ПРОСТОРОВЕ БУТТЯ СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВИ :

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1.
ТЕРИТОРІЯ ЯК КАТЕГОРІЯ ДЕРЖАВОЗНАВСТВА
І СКЛАДОВА ДЕРЖАВИ 10

1.1. Територія у працях класиків державознавства 10
1.2. Територія як елемент сучасної держави 33
1.3. Способи зміни території держави 46
Висновки до розділу 1 57

РОЗДІЛ 2.
ДЕРЖАВНИЙ ПРОСТІР І ТЕРИТОРІЯ ДЕРЖАВИ 60

2.1. Поняття й утримування державного простору 60
2.2. Геополітика й стратегічний потенціал держави 69
2.3. Державні кордони в контексті лімології 86
2.4. Територіальні свідомість та ідентичність як фактори державності 100
Висновки до розділу 2 112

РОЗДІЛ 3.
МОДЕЛІ ПОЛІТИКО-ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ
Й УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ
ОРГАНІЗАЦІЇ ДЕРЖАВИ 118

3.1. Моделі політико-територіального устрою держави 118
3.2. Принципи правового регулювання державної території в Україні 136
3.3. Територіальний устрій України в аспекті адміністративної реформи 148
Висновки до розділу 3 168

ВИСНОВКИ 173
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 184

ВСТУП

Актуальність теми. Глобальні, регіональні й локальні проблеми розвитку сучасної держави актуалізують розгортання просторових досліджень у сфері державознавства. Особливо значимими ці розробки є для становлення української державності як у її внутрішньодержавній просторовій визначеності (центральній і периферійній), так і у визначеності геополітичній і стратегічній стосовно інших державних просторів.
У сучасній українській науковій літературі є досить багато досліджень, присвячених окремим аспектам просторового буття держави, серед яких розробка: поняття державної території; особливостей адміністративно-територіального устрою; способів зміни державної території і т.д. У той же час відсутні роботи, які охоплювали би весь спектр просторової проблематики існування держави в загальнотеоретичному аспекті.
Відхід від традиційного, чисто юридичного вивчення проблем державної території, звернення до політологічного й геополітичного знання дозволяє досягти позитивних результатів при дослідженнях на тему простору. Точкою опори тут можна обрати праці видатних українських учених-геополітиків В. Липинського, Ю. Липи, С. Рудницького й ін. Крім того, в юридичних дослідженнях державної території першість використання напрацювань соціології й геополітики належить відомому російському філософу права Б.М. Чичеріну.
Можна констатувати, що питання території держави розглядаються багатьма вченими у різних сферах юриспруденції від національного до міжнародного права у різні часи. Так, це знайшло відображення у роботах класиків Г. Гроція, В.М. Гессена, Л. Дюгі, Г. Еллінека, Ф.Ф. Кокошкіна. Серед сучасних авторів слід назвати дослідження С.С. Алексєєва,
С.М. Бабуріна, М.О. Баймуратова, А.Б. Венгерова, М.А. Дамірлі,
В.В. Дудченко, В.Р. Єнгібаряна, О.В. Зайчука, О.Л. Копиленка, В.А. Карташкіна, В.В. Копєйчикова, М.І. Козюбри, Л.А. Луць, Л.Г. Матвєєвої, Ю.М. Оборотова, М.П. Орзіха, О.В. Петришина, П.М. Рабіновича, О.Ф. Скакун, Є.О. Харитонова, В.Є. Чиркіна та ін.
Під іншим ракурсом питання територіального буття держави розглядалися у сфері геополітики К.С. Гаджиєвим, М.О. Нартовим, В.О. Колосовим,
А.С. Мироненко, С.Д. Василенко, В.О. Дергачовим, Ю.І. Шмаленко та ін.
Проблеми територіального устрою держави стали предметом дослідження для Т.П. Євсеєнко, Р.В. Єнгібаряна, Д.В. Замишляєва, В.В. Мамонова, І.П. Нагорної, А.І. Умнової, Н.В. Фомицької, В.М. Шаповала та ін.
Емпіричною базою роботи є Конституція України і чинне законодавство України, законодавства зарубіжних держав, міжнародно-правові документи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою науково-дослідної теми Одеської національної юридичної академії “Традиції та новації в сучасній українській державності й правовому житті” (державний реєстраційний номер 0106U004970), яка пов’язана з науковою програмою Міністерства освіти й науки України “Актуальні проблеми будівництва демократичної соціальної правової держави відповідно до положень Конституції України”, а також включене до плану науково-дослідної роботи кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії на 2006–2010 рр. за темою: “Традиції та оновлення в правовому житті України (теоретичний аспект)”.
Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в загальнотеоретичному дослідженні питань просторового буття держави.
Досягнення поставленої мети припускає вирішення конкретних завдань дослідження:
розглянути поняття території держави в контексті юридичної науки й геополітики й вивчити основні властивості державної території;
визначити роль території в державно-правовій реальності;
дослідити питання територіальної ідентичності й виявити взаємозв’язки між територією і проживаючим на ній населенням;
визначити місце, що відводиться Україні в сучасних геополітичних концепціях;
вивчити моделі політико-територіального устрою держави й виділити принципи правового регулювання державної території в Україні;
дослідити проблему регіоналізації й централізації як тенденцій розвитку територіального устрою України.
Об’єктом дослідження є простір державних подій.
Предметом дослідження є державний простір і державна територія, як складові функціонування сучасної держави, у їхніх зв’язках з державною владою, що формує внутрішню і зовнішню територіальну політику, і населенням, що володіє територіальною ідентичністю.
Методи дослідження. У роботі використані загальнонаукові і спеціально-наукові методи пізнання. Використано міждисциплінарний підхід, який дозволив застосувати природнонаукову й гуманітарну методологію. Використано підходи й методи сучасної методології. Використання антропологічного й цивілізаційного підходів обумовлено необхідністю розгляду території держави у зв’язку з проживаючим на ній населенням і в різних культурних умовах. Принцип історизму й порівняльно-правовий метод використано при дослідженні питань правового регулювання державної території
і політико-територіального устрою. Використання системного підходу обумовлено необхідністю дослідження основних особливостей державної території, а також для проникнення в геополітичну проблематику. У всіх розділах дисертаційного дослідження використано методи формальної й змістовної логіки: аналогія й узагальнення, аналіз і синтез, дедукція
й індукція.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вона є першим в Україні комплексним теоретичним дослідженням просторового буття держави, в якому поєднуються питання поняття державної території та її правових властивостей; геополітичної оцінки території як стратегічного потенціалу держави; просторової організації державної влади.
Зокрема, новизна проявляється в таких положеннях, що виносяться на захист:
уперше:
надано визначення державного простору, що обумовлюється не тільки державною територією, але й всією сукупністю державних подій, що розгортаються у відносинах із прикордонними (суміжними) державами; державами, в яких є в наявності економічні, політичні і культурні інтереси, а також транснаціональними корпораціями, міжнародними й регіоналістичними організаціями й іншими суб’єктами, з якими вибудовуються державні відносини;
представлено положення лімології як науки про границі й визначено можливості її використання в державознавстві для характеристики державних кордонів з урахуванням нових принципів їхнього вивчення;
на теоретико-правовому рівні розглядається проблема виникнення “віртуальних держав” і зазначається, що саме відсутність у них фактичної території є основним запереченням проти можливості визнання їх суб’єктами міжнародного права;
удосконалені:
класифікація елементів, що становлять державну територію, відповідно, виділяються два їхні різновиди: перший становить фактичну територію, другий – квазітериторію;
визначення й загальна характеристика типів політико-територіального устрою – унітарного, федеративного, конфедеративного держав і міжнародних регіоналістичних організацій;
набули подальшого розвитку:
вчення про взаємозв’язок території й національної самосвідомості, що виражається у формулі “територіальна свідомість”;
ідея про необхідність реформування територіального устрою України.
Практичне значення одержаних результатів проявляється у можливості їхнього використання у подальших дослідженнях у галузі теорії держави і права, геополітики й у галузевих юридичних науках (конституційне, адміністративне право й ін.) як їхньої теоретико-методологічної основи. Ряд положень дисертаційного дослідження можуть бути використані у:
нормопроектуванні й удосконаленні чинного законодавства з питань територіальної організації публічної влади;
науково-дослідній роботі – для подальших досліджень у сфері державознавства й геополітики;
навчальному процесі – для викладання дисциплін “Теорія держави і права”, “Конституційне право”, “Міжнародне право”, спецкурсу
“Сучасна держава”, а також написання відповідних розділів у підручниках і навчальних посібниках.
Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки роботи обговорювалися на засіданнях кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії. Окремі результати дослідження доповідалися та обговорювалися на звітних конференціях професорсько-викладацького складу й аспірантів Одеської національної юридичної академії (2002, 2003, 2004, 2006 рр.; м. Одеса); II Всеукраїнській науковій конференції молодих науковців, аспірантів і студентів “Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права й держави” (грудень 2003 р., м. Одеса); Міжнародній науково-практичній конференції “Другі Прибузькі юридичні читання” (листопад 2006 р., м. Миколаїв); Всеукраїнській науковій конференції молодих науковців, аспірантів і студентів, присвяченій пам’яті видатних учених-юристів П.О. Недбайла, О.В. Сурілова, В.В. Копєйчикова “Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права й держави” (листопад 2006 р., м. Одеса); Всеукраїнській науковій конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів “Правове життя сучасної України” (травень 2007 р., м. Одеса); Міжнародній науковій конференції “Питання удосконалення методології сучасної юриспруденції (пам’яті професора О.В. Сурілова” (березень 2008 р., м. Одеса); Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасний правопорядок: національний, інтегративний та міжнародний вимір” (червень 2008 р., м. Одеса); Всеукраїнській науковій конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів “Правове життя сучасної України” (квітень 2008 р., м. Одеса); Міжнародній науково-практичній конференції “Четверті Прибузькі юридичні читання” (листопад 2008 р., м. Миколаїв); VI Всеукраїнській науковій конференції молодих науковців, аспірантів і студентів, присвяченій пам’яті видатних учених-юристів П.О. Недбайла, О.В. Сурілова, В.В. Копєйчикова “Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права й держави” (листопад 2008 р., м. Одеса).
Публікації. Основні положення й висновки дисертаційного дослідження представлені у 14 статтях, 8 з яких опубліковані у наукових фахових виданнях, які входять до переліку, затвердженого ВАК України.
Структура дисертації обумовлена метою і предметом дослідження й складається із вступу, трьох розділів, які містять десять підрозділів, висновків і списку використаної літератури.
Загальний обсяг дисертації становить 205 сторінок, із них основного тексту – 183 сторінки, 22 сторінки – список використаної літератури, що містить 210 джерел.

bibliography

Дослідження проблем просторового буття держави дозволяє зазначити, що територія є невід’ємним і найважливішим атрибутом держави, що впливає на всі аспекти його існування, оскільки правильна організація державної влади стосовно території й облік територіальної свідомості населення уявляються запорукою благоденства такої держави, невірні ж дії можуть спричинити негативні наслідки, аж до відторгнення такої території.
У ході дослідження зроблено такі висновки:
1. Територія як елемент держави одержала досить докладну характеристику в працях класиків юриспруденції: Г. Єллінека, Л. Дюгі, Ф.Ф. Кокошкіна, М.М. Алексєєва, Ф.В. Тарановського, В.М. Гессена, Б.Н. Чичеріна й ін. Територія з’являється як територіальна підстава будь-якої держави, невідчужуваного елемента «особистості» держави і його місцерозвитку. Територія в сучасній державі є об’єктом публічно-правових відносин, просторовою межею державної влади й не може розглядатися як об’єкт приватної власності.
2. У цей час існують п’ять основних видів території: 1) державна територія; 2) міжнародна територія; 3) територія зі змішаним режимом; 4) територія з перехідним режимом; 5) адміністративна територія як частина державної.
3. Сучасне міжнародне право називає територію однією з ознак держави поряд із постійним населенням, урядом і здатністю зав’язувати стосунки з іноземними державами. На міжнародно-правовому рівні утверджується непорушність державних кордонів і проголошується відмова від військових способів вирішення територіальних конфліктів.
4. Останнім часом актуалізувалася проблема «віртуальних держав», які претендують на визнання їхніми суб’єктами міжнародного права. Однак, наявність у такої «держави» віртуального простору не рівноцінно наявності реальної території, тому сьогодні недоцільно говорити про можливість визнання таких утворень державами, навіть за наявності інших ознак державності.
5. Під територією держави звичайно розуміють простір, у межах якого здійснюється державна влада. Говорячи про склад території держави, необхідно поділити останні дві її групи: 1) реальна, фактична територія, обриси якої чітко визначені міжнародними договорами і внутрішнім законодавством;
2) квазітериторія, що постійно змінює свої розміри, конфігурацію. Реальна територія містить у собі: а) сухопутний простір; б) водний простір (акваторія) – територіальне море і внутрішні води; в) повітряний простір (аероторія), розташований над сухопутним і водним просторами; г) надра, що розташовуються під сухопутним і водним просторами. До квазітериторії входять: а) військові кораблі й літальні апарати, а також морські й повітряні судна, що знаходяться на некомерційній державній службі, незалежно від їхнього місцезнаходження; б) торговельні морські й повітряні судна під прапором даної держави, що перебувають у відкритому морі або в повітряному просторі над відкритим морем; в) космічні об’єкти, що належать державі; г) трубопроводи й підводні кабелі; д) нафтові й інші добувні вишки у відкритому морі; 6) території дипломатичних представництв і консульств.
6. Юридично значимими характеристиками території є розміри (загальна площа); довжина з півночі на південь і з заходу на схід; компактність; географічне положення, у тому числі наявність рік і виходу до моря; чисельність і густота населення, розподіл населення по території; кліматичні умови; особливості ландшафту; характер надр і їхньої розробки; характер кордонів (оформлені і фактичні, природні або встановлені); характер прилягаючих територій (державні або міжнародні); період існування.
7. Розрізняються декілька історично сформованих концепцій обґрунтування й пояснення юридичної природи державної території: 1) об’єктна або речова теорія, для якої територія це річ – об’єкт власності суверена або держави; 2) просторова теорія, для якої територія це просторові рамки державної влади; 3) теорія компетенції, відповідно до якої територіальний суверенітет держави обмежується простором, на яке поширюється його юрисдикція.
8. Відповідно до сучасного міжнародного права територіальна цілісність і політична незалежність держави є недоторканними. При цьому сучасним міжнародним правом установлено кілька правомірних способів зміни державної території. 1) створення нових незалежних держав (шляхом злиття або поділу) у результаті плебісциту або референдуму; 2) за рішенням міжнародного суду або арбітражу; 3) цессія; 4) аккреція; 5) ад’юдикація.
9. Державний простір може бути розглянутий у двох аспектах: 1) під кутом зору регіонознавства, як комплексного наукового напрямку, що досліджує просторову організацію системи влади в державі, (тобто політико-територіальні й адміністративно-територіальні структури усередині держави, а також територіальні одиниці особливого статусу, територіальну систему органів державної влади, організацію місцевих органів державної влади й місцевого самоврядування, територіальну ієрархію і т.д.); 2) під кутом зору геополітики, як комплексного наукового напрямку, що досліджує просторову взаємодію держав і міждержавних утворень через призму цивілізацій, культур етносів та інших явищ, які визначають генезис і динаміку державного життя.
10. Значення геополітики для існування держави полягає в тому, що за її допомогою виділяються й розглядаються у єдності географічні, історичні, політичні й інші фактори, що впливають на стратегічний потенціал
держави.
11. Просторове буття держави тісно пов’язане із системою духовних цінностей, які канонізовані світовими релігіями, зокрема християнством, і у вигляді цільових настанов є головною організуючою основою людського буття. Не випадковим тут є також використання традицій культури й пам’яті предків, з якими пов’язуються справедливість, боротьба зі злом, любов до ближнього, совісність, добропорядність і ряд інших цінностей, які в міфах і переказах переходять із покоління в покоління як ціннісні орієнтири даної цивілізації або культури.
12. Державна територія України жорстко фіксована її державними кордонами, однак її державний простір перебуває у русі і є динамічною характеристикою буття держави. Державний простір України у такий спосіб визначається не тільки її державною територією, але й всією сукупністю державних подій, що розгортаються у відносинах з прикордонними (суміжними) державами, державами, в яких є в наявності українські економічні, політичні й культурні інтереси, а також транснаціональними корпораціями, міжнародними й регіоналістичними організаціями й іншими суб’єктами, що вибудовують свої відносини із сучасною Україною.
13. Визначальне значення має геополітична модель миру, яка відображує закон фундаментального дуалізму, що проявляється в географічному устрої планети Земля й у типології цивілізацій. Цей дуалізм виражається в протистоянні сухопутної могутності (теллурократії) і морської могутності (талассократії), відповідно до якого вибудовуються геополітичні поля як простори, контрольовані державами або союзами держав.
14. Зазначається, що наявність ракетно-ядерної зброї вирівнює силу держав, які ним володіють, повітряний простір і космос із військово-політичної точки зору відіграють не меншу роль, ніж суша й море. З’являються нові транснаціональні форми контролю над територією, що проявляються в економічних, інформаційних, телекомунікаційних різновидах. Сила їхнього проникнення є такою, що вони переборюють будь-які бар’єри, кордони. Все це змінює концепцію національної територіально визначеної держави й концепцію кордонів.
15. Розгляд у геополітичному вимірі Української держави дозволяє помітити, що Україна має безліч переваг, оскільки вигідно відрізняється своїм географічним положенням, розмірами території, чисельністю населення, родючістю земель, безліччю природних ресурсів, сприятливими кліматичними умовами, вигідними шляхами сполучення, має вихід до моря.
16. На сучасному етапі історичного розвитку існує нагальна потреба визначення зовнішньополітичних інтересів України, ясного перспективного бачення її ролі й місця в сучасному світі, аналізу динаміки взаємодії з міжнародним середовищем, формування чіткої геополітичної стратегії на перспективу.
17. Нинішня стратегічна мета України – інтеграція в європейські і євроатлантичні структури ніяк не повинна виключати можливостей всебічного розвитку економічних, політичних і соціально-культурних відносин з державами інших регіонів світу.
18. Територія є просторовою межею дії державної влади, існування ж державної території пов’язане з установленням державних кордонів: вони є межами, в яких здійснюється державна влада, й межовими знаками території, на якій проживає народ. Таким чином, кордон виявляється нерозривно пов’язаним з усіма трьома основними елементами держави – територією, народом
і владою.
19. Можливість двоякого розгляду проблеми державних кордонів – через категорії традиційного державознавства й геополітики – дозволяє об’єднати два цих підходи, тим більше, що в сучасній науці сформувалася міждисциплінарна галузь знань, що одержала назву лімології – науки про кордони.
20. Серед принципів нового підходу до вивчення кордонів входить: 1) ідея неможливості вивчення кордонів тільки на рівні однієї країни;
2) ідея неможливості вивчення кордонів у відриві від проблем ідентичності-самоідентифікації людини з певною соціальною або територіальною групою, насамперед етнічною.
21. Процеси регіоналізації й утворення інтегративних організацій, що володіють наднаціональним правом (Європейський Союз, Латиноамериканська асоціація інтеграції, Шанхайська організація співробітництва й ін.), порушують питання про пробудження регіональної самосвідомості, що буде досить сильно відрізнятися від самосвідомості національної. Такі процеси припускають трансформацію ролі кордонів: одні з них (зовнішні) одержують додаткові ступені захисту, інші (внутрішні) стають прозорими.
22. У сучасних дослідженнях кордони аналізуються на трьох рівнях: глобальному, державному (національному) і локальному. Варто підкреслити, що на глобальному рівні мова йде про формування транснаціональних потоків і підриві державних кордонів, які стають прозорими. Більше того, поширюються ідеї стирання державних кордонів як «шрамів історії».
23. Залежно від характеру взаємодії держав розрізняють два типи кордонів – з екстенсивною й інтенсивною взаємодією. Перший тип включає глухі кордони, що проходять по природних бар’єрах; глухі без ясно
вираженого природного бар’єра, що розділяють маловикористосувані території й асиметричні або напівглухі, що мають у прикордонній смузі одиночний населений пункт. Другий тип включає кордони з підвищеною локальною взаємодією, коли по обидва боки кордону перебувають населені пункти; кордони, що перетинають єдину смугу сільського розселення з наявністю прикордонного переходу, кордони, що перетинають єдину міську систему розселення з багатьма дорогами, що проходять через кордон, у тому числі транзитними.
24. Можна стверджувати, що тільки наявність територіальної свідомості дозволяє здійснити формалізацію й фіксацію території держави та її складових, а також наполягати на її цілісності й недоторканності. Саме особливості територіальної свідомості одержують своє відображення в територіальному устрої України, тому заперечення сутнісної ролі території при характеристиці держави навряд чи є обґрунтованим.
25. Аналіз робіт ідеологів українського націоналізму ХIХ–ХХ ст.ст.
у сучасній ситуації в Україні дозволяє помітити, що зараз одночасно використовуються етнічна й політична концепції націй, хоча історично переважним був радикальний або «інтегральний» націоналізм, що сприяв консолідації українських націй і формуванню ідеологічних основ української національної державності.
26. Територіальна проблематика в сучасному державознавстві повинна розширюватися за рахунок використання, зокрема, таких розробок, як територіальна свідомість і територіальна ідентичність, які дають можливість більш повно уявити статику й динаміку сучасної держави, погодити її
розвиток з конкретними територіями й народами, цілеспрямовано використовувати територіальну свідомість і територіальну ідентичність для забезпечення стабільності Української держави.
27. Під політико-територіальним устроєм держави (формою державного устрою) мається на увазі елемент форми держави, що характеризує внутрішню будову держави, територіальну організацію влади й спосіб (порядок) розподілу території держави на адміністративно-територіальні одиниці, взаємодію між ними в межах держави.
28. Можна говорити про наявність двох основних аспектів політико-територіального устрою: 1) поділ території держави на структурні елементи (області, райони, провінції, краї, округи, штати і т.д.) і організацію в них державного управління; 2) взаємини між центральною й місцевою державною владою.
29. Політико-територіальний устрій відіграє роль механізму, за допомогою якого державна влада одержує просторовий розподіл. При цьому за основу такого розподілу, що, безсумнівно, має політичний характер, можуть прийматися економічні, історичні, етнічні, географічні й інші особливості території.
30. Основними сучасними моделями політико-територіального устрою держави є: 1) унітарна держава, слабко або сильно деконцентрована і децентралізована; 2) федеративна держава і федеровані держави (суб’єкти федерації); 3) конфедерація; 4) міжнародні організації світового й регіонального масштабу з низьким або високим ступенем інтеграції.
31. Унітарна держава – єдина держава, що не має поділу на більш дрібні державні утворення й складається з адміністративно-територіальних одиниць (у деяких державах не існує й такого поділу). В унітарній державі всі внутрішні й міжнародні повноваження зосереджені в руках загальнонаціональної влади. Місцеві влади існують із волі центра, що довіряє їм певні функції, і вимагають їхнього виконання. Із погляду організації публічної влади в центрі й на місцях, а також виходячи з характеру взаємин центральних і місцевих органів унітарні держави можна поділити на три групи: 1) централізовані; 2) відносно децентралізовані; 3) децентралізовані.
32. Для федеративної держави характерною є наявність одночасно двох постійних і формальних державних рівнів. Поділ між цими формальними державними рівнями зводиться до того, що федеративна держава має всю повноту зовнішнього суверенітету й частину внутрішнього суверенітету (перший рівень), а федерована держава (учасник федерації) зберігає лише деякі атрибути внутрішнього суверенітету (другий рівень). У цей час існують два основних принципи побудови федерації: 1) національний (етнолінгвістичний, етнотериторіальний) і 2) територіальний, застосовуваний у більшості сучасних держав.
33. У конфедерації держав принцип поділу політичних повноважень між державами-членами й самою конфедеративною державою принципово інший, у порівнянні з федеративними державними утвореннями. Суб’єкти конфедерації зберігають основну частину своїх державних прерогатив, передаючи конфедеративній державі лише деякі сфери діяльності. При цьому, територія конфедерації не є єдиною, оскільки вона складається з держав, які зберігають всі свої суверенні права: громадянство, конституцію, законодавство й систему права, грошову одиницю, систему оподатковування і т.д.
34. Деякі міжнародні організації (такі як Європейський Союз) формами свого об’єднання нагадують конфедерацію. Зберігаючи свій суверенітет, держава при установі таких міжнародних організацій, передає їм лише деякі загальні функції. Дотримання подвійного правила рівності держав-членів організації й одноголосного прийняття рішень – дозволяє їхнім учасникам забезпечувати свій суверенітет. Правове регулювання території в таких організаціях нагадує: територія вважається єдиною, але такою, що складається з територій держав-членів.
35. Конституційними принципами правового регулювання території в Україні є: 1) поширення суверенітету України на всій її території; 2) унітаризм; 3) цілісність і недоторканність України в межах державного кордону; 4) зміна державної території тільки на референдумі; 5) винятково законодавче визначення територіального устрою України; 6) право територіальної громади вирішувати питання місцевого значення в рамках місцевого самоврядування.
36. Сучасний стан розвитку держави, оцінка динаміки соціально-економічного процесів і ступеня задоволення мінімальних потреб населення країни, передбачених Конституцією України, робить безперечною необхідність істотних змін територіальної організації Української держави. Територіальна реформа спричиняє сукупність інших реформ: адміністративної (перерозподіл повноважень між різними територіальними рівнями); муніципальної (збільшення повноважень самоврядування, а відповідно збільшення ресурсу для їхньої реалізації); податкової й бюджетної.
37. Виходячи з аналізу системи органів державної влади, можна стверджувати, що адміністративно-територіальний устрій України є трирівневим: вищий рівень становлять Автономна Республіка Крим, області й міста Київ і Севастополь; середній – райони й міста обласного підпорядкування; більше низький – райони в містах, міста районного підпорядкування, селища й села.
38. Тенденції регіоналізації та централізації спричиняють потребу їхнього юридичного осмислення на основі нових підходів, особливо відчувається необхідність у перегляді концептуальних принципів державного устрою України як форми організації державної влади і як державного інституту.
39. Аналіз положень діючої Конституції й законодавства дозволяє стверджувати необхідність у здійсненні державної влади поєднувати централізацію й децентралізацію, що забезпечить поєднання й облік загальнодержавних і регіональних (місцевих) інтересів. Це також означає, що в майбутньому необхідно чітко визначитися щодо структурного й функціонального розподілу влади між центром і регіонами, необхідності забезпечення збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, більшої їхньої інтеграції, зближення, поступового вирівнювання соціально-економічного життя.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. –
№ 30. – Ст. 141.
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. (із зм. і доп.) // Відомості Верховної Ради України УРСР. – 1984. – Дод. до № 51. – Ст. 1122.
3. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. (із зм. і доп.) // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
4. Митний кодекс України від 11.07.2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 38-39. – Ст. 288.
5. Про державний кордон України : Закон України від 4 листоп. 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 2. – Ст. 5.
6. Про місцеве самоврядування в Україні : Закон України від 21 трав. 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
7. Про основи національної безпеки України : Закон України від
19 червня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 29. – Ст. 1433.
8. Про стимулювання розвитку регіонів : Закон України від 8 вересня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 51. – Ст. 548.
9. Устав Организации Объединенных Наций от 26 июня 1945 г. // Организация Объединенных Наций : сб. документов. – М. : Наука, 1981.
10. Заключительный акт Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе от 1 августа 1975 г. // Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных СССР с иностранными государствами. – Вып. XXXI. – М., 1977. – С. 544-589.
11. Конвенция Организации Объединённых Наций по морскому праву от 10. 12. 1982 г. // www.un.org/depts/los/convention_agreements/texts/unclos/unclos_r.pdf
12. Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2004. – № 22. – Ст. 1537.
13. Договір між Україною і Республікою Молдова про державний кордон від 18 серпня 1999 р. // Офіційний вісник України. – 2007. – № 90. – Ст. 3323.
14. Договір між Україною і Республікою Білорусь про державний кордон від 12 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 40. – Ст. 265.
15. Договір між Україною і Угорською Республікою про режим українсько-угорського державного кордону, співробітництво та взаємодопомогу з прикордонних питань від 19 травня 1995 р. // Офіційний вісник України. – 2007. – № 96. – Ст. 3521.
16. Договір між Україною і Словацькою Республікою про режим українсько-словацького Державного кордону, співробітництво та взаємодопомогу з прикордонних питань від 14 жовтня 1993 р. // Офіційний вісник України. – 2005. – № 50. – Ст. 3167.
17. Договір між Україною і Республікою Польща про правовий режим українсько-польського державного кордону, співробітництво та взаємну допомогу з прикордонних питань від 12 січня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 36. – Ст. 365.
18. Договір між Україною та Румунією про режим українсько-румунського державного кордону, співробітництво та взаємну допомогу
з прикордонних питань від 17 червня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 35. – Ст. 417.
19. Додатковий протокол до Договору між Україною і Республікою Молдова про державний кордон щодо передачі у власність Україні ділянки автомобільної дороги Одеса – Рені в районі населеного пункту Паланка Республіки Молдова, а також земельної ділянки, по якій вона проходить, і режиму їх експлуатації від 18 серпня 1999 р. // Офіційний вісник України. – 2007. – № 90. – Ст. 3323.
20. Положення про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою Української РСР : Затверджено Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 12 березня 1981 року № 1654-X // Відомості Верховної Ради УРСР. –1981. – № 12. – Ст. 179.
21. Про затвердження стратегії інтеграції України до Європейського Союзу : Указ Президента України від 11 червня 1998р № 615/98 // Урядовий кур’єр. – 1998. – № 114-115.
22. Концепція адміністративної реформи в Україні : Затверджена Указом Президента України № 810/98 від 22 липня 1998 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 21. – Ст. 943.
23. Концепція державної регіональної політики : Затверджена Указом Президента Україні № 341/2001 від 25 травня 2005 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 22. – Ст. 983.
24. Регламент (ЕС) № 562/2006 Европейского Парламента и Совета от 15 марта 2006 г., устанавливающий Кодекс Сообщества о режиме пересечения людьми границ (Шенгенский кодекс о границах) // http :// www.eulaw.edu.ru/documents/legislation/schengen/schengen_code.htm#_ftn1

25. Про адміністративно-територіальний устрій : Проект Закону України № 0907/П від 08.07.1997 // http ://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc¬34?id=&pf3511=2111&pf35401=9432
26. Про територіальний устрій : Проект Закону України // Урядовий кур’єр. – 2005. – № 75 (22 квіт.). – С. 10-13.
27. Рішення Конституційного Суду України № 11-рп/2001 від 13 липня 2001 р. у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо офіційного тлумачення термінів «район» та «район у місті», які застосовуються в пункті 29 частини першої статті 85, частині п’ятій статті 140 Конституції України, і поняття «організація управління районами в містах», яке вживається в частині п’ятій статті 140 Конституції України та в частині першій статті 11 Закону України «Про столицю України – місто-герой Київ», а також щодо офіційного тлумачення положень пункту 13 частини першої статті 92 Конституції України, пункту 41 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» стосовно повноваження міських рад самостійно вирішувати питання утворення і ліквідації районів у місті (справа про адміністративно-територіальний устрій) // Офіційний вісник України – 2001. – № 29. – Ст. 1327.
28. Актуальні проблеми теорії держави і права : Частина 1. Актуальні проблеми теорії держави / С. М. Тимченко, С. К. Бостан, С. М. Легша, Н. М. Пархоменко, Т. О. Пікуля, Н. В. Пронюк. – К. : КНТ, 2007. – 288 с.
29. Алексеев Н. Н. О гарантийном государстве / Н. Н. Алексеев // В кн. :
Алексеев Н. Н. Русский народ и государство. – М. : Аграф, 1998. – С. 372-624.
30. Алехин Э. В. Геополитика. – Пенза : Пенз. гос. ун-т, 2005. – 117 с.
31. Амиров М. Г. Суверенитет и территориальная целостность России как конституционно-правовые принципы : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02
/ М.Г. Амиров. – Махачкала, 2004. – 151 c.
32. Андерсон Б. Уявлені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму / Б. Андерсон. – К. : Критика, 2001. – 272 с.
33. Андрейцев В. Територіальні аспекти державності : проблеми практичної теорії / В. Андрейцев // Вісник Антимонопольного комітету України. – 2005. – № 4.
34. Анцелевич Г. О., Покрещук О. О. Міжнародне право /
Г. О. Анцелевич, О. О. Покрещук. – К. : Алерта, 2003. – с.
35. Арах М. Европейский союз : видение политического объединения. – М. : Экономика, 1998. – 468 с.
36. Бабурин С. Н. Территория государства : правовые и геополитические проблемы. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1997. – 480 с.
37. Баймуратов М. А. Международное публичное право /
М. А. Баймуратов. – К. : Истина, 2004. – 552 с.
38. Бантышев А. Ответственность за незаконное пересечение или попытку пересечения государственной границы Украины / А. Бантышев // Юридичний радник. – 2007. – № 1 (15). – С. 85-90.
39. Барис В. В. К вопросу об этапах развития геополитики и её историко-философских оснований / В. В. Барис // Вестник Московского университета. Серия 7. Философия. – 2003. – № 3. – С. 74-89.
40. Безопасность и международное сотрудничество в поясе новых границ России / Под ред. Л. Б. Вардомского и С. В. Голунова. – М. – Волгоград : НОФМО, 2002. – 572 с.
41. Береза А. В. Роль держави у сучасних концепціях розвитку регіонів / А. В. Береза // Держава і право. Юридичні і політичні науки. – Вип. 29. – К. : Юрид. книга, 2005. – С. 684-691.

42. Беспалый И. Т. Государственное право Российской Федерации. Ч. 1 / И. Т. Беспалый. – Самара : Самар. ун-т, 2004. – 140 с.
43. Біличенко С. П. Геополітична стратегія України / С. П. Біличенко // Наукові записки. – Т. 19. – 2001. – С. 158-161.
44. Блищенко И. П., Дориа Ж. Прецеденты в международном публичном и частном праве / И. П. Блищенко, Ж. Дориа. – М. : МНИМП, 1999. – 472 с.
45. Бондар О. М. Співробітництво Україна – НАТО / О. М. Бондар
// Актуальні проблеми даржами і права. – Вип. 11. – О. : Юрид. л-ра, 2001. –
С. 724-727.
46. Буроменський М. В., Тешенко В. М. Відповідальність держави-орендаря за договором оренди території в міжнародному публічному праві
/ М. В. Буроменський, В. М. Тешенко // Проблеми законності. – Вип. 49 – Харків : НЮАУ, 2001. – С. 187-194.
47. Василенко И. А. Геополитика в информационном обществе : новые виртуальные стратегии в борьбе за пространство / И. А. Василенко // Вестник Московского университета. Серия 12. Политические науки. – 2005. – № 6. –
С. 4-11.
48. Василенко C. Д. Українська геополітика : південний вектор /
C. Д. Василенко // Віче. – 2002. – № 6 (123). – C. 59-63.
49. Василенко C. Д., Василенко М. Д. Геополітика України /
С.Д. Василенко, М.Д. Василенко. – О. : Друк, 2007. – 360 с.
50. Василенко С. Д. Європейський вибір України та сучасні геополітичні реалії / С. Д. Василенко // Актуальні проблеми політики : зб. наук. праць. – О. : Юрид. л-ра, 2000. – Вип. 9. – С. 73-78.
51. Венгеров А. Б. Теория государства и права / А. Б. Венгеров. – М. : Юриспруденция, 2000. – 528 с.
52. Вернадский Г. В. Начертание русской истории / Г. В. Вернадский. – СПб. : Лань, 2000. – 320 с.
53. Ветютнев Ю. Ю. Государственно-правовые закономерности (Введение в теорию) / Под ред. А. Я. Рыженкова. − Элиста : Джангар, 2006. – 204 с.
54. Виртуальное государство // http ://ru.wikipedia.org
55. Вільчинський Ю. В’ячеслав Липинський – до української нації через українську державу / Ю. Вільчинський // В’ячеслав Липинський : історико-політологічна спадщина і сучасна Україна. – Т. 1. – К., Філадельфія, 1994. – С. 91-96.
56. Вітман К. М. Етнонаціональна політика постсоціалістичних країн : моделі, особливості, проблеми / К.М. Вітман. – К. : Логос, 2007. – 336 с.
57. Внешняя политика и безопасность современной России. 1991–2002 :
Хрестоматия в 4 т. – Т. I : Исследования / Сост. Т.А. Шаклеина; Ред. кол. :
А.В. Торкунов и др. – М. : МГИМО МИД России, Российская ассоциация международных исследований, АНО «ИНО-Центр (Информация. Наука. Образование)», 2002. – 544 с.
58. Волова Л. И. Принципы территориальной целостности государств и нерушимости границ : нормативное содержание и соотношение / Л. И. Волова
// Правоведение. – 1984. – № 1. – С. 30-37.
59. Волова Л. И. Принцип территориальной целостности и неприкосновенности в современном международном праве : дис. ... доктора юрид. наук : спец. 12.00.10. – Ростов-н/Д, 1981. – 433 c.
60. Гаджиев К. С. Геополитика. – М. : Междунар. отнош., 1997. –
384 с.

61. Гессенъ В. М. Общее ученiе о государстве / В. М. Гессенъ. – С.-Пб. : Типо-Литографiя И. Трофимова, 1912. – 189 с.
62. Головастикова А. Н., Дмитриев Ю. А. Проблемы теории государства и права / А. Н. Головастикова, Ю. А. Дмитриев. – М. : Эксмо, 2005.
63. Горбунов А. А. К вопросу о коммуникативности пространства и е роли в геополитической стратегии России / А. А. Горбунов // Власть. – 2008. – № 2. – С. 91-96.
64. Гордієнко М.Г. Сутність та основні засади концепції української державності В’ячеслава Липинського : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.01. – К., 1999. – 20 с.
65. Горенкин В. А. Сепаратизм як соціально-політичне явище : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.02. – Сімферополь, 2004. – 20 с
66. Грачев Н. Современный федерализм и проблемы суверенитета // Право и жизнь. – 2003. – № 3 (55) // http ://www.law-n-life.ru
67. Гроций Г. О праве войны и мира. Три книги, в которых объясняется естественное право и право народов, а также принципы публичного права. – М. :
Юрид. лит., 1956. – 868 c.
68. Гумилев Л. Н. Этногенез и биосфера Земли / Л. Н. Гумилев. – СПб : Кристалл, 2002. – 640 с.
69. Дамірлі М. А. Особливості, різновиди та правові способи подоління конфліктів в умовах інтеграції (на прикладі Європейського Союзу)
/ М. А. Дамірлі // Актуальні проблеми держави і права. – О. : Юрид. л-ра, 2007. – Вип. 34. – С. 73-78.
70. Деменко О. Українська геополітики ХХI ст. : євразійство чи євроінтеграція? / О. Деменко // Людина і політика. – 2004. – № 1. – С. 73-81.
71. Дергачев В. А. Геополитика / В. А. Дергачев. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2004. – 526 с.
72. Державна регіональна політика України : особливості та стратегічні пріоритети : Монографія / За ред. З. С. Варналія. – К. : НІСД, 2007. – 820 с.
73. Долгов О. В. Національне самовизначення територіально-політичних систем в контексті політичної лімології : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.02. – Миколаїв, 2005. – 18 с.
74. Долішній М., Шевчук Л. Деякі підходи до розв’язання проблем удосконалення адміністративно-територіально устрою України / М. Долішній, Л. Шевчук // Економіка України. – 2006. – № 11. – С. 4-11.
75. Долматов І.В. Геополітичні характеристики держави / І.В. Долматов // Актуальні проблеми держави і права. – О. : Юрид. л-ра, 2003. – Вип. 18. –
С. 91-93.
76. Долматов І.В. Геополітичні фактори в розвитку держави // Актуальні проблеми держави і права . – О. : Юрид. л-ра, 2003. – Вип. 21. – С. 47-50.
77. Долматов І.В. Загальнотеоретичні питання зміни державної території / І.В. Долматов // Вісник Львівського університету. – Львів, 2004. – Вип. 39. – С. 75-78.
78. Долматов І.В. Територіальний імператив держави / І.В. Долматов
// Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави. – О. : Фенікс, 2004. – С. 101-103.
79. Долматов І.В. Інформаційні проблеми глобалізаційних процесів
// Актуальні проблеми політики. – О. : Юрид. л-ра, 2005. – Вип. 27. – С. 135-140.
80. Долматов І.В. Сучасні глобалізаційні моделі / І.В. Долматов // Актуальні проблеми політики : зб. наук. праць. – Вип. 25. – О. : Юрид. л-ра, 2005. – С. 296-300.
81. Долматов И.В. Государственное пространство : определение понятия / И.В. Долматов // Право XXI століття : становлення та перспективи розвитку : зб. наук. праць міжнар. наук.-практ. конф. «Другі Прибузькі юридичні читання». – Миколаїв, 2006. – С. 334-336.
82. Долматов І.В. Территория государства и ее правовой режим /
І.В. Долматов // Правове життя сучасної України : тези доповід. 10-ї ювілейної звіт. наук. конф. професор.-виклад. і аспірант. складу. – Одеса : Фенікс, 2007. – С. 21-23.
83. Долматов І.В. Регіоналізація та централізація в розвитку територіального устрою України / І.В. Долматов // Сучасний правопорядок : національний, інтегративний та міжнародний виміри : тези міжнар. наук.-практ. конфер. – О. : Фенікс, 2008. – С. 53-55
84. Долматов І.В. О формировании лимологии в современном государствоведении / І.В. Долматов // Правове життя сучасної України : тези доповід. Всеукр. наук. конф. професор.-виклад. і аспірант. складу. – О. : Фенікс, 2008. – С. 22-24.
85. Долматов И.В. Принципы правового регулирования государственной территории в Украине / И.В. Долматов // Матеріали VI Всеукр. наук. конф. правників-початківців «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави». – 21-22 листопада 2008 р. – О. : Юрид. л-ра 2008. – С. 343-346.
86. Долматов І.В. Державні кордони у контексті лімології /
І.В. Долматов // Актуальні проблеми держави і права. – 2008. – Вип. 42. –
С. 263-268.
87. Долматов І. В. Територіальна свідомість та ідентичність як чинники державності / І. В. Долматов // Актуальні проблеми держави і права. – Вип. 36. – О. : Юрид. л-ра, 2007. – С. 79-82.
88. Дробот І. «Ніхто нам не збудує держави, коли самі її не збудуємо». Українська держава в науково-практичному розгляді В. Липинського / І. Дробот // Пам’ять століть. – 2006. – № 2. – С.¬ 155-164.
89. Дудченко В. В. Традиція правового розвитку: плюралізм правових вчень / В. В. Дудченко. – О. : Юрил. л-ра, 2006. – С. 38-39, 88-89.
90. Дюги Л. Конституционное право. Общая теория государства. – М. : Тип. т-ва И. Д. Сытина, 1908. – 957 с.
91. Европейское право. Право Европейского Союза и правовое обеспечение защиты прав человека / Рук. авт. колл. и отв. ред. проф.
Л.М. Энтин. – М. : Норма, 2005. – 960 с.
92. Евсеенко Т. П. О понятии «простого» государства в юридической науке / Т. П. Евсеенко // Правоведение. – 2004. – № 1. – С. 196-201.
93. Єллінек Г. Общее учение о государстве / Вступительная статья д-ра юрид. наук, проф. И. Ю. Козлихина. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2004. – 752 с.
94. Енгибарян В. Р. Федерализм в современном мире : правовой статус и основные черты : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.02. – М., 2000. – 18 с.
95. Енгибарян Р. В. Конституционное развитие в современном мире. Основные тенденции / Р. В. Енгибарян. – М. : Норма, 2007. – 496 с.
96. Етимологічний словник української мови : У 7 т. / Редкол. :
О. С. Мельничук (голов. ред.) та ін. – К. : Наук. думка, 1983. – Т. V : Р-Т.
– 704 с.
97. Жулинський М. Національні культури і проблеми глобалізації
/ М. Жулинський // Розбудова держави. – 2002. – № 7-12. – С. 2-10.

98. Журавський В. С., Серьогін В. О., Ярмиш О. Н. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні / В. С. Журавський,
В. О. Серьогін, О. Н. Ярмиш. – К. : Ін Юре, 2003. – 672 с.
99. Загальна теорія держави і права (основні поняття, категорії, правові конструкції та наукові концепції) / За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 400 с.
100. Замышляев Д. В. Формы политико-территориальной организации государства // LEX RUSSICA. – 2005. – № 1. – С. 195-203.
101. Замятин Д. Н. Геополитика образов и структурирование метапространства / Д. Н. Замятин // Полис. – 2003. – № 1.
102. Заяць І. Я. Правовий статус області в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02. – Харків, 2000. – 19 с.
103. Ісопчук С. Глобальне геополітичне протистояння і Україна
/ С. Ісопчук // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. – 2001. – Вип. 4. – С. 74-77.
104. Каламкарян Р. А., Мигачев Ю. И. Международное право /
Р. А. Каламкарян, Ю. И. Мигачев. – М. : Эксмо, 2004. – 688 с.
105. Карташкин В. А. Территориальное верховенство в международном праве и его нарушение колониальными державами / В. А. Карташкин // Правоведение. – 1964. – № 2. – С. 105-111.
106. Касьянов Г. В. Теорії нації та націоналізму / Г. В. Касьянов. – К. : Либідь, 1999. – 352 с.
107. Киселева А. В., Нестеренко А. В. Теория федерализма /
А. В. Киселева, А. В. Нестеренко. – М. : Изд-во МГУ, 2002. – 304 с.
108. Клайбер К.-П. Україна і НАТО : надійне партнерство / К.-П. Клайбер // Наука і оборона. – 1998. – № 2. – С. 11-13.
109. Клименко Б. М. Государственная территория. Вопросы теории и практики международного права / Б. М. Клименко. – М. : Междунар. отнош., 1974. – 167 c.
110. Коданева С. И. Британский регионализм (конституционная реформа) / С. И. Коданева. – М. : Юристъ, 2004. – 140 с.
111. Козюбра М. І. Природа соціальних прав людини та особливості механізмів їх реалізації / М. І. Козюбра // Вісник Конституційного Суду України. – 2002. – № 5. – С. 57-62
112. Кокошкин Ф. Ф. Лекции по общему государственному праву /
Ф. Ф. Кокошкин. – М. : Зерцало, 2004. – 312 с.
113. Коллингвуд Р. Дж. Идея истории. Автобиография / Р. Дж. Коллингвуд.
– М. : Наука, 1980. – 486 с.
114. Колосов В. А. Теоретическая лимология : новые подходы // http ://www.intertrends.ru/three/004.htm
115. Колосов В. А., Мироненко Н. С. Геополитика и политическая география. – М. : Аспект Пресс, 2002. – 479 с.
116. Конституционное (государственное) право зарубежных стран :
В 4 т. / Отв. р