МЕТОДИ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ (ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ)

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………...3

РОЗДІЛ 1
ПОНЯТТЯ ТА ПРАВОВІ МЕТОДИ РЕГУЛЮВАННЯ
ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ…………………………………………………………...12
1.1. Право на винагороду за працю та його закріплення
у міжнародно-правових актах………………………………………………. 12
1.2. Поняття заробітної плати як економічної та правової
категорії…………………..................................................................................28
1.3. Загальна характеристика та проблеми методів правового
регулювання заробітної плати в Україні на сучасному етапі…………….. 54
Висновки до Розділу 1…………………………………………………………….69

РОЗДІЛ 2
СИСТЕМА ДЕРЖАВНИХ ГАРАНТІЙ ОПЛАТИ ПРАЦІ………………....74
2.1. Проблеми державно-нормативного регулювання оплати праці…………...74
2.2. Встановлення мінімальних меж оплати праці та індексація
заробітної плати……………………………………………………………….85
2.3. Встановлення розміру доплат за працю з відхиленням від
нормальних умов……………………………………………………………...96
2.4. Захист заробітної плати від несвоєчасної виплати та
необґрунтованих відрахувань……………….................................................112
Висновки до Розділу 2……………………………………………………………122

РОЗДІЛ 3
ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ДОГОВІРНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
ОПЛАТИ ПРАЦІ………………………………………………………………..127
3.1. Колективно-договірне регулювання оплати праці………………………..127
3.2. Індивідуально-договірне регулювання оплати праці……………………..168
Висновки до Розділу 3…………………………………………………………...181

ВИСНОВКИ …………………………………………………………………….187

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….194

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. В умовах формування ринкових відносин, утворення ринку праці, розвитку різних форм власності відбуваються корінні зміни у визначенні сутності та поняття заробітної плати. Все це зобов’язує по-новому подивитися як на трудове законодавство в цілому, так і на кожний з його інститутів, зокрема, інститут заробітної плати, стан якого вимагає невідкладного реформування відповідно до сучасних економічних та соціальних реалій.
За роки проведення економічних реформ в Україні зазнали змін традиційні методи регулювання заробітної плати, що виділялися у правовій науці. Виникло чимало гострих проблем у сфері регулювання оплати праці, зокрема: істотний розрив між розміром мінімальної заробітної плати та величиною прожиткового мінімуму; порушення гарантій на оплату праці, встановлених державою; дискримінація в оплаті праці працівників бюджетної сфери; наявність численних прогалин у законодавстві по заробітній платі, що робить його неефективним в умовах ринкової економіки. Перелічені вище проблеми тривалий час знаходилися поза увагою вітчизняної правової науки, внаслідок чого у чинному законодавстві превалює переважно економічний підхід до визначення поняття заробітної плати, а отже, проблемним залишається правове визначення заробітної плати. Водночас прогалини у вивченні правових механізмів регулювання оплати праці до певної міри сприяють відхиленню від основних принципів правового регулювання оплати праці, яке проявляється як у прийнятті нормативних актів, що не відповідають Конституції України та міжнародним нормам, так і в незастосуванні чинних правових норм з причин економічного характеру.
Слід зазначити, що деякі кроки на шляху реформування законодавства, що регулює оплату праці, було зроблено. Зокрема, з прийняттям у 1995 році Закону України “Про оплату праці” визначення розмірів заробітної плати працівників, за винятком бюджетної сфери, перейшло від держави до роботодавця. Однак прийняття згаданого Закону не усунуло основних проблем у правовому регулюванні оплати праці, насамперед це стосується визначення систем заробітної плати, строків її виплати, невідповідності фактичного розміру мінімальної заробітної плати вимогам законодавства тощо.
Таким чином, докорінна реформа трудового законодавства можлива лише за умови ухвалення нового кодифікованого акта – Трудового кодексу України, до якого повинні увійти складовою частиною більшість з нині чинних законів, у тому числі і Закон України “Про оплату праці”. Це, в свою чергу, вимагає ґрунтовної наукової розробки концепції розвитку кожного із видів трудових правовідносин, чільне місце серед яких займають правовідносини з винагороди за працю.
Варто зазначити, що дослідженню заробітної плати приділялась значна увага в радянській правовій науці. Окремі проблеми винагороди за працю знайшли своє відображення в працях таких визначних дослідників, як М.Г. Александров, М.Й. Бару, Л.Я. Гінцбург, О.Д. Зайкін, С.С. Каринський, Р.І. Кондратьєв, М.М. Король, М.І. Кучма, Р.З. Лівшиць, В.І. Нікітинський, Ю.П. Орловський, А.Ю. Пашерстник, О.І. Процевський, В.О. Тарасова, Г.І. Шебанова. Вказані праці не втратили наукової цінності, однак сформульовані в них висновки потребують переосмислення з огляду на соціально-економічні та політичні зміни, що відбулися за останні роки.
Спеціального комплексного дисертаційного дослідження методів правового регулювання заробітної плати у вітчизняній юридичній науці до цього часу ще не проводилось. На висвітлення окремих аспектів правового регулювання винагороди за працю спрямовані дослідження В.М. Божка, Н.Б. Болотіної, Н.Д. Гетьманцевої, В.Я. Гоца, І.В. Зуба, З.Я. Козак, В.В. Лазора, Л.І. Лазор, І.О. Лосиці, А.Р. Мацюка, П.Д. Пилипенка, В.І. Прокопенка, В.Г. Ротаня, О.Є. Соніна, Б.С. Стичинського, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишевої та інших. Однак проблеми, що існують у правовому регулюванні заробітної плати, в тому числі при визначенні методів її регулювання, їх співвідношення у сучасних умовах, зумовлюють актуальність даної теми, а проведення наукового дослідження – своєчасним і практично необхідним.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дана дисертація виконана в межах виконання планів науково-дослідної роботи кафедри цивільного та трудового права Київського університету права Національної академії наук України: «Правове регулювання в умовах трансформації суспільних відносин в Україні» (державний реєстраційний № 01050001907).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є формулювання пропозицій, спрямованих на забезпечення ефективності методів та способів правового регулювання оплати праці.
Для досягнення визначеної мети в дисертації вирішуються такі основні завдання:
- розглянути проблему відповідності законодавства України про оплату праці положенням основних міжнародно-правових актів;
- дослідити економічний та правовий аспекти заробітної плати як винагороди за працю в трудовому праві;
- розкрити сутність основних ознак заробітної плати як інституту трудового права та обґрунтувати її відмінності від інших видів доходів;
- шляхом аналізу специфічних рис загальногалузевого методу трудового права та механізму регулювання оплати праці виділити окремі методи регулювання заробітної плати, що використовуються в Україні на сучасному етапі;
- дати загальну характеристику методів правового регулювання оплати праці та визначити сферу застосування та значення кожного з них в умовах ринкової економіки;
- на основі теоретично-правового аналізу трудового законодавства, колективно-договірних та локальних актів розкрити механізм та способи реалізації кожного з методів регулювання заробітної плати, розглянути рівні, на яких вони реалізуються;
- сформулювати пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення правового регулювання оплати праці в Україні.
Об’єктом дослідження є трудові правовідносини з регулювання заробітної плати.
Предметом дисертаційного дослідження є теоретичні правові проблеми, пов’язані з ефективністю застосування методів правового регулювання заробітної плати в умовах ринкової економіки.
Методи дисертаційного дослідження. У процесі дослідження були використані загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ: діалектичний метод, нормативно-порівняльний, формально-логічний, історичний, системно-структурний та інші.
Діалектичний метод дозволив розглянути поставлені автором проблеми методів правового регулювання заробітної плати в їх розвитку та взаємозв’язку. Формально-логічний метод сприяв виявленню суперечливості в понятійному апараті заробітної плати та допоміг сформулювати висновки й рекомендації, які ґрунтуються на таких принципах логіки, як визначеність і послідовність суджень. Для висвітлення поняття заробітної плати, її основних ознак застосовано метод системного аналізу та синтезу. Застосування історичного методу дозволило показати розвиток законодавства, що регулює оплату праці, а також обґрунтувати необхідність подальшого наукового дослідження цієї проблеми. У дисертації використаний також метод норма¬тивно-порівняльного аналізу внутрішнього трудового законодавства України та міжнародно-правових норм, що регулюють питання винагороди за працю. Це дало змогу автору всебічно та критично оцінити зарубіжне законодавство і обґрунтувати можливість імплементації окремих його норм у трудове законодавство України. Метод абстрагування та узагальнення застосовувався у процесі розробки дефініцій правових норм та категорій; формально-юридичний – при формулюванні нових правових норм і вдосконаленні вже існуючих.
Основні положення та висновки, представлені в роботі, ґрунтуються на аналізі чинного трудового законодавства, особливостей його застосування, досягнень загальної теорії права, трудового, цивільного права, інших галузей юридичної науки України і зарубіжних держав, узагальнень судової практики.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дана робота є одним із перших в українській правовій науці комплексним дослідженням теоретичних і практичних проблем методів правового регулювання заробітної плати в умовах ринкової економіки. У дисертації обґрунтовується низка понять, концептуальних у теоретичному плані і важливих для юридичної практики положень та висновків, одержаних особисто здобувачем, а саме:
1. Удосконалено визначення терміна “заробітна плата” як правової категорії, яке дозволяє в повній мірі відмежувати заробітну плату від винагороди за працю за цивільно-правовими договорами, в яких має місце застосування найманої праці, а також гарантійних і компенсаційних виплат. Заробітна плата – це винагорода переважно у грошовій формі, яку роботодавець зобов’язаний систематично виплачувати працівникам за виконання ними роботи, обумовленої трудовим договором (контрактом), з урахуванням їхнього особистого трудового внеску за встановленими нормами та розцінками та не нижче визначеного державою мінімального розміру заробітної плати.
2. Дістало подальшого розвитку визначення понять: "основна заробітна плата", "додаткова заробітна плата".
Основна заробітна плата – це винагорода, яку роботодавець систематично виплачує працівникам за виконання ними роботи, обумовленої трудовим договором (контрактом) відповідно до норм праці, що встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів), відрядних розцінок або посадових окладів.
Додаткова заробітна плата – це винагорода, яку роботодавець виплачує працівникам за виконання ними роботи, обумовленої трудовим договором (контрактом), з урахуванням їхнього особистого трудового внеску понад встановлені норми праці.
3. Сформульовані пропозиції щодо розмежування понять “заробітна плата у виробничій сфері” та “заробітна плата у бюджетній сфері” в залежності від джерела коштів на оплату праці.
4. Дістав подальшого розвитку висновок про виключення зі структури заробітної плати інших заохочувальних та компенсаційних виплат, як таких, що мають інше, ніж заробітна плата, соціально-економічне призначення.
5. Вперше запропоновано закріпити в новому Трудовому кодексі України можливість виплати заробітної плати працівникам в натурі тільки на підставі трудового договору між працівником і роботодавцем.
6. З метою запобігання вживанню неоднорідних термінів при визначенні методів правового регулювання заробітної плати вперше внесено пропозицію розмежувати методи, способи та рівні такого регулювання. При цьому в якості методів правового регулювання оплати праці пропонується виділяти імперативне й диспозитивне регулювання; в якості способів, за допомогою яких встановлюються права та обов’язки суб’єктів трудових правовідносин з оплати праці – державно-нормативне і договірне (колективно-договірне та індивідуально-договірне) регулювання. В якості рівнів, на яких здійснюється правове регулювання заробітної плати в сучасних умовах, запропоновано виділяти централізований і локальний рівні.
7. Дістало подальшого розвитку обґрунтування необхідності збереження на період становлення ринкових відносин у нашій державі норм імперативного характеру, перш за все у відносинах із заробітної плати, з огляду на те, що в сучасних умовах лише державно-нормативне регулювання здатне забезпечити кожному працюючому мінімальний рівень гарантій в оплаті праці.
8. Вперше зроблено висновок про доцільність встановлення у новому Трудовому кодексі переліку основних державних гарантій в оплаті праці та запропонований перелік таких гарантій.
9. З метою підвищення гарантій права працівників на своєчасну виплату заробітної плати, вперше запропоновано передбачити в новому Трудовому кодексі України механізм самозахисту права працівників на своєчасну виплату заробітної плати, що полягає у призупиненні роботи працівниками в разі затримки виплати заробітної плати з наступного дня після дня виплати заробітної плати, визначеного колективним або трудовим договором.
10. Вперше запропонована система договірного регулювання оплати праці, яка включає індивідуально-договірне та колективно-договірне регулювання оплати праці.
11. Вперше внесено пропозицію обрати єдиний термін для визначення форми реалізації колективно-договірного регулювання відносин з оплати праці – “колективно-договірний акт”.
12. Дістало подальшого розвитку поняття системи колективно-договірного регулювання заробітної плати, у зв’язку з чим, сформульовано наступне визначення: “Колективно-договірне регулювання заробітної плати працівників здійснюється на основі системи колективно-договірних актів, які укладаються на національному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), територіальному (регіональна угода), виробничому (колективна виробнича угода) рівнях”.
13. Вперше обґрунтовано висновок про необхідність гармонізації нормативно-правових актів з питань оплати праці та колективно-договірних актів на основі: 1) збереження на певний період значення нормативно-правових актів в якості основних регуляторів; 2) законодавчого встановлення меж договірного регулювання; 3) чіткого визначення правил розв’язання колізій між нормативно-правовими актами та колективно-договірними актами; 4) обмеження імперативного втручання держави у процес здійснення колективно-договірного регулювання оплати праці.
14. Сформульовані пропозиції про приведення норм національного законодавства щодо захисту права працівників на винагороду за працю у відповідність із конвенціями та рекомендаціями Міжнародної Організації Праці, зокрема: запропоновано ст. 21 Закону України “Про оплату праці” та ч. 3 ст. 217 проекту Трудового кодексу України викласти в такій редакції: “Кожен працівник без будь-якої дискримінації має право на рівну плату за працю рівної цінності”, що відповідає нормам Конвенції МОП № 100 “Про рівну винагороду чоловіків і жінок за працю рівної цінності” та Конвенції № 111 “Про дискримінацію у галузі праці та занять”.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертації можуть бути використані в подальших наукових розробках проблем методів правового регулювання заробітної плати. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки та пропозиції автора даного дослідження можуть бути використані у правотворчості, а саме: при вдосконаленні проекту Трудового кодексу України, інших нормативно-правових актів України, призначених урегулювати трудові відносини і, зокрема, відносини щодо оплати праці.
Одержані результати можуть використовуватися у навчальному процесі в юридичних та інших навчальних закладах при вивченні дисципліни "Трудове право України", а також при написанні підручників, науково-практичних посібників і розробці методичних рекомендацій, підготовці коментарів до трудового законодавства.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення, висновки і пропозиції дисертаційного дослідження доповідалися на науково-практичних конференціях, зокрема, на XI регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, лютий 2005 р.); на міжнародній науковій конференції “Формування правової системи в Україні на сучасному етапі” (в рамках II читань пам’яті В.М. Корецького) (м. Дніпропетровськ, квітень 2005 р.); на науково-практичній конференції «Форми соціально-правового захисту працівників у службово-трудових відносинах» (м. Суми, червень 2005 р.).
Окрім цього, дисертація пройшла апробацію при обговоренні її на кафедрі цивільного та трудового права Київського університету права НАН України. Результати проведеного дослідження використовувалися автором при розробці спецкурсу “Проблеми регулювання заробітної плати” для студентів Київського університету права НАН України.
Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення у чотирьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, а також у трьох збірниках тез доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (190 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 210 сторінок. Обсяг основного тексту – 193 сторінки.

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове розв’язання наукового завдання, що виявляється у правовому аналізі проблем методів регулювання заробітної плати, визначенні основних правових категорій та формулюванні науково-практичних рекомендацій, спрямованих на забезпечення ефективності методів та способів правового регулювання заробітної плати у сучасних умовах.
1. Дослідження міжнародного законодавства з метою використання позитивного досвіду правового регулювання винагороди за працю в трудових відносинах, а також гармонізації законодавства України з міжнародним законодавством, що є необхідною умовою для входження України до міжнародних організацій, зокрема, до Європейського Союзу, свідчить, що міжнародні норми, присвячені питанням заробітної плати, активно впливають на вітчизняне законодавство про оплату праці, визначаючи його основні напрямки та принципи. Як показує світовий досвід, дискримінація за ознаками статі в сфері праці частіше за все зустрічається саме у питаннях оплати праці. З огляду на це, а також з метою приведення внутрішнього законодавства України у відповідність до міжнародно-правових актів, зокрема, до положень Конвенції МОП № 100 “Про рівну винагороду чоловіків та жінок за працю рівної цінності”, пропонується ч. 3 ст. 21 Закону України “Про оплату праці” та ч. 3 ст. 217 проекту Трудового кодексу України викласти у такій редакції: “Кожен працівник без будь-якої дискримінації має право на рівну плату за працю рівної цінності”.
2. З усього різноманіття підходів до визначення заробітної плати як економічної категорії слід віддати перевагу тому, який визначає заробітну плату як ціну, за яку найманий працівник продає свою робочу силу. В її основу має бути покладено перехід від визначення ціни праці як вартості засобів на особисте споживання працівника до визначення реальної ціни робочої сили як вартості засобів, необхідних для розширеного (повного) відтворення робочої сили працівника, а також утримання членів його родини.
3. Чітке визначення поняття заробітної плати як одного з основних елементів трудового правовідношення має суттєве значення для подальшого вдосконалення правового регулювання інституту заробітної плати та повинно знайти відображення у новому Трудовому кодексі України.
З урахуванням основних ознак заробітної плати та теоретичних розробок з цього питання запропоноване власне визначення терміна «заробітна плата» як правової категорії, яке дозволяє в повній мірі відмежувати заробітну плату від винагороди за працю за цивільно-правовими договорами, в яких має місце застосування найманої праці. У зв’язку з викладеним пропонується у новому Трудовому кодексі закріпити наступне визначення заробітної плати: “Заробітна плата – це винагорода переважно у грошовій формі, яку роботодавець зобов’язаний систематично виплачувати працівникам за виконання ними роботи, обумовленої трудовим договором (контрактом), з урахуванням їхнього особистого трудового внеску за встановленими нормами та розцінками та не нижче визначеного державою мінімального розміру заробітної плати”.
4. Беручи до уваги існуючу невідповідність у визначенні заробітної плати в ч. 1 ст. 94 КЗпП України та в ст. 2 Закону України “Про оплату праці”, яка розкриває структуру заробітної плати, необхідно на законодавчому рівні чітко визначити поняття основної та додаткової заробітної плати з метою запобігання в подальшому змішування різних за своєю природою видів виплат на користь працівників, а гарантійні та компенсаційні виплати виключити зі структури заробітної плати, як такі, що мають інше цільове призначення та критерії визначення їх розміру. У зв’язку з цим, у новому Трудовому кодексі доцільно визначити основну заробітну плату як винагороду, яку роботодавець систематично виплачує працівникам за виконання ними роботи, обумовленої трудовим договором (контрактом) відповідно до норм праці, що встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів), відрядних розцінок або посадових окладів.
Додаткову заробітну плату пропонується визначити як винагороду у грошовій формі, яку роботодавець зобов’язаний виплачувати працівникам за виконання ними роботи, обумовленої трудовим договором (контрактом), з урахуванням їхнього особистого трудового внеску понад встановлені норми праці.
5. За допомогою аналізу специфічних рис загальногалузевого методу трудового права та механізму регулювання оплати праці в сучасних умовах, а також з метою запобігання застосуванню неоднорідних критеріїв при визначенні методів правового регулювання заробітної плати проведено розмежування між методами, способами та рівнями правового регулювання заробітної плати. В якості методів правового регулювання оплати праці пропонується виділяти імперативне та диспозитивне регулювання. В якості способів правового регулювання оплати праці, за допомогою яких здійснюється прийняття норм права щодо організації оплати праці, за характером встановлення прав та обов’язків можна виділити: державно-нормативне та договірне (колективно та індивідуальне) регулювання. В якості рівнів правового регулювання оплати праці в сучасних умовах можна виділити централізований та локальний рівні. При цьому верховенство нормативно-правових актів, прийнятих на централізованому рівні, співвідноситься з локальними актами за принципом заборони зниження рівня прав і гарантій працівників.
6. Окрім вказаних вище способів державно-нормативного та договірного регулювання, правове регулювання заробітної плати на сучасному етапі здійснюється також за допомогою способів єдності та диференціації, аналіз яких свідчить, що єдність у регулюванні заробітної плати полягає у розповсюдженні загальних прав, обов’язків та мінімальних гарантій в оплаті праці на всіх працівників та роботодавців незалежно від фактичних умов їх праці, особи конкретного працівника, форми власності організації, в якій він працює тощо. Спосіб диференціації в правовому регулюванні заробітної плати покликаний відобразити неоднорідність і складність праці, умов праці, особливості виробництва, природно-кліматичні умови тощо.
7. Державно-нормативне регулювання заробітної плати можна визначити як спосіб визначення правил, процедур, нормативів, норм і гарантій в оплаті праці на основі ухвалення певних законодавчих і нормативних актів та контролю за їх дотриманням органами влади.
Проведений аналіз дає підстави стверджувати про специфічну роль держави в регулюванні трудових правовідносин, у тому числі й щодо оплати праці, якій не існує на сьогодні аналогів у жодній галузі права. Держава виступає у двох взаємопов’язаних іпостасях: як учасник соціального партнерства і одночасно як носій публічної влади. Як учасник соціального партнерства держава виконує посередницькі функції, сприяє досягненню узгоджених інтересів працівників і роботодавців. В якості носія публічної влади держава визначає межі договірного регулювання, встановлює державні гарантії прав працівників та роботодавців, здійснює контроль та нагляд за їх реалізацією, забезпечує право кожного на захист його прав та свобод, у тому числі в судовому порядку.
Не дивлячись на те, що межі державно-нормативного регулювання оплати праці звужуються, поступаючись місцем колективно-договірному та індивідуально-договірному регулюванню, тим не менш, його значення у найближчі роки повинно залишитися вагомим. Це пояснюється тим, що в сучасних умовах лише державно-нормативне регулювання здатне забезпечити кожному працюючому мінімальний рівень гарантій в оплаті праці. Таким чином, у зв’язку з необхідністю прийняття нового Трудового кодексу України постає задача зберегти і по можливості підвищити вже закріплені на законодавчому рівні гарантії працівникам у сфері заробітної плати.
8. З метою чіткого визначення питань, що регулюються виключно імперативними нормами, встановленими державою, сформульовано пропозицію передбачити в новому Трудовому кодексі основні повноваження держави в регулюванні оплати праці. Зокрема, пропонується включити статтю у такій редакції: “До системи основних державних гарантій в оплаті праці працівників відносяться:
розмір мінімальної заробітної плати;
мінімальні норми та розміри оплати праці за роботу при відхиленнях від нормальних умов праці, в шкідливих та небезпечних умовах праці тощо;
встановлення умов та розмірів оплати праці керівників суб’єктів господарювання державного та комунального секторів економіки, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджетів;
строки та черговість виплати заробітної плати;
обмеження оплати праці в натуральній формі;
обмеження переліку та розмірів відрахувань із заробітної плати за розпорядженням роботодавця;
державний нагляд та контроль за повною і своєчасною виплатою заробітної плати, а також реалізацією державних гарантій в оплаті праці”.
9. З метою покращання соціального захисту працівників та враховуючи ту обставину, що внаслідок скрутного фінансового становища більшості підприємств та розвитку гнучких видів зайнятості значна частина працівників працює в режимі неповного робочого дня або місяця, у новому Трудовому кодексі одночасно з місячною мінімальною заробітною платою доцільно передбачити мінімальну погодинну заробітну плату, виклавши її поняття в такій редакції: “Мінімальна погодинна заробітна плата - це встановлений законом розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата праці працівника за годину роботи при виконанні ним своїх обов’язків відповідно до трудового договору”.
10. Однією з важливих державних гарантій у сфері оплати праці є визначення на законодавчому рівні мінімальних розмірів оплати за роботу в умовах, віднесених законодавством до таких, що відхиляються від нормальних. У зв’язку з цим пропонується визначити термін “відхилення від нормальних умов праці” як: “встановлені законодавством випадки виконання трудових обов’язків працівниками в особливих (важких, шкідливих тощо) умовах праці, а також у межах зменшення чи збільшення загальновстановленої норми робочого часу або обсягу робіт”.
11. Важливим завданням державного регулювання оплати праці на сучасному етапі є забезпечення права всіх працівників на своєчасне отримання заробітної плати, а також її недоторканності шляхом обмеження переліку підстав та розмірів відрахувань із заробітної плати за розпорядженням роботодавця. З урахуванням цього в новому Трудовому кодексі необхідно запровадити механізм самозахисту права працівника на своєчасну виплату заробітної плати. Зокрема, у випадку затримки виплати заробітної плати надати працівникам право на призупинення роботи з наступного дня після дня виплати заробітної плати, визначеного колективним чи трудовим договором. Таке призупинення роботи повинно розглядатися як простій не з вини працівника з відповідною оплатою.
12. Подальше реформування системи організації оплати праці в Україні повинно охоплювати як вдосконалення державно-нормативного регулювання оплати праці, так і розвиток колективно-договірного регулювання на всіх його рівнях, що диктує необхідність гармонізації нормативно-правових про працю та нормативно-правових договорів, в першу чергу колективно-правових угод. Основами такої гармонізації повинні бути: 1) збереження на певний період значення нормативно-правових актів в якості основних регуляторів; 2) законодавче визначення меж договірного регулювання; 3) чітке визначення правил розв’язання колізій між нормативно-правовими актами та нормативно-правовими угодами; 4) обмеження імперативного втручання держави у процес здійснення договірного, в першу чергу, колективно-договірного регулювання оплати праці. У зв’язку з викладеним, неприпустимим є залишення у новому Трудовому кодексі норми щодо схвалення генеральної та галузевих угод Верховною Радою України (ст. 356 проекту), що прямо суперечить наведеним вище принципам і природі колективно-правових угод.
13. З метою надання єдності юридичній термінології, а також для вирішення суперечностей як у правотворчій, так і правозастосовчій діяльності уявляється доцільним обрати єдиний термін для визначення форми реалізації колективно-договірного регулювання відносин з оплати праці – “колективно-договірний акт”.
14. Не дивлячись на суттєве розширення регулюючого впливу колективно-договірних актів на трудові відносини, у тому числі й з оплати праці, виникає чимало проблем у практичній реалізації їх положень, основними напрямками вирішення яких на сьогодні є: 1) чітке визначення змісту колективно-договірних актів усіх рівнів для запобігання дублювання та виникнення суперечностей між ними; 2) визначення на законодавчому рівні порядку приєднання до всіх колективно-договірних актів всіх рівнів, окрім локального; 3) визначення чіткої послідовності укладення колективно-договірних актів; 4) запровадження конкретно визначених заходів відповідальності сторін за невиконання умов колективно-договірних актів тощо.
15. Система договірного регулювання оплати праці, окрім колективно-договірного регулювання, повинна включати індивідуально-договірне регулювання оплати праці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.
2. Пилипенко П.Д. Кодифікаційні процеси у сфері трудового права України // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали IX регіональної науково-практичної конференції. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету ім. Івана Франка. – 2003. – С. 354-356.
3. Новий тлумачний словник української мови у 3-х т., вид. 2-ге, виправлене / Укладачі: В. Яременко, О.Сліпушко. – К.: Вид-во „Аконіт”, 1999. – Т.2: К-П. – 926 с.
4. Конституція України: Офіц. текст: Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина: Навч. посібник / Авт.- упорядник М.І. Хавронюк. – К.: Парламентське вид-во, 1999. – 544 с.
5. Вознюк В. Конституційні гарантії права людини на своєчасне одержання винагороди за працю // Вісник Конституційного Суду України. – 2002. – № 5. – С. 80-84.
6. Трудове право України: Академічний курс. Підручник / За ред. Н.М. Хуторян. – К.: Вид-во А.С.К., 2004. – 680 с.
7. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. – № 50. – Ст. 375.
8. Про оплату праці: Закон України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 17. – Ст. 121.
9. Права людини: Міжнародні договори України, декларації, документи / Упорядник і авт. комент. Ю.К. Качуренко. – К.: Наукова думка,1992. – 199 с.
10. Болотіна Н.Б., Чанишева Г.І. Трудове право: Підручник. – К.: Т-во “Знання”, 2000. – 564 с.
11. Про міжнародні договори: Закон України від 22 грудня 1993 року № 3767-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 10. – Ст. 45.
12. Про встановлення мінімальної заробітної плати з особливим урахуванням країн, що розвиваються: Конвенція МОП № 131 від 3 червня 1970 року // Бюлетень Національної служби посередництва і примирення. – 2005. – № 12. – С. 13-15.
13. Про ратифікацію Конвенції МОП № 131 про встановлення мінімальної заробітної плати з особливим урахуванням країн, що розвиваються: Закон України від 19 жовтня 2005 року № 2997-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 2. – Cт. 40.
14. Генеральна угода між Кабінетом Міністрів України, Всеукраїнськими об’єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб’єднаннями на 2004-2005 роки // Праця і зарплата. – № 20 (408). – Травень. – 2004. – C. 6-13.
15. Фурик І. Мотиваційна роль заробітної плати у трудових правовідносинах // Вісник Львів. у-ту. – Серія юридична. – 2002. – Вип. 37. – С. 363-366.
16. Про охорону заробітної плати: Конвенція МОП № 95 від 1 липня 1949 року // Законодавство України про працю станом на 25 травня 1999 року. Зб. норм. актів: У 3-х книгах. – Упоряд. і наук. ред. В. Вакуленко. – К.: Істина, 1999. – Кн. 2. – 704 с.
17. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 14 травня 1992 року № 2343-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 31. – Ст. 440.
18. Про внесення змін до ст. 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»: Закон України від 31 травня 2005 року № 2597-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 25. – Ст. 334.
19. Про рівну винагороду чоловіків та жінок за працю рівної цінності: Конвенція МОП № 100 від 29 червня 1951 року // Законодавство України про працю станом на 25 травня 1999 року. Зб. норм. актів: У 3-х книгах. – Упорядник і наук. ред. В. Вакуленко. – К.: Істина, 1999. – Кн. 2. – 704 с.
20. Тучкова Э.Г. Заработная плата. Комментарий к Кодексу законов о труде. – М.: «Проспект», 1997. – 64 c.
21. Цілі розвитку тисячоліття: Україна. – К.: Вид-во ПП «ЕКМО», 2003. – 29 с.
22. Проект Трудового кодексу України № 1038-1 від 28 серпня 2003 року, підготовлений до повторного другого читання 10 лютого 2006 року // http://www.rada.gov.ua.
23. Про дискримінацію в галузі праці та занять: Конвенція МОП № 111 від 25 червня 1958 року // Законодавство України про працю станом на 25 травня 1999 року: Зб. норм. актів: У 3-х книгах. – Упорядник і наук. ред. В. Вакуленко. – К.: Істина, 1999. – Кн.1. – 704 с.
24. Європейська соціальна хартія // Збірка договорів Ради Європи. – К.: Парламентське вид-во, 2000. – 654 с.
25. Осовий Г. Питання реформи оплати праці в Україні в контексті реалізації Плану дій щодо євроінтеграції // Україна: аспекти праці. – 2005. – № 1. – С. 3-11.
26. Про ратифікацію Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 року: Закон України від 11 липня 1995 року № 290/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 29. – Ст. 221.
27. Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року // Офіційний вісник України. – 2005. – № 15. – Ст. 807.
28. Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Вірменія про трудову діяльність і соціальний захист громадян України та Республіки Вірменія, які працюють за межами своїх держав, від 17 червня 1995 року: Закон України від 26 квітня 1996 року № 152/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 26. – Ст. 113.
29. Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про трудову діяльність і соціальний захист громадян України та Республіки Білорусь, які працюють за межами своїх держав, від 17 липня 1995 року: Закон України від 26 квітня 1996 року № 151/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 26. – Ст. 112.
30. Про правонаступництво України: Закон України від 12 вересня 1991 року № 1543-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 46. – Ст. 617.
31. Про Державний бюджет України на 2006 рік: Закон України від 20 грудня 2005 року № 3235-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 9. – Ст. 96.
32. Про прожитковий мінімум: Закон України від 15 липня 1999 року № 966-XIV // Офіційний вісник України. – 1999. – № 33. – Ст. 1702.
33. Концепція дальшого реформування оплати праці в Україні: Указ Президента України від 25 грудня 2000 року № 1375/2000 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 52. – Ст. 2257.
34. Мінімальну заробітну плату – до прожиткового мінімуму // Праця і зарплата. – Лютий. – 2004. – № 8 (396).
35. Трудовое право России: Учебник для вузов / Отв. ред. Р.З. Лившиц, Ю.П. Орловский. – М.: Изд. группа ИНФРА-М-НОРМА, 1998. – 480 с.
36. Економічна енциклопедія: у трьох томах / Відп. ред. С.В. Мочерний – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – Т.1: А-К. – 864 с.
37. Сміт А. Добробут нації. Дослідження про природу та причини добробуту нації / Васильєва О. та ін. (пер. з англ.). – К.: Port-Royal, 2001. – 594 с.
38. Рикардо Д. Сочинения. Пер. с англ. под ред. М.Н. Смит. – Т. 1. Начала политической экономии и налогового обложения. – М.: Госполитиздат, 1955. – 360 с.
39. Маркс К. Капитал. Критика политической экономии. – Т.1. – Кн.1. Процесс производства капитала. – М.: Политиздат, 1983. – 905 с.
40. Зайкин А.Д. Правовое регулирование заработной платы в СССР. – М.: Изд-во Моск. у-та, 1961. – 43 с.
41. Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 роки: Послання Президента України до Верховної Ради України від 22 лютого 2000 року № 276а/2000 // Урядовий кур’єр. – 2000. – 23 лютого. – № 34.
42. Процевський О.І. Новий зміст права на працю – основа реформування трудового законодавства України // Право України. – 1999.– № 6. – С. 101-105.
43. Зайкин А.Д., Ремизов К.С. Экономико-правовая организация оплаты труда при переходе к рынку // Вестник Москов. у-та. Серия «Право». – 1995. – № 3. – С. 12-21.
44. Болотіна Н.Б. Трудове право України. Підручник. – К.: Вікар, 2003. – 725 с.
45. Економічна енциклопедія: у трьох томах. / Відп. ред. С.В. Мочерний. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2002. – Т.3: П-Я. – 952 с.
46. Інструкція по визначенню вартості робочої сили, затверджена наказом Міністерства статистики України від 29 травня 1997 року № 131, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 14 липня 1997 року за № 258/2062 // Офіційний вісник України. – 1997. – № 28. – Ст. 380.
47. Самуэльсон П. Экономика. Вводный курс пер. с англ. А.В. Аникин и др. – М.: Прогресс, 1964. – 843 с.
48. Основи економічної теорії / За ред. С.В. Мочерного. – К.: ВЦ “Академія”, 1997. – 464 с.
49. Российское трудовое право. Учеб. для вузов / Под ред. А.Д. Зайкина. – М.: Инфра-М-Норма, 1997. – 410 с.
50. Лібанова Е.М. Ринок праці. Навч. посібник. – К.: Центр навч. літ-ри, 2003. – 223 с.
51. Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці. – К.: Знання-прес, 2000. – 313 с.
52. Кокин Ю. Теория заработной платы и современные реалии оплаты труда в России // Человек и труд. – 1995. – № 7. – С. 83-87.
53. Гетьманцева Н.Д. Співвідношення централізованого та локального методів правового регулювання оплати праці // Право України. – 1997. – № 12. – С. 66–70.
54. Свод законов Российской империи. Устав о промышленном труде. –СПб., 1913. – Т. XI. – Ч. 2. – 194 с.
55. Лаптій І. Оплата праці і заробітна плата: щодо питання термінології // Право України. – 2005. – №7. – С. 81-84.
56. Стичинський Б.С., Зуб І.В., Ротань В.Г. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю. – 4-те вид. – К.: А.С.К, 2003.– 1024 с.
57. Язык закона. Под ред. А.С. Пиголкина. – М.: Юридическое изд-во, 1990. – 192 с.
58. Пашерстник А.Е. Правовые вопросы вознаграждения за труд рабочих и служащих. – М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1949. – 352 с.
59. Лившиц Р.З. Заработная плата в СССР. Правовое исследование. – М.: Наука, 1972. – 271 с.
60. Процевский А.И. Заработная плата и эффективность общественного производства. – Х.: Вища школа, 1975. – 168 с.
61. Трудовое право / Под ред. О.В. Смирнова – М.: Проспект, 1998. – 448 с.
62. Комментарий к Трудовому кодексу Российской Федерации / Под ред. Ю.П. Орловського – М.: Юрид. фирма «Конракт», «Инфра-М», 2002. – 959 с.
63. Нуртдинова А.Ф. Оплата и нормирование труда // Трудовое право. – 2004. – № 4-5. – С. 74 -78.
64. Божко В.М. Колективно-договірне регулювання заробітної плати: Дис…канд. юрид. наук: 12.00.05. – Х., 2002. – 197 с.
65. Гусов К.Н., Толкунова В.Н. Трудовое право России: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2000. – 480 с.
66. Татам А. Право Європейського Союзу: Підручник / За ред. В.І. Муравйова. – К.: Абрис, 1998. – 424 с.
67. Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства ЄС: Закон України від 18 березня 2004 року № 1629-IV // Офіційний вісник України. – 2004. – № 15. – Ст. 1028.
68. Інструкція зі статистики заробітної плати: Затв. наказом Державного комітету України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстр. в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 4. – Част. 2. – Ст. 200.
69. Про державну підтримку засобів масової інформації і соціальний захист журналістів: Закон України від 23 вересня 1997 року № 540/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 50. – Ст. 302.
70. Сонін О.Є. Компенсації за трудовим правом України: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.05 / Нац. юрид. академія ім. Я. Мудрого. – Х., 2003. – 21 с.
71. Про колективні договори і угоди: Закон України від 1 липня 1993 року № 3356-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 36. – Ст. 361.
72. Про практику застосування судами законодавства про оплату праці: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 // Постанови Пленуму Верховного Суду України у цивільних справах (1972-2003). За заг. ред. В.Т. Маляренка. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – С. 159 -169.
73. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України: Закон України від 11 липня 2002 року № 96-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 41. – Ст. 294.
74. Про затвердження переліку товарів, якими не дозволено виплачувати заробітну плату натурою: постанова Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 року № 244 // Зібрання постанов Уряду України. – 1993. – № 9. – Ст. 183.
75. Пошерстник Н.В., Мейксин М.С. Заработная плата в современных условиях. – С-Пб.: Издательский торговый дом „Герда”, 1998. – 208 с.
76. Явич Л.С. Проблемы правового регулирования советских общественных отношений. – М.: Госюриздат, 1961. – 172 с.
77. Витченко А.М. Метод правового регулирования социалистических общественных отношений / Под ред. М.И. Байтина. – Саратов.: Изд-во Сарат. ун-та, 1974. – 161 с.
78. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
79. Александров Н.Г. Советское трудовое право. – М.: Юрид. лит., 1963. – 318 с.
80. Советское трудовое право: Учебник / Под ред. Н.Г. Александрова. – М.: Юрид. лит., 1972. – 339 с.
81. Пилипенко П.Д. Проблеми теорії трудового права. – Л.: Вид. центр Львів. нац. ун-ту, 1999 р. – 214 с.
82. Киселев И.Я. Трудовое право в условиях рыночной экономики: опыт стран Запада. – М.: Дело, 1992. – 90 с.
83. Хохлов Е.Б. О механизме правового регулирования труда в условиях многоукладной экономики // Правоведение. – 1994. – № 1. – С. 39-48.
84. Кучма М.И. Правовое регулирование заработной платы. – М.: Знание, 1985. – 64 с.
85. Кондратьев Р.И. Локальные нормы трудового права и материальное стимулирование. – Л.: Вища школа, 1973. – 160 с.
86. Каринский С.С. Правовое регулирование заработной платы. – М.: Госюриздат, 1963. – 210 с.
87. Король Н.М. Правовое регулирование заработной платы. – К.: Политиздат Украины, 1983. – 80 с.
88. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. – Х.: Фірма „Консум”, 1998. – 480 с.
89. Куренной А.М. Трудовое право: на пути к рынку. – 2-е изд. доп. и перераб. – М.: Дело, 1997. – 368 с.
90. Козак З.Я. Договірне регулювання за трудовим правом України: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.05 / Київський нац. ун-т. – К., 1999. – 17 с.
91. Венедиктов В.С. Конспект лекций по трудовому праву Украины: Учеб. пособие для вузов. Ч.1. – Х.: Консум, 1998. – 140 с.
92. Процевский А.И. Метод правового регулирования трудовых отношений. – М.: Юрид. лит. – 1972. – 288 с.
93. Сыроватская Л.А. Трудовое право. Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 1998. – 255 с.
94. Калина А.В. Организация и оплата труда в условиях рынка (аспект эффективности): Учеб. пособие. – 4-е изд. – К.: МАУП, 2003. – 312 с.
95. Про підприємства в Україні: Закон України від 27 березня 1991 року № 887-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 24. – Ст. 272.
96. Колот А.М. Організаційно-економічний механізм регулювання заробітної плати і шляхи його вдосконалення. – Автореф. дис…д-ра економ. наук: 08.06.01 / КНЕУ. – К., 1998. – 36 с.
97. Про оплату праці: Декрет Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 року № 23-92 // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 11. – Ст. 93.
98. Лігум Ю., Куліков Г. Удосконалення державного регулювання оплати праці // Україна: аспекти праці. – № 2. – 2000. – С. 6 - 9.
99. Про умови та розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній та комунальній власності та об’єднань підприємств: постанова Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 року № 859 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 21. – Ст. 957.
100. Про регулювання фондів оплати праці працівників підприємств – монополістів: постанова КМУ від 5 травня 1997 року № 428 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 27. – Ст. 94.
101. Про умови і розміри оплати праці працівників вугледобувних підприємств, яким надається державна підтримка: постанова КМУ від 10 травня 1999 року № 790 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 19. – Ст. 829.
102. Плаксін В., Луценко А. Трудове законодавство при переході до ринкових відносин: погляд на проблему // Радянське право. – 1991. – № 9. – С. 31-34.
103. Крыжановская А.А. Россия на пути к социальному партнерству // Государство и право. – 1997. – № 12. – С. 43-49.
104. Цвиденекъ-Зюденгорстъ Р. Теория и политика заработной платы: Пер. с нем. Б. Авилова. – М.: Издание С. Спирмунта, 1905. – 528 с.
105. Мамутов В.К. Сближение современных систем правового регулирования хозяйственной деятельности // Государство и право. – 1996. – № 8. – С. 41-51.
106. Яковлев Р.А. Усиление госрегулирования заработной платы: необходимость, направления и меры // Российский экономический журнал. – 1999. – № 3. – С. 36-49.
107. Бутенко С. Нормування праці: реалії і проблеми // Праця і зарплата. – 2002. – № 36. – С. 5.
108. Заробітна плата в листопаді 2005 року // Праця і зарплата. – 2006. – № 1 (485). – С. 23.
109. Варшавский К.М. Трудовое право СССР. – Л.: Academia, 1924. – 180 с.
110. Галузева угода між Правлінням Укоопспілки та Президією ЦК Профспілки працівників споживчої кооперації України на 2005 - 2006 роки від 16 грудня 2004 року // http://www.fpsu.org.ua.
111. Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії: Закон України від 5 жовтня 2000 року № 2017-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 48. – Ст. 409.
112. Ломанов І. Сутність і роль мінімальної заробітної плати в ринковій економіці // Праця і зарплата. – № 45. – Грудень. – 2003. – С. 4 -5.
113. Войтенкова Г.Ф. Основные принципы установления минимальной заработной платы в мировой практике // Общество и экономика. – 1993. – № 6. – С. 84-89.
114. Балашов Ю.К. Организация заработной платы в Италии // Труд за рубежом. – 1991. – № 3. – С. 60-69.
115. Никифорова А.А. Минимальная заработная плата в странах с рыночной экономикой // Труд за рубежом. – 1997. – № 4. – С. 92-96.
116. Мандибура В.О., Тімофєєв В.О. Аналіз економічних та правових методів регулювання мінімальної заробітної плати (досвід країн ринкової економіки). – К.: Парламентське видавництво, 1997. – 86 с.
117. Про Методичні рекомендації щодо запровадження погодинної оплати праці та дотримання мінімальних годинних гарантій в оплаті праці: наказ Міністерства праці України від 16 квітня 1999 року № 69 // Праця і зарплата. – 1999. – № 9. – С. 2-4.
118. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України: Закон України від 18 листопада 2004 року № 2190-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 4. – Ст. 92.
119. Про індексацію грошових доходів населення: Закон України від 3 липня 1991 року № 1282-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 42. – Ст. 551.
120. Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення: постанова Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 29. – Ст.1471.
121. Венедиктова В.М. Правове регулювання відхилень від нормальної тривалості робочого часу: Дис…канд. юрид. наук: 12.00.05. – Х., 1999. – 180 с.
122. Про впорядкування умов оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери: постанова Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2001 року № 134 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 7. – Ст. 278.
123. Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів: постанова Кабінету Міністрів України від 13 грудня 1999 року № 2288 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 50. – Ст. 2469.
124. Про порядок оплати тимчасового заступництва: Роз’яснення Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29 грудня 1965 р. № 30/39 // КЗпП України з постатейно системат. матеріалами / Упоряд. і наук. ред. В. Вакуленко. – К.: Істина, 2001. – С. 224 - 225.
125. Про порядок і умови суміщення професій (посад): постанова Ради Міністрів СРСР від 4 лютого 1981 року № 1145 // ІАЦ «Ліга».
126. Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників: наказ Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110 // Зак-во України про працю. Зб. норм. актів: У 3-х кн. / Упорядник і наук. ред. В. Вакуленко. – Кн. 1. – К. : Істина, 1999. – С. 374 - 384.
127. Трудове право України: Академ. курс. Підруч. для студентів юрид. спец. вузів / За ред. П.Д. Пилипенка. – К.: Концерн: «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 536 с.
128. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2002. – 1440 с.
129. Каринский С.С., Фрадкин Е.Б. Законодательство об охране заработной платы. – М.: Юрид. лит., 1976. – 97 с.
130. Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати: Закон України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 49. – Ст. 422.
131. Про затвердження порядку проведення компенсації громадянами втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів її виплати: постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 8. – Ст. 332.
132. Юридична енциклопедія: в 6 т. / Редкол: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К.: “Укр. Енцикл.”, 2003. – Т. 5: П-С. – 736 с.
133. Юридична енциклопедія: в 6 т./ Редкол: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К.: “Укр. Енцикл.”, 2004. – Т. 6: Т-Я. – 768 с.
134. Про відпустки: Закон України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 2. – Ст. 4.
135. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності: Закон України від 15 вересня 1999 року № 1045 – XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 45. – Ст. 397.
136. Про виконавче провадження: Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 24. – Ст. 207.
137. Панасюк О.Т. Аксіологічні аспекти трудового права: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.05 / Київський нац. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. – К., 1994. – 21 с.
138. Тарасова В.А. Предмет и понятие локальных норм права // Правововедение. – 1968. – № 4. – С. 93-97.
139. Таль Л.С. Тарифный (коллективный) договор как институт гражданского права”. – С-Пб.: Тип. Товарищ. «Общ. польза», 1909. – 54 с.
140. Про внесення до Кодексу законів про працю Української РСР змін і доповнень, пов’язаних з перебудовою управління економікою: Указ Президії Верховної Ради УРСР № 5938-XI від 27 травня 1988 року // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1988. – № 23. – Ст. 556.
141. Про внесення змін та доповнень до Кодексу законів про працю Української РСР при переході республіки до ринкової економіки: Закон Української РСР від 20 березня 1991 року № 871-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 23. – Ст. 267.
142. Алексеев С.С. Механизм регулирования в социалистическом государстве. М.: Юридическая литература, 1966. – 187 с.
143. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенков С.Л., Пастухов В.П., Тихомиров О.Д. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 164 с.
144. Александров Н.Г. Договорной принцип социалистического труда // КЗоТ РСФСР 1922 года и современность.- М.: ВЮЗИ, 1974. – С. 20-29.
145. Пархоменко Н.М. Договір у системі права України: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.01 / Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 1998. – 16 с.
146. Чубоха Н.Ф. Форми трудового права: сутність, класифікація, тенденції розвитку: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.05. – Л., 2003. – 204 с.
147. Смирнов О.В. Законодательство о труде и коллективных договорах: перспективы взаимодействия // Вестник Москов. ун-та. Серия: Право. – 1992. – № 4. – С. 34-37.
148. Лосица И.А. Коллективный договор в условиях перехода к рыночной экономике: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.05. – Х., 1997. – 167 с.
149. Акопова Е.М., Ерёмина С.Н. Комментарии к законодательству о трудовых договорах. Правовое регулирование трудовых отношений. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1995. – 464 с.
150. Шебанова А.И. Соглашения и коллективные договоры в условиях формирования рыночных отношений // Государство и право. – 1993. – № 5. – С. 69-80.
151. Жарков Б.Н. Профсоюзы и коллективные договоры в капиталистических странах. – М.: Профиздат, 1983. – 167 с.
152. Лукьянова Г., Цысина Г. Коллективно-договорное регулирование: западный опыт и российские проблемы // Международная экономика и международные отношения. – 1995. – № 10. – С. 65-74.
153. Кодекс законів про працю УСРР 1922 року // Збірник Узаконень та Розпоряджень Робітничо-Селянського Уряду України. – 1922. – № 52. – Ст. 751.
154. Притыка Д.Н., Карабань В.Я., В.Г. Ротань. Договорное право: общая часть. Комментарий к гражданскому законодательству Украины. – Киев-Севастополь: Институт юридических исследований, 2002. – 880 с.
155. Цивільний кодекс Української РСР: Затв. Законом УРСР від 18 липн