ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ В ОРГАНІЗАЦІЙНО-ГОСПОДАРСЬКИХ ВІДНОСИНАХ

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису
Заярний Олег Анатолійович

УДК 346. 9

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ В ОРГАНІЗАЦІЙНО-ГОСПОДАРСЬКИХ ВІДНОСИНАХ

Спеціальність: 12.00.04. – господарське право;
господарсько-процесуальне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
доктор юридичних наук,професор,
Беляневич Олена Анатоліївна,
Науково-дослідний інститут
приватного права та підприємництва
національної Академії правових наук України,
головний науковий співробітник

Київ – 2011
Зміст
Вступ------------------------------------------------------------------------------- 3-16
Розділ 1. Загальна характеристика господарсько-правової відповідальності
1.1. Поняття та ознаки господарсько-правової відповідальності --- 17-34
1.2. Дія норм про господарсько-правову відповідальність у часі та за колом суб’єктів ------------------------------------------------------------------------- 35-52
1.3. Підстави і функції господарсько-правової відповідальності в організаційно-господарських відносинах ------------------------------------------ 53-80
Висновки до розділу 1 --------------------------------------------------------- 81-83
Розділ 2. Господарсько-правова відповідальність в координаційних організаційно-господарських відносинах
2.1. Відшкодування збитків за порушення організаційно-господарських зобов’язань, що виникають з договорів ------------------------------------------- 84-102
2.2. Неустойка як форма відповідальності за порушення організаційно-господарських договорів-------------------------------------------------------------103-127
2.3. Оперативно-господарські санкції у механізмі правового регулювання організаційно-господарських відносин ------------------------------------------128-143 Висновки до розділу 2 ------------------------------------------------------ 144-146
Розділ 3. Відповідальність у субординаційних організаційно-господарських правовідносинах
3.1. Відшкодування збитків суб’єктами організаційно-господарських повноважень----------------------------------------------------------------------------147-164
3.2. Адміністративно-господарські санкції в механізмі правового регулювання організаційно-господарських відносин -------------------------165-184 Висновки до розділу 3 ------------------------------------------------------185-186
Висновки ------------------------------------------------------------------------------187-194
Список використаних джерел ---------------------------------------------------195-222

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена сучасним станом організації та управління господарською діяльністю, здійснення яких часто супроводжується порушенням зобов’язань, правил здійснення господарської діяльності як з боку суб’єктів господарювання, так і органів державної влади та місцевого самоврядування. За таких умов існування господарського правопорядку, стратегічні галузі економіки, як-то: енергетика, транспорт, зв’язок, видобування корисних копалин – стають підґрунтям протиправної діяльності учасників господарських відносин, зловживання монопольним становищем, встановленою господарською компетенцією.
Такий рівень розвитку української економіки вимагає виокремлення в механізмі правового регулювання господарських відносин конкретного правового засобу, здатного своїм впливом попередити господарське правопорушення, а у випадку його вчинення нейтралізувати наявні негативні господарські результати і не допустити їх повторення у майбутньому. Провідна роль у цьому процесі належить господарсько-правовій відповідальності, настання якої має наслідком безпосередній вплив на економічні інтереси суб’єкта господарських правопорушень і тим самим сприяє забезпеченню господарського правопорядку в усіх галузях народного господарства.
З прийняттям 16 січня 2003 року Господарського кодексу України (далі –ГК) відповідальність у сфері господарювання набула системної, інституційної форми, що забезпечило більш послідовне регулювання різних аспектів господарських відносин. Однак формально-логічне тлумачення змісту норм, об’єднаних в інститут господарсько-правової відповідальності, вказує на законодавчу неврегульованість механізму застосування санкцій до учасників організаційно-господарських відносин. Спроби усунути законодавчі прогалини неодноразово робилися господарськими та адміністративними судами різного рівня, проте неоднаковий підхід у вирішенні аналогічних спорів лише ускладнив застосування окремої групи норм господарського законодавства. Значною мірою неоднозначність застосування відповідальності в організаційно-господарських відносинах зумовлена намаганням суб’єктів господарського права адаптувати конкретну санкцію до власних інтересів без урахування специфіки підстав і функцій її реалізації. Підґрунтям цієї проблеми є відсутність чітких критеріїв визначення меж господарсько-правової відповідальності, в тому числі співвідношення нормативного і договірного способів встановлення санкцій.
Незважаючи на поширення дії норм, об’єднаних в інститут господарсько-правової відповідальності, на всіх учасників господарських відносин, чинне законодавство фактично не містить спеціальних норм, які відображають особливості відповідальності органів державної влади та місцевого самоврядування за невиконання чи неналежне виконання ними встановлених організаційно-господарських повноважень. Зазначені обставини призвели до істотного зростання кількості господарських правопорушень, вчинених органами державної влади та місцевого самоврядування, наділеними господарською компетенцією, і відносно невеликої кількості випадків застосування господарських санкцій до цих суб’єктів.
У радянській літературі неодноразово здійснювалися спроби на доктринальному рівні обґрунтувати шляхи вирішення відповідних проблем. Але сформульовані науковцями висновки та пропозиції переважно були зорієнтовані на планово-розподільчий устрій економіки і на сьогодні становлять лише теоретичний інтерес. Останніми роками в Україні фактично не проводилось фундаментальне дослідження проблем відповідальності в організаційно-господарських відносинах, побудованих на основі чинного законодавства. Разом з тим формування багатоукладної економіки і, як наслідок, розширення кола суб’єктів господарювання та суб’єктів організаційно-господарських повноважень спричинили появу нових правопорушень, що вимагає запровадження нових санкцій і удосконалення діючої системи відповідальності. Модернізація законодавства безумовно потребує наукового обґрунтування майбутніх змін і розробки способів вирішення проблем, виявлених правозастосовчою діяльністю.
Чинна в Україні модель правового регулювання організаційно-господарських відносин потребує істотної розробки порядку й умов застосування конкретних правових засобів, насамперед господарсько-правової відповідальності. Доктринального обґрунтування вимагають як особливості встановлення, підрахунку і реалізації конкретних її форм, так і уточнення загального понятійного апарату інституту відповідальності, для того щоб закріплена в законі чи договорі санкція відповідала охоронюваному суб’єктивному праву. Для забезпечення налагодженої, послідовної, логічно зв’язаної роботи всіх інструментів господарського правопорядку нагальною потребою сьогодення є розробка конкретних пропозицій з удосконалення чинного законодавства в частині регулювання відповідальності в організаційно-господарських відносинах. При цьому правове регулювання і практичне застосування відповідного юридичного інструменту має відображати баланс публічних та приватних інтересів, тобто не призводити до безпідставного збагачення потерпілого та одночасно спонукати зобов’язаного суб’єкта до належного виконання покладених на нього обов’язків. Постановка проблеми в такому аспекті є особливо актуальною у світі чинної адміністративно-правової реформи органів керівництва господарською діяльністю. Адже краще на етапі встановлення господарської компетенції визначити, які діяння є протиправними та які санкції будуть застосовані за їх вчинення, ніж усувати негативні економічні наслідки неналежної організації роботи цілої галузі економіки.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами. Дисертаційна робота виконувалася на кафедрі господарського права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, відповідно до бюджетної теми: «Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу» номер теми: 06 БФ 042 – 01, номер державної реєстрації – 0101 U 003 579.
Мета та завдання наукового дослідження. При проведенні дослідження автор переслідував мету на основі господарського законодавства України та деяких зарубіжних країн, матеріалів судової практики, наукових праць виявити загальні та специфічні особливості господарсько-правової відповідальності, сформулювати теоретичні висновки і конкретні пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства, практики застосування господарських санкцій.
Для реалізації вказаної мети автор ставить такі завдання:
- на основі положень чинного в Україні законодавства і доктрини господарсько-правової відповідальності розкрити поняття, ознаки та призначення цього правового засобу у механізмі правового регулювання господарських відносин;
- встановити межі впливу на економічні інтереси учасників організаційно-господарських відносин, окреслити коло суб’єктів господарських правопорушень;
- дослідити підстави господарсько-правової відповідальності та їх значення при вирішенні питання про зменшення або звільнення від відповідальності;
- розкрити особливості реалізації передбачених законодавством форм господарсько-правової відповідальності у відносинах з горизонтальним і вертикальним типом зв’язків суб’єкта господарювання і суб’єкта організаційно-господарських повноважень;
- дослідити вироблену наукою господарського права класифікацію форм і видів господарсько-правової відповідальності, запропонувати додаткові критерії, що дозволять виявити і розкрити нові властивості відповідного правового засобу;
- на основі приписів чинного законодавства і матеріалів судової практики виділити основні проблеми застосування господарських санкцій у відповідних відносинах, запропонувати шляхи усунення правозастосовчих колізій і прогалин господарського законодавства;
- виокремити із загального механізму господарсько-правової відповідальності специфічні критерії підрахунку збитків, неустойки та адміністративно-господарських санкцій за правопорушення, вчинені в організаційно-господарських відносинах;
- дослідити сутність і призначення заходів оперативного впливу у сфері управління господарською діяльністю, визначити співвідношення цих заходів з формами господарсько-правової відповідальності;
- розкрити механізм застосування адміністративно-господарських санкцій до суб’єктів господарювання в організаційно-господарських відносинах, визначити їх роль у забезпеченні господарського правопорядку;
- встановити особливості господарсько-правової відповідальності органів державної влади та місцевого самоврядування, які здійснюють організаційно-господарські повноваження;
- сформулювати конкретні пропозиції з удосконалення законодавства, яким регулюється господарсько-правова відповідальність учасників організаційно-господарських відносин.
Об’єктом дослідження є юридична відповідальність як самостійне наукове поняття і правовий засіб у механізмі правового регулювання, а також організаційно-господарські відносини, що є одним з видів господарських відносин.
Чинне законодавство за вчинення учасниками організаційно-господарських відносин правопорушень передбачає господарсько-правову, цивільно-правову, адміністративну і навіть кримінальну відповідальність.
Предметом дослідження є господарсько-правова відповідальність як комплексний інститут науки господарського права та правовий засіб впливу на економічні інтереси учасників організаційно-господарських відносин, які вчинили господарські правопорушення.
Методологічну основу наукового дослідження становлять загальні та спеціальні методи наукового пізнання, закони і принципи матеріалістичної діалектики, об’єктивні закономірності соціально-економічної організації та здійснення господарської діяльності.
При проведенні наукового дослідження дисертантом використані такі методи пізнання: діалектичний, аналізу і синтезу, формально-логічний, системно-структурний, історичний, порівняльно-правовий.
За допомогою діалектичного методу в роботі виявлено закономірності функціонування господарсько-правової відповідальності як міри, форми і засобу впливу на економічні інтереси правопорушника, встановлено зв’язок з категоріями «юридичний обов’язок», «санкції» методом правового регулювання господарських відносин.
Метод аналізу і синтезу дав змогу виокремити із загальних понять «господарсько-правова відповідальність» та «організаційно-господарські відносини» їх найбільш суттєві властивості, взаємозв’язок яких відображає особливість відповідальності у сфері управління господарською діяльністю. Через призму формально-логічного методу і законів діалектики у дослідженні виявлено зв’язок між нормативними приписами різних законодавчих актів, що регулюють питання застосування господарських санкцій за порушення організаційно-господарських зобов’язань, та існуючою судовою практикою з цієї категорії справ. На цій основі автором були визначені специфічні критерії підрахунку господарських санкцій, особливості окремих умов господарсько-правової відповідальності, що проявляються переважно в організаційно-господарських відносинах.
Системно-структурний метод застосований з метою вироблення критеріїв поділу відповідальності на різні форми і види, відмежування їх від суміжних категорій і понять.
Історичний метод пізнання дав змогу дисертанту на основі праць дореволюційних та радянських науковців встановити об’єктивні закономірності формування інституту господарсько-правової відповідальності, конкретних форм її реалізації, виділити незмінні родові та видові ознаки цього поняття.
За допомогою порівняльно-правового методу в роботі досліджені положення законодавства та судова практика деяких зарубіжних держав, виявлений позитивний досвід правового регулювання і застосування господарських санкцій, що може слугувати підґрунтям для удосконалення законодавства України.
Теоретична основа дослідження. Сформульовані в роботі висновки та пропозиції ґрунтуються на досягненнях науки теорії держави та права, господарського права і господарського процесу. Автор у проведеному дослідженні спирався на праці Т. Є. Абової, С. С. Алексєєва, Б. С. Антімонова, О. В. Аушевої, С. М. Братуся, О. А. Беляневич, О В. Безуха, О. М. Вінник, В. В. Вітрянського, О. П. Віхрова, Л. Ф. Винокурової, Б. М. Гонгало, В. П. Грибанова, А. Д. Грішина, Г. Л. Знаменського, М. І. Клеандрова, О. С. Комарова, І. М. Кравець, О. А. Красавчикова, В. В. Лаптєва, І. В. Лукач, М. С. Малеїна, В. К. Мамутова, М. М. Марченка, В. А. Ойгензіхта, О. О. Отраднової, Г. В. Пронської, Б. І. Пугінського, О. М. Садікова, З. Ф. Татькової, О. В. Шаповалової, В. С. Щербини та інших.
Практичну основу дослідження становлять матеріали судової практики, рішення і постанови центральних органів державної виконавчої влади про застосування господарських санкцій до суб’єктів господарювання. Юридична практика виступаючи абстрактним і конкретним критерієм пізнання істини, розкриває динамічні властивості господарсько-правової відповідальності, сприяє виявленню особливостей застосування цього правового засобу в організаційно-господарських відносинах.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше на сучасному етапі розвитку науки господарського права проведено комплексне дослідження проблем застосування відповідальності в організаційно-господарських відносинах. Аналіз чинного в Україні законодавства, практики його застосування, а також наукової літератури з тематики дослідження дозволив сформулювати положення, які містять наукову новизну і виносяться на захист.

Уперше:
- запропоновано визначення меж відповідальності учасників організаційно-господарських відносин, відповідно до якого це поняття є встановленим у нормах закону чи умовах договору рівнем допустимого впливу на економічні інтереси суб’єкта господарювання чи суб’єкта організаційно-господарських повноважень (правопорушника), зумовленим конкретною формою господарсько-правової відповідальності, умовами її реалізації, а також організаційно-правовою формою учасника організаційно-господарських відносин;
- з урахуванням логічного зв’язку нормативних положень інституту відшкодування збитків та норм про організаційно-господарські зобов’язання встановлено, що відшкодування неодержаного доходу допускається лише у організаційно-господарських відносинах, спрямованих на упорядкування, нормалізацію комерційної господарської діяльності і не допускається при здійсненні некомерційної господарської діяльності;
- з урахуванням особливостей організаційно-господарських відносин вироблено спеціальні критерії встановлення і підрахунку неустойки, вираженої у відсотковому відношенні до невиконаного зобов’язання, зокрема, розмір цієї санкції повинен залежати від виду та характеру виконання організаційно-господарських, управлінських дій, що мають виникати на основі організаційно-господарського договору, від обсягу виробництва продукції, виконання робіт чи надання послуг за звітний період, що береться за основу при нарахуванні санкцій;
- обґрунтовано, що пеня як форма неустойки за порушення організаційно-господарських договорів може встановлюватися не тільки за кожен день прострочення виконання зобов’язання, а й залежати від строку виконання конкретних дій організаційного чи управлінського характеру, за невиконання яких вона передбачена. При цьому в організаційно-господарських договорах, де відсутні умови про ціну, розмір пені має визначатися у твердій сумі: відсотковою ставкою НБУ чи мінімальною заробітною платою за кожен період прострочення;
- запропонована класифікація заходів оперативного впливу, залежно від сфери їх застосування, на універсальні, реалізація яких допускається у будь-яких господарсько-договірних відносинах, і спеціальні, що застосовуються за порушення окремих видів зобов’язань, насамперед організаційно-господарських;
- встановлено, що окремі адміністративно-господарські санкції організаційного характеру, як-то: скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання, анулювання дії ліцензії, зупинення діяльності суб’єкта господарювання породжують виникнення нових організаційно-господарських відносин.
Удосконалено:
- визначення господарсько-правової відповідальності як передбаченого нормами закону чи умовами договору обов’язку, що може покладатися потерпілим або компетентним державним органом на учасника господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, виконання котрого має наслідком вплив на його економічні інтереси і породжує негативні майново-організаційні наслідки;
- поняття неустойки (штрафу, пені), якою визнається господарська санкція, встановлена в твердому розмірі чи відсотковому відношенні до ціни невиконаного або неналежним чином виконаного зобов’язання, чи у кратному розмірі до вартості товарів, робіт та послуг грошова сума, яку суб’єкт господарювання зобов’язаний сплатити управненій стороні за порушення ним господарського зобов’язання;
- дефініцію пені як виду неустойки, за якою ця санкція являє собою встановлену у відсотковому відношенні до ціни зобов’язання чи в твердій сумі неустойку, що нараховується за кожен день або інший період виконання зобов’язання, визначений сторонами договору для нарахування санкцій;
- визначення заходів оперативного впливу, які являють собою передбачені законом чи договором міри організаційного впливу на економічні інтереси порушника зобов’язання, що застосовуються потерпілим у позасудовому порядку, і які спрямовані на зміну чи припинення зобов’язання у зв’язку з порушенням контрагентом покладених на нього обов’язків;
- механізм застосування адміністративно-господарських санкцій з одночасним відшкодуванням завданих правопорушенням збитків; встановлено, що реалізація цих санкцій не повинна порушувати встановлений порядок управління господарською діяльністю, породжувати більш негативні результати, ніж завдані відповідальністю. При цьому застосування адміністративно-господарських санкцій поряд з відшкодуванням збитків припускає поєднання судового й адміністративного порядку реалізації санкцій.
Отримали подальший розвиток положення:
- щодо визначення підстав відповідальності, якими визнаються юридичний факт або група фактів (фактичний склад), при виникненні котрих, у силу закону або згідно з умовами договору, економічні інтереси порушника можуть піддаватися майново-організаційному впливу з боку управненої сторони зобов’язання чи органу, наділеного господарською компетенцією;
- щодо критеріїв поділу заходів оперативного впливу на види, зокрема: залежно від способу і мети застосування – на ті, що покликані змінити динаміку господарських відносин, і ті, що спрямовані на зміну виконання зобов’язаним суб’єктом окремих обов’язків у невигідному для порушника напрямі;
- щодо встановлення обмеженої відповідальності за порушення окремих видів організаційно-господарських зобов’язань, а не конкретних учасників організаційно-господарських відносин;
- щодо розмежування понять «господарсько-правова відповідальність» та «заходи оперативного впливу» за різними критеріями, а саме: за характером наслідків, що виникають у результаті застосування господарсько-правової відповідальності та заходів оперативного впливу, залежно від підстав, мети, суб’єктів та сфери застосування цих правових засобів;
встановлено, що заходи оперативного впливу не входять ні до системи санкцій, ні до господарсько-правової відповідальності, а утворюють самостійну систему правових засобів впливу на порушника договірних зобов’язань. На цій підставі обґрунтовано висновок про непоширення норм про господарсько-правову відповідальність на механізм оперативного впливу;
- щодо критеріїв підвідомчості господарським судам справ про застосування адміністративно-господарських санкцій. На цій основі запропоновано справи зі спорів, пов’язаних із застосуванням адміністративно-господарських санкцій до суб’єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності, віднести до підвідомчості господарських судів.
На підставі цих висновків, до законодавства, яким регулюються питання застосування відповідальності в організаційно-господарських відносинах запропоновані конкретні зміни та доповнення. Зміст розроблених змін та аргументація щодо необхідності їх внесення до чинного законодавства наводяться у дисертаційній роботі.
Практичне значення одержаних результатів. Практична користь проведеного дослідження виявляється у сформульованих теоретичних висновках і практичних рекомендаціях, які можуть сприяти удосконаленню правового регулювання відповідальності в організаційно-господарських відносинах та практики її застосування. Крім того, викладені в дисертації висновки та пропозиції можуть слугувати рекомендаціями для господарських та адміністративних судів, органів державної влади та місцевого самоврядування, наділених господарською компетенцією, суб’єктів господарювання із застосування господарських санкцій за правопорушення, вчинені в організаційно-господарських відносинах. Конкретні висновки і пропозиції можуть використовуватися у навчальному процесі, при підготовці спеціалістів у галузі господарського права, а також у викладанні курсу «господарське право», «господарсько-процесуальне право», спецкурсів: «договірне право», «транспортне право», «конкурентне право». Матеріали дослідження можуть використовуватися при підготовці підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій з господарсько-правових дисциплін.
Окремі положення дисертації мають дискусійний характер і можуть слугувати основою для подальших наукових досліджень проблем відповідальності в організаційно-господарських відносинах, удосконалення чинного законодавства, запровадження в навчальний процес нових спецкурсів.
Особистий внесок дисертанта. Дисертація є самостійною, логічно-структурованою науковою роботою, в межах якої деякі проблеми господарсько-правової відповідальності висвітлюються вперше у вітчизняних наукових і практичних дослідженнях, інші розглянуті з нових правових позицій. Вирішення значної кількості питань одержало в роботі додаткове юридичне обґрунтування.
Автор у роботі формулює конкретні теоретичні висновки та практичні пропозиції стосовно застосування господарських санкцій за правопорушення в організаційно-господарських відносинах. У дисертації досліджена господарсько-правова відповідальність як наукове поняття і правовий засіб впливу на економічні інтереси правопорушника, встановлена специфіка підстав і форм її реалізації.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертація підготовлена та обговорена на кафедрі господарського права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Результати дослідження були оприлюднені: на науково-практичній конференції «Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих вчених» (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ, 23–24 квітня 2009 р.), на Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих вчених» (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ, 23 квітня 2010 р.), на Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми юридичної науки» (Хмельницький університет управління та права, м. Хмельницький, 13-14 листопада 2009 р.), на Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми реформування земельних, екологічних, аграрних та господарських правовідносин в Україні» (Хмельницький університет управління та права, м. Хмельницький, 14-15 травня 2010 р.), а також у підготовлених доповідях на кафедрі господарського права.
Публікації. Основні положення проведеного дослідження викладено в п’яти одноособових статтях загальним обсягом 4,1 д. а., опублікованих у фахових виданнях і чотирьох тезах доповідей.
Структура дисертаційного дослідження. Структура та обсяг роботи зумовлена встановленими автором метою та завданнями і ґрунтується на використаних у дисертації методах наукового пізнання. Дисертація містить вступ, три розділи, вісім підрозділів, висновки. Загальний обсяг дисертації становить 222 сторінок комп’ютерного тексту, список використаних джерел 277 – найменувань.

bibliography

ВИСНОВКИ

За результатами проведеного дослідження доходимо висновків, у яких сформульована новизна й актуальність дисертації.
1. Господарсько-правова відповідальність – передбачений нормами закону чи умовами договору обов’язок, що може покладатися потерпілим або компетентним державним органом на учасника господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, виконання котрого має наслідком вплив на його економічні інтереси і породжує негативні майново-організаційні наслідки.
2. Господарсько-правова відповідальність має як загальні (родові), так і видові ознаки, характерні виключно для цього виду юридичної відповідальності: 1) юридичною підставою відповідальності може бути не тільки нормативно-правовий акт, а й укладений з дотриманням встановлених вимог господарський договір або доведене до суб’єкта господарювання планове завдання; 2) суб’єктом права, до якого можуть застосовуватися господарські санкції, є учасники господарських відносин, визначені у ст. 2 ГК; 3) змістом відповідальності є додатковий обов’язок, якого не існувало до моменту вчинення правопорушення; 4) покладення на правопорушника господарсько-правової відповідальності тягне за собою зменшення наявного у нього майна чи виникнення додаткових організаційних труднощів у процесі здійснення господарської діяльності чи управління нею; 5) господарсько-правова відповідальність одночасно є покаранням для правопорушника і способом захисту, відновлення прав управненої сторони; 6) за загальним правилом, реалізація господарсько-правової відповідальності заснована на презумпції вини зобов’язаної сторони. Окрім перелічених ознак, для господарсько-правової відповідальності властиві окремі риси, що проявляються виключно в організаційно-господарських відносинах: 1) розмір санкцій, як правило, залежить не від ціни зобов’язання, а визначається у твердій формі з урахуванням характеру організаційно-господарських, управлінських дій, тривалості їх виконання чи запланованого результату; 2) для відповідальності в організаційно-господарських відносинах характерний значний рівень імперативного регулювання підстав, порядку застосування господарських санкцій, визначення їх виду і розміру; 3) у субординаційних організаційно-господарських відносинах, де органи державної влади чи суб’єкт господарювання наділені функціями нагляду та контролю по відношенню до інших суб’єктів, відповідальність зазвичай встановлюється в односторонньому порядку з ініціативи управненої сторони зобов’язання; 4) незважаючи на немайнову сутність організаційно-господарських відносин, санкції, що застосовуються до їх учасників, можуть набувати як майнового, так і організаційного змісту.
3. За видом наслідків, що утворюють господарсько-правову відповідальність, усі її форми слід поділяти на майнові, організаційні та змішані. У свою чергу, наслідки застосування майнових санкцій мають встановлені законом чи договором межі. За цим критерієм господарсько-правову відповідальність прийнято поділяти на повну, обмежену та підвищену.
4. Чинне законодавство допускає обмеження господарсько-правової відповідальності не щодо окремих учасників організаційно-господарських відносин, а щодо порушення окремих видів господарських зобов’язань.
5. Підставами відповідальності визнаються юридичний факт або група фактів (фактичний склад), при виникненні котрих, у силу закону або згідно з умовами договору, економічні інтереси порушника можуть піддаватися майново-організаційному впливу з боку управненої сторони зобов’язання чи органу, наділеного господарською компетенцією. Господарсько-правова відповідальність залежно від підстави її застосування поділяється на договірну та позадоговірну. Остання група підстав відповідальності включає порушення норм закону, встановлених планових завдань, індивідуальних владних приписів, адресованих учасникам організаційно-господарських відносин.
6. На відміну від стягнення неустойки, відшкодування збитків допускається як за порушення організаційно-господарського зобов’язання, не пов’язаного з визнанням його недійсним, так і у випадку недійсності зобов’язання.
7. ГК, здійснивши легальний поділ господарської діяльності на комерційну та некомерційну, одночасно обмежив сферу реалізації суб’єктами господарювання права на відшкодування неодержаного доходу, допускаючи його відшкодування лише у відносинах з упорядкування, нормалізації комерційних господарських зв’язків. При цьому в основі підрахунку цього виду збитків перебуває розмір запланованого, підтвердженого прибутку, максимальний обсяг виробничо-господарської потужності суб’єкта, діяльність якого організується.
8. Однією з найбільш поширених господарських санкцій, що застосовується за порушення організаційно-господарських зобов’язань, є неустойка. У господарських відносинах неустойкою (штрафом, пенею) визнається господарська санкція, встановлена в твердому розмірі чи відсотковому відношенні до ціни невиконаного чи неналежним чином виконаного зобов’язання, чи у кратному розмірі до вартості товарів, робіт та послуг грошова сума, яку суб’єкт господарювання зобов’язаний сплатити управненій стороні за порушення ним господарського зобов’язання.
9. Для встановлення пені як виду неустойки за порушення організаційно-господарських зобов’язань її розмір повинен визначатися у твердій формі (відсотковою ставкою НБУ, мінімальною заробітною платою), а періодичність нарахування має залежати від строків вчинення організаційно-господарських, управлінських дій, за невиконання яких передбачена відповідна санкція.
10. В організаційно-господарських відносинах неустойка встановлюється переважно у формі штрафу, визначеного у твердому розмірі чи відсотковому відношенні до ступеня виконання зобов’язання.
11. У праці обґрунтовано, що заходи оперативного впливу через видові особливості та призначення не належать ні до господарсько-правової відповідальності, ні до санкцій.
12. Залежно від сфери застосування заходи оперативного впливу можна поділити на універсальні, реалізація яких допускається в будь-яких господарсько-договірних відносинах, і спеціальні, що застосовуються за порушення окремих видів господарських зобов’язань. До останньої групи належать заходи, які встановлюються за порушення умов організаційно-господарських договорів, зокрема: тимчасове припинення відпуску електричної енергії Члену Оптового ринку електричної енергії за порушення прийнятих зобов’язань, відмова виконавця від виконання угоди про розподіл продукції, якщо інвестор не приступив до виконання встановлених обов’язків у погоджені строки, тощо.
13. У механізмі правового регулювання господарських відносин норми про відшкодування збитків органами державної влади та місцевого самоврядування, наділеними організаційно-господарськими повноваженнями, не одержали самостійного інституційного виразу. Віднесення їх положеннями ГК до складу суб’єктів господарсько-правової відповідальності зумовило поширення на них загального принципу господарсько-правової відповідальності – відшкодування завданих збитків у повному обсязі. Дія цього принципу означає право суб’єкта господарювання вимагати відшкодування як реальних втрат, так і неодержаного доходу, викликаного вчиненням правопорушення органом, наділеним господарською компетенцією. Суб’єкт господарювання, якому завдані збитки, має право проводити їх підрахунок починаючи з останньої дати вчинення управлінських, організаційно-господарських дій, віднесених до компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування. З метою усунення законодавчих прогалин пропонуємо ч. 8 ст. 225 ГК викласти у такій редакції: «Склад збитків, завданих суб’єкту господарювання неправомірними діями або бездіяльністю, в тому числі виданням незаконного нормативно-правового акта органами державної влади та місцевого самоврядування у процесі реалізації ними господарської компетенції, визначається з урахуванням приписів ч. 1 ст. 225 ГК». Окрім цього, ч. 4 ст. 225 ГК необхідно доповнити нормою такого змісту: «При встановленні остаточного розміру збитків суд повинен виходити з цін, які існували на день винесення органом, наділеним господарською компетенцією рішення про встановлення організаційно-господарського зобов’язання, виконання якого призвело до виникнення неправомірних збитків. Разом з тим в організаційно-господарських відносинах за участю органів, наділених господарською компетенцією реалізація права сторін зобов’язання погодити наперед розмір збитків, які підлягатимуть відшкодуванню, ч. 5 ст. 225 ГК не допускається».
14. У господарських відносинах, де і орган державної влади і суб’єкт господарювання наділені певним комплексом організаційно-господарських повноважень, втрата або істотне обмеження доходу іноді є прямим наслідком обмеження господарської діяльності, зокрема через обмеження дії ліцензії, зупинення діяльності суб’єкта природних монополій.
15. Юридичною підставою права на відшкодування збитків є факт порушення норм закону чи умов організаційно-господарського договору органом, наділеним організаційно-господарськими повноваженнями. Специфіка відшкодування збитків органами державної влади та місцевого самоврядування, наділених організаційно-господарським повноваженнями, виявляється у безвинній відповідальності цих суб’єктів.
16. У справах про відшкодування збитків органами, наділеними господарською компетенцією, обов’язковим є залучення у якості відповідача органів державного казначейства.
17. У праці обґрунтовано, що окремі адміністративно-господарські санкції організаційного характеру, як-то: скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання, анулювання дії ліцензії, примусовий поділ суб’єкта господарювання – породжують нові організаційно-господарські відносини, в межах яких на їх учасників покладається виконання обов’язків з усунення наслідків правопорушення.
18. На підставі проведеного дослідження автором запропоновані нижче наведені зміни до чинного законодавства: 1. Назву глави 26 «Штрафні та оперативно-господарські санкції змінити на «Неустойка і заходи оперативного впливу у сфері господарювання». 2. У ч. 2 ст. 20 та ч. 2 ст. 217 ГК слова «штрафні санкції» замінити на «неустойка» з внесенням відповідних змін по змісту інших норм ГК. 3. Статтю 230 ГК викласти в такій редакції: «1) Неустойкою (штрафом, пенею) в господарських відносинах визнається господарська санкція, встановлена в твердому розмірі чи відсотковому відношенні до суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов’язання, чи у кратному розмірі до вартості товарів, робіт та послуг, грошова сума, яку суб’єкт господарювання зобов’язаний сплатити управненій стороні за порушення ним господарського зобов’язання; 2) учасником господарських відносин, з якого може стягуватися неустойка, є суб’єкт господарювання, що вчинив господарське правопорушення, а у передбачених законом чи договором випадках також споживачі; 3) якщо інше прямо не передбачено законом, розмір неустойки за порушення організаційно-господарського зобов’язання визначається його сторонами з урахуванням характеру й обсягу виконання організаційно-господарських, управлінських дій, строку їх виконання, понесених витрат, інших обставин, визначених в умовах організаційно-господарського договору; 4) якщо господарський договір не містить умов про ціну зобов’язання або така умова прямо не випливає з його змісту, сторони мають право погодити інший критерій встановлення розміру неустойки, що відповідає характеру порушення і не суперечить сутності договору; 5) питання застосування неустойки, неврегульовані ГК, регулюються положеннями ЦК, якщо вони прямо не суперечать нормам ГК». 4. Окремо ст. 231 ГК слід доповнити ч. 7 нового змісту, а чинну редакцію ч. 7 відповідно вважати ч. 8: «Сторони організаційно-господарського зобов’язання, якщо інше не передбачено законом, мають право встановити розмір неустойки у твердій сумі чи кратному розмірі до витрат з виконання організаційно-господарських, управлінських дій, або встановити пеню за кожен день, інший період порушення зобов’язання». 5. Розділ 5 ГК назвати «Відповідальність та заходи оперативного впливу за правопорушення у сфері господарювання». 6. З ч. 2 ст. 20 та ст. 217 ГК вилучити слова «оперативно-господарські санкції». 7. Ст. 235 ГК викласти у такій редакції:
«1) За порушення господарського зобов’язання учасники господарських відносин з метою недопущення правопорушень або попередження вчинення їх у майбутньому мають право застосовувати заходи оперативного впливу – передбачені законом чи договором міри організаційного впливу на економічні інтереси порушника зобов’язання, застосування яких відбувається односторонніми діями потерпілого у позасудовому порядку і які спрямовані на зміну чи припинення зобов’язання у зв’язку з порушенням контрагентом покладених на нього обов’язків.
2) Сферою застосування заходів оперативного впливу є господарсько-договірні зобов’язання, зазначені у ст. 173 ГК.
3) Оперативний вплив на порушника допускається лише за ті дії або бездіяльність, наявність яких згідно з законом чи договором є підставою для застосування передбачених заходів.
4) Дія норм про господарсько-правову відповідальність не поширюється на заходи оперативного впливу». 8. Ст. 237 ГК викласти у новій редакції: «Підстави та порядок застосування заходів оперативного впливу. 1. Підставою застосування заходів оперативного впливу є документально підтверджений факт порушення зобов’язання його стороною. 2. Заходи оперативного впливу застосовуються незалежно від вини суб’єкта, що його порушив. 3. Заходи оперативного впливу, право на застосування яких щодо конкретних зобов’язань прямо не передбачено у нормах закону чи умовах договору, не можуть бути застосовані. Якщо потерпіла сторона до моменту реалізації оперативних заходів володіла інформацією про можливе виникнення виробничих аварій, епідемій, епізоотій чи настання інших наслідків, небезпечних для життя і здоров’я населення або безпеки держави, застосування відповідних заходів не допускається. 4. Сторона зобов’язання, якою були вжиті заходи оперативного впливу, якщо вона не мала права на відповідні дії, зобов’язана відшкодувати збитки, завдані протиправною поведінкою та поновити виконання зобов’язання. 5. Заходи оперативного впливу застосовуються у позасудовому порядку, без попереднього пред’явлення претензії порушнику зобов’язання. Реалізація заходів оперативного впливу може відбуватися як до застосування господарських санкцій, так і одночасно з відшкодуванням збитків чи сплатою неустойки». 9. ст. 12 ГПК доповнити нормою такого змісту: «Господарським судам підвідомчі справи зі спорів, що виникають при застосуванні до суб’єкта господарювання адміністративно-господарських санкцій за порушення ним правил здійснення господарської діяльності». 10. у ст. 540 ЦК ч. 2 та 3 викласти у новій редакції: «1) Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від розміру невиконаного зобов’язання чи у твердій сумі, яка встановлена законом або договором і не залежить від наслідків правопорушення; 2) Пеня – встановлена у відсотковому відношенні до ціни зобов’язання чи твердій сумі неустойка, що нараховується за кожен день або інший період, погоджений сторонами договору прострочення виконання зобов’язання».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативно-правові акти:

1. Конституція України від 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Господарський Кодекс України : Закон України від 16.01.2003 № 436 // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18. – № 19–20; № 21–22. – Ст. 144.
3. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 // Відомості Верховної Ради України . – 1992. – № 6. – Ст. 56.
4. Земельний кодекс України : затверджено Законом від 25.10.2001 // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 3–4. – Ст. 27.
5. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35–36. – № 37. – Ст. 446.
6. Ліцензійні умови провадження професійної діяльності на фондовому ринку – діяльності з управління активами інституційних інвесторів діяльності з управління активами, затв. рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26.05.2006 № 341 // Офіційний вісник України. – 2006. – № 31. – Ст. 258.
7. Про затвердження Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні : Наказ Міністерства Транспорту і зв’язку України від 14.10.1997 № 363 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 8 (12.03.98). – Ст. 312.
8. Правила користування вагонами і контейнерами : Наказ Мінтрансу України від 25.02.1999 № 133 // Офіційний вісник України. - 1999.- № 11 (вiд 02.04.1999). – С. 269.
9. Про автомобільний транспорт : Закон України від 05.04.2001 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 17. – Ст. 719.
10. Про акціонерні товариства : Закон України від 17.09.2008 // Відомості Верховної Ради України. – 2008. – № 50–51. – Ст. 384.
11. Про Антимонопольний комітет України : Закон України від 26.11.1993 // Відомості Верховної Ради України. – 1993 – № 50. – Ст. 472 .
12. Про банки і банківську діяльність : Закон України від 07.12.2000 // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 5–6. – Ст. 30.
13. Про впорядкування системи економічних (майнових) санкцій, що застосовуються до підприємств, об'єднань та організацій : Постанова Ради Міністрів СРСР від 30.07.1988 № 929 // Інформаційно-аналітична система ТОВ «Ліга-Закон». [Електронний ресурс] / www.liqazakon.ua /.
14. Про господарські товариства : Закон України від 19.09.1991 // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 49. – Ст. 682.
15. Про державний матеріальний резерв : Закон України від 24.01.1997 // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 13. – Ст. 112.
16. Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади : Указ Президента України від 21.05.1998 № 494/98 // Інформаційно-аналітична система ТОВ «Ліга-Закон». [Електронний ресурс] /www.liqazakon.ua /.
17. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців : Закон України від 15.05.2003 // Юридичний вісник України. – 2003. – № 28.
18. Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності : Закон України від 06.09.2005 // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 48. –Ст. 483.
19. Про електроенергетику : Закон України від 16.10.1997 // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 1. – Ст. 1. (Зі змінами та доповненнями)
20. Про залізничний транспорт : Закон України від 04.07.1996 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 40. – Ст. 183.
21. Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності : Закон України від 11.09.2003 // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 9. – Ст. 79.
22. Про засади функціонування ринку природного газу : Закон України від 08.07.2010 // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 48. – Ст. 566.
23. Про затвердження Положення про Міністерство енергетики та вугільної промисловості України : Указ Президента України від 06.04.2011р., №382/2011 // Інформаційно-аналітична система ТОВ «Ліга-Закон». [Електронний ресурс] / www.liqazakon.ua /.
24. Про затвердження Положення про Міністерство інфраструктури України : Указ Президента України від 12.05.2011р., № 581/2011 // Інформаційно-аналітична система ТОВ «Ліга-Закон». [Електронний ресурс] \www.liqazakon.ua /.
25. Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади : Постанова Кабінету міністрів України від 28.12.1992 № 731// Інформаційно-аналітична система ТОВ «Ліга-Закон». [Електронний ресурс] / www.liqazakon.ua /.
26. Про затвердження Порядку застосування санкцій за порушення законодавства про електроенергетику : Постанова Кабінету Міністрів України від 19.07.2000 № 1139 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 8.
27. Про затвердження Порядку здійснення державного нагляду в електроенергетиці : Постанова Кабінету Міністрів України від 15.02.1999 № 189// Офіційний Вісник України. – 2002. – № 4.
28. Про затвердження Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища : Постанова Верховної Ради України від 29.10.1992 // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 46. – Ст. 637.
29. Про затвердження Положення про порядок накладення на суб'єктів господарювання штрафів за порушення законодавства в галузі електроенергетики та сфері теплопостачання : Постанова Кабінету Міністрів України від 21.07.1999 № 131 // Інформаційно-аналітична система ТОВ «Ліга-Закон». [Електронний ресурс] / www.liqazakon.ua /.
30. Про затвердження Правил розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій : Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 11.12.2007 № 2272 // Інформаційно-аналітична система ТОВ «Ліга-Закон». [Електронний ресурс] / www.liqazakon.ua /.
31. Про захист економічної конкуренції : Закон України від 11.01.2001 // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 12. – Ст. 64.
32. Про Статут автомобільного транспорту УРС : Постанова Ради Міністрів УРСР від 27.06.1969 // ЗП УРСР. – 1969. – № 7. – Ст. 89.
33. Про затвердження Статуту залізниць України : Постанова Кабінету Міністрів України від 06.04 1998 // Інформаційно-аналітична система ТОВ «Ліга-Закон». [Електронний ресурс] / www.liqazakon.ua /.
34. Про кооперацію : Закон України від 10.07.2003 // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 5. – Ст. 35.
35. Про ліцензування певних видів господарської діяльності : Закон України від 01.06.2000 // Урядовий кур’єр. – 2000. – 2 серп.
36. Про місцеве самоврядування в Україні : Закон України від 21.05.1997 // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
37. Про нафту і газ : Закон України від 12.07.2001 // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 50. – Ст. 262.
38. Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації : Закон України від 07.07.1999 // Голос України. – 1999. – 7 верес.
39. Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається : Декрет Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 11. – Ст. 96.
40. Про приватизацію державного майна України : Закон України від 16.07.1992 // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 24. – Ст. 348.
41. Про природні монополії : Закон України від 20.04.2000 // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 30. – Ст. 238.
42. Про транспорт : Закон України від 10.11.1999 // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 5. – Ст. 446.
43. Про Тимчасове положення про Фонд державного майна України : Постанова Верховної Ради України від 07.07.1992 № 2558-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – № 39. – 1992. – Ст. 581.
44. Про трубопровідний транспорт : Закон України від 15.05.1996 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 29. – Ст. 73.
45. Про угоди про розподіл продукції : Закон України від 14.09.1999 // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 44. – Ст. 391.
46. Про управління об’єктами державної власності : Закон України від 21.09.2006 // Офіційний вісник України. – 2006. – № 41. – Ст. 26–27.
47. Про ціни і ціноутворення. Закон України від 03.12.1990р., № 507-ХІІ Відомості Верховної Ради України.-1990. - № 52. – Ст. 1650.
48. Типовий статут казенного підприємства, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.1998 № 914 // Вісник Вищого арбітражного суду України. – 1998. – № 3. – С. 26–31.
49. Цивільний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 16.01.2003 // Голос України. – 2003. – 12–13. 03. – Ст. 139.

Судова практика

50. Інформаційний лист Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» від 11.04.2005 № 01-8/344 // Вісник господарського судочинства. – № 3. – 2005. – С. 53-58.
51. Інформаційний лист Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» від 14.08.2007 № 01-8/675 // Вісник господарського судочинства. – № 5. –2007. – С. 19-28.
52. Інформаційний лист Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» від 07.04.2008 № 01-8/211 // Вісник господарського судочинства. – № 3. – 2008.
53. Інформаційний лист Вищого господарського суду України «Про практику Верховного суду України у справах зі спорів пов’язаних із застосуванням законодавства про приватизацію державного та комунального майна» від 15.03.2004 № 01-8/451 // Вісник господарського судочинства. – № 2. – 2004. – С. 101–126.
54. Інформаційний лист Вищого арбітражного суду України «Про деякі приписи законодавства про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями державних і громадських організацій» від 29.12.2000 № 01-8/795 // Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 1.
55. Інформаційний лист Вищого господарського суду України «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року» від 13.08.2008 № 01-8/482 // Інформаційно-аналітична система ТОВ «Ліга-Закон». [Електронний ресурс] / www.liqazakon.ua /.
56. Информационное письмо Президиума Высшего Арбитражного суда Российской Федерации от 14.07.1997 № 17 // Обзор практики применения Арбитражными судами ст. 333 Гражданского кодекса Российской Федерации.
57. Оглядовий лист Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних та інших органів (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)» від 24.07.2001 № 01-8/824 // Вісник господарського судочинства. – № 2. – 2002. – С. 53–61.
58. Постанова колегії суддів судової палати в Адміністративних справах Верховного суду України від 13.02.2007 у справі № 07-04 про застосування штрафних санкцій до суб’єкта господарювання // Інформаційно-аналітична система ТОВ «Ліга-Закон». [Електронний ресурс] / www.liqazakon.ua /.
59. Постанова колегії суддів судової палати в Адміністративних справах Верховного суду України від 25.03.2008 у справі № 08-41 за позовом суб’єкта господарювання до державної податкової інспекції про застосування пені за порушення порядку розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності // Інформаційно-аналітична система ТОВ «Ліга-Закон». [Електронний ресурс] /www.liqazakon.ua /.
60. Постанова Вищого господарського суду України від 19.01.2005 № 13-174/1149 у справі за зверненням суб’єкта господарювання до контрольно-ревізійного управління // Інформаційно-аналітична система ТОВ «Ліга-Закон». [Електронний ресурс] / www.liqazakon.ua /.
61. Постанова Національної комісії регулювання електроенергетики від 24.01.2008 № 32 про застосування до Державного підприємства «Національна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» штрафних санкцій за порушення законодавства про електроенергетику // Інформаційно-аналітична система ТОВ «Ліга-Закон». [Електронний ресурс] / www.liqazakon.ua /.
62. Рішення Конституційного Суду України від 30.05.2001 у справі № 1-22/2001 за конституційним зверненням ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України (справа про відповідальність юридичних осіб) // Вісник господарського судочинства. – № 3. – 2001. – С. 64–69.
63. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 № 1-7/99.
64. Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 3 рп-99 за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) // Офіційний вісник України. – 1999. – № 15. – Ст. 614.
65. Роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» від 26.01.2000 № 02-5/35 // Збірник роз’яснень Вищого господарського суду України / відп. ред. Д. М. Притика. – К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – С. 165–169.
66. Роз’яснення Президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею» від 29.05.2002 № 04-5/601 // Збірник роз’яснень Вищого господарського суду України / відп. ред. Д. М. Притика. – К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – С. 71–98.
67. Справа № 18/271, порушена Господарським судом Дніпропетровської області за позовом Контрольно-ревізійного управління в Дніпропетровській області в інтересах держави до ВАТ «Дніпро-Азот» про відшкодування збитків // Інформаційно-аналітична система ТОВ «Ліга-Закон». [Електронний ресурс] /www.liqazakon.ua /.
68. Справа, порушена Господарським судом Чернігівської області за позовом СП «Чернігівський ринок Нива» до СП «ДАО» про визнання договору співробітництва недійсним та відшкодування збитків у формі неодержаного доходу // Інформаційно-аналітична система ТОВ «Ліга-Закон». [Електронний ресурс] / www.liqazakon.ua /.
69. Справа № 31/94-07-1490, порушена Господарським судом Одеської області за позовом ТОВ «ШСУ № 1» до ДП «Одеська залізниця» про відшкодування збитків, завданих безпідставною експлуатацією під’їзних колій // Інформаційно-аналітична система ТОВ «Ліга-Закон». [Електронний ресурс] /www.liqazakon.ua /.
70. Щодо застосування господарськими судами України положень процесуального законодавства стосовно розмежування компетенції між спеціалізованими адміністративними і господарськими судами. Інформаційний лист Верховного суду України. 26.12.2005р. // Інформаційно-аналітична система ТОВ «Ліга -Закон». [Електронний ресурс] / www.liqazakon.ua /.
71. Договір між Членами Оптового ринку електричної енергії України. Затверджений Національною комісією з питань регулювання електроенергетики України. 15.11.1996р. // Інформаційно-аналітична система ТОВ «Ліга -Закон». [Електронний ресурс] / www.liqazakon.ua /.

Наукові джерела

72. Абова Т. Е. Правовое регулирование деятельности транспорта. Избранные труды. Гражданский и арбитражный процесс. Гражданское и хозяйственное право / Т. Е. Абова. – М. : Статут, 2007. – С. 956–1044.
73. Абова Т. Е. Субъективное право. Избранные труды. Гражданский и арбитражный процесс. Гражданское и хозяйственное право / Т. Е. Абова. – М. : Статут, 2007. – С. 642–941.
74. Адамовська О. А. Зменшення судом розміру штрафних санкцій / О. А. Адамовська // Вісник господарського судочинства. – 2007. – № 5. – С. 130.
75. Адамовська О. Штрафні санкції та заздалегідь встановлені збитки / О. Адамовська // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 8. – С. 45-48.
76. Алексеев С. С. Общая теория права : в 2 т. / С. С. Алексеев. – М. : Юридическая література, 1981. – Т. І. – 361с.
77. Алексеев С. С. Общая теория права : в 2 т. / С. С. Алексеев. – М. : Юридическая література, 1982. – Т. ІІ . – 360 с.
78. Алексеев С. С. Проблемы теории государства и права : учеб. / С. С. Алексеев // – М. : Юрид. лит., 1987. – 448 с.
79. Анохин В. С. Предпринимательское право : учеб. для вузов / В. С. Анохин // М. : ВЛАДОС, 1999. – 400 с.
80. Анохіна І. О. Правове регулювання діяльності суб'єктів природних монополій : дис. ... канд. юрид. наук / Анохіна Інеса Олександрівна. – Одеса, 2004. – 207 с.
81. Антимонов Б. С. Основания договорной ответственности социалистических организаций / Б. С. Антимонов // – М. : Юрид. лит., 1962. – 176 с.
82. Аушева О. В. Захист прав суб’єктів господарювання від порушень органами державної влади : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Аушева Олена Вікторівна. – Донецьк, 2007. – 20 с.
83. Безух О. В. Захист від недобросовісної конкуренції у сфері промислової власності: автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Безух Олександр Васильович. – Донецьк, 2001. – 18 с.
84. Беляневич В. Е. Господарський процесуальний кодекс України : науково-практичний коментар / В. Е. Беляневич // – К. : «Юстініан», 2008. – 865 с.
85. Беляневич О. А. Господарський договір та способи його укладання : дис. ... канд. юрид. наук / Беляневич Олена Анатоліївна. – К., 1999. – 173 с.
86. Беляневич О. А. Господарське договірне право України (теоретичні аспекти) : моногр. / О. А. Беляневич. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 592 с.
87. Беляневич О. А. Питання недійсності умов договору приєднання / О. А. Беляневич // Вісник господарського судочинства. – 2005. – № 1. – С. 224–230.
88. Беляневич О. А. Про деякі особливості відповідальності споживача в договірних відносинах енергопостачання / О. А. Беляневич // Вісник господарського судочинства. – 2005. – № 2. – С. 172–179.
89. Беляневич О. А. Тлумачення договорів / О. А. Беляневич // Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 2. – С. 157–164.
90. Богун В. Господарсько-правова відповідальність за порушення законодавства про ціни / В. Богун, Г. Солодухін // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 1. – С. 80–83.
91. Брагинский М. И. Договорное право. Книга первая : Общие положення / М. И. Брагинский, В. В. Ветрянский. – 2-е изд., испр. – М. : «Статут», 1999. – 848 с.
92. Брагинский М. И. Договорное право. Книга вторая : Договоры о передаче имущества / М. И. Брагинский, В. В. Ветрянский. – М. : «Статут», 2000. – 800 с.
93. Брагинский М. И. Договорное право. Книга третья : Договоры о выполнении работ и оказании услуг / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский. – М. : «Статут», 2002. – 747 с.
94. Брагинский М. И. Договорное право. Книга четвертая : Договоры о перевозке, буксировке, транспортной экспедиции и иных услугах в сфере транспорта / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский. – М. : «Статут», 2003. – 609 с.
95. Брагинский М. И. Комментарий к части первой Гражданского Кодекса Российской Федерации для предпринимателей /М. И. Брагинский, В. В. Витрянский. – М. : Фонд "Правовая культура", 1995. – 480 с.
96. Братусь С. Н. Юридическая ответственность и законность (очерк теории) / С. Н. Братусь. – М. : Юридическая литература, 1976. – 215 с.
97. Бринцев О. В. Сутність правових спорів у сфері підприємництва та способи їх вирішення : дис. ... канд. юрид. наук / О. В. Бринцев. – Х., 2001. – 228 с.
98. Булгакова І. В. Господарське право України : навч. посіб. / І. В. Булгакова. – К. : Прецедент, 2006. – 346 с.
99. Булгакова І. В. Особливості відповідальності сторін за договором залізничного перевезення вантажів / І. В. Булгакова // Вісник господарського судочинства. – 2002. – № 4. – С. 207–212.
100. Булгакова І В. Правове регулювання перевезення вантажів залізничним транспортом в Україні : дис. ... канд. юрид. наук / Булгакова Ірина Валеріївна // Київ. – 2003. – 201 с.
101. Булгакова І. В. Транспортне право України : академ. Курс : підруч. для студ. юрид. спец. навч. закл. / І. В. Булгакова, О. В. Клепкова. – К. : Концерн «Видавничий дім «Ін Юре», 2005. – 536 с.
102. Васильев А. М. Правовые категории : Методологические аспекты разработки системы категорий теории права / А. М. Васильєв. – М. : Юридическая литература, 1976. – 264 с.
103. Варул П. А. Методологические проблемы исследования гражданско-правовой ответственности / П. А. Варул // Талин : Ээсти раамат, 1986. – 152 с.
104. Ващенко С. В. Адміністративна відповідальність за правопорушення в галузі торговельної діяльності : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / С. В. Ващенко. – Х., 1999. – 16 с.
105. Верховець А. А. Форми вини в сучасній цивілістиці /А. А. Верховець // Вісник господарського судочинства. – 2005. – № 3. – С. 214–220.
106. Вінник О. М. Господарське право : навч. посіб. – 2-ге вид., змінене. та допов. / О. М. Вінник. – К. : Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – 766 с.
107. Вінник О. М. Господарські товариства і виробничі кооперативи : правове становище / О. М. Вінник. – К. : Товариство «Знання» КОО, 1998. – 309 с.
108. Вінник О. М. Методи правового регулювання акціонерних відносин : проблеми відповідальності акціонерних товариств, пов’язаних з їх капіталом / О. М. Вінник // Право України. – 2009. – № 8. – С. 32–37.
109. Вінник О. М. Проблеми відповідальності суб’єктів господарювання, їх учасників і власників майна / О. М. Вінник // Вісник Вищого арбітражного суду України. – № 3. – С. 130–136.
110. Вінник О. М. Теоретичні аспекти правового забезпечення реалізації публічних і приватних інтересів в господарських товариствах : дис. ... д-ра юрид. наук / Вінник Оксана Мар’янівна. / – Київ. – 2004. – 631 с.
111. Витрук Н. В. Общая теория юридической ответственности / Н. Д. Витрук. – Москва : Норма, 2009. По системе Консультант Плюс. [Електронний ресурс ] /www.consultant.ru /
112. Витрянский В.