Удосконалення процедури вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) примирними органами в Україні

brief description

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ..…………..……………………………...3
ВСТУП……….....................……………..………………………………………….4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРАВОВОГО
РЕГУЛЮВАННЯ КОЛЕКТИВНИХ ТРУДОВИХ СПОРІВ
1.1. Сучасний стан розробки проблеми правового
регулювання примирних процедур ……...…...…………….…16
1.2. Поняття та характеристика відносин, пов’язаних із
вирішенням колективних трудових спорів в контексті
предмету трудового права…………..................…………….….32
1.3. Юридичний зміст поняття «колективні трудові спори
конфлікти)»..……………………….………………………….…46

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВИЙ СТАТУС СТОРІН КОЛЕКТИВНОГО
ТРУДОВОГО СПОРУ (КОНФЛІКТУ)

2.1. Працівники та їх представницькі органи як суб’єкти
колективних трудових правовідносин………………………..…59
2.2. Правосуб’єктність власника підприємства, установи,
організації, його представницьких органів……………………..85

РОЗДІЛ 3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРИМИРНИХ ПРОЦЕДУР
3.1. Виникнення колективних трудових спорів та їх вирішення
примирною комісією та незалежним посередником………….98
3.2. Правове регулювання вирішення колективного трудового
спору трудовим арбітражем…………………………….……...111
3.3. Організаційно-правові положення вирішення колективних
трудових спорів………………………………………………….124
3.4. Правове регулювання страйків….………………………..……147

ВИСНОВКИ…………………...………………………………………………….172
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………….………………..178

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження. В умовах ринкової економіки одним з найважливіших завдань науки трудового права є вироблення концептуальних підходів до створення ефективного трудового законодавства, яке б відповідало сучасним реаліям суспільного розвитку та міжнародним стандартам у сфері праці. Реформування правової системи в Україні, в тому числі і трудового законодавства, відбувається на фоні кризових явищ у політиці й економіці, недостатньо розвинутої системи соціального партнерства, взаємовідносин працівників, роботодавців і держави.
Зниження соціальних гарантій, масові порушення трудового законодавства, невідповідність нормативно-правової бази нинішнім суспільним відносинам негативно позначаються на соціально-трудових взаємовідносинах між працівниками, роботодавцями та державою, що спричиняє виникнення колективних трудових спорів.
Нестабільність становища працівників, їх фактична залежність від роботодавця, наявність такого негативного фактора як затримка із виплатою заробітної плати особливо загострюють проблему колективного трудового спору. Це призводить до протестів працівників різних галузей народного господарства, в тому числі до застосування крайньої форми вирішення колективних трудових спорів – страйків.
За цих обставин значно зростає роль примирних органів при вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів), зусилля яких спрямовуються на переведення конфліктів у мирне русло, зменшення до мінімуму їх негативних соціальних та економічних наслідків.
З кінця 80-х років ХХ століття в Україні відбувається процес реформування всієї сукупності суспільних відносин в галузі економіки, політики, соціальній сфері, що викликає потребу в істотних змінах до трудового законодавства, в підвищенні значення колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин. У зв’язку з цим виникає необхідність вдосконалення порядку вирішення колективних трудових спорів. Слід також звернути увагу на те, що трудове законодавство, успадковане від СРСР, було зорієнтоване в основному на потреби виробництва, а не на інтереси працівника. Передбачені в той час юридичні гарантії захисту інтересів працівників розглядалися через призму суспільної власності, яка вважалася монопольно-непорушною економічною основою радянського ладу.
Конституція України, прийнята в 1996 році, проголосила країну демократичною, соціальною і правовою державою, а людину, її права, свободи та інтереси – найвищою соціальною цінністю. Усе це зумовлює вироблення теоретичних положень, пов’язаних з реалізацією конституційного права громадян на працю та спрямованих, в тому числі, на ефективне вирішення колективних трудових спорів. Отже, актуальність теми дисертаційної роботи ґрунтується на тому, що удосконалення дослідженої в ній процедури вирішення колективних трудових спорів примирними органами має важливе теоретичне і практичне значення для попередження і розв’язання подібних конфліктів, що є одним з основних завдань в процесі реформування трудового законодавства.
Для України ця проблема є особливо злободенною і через те, що застосування законодавства про порядок вирішення колективних трудових спорів продовжує викликати незадоволення значної кількості суб’єктів спорів та зацікавлених осіб.
Відставання чинного законодавства про працю від економічного розвитку держави зумовлене недостатніми теоретичними дослідженнями в цій галузі права, зокрема й проблеми врегулювання порядку розгляду колективних трудових спорів. У свою чергу, ефективна практична реалізація механізму вирішення колективних трудових спорів залежить від теоретично обґрунтованого й аргументованого його вибору та закріплення в трудовому законодавстві.
Правовий механізм розв’язання колективних трудових спорів (конфліктів) повинен враховувати світову практику вирішення спорів, національні особливості правовідносин у сфері колективних спорів, забезпечувати законність дій і рівність сторін колективного трудового спору.
Виходячи з викладеного, в дисертаційній роботі зроблено спробу удосконалення процедури вирішення колективних трудових спорів примирними органами.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до підготовленої Інститутом законодавства Верховної Ради України Концепції розвитку законодавства України на 1997-2005 роки і до «Основних напрямів наукових досліджень, пов’язаних із необхідністю кодифікації чинного трудового законодавства», затверджених Академією правових наук України, а також Рішення Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці «Про практику застосування Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»», в якому було визначено необхідність вдосконалення окремих положень Закону. Дисертація виконана відповідно до планів науково-дослідної роботи Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова.
Ступінь наукової розробленості проблеми. Дослідженню окремих загальнотеоретичних та практичних питань, пов’язаних із порядком вирішення колективних трудових спорів в Україні та зарубіжних країнах приділяли увагу такі дослідники, як С.С. Алексєєв, М.Й. Бару, Н.Б. Болотіна, Ю.М. Гриценко, Д.І. Дєдов, І.В. Зуб, І.Я. Кисельов, В.В. Лазор, І.О. Лосиця, В.І. Миронов, В.П. Пастухов, П.Д. Пилипенко, В.І. Прокопенко, О.І. Процевський, С.Г. Пушкарьова, В.М. Руденко, В.О. Сафонов, Г.І. Чанишева, В.А. Шевченко, І.М. Якушев, О.М. Ярошенко та інші вчені.
Аналіз літературних джерел засвідчує, що переважають праці, в яких тематика колективних трудових спорів розглядається в загальному плані. Недостатньо розроблені питання адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності за порушення законодавчо встановленого порядку вирішення колективних трудових спорів, правового становища суб’єктів колективних спорів, обмежено висвітлюється процедура розв’язання спорів примирними органами.
У публікаціях вчених-правознавців М.І. Бару, В.С. Венедиктова, С.А. Голощапова, Ю.М. Гриценко, В.В. Жернакова, І.Я. Кисельова, Л.І. Лазор, А.Р. Мацюка, В.І. Миронова, А.Ю. Пашерстніка, О.І. Процевського, В.І. Прокопенка, В.М. Толкунової, Г.І. Чанишевої та інших вчених розглядаються проблеми трудових спорів, їх правова природа, структура, класифікація, динаміка та вирішення. Однак не з усіх питань автори дійшли спільної думки, чимало питань залишаються невисвітленими або дискусійними. Існують і зовсім малодосліджені питання, особливо щодо поєднання теорії із надзвичайно вимогливою практикою вирішення колективних трудових спорів примирними органами.
За останні роки нагромаджено значний національний та зарубіжний досвід розробки законодавчих та інших нормативно-правових актів з вирішення колективних трудових спорів за участю примирних органів.
З іншого боку, теоретичні розробки недостатньо використані в практичній нормотворчій діяльності, що підтверджується необхідністю внесення змін і доповнень до чинного Закону України «Про вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 1 липня 1998 року.
Не повністю досліджена діяльність Національної служби посередництва і примирення, створеної згідно з Указом Президента України від 17 листопада 1998 року, недостатньо реалізований юридичною наукою практичний досвід цього органу, що гальмує подальший розвиток національного законодавства щодо попередження та вирішення колективних трудових спорів. Актуальність теми, її недостатня розробленість, визначили мету та завдання цього дослідження.
Об’єктом дисертаційного дослідження є організаційно-правові відносини, національне та міжнародне законодавство з питань колективних трудових спорів (конфліктів), проекти нормативних актів щодо вказаних правовідносин, наукові джерела, статистичні дані, матеріали правозастосувальної практики.
Предмет дослідження – правове забезпечення розвитку та функціонування відносин в сфері вирішення колективних трудових спорів примирними органами в Україні.
Мета і завдання дослідження:
- теоретичний аспект: здійснити комплексний аналіз процедури вирішення колективного трудового спору примирними органами, запропонувати нові терміни і визначення, сформульовані з урахуванням сучасних теоретичних розробок вітчизняних науковців, світового досвіду з врегулювання трудових спорів, судової та арбітражної практики, виробити нові підходи до вирішення зазначеної проблеми;
- практичний аспект: розробити практичні пропозиції щодо вдосконалення законодавства про вирішення колективних трудових спорів примирними органами, розробити пропозиції до проекту Закону України «Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 1 липня 1998 року».
Відповідно до цієї мети в дослідженні поставлено такі основні завдання:
- окреслити загальнотеоретичні та організаційно-правові основи виникнення, існування та сутності процедури вирішення колективного трудового спору примирними органами;
- встановити правову природу колективного трудового спору, визначити поняття відносин, пов’язаних із вирішенням колективних трудових спорів в контексті предмета трудового права та правовий статус суб’єктів колективних трудових спорів (конфліктів);
- проаналізувати терміни і поняття Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» щодо їх внутрішньої та зовнішньої відповідності інститутам галузей права;
- визначити основну тенденцію змін до діючого законодавства з питань правового регулювання колективних трудових спорів (конфліктів), з урахуванням норм міжнародного права і потреб сьогодення;
- запропонувати критерії визначення сторін колективних трудових спорів;
- здійснити дослідження теоретичної бази процедури правового регулювання колективних трудових спорів, розробити і науково обґрунтувати пропозиції щодо її вдосконалення, враховуючи практику застосування в Україні та міжнародний досвід;
- вивчити та узагальнити практичний досвід роботи примирних органів та їх взаємодію із роботодавцями і працівниками, їх повноважними представниками, органами державної влади при вирішенні колективних трудових спорів примирними органами;
- розробити та обґрунтувати доповнення і зміни до норм діючого законодавства про порядок вирішення колективних трудових спорів.
Методологічна основа дослідження. У дисертації використані різні методи, які відповідають меті і завданням дослідження. Так, за допомогою загальнонаукового діалектичного методу досліджено правові аспекти вдосконалення механізму вирішення колективних трудових спорів примирними органами в єдності їх соціального змісту і правової форми. Застосування системно-функціонального методу сприяло розгляду державно-правових явищ через взаємодію їх елементів у контексті розвитку трудового законодавства взагалі, та процедури вирішення колективних спорів зокрема, на якісно новому рівні із визначенням основних напрямів діяльності. З використанням історико-правового методу дисертантом було проведено дослідження поняття колективного трудового спору (конфлікту). Порівняльно-правовий і соціологічний методи дослідження були застосовані при визначенні специфіки правового регулювання колективних трудових спорів у міжнародній і національній практиці, що дало можливість зробити узагальнення і визначити напрями вдосконалення процедури вирішення трудових спорів.
За допомогою методу раціональної критики проаналізовано нормативні акти, проекти законів та виявлено властиві їм колізії, протиріччя. Метод правового моделювання сприяв врахуванню наявних суспільних відносин і їх відтворенню та модифікації ефективного механізму вирішення колективних трудових спорів. Поняття та визначення розроблялися на основі загальних положень формальної логіки та спеціально-юридичного методу аналізу і тлумачення правових норм, що сприяло конкретизації юридичних понять, визначенню характерних ознак правових явищ, уточненню юридичних формулювань до проектів законів.
Широко були застосовані й такі методи наукового пізнання, як спостереження, аналіз законодавства, судової та арбітражної практики. В дисертації узагальнено особистий досвід роботи автора як трудового арбітра при вирішенні колективних трудових спорів у м. Запоріжжі.
Дослідження проведені на основі теоретичних напрацювань провідних вчених-юристів, соціологів, філософів та на основі чинного законодавства України, законодавства зарубіжних країн, а також міжнародно-правових актів.
Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження визначається тим, що воно є комплексним дослідженням правового регулювання вирішення колективних трудових спорів примирними органами, матеріали якого можуть бути використані для подальшого поглибленого вивчення проблеми з метою їх практичного застосування, попередження та вирішення колективних трудових спорів.
Відповідно до цілей дослідження та поставлених завдань на захист виносяться такі результати:
- підсумовуючи історико-нормативний генезис положень, пов’язаних із вирішенням колективних трудових спорів і враховуючи фундаментальну особливість права максимально точно використати словозастосування, уперше проведено дослідження поняття колективного трудового спору з позиції цілісного погляду на право, а також соціальної зумовленості права, практики зворотної дії соціальних факторів на колективний трудовий конфлікт;
- проведено аналіз та охарактеризовано відносини, пов’язані із вирішенням колективних трудових спорів (конфліктів). Зазначені правовідносини: згідно з критерієм предметного розмежування належать до сфери трудового права, та інших галузей права; мають публічний та приватний характер; є процесуальними; похідними від власне трудових правовідносин, заснованих на індивідуальній праці; за характером соціальних інтересів та суб’єктивного складу є колективними трудовими правовідносинами; пов’язані із необхідністю працівників самостійно організовувати свою працю;
- проведено розмежування сторін колективних трудових спорів за певними критеріями: за суб’єктним складом; за виробничо-галузево-територіальним рівнем; за окремими категоріями працівників та роботодавців. Ці результати було використано в дисертації в ході розробки понять учасників колективних трудових спорів (конфліктів), таких як роботодавець, представник роботодавця, працівник, структурний підрозділ підприємства;
- уточнено зміст, формулювання і характер юридично-практичної взаємодії основних понять, пов’язаних із вирішенням колективних трудових спорів (конфліктів), а саме: незалежний посередник, загальні збори працівників, конференція працівників, трудовий арбітраж;
- визначено характерні ознаки рішення примирних органів, зокрема, воно: є однією із форм захисту порушених або оспорюваних прав та інтересів суб’єктів права; поновлює законність, яку було порушено однією із сторін, впорядковує суспільно-правові відносини; є процесуальним актом, оскільки виноситься у певній формі і у визначеному нормативними актами порядку; не завжди припиняє спір про право у зв’язку з неможливістю його розгляду і виконанню у повному обсязі, необхідністю державно-владного втручання; здійснює профілактичні функції, попереджує наступні правопорушення, стимулює до соціального діалогу і партнерства;
- враховуючи особливість поділу колективних трудових конфліктів на спори «права» та спори «інтересів», обґрунтовано положення, щодо необхідності розмежування актів примирних органів на рішення та рекомендації. Доведено, що гарантією вирішення колективного трудового спору, пов’язаного із порушенням норми права є обов’язковість виконання державною виконавчою службою рішення трудового арбітражу;
- досліджено юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства у процесі вирішення колективних трудових спорів органами примирення. Конкретизовано види юридичної відповідальності, у разі порушення законодавчо встановленої процедури вирішення колективного трудового спору. Відповідальність за порушення законодавства про колективні трудові спори запропоновано класифікувати наступним чином: 1) відповідальність за порушення законодавства, умов колективних договорів (угод), що призвели до виникнення колективного трудового спору; 2) відповідальність за порушення порядку вирішення колективних трудових спорів; 3) відповідальність за невиконання рішень примирних органів; 4) відповідальність за організацію страйку у разі визнання його незаконним; 5) відповідальність за примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку;
- визначено тенденції розвитку альтернативного судового розгляду трудових спорів, обґрунтовано доцільність введення спеціалізованих трудових судів в Україні. Запропоновано формування таких судів, на альтернативній основі, у складі одного професійного і двох громадських (із списку трудових арбітрів). Обґрунтовано можливість створення розгалуженої системи третейських трудових судів за сприяння і використання матеріальних, кадрових та інформаційно-технічних можливостей НСПП;
- визначено процедуру, форми і методи вирішення колективних трудових спорів органами примирення, розроблено пропозиції щодо стабілізації цих відносин, шляхом внесення змін до Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» відносно: державного фінансування примирних процедур; встановлення гарантій представникам працівників при вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів) на рівні інших учасників примирних процедур; строків фінансування трудового арбітражу; процесуальних особливостей страйку (зокрема, можливості призупинення та поновлення страйку, тощо).
Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що висунуті теоретичні положення і практичні пропозиції дають можливість суттєво вдосконалити процедуру розв’язання колективних трудових спорів примирними органами в Україні, а також можуть бути рекомендовані для покращення знань, умінь і практичних навичок трудових арбітрів та незалежних посередників у вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів). Зібраний дисертантом практичний матеріал і теоретичні узагальнення широко використовуються дисертантом у виступах на навчальних семінарах для трудових арбітрів і незалежних посередників Національної служби посередництва і примирення (далі – НСПП), у власній роботі з розв’язання колективних трудових спорів. Матеріали дослідження можуть бути включені до програми викладання трудового права у вищих навчальних закладах.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана на кафедрі правознавства Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова. Основні положення роботи викладені в матеріалах наукових конференцій, інформаційних збірниках, рекомендаціях для НСПП по вдосконаленню чинного законодавства з вказаного питання, у «Віснику Національної служби посередництва і примирення».
Апробація результатів дослідження відбувалася шляхом оприлюднення концептуальних положень дисертації на науково-практичних конференціях, семінарах: «Актуальні проблеми державного управління і місцевого самоврядування» (Запоріжжя, 15-16.11.01); «Науково-практична конференція ад’юнктів і слухачів магістратури» (Харків, 13.04.01); Навчальний семінар для трудових арбітрів і незалежних посередників Національної служби посередництва і примирення (Київ – Волинь, 01-05.07.02); Навчальний семінар «Ведення колективних переговорів та укладення угод на регіональному рівні, запобігання виникненню колективних трудових спорів (конфліктів) та своєчасного їх вирішення» (Київ, Донецьк, 11-13.11.02); Науково-теоретична конференція «Проблеми реформування трудового та соціального законодавства України» (Харків, 26-27.11.02); Національна науково-практична тристороння конференція «Принцип свободи асоціації, ведення колективних переговорів, укладення колективних договорів і угод всіх рівнів та процедури вирішення колективних трудових спорів» (м. Київ, с. Лютіж, 31.01.03); Науково-практичний семінар «Теорія і практика вирішення колективних трудових спорів: національний досвід, міжнародна практика» (Київ, 03-04.03.03); Установча конференція Української Асоціації фахівців трудового права «Актуальні проблеми науки трудового права в сучасних умовах ринкової економіки» (м. Сімферополь, 19-20.05.03); Науково-практична конференція «Форми і методи запобігання виникненню колективних трудових спорів (конфліктів) та сприяння їх вирішенню)» (м. Київ, 18.11.03).
Результати проведеного дослідження використовувалися дисертантом у навчальному процесі при проведенні лекційних, семінарських та практичних занять з курсу «Трудове право та право соціального забезпечення» для студентів Запорізького комерційного технікуму.
Публікації. Основні теоретичні положення дослідження висвітлено у п’яти наукових працях, опублікованих у фахових наукових виданнях.
Структура роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, дев’яти параграфів, висновків, списку використаних джерел (217 найменувань). Обсяг дисертації становить 9 авторських аркушів (198 сторінок).

bibliography

ВИСНОВКИ

На основі проведеного дослідження актуальних проблем вдосконалення механізму вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), оптимізації правового механізму взаємодії працівників, роботодавців та держави, слід виділити наступні теоретичні викладки та практичні рекомендації.
В Україні триває пошук ефективного механізму вирішення колективних трудових спорів (конфліктів). Серед українських специфічних правових параметрів, які регулюють вирішення колективних трудових спорів, слід виділити важливе місце держави в суспільному регулюванні; пріоритетне становище закону порівняно із правом; відносно молодий інститут захисту прав і свобод людини; недостатній рівень правової культури населення. Врахування процесу уніфікації європейського трудового права та національних особливостей правового регулювання зазначених відносин, має позитивно вплинути на забезпечення реалізації інтересів і прав людини, допоможе уникнути багатьох історично-правових помилок, стати наочною ілюстрацією вирішення правових проблем.
Надійним державним важелем з організації, нормативного супроводження вирішення КТС(К) виявилося створення згідно з Указом Президента України Національної служби посередництва та примирення. Успіх цієї служби значною мірою пов’язаний із гармонійним поєднанням державних владно-розпорядчих функцій, що викликає традиційну довіру сторін спору, із примирно-посередницькою діяльністю. Хоча за функціональним характером НСПП дещо схожа на традиційні індивідуально-посередницькі комісії з трудових спорів, проте з моменту створення набула своєрідного актуального звучання, зуміла врахувати світовий досвід і національні особливості правовідносин. Водночас потребують подальшого правового опрацювання і вирішення ціла низка проблем, пов’язаних із визначенням сторін і процедури КТС(К), прийняттям рішення і, нарешті його виконанням. Через недостатню визначеність будь-якого із вищезазначених питань, КТС(К) може бути не вирішеним, а отже, виникають можливості для «неправової» практики розв’язання спорів.
Наголошуючи на позитивних наслідках правової діяльності Національної служби посередництва і примирення (далі НСПП), варто звернути увагу на недостатньо визначений правовий статус цього державного органу. Стаття 6 Конституції України чітко вказує, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, не створюючи додаткового правового простору для існування інших органів. Віднесення діяльності НСПП до регулятивної не дає абсолютних пояснень щодо статусу цього органу.
Звернення до європейського досвіду у визначенні подібного питання свідчить про наступні тенденції: переважна більшість європейських країн прагне створити таку систему розв’язання трудових конфліктів, у якій головні ролі повинні належати громадським організаціям, а провідна роль державних органів, які регулюють трудові відносини, і, головним чином, судових органів, має бути зменшена; за винятком правових спорів (для яких існують судові засоби розв’язання), процедури для вирішення колективних трудових спорів носять позасудовий порядок; в результаті еволюції правового регулювання колективних трудових спорів в більшості країн створені державні органи із змінним статусним тяжінням або до судової, або до виконавчої влади. Водночас, рідко в яких країнах існує пряме віднесення державного примирного органу до судової, або до виконавчої влади. При цьому, підкреслюється державний і незалежний характер органу.
Формування ефективного механізму вирішення КТС(К) уявляється можливим за умови врахування національних особливостей правової системи, в якій визначна роль належить державі і закону, яким найбільше довіряють учасники вказаних правовідносин.
Позитивним слід вважати можливість швидкого реагування НСПП на існуючі суспільні проблеми, шляхом видання нормативних актів, що заповнюють правові прогалини в регулюванні КТС(К).
Враховуючи специфіку регулятивно-правових норм як державно-управлінських стосовно здійснення цілеспрямованої організуючої діяльності органів державної влади щодо забезпечення суспільного порядку, діяльність Національної служби посередництва і примирення в даний час має характер виконавчої влади. Однак, найближче майбутнє НСПП слід пов’язувати із альтернативною судовою владою та досудовими процедурами спеціалізованих судів, які мають бути чітко регламентовані законом.
На нашу думку, необхідно додатково узгодити поділ гілок державної влади на конституційному рівні або шляхом видання окремого закону. Слід також звернути увагу на необхідність законодавчої регламентації третейського розгляду справ з урахуванням специфіки трудових правовідносин.
Певною мірою перспектива вирішення колективних трудових спорів в Україні пов’язана із розвитком і зміцненням судової системи, яка має розширитися завдяки створенню спеціалізованих трудових судів на зразок господарських або адміністративних. Всі спори «права» повинні безумовно розглядатися такими судами, що цілком відповідає ст. 124 Конституції України. З іншого боку, мають право на існування і потребують державної підтримки посередницькі послуги компетентних осіб, які допомагають вирішувати спори «інтересів», оскільки суди не можуть вирішувати спори, пов’язані із створенням правової норми, ці питання поза їх компетенцією. Ці обставини обумовили потребу у дослідженні зазначених питань правовою наукою в подальшому.
Вважаємо, що за час своєї діяльності НСПП довела свою ефективність у вирішенні гострих суспільних проблем і може розширити свою діяльність шляхом створення трудових третейських судів, які б могли вирішувати не лише колективні, а й індивідуальні трудові спори. Для цього має отримати матеріальне вираження на законодавчому рівні не лише трудова судова юстиція, а й альтернативний судовий захист порушеного або оспорюваного права. Пропонуємо розглянути можливість створення спеціалізованої системи розгляду трудових спорів у трьох напрямах:
1) Реалізувати положення Конституції України щодо реального функціонування спеціалізованих, в тому числі і трудових судів в системі судів загальної юрисдикції. У разі вирішення у судовому порядку КТС(К) такий суд може формуватись у складі одного професійного судді і двох громадських (із списку трудових арбітрів, обраних відповідно – роботодавцем і працівниками).
2) Створення розгалуженої системи третейських трудових судів за сприяння і використання матеріальних, кадрових та інформаційно-технічних можливостей НСПП.
3) Подальше зміцнення та розвиток примирних органів як індивідуального (Комісія з трудових спорів), так і колективного характеру.
Багатозначність поняття та характеристики відносин, пов’язаних із вирішенням колективних трудових спорів, різні тлумачення цього інституту права, свідчать про необхідність узагальнення концептуальних підходів до його правового регулювання.
Вказані правовідносини переважно відносяться до трудового права, однак не обмежені регулюванням лише цієї галузі права; мають публічний і приватний характер; є формалізованими; похідними від власне трудових правовідносин; із врахуванням соціального характеру і суб’єктного складу є колективними трудовими відносинами, пов’язаними із необхідністю працівників самостійно організовувати свою працю.
Окреслюючи загальнотеоретичні та нормативно-правові основи виникнення, існування та змісту КТС(К), вбачається можливим та виправданим нормативне дуалістичне застосування термінів «конфлікт» та «спір». Враховуючи їх спільний правовий зміст – розбіжності між сторонами, а також специфіку розгляду як спорів «інтересу» так і «права», обидва терміни є актуальними. Відповідно, виділення і нормативне закріплення лише одного з них може суттєво обмежити можливості розгляду соціально-трудової проблематики, що матиме негативні наслідки для суспільного спокою та злагоди.
Здійснивши аналіз правового статусу сторін колективного трудового спору слід зазначити, що виникнення і вирішення колективних трудових спорів пов’язані із правом суб’єктів трудового права, які мають спільні інтереси і з метою реалізації останніх вступають у правові відносини. Водночас, суб’єктний склад колективного трудового спору визначений на даний час законодавством України потребує доопрацювання, із врахуванням широкої сфери трудового конфлікту та його наслідків. Чітке визначення сторін колективного трудового спору (конфлікту) є запорукою швидкого та ефективного вирішення розбіжностей, відновлення соціального спокою в суспільстві.
У дисертації проведено розмежування сторін колективних трудових спорів за певними критеріями: за суб’єктним складом; за виробничо-галузево-територіальним рівнем; за окремими категоріями працівників та роботодавців.
В основу реформування українського суспільства і національної правової системи покладено концепцію забезпечення прав людини. Враховуючи правову доцільність реалізації принципів гуманізму, свободи, прав людини, на нашу думку, виникає необхідність розгляду можливості перегляду норм трудового права з метою заміни терміну «найманий працівник» на «працівник, який виконує роботу за трудовим договором».
З метою чіткої правової регламентації учасників та процедури примирних процедур, в дисертаційній роботі пропонуються нові дефініції понять: роботодавець, представник роботодавця, працівник, представник працівника, незалежний посередник, структурний підрозділ підприємства, загальні збори працівників, конференція працівників, трудовий арбітраж, а також внесення відповідних змін до Закону, пов’язаних із встановленням гарантій представникам працівників при вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів), строками і фінансуванням трудового арбітражу, процесуальними особливостями страйку.
Конституція України, визначивши обов’язком і головним завданням держави затвердження та забезпечення прав і свобод людини, закріпила не лише основні принципи здійснення правосуддя, а і створила передумови для пошуку шляхів вдосконалення останнього. Одним із таких шляхів виявився правовий механізм вирішення КТС(К). Підвищення ефективності процедури вирішення КТС(К), реалізації конституційних положень, залежить від подальшого удосконалення цього юридичного механізму. Прийняття змін до діючого Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» має зміцнити місце та значення примирних процедур у разі виникнення трудового конфлікту.
На основі вищезазначеного в дисертаційному дослідженні сформовано пропозиції щодо вдосконалення чинних нормативних актів, пов’язаних із вирішенням КТС(К).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2004. - № 1: Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами. Ч.І. - 608 с.
2. Господарський кодекс України. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2003. – 248 с.
3. Господарський процесуальний кодекс України. – (Із змінами та доповненнями за станом на 20 лютого 2003 року). – Х.: ТОВ «Одіссей», 2003. – 80 с.
4. Господарський процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами. – К.: Юстиніан, 2002. – 544 с.
5. Законодавчі та нормативно-правові акти з питань проведення примирних процедур. – К.: Основа, 2003. – 224 с.
6. Конституція України: - К.: Преса України, 2004. – 80 с.
7. Кримінальний кодекс України. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2002. – 240 с.
8. Кодекс України про адміністративні правопорушення. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2002. – 256 с.
9. Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування: Закон України від 14 січня 1998 року // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 23. – Ст. 121.
10. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 5 жовтня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 34. – Ст. 266.
11. Про власність: Закон України від 7 лютого 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 20. – Ст. 249.
12. Про внесення змін до Закону України «Про банкрутство» в редакції: «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»: Закон України від 30 червня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 42-43. – Ст. 378.
13. Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку: Закон України від 2 серпня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - №12. – Ст. 81.
14. Про державні стандарти та державні соціальні гарантії: Закон України від 5 жовтня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 48. – Ст. 409.
15. Про електроенергетику: Закон України від 16 жовтня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - №1. – Ст. 1.
16. Про зайнятість населення: Закон України від 1 березня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 14. – Ст. 170.
17. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням: Закон України від 18 січня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 14. – Ст. 71.
18. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності: Закон України від 23 вересня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 46-47. – Ст. 125.
19. Про звернення громадян: Закон України від 2 жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 47. – Ст. 256.
20. Про засади державної регулятивної політики у сфері господарської діяльності: Закон України від 11 вересня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 9. – Ст. 79.
21. Про індексацію грошових доходів населення: Закон України від 3 липня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 42. – Ст. 551.
22. Про колективні договори і угоди: Закон України від 1 липня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. - 1993. – №36. – Ст. 362.
23. Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати: Закон України від 19 жовтня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 49. – Ст. 422.
24. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 9 квітня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 20-21. – Ст. 190.
25. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - № 24. – Ст. 170.
26. Про оплату праці: Закон України від 24 березня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 17. – Ст. 121.
27. Про організації роботодавців: Закон України від 24 травня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001 - №32. – Ст. 171.
28. Про охорону праці: Закон України від 14 жовтня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 49. – Ст. 668.
29. Про практику застосування Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»: Рішення Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці // Бюлетень Національної служби посередництва і примирення. – 2004. - №1. – С. 32-34.
30. Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів): Закон України від 3 березня 1998 року // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 34. – Ст. 227.
31. Про прожитковий мінімум: Закон України від 15 липня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 38. – Ст. 348.
32. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності: Закон України від 15 вересня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 45. – Ст. 397.
33. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 53. – Ст. 793.
34. Про утворення Національної служби посередництва і примирення: Указ Президента України від 17 листопада 1998 року № 1258/98.
35. Про першочергові заходи щодо реалізації послання президента України до Верховної Ради України «Україна: поступ у ХХІ сторіччя. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки»: Указ Президента України від 23 лютого 2000 року № 276/2000.
36. Про стратегію подолання бідності: Указ Президента України від 15 серпня 2001 року № 637/2001.
37. Про транспорт: Закон України від 10 листопада 1994 року // Відомості Верховної ради. – 1994. - №51. – Ст. 446.
38. Посередництво і примирення. Законодавчі і нормативно-правові акти з питань діяльності Національної служби посередництва і примирення та здійснення примирних процедур. – К.: Основа, 2003. – 504 с.
39. Соціально-трудові відносини та вирішення трудових спорів. – К.: Основа, 2002. – 712 с.
40. Федеральный Закон «Об общественных объединениях» от 19 мая 1995 года. № 82-ФЗ // Законодательство Российской Федерации. – 1995. - №21.
41. Цивільний процесуальний кодекс України. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2003. – 176 с.
42. Цивільний кодекс України (із змінами і доповненнями за станом на 1 вересня 2003 року). – Х.: ТОВ «Одіссей», 2003. – 432 с.

2. Спеціальна література
43. Александрова Е.В. Социально-трудовой конфликт: пути разрешения. – М: ПМБ РАУ, 1993. – 137 с.
44. Александров Н.Г. Трудовое правоотношение. М., 1948. – 336 с.
45. Александров И.С., Теплицкая М.Ф. Разрешение трудовых споров. – К.: Политиздат Украины, 1984. – 118 с.
46. Алексеев С.С. Право на пороге нового тысячелетия: некоторые тенденции мирового правового развития – надежда и драма современной эпохи. – М.: «Статут», 2000. – 256 с.
47. Алексеев С.С. Государство и право. Начальный курс. – 2-е изд. перераб. и доп. – М.: Юрид. лит., 1994. – 192 с.
48. Арбитражный процесс: Учебник / Под ред. В.В. Яркова. – М.: Юристъ, 1999. – 480 с.
49. Артемова В.Н. Трудовые споры / Минск: «Бєларусь», 1977. – 77 с.
50. Базедов Ю. Возрождение процесса унификации права: европейское договорное право и его элементы // Государство и право. – 2000. - №2. – С. 65-76.
51. Бережний О. Правова природа і галузева належність преюдицій // Право України. – 2002. - №2. – С. 10-12.
52. Борисенко С. Проблеми укладання та виконання колективних договорів в загальноосвітніх навчальних закладах // Бюлетень Національної служби посередництва і примирення. №3.- 2001. – С. 50-51.
53. Бару М. Чи потрібні додаткові підстави для розірвання трудового договору? // Радянське право. – 1983. – №6. – С. 47-49.
54. Боер А.А. Морально-правовой конфликт: (Теоретико-правовой аспект): МВД России, университет – СПб., 2002. – 19 с.
55. Васильев А.В. Основные тенденции влияния на социальную инфраструктуру коллективов образующихся социальных групп трудящихся в период обострения трудовых конфликтов и становления самоуправления /Донецкий экспериментальный научно-методический центр СФК и АН УССР. - Мелитополь, 1991.- 243 с.
56. Венедиктов В.С. Теоретические проблемы юридической ответственности в трудовом праве. Х.: Консум, Аринтал, 1996. – 136 с.
57. Волинець М. Сильні – бо вільні! // Соціально-трудові відносини в країні: тенденції розвитку та перспективи. – К.: Міленіум, 2003. – С. 60-64.
58. Войтик А.А. Правовые проблемы согласования интересов собственника и трудового коллектива в сфере управления трудом: С-Петерб., 1991. – 20 с.
59. Гірник А.М. Переговори за участю незалежного посередника. Конфліктологічна експертиза: теорія і методика / Т-во конфліктологів України, Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України. - Київ, 1999. – С. 78-93.
60. Герасимова Е. Ответственность за участие в забастовке // Правозащитник. – 1999. - №3. – С. 43-46.
61. Гончаров Г.С. Альтернативні профспілки: їх роль у захисті трудових прав працівників. Право людини і правова держава. – Х.: НЮАУ, 1998. – С. 131-133.
62. Грабовська С.Л., Климанська Л.Д. Проблеми підготовки та атестації посередників // Конфліктологічна експертиза: теорія і методика / Т-во конфліктологів України, Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України. - Київ, 1999. – С. 95-97.
63. Гриненко І.В. Знання і розуміння права – вимога сьогодення // Бюлетень Національної служби посередництва і примирення. – 2003. - №1. – С. 23-26.
64. Гриценко Ю.М. Коллективные трудовые споры: (Правовой аспект): Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05. – М., 2000. – 166 с.
65. Грузінова Л., Короткін В. Трудові правовідносини та структура проекту Трудового кодексу України // Персонал. – 2004. - №1. – С. 83-85.
66. Гусов К.Н., Толкунова В.Н. Трудовое право России: Учебник. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2001. – 496 с.
67. Дедов Д.И. Порядок разрешения коллективных трудовых споров в России и США: (Сравнительный анализ): Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05. – М., 1993. – 187 с.
68. Дойблер В. Тенденции развития трудового права в промышленно развитых странах // Государство и право. – 1995. - №2. – С. 103-110.
69. Дуюнова О. Поняття та ознаки найманої праці // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – №8. – С. 49-52.
70. Єжель Л.І. Особливості перебігу колективного трудового спору (конфлікту) // Бюлетень Національної служби посередництва і примирення. – 2002. - №6. - С. 42-44.
71. Ершов В.В. Трудовые споры / В.В. Ершов; Рос. Правовая акад. М-во юстиции РФ. – М., 1998. – 63 с.
72. Жернаков В. Договірне регулювання соціально-трудових відносин // Вісник Академії правових наук України: Зб. наук праць №4 /23/ 2000. – Х.: Право, 2000. – С. 227-238.
73. Жернаков В.В. Теорія трудових правовідносин і розвиток трудового права // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. Ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України. – 2001. – Вип.51 – С. 10-19.
74. Жигалкин П.И. Вдосконалення трудового законодавства України / Право людини і правова держава. – Х.: НЮАУ, 1998. – С. 105-108.
75. Жоравович Д. Вплив міжнародних норм про працю на вітчизняне трудове право // Право України. – 2001. - №3. – С.69-71.
76. Жуков В. З історії колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин в Україні // Соціально-трудові відносини в Україні: тенденції розвитку та перспективи. – К.: Міленіум, 2003. – С. 41-45.
77. Журавлев В.И. Основы педагогической конфликтологии / Рос. педагогическое агентство. – М., 1995. – 184 с.
78. Звіт про результати роботи Національної служби посередництва і примирення у 2002 році // Бюлетень Національної служби посередництва і примирення. – 2003. - №1. – С. 55-64.
79. Запара С. Актуальні проблеми вирішення колективних трудових спорів // Бюлетень Національної служби посередництва і примирення. – 2002. – №6. – С. 45-47.
80. Запара С.І. Генезис юридичного змісту поняття «колективні трудові спори (конфлікти)» // Право України. – 2003. - №8. – С. 113-117.
81. Заславская Т.И. Неправовые трудовые практики и социальная трансформация в России // Социологические исследования: Ежемесячный общественно-политический журнал РАН – М.: Наука, 2002. – №6. – С. 3-12.
82. Зеленов М.В., Шаблинский И.Г. Право на забастовку /Трудовые отношения и коллективные действия в современной России: М.: Эдитор. УРСС, 1999. – 446 с.
83. Зубкова А., Румянцев Б. Формы и методы урегулирования трудовых споров и конфликтов // Хозяйство и право. – 1998. - №9. – С. 111-117.
84. Зуєва О. Наради не заради звітів, а за для пошуку шляхів вирішення проблем // Бюлетень Національної служби посередництва і примирення. – 2001. - №3. – С. 43-45.
85. Зуб И.В. Правовое регулирование коллективных форм организации труда в условиях перехода на рыночную экономику: Дис. … канд. юрид. нук: 12.00.05. / АН Украины. Ин-т государства и права им. В.М. Корецкого – К., 1992. – 188 с.
86. Иванов С.А. Трудовое право переходного периода: проблемы использования зарубежного опыта // Государство и право. – 1995. - №3. – С. 30-39.
87. Иванов С.А. Российское трудовое право: история и современность // Государство и право. – 1999. - №5. – С. 36-45.
88. Иванов С.А. Применение конвенций МОТ в России в переходной период. Некоторые проблемы // Государство и право. – 1994. - №8-9. – С. 66-74.
89. Институт социального партнерства: региональный аспект: М-лы межрегиональн. науч.-практ. конф. (30-31 окт. 1996 г.) Пермь: Перм. Ун-т, 1996. – 127 с.
90. Иосифиди Д.Г. Виды труда и современное состояние их правового опосредования / Д.Г. Иосифиди. – Оренбург: ОГАУ, 2000. – 263 с.
91. ILC: Freedom of Assciacsation and Collektive Bargaining. 69th Session. 1983/ report III (4 B). 97 р.
92. История политических и правовых учений: Учебник для вузов / Под общ. ред. акад. РАН, д. ю. н., проф. В.С. Нерсесянца. – 3-е изд., стереотип. – М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА-ИНФРА.М), 2002. – 736 с.
93. Казухиса Накаяма. Характеристика трудового права Японии и его проблемы. Вестник Москов. ун-та. Сер. 11. Право. 1996. - №6. – С. 78-86.
94. Кириченко А.А., Кириченко И.Г., Федоров Г.В. Новая концепция предмета и системы юридических наук // Весы Фемиды. – 2001. - №2(18). - С. 29-37.
95. Киселев И.Я. Сравнительное и международное трудовое право. Учебник для вузов. - М.: Дело, 1999. –728 с.
96. Киселев И.Я. Трудовое право России. Историко-правовое исследование. Учебное пособие. - М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА-ИНФРА.М), 2001. – 384 с.
97. Кисерев И.Я. Трудовое право стран Запада на рубеже ХХІ века // Государство и право. – 1996. - №1. – С. 121-131.
98. Киселев И. Трудовое право в развивающихся странах // Человек и труд. – 2000. - №2. – С. 66-69.
99. Клочко Г. Платність примирних процедур // Бюлетень Національної служби посередництва і примирення. – 2001. - №3. - С. 49.
100. Козак З.Я. Договірне регулювання за трудовим правом України: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05 / Львівський державний ун-т ім. Івана Франка. – Л., 1999. – 198 л.
101. Козина И.М. Профсоюзы в коллективных трудовых конфликтах // СОЦИИС: социологические исследования. – 2001. - №5. – С. 49-55.
102. Коллективный договор в системе социального партнерства / Комитет труда и занятости Правительства Москвы. – М.: Эдиторная УРСС, 2001. – 46 с.
103. Коментар до Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”. К.: «ПРОФІНФОРМ» ФПУ, 2000. – 160 с.
104. Кононов В.А., Овчинникова А.А. Регулирование социальных и трудовых отношений в рыночной экономике: (Текст лекций) / С.-Петерб. Ун-т. экономики и финансов.: Изд. С.-Петерб. ун-та эк. и фин., 1993. – 26 с.
105. Коробченко В.В. Защита прав работников неплатежеспособных работодателей в зарубежных государствах: история и современность / По материалам МОТ / Известия ВУЗов: Правоведение. – 2000. - №5. – С. 93-106.
106. Косак С.М. Особливості судочинства в справах, які виникають з трудових правовідносин: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. / Львівський держ. ун-т ім. Івана Франка. – Л., 1998. – 186 с.
107. Кравцова Т. Юридична природа правових норм, що регулюють відносини у сфері державного регулювання господарської діяльності // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - №12. – С. 3-7.
108. Краткий психологический словарь / Сост. Л.А. Карпенко / Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. – М.: Политиздат, 1985. – 431 с.
109. Куренной А.М. Трудовые споры: Практический комментарий. – М.: Дело, 2001. – 445 с.
110. Куренной А.М. Трудовое право: на пути к рынку. – М.: Акад. нар. хоз-ва при Правительстве Рос. Федерации: Дело, 1997. – 365 с.
111. Лавринчук І. Процесуальне забезпечення трудових прав в Україні // Право України . – 2001. - №1. – С. 72-77.
112. Лазарев В.В., Лыпень С.В. Теория государства и права: Учебник для вузов. - М.: Издательство «Спарк», 1998. - 448 с.
113. Лазор В. Поняття трудових спорів, конфліктів та їх позовний і непозовний характер // Право України. – 2002. - №7. – С. 90-94.
114. Лазор В. Трудовий колектив як суб’єкт трудового права і сторона трудових спорів // Право України. – 2003. - №10. – С. 100-103.
115. Лилак Д. Цивільна правосуб’єктність та правоздатність професійних спілок в Україні: колізійні проблеми правового статусу та майнових прав // Право України. – 1999. - №7. – С. 112-115.
116. Лобанцев С. Виконання рішень – головний критерій дієвості влади // Право України. – 2002. - №12. – С. 90-94.
117. Луганцев В. Новый трудовой кодекс и проблемы защиты публичных интересов // Человек и труд. – 2000. - №9. – С. 48-50.
118. Лунина Н.А., Свиридов С.А. Социальная справедливость и трудовое право. – Воронеж: Изд-во Воронеж. гос. ун-та, 1997. – 131 с.
119. Лушникова М.В. Трудовые споры в СССР: Учеб. пособие. – Ярославль.: ЯрГУ, 1991. – 84 с.
120. Мазанова Н.І. Колективний трудовий спір у галузі житлово-комунального господарства Запорізької області: результати розв’язання і проблеми // Бюлетень Національної служби посередництва і примирення. - 2001. №4. - С. 29-33.
121. Майкл К. Дональдсон, Мими Дональдсон Умение вести переговоры для «чайников».: Пер. с англ. – М.: Издательский дом «Вильямс», 2001. – 224 с.
122. Малыгина А. Зарплате – статус первоочередного платежа // Голос отраслевого профсоюза. – Выпуск №24(141). – С. 4.
123. Матузов Н.И., Малько А.В. Теория государства и права: Учебник. – М.: Юристъ, 2003. – 512 с.
124. Маркіна Т. Щодо способів захисту прав за законодавством України про працю // Право України. – 2002. - №2. – С. 53-57.
125. Мацюк А.Р. Трудовые правоотношения развитого социалистического общества. – К.: Наукова думка, 1984. – 280 с.
126. Мацюк А.Р. и др. Мера труда и мера потребления / А.Р. Мацюк, В.Ф. Сиренко, А.И. Щербак. – Киев: Политиздат Украины, 1988. – 149 с.
127. Мацюк А.Р. Правовое регулирование рационального использования трудовых ресурсов / Н.И. Данченко, А.Р. Мацюк, З.К. Симорот и др; Отв. Ред. А.Р. Мацюк, З.К. Симорот/ АН УССР, Ин-т государства и права. – К.: Наукова думка, 1985.
128. Мащенко І. Зміст ознаки організаційної єдності внутрішньо господарського підрозділу підприємства // Право України. – 2003. – №8. – С. 61-66.
129. Менюк О. Правова культура в умовах розбудови незалежної України: поняття, структура // Право України. – 2001. - №4. – С. 21-23.
130. Міжнародний досвід вирішення колективних трудових спорів. - К.: Основа, 2003. – 408 с.
131. Миронов В.К. Право на забастовку как новый институт трудового права стран Восточной Европы // Вестник Москов. ун-та. Сер 11. Право. – 1998. - №2. – С. 53-64.
132. Миронов В.И. Трудовое право России: Конспект курса лекций / В.И. Миронов. – М.: Бизнес-школа «Интел-Синтез», 2001. – 271 с.
133. Михайлов С.В. Категория интереса в российском гражданском праве. – М.: «Статут», 2002. – 205 с.
134. Моисеева Ю.В. Гражданско-процессуальные особенности рассмотрения коллективных трудовых споров в МВД России: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05 / СП – ун-т. - СПб., 2000. – 193 с.
135. Моисеева Ю.В., Туманова Л.В. Гражданско-процессуальные особенности рассмотрения коллективных трудовых споров: Монография / ТвГУ: «Юрист». – Тверь. – 1999. – 164 с.
136. Можаев В.Е. Практика коллективных переговоров в странах рыночной экономики / В.Е. Можаев. – М.: Профиздат, 1995. – 96 с.
137. Науково-практичний семінар «Теорія і практика вирішення колективних трудових спорів: національний досвід. Міжнародна практика» (Витяг з стенограми) // Бюлетень Національної служби посередництва і примирення. – 2003. - №6. – С. 46-64.
138. Никитин Е. Порядок разрешения коллективных трудовых споров // Российская юстиция. – 1998. - №5. – С. 27-32.
139. Никифорова Н.Н. Понятие трудовых споров и его значение для развития трудового законодательства // Ученые записки юридического факультета. Вып. 2. – СПб. – 1997. – С. 66-67.
140. Норсоян А., Петровська Ю. Спільне врегулювання розбіжностей у трудових відносинах – запорука соціальної стабільності // Бюлетень Національної служби посередництва і примирення. – 2003. - №2. – С. 12-15.
141. Нуртдинова А.Ф. Коллективные трудовые споры по российскому законодательству. – М.: АО «Кадры», 1996. – 32 с.
142. Нуртдинова А.Ф., Окуньков Л.А., Френкель Э.Б. Комментарий к законодательству о социальном партнёрстве. – М.: Юристъ, 1996. – 184 с.
143. Нуртдинова А. Социальное партнерство в в трудовом кодексе Российской федерации // Хозяйство и право: Ежемесячный журнал для деловых людей. – М., 2002. – №4. – С. 16-42.
144. Окуньков Л.А. и др. Коллективный конфликт: комментарий к Закону СССР «О порядке разрешения коллективных трудовых споров(конфликтов)» / Л.А. Окуньков и др. – М.: Профиздат., 1990. – 112 с.
145. Оніщенко Н. Юридичний процес як форма правової діяльності // Право України. – 2002. - №7. – С. 7-13.
146. Осика І. Правова культура в економічному житті суспільства // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - №6. – С. 118-121.
147. Пастухов В.П. Проект трудового кодексу України: проблеми та шляхи їх вирішення // Адвокат. – 2004. - №1. – С. 3-8.
148. Пашков А.С. Проект нового Трудового кодекса // Государство и право. – 1995. - №3. – С. 81.
149. Пилипенко П.Д. Підстави виникнення індивідуальних трудових правовідносин. – К.: т-во «Знання», КОО, 2003. – 146 с.
150. Пиляев В. Трудовое право России. – СПб.: Питер, 2003. – 448 с.
151. Писарева И. Концепция альтернативного разрешения споров в России // Хозяйство и право. – 1998. - №9. – С. 28-43.
152. Попов В.И. Нормативное регулирование трудовых отношений и применение норм трудового права: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05. – Екатеринбург, 2000. – 266 с.
153. Полное собрание новых законоположений и правил о найме рабочих на сельские работы, на фабрики и заводы. – С–Петербург: Плансон, 1886. – 64 с.
154. Притика Д.М., Тітов М.І., Щербина В.С. та ін. Арбітражний процес: Навчальний посібник: В 2 т. – Харків: Консум, 1999. – Ч.ІІ. – 416 с.
155. Проблемы укрепления социальной справедливости в трудовых правоотношениях / Ин-т государства и права им. В.М. Корецкого АН Украины. – Киев: Наукова думка, 1993. – 170 с.
156. Проблемы трудового права: Учебное пособие / Архипова О.А., Калганова С.П., Мартиросян Э.Р., Омелехина Н.В. / Том. Гос. ун-т Новосиб. Юрид. ин-т. – Новосибирск: Наука: Сиб. Изд. Фирма, 2000. – 167 с.
157. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. – Х.: Фірма «Консум», 1998. – 480 с.
158. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. Видання третє, перероб. та доповн. – Х.: Фірма «Консум», 2002. – 528 с.
159. Прокопенко В. Правове становище професійних спілок: сьогодення і перспективи // Право України. –1999. - №6. –С. 106-109.
160. Процевский А.И. Предмет советского трудового права. – М.: Юрид. лит., 1979. – 224 с.
161. Процевський О. Трансформація прав профспілок України: реальність чи вимисел? // Право України. – 1996. - №7. – С. 13-17.
162. Проценко І. Економічна злочинність як одна із загроз економічній безпеці України // Право України. – 2002. - №9. – С. 60-64.
163. Психологический словарь / Под ред. В.В. Давыдова, А.В. Запорожца, Б.Ф. Ломова и др; - М.: Педагогика, 1983. – 448 с.
164. Пушкарева С.Г. Социально-экономические проблемы регулирования трудовых споров и конфликтов: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05. – М., 1985. – 224 с.
165. Ремезова І.Д. Спільними зусиллями до соціальної безпеки держави // Бюлетень Національної служби посередництва і примирення. – 2002. - №6. – С. 36-40.
166. Российская юридическая энциклопедия. – М.: Издательский Дом ИНФРА - М, 1999. – Х. 1110 с.
167. Рофе А. О содержании понятий «трудовые ресурсы» и «рабочая сила» // Человек и труд. – 1997. - №3. – С. 23-26.
168. Руденко В.М. Регіональний тристоронній семінар. Ведення колективних переговорів та укладення угод на регіональному рівні, попередження та вирішення колективних трудових спорів. – К.: Основа, 2002. – 152 с.
169. Савич А.В. Совершенствование системы урегулирования трудовых конфликтов / А.В. Савич. СПб: Изд-во СПб ГУЭФ, 1999. – 160 с.
170. Сафонов В.А. Коллективные трудовые споры: проблемы теории и практики: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук.: 12.00.05. / М., 2000. – 17 с.
171. Сборник методических материалов по курсу «Трудовое право России» для студентов всех форм обучения на 2001/2002 учебный год. –М., МГЮА, 2001. – 160 с.
172. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. – 704 с.
173. Словарь иностранных слов / Под ред. И.В. Лехина, проф. Ф.Н. Петрова. М.: Государственное издательство иностранных и национальных словарей, 1954. – 855 с.
174. Слюсар А. Н. Правовые проблемы становления законодательства Украины о порядке разрешения коллективных трудовых споров (конфликтов) : Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05. Харьков, 1995. - 215 с.
175. Слюсар А.М. Трудовий колектив і його правовий стан в період розвитку ринкової економіки // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. Ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. Юрид. акад. України. 2001. – Вип. 51. – С. 27-32.
176. Советское трудовое право под ред. А.С. Пашкова и О.В. Смирнова. М., Юрид. л-ра, 1988. – 460 с.
177. Советское трудовое право. Учебник. Изд. 3-е, дополн. и переработ. Под ред. В.С. Андреева. М., «Высш. школа», 1976. – 415 с.
178. Соловйова Л. Роботодавець: термінологічні та правові аспекти // Право України. – 2002. - №3. – С. 76-80.
179. Соціально-трудові відносини в Україні: тенденції розвитку та перспективи. – К.: Міленіум, 2003. – 68 с.
180. Соціальне партнерство – шлях до злагоди. – К., 2003 - 278 с.
181. Социология: Учебник для юридических вузов. 3-е изд., стер. – СПб.: Издательство «Лань», Санкт-Петербургский университет МВД России, 2001. – 416 с.
182. Стадник М.П. Правове регулювання вирішення колективних трудових спорів (конфліктів): Автореф. дис… канд. юрид. наук / Ин-т держ. та права ім. В.М. Корецького. – К., 1998. – 16 с.
183. Строев В.В. Демикели И.И., Марков В.Г. Положение о расценочно-конфликтных комиссиях. Текст и постатейный комментарий. – Ленинград, 1924. – 63 с.
184. Сперанский А. Трудовой суд // Представитель власти (газета). – 2003. - №21-22. – 13 с.
185. Таль Л.С. Трудовой договор: Цивилистическое исследование. Ч.1. Общие учения. Ярославль, 1913.
186. Тихомирова Л.В., Тихомиров М.Ю. Юридическая энциклопедия/ Под ред. М.Ю. Тихомирова./ М.: 1998 г. – 876 с.
187. Ткачев А.Г. Новый закон о примирительно-третейском и судебном рассмотрении конфликтов. Практический комментарий с приложением официального материала. – Харьков, 1929. – 90 с.
188. Толкунова В. Н. Трудовые споры и порядок их разрешения. Учеб. пособие / В. Н. Толкунова.- 3 изд., перераб. и доп. – М.: Юрист, 1999. - 235 с.
189. Толкунова В.Н. Трудовое право: Курс лекций. – М.: ООО «ТК Велби», 2003. – 320 с.
190. Трудовые отношения и коллективные действия в современной Росси