Бохан Аліна Василівна Екологічна дипломатія в світогосподарських процесах

brief description

Бохан Аліна Василівна, доцент кафедри світової економіки, Київський національний торговельно-економічний університет. Назва дисертації: «Екологічна дипломатія в світогосподарських процесах». Шифр та назва спеціальності 08.00.02 світове господарство і міжнародні економічні відносини. Спецрада Д 26.001.02 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
БОХАН АЛІНА ВАСИЛІВНА
УДК 502:327]:339.92
ДИСЕРТАЦІЯ
ЕКОЛОГІЧНА ДИПЛОМАТІЯ В СВІТОГОСПОДАРСЬКИХ ПРОЦЕСАХ
Спеціальність 08.00.02 – світове господарство
і міжнародні економічні відносини
Подається на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
____________________А. В. Бохан
Науковий консультант:
Мазаракі Анатолій Антонович, доктор економічних наук, професор

Київ – 2019

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 27
ВСТУП 28
РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ
ДИПЛОМАТІЇ В СВІТОГОСПОДАРСЬКИХ ПРОЦЕСАХ 39
1.1. Наукова тріада економіко-екологічної сутності дипломатії 39
1.2. Методологія визначення концепту екологічної дипломатії 64
1.3. Вплив екологічного імперативу на світогосподарські процеси 85
Висновки до розділу 1. 107
РОЗДІЛ 2. СПЕЦИФІКА ЕКОЛОГІЧНОЇ ДИПЛОМАТІЇ ТА ЕКОНОМІЧНІ
ВЗАЄМОДІЇ 110
2.1. Кластери екологічної дипломатії в просторі економічних взаємодій 110
2.2. Дипломатичний аспект екологізації конкурентних відносин 133
2.3. Екологічні ризики, дипломатія і безпека у змінах світової економіки 166
Висновки до розділу 2. 189
РОЗДІЛ 3. РИНКОВІ ВИКЛИКИ ДЛЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ДИПЛОМАТІЇ 192
3.1. Спрямованість екологічної дипломатії в економічній модернізації 192
3.2. Екологічна дипломатія та компроміси у міжнародній торгівлі 211
3.3. Контроверсійний характер багатосторонньої екологічної дипломатії 235
Висновки до розділу 3. 260
РОЗДІЛ 4. ПРОГРЕСИВНІ НАПРЯМИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ДИПЛОМАТІЇ 263
4.1. Модальність дій екологічної дипломатії в економічній глобалізації 263
4.2. Новативність у системі альтернатив екологічної дипломатії 284
4.3. Інтерактивність формату агентування екологічної дипломатії 306
Висновки до розділу 4. 333
26
РОЗДІЛ 5. АКТИВІЗАЦІЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ДИПЛОМАТІЇ УКРАЇНИ В
МІЖНАРОДНОМУ СПІВРОБІТНИЦТВІ 336
5.1. Еколого-економічні інтереси України в міжнародному співробітництві 336
5.2. Архітектонічна модель розвитку екологічної дипломатії України 337
5.3. Євроінтеграційна екологічна дипломатія України та її перспективи 379
Висновки до розділу 5. 397
ВИСНОВКИ 400
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 409
ДОДАТКИ 479

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертаційній роботі представлено теоретичні узагальнення та
методологічні підходи в розв’язанні наукової проблеми у контексті нового
напряму міжнародних економічних відносин, який полягає в обґрунтуванні
концепції екологічної дипломатії в світогосподарських процесах, що дало
можливість виявити рушійні сили прогресу для реалізації глобальної
стратегії збалансованого розвитку. Результати дослідження забезпечили
отримання таких важливих науково-практичних висновків.
1. Витоки та ґенеза розвитку дипломатії, роль у світогосподарських
процесах засвідчила наукову тріаду економіко-екологічної сутності в її
розкритті. Адже зовнішня економічна політика удосконалювалась із
розвитком людських цивілізацій, які прагнули до міжнародної контактності у
різний спосіб, змінюючи види природокористування і способи
господарювання, зовнішню політику та ділову активність. Господарські
ініціативи людства у різні епохи містили факти екологічних засторог у
дипломатії миру та торгівлі, різні прагнення до благополуччя. Упровадження
моделей функціонування дипломатії в економіко-екологічній сфері має
забезпечити покращання можливостей щодо виявлення причин і факторів,
що зумовлюють водночас як інертність, так і активність країн у реагуванні на
соціально-економічні, політичні та екологічні проблеми, які мають всі ознаки
інтернаціоналізації та глобалізації.
2. Методологія визначення наукового концепту екологічної
дипломатії охоплює широкий спектр теорій економічного змісту, що
засвідчує її міждисплінарний характер на основі взаємопов’язаності сфери
економіки, політики та екології. Сутність екологічної дипломатії слід
визначати як напрям системної та інтегрованої дипломатичної діяльності
щодо генерування нового рівня представлення та захисту екологоекономічних інтересів країн та інших суб’єктів міжнародної взаємодії,
орієнтованих на прогресивні механізми трансформації глобальних викликів в
якісно нові можливості збалансованого розвитку і екологічної безпеки
401
суспільства. Це дає підстави констатувати про збільшення функцій
екологічної дипломатії та її учасників на різних рівнях.
3. В умовах розвитку економічної глобалізації екологічні проблеми
набули гостроти, що спонукає країни розвивати дипломатію для досягнення
прийнятного рівня конвергенції економічних та екологічних систем у
господарській діяльності. У цьому процесі важлива роль відводиться
«природному капіталу», що сприймається як природне багатство країни і
чинник її економічного зростання, фактор активного пливу на суспільні та
міжнародні економічні відносини. Саме тому під час організації переговорів і
укладання договорів, екологічна дипломатія концентрується на питаннях
захисту національних інтересів щодо аспектів прав власності й цивілізованих
способів розпорядження природним капіталом, питань екологічної безпеки в
порядку денному ведення міжнародного діалогу.
4. Вплив екологічного імперативу на світогосподарські процеси є
очевидним, бо змушує оцінювати реальний стан і перспективи розвитку
людства у прояві: соціально-економічних диспропорцій між країнами,
відмінностей у розвитку національних господарських комплексів, наслідків
нераціонального природокористування, контрастів ресурсної спеціалізації на
світових ринках, екологічного експансіонізму та осередків утворення
екологічних конфліктів. Враховуючи це, міжнародні суб’єкти, прагнучи
розв’язувати проблеми, можуть розвивати новативність у системі
альтернатив екологічної дипломатії, серед яких: застосування медійних
технік/компетенцій дипломатами та дипломатичних – медіаторами щодо
стратегування еколого-економічної безпеки країн, покращання їх
злагодженості й координації співпраці в екологічно вигідному форматі
комунікації, гарантування досягнутих угод для підтримання миру,
стабільності, суспільного добробуту та збалансованого розвитку.
5. У міжнародній практиці є труднощі щодо системної ідентифікації
предметної сфери екологічної дипломатії, оскільки екологія є базовою і
невід’ємною складовою в характеристиці цілого ряду глобальних проблем
402
людства щодо ресурсів, води, енергетики, клімату, продовольства. Нами
запропоновано визначення нових ознак систематизації кластерів екологічної
дипломатії, зокрема у контексті їх розподілу за типами мережевих взаємодій,
які мають певним чином виражену екологічну компоненту у способах їх
представлення в міжнародній діяльності. Виокремлено кластери екологічної
дипломатії за принципами: багатосторонньої взаємодії міжнародних
суб’єктів (екоконвенційної, екопрограмної, екоінституційної, екополітичної,
екоініціативної, екоконтактної); взаємопов’язаності сфер діяльності (з огляду
цілей масштабу охоплення, потенціалу розвитку, секторального формату,
інтегрованої тематики, екологічної безпеки, екологічної соціалізації).
Розроблений науковий підхід спрямований на покращання рівня
ефективності взаємодії учасників екологічної дипломатії та інших
міжнародних суб’єктів з метою прийняття конструктивних рішень, що мають
також значення для світової економіки.
6. Масштабність природоперетворювальної діяльності людства
свідчить, що балансування між конкуренцією та співпрацею, конфронтацією
і консолідацією має на меті підтримання динаміки еволюційних зрушень. Дія
екологічного чинника в конкурентоспроможності постає через сукупність
природно-ресурсного та екологічного потенціалу, що утворює як зовнішні
конкурентні переваги країни (наявність значних, доступних і дешевих
природних ресурсів, вигідне геополітичне розташування, сприятливий
клімат, рекреаційні ресурси), так і внутрішні (забезпеченість вітчизняних
виробників і підприємців природними ресурсами, доступність високоякісної,
дешевої сировини, інших ресурсів). Серед механізмів посилення конкуренції
є процеси впровадження «зелених» технологій на основі логіки порівняльних
цін, в якій прихильність країн до тієї чи іншої політики обумовлюється їх
економічним укладом: для розвинутих країн – це створення нових робочих
місць; для нових індустріальних країн – підвищення ефективності
використання ресурсів; для слаборозвинутих країн – забезпечення доходів
бідної частини населення за індустріально-екстенсивної моделі
403
господарювання. Виконання міжнародних екологічних угод за сприяння
екологічної дипломатії, спроможне зацікавлювати країни в проведені
структурних економічних реформ.
7. Покращання рівня міжнародної екологічної відповідальності є
складним завданням, оскільки країни, підтримуючи екологічні ініціативи на
міжнародному рівні, можуть на національному чи регіональному – ставити
під загрозу існування природних резерватів вищого рівня. Глобальна
економіка у перспективі буде змушена витрачати колосальні кошти на
ліквідацію теперішнього забруднення навколишнього середовища, оскільки
вже тепер усі екосистеми використовуються надмірно. Навіть міжрегіональна
конкуренція за прикордонні екологічні ресурси торкається не лише інтересів
сусідніх країн, але й інвесторів, що можуть представляти інтересів третьої
сторони. Врахування факторів ринкового успіху, надає можливість певним
країнами ставати лідерами за Індексом глобальної конкурентоспрожності
(США, Сінгапур, Німеччина, Швейцарія, Японія, Нідерланди, Гонконг,
Великобританія, Швеція, Данія), а іншим – за Індексом екологічної
ефективності (Швейцарія, Франція, Данія, Мальта, Швеція, Великобританія,
Люксембург, Австрія, Ірландія, Фінляндія). Окреслені тенденції зумовлені
якістю екологічної політики держав щодо володіння, управління та контролю
за природними ресурсами, їх певною вагомістю у питаннях добросусідських
відносин.