ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАУКОВИХ ПРАЦІВНИКІВ

brief description

З М І С Т

Перелік умовних скорочень…..….………………………………….3
Вступ……………….…………………………………………….….….4
Розділ I. Історико-правовий розвиток законодавства
про пенсійне забезпечення наукових працівників………………14
1.1. Історико-правовий розвиток законодавства про пенсійне
забезпечення наукових працівників в період входження
України до складу СРСР (1925-1990 роки)………………………………….14
1.2. Особливості розвитку законодавства про пенсійне
забезпечення наукових працівників у період незалежності України……..36
1.3. Міжнародно-правове регулювання пенсійного забезпечення
наукових кадрів………………………………………………………………51
Розділ 2. Теоретичні проблеми пенсійного забезпечення
наукових кадрів……………………………………………………….85
2.1. Поняття пенсії науковим працівникам і класифікація її видів………..85
2.2. Правовідношення з пенсійного забезпечення наукових (науково-педагогічних) кадрів………………………………………………………….98
Розділ 3. Правове прогнозування удосконалення законодавства
з пенсійного забезпечення наукових та науково-педагогічних
кадрів та практики його застосування……………………………120
3.1. Удосконалення правового регулювання пенсійного
забезпечення наукових (науково-педагогічних) працівників…………….120
3.2. Удосконалення практики застосування норм, що регулюють
пенсійне забезпечення наукових кадрів……………………………………138
В и с н о в к и………..….…………………………………………….163
Список використаних джерел….…………………………………..175

В С Т У П

Актуальність теми. Обрання теми наукового дослідження обумовлене тим, що одним із пріоритетних напрямків державної політики є розвиток науки як визначального джерела економічного зростання і невід’ємної складової національної культури і освіти. Розвиток науки неможливий без створення належних умов реалізації наукового потенціалу наукових кадрів. Це вимагає насамперед належного правового забезпечення трудових та пенсійних прав наукових працівників, що дозволить не тільки підвищити рівень та ефективність науково-дослідних розробок, а й сприятиме стабільності трудових відносин у сфері науки та дасть змогу припинити інтенсивну плинність високоінтелектуальних наукових кадрів у зарубіжні країни. Проте чинне законодавство, яке регулює зазначені питання, в тому числі і Закон України “Про наукову і науково-технічну діяльність”, далеке від досконалості, багато питань у сфері пенсійного забезпечення працівників науки взагалі лишилися поза межами правового регулювання. У зв’язку з цим виникає необхідність дослідження проблем правового регулювання пенсійного забезпечення наукових працівників.
Тема пенсійного забезпечення наукових працівників ще не була предметом дисертаційних чи монографічних розробок.
Все вищезазначене свідчить про актуальність та необхідність проведення подальших наукових досліджень з проблем пенсійного забезпечення наукових працівників.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно з плановою темою науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Правове регулювання трудових відносин та пенсійного забезпечення наукових і науково-педагогічних працівників” (2002-2004 рр., державний реєстра¬ційний номер РК №0102U007077).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є удосконалення правового регулювання пенсійного забезпечення наукових працівників, а також розробка механізму реалізації правових норм, які передбачають гарантії пенсійного забезпечення наукових кадрів.
Для досягнення поставленої мети в дисертації поставлені такі основні завдання:
1) здійснити етапи та дослідити особливості розвитку законодавства про пенсійне забезпечення наукових кадрів;
2) провести аналіз правового регулювання пенсійного забезпечення наукових кадрів у міжнародно-правових актах та зарубіжному законодавстві для врахування міжнародних стандартів, а також передового зарубіжного досвіду в законодавстві України, яке регулює пенсійне забезпечення наукових працівників;
3) дослідити особливості правовідносин з пенсійного забезпечення наукових працівників;
4) дослідити особливості правового регулювання пенсійного забезпечення наукових працівників (зокрема, особливості обчислення пенсійного (страхового) стажу, врахування видів заробітку, що включаються до наукової пенсії, та ін.) та виявити прогалини в чинному законодавстві з цього питання;
5) розробити пропозиції щодо удосконалення категорійного апарату з пенсійного забезпечення наукових кадрів;
6) сформулювати пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства, яке регулює пенсійні відносини наукових кадрів, та практики його застосування.
Об’єктом дослідження є пенсійні правовідносини наукових працівників.
Предметом дисертаційного дослідження є проблеми правового врегулювання пенсійного забезпечення наукових працівників.
Методи дисертаційного дослідження. У процесі дослідження були використані загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ: діалектичний метод, формально-логічний, історичний, нормативно-порівняльний, системно-структурний та ін.
Діалектичний метод дозволив розглянути поставлені автором проблеми пенсійного забезпечення наукових працівників у їх розвитку та взаємозв’язку. Застосування історичного методу в дисертаційному дослідженні дозволило показати розвиток законодавства про пенсійне забезпечення наукових працівників. Формально-логічний метод сприяв виявленню суперечливості у понятійному апараті пенсійного забезпечення наукових кадрів та допоміг сформулювати висновки і рекомендації, які ґрунтуються на таких принципах логіки, як визначеність, послідовність і несуперечливість суджень. Метод аналізу та синтезу використовувався при дослідженні питань підстав та умов пенсійного забезпечення працівників науки та інших; абстрагування та узагальнення  у процесі розробки дефініцій правових понять та категорій, зокрема, “науковий працівник”, “пенсійні правовідносини”, “науковий страховий стаж”, “пенсія”; формально-юридичний  при формулюванні нових правових норм і удосконаленні вже існуючих тощо.
У дисертації використаний також метод нормативно-порівняльного аналізу як внутрішнього пенсійного законодавства України, так і міжнародно-правових норм, що регулюють питання пенсійного забезпечення наукових працівників. Це дозволило автору всебічно і критично оцінити законодавство щодо пенсійного забезпечення працівників науки та запропонувати пропозиції щодо його удосконалення.
Основні положення і висновки дисертації ґрунтуються на аналізові чинного пенсійного законодавства, практики його застосування, досягнень загальної теорії права, права соціального забезпечення, цивільного права, інших галузей юридичної науки України та зарубіжних країн.
Теоретичну базу дослідження становлять праці таких вчених України, як: В.М. Андріїв, Я.І. Безугла, Н.Б. Болотіна, Т.З. Герасимів, І.О. Гу¬менюк, С.М. Сивак, І.М. Сирота, Б.І. Сташків, Б.С. Стичинський та ін. вчених.
У роботі були використані також праці вчених колишнього СРСР та зарубіжних країн: С.С. Алексєєва, В.С. Андрєєва, Є.І. Астрахана, В.А. Ача¬р¬кана, Н.Н. Бодерськової, І.В. Гущина, А.Н. Єгорова, О.Д. Зайкика, М.Л. За¬харова, Р.І. Іванової, А.Є. Козлова, А.С. Краснопольського, С.В. Крюкова, Д.А. Ніконова, В.О. Рассудовського, В.Б. Севастянової, А.В. Стремоухова, Г.В. Сулейманової, В.О. Тарасової, Є.Г. Тучкової, Я.М. Фогеля та ін..
Нормативною базою дисертаційного дослідження є Конституція України, конвенції та рекомендації Міжнародної Організації Праці, законодавство України та законодавство зарубіжних країн.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним науковим дослідженням проблем пенсійного забезпечення працівників науки, в якому вирішено ряд теоретичних проблем та запропоновані пропозиції щодо удосконалення правового врегулювання пенсійного забезпечення наукових кадрів.
Автором одержано такі результати, що становлять наукову новизну:
1. Вперше надано класифікацію етапів розвитку зако¬нодавства з пенсійного забезпечення наукових працівників та праналізовано і визначено особливості кожного з цих етапів.
У розвитку законодавства про пенсійне забезпечення працівників науки можна виділити такі етапи:
1 етап — 1925-1949 роки — становлення та удосконалення законодавства про пенсійне забезпечення наукових кадрів;
2-й етап — 1949-1986 роки — подальший розвиткок пенсійного забезпечення наукових працівників;
3-й етап — 1986-1990 роки — правове регулювання пенсійного забезпечення наукових працівників у роки перебудови;
4-й етап — 1991 рік і донині — правове регулювання пенсійого забезпечення наукових працівників у роки незалежності України.
2. Новим є висновок, що законодавство про пенсійне забезпечення наукових кадрів, порівняно із загальним законодавством про пенсійне забезпечення, характеризувалось тим, що встановлювало на кожному з розглянутих етапів такі особливості: наявність чи відсутність (наприклад, при призначенні пенсії внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання) умови про необхідність спеціального стажу; встановлення чи невстановлення обмеження заробітку, з якого обраховується пенсія науковому працівникові; встановлення обмеження чи відсутність обмеження щодо розміру пенсії, яка нараховується науковому працівникові; встановлення обмеження чи відсутність обмеження виплати наукової пенсії працюючим науковим працівникам.
3. Вперше зроблено висновок про те, що на наукових працівників поширюються загальні міжнародно-правові норми щодо соціального, включаючи пенсійне, забезпечення. У зв’язку з цим, для уникнення різночитання та суперечностей на практиці, пропонується доповнити ст. 24 Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” частиною 25 такого змісту: “На наукових працівників поширюються міжнародні договори з пенсійного забезпечення, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені Законом України “Про наукову і науково-технічну діяльність”, то застосовуються норми міжнародного договору”.
4. Обґрунтовано пропозицію щодо удосконалення Угоди “Про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності неза¬ле欬них держав у галузі пенсійного забезпечення”. У ст. 5 Угоди доцільно передбачити перерахування страхових внесків, відрахованих за період трудової діяльності працівників країн СНД, які працювали за межами своєї країни, до пенсійного фонду тієї країни, де їм призначена пенсія і де вони її отримують .
5. Обґрунтовано висновок про встановлення у ст. 7 Угоди “Про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності неза¬ле欬них держав у галузі пенсійного забезпечення” умов та порядку пенсійного забезпечення, якщо той чи інший вид пенсії не передбачений законодавством держави за новим місцем проживання пенсіонера. У зв’язку з цим ч. 2 ст. 7 Угоди “Про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності неза¬ле欬них держав у галузі пенсійного забезпечення” доцільно викласти в наступній редакції: “Якщо той чи інший вид пенсії не передбачений законодавством держави за новим місцем проживання пенсіонера, пенсіонер продовжує отримувати свій вид пенсії за рахунок коштів держави, в якій він набув право на цей вид пенсії”.
6. Вперше надано визначення наукової пенсії. Наукова пенсія – це пільгова щомісячна грошова виплата, яку отримує науковий або науково-педагогічний працівник при наявності спеціального стажу у разі досягнення ним передбаченого Законом пенсійного віку, чи визнання його інвалідом, або отримують члени його сім’ї у випадку втрати годувальника, яка здійснюється з різних джерел фінансування.
7. Новим є висновок про те, що пенсія науковим працівникам, за своїми підставами надання не підлягає для віднесення її до пенсії за вислугу років, незважаючи на те, що надання такої пенсії і вимагає наявність спеціального стажу наукової (науково-педагогічної) роботи.
8. Зроблено висновок, що за характером суспільно-корисної діяльності, у зв’язку з якою здійснюється пенсійне забезпечення громадян, наукові пенсії займають особливе місце в системі інших видів пенсій і їх можна віднести до пільгових пенсій.
9. Новою є пропозиція у Законі України “Про наукову і науково-технічну діяльність” замінити по тексту слова “стаж роботи” на “страховий стаж” і відповідно “стаж наукової роботи” на “страховий науковий стаж”.
10. Внесено вперше пропозицію щодо доцільності змінити ч. 21 ст. 24 Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” і викласти її в такій редакції: “Науковим (науково-педагогічним) працівникам, які стали інвалідами I, II, III груп внаслідок загального захворювання до чи під час перебування на посаді наукового (науково-педагогічного) працівника, призначається пенсія по інвалідності у розмірі пенсії наукового (науково-педагогічного) працівника незалежно від віку”.
11. Уточнено визначення наукового працівника. У зв’язку з чим вперше запропоновано викласти абзац 9 ст.1 Закону у такій редакції: “Науковим працівником є вчений, який відповідно до трудового договору (контракту) професійно займається науковою, науково-технічною, науково-організаційною або науково-педагогічною діяльністю та має відповідну кваліфікацію незалежно від наявності наукового ступеня або вченого звання, підтверджену результатами атестації”.
12. Вперше пропонується уточнити поняття науково-педагогіного працівника, у зв’язку з чим викласти абзац 10 ст.1 Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” у такій редакції: “Науково-педагогічним працівником є вчений, який на основі трудового договору (контракту) займається професійно педагогічною та науковою або науково-технічною діяльністю у вищих навчальних закладах та закладах післядипломної освіти III-IV рівнів акредитації”.
13. Новим є висновок, що існування переліків посад наукових та науково-педагогічних працівників, в одному випадку ¬– визначених Законом, в іншому – , визначених Кабінетом Міністрів України, не буде сприяти однозначному розумінню та застосуванню їх на практиці при призначенні наукової пенсії. У зв’язку з викладеним, доцільно встановити норму, згідно з якою перелік посад наукових та науково-педагогічних працівників, перебування на яких дає право на призначення наукової пенсії, визначається виключно законами України.
14. Вперше вноситься пропозиція останній абзац ст. 223 Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” викласти у такій редакції: “час навчання в докторантурі, а також час навчання в аспірантурі, ад’юнктурі з очною та заочною формами навчання, час підготовки дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата наук в якості здобувача, але не більше 4 років.
Час навчання в аспірантурі, ад’юнктурі з очною та заочною формами навчання, час підготовки дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата наук в якості здобувача зараховується за умови наявності наукового ступеня”.
15. Обґрунтована доцільність включення часу служби у Збройних Силах України до стажу наукової роботи. У зв’язку з цим ст. 223 Закону необхідно доповнити ще одним абзацем, який викласти у такій редакції “час служби у Збройних Силах України”.
16. Вноситься пропозиція, згідно з якою різниця між сумою призначення пенсії за Законом “Про наукову і науково-технічну діяльність” та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, на яку має право дана особа, повинна фінансуватися за рахунок коштів Пенсійного фонду для всіх працівників, які мають право на наукову пенсію, незалежно від організаційно-правової форми та форми власності підприємства, установи, організації.
17. Обґрунтовується висновок, що справляння збору на обов’язкове соціальне страхування не повинне обмежуватися граничною сумою заробітку. Граничну суму заробітку можна було б встановити лише для введення обмеження збору за прогресивною ставкою, тарифом.
18. Вперше вноситься пропозиція доповнити ст. 221 Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” ч. 2 такого змісту: “До стажу наукової роботи, який дає право на науковову пенсію, зараховується стаж наукової роботи за період відрядження за кордон”.
19. Обґрунтовується доцільність закріплення в Законі України “Про наукову і науково-технічну діяльність” норми, згідно з якою науковим чи науково-педагогічним працівникам, які виконують науково-дослідну чи науково-педагогічну роботу на умовах трудового договору і одночасно виконують на основній роботі чи поза її межами науково-дослідну роботу на умовах цивільно-правового договору, оплата праці за науково-дослідну роботу на умовах цивільно-правового догово¬ру зараховується при визначенні середньомісячного заробітку для призна¬чення наукової пенсії за умови сплати пенсійного внеску (збору) у розмі¬рах, передбачених для наукових працівників, які працюють за трудовим до¬го¬вором (контрактом).
20. Новим є висновок, що допомога при виході на пенсію повинна включатися до суми заробітку, з якого обчислюється середня заробітна плата для нарахування пенсії науковому працівникові.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження матимуть важливе теоретичне і практичне знବчення для забезпечення правових гарантій здійснення науковими працівниками свого права на соціальне забезпечення.
Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у подальших наукових дослідженнях проблем пенсійного забезпечення, в тому числі і пенсійного забезпечення наукових кадрів.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки і пропозиції автора можуть бути використані у правотворчості:
 при удосконаленні Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” та інших законодавчих і підзаконних актів України, призначених регулювати питання пенсійного забезпечення. Обґрунтовані в дисертації рекомендації сприятимуть більш ефективному застосуванню на практиці норм чинного законодавства, що регулює пенсійне забезпечення працівників науки.
Отримані результати можуть використовуватися у навчальному процесі в юридичних та інших навчальних закладах у процесі вивчення дисципліни “Право сціального забезпечення України”, а також при написанні підручників, науково-практичних посібників і розробці методичних рекомендацій.
Особистий внесок здобувача. Висновки та рекомендації, які є результатом дисертаційного дослідження і виносяться на захист, розроблені автором особисто.
Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження доповідалися на науково-практичних конференціях – “Захист соціальних та економічних прав людини: міжнародні стандарти і законодавство України” (м. Київ, 2003 р.), “Кодифікація трудового законо¬дав¬ства України” (м. Запоріжжя, 2004 р.). Результати дисертаційного до¬слід¬ження були апробовані також при читанні курсу лекцій “Право соціа¬ль¬ного забезпечення” в Одеському національному університеті ім. І.І. Меч¬никова.
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в чотирьох статтях, опублікованих у фахових виданнях та двох тезах на наукових конференціях, опублікованих у збірниках.
Структура та обсяг дисертаційного дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, семи підрозділів, висновків, списку використаних джерел (121 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 188 сторінок. Основного тексту  174 сторінки.

bibliography

ВИСНОВКИ

1. У розвитку законодавства про пенсійне забезпечення працівників науки можна виділити такі етапи: 1 етап — 1925-1949 роки — становлення та удосконалення законодавства про пенсійне забезпечення наукових кадрів; 2-й етап — 1949-1986 роки — подальший розвиток пенсійного забезпечення наукових працівників; 3-й етап — 1986-1990 роки — правове регулювання пенсійного забезпечення наукових працівників у роки перебудови; 4-й етап — 1991 рік і донині — правове регулювання пенсійного забезпечення наукових працівників у роки незалежності України.
2. Розвиток законодавства про пенсійне забезпечення працівників науки характеризується:
А. Перший етап – врегулюванням та найбільш високими гарантіями на пенсійне забезпечення працівників науки на першому етапі, особливості якого полягали у встановленні видів пенсійного забезпечення працівників науки та членів їх сімей: по старості, за вислугу років, по інвалідності, у разі втрати годувальника; у встановленні пенсії у розмірі 100 відсотків заробітної плати за відповідною штатною посадою; в перерахунку пенсії щоразу при підвищенні тарифу; в наданні права на пенсію позаштатним науковим працівникам; у зарахуванні часу навчання в аспірантурі, служби в лавах Червоної Армії і Флоту до стажу, який дає право на наукову пенсію, поступовим розширенням у подальшому видів часу, який зараховується до стажу наукової роботи.
Даний період характеризувався і негативними рисами, а саме: поступовим обмеженням права на пенсійне забезпечення, починаючи з 1934 року, яке полягало у встановленні умови пропрацювати не менше 10 років за радянської влади для призначення пенсії за вислугу років, по старості, по інвалідності внаслідок загального захворювання, в разі втрати годувальника; обмеженням права на наукову пенсію позаштатних працівників умовою пропрацювати на штатній посаді не менше 10 років за радянської влади; обмеженням максимального розміру пенсій науковим працівникам; зміною порядку перерахунку пенсії лише через два роки роботи з дня призначення пенсії, а не в міру підвищення тарифу, як було раніше.
Б. На другому етапі розвитку законодавства про пенсійне забезпечення позитивним було встановлення більш детального переліку посад і організацій, праця на яких давала право на отримання наукової пенсії; зниження пенсійного віку для чоловіків і жінок; розширення кола осіб, які могли бути утриманцями, до яких стали відноситися також онуки, дід і бабка померлого.
Характерними негативними рисами другого етапу були: зниження рівня гарантій пенсійного забезпечення для працівників науки, що полягало у підвищенні спеціального стажу для чоловіків на 15 років, для жінок на 10 років, відміні зарахування стажу навчання в аспірантурі, відміні служби в лавах Радянської Армії, крім років Великої Вітчизняної війни, та у незарахуванні часу позаштатної роботи до наукового стажу; відміна пенсії за вислугу років; зниження віку з 18 до 16 років неповнолітніх, які мали право на пенсію по утриманню; відміна права на пенсію по утриманню дружині і батькам, що хоч і були працездатними, але були зайняті доглядом за дітьми, братами і сестрами померлого, що не дійшли 8 років; встановлення граничних розмірів заробітної плати, з якої обраховувалася пенсія, та встановлення максимальних граничних розмірів пенсії для наукових працівників; зниження розмірів пенсії по утриманню; встановлення заборони працювати на наукових посадах, передбачених Переліком після виходу на пенсію.
В. Третій етап розвитку законодавства про пенсійне забезпечення працівників науки характеризується відміною будь-яких особливостей правового регулювання пенсійного забезпечення наукових кадрів і встановленням пенсійного забезпечення на загальних підставах.
Г. Четвертий етап характеризується виділенням правового врегу-лювання пенсійного забезпечення працівників науки із загального; вста-новленням наявності, крім загального стажу та пенсійного віку, спеціального трудового (наукового) стажу для призначення наукової пенсії, більш високим розміром пенсійного забезпечення, порівняно із загальним пенсійним забезпеченням працівників.
Для вказаного періоду характерними є й негативні риси, а саме: встановлення обмежень підзаконними актами, яких не було в Законі, зокрема, зарахування до наукового стажу роботи на посадах, передбачених у переліку, роботи на державній службі лише з моменту присудження наукового ступеня чи просвоєння вченого звання; встановлення умови про призначення наукової пенсії лише у разі виходу на неї з посади, передбаченої Переліком; відсутність права на наукову пенсію науковим працівникам, які стали інвалідами внаслідок загального захворювання; відсутність законодавчого визначення джерел фінансування пенсійного забезпечення наукових кадрів; відсутність чіткого переліку ненаукових робіт (діяльності), які зараховуються до часу наукового стажу.
Починаючи з 2000 року, вказаний етап розвитку законодавства про пенсійне забезпечення наукових кадрів характеризується розширенням кола працівників, які мають право на наукову пенсію працівниками державних підприємств, що займаються науковою роботою, інженерно-технічними працівниками; відміною умови про зарахування часу роботи на посадах наукових працівників з моменту присвоєння вченого звання чи присудження наукового ступеня; встановленням порядку фінансування пенсій, визначенням конкретних видів робіт, які зараховуються до наукового стажу; встановленням права на наукову пенсію працівників, які стали інвалідами внаслідок загального захворювання та права на цю пенсію для інвалідів 3 групи внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання; доповненням та уточненням Переліку посад, робота на яких дає право на отримання наукової пенсії.
Як прогресивні слід охарактеризувати зміни до пенсійного законодавства, внесені Верховною Радою України 20 листопада 2003 року, що знайшло своє відображення у максимальному врегулюванні всіх питань пенсійного забезпечення Законом, а не підзаконними актами (зокрема, встановлення Законом переліку наукових, науково-педагогічних посад, встановлення чіткого переліку робіт, які зараховуються до наукового стажу; конкретизації порядку обчислення середньої заробітної плати наукового працівника); у поширенні дії Закону на підприємства, установи, організації недержавних форм власності.
Недоліками Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” продовжують залишатися невключення деяких видів діяльності до наукового стажу, зокрема, служби в Збройних Силах України, обмеження заробітної плати, з якої обраховується пенсія науковому працівникові, граничною сумою заробітку (доходу), з якої справляється збір на обов’язкове державне пенсійне страхування; віднесення до наукових посад посаду докторанта та інші недоліки.
3. На наукових працівників розповсюджуються загальні міжнарод¬но-правові норми щодо соціального, включаючи пенсійне, забезпечення. У зв’язку з цим, для уникнення різночитання та суперечностей на практиці, доцільно ст. 24 Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” доповнити частиною 25 наступного змісту: “На наукових працівників поширюються міжнародні договори з пенсійного забезпечення, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені Законом України “Про наукову і науково-технічну діяльність”, то застосовуються норми міжнародного договору”.
4. При встановленні наукової пенсії до стажу наукової роботи може бути зарахована робота на підприємствах, в установах, організаціях держав-країн СНД – учасниць Угоди “Про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності неза¬ле欬них держав у галузі пенсійного забезпечення” на посадах, передбачених у Законі “Про наукову і науково-технічну діяльність”.
5. В Угоді “Про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності неза¬ле欬них держав у галузі пенсійного забезпечення” не визначено поняття місця проживання працівника чи пенсіонера, в той час як цей термін має суттєве значення, оскільки отримання пенсії поставлено в залежність від місця проживання працівника чи пенсіонера. В зв’язку з цим, у ст. 1 Угоди доцільно визначити, що “під місцем проживання працівника чи пенсіонера слід розуміти місце постійного чи тимчасового проживання, що підтверджується відповідним документом (паспортом в відміткою про реєстрацію чи видом на проживання на визначений строк)”.
6. Громадяни України або Росії, які працювали в наукових організаціях районів Крайньої Півночі і прирівнених до них районів, і переїхали проживати в Україну, можуть піти при наявності загального стажу (25 років для чоловіків та 20 років для жінок) та відповідного спеціального наукового стажу (20 для чоловіків і 15 років для жінок) на пенсію як працівники науки відповідно в 55 і 50 років.
7. Двосторонні угоди мають свої відмінності, які полягають:
1) у колі суб’єктів, на яких вони поширюються;
2) у різному правовому регулюванні порядку призначення пенсій за новим місцем проживання;
3) у різному правовому регулюванні забезпечення виплати пенсій після переселення на територію іншої держави;
4) у різному правовому регулюванні проведення взаєморозрахунків з пенсійного забезпечення між сторонами угоди;
5) у повноті правового регулювання питань пенсійного забезпечення.
8. Двосторонні Угоди доцільно доповнити нормою, передбаченою в Угоді між Урядом України і Урядом Республіки Молдова про гарантії прав громадян у галузі пенсійного забезпечення від 29 серпня 1995 року, згідно з якою громадянам однієї держави, які після переселення на територію іншої держави не працювали, або не виробили відповідного мінімального потрібного періоду праці для обчислення заробітної плати при призначенні пенсії по законодавству держави переселення, розмір пенсії обчислюється із середньої заробітної плати працівника відповідної професії і кваліфікації, який зайнятий аналогічною (в нашому випадку науковою) діяльністю на час призначення пенсії тією державою, на територію якої вони переселились. У разі неможливості визначення середнього заробітку у вищенаведеному порядку розмір пенсії обчислюється із середньої заробітної плати, яка склалася на час призначення пенсії на території тієї держави, куди переселився громадянин. Вказана норма є досить прогресивною, оскільки дозволяє врахувати рівень забезпеченості громадян, характерний для держави переселення, а він відповідно в кожній державі різний.
9. Пенсія по інвалідності або в зв’язку з втратою годувальника внаслідок професійного захворювання, викликаного трудовою діяльністю, яка виконувалась на території обох держав, повинна виплачуватись обома державами пропорційно часу трудової діяльності, що викликала професійне захворювання. У зв’язку з цим доцільно внести відповідні зміни до ч. 3 ст. 11 Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Молдова про гарантії прав громадян у галузі пенсійного забезпечення від 29 серпня 1995 року, а також до інших двосторонніх угод, які передбачають інший порядок виплати пенсій по інвалідності у конкретному випадку.
10. У ст. 1 Угоди між Міністерством соціального захисту населення України та Міністерством соціального захисту населення Республіки Казахстан про співпрацю в галузі пенсійного забезпечення тлумачиться термін “постійне проживання”, проте в самій Угоді йдеться не про постійне проживання, а просто про проживання на території держав–учасниць Угоди. Отже, за даною Угодою під проживанням можна розуміти як постійне, так і тимчасове проживання, в зв’язку з чим норми Угоди потребують уточнення.
У ст. 5 вказаної Угоди доцільно врегулювати питання про порядок обчислення пенсії за новим місцем проживання, а також особливості щодо нарахування та виплати пенсій інвалідам та членам сім’ї померлого внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання.
11. Визначення поняття “громадяни”, дане в ст. 1 Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, включає до категорії громадян, що свідчить про приналежність особи до тієї чи іншої держави, також осіб без громадянства, з чим не можна погодитись. Тому визначення цього терміну в Угоді потребує уточнення.
12. У всіх двосторонніх Угодах доцільно передбачити норму, згідно з якою обчислення (страхового) трудового стажу здійснюється за законодавством сторони, яка призначає пенсію.
13. У всіх двосторонніх угодах доцільно передбачити норму, яка гарантує мінімальний розмір пенсії, визначений законодавством сторони проживання для всіх осіб, на яких поширюється угода, незалежно від того, яка сторона виплачує пенсію пенсіонеру (сторона проживання чи сторона призначення пенсії). У випадках, коли загальний розмір пенсії, яку отримує особа, не досягає визначеного законодавством сторони проживання мінімального розміру, за виплату різниці, що гарантує вказаний мінімум, повинна відповідати сторона проживання.
14. Як особливу правову гарантію доцільно закріпити в усіх угодах норму, передбачену в договорах України з Литовською Республікою, Іспанією та деякими іншими країнами, згідно з якою, якщо договором не передбачено інше, особі не може бути відмовлено в призначенні пенсії, на яку в неї виникає право відповідно до законодавства однієї сторони, а призначені пенсії не підлягають зменшенню, призупиненню або припиненню їх виплати з тієї причини, що ця особа проживає на території іншої сторони.
15. Доцільно доповнити угоди нормою, передбаченою в ст. 13 Договору між Україною та Литовською Республікою від 23 квітня 2001 року в галузі пенсійного забезпечення, згідно з якою при встановленні права на пенсію, зумовлену накопиченням страхового (трудового) стажу, компетентна установа однієї сторони, з метою підсумування стажу, враховує періоди страхування, накопичені відповідно до законодавства другої сторони, за умови, що цей стаж не співпадає повністю або частково у часі. Якщо законодавство однієї сторони зумовлює призначення пенсій за стаж, накопичений у відповідній професії або на відповідній роботі, то при призначенні таких пенсій (до яких відноситься і пенсія працівникам науки за законодавством України) зараховуються періоди, накопичені на підставі законодавства іншої сторони у тій же професії, або на тій же роботі. Якщо підсумовані таким чином періоди не відповідають умовам, що дають право на зазначені пенсії (зокрема на наукову), то ці періоди зараховуються для призначення пенсії на загальних підставах.
16. Доцільно як особливо цінну, таку, що надає особливі пенсійні гарантії пенсіонерам, включити до інших, крім Литви, угод норму, якою передбачити, що “якщо особа, яка отримує пенсію одного виду на підставі законодавства обох сторін, набуває право на пенсію іншого виду відповідно до законодавства тільки однієї сторони та, згідно з її заявою, переводиться на цю пенсію, то компетентна установа іншої сторони продовжує виплачувати раніш призначений вид пенсії”.
17. Наукова пенсія – це пільгова щомісячна грошова виплата, яку отримує науковий або науково-педагогічний працівник при наявності спеціального стажу у разі досягнення ним передбаченого Законом пенсійного віку, чи визнання його інвалідом, або отримують члени його сім’ї у випадку втрати годувальника, яка здійснюється з різних джерел фінансування.
18. Пенсія науковим працівникам, за своїми підставами надання не підлягає для віднесення її до пенсії за вислугу років, незважаючи на те, що надання такої пенсії і вимагає наявність спеціального стажу наукової (науково-педагогічної) роботи.
19. Правове регулювання пенсійного забезпечення наукових та науково-педагогічних працівників є недосконалим, та не достатньо забезпечує престижність наукової праці та не стимулює систематичне оновлення наукових кадрів. У зв’язку з цим Закон України “Про наукову та науково-технічну діяльність” потребує удосконалення.
20. Абзац 2 ч. 1 ст. 221 Закону України “Про наукову та науково-технічну діяльність” до посад наукових працівників відносить лише заступника керівника (віце-президент, заступники генерального директора, генерального конструктора, директора, начальника) з основного напрямку діяльності установи, організації (з наукової роботи) і безпідставно не відносить до посад наукових працівників посади інших заступників керівника, а саме: заступника по економіці, заступника по виробництву, заступника по впровадженню науково-технічних досягнень, заступника із загальних питань, робота яких носить науково-технічний та науково-організаційний характер, про що, зокрема, свідчать Типові посадові інструкції цих працівників.
У зв’язку з викладеним, абзац 2 ч. 1 ст. 221 Закону України “Про наукову та науково-технічну діяльність” необхідно доповнити зазначеними посадами.
21. Докторант – це не посада, докторант не є працівником, а особою, яка навчається, тому слово “докторант” необхідно вилучити із ч. 1 ст. 221 Закону.
22. Бібліотека вищого навчального закладу не є самостійною юридичною особою, а лише його структурним підрозділом, далеко не завжди відособленим, тому керувати бібліотекою як структурним підрозділом вищого навчального закладу може завідуючий, а не директор. Крім того, діяльність структурних підрозділів у складі наукових установ, організацій та вищих навчальних закладів III- IV рівнів акредитації, яка спрямована на інформаційне (у тому числі з наукової, науково-педагогічної, патентної, патентно-ліцензійної інформації), метрологічне, економічне (планово-економічне) та інше забезпечення не може бути віднесена до науково-організаційної діяльності. А діяльність бібліотеки вищого навчального закладу III-IV рівнів акредитації спрямована саме на інформаційне забезпечення викладачів та студентів.
У зв’язку з викладеним, не можна віднести до посади науково-педагогічного працівника директора бібліотеки. Тому у ч. 2 ст. 48 Закону України “Про вищу освіту” необхідно вилучити слова “директоа бібліотеки”.
23. На сьогодні не існує єдиного і повного переліку наукових та науково-педагогічних посад, а є декілька, які мають свої відмінності. Не можна визнати правильним таке становище, коли за одним переліком посада є науковою чи науково-педагогічною, а за іншим вона не є такою. Тому ці переліки повинні бути ідентифіковані.
24. Обґрунтовано висновок про вилучення абзацу 5 з ст. 223 Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність”, згідно з яким до стажу наукової роботи зараховується також час роботи наукових (науково-педагогічних) працівників, які працюють на посадах, зазначених у ст. 118 КЗпП України, тобто на виборних посадах у державних органах, а також на виборних посадах у партійних, профспілкових, кооперативних та інших громадських організаціях, якщо цій роботі безпосередньо передувала чи за нею безпосередньо слідувала робота, передбачена абзацами 2, 3, 4 ст. 223 вказаного Закону.
25. Обґрунтовано висновок про внесення змін до ч. 26 ст. 24 Закону України і викладення його у такій редакції: до стажу державної служби зараховується стаж наукової роботи, набутий на підприємствах, в установах, організаціях, закладах незалежно від форм власності, на посадах, визначених Переліком посад наукових (науково-педагогічних) працівників підприємств, установ, організацій, вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, перебування на яких дає право на призначення пенсії та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до статті 24 Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність”, незалежно від наявності перерв у роботі.
26. Різний порядок фінансування наукових пенсій для працівників бюджетних і небюджетних установ, організацій, підприємств і закладів, а також для державних та недержавних протирічить принципу рівності громадян перед законом, закріпленому у ст. 24 Конституції України, та п.“а” ст. 3 Закону України Про пенсійне забезпечення”. Як відомо, бюджетні, і небюджетні, державні і недержавні підприємства, установи, організації сплачували одинакові страхові внески до Пенсійного фонду у відсотках від фонду заробітної плати, тому забезпечувати фінансування наукових пенсій за рахунок бюджету тільки для наукових працівників бюджетних установ, організацій та частково для небюджетних державних установ, організацій несправедливо. Усі наукові чи науково-педагогічні працівники повинні отримувати повну наукову пенсію у випадку сплати їх роботодавцями страхових внесків до Пенсійного фонду та збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, який сплачується із заробітної плати самих наукових працівників. Більш того наукові (науково-педагогічні) працівники, як платники збору згідно з п. 5 ст. 4 Закону “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” від 26 червня 1997 року з наступними змінами і доповненнями сплачують, порівняно з іншими працівниками, які працюють за трудовим договором (п. 4 ст. 4 вказаного Закону), підвищений розмір збору до Пенсійного фонду (п. 5 ст. 4 Закону). А оскільки Пенсійний фонд України отримує підвищені пенсійні внески з наукових працівників, порівняно з іншими категоріями працівників, то і виплату наукових пенсій у розмірі, передбаченому законодавством, повинен забезпечити і фінансувати саме Пенсійний фонд у будь-якому випадку, а не страхувальники-роботодавці чи державний бюджет України. Тому доцільно фінансування наукових пенсій науковим (науково-педагогічним) працівникам здійснювати за рахунок Пенсійного фонду, незалежно від організаційно-правової форми та форми власності підприємства, установи, організації.
27. Питання віднесення організацій до наукових викликає значні труднощі, оскільки поняття наукової організації в Законі України “Про наукову і науково-технічну діяльність” відсутнє, крім поняття громадська наукова організація. У зв’язку з викладеним, доцільно було б доповнити ч. 1 ст. 1 Закону визначенням наукової організації.
28. Аналіз ч. 5 ст. 24 Закону дозволяє класифікувати наукові установи, організації на державні бюджетні наукові установи, організації та недержавні наукові установи, організації. Що ж стосується інших державних небюджетних установ, організацій, в яких працюють наукові працівники, то в Законі не зазначено, що вони повинні бути науковими. Отже, виходячи з точного і буквального тлумачення Закону державні установи, організації, які фінансуються не за рахунок бюджету, можуть бути як науковими, так і не науковими, проте робота на наукових посадах в таких установах і організаціях дає право на наукову пенсію.
29. Під державним підприємством слід розуміти підприємство, товариство та інші підприємницькі види юридичних осіб, в яких 100 відсотків статутного фонду належить державі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Вишневецкий И.А. Развитие законодательства о социальном страховании в России. Законодательство царского времени и советского правительства. ― М.: Изд-во “Вопросы труда”, 1926. — 234 с.
2. Астрахан Е.И. Развитие законодательства о пенсиях рабочим и служащим. ― М.: Юрид. лит., 1971. — 216 с.
3. Положение о научных работниках высших учебных заведений, утвердженное Совнаркомом РСФСР от 21 января 1924 года // СУ РСФСР. — 1924. — № 7. — Ст.44.
4. Положение о преподавателях рабочих факультетов, принятое Совнаркомом РСФСР от 28 июня 1924 года // СУ РСФСР. — 1924. — № 57. — Ст. 567.
5. Постанова ВУЦВК і РНК “Про пенсійне забезпечення викладачів вищих шкільних закладів і робітничих факультетів, а також наукових працівників” від 11 листопада 1925 року // ЗУ УСРР. — 1925. — № 88-89. — Арт.507.
6. ЗУ УСРР. — 1929. — № 27. — Арт. 204.
7. Постанова ВУЦВК та РНК УСРР “Про персональні пенсії особам, що мають виняткові заслуги перед республікою” від 5 травня 1931 року // ЗЗ УСРР. — 1931. — № 17. — Арт. 147.
8. Постанова ВУЦВК і РНК УСРР “Про пенсійне забезпечення наукових працівників та викладачів вищих шкільних закладів та робітничих факультетів” від 25 березня 1934 року // Бюлетень Наркомосвіти УСРР. — 1934. — № 14.
9. Положення про пенсійне забезпечення працівників науки, затверджене Постановою Ради Міністрів СРСР 28 вересня 1949 року № 4140. — Справочник нормативных документов по социальному обеспечению. — М.: Финансы и статистика, 1982. — 510 с.
10. Постанова Ради Міністрів СРСР від 28 грудня 1967 року “Про включення до Положення про пенсійне забезпечення працівників науки деяких норм щодо пенсійного забезпечення, які містяться в рішеннях Уряду СРСР, прийнятих після затвердження Положення”. – Основные нормативные акты о правовом положении научных учреждений и работников науки. – Книга 8. – М.: Изд-во “Наука”, 1980. – С. 352-360.
11. Закон СРСР “Про державні пенсії” від 14 липня 1956 року // Ведомости Верховного Совета СССР. — 1956. — № 15. — Ст. 818.
12. Положение о персональных пенсиях, утвержденное Постановлением Совета Министров СССР 14 ноября 1956 года № 1476 // СП СССР. — 1957. — № 2. — Ст. 8.
13. Закон про пенсійне забезпечення громадян в СРСР // Відомості з’їзду народних депутатів СРСР і Верховної Ради СРСР. – 1990. – № 23. – Ст. 416.
14. Декларація про державний суверенітет України, прийнята Верховною Радою України 16 липня 1990 року // Відомості Верховної Ради України.  1990.  № 31.  Ст. 429.
15. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року// Відомості Верховної Ради України.  1991.  № 38.  Ст. 502.
16. Закон України “Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 року // Відомості Верховної Ради України.  1991.  № 46.  Ст. 617.
17. Постанова Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР” // Відомості Верховної Ради України.  1991.  № 46.  Ст .621.
18. Закон України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 3. — Ст. 10.
19. Стичинський Б.С. Удосконалення правового регулювання соціального забезпечення громадян. — Дис. … канд. юрид. наук. — К.: 1992. — 170 с.
20. Сивак С.М. Правові проблеми пенсійного забезпечення в Україні. — Дис. … канд. юрид. наук. — Львів, 1999. — 185 с.
21. Сивак С.М. Конституційні гарантії права на пенсійне забезпечення і пенсійна реформа // Право України. – 1997. – № 12. – С. 70-75.
22. Сивак С. Правові підстави пенсійних правовідносин і пенсійна реформа // Державва і право. Щорічник наукових праць молодих вчених. – Випуск 2. – К.: Ін-Юре, 1999. – С. 268-275.
23. Сирота І.М. Право пенсійного забезпечення в Україні. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — С. 77-211.
24. Закон України “Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності” від 13 грудня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 12. — Ст. 166.
25. Закон України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності” від 1 грудня 1998 року // Відомості Верховної Ради України. — 1999. —№ 2-3. — Ст. 20.
26. Постанова Кабінету Міністрів України “Про перелік посад наукових працівників державних наукових установ, організацій та посад науково-педагогічних працівників державних вищих навчальних закладів Ш-IV рівнів акредитації, перебування на яких дає право на одержання пенсії та грошової допомоги при виході на пенсію відповідно до Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” від 27 травня 1999 року № 923 // Офіційний вісник України. — 1999. — № 22. — Ст. 1010.
27. Постанова Кабінету Міністрів України “Про порядок перерахунку пенсій науковим працівникам державних наукових установ, організацій та науково-педагогічним працівникам державних вищих навчальних закладів Ш-IV рівнів акредитації, які вийшли на пенсію до набрання чинності Законом України “Про наукову і науково-технічну діяльність” від 27 травня 1999 року № 924 // Офіційний вісник України. — 1999. — № 22. — Ст. 1011.
28. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” від 6 квітня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 28. — Ст. 223.
29. Постанова Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 1999 року № 923 у зв’язку з прийняттям Закону України від 6 квітня 2000 року “Про внесення змін до Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” від 2 серпня 2000року № 1191 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 31. — 1313.
30. Постанова Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 1999 року № 923” від 9 серпня 2001 року № 976 // Офіційний вісник України. — 2001. — № 32. — 1490.
31. Постанова Кабінету Міністрів України “Про реалізацію частини другої статті 24 Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” від 22 листопада 2001 року № 1570 // Офіційний вісник України. — 2001. — № 47.— Ст. 2102.
32. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження переліку посад наукових (науково-педагогічних) працівників державних підприємств, установ, організацій, перебування на яких дає право на призначення пенсій та виплати грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до статті 24 Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” від 22 листопада 2001 року № 1571 // Офіційний вісник України. — 2001. — № 47.— Ст .2103.
33. Закон України “Про пенсії за особливі заслуги перед Україною” від 1 червня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 35. – Ст.289.
34. Закон України “Про державний бюджет України на 2002 рік” від 20 грудня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 12-13. — Ст. 92.
35. Закон України “Про державний бюджет України на 2003 рік” від 26 грудня 2002 року // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 10-11. — Ст.86.
36. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” від 20 листопада 2003 року // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 6. — Ст. 38.
37. Конвенція № 128 від 29 червня 1967 року про допомоги по інвалідності, по старості і у зв’язку з втратою годувальника. – Міжнародне законодавство про охорону праці. – Конвенції та рекомендації МОП. – К.: Основа, 1997. – Т. 3. – 342 с.
38. Угода держав СНД “Про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності неза¬ле欬них держав в галузі пенсійного забезпечення” // Офіційний сайт Верховної Ради України // www. Rada. Kiev. ua.
39. Угода “Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящихмігрантів” від 15 квітня 1994 року // Людина і праця. Інфом. бюлетень Мінпраці України. – 1995. – № 8.
40. Закон Верховної Ради України “Про ратифікацію про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящихмігрантів від 15 квітня 1994 року” від 11 липня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 29. – Ст. 219.
41. Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації “Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн” від 14 січня 1994 року // Урядовий кур’єр, 1994, 29 квітня.
42. Тимчасова Угода “Про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівнені до районів Крайньої Півночі, в галузі пенсійного забезпечення” від 15 січня 1993 року // Офіційний сайт Верховної Ради України // www. Rada. Kiev. ua.
43. Федеральный закон “О трудовых пенсиях в Российской Федерации” от 17 декабря 2001 года // Собрание законодательства Российской Федерации. – 2002. – № 52 (ч. 1). – Ст. 4920.
44. Угода між Урядом України і Урядом Республіки Молдова про трудову діяльність і соцальний захист громадян України та Республіки Молдова, які працюють за межами своїх держав від 13 грудня 1993 року // Людина і праця.  Інформ. бюлетень Мінпраці України.  1994.  № 8.
45. Угода між Урядом України та Урядом Республіки Польща про взаємне працевлаштування працівників від 16 лютого 1994 року // Людина і праця.  Інформ. бюлетень Мінпраці України.  1994.  № 910.
46. Угода між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про трудову діяльність і соціальний захист громадян України та Республіки Білорусь, які працюють за межами своїх держав від 17 липня 1995 року // Людина і праця.  Інформ. бюлетень Мінпраці України.  1996.  № 6.
47. Угода між Урядом України та Урядом Республіки Вірменія про трудову діяльність і соціальний захист громадян України та Республіки Вірменія, які працюють за межами своїх держав від 17 червня 1995 року // Людина і праця.  Інформ. бюлетень Мінпраці України.  1996.  № 6.
48. Угода між Урядом України та Урядом Литовської Республіки про взаємне працевлаштування громадян від 28 березня 1995 року // Людина і праця.  Інформ. бюлетень Мінпраці України.  1997.  № 1.
49. Угода між Урядом України та Урядом Латвійської Республіки про трудову діяльність та соціальний захист осіб, які постійно проживають в Україні та Латвії і працюють на території обох держав від 21 листопада 1995 року // Людина і праця.  Інформ. бюлетень Мінпраці України.  1997.  № 1.
50. Угода про взаємне працевлаштування громадян та їх соціальний захист між Урядом України та Урядом Соціалістичної Республіки В’єтнам від 8 квітня 1996 року // Офіційний сайт Верховної Ради України // www. Rada. Kiev. ua.
51. Угода між Урядом України та Урядом Чеської Республіки про взаємне працевлаштування громадян України та громадян Чеської Республіки від 21 березня 1996 року // Людина і праця.  Інформ. бюлетень Мінпраці України.  1997.  № 1.
52. Угода між Урядом України і Урядом Словацької Республіки про взаємне працевлаштування громадян від 7 березня 1997 року // Офіційний сайт Верховної Ради України // www. Rada. Kiev. ua.
53. Угода між Урядом Республіки Грузія і Урядом України про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення від 7 січня 1995 року // Офіційний сайт Верховної Ради України // www. Rada. Kiev. ua.
54.Закон України “Про ратифікацію Угоди між Урядом Республіки Грузія і Урядом України про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення від 7 січня 1995 року” від 22 листопада 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 44. – Ст. 320.
55. Угода між Урядом України і Урядом Азербайджанської Республіки про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення від 28 липня 1995 року // Офіційний сайт Верховної Ради України // www. Rada. Kiev. ua.
56. Закон України “Про ратифікацію Угоди між Урядом України і Урядом Азербайджанської Республіки про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення від 28 липня 1995 року” від 7 травня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 28. – Ст. 137.
57. Угода між Урядом України і Урядом Республіки Молдова про гарантії прав громадян у галузі пенсійного забезпечення від 29 серпня 1995 року // Офіційний сайт Верховної Ради України // www. Rada. Kiev. ua.
58. Закон України “По ратифікацію Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Молдова про гарантії прав громадян у галузі пенсійного забезпечення від 29 серпня 1995 року” від 29 жовтня 1996 року// Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 50. – Ст. 276.
59. Угода між Міністерством соціального захисту населення України та Міністерством соціального захисту населення Республіки Казахстан про співпрацю в галузі пенсійного забезпечення від 21 вересня 1995 року // Офіційний сайт Верховної Ради України // www. Rada. Kiev. ua.
60. Угода між Урядом України і Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян у галузі пенсійного забезпечення від 14 грудня 1995 року // Офіційний сайт Верховної Ради України // www. Rada. Kiev. ua.
61. Закон України “Про ратифікацію Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян у галузі пенсійного забезпечення від 14 грудня 1995 року” від 22 листопада 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 5. – Ст. 30.
62. Договір між Урядом України і Урядом Естонської Республіки про співробітництво в галузі соціального забезпечення від 20 лютого 1997 року // Офіційний сайт Верховної Ради України // www. Rada. Kiev. ua.
63. Закон України “Про ратифікацію Договору між Урядом України і Урядом Естонської Республіки про співробітництво в галузі соціального забезпечення від 20 лютого 1997 року” від 4 листопада 1997 року // Голос України, № 217, 1997, 10 листопада.
64. Договір між Україною і Латвійською Республікою про співробітництво в галузі соціального забезпечення від 28 лютого 1998 року // Офіційний сайт Верховної Ради України // www. Rada. Kiev. ua.
65. Закон України “Про ратифікацію Договору між Україною і Латвійською Республікою про співробітництво в галузі соціального забезпечення від 28 лютого 1998 року” від 19 березня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 18. – Ст. 144.
66. Договір між Україною і Литовською Республікою про соціальне забезпечення від 22 кві