ПРАВОПОВАГА ЯК ЦІННІСНЕ ЯВИЩЕ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

brief description

ЗМІСТ

Вступ........................................................................................................................3
Розділ 1. Правоповага - необхідна складова правової основи громадянського суспільства : поняття, особливості.................................... 9
1.1. Громадянське суспільство та особливості його правової основи.............. 9
1.2. Співвідношення законослухняності й правоповаги у правомірній поведінці громадян................................................................................................34
1.3. Правоповага як ціннісна правова категорія й особливий стан (почуття) особистості як суб’єкта права..............................................................................46
Висновки до розділу 1.......................................................................................... 65
Розділ 2. Правоповага в системі цінностей правової основи громадянського суспільства..............................................................................68
2.1. Природне право, правові закони і правоповага: взаємозв’язок і розвиток..................................................................................................................68
2.2. Правова свідомість і правоповага: загальне, особливе та взаємозв’язок.........................................................................................................95
2.3. Правоповага як елемент правової культури..............................................110
Висновки до розділу 2........................................................................................123
Розділ 3. Формування правоповаги за умов становлення громадянського суспільства в Україні.......................................................................................126
3.1. Мотивація правоповаги і масової правомірної поведінки в умовах функціонування громадянського суспільства.................................................126
3.2. Подолання правового нігілізму, вирішення юридичних конфліктів і обмеження зловживання правом як чинники формування правоповаги.........................................................................................................143
3.3. Правова соціалізація і правове виховання – передумови формування правоповаги.........................................................................................................159
Висновки до розділу 3........................................................................................172
Висновки.............................................................................................................176
Список використаних джерел.........................................................................183
ВСТУП

Актуальність теми. Українська правова система знаходиться на складному перехідному етапі свого розвитку. У цих умовах загострюється проблема правомірної поведінки, зокрема, основи, мотивації останньої. Виявляється, що стійка масова правомірна поведінка ґрунтується перш за все на такому явищі як правоповага. Це робить аналіз природи правоповаги актуальною проблемою сучасної загальнотеоретичної правової науки.
Актуальність проблеми визначена ще й тим, що правоповага (яка реально формується тільки в умовах громадянського суспільства й правової держави) стає однією з їх найважливіших цінностей. Тому дослідження процесів формування громадянського суспільства і правової держави не може обійтися без детального аналізу правоповаги.
Філософська, соціологічна, юридична та інші науки мають запас знань, що дозволяє значною мірою виявляти й обґрунтовувати теоретичні підходи до осмислення різних аспектів юридичної категорії “правоповага” і пов’язаних з нею інших компонентів правової основи громадянського суспільства. Особливого значення тут набувають наукові здобутки в пізнанні громадянського суспільства, правової держави, природного і позитивного права, правових законів, правосвідомості, правової культури, правової поведінки, правового нігілізму, юридичної конфліктології, правового виховання та ін. Значний внесок у розвиток теоретичних аспектів даної проблеми зробили такі відомі дослідники з теорії держави і права, як С.С. Алексєєв, Н.С. Бондар, С.В. Бобровнік, О.Б. Венгеров, О.В. Волошенюк, К.С. Гаджиєв, Л.М. Герасіна, Ю.І. Гревцов О.Г. Данільян, І.І. Кальной, М.І. Козюбра, В.В. Копейчиков, О.А. Лукашева, М.М. Марченко, М.І. Матузов, В.С. Нерсесянц, Ю.М. Оборотов, В.В. Оксамитний, С.М. Олейников, М.І. Панов, В.Д. Перевалов, О.В. Петришин, П.М. Рабінович, О.Ф. Скакун, В.М.Селіванов, С.С. Сливка, О.В. Скрипнюк, Ю.М. Тодика, М.В. Цвік, В.А. Четвернін, та ін. У процесі розробки окремих питань дослідження використано праці таких мислителів, як Аристотель, Г.Гегель, Т. Гоббс, Г. Гроцій, І. Кант, Дж. Локк, Ш. Монтеск’є, Ф. Ніцше, Б.Спіноза, М. Цицерон, а також роботи дореволюційних учених М.О. Бердяєва, І.О. Ільїна, Б.О. Кистяковського, М.М. Коркунова, П.І. Новгородцева, В.С. Соловйова, Є.М. Трубецького, Б.М. Чичеріна, Г.Ф. Шершеневича та ін.
Нормативно-правову базу дисертаційної роботи склали положення Конституції України, чинне законодавство України, міжнародно-правові акти з прав людини та інші джерела.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження безпосередньо пов'язане з тематикою науково-дослідних робіт кафедри теорії держави та права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і виконано в межах Державної цільової комплексної програми "Розвиток демократичних процесів у правовій державі" (номер державної реєстрації 0186.0.070866).
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у визначенні теоретичних аспектів юридичної категорії “правоповага” як особливого правового і психологічного явища (почуття особистості), що виявляється в умовах формування і функціонування громадянського суспільства й зумовлює характер масової правомірної поведінки членів даного суспільства.
Відповідно до поставленої мети в дисертації поставлені й послідовно вирішуються такі основні задачі:
– розглянути особливості ставлення особистості до права, інших його компонентів і власної правової поведінки в умовах формування громадянського суспільства;
– дати критичний аналіз стану розробки проблеми правоповаги в межах теорії держави та права й визначити місце даної юридичної категорії в сучасному логіко-понятійному апараті;
– виявити природу, поняття, характерні риси й ціннісні якості правоповаги як особливого елемента правової основи громадянського суспільства, що формується;
– проаналізувати характер співвідношення і взаємозв’язку правоповаги з природним правом, правовими законами, позитивною правосвідомістю, розвинутою правовою культурою;
– показати важливість подолання негативних явищ у правовій системі суспільства як передумови становлення правоповаги й масової правомірної поведінки;
– виокремити основні напрямки формування й зміцнення правоповаги в умовах становлення громадянського суспільства в Україні.
Об’єктом дослідження є громадянське суспільство, його правова основа, правові закони, правова поведінка, особливості психічного світу особистості як суб’єкта права, які дозволяють осмислити природу та потенціал юридичної категорії «правоповага».
Предмет дослідження – природа, поняття, особливості правоповаги як правової властивості (почуття, стану) особистості; основні напрямки формування правоповаги в період становлення й розвитку громадянського суспільства в Україні.
Методи дослідження. В основу методології дослідження покладено комплексний підхід, зумовлений специфікою теми роботи і пов’язаний з використанням загальнонаукових і спеціальнонаукових методів. На всіх стадіях опрацювання теми автор використовував метод діалектики з метою з’ясування сутності правоповаги, закономірностей і особливостей її функціонування, взаємодії з іншими правовими явищами. На окремих етапах дослідження використовувалися також системний і структурно-функціональний методи, зокрема, при визначенні поняття правоповаги, його характерних ознак, з’ясуванні його взаємозв’язку з іншими правовими категоріями. Методи тлумачення застосовувалися для з’ясування змісту норм, що регулюють правомірну поведінку суб’єктів правових відносин. Метод моделювання та прогнозування використовувався при розробці теоретичної конструкції правоповаги. Широке застосування в роботі знайшли категорії та способи формальної логіки: поняття, визначення, доказ і спростування, судження, аналіз, синтез, порівняння, узагальнення тощо.
Дисертаційна робота ґрунтується на загальних методологічних поло-женнях, які закріплені в Основному Законі України: орієнтація на загальнолюдські цінності, розбудова демократичної, соціальної, правової держави, додержання принципів гуманізму, поваги, людської гідності, свободи та справедливості.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою, у якій уперше комплексно досліджуються загальнотеоретичні проблеми правоповаги, її взаємодії з іншими правовими явищами за умов формування засад правової, демократичної держави. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній юридичній науці в дисертації здійснено комплексний підхід до виявлення теоретичних і практичних аспектів поважного ставлення членів суспільства до права, правових законів та інших позитивно-юридичних явищ в умовах формування та функціонування громадянського суспільства в Україні. Зокрема:
вперше:
– запропоновано авторське розуміння поняття правоповаги як специфічного стану (почуття) особистості як суб’єкта права й однієї з соціально-правових цінностей, що опосередковують і відбивають процеси становлення і функціонування громадянського суспільства;
– показано співвідношення між поняттями “правоповага” і “законослухняність”, зроблено висновок про те, що законослухняна поведінка може бути пов’язана з антидемократичним режимом; в умовах демократії, становлення громадянського суспільства і правової держави реально виявляє себе в основному правомірна поведінка, заснована на дійсній правоповазі;
– обґрунтовано взаємозв’язок правоповаги як юридичної цінності та природного права й правових законів, що зумовлюють юридичну основу громадянського суспільства і покликані належним чином акумулювати, збагачувати, наповнювати новим змістом позитивне право як нормативний регулятор найбільш важливих громадських відносин. Підкреслено, що потенціал природного права, відображаючись у правових законах, зумовлює сутність правоповаги і заснованої на ній правомірної поведінки;
удосконалено положення щодо:
– значення подолання правового нігілізму, вирішення юридичних конфліктів, обмеження можливостей зловживання правом як важливих форм забезпечення сприятливих умов для масової правомірної поведінки і правоповаги, що знаходиться в її основі;
– правоповаги як загальносоціальної цінності, невід'ємного і природного елемента правової культури громадянського суспільства, який зумовлює масову правомірну поведінку;
– місця категорії “правоповага” в логіко-понятійному апараті теорії права, що виключає її тотожність із поняттям “законослухняність;
дістали подальший розвиток положення щодо:
– перспектив правової соціалізації і правового виховання як ефективних засобів формування дійсної правоповаги;
– характерних рис мотивації правоповаги у взаємозв’язку з мотивацією правомірної поведінки індивідів в умовах формування громадянського суспільства;
– особливостей співвідношення правосвідомості й правоповаги, зроблено висновок про становлення правоповаги лише в носіїв позитивної (не деформованої) правосвідомості, схильних до реалізації винятково правомірної поведінки.
Практичне значення одержаних результатів. У науково дослідницькій сфері матеріали дисертації можуть стати підґрунтям для подальших розробка концепцій правоповаги, загальнотеоретичних досліджень її природи та взаємодії з правовою свідомістю і культурою, правомірною поведінкою, її ролі в становленні та формуванні правової системи суспільства. У правотворчій сфері висновки та пропозиції можуть бути використані при розробці законів та інших нормативно-правових актів з тим, щоб регулювання ними питань, пов’язаних з правами, свободами, честю, гідністю громадян, викликало в них повагу, внутрішнє переконання в їх необхідності і цінності. У правореалізаційній сфері положення дисертації, як сутнісного елементу правової свідомості і культури, об’єктивно можуть сприяти тому, щоб виконання, додержання, застосування норм права були оптимально точні, неухильні і правильні. У навчальному процесі – теоретичні висновки і положення дисертації можуть бути використані при підготовці підручників, навчальних посібників з курсів “Теорія держави і права”, “Філософія права”, викладанні відповідних навчальних дисциплін. У правовиховній сфері запропоновані положення можуть слугувати матеріалом у виховній роботі по підвищенню рівня правової культури населення та державних службовців.
Апробація результатів дисертації. Дисертаційна робота обговорювалася по розділах і в цілому на засіданнях кафедри теорії держави та права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження доповідалися на науково-практичних конференціях, а також використовувалися автором під час проведення аудиторних занять.
Публікації. Сформульовані в дослідженні положення, висновки та пропозиції викладені автором у трьох статтях, які були опубліковані у фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених ВАК України, та двох тезах повідомлень за результатами наукових конференцій.
Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації визначена метою і предметом дослідження. Робота складається зі вступу, 3-х розділів, які містять 9 підрозділів, висновків і переліку використаних джерел (237 найменувань). Загальний обсяг дисертації – 200 сторінок, з яких основний зміст становить 182 сторінки.

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснене теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що полягає у визначенні теоретичних аспектів юридичної категорії «правоповага» як особливого правового і психологічного явища, що виявляє себе в умовах формування і функціонування громадянського суспільства. Вирішення цього наукового завдання є однією з важливих умов пізнання чинників ефективного становлення масової правомірної поведінки членів цього суспільства.
На підставі проведеного дослідження правоповаги як юридичного явища можна зробити такі основні висновки.
1. Правоповага як юридична категорія й особлива властивість особистості формується лише в умовах становлення і функціонування громадянського суспільства і правової держави на відповідній правовій основі. Правова основа громадянського суспільства – це система правових законів і норм, юридичних засобів і механізмів, індивідуально-психологічних і оціночно-правових станів (правосвідомість, правова культура та ін.), за допомогою яких здійснюється ефективне регулювання суспільних відносин, забезпечується надійна реалізація прав і свобод особи, зумовлюється масова правомірна поведінка, заснована на стійкій правоповазі суб’єктів права, і тим самим досягається торжество законності і належного правопорядку у країні.
Лише у правовій основі громадянського суспільства відбито ідеї і вимоги права як соціальної цінності, що сповідує вищу справедливість, виключає свавілля, гарантує рівну свободу для кожної особистості. Право у громадянському суспільстві віддає пріоритет особистості, її правам і свободам як вищій цінності. Правовий характер громадянського суспільства реалізується в усіх найважливіших сферах приватного і громадського життя лише при визнанні його необхідності і корисності більшістю громадян. Громадянське суспільство – сфера прояву ціннісних якостей права, завдяки яким особистість не декларативно, а на практиці реалізує свої життєві інтереси і потреби, орієнтуючись при цьому винятково на правомірну поведінку, яка мотивована позитивною правосвідомістю, високою правовою культурою та їх наслідком – стійким почуттям правоповаги.
2. Усвідомлення дійсного змісту правоповаги передбачає відмежування цього поняття від поняття “законослухняність”. Не може бути поваги до права і законів, якщо вони протистоять повсякденним інтересам і потребам членів суспільства. Ставлення до права і законів змінюється лише в умовах формування громадянського суспільства, коли дійсні правові цінності починають слугувати інтересам людини. Тут відбувається поступовий перехід від формальної законослухняності до ціннісно-поважного ставлення до права, позитивних явищ юридичної дійсності. Правоповага стає не лише властивістю, станом, моделлю психологічного світу особистості, але й закономірністю, цінністю громадянського суспільства.
3. Формування правоповаги відображає, фіксує позитивно-ціннісний, життєво-необхідний, корисно-практичний вплив права, правових законів та інших юридичних явищ на основні сфери життя громадянського суспільств, що відбиваючись у правосвідомості, правовій культурі, внутрішньому світі особистості, створює умови для появи настанови щодо позитивної оцінки явищ правової дійсності і здійснення правомірної поведінки членами суспільства.
Правоповага – це духовно-психологічна властивість особистості, що полягає в позитивно-ціннісному, конструктивно-критичному ставленні до права, правових явищ, які відображають і забезпечують права і свободи індивіда, формується в умовах громадянського суспільства на основі позитивної правосвідомості і досконалої правової культури та проявляється в масовій правомірній поведінці. У такій якості правоповага розглядається як цінність громадянського суспільства.
4. Правоповага являє собою реакцію людини на цінності природного права, без трансформації яких у позитивне право, закони і юридичні норми не можуть повною мірою враховувати життєві інтереси особистості, визнаної вищою соціальною цінністю. Тому правоповага складається лише в умовах, коли позитивне право наповнюється ідеями, принципами, вимогами природного права, тобто лише в умовах панування правового закону. Правовий закон заснований на провідних цінностях природного права, закріплює і забезпечує, перш за все, права, свободи, законні інтереси людини і громадянина, покладає на суб'єктів права необхідні юридичні обов'язки, відбиває основні потреби громадянського суспільства і є його правовою основою, безпосередньо регулює та охороняє життєво важливі суспільні відносини. Правовий закон як втілення природного права є однією з головних передумов формування правоповаги і мотивації правомірної поведінки.
5. Процес становлення правоповаги безпосередньо пов’язаний із правосвідомістю на її суспільному та індивідуальному рівнях. В умовах формування громадянського суспільства ціннісні аспекти права сприяють розвиткові позитивної правосвідомості і разом із цим – становленню правоповаги. У співвідношенні правосвідомості і правоповаги як специфічних юридичних категорій і психологічних станів особистості вбачаються аспекти загального, особливого і взаємозв’язку, що підкреслює теоретичне і практичне значення зазначених правових явищ. Ціннісного значення набувають ті грані правосвідомості, що природно сполучаються з правоповагою, тобто відображають позитивно-правові сторони життя суспільства. Правосвідомість – категорія більш широка, ніж правоповага, оскільки враховує всю сукупність ідей, поглядів, чуттів, емоцій, які характеризують ставлення особистості до правової дійсності в цілому. Правоповага є категорією виборчої властивості, тому що відображає, враховує лише позитивні, корисні, ціннісні сфери правової реальності. Слід зазначити, що вчення про правосвідомість і теоретичні аспекти правоповаги багато в чому перетинаються, мають загальні соціально-юридичні корені, основу для взаємозумовленості.
6. Правоповага є особливим структурним елементом розвиненої правової культури. У разі відсутності правової культури або її низького рівня поважне ставлення до права, законів практично не має місця. За умов авторитарних політичних режимів люди не стільки поважали закони, скільки боялися їх, і тому їх правова культура була ідеологізована, носила фальшивий характер. Без дійсної правової культури правоповага як стан психологічного світу особистості та як правова цінність просто не може відбутися. Тому питання співвідношення і взаємозв’язку правової культури і правоповаги мають важливе теоретичне і практичне значення. Високий рівень правової культури суспільства й особистості відображає позитивний зміст правосвідомості, розвинуту частину законодавства, засновану на правових законах, співвідноситься із системою забезпечення прав і свобод людини і громадянина, лежить в основі законності і правопорядку, ефективної діяльності юридичних установ і тим самим ініціює формування правоповаги. Таким чином, ціннісний потенціал правоповаги дозволяє розглядати його як самостійний елемент правової культури.
7. Мотивація правоповаги і правомірної поведінки являє собою єдиний процес, пов’язаний із внутрішнім світом людей, їхньою правосвідомістю, правовим мисленням, правовою культурою. Формування правоповаги – процес цілеспрямований, розрахований на досягнення передбачуваної, стійкої правомірної поведінки, здійснюваної людьми, що ставляться до права, правових законів як соціальних цінностей. При цьому в основі формування мотивів правової поведінки (і відповідно правоповаги) лежать потреби, спонукання, наміри, цілі як індивідуально-психологічні явища, що визначають характер цієї поведінки (правомірної або протиправної) і наближають особистість до почуття правоповаги або віддаляють її від цього стану.
Перш ніж дійти до почуття правоповаги, суб’єкт права критикує й оцінює правове середовище, зіставляє його з власними інтересами і потребами, і тільки знайшовши правові цінності і “пропустивши” їх через свій внутрішній світ, він починає сприймати практичне призначення права, правових законів, юридичних норм як життєво необхідного блага. На цій основі відбувається перехід особистості від інертного споглядання правових засобів до більш активної правової позиції, в тому числі – від законослухняності до правоповаги. Мотивація правоповаги і правомірної поведінки відбувається за допомогою всіх позитивних індивідуально-психологічних якостей суб’єкта права – правосвідомості, правової культури, юридичного досвіду, морального потенціалу тощо. Життя людей у громадянському суспільстві набуває більш глибоку свідомість, значущість, помітний ступінь цивілізованості, правомірності, гідності, що позначається і на поважному ставленні до правових цінностей, без яких неможливо забезпечити права і свободи людини і громадянина, законність і правопорядок, масову правомірну поведінку.
8. Серед заходів, спрямованих на створення умов для розвитку правоповаги, важливе місце відводиться подоланню правового нігілізму, який перешкоджає формуванню позитивної правосвідомості, впровадженню належної правової культури і тим самим – становленню правоповаги. У сучасних умовах правовий нігілізм, живучий на буденно-повсякденному, особистісному рівні, негативно впливає на ту правову основу, на якій відбувається становлення правоповаги, що в остаточному підсумку нівелює поважне ставлення людей до права, його цінностей.
9. Для формування масової правоповаги важливим є успішне розв’язання юридичних конфліктів у суспільстві. Несумісність прагнень, інтересів, оціночно-правових поглядів протиборчих сторін значною мірою зумовлена вадами в правових знаннях, недосконалим потенціалом правосвідомості, правової культури, відсутністю почуття правоповаги в однієї або обох (усіх) сторін. Одночасний перебіг і розв’язання юридичного конфлікту позитивно або негативно впливають на стан і розвиток правосвідомості, правової культури учасників конфлікту, вносять корективи у процес оцінки відповідних правових явищ. У результаті одні суб’єкти переконуються у правоті зайнятої правової позиції, інші – визнають помилковість свого правового вибору. Таким чином, конфліктуючі сторони роблять з цього висновки на майбутнє і головне – починають вбачати у праві і правових законах ті цінності, які дозволяють об’єктивно і справедливо розв’язувати найгостріші і складні юридичні конфлікти. Успішне вирішення юридичних конфліктів позитивно впливає на становлення і посилення почуття правоповаги в усе більшої кількості громадян.
10. Серед заходів, які спрямовані на забезпечення умов для поширення правоповаги важливе місце займає боротьба зі зловживанням правом. Один з найважливіших правових принципів громадянського суспільства – повага прав і свобод інших людей як своїх власних. Цей принцип виходить з необхідності утримуватися від будь-яких дій (бездіяльності), що прямо або побічно можуть погіршити соціальний або правовий статус тієї чи іншої людини, порушити її правовий комфорт. Тут мова йде про виключення не лише протиправних діянь, але й фактів грубого зловживання правом. У демократичному суспільстві кожен носій розвинутої правосвідомості, правової культури і правоповаги не лише поводиться правомірно, але й не допускає при цьому будь-якого шкідливого побічного впливу на права і свободи інших людей, тобто не зловживає правом, своїми максимальними юридичними можливостями. Зловживання правом у будь-якій його формі є антиподом позитивної правосвідомості, моральності, воно не сумісне із загальним змістом правової культури і тому стає перешкодою на шляху становлення дійсного почуття правоповаги.
11. Формування правоповаги особистості значною мірою зумовлене впливом правової соціалізації і правового виховання, між якими встановлюється тісний взаємозв’язок. У ході правової соціалізації особистість набуває визначений юридичний досвід, критично оцінює правову дійсність, шукає своє місце і робить вибір у багатогранному правовому світі, аналізує особливості своєї правової поведінки і робить висновки при зіткненні з відповідними правовими явищами. Правова соціалізація з усіма її позитивними і негативними сторонами представляє образ особистості як суб’єкта права і суб’єкта правового виховання. Звідси – формування правоповаги являє собою закономірний результат ефективного і цілеспрямованого правового виховання, у ході якого особистість не лише засвоює певні правові знання і набуває юридичні навички, але й знаходить почуття поваги до права, правових законів та інших правових цінностей, що дозволяє їй передбачувано та усвідомлено правомірно діяти в найскладніших життєвих ситуаціях.
Носій правоповаги покликаний займатися самовихованням, виробляти в собі почуття власної гідності, що дозволяє йому самоутверджуватися не лише у громадянському житті, але й у різних сферах багатогранної правової дійсності, головним принципом якої є вимога правомірної поведінки. У правосвідомості, правовому мисленні і правовій культурі кожного члена громадянського суспільства повинна знаходити висвітлення та система життєво-правових цінностей, що сприяють становленню почуття правоповаги і його природного наслідку – правомірної поведінки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К., 1996.
2. Конституція України: Науково-практичний коментар / В.О. Авер’янов, О.В. Батанов, Ю.В. Баулін та ін.; Ред. кол.: В.Я. Тацій, Ю.П. Битяк, Ю.М. Грошевий та ін. – Х.: Право; К.: “Концерн Вид. Дім “Ін-Юре”, 2003. - 766 с.
3. Алексеев С.С. Восхождение к праву. Поиски и решения. – М.: Норма, 2001. – 748 с.
4. Алексеев С.С. Общая теория права. – М: Юрид. лит., 1981. – Т. 1. – 359 с.
5. Алексеев С.С. Право. Опыт комплексного исследования. – М.: Ста-тут, 1999. – 710 с.
6. Алексеев С.С. Теория права. – М., 1995. – 320 с.
7. Алексеев С.С. Философия права. – М.: Норма, 1997. – 329 с.
8. Андреева Т.М. Социальная психология. – М.: Изд-во МГУ, 1988. -420 с.
9. Арато А. Концепции гражданского общества: восхождение, упадок и воссоздание и направления для дальнейших исследований // Полис. – 1995. – № 3. – С. 50-51.
10. Аристотель. Политика. Афинская полития. – М., 1997. – 458 с.
11. Ахиезер А. Дезорганизация как категория общественной науки // Общественные науки и современность. 1995. – № 6. – С. 190-197.
12. Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации. – М.: Норма-Инфра, 1998. – 741 с.
13. Байниязов Р.С. Конституция и современное правосознание // Кон-ституционное развитие России: Мезвуз. научн. сб. – Саратов, 1996.
14. Байниязов Р.С. Правосознание: психологические аспекты // Правоведение. – 1998. – № 3. – С. 340 – 362.
15. Баранов В.М., Русинов Р.К., Сальников В.П., Семитко А.П. Правосознание, правовая культура и правовое воспитание // Теория государства и права / Под ред. В.К. Бабаева. – М.: Юристъ, 1999. – 644 с.
16. Баранов П.П. Правосознание и правовое воспитание // Общая теория права: Курс лекций / Под ред. В.К. Бабаева. – Н. Новгород, 1993. – 544 с.
17. Баранов П.П., Русских В.В. Проблемы теории правосознания и правовой культуры. – Ростов-н/Д, 1999. – 76 с.
18. Бартошек М. Римское право. Понятие. Термины. Определения. – М.: Юрид. лит., 1989. – 448 с.
19. Баскин Ю.Я. Очерки философии права. – Сыктывкар, 1996. – 346 с.
20. Бердяев Н.А. О человеке, его свободе и духовности // Избранные труды. – М.: Флинта, 1999. – 311 с.
21. Бержель Ж.-Л. Общая теория права / Под общ. ред. В.И. Даниленко. – М., 2000. – 575 с.
22. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. – М., 1986. – 421 с.
23. Бойков А.Д. Методологические и методические вопросы пропаганды права // Вопросы теории и практики правового воспитания. – М., 1976. – 266 с.
24. Бойков А.Д. Некоторые вопросы теории правового воспитания // Правовая культура и вопросы правового воспитания. – М., 1974. – 202 с.
25. Большой энциклопедический словарь / Глав. ред. А.М. Прохоров. – М.; СПб., 1997. – 884 с.
26. Большой юридический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева, В.Д. Зорькина, В.Е. Крутских. – М.: Инфра-М, 1998. – 1434 с.
27. Бондарь Н.С. Права человека и местное самоуправление в Российской Федерации. – Ростов-н/Д, 1998. – 382с.
28. Варывдин В.А. Гражданское общество // Социально-политический журнал. – 1992. – № 8. – С. 26-31.
29. Васильев А.М. Правовые категории. Методологические аспекты разработки системы категорий теории права. – М.: Юрид. лит., 1976. – 656 с.
30. Васильев В.Л. Юридическая психология. – СПб.: Питер. ком., 2003. – 656 c.
31. Васильчук Ю.А. Социальное развитие человека. Фактор социума // Общественные науки и современность. – 2004. – № 1. – С. 43-49.
32. Ващенко I.В. Конфлiктологія: історичний вимір // Вісник Університету внутрішніх справ. – Х., 1998. – Вип. 3-4. – С. 34-41.
33. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Ред. В.Т. Буссел. – К.: Ірпінь; ВТФ “Перун”, 2002. – 1024 с.
34. Величко А.М. Нравственный идеал и право // Правоведение. – 2002. – № 2. – С. 56-62.
35. Венгеров А.Б. Теория государства и права. – М.: Новый юрист, 1998. – 622 с.
36. Волошенюк О.В. Види правового нiгiлiзму // Теоретичні основи правознавства. – К., 1999. – С. 12-19.
37. Вышинский А.Я. Вопросы теории государства и права. – М., 1949. -424 с.
38. Гавриленко В.И. Гражданское общество: понятие и конституционные основы // Конституционное развитие России. – Саратов, 1993.
39. Гавриленко В.И. Институты гражданского общества: проблемы становления и развития // Конституционное развитие России: Межвуз. науч. сб. – Саратов, 1996. – 148 с.
40. Гаджиев К. Гражданское общество и правовое государство // Мировая экономика и международные отношения. – 1991. – № 9. – С. 46-51.
41. Гаджиев К.С. Концепция гражданского общества: идейные истоки и основные вехи формирования // Вопросы философии. – 1991. – № 7. – С.24-32.
42. Ганзенко О.О. Формування правової культури особи в умовах розбудови правової держави Україна / Автореф. ... канд. юрид. наук. – К., 2003. – 16 с.
43. Гегель Г.В.Ф. Философия права. – М., 1990. – 526 с.
44. Герасина Л.Н., Панов Н.И. Актуализация юридической компоненты в конфликтологии // Проблемы законности. – 1999. – № 38. – С.16-28.
45. Гоббс Т. Сочинения: В 2 т. – М., 1991. – Т. 1. – 731 с.
46. Голенкова З.Т., Витюк В.В., Гридчин Ю.В. Становление гражданского общества и социальная стратификация // Социологические исследования. – 1995. – № 6. – С. 15-19.
47. Гражданское общество. Истоки и современность: 2-е изд. – СПб.: Юрид центр Пресс, 2002. – 255 с.
48. Гражданское общество: теория, история, современность. – М., 1999. – 134 с.
49. Гранат Н.Л. Правосознание и правовая культура // Юрист. – 1998. – № 11-12. – 518 с.
50. Гранат Н.Л. Правосознание и правовое воспитание // Общая теория государства и права. Академический курс. – Т. 3. / Под ред. М.Н. Марченко. – М.: Зерцало, 2001. – 724 с.
51. Гревцов Ю.И. Обеспечение правомерного поведения граждан // Законность в Российской Федерации. – М.: Спарк, 1998. – 202 с.
52. Гроций Гуго. Собр. соч. – К., 1981. – 890 с.
53. Даль В.И. Толковый словарь русского языка. Современная версия. – М., 2002. – 780 с.
54. Данильян О.Г. Деякі проблеми формування правової культури в перехідному суспільстві // Державне будівництво та місцеве самоврядування: Зб. наук. пр. – Вип. 7. – Х.: Право, 2004. – С.17-22.
55. Демидов А.И. Политический радикализм как источник правового нигилизма // Государство и право. – № 4. – С.4-16.
56. Дзодзиев В. Проблемы становления демократического государства в России. – М., 1996. – 304 с.
57. Дмитриев Ю.А. Соотношение понятий политической и государст-венной власти в условиях формирования гражданского общества // Государство и право. – 1994. – № 7. – С.38-43.
58. Дробницкий О.Г. Понятие морали. – М., 1974. – 388с .
59. Евлампиев И.И. Божественное и человеческое в философии Ивана Ильина. – СПб., 1998. – 402 с.
60. Жеругов Р.Т. Вопросы правомерного поведения личности // Правовое регулирование общественных отношений. – М., 1977. – 171 с.
61. Жуков В.Н. Возрожденное естественное право в России конца ХIХ-начала ХХ вв.: общественно-политическая функция и онтологическая основа // Государство и право. – 2001. – № 4. – С. 99-106.
62. Загальна теорія держави і права / За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Х.: Право, 2002. – 428 с.
63. Зиновьев А.В. Конституционность как барометр правовой культуры и основа правового государства // Правоведение. – 1999. – № 2. – С.23-29.
64. Иванников И.А. Концепция правовой культуры // Правоведение. – 1998. – № 3. – С. 12-16.
65. Иеринг Р. Фон. Избранные труды. – Самара: СГЭА, 2003. – 408 с.
66. Ильин Е.П. Мотивация и мотивы. – СПб.; М.; Х.: Питер, 2000. – 508 с.
67. Ильин Е.П. Психология воли. – СПб.; М.; Х., Минск: Питер, 2000. – 280 с.
68. Ильин И.А. Большевизм и кризис современного правосознания // Собр. соч.: В 10 т. – М., 1998. – Т. 7. – 600 с.
69. Ильин И.А. Кризис безбожия // Собр. соч.: В 10 т. – М., 1996. – Т. 1. – 624 с.
70. Ильин И.А. Наши задачи. – М., 1993. – 496 с.
71. Ильин И.А. О сущности правосознания // Собр. соч.: В 10 т. – М., 1994. – Т. 4. – 684 с.
72. Ильин И.А. О сущности правосознания. – М., 1993. – 235 с.
73. Ильин И.А. Общее учение о праве и государстве // Собр. соч.: В 10 т. – М., 1994. – Т. 4. – 668 с.
74. Ильин И.А. Основные задачи правоведения в России // Собр. соч. – М., 1999. – Т. 9-10. – 398 с.
75. Ильин И.А. Понятие права и силы // Собр. соч. – М., 1994. – Т. 4.-624 с.
76. Ильин И.А. Религиозный смысл философии / Путь к очевидности // Соч. – М., 1998. – 624 с.
77. Ильин И.А. Русская книга // Собр. соч.: В 10 т. – М., 1995. – Т. 5. – 646 с.
78. Ильин И.А. Собр. соч.: Статьи. Лекции. Выступления. Рецензии. (1906-1954). – М., 2001. – 560 с.
79. Ильин И.А. Философия права. Нравственная философия // Соч.: В 2 т. – М.: Медиум, 1993. – Т. 1. – 575 с.
80. История философии. – М., 1995. – 591 с.
81. Казимирчук В.П., Худойкина Т.В. Юридический конфликт // Общая теория государства и права. Академический курс. – Т. 3. / Под ред. М.Н. Марченко. – М.: Зерцало, 2001. – 518 с.
82. Кальной И.И. Онтологические основания гражданского общества // Гражданское общество. Истоки и современность; Науч. рук. И.И. Кальной. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2000. – 255 с.
83. Каминская В.И., Ратинов А.Ф. Правосознание как элемент правовой культуры // Правовая культура и вопросы правового воспитания. – М., 1974. – 202 с.
84. Кант И. Соч. на нем. и рус. языках. – М., 1997. – Т. 3. – 586 с.
85. Кант И. Трактаты и статьи // Соч. – М., 1994. – Т. 1. – 544 с.
86. Керимов Д.А. Сознание, правосознание и интеллектуальность // Право и образование. – 2000. – № 5. – С. 8-16.
87. Кириченко С.О. Співвідношення соціальної правової держави і громадянського суспільства в умовах сучасної України: Автореф. ... канд. юрид. наук. – К., 2001. – 20 с.
88. Кистяковский Б.А. В защиту права (интеллигенция и правовое сознание) // Вехи: интеллигенция в России: Сб. ст.: 1909-1910. – М., 1991. – 210 с.
89. Ковалев В.И. Мотивы поведения и деятельности. – М., 1988. – 191 с.
90. Ковальчук Т.І. Громадянське суспільство: сутність і тенденції розвитку (порівняльно-правові аспекти): Автореф. ... канд. юрид. наук. – К., 1995. – 16 с.
91. Кожевников С.Н. Правовая активность граждан. – Н. Новгород, 1994. – 180 с
92. Колкарева И.Н. Проблемы теории правового закона и правовой законности: Автореф. ... канд. юрид. наук. – Ростов-н/Д, 2002. – 20 с.
93. Колодiй А., Копейчиков В., Цвiк М. Народовладдя як основа представницької демократії // Українське право. – 1995. – № 1(2). – С.25-36.
94. Комаров С.А. Личность в политической системе российского общества. – Саранск, 1995. – 208 с.
95. Концепція розвитку законодавства України на 1997 – 2003 рр. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1997.
96. Коркунов Н.М. Лекции по теории права. – СПб., 1909. – 354 с.
97. Корниєнко В. Реалізація ідеалу соціально-правової держави в українському суспільстві // Право України. – 2001. – № 2. – С.47-53.
98. Кравец И.А. Конституция и правосознание личности // Личность и государство на рубеже веков: Сб. науч. ст. – Барнаул, 2000. – 277 с.
99. Кресіна О. Громадянське суспільство і держава: шлях до порозу-міння і співпраці (з методологічного семінару) // Право України. – 2004. – № 3. – С. 19-21.
100. Кудрявцев В.Н. Закон, поступок, ответственность. – М., 1986. – 448 с.
101. Кудрявцев В.Н. Механизм преступного поведения. – М., 1981. – 184 с.
102. Кудрявцев В.Н. Право и поведение. – М., 1978. – 191 с.
103. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: норма и патология. – М., 1982. – 287 с.
104. Кудрявцев В.Н. Юридический конфликт // Государство и право. – 1995. – № 9. – С.17-21.
105. Кудрявцев В.Н., Казимирчук В.П. Современная социология права. – М.: Юристъ, 1995. – 303 с.
106. Кудрявцев В.Н., Малеин Н.С. Правовое поведение: его субъекты и пределы // Советское государство и право. – 1980. – № 3. – С.12-20.
107. Кудрявцев Ю.В. Знание правовой нормы // Советское государство и право. – 1983. – № 3. – С.4-14.
108. Кулапов В.Л. К вопросу о понятии и некоторых видах правового поведения // Вопросы теории государства и права: Межвуз. сб. науч. труд. / Под ред. И.Н. Сенякина. – Саратов, 2001. – 180 с.
109. Куприянов А. Библейские корни правосознания россиян // Российская юстиция. – 1998. – № 1. – С. 24-31.
110. Лапаева В.В. Роль закона в формировании гражданского общества // Конституция и закон: стабильность и динамизм. – М.: Юрид. книга, 1998. – 208 с.
111. Лапаева В.В. Социология права. – М.: Норма, 2000. – 304 с.
112. Лейст О.Э. Гражданское общество, государство и право // Общая теория государства и права. Академический курс. – Т. 3. / Под ред. М.Н. Марченко. – М.: Зерцало, 2001. – 518 с.
113. Лейст О.Э. Общество, право и государство // Проблемы теории государства и права / Под ред. М.Н. Марченко. – М.: Проспект, 1999. – 502 с.
114. Лейст О.Э., Мачин И.Ф. Гражданское общество и современное государство // Вестник Моск. ун-та. – Серия 11: Право. – 1995. – № 4. – С.31-39.
115. Лившиц Р.З. Теория права. – М., 1994. – 208 с.
116. Локк Дж. Избранные философские произведения. – М., 1960. – Т. 2. – 532 с.
117. Лубский Р.А. Государственно-правовая идеология и правосознание в структуре российского политического менталитета // Российская государственно-правовая идеология. – Ростов-н/Д: РЮИ МВД РФ, 1998. – 302 с.
118. Лукашева Е.А. Мотивы поведения человека в правовой сфере // Советское государство и право. – 1972. – № 8. – С.32-40.
119. Лукьянова Е.Г. Основные тенденции развития российского права в условиях глобализации // Государство и право. – 2004. – № 7. – С.84-89.
120. Лунев В.В. Преступное поведение: мотивация, прогнозирование. – М., 1980. – 180 с.
121. Майерс Д. Социальная психология. – СПб.: Питер, 1998. – 684 с.
122. Малинкович В. Что мешает формированию гражданского общества в Украине? // Віче. – 1999. – № 9 (90). – С.34-41.
123. Малиновский А.А. Злоупотребление правом. – М., 2000. – 100 с.
124. Малько А.В. Выступление на научно-методологическом семинаре: Правовая жизнь: подходы к исследованию // Правовая политика и правовая жизнь. – 2003. – № 1. – С.10-18.
125. Маляренко В. Про рівень правосуддя в державі та повагу до суду // Право України. – 2004. – № 2. – С.5-10.
126. Манукян С.П. Потребности личности и их место в педагогической концепции мотивов учения // Вопросы психологии. – 1984. – № 4. – С.23-31.
127. Марченко М.Н. Проблемы теории государства и права: Учебник. – М.: Проспект, 2001. – 756 с.
128. Матузов Н.И. Актуальные проблемы теории права. – Саратов, 2003. – 600 с.
129. Матузов Н.И. Выступление на научно-методологическом семинаре: “Правовая жизнь: подходы к исследованию” // Правовая политика и правовая жизнь. – 2003. – № 1. – С. 12-16.
130. Матузов Н.И. Гражданское общество: сущность и основные принципы // Правоведение. – 1995. – № 3. – С.10-17.
131. Матузов Н.И. Правовой нигилизм и правовой идеализм // Общая теория государства и права. Академический курс. – Т. 3. / Под ред. М.Н. Марченко. – М.: Зерцало, 2001. – 771 с.
132. Матузов Н.И. Правовой нигилизм и правовой идеализм // Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. – М.: Юристъ, 1997. – 518 с.
133. Матузов Н.И., Малько А.В., Шундиков К.В. Правовая политика в современной России: предлагаем проект концепции для обсуждения // Правовая политика и правовая жизнь. – 2004. – № 1. – С.21-29.
134. Менюк О. Правова культура в умовах розбудови незалежної України: Поняття. Структура // Право України. – 2001. – № 4. – С.21-24.
135. Менюк О., Головченко В. Формування правової культури підприємців як практична потреба // Право України. – 2001. – № 1. –С.114-116.
136. Можейко М.А. Социализация // Новейший философский словарь: 2-е изд. – Минск.: Интерпрессервис; Книжный дом, 2001. – 890 с.
137. Монтескье Ш. О духе законов. – М., 1956. – 672 с.
138. Моралева К.А., Могилевский Р.С., Орехов В.В. Социальное планирование и проблемы правового воспитания // Человек и общество. – М., 1973. – Вып. 2.
139. Невважай И.Д. Типы правовой культуры и формы правосознания // Правоведение. – 2000. – № 2. – С.34-40.
140. Нерсесянц В.С. Конституционная модель правового государства в России // Проблемы общей теории права и государства / Под ред. В.С. Нерсесянца. – М.: Норма, 1999. – 813 с.
141. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства: Учеб. для вузов. – М.: Норма, 1999. – 539 с.
142. Нерсесянц В.С. Сущность, понятие и ценность права // Проблемы общей теории права и государства: Учеб. для вузов / Под ред. В.С. Нерсесянца. – М.: Норма, 1999. – 813 с.
143. Нерсесянц В.С. Теория права и государства. – М.: Норма, 1999. – 720 с.
144. Ницше Ф. По ту сторону добра и зла. – М.; Х.: Эксмо-Пресс, 1998. – 1055 с.
145. Новгородцев П.И. О задачах современной философии права // Соч. / Сост. вступ. статья и прим. М.А. Колерова, Н.С. Плотникова. – М., 1995. – 446с.
146. Новгородцев П.И. Общественный идеал в свете современных ис-каний // Соч. / Сост. вступ. статья и прим. М.А. Колерова, Н.С. Плотникова. – М., 1995. – 446 с.
147. Новгородцев П.И. Право на достойное человеческое существование // Соч. / Сост. вступ. и прим. М.А. Колерова, Н.С. Плотникова. – М., 1995. – 446 с.
148. Новик Ю.И. Психологические проблемы правового регулирова-ния. – Минск, 1989. – 133 с.
149. Новые идеи в правоведении / Сб. четвертый: Философия права и нравственности. – СПб., 1915. – 642 с.
150. Одинцова Л.В. Гражданское общество: взгляд экономиста // Государство и право. – 1992. – № 8. – С.98-109.
151. Ожегов С.И. Словарь русского языка // Под ред. Ю.Ю. Шведовой. – М.: Русский язык, 1984. – 1246 с.
152. Оксамытный В.В. Правомерное поведение // Общая теория госу-дарства и права. Академический курс. – Т. 3. / Под ред. М.Н. Марченко. – М.: Зерцало, 2001. – 518 с.
153. Оксамытный В.В. Правомерное поведение личности (теоретические и методологические проблемы): Автореф. ... д-р юрид. наук. – К., 1990. –20 с.
154. Оксамытный В.В. Правомерное поведение личности. – К.: Наук. думка, 1985. – 175 с.
155. Олейников С.М. Правомірна поведінка, правопорушення, юридична вiдповiдальнiсть // Загальна теорія держави i права / За ред. М.В. Цвiка, В.Д. Ткаченка. О.В. Петришина. – Х.: Право, 2002. – 428 с.
156. Осика I. Правовий нiгiлiзм та правова культура // Право України. – 2001. – № 7. – С.98-101.
157. Остроумов Г.С. Правовое осознание действительности. – М., 1969. – 176 с.
158. Парыгин Б.Д. Основы социально-психологической теории. – М., 1971. – 348 с.
159. Перегудов С.П. Институты гражданского общества и государства // Социологические исследования. – 1995. – № 3. – С.67-72.
160. Петришин О. Громадянське суспільство – підґрунтя формування правової держави в Україні // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 2-3. –С.142-161.
161. Петришин О.В. Громадянське суспільство, політична система і держава // Загальна теорія держави і права / За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Х.: Право, 2002.- 428 с.
162. Петришин О.В., Яковюк I.В. Правова свідомість i правова культура // Загальна теорія держави i права / За ред. М.В. Цвiка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Х.: Право, 2002. – 428 с.
163. Петрова Л.В. О естественном и позитивном праве // Государство и право. – 1995. – № 2. – С.34-48.
164. Пирс Ч. Закрепление убеждения // Лаборатория метафизических исследований филос. ф-та. СПб. ГУ. – СПб.: Алетейя, 2000. – С.100-105.
165. Пирс Ч. Начала прагматизма: Пер. с англ. В.В. Кирющенко, М.В. Колопотина; Послесловие В.Ю. Сухачева // Лаборатория метафизических исследований филос. ф-та. СПб. ГУ. – СПб.: Алетейя, 2000. – С.100-105.
166. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. – М.: Статут, 1998. – 340 с.
167. Политико-правовые ценности: история и современность / Под ред. В.С. Нерсесянца. – М., 2000. – 720 с.
168. Поляков А.В. Общая теория права. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2003. – 642 с.
169. Права человека: итоги века, тенденции, перспективы / Под общей ред. Е.А. Лукашевой. – М.: Норма, 2002. – 422 с.
170. Правовая мысль ХХ ст. – М.: РАН ИНИОН, 2002.
171. Присяжный Н.С. Правовая культура и правосознание в России: вектор современного развития // Юридический вестник. – Ростов-н/Д: РГЭА, 1999. – № 1. – С.72-79.
172. Райанов Ф.М., Минниахметов Р.Г., Понамарев Д.А. Право и за-конность в демократическом обществе. – М.: Изд. дом “Право и государст-во”, 2004. – 220 с.
173. Рассказов Л.П., Упоров И.В. Естественные права человека. – СПб.: Лексикон, 2001. – 93 с.
174. Ратинов А.Р., Ефремова Г.Х. Правовая психология и преступное поведение. Теория и методология исследования. – Красноярск, 1988. – 234 с.
175. Реан А.А. Социализация личности // Психология личности в трудах отечественных психологов. – СПб.; М.; Х.; Минск: Питер, 2000. – 330 с.
176. Ромашов Р.А. Гражданское общество и правовое государство: проблемы взаимоотношения // Правоохранительная деятельность и правовое государство: Сб. тр. – СПб., 1995. – Вып. 3. – С.6-14.
177. Рубинштейн С.Л. Бытие и сознание. – М., 1957. – 598 с.
178. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – М., 1946. – 705 с.
179. Румянцев О.Г. Основы конституционного строя России. – М., 1999. – 285 с.
180. Русинов Р.К., Семитко А.П. Правосознание и правовая культура // Теория государства и права / Под ред. В.М. Корельского, В.Д. Перевалова. – М.: Норма-Инфра, 1997. – 559 с.
181. Сальников В.П. Правовая культура // Общая теория государства и права. Академический курс. – Т. 3 / Под ред. М.Н. Марченко. – М.: Зерцало, 2001. – 640 с.
182. Сальников В.П. Правовая культура // Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. – М., 2001. – 771 с.
183. Сальников В.П. Правовая культура и правомерная деятельность человека: проблема взаимодействия // Социально-правовые и психологические основы деятельности органов внутренних дел и внутренних войск МВД России: проблемы теории и практики: Материалы междунар. конф. – СПб., 1997. – Ч. 1. – 190 с.
184. Селиванов В.Н. Правовая направленность развития государственности в Украине // Правоведение. – 1999. – № 1.
185. Семитко А.П. Развитие правовой культуры как правовой прогресс. – Екатеринбург: Изд-во гум. ин-та, 1996. – 313 с.
186. Синюкова Т.В. Правосознание и правовое воспитание // Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. – М., 1997. – 671 с.
187. Синюкова Т.В. Правосознание и правовое воспитание // Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М.: Юристъ, 2001. – 771 с.
188. Сиротин А.С. Уважение к закону – фактор формирования социалистического правового государства: Автореф. ... д-р. юрид. наук. – М., 1990. – 32 с.
189. Скакун О.Ф. Теория государства и права. – Х.: Консум, 2000. – 703 с.
190. Скрипнюк О. Вплив інститутів громадянського суспільства на становлення і розвиток демократичного політичного режиму // Право України. – 2001. – № 5. – С.12-17.
191. Скрипнюк О. Сучасна вітчизняна правова наука: теоретико-методологічні проблеми розвитку демократичної, правової, соціальної держави і громадянського суспільства // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 4 (35). – С.15-20.
192. Соколова Н.С. Правосознание, правовая культура и правовое воспитание // Проблемы общей теории права и государства / Под ред. В.С. Нерсесянца. – М., 1999. – 813 с.
193. Соловьев В.С. Оправдание добра. – М.: Республика, 1996. – 880 с.
194. Сорокин В.В. Правосознание в переходный период общественного развития // Журнал российского права. – 2002. – № 10. – С.20-28.
195. Спасибо-Фатеева І. Проблеми цивільного права і процесу // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 4 (35). – С.140-152.
196. Спиноза Б. Избранные произведения. – М., 1957. – Т. 2. – 631 с.
197. Стаматина О.Д. Зависимость устойчивого честного поведения старшеклассников от характера мотивации ими его необходимости // Воспитание, обучение, психическое развитие: тезисы докладов к V Всесоюзному съезду психологов СССР. – Ч. 1. – М., 1977. – 186 с.
198. Струсь К.А. Государство и гражданское общество: проблемы правового взаимодействия в России: Автореф. ... канд. юрид. наук. – Саратов, 2003. – 22 с.
199. Суворов Л.К. Правовая культура работников органов внутренних дел. – М., 1991. – 242 с.
200. Суслов В.А. Структура правосознания // Правоведение. – 1997. – № 2. – С. 32-42.
201. Татаринцева Е.В. Правовое воспитание. – М., 1990. – 175 с.
202. Тимофеев Л.М. Институциональная коррупция. – М., 2000. – 302 с.
203. Тихомиров Ю.А. Действие закона. – М., 1992. –232 с.
204. Тодыка Ю.Н. Конституционное право Украины: отрасль права, наука, учебная дисциплина. – Х.: Фолио-Райдер, 1998. – 292 с.
205. Тодыка Ю.Н. Конституционные основы формирования правовой культуры. – Х., 2001. – 159 с.
206. Тодыка Ю.Н. Конституция Украины: проблемы теории и практики. – Х.: Факт, 2000. – 607с.
207. Топорнин Б.Н. Гражданское общество, правовое государство и право (“круглый стол” журналов “Государство и право” и “Вопросы философии”) // Вопросы философии. – 2002. – № 1. – С.2-16.
208. Топорнин Б.Н. Проблемы гармонизации законодательства Украины и стран Европы. – К.: Юринком Интер, 2003. – 230 с.
209. Тригубенко Г. Боротьба зі злочинністю як засіб подолання правового нiгiлiзму // Право України. – 2002. – № 3. – С.127-128.
210. Трубецкой Е.Н. Энциклопедия права. – СПб., 1998. – 218 с.
211. Туманов В.А. Учения о праве // Общая теория права. Курс лекций / Под ред. В