ДОКТРИНА ПРАВ ЛЮДИНИ В РОМАНО-ГЕРМАНСЬКІЙ ПРАВОВІЙ СИСТЕМІ :

brief description

З М І С Т

ВСТУП.................................................................................................…...........…3

РОЗДІЛ 1. ПРАВА ОСОБИ, ЯК ХАРАКТЕРИСТИКА РОЗВИТКУ І ФУНКЦІОНУВАННЯ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ

1.1. Класифікація прав особи у правових системах окремих
країн (на прикладі Німеччини, Польщі, Росії)………..……………...11
1.2. Права особи і структура романо-германської правової
системи.............................................................................................…53

РОЗДІЛ 2. ПРАВА ОСОБИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

2.1. Історія виникнення та розвиток теорії природних прав
особи та теорії позитивного права..................................................…73
2.2. Вплив інтеграційних процесів на розвиток прав особи
в романо-германській правовій системі..........................................…94
2.3. Співвідношення природно-правового та державно-правового
засад у романо-германській та англосаксонській правових
системах..........................................................................................…110

РОЗДІЛ 3. ПРАВОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ ТА ПРАВА ОСОБИ

3.1. Тенденції розвитку правової системи України в напрямі її
гуманізації.........................................................................................130
3.2. Права і свободи особи і громадянина та сучасна правова
система України.............................................................................…142
3.3. Система юридичних механізмів захисту прав і свобод особи
в Україні.............................................................................................155

ВИСНОВКИ...........................................................................………............…182

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..........................………..............…187

В С Т У П

Актуальність теми дослідження. У сучасному світі, зокрема в країнах, що належать до романо-германської правової системи, права і свободи особи і громадянина є одним з основних чинників розвитку суспільства. Якою б не була держава за своєю природою, який би режим не панував, права та свободи особи, її взаємовідносини з державою завжди мали практичне значення, оскільки без урахування цього фактора неможливо було б встановити в суспільстві порядок, який би відповідав інтересам особи.
У сучасних умовах актуальними лишаються питання історії, теорії і практики становлення й розвитку прав особи та громадянина будь-якої держави.
Права особи є однією з ключових наукових проблем, які всебічно вивчаються – з філософсько-гуманістичного погляду, в аспекті принципів перебудови правової системи, проведення економічної та культурної політики, боротьби з екологічними загрозами, злочинністю. З удосконаленням системи прав та свобод особи суспільство пов’язує вирішення ряду внутрішніх, міжнародних та глобальних завдань.
Невичерпність прав є відображенням природи їх носія – особи, у зв’язку з чим їх слід аналізувати цілісно, комплексно, як категорію багатогранну та поліфункціональну.
Права особи мають універсальний характер, вони є предметом дослідження всіх галузей суспільствознавства та ряду правових наук, кожна з них визначає певну галузь життєдіяльності людини. Така диференціація забезпечує поглиблене вивчення особи та найважливіших проблем її існування. З огляду на цю обставину юридична наука в галузі прав особи має складний спектр дослідження.
Сучасний період розвитку суспільства характеризується якісно новим станом, який визначається як процес глобалізації – всесвітній процес, що об’єднує національні утворення в єдину світову систему. Глобалізація передбачає зближення національних правових систем, створення єдиних правових стандартів, насамперед у сфері прав особи – саме цей аспект загальної проблеми розглядається в даній роботі.
В умовах глобального світу права, свободи, обов’язки особи посідають основне за важливістю місце порівняно з іншими правовими явищами.
Слід наголосити, що стан дотримання прав і свобод особи в країнах постсоціалістичного табору залишається ще вельми далеким від міжнародних стандартів. Причинами цього є складна соціально-економічна ситуація, безробіття, бідність значної частини населення, недосконалість вітчизняної законодавчої бази та правозахисної практики, зокрема невиконання судових рішень, тиск на ЗМІ та обмеження свободи слова, низький рівень правосвідомості і правової культури в суспільстві та недостатній рівень правової освіти.
В умовах розвитку державності України ключове місце належить формуванню правової системи, в якій одним з основних елементів є права особи з позицій як внутрішньодержавного, так і загальносвітового значення. Удосконалення законодавчої бази в цьому напрямі є одним з основних пріоритетів у розвитку правової держави.
Складність розв’язання проблеми прав особи на українському просторі полягає:
– по-перше, в матеріальному аспекті, який є багатовимірним і ключовим. Адже загальновизнано, що основою будь-яких суспільних відносин є економічний фактор;
– по-друге, зі вступом України в міжнародні структури виникають проблеми, пов’язані з приведенням українського законодавства у відповідність до міжнародного, зокрема до європейського законодавства. Ця проблема є надзвичайно гострою, вона відтворює багато важливих сутнісних питань. Складність зумовлена ще й тим, що на даний час правова система України перебуває на етапі інтенсивного розвитку;
– по-третє, спостерігається велика кількість неврегульованих питань у сфері особистих, політичних, соціальних, культурних, економічних прав. Зокрема, у сфері особистих прав – питання невтручання в особисте життя, у сфері соціальних прав – проблема права на житло, у сфері культурних прав – питання права інтелектуальної власності та її захисту, у сфері економічних прав – право на працю та право приватної власності та механізми їх реалізації, у сфері політичних прав – право громадян змінити владу мирним шляхом, право мітингів та демонстрацій та ряд інших питань, які містять елементи неврегульованості.
Теоретичні моделі означеної проблематики знаходили відображення ще в дослідженнях Платона, Арістотеля, Гердона, Ібн Хальдуна та ін. Вони набули подальшого розвитку в соціально-філософських роздумах Т. Мора, Н. Макіавеллі, Б. Спінози, Г. Гроція, Т. Гоббса, Дж. Локка, Дж. Віко, І. Гердера, А. Сміта, Ш. Монтеск’є, К. Маркса та багатьох інших.
Серед дослідників, які вивчають проблему в умовах сучасної глобалізації, як вітчизняні, так і російські та західні вчені. Серед вітчизняних правників це насамперед О. Зайчук, Н. Оніщенко, М. Гуренко, П. Рабінович, Л. Луць та ін. Цю проблему глибоко досліджували російські вчені: С. Алексєєв, О. Васильєв, В. Карташов, Д. Керімов, В. Кудрявцев, О. Лукашева, О. Малько, М. Марченко, М. Матузов, В. Синякова, Л. Тіунова, Ю. Тихомиров, Л. Явич. Серед зарубіжних дослідників слід виділити таких, як Ф. Аутман, Р. Болдін, Р. Давид, Ж. Карбоньє, К. Нетон, Дж. Тернер, А. Уотсон, Л. Фрідмен, Дж. Херст.
Саме дослідження цих вчених є вагомим внеском у розвиток доктрини прав людини в правових системах, в тому числі в романо-германській правовій системі.
У дисертації робиться спроба вивчити різноманітні аспекти та сучасний стан проблеми прав особи в країнах романо-германської правової системи. Дослідження в даній сфері можуть сприяти формуванню поглибленого уявлення про правову систему України з погляду її належності до означеної правової системи, що має значення для реалізації внутрішньої та міжнародної державної політики в умовах глобалізації, особливо в напрямі гармонізації прав особи. В роботі розкриваються найбільш проблемні аспекти цього питання.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено відповідно до програми науково-дослідної діяльності Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України і є складовою частиною наукової теми відділу теорії держави і права: “Теоретичні проблеми реалізації прав і свобод особи і громадянина в Україні” на 2005 р. (номер державної реєстрації 0104U007590).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є з’ясування сутності, функцій, структури, особливостей формування, розвитку правової системи у зв’язку з розв’язанням проблем прав особи в умовах демократичної, соціально-правової держави, а також комплексне дослідження проблеми інтеграції країн романо-германського правового блоку в умовах глобалізації, визначення місця та ролі України в цих процесах.
Визначена мета зумовила постановку та розв’язання таких завдань:
виокремити та систематизувати теоретико-методологічні та концептуальні підходи до аналізу правової системи в контексті прав особи в зарубіжній і вітчизняній юридичній науці, а також до проблеми правових засобів, їх співвідношення з правовою системою і правовим регулюванням;
розглянути питання систематизації правових понять щодо інституту прав особи та проаналізувати питання їх формування у взаємозв’язку з правовими системами світу;
проаналізувати структуру романо-германської правової системи з позицій розв’язання проблеми прав особи та на прикладі Німеччини, Польщі і Росії, розглянувши питання класифікації прав людини в правових системах цих країн;
розкрити проблему захисту прав особи у зв’язку з процесами глобалізації на прикладі України, Росії, Польщі, Німеччини, а також визначити вплив інтеграційних процесів на розвиток інституту прав особи в країнах романо-германської правової системи;
з’ясувати співвідношення природно-правової та позитивно-правової доктрин при розробці національного законодавства країн, що належать до романо-германської правової системи;
окреслити тенденції розвитку правової системи України у сфері прав особи з позицій її належності до романо-германської правової системи;
оцінити систему юридичних механізмів захисту прав і свобод особи в Україні та громадян України на міжнародному рівні.
Об’єктом дослідження є права особи в країнах романо-германської правової системи в перебігу глобалізаційних процесів загальносвітового масштабу.
Предметом дослідження є явище виникнення, розвитку та функціонування інституту прав особи, а також гарантії захисту прав особи в романо-германській правовій системі.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є комплекс загальнонаукових та спеціальних методів і принципів. Використання діалектико-матеріалістичного та філософського підходів дало змогу забезпечити єдність соціально-правового і гносеологічного аналізу правових систем та проблеми прав особи, а також історизму, об’єктивності, конкретності істини. Загальнонаукові методи було використано для з’ясування та розуміння діалектичного зв’язку між функціями та структурою, правовою діяльністю та правовими відносинами, пов’язаними із захистом прав людини в межах правових систем. Порівняльний метод та системний аналіз використовувалися на кожному етапі дослідження проблеми прав особи як в країнах романо-германської правової системи, так і в країнах, що належать до інших правових систем, а також особливостей цієї проблеми в Україні. Історичний метод застосовувався для розгляду питань виникнення і розвитку теорії природних прав особи та теорії позитивного права. При аналізі структури романо-германської правової системи з позицій розв’язання проблеми прав особи в окремих країнах, а також при розгляді питання класифікації прав особи в правових системах цих країн застосовувалися структурний та формально-юридичний методи. Нормативний підхід було використано при вивченні форм правового забезпечення соціально-правових відносин у світових правових системах і безпосередньо в Україні.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є першим комплексним дослідженням особливостей розв’язання проблеми прав особи в романо-германській правовій системі, визначення місця і ролі України в цьому процесі. В результаті проведеного дослідження автором сформульовано теоретичні положення, обґрунтовано висновки та рекомендації, що мають наукову новизну:
проаналізовано особливості розвитку романо-германської правової системи щодо захисту прав особи, які знайшли відповідне закріплення в сучасному законодавстві та юридичній практиці Росії, Польщі, Німеччини та України;
зазначено, що поняття прав особи має чітко визначену класифікаційну структуру, що підтверджено на основі аналізу правових систем окремих країн романо-германської правової системи – Німеччини, Польщі, Росії, зокрема, вона характеризується такими групами прав як особисті, політичні, економічні, соціальні та культурні;
розкрито взаємозв’язок поняття правової системи як соціально-державного явища з вирішенням питань прав особи в романо-германській правовій системі, який знаходить свій вияв в закономірностях суспільної, історичної, національної, культурної складових розвитку держав, має закріплення у законодавстві і виявляється в юридичній практиці та існуючій в державі правовій ідеології;
досліджено вплив інтеграційних процесів у сучасних умовах на розвиток інституту прав особи, на підставі чого визначено необхідність удосконалення механізмів захисту прав особи в умовах глобалізації в країнах романо-германської правової сім’ї; доведено необхідність закріплення та забезпечення прав особи в масштабі світового співтовариства;
обґрунтовано, що тенденція наближення природно-правової доктрини до позитивного права відбувається переважно за такими напрямами: необхідності нормативного визнання державою природних прав і свобод особи; конституційного і судового сприяння пом’якшенню суперечностей між позитивістським і природно-правовим підходами, що зумовлює тенденцію до зменшення розбіжностей між цими доктринами – відстороненість позитивістського підходу від особистих і соціальних цінностей та незахищеність природних прав поза правовим регулюванням державою;
з’ясовано, що правова система України, як і правова система будь-якої держави, яка належить до романо-германської правової сім’ї, з погляду своєї соціалізації, глобалізації, гуманізації, демократизації функціонує і розвивається відповідно до трьох основних напрямів: а) проведення державної політики, що базується на принципі “соціальної справедливості”; б) розвитку тенденції гуманізму; в) посилення процесів демократизації та глобалізації;
зазначено необхідність удосконалення правової системи України у сфері захисту прав і свобод особи шляхом: проведення соціальної реформи щодо захисту окремих економічних інтересів громадян; адаптації законодавства України щодо прав особи до законодавства розвинутих країн романо-германської правової сім’ї; удосконалення правової системи України щодо поваги до гідності, створення ефективного механізму подання скарг до суду та наділення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини реальними важелями контролю зазначених напрямів.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що висновки дисертації можуть бути використані для подальших досліджень загальнотеоретичних проблем розвитку правової системи України, вдосконалення інституту захисту прав особи, подальшої гуманізації законодавства в цій сфері.
Теоретичні висновки та концептуальні підходи можуть застосовуватися в законотворчій роботі Верховної Ради України, правотворчій роботі інших державних органів і громадських організацій. Основні положення та висновки дисертації можуть використовуватися в навчальному процесі, зокрема під час викладання таких курсів, як теорія держави і права, історія держави і права зарубіжних країн, спецкурсу правові системи сучасності, а також у подальших наукових дослідженнях проблем загальної теорії права.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дослідження обговорювалися у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, доповідалися на науково-практичній конференції “Проблеми кодифікації законодавства України” (м. Київ, 14 травня 2003 р.; тези опубліковані); міжвузівській науковій конференції “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (м. Косів Івано-Франківської області, 25–30 січня 2003 р.; тези опубліковані); міжвузівській науковій конференції “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (м. Косів Івано-Франківської області, 25 січня – 03 лютого 2004 р.; тези опубліковані); міжнародній науково-практичної конференції “Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів” (м. Київ, тези опубліковані).
Основні положення дисертаційного дослідження відображені у наступних публікаціях автора:
Васецький В.Ю. Правова система України на сучасному етапі: стан та перспективи розвитку // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 20. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – С. 45–51.
Васецький В.Ю. Сучасний стан правової системи України: концептуальні підходи // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 23. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – С. 71–77.
Васецький В.Ю. Права особи в романо-германській правовій системі // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 24. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – С. 60–66.
Структура дисертаційної роботи зумовлена метою і завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 200 сторінок, з них 14 сторінок займає список використаних джерел (152 найменування).

bibliography

В И С Н О В К И

В дисертаційному дослідженні наведено теоретичне узагальнення і нове розв’язання наукового завдання, що виявляється в комплексному аналізі проблеми взаємоінтеграції країн романо-германського правового блоку та посиленні взаємодії між їхніми правовими системами щодо прав особи, а також визначенні місця і ролі України в цьому процесі. Досягнуті результати дають підстави для таких висновків:
Класифікаційна структура поняття прав особи в країнах романо-германської правової системи у тому числі Німеччини, Польщі, Росії характеризуються, зокрема, такою групою прав як особисті, політичні, економічні, соціальні, культурні, що дозволяє використовувати класифікаційну структуру для аналізу функціонування правових систем з позицій захисту прав особи.
Існує тісний понятійний взаємозв’язок між поняттям правової системи як соціально-державного явища і розвитком поняття прав особи в романо-германській правовій системі. Під правовою системою розуміється об’єктивне, історично закономірне правове явище, яке включає в себе взаємопов’язані і взаємодіючі компоненти: право і втілююче його законодавство, юридичні установи і юридичну практику, суб’єктивні права і обов’язки, правовідносини, правову ідеологію тощо (визначення вітчизняних вчених).
У дисертаційному дослідженні обґрунтовано, що правові системи постсоціалістичних країн входять до романо-германського типу правової сім’ї на правах особливого європейського різновиду.
Важливе місце у сфері інституту права на життя посідає проведення країнами відповідної державної політики, яка передбачає: вжиття заходів щодо недопущення етнонаціональних війн та конфліктів; ефективну боротьбу із злочинністю, особливо з тероризмом.
Потребує окремого законодавчого регулювання право на свободу та особисту недоторканність, особливо в країнах постсоціалістичного табору, щодо більш детальної їх регламентації, зокрема, врегулювання цього права на конституційному рівні.
Потребують окремого врегулювання шляхом створення конкретних законодавчих актів питання, пов’язані з захистом таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та поштової кореспонденції (це обґрунтовується на прикладі розвитку цих прав у розвинутих європейських країнах).
Детальнішого інформаційного забезпечення потребує висвітлення питань, пов’язаних з поданням скарг і звернень громадян на захист своїх прав з урахуванням міжнародного досвіду зарубіжних країн, насамперед Польщі, Німеччини, Росії.
Необхідно розширити заходи щодо впровадження інформаційної програми про діяльність Європейського суду з прав людини серед населення.
Сучасна юридична доктрина розглядає процес впливу позитивістської правової системи на прецедентно-правову систему. В свою чергу традиційні правові інститути романо-германської правової системи зазнають впливу прецедентно-правової судової практики.
Правова система України потребує подальшого вдосконалення. Реформування в цьому напрямку слід починати з втілення основних демократичних принципів, а саме: принципу соціальної справедливості; принципу гуманізму; принципу демократизму.
Масові заходи, повинні проводитися відповідно до певних встановлених норм. Необхідно встановити такі обмеження, які цілком і повністю відповідають міжнародному законодавству про права особи. Будь-які заходи не можуть бути засобом політичної боротьби, тобто не повинні застосовуватися владою до своїх політичних опонентів тоді, коли їхні дії мають законний характер. Обмеження повинні відповідати окремому закону, який необхідно прийняти і який регулював би порядок проведення мітингів та зборів.
Сучасний період розвитку суспільства характеризується якісно новим станом, який визначається як процес глобалізації, тобто всесвітній процес, що об’єднує національні утворення в єдину світову систему. Глобалізація передбачає наближення національних правових систем, створення єдиних правових стандартів, насамперед у галузі прав особи, зокрема: більш чітке закріплення в європейському законодавстві поняття об’єкта захисту, оскільки щоб відповідати інтересам більшості держав, норми необхідно уніфікувати; розширення сфери та ефективності інформаційного забезпечення законодавчої діяльності; визначення характеру та значення різних факторів, які впливають на законодавчий процес; розвиток і вдосконалення механізмів захисту прав особи в соціальній, трудовій та публічно-правової сферах; вжиття заходів щодо реалізацій соціальної політики.
В умовах глобалізації для подальшої демократизації, гуманізації та розвитку інституту прав особи в країнах романо-германської правової системи доцільно було б здійснювати кроки в напрямках: постійного врахування процесів оновлення і вдосконалення прав і свобод у законотворчості демократичних держав; посилення відповідальності держави перед особою, що обумовлюється забезпеченням практичного дотримання прав особи, насамперед, на державному рівні (саме цей крок є найважливішим, оскільки в багатьох країнах СНД, які належать до романо-германської правової системи); забезпечення визнання людини найвищою соціальною цінністю, центром уваги суспільства, держави, всіх її інститутів, а права та основні свободи – одним з головних пріоритетів, що визначають зміст і спрямовують діяльність держави; впровадження державами правоосвітницьких програм щодо ознайомлення з основними міжнародними деклараціями та конвенціями з прав особи повинне сприяти усвідомленню глибинного змісту та суті прав особи, розкриттю характерних рис громадянського суспільства і правової держави та загальновизнаних правових цінностей, вмінню розрізняти різні форми несправедливості, дискримінації тощо; здійснення правових заходів на пригашення та недопущення міжнародних конфліктів.
Процес формування соціальної держави повинен полягати в оптимальному поєднанні соціального та правового принципів розвитку суспільних процесів. Основна увага має бути приділена свободі індивіда, тобто вдосконаленню механізму захисту прав особи, оскільки саме цей напрям є визначальним у процесі розвитку будь-якого сучасного суспільства і держави. Якщо цей принцип порушено, то це неминуче призведе до краху державотворчих процесів і стагнації суспільних відносин у державі. Для реалізації зазначених положень необхідно: забезпечити створення державних програм соціального захисту населення державою; створити стабільні умови здіснення державою заходів соціальної спрямованості та забезпечити належну законодавчу базу для розв’язання цього питання; впроваджувати позитивний досвід іноземних держав для розв’язання названих проблемних питань.
Удосконалення правової системи України у сфері захисту прав і свобод особи доцільно проводити за такими напрямами: адаптація законодавства України з прав особи до законодавства розвинутих країн романо-германської правової сім’ї; вдосконалення правової системи України щодо поваги до гідності, створення ефективного механізму подання скарг до суду та наділення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини реальними важелями контролю зазначених напрямів; проведення соціальної реформи щодо захисту окремих економічних інтересів громадян.
На нашу думку, стверджувати про позитивні аспекти прецедентного права в Україні передчасно, оскільки: правова система нашої країни не має ознак формування прецедентно-правових відносин; правова система в Україні перебуває на стадії становлення, і нав’язування прецедентно-правових інституцій може призвести до негативних наслідків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абашидзе А.Х. Новые тенденции в нормотворческой деятельности ООН в области прав человека: По материалам выступлений // Московский юридический форум “Глобализация, государство, право, ХХІ век ”. – М.: ОАО “Издательский дом “Городец””, 2004.
2. Абдулаев М.И., Комаров С.А. Проблемы теории государства и права. – М., С.-П., Нижний Новгород, Воронеж, Ростов-на-Дону, Екатеринбург, Самара, Киев, Харьков, Минск: Питер, 2003. – 576 с.
3. Автономов А.С., Савицький В.А., Черкасов А.И. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. – М.: Юриспруденция, 2001. – 395 с.
4. Азимов Ч.Н. Гражданин. Предринимательство. Закон. – Харьков: Основа, 1997. – 355 с.
5. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. – Т. 1. – М.: Юридическая литература, 1982. – 359 с.
6. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. – Т. 2. – М.: Юридическая литература, 1982. – 360 с.
7. Алексеев С.С. Право. Азбука. Теория. Философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 709 с.
8. Анісімова М. Право на свободу та особисту недоторканість: відповідність українського законодавства євростандартам // Право України. – 1999. – № 2. – С. 26–29.
9. Антонович М. Україна в міжнародній системі захисту прав людини. – К.: “KM ACADEMIA”, 2000. – 262 с.
10. Арах М. Европейский Союз: видение политического объединения. – М.: Экономика, 1998. – 467 с.
11. Баглай М.В., Габричідзе Б.Н. Конституционное право Российской Федерации. – М.: ИНФРА-М-КОДЕКС, 1996. – 512 с.
12. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США. –К.: Україна, 1999. – 554 с.
13. Блищенко М.И., Дориа Ж. Прецеденты в международном публичном и частном праве. – М.: Институт международного права. Российский университет Дружбы народов. МНИМП, 1999. – 472 с.
14. Боброва Д.В., Дзера О.В., Кузнєцова Н.С., Підопригора О.А. Цивільне право. Ч. 2. – К.: Вентурі, 1997. – 479 с.
15. Бобровник С.В. Правова система, правова надбудова та механізм правового регулювання: співвідношення понять // Правова держава. – 2002. – С. 48–55.
16. Богачев В.И., Дидоренко Э.А. Экономико-правовые вопросы рыночных отношений: Учебное пособие. – Луганск: Луганский институт внутренних дел. Книжковий світ, 1998. – 171 с.
17. Бойцова В.В. Омбудсман как защитник фундаментальных личных прав. – Тверь, 1994.
18. Бойцова В.В. Служба защиты прав человека и гражданина. Мировой опыт. – М.: БЕК, 1996. – 408 с.
19. Боков Х.Х. и др. Институт омбудсманов. – М.: МНУЦ, 1998. – 27 с.
20. Броунли Я. Международное право: В 2-х т. – М., 1977. – Т. 1. – 536 c.
21. Буроменський М.В. Звернення Європейського суду з прав людини: практика суду і особливості українського законодавства / Харківська правозахисна група. – Харків: Фоліо, 2000. – 15 с.
22. Бурчак Ф.Г. Кодифікація законодавства і становлення правової системи України // Правова система України: теорія і практика. – К., Президія Верховної Ради України, Інститут держави і права НАН України, 1993. – 552 с.
23. Буткевич В., Мисик В., Задорожний О. Міжнародне право. Основи теорії. – К.: Либідь, 2002. – 608 с.
24. Вітик І.Г. Закріплення міжнародних стандартів прав людини у Конституції України; окремі проблеми їх реалізації у внутрішньому правопорядку України // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 17. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – С. 84–88.
25. Владченко С. Проблеми застосування міжнародних актів щодо прав людини конституційним судом України // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 17. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – С. 105–110.
26. Власов В.И., Леонов А.С., Лусенкова Е.Е., Филлиппов А.А. Социальные права: Россия и Європа / Под ред. А.С. Леонова. – М., 1998. – 128 с.
27. Вольтер Ф.А. Избранное. – М.: Терра, 1998. – 540 с.
28. Глотов С.А. Россия и Совет Европы: политико-правовые проблемы взаимодействия. – Краснодар: Сов. Кубань, 1998. – 423 с.
29. Глущенко П.П. Социально-правовая защита конституционных прав и свобод граждан. (Теория и практика) / Под ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. В.П. Сальникова. МВД Росии. Санкт-Петербургская академия. – СПб.: Изд-во Михайлова, 1998. – 374 с.
30. Глущенко П.П., Ягудин Р.А. Институт социально-правовой защиты конституционных прав, свобод и законных интересов граждан как институт конституционного права России. – СПб., 2004. – 46 с.
31. Гомьен Д., Харрис Д., Зваак Л. Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальная хартия: право и практика / Переклад з англ. – М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1998. – 598 с.
32. Государственное право Германии / Отв. ред. В.Н. Топорнин. – М.: Ин-т государства и права, 1994. – Т. 2. – 319 с.
33. Государственное право Российской Федирации / Под ред. О.Е. Кутафына. – М.: Юридическая литература, 1996. – 584 с.
34. Гуренко М.М. Теоретико-правові проблеми гарантій прав і свобод людини і громадянина. – К.: Міністерство внутрішніх справ України. Національна академія внутрішніх справ України, 2001. – 218 с.
35. Дем’яненко Б.Л. Економіка посттоталітарної України: тенденції та шляхи розвитку // Нова політика. – 1997. – № 5. – С. 5–8.
36. Денисов В.Н., Евинтов В.И., Азуд Я. и др. Реализация международно-правовых норм во внутреннем праве. – К.: Наукова думка, 1992. – 244 с.
37. Дженіс М. Європейське право у галузі прав людини. – К.: АРТЕК, 1997. – 583 с.
38. Довгерт А. Система приватного права та структура нового Цивільного кодексу України // Українське право. – 1997. – Число 1. – С. 16–27.
39. Дотримання прав людини в Україні у 2000 році. Доповідь Бюро демократії, прав людини і праці Держдепартаменту США щодо практики в галузі прав людини в країні. Харківська правозахисна група. – Харків: Фоліо, 2001.
40. Європейська соціальна хартія. Турін, 18 жовтня 1961 року: Збірка договорів Ради Європи. – К.: Парламентське видавництво, 2000. – С. 65–86.
41. Загальна декларація прав людини. – К.: Право, 1995. – 12 с.
42. Задорожний О.В., Гнатовський М.М. Адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу: парламентський вимір // Інститут законодавства Верховної Ради України. Законодавство України: проблеми вдосконалення: Зб. наук. праць. – 2001. – Вип. 7. – С. 56–63.
43. Зайчук О.В. Правова система США. – К., 1992. – 135 с.
44. Закон України “Про біженців” // Верховна Рада України, від 21.06.2001 р. Рег. № 2557–ІІІ.
45. Закон України “Про внесення доповнень і змін до Закону Української РСР “Про свободу совісті та релігійні організації”” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 13. – С. 66.
46. Закон України “Про всеукраїнський та місцевий референдуми” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 33. – С. 443.
47. Закон України “Про громадянство України” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 13. – С. 65.
48. Закон України “Про державну службу” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – С. 490.
49. Закон України “Про об’єднання громадян” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – С. 54.
50. Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 25. – С. 283.
51. Закон України “Про статус суддів” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 80. – С. 56.
52. Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 20. – С. 99.
53. Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки “Про судоустрій України” // Відомості Верховної Ради України. – 1981. – № 24. – С. 357.
54. Ильин И.А. Наши задачи. – Волгоград: Волгогр. техн. ун-т, 1994. – 93 с.
55. История политических и правовых учений / Под ред. О.Э. Лейста, Моск. гос. ун-т им. М.В. Ломоносова. – М.: Изд-во “Зерцало”, 2000. – 688 с.
56. Камлик М.І., Невмержицький Є.В. Корупція в Україні. – К.: Знання, 1998. – 186 с.
57. Карбонье Ж. Юридическая социология / Пер. с франц. – М.: Прогресс, 1986. – 351 с.
58. Кашанина Т.В. Происхождение государства и права. Современные трактовки и новые подходы: Учебное пособие. – М.: Юристъ, 1999. – 334 с.
59. Колодій A.M. Принципи права України: Монографія. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 1998. – 208 с.
60. Колодій А.М. Принципи законотворчості в світі вимог Конституції України – основа подальшого розвитку законодавства: Зб. наук. праць. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України. – 1997. – Вип. 2. – С. 64–68.
61. Коментар до Конституції України / Під ред. В.Б. Авер’янова, В.Ф. Бойко, В.І. Бороденюка. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1998. – 410 с.
62. Конвенція про захист прав і свобод людини (ETS No.5) із поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу № 11. – Збірка договорів Ради Європи. Українська версія. – К.: Парламентське видавництво, 2000. – 656 с.
63. Конституции государств Европы. Институт законодательства и сравнительного правоведенья при Правительстве Российской Федерации: В 3-х т. / Под ред. А.С. Автономова, В.А. Савицького, А.И. Черкесова. – М.: Норма, 2001. – Том 1. – 818 с.
64. Конституции государств Европы. Институт законодательства и сравнительного правоведенья при Правительстве Российской Федерации: В 3-х т. / Под ред. А.С. Автономова, В.А. Савицького, А.И. Черкесова. – М.: Норма, 2001. – Том 2. – 838 с.
65. Конституции государств Европы. Институт законодательства и сравнительного правоведенья при Правительстве Российской Федерации: В 3-х т. / Под ред. А.С. Автономова, В.А. Савицького, А.И. Черкесова. – М.: Норма, 2001. – Том 3. – 790 с.
66. Конституція України 1996 рік. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – С. 141.
67. Конституція України; Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина / Автор-упорядник М.І. Хавронюк. – К.: Парламентське видавництво, 1999. – 544 с.
68. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2000. – 204 с.
69. Лукашева Е.А. Права человека: Учебник для вузов. – М.: Норма, 2000. – 561 с.
70. Лукашева Е.А. Социальное государство и защита прав граждан в условиях рыночных отношений // Социальное государство и защита прав человека. – М., 1994. – С. 7–12.
71. Лукашук И.И. Международное и национальное право. – М.: Бек, 1996. – 367 с.
72. Луць Л.А., Фулей Т.І. Деяки аспекти впровадження загальнолюдських принципів права в юридичну практику України // Держава і право: Зб. наукових праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 20. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – С. 8–14.
73. Луць Л.А. Європейські міждержавні правові системи та проблеми інтеграції з ними правової системи України. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – 304 с.
74. Люшер Ф. Конституционная защита прав и свобод личности / Перевод с фр. – М.: Прогресс, 1993. – 382 с.
75. Макаренко Є.А. Європейська інформаційна політика. – К.: НВЦ “Наша культура і наука”, 2000. – 368 с.
76. Маляренко В.Т. Голова Верховного Суду України: Публічний виступ на зустрічі з трудовим колективом Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 24 червня 2003 року.
77. Матузов Н.И. Правовая система и личность. – Саратов, 1987. – 293 с.
78. Милецкий В.Н. Российская модернизация. Предпосылки и перспективы эволюции социального государства. – СПб.: Изд-во СПб. ун-та, 1997. – 123 с.
79. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. – Ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII від 19.10.1973 р.
80. Молдован А. Конституційні засади недоторканості особи в нових державах Європи // Право України. – 1999. – № 9. – С. 29–31.
81. Нагребельний В.П. Проблема реалізації права громадян на підприємницьку діяльність та захист прав споживачів // Україна: права людини в перехідний період / Наук. ред. В.Н. Денисов. – К.: Сфера, 2001. – 184 с.
82. Наслідки реалізації судових рішень у 1995 та 1996 роках // Практика Європейського суду з прав людини. – 1997. – Вип. 2. – С. 15–21.
83. Нерсесянц П.М. Права человека в истории политической и правовой мысли (от древности до декларации 1789 г.) // Права человека в истории человечества и в современном мире: Материалы конф., 1988 г. / Отв. ред. Е.А. Лукашева. – М.: АН СССР. Институт государства и права, 1989. – 147 с.
84. Общая теория прав человека. – М.: Норма, 1996. – 520 с.
85. Оніщенко Н.М. Загальна характеристика правової системи як інтегруючої категорії юридичної науки // Правова держава. – 2000. – № 11. – С. 62–75.
86. Оніщенко Н.М. Правова система: проблеми теорії: Монографія. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 352 с.
87. Оніщенко Н.М. Система права як юридична основа правової системи // Правова держава. – 2002. – С. 39–47.
88. Оніщенко Н.М. Співвідношення права, правової системи і держави // Держава і право. – 2002. – Вип. 16. – С. 5–11.
89. Оніщенко Н.М. Правова система і держава в Україні. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 132 с.
90. Опришко В.Ф. Конституційні основи розвитку законодавства України. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України. – 2001. – Вип. 2. – С. 42–43.
91. Павленко Ю.В. Глобалізація та її протиріччя // Наука та наукознавство. – 2000. – № 3. – С. 11–22.
92. Панкевич П.М. Межі державної діяльності і межі прав людини (деякі вихідні положення) // Проблема державотворення та захисту прав людини в Україні. Матеріали ІІІ регіональної наукової конференції (м. Львів, лютий 1997 р.). – Львів: Львівський державний університет ім. Івана Франка, юридичний факультет, 1997. – С. 47–52.
93. Погорілко В.Ф. Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 354 с.
94. Погорілко В.Ф. Марочкін І.С. Органи судової влади в Україні. – Інститут Держави і Права ім. В.М. Корецького НАН України, Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – К.: Ін Юре, 1997. – 20 с.
95. Погорілко В.Ф., Головченко В.В., Сірий М.І. Права та свободи людини і громадянина в Україні // НАН України; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – К.: Ін Юре, 1997. – 51 с.
96. Погорілко В.Ф., Фріцький О.В., Городецький О.В. Конституційне право України // НАН України, Київський університет ім. Т.Г. Шевченка, Національна академія внутрішніх справ України. – К.: Наукова думка, 1999. – 734 с.
97. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів” № 4 від 12.04.1996 р., м. Київ (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду № 12 (v0012700-97) від 03.12.1997 р.).
98. Права человека в современном мире / Под ред. Н.П. Рогозина. – Донецк, 1995. –292 с.
99. Права человека как фактор стратегии устойчивого развития. – М.: Норма, 2000. – 314 с.
100. Правова система України: теорія і практика. – К.: Президія Верховної Ради України, Інститут держави і права НАН України, 1993. – 552 с.
101. Правові системи сучасності. Глобалізація. Демократизм. Розвиток / В.С. Журавський, О.В. Зайчук, О.Л. Копиленко, Н.М. Оніщенко; За заг. ред. В.С. Журавського. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 296 с.
102. Приянчук І. Місце України у формуванні європейського правового простору // Право України. – 1998. – № 7. – С. 68–71.
103. Проблемы общей теории права и государства / Под ред. В.С. Нерсесянца. – М.: НОРМА-ИНФРА*М, 1999. – 832 с.
104. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави. – Київ, 1995. – 172 с.
105. Рабінович П.М. Права людини і громадянина в Конституції України (до інтерпретації вихідних конституційних положень) // Праці львівської лабораторії прав людини Академії правових наук України. – 1997. – Сер. ІІ. – Вип. 1. – С. 7–10.
106. Рабінович П.М. Права людини: концептуальні засади // Права людини і громадянина: проблеми реалізації в Україні. Праці Львівської лабораторії прав людини Академії правових наук України. – К.: Ін Юре, 1998. – Серія І. Дослідження і реферати. – Вип. 1. – С. 9–19.
107. Рабінович П.М. Юридичне забезпечення в Україні прав людини на скаргу та інші звернення: Стан та шляхи поліпшення // Права людини в Україні: Щорічник. – 1996. – С. 8–9.
108. Рабінович П.М., Хавронюк М.І Права людини і громадянина: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2004. – 464 с.
109. Рада Європи. Комітет міністрів. Рекомендація № R (2000) Комітету міністрів державам-членам щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. – 2000. – Вип. 1. – С. 207–208.
110. Регушевський Е.Є. Поняття “Конституційно-правових гарантій політичних прав і свобод людини і громадянина” на основі аналізу і визначення загального поняття “Конституційно-правових гарантій прав та свобод людини і громадянина” в Україні // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 23. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – С. 152–158.
111. Рисдал Р. Проблемы защиты прав человека в объединенной Европе // Защита прав человека в современном мире. – М., 1993. – С. 132–133.
112. Роик В. Социальное государство и гражданское общество // Человек и труд. – 1996. – № 11. – С. 9–11.
113. Румянцев О.Г., Додонов В.Н. Юридический энциклопедический словарь. – М.: Инфа-М, 1996. – 374 с.
114. Селіванов В. Приватно-правові засади концепції державної політики захисту прав і свобод людини в Україні // Право України. – 1997. – № 11. – С. 32–44.
115. Селіванов В.М., Марченко В.О. Ринок, підприємство та їх правове забезпечення // Правова держава. – 1993. – № 4. – С. 29–35.
116. Скакун О.Ф. Подберезский Н.К. Теория права и государства: Учебник. – Харьков, 1997. – 500 с.
117. Соколенко Ю.М. Історико-правові аспекти культурних прав і свобод людини в Україні // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 20. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – С. 147–159.
118. Соколенко Ю.М. Класифікація культурних прав і свобод людини та громадянина в Україні // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 17. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – С. 95–101.
119. Соколенко Ю.М. Механізм реалізації культурних прав і свобод громадян в Україні // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 24. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – С. 169–176.
120. Стефанюк В. Судова система України та судова реформа. – К.: Національний університет Києво-Могилянська Академія. Юрінком Інтер, 2001. – 174 с.
121. Стретович В. Правова система України: загальна характеристика сучасного етапу формування // Право України. – 1998. – № 2. – С. 3–6.
122. Тарахонич Т.І. Правове регулювання: теоретичні аспекти // Правова держава. – 2001. – № 12. – С. 76–81.
123. Тарновский Е.Н. Четыре свободы. Свобода личности, совести, собраний и союзов, печати. – СПб.: Макет, 1995. – 190 с.
124. Таций В.Я. Ответственность за хозяйственные преступления. Объект и система. – Харьков: Вища шк., Изд-во при Харьк. ун-те, 1984. – 231 с.
125. Тихомиров Ю.А. Курс сравнительного правоведенья. – М.: Ин-т законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве РФ, 1996. – 432 с.
126. Тодика Ю., Марцеляк О. Інститут омбудсмена: світові моделі і досвід // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – № 2. – С. 57–66.
127. Тодика Ю., Марцеляк О. Конституційно-правовий статус Уповноваженого Верховної Ради з прав людини (порівняльно-правовий аналіз) // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – № 3(14). – С. 29–36.
128. Трагнюк О. Принцип субсидіарності за Європейською конвенцією про захист прав і основних свобод людини 1950 р. // Право України. – 2003. № 1. – С. 25–29.
129. Україна: права людини в перехідний період / Під ред. В.І. Євінтова. – К.: Сфера, 2001. – 184 с.
130. Фабрициус Ф. Права человека и Европейская политика. Политико-правовое положение трудящихся в Европейском Сообществе. – М.: МГУ, 1995. – 175 с.
131. Французская Республика: Конституция и законодательные акты / Под ред. В.А. Туманова. – М.: Прогресс, 1989. – 445 с.
132. Фридмен Л. Введение в американское право. – М., 1992.
133. Фролов Ю.М. Економічні права та свободи людини і громадянина в Україні: до теорії питання // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 20. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – С. 164–172.
134. Хессе К. Основы конституционного права ФРГ. – М.: Юрид. лит., 1981. – 368 с.
135. Хеффе О. Политика, право, справедливость. Основоположения критической философии права и государства. – М.: Гнозис, 1994. – 319 с.
136. Хижняк В.С. Сравнительный анализ условий формирования права человека на информацию в законодательстве различных государств // Вестник Волжского университета. – 1998. – Вып. 2. – С. 3–11.
137. Хропанюк В.Н. Теория государства и права / Под ред. В.Г. Стрекозова. – М.: ДТД, 1995. – 377 с.
138. Цыбулевская О.И. Нравственные основания современного российского права / Под ред. Н.И. Матузова. – Саратов: Изд-во Сарат. гос. акад. права, 2004. – 218 с.
139. Черниченко С.В. Теория международного права. – М.: НИМН, 1999. – Т. 2. – 525 с.
140. Чубарєв В.Л. Проблема співвідношення міжнародного і національного права та Конституція України // Конституція України – основа подальшого розвитку законодавства: Зб. наук. праць. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1997. – Вип. 2. – С. 44–56.
141. Шаповал В. Вищі органи сучасної держави. – К.: Програма Л, 1995. – 136 с.
142. Шевчук С. Порівняльне прецедентне право з прав людини. – К.: Реферат, 2002. – 344 с.
143. Шемшученко Ю.С., Мурашин Г.А. Інститут омбудсмена в современных буржуазных государствах // Советское государство и право. – 1971. – № 1. – С. 139–144.
144. Юридический энциклопедический словарь / Гл. ред. А.Я. Сухарев. – М.: Советская энциклопедия, 1984. – 415 с.
145. Явич Л.С. Сущность права. – Л.: ЛГУ, 1985. – 207 с.
146. Farnsworth Allan E. An Introduction to the Legal System of United States. – New York: Oceana Publications, 1983. – 172 p.
147. Fridmen Lawrence. American Law. – New-York: Norton, 1984. – 362 p.
148. Golding M.P. Philosophy of Law. – Englewood Cliffs, New Jersey: Prentice-Hall, 1975. – 133 p.
149. Green M. International Law. – London: Pitman, 1987. – 333 p.
150. Malcolm S. International Law. – Cambridge, 1997. – 546 p.
151. The New Encyclopaedia Britannica: Mаcropeadia: Knowledge in Depth. 15th Edition. Vol. 10. – Chicago: The University of Chicago, 1978. – 1287 p.
152. Van Dijk P., Van Hoof G. J. H. Theory and Practice of the European Convention on Human Rights. – Deventer, Boston: Kluwer law a taxation publ. 1990. – 657 p.