ІДЕЯ ПРАВ ЛЮДИНИ У ПОЛІТИКО-ПРАВОВІЙ ДУМЦІ УКРАЇНИ (IX - ПОЧАТОК XX СТОЛІТТЯ)

brief description

З М І С Т

ВСТУП
3
РОЗДІЛ 1
Теоретико-методологічні основи дослідження
проблеми

13
1.1. Поняття інституції “права людини” в сучасній
вітчизняній юридичній науці
14
1.2. Стан розробки проблеми
32

РОЗДІЛ 2
Витоки і становлення ідеї прав людини в
Україні (ХI - XVIII ст.)

42
2.1. Свобода як виток ідеї прав людини 44
2.2. Рівність і рівноправність як міра свободи 76
2.3. Справедливість як сутність прав людини
94
РОЗДІЛ 3
Утвердження ідеї прав людини в період українсь-ко¬го відродження (кінець ХVIII – початок ХХ ст.)

116
3.1. Права людини і права народу (нації): їх
співвід¬ношення
119
3.2. Права людини і проблема місцевого самовряду-вання
144
3.3. Державотворчий потенціал прав людини 158

ВИСНОВКИ 189

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 193

В С Т У П

Актуальність теми дослідження. Формування громадянського суспільства, демократичної, соціальної держави, досконалої національної правової системи, які б відповідали ідеї захисту прав людини і громадянина, правовим традиціям, правосвідомості нашого народу, втілені, зокрема, в українській правовій ду¬мці, постає як невідкладне завдання вітчизняної юридичної науки. При цьому, од¬ним із головних завдань у цій діяльності на сучасному етапі, стало ефективне по-єднання вимог міжнародно–правових актів у галузі прав лю¬дини , досвіду зару-біж¬них країн та правових традицій українського народу, які склалися протягом тисячолітнього процесу державотворення в Україні. Актуальність дослідження розвитку і нагромадження гуманістичних ідей в політико–правовій думці України протягом IX – початку XX ст. полягає в тому, що дає можливість: по–перше, від-творити вітчизняну гуманістичну традицію, своєрідність правосвідомості і право-вого мислення в умовах довготривалої відсутності стабільної державності; по–друге, визначити ступінь концептуальних досягнень української інтелектуальної еліти у порівнянні з мислителями сусідніх державних народів і націй; по–третє, оцінити вітчизняну ідейну й історико–правову спадщину для перспектив оптимі-зації внутрішнього і зовнішнього буття сучасної України, збереження національ-ної самобутності в умовах сучасної тенденції до глобалізації.
Закономірним є поліваріативність теоретичних підходів до проблеми прав людини на всіх етапах розвитку української політичної та правової думки, що знаходить об'єктивацію в творах мислителів, програмних політичних докумен-тах, конституціях та конституційних проектах. Ця ідея має хронологічний і геог-рафічний вимір. Кожна країна, залежно від правосвідомості, правової культури, менталітету її народу, стану законодавства, презентувала своєрідні ідеї в галузі прав людини. Останні визначали особливості політико–правового світогляду на-роду, його самобутність. Ці ідеї запозичувалися іншими менш розвинутими краї-нами, які для покращення свого суспільного життя боролися за гуманізацію дію-чої правової системи, законодавства тощо.
На тлі цього, особливої актуальності набуває новий перегляд, всебічне пе-реосмислення політико–правової спадщини мислителів України з точки зору ви-хі¬дних складових елементів ідеї прав людини – ідеї свободи, ідеї рівності, ідеї справедливості, їх втілення в проблемах реалізації прав народу (нації), розви¬тку міс¬цевого самоврядування, розбудови української суверенної і незалежної, демо-кра¬тичної, соціально–правової держави. Адже політико–правова думка України ІХ – поч. ХХ ст. оперувала категоріями "свобода", "рівність", "справедливість" і пройшло чимало часу, доки інституція "права людини" увійшла в науковий обіг і здобула правового статусу. У поєднанні методологічно–теоретичного і проблем-ного аналізу ідейної політико–правової спадщини України з прав людини ще не вивчалися вітчизняними вченими. Таке історичне дослідження з ідей прав людини в Україні, незважаючи на появу нових науко¬вих розробок в останні п’ять років (В.Горбаль, О.Мироненко), певною мірою заповнює існуючу прогалину у пі-знанні історії політико–правової культури українського народу.
Історичний процес розвитку розуміння та регулювання інституту прав лю-дини в політико–правовій думці України проходив у тому ж напрямку, що й роз-ви¬ток європейської політико–правової думки в цілому. Характерною ознакою його є наступність та еволюційність, коли кожний наступний етап базувався на здобут¬ках та досягненнях попередніх етапів розвитку, доповнюючи та збагачую-чи їх за¬вдяки постійному синтезові української правової традиції з досягненнями євро¬пейської та світової правової думки. Саме тому аналіз надбань української правової думки, зокрема в аспекті проблеми прав людини, має не тільки історич-ний і теоретичний, але й гострий практико–прикладний інтерес.
Умовність прав людини, з точки зору історичного їх дослідження, визнача-ється різкою поляризацією суспільства на різних етапах його розвитку (рабство, кріпацтво тощо), яка не давала правам людини знайти ознаку універсальності на умовах рівності, тобто, одержати сучасне звучання. Але кожна нова сходинка та-кого розвитку додавала нових якостей правам людини, розповсюджувала їх на більш широке коло суб'єктів. І проходило це не стихійно, а за рахунок боротьби різних верств населення за права і свободи, за їх розширення, збагачення. І хоча розвиток суспільства на шляху розширення свободи не був поступовим наро-щенням тільки прогресивних начал, історичний прогрес – явище об'єктивно дете-рміноване, пробивало собі дорогу через усі випадковості і хаотичне нагрома-дження соціального розвитку.
Сучасні загальновизнані стандарти в галузі прав людини є дорогоцінним, колективним надбанням людства. Вони відбивають багатовіковий досвід усіх на-родів світу. Їх формування стало можливим лише у результаті поступового, але неухильного утвердження демократичних ідеалів, проголошення найвищими цін-ностями суспільства законності, свободи, рівності, поваги до особистості. Звер-нення до вітчизняної історії свідчить, що гідний внесок у становлення прогресив-них уявлень про права людини зробив і наш народ. Чимало демократичних ін-ститутів і гуманістичних ідей (народоправства, відмова від смертної кари, віроте-рпимість, виборність суддів тощо) народилися або набули розвитку саме на тери-торії сучасної України. Об’єктивні фактори рішуче спростовують неправдиві мі-фи, які подекуди насаджуються про те, що українці не здатні до демократії, тра-диційно схильні до авторитарної влади, вирізняються провінціалізмом, відсутніс-тю власного обличчя у державотворенні. Спираючись на історичне ідеологічне минуле, ідея прав людини як духовний (моральний) і юридичний двигун розвит-ку українського суспільства і держави, повинна бути орієнтована на сучасне і майбутнє, на здійснення гуманістичних ідеалів, які завжди були в душі народу, втілені у творах її найкращих представників, у програмових документах това-риств, у конституціях та конституційних проектах.
Ідея прав людини, народу, нації в Україні протягом ІХ – поч. ХХ ст. роз-вивалася і збагачувалася на ґрунті як власних правових традицій, так і запози-чення правових ідей у титульних та інших народів. Це був процес довгого і бо-лючого пошуку засобів взаємодії індивіда в державно-організованому суспільс¬тві як із владою, так і між собою. Однак, незважаючи на поліваріантність підходів до ідеї прав людини у різних народів і в різні часи, сутність цієї інституції за-лишається незмінною, як незмінною залишається сама природа людини.
Значний внесок в роз¬виток наукових знань з проблеми прав людини в україн-ській політико-пра¬вовій думці зробили своїми працями: Т.Андрусяк, В.Горбаль, О.Копиленко, О.Мироненко, О.Скакун, В.Сокуренко; інші вчені-правники (вітчи-зняні і зарубіжні): С.Алєксєєв, В.Бабкін, О.Бережний, Г.Демиденко, А.Заєць, О.Лукашова, В.Медведчук, В.Нерсесянц, О.Петришин, Н.Прозорова, П.Рабінович, Ю.Римаренко, М.Страхов, М.Цвік, та ін.
Джерельну базу дослідження складають наукові та публіцистичні праці фі-лософів, літераторів, державних діячів, правознавців, які в різні часи жили і пра-цювали на землях, що є зараз територією України: Іларіона, Феодосія Печерсь-кого, К.Смолятича, Володимира Мономаха, Данила Заточника, Христофора Фі-лалета, К.Смолятича, С.Оріховського, Г.Смотрицького, К.Траквіліона–Ставровецького, І.Борецького, І.Копинського, І.Вишенського, С.Зизанія, С.Десницького, Я.Козельського, Г.Сковороди, М.Костомарова, Т.Шевченка, М.Драгоманова, С.Подолинського, І.Франка, М.Павлика, Ю.Бачинського, Лесі Українки, М.Міхновського, І.Лисяка-Рудницького, Ю.Охримовича, В.Липинського, М.Грушевського, В.Винниченка, В.Старосольського, С.Дністрянського, та ін., а також літературні та правові пам'ятки, програмні до-кументи суспільно-політичних товариств і політичних партій, конституції та про-екти українських конституцій. Автором не ставилася мета всебічного дослідження університетської юридичної думки зазначеного періоду, а лише в частині її теоре-тико-правових досліджень проблеми прав людини (Б.Кістяківський, Н.Ренненкампф, М.Палієнко та ін.).
Теоретичним підґрунтям для осмислення джерельної бази проблеми є праці зарубіжних мислителів: Платона, Аристотеля, Цицерона, Гегеля, Канта, Локка, Монтеск'є, Руссо, Вольтера, Алексіса де Токвіля; сучасні дослідження в галузі іс-торії політичних і правових вчень, теорії держави і права, філософії права, історії держави і права, а також, роботи з філософії, історії української політології – в тій їх частині, яка стосується досліджуваної проблеми.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Об¬раний на-пря¬мок дослідження узгоджено з планами наукових досліджень Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого і виконано в межах цільової комплексної програми “Розвиток прав людини як головна складова частина роз-витку демократичних проце¬сів в правовій, соціальній державі Україна” (номер державної реєстрації 0186. 0. 070866).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є загальнотеоретич¬ний істо-рико-правовий аналіз закономірностей і особливостей змісту ідеї прав людини у його вираженні в пріоритетних проблемах на визначених етапах роз¬витку полі-тико-правової думки України ІХ – початку ХХ ст., а також здійснення порівняль-ного аналізу втілення цієї ідеї в різних національних конституційно-правових до-кументах в історичному вимірі та визначення відповідності національних розро-бок у цій галузі досягненням світової та європейської політико-правової думки.
Вказана мета дослідження визначає коло завдань, що мають бути розв’язані:
– виявити передумови, головні чинники та шляхи розвитку наукової думки з до¬сліджуваної проблеми;
– розкрити джерела та теоретичні засади ідеї прав людини в різні епохи істо-рич¬ного розвитку України;
– відтворити структуру становлення ідеї прав людини як системного явища, що складається з ідей свободи, рівності, справедливості;
– проаналізувати поліваріантність концепцій прав людини у вітчизняній полі-тико-правовій думці;
– показати взаємозв’язок між ідеєю прав людини і втіленням її у практику в процесі українського державотворення;
– спрогнозувати можливі форми використання гуманістичних ідей минулого на сучасному етапі формування національної правової системи України.
Об’єктом дослідження є витоки та процес нагромадження ідеї про права лю-дини протягом IX – початок XX ст. в їх історико-хронологічному вимірі, у пев-них географічних межах з часів Київської Русі і до встановлення радянської вла-ди в Україні на початку ХХ ст. Обраний об’єкт є системним, він утворюється кі-лькома невіддільними одна від одної складовими: ідеєю свободи, ідеєю рівності, ідеєю справедливості, їх втіленням у концепціях прав націй, місцевого самовря-дування, самостійного державного розвитку України. Об’єкт, що розглядується, є невіддільним від розробленого і визнаного в Європі та світі міжнародного ста-ндарту прав людини.
Предметом дослідження є закономірності розвитку ідеї про права лю¬дини, її складові елементи, невіддільні один від одного (ідея свободи, ідея рівності, ідея справедливості), концепції, в яких вони знайшли безпосереднє втілення, а також ті фактори, що впливали на формування гуманістичної правосвідомості визначних представників українського народу на різних етапах його історії.
Методологічну основу дослідження складає діалектичний метод пізнання права й історії прав людини, який дає змогу розглядати їх у розвитку, зв’язку між собою і з суспільством. На його фундаменті застосовані в єдності: принцип історизму, зокрема принцип єдності історичного і логічного; порівняльно-концептуальний метод; системно-структурний метод; метод герменевтичний. Принцип історизму конкретизує діалектичний метод. Якщо історичне сприяє пі-знанню хронологічних стадій розвитку ідеї прав людини, то логічне, перебуваю-чи з ним у єдності, розкриває як на тлі конкретної політико-правової дійсності нагромаджувалися гуманістичні ідеї в галузі права, що пережили свою епоху і стали надбанням народності, нації, людства. Порівняльно-концептуальний метод дає можливість простежити наступність в ідеях про права людини, винайти в них загальне й особливе, пізнати рух знання з усіма його закономірностями і випад-ковостями. Системно-структурний метод застосовується у розгляді історичного і логічного нагромадження ідей про права людини через структуру взаємо-пов’язаних її складників: свобода, рівність, справедливість, що з розвитком полі-тико-правової думки України переломлюються в проблемах прав нації, місцевого самоврядування, державотворення. Задля осягнення змісту текстів, праць мисли-телів, програмних документів політичних товариств і політичних партій, проектів конституцій тощо, використано герменевтичний метод, який сприяв відтворенню логічної реконструкції, пізнанню ідей про права людини, що містяться в аналізо-ваних документах.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у спробі вперше, в умо-вах незалежної України, у межах закінченого наукового дослідження, проведено-го з використанням сучасних досягнень юриспруденції, історії, філософії, дати комплексний аналіз інтелектуальної спадщини України IX – поч. XX ст. через ка-тегорію "права людини" і, зокрема, через її вихідні початкові елементи (ідея сво-боди, ідея рівності, ідея справедливості), переломлені згодом у конкретні пріори-тетні й принципові для українського народу і людини проблеми: співвідношення прав людини і прав народу (нації), прав людини і місцевого самоврядування, прав людини і державотворення.
На основі проведеного дослідження сформульовані вперше такі наукові по-ложення і висновки:
 висновок про те, що початковими складовими елементами інституту прав людини є ідея свободи, ідея рівності, ідея справедливості, які чітко виявилися у творчій спадщині мислителів України: в ІХ – поч. ХVIII cт. вони, як правило, ма-ли релігійну оболонку; в епоху відродження українського народу (аж до поч. ХХ ст.) набули світського характеру і знайшли концептуальне втілення у проблемах прав народу (нації), місцевого самоврядування, державотворення;
 положення про те, що ідейне коріння прав людини в його структурній єд-ності (ідея свободи, ідея рівності, ідея справедливості) бере початок у перших пи-семних пам'ятках Київської Русі, так само як в європейській правовій думці ідея прав людини сягає своїм корінням в античний світ і наповнюється новим змістом у наступних правових документах;
 положення про те, що Литовський Статут (1529 р.) має бути поставлений на рівень з Великою Хартією Вільностей (Англія, 1215 р.), оскільки їх зміст од-наково складають прогресивні ідеї щодо правового статусу особи, хоча й у фео-дальній оболонці. Литовські Статути можна віднести до перших законодавчих актів, які підготували сучасну концепцію прав людини, стали її підґрунтям;
 висновок про те, що формування ідеї свободи в політико-правовій думці України йшло по висхідній: пізнавши ідеї християнства з його принципом гумані-зму, вона втілилася у вимогу релігійної свободи народу (у вигляді самостійної церкви), свободи релігійного віросповідання людини. Водночас ідеї свободи на-були політичного забарвлення і постали у вимозі свободи релігійно-політичної, за якою людина вважалася вільною лише за умови незалежної держави, рівної з іншими державами християнського світу (Київська Русь); в подальшому – релі-гійно-політичної свободи як умови збереження етнічної ідентичності (XVII – XVIII ст.), національно-політичної свободи (XIX – поч. XX ст.);
 висновок про те, що ідея рівності доповнювала і поглиблювала ідею свобо-ди на всьому шляху розвитку політико-правової думки України і набувала то ре-лігійного, то світського характеру у вигляді вимог рівності перед Богом, однако-вого ставлення Бога до праведників, соціальної зрівняльності тощо (І.Вишенський, С.Оріховський–Роксолан). Водночас, разом з процесом утворен-ня соціально-правової реальності з ознаками цивілізованості йшло визрівання ідеї рівності у взаємовідносинах людини і держави, що супроводжувалися стано-вленням принципів рівності народів, рівності націй, рівності держав, нарешті, рі-вноправності, юридичної рівності людини з людиною (Т.Шевченко, М.Драгоманов, І.Франко та ін.);
 висновок про те, що ідея справедливості в українській політико-правовій думці тісно пов'язана з історично змінними уявленнями про права людини і знайшла відображення як у протесті проти релігійного, соціального, політичного гноблення, так і у вимогах юридичного визнання прав і свобод людини, прав на-роду (нації), самоврядування на місцях, державного утворення;
 положення про те, що, апелюючи до демократичних громадських інститу-цій і автономістичних структур українського минулого (Запорізька Січ, автоно-мія Гетьманщини), українська політико-правова думка кінця ХVIII – поч. ХХ ст. дійшла висновку про необхідність права народу на самовизначення на принципі узгодження, збалансованості інтересів прав людини і прав народу (нації), їх па-ритету. Це ставить її на рівень з прогресивною європейською думкою того часу;
 положення про те, що своєрідність вітчизняної ідеї про права людини по-лягає у пошуках її в концепціях федералізму, у проектах побудови держави за принципом децентралізації та розвитку місцевого самоврядування, де людина стає безпосереднім учасником свого соціального, національно-культурного, полі-тичного буття;
 висновок про те, що еволюція української політико-правової думки як у За-хідній, так і у Східній Україні йшла у напрямку розгортання загальногуманісти-чних, соціально- і національно-визвольних цінностей. Системоутворюючими ви-ступали тут принципи свободи, рівності, справедливості і як людини, і як грома-дянина національної соборної та незалежної держави. Тому прогресивна політи-ко-правова думка України здатна виступати як підґрунтя національної гуманісти-чної самоідентифікації.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони, по-перше, разом з іншими науковими розробками цього спрямування, матимуть певний позитивний вплив на формування правосвідомості українського народу, заснованої на повазі до свого минулого та спрямованої на подаль¬ший розвиток ідеї прав людини. По-друге, поглиблення знань про права людини, від-повідну ідейно–теоретичну спадщину, сприятиме вирішенню сучасних практич-них питань українського держа¬вотворення.
Одержані в дисертації результати можуть бути використані в подальших дос-лід¬женнях історії вітчизняної політико-правової думки, зокрема, можуть мати значення: на¬уково-дослідне – для створення цілісної картини державно-правового розвитку Укра¬їни; правотворче – для уточнення характеристики пра-восвідомості українського на¬роду; навчальне – у процесі викладання вузівського курсу “Історія вчень про державу і право”, спецкурсу "Історія політичної і пра-вової дум¬ки України", а також історичної частини ряду галузевих юридичних ди-сциплін, та для підготовки підручників і навчальних посібників.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації викладені автором у доповідях на міжнародних та республіканських науково-практичних конфе¬ренціях: Концепція формування законодавства України // Регіон. наук.-прак. конф., 12-13 березня 1997 р.: ЗДУ, Запоріжжя; Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні // П'ята та шоста регіон. наук.-прак. конф., 1999 – 2000 рр.: ЛНУ ім. І.Франка, Львів; Міжнарод¬ний “круглий стіл”, присвячений пам'яті проф. К.Федорова, 12 травня 2000 р.: ЗДУ, Запоріжжя; Актуальні про-блеми історії держави і права України // ”Круглий стіл” 16 травня 2000 р.: НЮ-АУ ім. Ярослава Мудрого, Харків; Актуальні проблеми державного управління і місцевого самоврядування // Міжнар. наук.–практ. конф., 15–16 листопада 2001 р.: ГУ “ЗІДМУ”, Запоріжжя.
Матеріали дисертації використовувалися автором у лекційному курсі з дисци-пліни "Історія вчень про державу та право" у Гуманітарному університеті "ЗІД-МУ", заслуховувалися на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права ГУ "ЗІДМУ", на засіданнях кафедри теорії держави і права НЮАУ ім. Ярослава Му-дрого.
Публікації. Матеріали дослідження відображені у статтях (8) та тезах конфе-ренцій (2).

bibliography

В И С Н О В К И

На основі хронологічного принципу розробки поставленої проблеми, автор зосередив увагу на показі поступового зростання якісного змісту ідеї прав людини, збагачення за рахунок розширення і поглиблення розуміння цієї інституції. Умови, у тому числі і несприятливі ("бездержавність", або "нестійка держава"), визначили особливості формування ідеї прав людини в Україні. Будучи інтегруючим ядром української політико-правової думки IX – поч. XX ст., ідея прав людини змушена була долати складні перешкоди до того, перш ніж ствердитися на рівні передової європейської і світової думки. Завдяки достатній ідейній спадщині в галузі прав людини, сучасна Україна стала на шлях побудови демократичної, соціальної, правової держави, закріпила їх у Конституції.
Підсумовуючи можна зробити такі висновки:
1. Ідея прав людини в політико-правовій думці України подолала три етапи: перший – до XVIII ст. – ідея прав людини сприймалася не виходячи за територіальні межі української народності або держави, у складі якої вона перебувала і виражалась в ідеях свободи, рівності, справедливості як основних її складників. Другий – кінець XVIII – перша половина XIX ст. – складові ідеї прав людини (свобода, справедливість, рівність) в умовах визрівання національної свідомості українців, що було пов’язано з загальноєвропейським націотворчим процесом, знайшли своє оформлення в постановці проблем прав нації, місцевого самоврядування, державотворення, які стали основним магістральним напрямом політико-правової думки України кінця XVIII – початку ХХ ст. Визначення саме вищезазначених напрямів було зумовлено двома факторами: зовнішнім – вплив західноєвропейських ідей про права людини, і внутрішнім – втрата залишків автономії та національний гніт. Третій – перша половина XIX століття – початок XX ст. – ідея прав людини з її ідеального сприйняття у взаємодії з вирішенням основних магістральних напрямів, що оформилися на початку XIX ст., набули конкретно-практичного змісту у вигляді конституцій і конституційних проектів, програм політичних партій, оформлення незалежної української держави (УНР).
2. До XVIII ст. ідеї свободи, справедливості, рівності як ідеальні характеристики прав людини (її складові) набули конкретних визначень у вигляді термінів, що вживалися відповідно до соціальної свідомості окремих прошарків суспільства: благодать, мудрість, розумність, гуманність, чесноти, доброчесність, благопристойність, доброта, милостинність, правда, виваженість. Початкова стадія політико-правової думки України відрізнялася тим, що вона не відділялася від релігійної, розчинялася в синкретичному баченні світу, общини, людини. Проте вітчизняні релігійні та світські мислителі (С.Оріховський–Роксолан, І.Борецький, П.Могила, С.Яворський, козацькі літописці) вже у ХVI – ХVII ст. апологували природне, божественне право людини бути свободною і рівною, вбачаючи у свободі й рівності найвищу справедливість. Вони започаткували теоретичні засади боротьби з несправедливими законами, тобто такими, які не відповідають природному праву (“Руська Правда”, “Литовський статут”, “Права, за якими судиться малоруський народ” та ін.), та конституційними проектами ("Гадяцький трактат" І.Виговського, "Пакти і Конституції війська Запорозького" П.Орлика та ін.).
3. Вирішення основних магістральних напрямів політико-правової думки України спонукало до вироблення і наповнення змістовної характеристики прав людини, можливості реалізації. Право народу на самовизначення як умова реалізації прав людини конкретизувалося у вигляді ідеї федерації та її модифікацій: всеслов’янська федерація (програмні документи Кирило–Мефодіївського товариства, твори Т.Шевченка, М.Костомарова, програмні проекти В.Білозерського); федерації народів (автономія) як засобу гарантії прав людини (твори і політико-правові проекти М.Драгоманова, Т.Шевченко, С.Подолинського); громади як варіанту вирішення права народу на самовизначення (програмні документи "Народної волі"); державного вирішення національного питання (твори М.Грушевського, В.Винниченка, С.Єфремова та нормативні акти цього часу, реалізовані й незреалізовані: ІІ і ІV Універсали Центральної Ради, Конституція УНР 1918 р. та ін.). Юридична наука звернула увагу на вирішення прав людини через проблему демократії та форми народов-ладдя – представницьку і безпосередню (М.Ренненкампф, М.Палієнко, Б.Кістяківський).
4. Розробка ідеї місцевого самоврядування була спрямована, по-перше, на вирішення проблеми національного самовизначення; по-друге, вирішення проблеми та гарантії соціально-політичних прав людини (програма "Народної волі", С.Подолинський, М.Драгоманов, І.Франко, Леся Українка, М.Грушевський та ін.); по-третє, звільнення від надмірної централізації і самостійне упорядкування життя українського народу (нації) з самореалізацією прав людини на місцевому рівні (М.Драгоманов, М.Грушевський та ін.).
5. Перевага ідеї федерації й автономії (у федеративній єдності з іншими народами), а не власного державотворення українського народу, пояснюється невпевненість українських мислителів в можливості збудувати власну державу в умовах панування російського самодержавного режиму з його централізацією (М.Драгоманов та ін.). Виходячи з положення, що для правильного розвитку народу треба мати державну незалежність, ряд мислителів України (М.Драгоманов, І.Франко, М.Грушевський) схильні були розглядати утворення федерації як можливий етап до формування самостійної держави, що має відкрити умови для розвитку прав людини.
6. У концепціях українських мислителів початку ХХ ст. пріоритетне місце посіла ідея про власну державність, яка тільки може забезпечити систему прав людини, передусім, особистих, політичних, соціальних, культурних. Вершиною розвитку ідеї про державотворчий потенціал прав людини досліджуваного періоду є її концептуально-правова легітимізація в конституційних проектах і програмах політичних партій та легалізація у ІІІ і ІV Універсалах Центральної Ради, де, поряд з самостійністю і незалежністю України, були проголошені свобода слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, недоторканості особи і помешкання, право на національно-територіальну автономію кожної з націй, що населяли Україну.
Якщо в конституції 1918 р. і конституційних проектах УНР враховувалися права людини і права держави, то в Конституції УРСР 1919 р., хоч і проголошувалися деякі права ("право притулку всім чужинцям, що терплять пересліди за релігійні проступки, а також за проступки, направлені проти інтересів уряду, забороняючого інтереси буржуазних класів"), закладалися тоталітарні начала: частина населення обмежувалася в правах, а частина позбавлялася їх; держава, суспільство набували переваг над особою, громадя-нином.
Права людини стали витоками та орієнтирами, що визначили весь подальший шлях боротьби українського народу за національне самовизначення, підгрунттям усіх суспільно-правових відносин, розуміння людини як начала всіх начал. Українська політико–правова думка IX – початку XX ст. дійшла висновку про те, що права людини, їх забезпечення можливе тільки при демократичних режимах. Права людини будуть обмежені при всіх інших режимах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бабкін В.Д. Соціальна держава та захист прав людини // Правова держава. Щорічник наукових праць. Вип. 9. НАН України, Інт держави і права ім. В.М.Корецького.  К.: Ін–Юре. 1998.  С. 311.
2. Думко Ф.К. Потенціал українського правознавства // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ.  1997.  № 2.  С. 610.
3. Богданов Н.А. Историческое и логическое в советском государственном праве // Методологические и теоретические проблемы юридической науки: Сб. научн. тр. – М.: Изд–во Московcкого ун–та, 1986. – С. 2027.
4. Фельдман Д.И., Курдюков Г.И., Лазарев В.В. Теоретические проблемы методологии исследования государства и права. – Казань: Изд–во Казанского ун–та, 1975. – 121 с.
5. Нерсесянц В.С. Юриспруденция – наука о свободе // Адвокат. – 1997. – №9. – С. 109–112.
6. Скакун О.Ф., Мороз С.П. Права людини в Україні: історія ідеї // 350–річчя відродження української державності: минуле і сучасне. Всеукр. наукова конф. 2 жовтня 1998 р. Вісник Університету внутрішніх справ. Додаток до №3–4. – Сімферополь, 1998. – С. 8–11.
7. Зарічанський Г.В., Нижник Н.Р. Права радянської людини.  К.: Знання, 1990.  48 с.
8. Черниченко С.В. Права человека и гуманитарная практика в современной дипломатии // Московский журнал международного права. – 1992. – №3. – С. 33–48.
9. Права человека: Учебник для вузов / Отв. ред. Е.А.Лукашева.  М.: НОРМА – ИНФРА  М., 1999. – 560 с.
10. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави: Навч. посібник. – 3–є вид. доп. і випр. – К.: ІСДО, 1995. – 172 с.
11. Белых В.С. Сущность права: В поисках новых теорий, или “консерватизм” старого мышления // Российский юридический журнал. – 1993.  №2.  С. 53–61.
12. Эбзеев Б.С. Конституция. Правовое государство. Конституционный суд: Учебное пособие. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1997. – 349 с.
13. Колотова Н.В. Права человека как сфера взаимодополнения права и морали // Права человека и политическое реформирование (юридические, этические, социально–психологические аспекты): Сб. научн. тр. – М., 1997. – С. 139–150.
14. Рабінович П.М. Основні права людини: поняття, класифікації, тенденції // Український часопис прав людини. – 1995. – №1. – С. 14–22.
15. Алексеев С.С. Теория права.  М.: Изд–во “БЭК”, 1994.  224 с.
16. Петришин А.В. К вопросу об общетеоретическом понятии прав человека // Проблемы законности. Республик. межведом. сб. / Под ред. В.Я.Тация. – Харьков: НЮАУ им. Ярослава Мудрого, 1997. – Вып.32. – С. 7–19.
17. Теория права и государства: Учебник для вузов / Под ред. Г.Н.Манова. – М.: Изд–во “БЭК”, 1996.  331 с.
18. Теория права и государства: Учебник / О.Ф.Скакун, Н.К.Подберезский.  Харьков, 1997.  496 с.
19. Общая теория прав человека / Под ред. Е.А.Лукашевой.  М.: Изд–во НОРМА, 1996. – 520 с.
20. Рабінович П.М. Основні права людини: спроба загальнотеоретичної характеристики // Права людини в Україні. Інформаційно–аналітичний бюлетень Українсько–американського Бюро захисту прав людини. Вип. 3.  К.– Х., 1993. – С. 4959.
21. Словарь терминов по теории государства и права: Учебное пособие / Рук. авт. кол. Н.И.Панов.  Х.: Основа, 1997.  180 с.
22. Яковлев А.М. Право и объективные социальные нормы // Труды ВНИИСЗ. –М., 1974. – С. 19–35.
23. Лукашева Е.А. Право, мораль, личность.  М.: Наука, 1986. – 263 с.
24. Права человека: международное сотрудничество и перестройка // Международное сотрудничество и права человека. Реферат.сб.  М., 1989.  С. 534.
25. Мережко О. Культурний релятивізм і природа фундаментальних прав людини // Український часопис прав людини.  1996.  № 1.  С. 54–57.
26. Даниленко Г.М. Международная защита прав человека. Вводный курс: Учеб.пособие. – М.: Юристъ, 2000. – 256 с.
27. Заєць А. Світоглядні основи праворозуміння // Вісник Академії правових наук України.  1997.  № 2. – С. 3  12.
28. Чичерин Б. Собственность и государство: Ч.2.  М.: Тип. П.П. Брискорн, 1883. – 457 с.
29. Монтгомери Дж. У. Марксистский подход к правам человека. Анализ и критика // Международное сотрудничество и права человека. Реферат.сб.  М., 1989.  С. 6065.
30. Цалін С.Д. Принцип свободи волі в історії соціальної філософії та філософії права. – Х.: Основа, 1998. – 329 с.
31. Милн А. Права человека и человеческое многообразие // Международное сотрудничество и права человека. Реферат.сб.  М., 1989. – С. 3547.
32. Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упорядник Ю.К.Качуренко.  2–е вид. – К.: Юрінформ, 1992.  199 с.
33. История политических и правовых учений: Хрестоматия для юридических вузов и факультетов / Сост. и общ. ред. Г.Г. Демиденко. – Х.: Факт, 1999. – 1080 с.
34. Коркунов Н.М. Русское государственное право. Введение и общая часть. 3е изд., перераб. – Т.1.  СПб.: Тип. М.М.Стасюлевича, 1899. – 573 с.
35. Кистяковский Б.А. Социальные науки и право. Очерки по методологии социальных наук и общей теории права. – М.: Изд–во М.и С.Сабашниковых, 1916. – 704 с.
36. Марксистско–ленинская концепция прав человека и современная идеологическая борьба // Советское государство и право.  1980.  №7. – С. 3–12.
37. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. М.Н.Марченко.  М.: Зерцало, ТЕИС, 1996. – 471 с.
38. Фабрициус Ф. Права человека и европейская политика: Пер. с англ. – М.: Изд–во МГУ, 1995. – 176 с.
39. История государства и права зарубежных стран. Ч. 2. Учебник для вузов / Под ред. Н.А. Крашенинниковой и О.А. Жидкова  М.: НОРМА–ИНФРА.М, 1998. 712 с.
40. Вишняков В.Г., Пяткина С.А. Некоторые аспекты общего и особенного в новых конституциях государств содружества // Сравнительный обзор законодательства государств–участников СНГ: Информ.сб. – Ч.1.  М., 1995. – С. 1842.
41. Тихомиров Ю.А., Рахманина Т.Н. Национальное законодательство государств–участников СНГ: общее и особенное. Методика сравнительного анализа // Сравнительный обзор законодательства государств–участников СНГ: Информ.сб. – Ч.1.  М., 1995. – С. 318.
42. Фарбер И.Е. Права человека, гражданина и лица в социалистическом обществе // Известия вузов. Правоведение. – 1967. – №1. – С. 39–46.
43. Бережнов А.Г. Права личности. Некоторые вопросы теории.  М.: Изд–во МГУ, 1991. – 142 с.
44. Витрук Н.В. Правовой статус личности в СССР.  М.: Юрид. лит., 1985.  175 с.
45. Новгородцев П. Право на достойное человеческое существование // Общественные науки и современность.  1993.  № 5.  С. 127131.
46. Щетинин Б.В. Проблемы теории советского государственного права.  М.: Юрид.лит., 1974. – 288 с.
47. Демидов И.Ф. Проблемы прав человека в российском уголовном процессе (Концептуальные положения). – М.: НИИ проблем укрепления законности и правопорядка, 1995. – 182 с.
48. Явич Л. Сущность права: социально–философское понимание генезиса, развития и функционирования юридической формы общественных отношений.  Л., 1985. – 207 с.
49. Златопольский А.А. Некоторые методологические вопросы взаимоотношений личности и государства // Права человека: время трудных решений. – М.: Прогресс, 1991. – С. 173 – 181.
50. Погорілко В.Ф., Головченко В.В., Сірий М.І. Права та свободи людини і громадянина в Україні.  К.: Ін Юре, 1997.  52 с.
51. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В.Лазарева.  М.: Юристъ, 1994. – 360 с.
52. Теория государства и права: Учебник для вузов / Под ред. В.М.Корельского и В.Д.Перевалова.  М.: ИНФРА. М–НОРМА, 1997. – 570 с.
53. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30.
54. Страхов Н.Н. Права человека и гражданина: история и современность // Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку. Республ. наук.–практ. конф. 9–11 листопада 1995 р. Національна юридична академія України.  Х., 1995.  С. 75–77.
55. Страхов Н.Н. Права человека и права гражданина: историко–правовой аспект // Права людини і права громадянина (До 50–ї річниці Загальної декларації прав людини) / За ред. М.І.Панова. – Х.: НЮАУ ім. Ярослава Мудрого, 1998. – С. 23–26.
56. Кушніренко О.Г., Слінько Т.М. Права і свободи людини та громадянина: Навчальний посібник.  Х.: Факт, 2001.  440 с.
57. Патюлин В.А. Государство и личность. – М.: Юрид. лит., 1974. – 174 с.
58. Воеводин Л.Д., Краснов М.А. О формах конституционного закрепления прав личности // Советское государство и право. – 1982.  № 4. – С. 3–11.
59. Рабінович П.М. Права людини і громадянина у Конституції України (до інтерпретації вихідних конституційних положень).  Х.: Право, 1997.  64 с.
60. Воеводин Л.Д. Юридический статус личности в России. – М.: Изд–во МГУ, 1997. – 300 с.
61. Лысов М.Д. Логико–структурный анализ понятий и признаков преступлений в новом Уголовном кодексе РФ // Ученые записки. Юридические науки. – Казань: Изд–во Казанского ун–та, 1998. – Т.133. – С. 75–81.
62. Нерсесянц В.С. Права человека в истории политической и правовой мысли. От древних до Декларации 1789 г. // Права человека в истории человечества и современном мире.  М., 1989. – С. 169–177.
63. Мюллерсон Р.А. Права человека: идеи, нормы, реальность.  М.: Юрид.лит., 1991. – 160 с.
64. Шайкенов Н.А. Правовое обеспечение интересов личности.  Свердловск: Изд–во Урал. ун–та, 1990. – 200 с.
65. Шайкенов Н.А. Правовое обеспечение интересов личности. Автореф. дис…д–ра юр. наук: 12.00.01 / Ин–т госуд–ва и права АН Респ. Казахстан. – Алма–Ата, 1992. – 47 с.
66. Багдасаров В.Ю. Права человека в российской правовой мысли второй половины XIX – начала ХХ века. Автореф. дис…канд. юр. наук: 12.00.01 / Юрид. ин–т. – М., 1995. – 21 с.
67. Скакун О.Ф. Политическая и правовая мысль на Украине (1861–1917). – Х.: Изд–во при Харьков. Ун–те изд. объед. “Вища школа”, 1987. – 159 с.
68. Цегельський Л. Русь–Україна і Московщина–Росія. Історично–політична розвідка.  Царгород, 1916. – 123 с.
69. Цегельський Л. Самостійна Україна. – Відень, 1915. – 40 с. (з малюнками)
70. Бурчак Л. И. Деятели украинского национального освобождения (Т. Шевченко, М. Драгоманов, И. Франко, Б. Гринченко, М. Грушевский). – М.: Б.и., 1917. – 128 с.
71. Ефименко Л.Я. История украинского народа / Сост. и авт. ист.–биогр. очерка В.А.Смолий; Примеч. Н.Н.Яковенко. – К.: Либідь, 1990. – 512 с.
72. Грушевський М. Про старі часи на Україні. Коротка історія України (для першого початку).  К., 1917. – 160 с.
73. Грушевський М. Очерк истории украинского народа / Сост. и ист.биограф. очерк Ф.П.Шевченко, В.А.Смолия; Примеч. В.М.Рычки, А.И.Гуржия – К.: Лыбидь, 1990.  400 с.
74. Сокальский Л. Материалы к истории национального движения 60–х годов прошлого века. – К., 1905. – 12 с.
75. Порш М. Про автономію України.  К., 1913. – 40 с.
76. Франко І. Суспільно–політичні погляди М.Драгоманова // Зібр. творів: У 50 т. – К.: Наукова думка, 1986. – Т.45. – С. 423–438.
77. Павлик М. Михайло Драгоманів як полiтик. – Львiв: Б.в., 1911. – 60 с.
78. Павлик М. Михайло Драгоманов і його роль в розвою України. – Львів, 1907. – 91 с.
79. Драгоманов М. Политические сочинения: Центр и окраины / Под ред. И.Гревса, Б.Кистяковского. – М.: Типогр. Т–ва И.Д.Сытина, 1908. – Т.1. – 486 с.
80. Драгоманов М.П. Собр. полит. соч.: В 2 т. – Париж: Изд. ред. “Освобождение”, 1905–1906. – Т.1. – 396 с.; Т.2. – 874 с.
81. Лисяк–Рудницький I. Драгоманов Михайло // Енциклопедiя українознавства: Перевидання в Українi. – Львiв, 1993. – Т.2. – С. 589–591.
82. Лисяк–Рудницький I. Михайло Драгоманов // І. Лисяк–Рудницький. Iсторичнi есе: В 2 т. – К.: Основи, 1994. – Т.1. – С. 281–287.
83. Лисяк–Рудницький I. Iз Драгоманiвських студiй // І. Лисяк–Рудницький. Iсторичнi есе: В 2 т. – К.: Основи, 1994. – Т.1.– С. 289–298.
84. Лисяк–Рудницький I. Драгоманов як полiтичний теоретик // І. Лисяк–Рудницький. Iсторичнi есе: В 2 т. – К.: Основи, 1994. – Т.1.– С. 299–347.
85. Лисяк–Рудницький І. Напрями української політичної думки // Iсторичнi есе: В 2 т. – К.: Основи, 1994. – Т.2. – С. 113–120.
86. Струве П. Памяти Михайла Петровича Драгоманова // Освобождение. – 1905. – №72.
87. Донцов Д. Історія розвитку української державної ідеї. – К.: Знання, 1991. – 48 с.
88. Політологія. Кінець XIX  перша половина XX ст.: Хрестоматія / За ред. О.І.Семківа.  Львів: Видво “Світ”, 1996.  800 с.
89. Возьний В.І. Державно–правові погляди академіка С.С.Дністрянського. Автореф. дис...канд. юр. наук: 12.00.01/ НАН України, Ін–т держави і права ім. В.М.Корецького. – Київ, 1999. – 19 с.
90. Історія української конституції / Упоряд. А.Г. Слюсаренко, М.В. Томенко. – К.: Право, 1997. – 464 с.
91. Шамшурин В.И. Человек и государство в русской философии естественного права // Вопросы философии. – 1990. – №6. – С. 132–140.
92. Ассонова Н.Т. Соціалістичні погляди українських революційних демократів (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.) – К., 1977.  128 с.
93. Гнатенко П.И. Общественно–политическая мысль на Украине во второй половине ХVII – средине XVIII вв.: Учебное пособие. – Днепропетровск: ДГУ, 1982.  169 с.
94. Дмитренко В.С. Соціалістична думка на Україні в 70–х – на поч. 80–х рр. XIX ст. – К.: Вища школа, 1974.  224 с.
95. Павелко О. П. З історії суспільно–політичної і філософської думки на Україні. – К., 1972.  124 с.
96. Пашук А. І. Проблеми суспільного розвитку в ідеології революційного демократизму України другої половини ХІХ – початку ХХ ст. – Львів, 1982. –184 с.
97. Драгоманов М.П. Літературно–публіцистичні праці: В 2 т. – К.: Наук. думка, 1970. – Т.1. – 593 с.; Т.2. – 532 с.
98. Iванова Р.П. Михайло Драгоманов у суспiльно–полiтичному русi Росiї та України (II–половина ХIХ ст.). – К.: Вид–во КДУ, 1971. – 223 с.
99. Лукеренко В.Л. Свiтогляд М.П.Драгоманова. – К.: Наукова думка, 1965. – 124 с.
100. Сокуренко В. Г. Демократические учения о государстве и праве на Украине во второй половине ХІХ века (М.Драгоманов, С.Подолинский, О.Терлецкий). – Львов: Изд. Львов. Ун–та, 1966. – 265 с.
101. Сокуренко В.Г. Общественно–политические взгляды Т.Г.Шевченка (К 170–летию со дня рождения) // Советское государство и право.  1984.  №9.  С. 110–118.
102. Сокуренко В.Г. Державно–правові погляди Івана Франка // Радянське право.  1966.  №5.  С. 812.
103. Калинович В.І. Політичні процеси Івана Франка та його товаришів.  Львів: Вид–во ЛДУ, 1967.  155 с.
104. Дмитриченко В. Суспільно–політичні погляди Я.П. Козельського. – К., 1957.  68 с.
105. Пашук А. І. Соціологічна та суспільно–політичні погляди С.А.Подолинського (1850–1891). – Львів, 1965. – 219 с.
106. Скакун О.Ф. Иван Франко. – М.: Юрид.лит., 1987. – 128 с.
107. Толочко П.П. Древняя Русь: Очерки социально–политической истории. – К., 1987. – 224 с.
108. Толочко П. З історії політичної думки Русі XI – XIII ст. // Український історичний журнал. – 1988.  № 9.  С. 7077.
109. Брайнін Я. Критика законності царської Росії в творах Т.Г.Шевченка // Радянське право.  1964.  №6.  С. 20–25.
110. Мироненко О.М. Проблема прав і свобод людини і громадянина в Українській державі (квітень–грудень 1918 р.) // Правова держава: Вип. 9. – К., 1998.  С. 86 – 95.
111. Васильєва І.Г. Проблеми держави і влади в ліберальній соціально–політичній думці України. – Х., 1993.  19 с.
112. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ ст. Нариси політичної історії. – К.: Либідь, 1993. – 288 с.
113. Кухта Б. З історії української політичної думки: Текст лекції: Навчальний посібник  К.: Генеза, 1994. – 368 с.
114. Потульницький В.А. Нариси з української політології (1819–1991): Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1994. – 320 с.
115. Потульницький В.А. Теорія української політології. Курс лекцій. – К.: Либідь, 1993. – 192 с.
116. Андрусяк Т.Г. Теоретичнi основи прав людини в творчостi Михайла Драгоманова // Право України. – 1993. – №1. – С. 33–35.
117. Андрусяк Т.Г. Права людини в поглядах Михайла Драгоманова: Автореф. дис...канд. юр. наук: 12.00.01 / Київ. держ універ. – К., 1994. –18 с.
118. Андрусяк Т.Г. Свобода народу як основа прав і свобод людини у правовому вченні Михайла Драгоманова // Республіканець. – 1994. – №2–3. – С. 46–51.
119. Андрусяк Т. Права людини (за М. Драгомановим) // Мала енциклопедія етнодержавознавства. – К.: Генеза; Довіра, 1996. – С. 583–584.
120. Андрусяк Т. Право народу на самовизначення – основа прав людини (за М.Драгомановим) // Мала енциклопедія етнодержавознавства. – К.: Генеза; Довіра, 1996. – С. 585.
121. Андрусяк Т. Шлях до свободи (Михайло Драгоманов про права людини). – Львів: Світ, 1998. – 192 с.
122. Скакун О.Ф. Прогресивна політико–правова думка на Україні (IX ст. – 1917 р.) – К.: НМК ВО, 1990. – 87 с.
123. Круглашов А. Розвиток державно–політичної думки України в ХІХ ст. // Право України.  1993.  №2.  С. 41–47, 62.
124. Українське державотворення: невитребуваний потенціал / О.М. Мироненко, Ю.І. Римаренко, І.Б. Усенко, В.А. Чехович. – К.: Либідь, 1997. – 560 с.
125. Кучер В. Державотворча концепція українських монархістів–гетьманців // Розбудова держави.  1997.  №3.  С. 35–40.
126. Нольде Б. Автономія України з історичного погляду. – К.: Україна, 1995. – 45 с.
127. Яценко А.М. До питання про народницьку концепцію державності України (історичний аспект) // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ.  1997. – № 2. – С. 6367.
128. Устименко В. Державний устрій. Яким вбачався він українським партіям // Віче. – 1998. – № 6. – С. 141–154.
129. Шаповал Л. Державний устрій: політико–правовий аспект проблеми // Українське право. Українська правнича фундація. Число 1(3),96. – К., 1996. – С. 7–15.
130. Шаповал В.М., Баранчук В. Питання форми державного устрою в українській політико–правовій думці (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) // Вісник Академії правових наук України.  1996.  №6.  С. 97–104.
131. Шаповал В. Форма правління як історична парадигма українського державотворення // Хроніка – 2000. – 1998. – Вип. 27–28: Держава. Культура. Право. – С. 218–231.
132. Сарбей В.Г. Етапи формування української національної свідомості (кінець XVIII – поч. XX ст.) // Український історичний журнал.  1993.  №7–8. – С. 316.
133. Скакун О.Ф. Ідея національного самовизначення в українській суспільно–політичній думці / Нариси з історії українського національного руху: Колект. монографія / Відп. ред. В.Г. Сарбей. – К., 1994.  С. 1530.
134. Історія розвитку української державної ідеї. – К.: Т–во “Знання України”, 1991. – 48 с.
135. Медведчук В. Сучасна українська національна ідея і питання державотворення. – К.: Україна, 1997. – 170 с.
136. Медведчук В. Формування української національної ідеї та її значення для розвитку демократичної держави і права // Право України.  1996.  №11.  С. 47–53.
137. Канигін Ю., Ткачук З. Українська мрія. – К.: Лексикон, 1996. – 152 с.
138. Сиволоб Ю.В., Солдатенко В.Ф. Передумови і зародження української національної ідеї // Український історичний журнал.  1994.  №2–3.  С. 14–28.
139. Сергієнко Г.Я. Кирило–Мефодіївське товариство: утвердження ідеї націона-льного відродження України в слов’янському світі // Український історичний журнал.  1996.  №1.  С. 14–27.
140. Климович О. Розвиток теорії прав людини крізь призму творів українських філософів XI – поч. XVIII ст. // Права людини в Україні. Щорічник. 1996.  К., 1997. – С. 112–126.
141. Бочарников Д. Права людини у додержавну та ранньодержавну добу історії України (спроба порівняння їхнього захисту та прогнозу на майбутнє) // Право України.  1997.  №3.  С. 73–77, 80.
142. Возняк С.М. І.Франко про гуманний характер соціалістичної ідеї та антигуманізм марксистської програми її реалізації // Гуманізм, людина, культура. – Дрогобич, 1992. – С. 109–110.
143. Грицак Я. Іван Франко в еволюції української політичної думки // Сучасність. – 1994. – № 9. – С. 114–126.
144. Копиленко О., Копиленко М. Великий Каменяр (до 140 річчя від дня наро-дження І.Франка) // Право України.  1996.  №12.  С. 83–87.
145. Копиленко О.Л. Політико–правові ідеї Т.Шевченка та І.Франка в сучасній ідеологічній боротьбі. – К.: Наукова думка, 1990.  116 с.
146. Скакун О.Ф. Питання держави і права в філософії Г.С.Сковороди // Право України.  1995.  №2. – С. 4951.
147. Гураль П. Українська ідея М.Драгоманова та сучасне конституційне забезпечення суверенітету України // Драгоманівський збірник. "Вільна спілка" та сучасний український конституціоналізм / За ред. Т.Андрусяка.  Львів: Видво “Світ”, 1996.  С. 141143.
148. Козюбра М. Михайло Драгоманов і національна правова культура України // Драгоманівський збірник. "Вільна спілка" та сучасний український конституціоналізм / За ред. Т.Андрусяка.  Львів: Видво “Світ”, 1996.  С. 9197.
149. Прозорова Н. М.П.Драгоманов про розвиток конституціоналізму // Драгоманівський збірник. "Вільна спілка" та сучасний український конституціоналізм / За ред. Т.Андрусяка.  Львів: Видво “Світ”, 1996.  С. 98103.
150. Скакун О. Місце М.П.Драгоманова в історії українського конституціоналізму і сучасність // Драгоманівський збірник. "Вільна спілка" та сучасний український конституціоналізм / За ред. Т.Андрусяка. – Львів: Видво “Світ”, 1996.  С. 127134.
151. Стецюк П. Конституційно–правові погляди М.Драгоманова та їхній вплив на формування українського конституціоналізму першої чверті ХХ–го століття // Драгоманівський збірник. "Вільна спілка" та сучасний український конституціоналізм / За ред. Т.Андрусяка.  Львів: Видво “Світ”, 1996.  С. 121134.
152. Довгич В.А. Українська ідея в політичній теорії М.Драгоманова: Навчальний посібник.  К., 1991.  155 с.
153. Лисий В.П., Кульчицький Б.В. Проблема правосвідомості у філософській спадщині М.Драгоманова // Проблеми філософії: Міжвід. наук. збірн. – Вип. 94. – К.: Либідь, 1992. – С. 117–125.
154. Скакун О.Ф. Конституціоналізм Михайла Драгоманова // Штрихи до наукового портрета Михайла Драгоманова. – К.: Наукова думка, 1991. – С. 100–117.
155. Скакун О.Ф. М.П.Драгоманов как политический мыслитель: Монография. – Харьков: Основа, 1993. – 144 с.
156. Скакун О.Ф. Федералізм Михайла Драгоманова // Вісник Академії наук Української РСР.  1991.  №9. – С. 74–91.
157. Федченко П.М. Михайло Драгоманов: Життя і творчість. – К.: Дніпро, 1991. – 362 с.
158. Іванченко Р.П. Раби Києва не мовчали… До 150–річчя від дня народження М.П.Драгоманова. – К.: Т–во “Знання УРСР”, 1991. – 48 с.
159. Мiщук Р.С. Сторiнки великого життя // Драгоманов М.П. Вибране. – К., 1991. – С. 605–618.
160. Молчанов М.О. Державницька думка Михайла Драгоманова / Інт держ. управління і самоврядування при КМ України.  К., 1994.  40 с.
161. Круглашов А.М. Політична свобода – основа державно–правових поглядів Михайла Драгоманова // Науковий вісник Чернівецького університету. – Вип. 11: Правознавство: Зб.наук.пр. – Чернівці: ЧДУ, 1997. – С. 90–102.
162. Копиленко О.Л. “Українська ідея” М.Грушевського: історія і сучасність. – К.: Либідь, 1991. – 184 с.
163. Копиленко М.Л., Копиленко О.Л. М.С. Грушевський і деякі проблеми розбудови Української держави // Український історичний журнал.  1996.  №5.  С. 28–37.
164. Копиленко О., Копиленко М. З невідомих сторінок політико–правової спад-щини М.Грушевського // Право України.  1996.  №9.  С. 77–81.
165. Рогожин А.Й., Румянцев В.О. Федералізм М.Грушевського: ідеали та реалії // Вісник Академії правових наук України.  1996.  №6.  С. 67–77.
166. Кичигіна Н. Політична концепція В.К.Винниченка // Політологічні читання. – 1994. – № 2. – С. 83–95.
167. Кичигіна Н. Соціалістична концепція В.К.Винниченка крізь призму 90–х // Віче.  1996.  №10.  С. 112 –124.
168. Скакун О.Ф. Політичні і правові погляди В.Винниченка // Вісник Академії правових наук України.  1996.  №6. – С. 77–88.
169. Стецюк П. Станіслав Дністрянський як конституціоналіст / Львів.держ. ун–т ім. І.Франка. – Л., 1999. – 232 с.
170. Кресіна І. Свідомість і воля  основа нації // Розбудова держави.  1998.  № 12.  С. 8592.
171. Пасловська А. Незалежність України в концепції Юліана Бачинського // Право України.  1998.  №3.  С. 93–95.
172. В’ячеслав Липинський: історико–політологічна спадщина і сучасна Україна / Матеріали міжн. наук. конф. Київ–Луцьк–Кременець, 2–6 червня 1992 р. – Київ – Філадельфія: Б.в., 1994. – 285 с.
173. Депенчук Л. Богдан Кістяківський. – К.: Основи, 1995. – 174 с.
174. Максимов С.І. Б.Кістяковський – видатний український філософ права // Вісник Академії правових наук України. – 1997. – № 1. – С. 126–136.
175. Кресіна І., Кресін О. Гетьман Пилип Орлик і його конституція. – К.: ПБП Фотовідеосервіс, 1993. – 80 с.
176. Кресін О. Конституція Пилипа Орлика // Політологічні читання.  1995.  №3.  С. 257–261.
177. Медведчук В. Конституція П.Орлика як перше відбиття української національної ідеї на конституційному рівні // Вісник Академії правових наук України.  1997.  №3.  С. 3–15.
178. Комзюк Л. Домінанти вітчизняної політико–правової думки. Конституційні проекти М.Драгоманова і М.Міхновського в контексті протистояння, діалогу і синтезу альтернативних концепцій самостійності України // Віче.  1997.  №12. – С. 121–130.
179. Горбаль В.М. Права людини у правовій думці Наддніпрянської України кінця XVIII – початку XX століття (індивідуалістичні концепції). Автореф. дис…канд. юр. наук: 12.00.01 / Нац. Унів. внутр. справ. – Х., 2001.  20 с.
180. Гуренко М.М. Зародження та становлення ідеї гарантії прав людини і громадянина у ліберальній теоретикоправовій думці: Монографія.  К., 2000.  167 с.
181. Логанов И.И. Свобода личности.  М.: Мысль, 1980. – 158 с.
182. Проблема людини в українській філософії XVI – XVIII ст. / І.С. Захара, М.В. Кашуба, В.І. Любащенко, О.В. Матковська, Н.Л. Попова. – Львів: Логос, 1998. – 238 с.
183. Диденко Н.Г., Селиванов В.Н. Право и свобода // Правоведение. Известия вузов.  2001.  № 3.  С. 4–27.
184. Лукашева Е.А. Права человека как критерий нравственного измерения политики и государственной власти // Права человека и политическое реформирование (юридические, этические, социально–психологические аспекты). – М., 1997. – С. 5–36.
185. Андрусяк Т. Теорія держави і права. – Львів: Фонд “Право для України”, 1997. – 198 с.
186. Нерсесянц В.С. Право и закон. Из истории правовых учений.  М.: Наука, 1983. – 366 с.
187. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду.  К.: Парламентське вид–во, 1999. – 248 с.
188. Андрусяк Т.Г. Проблема прав людини в працях вчених – правників наукового товариства ім. Т.Шевченка // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. Матеріали II регіональної наукової конференції (лютий 1996 року).  Львів, 1996.  С. 97100.
189. Гегель. Философия истории: Сочинения.  М.  Л., 1935. – Т.8. – LXX, 470 с.
190. Право, свобода, демократия // Вопросы философии. – 1990. – №6. – С. 3–31.
191. Антонюк З. Права людини у відкритому суспільстві // Вітчизна.  1996.  №910.  С. 13–16.
192. Селіванов В. Приватноправові засади розвитку вітчизняної юридичної науки // Право України.  2001.  № 3.  С. 2132.
193. Селіванов В. Приватноправові засади концепції державної політики захисту прав і свобод людини в Україні // Право України.  1997.  № 10.  С. 818.
194. Токвіль, Алексіс де. Про демократію в Америці: Перекл. з фрац. Г.Філіпчука, М.Максименка. Передмова Андре Жардена. – К.: Видавн. дім “Всесвіт”, 1999. – 590 с.
195. Грушевський М. На порозі нової України.  К.: Наукова думка, 1991. –128 с.
196. Щурат В. Українські джерела до історії філософії. Історично–філософський начерк. – Львів, 1908. – 32 с.
197. Яковлів А. Українське право // Антонович Д. Українська культура. – Мюнхен, 1988. – С. 236–251.
198. Нерсесянц В.С. Философия права. Учебник для вузов.  М.: ИНФРА.М  НОРМА, 1997.  652 с.
199. Ганюшкин Б.В. К вопросу о концепции интеллектуальной свободы в совре-менном обществе (философско–правовые аспекты) // Московский журнал меж-дународного права. – 1992. – №3. – С. 3–18.
200. Ленин В. И. Полное собрание сочинений. – Т. 29.
201. Селіванов В. Право як сфера свободи // Вісник Академії правових наук України.  2001.  С. 17–32.
202. Драгоманов М.П. Переднє слово до “Громади” 1878 р. // Вибране. – К.: Ли-бідь, 1991. – С. 276–326.
203. Драгоманов М.П. Вопрос об историческом значении Римской империи и Тацит: Часть 1. – К.: Университет. типогр., 1869. – 415 с.
204. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник для вузов / Университет внутренних дел.  Х.: Консум, 2000. – 704 с.
205. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. 2–е изд., испр. и доп.  М.: Искусство, 1984. – 350 с.
206. Бачинин В.А., Чефранов В.А. История философии права: Курс лекций. – Х.: Право, 1998. – 320 с.
207. Котляр М. Іларіон Київський // Віче.  1995.  № 1.  С. 137142.
208. Лобовик Б. Іларіон Київський. Богослов, мислитель, патріот // Віче.  1998.  № 6.  С. 126134.
209. Галактионов А.А., Никандров П.Ф. Русская философия IX – XIX вв. – 2–е изд, испр. и доп. – Л.: Изд–во ЛГУ, 1989. – 744 с.
210. Історія філософії України: Хрестоматія: Навчальний посібник / Упоряд. М.Тарасенко, М.Русин, А.Бичко та ін. – К.: Либідь, 1993. – 560 с.
211. Золотухина Н.М. “Слово о законе и благодати” – первый русский политический трактат киевского писателя XI в. Илариона // Древняя Русь: Проблемы права и правовой идеологии: Сб. науч. тр.  М.: ВЮЗИ, 1984.  С. 36–50.
212. Горський В.С. Історія української філософії. Курс лекцій. – К.: Наукова думка, 1996. – 286 с.
213. Огородник І.В., Огородник В.В. Історія філософської думки в Україні. Курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: Вища школа.: Т–во “Знання”, КОО, 1999. – 543 с.
214. Літопис Руський / За Іпатським списком переклав Л.Махновець.  К.: Дніпро, 1989. – 590 с.
215. Зимин А.А., Поляк А.Г. Значение Русской Правды для развития русского, украинского и белорусского феодального права // Советское государство и право. –1954.  №4.  С. 114–121.
216. Бочарников Д. М.Грушевський про історію створення та кримінальне право “Руської Правди” // Право України. – 1996. – №11. – С. 65–69.
217. Копєйчиков В., Медведчук В. Право як культурна спадщина // Віче. – 1996. – №7. – С. 75–89.
218. Антонович М. Права людини в законодавстві України та Канади // Українське право. – Число 2. – 1998. – С. 35–39.
219. Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн. Навчальний посіб. для вищих навч. закладів і фак.: У 2 т. / За ред. В.Д.Гончаренка.  К.: Ін Юре, 1998. – Т.1.  504 с.
220. Милорадович Г.А. К истории Литовского статута, как действующего законодательства в Малороссии // Киевская старина. – 1896. – Т.52. – №1–3. – С. 11–16.
221. Кубилюс Й. Первому Литовскому статуту – 450 лет // Первый Литовский статут 1529 года. Материалы респ. научн. конференции, посвященной 450–летию Первого Статута.  Вильнюс, 1982. – С. 11–13.
222. Попович М.В. Нарис історії культури України. – К.: АртЕк, 1998. – 728 с.: іл.
223. Статут Великого Княжества Литовского 1529 года / Под ред. К.И.Яблонскиса.  Минск: Изд–во АН БССР, 1960. – 253 с.
224. Юргинис Ю. Литовский статут  памятник истории права и культуры Великого княжества Литовского / Первый Литовский статут 1529 года. Материалы респ. научн. конференции, посвященной 450–летию Первого Статута.  Вильнюс, 1982.  С. 14–19.
225. Права за якими судиться малоросійський народ / О.М. Мироненко, Вислобоков, І.Б. Усенко, В.В. Цфєтков, Ю.С. Шемшученко. – К., 1997. – 547 с.
226. Бардах Ю., Леснодорский Б., Пиетрчак М. История государства и права