КОНЦЕПЦІЯ ПРАВОВОГО СПІЛКУВАННЯ: ЗМІСТ, ВИТОКИ, ПЕРСПЕКТИВИ

brief description

ЗМІСТ
Вступ………………………………………………………………………….........4
Розділ 1 Методологічні підходи до праворозуміння..........................…….......12
1.1. Методологічні передумови дослідження.....................................................12
1.2. Сучасні методології праворозуміння............................................................32
Висновки до розділу..............................................................................................56
Розділ 2 Ідея правового спілкування в історії теоретико-правової думки........................................................................................................................58
2.1. Витоки і становлення теоретичних знань про право як засіб соціального спілкування..............................................................................................................58
2.2. Модель правового спілкування у працях вчених України та Росії.............68
2.3. Широкий підхід до права за радянських часів..........………........................83
Висновки до розділу................................................................................................92
Розділ 3 Правове спілкування: поняття, структура, відображення у законодавстві............................................................................................................94
3.1. Поняття правового спілкування......................................................................94
3.2. Процес правового спілкування і його структура.........................................115
3.3. Засади правового спілкування у галузях законодавства України.............135
3.3.1. Конституційне законодавство.....................................................................135
3.3.2. Цивільне законодавство...............................................................................142
3.3.3. Трудове законодавство................................................................................147
3.3.4. Адміністративне законодавство.................................................................153
3.3.5. Кримінальне законодавство........................................................................157
3.3.6. Законодавство про судочинство.................................................................161
3.3.7. Міжнародне право.......................................................................................167
Висновки до розділу..............................................................................................174
Висновки.................................................................................................................178
Список використаних джерел...............................................................................185

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Сьогодні, коли Україна розбудовує громадянське суспільство відповідно до європейських принципів, необхідним стає вихід за межі розуміння права виключно як одностороннього державно-владного припису, примусового заходу реалізації державної політики. Право за цих умов, спираючись на притаманні йому ознаки – загальнообов’язковість, формальну визначеність, системність, забезпечення державним примусом, покликано реалізувати своє дійсне соціальне призначення, розкрити власну примирювальну природу, забезпечити гармонійний розвиток особистості та суспільства, затвердивши ідеали порозуміння та досягнення компромісу. Пошук нової методології праворозуміння виявляється актуальним саме зараз, коли сучасне суспільство поступово перебудовується як інформаційне, яке характеризується динамізмом, ускладненням соціально-економічних, комунікаційних, міжособистісних зв’язків, запровадженням нових управлінських методів, посиленням значущості так званого “людського” фактору, екологічних та політичних вимог.
Необхідність пошуку нових підходів до праворозуміння викликана ситуацією, яка склалася на теренах юридичної науки. До другої половини XX ст. ніякі дискусії не могли похитнути впевненості у побудові абсолютно істинних підходів до праворозуміння. На сьогоднішній день ситуація змінилася, традиційні підходи до праворозуміння все більше не відповідають потребам теперішнього часу, коли відбувається перехід до якісно іншого стану, який часто називають постіндустріальним суспільством. Сьогодні претендувати на абсолютність та істинність не можуть ні юридичний позитивізм, ні концепція природного права, ні історична школа права, ні соціологія права. Усі вони з якогось одного боку розглядають феномен права, заперечують альтернативні доктрини, а тому можуть мати тільки відносну істинність. Нові підходи дають можливість більш адекватно реаліям сучасного суспільства підійти до розуміння права. В останньому тепер вбачають насамперед можливість забезпечення злагоди та миру в суспільстві, порозуміння індивідів, за допомогою його діалогічного характеру та примирювальним процедурам.
Академія правових наук України виступала ініціатором та організатором Всеукраїнської (Київ, 1996 р.) і міжнародної (Харків, 2002 р.) наукових конференцій з методологічних проблем юридичної науки. На останній було наголошено на необхідності застосування напрацювань загальновизнаних у XX столітті філософсько-правових шкіл. Питання методологічних проблем сучасної юридичної науки в Україні було провідним на Міжнародній науковій конференції “Методологічні аспекти юридичної науки на сучасному етапі” (травень, 2004 р., Київ). Зокрема, підкреслювалося, що сутність права під час пошуку нових підходів до праворозуміння має розглядатись у безпосередньому зв’язку з процесами правоутворення, сприяючи удосконаленню і підвищенню якості чинного законодавства, удосконаленню процедур тлумачення тексту нормативно-правових актів, обґрунтовуючи законність правозастосовчої діяльності та пояснюючи тенденції соціально-правового розвитку суспільства.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницьких робіт сектору проблем формування та функціонування органів державної влади Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук України за темою “Правові основи організації та функціонування органів держави” № 0100U006579.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є комплексний аналіз комунікативної методології праворозуміння за сучасних умов інформаційного суспільства і всебічне висвітлення категорії та процесу правового спілкування для доведення його широко впровадження на рівні чинного законодавства.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити ряд основних задач:
– розглянути особливості нових методологічних підходів до праворозуміння (феноменологічного, герменевтичного, антропологічного, синергетичного, феноменолого-екзистенційного) і показати їх переваги та недоліки;
– простежити історико-хронологічний генезис зародження ідей про правове спілкування;
– провести розмежування між категоріями соціального і правового спілкування;
– надати визначення категорії “правового спілкування”;
– проаналізувати характерні риси правового спілкування;
– дослідити процес правового спілкування між індивідами в контексті
правової дійсності;
– обґрунтувати підвищення ролі засад правового спілкування у чинному законодавстві України, як однієї із найголовніших тенденцій його розвитку.
Об’єктом дисертаційного дослідження є правове спілкування як взаємодія рівноправних суб’єктів суспільних відносин шляхом реалізації своїх прав і обов’язків.
Предметом дослідження є основні засади комунікативної методології праворозуміння, її зміст, витоки та перспективи.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є комплекс використовуваних у взаємозв’язку загальнонаукових та спеціально-юридичних методів. Зокрема, були широко застосовані такі загальнонаукові методи як: діалектичний – для всебічного аналізу найважливіших характеристик категорії правового спілкування; системно-структурний – для виявлення і з’ясування суті структурної побудови процесу правового спілкування; історико-правовий – для простеження у хронологічній послідовності процесу зародження та розвитку поглядів щодо ідеї правового спілкування. Серед спеціально-юридичних були застосовані такі методи як: формально-юридичний, порівняльно-правовий – при аналізі положень чинних нормативно-правових актів на предмет відображення у них ознак правового спілкування. Робота виконана на засадах методологічного плюралізму, зокрема, у підходах до праворозуміння.
Теоретичну основу дисертації складають дослідження по феноменологічній теорії права Ф.Брентано, Е.Гуссерля, Л.Легаса-і-Лакамбри, У.Луйжпена, М.Хайдеггера, Ф.Шрайера, А.Шюца. Герменевтичний підхід до праворозуміння був проаналізований за допомогою робіт Е.Бетті, Г.Гадамера, А.Кауфмана, Р.Рикера. Серед надбань вчених у сфері антропологічного та синергетичного підходів слід відзначити ідеї В.П. Бранского, А.Б. Венгерова, А.Гелена, С.І.Максимова, М.М. Мойсеєва, І.Р. Пригожина, Г.Хакена. У дисертаційному дослідженні також розглянуті у хронологічній послідовності концепції родоначальників ідеї правового спілкування: Аристотеля, Т.Гоббса, Дж.Локка, Н.Макіавеллі, М.Монтеня, Ж.-Ж. Руссо, Б.Спінози, М.Т. Цицерона. Теоретичною основою дисертації є також роботи правників та філософів, що працювали на теренах Російської імперії, в тому числі й в Україні, у їх числі: М.О. Бердяєв, М.С. Грушевський, М.П. Драгоманов, Б.О. Кістяківський, М.М Коркунов, С.А.Муромцев, П.І. Новгородцев, Л.Й. Петражицький, Г.С. Сковорода, В.С.Соловйов, П.О. Сорокін, Є.В. Спекторський, М.М. Сперанський, Є.М.Трубецькой та інші. У роботі також використані наукові розробки таких радянських правників-теоретиків: Ю.І. Гревцова, Я.Ф. Миколенко, В.С. Нерсесянца, Є.Б. Пашуканіса, А.К. Стальгевича, П.І. Стучки, Л.С. Явича, Є.А. Якуби. Сучасна західна правова думка, в контексті формування сучасної методології праворозуміння представлена поглядами К.-О. Апеля, Є.Аннерса, П.Бергера, Г.Дж. Бермана, Т.Лукмана, Л.Фрідмена, М.Фуко, Л.Л. Фуллера, Ю.Хабермаса. Серед розробок вітчизняних вчених і вчених країн СНД, які були використані у ході підготовки дисертаційного дослідження слід вказати теоретичні напрацювання С.С. Алексєєва, Є.В. Бурлая, Н.А. Бусової, Ю.П. Битяка, Л.М. Герасіної, О.Г. Данільяна, А.П. Зайця, А.А. Козловського, М. І. Козюбри, С.І. Максимова, Г.В. Мальцева, Ю.М. Оборотова, М.І. Панова, О.В. Петришина, А.В. Полякова, П.М. Рабіновича, О.Ф. Скакун, В.Я. Тація, Ю.М. Тодики, М.В. Цвіка, І.Л. Честнова.
Наукова новизна дисертації визначається передусім тим, що робота є першим в Україні комплексним дослідженням формування комунікативного праворозуміння в умовах інформаційного суспільства. Наукова новизна одержаних результатів знаходить свій прояв у наступних теоретичних положеннях і висновках:
– дістало подальший розвиток положення, згідно з яким, для права в умовах розбудови громадянського суспільства характерне звуження сфери застосування примусу. Право завдяки системі процесуальних процедур по застосуванню примусу, порядку оскарження, презумпції невинуватості та іншим відпрацьованим формам та юридичним конструкціям здатне контролювати застосування примусу, визначивши порядок його застосування й надавши своїм настановам чітко визначений характер, а це відповідно ставить владну діяльність у визначенні межі;
– акцентується, що у системі правового регулювання суспільних відносин кожен учасник виступає як індивід, який будучи членом суспільства, вступає у стосунки з іншими індивідами, у результаті чого обидві сторони набувають взаємних прав та обов’язків, стають взаємовідповідальними. При цьому право захищає індивідів від свавілля та насильства у відносинах влади та підпорядкування, забезпечуючи правове спілкування вільних і рівних у своїй свободі людей;
– доводиться, що категорія правового спілкування є видовим поняттям по відношенню до соціального спілкування, оскільки в межах правового спілкування пріоритет надається розгляду дій суб’єктів, що виступають об’єктивізацією правових текстів;
– вперше надається визначення категорії “правового спілкування”, як взаємодії рівноправних суб’єктів на основі правил поведінки, відображених у нормативних актах та інших юридичних джерелах, шляхом реалізації своїх прав і обов’язків з метою досягнення компромісу та порозуміння;
– вперше визначаються специфічні ознаки правового спілкування: наявність рівноправних суб’єктів – носіїв суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, котрі у ході взаємодії виконують різні ролі та обирають певні варіанти поведінки; необхідність єдиної мови та мети – забезпечення компромісу і досягнення порозуміння;
– з’ясовується, що передумовами правового спілкування виступають визнання права як соціального явища, елемента суспільного життя, наявність у суспільстві загальнообов’язкових, значущих, формально визначених, легітимних правил поведінки, які визначають права і обов’язки суб’єктів;
– вперше аналізується структура процесу правового спілкування, представлена стадіями екстерналізації, інституціоналізації, об’єктивації, інтерналізації, інновації, селекції та легітимації (три останні стадії є додатковими);
– зроблено висновок, що правовий конфлікт не являється окремою стадією правового спілкування, оскільки він не відповідає цілям правового спілкування: досягнення компромісу і, зокрема, взаємопорозуміння між сторонами. Отже, правовий конфлікт представляє собою ситуацію в якій правове спілкування не досягло поставленої мети;
– вперше заявлена проблема була розглянута крізь призму галузевого законодавства: у конституційному законодавстві вона знаходить своє вираження в специфіці диспозитивного методу правового регулювання, правовій природі Конституції України; у цивільному законодавстві – в інституті мирової угоди; у сімейному законодавстві – в інституті шлюбного договору; у трудовому законодавстві – в наявності примирних процедур, що застосовуються для вирішення трудових конфліктів; в адміністративному законодавстві – в наявності адміністративно-попереджувальних заходів, адміністративно-правових договорів та управлінських послуг; у кримінальному законодавстві – в інституті примирення між обвинуваченим, підсудним та потерпілим; у законодавстві про судочинство – в інститутах відмови від позову, визнання позову та мирової угоди; у міжнародному праві – в наявності колізійних норм, як одному зі способів вирішення юридичних конфліктів.
Практичне значення одержаних результатів полягає:
1) у науково-дослідницькій сфері – матеріали дослідження можуть стати підґрунтям для подальшої розробки концепції правового спілкування, загальнотеоретичних досліджень комунікативного праворозуміння і визначення перспектив правового регулювання у суспільстві;
2) у правотворчій сфері – висновки і пропозиції відкривають можливості для поступової гуманізації українського законодавства, забезпечення надійності гарантій і переваг, які надає право людям, дозволяють створити науково обґрунтовані рекомендації про те, які соціально значимі цілі можна досягти, не застосовуючи примусових заходів, а використовуючи лише примирні процедури.
3) у навчальному процесі – положення, рекомендації й висновки дисертації можуть бути використані при підготовці підручників, навчальних посібників з курсів “Загальна теорія держави і права”, “Історія держави і права”, викладанні відповідних навчальних дисциплін;
4) у правовиховній сфері – запропоновані положення можуть бути матеріалом по підвищенню рівня правової культури населення й державних службовців.
Апробація результатів дослідження. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, розглядалися і обговорювалися на засіданні сектору проблем формування та функціонування органів державної влади Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук України (15 березня 2006 р., протокол № 3), на Вченій раді Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук України (17 травня 2006 р., протокол № 6).
Положення дисертації доповідалися й обговорювалися на науково-практичних конференціях: XV Харківських політологічних читаннях “Соціально-політичні та соціально-правові проблеми сучасності” (м. Харків, 2004 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми удосконалення правового регулювання місцевого самоврядування в Україні” (м. Харків, 2004 р.), XVII Харківських політологічних читаннях “ Проблеми формування електоральної культури населення” (м. Харків, 2005 р.), III Всеукраїнській науковій конференції молодих науковців, аспірантів і студентів “Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави”, присвяченої пам’яті видатних вчених-юристів П.О. Недбайла, О.В. Сурілова, В.В. Копєйчикова (Львів, 2005 р.).
Публікації. Сформульовані в дослідженні положення, висновки та пропозиції викладені автором у семи наукових публікаціях, зокрема, у трьох статтях, опублікованих у фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених Вищою атестаційною комісією України та у чотирьох тезах за результатами наукових повідомлень на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації обумовлена метою і предметом дослідження. Робота складається зі вступу, 3-х розділів, які загалом містять 8 підрозділів та 7 пунктів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 208 сторінок, із них основного тексту – 184 сторінки. Кількість використаних джерел – 319.

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертації наведене теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що полягає у формулюванні загальнотеоретичного поняття правового спілкування як видового по відношенню до поняття соціального спілкування, визначенні передумов правового спілкування, його специфічних ознак, розкритті змісту та структури процесу правового спілкування, обґрунтуванні підвищення ролі засад правового спілкування у чинному законодавстві України, як одній із найголовніших тенденцій його розвитку.
Головними науковими і практичними результатами роботи є такі висновки:
1. Тенденція по формуванню нових, відмінних від традиційних методологічних підходів до праворозуміння, яка спостерігається у теперішній час у правовій науці, має своє обґрунтування з точки зору історичного і загальноцивілізаційного підходів. За давніх часів право характеризувалося відсутністю публічного позову, виконанням ролі упорядкованого заходу ведення війни, відсутністю судової влади у сучасному розумінні, владнанням взаємних претензій за допомогою спеціальних примирювальних процедур. Серед ознак права, яких воно набуває за сучасних умов: діалогічний характер; націленість на суб’єктів спілкування задля забезпечення їх потреб та інтересів; налагодження зв’язків між суб’єктами, сприяння їх порозумінню тощо.
2. Сутність феноменологічного підходу до праворозуміння визначає принцип ітерсуб’єктивності соціального світу, який органічно поєднується з “теорією комунікативної дії” (Ю.Хабермас). Інтерсуб’єктивне розуміння права у теперішній час знаходить своє продовження у працях вітчизняних вчених, які розглядають правову реальність не як зовнішню для людини, а як таку, в яку залучена вона сама у процесі спілкування з іншими учасниками правового життя (І.Л. Честнов, С.І. Максимов).
3. Одним із найголовніших положень герменевтичного підходу, є ідея “входження до герменевтичного кола”, яка застосовується і по відношенню до права, у випадку інтерпретації текстів нормативно-правових актів. Цінним відкриттям виступає формулювання герменевтичних канонів (Е.Бетті), потрібних для об’єктивної інтерпретації текстів та висловлювань.
4. Головною ідеєю антропологічного підходу до праворозуміння виступає наявність в основі соціального життя людей двох протилежних інстинктів – агресії та кооперації. За таких умов за допомогою механізмів дії права можна обмежувати агресію, утримуючи її у розумних межах, та сприяти розвитку відносин кооперації між людьми.
5. Синергетичний підхід (В.П. Бранский, А.Б. Венгеров) формує уявлення про право як нестійку, розбалансовану систему, яка весь час перебуває у процесі становлення; зосереджує увагу на новій функції права щодо забезпечення цілісності суспільства; висвітлює проблему відбору відповідно до якого здійснюється процедура інновації і селекції нових взірців юридично значимої поведінки та їх закріплення у формально визначених джерелах (законах тощо).
6. Аристотель першим використав дефініцію правового спілкування і виділив в якості основної функції права – примирну. Визначаючи причини об’єднання людей в державу, М.Т. Цицерон наполягав не на природній слабкості людини, а на її природній потребі жити разом з іншими. Видатні мислителі епохи Відродження, Реформації та Просвітництва вперше звернули увагу на те, що реалізації права здійснюється у відносинах між людьми. Прибічники ідеї “суспільного договору” (Т.Гоббс, Дж. Локк, Б.Спіноза, Ж-Ж. Руссо) пояснювали необхідність його обставинами, за яких природний стан протистояння між людьми поступово дійшов свого критичного порогу і не міг більше продовжуватися й надалі, оскільки б людський рід загинув би, якщо б він не змінив свого образу.
7. Л. Й. Петражицький першим зробив спробу побудувати структуру правового спілкування, виділивши в ній наявність імперативно-атрибутивних емоцій щонайменше у двох осіб, правомочність однієї сторони й обов’язок іншої, акти ціннісного сприйняття соціальних норм, які визначають правовий статус суб’єктів. Г.С. Гурвич привносить власне бачення сутності права, як правового спілкування, визначаючи в якості його основних рис мінливий, соціальний характер. Не відшаровуючись від традиційного розуміння права як сукупності норм права П.О. Сорокін акцентував увагу на тому, що останні покликані забезпечувати компроміс між різними вимогами. В.С. Соловйов, Б.О. Кістяківський, П.І. Новгородцев пов’язували право з вищими цінностями, говорили про значення права для забезпечення порозуміння і внутрішнього удосконалення індивідів. Є.М. Трубецькой, М.М. Коркунов, С.А. Муромцев, М.О. Бердяєв відстоювали соціальне походження права, яке представляє собою відносини взаємного спілкування, у ході якого суб’єкти повинні поважати права одне одного.
8. Запорукою створення суспільства без ворожнечі і протиріч Г.С. Сковорода вважав “сродну працю” – реалізацію людиною своїх природних обдаровувань. На думку М.П. Драгоманова значення місцевого самоврядування полягає у оптимальному проявленні волевиявлення інтересів кожної громади і кожної особистості з огляду не на якісь вузько партійні, а на загальнолюдські інтереси. У науковому спадку Т.Г. Шевченка та І.Я. Франка знаходиться ряд ідей міжнародно-правового характеру, що передбачають заборону агресивних війн і мирне врегулювання міжнародних спорів. М.С. Грушевський пропонував реальні способи вирішення конфліктів на різних рівнях, найкращим серед яких було проведення переговорного процесу і укладання мирового договору.
9. Вагомий внесок у розуміння права як соціального явища внесли прихильники “широкого” підходу до права. Відповідно до “мінової” теорії Є.Б. Пашуканіса право представляє собою соціальну комунікацію, тобто сукупність відокремлених суб’єктів, взаємопов’язаних еквівалентним обміном. Заслугою П.І. Стучки у царині розробки ідеї правового спілкування є те, що він одним із перших серед радянських вчених визначив право як систему суспільних відносин. А.К. Стальгевич, Я.Ф. Миколенко, Є. А. Якуба, Г.В. Мальцев, М.І. Козюбра, В.С. Нерсесянц, С.С. Алексєєв, Л.С. Явич, Ю.І. Гревцов включали до складу компонентів права разом із правовими нормами правовідносини й правосвідомість.
10. Правове спілкування – це взаємодія рівноправних суб’єктів на основі правил поведінки, відображених у нормативних актах та інших юридичних джерелах, шляхом реалізації своїх прав і обов’язків з метою досягнення компромісу та порозуміння. Правове спілкування має власні специфічні ознаки: 1) воно розгортається між рівноправними суб’єктами права на мікрорівні (між суб’єктами права) та макрорівні (між індивідами і системою права в цілому); 2) суб’єкти правового спілкування обирають у ході взаємодії певні варіанти поведінки, які у ході багаторазового повторення й визнання іншими членами суспільства відбираються як типові і створюють правовий інститут; 3) під час правового спілкування його учасники постають у різних образах, виконують різні ролі: суб’єкт мови – суб’єкт дії – суб’єкт відповідальності; 4) характер правового спілкування залежить від рівня правової культури його суб’єктів; 5) особи в процесі правового спілкування виступають носіями суб’єктивних прав і юридичних обов’язків; 6) правове спілкування не може відбуватися без єдиної мови, що об’єктивується у тексті норми права; 7) головним призначенням правового спілкування є забезпечення консенсусу між суб’єктами правового спілкування і досягнення ними порозуміння.
11. Право в ході взаємодії суб’єктів в процесі правового спілкування проходить у своєму становленні наступні стадії: екстерналізацію, інституціоналізацію (яку складають хабітуалізація та типізація), об’єктивацію, інтерналізацію. Екстерналізація представляє зовнішню реалізацію індивідами своїх установок, ціннісних орієнтацій, уявлень, які мають правовий характер. Стадії інституціоналізації завжди передують процеси хабітуалізації (перетворення поведінки на звичку) і типізації (визначення взірців поведінки в якості типових у конкретній ситуації). Інституціоналізація має місце там, де проходить процес типізації тих дій, які сформувалися вже у звичку. Процес об’єктивації відбувається у вигляді фіксації варіантів поведінки індивіда у певному джерелі. Призначення стадії інтерналізації полягає у сприянні закріпленню об’єктивованих варіантів поведінки, ціннісних установок у свідомості суб’єктів правового спілкування в ході їх соціалізації. Одночасно з основними стадіями процесу правового спілкування існують додаткові стадії інновації, селекції і легітимації. Стадія інновації має місце тоді, коли поведінка людини не знаходить свого закріплення у нормі права. Стадія селекції пов’язана з відбором варіанту поведінки, який у майбутньому буде схвалений (легітимований) з боку суспільства, елітою та широким загалом й буде сприяти безконфліктному здійсненню процесу правового спілкування.
12. Засади правового спілкування в межах конституційного законодавства відображені у специфіці диспозитивного методу правового регулювання; у юридичній природі Конституції Україні; конституційних принципах; діяльності Конституційного Суду України; діяльності Верховної Ради України по розгляду й прийняттю законопроектів; діяльності політичних партій. На користь конструкції правового спілкування свідчать такі форми безпосередньої та представницької демократії, як всеукраїнські та місцеві референдуми, всенародні обговорення, дорадчі опитування, опитування громадської думки тощо.
13. Крім диспозитивного методу правового регулювання, елементи примирної природи права вбачаються у превентивній функції цивільного права і у принципі свободи договору. Засади правового спілкування в межах сімейного законодавства впроваджені у дозволі подружжю укладати договір про надання утримання одному з них; можливості укладення особами шлюбного договору; праві розірвати шлюб за рішенням суду за спільною заявою подружжя, яке має дітей; обов’язку суду вжити заходи щодо примирення подружжя, якщо це не протирічить моральним засадам суспільства тощо.
14. Інститути колективного договору і трудового договору відіграють важливу роль по запобіганню конфліктів між сторонами трудових правовідносин, тим самим допомагаючи праву відійти від примусу в напрямку порозуміння за допомогою примирних заходів. Так, для вирішення індивідуальних трудових спорів працівника з власником на підприємстві створюється спеціальний орган – комісія по трудових спорах. Вирішення колективних трудових спорів здійснюється за допомогою процедур звернення сторін конфлікту до примирної комісії, незалежного посередника чи трудового арбітражу.
15. Реалізація правом своєї примирної природи в рамках механізму правового спілкування у адміністративному законодавстві втілюється в життя у існуючих адміністративно-попереджувальних заходах, які застосовуються з превентивною метою. Не дивлячись на те, що відносини які регулюються адміністративним законодавством, як правило, мають вертикальний характер, практика державного управління свідчить про наявність договірних елементів та ознак домовленості при узгодженні, взаємодії і координації діяльності органів державної влади та управління під час укладання адміністративних договорів і надання управлінських послуг.
16. Не дивлячись на імперативну природу кримінального законодавства, примирна природа права простежується і у ньому. Про це свідчить перш за все відмова від кари, як основної мети покарання; закріплення нових підстав звільнення від кримінальної відповідальності таких як: дійове каяття особи та примирення винної особи з потерпілою особою; регламентація випадків звільнення від відбування покарання повністю чи частково, серед яких: звільнення від відбування покарання з випробовуванням, умовно-дострокове звільнення.
17. Засади правового спілкування у цивільному і адміністративному процесах впроваджені у принципах змагальності та диспозитивності; у інститутах відмови від позову, визнанні позову відповідачем, мировій угоді, третейських суддів; примирені сторін. Господарський процес має притаманну тільки для нього процесуальну форму примирення сторін, яка полягає в досудовому врегулюванні господарських спорів. Кримінально-процесуальне законодавство окремо регламентує процедурні норми відповідно до яких провадження в кримінальні справі може бути закрито судом у зв’язку з дійовим каяттям, примиренням обвинуваченого, підсудного потерпілим, застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації. Існуючий нині процедурний порядок вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі і перспективи створення ефективного та компетентного суду максимально наближеного до населення для врегулювання малозначних кримінальних і цивільних справ (мировий суд) – також представляють собою осередки закріплення засад правового спілкування у законодавстві про судочинство.
18. Ілюстрацією закріплення засад правового спілкування та виконання правом функції взаємного порозуміння і примирення в межах міжнародного права є так звані програмно-політичні договори (договори про дружбу і співпрацю). Крім вказаного, ідея правового спілкування знаходять своє відображення у численних погоджувальних і примирних процедурах: двохсторонніх чи багатосторонні переговорах, добрих послугах, посередництві, обслідуванні, примиренні. Колізійний метод правового регулювання являється осередком відбиття ознак правового спілкування, оскільки він покликаний вирішувати правові ситуації, в яких приватноправові відносини через наявність в них іноземного елемента підпадають під чинність двох і більше правових систем за допомогою колізійних норм.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Августин А. Исповедь Блаженного Августина, епископа Гиппонского / А. Августин. − М.: Ренессанс СПИВО.Сид, 1991. – 488 с.
2. Адміністративне право України: Підручник / Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О.В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю.П. Битяка. − К.: Юрінком Інтер, 2004. − 544 с.
3. Азаркин Н.М. Монтескье. – М.: Юрид. лит., 1988. – 128 с.
4. Айзенштадт С. Цивилизационные измерения социальных изменений. Структура и история // Цивилизации. Вып. 4. – М.: МАЛП, 1997. – С. 20-32.
5. Аннерс Э. История европейского права (пер. со швед.) / Ин-т Европы. – М.: Наука, 1994. – 397 с.
6. Антология мировой правовой мысли. В 5 т. Т. 3. Европа. Америка: XVII-XX вв. – М.: Мысль, 1999. – 829 [1].
7. Антология мировой правовой мысли. В 5 т. Т. 5. Россия: конец XIX-XX вв. – М.: Мысль, 1999. – 829 с.
8. Антологія української юридичної думки. В 10 т. Том. 1: Загальна теорія держави і права, філософія та енциклопедія права: Антологія: Научное издание. – К.: ВД “Юридична книга”, 2002. – 568 с.
9. Антологія української юридичної думки. В 10 т. Том. 4: Конституційне (державне) право: Научное издание. – К.: ВД “Юридична книга”, 2003. – 600 с.
10. Апель К.-О. Трансформация философии. Пер. с нем. /Перевод В. Куренной, Б. Скуратова. – М.: Логос, 2001. – 344 с.
11. Аристотель. Риторика //Античные риторики / Под ред. А.А. Тахо-Годи. – М.: Изд-во МГУ, 1978. – 352 с.
12. Аристотель. Политика / Аристотель; Пер. С.А. Жебелева, М.Л. Гаспарова. − М.: АСТ: Транзиткнига, 2005. − 393, [7] с.
13. Алексеев Л.И. К вопросу об общем понятии права // Государство и право. – 1993. – № 6. – С. 128-133.
14. Алексеев С.С. Проблемы теории права. Курс лекций в 2-х т. Т.1. Основные вопросы общей теории социалистического права. – Свердловск: Юрид. ин-т, 1972. – 395 с.
15. Алексеев С.С. Структура советского права. – М.: Юрид. лит., 1975. – 263 с.
16. Алексеев С.С. Общая теория права: Учебник: В 2-х т. Т.1.– М.: Юрид. лит., 1981. – 398 с.
17. Алексеев С.С. Теория права. – М.: Издательство БЕК, 1994. – 224 с.
18. Алеесеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
19. Алексеев С.С. Право на пороге нового тысячелетия: Некоторые тенденции мирового правового развития – надежда и драма современной эпохи. – М.: Статут, 2000. – 256 с.
20. Алексеев С.С. Восхождение к праву. Поиски и решения. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Издательство НОРМА, 2002. – 608 с.
21. Байтин М.И. Сущность права (Современное нормативное правопонимание на грани двух векав). Изд. 2-е, доп. − М.: ООО ИД «Право и государство», 2005. – 544 с.
22. Батищев Г.С. Общение //Философский словарь. − М.: Республика, 2001. − 387 с.
23. Бачинин В.А. Философия права и преступления. – Х.: Фолио, 1999. – 607 с.
24. Бачинин В.А. Антропосоциологические проблемы права: методология и эмпирия // Известия ВУЗов. Правоведение. – 2001. – № 3. – С. 27-39.
25. Бачинін В.А., Панов М.І. Філософія права: Підручник для юрид. спец-тей вищих навч. закладів освіти. − К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2002. − 472 с.
26. Белл Д. Грядушее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования. М.: Academia, 1999. – 956 с.
27. Бердяев Н.А. Русская идея. Судьба России. – М.: ООО «Издательство В. Шевчук», 2000. – 544 с.
28. Бергер П. Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания. – М.: Academia – центр «Медиум», 1995. – 332 с.
29. Берман Г. Дж. Западная традиция права: эпоха формирования. – М.: МГУ, 1995. – 592 с.
30. Берман Г. Дж. Западная традиция права: эпоха формирования / Пер. с англ. – 2-е изд. – М.: Изд.-во МГУ: Издательская группа ИНФРА• М – Норма, 1998. – 624 с.
31. Бирюкова Г.М. Диалог – социально-философский анализ: Автореф. дис. ...д-ра филос.наук: 09.00.11/ Ивановский гос. ун-т. – Иваново, 2000. – 53 с.
32. Битяк Ю., Константний О.Правова природа адміністративних договорів // Вісник Академії правових наук України. – 2001. – № 3. – 101-109.
33. Бондаренко Н.Г. Детерминизм и коммуникации в современной социальной теории. – Пятигорск: Издательство «Рекламно-информационное агентство на КМВ», 2003. – 220 с.
34. Бородина Т.В. Социальный диалог: коммуникативные стратегии личностной репрезентации общественных отношений. Дисс. … канд. филос. наук: 09.00.11.¬¬¬¬¬¬¬¬– Ростов-на-Дону, 2003. – 177 с.
35. Бранский В.П. Теоретические основания социальной синергетики // Петербургская социология. – 1997. – № 1. – С. 148-179.
36. Будон Р. Место беспорядка. Критика теорий социального изменения. –М.: Аспект Пресс, 1998. – 284 с.
37. Булавка Л.А. Бузгалин А.В. В. Бахтин: диалектика диалога versus метафизика постмодернизма // Вопросы философии. − 2000. − № 1.− С. 119-131.
38. Бурлай Е.В. Нормы и правоотношения в социалистическом обществе. – К.: Наукова думка, 1987. – 91 с.
39. Бурлай Є. В. До питання про функції права // Вісник Академії правових наук. – 2005. – № 3. – С. 31-42.
40. Бусова Н.А. Модернизация, рациональность и право. – Х.: Изд-во “Прометей-Пресс”, 2004. – 352 с.
41. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия: Научное издание. – С.-Пб: Питер, 1997. – 336 с.
42. Венгеров А. Патология государственности // Общественные науки и современность. – 1991. – № 5. – С. 19-27.
43. Венгеров А. Б. Будущее российской государственности // Вестник Московского Ун-та. Сер. 18. Социология и политология. – 1997. – № 1. – С. 18-28.
44. Відомості Верховної Ради України. − 1961. − № 2. − Ст. 15, з наступними змінами.
45. Відомості Верховної Ради. України. − 1971. − додаток № 50. − Ст. 375, з наступними змінами.
46. Відомості Верховної Ради України. − 1991. − № 4. − Ст. 20, з наступними змінами.
47. Відомості Верховної Ради України. − 1991. − № 33. − Ст. 443, з наступними змінами.
48. Відомості Верховної Ради України.− 1992. − № 6. − Ст. 56, з наступними змінами.
49. Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 37. – Ст. 545, з наступними змінами.
50. Відомості Верховної Ради України. − 1993. − № 36. − Ст. 361, з наступними змінами.
51. Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 25. – Ст. 198, з наступними змінами.
52. Відомості Верховної Ради України. − 1994. − № 52. − Ст. 455, з наступними змінами.
53. Відомості Верховної Ради України. − 1996. − № 18. − Ст. 133.
54. Відомості Верховної Ради України. − 1996. − № 49. − Ст. 272, з наступними змінами.
55. Відомості Верховної Ради України. − 1997. − № 24. − Ст. 170, з наступними змінами.
56. Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 8. – Ст. 28, з наступними змінами.
57. Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 27-28. – Ст. 181, з наступними змінами.
58. Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 27-28. – Ст. 182.
59. Відомості Верховної Ради України. − 1998. − № 34. − Ст. 227, з наступними змінами.
60. Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 20-21. – Ст. 190, з наступними змінами.
61. Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 36. – Ст. 299, з наступними змінами.
62. Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 37. – Ст. 307.
63. Відомості Верховної Ради України. − 2001. − № 23. − Ст. 118, з наступними змінами.
64. Відомості Верховної Ради України. − 2001. − № 25-26. − Ст. 131, з наступними змінами.
65. Відомості Верховної Ради України. − 2002. − № 21-22. − Ст. 135, з наступними змінами.
66. Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 31-32. – Ст. 263, з наступними змінами.
67. Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-41. – Ст. 356, з наступними змінами.
68. Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 20-21. – Ст. 291.
69. Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 30-31. – Ст. 382, з наступними змінами.
70. Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 35. – Ст. 412.
71. Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40-41, 42. – Ст. 492, з наступними змінами.
72. Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 2. – Ст. 44.
73. Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35-36, 37. – Ст. 446, з наступними змінами.
74. Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 38-39. – Ст. 449.
75. Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 23. – Ст. 202.
76. Воронин А.А. Техника как коммуникационная стратегия // Техника, общество и окружающая среда. Материалы международной научной конференции (18-19 июня 1998 г., Москва). – М.: ИФРАН, 1998. – 150 с.
77. Вышинский А.Я. Вопросы теории государства и права. Издание второе. – М.: Издательство юридической литературы, 1949. – 424 с.
78. Гадамер Г.-Г. Истина и метод. Основы философской герменевтики. – М.: Прогресс, 1988. – 704 с.
79. Гегель. Г. В. Философия права. − М.: Мысль, 1990. – 524 с.
80. Герасина Л.Н., Панов Н.И. Актуализация юридической компоненты в конфликтологии // Проблемы законности. – 1999. – № 38. – С. 16-27.
81. Герасіна Л.М., Панов М.І. Проблеми правової конфліктології: феноменологічний, гносеологічний та праксеологічний аналіз: Монографія. – Х.: Право, 2004. – 112 с.
82. Гетьман І.В. Роль права в регулюванні відносин місцевого самоврядування // Проблеми удосконалення правового регулювання місцевого самоврядування в Україні: Матеріали Міжнар. наук.-практ.конф., м. Харків, 25 травня 2004 р. /За ред. проф. Ю.П. Битяка. − Харків: Інститут державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України, 2004. − С. 311-314.
83. Гетьман І.В. Право як засіб соціального спілкування // Проблеми законності: Респ. міжвід. наук. зб./ Від. ред. В.Я. Тацій. − Харків: Нац. юрид. акад. України, 2005. − Вип. 75. − С. 13-20.
84. Гоббс. Т. Сочинения в двух томах. – Т. I: Научное издание: Пер. с лат. и англ. – М.: Мысль, 1989. – 622 с.
85. Гоббс Т. Избранные произведения в двух томах – Т. II: Научное издание: Пер. с англ. – М.: Мысль, 1964. – 748 с.
86. Гоббс Т. Философские основания учения о гражданине. − Мн.: Харвест, М.: АСТ, 2001. − С. 304 с.
87. Горелова Т.А. Диалогическая основа межкультурных взаимодействий: Автореф. Дисс. …канд. филос. наук: 09.00.01/ МГУ. – М., 1998. – 22 с.
88. Гревцов Ю.И. Правовые отношения и осуществление права. – Л.: Издательство Ленинградского университета, 1987. – 128 с.
89. Гревцов Ю.И. Очерки теории и социологии права. – СПб.: Знание, 1996. – 264 с.
90. Гревцов Ю.И. К проблеме понятия «правомерное поведение» // Учёные записки. Т. 1. – СПб.: Знание, СПб ИВЭСЭП, 1999. – С. 105-116.
91. Грушевський М. На порозі Нової України: Гадки і мрії: Научное издание. – К.: Наукова думка, 1991. – 128 с.
92. Гурвич Г.С. Нравственность и право: Монография: Научное издание. – М.: Красная печать, 1924. – 48 с.
93. Гусев С.С. Тульчинский Г.Л. Проблема понимания в философии: Филос.-гносеол. анализ. – М.: Политиздат, 1985. – 192 с.
94. Гуссерль Э. Логические исследования. Т. 1 // Гуссерль Э. Философия как строгая наука. – Новочеркасск: Сагуна, 1994. – С. 175-353.
95. Данильян О.Г., Тараненко В.М. Основи філософії: Навч. посібник. – Х.: Право, 2003. – 352 с.
96. Дедов Д.И. Конфликт интересов. – М.: Волтерс Клувер, 2004. – 288 с.
97. Денисов Ю.А., Спиридонов Л.И. Абстрактное и конкретное в советском правоведении. – Л.: Наука, 1987. – 207 с.
98. Доган М. Легитимность режимов и кризис доверия // Социс. – 1994. – № 6. – С. 147-155.
99. Дорожкин Ю.Н., Козлова Ю.Б., Костылёва Е.Г., Махов А.А. Основы теории коммуникации: Учеб. пособие. – Уфа: Изд.-во УГНТУ, 2003. – 56 с.
100. Драгоманов М.П. Вибране (“... мій задум заложити почерк історії цивілізації на Україні”): Научное издание. – К.: Либідь, 1991. – 688 с.
101. Жилинкова И.В. Брачный контракт (договор). – Х.: Ксилон, 2001. – 128 с.
102. Жуков В.Н. Философия права П. И. Новгородцева. – М.: Юридический институт МИИТа, 2004. – 134 с.
103. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів] / М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Богачова та ін.; За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Х.: Право, 2002. – 432 с.
104. Зібрання законодавства України. – 2000. – Том 6. – 6 (МД) 4.
105. Зименкова Н.Н. Коммуникация в процессе функционирования и развития общества. Дисс. … канд. филос. наук: 09.00.11. – М., 2004. – 157 с.
106. Зиновьев А.А. Великий эволюционный перелом // Зиновьев А.А. Запад. – М.: ЗАО Изд-во Центрполиграф, 2000. – С. 451-507.
107. Зуєва О.О. Конфлікти у сфері соціально-трудових відносин // Конфлікти в суспільствах, що трансформуються: Збірник наукових статей (за матеріалами XI Харківських політологічних читань). Упорядники: А.П. Гетьман, О.В. Ставицька. − Харків: Право, 2001. − С. 95-96.
108. Ильин И.А. Сочинения в двух томах. Том 1. Философия права. Нравственная философия: Научное издание. – М.: Медиум, 1993. – 510 с.
109. Ильин И.А. Теория права и государства / Под редакцией и с предисловием В.А. Томсинова. – М.: Издательство «Зерцало», 2003. – 400 с.
110. Ильин И.П. Постструктуализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. – М.: Интрада, 1996. − 255 с.
111. Иноземцев В.Л. Собственность в постиндустриальном обществе и исторической ретроспективе // Вопросы философии. – 2000. – № 12. – С. 3-13.
112. Каган М.С. Мир общения. − М.: Политиздат, 1988. − 315 с.
113. Каган М.С. Философия культуры. − СПб.: ТОО ТК «Петрополис», 1996. – 416 с.
114. Камю А. Бунтующий человек. Философия. Политика. Искусство / А. Камю. – М.: Политиздат, 1990. – 415 с.
115. Канетти Э. Человек нашего столетия. – М.: Прогресс, 1990. – 473 с.
116. Кант И. Идея всеобщей истории во всемирно-гражданском плане // Соч. в 6 т. Т.6. −М.: Мысль, 1966.− 743 с.
117. Касьянов В.В., Нечипуренко В.Н. Социология права. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2002. – 480 с.
118. Кашапов У.А. Философско-правовые идеи Е.В. Спекторского // Философия права. – 2001. – №1. – С. 5-7.
119. Кемеров В.Е. Взаимопонимание: Некоторые философские и психологические проблемы. – М.: Политиздат, 1984. – 109 с.
120. Князева Е.Н. Одиссея научного разума. – М.: ИФРАН, 1995. – 228 с.
121. Коваленко Л.П. Деякі питання адміністративно-правових заходів охорони навколишнього природного середовища // Конфлікти в суспільствах, що трансформуються: Збірник наукових статей (за матеріалами XI Харківських політологічних читань). Упорядники: А.П. Гетьман, О.В. Ставицька. − Харків: Право, 2001. − С. 98-100.
122. Ковлер А.И. Антропология права. Учебник для вузов. – М.: Норма, 2002. – 467 с.
123. Козюбра Н.И. Социалистическое право и общественное сознание: Монография: Научное издание. – К.: Наукова думка, 1979. – 207 с.
124. Козюбра М. Правовий закон: проблема критеріїв // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 2. – С. 83-96.
125. Козюбра М. Загальнотеоретична юриспруденція: радянська традиція та європейська перспектива // Українське право. – 2005. – № 1. – С. 7-21.
126. Коліушко І., Тимощук В. Управлінські послуги – новий інститут адміністративного права // Право України. – 2001. – № 5. – С. 30-34.
127. Комаров С.А. Общая теория государства и права: Учебник. – 4-е изд., переработанное и дополненное. – М.: Юрайт, 1998. – 416 с.
128. Коммуникативная концепция права: вопросы теории. – СПб.: Питер, юридический факультет СпбГУ, 2003. – 160 с.
129. Конецкая В.П. Социология коммуникации. − М.: МУБУ, 1997. − 164 с.
130. Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора Ю.М. Тодики, доктора юридичних і політичних наук В.С. Журавського. − К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2002. − 544 с.
131. Копаница М.М. Современные социальные концепции русского православия: Научное издание. – Х.: Вища шк.: Изд-во при Харьк. ун-те, 1988. – 148 с.
132. Копыленко А.Л. Политико-правовые идеи Т. Шевченко и И. Франко и современная идеологическая борьба. Автореф. …канд. юрид. наук: 12.00.01 – К., 1987. – 16 с.
133. Коркунов Н.М. Лекции по общей теории права /Предисловие д-ра юрид. наук, проф. И.Ю. Козлихина. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2003. – 430 с.
134. Кремень В.Г., Ільїн В.В. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: Підручник: Учебное издание. – К.: Книга, 2005. – 528 с.
135. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти /М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. − Київ − Харків: Юрінком Інтер − Право, 2002. − 416 с.
136. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: норма и патология. – М.: Наука, 1982. – 288 с.
137. Кудрявцев Ю.А. Политические режимы: критерии классификации и основные виды // Известия вузов. Правоведение. – 2002. – № 1. – С. 195-205.
138. Лившиц Р.З. Теория права. Учебник. – М.: Издательство БЕК, 1994. – 224 с.
139. Литвинов О.М. Філософія права Новгородцева П.І.: Осмислення права і держави в контексті суспільного ідеалу. Автореф. дис. ... к.ю.н. – Х., 2005. – 20 с.
140. Лосев А.Ф. Эстетика Возрождения / А.Ф. Лосев. – М.: Мысль, 1982. – 623 с.
141. Локк Джон. Сочинения в 3-х т.: Т. 1: Научное издание: Пер. с англ. – М.: Мысль, 1985. – 621 с.
142. Локк Джон. Сочинения в 3-х т.: Т. 2: Научное издание: Пер. с англ. – М.: Мысль, 1985. – 560 с.
143. Локк Джон. Послання про толерантність // Молода нація. – 2002. – № 2 (23) .– С.130-173.
144. Лук’янов Д.В. Політичні партії: інструмент конфлікту чи компромісу // Конфлікти в суспільствах, що трансформуються: Збірник наукових статей (за матеріалами XI Харківських політологічних читань). Упорядники: А.П. Гетьман, О.В. Ставицька. − Харків: Право, 2001. − С. 37.
145. Макаров М.Л. Основы теории дискурса. – М.: ИТДГК «Гнозис», 2003. – 280 с.
146. Макиавелли Н. Государь: Научное издание. – М.: Планета, 1990. – 79 с.
147. Максимов С.И. Правовая реальность: опыт философского осмысления: Монография. – Х.: Право, 2002. –328 с.
148. Максимов С.І. Природне і позитивне право як елементи правової реальності // Вісник Академії правових наук України. – 2002. – № 1. – С. 82-92.
149. Максимов С.И. Философско – правовая концепция К. – О. Апеля и Ю. Хабермаса // Проблеми законності. – 2002. – № 55. – С. 166-174.
150. Максимов С.И. Экзистенционально-феноменологическая концепция права // Проблеми законності. – 2003 . – № 62. – С. 143-150.
151. Малинова И.П. Эпистемология права // Российский юридический журнал. – 1999. – № 3. – С. 153-159.
152. Мальцев Г.В. Социальная справедливость и право. – М.: Мысль, 1977. – 256 с.
153. Мамардашвили М.К. Символ и сознание. Метафизические рассуждения о сознании, символике и языке. / Под общ. ред. Сенокосова Ю.П.; Пятигорского А.М. – М.: Языки русской культуры, 1999. – 216 с.
154. Марсель Г. Трагическая мудрость философии: Избранные работы / Пер.с франц.: Изд-во гуманит. лит-ры, 1995. – 215 с.
155. Мартемьянов В.С. Хозяйственное право: история и современность // Правоведение. – 1992. – № 2. – С. 100-103.
156. Миколенко Я.Ф. Право и формы его проявления // Советское государство и право. – 1967. – № 1.– С. 46-59.
157. Международное право в документах. Сборник важнейших международно-правовых актов /Под ред. Н.Т. Самарцева. – М.: Издательство «Международные отношения», 1969. – 550 с.
158. Міжнародне право: Навч. посібник /За ред. М.В. Буроменського − К.: Юрінком Інтер, 2005. − 336 с.
159. Міжнародне приватне право: Навч. посібник /За ред. В.М. Гайворонського, В.П. Жушмана. − К.: Юрінком Інтер, 2005. − 368 с.
160. Моисеев Н.Н. Расставание с простотой. – М.: Аграф, 1998. – 480 с.
161. Монтень М. Опыты в трех книгах. – Кн. 1-2. – М.: Издательство «Наука», 1979. – 704 с.
162. Монтень М. Опыты в трех книгах. – Кн. 3. – М.: Издательство «Наука», 1979. – 536 с.
163. Монтень М. Опыты. В трёх книгах / М. Монтень. – М.: Риппол Классик, 1997. – 670 с.
164. Морозова Л.А. Теория государства и права: Учебник. – М.: Юристъ, 2005. – 414 с.
165. Муромцев С.А. Определение и основное разделение права / Вступит. статья, коммент. доктора юрид. наук, профессора Ю.И. Гревцова. 2-е изд., доп. – СПб.: Издательский Дом С.-Петерб. гос. ун-та, Издательство юридического факультета СПб ГУ, 2004. – 224 с.
166. Ненашев М.И. Концепция свободы в философии Владимира Соловьёва. Монография. – Киров: Издательство ИВЭСЭП, 1999. – 248 с.
167. Нерсесянц В.С. Право и закон. Из истории правовых учений. – М.: Издательство «Наука», 1983. – 368 с.
168. Нерсесянц В.С. Философия права. Учебник для вузов: Учебное издание. – М.: Издател. группа НОРМА–ИНФРА М, 1997. – 652 с.
169. Новая философская энциклопедия. Т.3. – М.: Мысль, 2000-2001. – 677 с.
170. Новгородцев П.И. Сочинения: Научное издание. – М.: Раритет, 1995. – 448 с.
171. Новые парадигмы мышления и действия. Материалы круглого стола. /http:// www.filosoft.tsu.ru
172. Оборотов Ю.Н. Общеправовое развитие и евразийская правовая семья // Философия права. – 2001. – № 1(3). – С. 71-74.
173. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Отв. ред. проф. М.Н. Марченко. – Том 1. Теория государства. – М.: Издательство «Зерцало», 1998. – 416 с.
174. Олєйников С. Методологічні основи дослідження правових форм діяльності держави // Вісник Академії правових наук України. – 1999. – № 3. − С. 25-33.
175. Ортега-и-Гассет Х. Две главные метафоры // Отега-и-Гассет Х. Эстетика. Философия культуры. – М.: Искусство, 1991. – С. 203-218.
176. Осовий Г., Руденко В. Вирішення трудових спорів // Бюлетень Національної служби посередництва і примирення. – 2005. – № 3. – С. 22-36.
177. Офіційний Вісник України. – 1997. – № 24. – С. 115-120.
178. Офіційний Вісник України. – 1998. – № 46. – Ст. 1648, з наступними змінами.
179. Офіційний Вісник України. – 1999. – № 20. – Ст. 931.
180. Офіційний Вісник України. – 2004. – № 31. – Ст. 2066.
181. Офіційний Вісник України. – 2005. – № 13. – Ст. 696.
182. Парфило О.А. Передумови появи інституту компромісу в сучасному кримінальному процесі України // Конфлікти в суспільствах, що трансформуються: Збірник наукових статей (за матеріалами XI Харківських політологічних читань). Упорядники: А.П. Гетьман, О.В. Ставицька. − Харків: Право, 2001. − С. 97-98
183. Паршин А.Н. Размышление над теоремой Геделя // Вопросы философии. − 2000. − № 6. − С. 92-109.
184. Парыгин Б.Д. Основы социально-психологической теории. – М.: Мысль, 1972. – 351 с.
185. Пашуканис Е.Б. Избранные произведения по общей теории права и государства. – М.: Наука, 1980. – 271 с.
186. Перепелюк В.Г. Конституційні процедури. Державно-процесуальне право: Навчальний посібник. – Чернівці: Рута, 2004. – 350 с.
187. Петражицкий Л.И. Введение в изучение права и нравственности. Эмоциональная психология: Монография: Научное издание. – С.-Пб.: Тип. Ю.Н. Эрлих, 1905. – 311 с.
188. Петражицкий Л.И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. – Серия «Мир культуры, истории и философии». – СПб.: Издательство «Лань», 2000. – 608 с.
189. Петришин О. Бурлай Є. Філософський виклик недосконалі правовій реальності //Вісник Академії правових наук України. – 2002. – № 3. – С. 206-213.
190. Петришин О. Громадянське суспільство – підґрунтя формування правової держави в Україні // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 2-3. – С. 142-161.
191. Петришин О. Конфлікт та співробітництво як соціальне середовище права // Вісник Академії правових наук України. – 2004. – №3. – С. 24-34.
192. Печчеи А. Человеческие качества. – М.: Прогресс, 1985. – 302 с.
193. Покровський И.А. Основные проблемы гражданского права. – М.: Статут (в серии «Классика российской цивилистики»), 1998. – 353 с.
194. Полешко А. Методологічні проблеми юридичної науки в Україні (з міжнародної конференції) // Право України. – 2004. – № 7. – С. 145-146.
195. Поляков А.В. Козлихин И.Ю. Власть и право: Из истории русской православной мысли. – Л.: Лениздат, 1990. – 319 с.
196. Поляков А.В. Петербургская школа философии права и задачи современного правоведения // Правоведение. – 2000. – № 2. – С. 4-23.
197. Поляков А.В. Коммуникативная концепция права (генезис и теоретико-правовое обоснование). Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.01/ С.-Петерб. гос. ун-т. – СПб., 2002. − 93 с.
198. Поляков А.В. Общая теория права: Проблемы интерпретации в контексте коммуникативного подхода: Курс лекций. – СПб.: Издательский дом С.-Петерб. гос. ун-та, 2004. – 864 с.
199. Пономаренко О.М. Юридичні способи вирішення майнових конфліктів між подружжям // Конфлікти в суспільствах, що трансформуються: Збірник наукових статей (за матеріалами XI Харківських політологічних читань). Упорядники: А.П. Гетьман, О.В. Ставицька. − Харків: Право, 2001. − С. 111-112.
200. Почепцов Г.Г. Теория коммуникации / Г.Г. Почепцов – М.: «Релф-бук», – «Ваклер», 2001. – 656 с.
201. Права по которым судится малоросийський народ 1743 г. − К.: Университет. тип., 1879. – 944 с.
202. Прехтль П. Введение в феноменологию Гуссе