ОСОБЛИВИЙ СУБ’ЄКТ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПРАВОВІДНОСИН (ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ) :

brief description

ЗМІСТ

Вступ 3

Розділ 1. Поняття суб’єкта правовідносин в теорії права
1.1. Наукові підходи до розуміння суб’єкта права
та правовідносин 11
1.2. Теоретичні проблеми виникнення і припинення
правосуб'єктності 26
1.3. Статус суб’єктів права: підстави класифікації 49

Розділ 2. Загальнотеоретична характеристика особливого суб'єкта інформаційних правовідносин

2.1.Особливий суб'єкт інформаційних правовідносин:
визначення поняття 74
2.2. Правосуб’єктність особливого суб'єкта
інформаційних правовідносин 87
2.2.1. Правоздатність особливого суб'єкта
інформаційних правовідносин 87
2.2.2. Дієздатність особливого суб'єкта
інформаційних правовідносин 95
2.2.3. Деліктоздатність особливого суб'єкта
інформаційних правовідносин 103

Розділ 3. Правове регулювання діяльності особливого суб'єкта інформаційних правовідносин в Україні.

3.1. Правове регулювання статусу особливого суб'єкта
інформаційних правовідносин у сфері засобів масової інформації 124
3.2. Правове регулювання статусу особливого
суб'єкта інформаційних правовідносин у правоохоронній сфері 137
3.3. Правове регулювання статусу державного експерта з питань
таємниць як особливого суб'єкта інформаційно-правових відносин 155

Висновок 167

Список використаних джерел 171

Вступ
Актуальність теми. Глобальні перетворення, що відбуваються в сучасному світі, обумовили піднесення особи в соціальній сфері, гуманізацію суспільних відносин. Цей процес, що визначає нові принципи і правила відносин між суб’єктами, сприймається вченими і, зокрема, правознавцями, як процес становлення нової цивілізації, нових способів комунікації та діяльності.
Україна сьогодні переживає період формування суспільства нового типу – інформаційного суспільства. Закон України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства України на 2007-2015 роки» головним пріоритетом розвитку країни визнає побудову орієнтованого на інтереси людей відкритого для всіх інформаційного суспільства, де кожен може мати вільний доступ до інформації, створювати її, накопичувати, користуватися та обмінюватися нею.
Інформація сьогодні – це могутній реально відчутний ресурс, що має навіть більшу цінність, ніж природні, фінансові, трудові та інші ресурси. Вже сьогодні можна говорити про виникнення віртуального простору, нового людського і технологічного середовища – інфосфери.
Зважаючи на ту роль, що відводиться людині, її правам та свободам у правовому і інформаційному світі, який змінюється, юридична наука повинна сформулювати нові підходи до праворозуміння, у яких точкою відліку в правовій системі координат буде не норма права або інший зовнішній щодо людини об’єкт, а сам суб’єкт права. Таке суб’єктне сприйняття права вимагає доповнення і переробки деяких теоретичних положень, перегляду існуючих правових конструкцій.
Право як один з основних регуляторів соціальних відносин істотно відстає від темпів розвитку інформаційного суспільства. У зв’язку з цим різні аспекти проблеми суб’єкта права і особливого суб’єкта інформаційних відносин, зокрема, набувають для української правової науки особливої значущості й актуальності. Дослідження особливих суб’єктів інформаційно-правових відносин, найбільш типовими серед яких є журналіст, оперативний працівник правоохоронних органів, державний експерт з питань таємниць, ускладнюються низкою проблем загальнотеоретичного характеру:
- останні теоретико-монографічні праці із зазначеної проблематики були опубліковані в Україні і Росії в 60-х рр. минулого століття, тобто в іншу соціально-ідеологічну епоху. Автори цих праць ґрунтувалися на іншій системі цінностей, відповідно до якої людині, як суб’єктові права відводилася лише інструментальна роль, вона розглядалася як засіб досягнення політичних цілей держави;
- уявлення про суб’єкта права, які використовуються сучасною загальною теорією права, були нею запозичені, головним чином, з цивільно-правової науки. Вони не пройшли необхідної теоретичної переробки, і тому статус загальнотеоретичних отримали передчасно. У цивільно-правовій сфері суб’єкт права розглядається, здебільшого, як учасник майново-правових відносин, оскільки майновий аспект є визначальним для цивільного права, цивільно-правових відносин і їх учасників, але він зовсім не властивий іншим галузям та праву в цілому. Тому цивільно-правовий підхід до визначення суб’єкта права, який є панівним у теорії права, не відображає усіх аспектів цього поняття. Як наслідок, маємо термінологічну невизначеність та плутанину понять. Отже, актуальність дослідження проблеми особливих суб’єктів інформаційно-правових відносин обумовлена, з одного боку, відсутністю цілісного уявлення про суб’єкта права на загальнотеоретичному рівні, з іншого, – стрімким розвитком інформаційних відносин, активізацією руху соціальної інформації, що потребує теоретичного осягнення правового статусу таких особливих суб’єктів як журналіст, оперативний працівник правоохоронних органів, державний експерт з питань таємниць, виділення тільки їм властивих рис і класифікаційних ознак. Невипадково в галузевих юридичних науках намітилася стійка тенденція до «створення» своїх власних галузевих суб’єктів правовідносин;
- вітчизняна юридична наука перебуває на етапі системної трансформації, існуючі уявлення про суб’єкта права не мають цілісного, логічно завершеного характеру. Зокрема, багато аспектів розуміння суб’єкта права до цього часу залишаються недослідженими на дисертаційному рівні. У науковому юридичному обороті поширеним є використання при класифікації суб’єктів правових відносин як у загальному, так і галузево-прикладному розумінні, різновидів суб’єкта, які мають ознаки, що відрізняють їх від інших і формують підстави для специфічної правосуб’єктності. Одночасно застосовуються терміни «спеціальний суб’єкт», «лідируючий суб’єкт», «зобов’язальний суб’єкт», «комплексний суб’єкт», «допоміжний суб’єкт», «особливий суб’єкт», які не є синонімічними.
Проте у юриспруденції не сформувалося єдиної точки зору щодо стандарту використання цієї термінології. Як наслідок, поширеною є ситуація, коли ці різновиди плутають між собою, поширюють частини значення одного щодо змісту іншого, підміняють ці види. При дослідженні поняття «особливий суб’єкт інформаційних правовідносин», з метою доповнення і розширення загальної класифікації суб’єктів правових відносин, доцільно розмежувати зазначені категорії виокремлюючими ознаками.
Таким чином, необхідність уточнення поняття суб’єкта права та правовідносин, визначення їх видів та особливостей, нормативного закріплення та реалізації їх правового статусу в різних сферах суспільних відносин обумовлює актуальність глибокого і всебічного дослідження специфіки інформаційної правосуб’єктності особливих суб’єктів інформаційних правовідносин.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до програми Міністерства освіти і науки України «Актуальні проблеми побудови демократичної, соціальної, правової держави відповідно до положень Конституції України», п.п. 9.2 та 9.3 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр., схвалених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ від 12 грудня 2005 р.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у розробці теорії особливого суб’єкта інформаційних правовідносин, що сприятиме розвитку загальнотеоретичного поняття «суб’єкт права», а також є необхідною умовою становлення інформаційного права як самостійної галузі.
Для досягнення зазначеної мети необхідно вирішити такі завдання:
- визначити основні наукові підходи до розуміння суб’єкта права та правовідносин;
- встановити особливості теоретико-правового визначення підстав та етапів виникнення і припинення правосуб’єктності суб’єкта правовідносин;
- розкрити основні аспекти розуміння підстав класифікації суб’єктів правовідносин, обґрунтувати необхідність розширення її підстав, запровадження поняття «особливий суб’єкт інформаційних правовідносин»;
- визначити юридичний категоріальний зміст «особливого суб’єкта інформаційних правовідносин» шляхом виявлення його невід’ємних рис;
- виявити специфіку інформаційних правовідносин за участю «особливих суб’єктів»;
- визначити і розкрити специфічні ознаки правосуб’єктності особливих суб’єктів інформаційних правовідносин;
- охарактеризувати систему правового регулювання діяльності окремих видів особливих суб’єктів інформаційних правовідносин в Україні.
Об’єктом дослідження є інформаційні правовідносини за участю особливого суб’єкта.
Предмет дослідження становлять загальнотеоретичні аспекти характеристики особливого суб’єкта інформаційних правовідносин.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми, здійснити системний аналіз взаємодіючих різновидів суб’єктів правовідносин і, зокрема у інформаційній сфері. За допомогою логіко-семантичного методу та методу сходження від абстрактного до конкретного поглиблено понятійний апарат теорії правових відносин, визначено специфіку відокремленої групи особливих суб’єктів інформаційних правовідносин. Методи класифікації, системно-структурний, системно-функціональний застосовано для визначення параметрів, що відокремлюють групу «особливих суб’єктів» інформаційних правовідносин від близьких за ознаками і назвами «спеціальних суб’єктів», «забезпечувальних суб’єктів», «лідируючих суб’єктів» тощо. За допомогою документального аналізу, спеціально-юридичного та статистичного методів з’ясовувалась специфіка діяльності журналістів, оперативних працівників правоохоронних органів, державних експертів з питань таємниць як найбільш типових представників особливих суб’єктів інформаційних правовідносин. Статистичний, порівняльно-правовий, структурно-логічний та компаративний методи використовувались для визначення напрямків удосконалення теоретико-правових засад використання професійної термінології і практики застосування відповідного нормативно-правового матеріалу інформаційного та іншого законодавства щодо суб’єктів взагалі та їх відокремлених видів, зокрема.
Широко використано порівняльний і структурно-логічний методи. Ці методи дозволили сформувати уявлення про внутрішню складову різновидів суб’єктів правовідносин із специфічними ознаками, а також виділити загальні та властиві їм відмінні риси.
Враховуючи, що переважна більшість досліджуваних видів суб’єктів у цій роботі виступають як фізичні особи, крім філософської діалектики дослідження базується також на філософській антропології. Як методологічна основа остання сприяє визначенню саме особливостей людської складової суб’єктивної сторони правових відносин у взаємозв’язку з такими критеріями, як професійна діяльність, посада та біологічний стан.
Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці фахівців в галузі філософії, загальної теорії держави і права, інформаційного права, інших галузевих правових наук, в тому числі зарубіжних, таких як: М.М. Алексєєв, С.С. Алексєєв, І.В. Арістова, І.Л. Бачило, С.Н. Братусь, A.M. Васильєв, А.Б. Венгеров, В.Д. Гавловський, Л.Л. Герваген, В.Г. Гончаренко, М.Л. Дювернуа, В.Б. Ельяшевич, І.А. Ільін, Б.А. Кистяковський, А.І. Ковлер, А.М. Колодій, В.О. Копилов, Н.М. Коркунов, О.А. Красенів, В.М. Кудрявцев, В.В. Лазарєв, В.В. Лаптєв, О.І. Левченков, В.І. Леушин, А.В. Малько, А.І. Марущак, М.Н. Марченко, Н.І. Матузов, Д.І. Мейєр, А.В. Міцкевич, B.C. Нерсесянц, П.І. Новгородцев, Л.І. Петражицький, А.А. Письменицький, І.А. Покровський, В.І. Синайський, О.Ф.Скакун, Є.М. Трубецькой, А.Ф.Черданцев, Б.М. Чичерін, Г.Ф. Шершеневич і та ін. Положення та висновки дисертації ґрунтуються на приписах Конституції України, чинних законодавчих та інших нормативно-правових актів. Інформаційну і емпіричну основу дослідження становлять також політико-правова публіцистика, довідкові видання.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній юриспруденції зроблено спробу виділити категорію особливого суб’єкта інформаційних правовідносин, здійснити її комплексну теоретико-правову характеристику. В результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:
- вироблено засади загальної теорії суб’єкта інформаційних правовідносин, сформульовано її найбільш важливі положення;
- на нових концептуальних засадах здійснено теоретичне узагальнення галузевих юридичних уявлень про види суб’єктів права і правовідносин;
- удосконалено характеристику категорії «сторона правовідносин» крізь призму інформаційно-правових, соціальних стосунків;
- сформульовано авторську дефініцію «особливого» суб’єкта інформаційних правовідносин як категорії, заснованої на аспектах професійної приналежності, що гарантує повноту реалізації права на інформацію іншим суб’єктам, неспівпадіння обсягу його правосуб’єктності з іншими учасниками інформаційного обігу;
- вперше визначено особливості правоздатності, дієздатності і деліктоздатності таких найбільш типових представників особливих суб’єктів інформаційних правовідносин як журналісти, оперативні працівники правоохоронних органів, державні експерти з питань таємниць;
- удосконалено підстави класифікації особливих суб’єктів інформаційних правовідносин, уперше виявлено недостатню обґрунтованість обсягу використання у внутрігалузевій і міжгалузевій класифікації суб’єктів права категорії «спеціальний суб’єкт»;
- набуло подальшого розвитку визначення процедурно-процесуальних підстав набуття особливими суб’єктами інформаційних правовідносин спеціальних правових можливостей;
- удосконалено характеристику системи правового регулювання діяльності окремих видів особливих суб’єктів інформаційних правовідносин в Україні, сформульовано рекомендації щодо її удосконалення.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:
- у науково-дослідній сфері – сформульовані в дисертації висновки, пропозиції, узагальнення будуть сприяти подальшому розвитку як загальної теорії держави і права, зокрема теорії правовідносин, так і теорії інформаційного права;
- у правотворчості – пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, може бути використано для вдосконалення нормативно-правового статусу окремих видів особливих суб’єктів інформаційних правовідносин;
- у правозастосовчій сфері – використання одержаних результатів сприятиме розробці ефективного механізму забезпечення повноти права на інформацію різним сторонам інформаційно-правових відносин;
- у навчальному процесі – матеріали дисертації доцільно використовувати при підготовці підручників та навчальних посібників з теорії держави і права, інформаційного права, конституційного права України, порівняльного правознавства, проведення занять, розробки навчально-методичних матеріалів із зазначених дисциплін.
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки було оприлюднено дисертантом на науково-практичних конференціях «Філософія, методологія і правове забезпечення інформації в громадянському суспільстві» (Харків, 2004 р.), «Девіантна поведінка неповнолітніх: проблеми, пошуки, рішення» (Харків, 2005 р.), «Від громадянського суспільства до правової держави» (Харків, 2006 р.), «Від громадянського суспільства до правової держави» (Харків, 2007 р.), «Від громадянського суспільства до правової держави» (Харків, 2008 р.), «Інформаційне суспільство в Україні: інформаційно-правова культура, освіта, наука» (Суми, 2008 р.).
Публікації. Основні положення та результати дисертації викладено у 6 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, а також 6 тезах наукових повідомлень на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 170 сторінок. Список використаних джерел складається із 232 найменувань і займає 20 сторінок.

bibliography

Висновок
В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України та практики його застосування, теоретичного осмислення низки наукових праць у різних галузях знань, автором запропоновано нове вирішення наукового завдання, яке виявляється у розробці теорії особливого суб’єкта інформаційних правовідносин, що сприятиме розвитку загальнотеоретичного поняття «суб’єкт права», а також є необхідною умовою становлення інформаційного права як самостійної галузі. Дисертантом сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вирішення зазначеного завдання. Основні з них такі.
Проведений аналіз загальнотеоретичних підходів до визначення суб’єкта права та підстав його класифікації дозволив зробити висновок про відсутність чіткої теорії, яка б містила універсальне поняття суб’єкта. Дослідження проблеми особливих суб’єктів у сфері інформаційних правовідносин дозволяє краще зрозуміти поняття «суб’єкт правовідносин», яке для теорії права є базовим.
В результаті здійсненого аналізу сформульовано авторське визначення поняття «особливий суб’єкт інформаційних правовідносин»: це – суб’єкт права, фізична особа, якій відповідно до закону надається більша, ніж іншим суб’єктам інформаційних відносин, можливість у реалізації права на інформацію у зв’язку зі специфікою її професійної діяльності, яка спрямована на забезпечення і гарантування повноти права на інформацію іншим суб’єктам.
До специфіки правосуб’єктності особливих суб’єктів інформаційних правовідносин віднесено те, що їх право-, діє-, та деліктоздатність відрізняється від право-, діє- та деліктоздатності інших учасників. Відмінними рисами правоздатності особливого суб’єкта інформаційних правовідносин визнається те, що відповідно до закону він має додаткові права у сфері збору, використання і розповсюдження інформації; переваги на пошук, збір і отримання аналітичної інформації; право на використання різних джерел інформації; право на використання інформації різного статусу – як відкритої, так і закритої; право встановлювати режим доступу до інформації, наприклад, відносити інформацію до державної таємниці. Особливими суб’єктами інформаційно-правових відносин є журналісти, оперативні працівники правоохоронних органів, державні експерти з питань таємниць.
Дієздатність особливого суб’єкта інформаційних правовідносин в дисертації визнається спеціальною, вона додатково характеризується тим, що цей суб’єкт має перевагу у реалізації права на інформацію за рахунок специфіки професійної діяльності. Це реальна здатність здійснювати конкретну правову функцію, вид правової діяльності. Зокрема, це здатність перебувати в місцях надзвичайних подій, стихійних лих, військових конфліктів за пред’явленням посвідчення (для журналістів); отримувати інформацію шляхом проведення оперативних спостережень, оперативних опитувань, що за законом неприпустимо для інших видів суб’єктів (для оперативних працівників правоохоронних органів); визначати підстави віднесення інформації до державної таємниці (для державного експерта з питань таємниць).
Деліктоздатність особливого суб’єкта інформаційних правовідносин визначено як здатність нести за вчинене в межах професійної діяльності інформаційне правопорушення юридичну відповідальність, обумовлену положеннями інформаційного законодавства, що встановлює перелік випадків її підвищеного обсягу, або звільнення від такої відповідальності.
Зроблено висновок, що поняття «суб’єкт інформаційного права» і «суб’єкт інформаційних правовідносин» не є тотожними. Суб’єкт інформаційного права має лише інформаційну правоздатність і потенційно може бути учасником інформаційних правовідносин, у той час як суб’єкт інформаційних правовідносин є їх реальним учасником.
Визначено формальні процедурно-процесуальні підстави професійної діяльності для особливих суб’єктів інформаційних правовідносин. Такими підставами може бути наявність посвідчення журналіста як представника певного ЗМІ; отримання першої, другої або третьої форм допуску для роботи з документами, що містять державну таємницю, – для державного експерта з питань таємниць; рішення (дозвіл) суду на проведення оперативно-розшукових заходів і наявність службового посвідчення – для оперативних працівників правоохоронних органів. Водночас правова мета надання журналісту, оперативному працівнику правоохоронних органів, державному експерту з питань таємниць особливого статусу полягає у забезпеченні іншим суб’єктам інформаційних правовідносин повноти реалізації права на інформацію.
Умовами виділення у загальній класифікації суб’єктів правовідносин категорії «особливій суб’єкт інформаційних відносин» названо професійну спрямованість діяльності в інформаційному обігу; виконання забезпечувальної функції в реалізації права щодо інших суб’єктів; більша за обсягом, порівняно з іншими суб’єктами, інформаційна правосуб’єктність. Такий підхід є можливим і для розвитку загальної класифікації суб’єктів права та суб’єктів інформаційних правовідносин.
Сформульовано пропозицію про необхідність усунення з чинного інформаційного законодавства положень, які наділяють органи виконавчої влади повноваженнями на встановлення фактів порушення представниками ЗМІ порядку і режиму акредитації при владних структурах та скасування самої акредитації до винесення відповідного рішення судовими інстанціями. Такий стан нормативного регулювання зазначених відносин є недемократичним і таким, що обмежує в конституційному праві на інформацію не тільки самих представників ЗМІ, але і невизначене коло громадян держави, які недоотримують відповідну інформацію від професіоналів інформаційної сфери. Адже тут порушується і принцип першочерговості отримання інформації, і принцип її відкритості на шляху формування інформаційного суспільства в Україні.
У сфері діяльності державного експерта з питань таємниць пропонується законодавчо закріпити необхідність створення єдиного електронного реєстру-переліку (зводу) відомостей, що становлять державну таємницю, з відповідним систематичним повідомленням користувачів про виведення з його складу тих чи інших елементів і оприлюдненням в доступних формах інформації, з якої знято обмежуючі грифи.
На основі аналізу характерних рис понять «особливий суб’єкт» та «спеціальний суб’єкт» зроблено висновок про те, що вони не є тотожними. Ознаки, що характеризують як спеціального суб’єкта, так і особливого, з одного боку, є додатковими, оскільки доповнюють загальне поняття суб’єкта, з іншого боку, – вони є обмежувальними, оскільки звужують коло осіб, які належать до зазначених видів суб’єктів. Поняття «особливий суб’єкт» вживається щодо фізичних осіб, які виконують свої повноваження в інформаційно-правових відносинах і володіють особливими правовими якостями; серед них – комунікативність, професійність та забезпечувальність. Поняття ж «спеціальний суб’єкт» застосовується як до фізичних, так і юридичних осіб, як до індивідуальних, так і колективних суб’єктів. У законодавстві найчастіше під цим поняттям розуміються посадові особи, службові особи, наділені владними повноваженнями. Теорія права пропонує застосовувати термін «спеціальний суб’єкт» для такого різновиду сторони правових відносин як колективний суб’єкт у вигляді державного органу або комерційної організації.

Список використаних джерел

1. Всемирная история государства и права : энциклопедический словарь / под ред. А. В. Крутых. – М. : ИНФА, 2001. – 398 с.
2. Нерсесянц В. С. Философия права : учебник [для вузов] / В. С. Нерсесянц. – М. : Издательская группа ИНФРА М – НОРМА, 1997. – 627 с.
3. История государства и права зарубежных стран : учебник [для вузов]. В 2 ч. / Под ред. О. А. Жидкова, Н. А. Крашенинниковой. – 2–е изд. – М. : Издательство НОРМА, 2003– . – Ч. 1. – 2003. – 720 с.
4. Графский В. Г. Всеобщая история государства и права : учебник [для вузов] / В. Г. Графский. – М. : Издательство НОРМА, 2003 . – 740 с.
5. Кистяковский Б. А. Государство правовое и социалистическое / Б. А. Кистяковский // Вопросы философии. – 1990. – № 6. – С. 141–148.
6. Скакун О. Ф. Теория государства и права (энциклопедический курс) : учебник / О. Ф. Скакун. – Х. : Эспада, 2005. – 840 с.
7. Общая теория права и государства : учебник / под ред. В. В. Лазарева. – 2–е изд. – М. : Юрист, 1996. – 520 с.
8. Кісель В. Військові частини Збройних Сил України як квазісуб’єкти цивільного права / В. Кісель // Право України. – 2006. – № 2. – С. 125–127.
9. Любимов Ю. С. Квазисубъектное образование в гражданском праве / Ю. С. Любимов // Правоведение. – 2000. – № 6. – С. 98–125.
10. Бачило И. Л. Информационное право : учебник. / И. Л. Бачило, В. Н. Лопатин, М. А. Федотов. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2001. – 789 с.
11. Архипов С. И. Субъект права (Теоретическое исследование): дис. … доктора юрид. наук : 12.00.01 / Архипов Сергей Иванович – Екатеринбург, 2005. – 522 с.
12. Маркс К. Соч. В 50 т. / К. Маркс, Ф. Энгельс. – 2–е изд. – М. : Политиздат, 1954– . – Т. 4. – 1981. – С. 439.
13. Курский Д. И. Избранные статьи и речи / Д. И. Курский. – М. : Юриздат, 1948. – 196 с.
14. Стучка П. И. Избранные произведения по марксистско-ленинской теории права / П. И. Стучка. – Рига : Латгосиздат, 1964. – 748 с.
15. Пашуканис Е. Б. Избранные произведения по общей теории права и государства / Е. Б. Пашуканис. – М. : Наука, 1980. – 271 с.
16. Малицкий А. С. Советская конституция / А. С. Малицкий. – Харьков : Юрид. изд-во Наркомюста УССР, 1925. – 440 с.
17. Нерсесянц B. C. Философия права : учебник [для вузов] / B. C. Нерсесянц. – М. : Изд-во НОРМА, 2003. – 745 с.
18. Гегель. Философия права. Философское наследие. – М. : Мысль, 1990. – 524 с.
19. Герваген Л. Л. Развитие учения о юридическом лице / Л. Л. Герваген. –СПб. : Типография Н. Н. Скороходова :, 1888. – 187 с.
20. Бойцов В. Я. Система субъектов советского государственного права / В. Я. Бойцов. – Уфа : Башкирское книжное изд-во, 1972. – 131 c.
21. Халфина P. O. Общее учение о правоотношении / P. O. Халфина. – М. : Юридическая литература, 1974. – 305 с.
22. Покровский И. А. История римского права / И. А. Покровский. – Петроград : Изд. юрид. кн. склада «Право», 1915. – 578 с.
23. Мейер Д. И. Русское гражданское право. В 2 ч. Общая часть. / Д. И. Мейер. – СПб. : Тип. Н. Тиблена и комп., 1862. – 289 с.
24. Петражицкий Л. И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. В 2 т. / Л. И. Петражицкий. – 2–е изд., исп. и доп. – СПб. : Тип. М. Меркушева, 1910. – 758 с.
25. Рождественська О. С. Поняття особливого суб’єкта як сторони інформаційно–правових відносин // Право і безпека. – 2004. – Т. 3. – № 4. – С. 160–163.
26. Кельзен Г. Чисте правознавство : [з дод. : Пробл. справедливості] / пер. з нім. О. Мокровольського. – К. : Юніверс, 2004. – 496 с.
27. Марченко М. Н. Теория государства и права. Элементарный курс : учеб. пособие / М. Н. Марченко. – М. : Юристъ, 2002. – 256 с.
28. Шершеневич Г. Ф. Общая теория права : учебное пособие. В 2 т. Вып. 2, 3, 4. / Г. Ф. Шершеневич. – М. : Юридический колледж МГУ, 1995. – 362 с.
29. Трубецкой Е. Н. Лекции по энциклопедии права / Е. Н. Трубецкой. – М. : Тип. А.И. Мамонтова, 1917. – 227 с.
30. Ильин И. Общее учение о праве и государстве / И. Ильин. – М. : АСТ, Хранитель, 2006. – 510 с.
31. Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907 г.) / Г. Ф. Шершеневич. – М. : Спарк, 1995. – 556 с.
32. Скакун О. Ф. Теория государства и права : учебник / О. Ф. Скакун. – Харьков : Ун-т внутр. дел, 2000. – 671 с.
33. Закон України «Про інформацію» : від 02.10.1992 р., № 2657–XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650.
34. Концепція проекту Закону України «Про доступ до інформації» : вiд 04.08.2008 р., N 990-р // Офіційний вісник України. – 2008. – № 55. – Ст. 1836.
35. Синайский В. И. Русское гражданское право // Русское гражданское право / В. И. Синайский. – М. : Статут, 2002. – 638 с. (Классика российской цивилистики).
36. Ковлер А. И. Антропология права : учебник [для вузов] / А. И. Ковлер. – М. : Изд-во Норма, 2002. – 480 с.
37. Петров Р. Двадцать первое столетие: прогнозы фундаментальных ученых [Електронний ресурс] / Р. Петров // Деловая пресса. – 2001. – № 2 (84). – Режим доступу: http://www.businesspress.ru/newspaper/article_mId_40_aId_48975.html. – 11.01.2001.
38. Антокольская М. В. Семейное право : учебник / М. В. Антокольская. – М. : Юрист, 1996. – 366 с.
39. Баглай М. В. Конституционное право РФ : учебник [для юридических вузов и факультетов] / М. В. Баглай. – М : Издательская группа Норма, 1998. – 752 с.
40. Романовский Г. Б. К вопросу о правовом регулировании репродукции человека / Г. Б. Романовский // Правоведение. – 2000. – № 5. – С. 42–48.
41. Баллаева Е. А. Гендерная экспертиза законодательства РФ: репродуктивные права женщин в России / Баллаева Е. А. – М. : МЦГИ, 1998. – 156 с.
42. Хазова О. А. Репродуктивные права в России: пределы законодательного регулирования / О. А. Хазова // Конституционное право : восточноевропейское обозрение. – 2000. – № 4. – С. 21–27.
43. Ковалев М. И. Генетика человека и его права: Юридические, социальные и медицинские аспекты / М. И. Ковалев // Государство и право. – 1994. – № 1. – С. 12–22.
44. Юрьева Д. Рождение «химеры» в Британии могут разрешить клонирование гибридных эмбрионов человека и животного / Дарья Юрьева // Российская газета. – № 4620. – 25.03.2008.
45. Возіанов О. Ф. Медична генетика, геноміка, генетична медицина – прогноз на найближче майбутнє / О. Ф. Возіанов [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://m–l.com.ua/?aid=135.
46. Всеобщая декларация о человеческом геноме и правах человека [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bioethics.ru/_Images/Catalog/137–1–33.pdf.
47. Европейская конвенция о правах человека и биомедицины : от 04.04.1997 г. (ECT № 164) [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://conventions.coe.int/ Treaty/ RUS/ Treaties/ Html/164.htm.
48. Померанцева Е. И. Законодательное обеспечение вспомогательных репродуктивных технологий: состояние проблемы (Обзор литературы) / Е. И. Померанцева, А. Ю. Козлова, О. М. Супряга // Проблемы репродукции. – 2001. – № 2. – С. 61.
49. Дргонец Я. Современная медицина и право / Я. Дргонец, П. Холлендер. – М. : Юридическая литература, 1991. – 205 с.
50. Шарль Р. Мусульманское право / Р. Шарль. – М. : Изд-во иностр. лит, 1959. – 66 с.
51. Правовые системы мира : учебное пособие / под ред. А.Ф. Черданцева. – Екатеринбург : УрГЮА, 1995. – 275 с.
52. Дювернуа Н. Л. Чтения по гражданскому праву / П. Л. Дювернуа. – 4–е изд.. – СПб. : Тип. М.М. Стасюлевича , 1902– . – Т.1: Введение и часть общая. – 1902. – 936 с.
53. Малеина М. Н. Человек и медицина в современном праве / М. Н. Малеина. – М. : Издательство БЕК, 1995. – 272 с.
54. Сімейний кодекс України : від 10.01.2002 р., № 2947–III // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 21–22. – Ст.135 (остання редакція вiд 24.04.2008 на пiдставi Закону України № 257–VI).
55. Архипов С.И. Субъект права в центре правовой системы / С.И. Архипов // Государство и право.– 2005. № 7. – С. 13-23.
56. Чичерин Б. Собственность и государство. Ч. 1. / Б. Чичерин. – М. : Тип. П.И. Брискорн, 1882.– 468 с.
57. Цивільний кодекс України : від 16.01.2003 р., № 435–IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40. – Ст. 356.
58. Державне управління: теорія і практика / за заг. ред. В.Б. Авер ‘янова. – К. : Юрінком Інтер, 1998. – 432 с.
59. Шапп Я. Основы гражданского права Германии : учебник / Я. Шапп. – М. : БЕК, 1996. – 304 с.
60. Дювернуа Н. Л. Из курса лекций по гражданскому праву. Введение и часть общая./ Н. Л. Дювернуа. – 2–е изд. – СПб. : Типо-литография А.Е. Ландау, 1895. – 546 с.
61. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» : від 18.02.1992 р., № 2135-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303.
62. Мицкевич А. В. Субъекты советского права / А. В. Мицкевич. –М. : Госюриздат, 1962. – 213 с.
63. Братусь С. Н. Субъекты гражданского права / С. Н. Братусь. – М. : Госюриздат, 1950. – 367 с.
64. Виндшейд Б. Учебник пандектного права. Т. 1. Общая часть / Б. Виндшейд ; [Пер. с нем. С. В. Пахмана]. – СПб. : Гиероглифов и Никифоров, 1874. – 375 с.
65. Письменицький А. А. Інформаційне право. Загальна частина. / А. А. Письменицький. – Х. : Консум, 2006. – 110 с.
66. Закон України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» : від 23.09.1997 р., № 539/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 49. – Ст. 299.
67. Бахрах Д. Н. Субъекты советского административного права / Д. Н. Бахрах // Субъекты советского административного права : межвуз. сб. науч. тр. – Свердловск : Свердловск. юрид. ин-т, 1985. – С. 3–20.
68. Конституція України : від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
69. Мицкевич А. В. Субъекты советского права / А. В. Мицкевич. – М. : Госюриздат, 1962. – 213 с.
70. Хропанюк В. Н. Теория государства и права : учебное пособие [для высших учебных заведений] / под ред. проф. В. Г. Стрекозова. – М. : Дабахов, Ткачев, Димов, 1995. – 382 с.
71. Колодій А.М. Теорія держави, і права : навч. посіб. / А. М. Колодій, В. В. Копейчиков, С. Л. Лисенков та ін. ; за заг. ред. С. Л. Лисенкова, В. В. Копєйчикова. – К. : Юрінком Інтер, 2003. – 368 с.
72. Проблемы общей теории права и государства : учебник [для вузов] / под общ. ред. академика РАН, докт. юрид. наук, проф. В. С. Нерсесянца. – М. : Издательство НОРМА, 2001. – 832 с.
73. Матузов Н. И. Правовая система и личность / Н. И. Матузов. – Саратов: Саратовск. ун–т, 1987. – 294 с.
74. Витрук Н.В. Правовой статус личности в СССР. / Н.В. Витрук. – М. : Юридическая литература, 1985. – 176с.
75. Мицкевич А. В. Некоторые вопросы учения о субъективных правах личности / А. В. Мицкевич // Правоведение. – 1958. – № 1. – С. 28–36.
76. Ямпольская Ц. А. О субъективных правах советских граждан и их гарантиях / Ц. А. Ямпольская // Вопросы советского государственного права. – М. : АН СССР, 1959. – 275 с.
77. Алексеев С. С. Общая теория права. В 2 т. / С. С. Алексеев. – М. : Юридическая литература, – 1982. – Т. 2. – 360 с.
78. Строгович М. С. Основные вопросы советской социалистической законности / М. С. Строгович. – М. : Наука, 1966. – 188 c.
79. Спиридонов Л. И. Теория государства и права / Л. И. Спиридонов. – М. : Гардарика, 1996. – 304 с.
80. Теория государства и права : учебник / под ред. В. М. Корельского, В. Д. Перевалова. – М. : Инфра–Норма, 1997. – 456 с.
81. Витрук Н. В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе / Н. В. Витрук. – М. : Наука, 1979. – 230 с.
82. Матузов Н. И. Правовая система и личность / Н. И. Матузов. – Саратов: Саратовск. ун-т, 1987. – 294 с.
83. Черданцев А. Ф. Теория государства и права : учебник [для вузов] / А. Ф. Черданцев. – М. : Юрайт, 1999. – 432 с.
84. Покровский И. А. Абстрактный и конкретный человек перед лицом гражданского права / И. А. Покровский // Вестник гражданского права. – 1913. – № 4. – С. 30–50.
85. Пахман С. О. О значении личности в области гражданского права / С. О. Пахман // Журнал гражданского и уголовного права / изд. С.–Петербургск. юрид. о-ва. – 1883. – Кн. 1. – С. 1–32.
86. Загальна теорія держави і права : підручник [для вузів] / під ред. акад. М. В. Цвіка, проф. О. В. Петришина, доц. В. Д. Ткаченко. – Х. : Право, 2002. – 528 с.
87. Государственная служба: теория и организация : курс лекций / общ. ред. Е. В. Охотского, В. Г. Игнатова. – Ростов-на-Дону : Феникс, 1998. – 640 с.
88. Петришин О. В. Статус службової особи: природа, структура, спеціалізація / О. В. Петришин. – К. : УНКВО, 1990. – 76 с.
89. Битяк Ю. П. Державна служба та розвиток її демократичних основ / Ю. П. Битяк. – Харків : Укр. юрид. академія, 1990. – 74 с.
90. Іллічів М. О. Правове становище посадової особи / М. О. Іллічів. –Севастополь : Рібест, 2002. – 181 с.
91. Манохин В. М. Служба в государственных органах / В. М. Манохин. –М. : Юрид. лит., 1969. – 232 с.
92. Сергиенко Л. А. Правовая регламентация управленческого труда / Л. А. Сергиенко. – М. : Наука, 1984. – 42 с.
93. Воробьев В. Особенности государственной службы в СССР / В. Воробьев // Советское государство и право. – 1984. – № 5. – С. 23–29.
94. Шульга В. М. Курс административного права и процесса / В. М. Шульга. – М. : Юринформ, 1998. – 798 с.
95. Петришин А. В. Статус должностного лица: общетеоретическое исследование : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних та правових вчень» / О. А. Петришин ; Харьковск. юрид. ин-т, 1988. – 17 с.
96. Костюков А. Н. Должностное лицо: Административно-правовой статус // Правоведение. – 1987. – № 2. – С. 13–19.
97. Філіпенко Н. Є. Проблеми правового регулювання діяльності оперативних підрозділів органів внутрішніх справ України / Н. Є. Філіпенко // Форум права. – 2005. – № 1. – С. 78–95 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e–journals/FP/2005–1/05fnevsu.pdf.
98. Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» : від 16.11.1992 р., № 2782-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 1. – Ст. 1.
99. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст.131(редакція від 14.01.2009 р. на підставі Закону України № 801–VI).
100. Венгеров А. Б. Теория государства и права : учебник [для юридических вузов]. – 3–е изд. / А. Б. Венгеров. – М. : Юриспруденция, 2000. – 528 с.
101. Марущак А. І. Інформаційне право: Доступ до інформації : навчальний посібник / А. І. Марущак – К. : КНТ, 2007. – 532 с.
102. Туманов Л. В. Обеспечение и защита права на информацию / Л. В. Туманов, А. А. Снытников. – М. : Городец–издат, 2001. – 246 с.
103. Городов О. А. Информационное право: учебник / О. А. Городов. – М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2007. – 256 с.
104. Чаннов С. Е. Информационное право : пособие [для сдачи экзаменов] / С. Е. Чаннов. – М. : Юрайт–Издат, 2006. – 144 с.
105. Егоров С. Н. Аксиоматические основы теории права / С. Н. Егоров. – СПб. : Лексикон, 2001. – 272 с.
106. Теория государства и права : курс лекций / под ред. Н. И. Матузова и А. В. Малько. – М. : Юристъ, 2000. – 776 с.
107. Григонис Э. П. Теория государства и права / Э. П. Григонис. – СПб. : Питер, 2002. – 320 с.
108. Радык И. Служебное лицо или нет? – Относительно правовых вопросов надлежащих субъектов служебных преступлений арбитражных управляющих / И. Радык, А. Бибко // Юридическая практика. – № 11 (481). – 13.03.2007.
109. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хабарництво» : від 26.04.2002 р., № 5 // Юридичний вісник. – 2002. – № 28 (368).
110. Кульбашна О. Співвідношення понять «службовець» і «державний службовець» у законодавстві України / О. Кульбашна // Право України. – 1999. – № 4. – С. 98–99.
111. Петришин А. В. Статус должностного лица: природа, структура, специализация / А. В. Петришин . – К. : УМВКО, 1990. – 74 с.
112. Кокорев Р. С. Понятие и характерные черты государства как субъекта международного права / Р. С. Кокорев // Государство и право. – 2005. –№ 12. – С. 71–79.
113. Арцибасов И. Н. Субъекты международного права / И. Н. Арцибасов. –М. : Юридическая литература, 1971. – 270 с.
114. Кримінальне право України. Загальна частина : підручник [для юрид. вузів і фак.] / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін. ; за ред. професорів М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – Х. : Право, 1997. – 368 с.
115. Скакун О. Ф. Теорія держави і права : підручник / О. Ф. Скакун. – 2–е вид. ; пер. з рос. – Х. : Консум, 2005. – 656 с.
116. Олійник А. Ю. Теорія держави і права : навч. посіб. / А. Ю. Олійник, С. Д. Гусарєв, О. Л. Слюсаренко. – К. : Юрінком Інтер, 2001. – 176 с.
117. Правоотношения и их роль в реализации права : учеб. пособие / науч. ред. Ю.С. Решетов. – Казань : Изд-во Казан. ун-та, 1993. – 104 с.
118. Галаган И. А. К проблемам теории правоприменительных отношений / И. А. Галаган, А. В. Василенко // Государство и право. – 1998. – № 3. – С. 12–19.
119. Теория юридического процесса / под общей ред. проф. В. М. Горшенева. – Харьков : Изд-во «Вища школа», 1985. – 192 с.
120. Методичні вказівки та плани семінарських занять з дисципліни «Інформаційне право України» / укладач доц., канд. юрид. наук Письменницький А. А. – Х. : Вид-во Харк. держ. пед. ун-ту ім. Г. С. Сковороди, 2000. – 88 с.
121. Ковалева Н. Н. Информационное право Росси : учебное пособие / Н. Н. Ковалева. – М. : Издательско-торговая корпорация «Дашков и К», 2007. – 358с.
122. Рождественська О. С. Специфічні критерії окремих видів суб’єктів правових відносин, як основа розвитку їх класифікації / О. С. Рождественська // Право і безпека. – 2006. – Т. 5. – № 2. – С. 160–164.
123. Указ Президента «Про додаткові заходи щодо безперешкодної діяльності засобів масової інформації, дальшого утвердження свободи слова в Україні» : від 09.12.2000 р., № 1323 // Урядовий кур’єр. – 12.12.2000. – № 231.
124. Рождественська О. С. Правовий статус журналіста як особливого суб’єкту інформаційних правовідносин / О. С. Рождественська // Право і безпека. – 2005. – Т. 4. – № 5. – С. 166–170.
125. Современное право средств массовой информации в США / под ред. А. Г. Рихтера // Право и СМИ. – 1997. – Вып. 8. – 256 с.
126. Влияние научно-технического прогресса на юридическую жизнь / отв. ред. : Батурин Ю. М. – М. : Юрид. лит., 1988. – 367 c.
127. Концепція реформування законодавства України в сфері інформаційних відносин [Електронний ресурс] / затв. рішенням Урядової комісії з питань інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів виконавчої влади (протокол № 7 від 06.10.2000 р., м. Київ). – Режим доступу: http://bezpeka.com/ru/lib/lawproj/art519.html.
128. Загальна декларація з прав людини [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.un.org/russian/documen/declarat/declhr.htm.
129. Міжнародний Пакт про цивільні та політичні права [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.un.org/russian/ documen/convents/ pactpol.htm.
130. Європейська конвенція про захист прав людини [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.unn.ru/rus/books/evro_main.htm.
131. Туманов В.А. Европейский суд по правам человека / В.А. Туманов. – М. : Изд-во НОРМА, 2001. – 237с.
132. Копылов В. А. Информационное право / В. А. Копылов. – М. : Юристъ, 2002. – 512 с.
133. Декларація «Про захист журналістів у ситуаціях конфлікту і напруженості» [Електронний ресурс] / прийнята 03.05.1996 р. на 98-й сесії Комітету міністрів Ради Європи. – Режим доступу: http://www.uazakon.com/document/spart91/inx91443.htm.
134. Журналист в поисках информации / отв. ред. А. Симонов. – М. : Галерея, 2000. – 112 с.
135. Литвиненко О. В. Інформаційна відкритість української влади. Аналітична доповідь / О. В. Литвиненко, В. М. Паламарчук, С. О. Янішевський, В. В. Жигалюк, О. В. Сахаренко. – К. : НІСД, 2002. – 59 с.
136. Законодательные проблемы информатизации общества : труды / Ин-т законодательства и сравнительного правоведения. – 1992. – № 52. – 124 с.
137. Закон України «Про державну таємницю» : від 21.01.1994 р., № 3855–XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 16. – Ст. 93.
138. Федотов М. СМИ в отсутствии Ариадны. Попытка юридического комментария в лабиринте законов и практики / М. Федоров // Законодательство Российской Федерации о средствах массовой информации. – М. : Фирма Гардарика, 1996. – С.182- 291.
139. Советский энциклопедический словарь / отв. ред. А.М. Прохоров. – Изд. четв., испр. и доп. – М.: Советская энциклопедия, 1989. – 504 с.
140. Профессиональная этика журналистов : в 2 т. – М. : Галерея, 1999– . – Т. 1: Документы и справочные материалы. – 1999. – 440 с.
141. Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» : від 23.09.1997 р., № 540/97–ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 50. – Ст. 302.
142. Закон України «Про охорону праці» : від 14.10.1992 р., № 2694–XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 49. – Ст. 668.
143. Правовий самозахист журналістів : практичний посібник [з юридичного захисту працівників ЗМІ в Україні] / видання Громадської Ради з питань свободи слова та інформації на замовлення Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації. – К. : Геопринт, 2003. – 106 с.
144. Интернет и гласность / отв. ред. М. Горбаневский. – М. : Галерея, 1999. – 184 с.
145. Лукницкий С. Есть ценз. Ура! Индекс / С. Лукницкий // Досье на цензуру. – 2004. – № 20. – С. 95–96.
146. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про внесення змін та доповнень до Постанови від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» : від 25.05.2001 р.. // Збірка Постанов Пленуму Верховного Суду України. – 2001. – № 6. – С. 24.
147. Жуковська О. Право на свободу слова та інформації в українському законодавстві та судовій практиці (деякі аспекти проблеми) //Свобода інформації та право на приватність в Україні. Т. 1: Доступ до інформації: hic et nunc! / О. Жуковська. – Харків : Фоліо, 2004. – 212 с.
148. Понятие чести, достоинства и деловой репутации. Спорные тексты СМИ и проблемы их анализа и оценки юристами и лингвистами / под ред. А. К. Симонова и М. В. Горбаневского. – Изд. 2–е, перераб. и доп. – М. : Медея, 2004. – 328 с.
149. Закон України «Про телебачення і радіомовлення» : від 21.12.1993 р., № 3759–XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 10. – Ст. 43.
150. Закон України «Про інформаційні агентства» : від 28.02 1995 р., № 74/95–ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 13. – Ст. 83.
151. Закон РФ «О средствах массовой информации» : от 27.12.1991 г., №2124–1 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.garant.ru /main/ 10064247–001.htm.
152. Комаров С.А. Общая теория государства и права: учебник / С.А.Комаров. – 4-е изд., перераб. и доп. – М. : Юрайт, 1998. – 408 с.
153. Рождественська О. С. До питання деліктоздатності журналіста як особливого суб’єкта інформаційних правовідносин / О. С. Рождественська // Вісник Харківськ. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. – № 757. Серія: «Право». – Вип. 1 (2). – 2007. – С. 151–156.
154. Роз’яснення ВСУ «Про внесення змін і доповнень до деяких роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України щодо вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням моральної шкоди» : від 13.11.1998 р., № 02–5/433 // Вісник Вищого арбітражного суду. – 1999. – № 1. – С. 91.
155. Шевченко Т. Новый закон для защиты прав журналистов // Интерньюс–Нетворк, Украина. – 2003. – № 4 / законодательство и практика масс-медиа [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.medialaw.ru./zip.html. – 24.11.2004.
156. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів з питань забезпечення та безперешкодної реалізації права людини на свободу слова» : від 03.04.2003 р., № 676–IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 28. – Ст. 214.
157. Исполнение Украиной своих обязанностей и обязательств / Резолюция ПАСЕ. – 2003. – № 1346.
158. Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито» : від 21.01.1993 р., № 7–93 // Голос України. – 12.02.1993. – 2.
159. Гражданский кодекс Российской Федерации (часть первая) : от 30.11.1994 г., № 51–ФЗ // Собрание законодательства РФ. – 1994. – № 32. – Ст. 3301 (в ред. Федерального закона от 29.06.2004 г., № 58–ФЗ).
160. Монахов В. Право СМИ в России: грани становления / В. Монахов // Среда. – 1996. – № 1. – С. 73–75.
161. Рихтер А. О гласности правосудия / А. Рихтер // Ведомости. – 05.03.2005. – № 39.
162. Article XIX Визначення дифамації: Розділ 3 п.6. // Свобода інформації та право на приватність в Україні. Том 1. Доступ до інформації: hic et nunc! – Х. : Фоліо, 2004. – 212 с.
163. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну таємницю» : від 21.09.1999 р., № 1079–XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 49. – Ст. 428.
164. Закон України «Про державну службу» : від 16.12.1993 р., № 3723–XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
165. Кодекс України про адміністративні правопорушення із змінами на 25.12.2008 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua /cgi–bin/laws/main.cgi?nreg=80731–10.
166. Наказ СБУ «Про затвердження Зводу відомостей, що становлять державну таємницю» від 12.08.2005 р., № 440 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 34. –Ст. 2089.
167. Закон України «Про основи національної безпеки України» : від 19.06.2003 р., № 964–IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – Ст. 351.
168. Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю» : від 21.09.1999 p., № 1080-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 49. – Ст. 429.
169. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави» : від 27.11.1998 р., № 1893 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 48. – Ст. 1764.
170. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження положень з питань державної таємниці та внесення змін до деяких постанов» : від 29.11.2001 р., № 1601 // Урядовий кур’єр. – 12.12.2001. – № 231.
171. Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» : від 05.07.1994 р., № 80/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1994 – № 31. – Ст.286.
172. Про внесення змін до Закону України «Про захист інформації в автоматизованих системах» : від 31.05.2005 р., № 2594-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 26. – Ст. 347.
173. Антонова Н. У государства есть тайны, и они нуждаются в защите / Н. Антонова // Время. – 2006. – № 5, 17.01.2006 г.
174. Денісова О. С. Роль преси у правовому інформуванні громадян України: дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 / О. С. Денісова. – Х., 2003. – 186 с.
175. Закон України «Про статус народного депутата України» : від 17.11.1992 р., № 2790–XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 3. – Ст. 17.
176. Закон України «Про вибори народних депутатів України» : від 25.03.2004 р., № 1665–IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 27–28. – Ст. 366.
177. Закон України «Про вибори Президента України» : від 05.03.1999 р., № 474-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 14. – Ст. 81.
178. Типові правила акредитації працівників засобів масової інформації та незалежних журналістів при органі влади / Телекритика [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.telekritika.ua/media–rinok/regulyuvannya/verhovna–rada/2006–12–29/8041. – 29.12.2006.
179. Розпорядження Голови Верховної Ради України «Про затвердження Положення про порядок акредитації журналістів і технічних працівників засобів масової інформації при Верховній Раді України» : від 19.05.2006 р., № 420 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://portal.rada.gov.ua/rada/control/uk/publish/article/news_top?art_id=41444&cat_id=31973.
180. Постанова Верховної Ради України «Про Регламент Верховної Ради України» : від 19.09.2008 р., № 547–VI // Відомості Верховної Ради України. – 2009. – № 1–2, 3–4. – Ст. 1.
181. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Регламенту Кабінету Міністрів України» : від 18.07.2007 р., № 950 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi–bin/laws/main.cgi?page=1&nreg=950–2007–%EF.
182. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» : від 21.05.1997 р., № 280/97–ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
183. Закон України «Про об’єднання громадян» : від 16.06.1992 р., № 2460–XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 504.
184. Наказ Міністерства інформації України «Про запровадження обов’язкового оприлюднення офіційних повідомлень ДІНАУ» : від 20.05.1998 р., № 25 // Правове регулювання інформаційної діяльності в Україні : станом на 1 січня 2001 р. – К. : Юрінком Інтер, 2001. – С. 338–339.
185. Постанова Кабінету міністрів України «Про затвердження Положення про Державну податкову адміністрацію України» : від 26.05.2007 р., № 778 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi–bin/laws/main.cgi?nreg=778–2007–%EF.
186. Марущак А. Журналістів звільнять від відповідальності? / А. Марущак / Телекритика [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=137750820&cat_id=119129001. –08.08.2008.
187. Джужа О. Законодавче регулювання оперативно–розшукової діяльності: деякі проблеми / О. Джужа, Ю. Орлов // Право України. – 2006. – № 6. –С.79-81.
188. Закон України «Про оперативно–розшукову діяльність» : вiд 18.02.1992 р., № 2135–XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303.
189. Бандурка О. М. Оперативно–розшукова діяльність : підручник / О. М. Бандурка. – Харків : Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002– . – Ч. 1. – 2002. – 336 с.
190. Теоретико–прикладные проблемы оперативно–розыскной деятельности в России и Украине на современном этапе : материалы росс.-укр. межвуз. науч.-практ. конф. (Белгород – Харьков, 4–5 июня 1999 г.)./ под ред. В. Н. Самсонова, А. Н. Ярмыша и др. – Белгород : БЮИ МВД России, 2000. – 76с.
191. Савченко А. В. Міжнародні та національні питання кримінальної відповідальності за злочини у сфері обігу наркотичних засобів : навч. посіб / А. В. Савченко, В. І. Осадчий, В. В. Бульба. – К. : Пектораль, 2004. – 112 с.
192. Сверчков В. Использование средств уголовно–правового воздействия в противостоянии наркопреступности / В. Сверчков // Рос. юстиция. – 2003. – № 4. – С. 48–50.
193. Соболев В. А. Молодежь и наркотики (социология наркотизма) / В. А. Соболев. – Х. : Торсинг, 2000. – 432 с.
194. Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» : вiд 15.02.1995 р., № 62/95–ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 10. – Ст. 62.
195. Організована злочинність в Україні : науковий посібник / за ред. Я. Ю. Кондратьєва. – К. : НАВСУ. 1999. – 124 с.
196. Скакун О. Ф. Юридическая деонтология : учебник / О. Ф. Скакун. – Х. : Эспада, 2006. – 384 с.
197. Американской полиции интересен опыт Украины в борьбе с киберпреступностью [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.crime–research.ru/news/10.10.2006/2919. – 01.11.2007.
198. Закон України «Про Службу безпеки Україні» : від 25.03.1992 р., № 2229–XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992.– № 27. – Ст. 382.
199. Гордієнко С. Г. Теорія оперативно-службової діяльності правоохоронних органів України / С. Г. Гордієнко. – Львів, 2000. – 267 с.
200. Закон України «Про державний кордон України» : від 04.11.1991 р., № 1777–XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 2. – Ст. 5.
201. Закон України «Про державну прикордонну службу» : від 03.04.2003 р., № 661–IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 45. – Ст. 357.
202. Закон України «Про участь громадськості в охороні громадсь