СУДОВІ АКТИ В ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

brief description

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПРАВОВИХ НАУК УКРАЇНИ
НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ПРИВАТНОГО ПРАВА І ПІДПРИЄМНИЦТВА

На правах рукопису

КОТ ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ

УДК 346.14+346.9

СУДОВІ АКТИ
В ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Спеціальність: 12.00.04 – господарське право; господарсько-процесуальне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
доктор юридичних наук, професор,
академік Національної академії
правових наук України
Щербина Валентин Степанович

Київ - 2011
Зміст

Вступ …………………………………………………………………. 4 -11

Розділ 1. Поняття, види та правова природа судових актів у
господарському процесі …………………………………………… 12-59
1.1. Поняття судових актів у господарському процесі та їх
правовий режим ………………………………………………. ……. 12-20
1.2. Види судових актів у господарському процесі ………………. 20-35
1.3. Правова природа судових актів у господарському процесі …. 35-42
1.4. Становлення і формування інституту судових актів у
господарському процесі (історичний аспект) …………………….. 42-53
Висновки до Розділу 1 ……………………………………………… 53-59

Розділ 2. Особливості правового режиму окремих видів судових
актів у господарському процесі ………………………………… 60-136
2.1. Рішення суду в господарському процесі ……………………. 60-109
2.2. Постанови суду в господарському процесі ………………… 109-118
2.3. Ухвали суду в господарському процесі ……………………. 118-131
Висновки до Розділу 2 …………………………………………… 131-136

Розділ 3. Законна сила судових актів у господарському
процесі ……………………………………………………………. 137-177
3.1. Поняття законної сили судових актів у господарському
процесі ............................................................................................. 137-143
3.2. Властивості законної сили судових актів у господарському
процесі ……………………………………………………………. 143-161
3.3. Межі дії законної сили судових актів у господарському
процесі ……………………………………………………………. 161-173
Висновки до Розділу 3 …………………………………………… 174-177

Висновки …………………………………………………………. 178-193
Список використаних джерел ………………………………… 194-213

Вступ
Актуальність теми. Проведення «великої» судової реформи в Україні в умовах становлення ринкових відносин вимагає суттєвого оновлення господарського процесуального законодавства шляхом прийняття нового процесуального закону, покликаного забезпечити високий рівень здійснення правосуддя господарськими судами у формі господарського судочинства і захист майнових прав та інтересів учасників господарських відносин.
Було б перебільшенням стверджувати, що на всі питання стосовно вимог, що пред’являються до судових актів у господарському процесі, вже є відповіді в господарському процесуальному чи цивільному процесуальному праві, а тому потреба в подальших дослідженнях їх правового режиму відпала. Стосовно одних і тих самих питань існують різні відповіді, що зумовлено різними концептуальними підходами і поглядами, їх дискусійним характером, відсутністю загальної концепції щодо правомірності судових актів. У процесуальному законі відсутній також чіткий перелік вимог, що пред’являються до судових актів, зокрема, щодо судового рішення, існують суперечності у визначенні поняття і змісту таких вимог, як повнота, визначеність, безумовність судового акта, а також вимоги щодо судового акта як процесуального документа стосовно його правової культури і мови викладення.
Зазначена обставина обумовлює актуальність проведення поглиблених теоретичних досліджень різних правових інститутів господарського процесуального права, серед яких помітне місце посідає інститут судових актів. За своїм предметом і поставленими завданнями дисертаційна робота спрямована на розв’язання існуючих у цій сфері проблем і є необхідною і своєчасною як для науки господарського процесуального права, так і для законодавчої та правозастосовної судової практики.
Судові акти виносяться на різних стадіях господарського процесу: вони завершують певні стадії розгляду справи, супроводжують діяльність суду щодо здійснення правосуддя в господарських відносинах, починаючи з порушення провадження у справі і завершуючи винесенням заключного судового акту. Незважаючи на певні розбіжності судові акти (рішення ухвали, постанови) мають багато спільних рис, що зумовлює потребу у їх комплексному дослідженні.
В науці господарсько-процесуального права України відсутні комплексні наукові дослідження, що стосуються судових актів у господарському судочинстві. Винятком є дисертація Григор’євої В.В. «Правовий режим судового рішення у господарському процесі» (Донецьк, 2009 р.), проте в ній не досліджуються питання щодо поняття, видів та правової природи судових актів господарського суду, а також щодо правового режиму постанов та ухвал господарського суду.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України (протокол № 7 від 15 липня 2009 р.). Робота виконана відповідно до наукової теми «Проблеми правового забезпечення державного регулювання та управління в сфері підприємницької діяльності» (номер державної реєстрації 0108U000491), внесена до плану роботи Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Національної академії правових наук України.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у визначенні правового режиму судових актів у господарському процесі.
Відповідно до поставленої мети визначено основні завдання дисертаційного дослідження:
визначення поняття та видів судових актів в господарському процесі, а також критеріїв віднесення судових документів до судових актів;
з’ясування правової природи судових актів у господарському процесі і їх місця в системі актів державних органів;
уточнення поняття та змісту (елементів) правового режиму судових актів у господарському процесі;
з’ясування правового режиму рішення господарського суду і його відповідності вимогам законодавства;
з’ясування правового режиму постанов апеляційної та касаційної інстанцій, а також постанов Верховного Суду України у господарських справах;
з’ясування правового режиму ухвал господарського суду;
уточнення переліку властивостей (компонентів) законної сили судових актів в господарському процесі та меж її (законної сили) дії;
розробка та наукове обґрунтування пропозицій, спрямованих на удосконалення господарського процесуального законодавства.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються при здійсненні правосуддя у формі господарського судочинства.
Предметом дослідження є правовий режим судових актів у господарському процесі України.
Методи дослідження. Дисертаційне дослідження ґрунтується на використанні загальнонаукових та спеціальних методів юридичної науки. Діалектичний метод дозволив проаналізувати чинне господарське процесуальне законодавство і практику його застосування; системний – дозволив з’ясувати проблеми визначення правового режиму судових актів у господарському процесі; історико-правовий метод використано при дослідженні становлення і формування інституту судових актів у господарському процесі; порівняльно-правовий – при порівняльному аналізі відповідних норм господарського процесуального, цивільного процесуального та адміністративного процесуального законодавства, а також законодавства про судоустрій; формально-юридичний метод застосовано при формулюванні пропозицій щодо створення нових правових норм і вдосконалення чинних положень нормативно-правових актів. Застосування цих та інших методів дозволило здійснити комплексне дослідження правового режиму судових актів у господарському процесі, сформулювати науково-теоретичні висновки і положення та практичні рекомендації, що мають ознаки наукової новизни.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням правового режиму судових актів (рішень, ухвал, постанов тощо) у господарському процесі.
Наукова новизна конкретизується в науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, основними з яких є такі:
Вперше:
сформульовано доктринальне визначення поняття судових актів у господарському процесі. Це встановлені законом документи, що виносяться господарськими судами, а також Верховним Судом України у межах їх компетенції при розгляді справ задля фіксації процедури розгляду справ (ухвали) і оформлення його правових наслідків (рішення, постанови або ухвали), а також при виконанні поза процесуальних повноважень, покладених законом на господарський суд;
обґрунтовано висновок щодо поділу судових актів господарського суду за їх правовою природою на процесуальні (акти, що виносяться господарським судом при розгляді справ задля фіксації процесуальних дій (ухвали, протоколи) і оформлення його (розгляду) правових наслідків (рішення, постанови або ухвали) і позапроцесуальні (рекомендаційні роз’яснення ВГСУ, інформаційні та оглядові листи) документи, що приймаються господарським судом у межах його компетенції;
обґрунтовано пропозицію щодо законодавчого закріплення права Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів, зокрема ВГСУ, давати спільні роз’яснення щодо практики застосування законодавства;
обґрунтовано доцільність відмови від такого виду виконавчого документа, як наказ господарського суду, і, натомість, запровадження в господарській юрисдикції єдиного для інших судів загальної юрисдикції (загальних і адміністративних) виконавчого документа, яким є виконавчий лист;
визначено перелік і класифіковано вимоги, яким має відповідати рішення господарського суду, як: а) акт органу судової влади; б) акт правозастосування; в) процесуальний документ;
обґрунтовано необхідність закріплення в процесуальному законі права господарського суду у разі відсутності матеріального законодавства, що регулює спірні відносини за участю суб’єктів господарювання України, застосувати аналогію закону або аналогію права;
на підставі аналізу міжнародно-правових актів та актів національного законодавства обґрунтовано висновок про те, що мовою господарського судочинства є українська мова. Це означає, що і судовий процес, і діловодство в господарських судах (у тому числі підготовка процесуальних документів) мають здійснюватися українською мовою;
обґрунтовано, що ухвала господарського суду є юридичним фактом, на підставі якого виникають, змінюються і припиняють господарські процесуальні права та обов’язки, а у передбачених законом випадках – їх права та обов’язки матеріального характеру, і з урахуванням цього запропоновано внести відповідні зміни до ч. 1 ст. 86 ГПК України;
обґрунтовано некоректність застосування при визначенні меж дії законної сили судових актів не лише у господарському процесі, але і в цивільному та адміністративному процесі, термінів «об’єктивний» і «суб’єктивний», і запропоновано вживати відповідно терміни «об’єктний» – для характеристики певних фактів і правовідносин (об’єктів) і «суб’єктний» – для окреслення кола осіб (суб’єктів), для яких судові акти є обов’язковими.
Удосконалено:
положення щодо поняття і змісту правового режиму судових актів у господарському процесі. Під правовим режимом судових актів пропонується розуміти сукупність встановлених господарським процесуальним законом ознак (елементів), що характеризують судовий акт як акт правосуддя у господарських правовідносинах. Зміст правового режиму судових актів складають такі встановлені господарським процесуальним законодавством елементи: а) поняття і види судових актів; б) форма, зміст та інші вимоги щодо певних видів судових актів; в) порядок і місце прийняття судових актів; г) порядок оголошення та момент набрання законної сили судовими актами; ґ) правові наслідки набрання законної сили судовими актами, властивості (компоненти) законної сили судових актів та об’єктні і суб’єктні межі її дії; д) порядок усунення недоліків судових актів судами, що винесли ці акти; е) підстави та порядок оскарження і подання заяв про перегляд судових актів до судів вищих інстанцій; є) межі втручання судів вищих інстанцій у зміст судових актів, що переглядаються; ж) процедура виконання судових актів органами Державної виконавчої служби.
Дістали подальшого розвитку:
класифікація судових актів у господарському процесі згідно з якою всі судові акти залежно від виконуваних ними функцій запропоновано поділяти на: 1) акти правосуддя, до яких, на думку дисертанта, відносяться рішення і ухвали господарського суду першої інстанції, постанови і ухвали судів апеляційної і касаційної інстанцій; 2) інтерпретаційні судові акти (акти тлумачення права) – ухвали про роз’яснення рішення (ухвали), що виносяться господарським судом, а також рекомендаційні роз’яснення Вищого господарського суду та постанови Пленуму Верховного Суду України з питань застосування судами законодавства при вирішенні справ господарської юрисдикції; 3) інформаційні судові акти – інформаційні і оглядові листи та листи Вищого господарського суду України; 4) забезпечувальні судові акти – протокол судового засідання і протокол огляду та дослідження письмових і речових доказів у місці їх знаходження;
класифікація ухвал господарського суду за такими критеріями як: суб’єкти винесення, правові наслідки винесення, можливість оскарження, спосіб оформлення, час винесення;
положення щодо визнання судових актів Верховного Суду України, прийнятих за наслідками перегляду судових рішень господарських судів, правовими регуляторами суспільних відносин у сфері господарювання, а отже і джерелами права;
положення щодо переліку властивостей законної сили судових актів і обґрунтовано, що обов’язковість знаходить свій вияв у виконуваності і преюдиційності. Відтак, властивості обов’язковості, виконуваності і преюдиційності не можуть розглядатися як однопорядкові.
За наслідками проведеного дослідження дисертантом науково обґрунтовано і сформульовано низку пропозицій щодо внесення змін і доповнень до актів чинного законодавства (Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Господарського процесуального кодексу України, Господарського кодексу України та ін.) та до рекомендаційних роз’яснень Вищого господарського суду України, спрямованих на підвищення якості судових актів, що виносяться господарським судом.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дисертація містить низку нових теоретичних висновків і положень, спрямованих на вдосконалення інституту судових актів у господарському процесі. Ідеї, висновки і пропозиції, сформульовані в дисертації, можуть бути використані: а) при подальшому дослідженні правового режиму судових актів як в господарському, так і в інших формах судочинства (адміністративному, кримінальному, цивільному); б) в правозастосовчій діяльності господарських судів; в) в нормотворчій діяльності у процесі вдосконалення господарського процесуального законодавства (зокрема, при прийнятті нового Господарського процесуального кодексу України); г) при викладанні курсу «Господарське процесуальне право» та при підготовці навчально-методичних матеріалів з нього.
Особистий внесок здобувача. У дисертації викладено наукові результати, отримані особисто здобувачем за наслідками проведення науково-дослідних робіт. Всі, сформульовані в дисертації теоретичні положення і висновки, пропозиції і рекомендації, обґрунтовано на основі власних досліджень та практичного досвіду здобувача, здобутого ним на посаді судді господарського суду м. Києва, апеляційного господарського суду м. Києва та Вищого господарського суду України.
Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи доповідалися і обговорювалися на засіданнях відділу правових проблем підприємництва та Вченої ради Науково-дослідного інституту приватного права та підприємництва НАПрН України, а також на Міжнародній науково-практичній конференції «Розвиток цивільного законодавства: посткодифікаційний період» (8-9 жовтня 2009 р., м. Київ), Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми реформування земельних, екологічних, аграрних та господарських правовідносин в Україні» (м. Хмельницький, 14-15 травня 2010 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Становлення, функціонування та розвиток правових систем сучасності: проблеми науки і практики» (м. Одеса, 23 квітня 2010 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Дев’яті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 12-13 листопада 2010 р.), науково-практичній конференції «Становлення господарської юрисдикції в Україні – 20 років досвіду. Проблеми і перспективи» (м. Одеса, 24-26 травня 2011 р.).
Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 5 наукових статтей, з яких 4 – у наукових фахових виданнях, а також тези доповідей на 5 науково-практичних конференціях.
Структура дисертації обумовлена предметом, метою і завданнями дослідження. Робота складається із вступу, 3 розділів, що охоплюють 10 підрозділів, та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації складає 213 сторінок, з яких 20 сторінок займає список використаних джерел, що налічує 190 найменувань.

bibliography

ВИСНОВКИ

Проведене у дисертаційній роботі дослідження правового режиму судових актів: їх юридичної природи, поняття, видів та змісту судових актів у господарському процесі, особливостей правового режиму окремих видів судових актів у господарському процесі, поняття, властивостей та меж дії законної сили зазначених актів ще раз підтвердили як актуальність проведення наукових досліджень цього інституту господарського процесуального права, так і важливість встановлення належного правового режиму судових актів у новому господарському процесуальному законі (Господарському процесуальному кодексі).
Аналіз змісту нормативно-правових актів свідчить, що в процесуальному законодавстві України і в юридичній літературі відсутній єдиний термін, яким позначаються акти, що виносяться господарським судом.
У зв’язку з цим пропонується у Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень замінити термін «судове рішення» терміном «судовий акт», що дозволить уніфікувати визначення родового поняття всіх актів органів судової влади незалежно від форми судочинства (конституційного, адміністративного, господарського, цивільного чи кримінального), і наділі іменувати Єдиний державний реєстр судових рішень Єдиним державним реєстром судових актів.
У Законі України від 7 липня 2010 р. «Про судоустрій і статус суддів» доцільно встановити перелік документів, що їх можна віднести до категорії судових актів, для чого доповнити його окремою статтею «Судові акти», продублювавши її окремі положення у відповідних процесуальних кодексах (після цього відповідні зміни доцільно внести і в Порядок ведення Єдиного державного реєстру судових рішень).
До зазначеного переліку судових актів можна було б віднести рішення, що набрали законної сили, ухвали (у тому числі окремі ухвали), постанови та інші акти правосуддя.
Окремо доцільно було б виділити так звані інтерпретаційні акти, що приймаються вищими спеціалізованими судами не в порядку здійснення правосуддя по конкретній адміністративній, господарській, кримінальній чи цивільній справі, а в порядку забезпечення єдності судової практики, а також інформаційні і забезпечувальні акти.
Крім власне переліку судових актів у статті «Судові акти» доцільно визначити поняття судового акту. При цьому слід мати на увазі, що поняття судового акту можна розглядати як в матеріальному, так і в процесуальному розумінні.
Дослідження поняття судового акту дозволяє стверджувати, що в матеріальному розумінні судовий акт – це акт правозастосування, що є формою вираження судом своєї волі, безпосередньо спрямованої на забезпечення захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. У процесуальному розумінні під судовим актом слід розуміти встановлену процесуальним законом письмову форму фіксації процедури розгляду справи судом і її правових наслідків.
Таким чином, у вузькому розумінні судові акти в господарському процесі – це встановлені законом документи, що виносяться господарським судом у межах його компетенції при розгляді справ задля фіксації процедури розгляду справ (ухвали) і оформлення його правових наслідків (рішення, постанови або ухвали).
Проведене дослідження поняття та змісту (елементів) правового режиму судових актів дає підстави для висновку про те, що правовий режим судових актів у господарському процесі – це сукупність встановлених господарським процесуальним законом ознак (елементів), що характеризують судовий акт як акт правосуддя у господарських правовідносинах.
Правовий режим судових актів охоплює такі встановлені господарським процесуальним законодавством елементи:
а) поняття і види судових актів;
б) форму, зміст та інші вимоги щодо певних видів судових актів;
в) порядок і місце прийняття судових актів;
г) порядок оголошення та момент набрання законної сили судовими актами;
ґ) правові наслідки набрання законної сили судовими актами, властивості (компоненти) законної сили судових актів та об’єктні і суб’єктні межі її дії;
д) порядок усунення недоліків судових актів судами, що винесли ці акти;
е) підстави та порядок оскарження і подання заяв про перегляд судових актів до судів вищих інстанцій;
є) межі втручання судів вищих інстанцій у зміст судових актів, що переглядаються;
ж) процедуру виконання судових актів органами Державної виконавчої служби.
Зазначені елементи правового режиму судових актів дозволяють характеризувати їх найбільш повно і всебічно, враховуючи при цьому особливості правового режиму судових рішень і ухвал суду першої інстанції, а також постанов і ухвал судів апеляційної і касаційної інстанцій.
Видається правомірним виокремлювати з-поміж судових актів так звані акти правосуддя, до яких, на нашу думку, відносяться рішення і ухвали господарського суду першої інстанції, постанови і ухвали судів апеляційної і касаційної інстанцій.
Важливу групу судових актів у господарському процесі складають судові інтерпретаційні акти, тобто акти офіційного тлумачення, що приймаються особливими державними органами – органами правосуддя (господарськими судами). До цих актів, на нашу думку, відносяться:
а) ухвали про роз’яснення рішення (ухвали), що виносяться господарським судом відповідно до ст. 89 ГПК України;
б) рекомендаційні роз’яснення Вищого господарського суду України спеціалізованим судам нижчого рівня з питань застосування законодавства щодо вирішення справ господарської юрисдикції;
в) роз’яснення рекомендаційного характеру, що їх дає Пленум Вищого господарського суду України за результатами узагальнення судової практики з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції;
г) прийняті раніше постанови Пленуму Верховного Суду України.
Позбавлення Верховного Суду України функції забезпечення однакового застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції, перетворення його із своєрідного «координатора» застосування матеріального і процесуального законодавства спеціалізованими судами в «спостерігача» за практикою застосування ними законодавства може негативно позначитися на захисті прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У зв’язку з цим вважаємо за доцільне закріпити в ст. 38 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» як завдання і повноваження Верховного Суду України його право давати спеціалізованим судам роз'яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики цих судів.
З метою забезпечення однакового застосування норм матеріального і процесуального закону та інших нормативно-правових актів, що застосовуються судами у адміністративному, господарському і цивільному судочинстві, а також встановлення однакової судової практики з окремих категорій справ, що розглядаються загальними судами і господарськими судами відповідно до підвідомчості цих справ вважаємо за доцільне встановити в зазначеному Законі право Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів, зокрема ВГСУ, давати спільні роз’яснення щодо практики застосування законодавства.
Що стосується інформаційних листів, оглядових листів та листів Вищого господарського суду України, то ці акти, судячи не лише з їх назви, але й зі змісту, не можна розглядати як правозастосовчі або інтерпретаційні (акти судового тлумачення) акти, оскільки вони лише містять інформацію щодо правових позицій судових органів (господарських судів) при застосуванні тих або інших положень матеріального чи процесуального законодавства, і, таким чином, до певної міри слугують відповідним орієнтиром як господарським судам, так і учасникам господарських відносин.
Так, інформаційними листами ВГСУ переважно інформує господарські суди про прийняті нормативно-правові акти господарського та господарсько-процесуального законодавства, про відповіді компетентних органів на запити Вищого господарського суду тощо.
В оглядових листах роз’яснюється зміст і особливості дії правових приписів стосовно фактичних обставин, встановлених судом при розгляді конкретної справи. Таким чином, оглядові листи (огляди) виконують функцію уніфікації правозастосовчої практики, у тому числі судової практики.
Разом з тим є всі підстави інформаційні і оглядові листи об’єднати в одну групу і іменувати їх інформаційними судовими актами.
З метою уніфікації виконавчих документів органів правосуддя вважаємо за доцільне відмовитися від такого виду виконавчого документа, як наказ господарського суду, і, натомість, запровадити в господарській юрисдикції єдиний для інших судів загальної юрисдикції (загальних і адміністративних) виконавчий документ, яким є виконавчий лист.
З розширенням кола процесуальних форм здійснення правосуддя в господарських відносинах відповідно зростатиме і коло актів правосуддя. Наприклад, у разі запровадження наказового провадження в господарське судочинство підсумковим документом може стати судовий наказ, що (з метою недопущення ототожнення наказу господарського суду і судового наказу) слугує додатковим аргументом доцільності запровадження виконавчого листа, як виконавчого документа в господарському судочинстві.
Вважаємо, що з урахуванням положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ГПК України є всі підстави визнавати судові акти Верховного Суду України, прийняті за наслідками перегляду судових рішень господарських судів, правовими регуляторами суспільних відносин у сфері господарювання, а отже і джерелами права.
Судовим актам господарського суду властиві: 1) загальні (спільні) ознаки, що притаманні судовим актам, як і всім іншим актам застосування права; 2) специфічні ознаки, що притаманні лише судовим актам, як актам правозастосування.
Судові акти подібно до інших актів застосування права є: а) актами індивідуального правозастосування, тобто їх приписи адресовані певним конкретним особам; б) актами-документами, тобто виносяться в письмовій формі. Проте, відмінність судових актів у господарському процесі від інших актів правозастосування полягає в тому, що вони:
а) виносяться органами, що виключно здійснюють функцію правосуддя в державі (ч. 1 ст. 124 Конституції України);
б) виносяться в порядку, встановленому процесуальним законом (ст. 82, 83, 85, 105, 111-11, 111-20 та ін. ГПК України), і в рамках встановленої процесуальної форми;
в) виносяться з дотриманням встановлених законом їх реквізитів (структури, змісту) та вимог, яким мають відповідати судові акти (ст. 84, 86, 90, 105, 111-11, 111-20 ГПК України);
г) є юридичними фактами, на підставі яких виникають як господарсько-процесуальні, так і матеріальні (господарські, цивільні) правовідносини (ст. 51, 59, 74, 78, 91, 109 та ін. ГК України; ст. 11, 91, 106, 110, 122 та ін. ЦК України);
д) мають особливий порядок перегляду і скасування (Розділи ХІІ, ХІІ-1, ХІІ-2, ХІІІ ГПК України);
е) вступають в законну силу (ст. 85, 105, 111-11, 111-20 ГПК України);
є) мають особливий порядок їх виконання (Розділ ХІV ГПК України, Закон України «Про виконавче провадження»).
Дослідження історії становлення і формування судових актів у господарському процесі показало, що процесуальні документи органів держарбітражу за багатьма елементами правового режиму (порядком прийняття, формою, змістом, порядком виконання і оскарження тощо) все більше наближалися до судових актів. Зі створенням арбітражних судів і прийняттям Арбітражного процесуального кодексу України процесуальні документи арбітражних судів набули характеру судових актів (актів правосуддя, інтерпретаційних і забезпечувальних актів).
Дослідження особливостей правового режиму окремих видів судових актів у господарському процесі (Розділ 2 дисертації) дало підстави для таких висновків:
Судове рішення в господарському процесі можна розглядати як:
а) акт державного органу – органу судової влади, яким є господарський суд;
б) акт захисту порушеного права – акт правозастосування;
в) процесуальний акт-документ, який приймається у встановленій формі і встановленого змісту (встановлені реквізити).
Значення судового рішення в господарському процесі полягає у тому, що:
- рішенням господарського суду у справі, що виникла із спору у сфері господарської (підприємницької діяльності), припиняється спір про право у зв’язку з з його вирішенням судом по суті і завершується провадження у цій справі в суді першої інстанції;
- відновлюється законність, яка була порушена однією з сторін спору, і здійснюється захист суб’єктивного права особи/осіб, на користь якої/яких було прийняте рішення;
- виконується попереджувальна і виховна функції правосуддя в господарських відносинах, тобто судове рішення виховує учасників господарських відносин у дусі поваги до права, до закону.
Аналіз чинного господарського процесуального законодавства і висловлених в теорії господарського/арбітражного і цивільного процесуального права поглядів дозволяє диференціювати вимоги, яким має відповідати рішення господарського суду і класифікувати їх таким чином:
а) вимоги до судового рішення як до акту органу судової влади (на наш погляд, ці вимоги опосередковано випливають зі змісту ст.ст. 12 і 104 ГПК України):
- прийняття рішення з дотримання правил підвідомчості і підсудності (ст.ст. 12, п.п. 6, 7 ч. 3 ст. 104 ГПК України);
- прийняття рішення законним складом колегії суддів (п. 1 ч. 3 ст. 104 ГПК України);
- прийняття рішення тими суддями, які входили до складу колегії, що розглядала справу (п. 5 ч. 3 ст. 104 ГПК України);
- підписання рішення тими суддями, які зазначені у рішенні (п. 4 ч. 3 ст. 104 ГПК України).
б) вимоги до судового рішення як до акту правозастосування:
- законність;
- обґрунтованість;
- однозначність;
- повнота;
- безумовність.
в) вимоги до судового рішення-документа:
- місце і порядок винесення;
- письмова форма судового рішення;
- зміст судового рішення;
- стиль і мова викладення, відповідність вимогам правової культури.
На нашу думку, розглянуті тут вимоги до рішення господарського суду доцільно було б закріпити у нових рекомендаційних роз’ясненнях Вищого господарського суду України про судове рішення з дотриманням диференційованого підходу у їх викладенні та з розкриттям змісту кожної з вимог, що сприяло б забезпеченню єдиної практики у застосуванні господарськими судами положень матеріального і процесуального законодавства при прийнятті судових рішень та інших судових актів.
Забезпеченню вимоги щодо законності рішення господарського суду сприяло б, на нашу думку, доповнення ст. 4 ГПК України частиною 6 такого змісту:
«У разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини за участю суб’єктів господарювання України, господарський суд може застосувати аналогію закону або аналогію права»,
вважаючи нинішні частини 6 і 7 цієї статті відповідно частинами 7 і 8.
Реалізація цієї пропозиції створить також можливість для застосування норми, закріпленої в ч. 7 ст. 4 ГПК України: «забороняється відмова у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини».
Зміни в цивільному і господарському законодавстві, пов’язані з прийняттям Цивільного і Господарського кодексів України і подальшим удосконаленням господарського законодавства, а так само і деякі зміни в господарському процесуальному законодавстві не знайшли відображення в ст. 84 ГПК України, що визначає зміст рішення господарського суду, тому в цьому Розділі дисертаційної роботи науково обґрунтовано і сформульовано низку пропозицій щодо внесення змін і доповнень до ст. 84 ГПК України, зокрема, щодо:
- виключення з п. 1 ст. 84 норми про розгляд справи на підприємстві, в організації;
- визначення в мотивувальній частині рішення причин виникнення правопорушення, а не причин господарського спору;
- приведення положень резолютивної частини рішення про застосування заходів майнової відповідальності у відповідність до положень ЦК і ГК України про майнову відповідальність та застосування інших санкцій, встановлених законом, зокрема, адміністративно-господарських санкцій;
- включення витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу до судових витрат і заміни терміну «господарські витрати» терміном «судові витрати»;
- усунення термінологічних розбіжностей між ЦК, ГК та ГПК України в частині визнання господарським судом договору недійсним.
Порівняльний аналіз норм Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і Закону України від 15 травня 2003 р. «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» дає підстави для висновку про те, що мовою господарського судочинства є українська мова. Це означає, що і судовий процес, і діловодство в господарських судах (у тому числі підготовка процесуальних документів) мають здійснюватися українською мовою. З урахуванням цього запропоновано викласти ст. 3 ГПК України в такій редакції:
«Стаття 3. Мова судочинства і діловодства в господарських судах
Судочинство і діловодство в господарських судах України провадиться державною мовою.
Учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, у порядку, встановленому цим Кодексом, мають право робити заяви, давати пояснення і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача.»
Дослідження правового режиму постанов суду в господарському процесі показало недосконалість відповідних правових норм ГПК України, їх неузгодженість як між собою, так і з нормами інших законів. За результатами дослідження нами науково обґрунтовані і сформульовані пропозиції до законодавства, зокрема, щодо:
- закріплення в ч. 2 ст. 105 ГПК України поділу постанови господарського суду апеляційної інстанції, яка, по-суті, не повинна за своєю структурою відрізнятися від рішення суду першої інстанції, на 4 частини – вступну, описову, мотивувальну і резолютивну;
- приведення положень ч. 4 ст. 105 ГПК України стосовно кола осіб, яким надсилається постанова апеляційної інстанції, у відповідність до ч. 1 ст. 91 ГПК України. Аналогічного корегування потребує і ч. 4 ст. 1111-11 ГПК України стосовно надсилання постанови суду касаційної інстанції;
- встановлення в статтях 111-25 і 111-26 ГПК України триденного строку з дня прийняття відповідної постанови, протягом якого справа після розгляду її Верховним Судом України має бути направлена до відповідного суду;
- закріплення в статтях 105 і 111-11 ГПК України права судді, незгодного з рішенням більшості складу колегії, висловити окрему думку при прийнятті постанов судами апеляційної і касаційної інстанцій;
- приведення норми ч. 1 ст. 111-28 ГПК України стосовно кола осіб, для яких рішення Верховного Суду України є обов’язковим, у відповідність до норми ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Дослідженням встановлено, що в тексті ст. 111-27 ГПК України ні про які «повідомлення про ухвалення рішення» (про них йдеться в назві цієї статті) мова не йде. Виходячи з цього, пропонуємо ст. 111-27 ГПК України викласти в такій редакції:
«Стаття 111-27. Надсилання постанови Верховного Суду України
Постанова Верховного Суду України надсилається особам, які беруть участь у справі, не пізніше п'яти днів з дня закінчення розгляду справи».
Ознайомлення з текстами відповідних статтей ЦПК України та КАС України показало, що подібні зміни доцільно внести і до цих кодексів.
Проведене дослідження правового режиму ухвал суду в господарському процесі дає підстави для таких висновків:
Ухвала господарського суду є юридичним фактом, на підставі якого виникають, змінюються і припиняють господарські процесуальні права та обов’язки. З урахуванням цього запропоновано ч. 1 ст. 86 ГПК України викласти в такій редакції:
«Для вирішення питань, пов’язаних з розглядом справи, у випадках, передбачених цим Кодексом (порушення провадження у справі, відмова у прийнятті позовної заяви, відкладення розгляду справи тощо), а також у разі, якщо господарський спір не вирішується по суті (припинення провадження у справі, залишення позову без розгляду), господарський суд виносить ухвалу.»
Зважаючи на значення ухвали суду, доцільно законодавчо встановити вимоги законності і обґрунтованості до ухвал господарського суду, для чого доповнити ст. 86 ГПК України частиною 2 такого змісту:
«Ухвала господарського суду має бути законною і обґрунтованою»,
а частину 2 зазначеної статті вважати відповідно частиною 3.
У новому Господарському процесуальному кодексі України доцільно розширити коло випадків, у яких господарський суд виносить ухвалу, а також передбачити можливість винесення протокольних ухвал з фіксацією їх у протоколі (журналі) судового засідання.
Окрема ухвала є специфічним видом судових актів, дієвим засобом запобігання правопорушенням у сфері господарювання. Проте ефективність її профілактичного впливу залежить від як від відповідності встановленим законом і виробленим судовою практикою вимогам, так і від застосування заходів відповідальності за ухилення від виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі.
В роботі науково обґрунтовано доцільність внесення змін у визначення правового режиму окремої ухвали і, зокрема, запропоновано встановити у новому ГПК України таке положення:
«У разі виявлення під час розгляду справи грубих чи неодноразових порушень вимог законів або інших нормативно-правових актів у діяльності суб’єктів господарювання та інших учасників відносин у сфері господарювання, посадових осіб державного органу, органу місцевого самоврядування або їх посадових осіб господарський суд може винести окрему ухвалу».
Дослідження деяких аспектів, пов’язаних із законною силою судових актів у господарському процесі (Розділ 3 дисертації), дає підстави для таких висновків і узагальнень.
Виходячи зі змісту ч. 3 ст. 105 та ч. 3 ст. 111-11 ГПК України, в яких містяться норми щодо моменту набрання законної сили постановами апеляційної і касаційної інстанцій, є всі підстави говорити про законну силу не лише судового рішення, а й інших судових актів – постанов апеляційної та касаційної інстанцій,
Поділяючи думку про те, що законну силу рішення складають такі компоненти як обов’язковість, преюдиційність, виконуваність і виключність, вважаємо, що інші характеристики, які окремі дослідники відносять до властивостей (елементів) судових актів, є похідними від зазначених компонентів і лише тим чи іншим боком їх доповнюють чи конкретизують.
Аналіз змісту норм ГПК України, що визначають правовий режим судових актів, дозволяє, на нашу думку, виділити такі властивості (компоненти) їх законної сили:
а) обов’язковість, що знаходить свій вияв у виконуваності і преюдиційності. Відтак, властивості обов’язковості, виконуваності і преюдиційності не можуть розглядатися як однопорядкові.
б) виключність.
Вважаємо, що незмінність і неспростовність не можуть бути визнані властивостями законної сили судового акта, оскільки, рішення суду, що набрало законної сили:
- по-перше, може бути змінене внаслідок прийняття додаткового рішення (ст. 88 ГПК України), якщо:
1) з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення;
2) не вирішено питання про розподіл господарських витрат або про повернення державного мита з бюджету;
- по-друге, може бути змінене або скасоване за результатами розгляду касаційної скарги касаційною інстанцією (ст. 111-9 ГПК України);
- по-третє, може бути скасоване у разі задоволення заяви Верховним Судом України (ст. 111-25 ГПК України);
- по-четверте, може бути змінене або скасоване за результатами перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами (ст. 114 ГПК України).
З урахуванням наслідків порівняльно-правового аналізу рішень господарського суду і третейського суду можна говорити про істотну різницю між цими двома видами судових рішень.
Так, рішення господарського суду:
1) є загальнообов’язковими;
2) підлягають примусовому виконанню на підставі наказу господарського суду, який є виконавчим документом;
3) можуть бути оскаржені в апеляційному, касаційному порядку, чи порядку встановленому для їх оскаржень Верховним Судом України;
4) створюють преюдицію.
Натомість, рішення третейського суду:
1) є обов’язковими лише для сторін третейського розгляду;
2) виконуються зобов’язаною стороною добровільно, в порядку та в строки, що встановлені в рішенні.
3) є остаточним і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених Законом України «Про третейські суди».
4) не створюють преюдиції.
Зазначені відмінності між рішеннями господарських і третейських судів зумовлені саме юридичною природою рішення господарського суду, як акту державного органу, покликаного здійснювати правосуддя у господарських відносинах.
Аналіз як змісту норм, що окреслюють межі дії законної сили судових актів у господарському процесі, так і результатів теоретичних досліджень, свідчать про некоректність застосування при визначенні меж дії законної сили судових актів не лише у господарському процесі, але і в цивільному та адміністративному процесі, термінів «об’єктивний» і «суб’єктивний», оскільки перший термін, зазвичай, означає «який існує поза людською свідомістю і незалежно від неї; незалежний від волі бажань людини», а другий – «такий, що відбиває думки, переживання і т. ін. тільки даного суб’єкта; особистий, індивідуальний».
У зв’язку з цим, більш адекватним і коректним для характеристики меж законної сили судових актів нам видається вживання відповідно термінів «об’єктний» – для характеристики певних фактів і правовідносин (об’єктів) і «суб’єктний» – для окреслення кола осіб (суб’єктів), для яких судові акти є обов’язковими.
Оскільки в Конституції України, в інших актах законодавства України йдеться про об’єднання громадян, а така конструкція, як «об’єднання фізичних осіб», для позначення певного суб’єкта права в національному законодавстві не вживається, її застосування її Законі України «Про судоустрій і статус суддів» видається безпідставним.
Безпідставним видається вживання терміну «фізична особа» в ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і в ч. 1 ст. 255 КАС України, а також терміну «юридична особа» в ч. 2 ст. 13 Закону «Про судоустрій і статус суддів», як у нормативно-правових актах, покликаних регулювати публічно-правові за своїм характером (адміністративно-процесуальні, цивільно-процесуальні та господарсько-процесуальні) відносини. На наш погляд, застосування термінів «фізична особа» та «юридична особа» в тих випадках, коли йдеться про особу, яка не є учасником цивільних правовідносин, є юридично некоректним.
Тому, у тих випадках, коли йдеться про межі дії законної сили судових актів за суб’єктним складом, доцільно застосовувати термін «громадянин», оскільки саме цей термін вживається в Конституції України, зокрема, в ч. 1 ст. 55 Конституції України, яка встановлює, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а термін «юридична особа» замінити конструкцією «підприємство, установа, організація», яка вживається, зокрема, в ч. 2 ст. 46, в ст. 86, в ч. 2 ст. 142 Конституції України.

Список використаних джерел

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.
2. Всеобщая декларация прав человека. Принята на третьей сессии Генеральной Ассамблеи ООН резолюцией 217A(III) от 10 декабря 1948 г. // Офіційний вісник України. – 2008. - № 93. – Ст. 3103.
3. Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, укладена державами - учасницями СНД у м. Києві 20 березня 1992 р. // Офіційний вісник України. – 2005. - № 12. – Ст. 587.
4. Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів (редакція 1993 року, видання МТП № 500) // Юридичний вісник України. – 2008. - № 8.
5. Резолюція 53/144 Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1998 р. № 53/144. Декларація про право та обов'язки окремих осіб, груп та органів суспільства заохочувати та захищати загальновизнані права людини та основні свободи // Інформаційно-правова система "ЛІГА-ЗАКОН".
6. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2002. - № 1.
7. Закон СССР от 30 ноября 1979 г. «О государственном арбитраже в СССР» // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1979. – № 49. – Ст. 844.
8. Господарський процесуальний кодекс України. Прийнятий Верховною Радою України 6 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 6. – Ст. 56.
9. Закон України від 10 квітня 1992 р. «Про оренду державного та комунального майна» // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 15. – Ст. 99.
10. Закон України від 14 травня 1992 р. (в ред. Закону України від 30 червня 1999 р.) «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 42-43. – Ст. 378.
11. Закон України від 16 червня 1992 р. «Про об’єднання громадян» // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 34. – Ст. 504.
12. Закон України від 24 лютого 1994 р. «Про міжнародний комерційний арбітраж» // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 25. – Ст. 198.
13. Закон України від 21 квітня 1999 р. (в ред. Закону України від 4 листопада 2010 р.) «Про виконавче провадження» // Офіційний вісник України. – 2010. - № 95. – Ст. 3373.
14. Закон України від 21 червня 2001 р. «Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України» // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 36. – Ст. 188.
15. Закон України від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій України» // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 27-28. – Ст. 180 (Закон втратив чинність на підставі Закону України від 7 липня 2010 р.).
16. Цивільний кодекс України. Прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 11. – Ст. 461.
17. Господарський кодекс України. Прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 11. – Ст. 462.
18. Цивільний процесуальний кодекс України. Прийнятий Верховною Радою України 18 березня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 42. – Ст. 492.
19. Закон України від 11 травня 2004 р. «Про третейські суди» // Офіційний вісник України. – 2004. - № 23. – Ст. 1540.
20. Закон України від 29 червня 2004 р. «Про міжнародні договори України» // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 50. – Ст. 540.
21. Закон України від 23 червня 2005 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо досудового врегулювання спорів» // Відомості Верховної Ради України. – 2005. - № 33. – Ст. 427.
22. Кодекс адміністративного судочинства України. Прийнятий Верховною Радою України 6 липня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. - № 35-36, 37. – Ст. 446.
23. Закон України від 23 червня 2005 р. «Про міжнародне приватне право» // Відомості Верховної Ради України. – 2005. - № 32. – Ст. 422.
24. Закон України від 22 грудня 2005 р. «Про доступ до судових рішень» // Відомості Верховної Ради України. – 2006. - № 15. – Ст. 128.
25. Закон України від 11 травня 2007 р. «Про внесення зміни до статті 85 Господарського процесуального кодексу України» // Офіційний вісник України. – 2007. - № 43. – Ст. 1704.
26. Закон України від 7 липня 2010 р. «Про судоустрій і статус суддів» // Офіційний вісник України. – 2010. - № 55/1. – Ст. 1900.
27. Постанова Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР» // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 46. – Ст. 621.
28. Указ Президента України від 4 жовтня 1994 р. «Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України» // Урядовий кур'єр, 1994, 6 жовтня.
29. Указ Президента України від 4 жовтня 1994 р. «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» // Урядовий кур'єр, 1994, 6 жовтня.
30. Постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258 «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів» // Офіційний вісник України. – 2005. - № 52. – Ст. 3301.
31. Постанова Кабінету Міністрів України від 25 травня 2006 р. № 740 «Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень» // Офіційний вісник України. – 2006. – № 22. – Ст. 1623.
32. Наказ Державного комітет з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 р. № 97 «Про затвердження національних стандартів України, державних класифікаторів України, національних змін до міждержавних стандартів, внесення зміни до наказу Держспоживстандарту України від 31 березня 2004 р. № 59 та скасування нормативних документів» // Юридичний вісник України. – 2004. - № 47.
33. Лист Державної митної служби України від 29 грудня 2010 р. № 11/ 2.10-16/ 17217-ЕП // Митна газета. – 2011. – № 2.
34. Абова Т.Е., Тадевосян В.С. Разрешение хозяйственных споров // Тамара Евгеньевна Абова, Врамшапу Самсонович Тадевосян. – М.: Юрид. лит., 1968. – 176 с.
35. Абова Т.Е. Арбитражный процесс в СССР (понятие, основные принципы) / Тамара Евгеньевна Абова. – М.: Наука, 1985. – 143 с.
36. Абова Т.Е. Избранные труды. Гражданский и арбитражный процесс. Гражданское и хозяйственное право / Тамара Евгеньевна Абова. – М.: Статут, 2007. – 1134 с.
37. Абрамов Н.А. Хозяйственное процессуальное право Украины: Учеб. пособие (курс лекций) / Николай Александрович Абрамов. – Х.: Одиссей, 2002. – 253 с.
38. Абрамов С.Н. Судебное рассмотрение и разрешение гражданских дел / С.Н.Абрамов. – М., 1944.
39. Авдюков М.Г. Судебное решение / Михаил Григорьевич Авдюков. – М.: Госюриздат, 1959. – 192 с.
40. Алексеев С.С. Общая теория права: учеб. – 2-е изд. перераб. и доп. / Сергей Сергеевич Алексеев. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. – 576 с.
41. Арбитраж в советском хозяйстве. Сборник законов, указов, постановлений и инструкций с вводной статьей «Арбитраж и арбитражное рассмотрение споров». Составили В.Н. Можейко и З.И. Шкундин. Изд-е четвертое. – М.: Юридическое издательство Министерства юстиции СССР, 1948. – 667 с.
42. Арбитражный процесс: Учебник / Отв. ред. проф. В.В.Ярков. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Волтерс Клувер, 2008. – 912 с.
43. Арбитражный процесс: учебник для студентов вузов, обучающихся по специальности «Юриспруденция» / Н.М.Коршунов, А.Н.Лабыгин, ЮЛ. Мареев; под ред. Н.М.Коршунова – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2009. – 727 с.
44. Аргунов В.Н. Участие третьих лиц в гражданском процессе / В.Н. Аргунов. – М., 1991. – 86 с.
45. Безруков А.М. Преюдициальная связь судебных актов / Анатолий Михайлович Безруков. – М.: Волтерс Клувер, 2007. – 144 с.
46. Беляневич В.Е. Про види актів Вищого господарського суду України / Вадим Едуардович Беляневич // Вісник господарського судочинства. – 2005. - № 4, С. 140-145.
47. Беляневич В.Е. Господарський процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар (із змінами і допов. станом на 1 серпня 2007 р.) / Вадим Едуардович Беляневич. – Видання друге. – К.: Видавництво «Юстініан», 2008. – 872 с.
48. Боботов С.В. Правосудие в системе разделения властей / С.В. Боботов // Судебная система России. – М., 2000, С. 30-31.
49. Васильев С.В. Хозяйственное судопроизводство Украины: Учебное пособие / Сергей Владимирович Васильев. – Харьков: Эспада, 2002. – 368 с.
50. Васьковский Е.В. Цивилистическая методология. Учение о толковании и применении гражданских законов / Евгений Владимирович Васьковский. – М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2002. – 512 с.
51. Васьковский Е.В. Учебник гражданского процесса / Евгений Владимирович Васьковский. – М.: Изд. Бр. Башмаковых, 1917. – 266 с.
52. Великий тлумачний словник української мови / Упоряд. Т.В.Ковальова. – Харків: Фоліо, 2005. – 767 с.
53. Вербіцька М.В. Наказне провадження у цивільному процесі України / Мар’яна Василівна Вербіцька: Автореф. дис. …канд. юрид. наук. – К., 2011. – 19 с.
54. Викут М.А. Законность и обоснованность актов социалистического правосудия как главное условие выполнения задач гражданского судопроизводства / Мария Андреевна Викут // Цивилистические проблемы правового статуса личности в социалистическом обществе: Науч.-тематич. сб. – Саратов, 1982.
55. Воронков Г.В. Определение суда первой инстанции в советском гражданском процессе. Учебное пособие / Воронков Г.В.; Отв. ред.: Гукасян Р.Е. – Саратов, 1967. – 119 с.
56. Гаджиев Г.А. Феномен судебного прецедента в России / Г.А. Гаджиев // Судебная практика как источник права. – М., 2004.
57. Гражданский процесс: Учебник / Под ред. проф. Ю.К. Осипова. – М.: БЕК, 1995.
58. Гражданское судопроизводство: Учебное пособие /