх використання на користь держави (суспільства), жорстке регулювання надання права на користування природними ресурсами тощо; низька пріоритетність екологічних проблем та проблем природоохоронної діяльності, особливо у питаннях фінансування, по відношенню до інших складових загальнонаціональної політики держави; ізольованість від інших зокрема секторальних політик, що призводить до відсутності екологічної складової при їх реалізації або виникненню конфліктів при реалізації конкретних програм.
Напрями вдосконалення РПД: створення новітніх нормативних актів для узгодження вимог екологічної безпеки з можливостями розвитку економіки; впровадження процедур оцінки навколишнього середовища, техногенного впливу та цивільного захисту населення, відповідно і до вимог європейського законодавства, і до потреб практики; поширення механізмів екологічного аудиту, страхування та ліцензування господарської діяльності; урахування актуальності проблем, на розв‘язання яких спрямовано ці акти; поглиблення наукового забезпечення процедур формування і реалізації екологічної політики регіонального і місцевого рівнів, розширення прав місцевого самоврядування та громадського контролю у сфері екологічно небезпечної господарської діяльності; стимулювання обізнаності широких кіл громадськості з новітніми нормативно-правовими й методичними актами щодо екологічної безпеки та природоохоронної діяльності; посилення персональної та відомчої відповідальності за дотримання вимог природоохоронного законодавства; урахування міжнародних, регіональних, політичних особливостей розвитку законодавства та соціально-економічних процесів, що впливатимуть на РПД.
У дисертаційній роботі доводиться, що необхідною умовою формування екологічної політики є удосконалення нормативно-правового поля для впровадження стратегічних засад екополітики та забезпечення функціонування системи механізмів та інструментів щодо виконання екологічних норм та стандартів. Підґрунтям для втілення екологічної політики є інституційне середовище, в якому відбувається управління і регулювання окремих сфер, галузей, економічних, суспільних відносин щодо екологічної політики, заходи з поліпшення управління, перебудови інститутів управління цими сферами.
Основою формування екологічної політики, дослідження особливостей її реалізації та змін, що виникають в ході історичного онтогенезу повинна стати структурно-динамічна теорія. Вона дозволить провести дослідження динаміки макроекономічних та внутрішніх показників та окремих їх складових з позицій впливу на загальні зміни в системі регулювання природоохоронної діяльності, дослідити процеси формування природоохоронної діяльності в Україні.
Макроекономічне регулювання природоохоронної діяльності відбувається на тлі посилення впливу глобалізаційних процесів для нашої держави. Західна України межує з державами Європейського Союзу, вплив європейського співтовариства на розвиток економіки, суспільство, екологічну політику важко переоцінити. В роботі зазначається, що сучасна модель Європейського Союзу поступово набуває ознак колоніалізму, а загострення кризи на тлі цих процесів розкриває внутрішні конфлікти. Виникає багатогранний внутрішньоєвропейський конфлікт інтересів.
Макроекономічними ознаками таких конфліктів виступають тенденції до формування та реалізації конкретних конфліктних станів розвитку європейських країн. Це, по-перше, конфлікт між відносно благополучними країнами та країнами, економіки яких знаходяться у кризовому стані – конфлікт між країнами, що надають допомогу, та тими, що на неї претендують чи отримують – стосовно розміру та умов боргового ярма. По-друге, конфлікт між інтересами благополучних країн, зокрема, протиставлення інтересів однієї держави цілям Європейського Союзу (найбільш очевидним прикладом є поведінка Німеччини). Держави змушені підпорядковувати національні інтереси корпоративним цілям Союзу, що майже завжди супроводжується зниженням економічної сталості окремої країни. По-третє, конфлікт між державами – претендентами на допомогу, спровокований невідповідністю очікувань громадян та пріоритетів уряду, що звертається за підтримкою.
У дисертаційній роботідоводиться необхідність враховувати зміни у глобальному розвитку, що носить циклічний характер переходів від відокремленості до інтеграції. Необхідність економічного розвитку спонукала до створення великих союзів, проте, по завершенню процесів їх створення, виникає потреба у дезінтеграції, збільшенні суверенітету країн задля підвищення ефективності економічного розвитку. В результаті цих процесів більш економічно благополучні країни намагаються створювати колонії із економічно слабких держав, як плацдарм для відродження. Згодом колонії почнуть активно розвиватися та прагнути до самостійності, отримавши яку, почнуть претендувати на рівноправну участь у глобальних економічних, політичних та інших процесах. Останнє стимулюватиме об’єднання держав. Отже, екологічна політика Європейського співтовариства на глобальному рівні буде підпорядковуватись циклічним процесам інтеграції/дезінтеграції через зміни жорсткості дотримання природоохоронних вимог та зобов’язань.
Макроекономічне регулювання природоохоронної діяльності має сформувати міжнародну складову реалізації регулятивних вимог, яка має враховувати тенденції розвитку зовнішнього середовища через гнучкий апарат інституціонального та нормативно-правового управління. Важливу роль у формування важелів такого управління буде відведено певним ресурсним обмеженням.
У дисертаційній роботідоведено, що подальший розвиток держави відбуватиметься під всезростаючим впливом природно-ресурсних обмежень, екологічно та інноваційно-орієнтованої конкуренції, необхідності виконувати зобов’язання за підписаними та ратифікованими протоколами, конвенціями, угодами, а також в умовах появи нових економічних механізмів вирішення екологічних проблем на кшталт гнучких механізмів Кіотського протоколу. Усе це повинно знайти відображення у пріоритетах, механізмах та інструментах екологічної політики. Слід враховувати, що кризові явища, які нині притаманні майже всім сферам життя та бізнесу, вимагають нових підходів до їх вирішення на технологічному, інфраструктурному та інституційному рівнях.
У роботі зазначено, що сучасна екологічна політика формується в умовах прискорення глобальних та регіональних політичних, соціально-економічних процесів. Подальший поступ не сприятиме зниженню антропогенного навантаження та покращенню екологічної ситуації. Процеси розвитку визначатимуться швидкістю та непередбачуваністю екологічних наслідків. Соціально-економічний розвиток України, за проведеними дослідженнями, характеризуватиметься політичною нестабільністю та схильністю до наслідування вже існуючих в інших країнах моделей розвитку. Вищенаведене вимагає від сучасної екологічної політики в сфері макроекономічного регулювання, наслідування основних постулатів сталого розвитку через гнучкість, реалістичність та систематичність в реалізації процесів стосовно внесення коректив до пріоритетів та інструментів регіонального розвитку у відповідь на зовнішні та внутрішні виклики. Особливо на виклики, які генеровані екологічними обмеженнями розвитку.
У дисертаційній роботіпроведено дослідження онтогенезу екологічних обмежень, яке дозволило виявити їх залежність та співставність. Безумовно, розвиток економічних циклів не є повністю залежним від ресурсної складової чи екологічних факторів, проте моменти зростання ґрунтуються на наукових та техніко-технологічних інноваціях, що дозволили найбільш ефективно (з економічної точки зору) використовувати ресурси, а спад у розвитку супроводжується з неефективним використанням ресурсів, у тому числі й природних. Така неефективність, тобто зниження доходності використання природних ресурсів призводить або до їх екстенсивного використання або до зміщення акцентів економічного розвитку з виробництва до невиробничих, зокрема фінансових, ринків. Що породжує гіпертрофоване споживання та вичерпання можливостей розвитку в рамках існуючих екологічних обмежень, а іноді і породження нових, як результату зниження витрат на охорону та відтворення довкілля (адже у періоди економічної рецесії та кризи це перша стаття скорочення витрат) та екстенсивного розвитку.
У роботі доведено, що вихід з кризи та початок нового етапу циклу супроводжується пожвавленням науково-дослідних робіт та активізацією інновативної діяльності, та переходом до наступного техніко-технологічного укладу. Дослідження в цей період мотивовані у тому числі екологічними обмеженнями розвитку та спрямовані на пошук нових технологій, що допоможуть докорінно змінити ситуацію, знизити або позбутися ресурсної залежності (у конкретній сфері або від конкретного ресурсу) та знайти нові шляхи для економічного розвитку. На даному етапі обмеження або трансформуються чи нівелюються, що згідно з законом бумеранга призводить до створення нових викликів, які, проте, не мають істотного впливу на економічний розвиток тому або не ідентифіковані, або не потребують нагальної реакції.
У дисертаційній роботірозкрито методологічну позицію стосовно об’єктивних вимог ідентифікувати обмеження, їх класифікувати, стимулювати розробку програм та планів дій, які корегуватимуть плани соціально-економічного розвитку в рамках існуючих екологічних обмежень, а у подальшому стимулюватимуть зміни задля скорочення або подолання екологічних меж економічного розвитку.
У роботі доведено, що екологічні обмеження суспільного розвитку повинні розглядатись за умов чіткого визначення цілей та завдань аналізу, фіксації ситуації на обраний проміжок часу та простору, та в рамках однієї з обраних класифікацій для уникнення дублювання.
У рамках дослідження запропоновано чотири можливих класифікації екологічних обмежень розвитку: з позицій паритетності відносин у тріаді соціум-економіка-екологія; можливості нівелювання або подолання на даному етапі суспільно-економічного розвитку; масштабів управління та рівня організації; а також з точки зору походження або природи обмеження.
У дисертаційній роботіакцентується на аналізі обмежень розвитку, який довів їх суб’єктивний, антропоорієнтований характер. Обмеження мають розглядатися у відповідності до цілей розвитку та можливостей використання ресурсів на конкретному етапі людського розвитку. Показано, що екологічні обмеження у своєму онтогенезі проходять стадії виникнення, ідентифікації, трансформації та нівелювання. Перехід з однієї стадії в іншу проходить під впливом та завдяки соціально-економічному розвиткуй носить циклічний характер та породжує нові виклики. Подальші дослідження буде зосереджено на більш тісному співставленні економічних циклів та етапів розвитку екологічних обмежень, які є взаємозалежними. Таке співставлення та використання структурно-динамічної теорії при аналізі екологічних обмежень стане підґрунтям для розробки механізмів найменш витратного для суспільства подолання обмежень та пошуку нових шляхів еколого-орієнтованого розвитку в системі формування та розвитку інструментарію макроекономічного регулювання природоохоронної діяльності.
У дисертаційному дослідженні доведено, що на формування та реалізацію екологічної політики впливають геополітичні угруповання, такі як Європейське Співтовариство, що запроваджує певні регламенти в сфері використання та охорони природних ресурсів, виконання яких є обов’язковим для всіх, хто співпрацює із Співтовариством; фінансові установи, такі як Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку, які вимагають дотримання певних умов та проведення екологічних досліджень (наприклад, стратегічного екологічного аналізу) при використанні їх інвестиційних ресурсів; міжнародні угоди та конвенції, зокрема такі, як Кіотський протокол; територіальні угоди про транскордонне співробітництво, спільне використання ресурсів тощо, в рамках яких країни змушені знаходити компромісні рішення зі спільного використання територій та акваторій, зменшення негативних наслідків впливу на навколишнє природне середовище; уніфікація, популяризація та розвиток інформаційних систем з моніторингу стану навколишнього природного середовища, прогнозування надзви