Аракелян Мінас Рамзесович Концептуальні засади правозахисної діяль­ності адвокатури

brief description

Аракелян Мінас Рамзесович, проректор з навчальної роботи Національного університету «Одеська юридична академія»: «Концептуальні засади правозахисної діяль­ності адвокатури» (12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень). Спецрада Д 41.136.01 у Міжнародному гуманітарному університеті

МІЖНАРОДНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
МІЖНАРОДНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
К вал іфі каці й н а науко ва праця на правах рукопису
АРАКЕЛЯН Мінас Рамзесович
УДК 340.12:347.965(477)
ДИСЕРТАЦІЯ
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ПРАВОЗАХИСНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
АДВОКАТУРИ
12.00.01. теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень
Подасться на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело _____ М- Р. Аракелян
Науковий консультант: ДУДЧЕНКО Валентина Віталіївна,
доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України

З МІСТ
АНОТАЦІЯ 2
ВСТУП 26
РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
ПРАВОЗАХИСНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ АДВОКАТУРИ 40
1.1. Людиноцентристеький та аксіолої ічний підходи як методологічна
основа дослідження правозахисної діяльності адвокатури 40
1.2. Інституційний підхід у дослідженні правозахисної діяльності 52 адвокатури
1.3. Принцип та метод історизму у дослідженні правозахисної
діяльності адвокатури 59
1.4. Компаративістика у методологічному арсеналі дослідження
правозахисної системи та її компонентів 67
1.5. Стан дослідження проблематики правозахисту та інституту
адвокатури як складової правозахисної системи у вітчизняній юридичній науці 76
РОЗДІЛ 2. ОНТОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ
ПРАВОЗАХИСТУ 92
2.1. Права і свободи людини і громадянина та правозахисна діяльність
сучасної держави 92
2.2. Громадянське суспільство та реалізація прав і свобод людини і
іромадянина 101
2.3. Правозахист у сучасній державі: процес концептуалізації та
інституціоналізації 113
2.4. Мораль і право як концептуальні основи професійної діяльності
адвокатів 133
2.5. Правозахисна діяльність української держави та право на доступ
до правосуддя 142
РОЗДІЛ 3. ІНСТИТУТ АДВОКАТУРИ В УКРАЇНІ:
ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ 151
3.1. Адвокатура як соціально-правовий інститут: процес становлення 151
3.2. Адвокатура України: процес формування 178
3.3. Адвокатура України: процес становлення 193
РОЗДІЛ 4. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ АДВОКАТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У КОНТЕКСТІ ПРАВОВОГО РОЗВИТКУ 199
4.1. Міжнародно-правові основи регулювання адвокатської діяльності 199
4.2. Міжнародно-правові засади адвокатської етики 217
4.3. Нормативно-правові основи діяльності адвокатів
у Європейському Союзі 223
4.4. Адвокатська діяльність у країнах романо-германського та
заг ального права 238
4.5. Адвокатура у державах пострадянського простору: процес
становлення та функціонування 257
РОЗДІЛ 5. ПРАВОЗАХИСНА ДІЯЛЬНІСТЬ АДВОКАТУРИ УКРАЇНИ: ІНСТИТУЦІОНАЛЬНА ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВА СКЛАДОВІ 269
5.1. Правозахисні традиції в Україні: генезис і особливості 269
5.2. Правозахисна система України: процес інституціоналізації
та елементи 275
5.3. Інститут адвокатури в Україні: правова природа 307
5.4. Адвокатура України: нормативно-правові засади функціонування 318
5.5. Професійна адвокатська етика в Україні: нормативно-правове
регулювання 336
5.6. Адвокатура України в забезпеченні права на безоплатну правову
допомогу 342
РОЗДІЛ 6. ТРАНСФОРМАЦІЯ ТА МОДЕРНІЗАЦІЯ
ПРАВОЗАХИСНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ АДВОКАТУРИ УКРАЇНИ 358
6.1. Оновлення правозахисної діяльності в контексті демократизації
українського суспільства 358
6.2. Удосконалення нормативно-правових засад адвокатської
діяльності в Україні 368
6.3. Особливості представлення адвокатами інтересів громадян
у суді 387
ВИСНОВКИ 394
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 406
ДОДАТКИ 462
ВСТУП
Обґрунтування вибору теми дослідження. Проголошення Україною незалежності ознаменувало початок пронесу реформування усіх сфер життя суспільства, зокрема політичної, економічної, соціальної, правової. Формування і функціонування громадянського суспільства будується на демократичних цінностях та принципах політичної демократії, ринкової економіки та соціальної рівності. Ного ефективне функціонування знаходиться у діалектичному взаємозв'язку з формуванням правової держави. Будь-яке приведення норм чинного законодавства у відповідність до вимог суспільного розвитку, усунення прогалин у правовому регулюванні шлях до створення в Україні правової держави та громадянського суспільства.
За таких умов проблема формування правозахисної системи, а також правозахисної діяльності, набуває особливого звучання. При цьому інституційний механізм сучасної держави необхідно трансформувати таким чином, щоб він відповідав суспільним потребам, виходячи з примату інтересів людини і громадянина.
Одним з пріоритетних напрямів розвитку сучасного українського суспільства є становлення його державності в руслі демократичних правових стандартів із захисту прав і свобод людини і громадянина. За роки незалежності в Україні було сформовано правові основи політики держави у цьому напряму. Правозахисну діяльність закріплено пріоритетним напрямом у функціонуванні державних і недержавних правозахисних інститутів, вона заснована на сучасному законодавчому забезпеченні, що відображає тенденції розвитку сучасної України у руслі євроінтеграційних процесів. Зокрема, затверджена у 2015 р. Національна стратегія у сфері прав людини спрямована на вдосконалення діяльності держави щодо утвердження та забезпечення прав і свобод людини, створення дієвого механізму захисту в Україні прав і свобод людини, вирішення системних проблем у зазначеній
сфері.
Становлення правозахисної діяльності та формування правозахисної системи в Україні - тривалий і складний процес. Його дослідження, за умов проведення останніми роками правових реформ у конституційній, судовій, кримінальній, кримінально-процесуальній, адміністративній, цивільно- правовій сферах, мас особливе значення. Активну роль в цьому процесі відіграє інститут адвокатури як найважливіша складова правозахисної системи України, основною функцією якого є забезпечення захисту прав, свобод та представлення законних інтересів громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надання їм правової допомоги.
Проблема захисту прав людини і пов'язана з нею правозахисна діяльність в сучасному суспільстві є об’єктом уваги багатьох дослідників. Разом з тим, вивчення змісту сучасної парадигми правозахисної діяльності в сучасній Україні в контексті становлення громадянського суспільства і правової держави, пов'язано з пошуком шляхів подальшої оптимізації адвокатської діяльності, а також активності інших суб’єктів правових відносин. Дослідження всього комплексу цих питань з позиції вітчизняної правової спадщини і досвіду демократичних держав, їх оцінка юридичною наукою, являють собою безсумнівну актуальність. Ця проблематика набуває особливої значущості в контексті гармонізації правового життя з конституційною вимогою забезпечення населення своєчасною гарантованою і кваліфікованою правовою допомогою.
У період зміни акцентів політичного і правового розвитку виникає необхідність людиноцснтристського повороту в стратегії модернізації інститутів держави і правової системи України. Базовим орієнтиром правової політики Української держави є визнання людини головною цінністю права, пріоритету її прав і свобод у сукупності з державними гарантіями їх захисту, закріплення відповідних обов'язків держави щодо їх забезпечення. Ефективна правова політика держави в цьому напрямку забезпечується прийняттям відповідних нормативно-правових актів, а також створенням правозахисного механізму, спрямованого на їх реалізацію, у якому визначальною ланкою є адвокатура.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, гемами. Тема дисертації безпосередньо пов'язана з комплексною темою кафедри теорії та історії держави і права Міжнародного гуманітарного університету «Правова реальність у сучасному світі: теорія і практика формування та функціонування», яка, своею чергою, с частиною комплексної теми Міжнародного гуманітарного університету «Україна і світ у контексті становлення і розвитку соціогуманітарної сфери» на 2016-2020 рр.
Мета і завдання дослідження. Відповідно до встановленого об’єкта (правозахисна діяльність) і предмета дисертації (концептуальні засади правозахисної діяльності адвокатури), її метою є комплексний аналіз правозахисної діяльності адвокатури.
Для досягнення зазначеної мети вирішувалися такі завдання:
визначити методологічні засади дослідження правозахисної діяльності адвокатури;
розкрити зміст прав і свобод людини і громадянина як об'єкта правозахисної діяльності;
охарактеризувати громадянське суспільство як ефективний механізм реалізації і захисту прав та свобод людини і громадянина;
визначити концепцію правозахисту як складне комплексне правове явище;
визначити специфіку правозахисної діяльності у сучасній державі;
розглянути процеси становлення і специфіку правозахисної діяльності в Україні;
охарактеризувати правозахисну систему України, її поняття та інститути; розкрити співвідношення моралі і права як концептуальних основ формування професійної адвокатської етики;
проаналізувати історико-правовий аспект становлення адвокатури
України;
визначити правову природу інституту адвокатури в Україні;
охарактеризувати нормативно-правові основи функціонування інституту адвокатури в Україні;
показати роль адвокатури України у забезпеченні права на безоплатну правову допомогу;
проаналізувати міжнародно-правові основи адвокатської діяльності та можливість їх імплементації у правову систему України;
визначити міжнародно-правові засади етичних основ професійної діяльності адвокатів і проаналізувати зарубіжний досвід у цій сфері;
охарактеризувати моделі адвокатської діяльності у країнах романо- гсрманського та загального права;
виявити особливості становлення та функціонування інституту адвокатури у країнах пострадянського простору;
розглянути основи нормативно-правового регулювання професійної адвокатської етики в Україні;
визначити шляхи оптимізації правозахисної діяльності адвокатури України.
Методи дослідження. Для досягнення мсти і вирішення завдань дисертаційного дослідження було використано комплекс принципів наукового пізнання, методологічних підходів, філософських, загальнонаукових та спеціально-наукових методів.
Філософсько-світоглядною основою дослідження с використання плюралізму методологічного інструментарію при виборі методологічних підходів та методів, оскільки саме вони становлять фундамент науково- пізнавального процесу, забезпечують єдність та цілеспрямованість дослідницької діяльності. Застосування принципу об’єктивності орієнтує на отримання знань, адекватних історичній дійсності, необхідність забезпечення тотожності знань і об'єкта, що пізнається (п. п. 2.1, 2.2, 2.3, 4.3, 4.4, 4.5, 5.2,
5.3, 5.4, 5.5, 6.1, 6.2, 6.3). В аспекті даного дослідження цей принцип було
зо
використано для систематизації та аналізу наукових поглядів на категорію «иравозахисна діяльність» (п. п. 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 3.2, 4.1, 4.2, 4.3). Використання принципу історизму дозволило розглянути генезис адвокатури як інституту сучасної держави, сутнісно-змістовні аспекти функціонування адвокатури у сфері захисту прав і свобод людини та громадянина (п. п. 2.1,
2.2, 2.3, 3.1,3.2, 3.3, 4.1,4.2, 4.3, 5.1. 5.2, 6.1, 6.2).
Центральне місце посіли такі методологічні підходи, як діалектичний, антропологічний, аксіологічний, гсрмсневтичний, парадигмальний, діяльнісний, інституційний, які було застосовано для наукового пізнання правозахисної діяльності адвокатури. Діалектичний підхід, при застосуванні якого враховувались об’єктивність розвитку, всебічність, конкретність і діалектична протилежність, дозволив обгрунтувати закономірності та тенденції формування правозахисної діяльності у сучасній державі (п. її. 2.1,
2.2, 2.3, 2.4, 2.5, 3.1, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4, 5.1, 5.2, 5.3, 5.4, 5.5, 6.1, 6.2). Завдяки антропологічному підходу розглянуто природу основних засад иравозахисту, в центрі яких перебуває людина, її права і свободи (п. п. 2.1, 2.3, 2.4, 4.2, 4.3,
5.1, 5.3). Аксіологічний підхід дозволив розглянути правозахисну діяльність з точки зору її ціннісних параметрів (п. п. 2.1, 2.2, 2.4, 4.2, 4.3, 5.1, 5.3, 5.4, 6.1,
6.2, 6.3). Гсрмсневтичний підхід став у нагоді при аналізі доктринальних джерел, в яких сформульовано найбільш важливі теоретико-методологічні здобутки представників вітчизняного та зарубіжного правознавства, для аналізу норм міжнародного права та норм, закріплених у чинному законодавстві України, які регламентують реалізацію адвокатурою правозахисної діяльності (п. п. 2.1,2.2, 2.3, 2.4, 5.3, 6.2).
Діяльнісний підхід сприяв виявленню тенденцій, закономірностей та особливостей здійснення правозахисної діяльності, поставити першочергові дослідницькі завдання (п. п. 2.1. 2.2, 2.3, 3.3, 4.3, 4.1, 4.2, 4.4. 4.5, 5.2, 5.3, 5.4, 5.5, 6.1, 6.2). Парадигмальний підхід дозволив виявити й охарактеризувати концептуальні основи здійснення адвокатурою правозахисної діяльності та напрями її удосконалення (п. п. 2.1, 2.2, 2.3, 4.1, 4.3, 4.4, 4.5, 5.2, 5.3, 5.4. 5.5,
6.1, 6.2). У межах інституційного підходу правозахисну систему розглянуто як інституцій ну структуру, яка акумулює соціальний досвід суспільства і держави, систему сформованих законів, взаємин і правових традицій, зв'язків і способу мислення (п. гі. 2.1,2.2, 2.3, 4.3, 4.4, 4.5, 5.2, 5.3, 5.4, 5.5, 6.1,6.2).
Системно-функціональний метод дозволив розглянути взаємозв'язок і взаємовплив різних елементів правозахисної системи загалом та адвокатури зокрема як цілісного механізму (п. п. 2.1, 2.2, 2.3, 3.1,3.2, 3.3, 4.1,4.2, 4.3, 6.1,
6.2, 6.3). Порівняльно-правовий метод використано для аналізу співвідношення норм і принципів міжнародного, регіонального та національного рівня у сфері адвокатської діяльності, а також етичних основ професійної діяльності адвокатів (п. п. 2.1, 2.2, 4.4, 5.1, 5.2, 5.3, 5.5, 6.1, 6.2). Формально-логічний метод дозволив сформулювати поняття «правозахисна функція», «правозахисна система», «правозахисна діяльність» та ін. (п. п. 2.1,
2.2, 2.3, 2.4, 2.5, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4, 4.5, 4.6). Метод класифікації застосовано для виокремлення міжнародно-правових засад адвокатської діяльності, міжнародно-правових стандартів етичних основ професійної діяльності адвокатів (п. п. 4.4, 4.6, 5.1, 5.2, 5.3, 5.4, 5.5), для аналізу моделей адвокатської діяльності. Також як методи дослідження використовувалися такі логічні прийоми, як аналіз, синтез, дедукція, індукція.
Теоретичною основою дослідження є розробки вітчизняних і зарубіжних науковців з філософії, стики, теорії та історії держави і права, філософії права, міжнародного права та інших галузей правової науки, які досліджують процеси становлення і функціонування правозахисної системи взагалі та інституту адвокатури як її складової, зокрема. Це концептуальні розробки таких мислителів, як Платон, Аристотель, Ф. Бекон, Т. Гоббс, III. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, І. Кант, Г. В. Ф. Гегель, І. Бетам, Дж. Локк та ін.
Аналіз історичного досвіду розвитку адвокатури базувався на працях філософів та правознавців, серед яких Є. Васьковський, Б. Вишеславцев, М. Вінавср, І. Гссссн, М. Гольдштейн. І. Ільїн, Б. Кістяковський, А. Коні,
П. Новгородцев, П. Обнинський, Ф. Плевако, Н. Полянський, П. Пороховщиков, В. Соловйов, В. Спасович, А. Стоянов, I. Фойницький та ін.
Борцями за права і свободи людини були такі видатні українські мислителі, вчені, письменники, громадські діячі, серед яких В. Бачинський, Л. Бачинський, В. Винниченко, І. Вишенський, С. Голубович, М. Грушевський, М. Драгоманов, О. Єфименко, Б. Кістяківський,
0. Кістяківський, Я. Ковельський, М. Корчинський, М. Костомаров, К. Левицький, Н. Максимович, М. Міхновський, Є. Петрушевич, С. Подолинський, Ф. Прокопович, Г. Сковорода О. Тсрлсцький, С. Фсдак,
1. Франко та ін.
Глибина дослідження прав і свобод, проблема їх закріплення та інституціоналізації була досягнута на основі праць С. Алексеева, П. Баранова, В. Буткевича, С. Гусарева, А. Гусейнова В. Дудченко, О. Зайчука. С. Зозулі, В. Кохановського, О. Лукашевої, О. Малька, С. Максимова, М. Марченка, М. Матузова, С. Навального, Ю. Оборотова, О. Романенко, С. Рудницького, Н. Оніщснко, П. Рабіновича, О. Скакун, С. Стеценка, Ю. Тихомирова, В. Шпака та ін.
Проблема захисту прав людини і пов'язана з нею правозахисна діяльність у сучасному суспільстві е об'єктом уваги багатьох дослідників, зокрема таких, як П. Анісімов, М. Беспалова, Е. Васьковський, І. Довгошсва, В. Долежан, В. Лазерев, М. Косюта, В. Карташкин, С. Ківалов, М. Козюбра, М. Орзіх, Ю. Оборотов, П. Рабінович, А. Рагімов, Е. Рсвіна, О. Скакун, В. Смирнов, В. Сухонос, А. Сушинський, В. Тацій та ін.
Дослідження основних параметрів формування і функціонування інституту адвокатури взагалі, га адвокатури України зокрема, постійно перебувають у полі зору таких вчених, як Н. Бакаянова, Б. Безлепкин, А. Бойков, Т. Вільчик, В. Долежан, В. Заборовський, Т. Варфоломеева, А. Воробйов, А. Гриценко, Л. Демидова, Р. Каменецький, Н. Капинус, О. Качалова, В. Качалов, Ю. Костанов, В. Кукель, Ю. Лубшсв, С. Невський,
A. Поляков, В. Сергеев, Е. Смирнова, М. Смоленський, П. Сотов, Л. Стешенко, Ю. Тихонравов, Т. Шамба, О. Святоцький, В. Святоцька,
B. Соколенко, Д. Фіолевський, П. Хотенец та ін.
Нормативно-правовою основою дисертації є Конституція України, законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти України, міжнародно- універсальні та міжнародно-регіональні нормативно-правові акти, законодавство зарубіжних країн, в яких відображено процеси становлення і функціонування інституту адвокатури як складової правозахисної системи.
Емпіричну базу дослідження становлять статистичні дані, судові рішення, рішення органів адвокатського самоврядування.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших у вітчизняній юридичній науці комплексним теоретико-правовим дослідженням правозахисної діяльності адвокатури, визначення її місця, ролі, специфіки формування і функціонування у контексті парадигми правозахисту.
Сформульовано науково-обгрунтовані і практично-значущі положення, у тому числі:
уперше:
сформульовано концепцію правозахисту як систему поглядів, упорядкованих знань щодо розуміння та пізнання правозахисту як особливого явища сучасної правової реальності, яка поєднує науково обґрунтовані положення щодо правової природи, інституалізації та якісних характеристик правозахисту, відображає засновані на правовому законі процеси та юридично значущі дії щодо встановлення, формального закріплення, захисту та сприяння відновленню і належній реалізації прав і свобод особи, формування засад правової культури;
визначено складові правозахисту: нормативну (правотворча діяльність щодо нормативного закріплення, приєднання, визнання прав і свобод, а також механізмів їх реалізації та захисту); ідеологічну (правова культура, правосвідомість, правова ідеологія); інституціональну (колективні та
індивідуальні суб'єкти, правозахисна функція, правозахисна діяльність);
надано характеристику правозахисної системи України та її елементів як сукупності державних, недержавних інститутів і органів, що сформувалися в результаті взаємодії держави і громадянського суспільства, діяльність яких спрямована на захист прав і свобод людини і громадянина;
систематизовано міжнародно-правові засади правозахисної діяльності адвокатури, виокремлено міжнародно-універсальні та міжнародно- регіональні основи, які відображаються у формуванні державної політики в цій сфері;
обґрунтовано положення про тс, що типологізація правових систем не співпадає з моделями адвокатської діяльності, які сформувалися і функціонують у різних країнах, у тому числі у країнах романо-гсрманського права, загального права та у правових системах пострадянського простору;
визначено шляхи оптимізації правозахисної діяльності адвокатури України шляхом удосконалення законодавчих основ її функціонування, оскільки чинний Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» містить положення, які не відповідають загальним тенденціям оптимізації правозахисної діяльності в Україні;
здійснено комплексний порівняльно-правовий аналіз чинних нормативно-правових актів та законопроектів, спрямованих на врегулювання адвокатської діяльності, розроблених у контексті євроінтеграційних процесів в Україні, що відображають сучасні реалії політичного та правового розвитку;
розкрито визначальну роль адвокатів у становленні і розвитку суспільного, соціально-економічного, культурно-просвітницького життя, формуванні правової культури, правової свідомості та правової освіти широких верств населення України другої половини XIX - початку XX ст., що обумовлено проведенням судово-правової реформи на території України, яка перебувала у складі Російської імперії, та процесами національного відродження на територіях західноукраїнських земель, які перебували під
протекторатом Австро-Угорщини та Польщі; удосконалено:
методологічні засади дослідження правозахисної системи та інституту адвокатури як її складової, в якості яких виступають їдкі методологічні підходи, як, насамперед, людиноцентристський, аксіологічний, інституціональний, історичний і компаративістський підходи;
поняття сучасної держави, яку слід розуміти як засновану на правовому законі та інституціолізовану у вигляді певної системи, політико- територіальну організацію управління суспільством, в основі якої лежить створення ефективного механізму реалізації прав та законних інтересів громадян та їх об’єднань.
поняття правозахисної діяльності адвокатури як різновиду юридичної практики, що відображає певні історичні традиції країни, опирається на легальні та легітимні процедури та принципи верховенства права, демократизму і гуманізму, спрямована на сприяння відновленню порушених прав і законних інтересів осіб.
поняття правозахисної діяльності як соціально-правової активності певних суб’єктів, яка спирається на легітимні процедури з урахуванням принципів верховенства права, гуманізму та демократизму, спрямована на відновлення порушених прав і законних інтересів осіб.
класифікація моделей адвокатської діяльності, які існують у різних державах світу, та можливість їх імплементації у правову систему України. Аналіз моделей адвокатської діяльності у країнах романо-германського та загального права: з одного боку підкреслює їх оригінальність, а з іншого - демонструє процес їх трансформації у контексті взаємодії правових систем, що має особливу цінність при реформуванні адвокатури України.
моделювання надання правової допомоги у різних країнах, що відображає особливості функціонування відповідних правових систем на основі сформованих традицій правового розвитку у сфері захисту прав і основних свобод людини, що є корисним при удосконаленні діяльності
адвокатури України у сфері надання безоплатної правової допомоги;
набули подальшого розвитку:
підходи до реалізації основних прав і свобод людини і громадянина та визнання права на безоплатну правову допомогу невід’ємним правом кожного громадянина у випадках, визначених законом;
положення про реалізацію принципу доступу до правосуддя, який забезпечує ефективну реалізацію прав і основних свобод людини та громадянина;
аналіз досвіду етичних стандартів адвокатів у ЄС, країнах-членах ЄС та у державах пострадянського простору з метою його застосування для удосконалення діяльності адвокатури України.
Практичне значення одержаних результатів. Основні теоретичні положення та висновки дисертації є внеском автора в процес удосконалення вітчизняної правозахисної системи.
Основні положення, висновки і рекомендації дослідження можуть бути застосовані у:
науково-дослідній роботі як основа для подальшої розробки теоретико-методологічних положень про перспективи розвитку правозахисної системи України та інституту адвокатури як її складової;
правотворчій практиці - при розробці нових норм національного права, удосконаленні законодавчих основ адвокатської діяльності в Україні, усуненні прогалин в національному законодавстві у сфері правозахисної діяльності;
освітньої діяльності - при складанні навчальних планів і програм з професійної підготовки фахівців, при підготовці та викладанні навчальних дисциплін з теорії держави і права, історії держави і права, порівняльного правознавства, історії адвокатури, порівняльної адвокатури та інших галузевих юридичних дисциплін.
Особистий внесок здобувана. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, усі сформульовані у ньому положення та висновки обгрунтовано на основі особистих досліджень автора. У колективній монографії Адвокатура и организация ее деятельности. Введение в украинское право / под общ. ред. С. В. Кивалова и Ю. Н. Оборотова ; ОНЮА. Одесса: Юрид. лит., 2005 р. підрозділ 7.3; Курс лекций по нраву Европейского Союза : учеб, пособие / соавт. Н. Д. Василенко. Одесса : Юрид. лит., 2008. Тема 2, тема 11, тема 14; Деятельность адвокатуры. Введение в украинское право / под ред. С. В. Кивалова и Ю. Н. Оборотова. 2-е изд., псрсраб. и доп. Одесса : Юрид. лит., 2009 р. Підрозділ 8.4; Аракелян М. Р. Сравнительная адвокатура : курс лекций. Одесса : Юрид. лит., 2009. 240 с.; Аракелян М. Р. Право Европейского Союза : учебник / соавт. Н. Д. Василенко. Одесса : Симэкс-принт, 2011. Тема 2, тема 11, тема 14, тема 15; Аракелян М. Р. Право Свропсйського Союзу : підручник / співавт. М. Д. Василенко. Одеса: Фенікс, 2012. Тема 2, тема 11, тема 14, тема 15; Адвокатура в Свропейському Союзі. Право Свропейського Союзу : підручник / за ред. О. К. Вишнякова. Одеса : Фенікс, 2013. Підрозділ 17.2, підрозділ 17.3, підрозділ 19.1, підрозділ 20.5: Аракелян М. Р. Герменевтика права: розвиток юриспруденції: навч. посіб. / співавт.: В. В. Дудченко, В. В. Завальнюк. Одеса : Фенікс, 2014. Розділ 6; Аракелян М. Р. Адвокатура в правозащитной системе современного Украинского государства. Одесская школа права. Введение в украинское право / под общ. ред. С. В. Кивалова. 3 изд., псрсраб. и доп. Одесса: Юрид. лит., 2016. Підрозділ 1.4, підрозділ 8.4.
Апробацій результатів дисертації. Основні положення дисертації, результати розробки проблеми, одержані узагальнення і висновки обговорені на засіданнях кафедри історії держави та права Національного університету «Одеська юридична академія» та оприлюднено на наукових конференціях: XII звітній Науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 5-6 червня 2009 р.); XVII звітній науковій конференції професорсько- викладацького і аспірантського складу «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 21 22 травня 2011 р.); Другій Міжнародній науковій конференції, присвяченій пам'яті професора О. В. Сурілова «Питання удосконалення методології сучасної юриспруденції» (м. Одеса, 30-31 березня 2012 р.); Міжнародній науковій конференції професорсько-викладацького складу, присвяченій 15-річчю Національного університету «Одеська юридична академія» та 165-річчю Одеської школи права «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 20-21 квітня 2012 р.); Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 15-річчю Національного університету «Одеська юридична академія» та 165 річчю Одеської школи права «Теоретичні та практичні проблеми забезпечення сталого розвитку державності та права» (м. Одеса, ЗО листопада 2012 р.); V Міжнародній науковій конференції «Компаративістські читання» (м. Одеса, 26-28 квітня 2013 р.); Міжнародній науковій конференції професорсько-викладацького складу «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 16-17 травня 2013 р.); круглому столі, присвяченому 10-річчю кафедри права Європейського Союзу та порівняльного правознавства (м. Одеса, 28 листопада 2014 р.); Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій ювілею акад. С. В. Ківалова «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 16 17 травня 2014 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції, присвяченій пам’яті проф. Вишнякова Олександра Костянтиновича (м. Одеса, 6 листопада 2015 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Правові та інституційні механізми сталого розвитку України» (м. Одеса, 15-16 травня 2016 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Правові та інституційні механізми забезпечення розвитку держави та права в умовах евроінтеграції (м. Одеса, 20 травня 2016 р.); Міжнародному конгресі європейського права (м. Одеса, 21-22 квітня 2017 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Традиції та новації юридичної науки: минуле, сучасність, майбутнє» (м. Одеса, 19 травня 2017 р.); Конгресі міжнародного та європейського права (м. Одеса, 25-26 травня 2018 р.).
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 2 монографіях, 28 статтях.
опублікованих у наукових фахових періодичних виданнях з юридичних наук (6 з яких - у зарубіжних виданнях), 4 виданнях монографічного характеру (у співавторстві), 3 підручниках (у співавторстві), 2 навчальних посібниках (у співавторстві), 1 курсі лекцій, а також у 15 тезах на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, шести розділів, поділених на 27 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 470 сторінок, з них основного тексту 380 сторінок, список використаних джерел містить 560 найменувань і розміщений на 56 сторінках. Додатки на 9 сторінках.

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертаційному дослідженні здійснено теоретичне узагальнення і подано нове вирішення важливої наукової задачі, що полягає в комплексному загальнотеоретичному аналізі правозахисної діяльності адвокатури, визначення її місця і ролі у правозахисник системі. За результатами наукового дослідження сформульовано такі висновки:
1. Обгрунтовується тенденція розширення в сучасних умовах спектра філософських методологічних основ щодо вивчення правової реальності. Інтерпретація цих тенденцій відображає динаміку транс формації свідомості, а також складність і багатогранність об’єктів досліджень. Це, своєю чергою, відбиває процес переходу від моністичної методології до філософсько- методологічного плюралізму. У процесі дослідження сучасної правової реальності модернізуються існуючі та створюються нові філософські теоретичні положення і методологічні орієнтири. Найважливіше завдання сучасної методології полягає не тільки у визначенні відповідних концептуальних методологічних підходів і принципів, айв обгрунтуванні ефективності їх використання. Це в повній мірі відноситься і до дослідження правових явищ взагалі, та правозахисної системи й інституту адвокатури як її складової зокрема. Методологічні засади дослідження концепції правозахисту та правозахисної системи, а також інституту адвокатури як її складової, в якості яких виступають такі методологічні підходи, принципи та методи, як, насамперед, людиноцснтристський, аксіологічний, інституцій ний, історичний та компаративістський підходи.
2. Стверджується, що концепція прав та свобод людини і громадянина передбачає формування відповідного механізму їх реалізації. У даному контексті найважливіша роль належить державі й суспільству в цілому. Права і свободи людини представляють собою відповідні можливості, які є найважливішими умовами не тільки існування, але і розвитку кожної людини. Вони відображають стан розвитку суспільства. Права людини цс встановлені, гарантовані і охоронювані державою можливості індивіда вчиня ти певні дії, а також напрямки його можливої поведінки, самореалізації і самовивчення в різних сферах життєдіяльності суспільства.
3. Визначено, що забезпечити пріоритет прав і свобод людини і громадянина, а також правове визнання і закріплення як найважливішої соціальної цінності, неможливо без існування ефективної і правозахисної системи як інституту громадянського суспільства. Громадянське суспільство - цс демократичне суспільство, яке досягло високого політичного, економічного, правового, культурного і духовного рівня розвитку, що володіє сталими ефективними правозахисними структурними елементами в особі політичних партій, громадських об’єднань, профспілок, правозахисник організацій, сильної адвокатури та державних органів правозахисту в особі омбудсмена, органів юстиції, органів місцевого самоврядування та інших органів, а також вільних ЗМІ, які своєю діяльністю покликані створювати і забезпечувати умови для самореалізації окремих індивідів і колективів, захисту прав і свобод людини і громадянина, формувати самоорганізовану систему стримувань і противаг для взаємодії на умовах демократії і прав людини, об’єднань, суспільства і держави.
4. Наголошується, що демократія як основа побудови громадянського суспільства існує там, де держава і суспільство прагне до створення єдиних принципів функціонування, спільних шляхів розвитку, розвиває й охороняє загальні інтереси і цінності. Саме ці принципи, цілі, цінності, інтереси стали інституційними і нормативними чинниками перетворення громадянського суспільства на складну систему, що володіє структурними елементами. Ці елементи у формі об’єднань, організацій, партій, органів здійснюють внутрішні та зовнішні функції, які забезпечують узгодження інтересів і створюють стійкий взаємозв’язок держави з громадянським суспільством. Тільки ефективне громадянське суспільство поряд зі сформованою правовою державою здатні забезпечити захищеність людини в правовому просторі і соціумі, і в повній мірі реалізувати правозахисну спрямованість нашої держави згідно загальносвітовим демократичним і соціальним процесам. Адвокатура як соціальна цінність є одним із системоутворюючих елементів сучасного громадянського сучасного громадянського суспільства і правової держави. Вона виступає таким інститутом громадянського суспільства, який є не тільки об'єднанням професіоналів-юристів, але й правозахисною конституцією.
5. Доводиться, що для ефективного функціонування правозахисної системи, здатної забезпечити реалізацію та захист прав і свобод людини і громадянина, необхідним є дотримання деяких умов. Це, перш за все, створення відповідної законодавчої бази, вдосконалення правотворчої і правозастосовної діяльності, подолання правового нігілізму і формування високої правової культури. Виконання цих умов багато в чому залежить від діяльності державних і громадських інститутів, які спільно формують структуру громадянського суспільства. Іншими словами, забезпечення і захист прав та свобод людини і громадянина визначаються активністю інститутів громадянського суспільства.
6. Обгрунтовується, що концепція правозахисту є системою поглядів, упорядкованих знань щодо розуміння та пізнання правозахисту як особливого явища сучасної правової реальності. Концепція правозахисту є теоретичною концепцією, яка поєднує науково обґрунтовані положення щодо правової природи, інституалізації та якісних характеристик правозахисту, що своєю чергою дозволяє сформулювати комплексне уявлення про зазначену категорію. Вона відображає засновані на правовому законі процеси та юридично значущі дії щодо встановлення, формального закріплення, захисту та сприяння відновленню і належної реалізації прав і свобод особи, формування засад правової культури;
7. Аргументовано, що структура концепції правозахисту є поєднанням наступних її елементів: нормативного (правотворча діяльність щодо нормативного закріплення, приєднання, визнання прав і свобод, а також механізмів їх реалізації та захисту); ідеологічного (правова культура.
правосвідомість, правова ідеологія); інституціонального (колективні та індивідуальні суб’єкти, иравозахисна функція, правозахисна діяльність).
8. Обгрунтовано, що парадигма правозахисної діяльності сучасної держави є історично зумовленим, детермінованим і конституційно закріпленим обов’язком держави щодо захисту прав і свобод людини і громадянина, який відображає сутнісно-змістовну характеристику діяльності держави, що виражається в запобіганні порушенню, а також у відновленні порушеного суб’єктивного права за допомогою відповідних заходів, які вживаються від імені держави, передбачають створення і функціонування спеціальних механізмів відповідальності. У нинішніх умовах простежується тенденція трансформації правозахисної діяльності сучасної держави. Так, вона наповнюється новим змістом, як характеристика сучасної держави, і визначається ефективністю її правозахисної діяльності.
9. Доводиться, що правозахисна діяльність в Україні є
концентрованим проявом перетворень, які відбуваються в сучасному українському суспільстві, спрямованих на створення ефективно
функціонуючої національної правової системи. Вона відображає генеральну стратегію реалізації закріплених у Конституції України основних принципів, на яких ґрунтується функціонування правової системи: демократизму, рівноправності, свободи, захисту прав і свобод людини і громадянина. Правозахисна діяльність сучасної української держави цс, перш за все, діяльність із захисту прав і свобод людини і іромадянина, утвердження законності та правопорядку в усіх сферах суспільного і політичного життя. Сучасна правозахисна діяльність Української держави є пріоритетним напрямком її функціонування, заснованим на новітньому законодавчому забезпеченні, що відображає закономірності розвитку українського суспільства, а також зовнішні фактори, які визначають стратегічний напрямок розвитку України.
10. Визначається, що ефективне забезпечення, захист і гарантії прав і свобод людини і громадянина неможливі без формування цілісної правозахисної системи. До суб'єктів правозахисної системи належать спеціалізовані правозахисні інститути - всі ті інститути держави і громадянського суспільства, діяльність яких спрямована на активну правозахисну діяльність. У структурі правозахисної системи виділяються державні і недержавні інститути, органи і організації. Державними правозахисними інституціями є судові органи, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Уповноважений Президента України з прав дитини, органи юстиції, а також органи прокуратури і поліції як правоохоронні органи, наділені особливими правозахисними повноваженнями, органи захисту прав споживачів, міжурядові правозахисні організації. Серед недержавних правозахисних структур, в силу їх особливого статусу, особливо виділяються такі інститути, як адвокатура і нотаріат. Правозахисна система України являє собою сукупність державних, недержавних інститутів і органів, що сформувалися в результаті взаємодії держави з громадянським суспільством, діяльність яких спрямована на захист прав і свобод людини і громадянина.
11. Наголошується,що співвідношення моралі і права є концептуальною основою професійної адвокатської етики. В рамках західної традиції права докладно розроблена концепція співвідношення права і моралі. Про це свідчить та обставина, що істотне значення надавалося оцінці внутрішньої мотивації проступку і злочину, зокрема свобода волі людини як об’єктивна міра відповідальності. Поняття адвокатської етики можна сформулювати як вид професійної стики, що представляє собою сукупність правил належної поведінки адвокатів, які забезпечують моральних характер їх діяльності і позаслужбової поведінки, а також наукову дисципліну, що вивчає специфіку реалізації вимог моралі в цій області.
12. Обгрунтовано, що розвиток інституту адвокатури в Україні був не лише показником появи у державі інституції, яка націлена виключно на правозахист, але й вплинуло на розвиток громадського, соціально- економічного, культурно-просвітницького життя, формування та розвитку правової культури, правової свідомості та правової освіти широких верств населення України другої половини XIX - початку XX ст. Цей період на території українських земель, що перебували у складі Австро-Угорщини та Польщі, називають «адвокатською добою», що обумовлено їх виключною роллю у розбудові національної державності України. Значна кількість державних діячів ЗУНР, Центральної Ради, Директорії були адвокатами, провісниками національної ідеї відродження та незалежності (К. Левицький, А. Чайковський, Є. Олесьницький, В. Лучаковський, М. Міхновський, І. Кістяковський, М. Корчицький, О. Андрієвський, Є. Петрушевич, С. Федак, С. Голубович, Л. Бачинський та багато ін.).
13. З’ясовано, що правова природа адвокатури України розкривається через її особливість як інституту громадянського суспільства. Ця особливість полягає в її особливому статусі як самостійного, сформованого елементу правозахисної системи, що функціонує на принципах самоврядування, діяльність якого сформована на захист прав і свобод людини і громадянина, їх представництво і надання іншої необхідної правової допомоги, покликаної захищати і представляти інтереси не тільки окремих осіб, але і всього суспільства. Інститут адвокатури є особливим елементом правозахисної системи громадянського суспільства, оскільки багато в чому він визначає соціальне і практичне значення всієї правозахисної системи будь-якого суспільства. У правозахисник системі даний інститут як елемент громадянського суспільства виступає в двох напрямах. ГІо-перше, цей інститут допомагає державі в реалізації проголошених прав і свобод людини і громадянина. По-друге, він виступає в якості інструменту захисту прав і свобод, а також інтересів людини і громадянина в разі їх порушення.
14. Визначено роль сучасної держави у структурі нравозахисних відносин, яка зводиться, насамперед, до встановлення на рівні законодавчих приписів прав та свобод людини і громадянина з урахуванням міжнародних стандартів у цій сфері, а також покладання відповідних обов’язків щодо їх реалізації на осіб, установи, організації тощо, уповноважені здійснювати цей захист. Статус адвокатури, як одного із суб’єктів забезпечення прав і свобод людини і громадянина, врегульовується правом, насамперед, через закони про адвокатуру, про судоустрій, процесуальні кодекси.
15. Обґрунтовано, що важливим напрямком удосконалення політики Української держави у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина є обрана стратегічна лінія на адаптацію законодавства до стандартів ЄС, у тому числі у сфері захисту прав і свобод людини. Це випливає із зобов’язань України як члена Ради Європи, а також із численних законодавчих актів України, прийнятих у даному контексті, з договорів та угод, підписаних з Європейським Союзом.
16. Визначено, що для удосконалення правозахисної діяльності найважливіше значення має формування сучасного професійного правового мислення, заснованого на новій парадигмі правозахисної діяльності. У нинішніх умовах правозахисна активність базується на сучасній ідеології, яка виступає фундаментом національної правової системи. Таке мислення пов'язане з комплексом факторів не тільки правових, а й ідеологічних, політичних, загальногуманітарних. Найважливішим чинником також є відповідний рівень професійної підготовки, що базується на сучасних досягненнях юридичної освіти, які враховують специфіку правотворчої, правозастосовної, правоохоронної та правозахисної діяльності сучасної держави. Сучасне професійне правове мислення виходить за рамки сприйняття національних параметрів і стандартів правової активності. Воно однозначно повинно виходити з досягнень і вироблених стандартів у рамках міжнародно-універсальних і міжнародно-регіональних нормативно правових документів.
17. Наголошується, що місія і головна ідея адвокатури - це судовий захист прав приватних осіб в ім'я та в інтересах суспільного блага. Виключна роль інституту адвокатури в сучасному суспільстві, побудованому на демократичних засадах та на засадах верховенства права, на міжнародно- правовому рівні визначена таким чином: «Обов'язки адвоката не починаються і не закінчуються сумлінним виконанням своїх повноважень, покладених на нього/неї відповідно до закону. Адвокат повинен служити інтересам правосуддя, а також тих, чиї права та свободи він уповноважений відстоювати і захищати, і до обов’язків адвоката входить не лише відстоювати інтереси клієнта, але й бути радником клієнта. Повага до професійної функції адвоката є необхідною умовою верховенства права й демократії в суспільстві» (Хартія основних принципів європейської адвокатської професії, 2006 р.).
18. Стверджується, що надзвичайне значення адвокатури в механізмах правозахисту вимагає від адвокатів організовувати свою діяльність на високих етичних стандартах поведінки. При цьому специфіка, комплексний характер обов'язків, які покладені на адвокатуру, передбачають необхідність збалансування основ служіння адвоката інтересам окремого клієнта та інтересам суспільства в цілому, дотримання принципів законності і верховенства права.
19. Становлення української адвокатури має тривалу і складну історію. Проголошення незалежної держави України стало поштовхом до реформування застарілої моделі адвокатури радянського періоду. Ухвалення Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» втілює прагнення української держави і суспільства, спрямоване на досягнення благополуччя і забезпечення захищеності населення України, відповідно до міжнародних стандартів захисту прав і свобод людини і громадянина з урахуванням вітчизняних традицій правового розвитку. Він відобразив реалії української правової дійсності, зберіг позитивні напрацювання попередніх проектів, впровадив нововведення, запропоновані його розробниками, врахував нові доктринальні положення Кримінального процесуального кодексу, які, зокрема, передбачають посилення ролі адвокатів, а також демократичні європейські стандарти організації діяльності адвокатури.
20. Доведено, що адвокатура та держава постійно взаємодіють у площині взаємодії громадянського суспільства, оскільки адвокатура є його елементом, та державою. Ця взаємодія передбачає не контроль та нагляд за діяльністю адвокатури, а забезпечення державою гарантій незалежності адвокатури. У свою чергу, незалежність адвокатури не означає її функціонування поза межами правового поля, оскільки вона реалізує свої функції на принципах верховенства права та законності.
21. На сьогоднішній день розроблено основоположні принципи і норми, що формують міжнародно-правові стандарти в сфері прав і свобод людини і громадянина. Завдяки прийняттю цілого ряду нормативно-правових актів, зокрема Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Закону України «Про безоплатну правову допомогу», отримали відображення міжнародно-правові стандарти адвокатської діяльності, вдосконалюючи змістовний аспект правозахисної діяльності в Україні.
22. Стверджується, що в сучасних умовах інститут адвокатури представляє собою особливу інституцію, яка позиціонується як професійна, корпоративна організація із визначеними організаційними та правовими засадами діяльності у контексті розвитку загального розуміння правозахисної діяльності. Статус адвокатури у суспільстві та престиж цієї професії безпосередньо пов'язані з положенням людини в громадянському суспільстві та правовій державі, зі ставленням суспільства до фундаментальних принципів демократії і законності.
23. Визначено, що при аналізі перспектив розвитку інституту адвокатури в Україні важливим є виокремлення таких її складових: чинників, що обумовлюють реформування адвокатури; принципів реформування адвокатури; основних напрямів реформування адвокатури; завдань, які покладаються на трансформаційні процеси в адвокатській діяльності. Реформа інституту адвокатури за допомогою прийнятих нормативно- правових актів (Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Закону «Про безоплатну правову допомогу», Кримінального процесуального кодексу) є важливим етапом на шляху демократизації української держави і суспільства, однак на цьому шляху все ще існують проблеми, які потребують
нагального вирішення.
24. Аргументовано, що пріоритети прав і свобод людини і громадянина є домінуючими в процесі реалізації свроінтеграційних прагнень української держави. Аналіз інтеграційних процесів дозволяє зробити висновок, що необхідно розробити конкретні способи імплементації та застосування в національному праві стандартів і норм здійснення адвокатської діяльності як найважливішої складової механізму забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Ця проблема актуальна не тільки для юридичної науки, а й для практики розвитку законодавчих процесів в Україні.
25. Наголошується, що однією з умов отримання Україною членства в Європейському Союзі є побудова системи адвокатури, яка б відповідала новим суспільно-політичним і економічним реаліям. Національною стратегією у сфері прав людини на період до 2010 р. та Стратегією реформування судоустрою, судочинства й суміжних правових інститутів на 2015-2020 рр. передбачається проведення комплексу заходів із вироблення інституційних основ адвокатури України, приведення законодавства, що регулює діяльність цього правозахисного інституту, до європейських стандартів. Цс, своєю чергою, є підтвердженням залучення до кращих зарубіжних практик здійснення адвокатурою України правозахисної функції.
26. Доведено, що для удосконалення української моделі організації адвокатської діяльності необхідним є залучення до міжнародних та національних стандартів регулювання питань, пов'язаних з адвокатською діяльністю в різних країнах. Моделі, що існують нині, мають давні традиції та велике теоретичне й практичне значення для удосконалення організаційних засад адвокатури України. Це надає можливість проаналізувати закономірності становлення і закріплення відповідних принципів і норм, що створюють певні стандарти у сфері етичних основ професійної діяльності адвокатів у країнах з різною правовою культурою і правосвідомістю, і оцінити можливість їх використання в Україні. Необхідно зазначити, що типологія моделей організації адвокатської діяльності в країнах ЄС не збігається з прийнятою типологізацією правових систем, розроблених у рамках порівняльного правознавства, оскільки критерії, що дозволяють виокремити відповідні типи правових систем, не є підставою для виокремлення моделей адвокатської діяльності.
27. Аргументовано, що при здійсненні адвокатської діяльності важливу роль відіграє інститут безоплатної правової допомоги. Право на безоплатну правову допомогу є невід’ємним правом кожного громадянина у випадках, визначених законом, яке закріплене Законом України «Про безоплатну правову допомогу» і виступає найважливішим компонентом у реалізації принципу доступу до правосуддя, а також гарантією відкритості судового розгляду, що забезпечує ефективну реалізацію прав і основних свобод людини та громадянина. Відповідно до приписів Закону України «Про безоплатну правову допомогу», саме на адвокатів покладено обов’язки з надання вторинної безоплатної правової допомоги.
28. Обгрунтовано, що оптимізація адвокатської діяльності, що грунтується на пріоритетності захисту прав та свобод людини і громадянина, відбиває стратегічну лінію України, спрямовану на створення сучасного громадянського суспільства та правової держави. Цс, своєю чергою, потребує подальшого вдосконалення законодавчих основ діяльності адвокатури як ефективного інституту правозахисної системи України. Дотримуючись міжнародних принципів і зобов’язань, Україна обрала курс на зближення національного законодавства з європейськими стандартами, що в підсумку призведе до формування ефективної правозахисної системи з метою найбільш повного забезпечення захисту прав та свобод людини і громадянина. Використання нових технологій, розвиток системи підвищення кваліфікації, сприяння вдосконаленню правової системи, юридичної освіти, зростання ролі права - ось напрямки роботи, завдяки якій адвокатура буде якісно змінюватися, зміцнюючи базові принципи своєї діяльності.
29. Наголошується, що очевидною є нагальна потреба завершити побудову організаційно-правової структури адвокатури, захистити права адвокатів, розширити їхні гарантії і гарантії їхньої професійної діяльності. І цю роботу можна виконати тільки створивши відповідне правове поле, яке заповнить прогалини, наявні сьогодні в законодавстві України щодо адвокатури, що надасть можливість і поштовх прогресивному розвитку цієї інституції. Як показує аналіз, в Законі «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» є цілий ряд положень, які не відповідають загальним тенденціям оптимізації правозахисної діяльності в Україні