Аронов Ян Професійна культура юриста та її значення у юридичній практиці

brief description

Аронов Ян, асистент кафедри державно-правових дисциплін Університету економіки та права «КРОК»: «Професійна культура юриста та її значення у юридичній практиці» (12.00.01 - теорія та історія держави і права; іс­торія політичних і правових учень). Спецрада К 26.130.03 в Університеті економіки та права «КРОК»

ВИЩИИ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА «КРОК»
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
ЯН АРОНОВ
УДК 340.12
ДИСЕРТАЦІЯ
ПРОФЕСІЙНА КУЛЬТУРА ЮРИСТА ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ У
ЮРИДИЧНІЙ ПРАКТИЦІ
12.00.01 - теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень
Подається на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
Я. Аронов
(підпис, ініціали та прізвище здобувача)
Науковий керівник: Француз Анатолій Йосипович
доктор юридичних наук, доцент, Г ерой України, Заслужений юрист України
Київ - 2020

ЗМІСТ
ВСТУП 15
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ ЮРИСТА 24
1.1 Сутність професійної культури юриста 24
1.2 Принципи та соціальне спрямування професійної культури юриста 32
1.3 Особливості формування професійної культури юриста. Професіоналізм
юриста 46
1.4 Нормативно-правове регулювання професійної культури юриста 60
Висновки до Розділу 1 71
РОЗДІЛ 2. КЛАСИФІКАЦІЯ ВИДІВ КУЛЬТУР, ЯКІ ВХОДЯТЬ ДО
СКЛАДУ ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ ЮРИСТА 75
2.1.Правова культура юриста 75
2.2 Моральна культура юриста 87
2.3 Політична культура юриста 101
2.4 Економічна культура юриста 114
Висновки до Розділу 2 123
РОЗДІЛ 3. ЗНАЧЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ ЮРИСТА В ЮРИДИЧНІЙ ПРАКТИЦІ 126
3.1 Модель професійної культури юриста в Україні та Європі 126
3.2 Особливості вимог юридичної практики до професійної культури юриста 149
3.3 Професійна культура юриста в умовах сучасної сфери надання правничих
послуг в Україні 161
3.4 Сучасний стан професійної культури українського адвоката 171
Висновки до Розділу 3 186
ВИСНОВКИ 189
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 195
ДОДАТКИ 221
ВСТУП
Актуальність дослідження. Сучасний транзитивний етап розвитку української державності, вектором розвитку якої визначено імплементація західних концептів верховенства права правової держави, зумовлює необхідність переоцінки окремих правових явищ. Превалювання
нормативістського розуміння права і визнання правами людини лише тих можливостей, що закріплені у прескриптивному тексті та, відповідно, є результатом волевиявлення держави, впливало на сутність і зміст правової діяльності, яка багато у чому мала догматичний характер, що був іманентний і професійній культурі юриста.
Визнання людини як основної цінності, її життя і здоров’я, честі та гідності, недоторканості та безпеки (ст. 3 Конституції України), а також закріплення принципу верховенства права (ст. 8 Конституції України) стали основою відмови від превалювання юридичного нормативізму та імплементації положень природного розуміння права, а також фактором зміни аксіологічних основ правової діяльності та професійної культури юриста. Саме їх впровадження є метою реформи правничої освіти, що проводиться в Україні, а також зміни нормативно-правової основи організації та діяльності правника. Однак, інколи заходи з втілення положень цієї реформи носять несистемний та суперечливий характер, що зумовлено відсутністю цілісного бачення юриста, його культури та значення останньої у правничій діяльності зокрема та правовому поступі суспільства загалом. Адже саме високе значуще становище судових органів та можливість захистити особу правовими засобами визначаються як іманентні риси правової держави. Означене вказує на необхідність переосмислення сутності професійної культури юриста, адже реалізувати покладені на нього суспільством завдання щодо забезпечення реалізації прав людини на засадах верховенства права (у тому числі і в юридичних конфліктах з державою та органами публічної влади) зможе лише той юрист, для якого підгрунтям професійної культури є такі категорії, як людська гідність, права людини, верховенство права, а не законність, особливо у обмеженому її розумінні.
Аналіз вітчизняної правничої літератури, у якій висвітлюється юридична діяльність, дозволяє дійти висновку про перманентний інтерес науковців до окресленої проблематики.
Існуючі на сьогодні наукові розробки професійної культури юриста та їхнє значення у юридичній практиці переважно ґрунтуються на розумінні цього явища у межах юридичного нормативізму і не враховують змін нормативно-правових актів у контексті підвищення довіри до суду та розширення змісту самоврядування правників.
Процес формування особи юриста, здатного виконувати свою роль у суспільстві, є надзвичайно актуальним і складним питанням, що вимагає пошуку нових способів та засобів організації навчання юристів, допуску юристів до професії, правового регулювання юридичної практичної діяльності тощо. Імплементація міжнародних стандартів прав людини у національну правову систему потребує не лише створення ефективного правового механізму їх забезпечення, а й підготовки професіоналів-правників нового покоління, для яких людська гідність, права людини, справедливість є основою їхнього правового світогляду. Необхідність розробки теми дисертації посилюється у зв’язку з тим, що професія юриста не позбавлена значного впливу корупційних чинників, які деформують український юридичний соціум.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дослідження виконане відповідно до Концепції Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, що схвалена Законом України від 21 листопада 2002 року № 228-IV, напряму «Світоглядні та методологічні проблеми праворозуміння, підвищення правової свідомості та правової культури в контексті глобалізації та євроінтеграції» Стратегії розвитку наукових досліджень Національної академії правових наук
України на 2016-2020 роки, затвердженою постановою Загальних зборів Національної академії правових наук України від 3 березня 2016 р.
Дисертаційну роботу проведено в межах науково-дослідної програми кафедри теорії та історії держави і права Вищого навчального закладу «Університет економіки та права «КРОК» - «Проблеми застосування норм права в процесі розбудови правової, демократичної, соціально орієнтованої держави з широко розгалуженими інститутами громадянського суспільства» (номер державної реєстрації: 0111U007821).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексне висвітлення загальнотеоретичних аспектів професійної культури юриста та її значення у юридичній практиці.
Для досягнення цієї мети автором визначено наступні завдання:
- визначити сутність професійної культури юриста;
- розкрити зміст принципів та соціального спрямування професійної культури юриста;
- з’ясувати особливості формування професійної культури юриста;
- охарактеризувати нормативно-правове регулювання професійної культури юриста;
- висвітлити політичну культуру юриста як складову професійної культури юриста;
- розкрити сутність і зміст правової культури юриста як складову професійної культури юриста;
- охарактеризувати моральну культуру юриста як складову професійної культури юриста;
- висвітлити економічну культуру юриста як складову професійної культури юриста;
- провести дескрипцію моделей професійної культури юриста в Україні та Європі;
- з’ясувати особливості вимог юридичної практики до професійної культури юриста;
- висвітлити особливості професійної культури юриста в умовах сучасної сфери надання правничих послуг в Україні;
- з’ясувати стан професійної культури українського адвоката.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають в процесі
формування та буття професійної культури юриста.
Предмет дослідження - професійна культура юриста та її значення для юридичної практики.
Методи дослідження. Комплексний характер предмету дослідження зумовлює необхідність використання для його пізнання системи філософських, загальнонаукових та спеціально наукових підходів та методів.
Основою наукової епістемології професійної культури юриста та її значення у юридичній практиці є діалектичний метод, який дозволяє розглянути предмет дослідження у його динаміці та взаємозв’язку з іншими соціальними, у тому числі правовими явищами (розділи 1, 2, 3).
Аксіологічний підхід дозволив з’ясувати сутність професійної культури юриста та її значення у юридичній практиці (підрозділи 1.1., 1.2., 3.1, 3.2., 3.3.,
3.4. ). За допомогою логічних методів - аналізу і синтезу, дедукції та індукції - визначено ознаки та сформульовано дефініції понять, що складають предмет дослідження, висновки тощо (підрозділи 2.1., 2.2., 2.3., 2.4., 3.1.). Структурно- функціональний підхід дозволив охарактеризувати різні види культур, що складають систему професійної культури юриста (розділи 2.1., 2.2., 2.3., 2.4.).
Дескрипція нормативно-правового регулювання професійної культури юриста була проведена за допомогою формально-догматичного (юридико- технічного) методу (підрозділ 1.4.). Методи порівняльно-правовового та правового моделювання застосовані для висвітлення моделей професійної культури юриста в Україні та Європі (підрозділ 3.1.), а також для характеристики особливостей професійної культури юриста (підрозділи 3.2.,
3.3. ).
Теоретико-методологічна та емпірична база дослідження. Значним внеском у розробку теми професійної культури юриста є праці
В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурки, В.П. Бахіна,
Т.В. Варфоломієвої, Ю.М. Грошевого, М.М. Гуренко-Вайцмана, С.Д. Гусарєва,
О.Г. Данильяна, М.І. Козюбри, В.В. Костицького, М.В. Костицького,
A. М. Кучука, С.І. Максимова, О.В. Мінченко, Л.Р. Наливайко, О.О. Орлової,
B. Ф. Опришка, О.Д. Святоцького, В.Ф. Сіренької, С.С. Сливки,
О.В. Талдикіна, О.Д. Тихомирова, О.Ф. Фрицького, Р. Циппеліуса,
О.Н. Ярмиша та ін., завдяки яким розширено джерельну базу пізнання сутності професійної культури юриста та її значення у юридичній практиці.
Емпіричною базою дослідження є національна судова практика та практика Європейського суду з прав людини.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що дисертація є одним із перших у національній правничій науці комплексним дослідженням професійної культури юриста, що має важливе значення у повсякденній юридичній практиці, проведеним із урахуванням реформ у правничій галузі, у тому числі змін до чинної законодавчої бази.
Проведене дослідження професійної культури юриста та її значення у юридичній практиці дозволило обґрунтувати низку положень і висновків, що визначають наукову новизну, зокрема:
уперше:
- сформульовано авторську дефініцію поняття «професійна культура юриста» як мультикультурний феномен, що становить собою різновид загальної культури особи, сутність якого визначається онтологією правничої професії та відображає досвід діяльності правників як духовний, так і матеріальний, а також очікування соціуму щодо професійної діяльності юристів;
- обгрунтовано положення про диференціацію процесу формування професійної культури юриста з виокремленням трьох його етапів: 1) етап усвідомлення здобувачем вищої освіти призначення юриста, ознайомлення з функціональними обов’язками та особливостями роботи тієї чи іншої юридичної професії; 2) етап формування юриста як професіонала; 3) етап перманентного удосконалення майстерності;
- сформульовано авторську дефініцію понять «правова культура
юриста» (категорія, що відображає правовий досвід та позначає систему правових цінностей, які у сучасних умовах включають верховенство права, людську гідність, справедливість); «моральна культура юриста» (категорія, якою позначається ступінь інтеріоризації юристом моральних норм та принципів, а також ставлення до них та їх реалізація як у професійній діяльності, так буденному житті юриста); «політична культура юриста» (категорія, що відображає політичні знання юриста, розуміння
закономірностей і тенденцій функціонування та розвитку політичної системи суспільства, що є основою прийняття неупереджених рішень у правничій діяльності в умовах політичної трансформації); «економічна культура юриста» (внутрішня якісна характеристика особи юриста, що відображає ступінь оволодіння основами економічних знань, розуміння закономірностей і тенденцій функціонування та розвитку економіки як сфери життєдіяльності суспільства та їх використання у своїй професійній діяльності);
- виходячи з пресупозиційності положення відносно того, що принципи професійної культури юриста та моральні якості правника є межею розсуду при прийнятті рішень, обгрунтовано необхідність уніфікації професійних вимог до правників та її об’єктивації у формі нормативно-правового акту, що є особливо актуальним в умовах, коли професійні вимоги ігноруються, а професійне об’єднання не є ефективним регулятором професійного середовища. Важливим напрямом підвищення дієвості морально-етичних норм є запровадження стандартів поведінки на локальному рівні, зокрема у межах адвокатських об’єднань, що посилить контроль за реалізацією цих норм;
удосконалено:
- аргументацію про принцип верховенства права як основу формування професійної культури юриста, що зобов’язує юриста вчиняти активну протидію імплементації положень несправедливого закону, віддаючи пріоритет не закону, а праву. При цьому верховенство права не заперечує законність, яка є його складовою частиною. Водночас, законом є не будь-який нормативно-правовий акт, а лише той, який відповідає вимозі «якості закону», ґрунтується на верховенстві права. Лише за умови іманентності професійній культурі юриста верховенства права, його можна вважати представником громадянського суспільства, що може приймати справедливі і неупереджені рішення, у тому числі й у спорах з органами публічної влади;
- класифікацію нормативних регуляторів морально-професійного аспекту правничої практичної діяльності, що включає два рівні кодексової структури: макро- та мікросфери. При цьому нормативні приписи, що визначають професійну культуру юриста об’єднуються у три групи:
1) міжнародні стандарти професійної діяльності юристів; 2) Конституція та закони України, які регулюють особливості та окремі процедури здійснення правничої практичної діяльності; 3) корпоративні норми.
- основи епістемології моделей професійної культури юриста в Україні
та Європі з виокремленням у їх архітектоніці таких елементів: ідеологічний, морально-етичний, освітній, державно-політичний, контамінація яких
дозволяє відтворити цілісний образ правника;
набули подальшого розвитку:
- ідеї про необхідність формування нового типу юриста, який, крім наявності відповідної кваліфікації, повинен бути професіоналом з властивими йому навичками комплексного вирішення проблем, критичного і креативного мислення, високої самоорганізації, з умінням керувати людьми та взаємодіяти з оточуючими; він має бути працездатним, і, водночас, з когнітивною гнучкістю та емоційним інтелектом;
- положення про іманентність юридичному ринку в Україні тенденцій інтеграції правників із застосуванням комплексного підходу до обслуговування клієнтів та розширення стартапів, використання ІТ засобів, що і визначають вектор розвитку юридичної професії та ринку юридичних послуг в Україні, висуваючи вимоги до професійної культури юриста.
Практичне значення одержаних результатів визначається у тому, що положення та висновки дисертаційного дослідження можна використати у:
- науково-дослідній роботі - для подальшого пізнання професійної культури юриста та її значення у правничій практичній діяльності;
- правозастосовній роботі - для підвищення рівня професійної культури юристів;
- освітньому процесі - при підготовці навчально-методичних матеріалів з таких навчальних дисциплін як «Теорія держави і права», «Юридична деонтологія», «Філософія права» та ін.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконане здобувачем самостійно. Сформульовані в дисертації положення і висновки, які виносяться на захист, розроблені автором особисто. У співавторстві з А. Й. Французом опубліковано наукову статтю «Загальна характеристика законодавства та норм, які мають вплив на формування професійної культури юриста», в якій дисертанту належать положення, що нормативні приписи, які визначають професійну культуру юриста об’єднуються у три групи: 1) міжнародні стандарти професійної діяльності юристів; 2) Конституція та закони України, які регулюють особливості та окремі процедури здійснення правничої практичної діяльності; 3) корпоративні норми. У співавторстві з А. Й. Французом опубліковано наукову статтю «Этика - методологическая основа профессиональной культуры юриста», в якій дисертантом було опрацьовано теоретичне обґрунтування необхідності переосмислення морально-етичних факторів діяльності представників різних підгруп юридичних професій. У співавторстві з А. Й. Французом опубліковано тези доповіді «Проблемні аспекти професійної культури юриста», в якій дисертантом наголошується, що між професійною культурою юриста та станом правової системи відповідного суспільства існує діалектичний бінарний зв’язок: правова культура є фактором визначення змісту та сутності права та інших правових явищ. У свою чергу правова система, будучи системою правових явищ, визначає зміст і сутність правової культури юриста. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам, у дисертації не використовувалися.
Апробація матеріалів дисертації. Положення та висновки дисертації були оприлюднені на: Науково-практичній конференції «Еволюція наукової думки в контексті європейського вибору України» (м. Київ, 21 жовтня 2015 р.); третій науково-практичній конференції «Актуальні наукові дослідження сучасної юридичної науки: теорія та практика» (м. Київ, 18 березня 2016 р.); п’ятій Всеукраїнській науково-практичній конференції «Правова система України: сучасний стан та актуальні проблеми» (м. Івано-Франківськ, 15 квітня 2016 р.,); Науково-практичній конференції «Українські перспективи у світовому розвитку» ( м. Київ, 4 листопада 2016 р.).
Публікації. За результатом проведеного дослідження опубліковано 12 наукових праць, серед них 8 статей - у фахових юридичних виданнях, у тому числі 3 статті - у фахових виданнях іноземних держав, і 4 праці - у збірниках матеріалів наукових конференцій.
Структура та обсяг дисертації обумовлені завданнями та метою дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що містять дванадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 223 сторінки, з них 26 сторінок - список використаних джерел, що складається з 278 найменувань.

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертації міститься теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у встановленні теоретико-правових аспектів професійної культури юриста та її значення у юридичній практиці. Основними науковими і практичними результатами роботи є такі висновки:
1. Професійна культура юриста є мультикультурним феноменом, що являє собою різновид загальної культури особи, сутність якого визначається онтологією правничої професії та відображає досвід діяльності правників як духовний, так і матеріальний, а також очікування соціуму щодо професійної діяльності юриста.
Між професійною культурою юриста та станом правової системи відповідного суспільства існує діалектичний бінарний зв’язок: правова культура є фактором визначення змісту та сутності права та інших правових явищ, водночас правова система, будучи системою правових явищ, визначає зміст і сутність правової культури юриста.
2. Професіоналізм є важливою невід’ємною складовою професійної культури правника. Найважливішим очікуванням від юриста є його високі та стабільні результати діяльності, яка відповідає вимогам гуманізму, справедливості та ґрунтується не на правовому пуризмі, а на принципі верховенства права.
У сучасних умовах здійснення професійної правничої діяльності фундаментальним її принципом, як і основою формування професійної культури юриста, має стати принцип верховенства права. Принцип верховенства права зобов’язує юриста вчиняти активну протидію імплементації положень несправедливого закону, віддаючи пріоритет не закону, а праву. При цьому верховенство права не заперечує законність, яка є його складовою частиною. Водночас законом є не будь-який нормативно- правовий акт, а лише той, який відповідає вимогам «якості закону» та ґрунтується на верховенстві права.
Лише за умови іманентності професійній культурі юриста верховенства права, його можна вважати представником громадянського суспільства, що може приймати справедливі і неупереджені рішення, у тому числі і у спорах з органами публічної влади.
3. Диференціація процесу формування професійної культури юриста дозволяє виокремити три його етапи: 1) етап усвідомлення здобувачем вищої освіти призначення юриста, ознайомлення з функціональними обов’язками та особливостями роботи тієї чи іншої юридичної професії; 2) етап формування юриста як професіонала; 3) етап перманентного удосконалення майстерності.
Кожній з виокремлених стадій іманентні особливі форми і методи формування професійної культури, при цьому пресупозицією усього процесу загалом є інтенція юриста на захист прав людини, що відбувається на засадах верховенства права.
Під професіоналізмом юриста варто розуміти комплексне явище, що включає систему спеціальних знань, умінь, навичок, цінностей, а також відображає ставлення до правничої діяльності, які є результатом процесу професійної соціалізації, яке виражає спрямованість на захист людських прав, забезпечення порядку у соціумі.
4. Аналіз нормативних регуляторів морально-професійного аспекту правничої практичної діяльності указує на їх дискретний характер, що містить два рівні кодексової структури: макро- та мікросфери. Першій з них іманентним є виявлення концепцій загальнокультурного та універсального значення, що є аксіологічною складовою моральної свідомості соціуму.
Регулювання професійної культури юриста здійснюється через низку нормативних приписів, які доцільно об’єднати у три групи: 1) міжнародні стандарти професійної діяльності юристів; 2) Конституція та закони України, які регулюють особливості та окремі процедури здійснення правничої практичної діяльності; 3) корпоративні норми. При цьому для окремих нормативних регуляторів, що складають третю групу, характерним є бінарний характер: маючи корпоративну сутність, їх прийняття здійснювалось за участю органів публічної влади.
Грунтуючись на пресупозиційності положення відносно того, що принципи професійної культури юриста та моральні якості правника як меж розсуду при прийнятті рішення, існує необхідність уніфікації професійних вимог до правників та її об’єктивації у формі нормативно-правового акту, що є особливо актуальним в умовах, коли професійні вимоги ігноруються, а професійне об’єднання не є ефективним регулятором професійного середовища. Пріоритетним напрямком розвитку юридичної професії у 2018-2020 роках має стати наближення до європейських стандартів правничої діяльності, що повинно відображатись як у нормативному забезпеченні, так і в повсякденній діяльності юристів в Україні.
5. Під правовою культурою, як складовою професійної культури юриста, слід розуміти категорію, що відображає правовий досвід та позначає систему правових цінностей, які у сучасних умовах включають верховенство права, людську гідність, справедливість. Іманентною рисою сучасної правової культури юриста є відчуття справедливості (sense of justice), що надає правовій культурі дискретний характер: з одного боку, це володіння формально-юридичними навиками і уміннями застосування юридичного інструментарію, з другого - сприйняття аксіологічних установок природно¬правового розуміння та уміння оперувати правовими принципами.
6. Моральна культура юриста є підґрунтям формування правової культури юриста. Дихотомічний характер моралі, що передбачає її універсальність та релятивність, є фактором підвищених моральних вимог до правника, моральним обов’язком якого є імплементація універсальних моральних цінностей в суспільні відносини з метою його подальшого розвитку та утвердження людини, її прав як основних цінностей.
Під моральною культурою, як складовою професійної культури юриста, слід розуміти категорію, якою позначається ступінь інтеріоризації юристом моральних норм та принципів, а також ставлення до них та їх реалізація як у професійній діяльності, так буденному житті юриста.
7. Публічна (політична) влада як сутнісна ознака держави є фактором необхідності володіння правником політичною культурою, що, у свою чергу, є чинником розбудови демократичної, правової держави. Саме право, правова аксіологія і такі цінності як права людини, честь і гідність, верховенство права та ін. визначає напрям розвитку політичної системи суспільства.
Під політичною культурою, як складовою професійної культури юриста, слід розуміти категорію, що відображає політичні знання юриста, розуміння закономірностей і тенденцій функціонування та розвитку політичної системи суспільства, які є основою прийняття неупереджених рішень у правничій діяльності в умовах політичної трансформації.
8. Під економічною культурою, як складовою професійної культури юриста, слід розуміти внутрішню якісну характеристику особи юриста, що відображає ступінь оволодіння основами економічних знань, розуміння закономірностей і тенденцій функціонування та розвитку економіки як сфери життєдіяльності суспільства та їх використання у своїй професійній діяльності.
В умовах перманентних змін економічної ситуації та ринкової економіки важливим напрямом удосконалення професійної культури юриста є розвиток його економічної культури.
9. Епістемологія моделей професійної культури юриста в Україні та Європі передбачає виокремлення у архітектоніці таких моделей наступних елементів: ідеологічний, морально-етичний, освітній, державно-політичний, контамінація яких дозволяє відтворити цілісний образ правника. Саме означені аспекти моделі указують на особливості особистості юриста у межах європейських держав та України. Іманентність європейській моделі юриста антропоцентризму, індивідуалізму, розуміння людини як універсаму зумовлює необхідність визнання як основного завдання юриста захисту людських прав, а також публічності особи правника.
Правова реформа в Україні, зокрема правничої освіти, спрямована на імплементацію європейської моделі правника.
10. У світі, що глобалізується та інтенсивно змінюється, юридична практика потребує нового типу правника, який, крім наявності відповідної кваліфікації, повинен бути професіоналом з властивими йому навичками комплексного вирішення проблем, критичного і креативного мислення, високої самоорганізації, з умінням керувати людьми та взаємодіяти з оточуючими; він має бути працездатним, і водночас з когнітивною гнучкістю та емоційним інтелектом. Відтак, кваліфікація правника указує на можливості виконання ним функцій, визначених законодавством, професіоналізм же правника є іманентною ознакою його професійної культури.
Важливим засобом набуття необхідних компетентностей є належна гуманітарна підготовка, а також фундаментальна теоретико-правова підготовка, яка забезпечує оволодіння принципами права та інтегрованими правничими знаннями, що є фактором ефективного розв’язання правничих конфліктів в умовах диференціації та спеціалізації юридичного знання та професії юриста.
11. Глобалізаційні процеси та епоха інформаційного суспільства є важливими факторами змін сфери соціальних послуг, у тому числі й правничих. Юридичному ринку в Україні властиві тенденції інтеграції правників із застосуванням комплексного підходу до обслуговування клієнтів та розширення стартапів, використання ІТ сфери, що і визначають вектор розвитку юридичної професії та ринку юридичних послуг в Україні, висуваючи вимоги до професійної культури юриста.
Трансформація сфери юридичних послуг, змісту класичних компетенцій є аттрактором змін вимог до юриста з іманентним йому емоційним інтелектом, який, зокрема має бути спроможним до комплексного вирішення юридичних проблем та поєднувати одночасно як критичне мислення, так і когнітивну гнучкість.
12. Етичні норми діяльності адвоката в національних умовах поки ще не стали ефективним засобом регулювання соціальної поведінки правника. До них існує переважно формальне відношення. Утіленню в національну правову систему принципів верховенства права зумовлює, зокрема, необхідність переосмислення морально-етичних факторів діяльності адвоката. В Україні нагальною необхідністю є легалізація доходів приватного ринку юридичних послуг, фактором яких має стати введення ІТ засобів, перехід з готівкового розрахунку на безготівковий.
Важливим напрямом підвищення дієвості морально-етичних норм є запровадження стандартів поведінки на локальному рівні, зокрема у межах адвокатських об’єднань, що посилить контроль за реалізацією цих норм. Крім цього, важливим засобом підвищення ефективності етичних правил є юридична спільнота, яка через громадські об’єднання сприяє саморегуляції правничої сфери та підтриманню у соціумі позитивного іміджу адвоката.