ДІЯЛЬНІСТЬ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ ЩОДО ТЛУМАЧЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

brief description

ЗМІСТ

Вступ С. 4

Розділ 1. Джерельна та методологічна основа дослідження діяльності Конституційного Суду України щодо тлумачення Конституції С. 17
1.1. Джерельна база дослідження проблематики діяльності Конституційного Суду України щодо тлумачення Конституції С. 17
1.2. Методологія дисертаційного дослідження С. 24
Висновки до розділу 1 С. 33
Розділ 2. Юридична та соціальна природа повноважень Кон-ституційного Суду України щодо тлумачення Конституції С. 34
2.1. Онтологія тлумачення норм права: теоретичний та практичний аспект С. 34
2.2. Тлумачення Конституції Конституційним Судом України як засіб реалізації принципів верховенства Конституції та її прямої дії у сфері юридичної
практики С. 69
2.3. Юридичне значення актів тлумачення (рішень та висновків) Конституційного Суду України С. 83
Висновки до розділу 2 С. 110
Розділ 3. Тлумачення Конституції Конституційним Судом України: су-часні проблеми теорії та практики С. 113
3.1. Норми Конституції як об’єкт тлумачення С. 113
3.2. Методи тлумачення Конституції в аспекті герменевтики С. 139
3.3. Тлумачення права та проблема ефективності юридичної (судової) процедури розгляду справ з позицйій герменевтики С. 162
Висновки до розділу 3 С. 189

Висновки С. 192
Список використаних джерел С. 199

ВСТУП

Актуальність і ступінь дослідженості теми. Розвиток України як правової, соціальної і демократичної держави, інтегрованої в європейське та міжнародне співтовариство, неможливий без вирішення комплексу питань, пов’язаних зі ство-ренням ефективного механізму реалізації та захисту Конституції. На сучасний момент, не зважаючи на широкі законодавчі реформи, проблема реалізації Конституції залишається актуальною. Соціальні, економічні, політичні та правові дослідження констатують факт масштабних порушень конституційних прав та свобод. У зв’язку з цією правовою ситуацією репрезентується актуальність теоретичних досліджень проблеми реалізації Конституції у сфері юридичної практики.
Важливим інститутом у механізмі захисту Конституції є КСУ, який був утворений у 1996 році і розпочав діяльність з 1 січня 1997 року. Відповідно до Конституції КСУ є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, він вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України (ст. 147). Статті 150 та 151 КУ дають загальний перелік повноважень КСУ: 1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) офіційне тлумачення Конституції України; 3) вирішення питань про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість; 4) вирішення питань про конституційність процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту. Закон України „Про Конституційний Суд України” у статті 13 конкретизує повноваження КСУ.
Особливе значення КСУ в механізмі реалізації права пов’язано з його юрисдикцією щодо судового перегляду конституційності законодавства (і підзаконних актів) та офіційного тлумачення Конституції та законів України. Іншими словами, реалізуючи свою юрисдикційну діяльність, КСУ впливає на правовідносини як на рівні правотворчості, так і на рівні юридичної практики. Взагалі, сутність діяльності КСУ можливо визначити як діяльність щодо тлумачення права.
Діяльність КСУ щодо тлумачення виступає як зв’язуюча ланка між Конституцією та юридичною практикою. З точки зору соціологічної школи права прийнято розділяти „букву закону” і „діюче (живе) право”. Тексти законів, правова доктрина ніколи не втілюються в чистому вигляді у діюче право (Х. Кох, У. Магнус, П. Вінклер фон Моренфельс [138, с. 329]). Слід особливо підкреслити, що інститути конституційного судочинства та тлумачення конституції є новітніми для юридичної практики України. Конституція СРСР 1977 року та Конституція УРСР 1978 року (і попередні) не мали прямої дії і тому не містили цих інститутів.
З точки зору правового регулювання діяльність КСУ щодо тлумачення Конституції спрямована на ствердження конституційного ладу у сфері правотворчості та конкретних правовідносин. Акти тлумачення (рішення та висновки) КСУ є також зв’язуючою ланкою між правовою доктриною та практикою правозастосування. В юридичній літературі поступово утверджується думка щодо необхідності сутнісної зміни функцій судів у сучасній правовій системі України. Політико-правові реформи, що проведені, проводяться і пропонуються призвели до значних змін у юридичній практиці правозастосування. Як вказує Д.Д. Луспеник, правозастосовчі органи повинні проявляти вміння застосовувати нові закони в різноманітних конкретних ситуаціях, тлумачити їх, опираючись на наукові рекомендації та на власне розуміння механізму дії законів, логіки права [162, с. 7]. Суддя Європейського суду В.Г. Буткевич та голова Верховного Суду України В.Т. Маляренко підкреслюють, що в сучасних умовах українські суди зобов’язані застосовувати у своїй діяльності Європейську Конвенцію, а судді повинні знати її так саме добре, як Конституцію й законодавство України, та орієнтуватися і враховувати рішення Європейського Суду під час розгляду відповідної категорії справ [29, с. 2-8]. Тому позиції науковців та практиків щодо визнання судової практики як фактичного джерела права в Україні можливо визнати конструктивним концептом у реформуванні правової системи України відповідно європейських стандартів.
Таким чином, сьогодні вельми актуальним є теоретичне дослідження проблематики реалізації та захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина з точки зору юридичної практики, а саме, закономірностей її функціонування, пов’язаних з інтерпретаційною діяльністю.
У зв’язку з цим тема дисертаційного дослідження вбачається актуальною і обумовлює його не тільки науково-теоретичну, але й практичну значимість. Про-блема ефективності впливу актів тлумачення КСУ на юридичну практику має цілісний характер та складну структуру. Тому дисертація є узагальненням двох напрямів вивчення зазначеної проблеми: 1) онтологія повноважень КСУ щодо тлумачення Конституції та законів, 2) проблема тлумачення Конституції в практиці КСУ. Важливості даній дисертаційній роботі надає й те, що в ній розробляється комплекс теоретичних та практичних рекомендацій щодо удосконалення техніки тлумачення Конституції, визначення конкретних форм та методів підвищення впливу актів тлумачення КСУ на юридичну практику.
На теоретичному рівні питання, що стосуються діяльності конституційних судів, загальної теорії тлумачення права та проблеми тлумачення Конституції, розглядаються у працях М.О. Гредескула, А.С. Піголкіна, С.С. Алексєєва, С.Г. Ткачової, Б.П. Спасова, Ю.М. Тодики, О.Ф. Черданцева, М.М. Вопленко, М.В. Буроменського, М.В. Луспеника, М.В. Баглая, М.І. Козюбри, П.М. Рабіновича, В.М. Шаповала, В. Тація, В.П. Тихого, А.О. Селиванова, О.Ф. Скакун, В.С. Скоморохи, В.С. Смородинського, В. Титова, Ю. Л. Власова, С.Є. Федика, Е.Б. Абдрасулова, Д.М. Михайловича та ін.
Разом з тим в наукових працях не знайшли комплексного теоретичного дослідження проблеми онтології тлумачення норм права, статусу актів тлума-чення КСУ в правовій системі України, проблема пов’язаності методів тлумачен-ня з концепціями тлумачення, теоріями права тощо в спектрі таких сучасних методів, як: дискурс аналіз, комунікативна теорія, герменевтика, феноменологія.
Політико-правові реформи, що вже проведені та які ще проводяться в Укра-їні, призвели до значних змін в правовій системі держави. Ці зміни демонструють, з одного боку, зростання ролі судів у процесі захисту прав та свобод людини й громадянина. З іншого боку, презентується „інтерпретаційна” проблематика застосування Конституції, законодавства, підзаконних нормативних актів – з якими зіштовхуються, з одного боку, судові та інші правозастосовчі органи, та, з іншого – громадяни, в процесі захисту прав та свобод. На зміни в правовій системі здійснює вплив не тільки реформа законодавства, а й стиль та традиції судової практики Європейського Союзу, вплив яких реалізується через Європейську Конвенцію про захист прав та основних свобод та прецеденти Європейського суду з прав людини (Закон України „Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” (від 18 березня 2004 року № 1629-ІV) офіційно визнає прецеденти Європейського суду джерелом права України).
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослі-дження виконано відповідно до Тематики пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002-2005 роки (затвердженого наказом МВС від 30 червня 2002 року № 635), безпосередньо до завдань конституційної та адміністративної реформи В Україні, напрямів наукового забезпечення реалізації Концепції розвитку органів внутрішніх справ у ХХІ столітті, програми міністерства внутрішніх справ України „Народ і міліція – партнери”.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є дослідження сучасної практики тлумачення Конституції та законодавства, вивчення впливу актів тлума-чення КСУ на правозастосовчу практику, онтології тлумачення, наукова оцінка існуючих підходів до проблеми тлумачення конституцій. Сучасна теорія „офіційного тлумачення” має багато прогалин та внутрішніх теоретичних протиріч, і взагалі, оскільки була розроблена за часів СРСР, вона вступає у протиріччя зі ст. 8 КУ (пряма дія КУ). Також зазначена теорія є неадаптованою по відношенню до сучасної судової системи України. Судова система СРСР не знала інституту конституційної юрисдикції, тому суди загальної та спеціальної юрисдикції не зіштовхувалися з проблемою тлумачення законів відповідно до КУ (і окремо – до Розділу ІІ КУ), Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини. Таким чином, у загальному визначенні мета дисертаційного дослідження полягає у встановленні та вивченні факторів правової дійсності, які порушують мовні та логічні процедури правоінтерпретаційної діяльності КСУ.
Для досягнення цієї мети було поставлено такі завдання:
1) розробити методологічний підхід дослідження правоінтерпретаційної діяльності як мовної правової комунікації (правовий дискурс);
2) проаналізувати розвиток і сучасний стан розробленості проблеми діяльності КСУ щодо тлумачення Конституції та законів; провести порівняльно-правовий аналіз теоретичних підходів та інтерпретаційної практики конституційних судів зарубіжних країн, Європейського суду з прав людини з погляду загальних мовно-логічних характеристик інтерпретаційної діяльності;
3) дослідити проблему онтології тлумачення норм Конституції України в контексті загальної теорії тлумачення права;
4) дослідити функції правоінтерпретаційної діяльності КСУ щодо реалізації принципів верховенства Конституції та її прямої дії;
5) дослідити юридичне значення актів тлумачення КСУ для правової системи держави у мовно-комунікативному аспекті;
6) визначити мовно-логічні особливості техніки викладання норм Конституції України як об’єкта тлумачення та провести аналіз теоретичних і практичних проблем діяльності КСУ щодо тлумачення Конституції;
7) провести аналіз проблем застосування способів тлумачення у правоінтерпретаційній практиці КСУ, пов’язаних із залежністю від теорій тлумачення та теорій права;
8) дослідити питання співвідношення тлумачення права та проблеми ефективності юридичної (судової) процедури розгляду справ у спектрі гер-меневтики;
9) розробити теоретичні та практичні рекомендації щодо вдосконалення методики тлумачення Конституції, вдосконалення чинного законодавства та впровадження більш досконалих форм і методів тлумачення Конституції у сферу юридичної практики на основі узагальненого позитивного світового і вітчизняного досвіду.
Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження є діяльність КСУ щодо тлума-чення Конституції та законів України. Як певний вид юридичної діяльності тлума-чення Конституції України включає: 1) суб’єкт діяльності (КСУ), 2) результат дія-льності – акти тлумачення (рішення та висновки) КСУ, 3) систему раціональних прийомів діяльності, які повинні забезпечити належний результат (прийоми, способи, методи тлумачення норм права), 4) об’єкт діяльності (тлумачення) – правові норми Конституції, законів.
Предмет дослідження. Предметом дисертаційного дослідження є когнітивний та дискурсивний (мовно-комунікативний) аспекти тлумачення права, з позицій яких аналізується діяльність КСУ щодо тлумачення Конституції та законів України. Когнітивний аспект репрезентує якість інтерпретаційної діяльності як пізнавального процесу, спрямованого на з’ясування змісту (смислу) норми права; суб’єктом цієї діяльності виступає суддя (суд) чи інші правозастосовчі органи. Дискурсивний аспект репрезентує сутність інтерпретаційної діяльності: 1) як компоненти мовної правової комунікації; 2) як пізнавального процесу, який будується за принципами внутрішнього дискурсу. Правоінтерпретаційна діяльність КСУ постає як важливий зв’язуючий компонент у структурі механізму реалізації та застосування права, оскільки регулятивна дія норми права пов’язана з розумінням її смислу усіма суб’єктами правовідносин. У сучасній юридичній науці домінує „когнітивний” підхід у дослідженні проблеми тлумачення права, що значною мірою обмежує можливості аналізу проблеми.
Методи та методологія дисертаційного дослідження. Методологію дослі-дження складали загальнофілософські, загальнонаукові та спеціальні методи. Науковий пошук базувався на принципах об’єктивності, плюралізму, конкретності, істинності. У процесі дослідження дисертант спирався на теорію дискурсу, комунікативну теорію, філософію герменевтики та феноменології, а також на категорії та закони діалектики.
Із загальнонаукових методів застосовувалися формально-логічний (категоріальний апарат та закони логіки, формальні правила класифікації, формулювання й аналізу визначень юридичних понять, правила та прийоми формальної логіки тощо), мовно-дискурсивний, системний підхід, системний аналіз (структурний, функціональний, генетичний), історичний, соціологічний та інші методи. Із спеціальних методів використовувалися порівняльно-правовий та формально-догматичний методи.
Історичний метод, зокрема, використовувався для дослідження процесу становлення, розвитку та функціонування інституту конституційної юрисдикції та техніки тлумачення. Відповідно до соціологічного методу правоінтерпретаційна діяльність КСУ досліджувалася на фундаментальному рівні як елемент у структурі мовної правової комунікації суспільства. Формально-логічний метод використовувався у зв’язку із мовно-дискурсивним та герменевтичним методами для дослідження проблем інтерпретації юридичних понять Конституції. Методи системного аналізу використовувалися для вивчення структури правоінтерпретаційної діяльності та її функцій у правовій системі.
Компаративний метод використовувався для дослідження теоретичних та практичних проблем правоінтерпретаційної діяльності КСУ у порівнянні з теоріями та практикою тлумачення конституції у країнах із розвинутими традиціями демократії та правової державності, які мають широкий історичний досвід конституційної юрисдикції. Формально-догматичний метод викорис-товувався для аналізу понять „офіційне тлумачення”, „обов’язковість висновків і рішень КСУ” та проблем тлумачення норм конституцій.
У дисертаційному дослідженні було використано підхід В.В. Копєйчикова, відповідно до якого проблема тлумачення конституції досліджується, по-перше, як „діяльність” і, по-друге, як елемент „механізму реалізації прав та свобод людини і громадянина”.
Вагоме методологічне значення для досягнення мети дослідження мали фундаментальні праці вчених у таких галузях, як теорія дискурсу (М.Л. Макаров,
Є.І. Шейгал, О.Б. Йокояма, Ю.В. Рождественський), комунікативна теорія
(А.М. Єрмоленко, Г. Маркузе, Ю. Хабермас), герменевтика (Г. Гадамер, Ж. Дері-да, П. Рікьор), феноменологія (Е. Гуссерль, Л. Вітгенштейн, К. Апель, М. Хайдегер), мовознавство (А.А. Потебня, В. фон Гумбольдт, Ф. де Сосюр, Е. Сепір,
Б.Л. Уорф, Ж. Деріда, О.М. Пєшковський, А.А. Реформаторський, Ю.С. Лотман). Визначені концепції мають спільні ідейні та генетичні зв’язки розвитку європейсь-кої та американської науки, що загалом об’єднуються ідеєю герменевтики й загальною парадигмою феноменології. Остання визначається як дискурсивна (лінгвістична) онтологія [97, с. 207-208, 239, 1128-1142; 333, с. 43-84].
Положення та висновки дисертаційного дослідження ґрунтуються на Конституції України, Законі України „Про Конституційний Суд України”, які закріплюють юрисдикцію КСУ, Законі України „Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” (від 18 березня 2004 року № 1629-ІV) завдання розбудови України як демократичної, правової та соціальної держави.
Емпірична база дисертаційного дослідження. Емпіричну базу дисертаційного дослідження склали наступні матеріали юридичної практики: рішення Європейського суду з прав людини; рішення та висновки Конституційного Суду України; Постанови Пленуму Верховного Суду України; рішення судових колегій Верховного Суду України; рішення Конституційного Суду Російської Федерації; Постанови Пленуму Верховного Суду Російської Федерації; Рішення судових колегій Верховного Суду Російської Федерації; науково-аналітичні дослідження судової практики України та зарубіжних країн (монографії, наукові статті та інші публікації) тощо.
Наукова новизна дослідження. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона є першим в Україні монографічним дослідженням проблеми онтології тлумачення права та дискурсивного аспекту діяльності КСУ щодо тлумачення Конституції та законів, що предметно відноситься до загальної теорії тлумачення. Зокрема, наукова новизна дослідження характеризується такими методологічними та теоретичними висновками та положеннями:
1) розробляється методологічний підхід, відповідно до якого правова система досліджується на базисному рівні як мовна правова комунікація (правовий дискурс) демократичної правової держави, у структурі якої правоінтерпретаційна діяльність виконує мовно-логічні (комунікативні) функції;
2) розробляється методологічний підхід, відповідно до якого конвенційна природа мови визначається відправною ознакою, яка обумовлює відповідні комунікативні (дискурсивні) якості, притаманні тлумаченню права (юридичних текстів);
3) обґрунтовується, що онтологія повноважень КСУ щодо тлумачення Кон-ституції України визначається функціями правоінтерпретаційної діяльності у структурі механізму правового регулювання як мовної правової комунікації, а саме: висновки та рішення КСУ є публічною мовною формою юридичної аргументації, тобто є демонстрацією „смислу” норми права, який реально застосовується для вирішення справи;
4) доводиться, що мовно-комунікативна функція актів тлумачення КСУ полягає в тому, що: а) вони дають можливість раціонально розуміти юридичне обґрунтування рішення; б) вони дають можливість оскаржити рішення щодо об-ґрунтованості чи правильності тлумачення закону з позиції відповідності Конституції; в) вони є репрезентацією застосування норм Конституції до конкретних життєвих обставин, до конкретних фізичних та юридичних осіб; г) вони є засобом упровадження принципу однаковості розуміння положень Конституції під час розгляду судами конкретних справ, що є основою конституційного принципу рівності;
5) доводиться, що фактична дія Конституції як Основного Закону держави пов’язана з принципом прямої дії (ст. 8 КУ), у свою чергу, правоінтерпретаційна діяльність КСУ (яка є засобом мовно-комунікативних функцій актів тлумачення) забезпечує реалізацію принципу прямої дії Конституції;
6) доводиться, що: а) акти тлумачення (висновки та рішення) КСУ, щодо юридичного аналізу, мають ознаки прецеденту, але й мають певні відмінності у порівнянні з поняттям прецеденту в англо-американській правовій системі; б) у порівняльно-правовому аспекті визнання в правовій системі України „прецедентного права”, створеного діяльністю КСУ, не повинно розглядатись як факт, не сумісний з правовою системою романо-германського типу; в) у контексті теорії розподілу влади акти тлумачення КСУ виконують функцію „стримувань і противаг”, оскільки захищають мовну правову комунікацію (дискурс) від надмірного втручання політичного дискурсу, в якому домінує неюридична аргументація; г) відповідно до теорії дискурсу, комунікативної теорії та герменевтики інтерпретаційні акти КСУ виконують мовно-комунікативну функцію реалізації металогічних правил судової практики (однаковість, послідовність, визначеність, передбачуваність, рівність перед законом, відповідність відправним принципам права);
7) доводиться, що норми Конституції мають свої специфічні ознаки, які характеризують особливості юридичної техніки текстуальної (мовно-логічної) форми їх викладення (абстрактність, фрагментарність, негативне визначення, бланкетність юридичних понять тощо), які об’єктивно обумовлюються вимогами мовно-логічної техніки формулювання загальних правил; для належної інтерпретації норм Конституції є важливою класифікація понять відповідно до формальної логіки на „абстрактні” та „загальні”, кожен із зазначених видів потребує відповідної методологічної стратегії інтерпретативного розгортання поняття;
8) обґрунтовується, що базовим елементом застосування способів, прийомів тощо тлумачення Конституції виступає правовий та політичний контекст; результат тлумачення норм Конституції залежить від таких компонентів: а) політичних цілей та цінностей, б) правових теорій, в) концепцій тлумачення, у контексті яких застосовуються способи тлумачення;
9) обґрунтовується, що можливість (та ефективність) реалізації права на судовий захист порушених прав і свобод пов’язана не лише з наявністю законодавчих норм, але й з певним (належним) стилем та традиціями юридичної практики, основним компонентом якої є „юридична мова та логіка” інтерпретаційної діяльності.
Пропонуються такі напрями удосконалення механізму реалізації Конституції України з позиції теорії тлумачення:
1) удосконалення вітчизняної практики тлумачення права щодо несуперечності та відповідності таким фундаментальним теоріям, як теорії: мовної комунікації, демократії, правової держави, основних прав і свобод людини та громадянина;
2) визнання необхідності поточної офіційної публікації всіх рішень та у пов-ному обсязі КСУ, ВСУ, вищих спеціалізованих судів, апеляційних судів для належного функціонування правової системи України;
3) урахування в концепції розбудови демократичної, правової та соціальної держави України не лише реформи законодавства відповідно до „європейських стандартів”, але й реформи стилю юридичної практики, методики інтерпретації відповідно до європейських традицій техніки застосування (тлумачення) права, в яких можна виділити імпліцитний принцип мовної правової комунікації – „дискурсивність” („дискурсивна демократизація” держави як упровадження принципу „консенсусної демократії”).
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Виконана робота має таку наукову та практичну значущість:
1) у науково-дослідній сфері – положення, які містяться в дисертаційному дослідженні, можуть стати основою для подальшої розробки теорії розподілу влади, теорії законодавчої техніки, загальної теорії тлумачення права та теорії тлумачення конституції;
2) у правотворчості – висновки та пропозиції, які містяться в дисертації, мо-жуть бути використані як доповнення методики розробки нормативних актів, а також для розробки напрямків удосконалення процесуального законодавства;
3) у правозастосовчій діяльності – висновки та пропозиції, які містяться в дисертації, можуть бути використані в якості методики, спрямованої на вдоскона-лення техніки тлумачення права в сфері юридичної практики;
4) у навчальному процесі – матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані під час підготовки підручників, навчальних посібників, навчальних програм, рекомендацій з курсу “Теорія держави і права”, “Конституційне право”, “Конституційні права та свободи людини і громадянина”;
5) у виховній сфері – положення дисертаційного дослідження покликані сприяти підвищенню рівня правової культури населення й державних службовців, посадових та службових осіб державного апарату, ОВС.
Апробація і публікація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорювались на кафедрі теорії держави і права Національної академії внутрішніх справ України. Вони були використані у навчальному процесі Донецького юридичного інституту при викладенні курсів „Теорія держави та права”, „Актуальні проблеми теорії держави та права”.
Основні результати дисертаційної роботи були оприлюднені автором на міжнародних та інших науково-практичних конференціях, а саме: „Конституційні гарантії захисту людини у сфері правоохоронної діяльності” (24-25 вересня 1999 р. м. Дніпропетровськ: Дніпропетровський юридичний інститут МВС України); „Сучасні проблеми захисту прав людини і громадянина в умовах розбудови правової держави та громадянського суспільства в Україні” (21 квітня 2004 р. м. Львів: Львівський юридичний інститут МВС України), „Запорізькі правові читан-ня” (06-07 липня 2004 р. м. Запоріжжя: Юридичний факультет Запорізького державного університету). За темою дисертації автор підготував 6 наукових статей у фахових виданнях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які поєднують вісім підрозділів, висновків, списку джерел. Повний обсяг рукопису – 217 сторінок. Список використаної літератури та нормативних актів займає 20 сторінок і містить 361 (джерел) найменувань.

bibliography

ВИСНОВКИ
На підставі викладеного можна дійти таких загальних висновків із питання онтології повноважень КСУ щодо тлумачення Конституції. У загальній формі об’єктивний характер природи повноважень КСУ зумовлений онтологічною необхідністю тлумачення права, що пов’язано з мовно-логічною природою норм права та мовно-логічною природою правового регулювання.
1. Мовно-логічні властивості норм права є похідними від онтології мови, яка має конвенціальну природу, тобто слова, словосполучення, речення не мають об’єктивного смислу, смисл надається лише актом тлумачення, існує залежність між смислом слова та текстом, текстом та контекстом.
2. Онтологія повноважень КСУ щодо тлумачення Конституції пов’язана з її статусом в структурі правового регулювання як мовної правової комунікації. У методологічному спектрі дискурс аналізу, комунікативної теорії, герменевтики та феноменології природа тлумачення КСУ висвітлюється на фундаментальному рі-вні – як феномен мовного правового аргументативного діалогу (дискурсу). Акти тлумачення (висновки та рішення) КСУ є головним зв’язуючим єлементом у структурі судового (правового) механізму захисту прав. Вони характеризуються публічною та розгорнутою мовною формою юридичної аргументації; за відсутні-стю такої форми стає фіктивною реалізація положень КУ у діяльності судів зага-льної та спеціальної юрисдикції щодо застосування законодавства при розв’язанні конкретних справ. Бланкетний (прихований) характер мотивувальної частини судових рішень є порушенням правил належного аргументативного дискурсу.
3. Публічна, розгорнута письмова форма юридичної аргументації судового рішення є важливим елементом у механізмі захисту конституційних прав та сво-бод людини й громадянина та реалізації КУ, оскільки: а) вона надає можливість раціонального розуміння юридичного обґрунтування рішення; б) вона надає можливість оскаржити рішення під кутом зору обґрунтованості та правильності тлумачення закону відповідно до Конституції; в) вона є репрезентацією застосування норм Конституції до конкретних життєвих обставин, до конкретних фізичних та юридичних осіб; г) вона є засобом впровадження принципу однаковості розуміння положеннь КУ при розгляданні судами конкретних справ, тобто є основою конституційного принципу рівністі (ст. 24 КУ).
4. Також, онтологія діяльності КСУ щодо тлумачення Конституції пов’язана з її статусом у структурі механізму стримувань і противаг у відносинах між законодавчою, виконавчою та судовою гілками державної влади. Діяльність КСУ є важливим засобом юридично-дискурсивного захисту позитивного права, сфери реалізації права (включаючи сферу правозастосування та юридичні процедури захисту прав) від утручання деструктивних елементів політичного дискурсу.
5. Діяльність (КСУ) щодо тлумачення права (Конституції) в своїй фундамен-тальній основі є мовною діяльністю, тобто постає як певний процес послідовних мовних операцій. У рамках цих мовних операцій застосовується система окремих прийомів, способів, методів тлумачення, які складають основу юридичної аргуме-нтації; остання набуває позитивно–юридичної об’єктивації (демонстрації) в актах тлумачення (висновках та рішеннях) КСУ.
6. Положення ч. 2 та ч. 3 ст. 8 КУ в цілому утворюють єдину норму-принцип; принцип прямої дії КУ та принцип визнання права громадян звертатися до суду безпосередньо на підставі Конституції є онтологічними ознаками Конституції як Основного Закону з вищою юридичною силою, за відсутності яких Конституція втрачає загальні якості закону (права).
7. Діяльність КСУ щодо тлумачення Конституції є засобом конституційного „реформування” судової практики, засобом забезпечення реалізації положень Конституції в судовій практиці, засобом конституційного обмеження „свободи суддівського рішення”. Акти тлумачення (висновки та рішення) КСУ є, мабуть, єдиним юридичним засобом, що реально наповнює законодавство принципами та регулятивними ідеями Конституції, тобто забезпечують реалізацію принципу пря-мої дії КУ.
Сучасна юридична наука та юридична практика України репрезентують релевантне ставлення до актів тлумачення КСУ. Таке невизначене ставлення створює деструктивні умови щодо реалізації принципу верховенства Конституції та захисту конституційних прав і свобод. Порівняльно-правове дослідження показує, що судовий прецедент та судова практика властиві як визнане джерело права не лише для правових систем загального права, але й для континентальних правових систем держав ЄС. Негативне ставлення до відповідних джерел права в Україні та інших постсоціалістичних державах пов’язане із традиціями тоталітарної державності та відповідними традиціями стилю юридичної практи-ки.
Ґрунтуючись на результатах дисертаційного дослідження ми пропонуємо такі висновки щодо статусу актів КСУ та їх функцій у правовій системі.
1. Визнання актів тлумачення КСУ джерелом права не суперечить концепції розподілу влад. Інтерпретаційні акти КСУ виконують функцію „стримувань і противаг” у МПР та МРП, оскільки захищають правову мовну комунікацію (як правовий дискурс) від надмірного втручання політичного дискурсу.
2. Інтеграція України до ЄС вимагає не тільки реформувати законодавство, але й зблизити правову систему України на рівні традицій та стилю юридичної практики. Слід підкреслити, що значна частина претензій ЄС до України стосується саме сфери політичної, управлінської та правозастосовчої практики, про що однозначно свідчать як заяви посадових осіб ЄС у пресі та на телебаченні, так і справи, які розглядалися Європейським Судом.
3. Поняття прецеденту узагальнює характеристики стилю юридичної прак-тики правової системи та визначає метаправила судової практики: однаковість, послідовність, визначеність, передбачуваність, рівність перед законом, відповідність відправним принципам права. Судовий прецедент, як джерело права, виконує мовно-комунікативну функцію реалізації цих метапринципів. Визначені метапринципи є універсальними для будь-якого типу правової системи.
Проблеми, що виникають у процесі інтерпретації норм Конституції пов’яза-ні з специфікою їх мовно-логічної форми, яка зумовлюється такими об’єктивними факторами: специфічною юридичною природою, їх місцем у системі Конституції та системі законодавства.
Розв’язання цих проблем відноситься до сфери методології інтерпретації. Так. загальні гносеологічні труднощі інтерпретації понять Конституції виникають лише при застосуванні формально-логічної стратегії інтерпретації і детермінуються соціопсихологічними факторами на гносеологічному рівні свідомості, в якій „мова” (логоцентрична парадигма) домінує над „мовленням” (мовно-комунікативна парадигма). Логоцентричній парадигмі властиве імпліцитне прагнення „формалізації”. За відсутності належної внутрішньої форми закону та визначених наукою і практико його логічних зв’язків інтерпретатор стикається з проблемами реалізації логічних процедур аналізу „змісту” правового поняття.
Вирішення гносеологічних проблем пов’язане з додатковим застосуванням мовно-комунікативної стратегії інтерпретації – методу (контекстуального) дис-курс-аналізу.
У питанні про співвідношення методів тлумачення та правових теорій можна узагальнити такі висновки.
1. Центральним питанням теорій тлумачення права є проблема обґрунту-вання та вибору принципів тлумачення правової норми, зокрема йдеться про такі принципи: 1) принцип прямого (буквального / plain meanin method); 2) метод з’ясування дійсних намірів законодавця („батьків-засновників”); 3) принцип вільного (loose interpretation) тлумачення права. Використання в правовій системі того чи іншого принципу тлумачення права пов’язане не з видом правової системи (англосаксонської чи романо-германської), а детермінується правовими доктринами, які фактично (а не декларативно) визнаються юридичною практикою.
2. Головними теоретичними компонентами концепцій тлумачення є: а) гносеологічний аспект: розбіжності щодо формально-логічної („механічної”) та дискурсивної стратегії інтерпретації; б) праксеологічний аспект: проблема взаємовідносин між законодавчою та судовою гілками влади (а також розбіжності чи подібності між поняттями „правотворчість” та „правозастосуван-ня”).
3. „Статична” та „об’єктивна” концепції тлумачення характеризуються імпліцитним домінуванням формально-логічної стратегії інтерпретації (логоцентричної парадигми). У „динамічній” та „статичній” концепціях тлумачення імпліцитно домінує дискурсивна стратегія інтерпретації норм права (мовно-комунікативна парадигма).
4. „Динамічна” і „суб’єктивна” концепції тлумачення є гносеологічно суміс-ними із соціологічною школою та теорією природного права. Для останніх також властиве домінування мовно-комунікативної стратегії інтерпретації норм права. Соціологічна школа та теорія природного права формують специфічні терміни, які використовуються для аргументації та побудови смислового синтаксису інтерпретаційних суджень. Ці терміни не є жорсткими, формалізованими, однозначно визначеними поняттями права, вони є релевантними, метафоричними, „оціночними категоріями”, відкритими для інтерпретації; їх використання дозволяє реалізовувати дискурсивну стратегію інтерпретації.
5. Позитивістська концепція права повинна доповнюватися у сфері право-інтерпретаційної діяльності так само, як математика – філософією у дослідженнях основ математики. Цей „принцип додатковості” зумовлюється практичними та теоретичними проблемами розв’язання юридичних справ у тих випадках, коли вони не можуть бути вирішеними судом достатньо обґрунтовано й об’єктивно лише засобом реалізації формально-логічної стратегії інтерпретації норм права, в межах якої арсенал пізнавальних інструментів містить лише готові, сталі, формалізовані схеми аналізу понять та готові стандарти мовно-юридичної класифікації життєвих фактів.
Узагальнюючи дослідження проблеми функцій інтерпретаційної діяльності в юридичній процедурі з точки зору герменевтики можна зробити такі висновки.
1. Зміст юридичної процедури складає аргументативний дискурс (діалог) з питань суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, що належать сторонам про-цедури. Окрім встановлення юридичних фактів, важливим компонентом юридичної процедури є інтерпретація юридичних фактів та норм права.
2. Можливість реалізації права на захист порушених прав і свобод пов’язана не тільки з наявністю належних законодавчих норм, які регламентують юридичну процедуру. Така можливість пов’язана з певним стилем та традиціями юридичної практики, основним компонентом якої є юридична мова та логіка інтерпретаційної діяльності, що використовуються у процесі застосування права. Характеристики юридичної мови та юридичної логіки, що використовуються судами (тобто які мовно-логічні аргументи сприймаються судом як належні, значущі правові аргументи) – виступають фундаментальним компонентом правової системи, який визначає наявність реальних можливостей особи щодо захисту суб’єктивних прав і свобод, закріплених у нормах Конституції.
3. Для ефективності юридичних процедур захисту порушених суб’єктивних прав і свобод є визначальною наявність деструктивних компонентів юридичної мови та логіки інтерпретаційної діяльності. Юридична мова та логіка сучасної української практики судів загальної та спеціальної юрисдикції, правозастосовчої практики державних органів влади мають суттєві деструктивні компоненти, що ускладнюють можливості правового захисту конституційних прав і свобод.
4. Належними (конструктивними) характеристиками юридичної мови та логіки можна визначити ознаки, притаманні мові та логіці юридичної практики країн ЄС, практиці Європейського Суду. Ці характеристики мови та логіки є не-від’ємними компонентами дискурсивної стратегії інтерпретації норм позитивного права. Серед цих ознак, на нашу думку, найважливішими є такі:
а) дискурсивна постановка питання про „наявність права” особи – подавця скарги;
б) особливості юридичної аргументації, яка характеризується розвинутою юридичною логікою, її інтерпретаційною формою, „вільною” юридичною мовою;
в) свобода судів щодо вибору правил та доктрин тлумачення права;
г) теоретичне підґрунтя юридичної логіки, в якому можна виділити два рів-ні: філософсько-правовий рівень, де спостерігається значний вплив на юридичну логіку таких відомих філософсько-правових шкіл, як позитивізм, ідеалізм, герме-невтика, комунікативна теорія, теорія дискурсу, феноменологія; гносеологічний рівень, на якому можна спостерігати визначальний вплив на юридичну логіку сучасних парадигм гноселології, таких як епістемологічний релятивізм, конвенціальна природа мови та правил логіки, концепція герменевтичного поля тощо.
Загалом, значення актів тлумачення (рішень і висновків) КСУ для правової системи України можна пояснити в термінах герменевтики та феноменології таким чином, що норми Конституції співвідносяться з актами тлумачення КСУ 1) як „теорія” та „практика” (онтологічний аспект), 2) як „дедуктивний” та „емпіричний” методи правового регулювання (гносеологічний аспект). Рішення і висновки КСУ наповнюють емпіричним смислом „абстрактні” поняття конституції; збірники рішень і висновків КСУ (практика ВСУ, Вищого Арбітражного Суду України тощо), наукові коментарі до судової практики складають емпіричний досвід застосування норм Конституції та створюють „герменевтичне поле розуміння” Конституції (праксеологічний аспект).
Практичні рекомендації
Ґрунтуючись на викладених теоретичних висновках можна запропонувати такі практичні рекомендації щодо підвищення рівня регулятивного впливу Кон-ституції України, рішень та висновків КСУ на суспільні відносини.
1. Необхідність офіційної поточної публікації всіх рішень ВСУ, Вищого Апеляційного Суду та Вищого Господарчого Суду України, апеляційних судів (з можливими виключеннями відповідно до законодавства) в повному обсязі їх текстів у офіційних виданнях.
2. Необхідність створення нових напрямів дослідження судової практики, її аналізу, узагальнення та систематизації.
3. Необхідність розробки та видання сучасних підручників з урахуванням практики КСУ та ВСУ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдрасулов Е.Б. Толкование закона и норм Конституции: теория, опыт, проце-дура: Автореф. дис. ... доктора юрид. наук: 12.00.01./ Казахский академический университет. – Алмааты. – 2003. – 50 с.
2. Абрамов С.Р. Герменевтика: история и теорія метода. (Кратний почерк) / Адыгейский гос. ун-т. Каф. общего языкознания. – Майкоп, 2001. – 318 с.
3. Акопова Е.М. Совершенствование процесса применения норм трудового права // Сов. государство и право. – 1988. – № 4. – С. 62.
4. Алексеева Л.Е., Жуйкою В.М., Лукашук И.И. Международные нормы о правах человека и применение их судами Российской Федерации (практическое пособие). – М.: Права человека, – 1996. – 432 с.
5. Алексеев С.С. Общая теория права. В двух томах. Т. II – М.: Юрид. лит. – 1982.
– 360 с.
6. Алексєєв С.С. Проблемы теории права. – Свердловск, 1972. Т. 1. – 384 с.
7. Алєксєєнко І.Г. Європейська модель конституційної юстиції: теоретико-правові проблеми становлення та розвитку: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук: 12.00.01 / НАН України. Ін-т держави і права. – Київ, 2001. – 16 с.
8. Апель К.-О. Ситуація людини як етична проблема: Пер. з нім. А.М. Єрмоленко // Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія. – К.: Лібра, 1999. – С. 231-254.
9. Апель К.-О. Дискурсивна етика як політична етика відповідальності у ситуації сучасного світу: Пер. з нім. А.М. Єрмоленко // Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія. – К.: Лібра, 1999. – С. 395-412.
10. Аристотель. Сочинения в четырех томах. Т. 2 / Ред. З.Н. Микеладзе. – М.: Мысль, 1978. – 687 с.
11. Аристотель. Этика. Политика. Риторика. Категории. – М.: Литература, 1998.
– 1392 с.
12. Бабаев В.К. Норма права как истинное суждение // Правоведение. – 1976. – №2.
– С. 30-37.
13. Бабаев В.К. Логика в сфере права: понятие и основне направления исследова-ния // Сов. гос-во и право. – 1979. – № 7. – С. 40-47.
14. Бабаев В.К. Истинность норм советского права. – Саратов: Изд. Сарат унта, 1989. – 196 с.
15. Бабаев М.М., Блувштейн Ю.Д. Бюрократизм в правоохранительнойд еятельности: стоки и пути преодоления // Советское государство и право. – 1990. № 9.
– С. 60-66.
16. Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации: Учебник для юрид. вузов и факультетов. – М.: НОРМА – ИНФРА М, 1998. – 752 с.
17. Баландин В.Н., Павлушина А.А. О видах юридического процесса // Известия вузов. Правоведение. – 2002. – №4. – С.22-33.
18. Бандура О.О. Проблема істини в галузі правозастосування // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. – К., 1998. – Вип.1/1998. – С.44-54
19. Баранов В.М. Истинность норм советского права. Проблемы теории и практики / Под. ред. М.И Брайнина. – Саратов: Изд. Сарат. ун-та, 1989. – 400 с.
20. Баришпольская Т.Ю. Гражданский процесс и процедура: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Томск. – 1988. – 32 с.
21. Баштаник В.В. Європейський вибір: побудова громадянського суспільства та правової держави // Грані. – 2003. – № 2(28). – С. 118-125.
22. Берг О.В. Некоторые вопросы теории нормы права // Государство и право.
– 2001. – №4. – С. 19-25.
23. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания / Пер. с англ. Е. Руткевич. – М.: Медиум,1995. – 344 с.
24. Богачов А.Л. Релятивізм і філософська герменевтика: Автореф. дис. ... канд.. філ. наук: 09.00.01 / Київський ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 1997. – 27 с.
25. Бошно С.В. Судебная практика : способы выражения // Государство и право.
– 2003. – №3. – С.19-29.
26. Брудный А.А. Психологическая герменевтика: Учеб. пособие. – М.: Лабіринт, 1998. – 336 с.
27. Буржуазная философия ХХ века. – М.: Политиздат, 1974. – 335 с.
28. Буроменський М.В. Звернення до Європейського суду з прав людини: практи-ка суду та особливості українського законодавства. – Х.: Фоліо, 2000. – 32 с.
29. Буткевич В.Г., Маляренко В.Т. Європейський суд з прав людини та українське судочинство: питання взаємодії // Вісник Верховного Суду України. – 2004.
– № 4(44). – С. 2-8.
30. Варениця О.П. Постмодерністський дискурс: радикальні спроби оновлення філософії: Автореф. дис. ... канд. філ. наук: 09.00.05 / Київський націон. ун-т ім.
Т. Шевченка. – К., 2000. – 16 с.
31. Васильев А.М. О правоприменеии и процессуальном праве // Проблемы соотношения материального и процессуального права.
32. Васильєв А.М. Правове категории. Методологические аспекты разработки системы категорий теории права. – М.: Юрид. лит., 1976. – 264 с.
33. Васьковський Е.В. Руководство к толкованию и применению законов для начинающих юристов. – М., 1913.
34. Васюков В.Л. Формальная феноменология / РАН; Ин-т философии (Москва).
– М.: Наука, 1999. – 223 с.
35. Введение в теорию государственно-правовой организации социальных систем / Под. ред. Е.Б. Кубко. – К.: Юринком, 1997. – 192 с.
36. Вернер У. Вплив статті 6 Основного закону на соціальне право // Вісник Конституційного Суду України. – 2003. – №6. – С. 115-123.
37. Вершинин А.П. Деформація судебной защиты гражданських прав и интересов в конце 20-х – начале 30-х годов // Сов. государство и право. – 1989. – № 8.
– С. 132-136.
38. Визер Б., Будер Й. Принцип правового государства в конституционном правосудии Австрии // Государство и право. – 1999. – №11. – С.59-61.
39. Вильдхабер Л. Прецедент в Европейском Суде по правам человека // Государство и право. – 2001. – N 12. – С.5-17.
40. Висновок Конституційного Суду України від 11 липня 2000 р. №2-в/2000 (справа про внесення змін до КУ за ініціативою народних депутатів України) // Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 1997 – 2001. Книга 2 / Відповід. редак. П.Б. Євграфов. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С. 136-144.
41. Висновок Конституційного Суду України від 2 червня 1999 р. (справа про внесення змін до статті 46 Конституції України) // Чаюн М.Г., Кириченко Ю.М., Кидисюк Р.А. та ін. Правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях і висновках (1997-2003 роки). – К.: Атіка, 2003. –336 с.
42. Висновок Конституційного Суду України від 27 червня 2000 р. №1-в/2000 (справа про внесення змін до статей 76, 80, 90, 106 КУ) // Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 1997 – 2001. Книга 2 / Відповід. редак. П.Б. Євграфов. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С. 123-128.
43. Висновок Конституційного Суду України від 11 липня 2000 р. №2-в/2000 (справа про внесення змін до КУ за ініціативою народних депутатів України) // Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 1997 – 2001. Книга 2 / Відповід. редак. П.Б. Євграфов. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С. 136-144.
44. Витгенштейн Л. Философские работы. Ч. ІІ. Пер. с нем. / Вступ. статья М.С. Козловой. Перевод М.С. Козловой и Ю.А. Алексеева. – М.: Гнозис. – 1994. – 208 с.
45. Витушкин В.А. Определения Конституционного Суда Российской Федерации: особенности юридической природы. –. М.: Норма, 2005. – 144с.
46. Власов Ю.Л. Проблеми тлумачення норм права / НАН України. Інститут дер-жави і права ім. В.М. Корецького. – К. – 2001. – 177 с.
47. Власов Ю.Л. Проблеми тлумачення норм права: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01./ НАН України. Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – К.,
2000. – 17 с.
48. Вовк Д. Проблеми визначення та дії принципу верховенства права в Україні // Право України. – 2003. – №11. – С. 127-130.
49. Войшвилло Е.К. Понятие. – М.: Изд. моск. ун-та, 1967. – 288 с.
50. Волинка К.Г. Механізм забезпечення прав і свобод особи: питання теорії і практики: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук (12.00.01)/ НАН України. Ін-т держа-ви і права ім. В.М.Корецького. – К., 2000. – 16 с.
51. Вопленко Н.Н. Официальное толкование и конкретизация советских правових норм // Вопросы теории государства и права. – Саратов, 1971.
52. Вопленко Н.Н. Официальное толкование норм права. – М: Юрид. лит., 1976. – 118 с.
53. Вопленко Н.Н. Социалистическая законность и применение права / Под ред. М.И. Брайнина. – Саратов: Изд. Сара тун-та, 1983. – 184 с.
54. Габермас Ю. Дії, мовленнєві акти, мовленнєві інтеакції та життєвий світ: Пер. з нім. А.М. Єрмоленко / Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія. – К.: Лібра, 1999. – С. 287-323.
55. Гадамер Г.Г. Істина і метод / Пер. з нім. М.Кушніра. Т. 2. – К.: Юніверс, 2000.
– 480 с.
56. Гадамер Г.Г. Герменевтика і поетика: вибрані твори / Пер. з нім. – К.: Юніверс, 2001. – 280 с.
57. Гадамер Х.Г. Юридична герменевтика // Ж. Рюс. Поступ сучасних ідей: Панорама новітньої науки / Пер. з фр. В. Шевчук. – К.:Основи, 1998. – 669 с.
58. Галаган И.А. К проблемам теории правоприменительных отношений / И.А. Галаган, А.В. Василенко // Государство и право. – 1998. – №3. – С.12-19.
59. Гетман А.П. Процессуальные вопросы в природоресурсовом праве. – К., 1989.
60. Гойман В.И. Действие права (методологический анализ): Автореф. дисс. ... доктора юрид. наук (12.00.01)/ Академия МВД РФ. – Москва, 1992. – 42 с.
61. Головатий С. „Верховенство закону” versus „верховенство права”: філологічна помилка, професійна недбалість чи науковий догматизм? // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – №2(33). – С. 96-113.
62. Горшенев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. – М.: Юрид. лит., 1972. – 256 с.
63. Государственное право Германии. Сокращенный пер. нем. семитомного изда-ния в 2-х томах. Т. 1. – М.: Институт государства и права РАН, 1994. – 312 с.
64. Государственное право Германии. Сокращ. пер. нем. семитомного издания: В 2 т. – М.: Ин-т государства и права РАН. – 1994. Т. 2. – 320 с.
65. Гражданский процессуальный кодекс Украины. – Х.: Одиссей, 2005. – 192 с.
66. Гредескул Н. К учению об осуществлении права Интелектуальный процесс, требьующийся для осуществления права: Социально-юридические исследования.
– Х., 1900. – 235 с.
67. Гук Г.Н. Теоретические и прикладные проблемы реализации конституционно-го права советских граждан на обжалование действий (актов) государственных, общественных органов и должностных лиц: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: (12.00.02) / АН Украины. Ин-т государства и права. – Киев, 1991. – 16 с.
68. Гультай М. Прогалини і помилки при відправленні правосуддя (деякі питання поняття і вживання цих термінів) // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – № 5(24). – С. 209.
69. Гумбольдт В. фон Избранные труды поязыкознанию: Пер. с нем. / Общ. ред. Г.В. Рамишвили; Послесл. А.В. Гулыги и В.А. Звергинцева. – М.: Прогресс, 2001.
– 400с.
70. Гуссерль Э. Кризис европейских наук и трансцедентальная феноменология: Введение в феноменологическую философию. СПб.: Владимир Даль, 2004. – 400 с.
71. Давид Р. Основные правовые системы современности / Перевод и вступ. ста-тья В.А. Туманова. – М.: Прогресс, 1988. – 496 с.
72. Дерида Ж. Письмо та відмінність: Есе / Пер. з фр. В. Шовкун. – К.: Основи, 2004. – 600 с.
73. Дженис М., Кэй Р., Брэдли Е. Европейськое право в области прав человека (Практика и коментарии). Пер. с англ. – М.: Права человека, – 1997. – 640 с.
74. Докучаев И.И. Феноменологія знака: Психические, социальные и культурне аспекты семиозиса. – СПб.: Изд. РГУ им. А.И. Герцена, 1999. – 174 с.
75. Дражина И.В., Пономаренко Е.В. Правовое освоение действительности в сис-теме юридических категорий. – Тюмень, 1995.
76. Елисейкин П.Ф. Понятие, виды и структура советских гражданских процессуальных норм. Юридические гарантии применения права и режим социалистической законности // Межвузовский тематический зборник. – Яро-славль, 1976.
77. Ендовицкая Е.П. Доказательства в юридическом процессе: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук:12.00.01 / Саратовский юрид. ин-т. – Саратов, 1987. – 21с.
78. Ермоленко А.Н. Этика ответственности и социальное быцтие человека (современная немецкая практическая философия). – К.: Наукова думка, 1994. – 200 с.
79. Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія. – К.: Лібра, 1999. – 488 с.
80. Загальна теорія держави та права: Навч. посібник за ред. В.В. Копейчінова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 320с.
81. Зайцев И.М. Сроки в составе юридического производства // Юридические гаранти применения права и режим социалистической законности / Межвузовский тематический сборник. – Ярославль, 1976. – С. 118.
82. Зайцев И.М. Устранение судебных ошибок в гражданском процессе / Под ред. М.А Викут. – Саратов: Изд. Сарат. ун-та, 1985. – 135 с.
83. Зайцев И.М. Хозяйственный спор и арбитражный процесс: Вопросы теории.
– Саратов: Изд. Сарат. ун-та, 1982. – 82 с.
84. Зайцев Ю. Нові напрями висвітлення практики Європейського суду з прав людини // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. – 2000. – № 3. – С. 11.
85. Заєць А. Роль правової доктрини і правових ознак у дефінітивній ідентифікації права // Віснику Академії правових наук України. – № 11 – С. 40.
86. Закон України „Про Конституційний Суд України”: Відомості Верховної Ради України. 1996. №49. Ст. 272.
87. Закон України „Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” (від 18 березня 2004 року № 1629-ІV): Офіц. видання. – К.: Ін Юре. – 2004. – 28 с.
88. Заключительное коммюнике Х Конференции европейских конституционных судов // Вестник Конституционного Суда Российской Федерации. – 1996. – № 3. – С. 2-4.
89. Звегинцев В.А. История языкознания ХІХ – ХХ веков в очерках и извлечени-ях. Ч. 2. – М.: Просвещение, 1965. – 495 с.
90. Звеинцев В.А. Очерки по об щему языкознанию. – М.: Изд. Моск. ун-та, 1962.
– 384 с.
91. Зиманов С.З. Правовая наука: сфера и предмет // Сов. гос. и право. – 1982.
– № 10. – С. 43-48.
92. Иванов О.В. Доступность советского гражданського судопроизводства // Сов. госудапрство и право. – 1977. № 9. – С. 49.
93. Ильин Ю.Д. Лекции по истории и праву Европейского Союза. – Харьков: Консум. – 1998. – 156 с.
94. Исаков В.Б. Юридические факты в советском праве. – М.: Юрид. лит., 1984. – 144 с.
95. История политических и правовых учений. Учебник для вузов. / Под ред. В.С. Нерсесянца. – М.: НОРМА-ИНФА М, 1998. – 736 с.
96. История политических и правовых учений: Хрестоматия для юридических ву-зов и факультетов / Сост и общ. ред. Г.Г. Демиденко. – Харьков: Факт, 1999. – 1080 с.
97. История философии: Энциклопедия. – М.: Интерсервис; Книжный Дом, 2002.
– 1376 с.
98. Йокояма О.Б. Когнитивная модель дискуса и русский порядок слов. – М.: Языки славянской культуры, 2005. – 424 с.
99. Казимирчук В.П. Право и методы его изучения. – М.: Юрид. лит., 1965.
100. Калашников С.В. Система конституционных гарантий обеспечения прав и свобод граждан в условиях формирования в России гражданского общества // Государство и право. – 2002. – N 10. – С. 17-25.
101. Карін Грасхоф. Принцип верховенства права в конституційному судочинстві // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – № 4. – С. 33-38.
102. Каррі Д.П. Конституція Сполучених Штатів Америки. – К.: Веселка. – 1993.
– 192 с.
103. Каримский А.М., Маныкин А.С. и др. Конституция США: история и современность. – М.: Юрид. лит., 1988. – 320 с.
104. Касумов Ф.З. Конституционные основы юридического процесса // Советское государство и право. – 1985. – № 3. – С. 139.
105. Кельзен Г. Чисте правознавство / Пер. з нім. О. Мокровольського. – К.: Юні-верс, – 2004. – 496 с.
106. Керимов Д.А. Социология и правоведение // Государство и право. – 2001.
– №8. – С. 84-89.
107. Керимов Д.А. Философские проблемы права. – М.: Мисль, 1972. – 472 с.
108. Керимов Д.А. Философские основания политико-правовых исследований.
– М.: Мисль, 1986. –330 с.
109. Кернз В. Вступ до права Європейського Союзу. – К.: Знання, 2002. – 381 с.
110. Ким А.И., Основин В.С. Государственно-правовые процессуальные нормы и их особенности // Правоведение. – 1967. – № 4. – С. 43-49.
111. Клемент Т. Догматика захистних обов’язків у Німеччині – виконання конституційно-правових завдань // Вісник Конституційного Суду України. – 2003. – №6.
– С. 89-93.
112. Князєв В. Конституцiйнi гарантiї прав, свобод та обов’язкiв людини i громадянина в Українi // Право України. – 1998. – N11. – С. 29-32.
113. Князєв В.Г. Конституційні гарантії прав, свобод і обов’язків людини і громадянина в Україні // Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності: Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції. Донецьк, 27 квітня 2001року / За ред. І.Г.Кириченко. – Донецьк: ДІВС, 2001. – С. 155-164.
114. Ковальова О. Політико-правові та процедурні питання вступу до Європейського Союзу // Право України. – 2003. – № 4. – С. 119-123.
115. Ковальова О. Зближення законодавства Європейського Союзу з правовими ситемами держав-кандидатів на вступ до ЄС // Право України. – 2003. – № 9.
– С. 138-142.
116. Козлова М.С. Проблемы оснований математики (К публикации заметок Л. Витгенштейна) // В кн.: Витгенштейн Л. Философские работы. Часть ІІ. Пер. с нем. / Вступ. статья М.С. Козловой. Перевод М.С. Козловой и Ю.А. Алексеева. – М.: Гнозис, 1994. – 208 с.
117. Козловський А. Логіко-гносеологічні засади правової норми // Вісник Акаде-мії правових наук України. – 2000. – №4(19). – С. 98-109.
118. Козюбра М. Принцип верховенства права і конституційна юрисдикція // Віс-ник Конституційного Суду України. – 2000. – № 4. – С. 24-32.
119. Козюбра М. Правовий закон : проблема критеріїв // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – №2(33). – С. 83-96.
120. Колошин В. Логічна структура норми права (деякі практичні аспекти) // Право України. – 1995. – №7. – С. 7.
121. Колодій А.М. Принципи права в Україні: Монографія. – К.: ЮрІнком Інтер, 1998. – 206 с.
122. Колодій А.М., Халюк С.О. Ефективність дії законів в Україні // Науковий віс-ник НАВСУ. – К., 2003. – Вип.2. – С.23-29.
123. Колосов В.К. Некоторые проблемы трудового процесса // Сов. гос. и право.
– 1987. – № 3. – С. 47-51.
124. Коментар до Конституції України / За заг. ред .В.Ф. Опришка. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1996. – 378 с.
125. Конституции зарубежных государств. Учебное пособие. 2-е изд. – М.: БЕК.
– 586 с.
126. Конституції нових держав Європи та Азії / Упоряд. С. Головатий. – К.: Укр. Правн. Фундація. Вид-во „Право”. – 1996. – 544 с.
127. Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 1997 – 2001. Книга 1 / Відповід. редак. канд. юрид. наук П.Б. Євграфов. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 512 с.
128. Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 1997 – 2001. Книга 2 / Відповід. редак. канд. юрид. наук П.Б. Євграфов. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 504 с.
129. Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 2001 – 2002 / Відповід. редак. канд. юрид. наук П.Б. Євграфов. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 384 с.
130. Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 2000. – 734 с.
131. Конституція України від 28 червня 1996 року. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
132. Копейчиков В.В., Сущук В.И. Реальный социализм: демократия, личность, права человека. – К.: Вища школа, 1983. – 151 с.
133. Копєйчиков В. Соціальна держава як політична реальність // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – № 5(25). – С. 216-223.
134. Копейчіков В.В. Теоретичні і практичні питання тлумачення Конституції // Вісник Академії правових наук України. – 1996. – №7. – С. 61-64.
135. Копнин П.В., Попович М.В., Жариков Е.С. и др. Логика научного исследования / Отв. ред. П.В. Копнин и М.В. Попович. – М.: Наука. – 1965. – 360 с.
136. Коренев О.В., Лазарев В.В. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. – М.: Юристъ, 1999. – 520с.
137. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. і вузів.
– К.: Вен турі, 1996. – 208с.
138. Кох Х., Магнус У., Винклер фон Моренфельс П. Международное частное право и сравнительное правоведение / Пер. с нем. Ю.М. Юмашева. – М.: Междунар. отношения. – 2003. – 480 с.
139. Кравченко С.П. Мова як фактор правоутворення та законотворення: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Одеська національна юридична академія. – Одеса, 2000. – 20 с.
140. Красницька А.В. Юридичні документи: техніка складання, оформлення та редагування: Посібник. – К.: Націон. акад. внутр. справ України, 2003. – 500 с.
141. Кръстев В.Т. Коммуникативная компетенция в новой этнокультурной среде: Автореф. дис. … канд. социол. наук: 22. 00.01 / Ин-т социологии АН СССР. – М., 1990. – 24 с.
142. Крылов В.Н. К проблеме логического начала в познании права // Роль государства и права в совершенствовании социалистического общества (актуальные проблемы теории). – М., 1985.
143. Крымский С.Б., Парахонский Б.А., Мейзерский В.М. Эпистемология культу-ры: Введение в обобщенную теорию познания. – К.: Наукова думка, 1993. – 216 с.
144. Куаныков М.К. Судебный прецедент как источник права в англосаксонской системе права: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Казахский национальный ун-т им. аль-Фараби. – Алмааты, 2002. – 29 с.
145. Кудрявцев Ю.В. Нормы права как социальная информация. – М.: Юрид. лит, 1981. – 144 с.
146. Кудрявцев В.Н., Никитский В.И., Самощеннко И.С., Глазырин В.В. Эффективность правових норм. – М.: Юрид. лит., 1980. – 242 с.
147. Кудрявцев В.Н., Казимирчук В.П. Современная социология права: учебник для юрид. факул. и ин-тов. – М.: Юристъ, 1995. – 227 с.
148. Кучинский В.А. Политико-правовой механизм реализации и охраны конституционных прав граждан // Актуальные теоретические проблемы развития государственного права и советского строительства. – М.: ИГПАН СССР, 1976. – С. 93-98.
149. Лазарев В.В. Применение советского права. – Казань: Изд. Казан ун-та, 1972.
– 200 с.
150. Лазарев В.В. Эфективность правоприменительных актов (Вопросы теории).
– Казань: Изд. Казан. ун-та, 1975. – 207 с.
151. Лазарев В.В. Пробелы в праве и пути их устранения. – М.: Юрид. лит., 1974.
– 184 с.
152. Лазарев В.В. Пробелы в праве. (Вопросы понятия пробелов и критика теорій беспробельностим права) / Казан. гос. ун-т. – Казань: Изд. Казан. ун-та, 1969. – 96 с.
153. Лазарев В.В., Левченко И.П. Правоприменительная деятельность органов внутренних дел: Учебн. пособ./ Акад. МВД СССР. – М., 1989. – 84 с.
154. Лазарев В.В., Липень С.В. Теория государства и права: Учебник для вузов. – М.: Спартак, 1998. – 448с.
155. Легенды и мифы Древней Греции и Древнего Рима. – Воронеж: ИПФ: Воро-неж, 1993. – 608 с.
156. Ледях И.А. Хартія основных прав Европейского Союза // Государство и право. – 2002. – № 1. – С. 51-58.
157. Лейст О.Э. Санкции и ответственность по советскому праву (теоретические проблемы). – М.: Изд. МГУ, 1981. – 239 с.
158. Лисюткин А.Б. Юридическая техника и правовые ошибки // Государство и право. – 2001. – №11. – С. 22-28.
159. Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н. Ярцева, – М.: Сов. энциклопедия, 1990. – 685 с.
160. Лузин В.В. Методы толкования конституции в деятельности Верховного Су-да США // Государство и право. – 1997. – № 10. – С. 90-93.
161. Лукьянова Е.Г. Тенденции развития процессуального законодательства в свете общей теории права // Государство и право. – 2003. – №2. – С.104-108.
162. Луспеник Д.Д. Застосування новел ЦК та ЦПК України в судовій практиці. Серія „Судова практика”. – Харків: Харків юридичний, 2005. – 432 с.
163. Луспеник Д. Розмежування оцiночних суджень та стверджень про факти при розглядi справ про захист честi, гiдностi та дiлової репутацiї // Право України. – 2003. – N 11. – С. 57-59.
164. Лучин В.О. Конституция Российской Федерации. Проблемы реализации. – М.: ЮНИТИ, 2002. – 564 с.
165. Лучин В.О. Теоретические проблемы реализации конституционных норм: Дисс. … д-ра юрид. наук в форме научного доклада, выполняющего функции автореферата (12.00.01) / Комитет по высшей школе РФ. Московский юридический ун-т. – М., 1993. – 83 с.
166. Лысенков С.Л. Гарантии прав и свобод личности в советском обществе: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук (12.00.02)/ Ин-т государства и права АН УССР. – К., 1976. – 24 с.
167. Лисенков С.Л. Закон „Про Конституційний Суд України