ПРАВООХОРОННА ДІЯЛЬНІСТЬ: ПРИРОДА, СУТНІСТЬ, ГУМАНІЗМ (ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ :

brief description

З М І С Т

ВСТУП....................................................................................................
3
РОЗДІЛ 1. ПРАВООХОРОННА ДІЯЛЬНІСТЬ: ПРИРОДА, СУТНІСТЬ, МЕТОДИ, ВЗАЄМОДІЯ З ПРАВОМ ТА ПРАВАМИ ЛЮДИНИ
1.1. Соціальна природа, сутність та методи правоохоронної діяльності (філософсько-правовий аспект) ........................................
11
1.2. Право та правоохоронна діяльність: природа взаємодії..................................................................................................
36
1.3. Права людини та правоохоронна діяльність: взаємодія та взаємозалежність...............................................................................
54
Висновки до розділу 1.......................................................................... 69

РОЗДІЛ 2. ЛЮДИНА В СИСТЕМІ ПРАВООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
2.1. Природа і сутність людини як об’єкта правоохоронної діяльності (гносеологічний рівень)......................................................
71
2.2. Людина в системі правоохоронної діяльності (антропологічний та теоретико-методологічний аспекти)................
96
Висновки до розділу 2......................................................................... 118

РОЗДІЛ 3. ПРАКТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ (НА ПРИКЛАДІ ОВС)
3.1. Правовий статус громадянина та співробітника міліції як основа їх взаємодії............................................................................
121
3.2. Законність як гарантія взаємодії громадянина і співробітника міліції..............................................................................
147
3.3. Нормотворча діяльність органів внутрішніх справ: гарантії, ознаки, вимоги, принципи, мета............................................
164
Висновки до розділу 3......................................................................... 194

ВИСНОВКИ.......................................................................................... 197

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.........................................
201

В С Т У П

Актуальність теми. Виключна роль держави і права у житті сучасного суспільства природним чином визначають як теоретичну, так і практичну значимість проблем, пов’язаних з державно-правовою організацією та регулюванням суспільного життя. Одним із важливих напрямків цієї діяльності є встановлення та забезпечення демократичного правопорядку, що відповідає нормам міжнародного права. Саме правопорядок є основою та невід’ємним атрибутом правової держави, що визначає реальність права, обсяг прав та свобод громадян і держави та співвідношення цих прав і свобод у реальній суспільно-політичній дійсності. Важливим засобом забезпечення згаданих прав є правоохоронна діяльність спеціальних органів держави.
Дослідження проблем правоохоронної діяльності пов’язується не лише з аналізом її сутності, змісту та природи, а і належить до тих питань, які потребують переосмислення у відповідності до змін пріоритетів у розвитку суспільства. Це пояснює актуальність аналізу ролі правоохоронних органів у забезпеченні, гарантуванні та охороні прав і свобод людини, які на конституційному рівні визначені як вища соціальна цінність.
Ключова роль людини у побудові правової держави, у встановленні правопорядку, у правоохоронній діяльності і визначила основну ідею цієї роботи – дослідити правоохоронну діяльність під кутом зору місця і ролі в ній людини. Людини як об’єкта правоохоронної діяльності і людини як суб’єкта правоохоронної діяльності.
Правоохоронні органи, з однієї сторони, покликані виконувати вимоги законів, що закріпляють права та свободи людини, з іншої – вони наділені відповідними розпорядчими повноваженнями, у тому числі і правом розробляти і приймати підзаконні акти нормативного характеру, націлені на регулювання „технологій” реалізації прав та свобод громадян. В сучасних умовах становлення української держави, коли відбувається посилення соціальної функції органів внутрішніх справ, суттєво зростає їх значення не лише як засобу захисту прав та свобод, а і їх забезпечення. При цьому їх забезпечення здійснюється як у правозастосовчій діяльності, так і нормотворчій, що є невід’ємною частиною системи правового регулювання.
У вітчизняній юридичній та філософській літературі проблеми соціального регулювання, правопорядку та правоохоронної діяльності завжди займали важливе місце та активно досліджувались. Вагомий внесок у їх розробку внесли ідеї видатних мислителів В.С. Соловйова, П.І. Новгородцева, Б.М. Чичеріна, Л.Й. Петражицького, Є.М. Трубецького, Г.Ф. Шершеневича, М.М. Коркунова, Б.О. Кістяківського, С.Л. Франка. Значне місце ця проблематика займає у сучасній науковій літературі. Питання забезпечення законності, правопорядку та правоохоронної діяльності були предметом дослідження у роботах Ю.Г. Арзамасова, А.І. Алексеєва, О.Є. Жалінського, В.М. Кудрявцева, М.С. Маясіна, В.Т. Томіна, І.В. Ростовщикова, В.В. Черданцева, В.П. Федорова.
Не були обійдені увагою і проблеми забезпечення прав людини у діяльності правоохоронних органів. Різноманітні аспекти цієї проблематики аналізувались у працях В.С. Афанас’єва, С.С. Алексєєва, М.В. Вітрука, І.Я. Дюрягіна, Н.Л. Гранат, Л.М. Колодкіна, В.В. Лазарєва, О.С. Мордовця, О.А. Лукашевої, М.Ф. Орзіха, С.В. Поленіної, В.М. Чхіквадзе.
Питання правоохоронної діяльності та прав людини є предметом дослідження сучасних вітчизняних вчених. Особливо актуальними є ідеї, викладені у працях В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, О.К. Безсмертного, І.В. Бондаренка, О.В. Зайчука, А.П. Зайця, С.Д. Гусарєва, А.М. Колодія, В.В. Копєйчикова, М.І. Козюбри, Р.А. Калюжного, Н.М. Оніщенко, П.В. Онопенка, О.В. Петришина, П.М. Рабіновича, О.Ф. Скакун, С.П. Сегеди, О.Д. Тихомирова, Ю.С. Шемшученка, О.В. Шмоткіна та ін.
Разом з тим, не дивлячись на багатоманітність наукових ідей стосовно правоохоронної діяльності, її завдань, структури та функцій в якості окремого предмету дослідження питання природи, сутності правоохоронної діяльності; її антропологічних основ; забезпечення прав людини в нормотворчій діяльності відомчого правоохоронного характеру аналізується на комплексному рівні у цій роботі як одній із перших. Виходячи з цього, у дисертаційній роботі сформульовані об’єкт, предмет, мета та завдання дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою частиною загальної науково-дослідної програми Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Робота пов’язана з плановими темами відділу теорії держави і права Інституту „Теоретико-правові проблеми законності” (номер державної реєстрації 0101U001010), „Теоретико-методологічні проблеми розвитку правової системи України” (номер державної реєстрації 0102U001597).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з’ясування природи та сутності правоохоронної діяльності як аспекту соціального управління та важливого засобу гарантування і охорони основних прав людини.
Зазначена мета зумовила постановку і розв’язання наступних завдань:
– дослідити соціальну природу та сутність правоохоронної діяльності;
– проаналізувати подвійну природу правоохоронної діяльності як особливого різновиду соціальної діяльності та державно-правового аспекту соціального управління;
– обґрунтувати авторське визначення правоохоронної діяльності;
– визначити протиріччя правоохоронної діяльності, що обумовлюють її сутність, зміст, природу та функції;
– визначити взаємодію та взаємозалежність прав людини та правоохоронної діяльності;
– проаналізувати природу та сутність людини як об’єкта правоохоронної діяльності;
– дати характеристику співвідношення категорій „природне право” та „природні права людини”;
– виявити антропологічний аспект діяльності людини в системі правоохоронної діяльності;
– розкрити поняття і зміст нормотворчої діяльності правоохоронних органів;
– визначити основні етапи підготовки нормативних документів правоохоронними органами.
Об’єктом дослідження є правоохоронна діяльність як один із аспектів соціального управління, що має державно-владний характер.
Предметом дослідження є природа, сутність та методи правоохоронної діяльності, її співвідношення з правом та правами людини.
Методи дослідження. Дослідження побудовано на використанні загальнонаукових та спеціально-наукових методів. З позицій діалектики правоохоронна діяльність вивчалась під кутом об’єктивних факторів і властивостей, всебічно, з виокремленням властивих їй зв’язків та внутрішніх суперечностей. Прийоми формальної логіки використовувались для доведення істинності зроблених автором суджень стосовно природи і сутності правоохоронної діяльності. Системний метод надав можливість визначити місце правоохоронної діяльності в системі засобів соціального та державно-владного управління. За допомогою герменевтичного методу здійснювалось вивчення змісту правоохоронних відомчих нормативних актів, історичний метод надав можливість встановити залежність правоохоронної діяльності від рівня розвитку суспільства і держави. Структурно-функціональний метод забезпечив виокремлення структурних елементів, принципів та вимог правоохоронної діяльності. Метод порівняння надав можливість виокремити спеціальні та особливі риси таких категорій, як правозахисна, правоохоронна та державно-владна діяльність. Антропологічний метод застосовувався в процесі характеристики гуманістичної спрямованості правоохоронної діяльності та її значення як засобу гарантування і охорони прав людини.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація являє собою одне з перших у вітчизняній юридичній літературі комплексне дослідження правоохоронної діяльності, яке охоплює проблему сутності, природи, мети цього виду державної діяльності та її значення у гарантуванні та охороні прав людини.
Наукова новизна даної дисертації полягає у наступних висновках, положеннях та рекомендаціях, що відображають особистий внесок автора у дослідження проблеми:
– досліджена природа правоохоронної діяльності через характеристику її соціальної необхідності; методів, засобів та способів її здійснення; мети та суб’єктів правоохоронної діяльності; факторів та умов, що визначають її суспільну корисність та ефективність;
– доведено, що однією із форм соціального управління є державно-правова, складовою частиною якого є правоохоронна діяльність. Метою цього виду соціального управління є забезпечення стійкого, цілісного функціонування і розвитку соціального співтовариства як єдиного цілого, її структурно-організаційною основою є право;
– визначена подвійна природа та сутність правоохоронної діяльності, яка являє собою, з одного боку, особливий, специфічний вид соціальної діяльності, а з іншого – особливий державно-правовий різновид соціального управління;
– обґрунтовано авторське визначення правоохоронної діяльності як здійснюваної на основі Конституції та в межах наданих повноважень нормативно та процесуально регламентованої діяльності спеціальних органів держави та посадових осіб, спрямованої на забезпечення виконання нормативно-правових актів, зміцнення законності та правопорядку, гарантування і забезпечення конституційних прав та інтересів громадян;
– обґрунтовано співвідношення категорій „природне право” та „природні права людини” через характеристику проблем співвідношення суті та існування права; розуміння та пояснення природи права; соціальної обумовленості та соціальної функції права;
– визначено, що в основу вияву антропологічних та методологічних аспектів людини як об’єкта і суб’єкта правоохоронної діяльності може бути покладена натуралістична (природна) чи супранатуралістична (надприродна) природа людини та екзоатропний (зовнішній) та езоатропний (внутрішній) підходи до її пізнання;
– обґрунтовано три основних рівні пізнання людини, що значною мірою визначають її значення у правоохоронній діяльності: світоглядовий, що пояснює природу людини з точки зору її відношення до оточуючого світу; антропологічний, що виявляє можливості людини як суб’єкта суспільних відносин; природно-науковий, що досліджує якою є людина. Завдання полягає у тому, щоб синтезувати ці підходи в процесі пояснення природи і суті людини як важливої складової правоохоронної діяльності;
– визначено зміст та особливості загальних і спеціальних прав та обов’язків громадян у сфері правоохоронної діяльності. До загальних належать: право на звернення у зв’язку з реалізацією суб’єктивних прав; право на адміністративне і судове оскарження дій (рішень); право на відшкодування шкоди та самозахист від протиправних дій осіб, що здійснюють правоохоронну діяльність. Спеціальні права і обов’язки пов’язуються із здійсненням громадянами суб’єктивних прав чи виконанням юридичних обов’язків в окремих сферах правоохоронної діяльності. Загальні обов’язки громадян виявляються у дотриманні законів та підзаконних актів уповноважених правоохоронних органів, виконання законних вимог працівників цих структур, пред’явлення документів, що засвідчують особистість та ін.;
– проаналізовано основні обов’язки суб’єктів, що здійснюють правоохоронну діяльність, які безпосередньо впливають на її ефективність. Серед них обов’язки по забезпеченню особистої безпеки громадян, по охороні власності та наданню правової допомоги громадянам;
– доведено, що характеристика нормотворчої діяльності правоохоронних органів повинна засновуватись на тому, що вона є складовою системи правового регулювання; ця діяльність є різновидом відомчого регулювання, вона має галузевий характер, оскільки є реалізацією спеціальної компетенції державно-владних органів;
– виокремлено основні етапи підготовки нормативних документів правоохоронними органами: збір, вивчення матеріалів, що належать до регульованої сфери; розробка концепції, складення плану проекту документа; розробка проекту; доопрацювання тексту; комплексна експертиза проекту і підготовка остаточного тексту; візування та погодження акту; подання на підпис; державна реєстрація відомчого нормативного акту.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що висновки, положення і рекомендації даної роботи сприятимуть подальшому розвитку юридичної науки, зокрема теорії держави та права і філософії права.
Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у практичній діяльності, спрямованій на адекватне визначення сутності правоохоронної діяльності, її управлінського характеру та гуманістичної спрямованості.
Результати даного дослідження можуть бути використані в процесі викладання загальнотеоретичних дисциплін та при підготовці відповідних підручників, навчальних посібників та програм.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконане автором особисто. Теоретичні положення та висновки ґрунтуються на особистих дослідженнях автора, узагальненні практики, аналізі наукових та нормативних джерел, на які зроблено посилання. Публікації по дисертації у співавторстві відсутні.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана і обговорена у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України та на кафедрі теорії держави та права КНУВС. Основні результати дисертації оприлюднені у доповідях та викладені у тезах наступних науково-практичних конференцій: „Права людини та юридична відповідальність” // Юридичні читання молодих вчених: Збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції 23–24 квітня 2004 р. – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2004. – С. 261–264; „Людина у сфері правоохоронної діяльності: сутність та природа” // Другі юридичні читання: Збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції 18 травня 2005 р. – К., 2005. – С. 151–153.
Публікації. Основні результати і висновки, сформульовані в дисертації, викладені у 4-х наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.
Структура дисертації. З урахуванням об’єкту, предмету, мети і завдань, дослідження структурно складається із вступу, трьох розділів, поділених на вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 223 сторінки, з них 23 сторінки – список використаних джерел з 326 найменувань.

bibliography

В И С Н О В К И

В результаті дослідження проведено теоретичне узагальнення, нове вирішення наукової проблеми, визначення теоретичних і методологічних аспектів природи, сутності, гуманізму правоохоронної діяльності. На основі проведеного дослідження зроблено висновки, які узагальнюють основні результати роботи та визначають її теоретичне і практичне значення.
1. Проблема правоохоронної діяльності як аспекту державного управління та засобу гарантування прав громадян не була предметом комплексного дослідження. Наукові ідеї окремих вчених були присвячені таким складовим проблемам правоохоронної діяльності, як функції цього виду діяльності, забезпечення законності та правопорядку у правоохоронній діяльності, її завдань, структури та мети.
2. Правоохоронна діяльність має соціальну природу та сутність, що зумовлюється її здійсненням у суспільстві, соціальною природою її суб’єктів, способом сумісної життєдіяльності людей та факторами, що визначають її суспільну корисність і ефективність.
3. Соціальна необхідність правоохоронної діяльності зумовлена причинами соціалізації людини та її індивідуалізації, а також способом спільної життєдіяльності. Це спричинило об’єктивну необхідність у особливому різновиді соціальної діяльності – діяльності по управлінню соціальним співтовариством як єдиним цілим, одним з аспектів якого є правоохоронна діяльність.
4. Соціальна природа правоохоронної діяльності надає можливість визначити її, з одного боку, в якості особливого різновиду соціальної діяльності, а з іншого – особливого державно-правового різновиду соціального управління.
5. Розрізняють правоохоронну діяльність у широкому значенні як діяльність суб’єктів, націлену на забезпечення прав і свобод людини, закріплених у міжнародно-правових документах (правозахисна діяльність) та у вузькому значенні як діяльність держави чи її органів по забезпеченню і охороні прав і свобод, закріплених національним законодавством (суто правоохоронна діяльність).
6. Аналіз правоохоронної діяльності потребує виокремлення загальносоціальних проблем, вирішення яких має не лише правовий характер. По-перше, це проблема юридичної та фактичної рівності, по-друге – співвідношення об’єктивного і суб’єктивного у праві і, по-третє, одночасне бажання підкорятися закону і робити суб’єктивні виключення.
7. Правоохоронна діяльність – це різновид соціальної, що має складний, протирічний (суперечливий) характер і залежить від рівня розвитку суспільства, рівня свідомості і правосвідомості людини та характеру її правових переконань.
8. Правові гарантії призначені для забезпечення фактичної реалізації та охорони взаємних прав і обов’язків громадянина і співробітника міліції в їх адміністративно правових взаємовідносинах. Важливого значення для характеристики ролі органів внутрішніх справ у гарантуванні прав людини має їх нормотворча діяльність.
9. При усій принциповій важливості знання природи та суті людини для розуміння та пояснення будь-яких соціальних феноменів, в тому числі права і держави, єдиного загальновизнаного розуміння природи і суті людини в даний час немає. А значить немає єдиної, загальновизнаної концепції людини, що дозволяла б на її підставі здійснити змістовний аналіз людини як об’єкта та суб’єкта правоохоронної діяльності. В цих умовах єдиний вихід полягає в тому, щоб намагатися виділити в існуючих концепціях людини такі загальні положення, що пояснюють її природу і суть, які так чи інакше, більше або менше визнаються усіма напрямками і на цій підставі сформулювати робочу концепцію розуміння людини, що придатна для вирішення поставлених в роботі завдань.
10. Дотримання правових гарантій заключається у практичному здійсненні уповноваженими органами державної влади і їх посадовими особами на законодавчій або підзаконній основі таких юридично значимих дій: виконання юридичного обов’язку по забезпеченню реалізації прав і свобод громадян; створення умов для їх реалізації; контроль за їх реалізацією; охорона, захист прав і свобод громадян; застосування санкцій у випадку порушення прав і свобод.
Водночас можливий і інший підхід до систематизації таких гарантій, що базуються на загальному понятті гарантій юридичних прав. Відповідно, вони можуть бути зведені до двох укрупнених блоків: правові гарантії, що забезпечують реалізацію прав і свобод особи; правові гарантії, що їх охороняють.
11. Можна виділити наступні основні гарантії законності в адміністративно-правових взаємовідносинах громадянина і співробітника міліції: компетенційні гарантії; контрольно-наглядові гарантії; відповідальність як гарантія; гарантії забезпечення (захисту) громадян і співробітників міліції в сфері адміністративної діяльності міліції; правопоновлюючі гарантії; процесуально-правові гарантії; право на оскарження.
12. Точна регламентація повноважень співробітників міліції в відносинах з громадянами є важливою гарантією не тільки для громадян, але і для співробітників міліції, оскільки подібні гарантії діють у двох напрямках: а) в гарантуванні прав і свобод громадян; б) в перешкоджанні халатному відношенню або зловживанні повноваженнями самими їх суб’єктами. Іншим підвидом правових гарантій, які забезпечують правомірну поведінку інших суб’єктів в аналізованій сфері, можна вважати передбачені в адміністративно-правових нормах заохочення і пільги.
13. Розкриваючи зміст нормотворчої діяльності органів внутрішніх справ, варто зауважити, що, по-перше, вона зводиться до того, що ці органи входять до системи галузевих органів виконавчої влади і, відповідно, загальні ознаки відомчого регулювання характерні і для їх нормотворчої діяльності (підзаконність цієї діяльності, зв’язок з компетенцією органу, обмеженість сфери застосування актів, що приймаються і т. д.). По-друге, нормотворча діяльність органів внутрішніх справ має певну специфіку. Розроблені і прийняті певним відомством нормативні акти є формою виразу їх компетенції, а вона завжди індивідуальна для кожного органу. І ця специфіка обумовлена не лише предметною компетенцією кожного з них, але й колом майбутніх адресатів актів, що приймаються.
14. Нормотворчість органів внутрішніх справ – це діяльність компетентних осіб в системі Міністерства внутрішніх справ України, яка є вихідним компонентом механізму правового регулювання, що здійснюються на делегованій і компетенційній основі і полягає у встановленні, зміні і скасуванні нормативних актів органів внутрішніх справ, що регулюють, як внутрішні, так і зовнішні суспільні відносини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдулаев М.И. Права человека и закон: Историко-теоретические аспекты. – СПб.: Изд-во „Юридический центр Пресс”, 2004. – 322 с.
2. Абулгазин С.Б. Административно-правовые отношения в деятельности милиции по охране общественного порядка. Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – М., 1982. – 21 с.
3. Аверьянов В. До питання про поняття так званих “управлінських послуг” // Право України. – 2002. – № 6. – С. 125–127.
4. Аверьянов В.Б. Забезпечення прав і свобод людини – пріоритетна орієнтація адміністративної реформи в Україні // Юридичний вісник. – 2000. – № 2. – С. 9–10.
5. Аграновская Е.В. Правовая культура и обеспечение прав личности. – М.: Наука, 1988. – 142 с.
6. Адміністративна реформа для людини (науково-практичний нарис) / За заг. ред. І.Б. Коліушка. – К., 2001. – 72 с.
7. Александров Н.Г. Теория государства и права: Учебник для юридических школ. – М.: Мысль, 1958. – 320 с.
8. Александрова З.К. Теоретические вопросы статуса граждан зарубежных стран Европы. Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – Свердловск, 1989. – 21 с.
9. Алексеев В.П. Возникновение человека и общества // Первобытное общество. Основные проблемы развития. – М.: Наука, 1975. – 572 с.
10. Алексеев В.П. Историческая антропология и этногенез. – М.: Наука, 1989. – 444 с.
11. Алексеев В.П. Историческая антропология. – М.: Наука, 1979. – 479 с.
12. Алексеев С.С. Государство и право. – М.: Юрид.лит., 1994. – 190 с.
13. Алексеев С.С. Теория права. – М.: БЕК, 1994. – 224 с.
14. Алексеев С.С. Теория права. – М.: БЕК, 1995. – 320 с.
15. Аленін Ю., Гурді Ю. Публічна природа гарантій прав особи у кримінальному процесі // Право України. – 2003. – № 4. – С. 30–32.
16. Алмазов Б.Н. Сочинения. – М., 1982. – Т. 2. – С. 370–371.
17. Ананьєв Б.Г. Человек как предмет познания. – СПб.: Питер, 2001. – 282 с.
18. Андреев Д. Роза Мира. – М.: Урания, 1991. – 608 с.
19. Антонова Л.И. Некоторые вопросы правотворчества // Правоведение. – 1963. – № 3. – С. 16–21.
20. Антонова Л.И. Правотворческая деятельность высших органов государственной власти Российской Федерации в 1917–1922 гг. (организационные формы): Дисс. … канд. юрид. наук. – Л., 1996. – 21 с.
21. Атаманчук Г.В. К вопросу о взаимосвязи субъектов и объектов социального управления // Вопросы философии. – 1974. – № 7. – С. 29–30.
22. Афанасьев В.Г. Человек в управлении обществом. – М.: Политиздат, 1977. – 200 с.
23. Афанасьєв В.С. Обеспечение социалистической законности в деятельности ОВД (основы системного подхода). – М.: Акад. МВД СССР, 1987. – 240 с.
24. Афанасьєв В.С. Современные проблемы теории законности: Учебное пособие. – М.: Юристь, 1993. – 216 с.
25. Афанасьєв В.С., Бутылин В.Н., Гранат Н.Л. Обеспечение и укрепление законности в деятельности органов внутренних дел: Методические рекомендации. – М.: Акад. МВД РФ, 1993. – 34 с.
26. Бабаев В.К. Теория современного советского права. – Нижний Новгород: Нижегород. ВШ МВД РСФСР, 1991. – 155 с.
27. Бабкін В.Д. Проблеми державного управління та адміністративного права // Правова держава: Щорічник наукових праць. – К.: Інститут держави та права ім. В.М. Корецького НАН України. – 2001. – Вип. 12. – С. 270–281.
28. Байниязов Р.С. Философия правосознания: постановка проблемы // Правоведение. – 2001. – № 5. – С. 12–22.
29. Балиндин Р.К., Бондарев Л.Г. Природа и цивилизация. – М.: Мысль, 1988. – 391 с.
30. Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України : теорія, досвід, шляхи удосконалення. – Х.: Основа, 1999. – 237 с.
31. Барді А.Ф. Загадковий світ людини. – К.: Товариство „Знання УРСР”, 1988. – 45 с.
32. Белых А.К. Демократическая сущность управления в развитом социалистическом обществе. – Л.: Изво-во ЛГУ, 1982. – Т. 4. – 159 с.
33. Беляев Д.К. Современная наука и проблемы исследования человека // Вопросы философии. – 1981. – № 3. – C. 18–23.
34. Бердяєв Н.А. О назначении человека. – М.: Терра – Книжный клуб, 1998. – 382 с.
35. Бердяєв Н.А. Самопознание. – М.: Эксмо-пресса, 1998. – 620 с.
36. Бердяєв Н.А. Феномен человека. Антология. – М.: Высшая школа, 1993. – 347 с.
37. Бессмертный А.К. Судебные и правоохранительные органы Украины: Пособие. – Х.: Эспада, 2002. – 96 с.
38. Бистрицький Є.К. Феномен особистості: буття і діяльність // Філософська і соціологічна думка. – 1989. – № 9. – C. 27–31.
39. Бичко І.В. Пізнання і свобода. // Творче, практичне і критичне мислення. – Житомир: Жур фонд, 1997. – 160 с.
40. Білоконь М.В. До питання про дослідження змісту громадського порядку // Наше право: науково-практичний журнал. – Дрогобич: ЮНЕСКО СОЦІО. – 2004. – № 2 (1 ч.) . – С. 5–10.
41. Бобровник С.В. Нормотворча діяльність та проблеми систематизації законодавства // Правова держава. – Вип. 8. – К., 1997. – С. 7–13.
42. Бондаренко І. Правоохоронна діяльність і правоохоронні органи: поняття та ознаки // Право України. – 2003. – № 4. – С. 18–21.
43. Бородін І. Права та свободи громадян, їх класифікація, гарантії реалізації // Право України. – 2001. – № 12. – С. 32–34.
44. Бородін І. Функціональні обов’язки прокуратури у сфері забезпечення прав людини і громадянина ( загальний нагляд, представництво інтересів громадян ) // Право України. – 2000. – № 7. – С. 46–48.
45. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность. – М.: Городец. издат., 2001. – 202 с.
46. Буденко Н.И. Административно-правовое положение личности в сфере общественного порядка. Дисс. … канд. юрид. наук. – М., 1986. – 210 с.
47. Буева Л.П. Человек: деятельность и общение. – М., Изд-во МГУ, 1978. – 273 с.
48. Буткевич В.Г. Права людини в Україні // Політична думка – 1993. – № 1. – С. 7–16.
49. Бутылин В.Н. Обеспечение законности в деятельности аппаратов и подразделений ОВД: Учебное пособие. – М.: Юристь, 1991. – 186 с.
50. Бутылин В.Н. Рассмотрение жалоб граждан на действия работников органов внутренних дел, ущемляющих права и законные интересы граждан: Лекция. – М.: Юристь, 1992. – 46 с.
51. Быстрицкий Е.К. Феномен личности: мировоззрение, культура, бытие. – К.: Освіта, 1991. – 291 с.
52. Валицкий А. Нравственность и право в теориях русских либералов конца ХІХ – начала ХХ века // Вопросы философии. – 1991. – № 8. – С. 95.
53. Васильєв Р.Ф. Правовые акты органов управления. – М.: Мысль, 1970. – 84 с.
54. Витрук Н.В. Правовой статус личности в СССР. – М., 1985.
55. Вишневський Б.Н. Естественная история человека. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1928. – Книга 6. – 468 с.
56. Вільчинська І.Ю. Проблеми формування особистості українського громадянина як одне із завдань розвитку українського суспільства // Правова держава. – 2003. – № 14 . – С. 90–91.
57. Вовк Хв. Антропологічні особливості українського народу. – К.: Атіка, 1995. – 184 с.
58. Воєводин Л.Д. Конституционные права и обязанности граждан. – М., 1972.
59. Воєводин Л.Д. Юридический статус личности в России. – М., 1997. – 289 с.
60. Волинка К. Забезпечення прав і свобод особи в Україні: теоретичні і практичні аспекти // Право України. – 2000. – № 11. – С. 30–34.
61. Вопленко Н.Н. Социалистическая законность и применение права. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1983. – 184 с.
62. Воробьев В.Ф. Методика подготовки проектов нормативных актов: Инструктивный доклад. – М.: Наука, 1996. – 104 с.
63. Воронович Б.А. Созидающий потенциал человека. – М.: Мысль, 1988. – 188 с.
64. Воронцов А.В. Усовершенствование взаимоотношений милиции и населения (организационно-правовые и социологические аспекты). Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – М., 1997. – 21 с.
65. Галицкий А. Нравственность и право в теориях русских либералов конца ХІХ – начало ХХ веков // Вопросы философии. – 1991. – № 8. – С. 24–31.
66. Гарнцев И.А. Некоторые аспекты проблемы человека в средневековой западной философии // Логос. – 1991. – № 2. – C. 37–44.
67. Гароді Роже. Марксистський гуманізм. – М., 1959. – 240 с.
68. Гегель Г. Работы разных лет: В 2-х т. – 1971. – Т. 2. – 416 с.
69. Гегель Г. Энциклопедия философских наук. – М.: ”Мысль”, 1977. – Т. 3. – 470 с.
70. Гельвеций К.А. О человеке // Соч.: В 2-х т. – М.: Политиздат, 1974. – Т. 2. – 396 с.
71. Гердер И.Г. Идеи к философии истории человечества. – М.: Политиздат, 1977. – 315 с.
72. Герцен А.И. Собрание сочинений: В 30-ти т. – М., 1954–1965. – Т. 11. – С. 328–329.
73. Герцен О.І. Твори: В 9-ти т. – Т. 9 – 426 с.
74. Головко Б.А. Філософська антропологія. – К.: Національний аграрний університет, 1997. – 239 с.
75. Голосніченко І. Правове регулювання надання державних управлінських послуг та вирішення адміністративних спорів // Право України. – 2003. – № 10. – С. 86–89.
76. Горбатенко В.П. Філософсько – правові детермінанти сучасного розуміння справедливості // Правова держава. – 2003. – № 14. – С. 14–15.
77. Бориславський К. Гарантії права людини на самозахист життя та здоров’я // Право України. – 2001. – № 12. – С. 35–38.
78. Горшенев В.М. Участие общественных организаций в правовом регулировании. – М.: Наука, 1963. – 216 с.
79. Горшков В.П. Некоторые направления повышения эффективности деятельности органов внутренних дел // Труды Академии Управления. – М., 1999. – № 3. – С. 11–21.
80. Горян Е. Роль правової культури в забезпеченні основних прав і свобод людини та громадянина в Україні // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 11. – С. 88–91.
81. Гранат Н.Л. Профессиональное сознание и социалистическая законность в деятельности ОВД: Лекция. – М.: Акад. МВД СССР, 1985. – 144 с.
82. Гранат Н.Л. Социалистическая законность в деятельности органов внутренних дел. – М.: Акад. МВД СССР, 1985. – 144 с.
83. Гранат Н.Л., Афанасьєв В.С., Бутылин В.Н. Обеспечение и укрепление законности в деятельности ОВД: Лекция. – М.: Акад. МВД СССР, 1990. – 81 с.
84. Гревцов Ю.И. Правовые отношения и осуществление права. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1987. – 127 с.
85. Гревцов Ю.И. Проблемы теории правового отношения. – Л.: ЛГУ, 1981. – 83 с.
86. Губаева Т.В. Словестность в юриспруденции. Автореф. дисс. … докт. юрид. наук. – М., 1997. – 36 с.
87. Гумилев Л.Н. Этносфера: История людей и история природы. – М.: АСТ, 2004. – 575 с.
88. Гуссерль Э. Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменология. Введение в феноменологическую философию // Вопросы философии. – 1992. – № 7. – С. 19–27.
89. Даль В. Толковый словарь великорусского язика.Современное написание: В 4-х т. – М.: ООО. Изд-во “Астрель”, 2000. – Т. 1. – 540 с.
90. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. Современное написание: В 4 т. – М.: ООО. Изд-во “Астрель”, 2000. – Т. 2. – 415 с.
91. Декарт Р. Рассуждение о методе. Сочинения: В 2-х т. – М.: Мысль, 1989. – С. 250–297.
92. Дембо Л.И. Проблема кодификации советского права // Вестник Ленинградского ун-та. – 1974. – № 4. – С. 70–74.
93. Демин М.В. Проблемы теории личности. – М.: Изд-во МГУ, 1977. – 251 с.
94. Денисов А.И.Теория государства и права. – М.: Политиздат, 1948. – 340 с.
95. Дмитриев Ю.А., Златопольськая А.А. Гражданин и власть. – М., 1994.
96. Дмитриевцев К.Н. Процесс правотворчества в Российской Федерации. Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – Н.Новгород, 1994. – 21 с.
97. Домбровська О. Зміст конституційного права на життя людини та громадянина // Право України. – 2002. – № 5. – С. 37–41.
98. Донеллі Джек. Права людини у міжнародній політиці / Пер. з англ. Тараса Завалія. – Львів: Кальварія, 2004. – 280 с.
99. Дорошенко А.Б. Соціальне середовище як фактор формування особистості. Автореф. дисс. … канд. філос. наук. – К., 1994. – 21 с.
100. Дрейшев Б.В. Правотворчество в советском государственном управлении. – М.: Акад. МВД СССР, 1977. – 184 с.
101. Дубинин М.П., Карнад И.И., Кудрявцев В.М. Генетика. Поведение. Ответственность. – М.: Наука, 1989. – 189 с.
102. Духовской М.В. Русский уголовный процесс. – М.: Изд-во Клюкина, 1910. – 448 с.
103. Елеонский В.О. Нормотворчество в органах внутренних дел. Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – М., 1992. – 21 с.
104. Євграфов П. Захист прав і свобод є найважливішим обов’язком держави перед людиною // Вісник Конституційного Суду України. – 2001. – № 4. – С. 102–103.
105. Жданов А.А. О действительности правовых актов // Правоведение. – 1964. – № 1. – С. 74–74.
106. Забезпечення органами внутрішніх справ міжнародно-правових стандартів прав людини при охороні громадського порядку: Науково-практичний, документально-джерельний та навчально-методичний комплекс: У 3-х ч. / Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондратьев, Ю.С. Шемшученко. – К., 2001. – 343 с.
107. Заблоцька Л., Євінтов В. Права людини. – К.: Право, 1997. – 225 с.
108. Заворотченко Т. Система конституційно-правових гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні // Право України. – 2002. – № 5. – С. 110–116.
109. Загальна декларація прав людини від 10.12.1948 р. // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю.К. Качуренко. – К.: Наук. думка, 1992. – 199 с.
110. Закон України „Про державну службу” від 16.12.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
111. Закон України „Про звернення громадян” від 02.10.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 47. – Ст. 256.
112. Закон України „Про Конституційний Суд України” від 16.10.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 49. – Ст. 272.
113. Закон України „Про міліцію” від 20.12.1990 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
114. Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
115. Закон України „Про оперативно-розшукову діяльність” від 18.02.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303.
116. Закон України „Про основи національної безпеки України” від 19.06.2003 р. // Урядовий кур’єр. – 2003. – № 139.
117. Закон України „Про правовий режим надзвичайного стану” від 16.03.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 23. – Ст. 176.
118. Закон України „Про прокуратуру України” від 05.11.1991 р. (із зм. і доп.) // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 793.
119. Закон України „Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання” від 11.12.2003 р. // Урядовий кур’єр. – 2004. – № 7.
120. Закон України „Про судоустрій в Україні” від 07.02.2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 27–28. – Ст. 180.
121. Захист законних прав і інтересів людини. Нормативна база, практика судів: (Верховного Суду України, Конституційного Суду України, Європейського Суду з прав людини) / Під ред. В.Д. Бринцева. – Х.: Консум, 2002. – 335 с.
122. Иеринг Р. Юридическая техника. – СПб., 1906. – 220 с.
123. Ильенков Э.В. Что же такое личность? С чего начинается личность. – 2-е изд. – М.: Политиздат, – 1984. – 360 с.
124. История политических и правовых учений: Учебник для вузов. Изд. 2-е, стереотип / Под общей ред. В.С. Нерсесянца. – М.: Наука, 1998. – 625 с.
125. Інструкція з організації і порядку здійснення нормотворчої діяльності МВС України. Затв. наказом „Про заходи удосконалення нормотворчої діяльності МВС України” № 285 від 22.05.1992 р.
126. Йоффе О. Политика, право, справедливость. – М.: ТЕРРА, 1994. – 428 с.
127. Каган М.С. Человеческая деятельность. – М.: Наука, 1974. – 206с.
128. Казаков В.Н. О некоторых чертах современного международного правопорядка // Государство и право: Журнал российской Академии наук. – М.: Наука, 2003. – № 4. – С. 88–92.
129. Казимчук В.П., Кудрявцев В.Н. Современная социология права. – М.: Юристь, 1995. – 303 с.
130. Калюжний Р.А. Научно-технический прогресс в деятельности правоохранительных органов. – К.: Просвіта, 1990. – 154 с.
131. Кант И. Антропология. – СПб.: Наука, 1999. – 472с.
132. Кант И. Критика чистого разума. – М.: Мысль, 1994. – 592с.
133. Кант И. Немецкая классическая философия. Право свобода. – М.: ЗАО Изд-во Эксмо – пресс, 2000. – Т. 1. – 781 с.
134. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні. – К.: ОМБУДСМАН України, 2002. – 412 с.
135. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. – Видання друге. – Х.: Консум, 2001. – 464 с.
136. Карташов В.Н. Введение в общую теорию правовой системы общества. – Ярославль: Яр ГУ, 1996. – 99 с.
137. Кассирер Э. Опыт о человеке: введение в философию человеческой культуры. Проблема человека в западной философии. – М.: Гардарика, 1998. – 780 с.
138. Келвин С. Холл, Гарднер Линдсей. Теория личности. – М.: КСП, 1997. – 720 с.
139. Кельзен Г. Чистое учение о праве // Чистое учение о праве Ганса Кельзена. Вып. 1, 2. – М.: ИНИОН, 1988. – 212 с.
140. Керимов Д.А. Законодательная деятельность советского государства. – М.: Юрид. лит., 1955. – 158 с.
141. Керимов Д.А. Законодательная техника. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1998. – 121 с.
142. Керимов Д.А. Свобода, право и законность. – М.: Мысль, 1960. – 169 с.
143. Киселев Н.Н. В гармонии с природой. – К.: Политиздат Украины, 1989. – 125 с.
144. Кистяковский Б.А. В защиту права // Вехи. Из глубины. – М.: Правда, 1991. – С. 128.
145. Коваль С. Про гарантування конституційного права громадян на захист // Право України. – 2002. – № 5. – С. 134–135.
146. Ковальов М.І. Генетика людини і її права // Держава і право. – 1994. – № 4. – C. 31–39.
147. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. (із зм.) // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1993. – № 3. – С. 3–163.
148. Кожевников В.В. Профессиональная правовая культура как условие еффективности правоприменения в органах внутренних дел: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – М., 1992. – 21 с.
149. Козловський А.А. Гносеологія і методологія права: проблеми співвідношення // Науковий вісник Чернівецького університету. – 2000. – № 75. – С. 31–40.
150. Козюбра М. Здійснення прав людини // Право України. – 2002. – № 4. – С. 168–169.
151. Козюбра М. Попередній конституційний контроль і захист прав людини // Вісник Конституційного Суду України. – 2001. – № 2. – С. 54–59.
152. Колодій A.M., Олійник А.Ю. Права людини i громадянина в Україні: Навч. noci6. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 336 с.
153. Комзюк А. Адміністративний примус: деякі загальні проблеми дослідження та правового регулювання в контексті забезпечення прав людини // Право України. – 2004. – № 4. – С. 46–49.
154. Кон И.С. Социология личности. – М.: Знание, 1967. – 63 с.
155. Конституція та законодавчі акти Французької Республіки. – М., 1958. – 96 с.
156. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30.
157. Конституція України: Офіц. текст: Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина: Навч. посібн. / Авт.-уклад. М.І. Хавронюк. – 2-ге вид., переробл. і допов. – К.: Вид-во А.С.К., 2003. – 384 с.
158. Концепція розвитку органів внутрішніх справ України у ХХІ столітті (науковий проект ) / За ред. Я.Ю. Кондратьєва. – К.: Освіта, 1999. – 117 с.
159. Копнин П.В. Гноссологические и логические основы науки. – М.: Мысль, 1974. – 217 с.
160. Коренев А.П., Колюшниченко А.П. Гражданин и сотрудник милиции: взаимные юридические права и обязанности // Работы Киевской высшей школы МВД СССР. – К., 1997. – № 10. – С. 46–52.
161. Коренєв А.П. Нормы административного права и их применение. – М., 1978.
162. Корж В. Застосування на практиці принципу рівності громадян перед законом // Право України. – 1999. – № 4. – С. 49–50.
163. Котюргін С.І. Административный процесс в деятельности милиции: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – М., 1968. – 21 с.
164. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний пособник. – 2-е вид., доповнене. – К.: Атіка, 2002. – 480 с.
165. Краснова Л.И. Обеспечение законности актов управления средствами общего надзора прокуратуры: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – М., 1988. – 21 с.
166. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25–26. – Ст. 131.
167. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р.
168. Крисаченко В.С. Людина і довкілля: Антологія: В 2-х кн. – К.: Заповіт, 1995. – Кн. 1. – 432 с.; Кн. 2. – 432 с.
169. Крисюк Ю. Соціальний і правовий порядок як реалізація ідеї права // Право України. – 2004. – № 8. – С. 25–29.
170. Кудрявцев В.Н. Правопонимание и законность // Государство и право. – 1994. – № 3. – С. 32–39.
171. Кулага Є. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини та громадянина в діяльності органів внутрішніх справ // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 12. – С. 92–95.
172. Кутина Л.Л., Замкова В.В. Словарь русского языка. – М.: Наука, 1984. – 640 с.
173. Лаврова Н.И. Форма актов государственного управления: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – М., 1987. – 21 с.
174. Лазарев В.В. Общая теория права и госдураства. – М.: Юристь, 1994. – 366 с.
175. Лазарев В.В. Пробелы в праве. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1969. – 144 с.
176. Лазарев В.В. Теория права и государства. – М.: Право и закон, 1996. – 520 с.
177. Лазарев В.В., Афанасьєв В.С., Гранат Н.Л. Обеспечение законности в деятельности органов внутренних дел: Учебное пособие. – М.: Акад. МВД РФ, 1993. – 181 с.
178. Лапка О. Правовий та соціальний захист працівників міліції: його механізм // Право України. – 2001. – № 8. – С. 56–60.
179. Лебедев П.Н. Очерки теории социального управления. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1976. – 176 с.
180. Левантин Р. Человеческая индивидуальность: наследственность и среда. – М.: Прогрес: Универс, – 1993. – 206 с.
181. Ленин В.И. Полн. собр. соч.: Институт марксизма-ленинизма при ЦК КПСС. – М.: Политиздат, 1997. – Т. 44. – 590 с.
182. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Смысл; ИЦ „Академія”, 2004. – 346 с.
183. Лившиц Ю.П. Оценка конституционности нормативных актов: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – М., 1994. – 21 с.
184. Лихолоб В.Г. Правопорушення: правова і моральна оцінка. – К.: Істина, 1994. – 162 с.
185. Лукашева Е.А. Право, мораль, личность. – М.: Наука, 1986. – 262 с.
186. Маковецький А.М. Ціннісні орієнтації особи як важливий фактор формування її духовності // Матеріали науково-практичної конференції. – Чернівці, 1996. – С. 187–192.
187. Малинникова Л. Проблеми забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина в процесі здійснення державно-правової реформи в Україні // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – № 6. – С. 69–72.
188. Малиновський В.Я. Державне управління. – К.: Атака, 2003. – 576 с.
189. Малютін І. Проблеми відшкодування шкоди потерпілим державою // Право України. – 2002. – № 10. – С. 62–67.
190. Маляренко В. Позитиви і негативи суду присяжних // Право України. – 2000. – № 3. – С. 3–12.
191. Мартынов А.В. Исповедимый путь. – М., 1990. – 296 с.
192. Матузов Н.И. Правовавя система и личность. – Саратов: Наука, 1987.
193. Матюшин Г.Н. У истоков человечества. – М.: Мысль, – 1982. – 144 с.
194. Михлин А.С. Законность – основа нашей деятельности // Воспитание и правопорядок. – 1989. – № 1. – С. 9–15.
195. Мицкевич А.В. Правотворчество в СССР. – М.: О-во „Знание”, 1974. – 172 с.
196. Мінюков А. Забезпечення конституційних прав і свобод людини та громадянина органами досудового слідства МВС України // Право України. – 2002. – № 7. – С. 22–27.
197. Монтескье Ш.Л. О духе законов. – М.: Мысль, 1999. – 672 с.
198. Муромцев С. Право и справедливость // Вестник МГУ. Сер. 12. – 1993. – № 4. – С. 11–23.
199. Мысливченко А.Г. Человек как предмет философского познания. – М.: Наука, 1972. – 184 с.
200. Научные основы советского правотворчества. – М.: Наука, 1981. – 317 с.
201. Нашиц А. Правотворчество (теория и законодательная техника). – М.: Юрид. лит., 1974. – 236 с.
202. Неновски Н. Право и ценности. – М.: Прогресс, 1987. – 170 с.
203. Нестеренко В.Г. Вступ до філософії: Онтологія людини. – К.: Абрис, 1995. – 336 с.
204. Ніжинська І. Відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями правоохоронних органів з Державного бюджету України // Право України. – 2002. – № 11. – С. 40–43.
205. Новиков Ю.В. Природа и человек. – М.: Просвещение, 1991. – 221 с.
206. Новік О. Правоохоронна діяльність: її бачення крізь призму людини // Право України. – 2003. – № 9. – С. 121–124.
207. Общая теория прав человека / Рук. автор. кол-ва и отв. ред. Е.А. Лукашева. – М.: Изд-во НОРМА, 1996. – 520 с.
208. Олейник П.А. Личность. Демократия. Законность. – М., 1981.
209. Олексюк Л.М. Духовні почуття у світопереживанні особистості: Автореф. дис. ... канд. філос. наук. – К., 1994. – 21 с.
210. Олійник В. Зміст діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню конституційного права на свободу та особисту недоторканність // Право України. – 2002. – № 7. – С. 27–30.
211. Орзіх М. Міжнародно-правові стандарти і права людини в Україні // Право України. – 1992. – № 4. – С. 7–12.
212. Павленко Ю. Історія світової цивілізації. – К.: Либідь, 1996. – 357 с.
213. Пахомов І. Конституція України і виконавча влада // Право України. – 2002. – № 9. – С. 38–40.
214. Пелих Н. Верховенство права – вихідний принцип у діяльності працівників міліції // Право України. – 2001. – № 4. – С. 88–91.
215. Пелих Н. Реформування міліції України: окремі проблеми // Право України. – 2000. – № 10. – С. 91–94.
216. Петражицкий Л.И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности // Классики истории и философии права. – СПб: Лань, 2000. – 606 с.
217. Петров В. Суспільні закони та їх дія. – К.: Істина, 1995. – 196 с.
218. Петров Г.И. Сущность советского административного права. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1959. – 179 с.
219. Петрова І.П. Шляхи вдосконалення організації діяльності міліції України в сучасних умовах // Держава і право. – 2002. – № 16. – С. 157–162.
220. Петрухин И.Л. Человек и власть (в сфере борьбы с преступностью). – М.: Юристь, 1999. – 392 с.
221. Печчеи А. Человеческие качества. – М.: Прогресс, 1985. – 312 с.
222. Пиголкин А.С. Общая теория права. – М.: Изд-во МГТУ им. Н.Э. Баумана, 1995. – 384 с.
223. Пиголкин А.С. Общая теория права: Курс лекций. – Н.Новгород, 1993. – 305 с.
224. Пиголкин А.С. Подготовка проектов нормативных актов. – М.: Наука, 1968. – 203 с.
225. Пиголкин А.С. Теоретические проблемы правотворческой деятельности в СССР: Автореф. дисс. … докт. юрид. наук. – М., 1972. – 36 с.
226. Пиголкин А.С. Язык закона. – М.: Юрид. лит., 1990. – 189 с.
227. Півненко В. Правоохоронна система України: визначення і функціонування // Вісник прокуратури. – 2003. – № 2. – С. 39–45.
228. Полюхович В. Адміністративно-правовий захист прав особи у відносинах з органами державної влади // Право України. – 2003. – № 5. – С. 41–46.
229. Поляков В.В. Общая теория права: Проблемы интерпритации в контексте коммуникативного подхода: Курс лекций. – СПб.: Издательский дом С.-Петерб. гос. ун-та, 2004. – 864 с.
230. Попович М.В. Раціональність і виміри людського буття. – К.: Сфера, 1997. – 290 с.
231. Поповченко Т. Суд присяжних: яка модель є доцільною для України // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 6. – С. 102–104.
232. Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю.К. Качуренко. – К.: Наук. думка, 1992. – 199 с.
233. Права человека и вооруженные конфликты: Учебник для высших военных учебных заведений / Отв. ред. В.А. Карташкин. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – С. 1–19 (384 с.).
234. Права человека: Учеб. пособие / А.Д. Гусев, Я.С. Яскевич, Ю.Ю. Гафарова и др.; Под общ. ред. А.Д. Гусева и Я.С. Яскевич. – Мн.: „ТетраСистемс”, 2002. – 304 с.
235. Права человека: Учебник для вузов / Отв. ред. Е.А. Лукашева. – М.: Изд-во НОРМА, 2002. – 573 с.
236. Правовое государство: Сборник зарубежных материалов. – М.: Изд-во МГУ, 1990. – 156 с.
237. Причепій Є.M., Черній A.M., Гвоздецький В.Д., Чекаль Л.А. Філософія: посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий центр „академія”, 2001. – 576 с.
238. Проблемы дальнейшего укрепления социалистической законности в деятельности ОВД: Межвузовский сборник научных трудов. – К., 1986.
239. Протасов В.Н. Правоотношение как система. – М.: Юрид. лит., 1991. – 176 с.
240. Протасов В.Н. Правоотношения и их роль в реализации права. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1993. – 192 с.
241. Рабінович П. Права людини "першого покоління" i канонічні джерела християнства // Право України. – 2001. – № 3. – С. 50–53.
242. Рабінович П.М. Загальна концепція правової реформи в Україні: до характеристики вихідних засад // Вісник академії правових наук України. – 1998. – № 1. – С. 72–79.
243. Рабінович П.М. Питання теорії і методології дослідження законності. – Львів: Вид-во Львівського держ. ун-ту, 1975. – 239 с.
244. Рабінович П.М. Права людини: загальнотеоретичні засади. Проблеми законності. Вип. 26. Республіканський міжвідомчий науковий збірник. – Х.: Право, 1998. – С. 11–13.
245. Рабінович П.М., Хавронюк M.I. Права людини i громадянина: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2004. – 464 с.
246. Раскатов Р.В. Вопросы теории и практики правотворческой деятельности высших представительных органов государственной власти автономных республик: Дисс. … канд. юрид. наук. – М., 1971. – 21 с.
247. Рене Давид. Основные правовые системы современности. – М: Международные отношения, 1996. – 399 с.
248. Рікер П. Право і справедливість. Переклад із французької. – К.: Дух і літера, 2002. – 216 с.
249. Рішення Конституційного Суду України у справі громадянки Г.П. Дзюби щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи від 25.11.1997 р. // Вісник Конституційного Суду України. – 1998. – № 1. – С. 3–7.
250. Ромашкин П.С., Строгович М.С., Туманов В.А. Теория государства и права. – М.: Политиздат, 1962. – 412 с.
251. Руденко М., Глаговський В. Представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді (теоретичний і практичний аспекти) // Право України. – 1997. – № 11. – С. 59–63.
252. Сарджвеладзе Н.М. Личность и ее взаимодействие с социальной средой. – Тбилиси: Мецниерета, 1989. – 204 с.
253. Сучаво А. Приватні охоронні структури – суб’єкти забезпечення охорони прав фізичних і юридичних осіб // Право України. – 2003. – № 11. – С. 29–32.
254. Сегеда С.П. Антропологія. – К.: Либідь, 2001. – 335 с.
255. Сегеда С.П. Людина та її розвиток. – К.: Либідь, 1995. – 236 с.
256. Сегеда С.П. Основи антропології. – К.: Либідь, 1995. – 204 с.
257. Селіванов В. Ціннісно-правовий вимір вітчизняного державного управління // Право України. – 2004. – № 4. – С. 30–36.
258. Селіванов В., Діденко Н. Правова природа регулювання суспільних відносин // Право України. – 2000. – № 10. – С. 10–21.
259. Селіванов В.М. Право і влада суверенної України: методологічні аспекти: Монографія. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2002. – 724 с.
260. Скобелкин В.Н. Юридические гарантии прав рабочих и служащих. – М.: Политиздат, 1979. – 245 с.
261. Скрипнюк О.В. Соціальна, правова держава в Україні: проблеми тeopiї i практики. До 10-річчя незалежності України: Монографія. – К.: Інститут держави i права ім. В.М. Корецького НАН України, 2000. – 600 с.
262. Соарес К.С. Общество в процессе изменения // Социологические изменения. – М., 1991. – № 12. – С. 121–125.
263. Соколов Н.Я. Формы участия народных масс в совершенствовании социалистического законодательства: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – М., 1966. – 21 с.
264. Соловей Ю.П. Правовое регулирование деятельности милиции в Российской Федерации. – Омск: ВШМ МВД России, 1993. – 271 с.
265. Соловьев В.С. Соч.: В 2-х т. – М., 1990. – Т. 1. – С. 628.
266. Социальное государство и защита прав человека // РАН; Институт государства и права (Москва). – М., 1994. – 147 с.
267. Станік С. Оптимізація нормотворчої діяльності як правового засобу утвердження прав і свобод людини // Право України. – 1999. – № 5. – С. 3–7.
268. Степанов И.М. Демократические основы правотворчества в СССР // Советское государство и право. – 1960. – № 10. – С. 86–87.
269. Стефанюк В. Адміністративний договір – вимога сьогодення // Право України. – 2003. – № 11. – С. 11–16.
270. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Навч. посіб. / В.С. Ковальський (керівник авт. колективу), В.Т. Білоус, С.Е. Демський та ін.; Відп. ред. Я. Кондратьєв. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 320 с.
271. Т. де Шарден. Феномен человека. – М.: Наука, 1987. – 239 с.
272. Табачковський В.Г. Людське співвідношення: даність чи проблема. – К.: Либідь, 1993. – 196 с.
273. Таранов П.С. Философия сорок