НОРМОПРОЕКТУВАННЯ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП...........................................................................................................
3 – 13
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ НОРМОПРОЕКТУВАННЯ........... 14 – 76

1.1. Поняття, ознаки та природа нормопроектування................................ 14 – 34

1.2. Фактори та принципи нормопроектування..........................................
34 – 57
1.3. Функціональне призначення нормопроектної діяльності..................
57 – 76
РОЗДІЛ 2. СТАДІЙНО-СУБ’ЄКТНИЙ АСПЕКТ
НОРМОПРОЕКТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ........................................

77 – 125
2.1. Теоретико-правовий статус та особливості суб’єктів
нормопроектування................................................................................

77 – 99
2.2. Стадійність процесу нормопроектування як необхідна умова
його результативності............................................................................

99 – 125
РОЗДІЛ 3. НОРМОПРОЕКТУВАННЯ ЯК УМОВА
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НОРМОТВОРЧОГО ПРОЦЕСУ................

126 – 190
3.1. Теоретико-правовий статус проектів нормативно-правових актів.........................................................................................................

126 – 146
3.2. Юридична техніка як важливий аспект нормопроектування.............
146 – 167
3.3. Правова експертиза проектів нормативно-правових актів як
необхідний фактор забезпечення результативності нормопроектування................................................................................

167 – 190
ВИСНОВКИ..................................................................................................
191 – 198
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ................................................. 199 – 215

ВСТУП

Розвиток суспільства та ускладнення суспільних відносин вимагає адекватного їх регулювання і впорядкування. Це забезпечується за допомогою політичної та правової форм організації суспільства, сутністю яких є комплексне поєднання політичних та правових важелів, завдяки чому суспільство функціонує як певним чином організована система, що характеризується динамікою подальшого розвитку та внутрішньою стабільністю.
Сучасний етап розвитку суспільних відносин є досить складним, їх узгодженість та упорядкованість вимагає наявності розгалуженої системи нормативно-правових актів, судових прецедентів, санкціонованих звичаїв, міжнародно-правових договорів, які є формальним виразом права. Відомий вчений-юрист І. Л. Брауде звернув увагу на те, що підготовка нормативного акта вимагає вдумливого з’ясування його місця у великій та складній системі нормативних актів, встановлюючи їх правильне співвідношення та розмежування [24, c. 45].
Панування в державі системи нормативно-правових актів, які є основним джерелом права на її території, обумовлено саме специфікою розвитку суспільних відносин під впливом об’єктивних і суб’єктивних чинників та особливістю форм виразу права, що, в свою чергу, характеризує порядок утворення проектів норм права, їх прийняття, реалізацію і гарантування. Провідний фахівець в галузі теорії права C. С. Алексєєв стверджує, що змістом створення нормативно-правових актів є “сплав реальності, досвіду та розуму, що втілюється в моделях – конструкціях, які характеризують найбільш розвинене, досконале “тіло” права” [5, с. 41].
Актуальність теми дослідження. В сучасних умовах в Україні інтенсифікується процес реформування і оновлення законодавчої бази. Це вимагає не лише вдосконалення самих нормативно-правових актів, але й забезпечення високого рівня якості та наукової обґрунтованості всіх стадій правотворчості. Проблема нормопроектування має як теоретичне, так і практичне значення. Її розробка забезпечує наукову основу нормотворчої діяльності та її відповідність об’єктивним потребам суспільства.
На сьогодні в юридичній науковій літературі відсутні комплексні наукові дисертаційні дослідження, що присвячені проблемам нормопроектування як багатоаспектної самостійної юридичної категорії. Основні наукові роботи, що присвячені окремим аспектам нормопроектування, належать 70-м рокам ХХ ст. та пов’язані з такими іменами, як Н. Д. Абдуллаєв, С. С. Алексєєв, Л. І. Антонова, І. Л. Брауде, М. О. Голодний, В. М. Горшеньов, Б. В. Дрейшев, В. П. Казимирчук, Д. А. Керімов, Д. А. Ковачев, Г. В. Коміанський, В. В. Максимов, А. Нашиц, А. С. Піголкін, С. В. Поленіна, Р. В. Раскатов, Ю. Д. Рудкін, Ю. О. Тихомиров, Р. О. Халфіна, Ц. А. Ямпольська. Однак, в роботах вказаних науковців інститут нормопроектування досліджувався в рамках загальної теорії правотворчості, не конкретизуючи самостійність та специфічність нормопроектної діяльності.
У 90-х роках ХХ ст. підвищується інтерес до вивчення проблематики нормопроектування, що пов’язано із розробкою рекомендаційних матеріалів щодо специфіки формування змісту і структури проектів нормативно-правових актів. Перш за все, це викликано необхідністю оперативного оновлення нормативно-правової бази. Вказаний період характеризується науковими розробками проблем законодавчої техніки В. М. Карташева, Д. А. Керімова, М. Н. Кожини, С. П. Кравченка, І. Д. Шутака, О. І. Ющика; правил нормопроектування Р. К. Бержерона; теоретичних основ стадій нормопроектування І. П. Лихолат, М. М. Марченка, О. Г. Мурашина, А. А. Соколової та специфіки інституту правової експертизи Т. В. Губаєвої, М. Г. Оношко, М. В. Ралдугіна. Початок ХХІ століття привносить нові імена дослідників проблем нормопроектування та шляхів підвищення якості проектів нормативно-правових актів, а саме: І. С. Андрєєва, Н. В. Артикуци, І. О. Биля, Є. В. Погорелова, І. Д. Шутака.
На наш погляд, основною специфікою наукових досліджень проблем нормопроектування вказаного періоду є те, що вони мають виключно прикладний характер та надають інформаційний матеріал щодо організації процесу розробки проектів юридичних документів. Сучасна ж практика правотворчості актуалізує питання комплексного дослідження інституту нормопроектування, яке має стати загальнотеоретичним фундаментом для вдосконалення всього нормопроектного процесу. Недостатній рівень наукової дослідженості проблем нормопроектування зумовлює актуальність обраної автором теми дослідження та впливає на вибір об’єкту і предмету дослідження.
В Україні розвиток наукових досліджень феноменології нормопроектування здійснюється досить повільно. Окремі роботи таких вітчизняних вчених, як І. О. Биля, О. Л. Копиленка, С. Л. Лисенкова, О. Г. Мурашина, В. Ф. Опришка, О. І. Ющика, торкаються деяких аспектів нормопроектування, законотворчого процесу, концепцій побудови законодавчої бази, вимог юридичної техніки, що висуваються до змісту і структури проектів юридичних документів.
В умовах розбудови законодавства незалежної України, проведення правової реформи, перш за все, доцільно активізувати наукові дослідження правотворчих явищ і категорій, що створює теоретичний фундамент для результативної та ефективної діяльності по формуванню нової законодавчої бази. Сучасний етап розвитку законодавства пов’язується з необхідністю розробки проблем нормопроектування, що і зумовлює актуальність та практичну значимість тематики дисертаційної роботи.
Об’єктом дослідження є теоретико-методологічні проблеми нормопроектування як початкового етапу нормотворчого процесу.
Предметом дисертаційного дослідження є визначення поняття, ознак, принципів та функцій феномену нормопроектування, а також вироблення методичних рекомендацій, які націлені на вдосконалення нормопроектного процесу.
Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення та вивчення специфіки і самостійності нормопроектування, його значення в процесі нормотворчості. Досягнення цієї мети пов’язується із вирішенням наступних завдань:
1) обґрунтувати авторське визначення поняття “нормопроектування”, з’ясувати та проаналізувати ознаки нормопроектування як складної юридичної категорії;
2) дослідити природу нормопроектування та розкрити авторське бачення сутності категорії “нормопроектна діяльність”;
3) розкрити зміст і значення факторів нормопроектування, обґрунтувати критерії їх класифікації, встановити роль та дослідити різновиди принципів нормопроектування;
4) охарактеризувати функції нормопроектування, які є похідними від його сутності та визначають цінність нормопроектування як самостійного відокремленого етапу правотворчості;
5) встановити специфіку поняття “суб’єкти нормопроектування” та обґрунтувати його розмежування із поняттями “учасники нормопроектної діяльності” і “суб’єкти правотворчості”;
6) запропонувати власне бачення критеріїв класифікації суб’єктів нормопроектування, а також визначити специфіку їх формування та діяльності;
7) надати авторське бачення поняття стадій нормопроектування та проаналізувати особливості стадійного поділу процесу нормопроектування;
8) обґрунтувати авторський підхід до визначення поняття “проект нормативно-правового акту” та з’ясувати зміст його формальних ознак і функцій;
9) визначити теоретико-правовий статус проектів нормативно-правових актів та охарактеризувати їх сутність і значення для подальшої правотворчої діяльності;
10) визначити проблеми та обґрунтувати перспективи розвитку нормопроектування в рамках вдосконалення нормопроектної діяльності.
Теоретичне завдання роботи полягає в тому, щоб не лише розкрити сутність і значення процесу розробки проектів нормативно-правових актів, але й показати наукові основи цієї діяльності.
Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов’язана з плановою тематикою науково-дослідної роботи Київського університету права НАН України (назва роботи: “Правове регулювання в умовах трансформації суспільних відносин в Україні”; державний реєстраційний номер: 01050001907). Дана робота також пов’язана із науково-дослідною роботою відділу теорії держави і права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, є складовою частиною загальних тем: “Теоретико-правові проблеми законності” (номер державної реєстрації 0101U001010) та “Теоретико-методологічні проблеми розвитку правової системи України” (номер державної реєстрації 0102U001597).
Методи дослідження склала система загальнонаукових та спеціальнонаукових методів, що забезпечили об’єктивний, всебічний аналіз досліджуваного предмету. Особлива увага приділена діалектичному методу, що використовується відповідно до принципу історизму, за допомогою якого нормопроектування досліджується як явище, що змінюється у часі під впливом соціальних факторів, а результат нормопроектування – проект юридичного документу, відповідає певному історичному етапу розвитку суспільства. З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження автор застосовував такі спеціальнонаукові методи:
– системно-структурний, що надав змогу отримати знання про ознаки, принципи, функції та стадії нормопроектування як самостійної складної юридичної категорії, так і початкового етапу загального процесу правотворчості;
– історико-правовий, який визначив специфіку динаміки розвитку та вдосконалення нормопроектування, встановив закономірності нормопроектного процесу;
– логічний, завдяки якому було отримано знання про закономірності і найважливіші аспекти нормопроектування, вивчена проблематика теоретико-правового статусу проектів нормативно-правових актів, проаналізовано принципи нормопроектування, а також визначено специфіку послідовного здійснення стадій нормопроектування;
– моделювання, що був використаний для вироблення ряду рекомендацій щодо формування методології та методики побудови проектів нормативно-правових актів, а також надав змогу встановити умови прогнозування результатів нормопроектної роботи;
– порівняльний, що надав змогу дослідити процедурні особливості нормопроектування в залежності від специфіки правотворчого процесу в Україні та інших державах;
– соціологічний, завдяки якому проблеми нормопроектування були розглянуті в практико-прикладному аспекті проведення роботи по виявленню та дослідженню соціальних умов, що викликають необхідність оновлення правової бази держави, проведення обговорення та погодження проекту, а також вивчення громадської думки;
– структурно-функціональний, що сприяв дослідженню сутності взаємопов’язаних елементів нормопроектування та надав змогу встановити рівень їх взаємовпливу, а також виокремити функції нормопроектної діяльності;
– мовний, який був використаний для дослідження особливостей мови закону та юридичної техніки з метою покращення сприйняття та розуміння юридичних термінів і конструкцій суб’єктами права.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у тому, що вона є одним з небагатьох у вітчизняній юридичній науці теоретико-правовим науковим дослідженням проблем нормопроектування як складної юридичної категорії, що розглядається як самостійна юридична діяльність в рамках початкового етапу правотворчості, яка має власні ознаки, специфічні принципи, функції та суб’єктів і є одним із напрямків удосконалення всього правотворчого процесу.
Наукову новизну дисертаційної роботи становлять наступні висновки та положення, що запропоновані та обґрунтовані автором:
– надане авторське визначення поняття “нормопроектування” як специфічної діяльності компетентних органів, яка полягає в процедурі виявлення та вивчення суспільних відносин, що потребують правового регулювання, розробки, обговорення та затвердження проектів нормативно-правових актів, націлених на прийняття, зміну чи припинення дії правових приписів;
– виокремлено та розкрито зміст ознак нормопроектування як діяльності, що здійснюється уповноваженим суб’єктом чи за його дорученням іншою особою; має нормативно закріплений порядок здійснення; цілеспрямований та результативний характер; певну ступінь організації; здійснюється відповідно до правового регламенту; має певний рівень наукового обґрунтування та забезпечення;
– розкрито подвійну природу нормопроектування, з однієї сторони, як специфічної інтелектуальної поведінки суб’єктів в рамках процесу пізнання, діяльності та результату, що складають зміст нормопроектної роботи, а з іншої сторони, як сукупності послідовних стадій, які забезпечують процесуальність та циклічність нормопроектної діяльності;
– обґрунтоване авторське бачення нормопроектної діяльності як сукупності суспільних відносин, що складають окрему сферу, яка включає в себе чітко визначеного суб’єкта (нормопроектувальника), об’єкт (проект нормативно-правового акту) та зміст (активна діяльність нормопроектувальників, що націлена на розробку проекту юридичного документа);
– запропонована подвійна класифікація факторів нормопроектування за наступними критеріями: за впливом на процес створення проекту юридичного документу (загально-соціальні та спеціальні) та за значенням (основні та факультативні);
– розроблена наукова диференціація принципів нормопроектування на загальні, що характеризують нормопроектування як юридичне явище (принципи законності, науковості, демократизму, зв’язку із практикою, професійності, гуманізму), та специфічні, змістом яких є сукупність ідей, які підкреслюють особливості нормопроектування (принципи технічної досконалості розроблених проектів юридичних документів, адекватності змісту проектів актів рівню розвитку суспільства; юридичної регламентації найважливіших правил підготовки проектів юридичних документів);
– вперше визначено функції нормопроектування та розроблена їх наукова класифікація на наступні: функції аналізу діючого законодавства, оновлення нормативного масиву, ліквідації прогалин у праві, упорядкування нормативної бази, а також статична, інтегративна, критична, комунікативна, навчальна функції та функція планування нормопроектної та правотворчої діяльності;
– встановлено специфіку теоретико-правового статусу суб’єктів нормопроектування як офіційного, професійного, колегіального або одноособового органу та обґрунтовано, що учасники нормопроектної діяльності, суб’єкти правотворчості та суб’єкти нормопроектування співвідносяться між собою як загальне, спеціальне та специфічне. Специфіка їх взаємодії та взаємозалежності виявляється через предмет їх діяльності, особливий склад та індивідуальний зміст їх прав та обов’язків;
– розроблено та розкрито зміст наукової класифікації суб’єктів нормопроектування за наступними критеріями: за складом, за предметом діяльності, за формою проектів, що розробляються, та за часом дії;
– надано узагальнююче авторське бачення стадій нормопроектування як науково обґрунтованої сукупності дій суб’єктів нормопроектування, що характеризуються логічною послідовністю, націлені на досягнення певного результату та надають змогу моделювання змісту і порядку цих дій з метою вдосконалення всього нормопроектного процесу. Обґрунтований власний підхід до поділу нормопроектування на вісім самостійних стадій, до складу яких входять: прийняття рішення про розробку проекту нормативно-правового акту; вияв потреби у правовому регулюванні суспільних відносин; вияв наявності об’єктивних умов для зміни правового регулювання; розробка та затвердження концепції юридичного документу; розробка проекту акту; врахування інтересів зацікавлених осіб та погодження документу; деталізація та остаточний розгляд проекту акту; внесення проекту до правотворчого органу для подальшого розгляду;
– конкретизовано уявлення про феномен проекту нормативно-правового акту за допомогою виокремлення його ознак (повнота нормативної регламентації, конкретність нормативних положень, логічна послідовність викладу, відсутність протиріч, чітке розмежування (структуризація) положень, націленість на мінімізацію кількості нормативних документів, адекватність змісту проекту об’єктивним умовам розвитку суспільства, формальна визначеність, експертизованість, завершеність змісту та надане визначання поняттю “проект нормативно-правового акту” як складного юридичного документу, що є результатом ґрунтовної аналітичної роботи та практичної розробки цілісного акта, який має власну форму та специфічний зміст, обґрунтований експертними висновками та націлений на отримання юридичної сили з метою регулювання суспільних відносин;
– визначено теоретико-правовий статус проекту нормативно-правового акту як прояву категорій сутності проекту через поєднання юридичного і філософського аспектів цінності та значення проекту, що виявляється на результативному та перспективному рівнях.
Практичне значення одержаних результатів полягає, насамперед, у тому, що сформульовані у дисертації положення, висновки і рекомендації присвячені проблематиці нормопроектування, мають науково обґрунтований характер та націлені на вдосконалення процесу розробки проектів нормативно-правових актів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути покладені в основу змісту окремих наукових юридичних видань: “Правила нормопроектування”, “Основи юридичної техніки” та “Методика розробки проектів нормативно-правових актів”.
Положення дисертації можуть знайти втілення в процесі викладання навчального курсу “Теорія держави і права” та спецкурсу “Основи нормопроектування та юридичної техніки”.
Окрім того, висвітлені положення дисертації можуть надати поштовх для подальших наукових досліджень теоретичних проблем нормопроектування, юридичної техніки, порядку проведення правової експертизи проектів нормативно-правових актів, вдосконалення стадійності нормопроектування.
Особистий внесок здобувача. Наукове дослідження проблематики нормопроектування проведене дисертантом самостійно. Теоретичні положення та висновки, зроблені автором, базуються на особистих дослідженнях практики нормопроектного процесу, аналізі вітчизняних та іноземних наукових джерел, нормативно-правової бази, що регламентує нормопроектну діяльність.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації доповідались і обговорювалися на таких наукових конференціях, читаннях та зібраннях:
– Міжвузівській студентській конференції “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (м. Косів Івано-Франківської обл., 27 січня – 02 лютого 2001 р., Вип. 2; тези опубліковані);
– Міжвузівській студентській конференції “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (м. Косів Івано-Франківської обл., 25-30 січня 2003 р., Вип. 4; тези опубліковані);
– Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (м. Косів Івано-Франківської обл., 25 січня –
03 лютого 2004 р., Вип. 5; тези опубліковані);
– Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (м. Косів Івано-Франківської обл., 24-27 січня 2005 р., Вип. 6; тези опубліковані);
– Міжвузівській науковій конференції “Правова система України: минуле, сучасне, майбутнє” (м. Київ, Київський університет права, 25-26 травня 2001 р.; тези опубліковані);
– Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “Право і держава: традиції і перспективи” (Республіка Білорусь, м. Мінськ, Білоруський державний університет, 29-30 жовтня 2003 р.; тези опубліковані);
– Всеукраїнській науковій конференції “Юридичні читання молодих вчених” (м. Київ, Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, 23-24 квітня 2004 р.; тези опубліковані);
– Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “Проблеми розвитку законодавства та правозастосовчої практики” (Республіка Білорусь, м. Мінськ, Білоруський державний університет, 29-30 жовтня 2004 р.; тези опубліковані);
– Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Треті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, Хмельницький інститут економіки і права, 5-6 листопада 2004 р.; тези опубліковані);
– V Міжнародній науковій конференції “Росія на шляху до правової держави” (Російська Федерація, м. Санкт-Петербург, Санкт-Петербурзький державний університет, 18-19 березня 2005 р.; тези не опубліковані);
– Міжнародній науковій конференції в рамках ІІ читань пам’яті академіка
В. М. Корецького “Формування правової системи в Україні на сучасному етапі” (м. Дніпропетровськ, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Дніпропетровський національний університет юридичний факультет, 21-22 квітня 2005 р.; тези опубліковані);
– Всеукраїнській науковій конференції “Другі юридичні читання” (м. Київ, Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, 18 травня 2005 р.; тези опубліковані);
– ІІ Міжвузівській науково-практичній конференції “Актуальні питання реформування правової системи України” (м. Луцьк, Волинський державний університет ім. Л. Українки, 27-28 травня 2005 р.; тези опубліковані);
– Міжнародній науково-практичній конференції “Розвиток та перспективи національної правової системи в контексті європейських інтеграційних процесів” (Республіка Білорусь, м. Мінськ, Білоруський державний університет, 16-17 червня 2005 р.; тези опубліковані).
Окремі положення дисертаційного дослідження склали основу навчального спецкурсу “Основи нормопроектування та юридичної техніки”, що викладався дисертантом для магістрів Київського університету права НАН України.
Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.
Загальний обсяг дисертації становить 215 сторінок, з них 17 сторінок список використаних джерел із 192 найменувань.

bibliography

ВИСНОВКИ

Підбиваючи підсумки дослідження інституту нормопроектування як початкової стадії правотворчого процесу, варто зазначити, що дана робота є однією із перших у вітчизняній юридичній науці, яка досліджує теоретичні аспекти сутності, значення та структури нормопроектної діяльності.
Потреба вивчення проблем нормопроектування має багатоаспектний характер. Вона зумовлюється як практичними, так і теоретичними причинами. Теоретичне значення має дослідження нормопроектування як окремої самостійної стадії правотворчості, так і складного явища, що складається із сукупності послідовних чітко визначених стадій та визначення його місця в системі юридичної діяльності. В свою чергу, практичний характер результатів дослідження виявляється у тому, що сформульовані у дисертації положення, висновки і рекомендації є певною сталою системною роботою, що присвячена проблематиці нормопроектування та має принципове значення для вдосконалення процесу розробки проектів нормативно-правових актів.
Дисертантом аналізуються літературні юридичні джерела та простежується еволюція становлення та розвитку наукових досліджень проблем нормопроектування, робиться висновок про те, що дослідження інституту нормопроектування має тривалу історію розвитку та на сьогодні знаходиться в стадії становлення. Це обумовлено інтенсифікацією проведення правової реформи в Україні, поточним оновленням законодавчої бази та необхідністю вдосконалення правотворчого процесу.
В дисертації проведено комплексне дослідження теоретико-правових засад нормопроектної роботи, проаналізована подвійна природа нормопроектування, що характеризується, з одного боку, як початкова стадія правотворчого процесу, а з іншого – як самостійна, специфічна, предметна діяльність суб’єктів нормопроектування, що складається із послідовних, завершених дій та чітко визначених стадій. Окрім того, обґрунтовується думка про те, що нормопроектування являє собою, з одного боку, органічну єдність процесу пізнання, діяльності та результату, а з іншого – чітку послідовність стадій нормопроектного процесу.
На підставі аналізу різних підходів у юридичній літературі щодо сутності процесу розробки проектів нормативно-правових актів (зокрема, ідеї Р. К. Бержерона, М. О. Голодного, Б. В. Дрейшева, Д. А. Керімова, А. С. Піголкіна та інших) дисертантом надається та обґрунтовується визначення поняття “нормопроектування” як специфічної діяльності компетентних органів, яка полягає у процедурі виявлення та вивчення суспільних відносин, що потребують правового регулювання, розробки, обговорення та затвердження проектів нормативно-правових актів, що націлене на прийняття, зміну чи припинення правового припису.
Нормопроектування являє собою самостійну, специфічну категорію, змістом якої є активна творча робота уповноважених суб’єктів, наділене специфічними ознаками, що визначають його сутність та особливість
За своєю сутністю нормопроектування складає певну сукупність специфічних суспільних відносин, що характеризуються рисами етапності та процедурності. На наш погляд, нормопроектування як соціальна діяльність має власну обумовленість певними аспектами (обставинами), що мають об’єктивний і суб’єктивний характер та охоплюються поняттям “фактори нормопроектування”. Визначається, що фактори нормопроектування формуються еволюційно та залежать від рівня розвитку суспільства. Вони є умовами суспільного розвитку та мають соціальний характер, а саме, обумовлені особливостями та специфікою розвитку суспільства, особливо тих сфер, які потребують змін правового регулювання. Саме їх комбінація є визначальною для прийняття рішення про розробку проекту нормативно-правового акту і, як наслідок, це є початком правотворчого процесу.
В дисертаційному дослідженні обґрунтовуються думка про те, що фактори нормопроектування є структурним елементом факторів правотворчості, співвідносяться між собою як загальне і спеціальне (специфічне) та можуть збігатися за змістом і значенням, але бути різними за характером впливу і втілення у змісті юридичного документу.
Фактори нормопроектування обумовлюють зміст та цілеспрямованість нормопроектування, що характеризує їх значення. Нормопроектна робота має свою власну цілеспрямованість – вдосконалення правового регулювання суспільних відносин шляхом реалізації початкової стадії правотворчості – розробки проекту нормативно-правового акту. Автором підкреслюється, що аналіз факторів нормопроектування, умов їх впливу на зміст проектів нормативно-правових актів, а також специфіка роботи суб’єктів нормопроектування мають відповідати певним вимогам, що охоплюються поняттям “принципи нормопроектування”. Визначається, що принципи нормопроектування функціонують як єдине ціле та покликані організувати та взаємопогодити роботу нормопроектувальників.
Принципи нормопроектування акумулюють у собі не лише загальні соціальні засади політичного, економічного чи духовного характеру, але і включають спеціально-юридичні ідеї: законність, юридичну формалізованість, внутрішню системність і структурованість, врахування специфіки предмету і методу регулювання, об’єктивну оцінку можливостей діючого законодавства, використання засобів і прийомів юридичної техніки, врахування необхідності подальшої систематизації нормативно-правових актів. Як наслідок, принципи нормопроектування класифікуються автором на дві групи: загальні, що характеризують нормопроектування як юридичне явище, та специфічні, змістом яких є сукупність принципів, що визначають особливості саме нормопроектної діяльності.
На нашу думку, значення нормопроектування розкривається через функції нормопроектування, що є сталою категорією та визначає єдність і націленість нормопроектної роботи, обумовлює предметність і зміст роботи суб’єктів нормопроектування, а також обсяг їх повноважень.
Автором надається визначення поняття “функції нормопроектування” та обґрунтовується їх похідний характер від функцій правотворчості, що мають конкретизуюче, профільне значення. Функції нормопроектування – це основні напрямки діяльності нормопроектувальників по виробленню проектів нормативно-правових актів, що характеризують ціннісне наповнення всього процесу правотворчості.
За результатами наукового дослідження нормопроектування в рамках першого розділу можливо надати наступні висновки:
1) за своєю сутністю нормопроектування являє певну сукупність специфічних суспільних відносин, що характеризуються рисами етапності та процедурності. З одного боку, нормопроектування являє собою органічну єдність процесу пізнання, діяльності та результату, а з іншого – чітку послідовність стадій нормопроектної роботи;
2) нормопроектування – це надзвичайно складна юридична категорія, яка має власні ознаки та принципи, виконує специфічні функції, метою яких є підготовка проектів нормативно-правових актів;
3) нормопроектування є соціальним явищем, функції та мета якого обумовлюються та визначаються станом суспільних відносин, їх специфікою та перспективами розвитку;
4) функції та мета нормопроектування є формами об’єктивації потреб суспільства. Від об’єктивності функцій і мети нормопроектування безпосередньо залежить ефективність нормопроектної роботи;
5) поняття, ознаки, принципи та функції нормопроектування характеризують його як складову частину загального процесу правотворчості, що має певні власні особливості.
Процес нормопроектування безпосередньо пов’язаний із суб’єктами, що його здійснюють, від того, наскільки виваженою, послідовною та професійною буде робота нормопроектувальників, настільки результативним та якісним буде нормопроектний процес. Автором обґрунтовується доцільність використання поняття “суб’єкт нормопроектування”, що визначається як юридична або фізична особа (посадова особа), група фізичних чи юридичних осіб, громадяни цілої держави, які наділені юридично закріпленими повноваженнями по розробці проектів нормативно-правових актів. Суб’єкт нормопроектування є специфічним інститутом, який може існувати як окрема особа, так і знаходитись у складі самого правотворчого органу.
В дисертаційному дослідженні обґрунтовується розмежування категорій “учасники нормотворчого процесу”, “суб’єкт правотворчості” та “суб’єкт нормопроектування”, що є різними інститутами, які тісно між собою пов’язані. Поняття суб’єкту нормопроектування охоплює в собі всіх суб’єктів, які безпосередньо здійснюють розробку проектів нормативно-правових актів незалежно від систематичності проведення нормопроектної роботи. Підкреслюється, що категорії “учасники нормотворчого процесу”, “суб’єкт правотворчості” та “суб’єкт нормопроектування” є взаємозалежними та співвідносяться між собою як загальне, спеціальне та специфічне.
Досліджуючи різноманітні погляди науковців щодо процедурності правотворчої та нормопроектної діяльності, дисертантом обґрунтовується думка про те, що процес нормопроектування є цілісним та має власну стадійну послідовність. В процесі розробки проектів нормативно-правових актів кожна стадія нормопроектування переплітається з іншими, що виявляється при поверненні проекту на доопрацювання, створенні альтернативних проектів нормативно-правових актів або припиненні нормопроектування та правотворчого процесу у випадку подальшої недоцільності його розробки.
Стадії нормопроектування характеризуються рисами самостійності та завершеності, що обумовлює складний змістовний характер нормопроектування та створює підґрунтя для вироблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення процедурних основ нормопроектування.
Окрім того, в дисертації підкреслюється подвійний характер стадійності нормопроектування, а саме, з одного боку, нормопроектування можна визначити як складову частину (стадію) всього процесу правотворчості, а з іншого – як самостійне явище, що складається з окремих стадій. На нашу думку, правотворчість, нормопроектування та окрема стадія нормопроектування співвідносяться між собою як загальне явище, одиничне та особливе.
Серед основних висновків, які зроблені дисертантом у другому розділі, можливо виокремити наступні:
1) суб’єкти нормопроектування є невід’ємним елементом структури правовідносин, що охоплюються процесом нормопроектування;
2) суб’єкти нормопроектування є невід’ємним специфічним елементом учасників нормопроектної діяльності;
3) ефективність роботи суб’єктів нормопроектування залежить від внутрішнього кадрового забезпечення, взаємодії між суб’єктами нормопроектування і суб’єктами правотворчості;
4) стадії нормопроектування характеризуються рисами самостійності та завершеності, що обумовлює складний змістовний характер нормопроектування та створює підґрунтя для вироблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення процедурних основ нормопроектування;
5) процес нормопроектування має складний характер, що надає змогу досліджувати його як складову частину (стадію) цілого процесу правотворчості, так і як самостійне явище, що складається з окремих стадій.
У третьому розділу дисертації автором аргументується думка про те, що поняття „проект нормативно-правового акту” є суто теоретичним, характеризується певними рисами та має відповідний теоретико-правовий статус.
Проект нормативно-правового акту визначається як специфічний юридичний документ, що є результатом аналітичної роботи та практичної розробки цілісного акту, який має власну форму та характерну структуру, обґрунтований експертними висновками та націлений на отримання юридичної сили з метою регулювання суспільних відносин.
Автором запропонована характеристика феноменології проектів нормативно-правових актів через категорії сутності та значення. Моделювання стану впорядкованості суспільних відносин, який є бажаним, надає змогу трансформувати цей “стан” у вигляді проекту нормативно-правового акту шляхом певної комбінації методів і форм правового регулювання.
Проект нормативно-правового акту виконує ряд функцій. Функції проекту юридичного документу є центральним аспектом характеристики теоретико-правового статусу, що обумовлює цінність цієї юридичної категорії. Серед функцій дисертантом виокремленні та охарактеризовані наступні: системостворююча, регулятивна, оновлююча, прогностична.
Автором обґрунтовується думка про те, що серед основних шляхів вдосконалення нормопроектування є розвиток інститутів юридичної техніки та правової експертизи. В межах нормопроектування правила юридичної техніки безпосередньо використовуються суб’єктами нормопроектування, в той час як в рамках інших стадій правотворчого процесу та правозастосовчої діяльності ці правила мають вторинний характер, оскільки призначені для створення документу на основі, у відповідності і на виконання вже діючого нормативно-правового акту, змістом якого є сукупність юридико-технічних елементів. Тому можна говорити про первинну і вторинну роль (форми прояву) юридичної техніки або про відповідне її функціональне призначення.
За своїм змістом правова експертиза передбачає оцінку проекту нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції, міжнародним договорам, що належним чином ратифіковані, конституційним законам та іншим актам законодавства в залежності від місця проекту у випадку його прийняття.
На нашу думку, правова експертиза проектів нормативно-правових актів є складним інститутом нормопроектування, що знаходить свій прояв у різних формах дослідження проектів нормативно-правових актів, що, в свою чергу, обумовлено галузевою належністю майбутнього юридичного документу. Практика експертування проектів нормативно-правових актів обов’язково має забезпечувати проведення правової експертизи всіх проектів нормативно-правових актів, які розробляються.
Автором аналізуються тенденції подальшого розвитку інституту правової експертизи, що направлені на розширення їх видового переліку; запровадження комплексних експертиз, які одночасно об’єднують в собі декілька видів експертиз; розвиток окремих профільних експертних організацій та самостійних суб’єктів; підвищення рівня незалежності експертної діяльності.
За результатами дослідження третього розділу в роботі виокремлюються ряд наступних узагальнюючих висновків:
1) юридична техніка є певною сукупністю правил і принципів, що складають основу практичної роботи нормопроектувальників та мають подвійне призначення, оскільки вони є джерелом методичного матеріалу техніки розробки проектів нормативно-правових актів, з однієї сторони, та критерієм оцінки рівня досконалості розробленого проекту юридичного документу або вже діючого нормативно-правового акту, з іншої;
2) нормопроектування та юридична техніка співвідносяться між собою як форма втілення (реалізації) правил, принципів і прийомів юридичної техніки. Від рівня досконалості правил юридичної техніки та їх втіленості в змісті проекту юридичного документу залежить результативність всієї нормопроектної діяльності;
3) інститут юридичної техніки та правової експертизи є одними з провідних інститутів удосконалення як нормопроектування, так і правотворчої діяльності;
4) правове закріплення вимог юридичної техніки та їх подальша уніфікація є одним із засобів гарантування стабільності та усталеності інституту юридичної техніки, а також її позитивного впливу на системність всього законодавства;
5) проведення правової експертизи є засобом забезпечення якості проектів нормативно-правових актів, що має допоміжне, прикладне значення по відношенню до нормопроектування чи правотворчого процесу.
Ефективність будь-якої правової норми незалежно від її юридичної сили є найвищим досягненням правотворчої та нормопроектної роботи. Наукові дослідження загальнотеоретичних проблем нормопроектування надають змогу виявити позитивне і негативне в практиці нормопроектної діяльності та сприяють формуванню ефективної моделі процесу розробки проектів юридичних документів, що стане основою вдосконалення правотворчості взагалі. Зосереджуючи увагу на теоретичних аспектах нормопроектування, закладається міцний фундамент для формування дієвої сучасної законодавчої бази.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдуллаев М. И., Комаров С. А. Проблемы теории государства и права: Учебник. – С-Пб.: Питер, 2003. – 576 с.
2. Абдуллаев Н. Д. Диалектика правотворчества. – Баку: Азернешр, 1972. – 142 с.
3. Алексеев С. С. Государство и право: Начальный курс. – М.: Юрид. лит., 1994. –191 с.
4. Алексеев С. С. Общая теория права: Курс в двух томах. – М.: Юрид. лит., 1982. – Т.2. – 359 с.
5. Алексеев С. С. Общая теория права. – М.: Юрид. лит., 1983. – 258 с.
6. Алексеев С. С. Право: азбука – теория – философия: опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
7. Андреев И. С. Вопросы совершенствования нормотворческой деятельности // Актуальные вопросы правотворчества в Республике Беларусь: Материалы научно-практической конференции (21 декабря 2000 г.). – Мн.: Нац. Центр законопроектной деятельности, 2001. – С. 62–71.
8. Антонова Л. И. О стадиях правотворческого процесса в СССР // Правоведение. – 1966. – № 1. – С. 3–5.
9. Артикуца Н. В. Мова права і юридична термінологія: Навч. посіб. Друге вид., змін. і доп. – К.: Стилос, 2004. – 277 с.
10. Барковский И. А. Правотворческая деятельность Содружества Независимых Государств // Московский журнал международного права. – 2003. – № 1. – С. 20–30.
11. Барковский И. А. Проблемы совершенствования механизма правотворческой деятельности Содружества Независимых Государств // Белорусский журнал международного права и международных отношений. – 2002. – № 4. – С. 22–27.
12. Бержерон Р. К. Правила нормопроектування // Regles de redaction legislative. – 1999. – 101 с.
13. Бержерон Р. К. Правила нормопроектування // Regles de redaction legislative. – Б/м, 1998. – Б/с.
14. Бигич О. Л. Порівняльне правознавство: природа та методологічне значення: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. – К., 2002. – 207 с.
15. Биля І. О. Реквізити і структура нормативного правового акта // Держава і право: Збірник наукових праць. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – 2001. – Вип.10. – С. 3–6.
16. Биля І. О. Теоретичні основи використання нормотворчої техніки: Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.01/ Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Х., 2004. – 20 с.
17. Бобровник С. В., Богініч О. Л. Система законодавства України: актуальні проблеми і перспективи розвитку. – К.: Наукова думка, 1994. – 122 с.
18. Бобровник С. В. Колізійні норми як засіб удосконалення сучасного законодавства // Парламентаризм в Україні: теорія та практика: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (26 червня 2001 р.). – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 2001. – С. 497–500.
19. Бобровник С. В. Наукові засади законотворчого процесу в Україні // Правова держава: Щорічник наукових праць. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 1997. – С. 77–80.
20. Бобровник С. В. Нормотворча діяльність та проблеми систематизації законодавства // Правова держава: Щорічник наукових праць. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 1997. – С. 80–83.
21. Бобровник С. В., Оніщенко Н. М. Соціальна та юридична ефективність законодавства // Законодавство: проблеми ефективності. – К.: Наукова думка, 1995. – С. 13–27.
22. Бобровник С. В. Правовий конфлікт та юридичні колізії: взаємодія та взаємозалежність // Часопис Київського університету права. – 2003. – № 4. – С. 3–9.
23. Бошно С. В. Правотворчество: путь от источника к форме права: Лекции. – М.: Изд-во РАГС, 2002. – 102 с.
24. Брауде И. Л. Очерки о законодательной техники: На правах рукописи – М.: Всесоюзный институт юридических наук, 1958. – 105 с.
25. Василевич Г. А. Проблемы законотворческой деятельности Верховного Совета Республики Беларусь: Автореф. дисс.... д-ра юрид. наук: 12.00.02 / БГУ – Мн., 1993. – 46 с.
26. Васильев А. В. Правотворчество в советском обществе: Автореф. дисс.... канд. юрид. наук: 12.710 / ВНИИСЗ. – М., 1972. – 21 с.
27. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Під ред. В. Т. Бусел (гол. ред., кер-к проекту і укладач). – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2002. – 1440 с.
28. Венгеров А. Б. Теория государства и права: Учебник для вузов. – М.: Новый Юрист, 1998. – 624 с.
29. Вопленко Н. Н. О понятии и функциях правотворческого толкования // Правовая политика и правовая жизнь. – 2003. – № 1. – С. 72–80.
30. Воронов М. Н. Правовые акты законодательной власти в Украине: Дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.02. – Х., 1997. – 192 с.
31. Гаврилов О. А. Стратегия правотворчества и социальное прогнозирование. – М.: Ин-т государства и права РАН, 1993. – 128 с.
32. Гальперин И. Р. О понятии “текст” // Вопросы языкознания. – 1974. – № 6. – С. 23–26.
33. Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования. – М.: Наука, 1981. – 139 с.
34. Головченко Л. Н. Оценка заключений криминалистической экспертизы: Дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. – К., 1995. – 216 с.
35. Голодный М. А. Организация и процедура законотворчества в первые годы Советской власти на Украине (1917-1925 гг.): Дисс. ... канд. юрид. наук: 12.710. – К., 1971. – 272 с.
36. Горшенёв В. М. Участие общественных организаций в правовом регулировании. – М.: Госюриздат, 1963. – 167 с.
37. Грищенко А. В. Правовий закон: питання теорії та практики в Україні: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. – К., 2002. – 228 с.
38. Грошовий Ю. М., Тацій В. Я. Актуальні проблеми законотворчого процесу в Україні // Концепція розвитку законодавства України: Матеріали науково-практичної конференції (травень 1996 р.). – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1996. – С. 33–35.
39. Губаева Т. В., Шакирова Д. И. Принцип определенности правовой нормы и лингвистическая экспертиза законопроектов // Межвузовский сборник научных трудов «Юрислингвистика-3: Проблемы юрислингвистической экспертизы». – Барнаул: Изд-во Алтайского государственного университета, 2002. –
С. 263–272.
40. Гузнов А. Г., Кененов А. А., Рождественская Т. Э. Современный законодательный процесс: основные институты и понятия. – Смоленск: ТРАСТ-ИМАКОМ, 1995. – 96 с.
41. Джужа О. М., Василевич В. В., Кирилюк А. В. Теоретичні проблеми сучасного погляду на розвиток кримінології // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2002. – № 6. – С. 55–61.
42. Дмитриевцев К. Н. Процесс правотворчества в Российской Федерации: Автореф. дисс.... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Нижегород. высш. школа. – Нижний Новгород, 1994. – 26 с.
43. Дмитрук В. Н. Нормотворческий процесс в Республике Беларусь // Актуальные вопросы правотворчества в Республике Беларусь: Материалы научно-практической конференции (21 грудня 2000 г.). – Мн.: Нац. Центр законодательной деятельности, 2001. – С. 90–94.
44. Дрейшев Б. В. Правотворческие отношения в советском государственном управлении. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1978. – 174 с.
45. Дробязко С. Г. Правообразование, правотворчество, правоустановление, их субъекты и принципы // Право и демократия: Сб. науч. тр. – Мн.: Изд-во БГУ. – 2003. – Вып. 14. – С. 15–34.
46. Дубовицкий В. Н., Жушма П. Е., Матусевич А. В. Правотворческая деятельность в Республике Беларусь. – Мн.: ООО СКАРЫНА, 1997. – 254 с.
47. Енгибарян Р. В., Краснов Ю. К. Теория государства и права: Учебное пособие. – М.: Юристъ, 1999. – 272 с.
48. Завадская Л. Н. Гендерная экспертиза российского законодательства: вопросы методологии // Гендерная экспертиза российского законодательства: теория и практика. Аналитический вестник (по итогам семинаров Комиссии по делам женщин при Председателе Совета Федерации Федерального Собрания Российской Федерации). – 2002. – № 4. – С. 177–179.
49. Закон Республики Крым “О референдуме” от 22.11.91 г., № 210-1 // ВВСК, № 4 за 1991 г., стор. 152.
50. Закон України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” від 03.07.91 р., № 1286-ХІІ // ВВР УРСР, № 33 за 1991 р.
51. Закон України “Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу від 21.11.2002 р. // ВВР, № 3, 2003. – ст. 12.
52. Казимирчук В. П., Зивс С. Л., Поленина С. В. XXVI съезд КПСС и вопросы теории права // Право и правотворчество: вопросы теории. – М.: ИГПАН, 1982. – С. 4–17.
53. Казимирчук В. П. Право и методы его изучения. – М.: Юрид. лит., 1965. – 204 с.
54. Калинин С. А. Координирование правотворческого процесса: постановка проблемы // Молодь у юридичній науці: Збірник тез Міжнародної наукової конференції молодих вчених “Треті осінні юридичні читання” (5-6 листопада 2004 р.). – Хмельницький: Хмельн. ун-т управління та права, 2004. – С. 20–21.
55. Калинин С. А. Проблемы реформы системы права в Республике Беларусь: Автореф. дисс.... канд. юрид. наук: 12.00.01 / БГУ. – Мн., 2001. – 21 с.
56. Карташов В. Н. Юридическая техника, тактика, стратегия и технология (к вопросу о соотношении) // Проблемы юридической техники. – Нижний Новгород, 2000. – С. 21–23.
57. Кельман М. С., Мурашин О. Г. Загальна теорія права (з схемами, кросвордами, тестами): Підручник. – К.: Кондор, 2002. – 353 с.
58. Керимов Д. А. Законодательная техника: Науч.-метод. и учеб. пособие. — М.: Норма – Инфра-М., 1998. – 127 с.
59. Керимов Д. А. Культура и техника законотворчества. – М.: Юрид. лит., 1991. – 160 с.
60. Керимов Д. А. Кодификация и законодательная техника. – М.: Госюриздат, 1962. – 104 с.
61. Книгін К. Реалізація народного волевиявлення, вираженого в рішеннях всеукраїнських референдумів: окремі проблеми // Право України. – 2003. – № 3. – С. 44–47.
62. Коба В. Я. Оценка достоверности выводов эксперта при судебно-медицинской диагностике повешения: Дисс. ... канд. мед. наук: 14.00.24. – К., 1994. – 135 с.
63. Ковачев Д. А. Механизм правотворчества социалистического государства. Вопросы теории. – М.: Юрид. лит., 1977. – 112 с.
64. Ковачев Д. А. О понятии законодательной техники // Ученые записки ВНИИСЗ. – 1969. – Вып. 18. – С. 30–36.
65. Кожина М. Н. Стилистика русского языка: Учебник для студентов пед. ин-тов. Третье изд., переработ. и доп. – М.: Просвещение, 1993. – 224 с.
66. Колодій А. М. Конституція і розвиток принципів права України (методологічні питання): Дис. ... д-ра. юрид. наук: 12.00.01; 12.00.02. – К., 1998. – 391 с.
67. Комианский Г. В. Логика и структура языка. – М.: Высш. шк., 1965. – 240 с.
68. Кондратович Н. М. Субъекты законотворческого процесса: Автореф. дисс.... канд. юрид. наук: 12.00.01 / БГУ. – Мн., 1995. – 19 с.
69. Конституционное право. Энциклопедический словарь / Под ред. С. А. Авакьяна (отв. ред.). – М.: НОРМА, 2001. – 688 с.
70. Конституція України від 28.06.1996 р. // ВВРУ. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
71. Концепція розвитку законодавства України на 1997-2005 рр. / Авт. кол. В. Ф. Опришко, М. І. Єрофеєв, В. К. Лисиченко та ін. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1997. – 122 с.
72. Косович В. М. Оцінювання й оцінки у правовому регулюванні: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. – Львів, 1996. – 192 с.
73. Коркунов Н. М. Русское государственное право: В двух томах. – М.: Новое знание, 1997. – Т.2. – 207 с.
74. Котюк В. О. Теорія права: Курс лекцій: Навчальний посібник для юрид. фак. вузів. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.
75. Кравченко С. П. Мова як фактор правоутворення та законотворення: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. – Одеса, 2000. – 201 с.
76. Краткий словарь по философии / Под общей ред. И. В. Блауберга, П. В. Копнина, И. К. Пантина. – М.: Полит. лит., 1966. – 360 с.
77. Кутырёва М. А. Идеи законотворчества в истории политико-правовой мысли: Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Акад. МВД РФ. – Сп-Б., 2002. – 22 с.
78. Лазарев В. В. Пробелы в праве и пути их устранения. – М.: Юрид. лит., 1974. – 184 с.
79. Лапаева В. В. Социологическое обеспечение законотворчества // Советское государство и право. – 1989. – № 10. – С. 17–19.
80. Лебедев В. А., Маркина Е. А. Теория государства и права: Конспект лекцій: Учебное пособие. – М.: Изд-во МГУ, 2003. – 215 с.
81. Ленин В. И. Полное соброние сочинений. Изд-е пятое: В 55 томах. – М.: Госполитиздат, 1963. – Т.29. – 782 с.
82. Лившиц Р. З., Никитинский В. И. Принципы советского трудового права // Советское государство и право. – 1974. – № 8. – С.31–34.
83. Лисенков С. Л. Про критерії визначення якості проектів нормативно-правових актів // Державно правова реформа в Україні: Матеріали науково-практичної конференції (листопад 1997 р.). – Київ: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1997. – С. 69–72.
84. Лисенков С. Л. Умови забезпечення якості змісту нормативно-правових актів // Законодавство України: Науково-практичні коментарі. – 2002. – № 6. – С. 3–6.
85. Лихолат І. П. Раціональне та позараціональне в праві (на матеріалах законотворчості): Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.12. – К., 2001. – 208 с.
86. Лукина Л. С. Правотворческий процесс в рамках Совета Европы // Белорусский журнал международного права и международных отношений. – 2003. – № 1. – С. 11–15.
87. Локк Дж. Опыт о веротерпимости // О свободе. Антология западноевропейской классической либеральной мысли. – М.: Наука, 1995. – 354 с.
88. Лукич Р. Методология права / Д. А. Керимов (ред. вступ. ст.), В. М. Кулистиков (пер.с сербохорв.). – М.: Прогресс, 1981. – 304 с.
89. Максимов В. В. Общественное мнение и законотворчество в условиях развитого социализма: Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Акад. общественных наук при ЦК КПСС. – М., 1974. – 21 с.
90. Максуров А. А. Правовые акты как отражение формы координационной деятельности // Государственная власть и местное самоуправление. – 2001. –
№ 2. – С. 42–45.
91. Матузов Н. И. О праве в объективном и субъективном смысле: гносеологический аспект // Правоведение. – 1999. – № 4. – С. 129–134.
92. Мацюк А. Р., Мартиненко П. Ф., Тихонова Є. А., Заєць А. П. Правнича природа законодавчих актів і методологічні та прикладні аспекти законотворчого процесу // Вдосконалення законодавства України в сучасних умовах: Збірник наукових статей. – 1996. – Вип. 1. – С. 74–86.
93. Международное право: Учебник для обучающихся по специальности “Правоведение (международное право)” и др. / Отв. ред. Ю. М. Колосова, В. И. Кузнецов. – М.: Международные отношения, 1995. – 608 с.
94. Методичні рекомендації щодо проведення правової експертизи проектів нормативно-правових актів, схвалені Постановою колегії Міністерства юстиції України № 41 від 21.11.2000 р. // www.rada.gov.ua
95. Мицкевич А. В. Акты высших органов Советского государства. Юридическая природа нормативных актов высших органов государственной власти и управления СССР. – М.: Юрид. лит., 1967. – 175 с.
96. Михалёва Н. А. Координация правотворчества в Российской Федерации. – М.: Ин-т научной информации по общественным наукам, 1996. – 87 с.
97. Мишин Н. Г., Андрианов Н. Е. О законодательной инициативе // Советское государство и право. – 1964. – № 9. – С. 59–63.
98. Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10-ти томах / Відп. ред. Ю. І. Римаренко, Я. І. Кондратьєв, В. Я. Тацій, Ю. С. Шемшученко. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 1232 с.
99. Мороз О.О. Наукові засади законотворчого процесу в Україні // Правова держава: Щорічник наукових праць. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 1997. – С. 12–16.
100. Морозова Л.А. Теория государства и права: Учебник. – М.: Юристъ, 2002. – 414 с.
101. Мурашин О. Г. Акти прямого народовладдя у правовій системі: Дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.01. – К., 2001. – 420 с.
102. Мурашин О. Г. Пряма правотворчість: проблеми соціологічного забезпечення // Держава і право: Зб. наук. пр. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – 2002. – № 18. – С. 3–6.
103. Мухаев Р. Т. Теория государства и права: Учебник для вузов. – М.: “Изд-во ПРИОР”, 2001. – 464 с.
104. Мухтарова А. К. Правотворчество в социалистическом обществе. Содержание и оформление: Автореф. дисс.... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Ин-т философии и права АН КазССР. – Алма-Ата, 1978. – 16 с.
105. Нагребельний В. П. Законодавча техніка та ефективність законотворення в Україні // Парламентаризм в Україні: теорія та практика: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (26 червня 2001 р.). – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 2001. – С. 563–565.
106. Нагребельний В. П. Законодавча техніка та ефективність правотворення в Україні // Часопис Київського університету права. – 2003. – № 3. – С. 3–7.
107. Научные основы советского правотворчества / Ответ. ред. Р. О. Халфина. – М.: Наука, 1981. – 317 с.
108. Нашиц А. Правотворчество. Теория и законодательная техника / Под ред. Д. А. Керимова и А. В. Мицкевича, послесловие Д. А. Керимова. – М.: Изд-во “ПРОГРЕСС”, 1974. – 256 с.
109. Никитский В. И. К изучению эффективности действующего законодательства // Правоведение. – 1971. – № 4. – С. 22–25.
110. Общая теория государства и права: Академический курс в 3-х томах. Изд. второе переработ. и дополн. / Ответ. ред. М. Н. Марченко. – М.: ИКД «Зерцало-М». – 2002. – Т.2. – 528 с.
111. Общая теория государства и права: Академический курс в 3-х томах. Изд. второе переработ. и дополн. / Ответ. ред. М. Н. Марченко. – М.: ИКД «Зерцало-М». – 2002. – Т.3. – 528 с.
112. Общая теория права: Учебник для юридических ВУЗов / Под ред. А. С. Пиголкина. – М.: Изд-во МГТУ им. Н. Э. Баумана, 1997. – 384 с.
113. Общая теория права: Учебное пособие / С. Г. Дробязко, В. С. Козлов. – Мн.: НО ООО «БИП-С», 2003. – 336 с.
114. Оксамытный В. В., Рахманина Т. Н., Тихомиров Ю. А. Модельные акты // Федеральное устройство: реализация Конституции Российской Федерации: Сб. науч. ст. – М.: Изд-во МГУ, 1995. – С. 248–262.
115. Олійник А. С. Організаційно-правові питання забезпечення законодавчої діяльності в Україні: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02. – К., 1998. – 207 с.
116. Оношко М. Г. Юридическая экспертиза проекта нормативного правового акта в нормотворческом процессе // Актуальные вопросы правотворчества в Республике Беларусь: Материалы научно-практической конференции (21 декабря 2000 г.). – Мн.: Нац. центр законопроектной деятельности, 2001. – С. 105–110.
117. Пиголкин А. С. Подготовка проектов нормативных актов. (Организация и методика). – М.: Юрид. лит., 1968. – 167 с.
118. Пиголкин А. С. Теоретические проблемы правотворческой деятельности в СССР: Автореф. дисс.... д-ра юрид. наук: 12.720 / ВНИИ советского законодательства. – М., 1972. – 34 с.
119. Погорелов Є. В. Кодифікаційна діяльність в правовій системі України (загальнотеоретичний аспект): Дис.... канд. юрид. наук: 12.00.01. – Х., 2000. – 167 с.
120. Поленина С. В., Гаврилов О. А., Колдаева Н. П., Лукьянова Е. Г., Скурко Е. В. Воздействие глобализации на правовую систему России // Государство и право. – 2004. – № 3. – С. 5–15.
121. Поленина С. В. Общая теория права об оптимизации количественных и качественных параметров законов // Правовая политика и правовая жизнь. – 2002. – № 1. – С. 30–35.
122. Політологічний енциклопедичний словник: Навч. Посібник для студентів вузів // В. П. Горбатенко, А. Г. Саприкін (упоряд.); Ю. С. Шемшученко, В. Д. Бабкін (ред.).; НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. – К.: Генеза, 1997. – 395 с.
123. Поляков А. В. Общая теория права: Феномелого-коммуникативный подход: Курс лекций. 2-е изд., доп. – С-Пб.: Изд-во «Юр. центр Пресс», 2003. – 845 с.
124. Попов О. В. Проблема содержания и формы права // Академический юридический журнал. – 2004. – № 1. – С. 22–26.
125. Правила нормопроектування = Regles de redaction legislative. // Р. К. Бержерон. 1999. – 101 с.
126. Правотворческая деятельность субъектов Российской Федерации. Теория, практика, методика. / С. Л. Богданов, А. В. Гайда, Г. Глисон, М. Ф. Казанцева и др. – Екатеринбург: УрОРАН, 2001. – 441 с.
127. Правотворчество в СССР / Под ред. проф. А. В. Мицкевича. – М.: Юрид. лит., 1974. – 319 с.
128. Пригара Л. І. Юридична техніка як теоретико-правова категорія // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку: Збірник матеріалів міжвузівської наукової конференції (25 січня – 03 лютого 2004 р., м. Косів Івано-Франківської області). – К.: Київський ун-т права, 2004. – Вип. 5. – С. 154–157.
129. Проблемы общей теории права и государства: Учебник для вузов / Под общей ред. проф. В. С. Нерсесянца. – М.: Издат. группа НОРМА ИНФРА - М, 1999. – 832 с.
130. Проблемы правотворчества субъектов Российской Федерации: Научно-методическое пособие / Отв. ред. проф. А. С. Пиголкин. – М.: Изд-во НОРМА, 1998. – 272 с.
131. Проект Закону України „Про нормативно-правові акти” // www.rada.gov.ua.
132. Разъяснения о применении Правил подготовки нормативных правовых актов федеральных органов исполнительной власти и их государственной регистрации. Утверждены Приказом Министерства юстиции РФ № 217 от 14 июля 1999 г. // Бюллетень нормативных актов федеральных органов исполнительной власти. – № 31. – 1999.
133. Ралдугин Н. В. Правовая экспертиза проектов федеральных законов. – М.: Изд-во МГУ, 1998. – 78 с.
134. Раскатов Р. В. К вопросу о понимании субъектов правотворческой деятельности советского общенародного государства // Вестник МГУ. Серия «Право». – 1974. – № 1. – С. 50–56.
135. Рекомендації з питань підготовки, державної реєстрації та обліку відомчих нормативно-правових актів, що затверджені постановою колегії Міністерства юстиції України № 3 від 27.03.1998 р. // www.rada.gov.ua.
136. Романюк Б. В. Сучасні теоретичні та правові проблеми використання спеціальних знань у досудовому слідстві: Дис. ... канд. юр. наук: 12.00.09. – К., 2002. – 222 с.
137. Российская юридическая энциклопедия / Глав. ред. А. Я. Сухарев. – М.: Изд-ий дом ИНФРА - М, 1999. – 1110 с.
138. Рудкин Ю. Д. Правотворческие производства: природа, структура, разновидности: Автореф. дисс.... канд. юрид. н