ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ІСТОРИКО-ПРАВОВОЇ НАУКИ В ПРАЦЯХ УКРАЇНСЬКИХ ВЧЕНИХ XІX – ПОЧАТКУ XX СТОРІЧЧЯ :

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП ............................................................................................................. 4

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ І МЕТОДОЛОГІЧНІ
ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ................................................................................ 10
1.1. Історіографія проблеми ............................................................................ 10
1.2. Методологічні основи дослідження ....................................................... 21
Висновки до першого розділу ........................................................................ 29

РОЗДІЛ 2. ВНЕСОК УКРАЇНСЬКИХ УЧЕНИХ-ПРАВОЗНАВЦІВ ДОРАДЯНСЬКОГО ПЕРІОДУ В РОЗРОБКУ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ ІСТОРИКО-ПРАВОВОЇ НАУКИ: ПОРТРЕТНА ХАРАКТЕРИСТИКА .................................................................. 31
Висновки до другого розділу ......................................................................... 60

РОЗДІЛ 3. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ НАПРЯМКІВ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИХ ПОШУКІВ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ІСТОРИКО-ПРАВОВІЙ НАУЦІ (XIX – початок XX ст.) .............................. 63
3.1. Оцінка ролі і значення історичного вивчення права ............................ 63
3.2. Характеристика системи історико-правових дисциплін ...................... 72
3.3. Предмет і завдання історії права ............................................................. 78
3.4. Співвідношення і взаємозв'язок історії права
з іншими науковими дисциплінами ............................................................... 94
3.5. Структура історії права: розподіл її на зовнішню
і внутрішню частини ....................................................................................... 99
3.6. Основні підходи і методи дослідження історії права ......................... 114
3.7. Теоретико-методологічні проблеми
історії учень про право і державу ................................................................ 134
3.8. Значення теоретико-методологічних ідей українських учених
XIX – початку XX ст. на сучасному етапі розвитку вітчизняної
історико-правової науки ............................................................................... 141
Висновки до третього розділу ...................................................................... 148

ВИСНОВКИ .................................................................................................. 150

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ................................................. 160

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Одне з протиріч сучасного стану вітчизняної історико-правової науки полягає в тому, що, з одного боку, зміни, які відбулися в суспільно-політичному житті суспільства за останнє десятиліття, привели до відродження цієї галузі наукового знання, вона почала освоювати «заборонені» сторінки історії, розкривати засекречені першоджерела, очищуватися від брехні, а з іншого – цей процес ще не цілком адекватно забезпечується в теоретико-методологічному плані. Інакше кажучи, перед вітчизняними істориками права стоїть нелегке завдання по створенню достовірної історії права [137] , яка вимагає оновлення, перш за все, теоретико-методологічних основ історичного пізнання права.
Очевидно, що сучасний стан будь-якого явища не можна зрозуміти поза процесом його історичного розвитку, оскільки він є результатом цього процесу, у зв'язку з чим особливу актуальність представляють відповідні історичні дослідження. Це повністю відноситься і до проблем самої історико-правової науки. Поза сумнівом, на сучасному етапі існування історико-правової науки одним із шляхів її оновлення, як вірно зазначається в юридичній літературі, є відновлення перерваної в радянський період спадкоємності у розвитку цієї галузі правової науки з попереднім ступенем її існування, і утримання, творче сприйняття всього цінного, що було накопичено за всю історію історико-правової науки, врахування власної історичної традиції в її застосуванні до аналізу актуальних теоретико-методологічних проблем історичного пізнання права [30] . При цьому українська історико-правова наука не є винятком. Багатий досвід наших попередників ще не став предметом спеціальних комплексних наукових досліджень. Сказане відноситься також до досвіду дореволюційних українських учених у розробці теоретико-методологічних проблем історико-правової науки, хоча це й не означає, що з цієї теми взагалі відсутні будь-які дослідження.
Для останнього десятиліття характерним є підвищення інтересу дослідників безпосередньо до історії історико-правової науки. Фактично розпочався процес з наукової і суспільної реабілітації вітчизняних дореволюційних учених. У роботах вітчизняних учених разом із розглядом питань становлення історико-правової науки, зроблено спробу провести аналіз життєвого і творчого шляху ряду вітчизняних учених-істориків права:
М.Ф. Владимирського-Буданова, Ф.І. Леонтовича, М.О. Максимейка,
О.О. Малиновського, Ф.В. Тарановського, М.М. Ясинського та ін. Серед сучасних учених, які займаються розробкою проблем історії вітчизняної історико-правової науки, слід назвати В.І. Андрейцева, В.Д. Бабкіна,
Т.І. Бондарук, М.А. Дамірлі, О.М. Ковальчука, В.А. Короткого,
П.П. Музиченка, О.Є. Музичка, О.Ф. Скакун, В.І. Тімошенко, І.Б. Усенка,
Є.Г. Циганкову.
Таким чином, ми знаходимо безліч робіт, що мають загальний або фрагментарний характер стосовно проблематики цього дисертаційного дослідження, тоді як спеціальні наукові дослідження, присвячені вивченню внеска дореволюційних вітчизняних учених в розробку теоретико-методологічних проблем історико-правової науки, відсутні. Дисертаційна робота деякою мірою заповнює цю прогалину.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у відповідності до цільової комплексної програми НАН України «Актуальні проблеми історії українського національного державотворення». Дослідження безпосередньо пов’язане з програмою наукових досліджень, що виконуються Одеською національною юридичною академією відповідно до теми «Правові проблеми становлення і розвитку сучасної Української держави» на 2001 – 2005 роки (державний реєстраційний номер 0101U001195).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний історико-теоретичний аналіз внеску дореволюційних вітчизняних учених в розробку теоретико-методологічних проблем історико-правової науки.
Досягнення поставленої мети дослідження визначило постановку таких основних завдань:
– визначити за допомогою сучасних наукових підходів ключові теоретико-методологічні основи дослідження;
– надати характеристику ролі вітчизняних учених і визначити місце теоретико-методологічних проблем у науковій творчості кожного з них;
– виявити і проаналізувати основні напрямки теоретико-методологічних пошуків дореволюційних вітчизняних учених;
– з'ясувати значення теоретико-методологічних ідей українських учених XІX – початку XX ст. на сучасному етапі розвитку вітчизняної історико-правової науки;
– виробити рекомендації щодо врахування досвіду історії в процесі сучасної реконструкції вітчизняної історико-правової науки.
Об’єктом дослідження є наукова спадщина вітчизняних учених-правознавців дореволюційного періоду.
Предметом дослідження, хронологічні рамки якого охоплюють ХІХ – початок ХХ ст., є теоретико-методологічні проблеми історико-правової науки в працях дореволюційних вітчизняних учених-правознавців.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження склали, перш за все, принципи об'єктивності та історизму, застосування яких дозволило зробити об'єктивні висновки з аналізу попередніх етапів розвитку, врахувати специфіку суспільно-політичного життя досліджуваного періоду. Для досягнення поставленої мети в дисертаційній роботі були використані також спеціальні наукові і формально-логічний методи. Застосування біоісторіографічного методу дало можливість показати взаємозв'язок між біографією і науковою діяльністю вчених. За допомогою хронологічного підходу встановлювався зв'язок між окремими правовими теоріями, поглядами окремих учених у часі. За допомогою портретного підходу з'ясовано внесок кожного з дореволюційних вітчизняних учених в розробку теоретико-методологічних проблем історико-правової науки. Тематичний підхід дозволив знайти і проаналізувати основні напрями теоретико-методологічних пошуків дореволюційних вітчизняних учених. Ці підходи (хронологічний, портретний і тематичний) використовувалися як з превалюванням одного з них, так і з застосуванням їх у різних поєднаннях. Порівняльно-правовий метод використаний для встановлення загального і особливого в поглядах вітчизняних учених. Особливе значення при дослідженні мав конструктивний критичний підхід до аналізу і оцінки теоретико-методологічних ідей дореволюційних вітчизняних учених. При цьому важливою методологічною установкою було положення про те, що кожна наукова праця належить до своєї епохи і несе у собі як сильні, так і слабкі її сторони. Постановка проблеми також допускала застосування у цьому дослідженні методу актуалізації, який дозволив визначити цінність наукових знань для нинішнього, а також майбутнього часу, будувати наукові прогнози майбутнього розвитку історико-правової науки на основі виявлення її провідних тенденцій та їхньої еволюції від минулого до теперішнього часу. Одночасно цей метод дав можливість розробляти практичні рекомендації для методологічного вдосконалення історико-правових досліджень.
Емпіричну базу роботи склали фундаментальні праці учених-правознавців XІX – початку XX ст.: К.О. Неволіна, М.Д. Іванішева, М.К. Ренненкампфа,
О.Ф. Кістяківського, М.М. Ковалевського, Ф.І. Леонтовича,
М.Ф. Владимирського-Буданова, М.М. Ясинського, О.О. Малиновського,
М.О. Максимейка, Ф.В. Тарановського, А.М. Фатєєва.
Теоретичною основою дисертаційного дослідження стали положення і теоретичні висновки, що містяться в наукових працях таких українських і російських юристів, істориків як Т. Бондарук, М.А. Дамірлі, Д.І. Луковська, П.П. Музиченко, П.М. Рабінович, М.І. Козюбра, О.М. Ковальчук, О.Ф. Скакун, М.М. Страхов, І.Б. Усенко, О.Н. Ярмиш та ін.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним монографічним історико-теоретичним дослідженням внеску дореволюційних вітчизняних учених у розробку теоретико-методологічних проблем історико-правової науки.
Наукова новизна здійсненого автором дослідження конкретизується у такому:
1. Вперше в юридичній науці детально проаналізовані досягнення дореволюційних вітчизняних вчених у сфері розробки теоретико-методологічних проблем історико-правової науки.
2. Встановлено, що розробка теоретико-методологічних проблем історико-правової науки в досліджуваний період була пов'язана з іменами таких вітчизняних учених-правознавців як К.О. Неволін, М.Д. Іванішев,
О.Ф. Кістяківський, М.К. Ренненкампф, Ф.І. Леонтович, М.Ф. Владимирський-Буданов, М.М. Ковалевський, М.М. Ясинський, О.О. Малиновський, М.О. Максимейко, Ф.В. Тарановський, А.М. Фатєєв, В.В. Богишич та ін.
3. Виявлено, що вітчизняні учені-правознавці своїми дослідженнями змогли зробити свій внесок у вирішення найскладніших теоретико-методологічних проблем історико-правової науки, хоча їхній внесок у цю справу не був рівнозначним; визначено місце розробки теоретико-методологічних проблем у науковому спадку кожного з них.
4. Встановлено, що основними напрямками теоретико-методологічних пошуків дореволюційних вітчизняних учених були: роль і значення історико-правової науки; система історико-правових дисциплін; предмет і завдання історії права; співвідношення і взаємозв'язок історії права з іншими науковими дисциплінами; структура історії права: розділення її на зовнішню і внутрішню частини; основні підходи і методи дослідження історії права; теоретико-методологічної проблеми історії учень про право і державу.
5. Встановлено зміст результатів теоретико-методологічних пошуків вітчизняних учених за їх основними напрямками.
6. Запропоновано нову сучасну оцінку розробкам дореволюційних вітчизняних учених-юристів з теоретико-методологічних проблем історико-правової науки; показано, що погляди вчених істориків права мають величезне концептуальне значення для розвитку історико-правової науки у сучасній Україні.
7. Запропоновано авторське бачення деяких актуальних теоретико-методологічних проблем сучасної історико-правової науки.
Практичне значення одержаних результатів. Викладені у дисертації положення, узагальнення, висновки можна використовувати при подальшому вивченні теоретико-методологічних проблем історії держави і права, при створенні загальних праць з історії держави і права України, загальної історії держави і права та історії політико-правових учень. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці навчально-методичної літератури, у навчальному процесі, при підготовці лекцій та проведенні семінарських занять з історії держави і права України, загальної історії держави і права, історії політичних і правових учень та спецкурсів із цих дисциплін.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри історії держави і права Одеської національної юридичної академії, на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії: 6-й (Одеса, 2003), 7-й (Одеса, 2004) 8-й (Одеса, 22-23 квітня 2005).
Основні положення і висновки роботи використовуються у навчальному процесі, в лекціях та семінарських заняттях з дисциплін «Історія держави і права України» та «Історія держави і права зарубіжних країн» в ОНЮА.
Публікації. За темою дисертації опубліковано 3 наукові статті у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України.

bibliography

ВИСНОВКИ

У дослідженні проведене теоретичне узагальнення і надане нове вирішення наукового завдання, суть якого полягає, з одного боку, у поглибленні історико-правових знань щодо формування методології історико-правової науки у працях вітчизняних учених ХІХ – ХХ ст.ст., а з іншого –
в комплексному аналізові досягнень вітчизняних учених дореволюційного періоду в галузі розробки теоретико-методологічних проблем історико-правової науки і виявленні на цій основі їхнього значення для сучасної вітчизняної історико-правової науки.
Основні висновки, які відображають погляди автора дослідження на цю проблему можна подати у таких положеннях.
І. Розробка теоретико-методологічних проблем історико-правової науки у той період була пов'язана з іменами таких вітчизняних учених-правознавців, як К.О. Неволін, М.Д. Іванішев, О.Ф. Кістяківський, М.К. Ренненкампф,
Ф.І. Леонтович, М.Ф. Владимирський-Буданов, М.М. Ковалевський,
М.М. Ясинський, О.О. Малиновський, М.О. Максимейко, Ф.В. Тарановський, А.М. Фатєєв, В.В. Богишич та ін.
Виявлено, що вказані вітчизняні учені-правознавці своїми дослідженнями прагнули зробити певний внесок у вирішення найскладніших теоретико-методологічних проблем історико-правової науки. Встановлено, що їхній внесок у цю справу не є рівномірним і полягає у такому.
К.О. Неволін, будучи засновником історико-правового напрямку в Російській імперії, у своїх працях вперше здійснив класифікацію правових наук, у тому числі історико-правових, окреслив наукознавчі питання історії правових наук, зробив спробу визначити співвідношення історико-правових та інших наукових дисциплін.
М.Д. Іванішев одним із перших у вітчизняній юридичній науці використав історико-порівняльний метод і соціологічний підхід у дослідженні правових явищ минулого; у своїх історико-правових дослідженнях не обмежувався історією права одного народу; саме йому належить першість у дослідженні історії слов'янського права.
М.К. Ренненкампф у своїх теоретичних та історичних розробках величезного значення надавав історичному методові, відстоював необхідність співпраці порівняльного правознавства з іншими галузями знань, особливо з історією права.
О.Ф. Кістяківський як представник історичного напряму в науці кримінального права, історичний (генетичний) та історико-порівняльний методи застосовував до дослідження таких соціальних явищ, як злочини і покарання; в іншій галузі наукових інтересів – історії українського права – своєю науковою спадщиною він зробив значний внесок в науку історії українського права. Мають рацію, з усією очевидністю, ті автори, які вважають його першим дослідником українського права.
Ф.І. Леонтовича відрізняє від інших сучасних йому учених-правознавців його постійне звернення до теоретико-методологічних проблем історико-правової науки. У розробці теоретико-методологічних проблем він відрізнявся особливою активністю і зробив істотний внесок до цієї справи. Він розмірковував майже з усіх аспектів цих проблем: значенням історії права, її предмета, обсягу, законів і чинників історичного розвитку, методологічних прийомів і способів обробки історії права, цілей, завдань, значення і особливостей застосування порівняльного методу в історії права, а також місця, яке займає історія права в системі інших наук.
М.Ф. Владимирський-Буданов займався такими теоретико-методологічними питаннями, як предмет і обсяг історії руського права, співвідношення останнього із слов'янським правом, порівняльно-історичний метод (цей метод у М.Ф. Владимирського-Буданова обмежувався слов'янським світом – звідси й інша його назва: порівняльно-слов'янський метод), періодизація історії права та ін. Теоретичні конструкції дослідження
М.Ф. Владимирського-Буданова спиралися на загальні культурно-історичні і спеціальні юридичні категорії, а право співвідносилося з економікою, освітою, релігією і природними умовами.
М.М. Ковалевський як учений, наукова діяльність якого мала різносторонній характер, зробив значний внесок в історичну науку взагалі, історико-правову, зокрема. Навіть до питань соціології, політики, права, економіки він підходив, перш за все, як історик.
В історичному вивченні права М. Ковалевський особливого значення надавав історико-порівняльному методові і присвятив йому спеціальне дослідження, де пропонував оригінальну концепцію порівняльного вивчення права, висунув головні умови правильного застосування історико-порівняльного методу, використовував нові прийоми дослідження історії права.
М.М. Ясинський розглядав такі теоретико-методологічні питання історико-правової науки, як поняття про науку історії руського права, про структуру історії права, тобто, про розподіл її на зовнішню і внутрішню і їхнє взаємовідношення, про предмет, зміст, значення, обсяг і періодизацію зовнішньої історії права, а також її співвідношення з історією внутрішньою.
В центрі уваги автора знаходяться також теоретичні питання про джерела права.
О.О. Малиновський у своїх працях висловив своє бачення з таких теоретико-методологічних питань, як предмет історії руського права, його часові і просторові межі, завдання історичного вивчення права, співвідношення історії права з «історією подій», історією культури, історією народу, загальні засади (закони) історичного процесу, історіографію з історії руського права, джерела історії руського права. Із цих та інших теоретико-методологічних проблем історії права вчений виказав цікаві ідеї. Як і всі його попередники, О.О. Малиновський особливого значення в методологічному арсеналі своїх досліджень надавав порівняльному методові.
М.О. Максимейко як історик права переважно займався вивченням історії литовсько-руського права і Руської Правди. Учений не був байдужим і до розробки теоретико-методологічних проблем історії права. В його дослідницькій діяльності особливе місце займає порівняльно-історичний метод.
Учений детально обговорював такі важливі теоретичні аспекти порівняльно-історичного вивчення права, як сутність порівняльно-історичного методу, причини схожості, види, прийоми, цілі, завдання і результати порівняльного вивчення історії права, його наукове, практичне і навчально-педагогічне значення.
Ф.В Тарановський, як фахівець в галузі історії права, приділяв великої уваги теоретико-методологічним питанням цієї науки. В центрі уваги вченого знаходилися такі теоретико-методологічні питання історії права, як предмет історії права, її взаємини з іншими науками, структура історії права, її розподіл на внутрішню і зовнішню, склад і взаємовідносини джерел права, які вивчаються історією права, і склад джерел історії права, тобто джерела пізнання права в його минулому.
А.М. Фатєєву належить важлива роль у становленні наукової дисципліни, яка займається історичним вивченням політико-правових ідей. При цьому його особлива заслуга у вітчизняній юридичній науці полягає в розробці теоретико-методологічних проблем цієї дисципліни. Ним було введено нову назву, яка отримала своє визнання в сучасній українській юридичній науці – «Історія загальних учень про право і державу».
В однойменному навчальному посібнику учений разом із змістовним викладом свого предмета, визначив основні теоретико-методологічні питання цієї дисципліни (предмет, завдання, значення, методи, періодизацію). Це була одна з перших спроб розробки наукознавчих проблем цієї наукової дисципліни.
В.В. Богишич, спеціалізувався в галузі історії слов'янського (переважно південнослов'янського) права, обґрунтовував виділення законодавства слов'ян як особливого об'єкту історичного вивчення близькістю історичного коріння, культури та інших ознак. Однією з найважливіших задач історії слов'янського права він вважав порівняння слов'янських правових інститутів. Будучи істориком слов'янського права, Богишич ратував не за вузько національну, а за загальну історію права.
II. Результати теоретико-методологічних пошуків вітчизняних учених за їхніми основними напрямами можуть бути сформульовані так.
1. За напрямом оцінки ролі і значення історико-правової науки. Визнаючи, що історія права є дуже важливою для розуміння сучасного стану права, багато хто з вітчизняних учених-правознавців неодноразово підкреслювали, що право – явище історичне, оскільки його повноцінне вивчення неодмінно припускає застосування історичного методу.
Вони вважали, що історичне пізнання права не може задовольнятися однією тільки обробкою сирого матеріалу і не повинно бути простим переказом послідовних подій, воно має відповідати вимозі розкриття законів розвитку права. Значення історії вони вбачали у з'ясуванні причин, витоків тих недоліків, які часто спостерігаємо між нормами права і правового життя. Багато хто з них вважали, що історичне дослідження права служить, перш за все, метою його цілісного і всебічного пізнання. Саме вивчення історії національного права дає можливість пояснити багато які риси права. Тим самим історичне вивчення права переслідує самостійну і більш широку теоретичну задачу причинного пізнання розвитку права.
2. У досліджуваний період визначилася більш-менш струнка система історико-правових дисциплін, з наступними складовими: історія національного (руського) права, історія права слов'янських народів, загальна історія права (інакше – порівняльна історія права), історія правової науки, історія загальних вчень про право і державу.
3. Характерно, що вітчизняні вчені дореволюційного періоду були проти вузького, нормативістського розуміння предмета і завдань історії права.
У цьому зв'язку особливий інтерес представляють такі теоретико-методологічні установки вітчизняних дореволюційних учених:
а) включення до предмета історії права зв'язку права з життям народу, інакше кажучи, важливо не тільки проаналізувати законодавчі акти, закріплені в них правові норми, але і розглянути практику їхнього застосування;
б) дослідження права в історичному ракурсі окремо від відповідного вивчення держави, що дозволяло вченим враховувати зв'язки права не тільки з державою, але і з багатьма іншими соціальними історичними явищами: культурою, релігією, моральністю і т.д.; в) більш-менш рівномірний виклад історії всіх галузей права.
4. В центрі уваги дореволюційних вітчизняних учених знаходилися питання співвідношення і взаємозв'язку історії права з багатьма науковими дисциплінами (як з юридичними та історичними, так і з іншими суспільними науками). При цьому були розроблені такі методологічні установки:
– зв'язок історії права з іншими юридичними і політичними науками полягає в тому, що історики права не можуть здійснювати дослідження відірвано від відповідних теорій, понять і методів юридичних і політичних наук;
– хоча історичні частини окремих галузевих юридичних дисциплін частково включають історико-правові знання, спеціальне історичне вивчення права не складає головного предмету таких наук; це доля історії права як самостійної спеціальної історико-правової дисципліни;
– історія права є розділом загальної історії, тому вивчення історії права припускає знайомство з історією даного народу;
– історія права є не тільки розділом загальної історії, виділяється з неї по відособленню об'єкта вивчення; вона виділяється із загальної історії і по специфічній обробці вивченого матеріалу, яка полягає у перенесенні результатів дослідження в юридичні конструкції по періодах розвитку, що приводить до осмислення історичного процесу з погляду правових цінностей;
– історія права є необхідною складовою частиною історії культури, бо право – найважливіше явище суспільного життя людей. До складу історії культури історія права входить поряд з історією економічного побуту, історією церкви і релігії, історією освіти, історією літератури, науки, мистецтва тощо.
5. При визначенні структури історії права домінуючим був поділ її на зовнішню і внутрішню частини. Проте, такий поділ у дореволюційній вітчизняній історико-правовій науці підтримувався не всіма ученими-істориками права. Наприклад, М.Ф. Владимирський-Буданов у своєму лекційному курсі «Обзор истории русского права» не виокремлює зовнішню і внутрішню історію права в самостійні частини, а включає їх до загальної системи науки історії права і пропонує виклад історії джерел (тобто зовнішньої історії права) у зв'язку з історією державного права.
Не дотримується вказаного розподілу також і О.О. Малиновський в своїх «Лекциях по истории русского права». Він спочатку розглядає джерела історії руського права, а вже потім історію окремих галузей права: державного, кримінального, цивільного і судового права.
6. Встановлено, що в дореволюційному вітчизняному правознавстві існував плюралізм поглядів і течій, складне переплітення, взаємодія ідей різних напрямів, синтез декількох методологічних підходів до вивчення державно-правових явищ.
Розрізнялися філософський, історичний, догматичний (або систематичний), порівняльний (або історико-порівняльний), екзегетичний, критичний, соціологічний, психологічний, соціально-політичний та інші підходи і методи. Різні вчені виділяли як основні різні спеціальні способи і прийоми вивчення і обробки права.
Багато які вітчизняні учені сповідували підхід багаточинника при вивченні історичних явищ, вважаючи при цьому, що який-небудь один чинник – біологічний, географічний, економічний, психологічний тощо – не дозволяє отримати істинно наукове історичне знання про явища, які вивчаються. При цьому іншою головною задачею історії права – був облік зв'язку об'єкта дослідження з контекстом. Як свідчить конкретний історико-правовий дослідницький досвід вітчизняних істориків права, багато хто з них був не тільки прихильником, але і активним провідником підходу багаточинника.
Історичний метод як один із головних методів історико-правового дослідження широко застосовувався вітчизняними істориками права. Застосування історичного методу в історико-правових дослідженнях, як вважали вітчизняні учені, вимагає звернення уваги на такі питання: ким виданий закон; за яких обставин і впливів; якою мірою закон узгоджується з економічними, культурними, релігійними відносинами і юридичними поглядами народу; наскільки цей закон було змінено практикою і адміністрацією, як він вплинув на народ і т.д.
Слід тільки додати, що пошук відповідей на вказані питання в кожному історико-правовому дослідженні і є шляхом позбавлення історико-правової науки сухого емпіризму і створення дійсної історії права.
Багато хто з вітчизняних учених задачу історичного пізнання не обмежували лише описовим викладом історичних подій, і призначення історичного методу трактували більш широко, включаючи сюди і розуміння, проникнення у значення явищ, які досліджувалися. Звідси і особлива важливість екзегетичного способу, бо проникнення у значення будь-якого явища без застосування цього способу неможливе.
На думку і настійну вимогу більшості вітчизняних учених, на користь наукової повноти досліджень методологічний арсенал історії права повинен заповнюватися порівняльним вивченням історичних явищ у різних народів, тобто порівняльно-історичним методом. Зберігають свою наукову цінність і до цього дня розробки з теорії порівняльно-історичного методу (порівняльне вивчення історії права як метод, його задачі і значення, види, прийоми і результати) Ф. Леонтовича, М. Ковалевського і М. Максимейка. Про те, що застосування порівняльного методу до історії права приводить до плідних результатів, свідчать конкретні приклади порівняльно-історичного дослідження самих вітчизняних учених досліджуваного періоду.
7. Що стосується теоретико-методологічних проблем історії вчень про право і державу, то замість існуючих на той час назв: «історія філософії права» та «історія державних або політичних вчень» було запропоновано нову назву: «історія загальних вчень про право і державу». Предмет цієї дисципліни визначався як систематичний виклад поглядів на право і державу, які виникають на різних ступенях соціального життя і знаходять своє вираження в творах мислителів від найдавніших до новітніх часів. Історія загальних вчень про право і державу тісно пов'язується із загальною теорією права і держави (інші тодішні назви цієї дисципліни: «енциклопедія права» і «філософія права»). Правильно визначалося співвідношення цих двох споріднених дисциплін: історія загальних вчень про право і державу складає історичну частину загальної теорії права і держави. Вона служить для дослідників держави і права в ролі експерименту.
III. Здійснене дослідження ще раз доводить обґрунтованість вираженої в сучасній юридичній літературі думки про те, що методологічне збагачення історико-правової науки нині можливе лише за допомогою врахування власної історичної традиції в її застосуванні до аналізу актуальних науково-теоретичних проблем історичного пізнання права.
Розробка основних теоретико-методологічних проблем, які вимагають нових підходів, – насущна задача вітчизняної історико-правової науки. При цьому необхідно враховувати ту спадщину, яку мають у своєму розпорядженні історики права. У цьому зв'язку важливе значення має досвід вітчизняних учених досліджуваного періоду. Їхні погляди, будучи в цілому співзвучними духу часу, з багатьох ключових параметрів мали прогресивний характер і зберегли свою наукову цінність і донині.
Актуалізація теоретико-методологічних ідей дореволюційних вітчизняних учених показує, що результати їхніх пошуків на цьому шляху можуть бути надійною підмогою для розробки актуальних теоретико-методологічних проблем історичного пізнання права на сучасному етапі розвитку історико-правової науки за такими напрямами:
1) для визначення ролі і призначення історико-правової науки в цілісному пізнанні права;
2) для розробки проблем предметної галузі історико-правової науки, актуальними аспектами якої в даний час є: а) збагачення змісту предмета історико-правової науки; б) уточнення тимчасових меж конкретних історико-правових досліджень; в) встановлення просторових рамок предмета історії держави і права України;
3) для розробки і вдосконалення методології історико-правових досліджень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авалиани С.Л. Заслуги Ф. Леонтовича в изучении обычного права русских инородцев // Журнал министерства юстиции. – 1911. – № 6. – С. 169-175.
2. Андрейцев В.І., Короткий В.А. Микола Іванішев. – К.: Пройм, 1999. – 224 с.
3. Антологія української юридичної думки: В 6 т. / Редкол.:
Ю.С. Шемшученко (голова) та ін. – Том. 1: Загальна теорія держави і права, філософія та енциклопедія права / Упорядн.: В.Д. Бабкін, І.Б. Усенко,
Н.М. Пархоменко. – К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2002. – 568 с.
4. Антологія української юридичної думки: У 6 т. / Редкол.:
Ю.С. Шемчшученко (голова) та ін. – Том. 2:. Історія держави і права України: Руська Правда / Упорядн. І.Б. Усенко та ін. – К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2002. – 592 с.
5. Бабицкий Б.Э. М.Ф. Владимирский-Буданов как историк Русского государства // Правоведение. – 1961. – № 2. – С. 86-97.
6. Бабкін В.Д. Фатєєв Аркадій Миколайович // Антологія української юридичної думки: У 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін. – Том 1: Загальна теорія держави і права, філософія права та енциклопедія права
/ Упорядники: В.Д. Бабкін, І.Б. Усенко, Н.М. Пархоменко. – К., 2002. – С. 408-411.
7. Бабкін В.Д., Усенко І.Б. Нарис історії розвитку загальної теорії держави і права, філософії та енциклопедії права // Антологія української юридичної думки. – Т. 1. Загальна теорія держави і права, філософія та енциклопедія права. – К., 2002. – С. 9-43.
8. Богишич В. О научной разработке истории славянского права. Вступительное чтение в «Историю славянских законодательств» в Новороссийском университете в Одессе 3 марта 1870 г. // Заря. – 1870. – № 6. – С. 41-63.
9. Богишич В. По поводу статьи г. Леонтовича: Заметки о разработке обычного права. – СПб.: Тип. Бакашева, 1880. – 43 с.
10. Бондарук Т. Владимирський-Буданов Михайло Флегонтович // Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України. Ін-т держави и права
ім. В.М. Корецького; Редкол.: Ю.І. Римаренко (відп. ред.) та ін. – К.: Довіра; Генеза, 1996. – С. 832.
11. Бондарук Т. Кістяківський Олександр Федорович // Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України. Ін-т держави и права
ім. В.М. Корецького; Редкол.: Ю.І. Римаренко (відп. ред.) та ін. – К.: Довіра; Генеза, 1996. – С. 847.
12. Бондарук Т. Концепція західноруського права та її вплив на розвиток української історико-правової науки: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Національна академія наук України Інститут держави і права
ім. В.М. Корецького. – К., 1995. – 18 с.
13. Бондарук Т. Леонтович Федір Іванович // Антологія української юридичної думки. – Том 2. – К., 2002. – С. 153-154.
14. Бондарук Т. Максимейко Микола Олексійович // Антологія української юридичної думки. – Том 2. – К., 2002. – С. 278-279.
15. Бондарук Т. Основоположники київської історико-юридичної школи (М.Ф. Владимирський -Буданов і М.Ф. Леонтович). – К., 1995. – 24 с.
16. Бондарук Т. Ясинський Михайло Микитович // Антологія української юридичної думки. – Том 2. – К., 2002. – С. 256-257.
17. Бондарук Т.І. Західноруське право: дослідження і дослідники / Відп. ред. І.Б. Усенко. – К.: Ін-т держави и права ім. В.М. Корецького НАН України, 2000. – 160 с.
18. Бондарук Т.І., Усенко І.Б. Іванішев Микола Дмитрович // Антологія української юридичної думки. – Том 2. – К., 2002. – С. 35-36.
19. Виленский Б.В. Из истории историко-правовой науки в России
// Актуальные проблемы истории государства и права: Сборник статей. –
М., 1976. – С. 28-37.
20. Владимирский-Буданов М.Ф. История императорского университета св. Владимира. – К., 1884. – 467 с.
21. Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. – 7-е изд. – К.: Изд. книжного магазина Н.Я. Оглоблина, 1915. – 299 с.
22. Владимирский-Буданов М.Ф. Разбор сочинения М. Ясинского «Главный Литовский трибунал». – К., 1904. – 58 с.
23. Вступительное слово проф. А. Романовича-Славатинского
(в оригинале без названия) // Сочинения Н.Д. Иванишева. – К.: Унив. типог., 1876. – С. I-V.
24. Гетьман А.Н. Вклад Ф.И. Леонтовича в разработку методологических проблем историко-юридических исследований // Митна справа. – 2004. – № 6. – С. 53-57.
25. Гетьман А.Н. Общая характеристика творчества украинских ученых по науковедческим проблемам историко-правовой науки (ХІХ – начало ХХ в.) // Актуальні проблеми держави і права. – Вип. 22. – Одеса, 2004. – С. 171-175.
26. Гетьман А.Н. Теоретико-методологические проблемы истории учений о праве и государстве в трактовке А.Н. Фатеева // Юридический вестник. – 2005. – № 3. – С. 65-69.
27. Графский В. Г. Возвращение имен, или новое приобщение к научным традициям российского университетского правоведения: К выходу в свет первых двух книг серии ¨Из истории отечественного правоведения¨: [Рецензия] // Правоведение. – 1999. – № 1. – С. 273-278.
28. Гредескул Н.А. Лекции по общей теории права. – СПб., 1906. – 317 с.
29. Грушевський М.С. Ф. Леонтович – В. Ключевський – Д. Самоквасов // Записки наукового товариства імені Т. Шевченка. – 1911. – Т. 105. – Кн. 5. – С. 168-174.
30. Дамирли М.А. К новой концепции исторического познания права
// Правоведение. – 2003.– № 3. – С. 159-169.
31. Дамирли М.А. Критический анализ теоретико-методологических основ советской историко-правовой науки // Юридический вестник. – Одесса, 2004. – № 1. – С. 121-128.
32. Дамирли М.А. Некоторые теоретико-методологические проблемы историко-правовой науки в трудах российских историков права XIX – начала XX в. // Актуальные проблемы политики: Сб. науч. трудов. – Одесса: Юрид.
л-ра, 2002. – Вып. 15. – С. 303-311.
33. Дамирли М.А. Право и История: эпистемологические проблемы (Опыт комплексного исследования проблем предмета и структуры историко-правового познания). – СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2002. – 456 с.
34. Дамирли М.А. Специфика историко-правового познания и новый облик историко-правовой науки // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць. – Одеса: Юрид. л-ра, 2002. – Вип. 16. – С. 439-456.
35. Дамирли М.А. Сравнительное правоведение: взгляды Ф.В. Тарановского // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. – Одеса: Юрид. л-ра, 2004. – Вип. 22. – С. 130-134.
36. Дамірлі М.А. Методологія історико-правового пізнання у контексті постмодерністського історіографічного дискурса: виклики, сумніви, пошуки і перспективи // Вісник ОІВС. – Одеса, 2003. – № 2. – С. 150-156.
37. Дамірлі М.А. Предметна сфера історико-правового пізнання: традиції й оновлення (епістемологічний аналіз): Авторефер. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.01 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Харків, 2005. – 38 с.
38. Дамірлі М.А. Проект історії правової науки К.О. Неволіна у контексті історії і сучасності // Вісник Одеського ін-ту внутрішніх справ. – Одеса, 2004. – № 1. – С. 135-138.
39. Дамірлі М.А. Темпоральні межі історико-правових досліджень
// Держава и право: Збірник наукових праць: юридичні і політичні науки
/ Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – Вип. 14. – К., 2001. – С. 86-90.
40. Емельянова И.А. Всеобщая история права в русском дореволюционном правоведении (XIX век). – Часть І. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1981. – 159 с.
41. Емельянова И.А. Историко-правовая наука России XIX в. История русского права. Методологические и историографические очерки. – Часть II. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1988. – 155 с.
42. Емельянова И.А. К методике историко-правовых исследований
// Актуальные проблемы истории государства и права: Сборник статей. – М.: Институт государства и права АН СССР, 1976. – С. 40-43.
43. Есипов В.В. Ф.И. Леонтович // Варшавские университетские известия. – 1914. – № 2. – С. 35-37.
44. Есипчук И.М. Историческая реальность как предмет познания. – К.: Наукова думка, 1978. – 143 с.
45. Жилин А.А. Учебник государственного права: Пособие к лекциям. – Ч. 1. – Петроград: тип. Вольфа, 1916. – 429 с.
46. Жилин А.А. Учебник государственного права (пособие к лекциям)
// Антологія української юридичної думки. – Т. 1. Загальна теорія держави і права, філософія та енциклопедія права. – К., 2002. – С. 553-567.
47. Зевелев А.И. Историографическое исследование: методологические аспекты. – М.: Высш. шк., 1987. – 160 с.
48. Зигель Ф.Ф. Валтасар Власьевич Богишич, творец Черногорского кодекса // Вестник гражданского права. – 1913. – № 6-7.
49. Иванишев Н.Д. Древнее право чехов // Сочинения Н.Д. Иванишева. – К.: Унив. типог., 1876. – С. 105-148.
50. Иванишев Н.Д. О плате за убийство в древнем русском и других славянских законодательствах в сравнении с германскою вирою // Сочинения Н.Д. Иванишева. – К.: Унив. типог., 1876. – С. 5-81.
51. Иванишев Н.Д. Рассуждение об идее личности в древнем праве богемском и скандинавском // Сочинения Н.Д. Иванишева. – К.: Унив. типог., 1876. – С. 85-101.
52. Иконников В.С. Биографический словарь профессоров и преподавателей Императорского университета Святого Владимира (1834 – 1884). – К.: Тип. Императорского университета, 1884. – XXXVI. – 816 с.
53. Исаев И.А. История государства и права России. – М.: Юрист, 1996. – 544 с.
54. История государственного права по лекциям М.М. Ковалевского: Литографированный курс. – М., 1877/78 г.
55. Івакін О.А. Основи епістемології. Теорія і методологія наукового пізнання: Навч. посібник. – Одеса: Юридична література, 2000. – 112 с.
56. Ивановский И.М. Ковалевський М.М. (Некролог). – Б. м., Б. г. –
123 с.
57. Капустин М.Н. Обозрение русской юридической литературы за
1855 г. // Русский вестник. – 1856. – Т. 1. – С. 135-146.
58. Кистяковский А.Ф. Очерк исторических сведений о своде законов, действовавших в Малороссии под заглавием «Права, по которым судится малороссийский народ» // Университетские известия. – К.: Университетская типография, 1978. – № 11-12. – С. 801-857.
59. Кистяковский А.Ф. Уголовное право Италии (Пессина и современное движение итальянского уголовного права и науки // Судебный вестник. – 1873. – № 3-4. – С. 14-16.
60. Кистяковский А.Ф. Характеристика русского и польского законодательства о крепостном праве по отношению к Малороссии // Основа. – 1862. – № 1. – С. 1-27.
61. Кистяковский А.Ф. Элементарный учебник общего уголовного права с подробным изложением начал русского уголовного законодательства. Часть общая. – 2-е изд. – К.: тип. Давиденко, 1882. – 930 с.
62. Кістяківський О.Ф. Щоденник / Упор.: Шандра В.С., Бутич М.І., Глизь І.І., Франко О.О. – К.: Наукова думка, 1994. – Т. I. – 646 с.
63. Кістяківський О.Ф. Щоденник / Упор.: Шандра В.С., Бутич М.І., Глизь І.І., Франко О.О. – К.: Наукова думка, 1995. – Т. II. – 583 с.
64. Ковалевский М. Историко-сравнительный метод в юриспруденции и приемы изучения истории права. – М.: Миллер, 1880. – 72 с.
65. Ковалевский М.М. Закон и обычай на Кавказе. – М., тип. Мамонтова, 1890. – Т. 1. – VII, 290 с; Т. 2. – IX, 304 с.
66. Ковалевский М.М. История полицейской администрации и полицейского суда в английских графствах с древнейших времен до смерти Эдуарда III. – Прага: тип. Нагель, 1877. – 219 с.
67. Ковалевский М.М. Общественный строй Англии в конце средних веков. – М.: тип. Ф.Б. Миллера, 1880. – II, 396 с.
68. Ковалевский М.М. Общий ход развития политической мысли во второй половине XIX века. – СПб.: тип. Альтшулер, 1905. – 47 с.
69. Ковалевский М.М. Происхождение современной демократии. – Т. 1-4. – М., 1895-1897.
70. Ковалевский М.М. Современный обычай и древний закон. Обычное право осетин в историко-сравнительном освещении. – М.: тип. Гатцук, 1886. – Т. 1. – 340 с.; Т. 2. – 412 с.
71. Ковалевский М.М. Социология и конкретные науки об обществе. Исторический очерк развития социологии //Социология. – СПб.: тип. Стасюлевича, 1910. – Т. І. – 300 с.
72. Ковалевский М.М. Сравнительно-историческое правоведение и его отношение к социологии: Методы сравнительного изучения права // Сборник по общественно-юридическим наукам / Под ред. Ю.С. Гамбарова. – СПб., 1899. – Вып. 1. – С. 1-29.
73. Ковалевский М.М. Труд как источник права собственности на землю в Малороссии и на Украине // Юридический вестник. – 1892. – Кн. V – VI.
74. Ковальченко И.Д. Методы исторического исследования. – 2-е изд., доп. – М.: Наука, 2003. – 486 с.
75. Ковальченко И.Д. Сущность и особенности общественно-исторического развития (заметки о необходимости обновленных подходов)
// Ковальченко И.Д. Методы исторического исследования. – М., 2003. – С. 454-481.
76. Ковальчук О.М. Історико-правовий напрям на юридичному факультеті Київського університету (середина XIX – початок XX ст.)
// Проблеми правознавства. – 1991. – Вип. 53. – С. 29-33.
77. Ковальчук О.М. Історико-соціологічна теорія права у працях
О.Ф. Кістяківського // Матеріал науково-теоретичної конференції «Історія розвитку правової думки у Київському університеті у рамках святкування
165-ої річниці Київського університету імені Тараса Шевченка» // Вісник Київського університету. – Юридичні науки. – К., 2000. – № 39. – С. 23-29.
78. Ковальчук О.М. Розвиток теорії права у Київському університеті в XIX – на початку XX століття: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01
/ Київський національний університет ім. Т. Шевченка. – К., 2002. – 19 с.
79. Козюбра М.І. Наукознавці проблеми загальної теорії держави і права // Методологічні проблеми правової науки: Матер. міжнар. наук. конференції. Харків, 13-14 грудня 2002 р. / Упорядники М.І. Панов, Ю.М. Грошевой. – Х.: Право, 2003. – С. 91-94.
80. Козюбра Н.И. Понятие и структура методологии юридической науки // Методологические проблемы юридической науки: Сб. науч. трудов / АН УССР, Ин-т государства и права; Отв. ред. Н.И. Козюбра. – К.: Наук. думка, 1990. – С. 5-19.
81. Кудінова Л.Ю. Леонтович Ф.І. // Професори Одеського (Новоросійського) університету: Біографічний словник. – Т. 1 (Ректори). – Одеса: Астропринт, 2000. – С. 16-22.
82. Лекции по истории русского права, читанные в Императорском Новороссийском университете ордин. проф. Ф.И. Леонтовичем в 1886/7 академ. году. – Одесса: Типо-литография В. Кирхнера, 1886. – 562+206 с.
83. Леонтович Ф.И. Задружно-общинный характер политического быта Древней России // Журнал министерства просвещения. – 1874. – Т. 174. –
С. 120-194.
84. Леонтович Ф.И. История русского права. – Вып. I. – Одесса: Тип. Алексомати, 1869. – VIII, 151 с.
85. Леонтович Ф.И. Источники русско-литовского права: общий обзор источников. – Варшава, 1894. – 71 с.
86. Леонтович Ф.И. Национальный вопрос в древней России. – К., Б.м., 1895. – 65 с.
87. Леонтович Ф.И. О значении верви по Русской Правде и Полицкому Статуту сравнительно с задругою юго-западных славян // Журнал министерства просвещения. – 1867. – Т. 2. – С. 1-20.
88. Леонтович Ф.И. Очерки истории литовско-русского права // Журнал министерства просвещения. – 1893. – март-апрель. – С. 68-135; июль-август. – С. 104-185; декабрь. – С. 254-327; 1894. – январь-февраль. – С. 46-319; март. – С. 1-68;
89. Леонтович Ф.И. Очерки истории литовско-русского права. – Вып. 1. – СПб.: Балашев, 1893. – VI, 393 с.
90. Леонтович Ф.И. Спорные вопросы по истории русско-литовского права. – СПб.: Тип. Стаслюлевича, 1893. – 58 с.
91. Луковская Д.И. Политические и правовые учения: историко-теоретический аспект. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1985. – 160 с.
92. Максимейко М. Система Руської Правди в її поширеній редакції
// Праці комісії для виучування історії західно-руського та українського права. – К., 1926. – Вип. 2. – С. 50-73.
93. Максимейко М.О. Про досягнення в науці історії українського права за минуле десятиріччя // Червоне право. – 1927. – № 24. – С. 1110-1112.
94. Максимейко Н. Сеймы Литовско-Русского государства до Люблинской унии 1569 г. – Х., 1902. – 206 с.
95. Максимейко Н. Сравнительное изучение истории права // Записки императорского Харьковского университета. 1898 г. – Кн. 1. – Харьков, Научный отдел, 1898. – С. 1-14.
96. Малиновский И. Лекции по истории русского права. – Ростов-на-Дону: Изд-во кооперативного т-ва «Единение», 1918. – VIII+488 с.
97. Малиновский И.А. Народ и власть в русской истории. – К., 1905. –
68 с.
98. Малиновский И.А. Памяти учителя. – Ростов н. Д.: Тип. т-ва С.С. Сивожелезов и К, 1917. – 44 с.
99. Малиновский И.А. Учебное пособие по истории русского права. – Томск, 1900. – 63 с.
100. Маркевич А.И. Двадцатипятилетие Императорского Новороссийского университета. – Одесса: Экономическая типография, 1890. – XV. – 737 с.
101. Маркевич А.И. Ф.И. Леонтович // Маркевич А.И. Двадцатипятилетие Императорского Новороссийского университета. – Одесса, 1890. – С. 487-489.
102. Михальченко С.И. Киевская школа в русской историографии (школа западно-русского права). – М.: Прометей – Брянск: Изд-во БГПУ, 1996. – 398 с.
103. Михальченко С.И. Неопубликованные письма ученых школы истории «западно-русского» права в архивах России и Украины
// Археографический ежегодник. – М.: Наука, 1996. – С. 289-298.
104. Музиченко Петро. Історія держави і права України. – К.: Т-во «Знання», 2000. – 487 с.
105. Музиченко П. Методологічні принципи та методи пізнання історико-правових явищ // Юридична освіта і правова держава: Зб. наук. праць. – Одеса: Астропринт, 1997. – С. 62-69.
106. Музиченко П. Олександр Кістяківський – науковець-гуманист
// Український правничий альманах / Щорічник. Упор.: С. Бобровник,
В. Державін, Ю. Дорошенко, А. Іщенко, Р. Калюжний // За загал. ред. акад.
Ю. Шемшученка. – К.: Київське правниче товариство, 2002. – 220-223.
107. Музичко О.Є. Внесок Ф.І. Леонтовича у розробку теоретичних проблем історичної науки // Записки історичного факультету ОНУ
ім. І.І. Мечникова. – Одеса, 2003. – Вип. 14. – С. 248-261.
108. Музичко О.Є. Історик Ф.І. Леонтович: Життя та наукова діяльність: Афтореф. дис. ... канд.. ист. наук: 07.00.06 / Дніпропетровський національний університет. – Дніпропетровськ, 2003. – 20 с.
109. Музичко О.Є. Концептуальні засади наукової діяльності
Ф.І. Леонтовича в галузі дослідження історії Великого князівства Литовського // Південний архів: Зб. наук. праць. Історичні науки. – Вип. 11. – Херсон, 2003. – С. 6-11.
110. Нагорнюк О.В. Методологічні засади кримінально-правових досліджень у працях О.Ф. Кістяківського // Методологічні проблеми правової науки: Матер. міжн. наук. конференції. Харків, 13-14 грудня 2002 р.
/ Упорядники М.І. Панов, Ю.М. Грошевий. – Х.: Право, 2003. – С. 409-411.
111. Неволин К. История Российских гражданских законов. – Т. I, II, III. – СПб., 1851.
112. Неволин К. Рассуждение о философии законодательства у древних. – СПб.: Типогр. II Отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1835. – 106 с.
113. Неволин К. Энциклопедия законоведения. Введение в энциклопедию законоведения, общая часть ее и первая половина особенной части. – К.: Универ. тип., 1839. – Т. І – VIII+633 с.
114. Неволин К. Энциклопедия законоведения. – Т. II. Вторая половина особенной части. – Киев, Университет. тип., 1840. – VIII+646 с.
115. Нечаев В.М. М.М. Ковалевский // Журнал Министерства юстиции. – 1916. – № 4. – С. 367.
116. Новицкая Т.Е. Некоторые проблемы методологии исследования истории государства и права // Вестн. Моск. Ун-та. Сер. 11, Право, 2003. – №. 3. – С. 75-104.
117. Омельченко О.А. Римское право: Учебник. – М.: ТОН – Остожье, 2000. – 208 с.
118. Пилянкевич Н.И. История философии права. – К.: Унив. тип., 1870. – 299 с.
119. Рабинович П.М. Трансформація методології вітчизняного праводержавознавства: досягнення і проблеми // Юридична Україна. – К., 2003. – № 1. – С. 20-25.
120. Рабінович П. Історія вітчизняного загальнотеоретичного правознавства: до реконструкції джерел