ПРАВОВА ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ :

brief description

ЗМІСТ

Вступ 3-15
Розділ 1. Правові та інституційні основи європейської інтеграції
1.1. Джерела та розвиток європейського права 16-40
1.2. Співвідношення понять європейського права і права
Європейського Союзу 40-57
1.3. Структура і особливості загальноєвропейських інституцій 57-100
Висновки до розділу 1 100-105
Розділ 2. Правові аспекти інтеграції України до Європейського
Союзу
2.1. Нормативно-правова основа та інституційне забезпечення
співробітництва між Україною та Європейським Союзом 106-125
2.2. Теоретико-правові проблеми адаптації законодавства
України до законодавства Європейського Союзу 125-152
Висновки до розділу 2 152-154
Висновки 155-165
Список використаних джерел 166-183
ВСТУП

Актуальність теми. Актуальність теми визначається тією роллю, яку відіграє Європейський Союз (ЄС) в сучасному світі, а також практичним значенням інтеграції України до цієї організації як для науки, так і для державної політики України.
У зв’язку з визначенням Україною стратегічної мети — інтеграції до ЄС, включаючи членство в цьому міжнародному об'єднанні, — важливим завданням є приведення вітчизняного законодавства у відповідність до права ЄС, що зумовлює реформування правової системи країни в цілому. Шлях до європейської інтеграції передбачає реальне забезпечення та зміст основних прав та свобод людини, створення правової, соціальної та демократичної держави, яка посяде гідне місце у світовому співтоваристві. Цей процес, серед іншого, передбачає повномасштабне реформування правової системи України на основі принципів та стандартів, що утвердилися на загальноєвропейському рівні на основі сучасного демократичного міжнародного права в результаті діяльності європейських регіональних міжнародних організацій. До них, крім Європейського Союзу, відносяться і Рада Європи, а також Організація з безпеки і співробітництва в Європі.
Саме цим обумовлено той факт, що входження нашої держави до європейського правового простору визначається внутрішніми нормативними актами України як необхідна умова інтеграції України до ЄС та інших європейських структур.
У системі пріоритетів України особливе місце посідає співробітництво саме з Європейським Союзом. Як зазначено в «Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу», затвердженої Указом Президента України від 11 червня 1998 року, «національні інтереси України потребують утвердження України як впливової європейської держави, повноправного члена ЄС». Наближення меж Європейського Союзу до кордонів України актуалізує проблему її взаємовідносин з цим інтеграційним об’єднанням, вимагає визначення найбільш ефективної стратегії і тактики інтеграції України до ЄС.
Прихильність України до європейського вибору та відданість загальнолюдським цінностям можуть бути реалізовані лише на основі послідовного утвердження демократичних засад розвитку суспільства, прав та свобод людини у всіх їх проявах, побудови правової держави, становлення громадського суспільства.
Європейський вибір України — це шлях наближення до стандартів демократії, громадянського суспільства, верховенства права та забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Метою стратегії економічного і соціального розвитку України є створення реальних умов для її вступу до Європейського Союзу. Зусилля нашої держави на цьому напрямку повинні відповідати визначеним Європейською Радою Копенгагенським критеріям членства в ЄС, які були затверджені Європейським Союзом 22 червня 1993 року. На підставі цих критеріїв будь-яка країна Центральної і Східної Європи може стати учасницею Європейського Союзу. Вступ може відбуватися у тому випадку, коли країна із статусом асоційованого члена буде готова покласти на себе зобов’язання країни-учасниці та буде відповідати необхідним економічним і політичним вимогам. Ці критерії стосуються економічного і політичного підґрунтя, а також готовності виконувати відповідні зобов’язання. Зокрема, політичні критерії стосуються стабільності інституцій, які є гарантами демократії, верховенства закону, прав людини і громадянина, а також поваги прав національних меншин та їх захисту. До економічних критеріїв слід відносити функціонування ринкової економіки, а також здатність витримати тягар конкурентної боротьби і силу ринкових стосунків в межах Європейського Союзу.
Керуючись стратегією європейської інтеграції, Верховна Рада України прийняла закон, яким схвалила Концепцію загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.
Вона визначає, що адаптація законодавства України до законодавства ЄС це поетапне прийняття та впровадження нормативно-правових актів України, розроблених з урахуванням законодавства ЄС, з метою створення передумов до підготовки законодавчої бази для входження України в ЄС.
З метою забезпечення умов для входження України до «європейського правового простору» був прийнятий Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 18 березня 2004 року.
Все це свідчить про те, що європейський напрямок у розвитку законодавства України в найближчий час буде відігравати суттєву роль, що без сумніву, викликатиме як практичний, так і науковий інтерес до проблем інтеграції та гармонізації, наближення законодавства України до законодавства ЄС.
Важливість процесів практичного використання правових інститутів та «європейських стандартів» в різних сферах правового регулювання, актуальність питань гармонізації законодавства України із правовими нормами Європейського Союзу, зокрема, та європейської інтеграції в цілому, обумовлюють необхідність повного і всебічного дослідження цих проблем як у практично-прикладному, так і в загальнотеоретичному аспектах.
Стан наукової розробки проблеми. Європейська інтеграція України знаходиться в центрі уваги вітчизняної юриспруденції з перших років незалежності. Важливими питаннями наукових досліджень протягом останніх років є обґрунтування необхідності інтеграції України до європейських структур, зближення права України з правом Європейського Союзу, впровадження європейських стандартів в різні сфери діяльності суспільства. Йдеться про те, що дослідники, аналізуючи різні сторони євроінтеграційних процесів, наголошують на принциповій важливості тих або інших їх аспектів. Так, наприклад, одні дослідники зосередили свою увагу на інституціональній стороні Європейського Союзу, на розподілі виконавчих та законодавчих функцій в системі Співтовариства, на взаємодії європейських інституцій у сфері зовнішньої політики, фінансів, внутрішніх справ, юстиції, правосуддя та інших. Серед інших вчених, що досліджували зазначений аспект проблеми, слід назвати італійського дослідника Сандро Гоці, який розглядав проблеми урядування в об’єднаній Європі, компетенцію та взаємодію європейських структур. Серед дослідників з пострадянських держав необхідно визначити роботи В.Посельського та В.Шемятенкова, які розглядали інституційну, правову та судову систему ЄС у тому, що стосується складу, функціонування та повноважень європейських установ, В.Опришка, який досліджував право ЄС, проблеми гармонізації національного законодавства із законодавством зазначеного міжнародного об’єднання.
Серед вчених, які досліджували проблеми формування «європейського правового простору», який визначає принципи та специфіку європейської правової інтеграції та гармонізації законодавства, слід назвати французького вченого Е.Кробі, який зробив першу в юриспруденції спробу комплексно дослідити концепцію європейського правового простору.
Важливе значення для всебічного розкриття процесу становлення європейського правового простору є роботи російських вчених Л.М.Ентіна, С.Ю.Кашкіна, О.І.Тіунова, В.М.Топорніна, Г.П.Толстопятенка, Є.Т.Усенка, Ю.М.Юмошева, а також таких західних вчених, як Е.Аккер, Дж.Вейлер, Дж.Вінер, В.Греве, Р.Довід, Г.Дейвіс, А.Романо, М.Джейніс, Р.Кей, В.Кернз, Е.Бредні, А.Татам та ін. Хоча українські автори не ставили за мету дослідження теоретико-правових аспектів європейської інтеграції, існує значна кількість робіт, важливих для аналізу окремих аспектів проблеми. Зокрема, питання розвитку концепції Європи як сукупності правових держав, сучасного змісту європейського права в цілому та права Європейського Союзу, зокрема, питання реформування правової системи України в аспекті європейської інтеграції досліджуються у працях А.І.Дмитрієва, А.С.Довгерта, В.К.Забігайка, Л.Г.Заболоцької, О.В.Зaдорожнього, А.П.Зайця, М.І.Козюбри, В.Є.Мармазова, В.Ф.Опришка, Н.М.Оніщенко, І.С.Піляєвої, В.І.Муравйова, Л.Д.Тимченка, Ю.С.Шемшученка.
Серед зарубіжних фахівців, які досліджували право Європейського Союзу, в цілому та особливостей і принципів його зближення із правовими системами третіх країн, слід виділити таких вчених, як Г.Берман, Н.Блокер, І.Бридж, Ж.Булюї, В.Ваєт, М.Вестлейк, Т.Гартлі, П.Гей, Д.Генрі, Г-Н. Геренфельдт, Е. Де Смітер, Г.Дейвіс, А.Еванс, Г.Еніке, У.Зайдль-Гогенвельдерн, Г.Інсен, Г.Ісаак, В.Кернз, Ф.Карді, Н.Каталано, П.Кептейн, М.Кремона, Д.Лазок, К.Ленартс, Ж-В.Луї, Д.Макгольдрик, Д.Маклеод, М.Маресо, Д.О’Кіф, Ж.Рідо, А.Розас, Є.Серекс, Ж-Л.Сорон, П.Пескатор, А.Татам, А.Тот, Ж.Тускоз, Е.Фелкер, А.Фердрос, П.Фішер, Р.Фолсом, С.Хайет, Г.Шлогауер, О.Шпірман, Ж.Штайнер.
На окрему увагу заслуговують дослідження понятійно-категоріальної сутності, еволюції, характерних ознак та функціонування правової системи, які проводились українськими та зарубіжними вченими. Серед них передусім увагу привертають роботи вітчизняних дослідників: Ф.Д.Бабкіна, А.П.Зайця, О.В.Зайчука, М.І.Козюбри, В.В.Копейчикова, Є.В.Кубка, Л.В.Луць, В.Ф.Опришка, Н.М.Оніщенко, В.Ф.Погорілка, П.М.Рабіновича, В.М.Селіванова, О.Ф.Скакун, О.І.Харитонової, Є.О.Харитонова, В.М.Шаповала, Я.М.Шевченко, Ю.С.Шемшученка та ін. Серед зарубіжних авторів слід зазначити роботи російських вчених: С.С.Алексєєва, В.Л.Карташова, Д.А.Керімова, В.В.Кудрявцева, О.А.Лукашевої, О.В.Малька, М.М.Марченка, Ю.О.Тихомирова, Л.С.Явича та ін. З-поміж інших зарубіжних авторів необхідно насамперед зазначити Ф.Аумана, Р.Болдіна, Р.Давида, Ж.Карбон’є, К.Кьотца, К.Нетона, Дж.Тернера, А.Уотсона, Л.Фрідмена, Дж.Херста, К.Цвайгерта та ін.
Однак, незважаючи на досить велику кількість наукових досліджень, пов’язаних із характеристикою різних аспектів інтеграції України до європейських структур, зокрема зближення правової системи України з правовою системою Європейського Союзу, слід зазначити, що наразі відсутні комплексні теоретико-правові пошуки, автори яких пропонували б системний підхід до аналізу проблеми.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження обрана згідно з державними планами та програмами Верховної Ради України (Державно-правова реформа в Україні) та Законом України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» (від 18 березня 2004 року № 1629-VI), у відповідності з тематикою пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та наукових установ МВС України на період 2002-2005 рр. (затверджених наказом МВС України від 30 червня 2002 року № 635) і планами науково-дослідних робіт та тематичними планами, а також планами Національної академії внутрішніх справ України на 2001-2005 рр.
Концепція розвитку юридичної науки й освіти в Україні визначає пріоритетні напрямки наукових досліджень у галузі загальної теорії держави і права. Одним з них є «ефективність застосування законодавства, законність, правопорядок і правова культура як соціальні цінності й умови розвитку демократії в Україні». На дослідження цієї проблеми (включаючи проблему інтеграції України до ЄС, адаптації її законодавства до законодавства Європейського Союзу, впровадження європейських стандартів у всі сфери правового регулювання) необхідно спрямувати основні зусилля вітчизняних юристів-вчених, які покликані теоретично забезпечити процес розбудови української демократичної, правової та суспільної держави, та інтеграції її до європейських структур.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження обумовлена актуальністю та ступенем розробленості обраної теми і полягає у комплексному аналізі організаційно-правових засад інтеграції України до Європейського Союзу, дослідженні інтеграційного потенціалу правової системи України, визначенні правових інструментів наближення правової системи нашої держави до правової системи ЄС. Зазначена мета визначила необхідність зосередження уваги на виконанні таких основних завдань:
- з'ясувати природу і принципи формування та функціонування правової системи Європейського Союзу;
- розкрити концепцію ЄС як форми інституалізації інтеграційних процесів у Європі;
- проаналізувати процес формування ЄС та особливості його функціонування;
- визначити перспективи правової інтеграції України в Європейський Союз;
- розкрити риси правової системи України та її місце серед правових систем Європи;
- дослідити правову базу та інституційне забезпечення співпраці між Україною та Європейським Союзом;
- визначити сутність та шляхи узгодження норм національного права України з правом Євросоюзу;
- розкрити теоретико-правові проблеми адаптації законодавства України до законодавства ЄС;
- проаналізувати стан та перспективи розвитку співробітництва України з ЄС та розробити пропозиції щодо їх вдосконалення.
Об'єктом дослідження є шляхи та перспективи правової інтеграції України в Європейський Союз.
Предметом дослідження є напрямки, форми, принципи та інституційно-правові механізми адаптації законодавства України до законодавства ЄС.
Методи дослідження. Основою методології дослідження є комплексний підхід до аналізу правової інтеграції України в Європейський Союз та адаптації законодавства України до законодавства ЄС як найбільш значної складової цього процесу. Науковий пошук базувався на принципах об'єктивності, конкретності, істинності.
Методологічну базу дослідження складає діалектичний метод пізнання державно-правових явищ, що дає змогу розглянути їх у розвитку, взаємозв'язку та у зв'язку з іншими різноманітними соціальними явищами.
Методика дослідження поєднує загальнонаукові та спеціальнонаукові концепції, теорії і методи. В якості методологічної бази дослідження використовуються такі методи пізнання, як: філософські, історичний, формально-логічний, соціологічний, системний, порівняльно-правовий та інші.
Передумови становлення та основні етапи розвитку інтеграційних процесів у межах Європейських Співтовариств, співпраця України з ЄС висвітлені з дотриманням історичного підходу. Аналіз актів, які регулюють правові аспекти організації та діяльності інституційних утворень ЄС, співробітництво між Україною та Європейським Союзом, адаптацію законодавства України до законодавства ЄС, базувався на широкому використанні формально-юридичного і таких загальнонаукових методів, як системного та структурно-функціонального. Відповідно до формально-логічного методу в дослідженні застосовується категоріально-понятійний апарат та закони логіки, формальні правила класифікації, формулювання і аналізу визначень юридичних понять, правила та прийоми формальної логіки тощо.
Важливе місце в методології дисертації посідає порівняльно-правовий метод. Дослідження теоретичних та практичних проблем правової інтеграції України до Європейського Союзу об'єктивно потребує вивчення та використання досвіду країн-учасниць ЄС в процесі європейської інтеграції.
В процесі розробки пропозиції щодо вдосконалення механізму адаптації законодавства України до законодавства ЄС використовувався також метод прогнозування.
Основні положення та висновки роботи ґрунтуються на аналізі установчих договорів Європейських Співтовариств і ЄС, угод, якими внесено до них зміни та доповнення, актів інституційних органів ЄС, нормативно-правових актів, які регламентують процес європейської інтеграції України, адаптації її законодавства до законодавства Європейського Союзу, вітчизняної та зарубіжної монографічної наукової літератури, досліджень загальної теорії держави і права, міжнародного права, порівняльного правознавства, політології, філософії, економіки, історії, соціології, а також юридичної практики.
Висновки дисертаційного дослідження базуються на положеннях Конституції України, Закону України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» (від 18 березня 2004 року № 1629-VI), Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-учасницями.
Таким чином, дослідження побудоване на використанні широкого кола методів, підходів, концепцій, нормативного матеріалу для вивчення проблем правової інтеграції України до ЄС.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в дисертаційному дослідженні зроблена спроба комплексного правового аналізу основоположних загальнотеоретичних, науково-методологічних та науково-практичних проблем правової інтеграції України до Європейського Союзу, висвітлено організаційно-правові аспекти цього процесу, проведено системний аналіз механізму адаптації законодавства України до законодавства ЄС.
У рамках проведеного автором дослідження одержані наступні результати, що найповніше характеризують його наукову новизну:
1. З'ясовано, що право Європейського Союзу — це складний набір правових засобів та інструментів, які регулюють та спрямовують процеси європейської інтеграції у найважливіших сферах співробітництва. Право ЄС — самостійна правова система, яка розвивається власним шляхом, відрізняється від правових систем окремих держав, тісно інтегрованих до неї, і поєднує у собі риси, притаманні як міждержавним об'єднанням, так і міжурядовим організаціям. Право Європейського Союзу органічно пов'язане з національним правом країн-учасниць, цей взаємозв'язок визначається кількома основними принципами, а саме: принцип прямої дії правових норм ЄС на всій території держав-учасниць, принцип первинності права ЄС, а також принцип субсидіарності, який чітко розмежовує компетенцію ЄС і компетенцію держав-учасниць.
2. Визначено, що європейські стандарти — це визнані та закріплені в його документах юридичні норми, які регулюють співпрацю між державами-учасницями в межах об'єднання, а також механізми такого регулювання та гарантії забезпечення цих норм на практиці.
3. Розкрита інституційна система Європейського Союзу, яка базується на класичному принципі розподілу влади, хоча цей принцип діє у своєрідній формі, так, в процесі затвердження актів ЄС, у тому числі і тих, що мають силу закону, беруть участь три інститути ЄС — Рада, Комісія і Парламент, кожен з них має свою чітко визначену компетенцію.
4. Встановлено, що процеси розширення Європейського Союзу призводять до того, що його право поступово, закономірно, об'єктивно впливає на правові системи сусідніх держав, в тому числі й України, як держави, що вступила у тісне і перспективне співробітництво з ЄС.
5. З'ясовано, що передумовами вступу до ЄС, як свідчить євро-інтеграційна практика, є створення демократичних основ для функціонування і подальшого розвитку громадянського суспільства державою-претендентом, формування та впровадження принципів правової держави, реформування нормативно-правової та інституційної складових національної правової системи.
6. Досліджено процес інтеграції України до Європейського Союзу, який розпочався із набуттям нашою країною незалежності, що обумовило необхідність створення у внутрішньому правопорядку держави відповідних правових приписів для його здійснення, що і було започатковано Угодою про партнерство і співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами, укладеною у 1994 році. Ряд положень даної угоди містить зобов'язання нашої держави, спрямовані на створення правової бази для регулювання співробітництва з ЄС. Інтеграційні процеси не можуть здійснюватись механічно, вони потребують вдосконалення, узгодження і приведення національного законодавства України до норм та стандартів Європейського Союзу і створення таким чином правової та інституційної бази співробітництва між нашою державою і ЄС. Здійснення відповідних заходів правової інтеграції, визначення її меж і способів, створення ефективних механізмів перебуває у віданні України як зацікавленої в цьому держави.
7. Встановлено, що в Україні створена відповідна правова база та інституційна система, яка включає як центральний орган виконавчої влади (Міністерство юстиції), так і посадових осіб, які і визначають процеси правової інтеграції України до ЄС. Центральне місце в загальній інституційно-правовій системі співробітництва України та ЄС займає Угода про партнерство і співробітництво. На жаль, невиправдано другорядну роль в процесі правової інтеграції України до Європейського Союзу відіграє Верховна Рада України, хоча саме на ній лежить обов'язок приймати закони, а іншим суб'єктам надається лише право законодавчої ініціативи.
8. Доведено, що європейський вибір України, зокрема, полягає у всебічному входженні правової системи нашої держави до європейського правового простору, її адаптації до європейських правових стандартів, і саме за цими напрямками повинна відбуватись правова реформа в нашій державі.
9. Встановлено, що адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу є тривалим і послідовним процесом наближення її правової системи, включаючи законодавство, правотворчість, юридичну техніку, практику правозастосування до правової системи ЄС відповідно до критеріїв, що висуваються Європейським Союзом до держав, які мають намір до нього приєднатися.
Практичне значення одержаних результатів. Дисертація є комплексним дослідженням проблем, пов’язаних із правовою інтеграцією України до Європейського Союзу, адаптацією її законодавства до законодавства ЄС. Положення та висновки дисертаційного дослідження сприятимуть подальшому вивченню процесу європейської інтеграції, правової системи Європейського Союзу, а також питань реформування правової системи України, відповідності її європейським стандартам. Результати дослідження можуть бути використані у процесі здійснення відповідними державними органами України адаптації вітчизняного законодавства до законодавства ЄС, а також для підготовки фахівців з правових питань європейської інтеграції.
Дисертаційна робота дає можливість, з одного боку, глибше зрозуміти перспективи правової інтеграції України до Європейського Союзу, наближення її правової системи до норм і стандартів ЄС, а, з іншого, ― з’ясувати ті проблеми теоретичного та практичного характеру, які необхідно подолати на цьому шляху.
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що її положення і висновки можуть слугувати підґрунтям для подальшого розвитку концептуальних уявлень у вітчизняній науці теорії держави і права про роль і місце права Європейського Союзу у реформуванні правової системи України, про механізм адаптації законодавства України до законодавства ЄС і більш глибокого розуміння закономірностей інтеграційних процесів, що відбуваються у Європі, зокрема у сфері права.
Практична значимість результатів дослідження визначається можливістю використання положень дисертації у навчальному процесі, а також у тому, що в дисертації визначено коло теоретичних і практичних проблем, пов’язаних із правовою інтеграцією України до Європейського Союзу, і розроблені пропозиції, які сприятимуть пришвидшенню цього процесу.
З урахуванням об’єкта, предмету, мети і завдань дослідження воно має наступну структуру: вступ, два розділи, які на загал поділені на п’ять підрозділів, висновки та список використаних літературних джерел.

bibliography

ВИСНОВКИ

Проведений у дисертаційному дослідженні теоретико-правовий аналіз дає змогу зробити деякі найбільш загальні висновки, сформувати загальні теоретичні положення та практичні рекомендації, зосередити увагу на актуальних проблемах, які заслуговують активізації зусиль фахівців різних галузей юриспруденції.
Основними результатами проведеного дослідження є:
Європейський Союз є об'єднанням особливого типу у світовій практиці, яке динамічно розвивається шляхом консолідації зусиль країн-учасниць та модернізації засобів та механізмів досягнення поставлених цілей, це об’єднання, яке безперервно ускладнюється та вдосконалюється. ЄС — це об’єднання, яке проводить спільну політику в основних сферах соціально-економічного життя, у сфері еміграції, внутрішніх справ та юстиції. Все більш вагомою стає спільна зовнішня політика і політика у сфері безпеки. Для країн, які не входять до складу Євросоюзу, досягнення європейської інтеграції слугують притягальним прикладом. Майже всі вони намагаються приєднатися до ЄС.
В дисертаційному дослідженні особлива увага приділяється правовим аспектам європейської інтеграції, а також перспективам України у її намаганнях приєднатися до ЄС та увійти до його правового простору.
В дисертації проаналізовані етапи становлення інституційної основи Європейського Союзу та його правової системи. Перший етап пов’язаний з утворенням у 1951 році Європейського співтовариства з вугілля та сталі (ЄСВС) як структури, якій країни-учасниці передали ряд суверенних прав у сфері регулювання вугільної та сталеливарної промисловості. Договір про ЄСВС заснував інституції, які стали передвісниками провідних структур ЄС. Провідну роль у цьому співтоваристві відігравало Вище правління — виконавчий, колегіальний, незалежний від урядів країн-учасниць, наднаціональний орган. Враховуючи досвід діяльності ЄСВС, країни-учасниці у 1957 році створили Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) та Європейське співтовариство з атомної енергії (Євроатом). Не дивлячись на спільне з ЄСВС ідеологічне підгрунття стосовно європейської інтеграції, спочатку регулятивні повноваження в ЄЕС та Євроатомі належали не наддержавним, а міжурядовим структурам. В цих структурах засідали представники урядів країн-учасниць, які захищали національні інтереси своїх країн. Подальші спроби об'єднати всі три співтовариства в єдину організацію призвели до створення у 1957 і 1967 роках спільних інституцій а саме: Асамблеї, Ради, Комісії та Суду. На цьому етапі Суд ЄЕС визнав Римський договір про заснування ЄЕС актом, що визначає основні напрямки розвитку європейської інтеграції.
Заснування у 1992 році Європейського Союзу знаменувало початок другого етапу розвитку правового механізму європейської інтеграції (Маастрихтський договір). Договір про Європейський Союз вніс ряд фундаментальних змін в природу і механізм інтеграційного процесу.
Маастрихтським договором було оформлене створення Європейського Союзу, заснованого на трьох опорах, а саме: 1/ Європейських співтовариствах, 2/ спільній зовнішній політиці та політиці безпеки, а також 3/ співробітництві у сфері внутрішніх справ та юстиції. Всі три опори були об’єднані єдиною інституційною структурою. Держави-учасниці домовились про створення Економічного, Валютного та Політичного союзу, заснування громадянства Європейського Союзу, підтримці acquis communautaire і дотримання принципу субсидіарності.
Економічний союз був спрямований на тісніше узгодження економічної політики країн-учасниць.
Валютний союз передбачав запровадження спільної валюти.
Політичний союз передбачав подальшу інституалізацію політичної співпраці країн-учасниць шляхом створення правового механізму регулювання спільної політики у сфері оборони, безпеки, зовнішніх відносин, внутрішніх справ та юстиції.
2 жовтня 1997 року підписаний, а 1 травня 1999 року набрав чинності Амстердамський договір, який вніс зміни до цього організаційно-правового механізму європейської інтеграції і визначив основи його функціонування в сучасний період. Договір закріпив безперечний обов’язок держав-учасниць суворо дотримуватись та захищати фундаментальні права людини. Було проголошено перетворення Європейського Союзу у «простір свободи, безпеки та справедливості».
Однак цей механізм виявився непридатним для забезпечення подальшої інтеграції у Євросоюз нових держав-учасниць. Тому 29 березня 2000 року був підписаний Ніццький договір. У ньому були вирішені деякі назрілі проблеми інституційної реформи – встановлена чисельність і склад інституцій ЄС після завершення розширення, розподіл голосів у Ради, порядок застосування принципу кваліфікованої більшості і т.д.
Третій етап розвитку Європейського Союзу та його права пов’язаний з розробкою Конституції для Європи. 29 жовтня 2004 року у Римі був підписаний «Договір, що встановлює Конституцію для Європи». Цей документ закріплює базові принципи існування та функціонування, а також мету, цінності і програму подальшого розвитку інтеграційних процесів на Європейському континенті в цілому.
Цей документ є юридичним виразом узгодженої волі країн, що його підписали, яка повинна бути підтверджена їх представницькими органами або безпосереднім голосуванням їх громадян на референдумах.
Отже, правові основи європейської інтеграції були закладені ще на самому її початку. Перехід від Європейських співтовариств до Європейського Союзу не супроводжувався корінним зламом старої правової системи і створенням нової. Поряд з Маастрихтським договором, що складає юридичну основу Союзу, збереглися і договори про створення Європейських співтовариств: Паризький договір від 18 квітня 1951 року про утворення Європейського співтовариства вугілля та сталі (ЄСВС), який набрав чинності 23 липня 1952 року, а також два Римські договори про створення відповідно Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом) від 25 березня 1957 року, які вступили в дію 1 січня 1958 року.
Досліджуючи правову систему Європейського Союзу, слід звернути увагу на те, що в середині права ЄС зберігається його основа — право Європейських співтовариств. Правовий порядок, що сформувався на підставі Паризького та Римських договорів, є центральним елементом права Європейського Союзу. Аналізуючи структуру права Євросоюзу, необхідно виходити з того, що між його нормами існує певна ієрархічна підпорядкованість, яка виражається у його поділі на первинне та вторинне. Норми, які зосереджені в установчих договорах і складають первинне право, є правовим підгрунттям для функціонування всіх структур, що створюють Європейський Союз. Вторинне право складають норми, закріплені в постановах інституцій Євросоюзу, а також у міжнародних угодах, укладених Європейськими співтовариствами з іншими суб’єктами міжнародного права. Вторинне право не повинно суперечити первинному.
Особливості права Європейського Союзу проявляються також і в його джерелах, які можна поділити на основні та допоміжні. До основних належать міжнародні договори, укладені Європейськими співтовариствами з іншими суб’єктами міжнародного права, акти органів Європейського Союзу зобов’язального характеру, загальні принципи права — спільні для конституційного і кримінального права країн-учасниць ЄС. А допоміжними джерелами права Європейського Союзу виступають рішення Європейського Суду Правосуддя.
В дисертації автором визначено поняття права Європейського Союзу як самостійної правової системи, яка відрізняється від правових систем окремих держав, тісно інтегрованих до неї, і яка поєднує у собі риси, притаманні як міждержавним об’єднанням, так і міжурядовим організаціям. Право Європейського Союзу — це складний набір правових засобів та інструментів (і, перш за все, правових норм), які регулюють та спрямовують процеси європейської інтеграції у найважливіших сферах співтовариства. Як вже зазначалося, правову основу для функціонування інститутів Європейського Союзу складають установчі договори, а основними регуляторами інтеграційних процесів виступають нормативні акти самих інституцій Євросоюзу.
Право Європейського Союзу органічно пов’язане з національним правом країн-учасниць. Цей взаємозв’язок визначається кількома основними принципами, зокрема, це принцип прямої дії правових норм ЄС на всій території держав-учасниць, це принцип первинності права ЄС, а також принцип субсидіарності, який чітко розмежовує компетенцію Європейського Союзу, з одного боку, а з іншого, компетенцію держав-учасниць. Пряма дія норм права Євросоюзу у внутрішніх правопорядках держав-учасниць означає, що положення права ЄС можуть застосовуватись національними судами поряд з положеннями внутрішньонаціонального права під час розгляду судових справ. Принцип первинності права Європейського Союзу означає, що будь-які акти законодавчої, виконавчої або судової влади країн-учасниць Євросоюзу не повинні застосовуватись, якщо вони суперечать правовим стандартам ЄС.
В дисертації автором визначене поняття європейських правових стандартів. Під ними слід розуміти визнані ЄС та закріплені в його документах юридичні норми, які регулюють співпрацю між державами-учаницями в межах об’єднання, а також механізми такого регулювання та гарантії забезпечення цих норм на практиці.
Основу інтеграційної структури європейського Союзу складають Європарламент, Рада, Комісія, Суд та Рахункова палата. Інституційна система Євросоюзу базується на класичному принципі розподілу влади, хоча цей принцип діє у своєрідній формі: так, в процесі затвердження актів ЄС, у тому числі і тих, що мають силу закону, беруть участь три інститути ЄС, а саме - Рада, Комісія та Європарламент, кожен із них має свою чітко визначену компетенцію.
Спільною ознакою всіх інститутів Європейського Союзу є наявність у них повноважень приймати юридично обов’язкові норми для держав-учасниць, громадян, юридичних осіб, інших інститутів і органів Європейського Союзу. Однак, зміст і обсяг даних повноважень різний.
Особливе місце в системі інститутів Європейського Союзу посідає Європейська Рада, яка є органом стратегічного планування розвитку європейської інтеграції, а також верховним арбітром у вирішенні суперечок між державами-учасницями Євросоюзу. Європейська Рада — установа типово міжурядова, яка включає глав держав і урядів, а також президента Комісії.
Найважливіше місце в інституційному механізмі Євросоюзу посідає Рада Європейського Союзу, вона ж Рада Міністрів (Рада). Рада наділена правом прийняття рішень. Функціонально Рада покликана забезпечити координацію спільної економічної політики держав-учасниць, здійснювати керівництво бюджетом (спільно з Парламентом) та укладати міжнародні угоди. Це єдиний орган, наділений широкою компетенцією для регулювання інтеграції в межах усіх основних сфер діяльності Євросоюзу, і водночас, це представницький орган держав-учасниць, до складу якого входять по одному представнику кожної з них на міністерському рівні, вони зобов’язані виконувати вказівки своїх урядів.
Єдиною інституцією Європейського Союзу, яка обирається прямим і таємним голосуванням у країнах-учасницях ЄС, є Європейський парламент. Його повноваження зосереджені і в таких сферах, як нормотворчий процес, контроль за діяльністю інститутів Європейського Союзу, зовнішні стосунки, фінансування діяльності європейських інтеграційних організацій.
Комісія являє собою інститут, де федералістські тенденції Євросоюзу проявляються найбільш повно. Важливішими аспектами діяльності Комісії є подання пропозицій щодо політики Співтовариства, посередництво між державами-учасницями з метою реалізації цих пропозицій, координація національних політик держав-учасниць і контроль за реалізацією політики Співтовариства. Комісія складається з міжнародних чиновників і є захисником інтересів Співтовариства в цілому. До її компетенції входить контроль за виконанням положень установчих договорів, регулювання діяльності учасників спільного ринку, участь у зовнішніх відносинах, підготовка нормотворчих актів, формування спільних політик, вирішення суперечок між суб’єктами права ЄС і т.п. В межах своєї компетенції Комісія ініціює і готує переважну більшість пропозицій, на підставі яких Рада ухвалює постанови.
У вищих ланках ЄС діє налагоджена система контролю, стримувань і противаг. Тривала практика вдосконалила роботу цієї системи, але для її ефективності необхідним є наявність тієї арбітражної інстанції, яка б пом’якшувала та вирішувала об’єктивно виникаючі розбіжності. Такою інстанцією є Європейський Суд Правосуддя.
Європейський Суд Правосуддя — інститут, значення якого в системі інституцій та правової системи Європейського Союзу є набагато важливішим, ніж роль арбітра, який вирішує суперечки між учасниками правових відносин в ЄС. Він є найважливішою судовою інстанцією Євросоюзу, що має забезпечити дотримання законності в процесі застосування і тлумачення положень Договору про заснування ЄС. Європейський Суд Правосуддя вирішує суперечки між державами-учасницями, а також між ЄС та його чиновниками, розглядає законність актів інститутів Євросоюзу. Крім того, він дає висновки щодо відповідності міжнародних угод, укладених ЄС, установчим договорам, а також тлумачить установчі договори та акти органів ЄС. Звертатися до Європейського Суду Правосуддя мають право держави-учасниці та інститути ЄС. Вирішенням же суперечок між фізичними або юридичними особами займається Суд першої інстанції. Прийняті Судом рішення є обов’язковими для держав-учасниць, інститутів ЄС, громадян та юридичних осіб.
Палата Аудиторів є інститутом ЄС, який наділений правом перевіряти звіти про доходи та видатки ЄС, готувати щорічні звіти після закінчення кожного фінансового року ЄС, надавати свої висновки на вимогу інститутів ЄС, надавати допомогу Європарламенту і Раді у здійсненні ними повноважень щодо контролю за виконанням бюджету ЄС. Головна задача Палати Аудиторів — здійснювати ревізійну перевірку звітності інститутів, органів і посадових осіб ЄС.
Основним змістом діяльності інститутів та органів Європейського Союзу є ухвалення постанов, передбачених в установчих документах Євросоюзу. Кожна сфера співпраці його держав-учасниць регулюється різними видами постанов, а саме: регламентами, директивами, рішеннями, рекомендаціями та висновками. При ухваленні постанов використовуються такі процедури як консультації, отримання згоди, співробітництво, спільне ухвалення актів, а також спеціальні процедури. Постанови інститутів та органів ЄС регламентують відносини держав-учасниць та органів Євросоюзу, а також регулюють поведінку фізичних і юридичних осіб.
В дисертації автором визначено поняття інституційного механізму ЄС, який являє собою систему органів, створених для регулювання і здійснення контролю за функціонуванням спільного ринку, розробки і проведення спільної політики як у внутрішніх відносинах, так і на міжнародній арені.
Процеси розширення Європейського Союзу призводять до того, що його право поступово, закономірно, об’єктивно впливає на правові системи сусідніх держав, в тому числі й України як держави, що вступила в тісне і перспективне співробітництво з ЄС.
Процес інтеграції України до Європейського Союзу розпочався з набуттям нашою країною незалежності, а це обумовило необхідність створення у внутрішньому правопорядку держави відповідних правових приписів для її здійснення, що було зафіксовано Угодою про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами, укладеною у 1994 році. Ряд положень даної угоди містить зобов’язання нашої держави, спрямовані на створення правової бази для регулювання співробітництва з ЄС.
В Україні створена нормативно-правова база та інституційна система, яка включає як центральний орган виконавчої влади, так і високих посадових осіб, які впливають на процес правової інтеграції України до ЄС. Центральне місце в загальній інституційно-правовій системі співробітництва України з ЄС посідає Угода про партнерство та співробітництво. Європейський вибір України полягає у всебічному входженні правової системи нашої держави до європейського правового простору, її адаптації до європейських правових стандартів. Саме в цих напрямках і повинна відбуватись правова реформа в країні.
Право відіграє суттєву роль в інтеграційних процесах, надає їм стабільності, фіксує досягнуті рівні. Однак, на шляху наближення правової системи України до правової системи Європейського Союзу існує ряд проблем як суто практичного, так і теоретичного характеру. Останні мають фундаментальний характер і потребують першочергового вирішення, тому що зволікання в цьому процесі перетворяться на камінь спотикання при вирішенні практичних завдань європейської інтеграції України.
До проблем загальнотеоретичного характеру слід віднести, зокрема, невизначеність самого поняття «Європейське право». Навколо нього точиться багато дискусій як в нашій країні, так і за її межами. Не менш важливе теоретичне значення має проблема співвідношення публічного і приватного права в правовій системі України. Пояснюється це необхідністю закріплення у чинному законодавстві нашої держави та подальшій реалізації відповідних ідей і принципів приватного і публічного права, що сприятиме виробленню відповідних орієнтирів, якими слід керуватись у правореалізаційній практиці. А прискорений розвиток саме приватного права і відповідні зміни у публічному праві сприятимуть поглибленню адаптаційних процесів.
Крім того, важливе теоретико-правове значення має вирішення проблеми щодо ролі закону в правовій системі України, тому що його статус тривалий час принижувався у вітчизняній юридичній практиці. В даний час здійснюється лише початковий етап у поновленні ролі закону як реально діючого, а не суто формального джерела права. Тому наповнення реальним змістом принципу верховенства закону є однією з необхідних передумов успішної адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.
Але першочергового вирішення потребує проблема впорядкування юридичної термінології, тому що вона є вихідним пунктом адаптації права України до права Європейського Союзу. Без уніфікації термінології, яка використовується в цих двох правових системах, практично неможливо досягти взаєморозуміння в правовій сфері. Тому процес адаптації законодавства слід розпочинати саме з юридичної термінології, понятійного апарату.
Також необхідно звернути увагу на те, що розвиток відносин з Європейським Союзом значною мірою залежить від законодавчого закріплення незворотності ринкових перетворень в нашій країні та надання надійних гарантій захисту прав людини.
Однак, шлях до європейських міжнародних структур виявляється для нашої держави нелегким і суперечливим. Так, попри всі заяви українського керівництва щодо інтеграції її до ЄС за роки незалежності однозначного зовнішньополітичного визначення України на користь Європи та європейської інтеграції так і не відбулося.
На жаль, така непослідовна політика гальмує процес адаптації законодавства України до Європейського права і не сприяє інтеграції нашої країни в Європейський Союз. При цьому, слід наголосити, що адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу є послідовним процесом наближення її правової системи, включаючи законодавство, правотворчість, юридичну техніку, практику правозастосування до правової системи ЄС відповідно до критеріїв, що висуваються Європейським Союзом до держав, які мають намір до нього приєднатися. Тому для успішної реалізації стратегічної мети, а саме входження України до Європейського Союзу, потребує усунення різноманітних коливань в зовнішньополітичній діяльності її керівництва.
Інтеграційні процеси не можуть здійснюватись механічно, вони потребують вдосконалення, узгодження і приведення національного законодавства у відповідність з нормами і стандартами Європейського Союзу, створення, таким чином, правової та інституційної бази співробітництва між Україною та ЄС.
Здійснення відповідних заходів правової інтеграції, визначення її меж і способів, створення ефективних механізмів перебуває у віданні України як зацікавленої в цьому держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу // Вісник Національного інституту стратегічних досліджень, 2003. – №2. - с. 36-48.
2. Айнем К. Конституция Европы. Замечания к некоторым аспектам проекта Конституции// общая тетрадь: Вестник Московской школы политических исследований. – 2004. - № 1. – с. 92-101.
3. Алексеев С.С. Частное право: Научно-публицистический очерк. – М.: Статут, 1999.
4. Алексеев С.С. Право на пороге тысячелетия. М.: Статут. – 2000. – 255 с.
5. Алексеев С.С. Право: азбука - теория - философия: опыт комплексного исследования. - 712 с.
6. Амстердамский договор, изменяющий Договор о Европейском Союзе, договоры, учреждающие Европейские сообщества и некоторые относящиеся к ним акты. – М.: МГИМО, - 1999. - 175 с.
7. Аннерс Э. История европейского права / РАН; Институт Европы / В.Н. Шенаев (отв.ред.). - М. : Наука, 1996. — 395 с.
8. Арзаканян М.Ц., Бакен Д., Борко Ю.А., Глухарев Л.И., Грюнер В. История европейской интеграции (1945-1994) / Институт всеобщей истории РАН; Институт Европы РАН / А.С. Намазова (ред.), Б. Эмерсон (ред.). – М., 1995. - 308 с.
9. Артамонова О.Ф. Внешняя компетенция Европейского Сообщества// Юридический мир. – 2003. - № 10. – с. 121-126.
10. Астапенко В.А. Эволюция Европейского Союза (Амстердамский Договор 1999 года). Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата юридических наук. –М. 2000. - 23 с.
11. Афонин С.3., Шевелев Л.Н., Кагаловский В.Е., Гуров А.С. Европейское объединение угля и стали: обзор деятельности в 1992-1995 годах. - М. : Машиностроение, 1995 – 238 с.
12. Байтуратов М., Максименко С. Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу: політико-правовий аналіз //Право України. – 2001. – № 10. – с. 101.
13. Баллер Э.А. Социальный прогресс и культурное наследие. - М.: Наука,- 1987. – 266 с.
14. Баумгартнер X. М. Философская концепция для Европы // Актуальные проблемы Европы. - 2000. - № 1.
15. Берман Г.Дж. Западная традиция права: Эпоха формирования - 2-е изд. – М.: Инфра-М. - Норма. - 1998. - 624 с.
16. Берсимбаев Е Р. Западноевропейский Союз в системе европейской безопасности: Автореф. дис... канд. ист. наук: 07.00.15 - Алматы, 2001. - 28 с.
17. Бирюков П.Н. О проекте Конституции Европейского Союза // Международное публичное и частное право, 2004. - № 3.
18. Бобровник С.В., Оніщенко Н.М. Правова система України // Державотворення та правотворення в Україні. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. - с. 310 - 343.
19. Бокщанин И., Губерский С. Политические системы стран Западной Европы / Киевский национальный ун-т им. Тараса Шевченко. Философский фак.; Варшавский ун-т. Факультет журналистики и политических наук. - К. : Общество «Знание» Украины, 2000. – 34 с.
20. Болтарович С. Проект Конституції України і проблеми побудови демократичної правової держави /Т Розбудова держави. -1992.- № 5. - с.4- 9.
21. Бондаренко І. Адаптація законодавства України до європейського законодавства – один з пріоритетних напрямів реформування правової системи України //Право України. – 2002. - № 7. – с. 63.
22. Бурчак Ф.Г. Кодифікація законодавства і становлення правової системи України //Правова система України: теорія і практика. – К., 1993.
23. Буткевич В.Г. Соотношение внутригосударственного и международного права. К., 1981.-311 с.
24. Вакулич В.М. Політичні детермінанти зближення України з Європейським Союзом. Автореф. дис. к.п.н.: 23.00.04. -К., 2001. – 26 с.
25. Василевский Д. От национальной к европейской идентичности// Теократия. – 2005. - № 1. – с. 76-83.
26. Введение в теорию государственно-правовой организации социальных систем // Под общ. ред. Кубко Є.Б. – К., 1997. - 192с.
27. Вовк Т., Друзенко Г., Зугравий Г., Качка Т., Коноваленко І., Паропан М., Перстюк Н. Регулювання сфери фінансових послуг у парві Європейського Союзу та перспективи гармонізації законодавства України. – Харків: Консул, 2002. – 912 с.
28. Волес В., Волес Г. Творення політики в Європейському Союзі /Пер. з англ. Р.Ткачук. – К.: Вид-во «Основи», 2004. – 871 с.
29. Гавердовский А.С. Имплементация норм международного права. Киев.: Вища школа. – 1980.- 248 с.
30. Гаврилов В.В. Теории трансформации и имплементации норм международного права в отечественной правовой доктрине // Московский журнал международного права. – 2001. – № 2. – с. 57.
31. Гаджиев К.С. Введение в геополитику: Учеб. для студентов вузов, обучающихся по следующим спец. и направлениям: «Политология», «Междунар. отношения», «Юриспруденция», История», «Социология». – М.: Логос, - 1998.- 415 с.
32. Гегель Г.В.Ф. Лекции по философии истории. СПб. - 1993. - с. 105.
33. Гнатовський М. Конвенція «європейського правового простору» в контексті проблем європейської інтеграції //Право України. – 2003. – № 1.
34. Головатий С. Конституція України 1996 року як складова конституційної спадщини Європи // Конституція незалежної України. - Т. 2. - с. 32.
35. Гомиен Д. Комментарий к «Европейской конвенции о защите прав человека». - Страсбург : Совет Европы, Служба публ. и документации. – 1995. - 136 с.
36. Горшкова С.А. Стандарты Совета Европы по правам человека и российское законодательство. Монография. – М.: НИМП, 2001. – 352 с.
37. Гоці С. Урядування в об’єднаній Європі /Пер. з італійської. – К.: К.І.С., 2003. – 286 с.
38. Грицяк І.А. Право та інституції Європейського Союзу: Навчальний посібник. - К.: «К.І.С.», 2004.-260 с.
39. Давид Р. Основные правовые системы современности. М., 1988. - 467 с.
40. Декларація про державний суверенітет України // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1990. - № 31.
41. Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи /За ред. Ю.С.Шемшученка: Монографія. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, 2001. - 656 с.
42. Дженис М., Кэй Р., Брэдли Э. Европейское право в области прав человека: Практика и комментарии. - М. : Будапешт, 1997. - 640 с.
43. Дмитрієв А.І., Шепель А.О. Порівняльне правознавство: Навчальний посібник /Відп. редактор В.Н.Денисов. – К., 2003. – 184 с.
44. Договоры об учреждении европейских сообществ: Договор об учреждении Европейского объединения угля и стали. Договор об учреждении Европейского экономического сообщества. Договор об учреждении Европейского сообщества по атомной энергии. – М.:МГИМО, - 1994.- 253 с.
45. Европейский союз: новый этап интеграции: Проблемно-тематический сб. /РАН; Институт научной информации по общественным наукам /В.Г. Головин (отв.ред.), Г.В. Вишнякова (ред.-сост.). - М., -1996. - 152 с.
46. Европейское право: Учебник для вузов / Под общ. ред. д.ю.н., проф. Л.М.Энтина. – М.: Издательство Норма-Инфра-М. - 2002. - 720 с.
47. Единый европейский акт. Договор о Европейском Союзе. – М.: МГИМО,-1994. - 189 с.
48. Європейський союз: консолідовані договори / В. Муравйов (наук.ред.). — К.: Port-Royal, 1999. — 206 с.
49. Ершов С.В. Правовые вопросы наднациональной власти Европейского Союза. – М.: Экон-информ, 2003. – 126 с.
50. Ершов С.В. Правосубъектность Европейского Союза// Современное право. – 2003. - № 11. – с. 39-42.
51. Желєзняк Н. Проблеми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу //Право України, 2004.-№ 11.- с. 140-143.
52. Загальна теорія держави і права: Навч. посібник / Український держ. педагогічний ун-т ім. М.П.Драгоманова / В.В. Копєйчиков (ред.). — К. : Юрінком, 1997. —317 с.
53. Закон України «Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 21 листопада 2002 р. //Відомості Верховної Ради України.- 2003.- № 3. – с. 12.
54. Зивс С.Л. Источники права. — М.: Наука, -1981. - 441 с.
55. Зидентоп Л. Демократия в Европе / Пер. с англ.; Под ред. В.Л. Иноземцева. -М.: Логос, 2001. – 312 с.
56. Зимненко Б.Л. Согласование норм внутригосударственного и международного права и в правовой системе России \\ Московский журнал международного права. 2000. - №4. – с. 92 - 101.
57. Идеи европеизма во второй половине XX века: Реферативный сб. / РАН; Институт научной информации по общественным наукам / Ю.А.Гусаров (ред-сост.). — М. : ИНИОН РАН, 2000. — 214 с.
58. Ильин Ю.Д. Лекции по истории и праву Европейского Союза. — X. : Консум, 1998. — 156 с.
59. Кант И. К вечному миру. – М.:Московский рабочий, - 1989. - 103 с.
60. Капіца Ю. Наближення законодавства України до законодавства ЄС відповідно до Угоди про партнерство та співробітництво між Європейським Союзом та Україною //.- Вип. 5. - К., 1999. - с. 18- 25.
61. Карбонье Ж. Юридическая социология. - М.: Прогрес. -1986. – 352 с.
62. Кашкин С.Ю. Переосмысление сущности Конституции и основные тенденции развития права Европейского Союза// Журнал российского права. – 2003. - № 45. – с. 44-52.
63. Кашкин С., Четвериков А. Основные положения новой Конституции для Европы// Российская юстиция. – 2004.-№ 6.- с.53-59.
64. Кашкин С.Ю. Конституция для Европы: принципиально новый этап развития конституционализма// Весник Европы. – 2004. - № 12.
65. Кашкин С.Ю. Введение в право Европейского Союза. Учебное пособие /Под ред. д.ю.н. проф.. Кашкина С.Ю. – М.: Изд-во Экмо, 2005. – 368 с.
66. Кельзен Г. Чистое учение о праве Ганса Кельзена. – М.:ИНИОН АН СССР,- 1987.- 499 с.
67. Каримов Д. А. Методология права (предмет, функции, проблеми философии права). — М., Аванта +2001 . - 560 с.
68. Кернз В. Вступ до права Європейського Союзу: Навч.посібник / С.В. Ісакович (наук.ред.), B.C. Ісакович (пер. з англ.), А.С. Метюшев (наук.ред.). — К. : Товариство «Знання», КОО, 2002. — 381 с.
69. Клемин А. В. Еврофедерация – наднациональность: Об основних концепциях евроинтеграции// Закон и право.- 2005. - № 5. – с. 51-56.
70. Клемин А. В. Еврофедерация как мнимая форма союза государств// Закон и право . – 2005. - № 8. – с. 3-8.
71. Клемин А. В. Принципы федерализма и их политико-правовое определение в Евросоюзе// Закон и право. – 2005. - № 7. – с. 3-8.
72. Клинова Е.В. Правовое положение беженцев в странах Европейского Союза (Статус беженца, право на убежище) / РАН; Институт научной информации по общественным наукам. — М., 2000. —103 с.
73. Коваль В. Створення конституції Європейського Союзу: pro et contra. //Право України, 2003. - № 2. - с. 146.
74. Ковальова О.О. Стратегії євроінтеграції: як реалізувати європейський вибір України: Монографія. –К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2003.- 358 с.
75. Ковальова О.О. Зближення законодавства Європейського Союзу з правовими системами держав-кандидатів на вступ до ЄС// Право України, 2003.- № 9. – с. 138-142.
76. Козловски П. Общество и государство: Неизбежный дуализм: Пер. с нем. – М.: Республика, 1998. – 368 с.
77. Кондратюк Ю. Право Європейського Союзу – особлива модель регулювання міжнародних відносин // Право України, 2005.- № 7.- с. 130-134.
78. Конституція України //Відомості Верховної Ради України.-1996. -№ 30.
79. Конституция Европейского Союза: Договор, устанавливающий конституцию для Европы (с комментарием). – М.: ИНФРА-М, 2005.– 211 с.
80. Концепція розвитку законодавства України: Матеріали наук.-практ. конф., травень 1996 p., Київ / Інститут законодавства Верховної Ради України / В.Ф. Опришко (ред.). — К., 1996. — 510 с.
81. Комко В.М. Пріоритет приватного чи публічного права? //Методологія приватного права: Зб. надк. праць (за матеріалами наук.-теорет. конф., м.Київ, 30 травня 2003 р.). – К.: Юрінком Інтер, 2003.
82. Копійка В.В. Розширення Європейського Союзу. Теорія і практика інтеграційного процесу: Монографія. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2002. – 253 с.
83. Копійка В.В. Європейський Союз: Досвід розширення і Україна. – К.: Юрид. думка, 2005. – 448 с.
84. Копійка В.В., Шинкаренко Т. І. Європейський Союз: заснування і етапи становлення: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. - К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. — 448 с.
85. Королев С.В. Апоретика прав человека против европоцентризма в юриспруденции. — М., 1998. — 45с.
86. Костюк К. Н. Политическая мораль и политическая этика в России (к постановке проблемы) // Вопросы философии. - 2000. - № 2. - с. 32 - 40.
87. Костюк С., Істягіна Н. Адаптація законодавства України до законодавства європейського союзу: стан, проблеми та перспективи // Науковий вісник Дипломатичної академії України при МЗС України, 2001, - № 4 -с.198-204.
88. Кравчук І. Адаптація права України до права Європейського Союзу: цілі, етапи, пріоритети // Право України, 2004. - № 10.- с. 132-135.
89. Кравчук І.В., Парапан М.В. Гармонізація національних правових систем з правом ЄС. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2005. – 320 с.
90. Кресін О.В. Конституція Європейського Союзу: генеза, зміст, уроки для України// Національний інтерес. – 2005. - № 2. – с. 28-35.
91. Кресін О.В. Конституція об’єднаної Європи / За ред. Ю.С.Шемшученка.-К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005.-116 с.
92. Кузьминець О.А., Калиновський В. С. Історія держави і права України: Навч.посіб. / Я.Ю. Кондратьев (заг.ред.). - К. :Україна, 2002. - 448 с.
93. Курас I. Ф., Рудич Ф. М., Балабан Р. В., Клинченко О. В., Кононенко Н.В. Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку. –К. : Парламентське вид-во, 1998. - 350 с.
94. Лаба О.В. Право Європейського Союзу та право України: теоретико-правові проблеми співвідношення та гармонізації (1991 – 2004 рр.). Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. - К., 2005.-21 с.
95. Лебедева М. М. Формирование новой политической структуры мира и место в ней России // Полис. - 2000. - № 6. – с. 41-52.
96. Левин Д.Б. Актуальные проблемы теории международного права. М., Наука. 1974.-366 с.
97. Левин Д.Б. Проблема соотношения международного и внутригосударственного права // Сов. государство и право. – 1964. – №77.
98. Ледях И.А. Хартия основных прав Европейского Союзу // Гос. и право, 2002. - № 1. – с. 51-59.
99. Лекторский В. А., Швырёв В. С. Актуальные философско- методологические проблемы системного подхода // Вопр. философии.— 1971. - № 9.
100. Лукьянцев Григорий Евгеньевич. Европейские стандарты в области прав человека: теория и практика функционирования Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод. - М. : Звенья, 2000. – 280 с.
101. Луць Л. Структура правової системи суспільства: загальнотеоретичні аспекти //Право України, 2002. - № 9.
102. Луць Л. Основні заходи та способи європейської правової інтеграції //Право України, 2002. – № 5.
103. Луць Л.А Європейські міжнародні правові системи та проблеми інтеграції з ними правової системи України (теоретичні аспекти): Монографія. К.: Ін-т держави і права ім.В.М. Корецького НАН України, 2003.- 304с.
104. Луць Л.А. Європейські міждержавні правові системи: загальнотеоретична характеристика. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. –К. – 2005. - 32 с.
105. Ляшенко В.М. Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння дійсності. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 12.00.12 - філософія права – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 1999. – 25 с.
106. Маклаков В. В. Европейский парламент: Справочник / РАН; Институт научной информации по общественным наукам / Е.В. Алферова (отв.ред.). – М., 2001.- 103 с.
107. Макогон Ю. В., Савина Г. Г Европейский Союз, страны Запада и Нидерланды в международном аспекте /Донецкий национальный ун-т; IVO Нидерландская программа содействия управлению. - Донецк; Гаага, 2001. – 70 с.
108. Марченко М.Н. Сравнительное правоведение. Общая часть: Учебник для юридических вузов. – М., 2001.- 560 с.
109. Матузов Н.И. Правовая система и личность. – Саратов, 1987. – 293 с.
110. Медведев Л. А, Синдеев А.А. История западноевропейской интеграции (40-90-е годы XX века) ; Создание Европейского Союза. 80-90-е годы: Учеб. пособие / Тверской гос. ун-т. - Тверь, 1999. - 103 с.
111. Международное право: Учебник / Талалаев А.Н., Тункин Г.И., Шестаков Л.Н. и др. М.: Юрид. лит., 1999. – 561 с.
112. Механізм координації європейської політики: практика країн-членів та країн-кандидатів/ Н. Гнидюк (ред). А. Новак – Фра, Я.Гонцяж, К.Родюк. – К., Міленіум, 2003.
113. Міжнародна науково-практична конференція «Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом» //Інститут законодавства Верховної Ради України. - К., 1998. - 446 с.
114. Міжнародний імідж України: міфи і реалії. Аналітична доповідь УЦЕПЦ //Національна безпека і оборона. - 2000. - №3. - 124 с.
115. Мірошниченко М. Ідентичність - легітимність - правопорядок: до проблеми реформування правової системи України // Право України, 2003. - № 5. – с. 30 – 37.
116. Муравйов В. Правові засади гармонізації законодавства в Європейському Союзі //Право України, 2002. – № 7. – с. 114.
117. Муравйов В. Гармонізація законодавства як феномен європейської інтеграції // Український правовий часопис, березень, 2003 р. – №2 (7). - с. 3 – 9.
118. Муравйов В.І. Правові засади регулювання економічних відносин Європейського Союзу з третіми країнами (теорія і практика). -К.: Ака