ВОЙЦЕХОВСЬКА ІРИНА МИХАЙЛІВНА ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПЕРЕСТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

brief description

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дослідження,
зазначено її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, визначено
мету та основні задачі роботи, встановлено об’єкт, предмет і методи
дослідження, сформульовано положення наукової новизни, представлено
практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про
апробацію результатів дослідження.
Розділ 1 «Перестрахова діяльність як вид підприємницької
діяльності» складається з трьох підрозділів, у яких розкрито економіко-
правову природу перестрахування, визначено специфічні ознаки та поняття
перестрахової діяльності як окремого виду підприємництва, а також
встановлено особливості джерел її правового регулювання.
У підрозділі 1.1 «Поняття та економіко-правова природа
перестрахування» на основі критичного аналізу наявних в науковій
літературі підходів до визначення поняття перестрахування та розуміння
його економіко-правової природи доведено, що даний соціально-
економічний інститут як з економічного, так і правового погляду тісно
пов’язаний зі страхуванням, проте не є його різновидом, сферою чи галуззю.
До функцій перестрахування віднесені: забезпечення захисту майнових
інтересів перестрахувальників (шляхом забезпечення можливості виконувати
ними прийняті на себе страхові зобов’язання належним чином та в повному
9
обсязі, зберігаючи при цьому стабільність власного фінансового становища);
забезпечення опосередкованого захисту майнових інтересів страхувальників
(шляхом створення для них додаткових гарантій виконання страховиками
відповідних зобов’язань); формування надійного ринку страхових послуг
(шляхом створення умов для ефективного здійснення страхової діяльності).
Обґрунтовано, що перестрахування є господарсько-правовими
відносинами, яким притаманні такі особливості елементного складу:
1) особливий суб’єкт: такі відносини виникають між професійними
суб’єктами господарювання, а саме: страховиками та/або перестраховиками
та перестрахувальниками; 2) особливий об’єкт: перестрахові відносини
спрямовані на захист особливих майнових інтересів перестрахувальників, які
пов’язані з обов’язком останніх виконати прийняті на себе зобов’язання за
договором страхування; 3) особливий зміст: зміст перестрахового
правовідношення полягає в обов’язку перестраховика здійснювати
перестрахову виплату, якому кореспондує право перестрахувальника
вимагати здійснення такої виплати, а також у обов’язку перестрахувальника
сплачувати на користь перестраховика за надані ним послуги перестрахові
платежі, якому так само кореспондує відповідне право перестраховика
вимагати це.
У підрозділі 1.2 «Поняття та ознаки перестрахової діяльності»
встановлено, що перестрахова діяльність відповідає всім ознакам, які
притаманні господарській та, зокрема підприємницькій, діяльності, а також
виявлено особливості їх змісту, що пов’язано зі специфікою такої діяльності.
За наслідками проведеного аналізу зроблено такі висновки:
1) суб’єктами перестрахової діяльності поряд зі страховиками є професійні
перестраховики; 2) змістом перестрахової діяльності є надання
перестрахових послуг; 3) перестрахова діяльність здійснюється з метою
задоволення особливих перестрахових потреб перестрахувальників. У
результаті запропоновано авторське визначення поняття перестрахової
діяльності як окремого та особливого виду підприємництва, що не є
частиною страхової діяльності.
Основний акцент під час дослідження особливостей перестрахових
послуг зосереджено на відмінностях між страховими та перестраховими
інтересами. Зокрема, доведено, що вказані інтереси характеризуються
наявністю потреби у захисті різних майнових інтересів. У процесі
перестрахування відбувається захист майнового інтересу
перестрахувальника, який пов’язаний з виконанням прийнятих на себе
зобов’язань за договором страхування та збереженням стабільності свого
фінансового становища, а не майнового інтересу, який пов’язаний із
володінням, користуванням і розпорядженням майном або з відшкодуванням
заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної
юридичній особі, як це відбувається під час страхування.
Спеціальними принципами перестрахової діяльності визначено такі:
наявність перестрахового інтересу (перестрахова діяльність характеризується
наявністю перестрахового інтересу, тобто наявністю потреби
10
перестрахувальника захистити відповідний майновий інтерес за допомогою
перестрахування); комплексний захист майнових інтересів
перестрахувальників (перестрахування здійснюється з метою забезпечення
впевненості перестрахувальників у можливості приймати та виконувати
власні страхові зобов’язання незалежно від будь-яких обставин і зберігати
фінансову стабільність, а також продовжувати здійснення підприємницької
діяльності та отримувати прибуток за її результатами); найвища сумлінність
або довіра сторін договору перестрахування (сторони договору
перестрахування вступають у перестрахові відносини у зв’язку із бажанням
однієї із сторін захистити свої майнові інтереси, а також бажанням та
можливістю забезпечити даний захист іншою стороною).
У підрозділі 1.3 «Джерела правового регулювання перестрахової
діяльності» досліджено систему джерел правового регулювання
перестрахової діяльності, яка включає в себе: перестрахове законодавство;
звичаї ділового обороту, що склалися у даній сфері; договір перестрахування
(зокрема, стандартні перестрахові застереження); судову практику з розгляду
спорів, пов’язаних із здійсненням перестрахової діяльності.
Особливу увагу приділено основним напрямкам реформування та
модернізації вітчизняного законодавства у сфері перестрахової діяльності, до
яких віднесено: прийняття Закону України «Про перестрахування та
перестрахову діяльність»; створення системи підзаконних нормативно-
правових актів, які регулюватимуть окремі питання та напрями здійснення
перестрахової діяльності; доповнення законодавства загальної дії та
спеціального законодавства у сфері фінансової діяльності нормами,
присвяченими особливостям правового регулювання перестрахової
діяльності.
Обґрунтовано, що для належного правового регулювання
перестрахової діяльності, а також всебічного та прогресивного розвитку
ринку перестрахування, окрім перестрахового законодавства, необхідно
сприяти також формуванню звичаїв ділового обороту, стандартних
перестрахових застережень та судової практики у відповідній сфері.
Розділ 2 «Правовий статус учасників перестрахової діяльності»
складається з двох підрозділів, у яких встановлено особливості правового
статусу таких професійних учасників перестрахової діяльності як
перестраховики-резиденти, перестраховики-нерезиденти, філії
перестраховиків-нерезидентів, об’єднання перестраховиків та перестрахові
брокери; виявлено суттєві недоліки чинного законодавства України з питань
організації та здійснення діяльності вказаних суб’єктів, а також розроблено
конкретні пропозиції щодо його модернізації.
У підрозділі 2.1 «Особливості правового статусу перестраховиків»
досліджено особливості правового статусу спеціалізованих суб’єктів
перестрахової діяльності: професійних перестраховиків, тобто національних
та іноземних перестрахових компаній, а також філій перестраховиків-
нерезидентів, виключним видом діяльності яких є надання професійних
перестрахових послуг.
11
У пункті 2.1.1 «Особливості правового статусу перестраховиків-
резидентів» проаналізовано особливості правового статусу національних
перестрахових компаній.
За результатами проведеного аналізу норм чинного законодавства
визначено, що для вітчизняних страхових та перестрахових компаній
встановлено єдиний порядок створення, зокрема ліцензування,
функціонування та припинення їх діяльності. Наголошено, що вітчизняне
законодавство переважно врегульовує особливості правового статусу
національних страховиків, а для національних перестраховиків відповідна
регламентація здійснюється за аналогією, що згідно з положеннями
Директиви 2005/68/ЄС Європейського парламенту та Ради від 16 листопада
2005 року «Про перестрахування» є недопустимим.
Доведено, що елементи правового статусу перестрахових компаній
характеризуються наявністю власних ознак, що унеможливлює застосування
вказаного підходу, який фактично спричиняє ототожнення між собою
страхових та перестрахових компаній. Зокрема, з’ясовано, що перестраховою
компанією може бути фінансова установа створена у формі акціонерного
товариства, за наявності в неї сплаченого регулятивного капіталу залежно від
здійснюваного виду перестрахування, гарантійного фонду та за умови
створення перестрахових резервів, внесення інформації про відповідну
перестрахову компанію до Єдиного державного реєстру перестраховиків
України, отримання ліцензій на здійснення перестрахової діяльності, а також
відповідності професійної придатності та ділової репутації керівників та
інших учасників перестрахової компанії вимогам законодавства України.
Виокремлено проблему відсутності окремих вимог до мінімального
розміру статутного (регулятивного) капіталу перестрахових компаній. Задля
її вирішення запропоновано закріпити в законодавстві України положення,
відповідно до якого мінімальний розмір регулятивного капіталу українських
перестраховиків має бути встановлений не лише на вищому рівні у
порівнянні з вимогами до розміру регулятивного капіталу страховиків, але й
в залежності від здійснюваного виду перестрахування – для перестраховика,
який займається перестрахуванням, пов’язаним зі страхуванням життя, такі
вимоги мають бути встановленими на найвищому рівні.
У пункті 2.1.2 «Особливості правового статусу перестраховиків-
нерезидентів» здійснено аналіз особливостей правового статусу
перестраховиків-нерезидентів, які бажають надавати перестрахові послуги
страховикам-резидентам.
Встановлено, що вимоги чинного законодавства, які визначають
особливості здійснення перестрахової діяльності вказаними суб’єктами,
обмежують свободу надання послуг у сфері перестрахування, що суперечить
положенням Директиви Ради 64/225/ЄЕС від 25 лютого 1964 року «Щодо
скасування обмежень на свободу заснування діяльності і свободу надання
послуг у сфері перестрахування і ретроцесії».
З метою вирішення вказаної проблеми запропоновано в процесі
здійснення регулювання діяльності перестраховиків-нерезидентів
12
дотримуватися оптимального балансу між об’єктивно існуючою потребою
передачі ризиків у перестрахування за кордон, а також потребою збереження
значної частки перестрахових премій в Україні. Обґрунтовано, що досягти
такого балансу можливо лише за умови, якщо вимоги чинного законодавства
до перестраховиків-нерезидентів не обмежують свободу надання послуг у
сфері перестрахування, а діяльність вітчизняних перестраховиків належним
чином регламентована.
У пункті 2.1.3 «Особливості правового статусу філій
перестраховиків-нерезидентів» досліджено особливості правового статусу
філій перестраховиків-нерезидентів.
На підставі проведеного аналізу законодавства України доведено, що
на сьогодні його положення практично не врегульовують діяльність даних
суб’єктів. У результаті, до них застосовуються аналогічні вимоги, що й до
філій страховиків-нерезидентів. Крім того, встановлено, що у разі відкриття
професійними перестраховиками, які вже успішно функціонують на
перестрахових ринках багатьох країн світу та визнаються там самостійними
суб’єктами підприємництва, своїх філій на території України, до останніх
застосовуються відповідні положення вітчизняного законодавства у сфері
страхування. З метою уникнення такої негативної практики обґрунтовано
необхідність закріплення в законодавстві України до порядку створення
філій перестраховиків-нерезидентів та їх подальшого функціонування
еквівалентних вимог та умов, що й до перестраховиків-резидентів.
У пункті 2.1.4 «Особливості правового статусу перестрахових
пулів» з’ясовано, що перестрахові пули забезпечують підвищення якості й
надійності перестрахування значних (як кількісно, так і якісно) ризиків, які,
як правило, перевищують власне утримання кожного із його учасників.
Встановлено, що на сьогодні в нашій державі існують лише страхові пули. З
огляду на це, запропоновано на законодавчому рівні передбачити можливість
створення професійних перестрахових пулів.
У підрозділі 2.2 «Особливості правового статусу перестрахових
брокерів» визначено специфіку правового статусу перестрахових брокерів як
суб’єктів, що здійснюють професійну посередницьку діяльність у
перестрахуванні на користь перестрахувальників.
Встановлено, що чинне законодавство України хоча й надає окреме
визначення поняття перестрахового брокера та встановлює певні особливі
вимоги до порядку створення даних суб’єктів та умови їх подальшого
функціонування, однак, незважаючи на це, не здійснює чіткого
розмежування між ними та страховими брокерами. У зв’язку із цим,
перестрахові брокери віднесені до складу посередників у страхуванні. В
результаті аналізу особливостей правового статусу перестрахових брокерів
доведено необґрунтованість існування вказаного законодавчого підходу.
Також визначено, що перестраховим брокером може бути юридична
особа, створена у формі акціонерного, повного, командитного товариства або
товариства з додатковою відповідальністю згідно з Законом України «Про
господарські товариства» або у формі приватного підприємства згідно з
13
Господарським кодексом України, за наявності у нього сплаченого
статутного капіталу та за умови внесення інформації про перестрахового
брокера до Державного реєстру перестрахових брокерів України, а також
відповідності знань та кваліфікації керівників юридичних осіб, що мають
намір провадити посередницьку діяльність у перестрахуванні, вимогам
законодавства України.
Розділ 3 «Система регулювання перестрахової діяльності»
складається із трьох підрозділів, присвячених обґрунтуванню необхідності
існування державного регулювання перестрахової діяльності, встановленню
особливостей правових форм його здійснення, а також співвідношенню
державного регулювання та саморегулювання такої діяльності.
У підрозділі 3.1 «Об’єктивна необхідність та форми здійснення
державного регулювання перестрахової діяльності» з’ясовано, що на
сучасному етапі розвитку державне регулювання страхової та перестрахової
діяльності в Україні здійснюється на єдиних засадах та в межах однієї
системи – системи державного регулювання страхової діяльності.
Доведено, що вказаний підхід є необґрунтованим та таким, що створює
додаткові перешкоди для розвитку ринку перестрахових послуг в нашій
країні, а тому, потребує зміни шляхом запровадження окремих систем
державного регулювання відповідних видів господарської діяльності. До того
ж, підкреслено, що побудова системи державного регулювання перестрахової
діяльності повинна відбуватися комплексно – кожна з правових форм його
здійснення повинна враховувати відмінні особливості даного виду
підприємницької діяльності.
Встановлено, що побудова системи державного регулювання
перестрахової діяльності має передбачати: прийняття Концепції розвитку
перестрахового ринку, запровадження ліцензії на право здійснення
перестрахової діяльності, створення Єдиного державного реєстру
перестраховиків України, виокремлення системи нагляду за перестраховою
діяльністю та формування системи перестрахового законодавства. Це
дозволить активізувати перестраховий бізнес в Україні, а також сприятиме
надійності та ефективності здійснення професійної перестрахової діяльності.
Особливу увагу у процесі здійснення аналізу такої форми державного
регулювання перестрахової діяльності як управління акцентовано на
ліцензування даної діяльності. Зокрема, доведено, що перестрахова
діяльність, будучи окремим та особливим видом підприємництва, вимагає
наявності спеціальної ліцензії на право її здійснення.
У підрозділі 3.2 «Зміст державного нагляду за перестраховою
діяльністю» обґрунтовано, що у сфері перестрахової діяльності є
необхідним здійснення державного нагляду, а не контролю за такою
діяльністю, що підтверджується поступовим впровадженням в нашій країні
системи пруденційного нагляду за страховими та перестраховими
компаніями.
Встановлено, що для сучасного етапу розвитку перестрахової
діяльності в Україні, зважаючи на існуючий підхід до її державного
14
регулювання, є притаманною модель державного нагляду, відповідно до якої,
його здійснення відбувається на аналогічних для здійснення нагляду за
страховою діяльністю засадах.
З метою обґрунтування необхідності запровадження окремої системи
нагляду за перестраховою діяльністю проаналізовано окремі функції
Нацкомфінпослуг, які стосуються діяльності національних професійних
перестрахових компаній. За результатами проведеного аналізу зроблено такі
висновки: 1) на сьогодні в Україні існує спільний державний реєстр для
вітчизняних страховиків та перестраховиків; 2) видача ліцензії на здійснення
страхової діяльності одночасно дає право на здійснення перестрахової
діяльності за визначеними в ліцензії видами страхування; 3) до порядку
складання та ведення фінансової звітності перестрахової компанії
висуваються аналогічні вимоги, що й до фінансової звітності страхової
компанії; 4) умови забезпечення платоспроможності перестрахової компанії є
єдиними як для страхових, так і перестрахових компаній та мають бути
дотримані під час здійснення відповідних видів господарської діяльності.
Аргументовано, що існуюча позиція вітчизняного законодавця є вкрай
недоцільною, з огляду на це, законодавство України у відповідній сфері
потребує нагального реформування та модернізації шляхом запровадження
окремих систем державного нагляду за страховою та перестраховою
діяльністю.
У підрозділі 3.3 «Особливості саморегулювання перестрахової
діяльності» встановлено, що нині саморегулювання перестрахової
діяльності в Україні практично не здійснюється, що на шляху до
Європейського Союзу є абсолютно недопустимим.
Доведено необхідність створення саморегулівних організацій
професійних перестраховиків з делегуванням їм окремих повноважень
Нацкомфінпослуг: щодо розробки та затвердження основних правил
здійснення перестрахової діяльності, а також щодо сертифікації фахівців
перестрахового ринку. Обґрунтовано, що для поступового переходу від
делегованого до добровільного саморегулювання, саморегулівні організації
мають бути наділені повноваженнями, виконання яких покладається
винятково на даних суб’єктів, зокрема: прийняття окремих саморегулівних
актів, якими систематизуються найбільш поширені стандартні перестрахові
застереження та звичаї ділового обороту; позасудове врегулювання спорів,
що виникають в процесі здійснення перестрахової діяльності.