ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДПУСТОК ЦІЛЬОВОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

brief description

ЗМІСТ
ВСТУП ……………………………………………………………………..4
РОЗДІЛ 1. Відпустка цільового призначення
в часі відпочинку за трудовим законодавством …………………..……..14
1.1. Право на відпочинок. Відпустка як вид часу відпочинку………...14
1.2. Правова природа та критерії класифікації
відпусток цільового призначення…………………………………………32
1.3. Становлення і розвиток законодавства
про відпустки цільового призначення в Україні.………………………...42
1.4. Право на відпустки цільового призначення
у міжнародно – правових актах та в законодавстві
зарубіжних країн ………………………………………………………..….59
Висновки…………………………………………………………………... 80
РОЗДІЛ 2. Право на цільову відпустку у зв’язку з навчанням
та умови його реалізації .…………………………………………….…….83
2.1. Юридична природа відпусток у зв’язку з навчанням …..…………..83
2.2. Особливості правового регулювання окремих видів
навчальних відпусток………………………………………………………96
2.2.1. Відпустки для здобуття освіти ………..……………………………96
2.2.2. Відпустки для професійної підготовки
та підвищення кваліфікації ...…………………………………………….105
2.2.3. Особливості інших видів відпусток
пов’язаних з навчанням ……………………………………….……...….120
2.3. Гарантії реалізації права на відпустку у зв’язку з навчанням……..133
Висновки……………………………………………………….………….142
РОЗДІЛ 3. Правова природа та особливості регулювання
інших відпусток цільового призначення………………………….…..…145
3.1. Визначення та класифікація соціальних відпусток….……..………145
3.1.1. Особливості регулювання соціальних відпусток
працівникам із сімейними обов’язками…………………………………155
3.1.2. Правове регулювання оплачуваних відпусток
у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю працівника...……………....166
3.2. Особливості правового регулювання неоплачуваних відпусток цільового призначення…………………………………………………...170
3.3. Правовий захист права працівника на відпустку
цільового призначення………………..….…………….…………………174
Висновки…………………..………………………………………………184
ВИСНОВКИ……………………….………………………………………186
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…...……………………………194
ВСТУП

Конституцією України людина, її життя та здоров’є, честь та гідність визнанні найвищою соціальною цінністю держави. Відповідно до цього, пріоритетними задачами державної політики є побудова демократичної, соціальної, правової держави шляхом запровадження відповідних реформ та державних програм, реформування національної правової системи, у тому числі в сфері соціально-трудових правовідносин.
Сучасний етап розвитку трудового законодавства відбувається в умовах кризових явищ в економиці та соціальних протиріч у суспільстві. В Указі Президента України від 3 серпня 1999 року за № 958/99 Про основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року зазначається, що в Україні спостерігається скорочення кількісно-якісного складу трудового потенціалу суспільства, загальне зниження кваліфікаційного та освітньо-культурного рівня працівників, і як слідство – зниження вартості робочої сили та доходів населення. Соціальні та економічні чинники призвели до значного розшарування суспільства за рівнем доходів, зниження національного інтелектуального та освітнього потенціалу. У зв’язку з цим, були схвалені основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року, які визначили шляхи вирішення зазначених проблем держави та суспільства.
За роки незалежності України було зроблено чимало для формування власної законодавчої бази, в тому числі і в галузі трудового права. Спостерігається поступове оновлення трудового законодавства відповідно до проведених ринкових реформ та змін, що відбуваються в сфері організації праці. Наприклад, прийняття Закону України “Про відпустки” дозволило відмовитись від використання чисельних нормативних актів колишнього Радянського Союзу, врахувати деякі прогресивні положення міжнародно-правових актів, зокрема, конвенцій і рекомендацій МОП щодо набуття права на відпустки, їх тривалість та види.
В умовах ринкової економіки важливого значення в забезпеченні соціально-трудових прав працівників відіграють норми трудового законодавства, які все більше перебирають на себе функцію соціального захисту працівників. Відображаючи потреби власників підприємств та працівників, досягнення науки та практики, вони сприяють демократизації суспільного життя, розширюють можливості договірних засад в організації праці, сприяють встановленню соціальної справедливості і миру в суспільстві.
З огляду на ці зміни особливий інтерес викликає проблема підвищення ефективності використання працівниками своїх соціальних прав та зростання частки договірних засад в їх правовому забезпеченні.
Важливою гарантією реалізації закріплених Конституцією соціальних прав є можливість працівника скористатися, спеціально передбаченими для цього, цільовими відпустками. Правове регулювання таких відпусток потребує нового концептуального підходу, адже визначеня місця цільової відпустки в загальній системі відпусток України спрятиме вдосконаленню системи соціально-правового захисту працівників як з боку держави, так і (що найбільш актуально) з боку роботодавців.
Хоча ця проблема частково разглядалася деякими науковцями при аналізі загальних проблем нормування робочого часу та відпочинку, за період незалежності України в ній не проводилося комплексного дослідження правового регулювання цільових відпусток. Більшість наукових робіт з даної тематики було виконано у радянський період існування держави, коли переважало централізоване регулювання трудових відносин, а держава виступала в якості головного власника засобів виробництва і практично єдиного роботодавця.
Правовому регулюванню часу відпочинку і відпустки, як його складової приділяли увагу М.Г. Александров, Л.Я. Гінцбург, А.В. Дуюн, Р.З. Лівшиць, Ю.П. Орловський, Л.Я. Островський, М.Є. Панкін, О.С. Пашков, О.Ф. Трошин, О.С. Хохрякова, А.В. Ярхо, а також вітчизняні дослідники В.С. Венедиктов, Л.П. Гаращенко, В.В. Жернаков, Д.О. Карпенко, Л.І. Лазор, А.Р. Мацюк, В.І Прокопенко, О.І. Процевський, С.М. Прилипко, В.Г. Ротань, З.К. Симорот, Н.М. Хуторян. Особливостям правового регулювання окремих видів цільових відпусток були присвячені праці О.А. Абрамова, В.М. Артемової, В.М. Толкунової, Г.І. Шебанової і українських вчених М.І. Данченко, А.Р. Мацюка, Є.О. Монастирського та ін. Міжнародно-правове регулювання відпусток та соціально – трудових відносин вивчали Л.В. Будьонна, Н.Н. Бочарова, О.О. Давидюк, І.Я. Кісельов, С.В. Мельник, Е.Б. Френкель, Г.І. Чанишева, тощо. Однак, комплексні дослідження правового регулювання відпусток цільового призначення на сучасному етапі розвитку суспільних відносин та реформування законодавства у вітчизняній юридичній науці на сьогодні відсутні.
Актуальність цього дисертаційного дослідження обумовлена декількома обставинами: по-перше, досі не визначені окремі понятійні категорії стосовно цільових відпусток, що заважає однозначній їх інтерпретації, і залишає місце для зловживання чи не вірного застосування права; по-друге, не проведена класифікація зазначених відпусток, не визначено їх місце в загальному фонді часу працівника; по-третє, норми вітчизняного трудового права щодо цільових відпусток не приведені у відповідність до ратифікованих міжнародних документів та потребують адаптації до законодавства Європейського Союзу. Вирішення цих проблем сприятиме кодифікації трудового законодавства та наближення його норм до прийнятих міжнародних стандартів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до планів наукових досліджень кафедри цивільно-правових дисциплін та трудового права Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, в рамках державної наукової програми “Правові засади розбудови державності”, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2001 року № 1716 “Про затвердження переліку державних наукових і науково-технічних програм з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки на 2002-2006 роки. Наукове дослідження також проводилося у межах виконання фундаментальної держбюджетної теми “Дослідження та прогнозування здатності людини-оператора до виконання критично-небезпечних задач в системі “людина-техніка-середовище” (державний реєстраційний номер 0106U001074, Д 702-48/2006), яка виконується у Харківському національному аерокосмічному університеті ім. М.Є. Жуковського на кафедрі політології та історії впродовж 2006-2008 р.р.
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на підставі комплексного аналізу наукової юридичної літератури, з урахуванням досягнень науки трудового права, узагальнення правозастосовної практики вітчизняного та зарубіжного досвіду з’ясувати основні проблеми правового регулювання і фактичної реалізації права працівників на відпустки цільового призначення; визначити правові дефініції з урахуванням сучасного стану соціально-трудових правовідносин; виробити пропозиції щодо усунення суперечностей, заповнення прогалин, вдосконалення правових норм для зміцнення соціальних гарантій та поліпшення правового захисту соціально-трудових прав працівників.
Для досягнення поставленої мети основна увага буде приділена вирішенню наступних задач:
- дослідженню поняття, правової природи, сутності, змісту та характерних ознак відпустки цільового призначення;
- з’ясуванню місця відпустки цільового призначення в системі трудових правовідносин;
- дослідженню співвідношення права на цільову відпустку з правом на відпочинок та щорічну відпустку;
- визначенню поняття відпустки цільового призначення;
- визначенню критеріїв класифікації відпусток цільового призначення і виділення особливостей кожного виду;
- на підставі аналізу міжнародно-правового досвіду реалізації права на цільову відпустку, обгрунтуванню конкретних пропозицій і рекомендацій по удосконаленню законодавства, які б забезпечили максимальні гарантії дотримання соціальних прав працівників власниками підприємств, установ, організацій в умовах ринкової економіки.
Об’єкт дослідження становлять соціально-трудові відносини, пов’язані з виникненням та реалізацією права на відпустку в умовах реформування трудового законодавства і приведення його до європейських стандартів.
Предметом дослідження є теоретичні та практичні проблеми правового регулювання відпустки цільового призначення як елемента трудових правовідносин, особливості правового регулювання її видів, відповідне національне та зарубіжне законодавство, пов’язане з її застосуванням, міжнародний досвід та погляди вчених на данний правовий інститут.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є методи і прийоми наукового пізнання, в основі яких лежить загальнонауковий діалектичний метод, що надав можливість розглядати явища у розвитку, взаємозв’язку між собою та суспільством. У процесі дослідження були також використані такі загальнонаукові та спеціально-правові методи: історичнй, історично-порівняльний, метод аналізу, узагальнення, соціологічний, спеціально-юридичний, порівняльно-правовий.
Спеціально-юридичний метод дав змогу автору тлумачити такі поняття, як: «відпустка», «відпустка цільового призначення», «навчальна відпустка», «творча відпустка», «соціальна відпустка». Метод аналізу сприяв виявленню характерних рис окремих видів цільової відпустки. За допомогою історичного методу показано генезис суспільних відносин з надання цільових відпусток. Використання історично-порівняльного методу обумовлено необхідністю порівняти основні поняття та види відпустки в процесі їх становлення і розвитку. За допомогою порівняльно-правового методу вивчалася дінаміка розвитку законодавства України та зарубіжних країн щодо правового регулювання цільових відпусток. Метод узагальнення використовувася при встановленні характерних рис законодавства України та міжнародних актів про цільові відпустки в окремі періоди; соціологічний – при впорядкуванні статистичних данних щодо рівня та динаміки професійного навчання та перпідготовки працівників, а також при узагальненні судової практики щодо захисту соціально-трудових прав працівників.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота становить собою перше в Україні комплексне та фундаментальне монографічне дослідження теоретичних і практичних проблем правового регулювання відпусток цільового призначення. У дисертації сформульовані одержані особисто здобувачем нові, важливі для юридичної практики концептуальні положення і висновки, які виносяться на захист:
1. Дістала подальшого розвитку позиція авторів щодо поділу загального фонду часу працівника на робочий та позаробочий час. Пропонується визначити поняття «позаробочий час» як будь-який період звільнення працівника від виконання трудових функцій без розірвання з ним трудових правовідносин. Визначено місце відпусток цільового призначення в розподілі загального фонду часу працівника. Час тривалості цільових відпусток не входить до часу відпочинку, а визначається як частина позаробочого зайнятого часу.
2. З урахуванням соціально-економічних змін в суспільстві запропоновані нові визначення понять: “відпустка”, “відпустка цільового призначення”, “творча відпустка”, “соціальна відпустка”, та внесення відповідних доповнень до Закону України “Про відпустки”.
3. Сформульовано доцільність приведення норм національного законодавства щодо відпусток цільового призначення у відповідність до ратифікованих конвенцій МОП та адаптації до законодавства Європейського Союзу.
4. Проаналізувавши міжнародно-правові норми та національне законодавство, вперше проведено диференціацію відпусток цільового призначення: 1) відпустки у зв’язку з навчанням (навчальні відпустки); 2) творча відпустка; 3) соціальні відпустки; 4) інші передбачені законодавством відпустки цільового призначення.
5. Вперше за історію незалежності України комплексно розглянуті навчальні відпустки; дослідженні їх зміст, умови та порядок надання; запропоновні нові критерії класифікації навчальних відпусток та виявлені особливості правового регулювання кожної групи.
6. Запропонована нова диференціація навчальних відпусток: а) для здобуття освіти; б) для професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації; в) для профспілкового навчання;
7. На основі історично-правового аналізу досвіду розвинутих зарубіжних країн з безкоштовного професійного навчання працівників, аргументовано висновок про те, що в Україні необхідно створити комплексну систему заходів по навчанню працівників, з можливістю використання ними оплачуваних навчальних відпусток. Внесено пропозиції щодо заохочення власників підприємств навчати своїх працівників за власний кошт з дотриманням усіх правових гарантій щодо працівників, які навчаються. Для цього пропонується встановити податкові пільги, компенсації та інші види державної допомоги таким роботодавцям.
8. Пропонується нова диференціація соціальних відпусток: а) відпустки працівникам із сімейними обов’язками (відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка працівникам, які мають дітей); б) відпустки у зв′язку з тимчасовою непрацездатністю (наприклад, у зв’язку з хворобою працівника; для догляду за хворим членом родини та інші).
9. Запропоновано встановити однакову тривалість допологової та післяпологової відпусток та збільшити тривалість останньої до 70 календарних днів. Обгрунтовано пропозицію про внесення до чинного законодавства норми щодо надання додаткової оплачуваної відпустки працівникам, які усиновили дитину у віці до 6 місяців.
10. Обгрунтовується висновок про необхідність вважати усі випадки порушення трудових прав працівників із сімейними обов’язками грубим порушення законодавства про працю. Пропонується внести до КЗпП України норму про підвищену відповідальність роботодавця за порушення передбачених чинним законодавством, трудовим або колективним договором соціально-трудових прав працівників.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні висновки та рекомендації дисертації спрямовані на подальшу розробку концептуальних засад правового регулювання відпусток цільового призначення як важливого засобу реалізації соціальних прав працівників. Окремі висновки та пропозиції роботи можуть бути використані при підготовці нового Трудового кодексу України; для удосконалення трудового законодавства, а саме: при внесенні змін та доповнень до законів України “Про відпустки”, а також до підзаконних нормативно-правових актів.
Низка дисертаційних положень можуть бути використані при укладанні генеральних, регіональних та галузевих угод, в процесі вдосконалення практики локального регулювання соціально-трудових відносин на підприємствах, установах, організаціях, а також при укладанні трудових договорів та контрактів.
Матеріали дисертації можна застосовувати у навчальному процесі, при викладанні курсу “Трудове право України”, спеціальних курсів, присвячених окремим інститутам трудового права, при підготовці навчальної та методичної літератури, виконанні науково-досліних робіт студентами.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням правового регулювання відпусток цільового призначення. Положення, викладені у дисертації та одержані наукові результати, що виносяться на захист, розроблені автором самостійно. Автором проаналізовано широке коло вітчизняних та міжнародних нормативних актів та наукових досліджень. Розроблено і обгрунтовано пропозиції щодо доповнення окремих положень КЗпП України та законів України. Сформульовано практичні рекомендації, направлені на підвищення ефективності правових гарантій та захисту соціально-трудових прав працівників, зокрема права на цільові відпустки.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана і обговорена на кафедрі цивільно-правових дисциплін та трудового права Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.
Основні положення дослідження доповідалися на міжнародних наукових конференціях: “Динаміка наукових досліджень – 2005” (20-30 червня 2005 року м. Дніпропетровськ); “Наука: теория і практика” (серпень 2005 року м. Дніпропетровськ-Бєлгород); всеукраїнській науковій конференції “Україна наукова” (грудень 2006 р. м. Київ).
Наукові результати і теоретичні висновки використовуються в процесі викладання курсів “Правознавство” та “Трудове право України” як здобувачкою, так і іншими викладачами Національного аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковського.
Публікації. Основні теоретичні положення й висновки дисертаційного дослідження викладені у трьох статтях, опублікованих у збірниках наукових праць, які входять до переліку фахових видань, затверджених Вищою атестаційною комісією України та трьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації: Відповідно до мети та завдань дослідження дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають десять підрозділів, висновків та списку використаних джерел (151 найменування на десяти сторінках). Загальний обсяг дисертації становить 204 сторінки.

bibliography

ВИСНОВКИ

1. Прийнятий Україною зовнішньополітичний курс на європейську інтеграцію, проведення ринкових реформ і пов’язане з ними виникнення різноманітних підприємств, що базуються на різних формах власності спричинили зміни в організації суспільних трудових відносин. Такий стан речей потребує реформування національної правової системи, в тому числі і трудового права, та вироблення нового концептуального підходу до правового регулювання та захисту соціально-трудових прав працівників. Соціальний добробут працівника повинен стати кінцевою метою реалізації його трудової функції, досягнення якої можливе лише при об’єднанні зусиль держави, працівників і власників підприємств. Відпустки цільового призначення – є важливою складовою механізму реалізації працівником своїх прав на освіту, соціальний захист, батьківство.
Не зважаючи на актуальність проблеми правового регулювання цільових відпусток, вона поки що не набула достатньої наукової розробки. Раніше проведені дослідження стосувалися або окремих інститутів трудового права, до яких входили норми з регулювання окремих видів цільових відпусток, або предметом дослідження вчених-правознавців ставали родові поняття – “час відпочинку” та “відпустка”, в яких проблемам цільових відпусток значної уваги не приділялося.
У звязку з цим у дисертації проведено системний аналіз правового регулювання відпусток цільового призначення, як в теоретичному аспекті, так і в аспекті практичного застосування правових норм в умовах переорієнтації суспільних та державних інтересів.
2. Обгрунтовано висновок про необхідність поділу часу працівника, що підпадає під правове регулювання на робочий час та поза робочий час. Ввести до КЗпП України поняття поза робочого часу, і визначити його як будь-який період звільнення працівника від виконання трудових функцій без розірвання з ним трудових правовідносин.
3. Запропоновано доповнити Главу V КЗпП України визначенням часу відпочинку в такій редакції – це встановлена законом, колективним чи трудовим договором частина календарного часу, впродовж якої працівник звільнюється від виконання трудових обов’язків та використовує цей час на власний розсуд.
4. Аргументовано висновок про те, що в залежності від мети надання, відпустка може бути складовою частиною або часу відпочинку, або зайнятого поза робочого часу працівника. Відповідно до цього, пропонується доповнити Главу V КЗпП України загальнотеоретичним поняттям “відпустка” у такій формуліровці: “відпустка – це передбачений законом відносно тривалий та безперервний період часу, коли працівник тимчасово звільнюється від виконання основної трудової функції з гарантованим правом повернутися до роботи на тих же умовах, що і до відпустки”.
5. Запропоновано нову класифікацію відпусток, основу якої складає критерій її цільового призначення: І. Щорічні трудові відпустки: 1) основна відпустка; 2) додаткові відпустки (пов’язані з умовами праці і режимом роботи); 3) інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. ІІ. Відпустки цільового призначення: 1) відпустки у зв’язку з навчанням (навчальні відпустки): 1) відпустки у зв’язку із здобуттям освіти на будь-якому рівні; 2) відпустки для професійної підготовки та перепідготовки кадрів; 3) відпустка у зв’язку з профспілковим навчанням; 2) творча відпустка; 3) соціальні відпустки: а) відпустки працівникам із сімейними обов’язками (відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка працівникам, які мають дітей); б) відпустки у зв′язку з тимчасовою непрацездатністю; 4) інші передбачені законодавством відпустки цільового призначення.
6. Сформульовано пропозиції про необхідність доповнення ст. 4 Закону України “Про відпустки” таким визначенням відпустки цільового призначення – це передбачена законом чи колективним договором відпустка, що надається впродовж робочого часу для відновлення працездатності працівника, реалізації сімейних, культурних та інших соціальних прав, виконання батьківських обов’язків чи спеціального завдання і яку працівник зобов’язаний використати за цільовим призначенням.
7. Вивчаючи теоретичну літературу, аналізуючи законодавство України та інших держав, автор дійшов висновку про те, що сучасних умовах дінамики розвитку суспільних відносин, розширення кола прав та свобод громадян виникає необхідність у більш широкому закріпленні пільг працівникам, ніж це передбачено законодавцем. Тому, на наш погляд, необхідно надати можливість підприємствам, установам, організаціям у колективних договорах і угодах закріплювати відпустки цільового призначення більшої тривалості у порівнянні до чинного законодавства та розширити коло підстав для їх надання.
8. Запропоновані такі критерії диференціації відпусток цільового призначення: мета, цільова спрямованість, ознака оплачуваності.
1. Аналізуючи міжнародне законодавство та законодавство Євросоюзу щодо цільових відпусток, виявлені невідповідність та неузгодженність норм національного права з деякими ратифікованими міжнародними документами. У зв’язку з цим запропоновано національне трудове законодавство про відпустки привести у відповідність до ратифікованих міжнародних актів, а саме – до Конвенції МОП № 140 “Про учбові відпустки”. Це надасть можливість визначити основні дефініції та провести класифікацію відпусток для навчання, передбачених трудовим законодавством України.
10. Для більш ефективної реалізації права працівників на освіту та використання у зв’язку з цим навчальних відпусток, до Закону України “Про відпустки” запропоновано внести певні зміни, а саме: вилучити з назви відпусток у зв’язку з навчання слово «додаткові», у ст.4 Закону вжити термін “відпустки у зв′язку з навчанням” й привести їх класифікацію; розділ ІІІ Закону доповнити визначенням поняття відпустки у зв′язку з навчанням у такій редакції – це час, який надається працівнику в період робочого часу протягом навчального року з метою здобуття освіти чи підвищення кваліфікаційного рівня, із збереженням місця роботи та посади і виплатою відповідної заробітної плати чи винагороди.
11. Зроблено висновок про необхідність створення в Україні системи заходів заохочування роботодавців до навчання власних працівників, шляхом запровадження податкових пільг або компенсацій, а також шляхом надання інших видів державної допомоги. Запропоновано зобов’язати власників середніх та крупних підприємств створювати власні навчальні підрозділи або впроваджувати програми виробничого навчання, контролювати періодичність підвищення кваліфікації працівників відповідно до встановлених стандартів шляхом укладання відповідних угод з працівником та навчальним закладом. Зобов’язати власників підприємств спрямовувати не менше 1% від фонду заробітної плати на професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів. Заохочувати власників середніх та малих підприємств до навчання своїх працівників за кошт підприємства, повертаючи їм частину податків. Встановити гарантії для працівників, які постійно підвищують свою кваліфікацію щодо пріоритетного просування по службі та поліпшення умов праці.
12. Внесено прпозицію щодо чіткого законодавчого регулювання багатосторонньої угоди про професійне навчання (підвищення кваліфікації) працівника, як підстави виникнення відносин з надання відповідної відпустки. Угода, сторонами якої є: працівник, підприємство та заклад освіти (підприємство, на якому здійснюється стажування) повинна стати обов’язковою умовою виникнення правовідносин з підготовки чи перепідготовки кадрів з відривом від виробництва.
13. Аргументовано доцільність визначення часу, який надається працівнику для підвищення кваліфікації з відривом від виробництва, як цільову відпустку. У чинне законодавство України про відпустки запропоновано ввести поняття відпустки для професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікаційного рівня працівників і визначити її як час, що надається працівнику для професійно-технічної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва, за рахунок робочого часу із збереженням місця роботи та заробітної плати. Зазначені відпустки повинні надаватися на підставі договору між працівником та роботодавцем про відповідне навчання.
14. Запропоновано ст. 16 Закону України «Про відпустки» доповнити визначенням поняття «творчої відпустки» такого змісту – це тимчасове звільнення працівника від виконання основних трудових обов’язків, з метою закінчення певної творчої роботи, написання наукової праці, проведення наукового дослідження тощо, впродовж якого за ним зберігається робоче місце та виплачується заробітна плата (винагорода). Важливою умовою для надання такої відпустки є успішне поєднання працівником основної діяльності з науковою чи творчою роботою.
15. Визначені правові гарантії реалізації права на навчальну відпустку, це: 1) її оплата (за своєю природою ці кошти є гарантійними виплатами, які дозволяють працівнику повноцінно навчатися, виконувати творче завдання чи закінчити наукову працю, тому на них не може бути звернене стягнення); 2) збереження трудових відносин між підприємством та працівником, що навчається; 3) державний нагляд та контроль за дотриманням законодавства про працю. Посилення відповідальності посадових осіб підприємств, установ чи організацій, що винні у порушенні прав працівників на навчальні відпустки має стати наступним кроком до підвищення гарантій при реалізації цього права.
16. Обгрунтовано висновок про доцільність визначення часу, який надається працівнику у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю як цільової відпустки, а саме – соціальної. У зв’язку з цим – соціальні відпустки надаються для відновлення стану здоров’я у випадку хвороби працівника, необхідності догляду хворого члена сім’ї, а також у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, пов’язаною з вагітністю та народженням дитини і її доглядом. Таким чином, право працівника на соціальну відпустку настає при наявності перерахованих життєвих обставин, що підтверджуються відповідними медичними документами.
17. Запропоновано доповнити Закон України “Про відпустки” визначенням терміну “соціальна відпустка” у такій редакції – це передбачений законом, колективним чи трудовим договором час, впродовж якого працівник тимчасово звільнюється від трудових обов’язків з метою виконання батьківських обов’язків і реалізації сімейних функцій, а також для покращення стану здоров’я та відновлення працездатності.
18. Запропонована нова система соціальних відпусток, яка повинна складатися з відпусток для працівників із сімейними обов’язками та відпустками по тимчасовій непрацездатності працівника. Визначені такі критерії класифікації соціальних відпусток: 1) цільове призначення: а) реалізація сімейних функцій чи виконання батьківських обов’язків; б) відновлення працездатності та поліпшення стану здоров’я працівника (наприклад, це є метою відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами чи відпустки у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю працівника); 2) ознака оплачуваності: а) оплачувані відпустки; б) частково оплачувані і неоплачувані відпустки; 3) обов’язковість надання для роботодавця: а) надання відпустки гарантоване законодавством і є обов’язком роботодавця; б) відпустка надається за згодою сторін і в цьому разі її тривалість та оплата регулюються взаємною домовленістю.
19. Зроблено висновок, що ситуація зрівняльного підходу до визначення розміру допомоги по догляду за дитиною протирічить принципу соціальної справедливості, бо якщо допомога по догляду за дитиною виплачується у якості компенсації втрати заробітку, то її необхідно встановити у певному співвідношенні до втраченої заробітної плати (доходу) працівника, або виплачувати у розмірі прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
20. Запропоновано встановити однакову тривалість допологової та післяпологової відпусток та збільшити тривалість останньої до 70 календарних днів. Обгрунтовано пропозицію про внесення до чинного законодавства норми щодо надання додаткової оплачуваної відпустки працівникам, які усиновили дитину у віці до 6 місяців, тривалістю та в порядку встановлених для надання післяпологової відпустки. Така відпустка повинна оплачуватись за рахунок коштів Фонду соціального страхування тимчасової втрати працездатності, з Державного бюджету та інших бюджетів.
21. Запропоновано висновок про те, що норми про працю осіб із сімейними обов’язками, необхідно розглядати в якості самостійного інституту трудового права, який діє за принципом підвищеної охорни праці зазначених працівників. Порушення трудових прав працівників із сімейними обов’язками в усіх випадках необхідно вважати грубим порушення законодавства про працю. Доцільно встановити заборону звільнення за ініціативою роботодавця працівників, праця яких є єдиним джерелом доходу в його сім’ї, при умові, що інші члени сім’ї не працюють з поважних причин (тимчасова або стійка непрацездатність внаслідок стану здоров’я або віку). Пропонується внести до КЗпП України норму про підвищену відповідальність роботодавця за порушення передбачених чинним законодавством, трудовим або колективним договором соціально-трудових прав працівників.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Гинцбург Л.Я. Отпуска рабочих и служащих. – М.: Изд-во Акад. Наук СССР, 1961. – 164 с.
2. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. Видання третє, перероб. та доповн. – Х.: Консум, 2002. – 564 с.
3. Ярхо А.В. Время отдыха: Справочник, М.: Профиздат., 1987. – 256 с.
4. Карпенко Д. О. Основи трудового права: Навч. посіб. – К.: Видавництво А.С. К., 2003. – 656 с. – (Економіка. Фінанси. Право).
5. Трудовое право Украини. // Г.И. Чанышева, Н.Б. Болотина – Х.: «Одиссей», 2004. – 672 с.
6. Венедиктов В.С., Венедиктова В.М. Рабочее время и время отдыха по действующему законодательству о труде Украины: Учебное пособие. – Х.: Ун-т внутр. дел, 1998. – 51 с.
7. Трудовое право в вопросах и ответах: Учебно-справочное пособ. / Под ред. В.В. Жернакова. – Х.: «Одиссей», 2004. – 672 с.
8. Хохрякова О.С. Отпуска рабочих и служащих. – М.: Юрид. лит., 1984. – 96 с.
9. Трудовое право. Энциклопедический справочник / Гл. ред. Иванов С.А. – М., 1979. – 528 с.
10. Энциклопедический словарь по экономике / Золотогоров В.Г. – Мн.: «Полымя», 1997. – 571 с.
11. Маруня В.П. Ціна вільного часу (про соціально – економічну суть позаробочого часу). – К., 1978. – 128 с.
12. Мамедов Ф.С. Правовое регулирование времени отдыха в СССР: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05. – Л., 1967. – 18 с.
13. Процевский А.И. Гуманизм норм советского трудового права. – Х.: Вища школа; Изд-во при Харьк. ун-те, 1982. – 152 с.
14. Процевский А.И. Рабочее время и рабочий день по советскому трудовому праву. – М.: Гос. издат. юрид. лит-ры, 1963. – 182 с.
15. А. Хворостянкіна Дефініції в законодавчих текстах: питання теорії // Право України. – 2005. – №11. – С. 28-32.
16. Юридична інциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: «Укр. енцикл.», 1998. – Т.1: А - Г. – 672 с.
17. Бойко М.Д. Трудове право України. Навчальний посібник. Курс лекцій. - К.: «Олан», 2002. – 178 с.
18. Советское трудовое право. Учебник. / А.И. Процевский. – К.: Головне издат-во издательского объединения «Вища школа», 1981. – 360 с.
19. Правовове регулювання трудових відносин наукових (науково-педагогічних) працівників: Монографія / Ю.В. Баранюк, С.В. Дріжчана, А.В. Скоробагатько та ін.; Відп. Ред. Н.М. Хуторян. – К.: ТОВ “Видавництво “Юридична думка”, 2005. – 240 с.
20. Венедиктов В.С. Трудовое право Украины: Учебное пособие. – Х.: Консум, 2004. – 304 с.
21. Гусев А.В. Правовое регулироавние свободного времени рабочих и служащих и участие в нем профсоюзов: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05. – М., 1990. – 18 с.
22. Трошин А.Ф. Правовое положение рабочих и служащих, обучающихся без отрыва от производства. – М.: Госюриздат, 1962. – 110 с.
23. Стесин А.Т. Об отпусках рабочих и служащих. – М.: Изд-во «Юридическая литература», 1966. –136 с.
24. Гаращенко Л.П. Правове регулювання відпусток за законодавством України. – К., 2002.
25. Венедиктов В.С. Правове регулювання часу відпочинку в службово-трудових відносинах: Наук.-практ. посіб. / В.С. Венедиктов; Нац. ун-т внутр. справ. – Х.: Нац. ун-т внутр. справ, 2004. – 127 с.
26. Відомості Верховної Ради. – 1997. – №2. – ст. 4.
27. Прилипко С.М. Право на соціальне забезпечення в умовах ринкової економіки // Актуальні проблеми науки трудового права в сучасних умовах ринкової економіки: Матеріали науково-практичної конференції, м. Сімферополь 19-20 травня 2003 р. / За ред. проф. В.С. Венедиктова – Х.: Нац. ун-т внутр. справ, 2003. – 248 с.
28. Венедиктов В.С. Проблеми науки і практики трудового права України в сучасних умовах ринкової економіки // Актуальні проблеми науки трудового права в сучасних умовах ринкової економіки: Матеріали науково-практичної конференції, м. Сімферополь 19-20 травня 2003 р. / За ред. проф. В.С. Венедиктова – Х.: Нац. ун-т внутр. справ, 2003. – 248 с.
29. Лавриненко О.В. Оціночні поняття у системі спеціального законодавства України про працю: їх зміст, значення й проблеми тлумачення у судовій практиці // Економіка, Фінанси, Право. – 2005. – №9. – С. 25-30.
30. Ярхо А.В. Отпуска рабочим и служащим. – М.: Профиздат, 1982. – с. 153.
31. Островский Л.Я. Отпуска рабочим и служащим. – Минск: Беларусь, 1978. – 78 с.
32. Мацюк А.Р., Симорот З.К. Трудовое право в вопросах и ответах: Справочник. – К.: Политиздат Украины, 1988. – 197 с.
33. Гінцбург Л.Я. Отпуска рабочих и служащих в СССР. – М.: Знание, 1973. – 64 с.
34. Пилипенко П.Д. Проблеми теорії трудових правовідносин в умовах переходу України до ринкової економіки: Автореф. Дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.05. / Нац. юрид. акад. – Х, 2000. – 36 с.
35. Артемова В.Н. Трудовое право и подготовка кадров. – Минск: Наука и техника, 1975. – 231 с.
36. Александров Н.Г. Трудовое правовотношение. – М.: Юриздат, 1948. – 336 с.
37. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. – М.: Юрист, 1994. – 360 с.
38. СУ України. – 1919. – №4. – ст. 46.
39. СУ РСФСР. – 1918. – №43. – ст. 527.
40. СУ РСФСР. – 1918. – №87-88. – ст. 905.
41. СУ УССР. – 1921. – №7. – ст. 194.
42. СУ УССР – 1921. – №22. – ст. 627.
43. Известия НКТ СССР. – 1925. – № 34.
44. Известия НКТ СССР. – 1927. – №32/33.
45. Лившиц С. Рабочие кадры. Сборник действующего законодательства и ведомственные распоряжений о подготовке рабочих кадров и о снабжении ими народного хозяйства.- М., 1931. – 217 с.
46. Известия НКТ СССР. – 1931. – № 18.
47. Бюллетень ВЦСПС. – 1936. – №2.
48. СП Правительства СССР. – 1938. – № 39. – ст. 228.
49. Известия НКТ СССР. – 1930. – № 26-27.
50. СП Правительства СССР. – 1939. – № 30. – Ст. 207.
51. Известия НКТ СССР. – 1930. – №28.
52. Директивы КПСС и Советского правительства по хозяйственным вопросам. – М., 1957. – 346 с.
53. СП Правительства СССР. – 1939. – №1. – Ст. 1.
54. Фельман Л.Д. и Файнштейн Р.Е. Сборник постановлений об очередных и дополнительных отпусках / Сост. Л.Д. Фельман, Р.Е. Файнштейн. – Рига: Центр советских профсоюзов в Латвии, 1947. – 157 с.
55. Известия НКТ. – 1932. – № 8-9.
56. Сборник документов и материалов по вопросам труда в период ВОВ / Сост. Д.Г. Кузьменко. – М.: Высшая партийная школа при ЦК ВКП (б), 1944. – 380 с.
57. ВВС СССР. – 1942. – № 6. – Ст. 23.
58. ВВС СССР. – 1944. – № 37. – Ст. 47.
59. Сборник важнейших законодательных актов о труде. – М.: Профиздат, 1959. – 280 с.
60. Ведомости Верховного Совета СССР. – 1959. – №1. – Ст. 5.
61. СП Правительства СССР. – 1959. – №14. – Ст. 90.
62. СП Правительства СССР. – 1960. – №11. – Ст. 78.
63. СП Правительства СССР. – Отд.1. – 1988.– №10. – Ст. 27.
64. Сборник нормативных актов о труде: (в 3-х ч.) ВНИИ сов. законодательства. – М.: Юрид. лит, 1984. – Ч. 1 / Н.Д. Иванова, Г.В. Хныкин, И.О. Снигирева и др. – 607 с.
65. Данченко Н.И. Правовая охрана труда женщин в СССР – К.: Наукова думка, 1985. – 160с.
66. СП Правительства СССР. – Отд.1. – 1989. – № 26-37. – Ст. 122.
67. ЗП КМУ. – 2001. – № 4. – Ст. 252.
68. Офіційний вісник України. – 1997. – № 28. – С. 65.
69. Офіційний вісник України. – 2006 р. – № 12. – Ст. 817.
70. ВВР. – 2002. – №46. – Ст. 345.
71. Г. Гончарова, В. Жернаков, С. Прилипко Спірні питання застосування ст. 26 Закону «Про відпустки» // Право України. – 1999. - № 9. – С.43-47.
72. Веніамінова А. Проект Трудового кодексу України: спірні питання щодо застосування деяких норм // Праця і закон. – 2004. – № 8. – С. 8-19.
73. Ярошенко О.М. До питання про співвідношення норм міжнародного і національного трудового права // Право і безпека. – № 3’2. – 2004. – С. 192-195.
74. В.С. Венедиктов Трудове право України в умовах ринкової економіки: проблеми та перспективи // Вісник Університету внутрішніх справ. Випуск 2. – Х.: Ун-т внутр. справ, 1997. – С. 186-189.
75. Офіційний вісник України. – 1998. – № 24. – Ст. 3.
76. Україна. Закони. Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу»: Офіц. Видання. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 28 с.
77. Муравйов В. Гармонізація законодавства як феномен європейської інтеграції // Законотворчість. Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним та європейським правом (збірник науково-практичних матеріалів). Вип.4. – К. – 2005. – 30 с.
78. Жернаков В.В. Трудове право на шляху України до Європи: Теореричні та практичні проблеми / Часопис Київського університету права. – 2006. – № 2. – С. 115-120.
79. І. Борута, Г.І. Чанишева Трудове право ЄС. Навч. посіб. / [І. Борута, Г.І. Чанишева ]. – К.: ІМВКНУ, 2004. – 90с. – (Право ЄС; Кн. 19).
80. Международная организация Труда. Документы МОТ: [Пер. с фр. и англ.]. – М.: Приор, 2000. – 107с.
81. Киселев И.Я. Сравнительное трудовое право стран развитой рыночной экономики. Учебное пособие. / Академия труда и социальных отношений, юрид. фак. – М.: Академия труда и социальных отношений, 1995. – 210 с.
82. Киселев И.Я. Сравнительное и международное трудовое право. Учебник для вузов. – М.: Дело, 1999. – 728 с.
83. Islamic Republic of Iran. Labour Code // ILO. Labour Low Documents. – 1999. – № 1.
84. Трудовое и социальное право зарубежных стран: основные институты / Э.Б. Френкель –М.: Юристъ, 2002. – 687 с.
85. Napoletano D., Napoletano G. Le leggi sul lavoro commentate. Roma. – 1992. – C. 100-105.
86. Трудовое право и научно – технический прогресс / С.А. Иванов – М., 1974. – 563 с.
87. Роговина О.М. Труд и социальное развитие Франции в канун ХХІ века // Труд за рубежом. – 2001. – №3. – С. 60-68.
88. Щербак Л., Щербак О. Проблеми професійного навчання та підвищення кваліфікації працюючого населення на ринку праці України // Професійне навчання на виробництві: Зб. наук. пр. Випуск 1. – К, 2000. – С. 26-36.
89. Журавський В. Аналіз досвіду підготовки і підвищення кваліфікації кадрів податкової служби ФРН // Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Призедентові України / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. – К.: Вид-во УАДУ, 2001. – Вип. 1. – С. 431-440.
90. С. Оксамитная Социально-классовые основы образовательного неравенства в Украине // Социология: теория, методы, маркетинг, 2006. – №3. – С. 116-135.
91. Международные акты о правах человека. – Сборник документов. – М.: Издат. группа НОРМА-ИНФРА* М, 1998. – 784 с.
92. Пашков А.С. Правовое регулирование подготовки и распределения кадров. – Л.: Издат. Ленин. ун-та, 1966. – 188 с.
93. Шебанова А.И. Льготы, предоставляемые рабочим и служащим, совмещающим работу с обучением в средних, средних специальных и высших учебных заведениях. – М.: Госюриздат, 1960. – с. 235.
94. Эпштейн А.П. Трудовое законодательство. – М., 1946. – 367с.
95. Александров Н.Г. Советское трудовое право. – М.: Госюриздат, 1949. – 432 с.
96. Лившиц Р. Отпуска рабочих и служащих / Социалистический труд. – 1958. – № 5. – с.137- 146.
97. Иванова И.В. Правовое регулирование дополнительных отпусков, предоставляемых рабочим и служащим в СССР: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05. – М., 1983. – 20 с.
98. ВВР. – 1991. – № 34. – ст. 451.
99. Офіційний вісник України. – 1997 – № 16. – с. 276.
100. Праця України 2005: Статистичний збірник Державного комітету статистики Укрїни № 09/4-18/233 від 07.07. 2006 р. – К., 2006. – 352 с.
101. Офіційний вісник України. – 1999. – № 31. – С. 47.
102. ВВР. – 1998. – № 32. – Ст. 215.
103. Праця України 2004: Статистичний збірник. Державний комітет статистики України: № 09/2-1-2/249 від 12.07.2005 р. – К., 2005. –
104. Грішнова О. Вплив рівня освіти на зайнятість: теоретичний та емпіричний аналіз // Україна: аспекти праці. – 2001. – № 6. – С. 3-11.
105. Калінко Ю., Стеценко В. Навчаємось, працюючи // Секретарь – референт. – 2005. – № 7. – С. 18-23.
106. Бюллетень законодавства і юридичної практики України. – 2004. -№11: Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової діяльності та в цивільних справах. –К.: Юрінком Інтер, 2004. - 352 с.
107. Артемова В.Н. Повышение квалификации рабочих и служащих. Мн.: Наука и техника, 1972. – 124 с.
108. Саркисов А.Р. Правовой механизм повышения эффективности и качества труда рабочих и служащих. – М.: Изд-во МГУ, 1990. – 183 с.
109. Нижник Н.Р., Гончарук Н.Т., Прокопенко Л.Л. Проблеми реформування системи професійного навчання державних службовців у контексті європейського вибору України // Статистика України. – 2006. – № 1. – С. 98-102.
110. Орловский Ю.П. Правовое регулирование подготовки и расстановки кадров. – М.: Юрид. лит, 1983. – 112 с.
111. Вісник Верховного Суду України. – 2005. – №2 (54). – С. 17-18.
112. ВВР. – 2003. – №15. – Ст.110.
113. Ярхо А.В. Отпуска рабочих и служащих. Пособие для профактива. – М.: Профиздат, - 1982. – 160 с.
114. ВВР. – 1999. – № 45. – Ст. 397.
115. Урядовий кур’єр. 1996 – № 191-192.
116. Кодекс законов о труде Украины: Научно-практический комментарий. Издание четвертое, дополнительное. – Х.: ООО «Одиссей», 2005. – 736 с.
117. Артемова В.Н. Право советских граждан на профессиональную подготовку и повышение квалификации. – Минск: Наука и техника, 1981. – 191 с.
118. ВВР. – 1995. – № 17. – Ст. 121.
119. Урядовий кур’єр від 07.12.2005 року, № 233.
120. Офіційний вісник України. – 2003р. – № 4. – Ст. 111.
121. Офіційний вісник України. – 2003. – № 4. – Ст. 99.
122. ВВР. – 1991. – № 53. – Ст. 793.
123. Процевський О.І. Про предмет трудового права України // Право України. – 2001. – № 12. – С. 81-86.
124. Жернаков В. Соціально-трудові відносини: поняття, суб’єкти, правове регулювання // Право України. – 1999. – № 10. – С. 41-45.
125. С. Прилипко Розмежування права соціального забезпечення і трудового права // Право України, 1999. – № 10. – С. 58-61.
126. Юридичні терміни. Тлумачний словник / В.Г. Гончаренко, П.П Андрушко., Т.П. Базова та ін.; за ред. В.Г. Гончаренка. – К.: Либідь, 2003. – 166 с.
127. Ведомости Верховной Рады Украины. – 1993. – № 5. – Ст. 21.
128. Ведомости Верховной Рады Украины. – 2002. – № 4. – Ст. 71.
129. Сирота И.М. Право социального обеспечения в Украине: Учебник. – Изд. пятое, переработанное и дополненное с учетом изменений действующего законодательства. – Х.: «Одиссей», 2005. – 432 с.
130. Стрепко В. Поняття допомог у праві соціального забезпечення // Вісник Львів. ун-ту. Серія юридична. Випуск 36, 2001. – С. 400-403.
131. Урядовий кур’єр від 09.09.1003, № 167.
132. Труд, семья, быт советской женщины / С.В. Полешина, А.А. Брамова, А.А. Азарова и др. – М: Юрид. лит, 1990. – 430 с.
133. Кулачок Л.В. Державна допомога сім’ям з дітьми як форма соціально-правового захисту: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05 / Нац. ун-т. внутр. справ. – Х., 2003. – 19 с.
134. Урядовий кур’єр від 16.01.2007, № 7.
135. ВВР. – 1992. – № 3. – Ст.ст. 10, 11.
136. Вєтухова І.А. Особливості правового регулювання праці жінок, які поєднують роботу з материнством, та його подальше вдосконалення: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05 / Нац. юрид. акад. – Х., 2001. – 20 с.
137. Офіційний вісник України. – 2001. – № 20. – Ст. 852.
138. ВВР України. – 1993. – № 5. – Ст. 21; 2001. – № 9. – Ст. 38; № 20. – Ст. 102; 2002. – № 35. – Ст. 261.
139. Офіційний вісник України. – 2001. – № 49. – Ст. 2216.
140. ВВР. – 2003. – № 49-50. – Ст. 376.
141. Урядовий кур’єр. – 2005. – № 9.
142. Трудовое право України: Підручник / За ред. Н.Б. Болотіної, Г.І. Чанишевої. – 2-ге вид. – К.: Знання, 2001. –
143. Ляхова С.Я. Кримінально-правова охорона трудових прав жінок-матерів // Вісник Львівського ін-ту внутр. справ. – 2004. – № 1. – С. 30-40.
144. ВВР. – 2006. – № 51. – Ст. 519.
145. Зарубіжний та міжнародний досвід регулювання соціально-трудових відносин та соціального захисту населення / Н.М. Бочарова, Л.В. Будьонна, Н.С. Вольська та ін.; За ред. С.В. Мельник; Держ. установа Н.-д. Ін-т соц.-труд. відносин. – Луганськ: ДУНДІ соц.-труд. відносин, 2005. – 177 с.
146. Gesetzestexte ber die Arbeits bedingungen. Evropdische Konmission. – 2002. – S. 73-77.
147. Приходько С. Захист прав працівників при неплатоспроможності роботодавця (за Європейським трудовим правом) // Право України. – 2006. – № 11. – С. 139-143.
148. Практика розгляду судами кримінальних справ про невиплату заробітної плати, стипендій, пенсій чи інших установлених законом виплат // Вісник Верховного Суду України, 2006, № 10.
149. Праця і зарплата. – 1998. - № 15.
150. Лазор В.В. Проблеми правового регулювання трудових спорів і конфліктів за умов формування ринкових відносин в Україні: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.05 / Східноукр. нац. ун-т – К., 2005. – 40 с.
151. Венедиктов В.С. Проблеми відповідальності в трудовому праві: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.05 / Київ. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 1994. – 28с.