ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ФАКТОРИНГУ

brief description

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

На правах рукопису

ТОКУНОВА АНАСТАСІЯ ВОЛОДИМИРІВНА
УДК 346.1:346.3

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ФАКТОРИНГУ

Спеціальність 12.00.04 – господарське право, господарсько-процесуальне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник – Ашурков Олег Олексійович
кандидат юридичних наук, доцент
завідувач відділу економіко-правових проблем
попередження економічних правопорушень
Інституту економіко-правових досліджень
НАН України

Донецьк –2012

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ РЕЖИМУ
ФАКТОРИНГУ 11
1.1. Розвиток факторингу в господарській практиці 11
1.2. Поняття та види факторингу 25
1.3. Галузева приналежність факторингу 50
Висновки до розділу 1 66

РОЗДІЛ 2. ДОГОВІРНИЙ РЕЖИМ ФАКТОРИНГУ 72
2.1. Загальні положення про договір факторингу 72
2.2. Характеристика сторін договору факторингу 89
2.3. Права, обов’язки та відповідальність сторін за договором
факторингу 104
Висновки до розділу 2 121

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ МІЖНАРОДНОГО
ФАКТОРИНГУ 128
3.1. Джерела правового регулювання міжнародного факторингу 128
3.2. Особливості реалізації договору міжнародного факторингу 149
Висновки до розділу 3 171

ВИСНОВКИ 176
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 191
ДОДАТКИ 225

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Потреба суб’єктів господарювання в обігових коштах призвела до пошуку нових шляхів їх отримання, серед яких можна назвати факторинг, що використовується для прискорення грошового обігу, підвищення ефективності господарювання і позитивно зарекомендував себе в багатьох країнах [1; 2; 3; 4; 5; 6; 7].
Зважаючи на його дієвість, нашою державою здійснено ряд кроків для створення можливості використання факторингу у вітчизняній практиці. Зокрема, сформовано певні правові засади для розвитку факторингу. Так, у 2006 р. Україна приєдналася до Оттавської Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг 1988 р.; до Господарського та Цивільного кодексів України (далі – ГК України та ЦК України) включено ряд норм, які регулюють факторингові відносини; визначено окремі аспекти його здійснення у низці інших законів та підзаконних нормативно-правових актів. Разом із тим мають місце колізії між нормами актів національного законодавства (в тому числі – між положеннями внутрішніх документів та вказаною Конвенцією) стосовно факторингу. Фахівцями також відзначається недостатня якість правового забезпечення надання відповідних послуг. Крім того, залишається низка проблем у практиці здійснення факторингу. Так, наявними є брак методологічної основи здійснення факторингових операцій, значна централізація надання відповідних послуг із нерозвиненим регіональним ринком, відсутність єдиного підходу до розуміння сутності факторингу та сфери його застосування тощо. Усе це призводить до гальмування розвитку факторингу та втрати вигоди, яку можна було б отримати за умови його використання. Отже, нормативно-правова база в цій галузі потребує вдосконалення, а правозастосовча практика – подальшого розвитку.
У науковій літературі можна констатувати недостатність галузевих досліджень щодо факторингу. Єдина юридична дисертація, присвячена безпосередньо факторингу (Я. О. Чапічадзе, «Договір факторингу»), була захищена у 2000 р., і в ній викладено відповідні питання з точки зору цивільного права. Незважаючи на те, що свого часу наведені в ній положення стали вагомим науковим внеском, на сьогодні вони є застарілими. Окремі питання міжнародного факторингу розглядалися в дисертаційній роботі Н. В. Тараби «Зовнішньоекономічні угоди з комерційним фінансуванням» (2007 р.), деякі економічні аспекти факторингу – у роботах науковців-економістів. Водночас відповідна тема майже не розроблялася з позиції науки господарського права. Як виняток можна назвати окремі положення, які було викладено В. К. Мамутовим, В. П. Богуном щодо того, що факторинг має розглядатися як господарський інститут, проте подальшого обґрунтування та розвитку ця ідея не отримала.
Вищевикладене вказує на актуальність теми та доцільність проведення дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт Інституту економіко-правових досліджень НАН України за темами «Модернізація господарсько-правового регулювання зовнішньоекономічних відносин» (державна реєстрація № 0107U009946) та «Механізм державного регулювання зовнішньої торгівлі в умовах зміни її міжнародно-правового режиму» (державна реєстрація № 0110U007247), у межах яких авторкою проведено аналіз теоретичних і практичних положень щодо факторингу та запропоновано шляхи вдосконалення здійснення останнього.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розроблення теоретичних і практичних аспектів правового режиму факторингу та обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення законодавства у цій сфері.
Для досягнення зазначеної мети вирішено наступні завдання:
досліджено та сформульовано нові підходи до історії розвитку факторингу в господарській практиці України та зарубіжжя;
уточнено визначення поняття, видів факторингу;
додатково обґрунтовано галузеву приналежність факторингу;
окреслено та доопрацьовано загальні положення про договір факторингу;
доповнено характеристику сторін у договорі факторингу;
обґрунтовано пропозиції з удосконалення прав та обов’язків сторін за договором факторингу;
встановлено коло та порядок застосування нормативно-правових актів для регулювання відносин щодо міжнародного факторингу в Україні;
виявлено та уточнено особливості реалізації договору міжнародного факторингу.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються під час здійснення факторингу.
Предметом дослідження є правовий режим факторингу.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить сукупність загальнонаукових і спеціальних методів наукового пізнання, а саме: формально-логічний, системно-структурний, порівняльно-правовий, абстрагування тощо. Формально-логічний метод використовувався під час аналізу нормативно-правових актів, які регулюють відносини щодо факторингу в Україні та зарубіжних країнах. Системно-структурний метод використано під час дослідження складових факторингу, що дало змогу виявити та уточнити види, істотні умови відповідного договору. Порівняльно-правовий метод використано у процесі дослідження окремих положень щодо факторингу в міжнародних документах, нормативно-правових актах інших держав та співставлення їх із законодавством України. Для надання авторських визначень у роботі застосовано метод абстрагування, який дозволив виділити єдність найбільш істотних ознак, характерних зв’язків відповідних явищ з метою визначення їх сутності та формулювання понять.
Теоретичну основу дослідження склали наукові праці українських та іноземних учених в галузі загальної теорії права, господарського, цивільного права та економіки, зокрема: О. А. Беляневич, В. П. Богуна, А. Ю. Буркової, Н. М. Внукової, Н. Ю. Газдюк, О.В. Гарагонича, К. Д. Гаснікова, І. І. Іваш, О. В. Качер, О. О. Кота, В. К. Мамутова, О. В. Нікіфорова, С. В. Овсейка, О. І. Пальчук, Г. О. Приходько, М. В. Русакова, Н. В. Тараби, А. В. Тюріної, Я. О. Чапічадзе, М. Д. Чижа, О.В. Шаповалової, Ю. С. Шемшученка, І. О. Ярошевича та інших дослідників.
Нормативно-правову базу дослідження склали чинне законодавство України та інших країн, нормативно-правові документи СРСР, міжнародні нормативні документи. Емпіричною основою дослідження є судова практика, практика діяльності окремих суб’єктів господарювання.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на основі системного дослідження правового режиму факторингу розроблено нові наукові положення, обґрунтовано пропозиції щодо вдосконалення законодавства з ряду питань. Наукова новизна дослідження конкретизується в наступних висновках та пропозиціях.
Вперше:
обґрунтовано концептуальні засади модернізації законодавства України щодо факторингу, відповідно до яких, з урахуванням доведеної в роботі господарсько-правової приналежності останнього, запропоновано розмежувати відповідні положення в ГК та ЦК України із внесенням загальних норм про факторинг до ГК України та застосуванням положень ЦК України субсидіарно до спеціального законодавства у цій сфері;
запропоновано, з урахуванням досвіду діяльності суб’єктів матеріально-технічного постачання СРСР, залучення державних факторів до обслуговування діяльності суб’єктів господарювання державної та комунальної форм власності для підвищення ефективності господарювання останніх, при цьому внесено пропозицію щодо встановлення часткової компенсації плати за користування послугами таких факторів із відповідного бюджету;
запропоновано легальне визначення факторингу як господарської діяльності, що здійснюється суб’єктом зі спеціальною правосуб’єктністю (фактором) та пов’язана з відступленням або взяттям на себе зобов’язань щодо відступлення йому іншою особою (клієнтом) права вимоги у грошовій формі для отримання попередньої або наступної компенсації вартості такої вимоги, ведення обліку щодо відповідної дебіторської заборгованості, пред’явлення до сплати рахунків, захисту від невиконання зобов’язань боржником та інших послуг, пов’язаних із даною вимогою.
Удосконалено:
положення щодо правового статусу фактора, клієнта та боржника із уточненням, що фактором має бути фінансова установа, а за умови отримання спеціальної ліцензії – й інший суб’єкт підприємницької діяльності; клієнтом та боржником мають виступати суб’єкти господарювання;
визначення сутності договору міжнародного факторингу, зокрема, обґрунтовано, що він є таким і у випадку перетинання кордону лише факторинговими послугами, тобто, коли комерційні підприємства контрагентів за договором купівлі-продажу знаходяться в одній країні;
процедуру здійснення повідомлення боржнику про відступлення права вимоги, зокрема, запропоновано: 1) покладати обов’язок щодо сповіщення боржника про відступлення права вимоги, яке відбулося, на клієнта у договорі факторингу; 2) надсилати в рамках сповіщення боржника про здійснене відступлення права грошової вимоги саме письмове повідомлення та матеріали, необхідні для доведення факту відступлення права вимоги; 3) здійснювати таке повідомлення не пізніше наступного робочого дня після відступлення права вимоги; 4) обмежити строк реалізації боржником права на витребування додаткових доказів відступлення сімома днями, перебіг яких має починатися з моменту отримання ним повідомлення про відступлення права вимоги;
порядок здійснення міжнародного прямого факторингу, зокрема, обґрунтовано, що коли клієнт та фактор є резидентами (за наявності у фактора генеральної ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій), а боржник – нерезидентом, то і банки, і факторингові компанії, які виступають як фактори, мають підстави для надання фінансування своїм клієнтам в іноземній валюті без отримання індивідуальної ліцензії, за умови визнання Національним банком України грошових коштів у вигляді іноземної валюти у цьому випадку послугою з фінансування, а не засобом платежу;
критерії класифікації факторингу на «конвенційний» та «конфіденційний» з уточненням, що підставою такого поділу може бути лише умова повідомлення боржника про відступлення права грошової вимоги.
Отримали подальший розвиток положення щодо:
класифікації факторингу за низкою критеріїв шляхом їх консолідації у класичну, інноваційну та застарілу групи;
ціни договору факторингу, до якої запропоновано включати суму винагороди фактору за надання фінансування та інших послуг, що передбачаються договором;
здійснення факторингу передусім небанківськими установами через обґрунтування такої форми організації факторингової діяльності як найбільш ефективної;
порядку застосування нормативних актів учасниками ринку міжнародних факторингових послуг, зокрема, запропоновано в якості загального правила використання: 1) Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг 1988 р.; 2) внутрішнього законодавства України, в якому першочергово доцільно спиратися на ГК України, Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Закон України «Про банки і банківську діяльність», ЦК України; 3) Принципів міжнародних комерційних договорів УНІДРУА.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані положення, висновки та пропозиції може бути використано в науково-дослідній роботі, практичній діяльності банків та інших суб’єктів, які виступають в якості факторів або звертаються за факторинговими послугами, навчальному процесі тощо. Крім того, висновки викладено у пропозиціях щодо вдосконалення ГК та ЦК України, Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», які наведено в проекті Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо факторингу.
Положення та висновки, сформульовані в дисертації, що мають дискусійний характер, можуть скласти підґрунтя для подальших наукових досліджень.
Результати дослідження використовуються в законопроектній роботі Верховної Ради України (лист Голови Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності № 04-37/10 - 237 від 14.05.2009 р.).
Окремі висновки та пропозиції, отримані в дисертації, використано у практичній діяльності: ПАТ «КБ «Промекономбанк» (довідка № 07-2606/ю від 26.06.2012 р.), Макіївського відділення ПАТ «Укрсоцбанк» (довідка б/н від 29.05.2012), департаментом фінансів та муніципального розвитку, управління економіки та інвестицій Виконавчого комітету Горлівської міської ради (довідка № 02-1931 від 19.06.2012 р.), ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Фільтр» (довідка № 1-179 від 20.06.2012 р.), ПАТ «Концерн Стирол» (довідка № 5316 від 02.07.2012 р.), Міський фонд підтримки підприємництва (м. Горлівка) (довідка № 37/И від 17.05.2012 р.).
Також результати дисертаційного дослідження використовуються в навчальному процесі, зокрема, вони знайшли своє відображення у викладанні дисциплін «Цивільне право», «Міжнародне право» – у ПВНЗ «Донецький університет економіки та права» (довідка № 2.01-293 від 26.06.2012 р. ); розробленні науково-методичних матеріалів з курсів «Цивільне право», «Фінансове право», «Фінансовий ринок» – в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини МОНмолодьспорту України (довідка № 1110/01 від 05.06.2012 р.); «Господарське право», «Міжнародне приватне право» – в Донбаському державному технічному університеті МОНмолодьспорту України (довідка № 1169-04 від 08.06.2012 р.).
Особистий внесок здобувачки. Основні наукові результати отримані авторкою самостійно на основі аналізу наукових публікацій, законодавства України та інших країн, міжнародних нормативних документів, вивчення практики судів щодо факторингу та правозастосовчої діяльності окремих суб’єктів на ринку факторингу. Усі опубліковані праці належать авторці особисто.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження доповідалися і обговорювалися в ході роботи низки конференцій, серед яких: Щорічна Міжнародна науково-практична конференція «Запорізькі правові читання» (Запоріжжя, 2009), Міжнародна науково-практична інтернет-конференція «Наукові здобутки на шляху до удосконалення правової системи» (Тернопіль, 2009), VI Міжнародна науково-практична конференція «Nauka i inovwacja-2010» (Польща, Пшемишль, 2010), І Міжнародна науково-практична інтернет-конференція «Гармонізація правових засад підприємництва» (Луганськ, 2010), VII Міжнародна науково-практична конференція «Aktualni vymozenosti vedy – 2011» (Чехія, Прага, 2011), IX Міжнародна науково-практична інтернет-конференція «Економіко-правові дослідження у ХХІ столітті: правові засоби захисту національної економіки» (Донецьк, 2012) тощо.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковано у 31 науковій статті, загальним обсягом 7,16 д.а., у тому числі 8 праць – у фахових наукових журналах і збірниках наукових праць.

bibliography

ВИСНОВКИ

Під час дослідження правового режиму факторингу отримано наступні результати та сформульовано такі висновки.
1. Виявлено, що для вирішення питання про час виникнення факторингу в літературі використовуються три підходи. Прихильники першого з них шукають витоки факторингу ще у стародавньому світі, другого – вважають місцем виникнення факторингу Англію (у XIII, XIV або XVI ст.) з подальшим розвитком у XIX ст. у США. Відповідно до третього підходу факторинг є американським продуктом XX ст. У роботі здійснено висновок, що частина елементів факторингу (наприклад, уступка вимоги) існують досить довгий час, проте їх поєднання саме в сучасному повному вигляді з’явилося у XX ст. у США, що й береться авторкою за точку відліку історії розвитку цього інституту.
2. Аргументовано, що відносини, подібні до факторингових, існували на теренах СРСР до 1989 р. (рік видання Державним банком СРСР листа «Про порядок здійснення операцій щодо відступлення постачальником банку права отримання платежу за платіжними вимогами за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги»), та з’ясовано, що суб’єкти системи матеріально-технічного постачання Радянського Союзу виконували функції, які на сьогодні здійснюють суб’єкти, що займаються факторингом, і в цій сфері складалися правовідносини, подібні до факторингових.
3. Запропоновано способи оптимізації діяльності та підвищення ефективності господарювання суб’єктів державної та комунальної форм власності через використання факторингу. Для полегшення доступу до факторингового обслуговування обґрунтовано доцільність залучення державних факторів і запровадження для них часткової компенсації плати за надані послуги з відповідного бюджету за умови прийняття на обслуговування дебіторської заборгованості державних та комунальних суб’єктів господарювання.
4. Вдосконалено підходи щодо історії розвитку факторингу в незалежній Україні, доведено хибність наявного в літературі підходу відносно того, що факторингові операції в Україні здійснюються лише з 2001 р.
5. За результатами аналізу матеріалів, звітів Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, побудовано діаграми, що відображають розвиток ринку факторингу за такими показниками, як кількість та вартість укладених договорів, співвідношення джерел надання фінансування за договорами факторингу (див. додатки А-В). Також за матеріалами, наведеними на офіційному сайті Factors Chain International, побудовано діаграми, що відображають розвиток факторингу у світі (див. додаток Д).
6. За результатами дослідження наукових підходів до визначення сутності факторингу виявлено, що одні автори вважають його видом кредитування, а інші наполягають на необхідності надання послуг не лише з «чистого» фінансування, а й інформаційних, страхових тощо, що свідчить про сприйняття науковою спільнотою підходу до розширеного тлумачення факторингу як комплексу послуг, а не лише надання кредиту. Більш обґрунтованим видається саме другий підхід, оскільки він враховує досвід країн, де факторинг використовується протягом тривалого часу і склалася певна практика у цій сфері.
7. Уточнено визначення факторингу, під яким запропоновано розуміти господарську діяльність, що здійснюється суб’єктом зі спеціальною правосуб’єктністю (фактором) і пов’язана з відступленням або взяттям на себе зобов’язань щодо відступлення йому іншою особою (клієнтом) права вимоги у грошовій формі для отримання попередньої або наступної компенсації вартості такої вимоги, ведення обліку щодо відповідної дебіторської заборгованості, пред’явлення до сплати рахунків, захисту від невиконання зобов’язань боржником та інших послуг, пов’язаних із даною вимогою.
8. Визначено види факторингу за рядом підстав. Наявні підходи щодо класифікації факторингу розподілено на групи: 1) класична (підходи містяться в достатній кількості джерел, а також вже є наявними у присвячених факторингу розділах підручників (класифікації факторингу за місцем проведення (внутрішній та міжнародний); залежно від умови права регресу фактора до клієнта (з правом та без права регресу); за місцезнаходженням фактора у міжнародному факторингу (експортний та імпортний), за підставою факту повідомлення боржника (відкритий та прихований (закритий)) тощо); 2) застаріла (класифікації, які не є актуальними на сьогодні (розподіл факторингових договорів залежно від предмету правочину на прості та вексельні)); 3) інноваційна (класифікуються відносно нові види факторингу, більшість із них зазначаються лише в науковій періодиці і певною мірою ще є дискусійними (е-факторинг, оптовий факторинг тощо)).
9. Вдосконалено наявний у літературі підхід до співвідношення факторингу та форфейтингу (запропоновано розмежовувати їх, не вважаючи різновидами або аналогами один одного), використання понять «конвенційний» та «конфіденційний» факторинг (запропоновано застосовувати їх лише під час визначення видів факторингу залежно від умови повідомлення боржника про відступлення права вимоги).
10. Вдосконалено окремі аспекти використання термінології, зокрема, застосування понять «вид», «модель» та «схема» факторингу.
11. Визначено одночасність розвитку інституту факторингу у двох галузях права: відповідні норми достатньо докладно закріплено як у цивільному, так і в господарському законодавстві. За результатом аналізу національної правової бази виявлено, що правовідносини щодо факторингу найбільш точно відповідають предмету регулювання ГК України, а не ЦК України.
12. Виявлено, що в науці на сьогодні є більш розвиненим цивільно-правовий підхід до визначення місця факторингу у системі права, в межах якого вирізняються два напрямки: «чистих» цивілістів, які розглядають факторинг лише з точки зору цивільного права, та науковців, які хоч і визнають примат цивільного права, проте вважають договір факторингу змішаним, таким, що регулюється двома галузями одночасно. Останнім часом відбувається розвинення цього напрямку і з позиції науки господарського права.
13. За результатами аналізу судової практики (оглядовий аналіз понад семи тисяч, ретельне дослідження більше двохсот документів) виявлено, що питома вага спорів, які стосуються факторингу, розглядаються в рамках господарського судочинства. Крім того, достатньо розповсюдженими є ситуації, коли загальний суд відмовляє у розгляді позовної заяви в порядку цивільного судочинства, мотивуючи це тим, що дана категорія справ має розглядатися господарським судом. Здійснено висновок, що на практиці відносини щодо факторингу мають саме господарсько-правову природу. Аналіз зарубіжної наукової думки та Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг дозволив підтвердити це припущення.
14. З урахуванням обґрунтованої господарської приналежності факторингу та в рамках Концепції модернізації господарського законодавства на базі ГК України запропоновано розмежування відповідних положень ГК та ЦК України із внесенням загальних норм про факторинг до ГК України (зокрема, включення до глави 35 цього акту параграфу 5 «Факторинг», який складатиметься з наступних статей: ст. 365-1 «Загальні положення про факторинг»; ст. 365-2 «Договір факторингу»; ст. 365-3 «Правовий статус фактора»; ст. 365-4 «Правовий статус клієнта»; ст. 365-5 «Правовий статус боржника» (докладний зміст їх буде розкрито далі)) та застосування положень ЦК України субсидіарно до спеціального законодавства у цій сфері.
15. Запропоновано уточнення визначення договору факторингу як договору, за яким одна сторона (клієнт) відступає або зобов'язується відступити другій стороні (фактору) своє наявне або майбутнє право грошової вимоги до третьої особи (боржника), а фактор гарантує фінансування клієнта шляхом передання або зобов'язання щодо передання грошових коштів у розпорядження клієнта за плату, надання інших послуг, пов’язаних із правом вимоги, що відступається.
16. Встановлено, що даний договір є оплатним, консенсуальним або реальним, ризиковим; у разі відступлення майбутніх прав – фідуціарним; у випадку забезпечення виконання зобов’язань за допомогою договору факторингу, останній є таким, що укладається під умовою.
17. Висунуто пропозицію розуміти під ціною договору факторингу суму винагороди фактору за надання фінансування та інших послуг, що передбачаються договором.
18. Піддано критиці думку стосовно необхідності визначення в законодавстві більш широкого кола істотних умов як загального правила. Запропоновано максимально докладно закріплювати в договорі предмет, строк та ціну, особливо приділяючи увагу предмету відповідного договору.
19. Обґрунтовано доцільність створення факторів окремо від банків, з можливістю отримання від останніх фінансування, або у вигляді компаній змішаного типу для вдосконалення організації факторингової діяльності в Україні.
20. Аргументовано, що фактором у договорі факторингу має бути фінансова установа, а за умови отримання спеціальної ліцензії – й інший суб’єкт підприємницької діяльності.
21. Запропоновано встановити, що клієнтом за договором факторингу має бути суб’єкт господарювання, а не суб’єкт підприємницької діяльності.
22. Внесено пропозицію про те, що боржником за договором факторингу має виступати не будь-яка особа, а суб’єкт господарювання.
23. Аргументовано покладання обов’язку зі сповіщення боржника про відступлення права вимоги, яке відбулося, на клієнта у договорі факторингу.
24. Внесено пропозицію стосовно надсилання під час сповіщення боржника про здійснене відступлення права грошової вимоги самого письмового повідомлення та матеріалів, необхідних для доведення факту відступлення права вимоги (засвідчених копій документів, на підставі яких виникло останнє, витяг із договору між фактором та клієнтом, де визначаються сторони та право вимоги, яке відступається тощо).
25. Обґрунтовано положення про те, що повідомлення боржника має здійснюватися не пізніше наступного робочого дня після відступлення права вимоги. Запропоновано обмежити строк реалізації боржником права щодо витребування додаткових доказів відступлення сімома днями, перебіг яких має починатися з моменту отримання ним повідомлення про відступлення права вимоги; при цьому необхідною є заборона боржнику протягом даного часу здійснювати виконання первісному кредитору, а у випадку, якщо боржник прострочив виконання та така затримка тягне за собою накладення пені або штрафів, призупинити нарахування останніх до моменту надання необхідних доказів.
26. Виявлено проблеми реалізації можливостей Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг 1988 р. в Україні, запропоновано шляхи їх подолання. Обґрунтовано хибність припущень щодо необхідності розвинення положень про міжнародний факторинг в окремому законі, а також – недоцільність приєднання України до Конвенції ООН про відступлення дебіторської заборгованості в міжнародній торгівлі 2001 р.
27. Обґрунтовано, що особи, які не є членами міжнародних факторингових об’єднань Factors Chain International та International Factors Group, не мають права використовувати у своїй практиці положення формулярного права цих угруповань, зокрема, DEX (Rules for Data Exchange and for Specific Products) та GRIF (General Rules for International Factoring).
28. Внесено пропозицію щодо кола нормативних актів, на які доцільно спиратися особам, які користуються міжнародним факторингом або надають відповідні послуги, зокрема, запропоновано в якості загального правила використання: 1) Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг 1988 р.; 2) внутрішнього законодавства України, в якому першочергово необхідно звернутися до Господарського кодексу України, Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Закону України «Про банки і банківську діяльність», Цивільного кодексу України; 3) Принципів міжнародних комерційних договорів УНІДРУА. При цьому кожна наступна позиція має застосовуватися за умови недостатнього рівня регулювання відносин попередньою. Слід відзначити, що дану пропозицію має бути реалізовано після прийняття змін до національного законодавства, запропонованих у дисертаційній роботі.
29. Внесено пропозицію щодо застосування у правовому регулюванні відносин за договорами міжнародного факторингу, що не підпадають під дію Конвенції 1988 р., кола нормативних актів, запропонованого для міжнародного факторингу в контексті даної Конвенції, без використання першої позиції. Тобто, пропонується застосовувати до відповідних відносин внутрішнє законодавство України (до якого включено ГК України, Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Закон України «Про банки і банківську діяльність», ЦК України) та, якщо норм цих актів буде недостатньо, Принципи міжнародних комерційних договорів УНІДРУА.
30. Обґрунтовано необхідність визначення факторингу внутрішнього та міжнародного як різних технологій і формування до кожного з них окремого підходу, що має стати предметом подальшої науково-дослідної роботи.
31. Доведено, що міжнародний факторинг може не передбачати фінансування за умови, що відповідно до договору надаються щонайменше дві з інших послуг, зазначених у Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг 1988 р.
32. Розглянуто варіанти здійснення міжнародного прямого факторингу, визначено проблеми, які є найбільш типовими в кожній ситуації, запропоновано окремі способи їх вирішення. Зокрема:
у випадку, коли боржник та фактор знаходяться на території України, а клієнт – за кордоном, виявлено, що основна проблема пов’язана з неможливістю вільного розрахунку між боржником та фактором в іноземній валюті. У цій ситуації запропоновано здійснювати дані платежі з індивідуальною ліцензією Національного банку України, обов’язок отримання якої покласти на фактора;
у ситуації, якщо клієнт та фактор є резидентами, а боржник – нерезидентом, ключовим питанням також є проблемність розрахунку в іноземній валюті між резидентами, в цьому разі – клієнтом та фактором. Обґрунтовано, що за наявності генеральної ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій і банки, і факторингові компанії мають підстави для надання фінансування своїм клієнтам в іноземній валюті без отримання індивідуальної ліцензії. Для попередження виникнення конфліктних ситуацій дане положення запропоновано закріпити в листі-роз’ясненні Національного банку України. Побудованим такий лист повинен бути саме на тих підставах, що грошові кошти у вигляді іноземної валюти у цьому випадку передаються в межах надання послуги з фінансування і не є засобом платежу;
у випадку, коли фактор знаходиться на території України, а боржник та клієнт – за кордоном, виявлено, що небезпечною може стати операція, коли здійснюється факторинг з фінансуванням, яке надається клієнту до сплати фактору з боку боржника, оскільки є можливими проблеми з неповерненням валютної виручки. У даній ситуації запропоновано рекомендувати факторам, по-перше, укладати договори міжнародного факторингу без фінансування, включати до умов відповідного договору положення про сплату клієнтові лише після виконання боржником грошового зобов’язання. По-друге, укладати подібні договори з регресом до постачальника. І, по-третє, за неможливості вказаного вище, доцільним є укладення договору зі страхуванням відповідних ризиків;
у ситуації, коли клієнт знаходиться на території України, а боржник та фактор – за кордоном, визначено, що можливим є притягнення клієнта до відповідальності за недоотримання валютної виручки, якщо фактор буде перераховувати клієнту кошти, отримані від боржника, з вирахуванням факторської винагороди, як це зазвичай передбачається договором факторингу. Запропоновано вирішити дану проблему через перерахування фактором усієї валютної виручки, яку отримано від боржника, на рахунок, що відкрито на ім’я клієнта, але до якого останній матиме доступ лише тоді, коли перерахує з іншого рахунку до фактора всю суму факторської винагороди. Таким чином, з-за кордону до клієнта буде зараховано повну суму валютної виручки.
33. Запропоновано рекомендувати сторонам використовувати електронний документообіг лише з попереднім визначенням у договорі факторингу правил, за якими він може здійснюватися.
34. Внесено ряд пропозицій щодо процедури надання повідомлення боржнику про відступлення права вимоги із застосуванням електронного документообігу. Зокрема: 1) запропоновано здійснення повідомлення за допомогою тих засобів та форм зв’язку, які використовувалися під час обговорення умов, виконання тощо первісного контракту (з тих же електронних адрес, на бланку визначеного виду та ін.); 2) обґрунтовано доцільність використання при підготовці повідомлення окремих положень щодо оформлення електронних документів у частині вимог до формування та передання даних, які визначено в Порядку подання та обігу електронних документів державному реєстратору, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 19 серпня 2011 р. № 2010/5. Так, запропоновано дотримуватися вимог до сканування паперових носіїв, вказаних у п. 2.3, використовувати положення п. 2.5 щодо оформлення електронних документів.
35. Запропоновано під міжнародним факторинговим розуміти договір, який передбачає перетинання кордону товарами, роботами, послугами за первісним договором купівлі-продажу (поставки), та/або – перетинання кордону послугами, що визначаються договором факторингу, та відповідно до якого надається комплекс з щонайменше двох послуг (фінансування постачальника, включаючи надання позики та здійснення авансових платежів; ведення обліку (головної бухгалтерської книги) щодо дебіторської заборгованості; пред'явлення до сплати грошових вимог; захист від несплат боржників), які поєднуються в будь-якому сполученні.
36. Обгрунтовано необхідність та запропоновано викладення ст. 350 ГК України наступним чином:
«Стаття 350. Факторингові операції
1. Банк має право укласти договір факторингу, за яким він передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи.
2. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України та національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг».
37. Обґрунтовано доцільність та сформульовано варіант викладення параграфу 5 «Факторинг» глави 35 «Особливості правового регулювання фінансової діяльності» ГК України наступним чином:
«Стаття 365-1. Загальні положення про факторинг
1. Факторинг є господарською діяльністю, що здійснюється суб’єктом зі спеціальною правосуб’єктністю (фактором) та пов’язана з відступленням або взяттям на себе зобов’язань щодо відступлення йому іншою особою (клієнтом) права вимоги у грошовій формі для отримання попередньої або наступної компенсації вартості такої вимоги, ведення обліку щодо відповідної дебіторської заборгованості, пред’явлення до сплати рахунків, захисту від невиконання зобов’язань боржником та інших послуг, пов’язаних із даною вимогою.
2. Загальні умови та порядок здійснення факторингової діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, нормативно-правовими актами Національного банку України та національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.
3. Суб’єктами відносин щодо факторингу є фактор, клієнт та боржник.
Стаття 365-2. Договір факторингу
1. За договором факторингу одна сторона (клієнт) відступає або зобов'язується відступити другій стороні (фактору) своє наявне або майбутнє право грошової вимоги до третьої особи (боржника), а фактор гарантує фінансування клієнта шляхом передання або зобов'язання щодо передання грошових коштів у розпорядження клієнта за плату, надання інших послуг, пов’язаних із правом вимоги, що відступається.
2. У випадку передання майбутньої вимоги, вона вважається переданою фактору з моменту виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цьому випадку додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
3. Наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі припускається лише у випадку, якщо це прямо встановлено відповідним договором факторингу, при цьому новий договір регулюється положеннями цього Кодексу.
4. Договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.
Стаття 365-3. Правовий статус фактора
1. Фактором може бути фінансова установа, а за умови отримання ліцензії – й інший суб’єкт підприємницької діяльності.
2. Якщо фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває право на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, та не має права стягувати з клієнта різницю, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
3. Якщо відступлення права грошової вимоги здійснюється з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, останній повинен надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу.
4. Після повернення клієнтом фінансування та сплати встановлених договором сум за користування коштами фактор зобов’язаний повернути йому право вимоги, яке відступалося.
5. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, фактор має право отримати з клієнта залишок боргу.
Стаття 365-4. Правовий статус клієнта
1. Клієнтом у договорі факторингу є суб’єкт господарювання.
2. Клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу.
3. Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред'явлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу.
4. У разі порушення домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження клієнт несе передбачену договором з боржником відповідальність за таке порушення.
Стаття 365-5. Правовий статус боржника
1. Боржником є суб’єкт господарювання, зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, та названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Боржник має право протягом семи робочих днів вимагати надання йому доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо ці докази не будуть надані протягом такого ж строку з моменту здійснення запиту про них, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Виконання боржником грошової вимоги факторові звільняє його від відповідних зобов’язань перед клієнтом.
2. Якщо фактор пред'явив боржнику вимогу здійснити платіж, боржник має право пред'явити до заліку свої грошові вимоги, що ґрунтуються на договорі боржника з клієнтом, які виникли у боржника до моменту, коли він одержав повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові.
Боржник не може пред'явити факторові вимоги до клієнта, які виникли у зв'язку з порушенням умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.
3. У разі порушення клієнтом своїх обов'язків за договором, укладеним з боржником, боржник не має права вимагати від фактора повернення сум, уже сплачених йому за відступленою грошовою вимогою, якщо боржник має право одержати ці суми безпосередньо від клієнта.
4. Боржник, який має право одержати безпосередньо від клієнта суми, сплачені факторові за відступленою грошовою вимогою, може вимагати повернення цих сум фактором, якщо фактор не виконав свого зобов'язання передати клієнтові грошові кошти, пов'язані з відступленням права грошової вимоги, або передав клієнтові грошові кошти, знаючи про порушення клієнтом зобов'язання перед боржником, пов'язаного з відступленням права грошової вимоги.».
38. Аргументовано виключення з глави 73 ЦК України ст. 1078-1086, викладення її наступним чином:
«Глава 73. Факторинг
Стаття 1077. Законодавство щодо факторингу
Відносини щодо факторингу регулюються цим Кодексом у частині, не врегульованій спеціальним законодавством.».
39. Обгрунтовано внесення до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» наступних змін:
- викладення ч. 1 ст. 5 таким чином:
«Стаття 5. Право на здійснення операцій з надання фінансових послуг
1. Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, юридичними особами та фізичними особами – підприємцями.»;
- вдосконалення ч. 5 ст. 5 шляхом викладення даної норми наступним чином:
«Стаття 5. Право на здійснення операцій з надання фінансових послуг
…
5. Надання факторингових послуг має здійснюватися з урахуванням вимог Господарського кодексу України, іншого законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України та національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Особа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов'язаного з цим ведення обліку грошових вимог, гарантування виконання боржником свого обов'язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред'явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника.»;
- викладення ч. 1 ст. 34 наступним чином:
«Стаття 34. Обов'язковість ліцензування
1. Уповноважений орган у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами:
1) страхової діяльності;
2) діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення;
3) надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів;
4) діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб;
5) діяльності з надання факторингових послуг – у випадках, визначених законодавством.».
40. Запропоновано доповнити ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» п. 46 наступного змісту:
«46) надання факторингових послуг, яке провадиться суб’єктами підприємницької діяльності, що не належать до фінансових установ.».
41. Запропоновано внесення наступних змін до Закону України «Про банки і банківську діяльність»:
- формулювання ч. 3, 4 ст. 47 таким чином:
«До банківських послуг належать:
1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб;
2) відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах;
3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;
4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені;
5) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
6) лізинг;
7) факторингові послуги: фінансування під відступлення права грошової вимоги (включаючи надання позики та здійснення авансових платежів), пов’язане з цим ведення обліку (головної бухгалтерської книги) щодо дебіторської заборгованості, пред’явлення до сплати грошових вимог від імені клієнтів або від свого імені, захист від несплат боржників, надання консультаційних та інформаційних послуг тощо.
Банківські послуги, перелічені у пунктах 1-3, дозволяється надавати виключно банку.»;
- викладення ч. 1 ст. 49 наступним чином: «Як кредитні в цій статті розглядаються операції, зазначені в пунктах 3-6 частини 3 статті 47 цього Закону.». 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Вакулюк В.С. Синергетическая модель управления предприятием : автореф. дис. ... канд. экон. наук : спец. 08.00.05 – экономика и управление народным хозяйством / Вадим Сергеевич Вакулюк. – Казань, 2011. – 24 с.
2. Глебов В.Ю. Повышение эффективности функционирования промышленного предприятия на основе комплексного управления задолженностью : автореф. дис. ... канд. экон. наук : спец. 08.00.05 – экономика и управление народным хозяйством / Вадим Юрьевич Глебов. – М., 2010. – 24 с.
3. Лефель А.О. Факторинг как инструмент финансирования оборотных средств предприятий : дис. ... канд. экон. наук : спец. 08.00.05 – экономика и управление народным хозяйством / Александр Олегович Лефель. – М., 2006. – 200 с.
4. Минеев А.Д. Эффективность факторинговых операций коммерческих банков : дис. ... канд. экон. наук : спец. 08.00.10 – финансы, денежное обращение и кредит / Андрей Дмитриевич Минеев. – М., 1998. – 221 с.
5. Суслов С.А. Управление фондами обращения в цепи поставок промышленного предприятия : автореф. дис. ... канд. экон. наук : спец. 08.00.05 – экономика и управление народным хозяйством ; спец. 08.00.10 – финансы, денежное обращение и кредит / Сергей Александрович Суслов. – Челябинск, 2009. – 23 с.
6. Назарчук Н.П. Факторинг – основа финансовой стабильности предприятия / Н.П. Назарчук, М.А. Куликова // Глобальный научный потенциал.– СПб. : ТМБпринт.– 2011.–№ 9.–С. 89-97.
7. Бучик Т. А. Роль факторинга в управлении оборотным капиталом / Т.А. Бучик// Науковий вісник ЧДІЕУ. – 2008. – № 1. – С. 178 – 186.
8. Юридична енциклопедія : в 6 т. / ред. кол. : Ю. С. Шемшученко (гол. ред. кол.) та ін. – К. : Укр. енцикл., 1998. – Т. 5. – 736 с.
9. Великий енциклопедичний юридичний словник / за ред. акад. НАН України Ю.С. Шемшученка. – К. : Юридична думка, 2007. – 992 с.
10. Пальчук О.І. Факторинг на ринку фінансових послуг : монографія / О.І. Пальчук ; НАН України, Ін-т світ. економіки і міжнар. відносин. – К., 2011. – 164 с.
11. Лобанова Н.И. Финансирование: факторинг и форфейтинг / Н.И. Лобанова // Международные банковские операции. – 2006. – №4. – С. 96-100.
12. История развития и современная мировая практика факторинга [Електронний ресурс] // Офіційний сайт рейтингового агентства «Эксперт РА». – Режим доступу : http://www.raexpert.ru/researches/factoring/factoring/part2/ (станом на 01.07.2012).
13. Гвоздев Б.З. Факторинг в системе управления организацией : дис. ... канд. экон. наук : спец. 08.00.05 – экономика и управление народным хозяйством / Борис Зиновьевич Гвоздев. – М., 2000. – 140 с.
14. Чапичадзе Я.А. Договор факторинга : дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 – гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право / Яна Александровна Чапичадзе. – Х., 2000. – 191 с.
15. Кожина Л.М. Снижение риска выполнения факторинговых операцій : автореф. дис. ... канд. экон. наук : спец. 08.00.10 – финансы, денежное обращение и кредит / Людмила Михайловна Кожина. – М., 2008. – 27 с.
16. Иваш И.И. Факторинговые операции: сущность и особенности проведения в Республике Беларусь : метод. пособие Белорусского гос. экон. ун-та / И.И. Иваш. – Минск : БГУ, 2005. – 27 с.
17. Савран О. Факторинг як засіб фінансування капіталу / О. Савран // Юридичний журнал. – 2007. – №5. – С. 101-102.
18. Гасников К.Д. Сравнительная характеристика договора финансирования под уступку денежного требования (факторинга) по праву России и Англии : дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 – гражданское право; предпринимательское право; семейное право; международное частное право / Кирилл Дмитриевич Гасников. – М., 2005. – 214 c.
19. Герценштейн О.В. Договор финансирования под уступку денежного требования : дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 – гражданское право; предпринимательское право; семейное право; международное частное право / Ольга Витальевна Герценштейн. – Иркутск, 2004. – 206 c.
20. Госснаб СССР [Електронний ресурс] // Терминологический словарь логиста. – Режим доступу : http://www.slovalogista.ru/index.php?id=297/ (станом на 01.07.2012).
21. Об утверждении Положения о государственном комитете Совета Министров СССР по материально-техническому снабжению (ГОССНАБЕ СССР) : Постановление Совета Министров СССР от 15 мая 1969 г. № 352 // СП СССР. – 1969. – № 13. – С. 69.
22. Шор Л.М. Правовые вопросы снабжения и сбыта / Л.М. Шор. – М. : Экономика, 1972. – 55 с.
23. Соловьев Д.Е. Оптимизация системы материально-технического обеспечения как фактор повышения эффективности производства : дис. ... канд. экон. наук : спец. 08.00.05 – экономика и управление народным хозяйством / Дмитрий Евгеньевич Соловьев. – М., 2004. – 194 с.
24. Приходько А.А. Договор международного факторинга в международном частном праве : дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 – гражданское право; предпринимательское право; семейное право; международное частное право / Анна Александровна Приходько. – М., 2004. – 234 с.
25. Для чего нужен факторинг [Електронний ресурс] // Офіційний сайт ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України». – Режим доступу : http://www.eximb.com/rus/corporate/factoring/role/ (станом на 01.07.2012).
26. Руда О.Л. Факторинг: основні переваги та недоліки перед кредитуванням [Електронний ресурс] [доповідь на конференції] / О.Л. Руда. – Режим доступу : http://www.rusnauka.com/2_KAND_2008/Economics/26074.doc.htm (станом на 01.07.2012).
27. Каменский П.В. Мир в III тысячелетии [Електронний ресурс] / П.В. Каменский. – Режим доступу : http://metal-profi.ru/library/mir_v_III.htm (станом на 01.07.2012).
28. Андреева А. Мировой опыт госзакупок [Електронний ресурс] / А. Андреева // Бюджет. – 2008. – № 10. – С. 20–25. – Режим доступу : http://bujet.ru/article/2895.php (станом на 01.07.2012).
29. Мєдвєдєв Д.М. Розвиток державного сектора економіки в Україні : автореф. дис.. канд. екон. наук : спец. 08.02.03 – організація управління, планування і регулювання економіки / Дмитро Миколайович Мєдвєдєв ; НАН України, Ін-т економіки пром-сті. – Донецьк, 2006. – 20 с.
30. Шкільняк М. Особливості механізму управління державною власністю в Україні / М. Шкільняк // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. – 2008. – № 12. – С. 12-16.
31. Бондаренко Н.В. Особливості управління державним сектором економіки України | Н.В. Бондаренко // Держава та регіони. Сер. : Економіка та підприємництво. – 2011. – № 5. – С. 21-27.
32. Проблемы теории и практики развития городской хозяйственной системы : монография / С.В. Богачев, М.В. Мельникова, А.А. Лукьянченко и др. ; НАН Украины, Ин-т экономико-правовых исследований. – Донецк : Юго-Восток, Лтд, 2006. – 381 с.
33. Іртищева І.О. Факторинг як напрям стратегічного розвитку фінансового забезпечення агропродовольчої сфери [Електронний ресурс] / І.О. Іртищева, І. С. Крамаренко // Вісник Харківського НАУ ім. В.В. Докучаєва. Сер. : Економічні науки. – 2011. – № 8. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Chem_Biol/Vkhnau_ekon/2011_8/pdf/03.pdf (станом на 02.07.2012).
34. Ружицький А.В. Використання сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості для підвищення рівня економічної безпеки підприємства / А.В. Ружицький, О.О. Томчишен // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». – 2011. – № 720. – С. 411 – 415.
35. Стельмах М.В. Факторинг як форма управління дебіторською заборгованістю підприємства / М.В. Стельмах // Економічний аналіз : зб. наук. праць каф. екон. аналізу і статистики Терноп. нац. екон. ун-ту. – Тернопіль, 2011. – Вип. 8. – Ч. 2. – С. 327-332.
36. Джабраілов Р.А. Господарська правосуб’єктність міста: теорія і практика : монографія / Р.А. Джабраілов ; НАН України, Ін-т економіко-правових досліджень. – Донецьк : Ноулідж, 2010. – 455 с.
37. Мамутов В.К. Правовое обеспечение экономического суверенитета в условиях международной интеграции [Раздел к докладу по исследовательскому проекту «Национальный суверенитет Украины в условиях глобализации»] / В.К. Мамутов, ОА. Ашурков, Г.Д. Джумагельдиева ; под ред. В.К. Мамутова. – Донецк : ИЭПИ, 2011. – 105 с.
38. Гарагонич О.В. Правове регулювання підприємницької діяльності в Чеській та Словацькій республіках / О.В. Гарагонич, Ю.М. Бисага ; Ужгородський нац. ун-т. Юридичний факультет. – Ужгород : Ліра, 2005. – 176 с.
39. Савченко В.Ф. Планування і прогнозування: еволюційні зміни та ситуація в Україні [Електронний ресурс] / В.Ф. Савченко // Чернігівський науковий часопис. Сер. 1 : Економіка і управління. – 2011. – № 2. – С. 12-20. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/Chnch_ekon/201