Крисак Алла Іванівна Регулювання земельних відносин на засадах сталого розвитку

brief description

Крисак Алла Іванівна, докторант кафедри маркетингу Луцького національного технічного університету МОН Укра­їни: «Регулювання земельних відносин на засадах сталого розвитку» (08.00.06 - економіка природокористування та охорони навколишнього середовища). Спецрада Д 41.177.01 в Інституті проблем ринку та економіко-екологічних дослі­джень

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЛУЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ РИНКУ ТА ЕКОНОМІКО-ЕКОЛОГІЧНИХ
ДОСЛІДЖЕНЬ
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
КРИСАК АЛЛА ІВАНІВНА
УДК 332. 2/7 (066)
ДИСЕРТАЦІЯ
РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН НА ЗАСАДАХ
СТАЛОГО РОЗВИТКУ
Спеціальність 08.00.06 - економіка природокористування та охорони
навколишнього середовища
Подається на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
А.І. Крисак
Науковий консультант:
Г ерасимчук Зоряна Вікторівна, доктор економічних наук
Луцьк - 2018

Зміст
Вступ 19
Розділ 1. Теоретичні основи регулювання земельних відносин в контексті імплементації міжнародної парадигми сталого розвитку 33
1.1. Сутність, типологічні ознаки та класифікація видів земельних
ресурсів 33
1.2. Стратегічні імперативи та еволюція теоретичних підходів щодо
регулювання земельних відносин на засадах сталого розвитку 52
1.3. Дослідження досвіду економіко-екологічного регулювання земельних
відносин в Україні та в країнах зарубіжжя 86
Висновки до розділу 1 108
Розділ 2. Методологічні та концептуальні засади регулювання земельних відносин на засадах сталого розвитку 111
2.1. Методи та функції регулювання земельних відносин на засадах
сталого розвитку 111
2.2. Принципи та концептуальні підходи щодо формування регулювання
земельних відносин 130
2.3. Методологія комплексної оцінки ефективності регулювання
земельних відносин 167
Висновки до розділу 2 192
Розділ 3. Оцінка земельно-ресурсного потенціалу та діагностика проблем і ризиків забезпечення його сталого використання 195
3.1. Комплексна оцінка земельних ресурсів України 195
3.2. Дослідження стану земельних відносин 225
3.3. Оцінка соціо-еколого-економічної ефективності регулювання
земельних відносин в Україні для досягнення сталого розвитку 272
Висновки до розділу 3 310
Розділ 4. Напрями удосконалення регулювання земельних відносин
на засадах сталого розвитку 313
4.1. Перспективні напрями формування інституціонального середовища
земельних відносин для досягнення сталого розвитку 313
4.2. Інформаційні інновації організаційно-економічного забезпечення
регулювання земельних відносин 332
4.3. Стратегічні напрямки та інструментарій економіко-екологічного
регулювання земельних відносин 345
Висновки до розділу 4 383
Розділ 5. Економіко-організаційне та фінансове забезпечення в системі регулювання земельних відносин 387
5.1. Механізм відносин власності системи землекористування 387
5.2. Капіталізація земельних ресурсів 408
5.3. Фінансове забезпечення відтворення та охорони земель 426
Висновки до розділу 5 444
Висновки 447
Список використаних джерел 453
ВСТУП
Перехід України до сталого розвитку зумовлює потребу наукового обґрунтування теоретичних і прикладних основ регулювання земельних відносин та сприйняття їх у суспільстві. Засади сталого розвитку у сфері землевикористання, землеволодіння та землерозпорядження, землеохорони та землевідновлення вимагають формування зрозумілих та чітких механізмів регулювання земельних відносин, які дадуть можливість усунути прояви природо руйнівного та екологодеструктивного використання земельно- ресурсного потенціалу.
Відповідно до 17 цілей сталого розвитку, задекларованих Генеральною Асамблеєю ООН на Саміті з прийняття Цілей Малого Розвитку 25 вересня 2015 року, що передбачають захист та відновлення екосистем суші та сприяння їх раціональному використанню, виникає потреба формування сучасного механізму регулювання земельних відносин на засадах сталості, який має бути скоригований у відповідності з реалізацією даної цілі. Питання регулювання земельних відносин на засадах сталості є актуальним, так як є однією із визначальних передумов досягнення сталого розвитку взагалі. А сучасне регулювання земельних відносин сьогодні є недосконалим і неефективним, так як не забезпечує збалансований розвиток земельних відносин.
Земельна реформа привела до значних зрушень в системі землекористувань та сприяла диверсифікації організаційно-правових форм господарського освоєння земельно-ресурсного потенціалу, а використання земельних активів зводиться до максимізації економічного ефекту, що інколи приводить до нехтування екологічними та соціальними пріоритетами при залученні земельних ресурсів у відтворювальний процес. Тому виникла необхідність у формуванні механізмів регулювання земельних відносин на засадах сталого розвитку, які дадуть можливість усунути прояви природо-руйнівного та еколого-деструктивного використання земельних ресурсів, оскільки сталий розвиток передбачає дотримання балансу між домінантами соціально-економічного піднесення та вимогами збереження навколишнього природного середовища. За таких умов особливої актуальності набуває врегулювання відносин та координація дій стосовно визначення траєкторії поглиблення земельної реформи, впровадження перспективних напрямів інституціоналізації земельних відносин, вдосконалення їх економіко-організаційного та фінансового забезпечення. Необхідним є формування нової системи регулювання земельних відносин (РЗВ) на основі сучасного науково-обґрунтованого концепту їх розвитку, який враховуватиме зміни в адміністративно-територіальному устрої, наслідки децентралізації системи управління земельними ресурсами, урізноманітнення форм капіталізації земельних активів, пріоритети екологізації земельно- ресурсної сфери та розвиток ринку земель, що забезпечить формування інституціонального підґрунтя для вироблення стратегічних напрямків регулювання земельних відносин з метою формування моделі екологобезпечного використання земель.
Перераховані вище проблеми регулювання земельних відносин вже давно є предметом наукових досліджень провідних вітчизняних наукових шкіл Національної академії наук України: Інституту проблем ринку та економіко- екологічних досліджень, Інституту регіональних досліджень, ДУ «Інституту економіки природокористування та сталого розвитку НАН України»; системи вищої освіти: Луцького національного технічного університету, Національного лісотехнічного університету, Національного університету біоресурсів і природокористування, Національного університетуводного господарства та природокористування, Львівського національного аграрного університету, Одеського державного екологічного університету, Сумського державного університету та іншими. Особливий наголос у їхніх працях робиться на необхідності формування ринку земель та впровадження сучасних форм капіталізації земельних ресурсів, що залишає поза увагою цілий ряд соціальних, екологічних та економічних проблем регулювання
земельних відносин. Зокрема, питання екологізації економіки та сталого природокористування наведено у дослідженнях І. Александрова, Н. Андрєєвої,
Б. Буркинського, О. Веклич, З. Герасимчук, В. Голяна, О. Громової, Н. Ковальової, Р. Крижанівського, Л. Купінець, Ш. Іббатуліна, А. Мартієнко, Є. Мішеніна, О. Рубеля, О. Садченко, В. Степанова, М. Ступеня, М. Хвесика, Н. Хумарової, Л.Черчик, А. Шворака та ін. Але у пропозиціях вчених не повною мірою відображені дослідження комплексного РЗВ на предмет використання, володіння та розпорядження, охорони та відтворення земельно-ресурсного потенціалу та чітко не визначено науковцями пріоритети збалансованості земельних відносин з врахуванням аспектів безпеки та інтеграції у міжнародну парадигму сталого розвитку. Тому необхідним є поглиблення теоретико- методологічних засад РЗВ для забезпечення сталого розвитку.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у контексті: основних наукових напрямків та найважливіших проблем фундаментальних досліджень у галузі природничих, технічних і гуманітарних наук на 2014-2018 рр. (Постанова Президії НАН України від 20.12.2013 р. № 179), а саме напряму „Економіка
природокористування і охорона навколишнього середовища”; Основних засад (стратегії) державної екологічної політики України на період до 2020 року (Закон України від 21.12.2012 р. № 2812-ІУ); Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2020 року (Постанова Кабінету Міністрів України № 385 від 06.08.2014 р.); Концепції національної екологічної політики України на період до 2020 року (Розпорядження Кабінету Міністрів України № 880-р від 17.10.2007 р.); Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними (Постанова Кабінету Міністрів України № 413 від 07.06.2017 р.).
Дисертаційна робота є складовою науково-дослідних держбюджетних тем Луцького НТУ «Механізми формування регіональних інтеграційних систем в умовах сталого розвитку» (номер державної реєстрації 0112U000288), в межах якої використано авторські розробки щодо удосконалення механізму регулювання земельних відносин (довідка № 1422-1933 від 28.09.2016р.) та «Регіональна політика розвитку відновлювальної енергетики» (номер державної реєстрації 0115U002199), у рамках якої автором сформована система інструментів економіко-екологічного регулювання земельних відносин (довідка № 1423-1933 від 28.09.2016 р.).
Дисертація пов’язана із виконанням госпдоговірної науково-дослідної роботи на тему «Дослідження ефективного залучення земельних ресурсів у продуктивний господарський оборот сільської ради» (договір № 130-НВ від 15.06.2012р.) на території Радошинської сільської ради Луцького району Волинської обл. Внесок автора полягає в обґрунтуванні економічної доцільності проведення земельних торгів при продажу права оренди на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є формування теоретико-методологічних засад та розробка практичних рекомендацій щодо регулювання земельних відносин в Україні на засадах сталого розвитку.
Для досягнення визначеної мети поставлені такі завдання:
• розкрити сутність, типологічні ознаки земельних ресурсів та сформувати їх класифікацію з урахуванням соціо-еколого-економічних пріоритетів сталого розвитку;
• розробити теоретичні засади регулювання земельних відносин щодо реалізації стратегії сталого розвитку;
• удосконалити дефініційну основу регулювання земельних відносин на засадах сталого розвитку та сформувати критерії усунення конфлікту інтересів у системі землекористування;
• обґрунтувати необхідність розробки концептуальних засад та сформувати систему принципів, функцій, методів, комплексного механізму регулювання земельних відносин з метою забезпечення сталого розвитку;
• вдосконалити методичний підхід до оцінювання соціо-еколого- економічної ефективності регулювання земельних відносин;
• поглибити методичний підхід до комплексної оцінки стану земельних відносин з врахуванням оптимального набору індикаторів для різних типів земель за критерієм їх господарського використання;
• обґрунтувати науковий підхід до формування інституціонального середовища земельних відносин для досягнення цілей сталого розвитку;
• вдосконалити інформаційне забезпечення регулювання земельних відносин;
• розробити стратегічні основи комплексного економіко-екологічного регулювання земельних відносин;
• удосконалити адаптивний механізм відносин власності у системі землекористування;
• розвинути наукові підходи до капіталізації земельних ресурсів та запропонувати перспективні форми її інституціоналізації;
• визначити напрями фінансового забезпечення відтворення та охорони земельних ресурсів.
Об’єктом дослідження є процес регулювання відносин в системі землекористування на засадах сталого розвитку.
Предметом дослідження є теоретичні, методологічні й прикладні основи регулювання земельних відносин з метою забезпечення їх сталого розвитку.
Методи дослідження. Теоретичну і методологічну основу дослідження становлять ключові положення, принципи та методи сучасної економічної теорії і теорії регулювання, концепції раціонального природокористування, праці вітчизняних і зарубіжних учених.
Дослідження виконано з використанням широкого спектра загальних і спеціальних наукових методів, таких як: історичний підхід і діалектичний метод пізнання - у процесі аналізу світового досвіду регулювання земельних відносин і вітчизняної практики; абстрактно-логічного аналізу - для визначення сутності понять «земельні ресурси», «регулювання земельних відносин», «капіталізація земельних ресурсів»; системно-структурний - для формування комплексного механізму регулювання земельних відносин; математичного моделювання та системного аналізу - для розробки системи кластерів регулювання земельних відносин; статистичного аналізу - для оцінки стану земельних ресурсів, земельних відносин та ефективності їх регулювання у регіонах, інтегральної оцінки рівня регулювання земельних відносин; картографічного - для дослідження регіональної асиметрії земельно-ресурсного потенціалу, групування регіонів за рівнями ефективності регулювання у загальній структурі регіонів; порівняльного аналізу - при дослідженні передумов інституціоналізації альтернативних форм користування земельними ресурсами; програмно-цільового - при обґрунтуванні загальних тенденцій та розробки напрямів стратегування для різних типів землекористувань; для формування системи інструментів економіко-екологічного регулювання земельних відносин; для розроблення перспективних форм капіталізації земельних ресурсів; для визначення напрямів фінансового забезпечення відтворення та охорони земельних ресурсів.
Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативні акти України, офіційні дані Державної служби статистики України, Державної служби геокадастру України, Фонду державного майна України, Міністерства екології і природних ресурсів України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, матеріали інформаційно-аналітичних бюлетенів та оглядів, монографічні дослідження вітчизняних і зарубіжних економістів, офіційні сайти установ з Інтернет-мережі.
Наукова новизна отриманих результатів. Сформульовані та обґрунтовані в дисертаційній роботі основні положення, висновки і рекомендації є новим розв’язанням важливої науково-прикладної проблеми - розробки теоретико-методологічних засад регулювання земельних відносин для забезпечення сталого розвитку.
До вагомих результатів дослідження, що відображають наукову новизну, розкривають зміст дисертаційної роботи і виносяться на захист, належать такі:
уперше:
- розроблено теоретичні засади дирижизму щодо регулювання земельних відносин, які полягають у формуванні інституціонального підґрунтя (системи норм, правил та інститутів-організацій) прямої та непрямої участі держави і територіальних громад у процесах забезпечення рівноваги щодо використання, відтворення та охорони земельних ресурсів через застосування інструментів фінансово-кредитного, фіскального та соціального впливу, що сприятиме підтримці екологобезпечного і раціонального використання земель, впровадженню ґрунтозахисних технологій та інновацій, усуненню конфлікту інтересів при відчуженні і перерозподілі земель з урахуванням потреб економічної, екологічної та продовольчої безпеки;
- розроблено концептуальні засади регулювання відносин у системі землекористування на підґрунті застосування принципів, методів, функцій, комплексного механізму користування, володіння та розпорядження землями, що передбачають структурування земельних відносин та визначення стратегічних цілей та пріоритетів раціоналізації землекористування, спрямованих на досягнення збалансованості земельних відносин, попередження ризикових ситуацій, застосування обмежувальних та компенсаційних заходів при залученні земельних ресурсів до господарського обігу;
- розроблено стратегічні основи комплексного економіко-екологічного регулювання земельних відносин, які полягають у диференційованому підході до вибору перспективних планів освоєння різних типів земель в розрізі основних видів господарського використання, враховують рівень соціо- еколого-економічної ефективності регулювання земельних відносин та імплементацію екологічної паспортизації земель, що сприятиме збалансованому, невиснажливому та грунтозахисному землекористуванню у відповідності до принципів сталості;
удосконалено:
- понятійно-категорійний апарат щодо забезпечення регулювання земельних відносин, а саме визначено: земельні ресурси як об’єкт дослідження, що на відміну від існуючих, дозволяє охарактеризувати їх через поліфункціональну спрямованість земельного ресурсу, який необхідно розглядати комплексно в аспектах: просторового базису розвитку продуктивних сил, засобу виробництва, природного ресурсу, товару, об’єкту права, земельного кадастру, володіння, користування, розпорядження, економічної, екологічної, продовольчої безпеки; регулювання земельних відносин на засадах сталого розвитку, на відміну від існуючих, трактується як багаторівневий процес обґрунтування, впорядкування та реалізації управлінських рішень державними та громадськими інституціями в межах дирижистської моделі управління з поступовим переходом до ліберальної моделі, спрямований на забезпечення земельної політики з врахуванням превентивних заходів для упередження природо-руйнівних і еколого- деструктивних процесів у землекористуванні та досягнення глобальних цілей сталого розвитку; капіталізація земельних ресурсів, на відміну від існуючих, відображає процес залучення до господарського обороту земельних ресурсів та очікуваний дохід від їх використання, визначення ринкової ціни земельного об’єкту, перетворення у грошовий капітал придбаних земель, які необхідно охороняти і примножувати їх цінність;
- групування конфлікту інтересів, яке, на відміну від існуючих, передбачає їх виокремлення в розрізі таких критеріїв: безпеки, глобальності, збалансованості земельних відносин, що дозволяє визначити причини виникнення та наслідки ризиків з метою диференціації інструментів усунення конфліктних ситуацій, виходячи з наявного інституціонального середовища землекористування, суб’єктів та об’єктів регулювання земельних відносин;
- методичний підхід до оцінки ефективності регулювання земельних відносин на засадах сталості, що на відміну від відомих, передбачає розрахунок інтегрального індексу ефективності регулювання земельних відносин і базується на основі методу k-середніх, частковими складовими якого є індекси: екологічного та фінансово-економічного регулювання, інституціональних зрушень в структурі землеволодінь і землекористувань, що дозволило диференціювати інструменти економіко-екологічного регулювання земельних відносин та сформувати підґрунтя для створення ринків регіональних послуг;
- науковий підхід до формування інституціонального середовища земельних відносин, котрий на відміну від інших, передбачає систематизацію базових інститутів та інституцій, що покликані узгодити соціо-еколого- економічні інтереси усіх стейкхолдерів і доповнені інституціями, які забезпечують підтримку впровадження екологічних інновацій та інвестицій, екологічного аудиту, екологічної паспортизації земель, здійснення маркетингових досліджень потреб споживачів, надання державної фінансової допомоги екологоорієнтованим землекористувачам, розвиток форм малого і середнього підприємництва;
- адаптивний механізм відносин власності системи землекористування, який на відміну від відомих, передбачає урахування спеціальних принципів, вимог земельної політики, забезпечення економічної, екологічної та продовольчої безпек, удосконалення нормативно-правового забезпечення, диференціацію напрямів економіко-екологічного регулювання відносин власності на землю в аспектах використання прав власності на землю, розпорядження земельними активами, гарантування прав власності на землю та застосування інструментів регулювання таких як: корпоратизація земельної власності, децентралізація системи управління земельними ресурсами, сертифікація, стандартизація документообігу, що забезпечить впорядкування відносин власності на землю;
- інструментарій сек’юритизації земельних активів, який, на відміну від існуючих, передбачає випуск цінних паперів під заставу земель приватної власності, які потребують додаткових інвестицій щодо їх рекультивації, що дасть можливість залучити земельні ресурси в систему товарно-грошових відносин та зміцнити фінансову самодостатність землевласників та землекористувачів, покращити фінансування природоохоронних та природовідтворювальних ініціатив;
дістало подальший розвиток:
- методичний підхід до оцінки стану земельних відносин, що базується на комплексній системі індикаторів для оцінки земель сільськогосподарського, лісогосподарського призначення, водного фонду і населених пунктів, і дозволяє, враховуючи елементи кластерного аналізу, ідентифікувати регіональні асиметрії у рівнях регулювання земельних відносин в частині економічної (використання земельних ресурсів), соціально-інституційної (розпорядження та володіння земельними ресурсами), екологічної (охорона і відтворення земельних ресурсів) складових та сформувати напрями стратегування для різних типів земель за критерієм їх господарського використання;
- організація системи інформаційного забезпечення регулювання земельних відносин на засадах сталості, яка передбачає збирання, оброблення, формування баз даних, аналіз, моделювання та постачання інформації, і, на відміну від інших, враховує застосування краудсорсингових, краудфандингових, краудлендінгових платформ у системі землекористування, і надає можливість покращити ефективність прийняття управлінських рішень щодо раціонального та еколого-безпечного використання земельних ресурсів та забезпечить взаємозв’язок між набором регуляторних підойм, даними кадастру, обліку, моніторингу земель;
- наукові підходи до капіталізації земельних ресурсів, що на відміну від традиційних, передбачають інституціоналізацію таких її форм як: концентрацію, комерціалізацію, консолідацію земельних ресурсів із урахуванням інструментів їх екологобезпечного використання: екологічного моніторингу, екологічного прогнозування, екологічної експертизи, екологічного страхування, екологічної сертифікації та паспортизації, що сприятиме як підвищенню інвестиційної привабливості, так і забезпечуватиме перерозподіл отриманих дивідендів на здійснення охорони та відтворення земель.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що реалізація запропонованих концептуальних положень, науково-методичних і практичних рекомендацій підвищить соціо-еколого-економічну ефективність землекористування шляхом формування ефективних механізмів регулювання земельних відносин. Основні положення дисертаційної роботи доведено до рівня методичних розробок і практичних рекомендацій, призначених для якісного оцінювання стану земельних ресурсів, земельних відносин, результативності їх регулювання.
Отримані результати дослідження знайшли відображення у науково- дослідній темі Луцького НТУ «Механізми формування регіональних інтеграційних систем в умовах сталого розвитку» використано авторські розробки щодо формування механізму регулювання відносин власності на землю (довідка № 1422-1933 від 28.09.2016р.). Сформована система
інструментів регулювання знайшла застосування у науково-дослідній темі Луцького НТУ «Регіональна політика розвитку відновлювальної енергетики» (довідка № 1423-1933 від 28.09.2016 р.).
Пропозиції щодо вдосконалення інформаційного забезпечення регулювання земельних відносин, а також картографічний метод, що дозволяє виявляти регіональну асиметрію напрямів регулювання земельних відносин, кластеризувати регіони і, тим самим, диференціювати регуляторні підойми, застосовуються в діяльності Г оловного управління Держгеокадастру у Волинській області (довідка 0-3-0.3-7832/2-16 від 29.11.2016 р.). Підходи до визначення перспективних напрямів інституціоналізації земельних відносин знайшли відображення при розробці та впровадженні програмних заходів по стимулюванню раціонального використання, відтворення та охорони земель лісогосподарського призначення на регіональному рівні Комунального підприємства «Волиньприродресурс» (довідка № 69 від 14.12.2016 р.). Рекомендації щодо розробки структури та основних положень кодексу правил професійної етики фахівця землевпорядника та геодезиста, що регулюватиме організаційно-правові засади, професійну якість робіт та послуг, поведінку працівників проектних, виробничих та наукових установ використовуються Волинським науково-дослідним та проектним інститутом землеустрою (довідка № 168/1-11 від 29.12.2016 р.). Пропозиції по активізації роботи громадських природоохоронних організацій, децентралізації системи управління земельними ресурсами, капіталізації земельних активів впроваджуються згідно з Програмою соціального і економічного розвитку міста Луцька на 2016-2017 роки (довідка № 29-14/933 від 21.12.2016 р.). Підходи щодо групування принципів регулювання земельних відносин за складовими сталого розвитку та практичні рекомендації щодо вдосконалення системи екологічних інструментів дозволили класифікувати важелі регулювання при розробці регіональних програм з охорони навколишнього природного середовища в управлінні екології та природних ресурсів Волинської обласної державної адміністрації (довідка № 2486/1.15/2.16 від 22.12.2016 р.). Результати дослідження щодо формування комплексного механізму економіко-екологічного регулювання земельних відносин використовуються у діяльності інституту зрошуваного землеробства Національної академії аграрних наук України (довідка № 17/18 від 04.01.2018 р.).
Окремі положення дисертаційного дослідження використані професорсько-викладацьким складом Волинського інституту економіки та менеджменту при викладанні дисциплін «Державне та регіональне управління», «Державне регулювання економіки», «Екологія», «Економічний аналіз», «Господарське право» (довідка № 235 від 10.10.2016р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаним дослідженням, в якому викладено авторській підхід до вирішення теоретичних, методологічних та практичних проблем регулювання земельних відносин на засадах сталого розвитку на макро-, мезо- та мікрорівнях господарювання. Усі відображені в дисертації висновки та положення, що виносяться на захист, одержані автором самостійно, а з наукових праць, опублікованих у співавторстві, використані лише ті ідеї та положення, які є результатом особистих досліджень.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційної роботи апробовано на науково-практичних конференціях різних рівнів, а саме: «Актуальні проблеми та перспективи розвитку економіки України» (м.Луцьк, 19 травня 2011 р.), «Актуальні проблеми розвитку регіональних АПК» (м.Луцьк, 26-27 травня 2011 р.), «Перспективи розвитку економіки України: теорія, методологія, практика» (м.Луцьк, 30-31 травня 2012 р.), «Сучасні проблеми та шляхи їх вирішення в науці, транспорті, виробництві та освіті ‘ 2012» (м.Одеса, 18-27 грудня 2012 р.), «Актуальні наукові питання» (м.Горловка, 24-25 січня 2013 р.), «Формування та розвиток економіки в сучасних умовах господарювання» (м.Луцьк, 5-6 березня 2013 р.), «Проблеми та перспективи економічного розвитку» (м.Сімферополь, 19-20 квітня 2013 р.), «Формування конкурентоспроможної національної економіки: світовий досвід та вітчизняні реалії» (м.Херсон, 19-20 квітня 2013 р.), «Сучасні кризові явища в економіці і проблеми облікового, контрольного і аналітичного забезпечення управління підприємством» (м.Луцьк, 27 червня 2013 р.), «Украина - Болгария - Европейский Союз: современное состояние и перспективы» (г.Варна, 12-18 сентября 2013г.), «Інноваційні економічні механізми для розвитку підприємств, регіонів, країн» (м.Дніпропетровськ, 13-14 вересня 2013 р.), «Економіка, управління, финанси: теорія і практика» (м.Хмельницький, 11 жовтня 2013 р.), «Макроекономічні проблеми інвестиційно-інноваційного розвитку» (м.Київ, 11¬12 жовтня 2013 р.), «Облік, аналіз та аудит в умовах міжнародної інтеграції України» (м.Донецьк, 12 грудня 2013 р.), «Сучасні наукові підходи до стабільного економічного розвитку та економічної безпеки» (м.Чернігів, 21-22 лютого 2014 р.), «Фінансово-економічна безпека держави в умовах
інтеграційних процесів» (м.Львів, 25-26 квітня 2014 р.), «Ринкові економічні механізми сталого розвитку: інноваційне та фінансове забезпечення» (м.Дніпропетровськ, 9-10 травня 2014 р.), «Структурні трансформації
національних економік в умовах глобалізації» (м.Миколаїв, 31 жовтня 2014 р.), «Інноваційні засади сталого розвитку національного господарства» (м. Кам'янець-Подільський, 21-22 листопада 2014р.), «Економіка і менеджмент - 2015: перспективи інтеграції та інноваційного розвитку» (м.Дніпропетровськ, 23-24 квітня 2015 р.), «Проблеми збалансованого розвитку аграрного сектору економіки» (м.Київ, 19-20 листопада 2015 р.), «Сучасні наукові погляди на економічний розвиток країни: теорії та пропозиції» (м.Ужгород, 11-12 грудня 2015 р.), «Фінансові аспекти розвитку держави, регіонів та суб’єктів господарювання: сучасний стан та перспективи» (м.Одеса, 25-26 грудня 2015 р.), «Формування сучасного економічного простору: переваги, ризики, механізми реалізації» (м.Тбілісі, 29 квітня 2016 р.), «Економічні проблеми сталого розвитку» (м.Суми, 11-12 травня 2016 р.), «Integrated business structures: models, processes, technologys : International Scientific Conference» (Chisinau, Republic of Moldova, November 25th, 2016), «The development of international competitiveness: state, region, enterprise», (Lisbon, Portugal, 16 Decemmber 2016), «Соціально-економічний потенціал сталого розвитку країни: сучасний стан, тенденції та проблеми відтворення» (м.Львів, 28-29 квітня 2017), «Стратегії інноваційного розвитку економіки України» (м.Тернопіль 30 червня 2017).
Публікації. Основні наукові положення та результати дисертаційного дослідження висвітлено у 69 наукових працях, у тому числі 1 одноосібній і 3 колективних монографіях, у 32 статтях у наукових фахових виданнях (серед яких 14 статей - у зарубіжних виданнях і наукових фахових виданнях України, що зареєстровані в міжнародних наукометричних базах), у тому числі 6 статей у наукових журналах і 12 статей у збірниках наукових праць, 33 - у матеріалах і тезах наукових конференцій. Загальний обсяг публікацій становить 58,1 друк. арк., з яких особисто здобувачу належить 55,9 друк. арк.
Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 452 сторінки основного тексту, який включає 26 таблиць та 46 рисунків, з яких 1 7 займають повну площу сторінки. Список використаних джерел із 377 найменувань, 21 додаток.

bibliography

ВИСНОВКИ
У роботі запропоновано нове вирішення актуальної науково-прикладної проблеми економіки природокористування та охорони навколишнього середовища - формування теоретико-методологічних засад регулювання земельних відносин для забезпечення сталого розвитку, що є основою для реалізації стратегічних завдань регулювання відносин в системі землекористування на макро-, мезо- та мікрорівнях господарювання. У ході дослідження зроблено такі висновки:
1. Встановлено, що для реалізації цілей сталого розвитку у сфері земельних відносин необхідно передбачити регуляторну політику держави, яка забезпечить збереження земельних ресурсів для нинішніх і майбутніх поколінь, так як ринкові механізми саморегулювання не в змозі створити належні умови та забезпечити дотримання збалансованості раціонального використання, охорони та відтворення земельно-ресурсного потенціалу. В дисертації розкрито сутність та типологічні ознаки земельних ресурсів як поліфункціонального об’єкту дослідження через призму комплексного соціо-еколого-економічного підходу, що слугувало формуванню нового бачення регулювання земельних відносин. Сформовано соціо-еколого-економічну класифікацію земельних ресурсів за складовими сталості: економічною (за рівнем вивченості, територіальною належністю, можливістю використання, характером використання, якістю, можливістю залучення до господарського обігу, меліоративними ознаками), екологічною (за впливом виробництва, можливістю та термінами поновлення) та соціально-інституційною (за відношенням до прав власності, характером користування, можливістю створення робочих місць), що враховують використання, охорону та відтворення, володіння та розпорядження земельних ресурсів, що дозволило поєднати підходи дослідження щодо вивчення земельних ресурсів, земельних відносин, аспектів регулювання та визначити цілі регулювання земельних відносин на засадах сталого розвитку.
2. Обґрунтовано теоретичне підґрунтя та розроблено теоретичні засади дирижизму регулювання земельних відносин щодо реалізації стратегії сталого розвитку, які полягають у формуванні інституціонального базису здійснення державної підтримки екологобезпечного використання земель, інвестування в ґрунтозахисні інновації, розвитку підприємницької діяльності, і передбачають, що регулювання земельних відносин повинне гарантувати: підвищення рівня соціо-еколого-економічного розвитку; забезпечення продовольчої, економічної, екологічної безпек; врахування глобальних цілей сталого розвитку, шляхом дотримання таких постулатів як: забезпечення раціонального використання земельних ресурсів, забезпечення доступності широких верств населення до земельних ресурсів, зниження рівня забруднення земельних ресурсів, забезпечення охорони і відтворення земельних ресурсів та задоволення вимог суспільства щодо дотримання безпеки, врахування яких під час формування перспектив розвитку земельних відносин визначатиме їх відповідність засадам сталого розвитку.
3. Доведено, що досягти покращення ефективності соціо-еколого- економічного розвитку, можна за допомогою регулювання як багаторівневого процесу обґрунтування, впорядкування та реалізації управлінських рішень державними та громадськими інституціями, спрямованого на забезпечення земельної політики, з врахуванням збалансованого розвитку земельних відносин щодо використання, володіння та розпорядження, охорони та відтворення земель, всебічного дотримання превентивних заходів економічної, продовольчої, екологічної безпеки, та інтеграції принципів міжнародної парадигми сталого розвитку, в межах дирижистської моделі управління з поступовим переходом до ліберальної моделі. Запропоновано критерії усунення конфліктом інтересів в системі землекористування: безпеки, глобальності, збалансованості земельних відносин, що забезпечить розроблення превентивних заходів у системі регулювання земельних відносин із узгодженням інтересів різних соціальних верств, розвиток стейкхолдерства,
вироблення спільної політики прийняття рішень, посилення відповідальності при вчиненні управлінських дій.
4. Розроблено та науково обґрунтовано концептуальні засади, що базуються на пріоритетності збалансованості земельних відносин, підвищення ефективності регулювання земельних відносин і враховують міжнародні тенденції сталого розвитку та реалізуються завдяки принципам, методам, функціям, комплексному механізму регулювання земельних відносин, метою яких є організаційно-економічне забезпечення регулювання земельних відносин на засадах сталого розвитку.
Встановлено, що необхідною умовою досягнення збалансованості земельних відносин в методологічному плані є визначення принципів регулювання як базових засад земельного законодавства, що диференційовані за конкретними принципами в складових земельних відносин, що дало можливість забезпечити кореспондування пріоритетів господарського освоєння земельно-ресурсного потенціалу з соціальними та екологічними пріоритетами залучення земельних ресурсів у відтворювальний процес. Визначено функції та методи регулювання земельних відносин, які сформовано в результаті узагальнення та доповнення теорій регулювання, що являють собою взаємопов’язану систему, яка дозволить подолати проблеми, що виникають стосовно раціонального землекористування та забезпечить шляхи їх вирішення, котрі доцільно передбачати в контексті загальних тенденцій формування політики сталого розвитку в Україні з дотриманням умов відтворення, охорони земель та забезпечення соціальної стабільності.
5. Вдосконалено методичний підхід до оцінювання ефективності регулювання земельних відносин на засадах сталості, який полягає в інтегральній оцінці показників і включає аналітичне обґрунтування дослідження із вибором мети, предмету та завдань оцінки, напрямів і методів оцінки, оцінювання земельних ресурсів та ефективності регулювання земельних відносин, групування регіонів, розрахунок збалансованості регулювання земельних відносин і ґрунтується на використані методу k- середніх, що дало змогу комплексно проаналізувати рівень ефективності регулювання земельних відносин, згрупувати регіони за напрямами регулювання та сформувати підґрунтя для створення ринків регіональних послуг: екологічних, фінансових, адміністративних.
6. Поглиблено методичний підхід до проведення оцінки земельних відносин, який ґрунтується на комплексній системі індикаторів стану земельних відносин для різних типів земель, що дало змогу здійснити порівняння стану земельних відносин і дозволило визначити регіональні асиметрії у рівнях регулювання стосовно складових земельних відносин. На основі кластерного аналізу сформовано підґрунтя для формування регіональних ринків земельних ресурсів, виходячи з рівня територіальної асиметрії ефективності регулювання земельних відносин.
7. Обґрунтовано науковий підхід до інституціоналізації земельних відносин для досягнення цілей сталого розвитку, згідно з якими інститут регулювання земельних відносин необхідно формувати на основі консолідації існуючих інститутів економічного, соціального та екологічного спрямування і дорадчих органів, а вирішення поставлених завдань здійснювати через державні та громадські інституції, які забезпечать підвищення загальних стандартів діяльності органів управління виконавчої влади, узгодження із інституціями саморегулювання та громадського регулювання земельних відносин та формування якісно нових інституційних основ оновленої моделі регулювання земельних відносин у царині використання, володіння та розпорядження, охорони та відтворення земельних ресурсів, а також врахування інтересів стейкхолдерів.
8. Вдосконалено інформаційне забезпечення регулювання земельних відносин шляхом врахування показників оцінки фінансово-економічного регулювання, інституційних зрушень і соціальної спрямованості та екологічного регулювання для земель населених пунктів, сільськогосподарського і лісогосподарського призначення та земель водного фонду в процесі моделювання багатоваріантних ситуацій при здійсненні процесів планування, землеустрою та проектування із застосуванням інтернет- платформ, інформаційних і фінансових технологій, що забезпечить взаємозв’язок між важелями регулювання, земельно-кадастровою інформацією, обліком та моніторингом земель.
9. Розроблено стратегічні основи комплексного економіко-екологічного регулювання земельних відносин, які полягають у плануванні управлінських рішень на перспективу із визначеними часовими горизонтами та формуванням заходів для реалізації програм і планів за інституціональним, адміністративно - організаційним та фінансово-економічним функціональними блоками, визначенні виконавців, грошово-кредитних ресурсів, що дозволяє диференційовано підійти до створення планів розвитку різних типів земель із різними видами господарського використання: сільськогосподарського, лісогосподарського, водогосподарського і в межах населених пунктів та рівнем соціо-еколого-економічної ефективності регулювання земельних відносин, з врахуванням розвитку у суспільстві інституційних, рентних, орендних, фінансових, ринкових відносин, відносин власності і державного земельного кадастру у відповідності до засад сталості. Для оперативного реагування на прояви виснажливого використання земельних ресурсів розроблено структуру екологічних паспортів окремих територій за критеріями функціонального використання земельних ресурсів.
10. Удосконалено адаптивний механізм відносин власності системи землекористування, який передбачає корпоратизацію земельної власності, децентралізацію системи управління земельними ресурсами, сертифікацію, стандартизацію документообігу, що дозволить диференціювати інструменти регуляторного впливу щодо упорядкування відносин власності у складових земельних відносин.
11. Розвинуто теоретичний підхід до визначення змісту капіталізації земельних ресурсів як процесу залучення до господарського обороту земельних ресурсів через очікуваний дохід від їх використання, визначення ринкової ціни земельного об’єкту та перетворення у грошовий капітал придбаних земельних ділянок, які необхідно охороняти і примножувати їх цінність, щоб вона не зменшувалася з плином часу. Запропоновано перспективні форми капіталізації земельних ресурсів, такі як: концентрація, консолідація, комерціалізація. На базі цих форм здійснюється формування активів з врахуванням не лише земельно-ресурсного потенціалу але й просторових та інтелектуальних активів, що сприятиме підвищенню інвестиційної привабливості землекористувань з врахуванням обмежувальних чинників. Перерозподіл отриманих дивідендів між землевласниками та землекористувачами на охорону та відтворення земельних ресурсів сприятиме досягненню збалансованості земельних відносин у процесі їх регулювання.
Визначено напрями фінансового забезпечення відтворення та охорони земельних ресурсів, реалізація яких дасть можливість залучити складові земельно-ресурсного потенціалу у систему економічних відносин та зміцнити фінансову самодостатність землевласників та землекористувачів, покращити фінансування природоохоронних та природовідтворювальних ініціатив на основі розвиненої інфраструктури сек’юритизації земельних активів, імплементації сучасних форм кредитування землеохоронних проектів, формування фінансових фондів запобігання екодеструктивним процесам у землекористуванні, застосування краудфандингових інтернет-платформ, створення спеціалізованої фінансово-кредитної установи, яка забезпечуватиме перерозподіл фінансових ресурсів фонду.