ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА

brief description

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ
ПРИВАТНОГО ПРАВА І ПІДПРИЄМНИЦТВА
НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ПРАВОВИХ НАУК УКРАЇНИ

На правах рукопису

Черненко Олена Анатоліївна

УДК 346.24

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА

Спеціальність: 12.00.04 – господарське право,
господарсько-процесуальне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Поєдинок Валерія Вікторівна,
кандидат юридичних наук, доцент

Київ – 2011

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО ГОСПОДАРЮВАННЯ В УКРАЇНІ
11
1.1. Призначення та зміст державного господарювання 11
1.2. Поняття та ознаки державного підприємства
1.3. Види державних підприємств 31
60
Висновки до першого розділу
69
РОЗДІЛ 2. ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ УНІТАРНИХ ДЕРЖАВНИХ ПІДПРИЄМСТВ
71
2.1. Загальна характеристика правового становища державних унітарних підприємств
71
2.2. Казенне підприємство як особливий вид державного унітарного підприємства
Висновки до другого розділу
95
108

РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ КОРПОРАТИВНИХ ДЕРЖАВНИХ ПІДПРИЄМСТВ
110
3.1. Поняття та ознаки корпоративного державного підприємства 110
3.2. Правове становище корпоративних підприємств зі 100-відсотковою державною участю
132
3.3. Правове становище акціонерного товариства, контрольний пакет акцій якого належить державі
150
3.4. Правове становище державних (національних) акціонерних компаній 159
Висновки до третього розділу
166
ВИСНОВКИ 169
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 176
ВСТУП

Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку економіки в Україні у ринкових господарських відносинах беруть участь суб’єкти господарювання різних форм власності та організаційно-правових форм. Здавалося б, поява нових суб’єктів господарювання «витісняє» державні підприємства на другий план у господарському житті. Однак у сучасному світі немає жодної країни, де б держава активно не займалася господарською діяльністю.
Державні підприємства є важливим інструментом здійснення економічної політики держави. Традиційно в світовій практиці у власності держави або під її контролем перебувають великі компанії в авіакосмічній, нафтогазовій, енергетичній, транспортній та інших галузях, які, значною мірою, визначають перспективи національного розвитку. У багатьох країнах масштаби державної власності останнім часом значно розширилися в результаті проведення заходів, спрямованих на врятування від банкрутства підприємств, що зазнали впливу світової фінансової кризи, однак повинні продовжувати свою діяльність з огляду на необхідність забезпечення публічних інтересів.
Державні підприємства не є новими суб’єктами господарських відносин в Україні, адже вони існували і домінували при адміністративно-командній системі та продовжують існувати при ринковій. При цьому економічні зміни не зумовили зміну матеріальної основи їх функціонування, оскільки сучасне державне підприємство в Україні залишається підприємством, яке діє на базі відокремленого державного майна. Водночас зміна економічної та політичної ситуації в нашій державі, так само як і в інших постсоціалістичних країнах, не могла не позначитися на правовому становищі державних підприємств. Нові умови існування вплинули і на назви державних підприємств (зокрема, з’явилися казенні державні підприємства, національні (державні) акціонерні компанії) і на правовий режим їх майна, і на їх компетенцію (з’явилася свобода вибору видів господарської діяльності, формування господарських зв’язків шляхом укладання договорів тощо).
Отже, навіть з переходом до ринкових засад господарювання державні підприємства різних організаційно-правових форм відіграють значну роль в економіці України.
Актуальність обраної теми дослідження визначається, насамперед, тими змінами, що відбулися в чинному законодавстві у зв’язку з прийняттям Господарського кодексу України та втратою чинності низки нормативно-правових актів, що регулювали діяльність державних підприємств, недостатньою увагою до даної теми в науковій юридичній літературі, а також істотним практичним значенням правового регулювання діяльності державних підприємств в Україні.
Окремі аспекти правового становища державних підприємств досліджувалися у працях І. М. Бондаренко, С. Н. Братуся, А. В. Венедиктова, Л. В. Винаря, О. М. Вiнник, М. Г. Ісакова, О. Р. Кiбенко, І. М. Любімова, В. К. Мамутова, В. С. Щербини та інших авторів, однак комплексних досліджень організаційно-правових форм державного підприємства з господарсько-правових позицій не здійснювалося.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації затверджена Вченою радою Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України 17 квітня 2002 року (протокол № 4). Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідних робіт Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Національної академії правових наук України за темою «Проблеми правового забезпечення державного регулювання та управління в сфері підприємницької діяльності» (номер державної реєстрації 0108U000497).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є вироблення теоретико-практичної моделі регулювання правового становища державних підприємств як суб’єктів господарювання та формування конкретних пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства, що регулює діяльність державних підприємств різних організаційно-правових форм. Відповідно до мети дослідження було поставлено та вирішено такі основні завдання:
– визначити риси державного господарювання в Україні та дати визначення державному господарюванню;
– виділити ознаки державного унітарного підприємства, охарактеризувати їх та дати визначення державного унітарного підприємства як суб’єкта господарювання;
– визначити зміст господарської компетенції державних підприємств як сукупності їх господарських прав та обов’язків;
– дослідити правовий режим майна державних підприємств та його вплив на визначення правового становища державних підприємств;
– визначити сутність державних корпоративних підприємств, дати визначення державного корпоративного підприємства та виділити його ознаки;
– дослідити стан українського законодавства, що регулює правове становище державних підприємств різних видів;
– розробити пропозиції щодо усунення виявлених недоліків регулювання правового становища державних підприємств за законодавством України.
Об’єктом дослідження є сукупність господарських відносин, що виникають в процесі створення, функціонування та припинення діяльності державних підприємств різних організаційно-правових форм.
Предметом дослідження є правове становище державних підприємств різних організаційно-правових форм згідно з господарським законодавством України, його наукові розробки, практика господарських судів України у спорах, пов’язаних із діяльністю державних підприємств, а також зарубіжне законодавство та міжнародні акти, що визначають таке правове становище.
Методи дослідження. У процесі проведення дослідження використано комплекс загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання. Так, формально-логічний метод було використано для з’ясування стану регулювання правового становища державних підприємств за законодавством України та дослідження правозастосовчої практики. Системно-структурний метод застосовувався, зокрема, при здійсненні класифікації державних підприємств. Завдяки порівняльно-правовому методу досліджено законодавство про державні підприємства в різних правових системах та здійснено зіставлення з українським законодавством. Метод аналізу був використаний для дослідження окремих аспектів правового становища державних підприємств, метод синтезу – для визначення загальних особливостей та тенденцій регулювання правового становища державних підприємств. Під час аналізу видів державних підприємств методом індукції та дедукції одержано висновки, що поширювалися на всі державні підприємства, а загальні результати, навпаки, використовувалися для пояснення рис, притаманних окремим видам державних підприємств. Для виявлення відповідності норм права суспільним відносинам застосовувався метод тлумачення правових норм.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці комплексним дослідженням організаційно-правових форм державного підприємства, на основі якого обґрунтовано нові наукові положення та розроблено пропозиції щодо вдосконалення регулювання правового становища державних підприємств згідно з господарським законодавством України.
Новизна дисертаційного дослідження конкретизується в науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, найважливішими з яких є такі.
Вперше:
1) сформульовано визначення поняття державного господарювання як діяльності суб’єктів господарювання державного сектора економіки різних організаційно-правових форм (суб’єктів державного господарювання), що здійснюється з метою ефективного задоволення суспільних потреб в товарах, роботах, послугах та отримання прибутку (державне підприємництво) або без мети отримання прибутку (державне некомерційне господарювання), і передбачає реалізацію публічних інтересів з урахуванням інтересів суб’єктів державного господарювання;
2) встановлені основні недоліки організаційно-правової форми державного комерційного підприємства, що визначають обмежену придатність її для здійснення підприємництва, до яких відноситься: відсутність субсидіарної відповідальності держави за зобов’язаннями підприємства; безконтрольність використання майна (коштів) підприємства; складність застосування до керівників заходів відповідальності за результати діяльності підприємства; відсутність обов’язку проведення періодичних аудиторських перевірок; обмеженість ринкової комунікації; недоступність зовнішніх джерел фінансування;
3) обґрунтовано доцільність створення і діяльності державних комерційних підприємств лише у сфері державної монополії у випадках, коли умови господарювання передбачають можливість отримання прибутку;
4) сформульовано визначення поняття державного корпоративного підприємства як підприємства, утвореного в організаційно-правовій формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю, державна частка у статутному капіталі якого перевищує п’ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цього підприємства;
5) виділені ознаки державного корпоративного підприємства з їх розподілом на первинні, що слугують виокремленню цих підприємств з кола суб’єктів господарювання (організаційно-правова форма господарського товариства; перебування господарського товариства під контролем держави), та вторинні, що визначаються особливостями політики держави в державному секторі господарювання (обсяг господарської компетенції; правовий титул майна; порядок корпоративного управління; порядок складання звітності і розкриття інформації про діяльність; застосування законодавства про банкрутство);
6) обґрунтовано доцільність функціонування акціонерних товариств, створених шляхом корпоратизації державних підприємств, які не підлягають приватизації, як приватних акціонерних товариств, оскільки акції цих товариств ніколи не будуть відчужуватися на користь недержавних суб’єктів;
7) сформульовано визначення поняття державної (національної) акціонерної компанії як акціонерного товариства, яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України шляхом передачі до його статутного капіталу акцій (часток), майна державних підприємств, перебуває під контролем держави, поєднує функції суб’єкта господарювання та суб’єкта управління об’єктами державної власності з метою розв’язання найважливіших економічних і соціальних завдань, забезпечення збалансованого розвитку відповідних галузей (сфер) економіки.
Удосконалено:
8) визначення поняття державного підприємства як унітарного підприємства, що діє на основі державної власності, а також корпоративного підприємства, державна частка у статутному капіталі якого забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цього підприємства, що має спеціальну правосуб’єктність, зміст якої визначається публічними інтересами;
9) визначення поняття державного унітарного підприємства як самостійного суб’єкта господарювання, що створюється компетентним державним органом в розпорядчому порядку і входить до сфери управління цього органу, діє на підставі статуту на базі відокремленої частини державної власності, що не поділяється на частки, та закріплюється за ним на праві господарського відання або оперативного управління, безпосередньо здійснює виробничу, науково-дослідну, торговельну, іншу господарську діяльність з метою одержання прибутку (доходу) та задоволення суспільних потреб з урахуванням встановлених обмежень господарської правосуб’єктності;
10) визначення поняття казенного підприємства (з урахуванням усіх його ознак як унітарного державного підприємства) як підприємства, що створюється за рішенням Кабінету Міністрів України у випадках та в порядку, визначених законом, для задоволення публічних інтересів, суспільних та державних потреб шляхом прийняття на виконання державного замовлення, входить до сфери управління державного органу, уповноваженого управляти відповідною часткою державного майна, має господарську правосуб’єктність, обмежену законом, статутом та цільовим призначенням майна, діє на базі відокремленої частки державної власності, закріпленої за ним на праві оперативного управління, характеризується особливим порядком розподілу, використання прибутку та оподаткуванням результатів діяльності, несе відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах та порядку, визначених законом.
Дістало подальший розвиток:
11) аргументація доцільності здійснення державного господарювання на основі систематизації аргументів на користь та проти створення і діяльності державних підприємств;
12) класифікація державних підприємств на підставі таких критеріїв як: спосіб утворення (заснування) та порядок формування статутного капіталу; правовий титул майна; кількість працюючих та обсяг валового доходу від реалізації продукції за рік; мета здійснення діяльності; обсяг відповідальності за зобов’язаннями; особа засновника; галузева належність;
13) обґрунтування положення про спеціальну правосуб’єктність усіх державних підприємств, включаючи корпоративні, оскільки саморегулювання їх діяльності значною мірою обмежується імперативними нормами законодавства та обов’язковими до виконання вказівками суб’єктів управління об’єктами державної власності;
14) аргументація необхідності скасування мораторію на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить від 25 до 100 відсотків, включаючи випадки відчуження шляхом продажу майна в процесі провадження справи про банкрутство, оскільки його існування спонукає до недбалого управління державними підприємствами;
15) обґрунтування необхідності змінити фіскальну спрямованість дивідендної політики держави, оскільки остання не передбачає позитивного (негативного) стимулювання державних підприємств залежно від досягнутих результатів фінансово-господарської діяльності.
Практичне значення одержаних результатів. Положення та висновки, сформульовані в роботі, можуть бути використані:
– у законодавчій діяльності для подальшого вдосконалення законодавства, що визначає правове становище державних підприємств. За результатами дослідження дисертанткою сформульовані пропозиції про внесення змін та доповнень до діючого законодавства, а також удосконалення законопроектів, що стосуються правового становища державних підприємств;
– у навчальному процесі при проведенні лекційних, семінарських і практичних занять, а також при підготовці навчальної та методичної літератури з господарського права;
– у науковій роботі при подальших розробках проблем правового регулювання діяльності підприємств, у тому числі державних, у коментуванні нормативно-правових актів, що регулюють правове становище державних підприємств;
– у практичній діяльності державних підприємств, а також судовій практиці при вирішенні спорів за участю державних підприємств.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження доповідалися і обговорювалися на засіданнях відділу правових проблем підприємництва Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Національної академії правових наук України, а також на: ХІ регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (3–4 лютого 2005 р., м. Львів); міжнародній студентській науковій конференції «Актуальні проблеми прав людини, правової системи та держави» (5–7 травня 2005 р., м. Львів); науково-практичній конференції «Реалізація чинних Цивільного та Господарського кодексів України: проблеми та перспективи» (24 листопада 2005 р., м. Київ); круглому столі «Проблеми модернізації господарського законодавства України» (1 грудня 2010 р., м. Київ).
Публікації. Результати дослідження опубліковано у 9 наукових працях, зокрема, у 6 наукових статтях, опублікованих у фахових для юридичних наук виданнях, та 3 тезах виступів на науково-практичних конференціях.

bibliography

ВИСНОВКИ

Розвиток економіки відбувається за умов постійного впливу з боку держави. Роль держави сьогодні не обмежується тільки правовим регулюванням господарських відносин, вона також активно бере участь у них як власник засобів виробництва, засновник державних суб’єктів господарювання, чільне місце серед яких належить державним підприємствам.
Проведене дослідження правового становища державних підприємств різних організаційно-правових форм дало змогу дійти ряду висновків, що слугують як вирішенню наукових завдань, так і вдосконаленню законодавства, що стосується правового становища державних підприємств в Україні.
1. Державне господарювання – це діяльність суб’єктів господарювання державного сектора економіки різних організаційно-правових форм (суб’єктів державного господарювання), що здійснюється з метою ефективного задоволення суспільних потреб в товарах, роботах, послугах та отримання прибутку (державне підприємництво) або без мети отримання прибутку (державне некомерційне господарювання), і передбачає реалізацію публічних інтересів з урахуванням інтересів суб’єктів державного господарювання.
2. Підприємство є основним товаровиробником в державі. Термін «підприємство» є багатозначним, складним поняттям і поряд з економічним має соціальний, політичний і юридичний аспекти. На основі закріплених в законодавстві ознак підприємства можна зробити висновок, що підприємство – це господарська організація низової ланки економіки, створена у встановленому законодавством порядку на базі відокремленої частини майна, що закріплена за нею на визначеному законодавством правовому титулі (праві власності, господарського відання, оперативного управління), яка безпосередньо здійснює виробничу, науково-дослідну, торговельну та іншу господарську діяльність в порядку, передбаченому законодавством України, з метою отримання прибутку та/або задоволення суспільних та особистих потреб як відособлений товаровиробник, має самостійний баланс, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, поточний та інші рахунки в банку, господарську правосуб’єктність.
3. Серед видів підприємств, що існують в Україні, особливе місце посідають державні підприємства. Державне підприємство – це унітарне підприємство, що діє на основі державної власності, а також корпоративне підприємство, державна частка у статутному капіталі якого забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цього підприємства, що має спеціальну правосуб’єктність, зміст якої визначається публічними інтересами.
Спеціальна правосуб’єктність державних підприємств означає, що вони можуть мати лише ті господарські права та обов’язки, які відповідають цілям реалізації функцій держави та публічним інтересам, необхідність задоволення яких обумовила створення цих підприємств.
Організаційно-правовими формами державних підприємств в Україні є унітарне підприємство та господарське товариство (акціонерне товариство та товариство з обмеженою відповідальністю).
4. Уявляється необхідним визнання Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» таким, що втратив чинність з огляду на заохочення ним недбалого управління державними підприємствами та переорієнтація уваги законодавця на розробку правових механізмів запобігання банкрутству державних підприємств. Встановлення у законодавстві спеціальних правил щодо банкрутства державних підприємств повинно слугувати не обмеженню відповідальності останніх, а неможливості використання процедур банкрутства як інструментарію тіньової приватизації.
5. Державні підприємства можуть бути класифіковані за такими критеріями: залежно від способу утворення (заснування) та порядку формування статутного капіталу (унітарні та корпоративні); за правовим титулом майна (власники та невласники); залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік (малі, середні та великі); за метою здійснення діяльності (комерційні та некомерційні); за обсягом відповідальності за своїми зобов’язаннями (ті, що несуть відповідальність усім своїм майном або частиною майна); залежно від особи засновника (створені юридичними особами, державою в особі уповноваженого органу управління або змішані); залежно від галузевої належності (галузеві та міжгалузеві).
6. Державне унітарне підприємство – це самостійний суб’єкт господарювання, що створюється компетентним державним органом в розпорядчому порядку і входить до сфери управління цього органу, діє на підставі статуту на базі відокремленої частини державної власності, що не поділяється на частки, та закріплюється за ним на праві господарського відання або оперативного управління, безпосередньо здійснює виробничу, науково-дослідну, торговельну, іншу господарську діяльність з метою одержання прибутку (доходу) та задоволення суспільних потреб з урахуванням встановлених обмежень господарської правосуб’єктності.
7. З огляду на притаманні організаційно-правовій формі державного комерційного підприємства недоліки вона недостатньо придатна для здійснення підприємництва, відтак необхідним є чітке визначення випадків, у яких збереження цих підприємств є доцільним. При цьому у сферах, де господарська діяльність може здійснюватися як державними, так і недержавними підприємствами, державні комерційні підприємства підлягають перетворенню на державні господарські товариства. Діяльність державних унітарних підприємств повинна обмежуватися сферами, здійснення господарювання у яких становить державну монополію. В рамках цих сфер діяльність, яка не має на меті отримання прибутку, має здійснюватися казенними підприємствами. А в тих випадках, коли діяльність, що може здійснюватися виключно державними підприємствами, здатна приносити власнику прибуток, можливе збереження державних комерційних підприємств.
8. Недоліком чинного законодавства України є відсутність визначення казенного підприємства. З урахуванням ознак такого підприємства пропонується в ст. 76 ГК України та в проекті спеціального закону, що регулює діяльність державних унітарних підприємств, закріпити таке визначення казенного підприємства: «унітарне державне підприємство, що створюється за рішенням Кабінету Міністрів України у випадках та порядку, визначеному законом, для задоволення публічних інтересів, суспільних та державних потреб шляхом прийняття на виконання державного замовлення, входить до сфери управління державного органу, уповноваженого управляти відповідною часткою державного майна, має господарську правосуб’єктність, обмежену законом, статутом та цільовим призначенням майна, діє на базі відокремленої частки державної власності, закріпленої за ним на праві оперативного управління, характеризується особливим порядком розподілу, використання прибутку та оподаткуванням результатів діяльності і несе відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах та порядку, визначеному законом».
9. Необхідним є прийняття спеціального Закону України «Про державні унітарні підприємства», у якому повинні бути визначені випадки створення державних комерційних та казенних підприємств та врегульовані особливості їх правового становища з урахуванням, зокрема, кращого світового досвіду щодо бізнес-планування, звітності та розкриття інформації.
10. Державне корпоративне підприємство – це підприємство, утворене в організаційно-правовій формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю, державна частка у статутному капіталі якого перевищує п’ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цього підприємства. Первинними ознаками державного корпоративного підприємства (слугують цілі ідентифікації серед інших суб’єктів) є: організаційно-правова форма господарського товариства; перебування господарського товариства під контролем держави; вторинними ознаками (визначаються особливостями політики держави в державному секторі господарювання) – обсяг господарської компетенції; правовий титул майна; порядок корпоративного управління; порядок складання звітності і розкриття інформації про діяльність; застосування законодавства про банкрутство.
Заслуговує на підтримку висловлена в юридичній літературі думка (зокрема, О.М. Вінник) про необхідність прийняття окремого Закону України «Про державні акціонерні товариства». У такому разі відносини, пов’язані зі створенням та діяльністю державних акціонерних товариств, регулюватимуться Законом України «Про акціонерні товариства» з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про державні акціонерні товариства».
11. З метою надання більшої господарської самостійності державним корпоративним підприємствам та одночасного врахування інтересів держави пропонуємо викласти ч. 1 ст.11 Закону України «Про управління об’єктами державної власності» у такій редакції: «Корпоративні права держави можуть передаватися до статутних капіталів державних акціонерних товариств та державних холдингових компаній, а також господарським товариствам для формування їх статутних капіталів за умови забезпечення вирішального впливу держави на діяльність таких товариств». Щодо інвестування державними корпоративними підприємствами інших активів, то воно не повинно піддаватися спеціальним обмеженням.
12. Частка прибутку, що сплачується державним корпоративним підприємством як дивіденди, повинна визначатися наглядовою радою, а у разі її відсутності (у ТОВ) – загальними зборами (державним органом, що виконує функції загальних зборів) з урахуванням стратегії розвитку конкретного державного корпоративного підприємства, його потреб у капіталі. У зв’язку з цим пропонуємо ч. 5 ст. 11 Закону України «Про управління об’єктами державної власності» викласти в такій редакції: «Господарська організація, у статутному фонді якої є корпоративні права держави, за підсумками календарного року може спрямувати частину чистого прибутку на виплату дивідендів. Дивіденди, нараховані на корпоративні права держави у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, спрямовуються на фінансування витрат, пов’язаних з викупом державою акцій додаткових емісій або внесення додаткових вкладів до статутних капіталів господарських товариств, а також на заходи, пов’язані з управлінням корпоративними правами держави».
13. З огляду на жорсткі законодавчі вимоги до публічних акціонерних товариств значній частині державних акціонерних товариств доцільно функціонувати як приватні акціонерні товариства. Передусім, це стосується товариств, створених шляхом корпоратизації державних підприємств, які не підлягають приватизації, оскільки ці товариства ніколи не будуть відчужуватися на користь недержавних суб’єктів. Пропонуємо внести зміни до Типового статуту відкритого акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного підприємства, яке не підлягає приватизації, визначивши тип акціонерного товариства – приватне акціонерне товариство.
14. Доцільним є запозичення Україною найкращого зарубіжного досвіду щодо формування персонального складу наглядових рад державних корпоративних підприємств переважно з числа незалежних експертів та затвердження Кабінетом Міністрів України Порядку формування персонального складу наглядових рад державних корпоративних підприємств, заснованого на принципах прозорості, публічності, компетентності як критерію призначення членів. Окрім того, на рівні закону має бути закріплена обов’язкова участь у складі наглядової ради державного корпоративного підприємства представника (представників) трудового колективу.
15. На наглядові ради державних акціонерних товариств повинні поширюватися усі положення ст. 52 Закону України «Про акціонерні товариства», за винятком тих положень, які за змістом не можуть бути застосовані, оскільки єдиним акціонером товариства є держава. У спеціальному законодавстві можуть бути передбачені лише додаткові повноваження наглядової ради, які випливають з належності товариства до державного сектора економіки.
Необхідно передбачити в законодавстві повноваження наглядової ради: затверджувати стратегію розвитку підприємства; розробляти фінансовий план підприємства та вносити вищестоячому органу пропозиції щодо змін до фінансового плану; здійснювати контроль за виконанням фінансового плану підприємства.
16. Вважаємо за необхідне передбачити у пропонованому Законі України «Про державні акціонерні товариства» норму такого змісту: загальні збори державного акціонерного товариства мають кворум за умови реєстрації для участі у них акціонерів, які сукупно є власниками більш як 50 відсотків голосуючих акцій.
17. Закріплена у чинному законодавстві України модель викупу акцій додаткових емісій виключно за бюджетні кошти не є перспективною. Основним джерелом для викупу акцій додаткових емісій повинні виступати власні кошти державних акціонерних товариств; наявність таких коштів має бути критерієм прийняття рішення про голосування представниками держави за проведення додаткової емісії (у разі коли держава в принципі зацікавлена в її викупі).
18. Державна (національна) акціонерна компанія – це акціонерне товариство, яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України шляхом передачі до його статутного капіталу акцій (часток), майна державних підприємств, перебуває під контролем держави, поєднує функції суб’єкта господарювання та суб’єкта управління об’єктами державної власності з метою розв’язання найважливіших економічних і соціальних завдань, забезпечення збалансованого розвитку відповідних галузей (сфер) економіки.
Пропонуємо законодавчо закріпити, що «акції (частки), що належать державі у статутному капіталі господарських товариств (підприємств), а також інше майно, визначене статутом державної (національної) акціонерної компанії, належать державній (національній) акціонерній компанії на праві господарського відання», та визначити перелік обмежень правомочності розпорядження об’єктами права господарського відання.
З урахуванням істотної специфіки державних (національних) акціонерних компаній, порівняно з державними холдинговими компаніями, їх реорганізація у холдингові компанії є недоцільною. Пропонуємо передбачити у проекті Закону України «Про державні акціонерні товариства» окремий розділ, присвячений особливостям створення та функціонування державних (національних) акціонерних компаній.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексєєва Ю. Обсяг правосуб’єктності господарських організацій / Ю. Алексєєва // [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Pchdu/2008_1/12.htm.
2. Асаул А. Н. Роль государства в смешанной системе хозяйствования / А. Н. Асаул // Регион: экономика и социология. – 2002. – №1–2 [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.finansy.ru/publ/macro/ 001asaul.htm.
3. Белоруссия завершит акционирование всех государственных предприятий к 2013 году [Электронный ресурс]. – Режим доступа: www.regnum.ru/news/fd-abroad/1343372.html.
4. Бондаренко І. М. Правова регламентація господарської діяльності казенних підприємств: дис… на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук: 12.00.04 / І. М. Бондаренко; Нац. юридична академія України ім. Я. Мудрого. – Х., 2001. – 207 с.
5. Братусь С. Н. Юридические лица в советском гражданском праве (понятие, виды, государственные юридические лица) / С. Н. Братусь. – М.: Юридическое издательство Министерства юстиции СССР, 1947. – 363 с.
6. Букреев В. В. О реформировании механизма управления унитарными предприятиями / В. В. Букреев, П. А. Потапов // Управление собственностью. – 2003. – № 1. – С. 65–73.
7. Васильєв О. Корпоратизація! А навіщо? / О. Васильєв // Юридична газета. – 2005. – № 9 (45). – 25 травня [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.yur-gazeta.com/oarticle/1521/.
7/1. Веберс Я. Р. Правосубъектность граждан в советском гражданском и семейном праве / Я. Р. Веберс. – Рига, 1976. – 190 с.
8. Венедиктов А. В. Государственная социалистическая собственность / А. В. Венедиктов– М-Л.: Изд-во АН СССР, 1948. – 839 с.
9. Венедиктов А. В. Правовое положение совнархоза и подведомственных ему предприятий. / А. В. Венедиктов– Л.: Ленингр. гос. ун-т, 1960.
10. Винар Л. В. Правовий статус юридичних осіб, заснованих державою: автореф. дис...канд. юрид. наук: 12.00.03 / Л. В. Винар; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. – Л., 2006. – 19 с.
11. Винник О. М. Имущественная самостоятельность как необходимое условие для осуществления предпринимательской деятельности / О. М. Винник // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1997. – № 3. – С. 3–6.
12. Вінник О. М. Господарські товариства і виробничі кооперативи: правове становище / О. М. Винник. – К.: Тов-во «Знання» КОО, 1998. – 309 с.
13. Вінник О. М. Договори акціонерного товариства / О. М. Вінник // Юридична Україна. – 2009. – № 12. – С. 216–227.
14. Вінник О. М. Науково-практичний коментар Закону України «Про акціонерні товариства» / О. М. Вінник. – К.: Юрінком Інтер, 2009. – 312 с.
15. Вінник О. М. Публічні та приватні інтереси в господарських товариствах: проблеми правового забезпечення. Монографія / О. М. Вінник. – К.: Атіка, 2003. – 352 с.
16. Віхров О. П. Організаційно-господарські правовідносини: Монографія / О. П. Віхров. – К. : Видавничий дім «Слово», 2008. – 512 с.
17. Віхров О. Правовідносини з планування господарської діяльності державних і комунальних підприємств / О. Віхров // Підприємництво, господарство і право. – 2009. – № 1. – С. 33–37.
18. Генкин Д. М. Право собственности в СССР / Д. М. Генкин. – М.: Госюриздат, 1961. – 222 с.
19. Гордієнко О. Малі підприємства: критерії правового статусу і проблеми його вдосконалення / О. Гордієнко // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 6. – С. 8–11.
20. Господарське право: Практикум / В. С. Щербина, Г. В. Пронська, О. М. Вінник та ін.; За заг. ред. В. С. Щербини. – К. : Юрінком Інтер, 2001. – 320 с.
21. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18. – Ст. 144.
22. Гражданский кодекс РФ от 30 ноября 1994 г. // Собрание законодательства РФ. – 1994. – № 32. – Ст. 3301.
23. Гражданское и торговое право капиталистических государств / Под ред. Е. А. Васильева. – М., 1993. – 554 с.
24. Гражданское право: в 2-х т. Учебник / Отв. ред. Е. А. Суханов. – М.: Издательство БЕК, 1998. – Т.1. – 816 с.
25. Гражданское право: в 2 -х ч. Учебник / Под ред. Ю. К. Толстого, А. П. Сергеева. – СПб., 1996. – Ч. 1. – 550 с.
26. Грудницька С. Еволюція господарської правосуб’єктності як економіко-правової категорії / С. Грудницька // Право України. – 2008. – № 8. – С. 74–79.
27. Деякі питання ВАТ «Дніпроенерго»: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 червня 2007 р. № 407-р [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
28. Деякі питання діяльності Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»: Постанова Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2009 р. № 1354 // Офіційний вісник України. – 2009. – № 97. – Ст. 3364.
29. Деякі питання реалізації статті 11 Закону України «Про управління об’єктами державної власності»: Постанова Кабінету Міністрів України від 21 березня 2007 р. № 536 // Офіційний вісник України. – 2007. – № 22. – Ст. 896.
30. Деякі питання управління корпоративними правами держави: Постанова Кабінету Міністрів України від 29 березня 2010 р. № 297 // Офіційний вісник України. – 2010. – № 26. – Ст. 1030.
31. Дозорцев В. А. Принципиальные черты права собственности в Гражданском кодексе / В. А. Дозорцев // Гражданский кодекс России. Проблемы. Теория. Практика. Сборник памяти С. А. Хохлова / Под ред. А. Л. Маковского. – М., 1998. – С. 228–270.
32. Дозорцев В. А. Тенденции развития современного гражданского законодательства России / В. А. Дозорцев // Гражданское законодательство Российской Федера¬ции: состояние, проблемы, перспективы. – М., 1994. – С. 15 –34.
33. ДСТУ 4303-2004 «Роздрібна та оптова торгівля. Терміни та визначення понять» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.e-gost.org.ua/29388-29388.html.
34. Ершова И. В. Проблемы правового режима государственного имущества в хозяйственном обороте / И. В. Ершова. – М.: Юриспруденция, 2001. – 304 с.
35. Жадан І. О. Теоретико-методологічні засади формування системи управління державними корпоративними правами в Україні: автореф. дис... канд. наук з держ. управління: 25.00.02 / І. О. Жадан; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – К., 2004. – 20 с.
36. Задихайло Д. Мобілізаційна стратегія розвитку в контексті правового господарського порядку: постановка питання / Д. Задихайло // Вісник Академії правових наук України. – 2007. – № 1. – С. 158–168.
37. Закупень Т. В. Управление государственной собственностью в условиях реформирования российской экономики // Журнал российского права. – 2001. – № 8. – С. 35–43.
38. Заменгоф З. М. Закон о государственных предприятиях. Как его применять / З. М. Заменгоф. – М., 1989. – 252 с.
39. Заменгоф З. М. Правовой режим имущества хозяйственных органов / З. М. Заменгоф. – М., 1972.
40. Звіт про результати управління корпоративними правами держави в господарських товариствах за І квартал 2010 р. / Фонд державного майна України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.spfu.gov.ua/ukr/ fin_stat_view.php?id=339.
41. Зинченко С. А. О природе правосубъектности в гражданском и предпринимательском праве / С. А. Зинченко, В. В. Галлов // [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.yurclub.ru/docs/civil/ article124.html.
42. Иоффе О. С. Избранные труды по гражданскому праву: Из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории «хозяйственного права» / О. С. Иоффе. – М.: Статут, 2000. – 777 с.
43. Иоффе О. С. Об основных вопросах советского гражданского права / О. С. Иоффе // Ученые записки / Ленингр. гос. ун-т. № 151. Сер. юрид. Вып. 4. Вопросы советского права. 1953. – С. 3–74.
44. Ісаков М. Г. Правовий статус підприємства як суб’єкта господарювання: дис… канд. юрид. наук / М. Г. Ісаков. – Донецьк: Ін-т економіко-правових досліджень НАН України, 2006. – 227 с.
45. Ісаков М. Г. Щодо правового режиму майна унітарних підприємств / М. Г. Ісаков // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 2 – С. 130–133.
46. Кантор Н. Цели и принципы создания юридических лиц публично-правовыми образованиями / Н. Кантор // Хозяйство и право. – 2004. – № 5. – С. 36–43.
47. Карасс А. В. Право государственной социалистической собственности / А. В. Карасс. – М.: Изд-во Академии наук СССР, 1954. – 280 с.
48. Кашанина Т. В. Корпоративное право (право хозяйственных товариществ и обществ): Учебник для вузов / Т. В. Кашанина.– М.: НОРМА–ИНФРА. – М, 1999. – 815 с.
49. Кибенко Е. Р. Корпоративное право Украины: Учебное пособие / Е. Р. Кибенко. – Х.: Фирма «Эспада», 2001. – 288 с.
50. Кібенко О. Р. Європейське корпоративне право на етапі фундаментальної реформи: перспективи використання європейського законодавчого досвіду у правовому полі України / О. Р. Кібенко. – Х.: Страйд, 2005. – 432 с.
51. Кібенко О. Право товариств (company law): порівняльно-правовий аналіз acquis Європейського Союзу та законодавства України / О. Кібенко, А. Пендак Сарбах // Упоряд. Г. Друзенко, за наук. ред. О. Кібенко. – К.: Видавнича організація «Юстініан», 2006. – 496 с.
51/1. Кібенко О. Чи є відчуження частки виходом із товариства?/ О. Кібенко // Мала енциклопедія нотаріуса Науково-практичний журнал. – 2006.– № 4(28) [Электронный ресурс]. – Режим доступу: http://www. yurradnik.com.ua.
52. Ковальчук А. Законодавче забезпечення управління державною власністю / А. Ковальчук // Право України. – 2005. – № 12. – С. 29–32.
53. Козлов С. Особливості корпоративних прав держави / С. Козлов // Юридична газета. – 2005. – № 18/54 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.yur-gazeta.com/oarticle/1787/.
54. Козлова Н. В. Понятие и сущность юридического лица. Очерки истории и теории: учебное пособие / Н. В. Козлова. – М.: «Статут», 2003. – 318 с.
55. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации: Ч.1 / Отв. ред. О. Н. Садиков. – М.: Юридическая фирма Контракт, ИНФА-М, 1998. – 778 с.
56. Конституція України: Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
57. Корнеев С. М. Право государственной социалистической собственности в СССР / С. М. Корнеев. – М.: Изд-во МГУ, 1964. – 266 с.
58. Кортунов Г. Г. Вплив глобальної фінансової кризи на розвиток світового та національного фондових ринків на сучасному етапі / Г. Г. Кортунов // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект: Сборник научных трудов. Ч. 1. – 2009. – С. 839–843.
59. Кочергіна К. О. Зміст організаційно-правових форм підприємницьких товариств: інтереси, функції, правові засоби: автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.03 / К. О. Кочергіна; Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. – Х., 2005. – 23 с.
60. Кравець І. М. Правове становище суб’єктів організаційно-господарських повноважень: Монографія / І. М. Кравець – К.: Юрінком Інтер, 2010. – 240 с.
61. Кравчук В. Зміна власника (засновника) приватного підприємства / В. Кравчук // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2002. – № 1. – С. 50–53.
62. Кравчук В. М. Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та судової практики / В. М. Кравчук. – К.: Істина, 2005. – 720 с.
63. Кравчук В. М. Соціально-правова природа юридичної особи: дис... канд. юрид. наук / В. М. Кравчук. – Львів, 2000. – 186 с.
64. Кулагин М. И. Избранные труды / М. И. Кулагин. – М.: Статут, 1997. – 281 с.
65. Кучеренко І.М. Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права: дис... док. юрид. наук: 12.00.03 / І. М. Кучеренко. – К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К., 2004. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://disser.com.ua/content/33992.html.
66. Кучеренко I. M. Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права: Монографія / І. М. Кучеренко. – К.: Ін-т держави та права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – 328 c.
67. Кучеренко І. М. Організаційно-правові форми юридичних осіб публічного права / І. М. Кучеренко // Університетські наукові записки. – 2007. – № 2 (22). – С. 134–146.
68. Лазарев Б. М. Компетенция органов управления / Б. М. Лазарев. – М.: Юрид.лит., 1972. – 280 с.
69. Лаптев В. В Законодательство о предприятиях (критический анализ) / В. В. Лаптев // Государство и право. – 2000. – № 7. – С. 22–28.
70. Лаптев В. В. Правовое положение государственного капиталистического предприятия как юридического лица / В. В. Лаптев // Государственно-монополистический капитализм и буржуазное право. – М.: Наука, 1969. – С. 11–42.
71. Лаптев В. В. Правовое положение государственных промышленных предприятий / В. В. Лаптев. – М.: Наука, 1966. – 236 с.
72. Лаптев В. В. Правовые формы и методы руководства промышленностью / В. В. Лаптев. – М.: Юридическая литература, 1975. – 104 с.
73. Лаптев В. В. Проблемы предпринимательской (хозяйственной) правосубъектности / В. В. Лаптев // Хозяйство, труд, право. – 1999. – № 11. – С. 13–21.
74. Лепина М. Г. Гражданско-правовой статус казенных предприятий: автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.03 / М. Г. Лепина. – Казань, 2006. – 26 с. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://law.edu.ru/book/book.... 1225499.
75. Лукач І. В. Правове становище холдингових компаній: Монографія / І. В. Лукач. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 240 с.
76. Любімов І. М. Правовий статус державних підприємств: автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.04 / І. М. Любімов; Ін-т економіко-правових досліджень НАН України. – Донецьк, 2010. – 20 с.
77. Маковский А. Л. Концепция Гражданского кодекса Российской Федерации / А. Л. Маковский // Гражданское законодательство Российской Федерации: состояние, проблемы, перспективы. – М., 1994. – С. 34–43.
78. Мамутов В. К. Господарче право зарубіжних країн / В. К. Мамутов, О. О. Чувпило. – К.: Ділова Україна, 1996. – 352 с.
79. Мамутов В. К. Компетенция государственных органов в решении хозяйственных вопросов промышленности / В. К. Мамутов. – М.: Юрид. лит., 1964. – 266 с.
80. Мамутов В. К. О соотношении понятий компетенции и правоспособности / В. К. Мамутов. – Изв. вузов. Правоведение. – 1965. – № 4. – С. 62–64.
81. Мамутов В. К. Предприятие и вышестоящий государственный орган / В. К. Мамутов. – М., 1969.
82. Мартемьянов В. С. Хозяйственное право. Общие положения: Курс лекций: в 2-х т. / В. С. Мартемьянов. – М.: Изд-во БЕК, 1994. – Т. 1. – 278 с.
83. Мицкевич А. В. Субъекты советского права / А. В. Мицкевич. – М., 1962. – 212 с.
84. Мінекономіки: Сьогодні питання щодо вдосконалення процедур банкрутства державних підприємств є особливо актуальними / Прес-служба Мінекономіки [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/ control/uk/publish/article?art_id=239224628&cat_id=35884.
85. Міщенко І. Емісія на службі в інвесторів, або як здійснити розширення компанії на законних підставах / І. Міщенко // Юридичний журнал. – 2004. – № 12 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.justinian.com.ua/ article.php?id=1510.
86. Мочерний С. В. Економічна енциклопедія / С. В. Мочерний. – К., 2000. – Т.1. – 864 с.
87. Муравський А. Державні підприємства залишили без доходів [Електронний ресурс] / А. Муравський. – Економічна правда. – 2010. – 8 серпня. – Режим доступу: http://www.epravda.com.ua/publications... /243560/.
88. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / За заг. ред. Г. Л. Знаменського, В. С. Щербини. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 720 с.
89. О государственном предприятии: Закон Республики Казахстан от 19 июня 1995 г. № 2335 // Ведомости Верховного Совета Республики Казахстан. – 1995. – № 9–10. – Ст. 66.
90. О государственном предприятии (объединении): Закон СССР от 30 июня 1987 г. // Ведомости ВС СССР. – 1989. – № 15. – Ст. 105.
91. О государственных и муниципальных унитарных предприятиях: Федеральный закон от 14 ноября 2002 г. // Собрание законодательства РФ. – 2002. – № 48. – Ст. 4746.
92. Одинцова М. И. Институциональная экономика / М. И. Одинцова. – М.: ГУ ВЭШ, 2009. – 400 с.
93. Одинцова М. И. Экономика права / М. И. Одинцова. – М.: ГУ ВЭШ, 2007. – 432 с.
94. Ожегов С. И. Словарь русского языка / С И. Ожегов. – М.,1985. – 604 с.
95. О Концепции управления государственным имуществом и приватизации в Российской Федерации: Постановление Правительства РФ от 9 сентября 1999 г. № 1024 [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://base.consultant.ru.
96. О мерах по обеспечению гарантированного поступления в федеральный бюджет доходов от приватизации: Указ Президента РФ от 11 мая 1995 г. № 478 // Собрание законодательства РФ. – 1995. – № 20. – Ст. 1776.
97. О некоторых вопросах практики разрешения споров, связанных с защитой права собственности и других вещных прав: Постановление Пленума Высшего Арбитражного Суда РФ от 25 февраля 1998 года № 8 // Хозяйство и право. – 1998. – № 12. – С. 68–79.
98. О собственности: Закон СССР от 6 марта 1990 г. // Ведомости ВС СССР. – 1990. – № 11. – Ст. 164.
99. Пасічник А. Щодо поняття правоздатності суб’єкта права / А. Пасічник // Підприємництво, господарство і право. – 2009. – № 11. – С. 28–31.
100. Пацурківський Ю. П. Правовий режим майна суб’єктів підприємницької діяльності: автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.03 / Ю. П. Пацурківський; Нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К.:, 2001. – 19 с.
101. Петров Д. В. Право хозяйственного ведения и право оперативного управления. – СПб., 2002. – 347 с.
102. Підопригора О. А. Основи римського приватного права / О.А. Підопригора. – К.: Вища школа. – 1995. – 264 с.
103. Пилецкий А. Е. Теоретические проблемы предпринимательской правосубъектности в смешанной экономике: Монография / А. Е. Пилецкий. – М.: ЧеРо, 2005. – 336 с.
104. Пилипенко А. Я. Господарське право: Курс лекцій: навч. посібник для юрид. фак. вузів / А. Я. Пилипенко, В. С. Щербина. – К.: Вентурі, 1996. – 288 с.
105. Питання прийняття рішення щодо проведення додаткових емісій акцій, їх викупу державою або внесення додаткових вкладів до статутних капіталів господарських товариств: Постанова Кабінету Міністрів України від 6 червня 2007 р. № 797 // Офіційний вісник України. – 2007. – № 42. – Ст. 1673.
106. Повар П. О. Правовий механізм ліквідації казенних підприємств: проблемні аспекти / П. О. Повар // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2008. – № 6. – С. 95–103.
107. Погрібний Д. І. Корпоративні права держави: поняття, підстави виникнення, механізм реалізації: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.04 / Д. І. Погрібний; Нац. юрид. акад. України ім. Я.Мудрого. – Х., 2008. – 22 с.
108. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 р. // Офіційний вісник України. – 2010. – № 92. – Том 1. – Ст. 3248.
109. Порошенко П. О. Правове регулювання управління державними корпоративними правами в Україні: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 / П. О. Порошенко; Одес. нац. юрид. акад. – О., 2002. – 17 с.
110. Постанова Вищого господарського суду України у справі від 25 травня 2005 р. № 19/403А [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://arbitr.gov.ua/docs/28_963633.html.
111. Постанова Вищого господарського суду України у справі від 12 червня 2008 р. № 10/73 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://arbitr.gov.ua/docs/28_1978916.html.
112. Постанова Вищого господарського суду України від 19 серпня 2010 р. № 23-25/110-09-4084 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://arbitr.gov.ua/docs/28_2914923.html.
113. Право власності в Україні: Навч. посіб. / О. В. Дзера, Н. С. Кузнєцова, О. А. Підопригора; [За заг. ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової]. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 816 с.
114. Про акціонерні товариства: Закон України від 17 вересня 2008 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2008. – № 50–51. – Ст. 484.
115. Про введення мораторію на примусову реалізацію майна: Закон України від 29 листопада 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 10. – Ст. 77.
116. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 14 травня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 31. – Ст. 440.
117. Про власність: Закон України від 7 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 20. – Ст. 249.
118. Про внесення змін до Бюджетного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України: Закон України від 23 грудня 2010 р. // Офіційний вісник України. – 2010. – № 101.
119. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Бюджетного кодексу України: Закон України від 8 липня 2010 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 48. – Ст. 564.
120. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав кредиторів та споживачів фінансових послуг: Проект Закону України від 10 листопада 2010 р. № 7351 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=38992.
121. Про внесення змін до Закону України «Про господарські товариства»: Проект Закону України від 20 травня 2005 р. № 7534 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua... f3511=24571.
122. Про внесення змін до Порядку складання, затвердження та контролю виконання фінансового плану державного комерційного та казенного підприємства, господарського товариства, у статутному фонді якого більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) належать державі: Наказ Міністерства економіки України від 16 березня 2009 р. № 216 // Офіційний вісник України. – 2009. – № 31. – Ст. 1061.
123. Про впорядкування діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств: Декрет Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 р. № 24–92 // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 11. – Ст. 94.
124. Про господарські товариства: Закон України від 19 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 49. – Ст. 682.
125. Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб: Закон України від 22 грудня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 3. – Ст. 9.
126. Про державні унітарні підприємства: Проект Закону України від 2 березня 2007 р. № 3254 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=29630.
127. Про державно-приватне партнерство: Закон України від 1 липня 2010 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 40. – Ст. 524.
128. Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні: Закон України від 26 січня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 13. – Ст. 110.
129. Про Державну програму приватизації: Закон України від 18 травня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 33–34. – Ст. 272.
130. Про додаткову емісію акцій ВАТ «Національний депозитарій України: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2007 р. № 640-р [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
131. Про економічну самостійність Української РСР: Закон УРСР від 3 серпня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 34. – Ст. 499.
132. Про Закон «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна»: Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 18 травня 2006 р. № 01-8/1114 – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
133. Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності: Постанова Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 р. № 203 // ЗП України. – 1993. – № 6. – Ст. 121.
134. Про затвердження Вимог щодо написання найменування юридичної особи, її відокремленого підрозділу: Наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 9 червня 2004 р. № 65 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 26. – Ст. 1725.
135. Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах: Постанова Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 р. № 492 // Офіційний вісник України. – 2003. – №