КОРПОРАТИВНІ АКТИ В СИСТЕМІ ДЖЕРЕЛ ПРАВА УКРАЇНИ

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП....................................................................................................... 3

РОЗДІЛ 1. Соціальне регулювання: сутність та призначення

1.1. Природа соціального регулювання та його організуюча роль....... 16

1.2. Види соціальних норм та їх місце в суспільстві.............................. 49

РОЗДІЛ 2. Корпоративні норми, корпоративні акти, їх
значення та класифікація

2.1. Поняття корпоративної норми .......................................................... 79

2.2. Корпоративні норми у галузях права України................................. 103

2.3. Корпоративні акти та їх класифікація............................................... 120

РОЗДІЛ 3. Місце корпоративних норм у вітчизняній і світовій
юридичній практиці

3.1. Уніфікація корпоративних актів: вітчизняна практика ................... 145

3.2. Тенденції та перспективи розвитку корпоративної
нормотворчості: зарубіжний досвід ......................................................... 175

ВИСНОВКИ ................................................................................................ 197

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ............................................... 206

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Ринкові перетворення та зміна типу взаємодії права і економіки передбачають оптимізацію й удосконалення системи джерел права, серед яких чільне місце у вітчизняному праві традиційно належить нормативно-правовим актам. Ефективність реалізації загальних приписів закону безпосередньо пов’язана із дієвістю та кваліфікованістю підзаконного матеріалу, тому неупинно зростає роль таких джерел права, як нормативні договори та корпоративні акти.
У сучасних умовах, коли відбувається піднесення ролі індивіда як основного носія прав та свобод, помітною є гуманізація і демократизація законодавства. Ці тенденції проявляються, зокрема, у тому, що держава надає організаціям, об’єднанням та підприємствам достатню свободу, в рамках якої вони мають право здійснювати власну корпоративну нормотворчість. Таким чином долається віддаленість нормативних приписів від практики. Правовий орієнтир, закладений у нормі закону, конкретизується, доповнюється і розвивається у корпоративних правилах і механізмах відповідно до нагальних потреб діяльності конкретного суб’єкта.
Між нормативно-правовими актами та корпоративними актами встановлені тісні системні зв’язки, вони співіснують як окремі ланки системи законодавства і мають рівну соціальну та юридичну цінність. Від якості їх взаємодії залежить ефективність функціонування законодавства в цілому, адже огріхи загальної норми можуть бути виправлені шляхом її юридично грамотної конкретизації чи деталізації корпоративною нормою. Остання завдяки своїй конкретності, обмеженому колу адресатів та безпосередній близькості до них здатна компенсувати недоліки централізованого правового регулювання. Практикою доведена теза, що недосконалий закон вимагає досконалої роботи з ним.
Водночас необхідно визначити оптимальні межі свободи корпоративної нормотворчості так, щоб воно не суперечило, не спотворювало та не підміняло дійсну волю законодавця, але й не обмежувало підприємницьку та громадську ініціативу, не ускладнювало досягнення мети діяльності організацій та задоволення приватних інтересів.
Корпоративна нормотворчість має бути гармонійно вписана у вітчизняну правову систему, відповідати загальним правилам та техніці правотворчості, втілювати високу правову культуру. Для цього необхідно визначити місце корпоративних актів у загальній ієрархії правових актів, з’ясувати особливості їх реалізації, ступінь обов’язковості та механізми забезпечення, які застосовуються суб’єктами приватного права.
Ці проблеми ускладнюються тим, що у продовж тривалого часу в процесі корпоративної нормотворчості ініціатива та воля самого колективу та органів підприємств та організацій була зведена до мінімуму, а її результат замінювався типовими правилами та інструкціями, які затверджувались органами влади та вищими структурами. З іншого боку, необхідність стандарту не як однотипності, а як юридичного еталону об’єктивно зумовлена процесами уніфікації та систематизації, що відбуваються на рівні правової системи, і безпосередньо поширюються на корпоративну нормотворчість.
Вимоги до техніки створення корпоративних актів мають бути чітко визначені. Внутрішні документи обмежені рамками закону і мають відповідати всім його вимогам, але водночас здійснювати гнучкіше налагодження механізму регулювання відносин, які належать до його компетенції.
Складовою механізму суспільних перетворень є поява нових за своєю організаційно-правовою формою та значне розширення кола вже існуючих суб’єктів права. Саме вони стають центром корпоративної нормотворчості, яка необхідна їм для правової ідентифікації, легалізації та організації своєї діяльності, закріплення внутрішньої системи зв’язків. На сьогоднішній день спостерігається двоєдиний процес: удосконалення централізованого державного регулювання за умов зростаючої тенденції децентралізованої нормотворчості. Це викликає необхідність формування дієвого та науково обґрунтованого механізму корпоративного регулювання.
Проблема теоретичного осмислення поняття корпоративної норми та корпоративного акта набуває дедалі більшого значення. Адже ці правові форми лише тоді стають дієвим елементом правової системи, коли вони створені з дотриманням всіх істотних вимог щодо їх змісту та процедури прийняття. Нині в Україні склалася ситуація, коли очевидним є якісне оновлення та розширення сфери корпоративного регулювання, але при цьому у науці відсутній фундаментальний, комплексний аналіз регуляторів цього типу. Даний вид впливу на соціальні процеси залишається terra incognita, тому в юридичній практиці для його означення нерідко використовуються загальні поняття соціального менеджменту, фондового ринку, економіки тощо.
Корпоративні акти, що приймаються організаціями і не суперечать законодавству, мають обов’язкову юридичну силу для всіх суб’єктів внутрішніх відносин, а також державних органів, інших комерційних та некомерційних організацій. Вони відіграють важливу роль у процесах правозастосування та правореалізації. Корпоративні акти широко застосовуються судовими органами, зокрема при розгляді спорів про виконання договорів та визнання угод недійсними, спорів, пов’язаних із прийняттям та виконанням управлінських рішень організації, трудових спорів тощо.
Корпоративні регулятори відіграють важливу роль у захисті прав та свобод громадян. З одного боку, організації можуть виступити на захист прав та інтересів своїх членів, а з іншого – вжити негативних заходів корпоративного впливу щодо своїх членів, які порушили права чи допустили недобросовісну поведінку стосовно громадян або юридичних осіб. Крім того, за допомогою корпоративних актів економічні відносини вводяться у правову площину, що позитивно впливає на захист прав та свобод громадян у сфері власності та праці. Тому важливо визначити, настільки впливовими та обов’язковими є корпоративні санкції, якими важелями вони оперують та якими суспільними чи правовими інститутами підтримуються.
Функціонування корпоративних актів є важливим не лише в умовах суперечливого правового регулювання, а й за високої юридичної техніки та ефективного механізмі правового регулювання. Корпоративні акти є тією невід’ємною ланкою загальної системи діючих нормативних актів, яка забезпечує чітке, оперативне та однозначне застосування законодавства у практиці підприємств, організацій, об’єднань громадян. Злагоджене функціонування системи джерел права неможливе без включення до неї корпоративних регуляторів та визначення їх функціонального навантаження. На сьогодні корпоративні акти є феноменом, правова природа якого однозначно не визначена та до кінця не досліджена у теоретичному аспекті. Отже, актуалізація місця і ролі корпоративних актів у правовій системі, їх застосування у широкому колі правовідносин зумовлюють необхідність ретельного, комплексного дослідження цього явища, надання йому змістовного наукового характеру.
Науково-теоретичною основою дослідження стали фундаментальні праці відомих вітчизняних та зарубіжних правознавців. Особливе значення при формуванні концептуальних та світоглядних засад відіграли фундаментальні праці М. Вебера, Т. Гоббса, Дж. Локка, загальні роботи С. Алексєєва, С. Братуся, А. Вєнгєрова, С. Вільянського, В. Горшеньова, С. Зівса, Д. Керімова, С. Кечек’яна, М. Коркунова, О. Малько, М. Матузова, П. Недбайло, В. Нерсесянца, Є. Пенькова, А. Піголкіна, С. Полєніної, Л. Спиридонова, Ю. Тихомирова, В. Туманова, О. Черданцева, О. Шебанова, Г. Шершеневича, Л. Явича, комплексні дослідження Р. Давида та праці сучасних українських науковців В. Журавського, О. Зайчука, О. Копиленка, Н. Оніщенко, О. Скакун. Ці вчені глибоко дослідили сутність соціальної системи, природу соціальних норм та їх види.
Наукова розробка питань локального регулювання була започаткована у 20-х роках ХХ століття працями І. Войтинського, С. Рабіновича-Захаріна, Я. Канторовича.
У подальшому загальна тенденція до централізації всіх правових процесів призвела до припинення наукової розробки проблеми локального регулювання аж до 60-років ХХ століття, коли з’явилися численні праці, присвячені локальному регулюванню в окремих галузях права. У науці трудового права, це роботи М. Александрова, М. Бару, Л. Гінцбурга, Р. Лівшиця, С. Іванова. Спеціальні роботи в галузі господарського права опублікували В. Лаптєв, В. Андрєєв, О. Собчак. Представники науки колгоспного права З. Беляєва, І. Павлов, М. Козир, Г. Бистров також приділили увагу проблемі локального регулювання.
Перші загальні праці, присвячені теоретичним питанням локального регулювання та локальним нормам, відіграли важливе значення для включення цієї проблеми до предмета дослідження теорії права. Вони належать Р. Кондратьєву, В. Самигуліну, Є. Кленову, Р. Халфіній, О. Міцкевичу, О. Лукашовій, Ф. Левіанту, С. Архипову, Ц. Ямпольській.
Однак новою віхою у дослідженні проблем локального регулювання стала поява комплексних правових досліджень, заснованих на системному підході, вони були здійснені Л. Антоновою та вже в пореформений час – Т. Кашаніною.
Відзначаючи значний внесок цих та інших авторів у розроблення проблеми, слід зауважити, що в світлі теоретичних та практичних потреб сьогодення необхідні нові загальнотеоретичні підходи і методи. Сучасні дослідження проблеми корпоративних актів зосередженні, здебільшого, в сфері цивільного та підприємницького (господарського) права у працях О. Кібенко, О. Щербини, О. Вінник, І. Спасібо-Фатєєвої, Н. Глусь, Д. Задихайла. У теорії права ця проблематика знаходить своє відображення у окремих розділах підручників з теорії держави і права, переважно у розрізі взаємодії права із іншими видами соціальних норм (О. Скакун, В. Хропанюк, В. Котюк, М. Марченко, А. Венгеров, С. Комаров та ін.).
Незважаючи на те, що деякі роботи були написані задовго до початку економічних і правових реформ і оперують актуальним на той час поняттям “локальні акти”, їх використання як методологічної основи дослідження природи корпоративних актів та їх місця у правовій системі є надзвичайно важливим.
Аналіз наукового доробку названих учених надає змогу оцінити сучасний стан розробки досліджуваної проблематики та визначити коло питань, які не набули відображення у теоретичних концепціях. По-перше, привертає до себе увагу відсутність системного аналізу та комплексного дослідження всієї сукупності корпоративних актів, які приймаються суб’єктами різних організаційно-правових форм та видів; визначення їх правової природи, юридичної сили, видової характеристики, місця у системі джерел права. По-друге, необхідно виявити взаємодію та зв’язок корпоративного регулятора з іншими загальнотеоретичними категоріями, такими як соціальні норми, суспільні і правові відносини, нормативно-правові акти, реалізація права та інші, а також методи та способи застосування щодо корпоративних актів загально правових механізмів, процедур і технік.
Отже, проблема корпоративних актів є надзвичайно актуальною, потребує глибокого наукового дослідження, а також уваги юристів-практиків, керівників підприємств, політиків, економістів та власників корпоративного капіталу.
Зв’язок проблеми корпоративних актів з науковими програмами, планами і темами. Дисертація виконана у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України відповідно до планової теми “Теоретичні проблеми реалізації прав і свобод людини і громадянина в Україні” № РК 0104U007590.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертації полягає у формуванні науково обґрунтованої концепції корпоративного акта як особливої форми права, що включає визначення суті, місця, ролі і значення корпоративних актів у загальній системі джерел права України, комплексному аналізі теоретичних та практичних проблем створення, прийняття та реалізації корпоративних актів та корпоративних норм, розробці практичних рекомендацій щодо формування системи корпоративного регулювання в рамках окремого суб’єкта.
Досягнення поставленої мети вимагає постановки і вирішення таких завдань аналітичного та методичного характеру:
- аналіз системи соціального регулювання та виділення особливостей корпоративного регулювання як її елементу, окреслення його відмінностей від процесу управління;
- видова характеристика соціальних норм як форми регулювання суспільних відносин, виділення серед них корпоративних норм;
- з’ясування етимології терміна “корпоративна норма”, визначення поняття корпоративної норми, її ознак, видів, особливостей структури та функцій;
- виділення ознак корпоративного акта, які вирізняють його з-поміж інших джерел права, визначення поняття корпоративного акта;
- розробка класифікації корпоративних актів;
- визначення місця корпоративних актів у ієрархії правових актів згідно з їх юридичною силою;
- розкриття сутності та природи корпоративної нормотворчості;
- опис техніки створення корпоративних актів;
- визначення змісту та особливостей функціонування корпоративних норм у різних галузях права;
- обґрунтування необхідності проведення уніфікації та систематизації корпоративних актів та з’ясування її специфіки порівняно із загальноправовою;
- аналіз основних підходів до застосування корпоративних актів у світовій практиці, виявлення зарубіжного досвіду корисного для поліпшення національної практики функціонування корпоративних актів, висвітлення світових тенденцій розвитку корпоративного нормотворення.
Об’єктом дослідження є корпоративний акт як один із видів джерел права України.
Предметом дослідження обрано теоретичні проблеми комплексного вивчення корпоративних актів, а саме з’ясування їх поняття, сутності, правової природи, структури, змісту, складових елементів, видового різноманіття, місця і функціонального значення у системі джерел права загалом та у окремих галузях права зокрема, особливостей техніки корпоративної нормотворчості, практичних аспектів реалізації, напрямів та тенденцій розвитку.
Слід зазначити, теорія права розглядає корпоративний акт як різновид джерела права, водночас цивільне право досліджує його у комплексі із суб’єктом нормотворчості – юридичною особою. За обсягом аналізу проблематики корпоративних актів, предмет дослідження науки теорії права і цивільного права, співвідносяться як загальне та особливе. Оскільки цивільне право вивчає корпоративні акти лише у галузі цивільних правовідносин, а теорія права розглядає їх як самостійне джерело права, яке представлене майже у всіх галузях права та сферах суспільних відносин.
Методологічною основою дисертації є філософські та світоглядні підходи, метод діалектичного матеріалізму, загальнонаукові принципи і методи, спеціальні і приватні методи правового дослідження, загальні логічні методи пізнання (абстрагування, аналіз, синтез, узагальнення).
Дисертантом широко застосовано системний підхід, особливо при вивченні соціальних явищ та їх взаємодії. Це надало змогу дослідити зв’язок корпоративних актів з іншими джерелами права як елементами загальної системи соціальних регуляторів, виділити інститути, структуру, елементи та склад соціального регулювання. Особливо слід виокремити синергетичний аналіз, застосування якого надало змогу виявити оптимальну інтенсивність впливу різних соціальних регуляторів, у тому числі корпоративних, необхідних для підтримання стабільності суспільних відносин. У дослідженні системи джерел права та місця у ній корпоративних актів ми виходили із засад герменевтики, розглядаючи корпоративний акт, з одного боку, як самостійний правовий феномен та, з іншого – як інтегрований нормативний регулятор у взаємодії з іншими соціальними засобами впливу.
Серед основних принципів можна відзначити також всебічність дослідження корпоративних актів. Його суть полягає у вивченні корпоративних актів не окремо, а у взаємозв’язку з іншими правовими явищами, такими як правова система, нормативно-правові акти, правові норми, функції права, джерела права та інші.
Для вирішення окремих теоретичних питань був використаний принцип комплексності наукового дослідження, що надало нам змогу проаналізувати деякі теоретичні аспекти функціонування корпоративних актів, використовуючи понятійну базу та концептуальні позиції інших суспільних наук – філософії, соціології, політології, релігієзнавства.
За допомогою історичного методу було досліджено процес становлення корпоративних відносин, еволюцію корпоративної нормотворчості, виникнення та розвиток уявлень про корпорацію.
Крім перерахованих методів, був використаний також порівняльно-правовий, що надало змогу проаналізувати застосування корпоративних актів у теорії та практиці зарубіжних країн.
Наукова новизна полягає у всебічному дослідженні корпоративного регулятора суспільних відносин і його нормативних форм. Уперше здійснено комплексний аналіз правової природи, суті, місця, ролі та функцій корпоративних актів і корпоративних норм, розроблена їх класифікація та видова характеристика, обґрунтовано значення у поліпшенні якісних показників чинного законодавства, підтриманні прогресивних тенденцій розвитку сучасної правової системи, а також у самоорганізації суспільного життя як одного із чинників розбудови громадянського суспільства.
Результати дисертаційного дослідження сформульовані у теоретичних узагальненнях, які відображають його наукову новизну:
1. Досліджено корпоративне регулювання як самостійну нормативну систему, що має стосовно права комплементарний характер.
2. Виявлено характер співвідношення та взаємодії корпоративних норм з іншими видами соціальних норм.
3. Розглянуто доктринально-правове підґрунтя розбіжностей термінологічного визначення корпоративних норм та локальних норм, а також їх відмінність від норм відомчих.
4. Визначено корпоративну норму як загальнообов’язкове правило поведінки, що приймається організацією, поширюється на її членів, учасників, працівників, виражає їх узгоджену волю, регулює внутрішні відносини та визначає правосуб’єктність організації.
5. Встановлено, що прямо передбачена санкція у корпоративній нормі буває рідко, і її реалізація в деяких випадках потребує індивідуального акта правозастосування, це є основною особливістю структури корпоративної норми. Елементами корпоративної норми можуть бути гіпотеза, диспозиція та санкція. Найбільш поширеними є одно- або двоелементні корпоративні норми, які складаються із диспозиції, або диспозиції та гіпотези.
6. Розглянуто корпоративний акт як різновид джерела права і він визначається як документ встановленої форми, виданий від імені юридичної особи її компетентним органом відповідно до встановленої процедури, з метою регулювання відносин, що складаються в процесі діяльності цієї юридичної особи, і містить обов’язкові для виконання правила та встановлює, змінює чи припиняє правовідносини.
7. Доведено, що корпоративні акти, які діють у межах окремо взятої організації, функціонують як єдина система, яка в ідеалі характеризується узгодженістю, взаємодією, диференціацією складових за предметом регулювання та органом прийняття.
8. Запропоновано класифікацію корпоративних актів.
9. З’ясовано характер корпоративної правотворчості, яка не є делегованою чи санкціонованою з боку держави, і розглядається як закріплене державою повноваження організацій, товариств, підприємств, об’єднань та інших суб’єктів щодо здійснення ними правотворчих функцій. При цьому наголос робиться на первинному закріпленні правотворчої компетенції за юридичними особами. Звідси виводиться підзаконний характер корпоративних актів, обов’язкові вимоги до їх легітимності, що відкидає необхідність їх додаткового санкціонування, а також закріплена у загальній нормі, а не дозволене у індивідуальному порядку можливість здійснення корпоративної нормотворчості.
10. Встановлено належність корпоративного акта до системи локального регулювання та водночас загальнооб’язковість на рівні всієї системи правового регулювання, що визначає подвійний характер його юридичної сили. Остання встановлюється на загальнодержавному рівні закріпленими за організацією як автономним суб’єктом правотворчими повноваженнями та ступенем загальності корпоративних нормативних актів, а на локальному рівні – місцем корпоративного органу, що прийняв акт у системі організації.
11. Доведено, що корпоративні норми регулюють відносини у різних галузях права. Належність корпоративної норми до певної галузі права визначається, передусім, її матеріальним змістом, який відповідає змісту правовідносин тієї чи іншої галузі права. Узагалі можливість функціонування в рамках конкретної галузі корпоративних норм та їх питома вага залежить безпосередньо від методу галузевого регулювання. У галузях права з диспозитивним методом регулювання корпоративних норм більше, ніж у галузях, де використовується імперативний метод.
12. Обґрунтовано необхідність проведення уніфікації корпоративних актів, суть якої полягає у визначенні способів типового регулювання корпоративних відносин та узагальненні зовнішніх форм та ознак актів, що видаються організаціями, які спрямовані на зменшення кількості їх видів та забезпечення єдиних підходів у їх застосуванні і при цьому не порушують об’єктивно необхідного ступеня спеціалізації.
13. Розглянуто особливості уніфікації корпоративних актів та її форми: універсалізація, інтеграція і систематизація.
14. Проведено аналіз зарубіжного досвіду у сфері корпоративної нормотворчості, який свідчить про двоєдину спрямованість розвитку корпоративних актів. З одного боку, помітно зменшується роль установчих документів як особливого та основного виду актів організацій, з іншого –дедалі більшого значення набувають внутрішні норми і правила, які регулюють поведінку працівників, членів, учасників організацій і містяться у спеціальних документах – кодексах, положеннях, регламентах.
15. Доведено значущість у корпоративних правовідносинах санкцій, пов’язаних із застосуванням суспільного впливу, коли порушника карають шляхом поширення інформації про його недобросовісність, неправомірність його поведінки чи її антисоціальний характер.
Про новизну даної тематики свідчить, зокрема, той факт, що навіть у нещодавно виданому підручнику “Проблемы общей теории права и государства” [80], серед питань, що стосуються місця права у системі соціального регулювання про корпоративні норми й не згадується.
Практичне значення одержаних результатів. Положення й висновки дисертаційного дослідження можуть використовуватись у теоретичних дослідженнях, наукових розробках, у процесі реалізації та застосування права, у практичній діяльності по створенню та прийняттю корпоративних актів, під час підготовки підручників та навчальних посібників для викладачів та слухачів вищих навчальних закладів.
Апробація результатів дослідження проводилася на засіданнях відділу теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Його основні тези були викладені у доповідях на науково-практичних конференціях:
- “Треті осінні юридичні читання” (5–6 листопада 2004 р., м. Хмельницький, тези доповіді опубліковані).
- “Законодавство України: Перспективи розвитку”. Міжвузівська конференція (січень 2005 р., м. Київ).
Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях автора:
— Корпоративні акти в системі джерел права України // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – Вип. 18. – С. 47–50.
— Корпоративне регулювання: сутність, ознаки, тенденції // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – Вип. 22. – С. 88–92.
Поняття, сутність та значення корпоративних актів // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – Вип. 25. – С. 38–43.
Особливості уніфікації корпоративних актів// Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – Вип. 26. – С. 78–84.
Структура роботи відповідає меті та завданням дослідження. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, що мають сім підрозділів, висновків. Загальний обсяг дисертації 214 сторінок, до тексту додано список використаних джерел на 9 сторінках (140 найменувань).

bibliography

ВИСНОВКИ

За результатами проведеного комплексного дослідження місця корпоративних актів у системі джерел права України можна зробити наступні висновки.
1. Корпоративне регулювання є складовою соціально-нормативного регулювання і володіє всіма суттєвими рисами останнього: соціальною природою, об’єктивною зумовленістю, наявністю особливого механізму регулювання, нормативністю. Механізм корпоративного регулювання являє собою сукупність норм, які регулюють відносини, пов’язані між собою єдністю мети і об’єктом регулювання.
2. Сферою здійснення корпоративного регулювання завжди є певна організація, яка має локальний характер порівняно із державою, і може являти собою як окрему економічну, політичну чи громадську одиницю, так і цілі верстви, групи населення або галузеві об’єднання юридичних осіб.
3. Корпоративне регулювання за своєю природою завжди є локальним, внутрішнім. Ця ознака полягає не у обмеженості дії корпоративних регуляторів територією певної організації, а у визначеності кола суб’єктів та тієї групи відносин між ними, які зазнають організуючого впливу. При цьому корпоративними нормами регулюються лише ті відносини, які безпосередньо пов’язані із діяльністю даної організації. Тому, дія корпоративної норми визначається не колом суб’єктів: членів, працівників, а колом правовідносин, учасником яких вступає організація або які пов’язані з її діяльністю. Така конкретизація обумовлює менш високий рівень узагальненості корпоративного регулятора порівняно із правовим.
4. Корпоративне регулювання, як правило, оперує позитивними методами впливу на суспільні відносини, зокрема, спонуканням та заохоченням. Використання прямого примусу у практиці корпоративних правовідносин є значно обмеженим. Владний примус, як правило, опосередковується певними правовими засобами та механізмами. Така взаємодія права і корпоративного регулювання свідчить про співвідношення цих нормативних систем як комплементарних, а не конкуруючих за своєю суттю.
5. Корпоративна норма є одним із засобів подолання прогалин у праві, і має перевагу порівняно із аналогією права і аналогією закону, оскільки втілює волевиявлення суб’єктів, спрямоване на встановлення конкретного способу регулювання відносин.
6. Корпоративні норми, зважаючи на особливості способу утворення та механізму забезпечення, виділяються з-поміж інших соціальних норм. Дані особливості полягають у тому, що корпоративні норми приймаються організацією та забезпечуються можливістю застосування владного примусу з її боку. При цьому вони активно взаємодіють із іншими видами норм – правовими, моральними та іншими, що виражається у їх взаємоузгодженості або конфлікті.
7. Правова природа корпоративної норми полягає у тому, що її зміст становлять права та обов’язки, її виконання є обов’язковим для учасників організації та осіб, які з нею взаємодіють, а стосовно порушників застосовуються певні негативні наслідки. Крім того, корпоративна норма діє в межах визначеного законодавством правового поля, приймається у спеціальному процесуальному порядку, засновується на фундаментальних принципах права, у деяких випадках легалізується державою. Однак за характером юридичної сили корпоративна норма не може бути ототожнена із нормою права, оскільки вона не має високого рівня загальності та універсальності, притаманних останній. Тому співвідношення корпоративної норми із нормою права ґрунтується на засадах пріоритетності норм права, а будь-який конфлікт між ними вирішується на користь правової норми.
8. Незважаючи на те, що корпоративні та локальні норми збігаються за своїм змістом, ці терміни не можуть бути ототожнені, оскільки належать до різних правових доктрин. Локальна норма характерна для радянського права, а корпоративна – для права періоду ринкових перетворень. Неадекватне застосування цих термінів може призвести до підміни сталих наукових понять.
9. Корпоративна норма поширюється на обмежене коло суб’єктів, які визначаються за наявністю в них юридичних зв’язків із організацією, однак вона не обмежена просторовими рамками, і діє стосовно зобов’язаних чи уповноважених суб’єктів незалежно від території, де вони знаходяться.
10. Істотними перевагами корпоративних норм є вищий рівень їх дотримання з огляду на більш конкретну зумовленість диспозитивної частини цих норм. Врахування конкретних обставин не обмежує нормативність корпоративного припису, а робить його більш точним і лаконічним. Завдяки корпоративним нормам підвищується ефективність правового впливу на суспільні відносини, складається нова корпоративна культура, коли правомірна діяльність є найбільш доцільною, а відхилення від норм вимагає пошуку занадто складних обхідних шляхів і призводить до значних втрат.
11. Корпоративна норма є одним із засобів подолання прогалин у праві, і має перевагу порівняно із аналогією права і аналогією закону, оскільки втілює волевиявлення суб’єктів, спрямоване на встановлення конкретного способу регулювання відносин.
12. Функціонування системи корпоративних актів є важливою складовою загальноправового ліберально-демократичного принципу: „все, не заборонене законом, дозволено”. Закріплення шляхів реалізації того, що не заборонене правом здійснюється за допомогою механізмів корпоративного регулювання. Наявність у суб’єкта спеціально розробленої для цього нормативної бази, її досконалість та розгалуженість є одним із критеріїв оцінки рівня правосвідомості та правової культури, свідченням юридичної інформованості та грамотності.
13. Прийняття корпоративних актів є не лише правом, але в окремих випадках – обов’язком. У зв’язку з цим корпоративні акти розрізняються за підставою їх прийняття: ініціатива самого суб’єкта нормотворчості або імперативна вказівка законодавця. Обов’язок щодо прийняття корпоративних актів є одним із засобів гарантування законності у сферах, де імперативне регулювання неприпустиме. Корпоративні акти визначають порядок та процедури реалізації корпоративних правовідносин. Відсутність корпоративного акту поряд із диспозитивністю правової норми створює передумови для використання правових прогалин щодо ігнорування приписів законодавства. Корпоративні акти забезпечують прозорість внутрішніх процесів; їх перевірка та реєстрація державними органами, а також доведення до відома зацікавлених осіб, надає можливість контролю та своєчасного звернення за захистом своїх прав до юрисдикційних органів.
14. Створення корпоративних актів є складовою частиною правотворчого процесу і включає в себе чотири загальні стадії і одну особливу: 1) ініціювання прийняття корпоративного акту та, у разі здійснення правотворчості колегіальним органом, включення відповідного питання до порядку денного засідання; 2) розробка проекту, ознайомлення з ним, обговорення; 3) прийняття корпоративного акту; 4) реєстрація в органах державної влади – це особлива стадія, вона є обов’язковою лише у прямо передбачених законодавством випадках; 5) доведення корпоративного акту до адресата (шляхом оприлюднення або у порядку індивідуального ознайомлення). При цьому оприлюднення корпоративного акту, на відміну від оприлюднення нормативно-правового акту, не пов’язане із моментом набрання ним чинності. Воно здійснюється у прямо визначених законодавством випадках.
15. У різних сферах життя на корпоративну норму покладається ряд специфічних завдань, тому її функції у кожній окремій галузі права мають свої суттєві особливості. Найбільш важливим є регулювання корпоративними нормами відносин у галузі цивільного, трудового, підприємницького (господарського), аграрного права. У цивільно-правових відносинах корпоративні норми, перш за все, ідентифікують суб’єктів цих відносин – юридичних осіб, встановлюють межі їх правоздатності, регулюють відносини власності між учасниками юридичних осіб. У трудовому праві функціями корпоративної норми є виробнича, партнерська, організаційна, виховна і освітня. Наявність корпоративних норм у підприємницькому праві є необхідною передумовою для державного контролю за підприємництвом, оскільки за допомогою цих засобів формалізуються майбутні економіко-правові конструкції, а також приватні суб’єкти упорядковують внутрішні економічні процеси та здійснюють управління юридичною особою. Можливість застосування корпоративних актів для упорядкування різних за своєю галузевою належністю правовідносин свідчить, що вони є самостійним джерелом права, яке має розвинену інфраструктуру для регулювання різних видів суспільних відносин.
16. У системі правових актів корпоративні акти мають найменшу юридичну силу у зв’язку із найнижчим рівнем їх загальності та обмеженістю повноважень організації щодо нормотворчості.
17. Система корпоративних актів на рівні окремо взятої організації має ієрархічну будову, в якій юридична сила акта залежить від місця і повноважень органу, що його прийняв у структурі управління. Найвищими за юридичною силою є акти вищого корпоративного органу (збори, з’їзд тощо), їм повинна відповідати решта корпоративних актів.
18. Окремим видом корпоративних актів є акти, прийняті у порядку делегування компетентними органами влади своїх нормотворчих повноважень громадським організаціям, об’єднанням, товариствам чи іншим приватно-правовим суб’єктам. Факт делегування повноважень не змінює корпоративний характер такої номотворчості, однак він вирізняється підставою та зміщенням акценту у характері приписів з приватно-правового на публічно-правовий.
19. Відсутність єдиного правотворчого центру є однією із причин значної розрізненості корпоративних актів. Для їх ефективного функціонування необхідним є проведення уніфікації, яка забезпечує узагальнення зовнішньої форми та суттєвих ознак корпоративних актів, а також визначає типові способи та методи корпоративного регулювання.
20. Уніфікація корпоративних актів може бути: загальною, відомчою, внутрішньоорганізаційною (корпоративною). Кожен із зазначених видів виділяється на основі функціональної єдності правової матерії. Загальна уніфікація здійснюється шляхом встановлення у найбільш загальних законодавчих приписах та кодифікованих джерелах спеціальних вимог щодо змісту та форми корпоративних актів. Відомча уніфікація має галузевий характер і стосується специфіки корпоративних актів у окремих сферах суспільних відносин. Корпоративна уніфікація полягає у стандартизації самою організацією свого документообігу та внутрішньої діяльності.
21. Уніфікація корпоративних актів є комплексним процесом, який відбувається у різних сферах та формах соціальної дійсності. Вона відображає не лише статичну сторону відносин – типізацію їх формального закріплення у документах, а й динамічну – загальну тенденцію до зближення певних явищ суспільного життя, їх взаємопроникнення, інтеграцію, прагнення до об’єднаної взаємодії. Корпоративні відносини знаходяться в авангарді практики цих процесів. Будь-яка глобальна взаємодія різних правових систем розпочинається із входження у іноземне правове поле окремих економічних, політичних чи громадських одиниць, діяльність яких є проявом певного типу корпоративної культури як складової національної правової культури.
22. Однією із форм уніфікації корпоративних актів є їх систематизація, яка полягає в обробці виданих в організації нормативних актів і приведенні їх у єдину, узгоджену, цілісну систему. Таким чином, досягається оперативність знаходження, ефективність дії, належне виконання та поінформованість виконавця щодо змісту корпоративного акта. Систематизація корпоративних актів може здійснюватися шляхом інкорпорації і кодифікації. Інкорпорація спрямована на усунення техніко-правових недоліків та колізійності корпоративних актів і полягає у їх об’єднанні у збірники згідно з обраним організацією критерієм (хронологічним чи предметним). Крім того, функціонування такого виду нормативних актів, як корпоративні кодекси або принципи корпоративного управління дає змогу говорити про можливість кодифікації корпоративних актів. Корпоративні кодекси приймаються державою, однак можуть мати як обов’язковий, так і рекомендаційний характер. Вони мають велике значення для становлення корпоративної культури та уніфікації внутрішніх правил та процедур.
23. Результат практичної дії корпоративного акта безпосередньо залежить від того, наскільки якісно, юридично грамотно та доступно для виконавця викладений зміст приписів. Техніка корпоративної правотворчості містить ряд правил і прийомів, які використовуються для пізнавально-логічного і нормативно-структурного формування юридичного матеріалу при підготовці проекту корпоративного акта і забезпечують найбільш повну і точну відповідність форми нормативних приписів їх змісту. Техніка корпоративної правотворчості складається із таких елементів, як:
• пізнавально-практичний – аналіз практичної необхідності прийняття корпоративного акта;
• структурний – композиція складових частин акта;
• логічний – послідовність викладу нормативного матеріалу;
• документальний – наявність необхідних для офіційного акта атрибутів;
• мовний – особливість викладу норм, з урахуванням загальних вимог до мови офіційних актів та соціального і професійного досвіду адресатів.
24. Аналіз зарубіжного досвіду засвідчив, що у більшості правових систем правових систем спостерігається подібність корпоративних норм до норм правових за ознакою формальності та обов’язковості виконання. Привертає до себе увагу виключно важлива роль, яку відіграють у країнах із розвиненою ринковою економікою недержавні інститути. Вони стають центром корпоративного регулювання, генерують корпоративну культуру, розробляють вимоги та стандарти щодо діяльності своїх членів, активно застосовують корпоративні акти та реалізують корпоративні санкції. Можливість впливати на поведінку громадян та підприємств засобами громадської думки, професійного авторитету, економічних пільг робить корпоративне регулювання надзвичайно важливим у структурі суспільних зв’язків.
25. Дія корпоративних актів є найбільш ефективною за умов громадянського суспільства, що передбачає високий рівень правової культури та самоорганізації громадян. Функціонування в суспільстві великої кількості недержавних інститутів, метою діяльності яких є виявлення та аналіз нагальних суспільних проблем, охорона та захист індивідуальних і колективних прав своїх членів, залучення громадськості та широкого професійного загалу до публічного обговорення цих проблем, надає можливість виробити такі шляхи їх вирішення, які потім стають загальноприйнятою нормою, незалежно від того, отримують вони закріплення у праві чи ні.
В Україні потенціал корпоративного регулювання повною мірою не розкритий та не використаний. Об’єктивними причинами такого становища є недостатньо розвинений ринок, який не відповідає всім цивілізованим вимогам, нестабільність та недоліки правового поля, відсутність у законодавстві порядку делегування окремих правотворчих повноважень органів державної влади організаціям приватного права. Суб’єктивними і основними причинами є низький рівень правової свідомості та правової обізнаності громадян, у зв’язку з чим вони не можуть грамотно та повною мірою використовувати юридичний інструментарій, нездатність суспільства на сучасному етапі до транспарентності внутрішніх, корпоративних відносин, низький рівень самоорганізації, існування стереотипу, що найбільшого приватного інтересу можна досягти поза межами юридичної регламентації.
У зв’язку із викладеним, ми пропонуємо такі заходи вдосконалення дії корпоративних актів:
• заснування інститутів громадського та/чи професійного контролю у різних сферах суспільних відносин, у формі відповідних об’єднань і організацій;
• збільшення авторитету і значення цих утворень, завдяки введенню обов’язкових умов щодо членства в них суб’єктів відповідних видів діяльності;
• розробка та видання спеціалізованими державними органами та недержавними установами рекомендованих зразків та форм корпоративних актів, що надасть організаціям загальне уявлення про форму та оптимальний зміст внутрішніх документів та спростить процедуру їх реєстрації;
• підвищення рівня виконання корпоративних норм, завдяки їх забезпеченню не лише можливістю застосування небажаних правових наслідків, а й заходів впливу громадської думки, які мали б публічний характер і передбачали залучення до цього процесу громадськості та засобів масової інформації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамова Н.Т. Процесс регулирования и его основные формы // Вопросы философии. – 1968. – № 1.
2. Акціонерне товариство. – 2003. — № 5.
3. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х томах. – М.: Юрид. лит., 1982. — Т. 2.
4. Алексеев С.С. Общая теория социалистического права: Курс лекций. – Свердловск: Изд-во Свердловск. юр. ин-та, 1964. – Вып. 2.
5. Алексеев С.С. Теория права. – М.: Бек., 1995.
6. Антонова Л.И. Вопросы теории локального правового регулирования: Автореф. дисс. ... докт. юрид. наук. – Ленинград, 1988.
7. Антонова Л.И. Локальное правовое регулирование. — Львов, 1985.
8. Архипов С.И. Понятие и юридическая природа локальных норм права // Правоведение. – 1987. – № 1.
9. Афанасьев В.Г. Системность и общество. – М.: Политиздат, 1980.
10. Бару М.И. Унификация и дифференциация норм трудового права // Советское государство и право. – 1971. – № 10.
11. Блауберг И.В., Юдин Э.Г. Философские проблемы исследования систем и структур // Вопросы философии. – 1970. – № 5.
12. Венгеров А.Б. Предсказания и пророчества: за и против. – М.: Знание, 1991.
13. Венгеров А.Б. Теория государства и права. – М.: Юриспруденция, 1999.
14. Вильянский С. Право и иные социальные нормы в период развёрнутого строительства коммунизма // Правоведение. – 1962. – № 4.
15. Витченко А.М. Метод правового регулирования социалистических общественных отношений. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1974.
16. Власенко Н.А. Язык права. – Иркутск: Восточно-Сибирское книжное изд-во, 1997.
17. Глусь Н.С. Корпорації та корпоративне право: поняття, основні ознаки та особливості захисту: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 2000.
18. Гойман В.И., Радько Т.П. Право в системе нормативного регулирования // Общая теория права и государства. – М.: Юристь, 1996.
19. Голос України. — 1996. — 26 листопада.
20. Горшенев В.М. Санкционирование как вид нормотворческой деятельности органов Советского государства // Правоведение. – 1959. – № 1.
21. Господарський кодекс України. – К.: Велес, 2003.
22. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. – М.: Международные отношения, 1999.
23. Дарендорф Р. Елементи теорії соціального конфлікту // Соціальні дослідження. – 1994. – № 5.
24. Даштамиров С.А. Социальные нормы как одна из форм регулирования жизни в социалистическом обществе: Дисс. … канд. филос. наук. – М., 1968.
25. Дмитриев А.В., Кудрявцев В.Н., Кудрявцев С.В. Введение в общую теорию конфликтов // Юридическая конфликтология. Ч. 1. – М.: Наука, 1993.
26. Долинская В.В. Акционерное право. – М.: Юрид. лит., 1997.
27. Драфт Р. Организации: Учебник для психологов и экономистов. – М.; СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2001.
28. Дубовицкая Е. Европейское корпоративное право: свобода перемещения компаний в Европейском сообществе. – М.: Вольтерс Клувер, 2004.
29. Дюрягин И.Я. Право и управление. – М.: Юрид. лит., 1981.
30. Жамкочьян М. Конец социализации или новые стратегии успеха // Знание – сила. – 2000. – № 12.
31. Жуков Н.И. Философские основы кибернетики. – Минск: Изд-во БТУ, 1976.
32. Закон України „Про інформацію” // Голос України. – 1992. – 13 листопада.
33. Законодательная техника / Под ред. Ю.А. Тихомирова. – М.: Городец, 2000.
34. Зивс С.Л. Источники права. – М.: Наука, 1981.
35. Иванов Р.Л. О понятии принципов права // Вестник Омского университета. – Омск: Омский государственный университет, 1996. – Вып. 2.
36. Иоффе О.С. Развитие цивилистической мысли в СССР. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1975. – Ч. 1.
37. Иоффе О.С. Юридические нормы и человеческие поступки. Актуальные вопросы советского гражданского права. – М.: Юрид. лит., 1964.
38. Інструкція про заповнення форм державної статистичної звітності по статистиці науки, інформатики та інновацій, а також інструкцій про порядок їх заповнення, затверджена наказом Міністерства статистики України від 9 липня 1996 року № 207.
39. Кашанина Т.В. Корпоративное право. – М.: Норма, 1999.
40. Кашанина Т.В. Предпринимательство: правовые основы. – М.: Юрид. лит., 1994.
41. Кашанина Т.В. Происхождение государства и права. Современные трактовки и новые подходы. – М.: Юристь, 1999.
42. Кашанина Т.В. Хозяйственные товарищества и общества: правовое регулирование внутрифирменной деятельности. – М.: ИНФРА-М, 1995.
43. Кибенко Е.Р. Корпоративное право Великобритании. Законодательство. Прецеденты. Комментарии. — К.: Юстиниан, 2003.
44. Кибенко Е.Р. Корпоративное право. — Харьков: Эспада, 1999.
45. Козлихин И.Ю. Позитивизм и естественное право // Государство и право. – 2000. – № 3.
46. Комаров С.А. Общая теория государства и права. – М.: Юрайт, 1995.
47. Кондратьев Р.И. Локальные нормы трудового права и материальное стимулирование. – Львов, 1973.
48. Контрактное право. Мировая практика: Компании / Под ред. Г.В. Петровой. – М.: Имидж-Сет, 1992. — Т. 2.
49. Коркунов Н.М. Лекции по общей теории права. – Санкт-Петербург: Юридический центр Пресс, 2003.
50. Красавчиков О.А. Гражданские организационно-правовые отношения // Советское государство и право. – 1966. – № 10.
51. Кремянский В.И. Некоторые вопросы развития управления // Синтез и проблема управления. – М.: Наука, 1987.
52. Круглова Н.Ю. Хозяйственное право. — М.: Русская деловая литература, 1997.
53. Кудрявцев Ю.В. Нормы права как социальная информация. – М.: Юрид. лит., 1981.
54. Кулагин М.И. Предпринимательство и право: опыт Запада. — М.: Дело, 1992.
55. Курашвили Б.П. Типология структурных связей в аппарате государственного управления. Формы государственного управления. – М., 1983.
56. Курбатов А.Я. Теоретические основы сочетания частных и публичных интересов при правовом регулировании предпринимательской деятельности. – М.: ЮрИнфоР, 2001.
57. Лазарева В.В. Общая теория права и государства. – М.: Юристь, 2001.
58. Лейст О.Е. Общая теория права. – М.: МГТУ им. Н. Баумана, 1995.
59. Лившиц Р.З. Теория права. – М.: Юрид. лит., 1994.
60. Лист Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 9667/13 від 07.10.02 // Бухгалтер. – 2003. – № 16.
61. Лукашова Е.А. Право. Мораль. Личность. – М.: Наука, 1986.
62. Любашиц В.Я., Мордовцев А.Ю., Тимошенко В.И., Шапсугов Д.Ю. Теория государства и права. – М.: ИКЦ “МарТ”, 2003.
63. Мукабаєва Г.А. Нормативная саморегуляция личности: Автореф. дисс. … докт. юрид. наук. – Алма-Ата, 1995.
64. Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм. – М.: Госюриздат, 1960.
65. Нерсесянц В.С. Право в системе социальной регуляции. — М.: Знание, 1986.
66. Нерсесянц В.С. Философия права: Краткий учебный курс. – М.: Норма-Инфра-М, 2000.
67. Нефедов В.Д. Правовой статус коммерческого банка: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – СПб., 1994.
68. Общая теория права и государства / Под pед. В.В. Лазарева– М.: Юристь, 2001.
69. Общая теория права / Под общ. ред. А.С. Пиголкина. – М.: Изд. МГТУ им. H. Баумана, 1997.
70. Оніщенко Н.М. Правова система: проблеми теорії: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002.
71. Оніщенко Н.М. Систематизація законодавства та генеза корпоративних норм в Україні // Правова держава: Щорічник наукових праць. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 1998 – Вип. 9.
72. Основы немецкого торгового и хозяйственного права. — М.: БЕК, 1995.
73. Офіційний вісник України. – 2003. – № 37.
74. Пеньков Е.М. Социальные нормы – регуляторы поведения личности. Некоторые вопросы теории. – М.: Мысль, 1972.
75. Пиголкин А.С. Общая теория права: Курс лекций. – М.: МГТУ, 1995.
76. Пиголкин А.С. Язык советского закона и юридическая терминология // Правоведение. – 1968. – № 5.
77. Поленина С.В., Сильченко Н.В. Научные основы типологии нормативно-правовых актов в СССР. — М.: Наука, 1987.
78. Полковников Г.В. Английское право о компаниях: Закон и практика. – М.: НИМП, 2000.
79. Попондопуло В.Ф. Понятие коммерческого законодательства // Правоведение. – 1993. – № 1.
80. Правові системи сучасності. Глобалізація. Демократизм. Розвиток // В.С. Журавський, О.В. Зайчук, О.Л. Копиленко, Н.М. Оніщенко / За заг. ред. В.С. Журавського. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 163.
81. Проблемы общей теории права и государства / Под общ. ред. В.С. Нерсесянца. – М.: Норма-Инфра, 2002.
82. Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку „Про затвердження Положення про здійснення фінансового моніторингу інститутами спільного інвестування, фондовими біржами та іншими професійними учасниками ринку цінних паперів” від 13 серпня 2003 р. № 359 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 37.
83. Рожкова Л.П. Принципы и методы типологии государства и права: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. — Саратов, 1980.
84. Садиков О.Н. Унификация как средство совершенствования гражданского законодательства // Правоведение – 1972. – № 6.
85. Самигуллин В.К. Локальные нормы и их виды // Правоведение. – 1976. – № 2.
86. Сенякин И.Н. Специальные нормы советского социалистического права: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – Саратов, 1982.
87. Петров М.И. Основы функциональной теории организации: Философский очерк. – Л.: Наука, 1972.
88. Петров М.И. Степень и высота организованности систем: Ежегодник. – М., 1969.
89. Сидоренко Н.И. Социальные нормы и регуляция человеческой деятельности. – М.: Изд. РЭА, 1995.
90. Система советского права и перспективы её развития // Советское государство и право. – 1982. – № 8.
91. Скакун О.Ф., Подберезский Н. К. Теория государства и права. – Х.: Эспада, 1997.
92. Словарь иностранных слов. – М.: ГИИНС, 1955.
93. Сорокин В.Д. Административный процесс и административно-процессуальное право. – М.: Юрид. институт СПб., 2002.
94. Спиридонов Л.И. Теория государства и права. — М.: Изд. Группа „Проспект”, 1996.
95. Степанов П.В. Корпоративные отношения в коммерческих организациях как составная часть предмета гражданского права: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – М., 1999.
96. Сырых В.М. Теория государства и права. – М.: Юр-кий дом „Юстицинформ”, 2004.
97. Тарасов Н.Н. Теория государства и права. – М.: Норма, 1997.
98. Теоретические вопросы систематизации советского законодательства. — М. 1962.
99. Теория государства и права: Учебник / Под ред. В.М. Корельского, В.Д. Перевалова. – М.: Норма-Инфра, 1998.
100. Теория государства и права / Под ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. – М.: Юристь, 2000.
101. Теория государства и права / Под ред. В.К. Бабаева. – М.: Юристь, 2003.
102. Теория государства и права / Под ред. М.Н. Марченко. – М.: Зерцало, 2001.
103. Тихомиров Ю.А. Интернационализация национального права // Московский юридический форум „Глобализация, государство, право, ХХІ век”. – М.: Городец, 2004.
104. Тихомиров Ю.А., Котелевская И.В. Правовые акты. – М.: Юринформцентр, 1999.
105. Ткаченко Ю.Г. Методологические вопросы теории правоотношений. – М., 1980.
106. Толковый словарь живого великорусского языка / Под ред. В. Даля — 1881. — Т. 2.
107. Толстой Ю.К. На путях кодификации гражданского законодательства // Правоведение. – 1994. – № 3.
108. Философский энциклопедический словарь. – М.: Сов. Энциклопедия, 1983.
109. Фогель Я.М. Регулирование пенсионного обеспечения // Советское государство и право. – 1976. – № 1.
110. Хайкин Я.З. Структура и взаимодействие моральной и правовой систем. – М.: Наука, 1972.
111. Хропанюк В.Н. Теория государства и права. – М.: Интерстиль, 2001.
112. Цивільний кодекс України. – К: Вид-во Право, 2003.
113. Черданцев А.Ф. Теория государства и права. — М.: Юрайт, 2000.
114. Шиткина И.С. Правовое регулирование деятельности акционерных обществ внутренними (локальными) документами: Дисс. … канд. юрид. наук. – М., 1997.
115. Юридическая энциклопедия / Под ред. Б.Н. Топорина. – М.: Юристь, 2001.
116. Юридическая энциклопедия / Под общ. ред. М.Ю. Тихомирова — М.: Юринформцентр, 2002.
117. Юридична енциклопедія: В 6-ти томах. — К.: „Укр. енцикл.”, 2004. — Т. 6: Т-Я.
118. Юридичний словник-довідник. – К.: Femina, 1996.
119. Ямпольская Ц.А. О механизме передачи общественным организациям функций некоторых государственных органов // Правоведение. –1961. – № 4.
120. Casebook Europäisches Gesellschafts und Unternehmensrecht.
121. David Skeel Jr. Shaming in corporate law // Symposium, Norms and Corporate Law – University of Pennsylvania Law Review, 2001.
122. Döllе H. Vom stil der Rechtssprache. — Tübingen, 1949.
123. Europäischer Gerichtshof, C-106/89, Marlesing. – Sammlung der Entscheidungen des Gerichtshofs der Europäischen Gemeinschaft. 1990. Rn. 12.
124. Hüffner U. Aktiengesetz. 4. Aufl. – München, 1999.
125. John H Farrar, Brenda Hannigan. Farrar’s Company Law. 4-th ed. – London: Butterworths, 1998.
126. Melvin A. Eisenberg. Corporate Law, Social Norms, and Belief-Systems. Berkeley Program in Law & Economics, Working Paper Series. March 1, 1999.
127. Nelson v. James Nelson & Sons Ltd. (1914) 2 KB 770.
128. Nixon F. Controlling the transnational? The UN Code of Conduct. – Oxford University Press, 1987.
129. Richmond Gate Property Co. Ltd. (1965) 1 WLR 335.
130. Schön W. Mindestharmonisierung im Gesellschaftsrecht/ Zentrum für Europäishes Wirtschaftsrecht, Vorträge und Berichte. Sammelband Nr. 71. — Bonn. 1996.
131. Shaming in corporate law // By Prof. David Skeel Jr. — University of Pennsylvania Law Review, 2002. — Vol. 149. — № 4. — Pgs. 1811–1868. David Skeel Jr. // Shaming in corporate law: Symposium, Norms and Corporate Law, University of Pennsylvania Law Review, 2001 // U of Pen, Inst for Law&Econ Research. — Paper 01-02.
132. Snyder F. The effectiveness of European Community Law: Institutions, Processes, Tools, and Techniques // Modern Law Review. – 1993. – № 56.
133. Vardos V.G. “Formation” in Balotti, note 6 above. — P. 1–5.
134. Wood v. Odessa Water Works (1889) 42 Сh. D. 636.
135. Brown v. British Abrasive Wheel (1919) 1 Ch. 290.
136. Ebke W. Unternehmensrecht und Binnenmarkt – E pluribus unum? // RabelsZ. – 1998 – № 62.
137. Eley v. Positive Goverment Security Life Association (1876) 1 ExD 88.
138. Europe Inc., Regional & Global Restructuring and the Rise of Corporate Power by B.Balanya, A.Doherty, O.Hoedeman, A.Ma'Anit, E.Wesselius. – London, Pluto Press, 2000.
139. London Sack & Bag v. Dixon (1943) All ER 763.
140. New British Iron Company, Ex Parte Beckwith (1898) 1 Ch. 324.