Особливості правового регулювання праці державних службовців :

brief description

З М І С Т

ВСТУП ………………………………………………………………………….…. 3
Розділ 1 СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
1.3. Місце, роль та поняття державної служби ………………………….……. 9
1.4. Проходження державної служби як особливий різновид суспільної організації праці …………………………………………………………………... 20
1.5. Сучасний стан правового регулювання службово-трудових відносин державних службовців …………………………………………………………….30
Розділ 2 ЮРИДИЧНІ ПІДСТАВИ ТА ПОРЯДОК ВИНИКНЕННЯ СЛУЖБОВО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН
2.1. Диференціація правового регулювання в сфері державної служби в Україні ..….55
2.2. Підстави та умови виникнення службово-трудових відносин ………….....72
2.3. Порядок виникнення службово-трудових відносин ………………………. 83
Розділ 3 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОХОДЖЕННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ
3.1. Розвиток службово-трудових відносин в сфері державної служби України …..106
3.2. Дисциплінарна відповідальність державних службовців за невиконання чи неналежне виконання своїх посадових обов’язків ………………………..……121
3.3. Підстави припинення службово-трудових відносин з державними службовцями ……………………………………………………………………...134
ВИСНОВКИ …………………………………………………………….………..157
СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ …..………………………….……170

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Сьогодні, на початку нового тисячоліття, в період переходу до нового етапу державотворчих процесів сама логіка історико-правового та соціально-політичного поступу змушує зі всією серйозністю звернутись до проблем правового регулювання державної служби в Україні. Державна служба в Україні очікує організаційно-управлінських та нормативно-правових реформ. Проте у реформуванні державної служби України криється і потенційна небезпека від реформування: руйнація одних структур обов’язково передбачає період невизначеності, своєрідного хаосу, який передує появі і розвитку нового управління порядку в державі. Запобігти хаотичним, руйнівним елементам, що виникають під час реформування державної служби, покликане нормативно-правове забезпечення й регулювання відповідних організаційно-управлінських процесів та службово-трудових відносин. Нині розвиток правового регулювання державної служби України відстає від потреб і функцій держави. Передусім це стосується визначення місця і ролі державної служби, впорядкування багатьох питань проходження державної служби громадянами України, зокрема порядку виникнення, розвитку й припинення службово-трудових відносин, їх відповідальності за невиконання чи неналежне виконання своїх посадових обов’язків. Багато нормативних актів в сфері державної служби набрали чинності декілька років тому і потребують свого удосконалення, інші питання розвитку службово-трудових відносин ще очікують свого юридичного визначення та врегулювання, деякі нормативні приписи потребують свого скасування. Тому, удосконалення правового регулювання державної служби повинно бути системним і віддзеркалювати в своєму змісті усі сучасні реалії та тенденції, а, інколи, зважаючи на свою випереджаючу функцію, й передбачати майбутнє, слугувати правовим орієнтиром тим чи іншим аспектам побудови демократичного українського суспільства. Така робота має широкомасштабний характер, є кропіткою за своєю сутністю і потребує науково виваженого, аргументованого підходу. Певна частина цієї роботи проведена у даному дисертаційному дослідженні, що й обумовлює актуальність обраної автором теми наукового аналізу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до п. 5.2 Пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 рр., затверджених наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р., п. 5.3 Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 2001-2005 рр., а також планів наукових досліджень науково-дослідної лабораторії з проблем кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України, кафедри трудового, екологічного і аграрного права Національного університету внутрішніх справ. Тема дисертації відповідає пріоритетним завданням навчального процесу по підготовці висококваліфікованих фахівців для органів, служб та підрозділів внутрішніх справ з урахуванням нового рівня вимог щодо нормативно-правового забезпечення службово-трудових відносин державних службовців України.
Мета і задачі дослідження. Мета полягає у всебічному аналізі, розкритті сутності і з’ясуванні особливостей нормативно-правового регулювання умов, підстав та порядку виникнення, розвитку і припинення службово-трудових відносин, в розробці конкретних пропозицій щодо удосконалення відповідного нормативно-правового забезпечення.
У роботі поставлено наступні основні завдання:
- дослідити основний понятійний апарат правового регулювання проходження державної служби громадянами України;
- визначити поняття державної служби, державного службовця, державної посади та службової дисципліни;
- обґрунтувати необхідність в удосконаленні і подальшому розвитку правового регулювання порядку проходження державної служби громадянами України;
- проаналізувати юридичні підстави та порядок виникнення службово-трудових відносин з громадянами України, їх розвиток та припинення в контексті реформування відповідного нормативно-правового забезпечення;
- удосконалити організаційно-правові форми дисциплінарної відповідальності державних службовців за невиконання чи неналежне виконання своїх посадових обов’язків.
Об’єктом дослідження є службово-трудові відносини, які виникають в процесі реалізації громадянами України права на працю в державних органах, установах, підприємствах і організаціях.
Предметом дослідження є нормативно-правове регулювання порядку проходження служби працівниками державних органів, установ, закладів та підприємств.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Як загальнонауковий метод використовується системний підхід, який дозволив окреслити проблемні питання правового регулювання праці державних службовців. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (підрозділ 1.1.), визначені загальні засади правового регулювання проходження служби державної служби (підрозділи 1.2., 2.2., 3.1., 3.3.). Методи класифікації, групування та структурування застосовуються для виділення окремих підстав і порядку виникнення і припинення службово-трудових відносин державних службовців (підрозділи 2.2., 3.3). Документальний аналіз дав можливість виробити пропозиції і методичні рекомендації щодо подальшого розвитку правового регулювання праці державних службовців. (підрозділи 1.3., 2.1.). В процесі дослідження особливостей правового регулювання праці державних службовців також використовувались порівняльно-правовий та історико-правовий методи.
Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали загальнотеоретичні наукові праці, розробки провідних фахівців у галузі трудового права і теорії управління: Авер’янова В.Б., Атаманчука Г.В., Бандурки О.М., Битяка Ю.П., Безсмертного О.К., Болотіної Н.Б., Венедиктова В.С., Голосніченко І.П., Гоца В.Я., Жернакова В.В., Іншина М.І., Комзюка А.Т., Коліушко І.В., Коваля Л.В., Лаврінчук І.П., Лавриненко О.В., Манохіна В.М., Неумивайченко Н.М., Прокопенка В.І., Процевського О.І., Рабіновича П.М., Старілова Ю.М., Цвєткова В.В., Хуторян Н.М., Чанишевої Г.І., Щербіни В.І. та ряду інших авторів. Нормативною основою роботи є Конституція України, міжнародно-правові акти, закони України, а також нормативно-правові акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств України. Дисертант звертався також до актуальної політико-правової публіцистики, на сторінках якої дискутується багато питань правового регулювання праці державних службовців. Емпіричну базу дослідження становлять статистичні та архівні матеріали, які стосуються правового регулювання праці державних службовців в Україні.
Наукова новизна одержаних результатів визначається недостатністю наукових досліджень у галузі трудового права щодо правового регулювання праці державних службовців в Україні. В результаті проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення та висновки, які запропоновано здобувачем особисто. Основні з них такі:
- поглиблено понятійно-категоріальний апарат дослідженої тематики;
- виявлено специфіку правового регулювання праці державних службовців;
- окреслено тенденції диференціації правового регулювання праці державних службовців;
- проаналізовано підстави та умови виникнення службово-трудових відносин;
- з’ясовано особливості виникнення та розвитку службово-трудових відносин;
- виявлено прогалини в правовому регулюванні порядку проходження служби державними службовцями;
- визначено низку чинників підвищення ефективності застосування заходів дисциплінарної відповідальності державних службовців за невиконання чи неналежне виконання ними своїх посадових обов’язків;
- визначено напрямки удосконалення механізму правового регулювання праці державних службовців;
- сформульовано конкретні пропозиції щодо уточнення чинних та розробки нових нормативно-правових актів з метою підвищення ефективності правового регулювання праці державних службовців в Україні.
Практичне значення одержаних результатів, полягає в тому, що викладені в дисертації висновки та пропозиції можуть використовуватись: а) в науково-дослідній роботі - для подальшого опрацювання загальних і спеціальних підстав виникнення, розвитку й припинення службово-трудових відносин; б) у правотворчості – при підготовці змін і пропозицій до чинного законодавства в сфері державної служби України; в) у правозастосуванні - під час втілення приписів нормативно-правових актів в сфері проходження служби державними службовцями у практику конкретних службово-трудових відносин; г) у навчальному процесі – положення та висновки дисертації можуть бути використані в юридичних та інших навчальних закладах при вивченні нормативно-правового забезпечення в сфері виникнення, розвитку і припинення службово-трудових відносин з державними службовцями, їх дисциплінарної відповідальності, а також при розробці науково-практичних посібників і методичних рекомендацій.
Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів, викладених у дисертації. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, всі сформульовані в ньому положення та висновки обґрунтовані на основі особистих досліджень автора.
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки було оприлюднено дисертантом на трьох науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми роботи з персоналом ОВС” (Харків, 1999), “Виховання, соціальне та психологічне забезпечення кадрової політики в органах внутрішніх справ: методи та технології” (Харків, 2000), “Актуальні проблеми управління персоналом ОВС України” (Харків, 2002), а також на засіданнях методологічного семінару науково-дослідної лабораторії з проблем кадрового забезпечення ОВС України Національного університету внутрішніх справ та науковій школі “Проблеми трудового права та проходження служби в ОВС України”.
Публікації. Основні положення та результати дисертації викладені у семи статтях, опублікованих у фахових виданнях.

bibliography

ВИСНОВКИ
Дослідження соціально-правої характеристики державної служби України, найважливіших питань правового регулювання виникнення, розвитку і припинення службово-трудових відносин дозволяє зробити низку наступних теоретично-практичних висновків:
1. Поняття державної служби визначено як таку трудову діяльність спеціально підготовлених посадових осіб державних інституцій, що спрямована на практичне здійснення цілей, функцій і завдань демократичної, правової, соціальної держави;
2. Державна служба уявляє собою комплексний інститут права. Цей інститут складають норми різних галузей національного права, однак пріоритет відданий нормам трудового і адміністративного права України. Відповідно до означеного в межах державної служби слід розрізняти службово-трудові та державно-службові відносини, які виникають в процесі організації і функціонування державної служби. Якщо службово-трудові відносини виникають у зв’язку з укладенням трудового договору чи контракту між громадянином України і державним органом і торкаються в основному встановлення, зміни і припинення умов праці службовців, то сферою дії державно-службових відносин є зовнішні управлінські зв’язки певних державних інституцій з тими чи іншими учасниками суспільних відносин. Звісно, що державно-службові відносини мають вторинний, похідний від службово-трудових відносин характер, оскільки юридичною підставою їх виникнення є трудовий зв’язок державного службовця з державним органом, підприємством, установою чи закладом;
3. Службово-трудові відносини, які виникають внаслідок укладення громадянином трудового договору чи контракту про службу з тим чи іншим державним органом, відносяться до сфери дії трудового права України. У той же час державно-службові відносини є предметом регулювання адміністративного, конституційного, екологічного, кримінального та інших правових галузей. По суті, відносини, в які вступають державні службовці, мають складну структуру і специфічний суб’єктний склад. Як носій владних повноважень, державний службовець може бути суб’єктом трудових і державно-управлінських відносин, що залежить від сфери реалізації означених повноважень. У свою чергу, це обумовлює комплексний характер правового статусу даної категорії працівників, який, за думкою окремих авторів, “інтегрує адміністративно-правовий і трудоправовий статуси”, а правове регулювання останнього уявляє собою типовий випадок перекрученої взаємодії норм різних галузей права в певній сфері діяльності. Складовими частинами правового статусу даної категорії працівників є трудова правосуб’єктність та їх права і обов’язки, набуті після укладення трудового договору (контракту) про службу в тому або іншому державному органі, підприємстві, установі чи закладі;
4. Державна служба опосередковується правом. Сукупність правових норм, які регламентують правовий статус державних службовців, в тому числі умови і порядок проходження державної служби, види заохочень і відповідальності службовців, складає правовий інститут державної служби. До нього входять норми конституційного, адміністративного, міжнародного, цивільного, кримінального, фінансового та інших галузей права. Особливу частину цього правового інституту складають норми трудового права, які регулюють службово-трудові відносини державних службовців з державними органами, підприємствами, установами, закладами. Таким чином, державна служба – комплексний правовий інститут, який регулює діяльність всіх державних службовців і складається з правових норм різних галузей права. Складність інституту державної служби полягає тому, що по-перше, він поєднує в собі підінститути, наприклад, проходження служби, принципів державної служби, відповідність державних службовців;
5. Поняття державного службовця визначено таким чином: “Державний службовець - це громадянин України, що має належну підготовку, який відповідно до укладеного трудового договору займає посаду в державному органі, закладі, підприємстві, установі з метою оплатного виконання державних функцій, завдань, повноважень”;
6. Поняття “державна посада” визначено наступним чином: “Державна посада – це обумовлена структурою і штатним розкладом первинна структурна одиниця державного органу, підприємства, установи, організації, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень і яка визначає службове місце та соціально-трудову роль громадянина України в конкретній державній інституції”;
7. Розгляд загальнотеоретичних питань правового регулювання службово-трудових відносин державних службовців, визначення понять державного службовця, його посади та правового статусу з логічною необхідністю призвели до окреслення низки загальних пропозицій щодо удосконалення нормативно-правового забезпечення в цій сфері. По-перше, слід провести загальну кодифікацію чинного законодавства про державну службу. По-друге, на підставі даної кодифікації виокремити прогалини в існуючому нормативно-правовому забезпеченні службово-трудових відносин державних службовців з державними органами, підприємствами, установами. По-третє, внести зміни та доповнення до конституційно-правового регулювання відносин у сфері державної служби. Конституція має закріпити положення про інститут професійних державних службовців (чинників) як такий, що базується на принципах компетентності, здібності службовців виконувати покладені на них функції, відданості службовому обов’язку і покликанні забезпечувати стабільне публічно-правове управління. По-четверте, провести нормативне розмежування публічно-правових відносин у сфері державної служби та трудових відносин, які виникають у тій же сфері між працедавцем і найманим працівником. По-п’яте, розробити проект і прийняти Закон України “Про основні засади державної служби”. По-шосте, створити правові джерела для окремих груп державних службовців, якими встановлювалися б специфічні положення щодо правового статусу деяких категорій державних службовців. Наприклад, закони про службу в органах внутрішніх справ, в митниці, службі безпеки, а також закони, які визначали б статус працівників вищої школи, вчителів, медичних працівників. По-сьоме, створити окремі нормативні акти, як то: Закон України “Про проходження державної служби”, Закон України “Про відповідальність державних службовців”, Закон України “Про оплату праці державних службовців”, Закон України “Про соціально-правовий захист державних службовців”, Дисциплінарний кодекс державних службовців, Кодекс державної служби України;
8. Такий аналіз диференціації правового регулювання службово-трудових відносин державних службовців дозволяє скласти наступну класифікацію відповідних правових норм: загальні норми та група спеціальних норм, яка охоплює щільно взаємодіючі поміж собою норми-доповнення, норми-винятки і норми-пристосування. Вбачається, що застосування даної уніфікованої класифікації якнайбільшим чином сприятиме усуненню протиріч в правовому регулюванні процесу праці в різних галузях суспільного виробництва, сприятиме встановленню додаткових гарантій та пільг тим чи іншим категоріям найманих працівників. Таким чином, спеціальні норми, які регламентують службово-трудові відносини державних службовців необхідно поділити на дві групи. До першої групи слід віднести правові приписи, які повністю відтворюють загальні норми трудового законодавства (про тривалість робочого дня, порядок надання днів відпочинку, принципи оплати і методи зміцнення дисципліни праці, гарантії та компенсаційні виплати, пільги для жінок). Другу групу повинні скласти норми, що випливають з загальних норм трудового законодавства, але мають певні специфічні особливості щодо характеру і умов праці державних службовців. Ці норми є сенс поділити на такі різновиди: норми-винятки, норми-доповнення та норми-пристосування. До норм-винятків, наприклад, можна віднести правові положення, які встановлюють ті чи інші обмеження, пов’язані з проходженням державної служби. Наприклад, відповідно до ст. 16 Закону України “Про державну службу” державні службовці не можуть “приймати участь у страйках та здійснювати інші дії, які перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу” [62, Ст.490]. Норми-доповнення виступають передусім у ролі норм – супутників загальних правових приписів, закріплених в нормативно-правових актах про працю найманих працівників. Це норми, які, наприклад, встановлюють додаткові пільги чи привілеї для державних службовців. Врешті-решт норми-пристосування – це такі правові приписи, які адаптують загальну норму, зміст загального правила поведінки до певних умов. Приклад такої норми – правові приписи, що регламентують процес розвитку службово-трудових відносин державних службовців в державних органах, підприємствах, установах, організаціях;
9. Слід вважати недоцільним механічне викладення в спеціальних актах загальних правових положень існуючого законодавства про працю, бо це призводить до формування у державних службовців правового нігілізму, культивує пріоритет відомчих наказів, інструкцій, вказівок над нормами закону, призводить до необґрунтованого зниження рівня відповідних правових гарантій. У тих випадках, коли виникає потреба у відтворенні тих чи інших загальних вимог законодавства про працю, потрібно обов’язково посилатись на конкретні норми Кодексу законів про працю України та інших актів трудового законодавства. Спеціальній правотворчості не повинні підлягати питання, які у достатній мірі врегульовані нормами існуючого трудового законодавства;
10. Диференціацію правового регулювання праці державних службовців необхідно проводити у випадках, коли цього вимагає специфіка їх праці, цілі і завдання державної служби та обов’язково в межах, встановлених загальними нормами законодавства про працю. У виключних випадках, якщо умови праці і служби державних службовців внаслідок проведеної диференціації погіршуються, потрібно на рівні спеціальних нормативно-правових актів передбачати додаткові пільги, привілеї та компенсації щодо тієї чи іншої категорії державних службовців;
11. Слід вважати недоліком чинного Закону України “Про державну службу” такий стан речей, коли у четвертому розділі даного нормативного акта під назвою “Проходження державної служби в державних органах та їх апараті” залишаються невизначеними підстави виникнення службово-трудових відносин. Це створює підґрунтя для довільного трактування правозастосовчими суб’єктами тих чи інших обставин та фактів, що виникають в процесі реалізації громадянами України свого конституційного права на працю в державних органах, підприємствах, установах. Тому, логічною буде така позиція щодо удосконалення вищеозначеного закону: його розділ четвертий повинен бути доповнений окремою статтею “Підстави виникнення службово-трудових відносин”, де чітко і вичерпно будуть означеними усі елементи відповідного юридичного фактичного складу;
12. Необхідно визначити і нормативно закріпити на рівні загальних норм трудового права можливість встановлення додаткових вимог щодо осіб працівників окремих категорій. З огляду на це слід у чинному Кодексі законів про працю України передбачити відповідну норму, що вказувала б на допустимість дії спеціальних нормативних положень стосовно регулювання трудових відносин на державній службі, правового статусу державних службовців, в якій, зокрема, зазначити: “Державні службовці вважаються окремою категорією працівників, регулювання праці якої здійснюється спеціальним законодавством з дотриманням основних трудових прав і гарантій”. Можна йти іншим шляхом: загальні вимоги для всього складу державних службовців об’єднати у базовому законі, який регулював би службові відносини усіх їх категорій. Це дозволить уникнути розпорошення основних умов проходження державної служби по окремим нормативним актам та сприятиме визначенню об’єктивних засад їх встановлення. Спеціальні умови, притаманні деяким категоріям державних службовців, доцільно розробити та закріпити в спеціальних нормативних положеннях з тим, щоб урахувати всі особливості відповідного виду (і типу) державно-службових та службово-трудових відносин. Причому запровадження додаткових умов доцільно попередньо узгоджувати з загальними вимогами з метою недопущення появлення колізійних норм. Також, виходячи із положення, що умови доступу до державної служби покликані водночас гарантувати професійну придатність майбутніх державних службовців та обмежити упередженість при їх відборі, важливо законодавчо забезпечити такий порядок прийому на державну службу, характер якого щонайменше не залишав би місця для суб’єктивної оцінки кандидата органом, на який покладено обов’язок здійснення перевірки відповідності претендента на державну службу посаді, на яку він претендує;
13. Такий стан речей, коли, окрім зазначених у законодавстві документів, в процесі вивчення кандидата на зайняття тієї чи іншої посади державної служби від нього вимагаються додаткові документи, не відповідає конституційному принципу законності. Жоден нормативно-правовий акт в сфері державної служби не передбачає надання даних про соціальний стан рідних та близьких, складання анкети чи надання відомостей про колишню професійну діяльність. Тому чинний Закон України “Про державну службу” повинен бути удосконалений шляхом нормативної вказівки у ньому про те, які додаткові, порівняно з Кодексом законів про працю України, документи, дані, відомості надаються кандидатом на посаду державної служби в процесі виникнення службо-трудових відносин. Природно, що ця нормативна вимога має знаходитись саме у названому законі, адже вона зачіпає одне з найважливіших прав людини – право на працю. І, навпаки, розміщення її у підзаконному нормативно-правовому акті послабить гарантії реалізації громадянами даної конституційно визнаної можливості вільно обирати місце і вид застосування розумових та фізичних здібностей до продуктивної праці, невиправдано принизить роль права на працю з поміж інших, аналогічних за своєю значущістю і важливістю для людини, природних прав;
14. Враховуючи важливість наведеного механізму перевірки відомостей про претендента на посаду державної служби для забезпечення гарантій права на недоторканість особистого життя громадян, слід вказати на необхідність його юридичного закріплення в Законі України “Про державну службу”. Законодавче закріплення даного механізму зробить його прозорим, що надасть кандидатам на службу в державні інституції можливість реально захистити свої права і свободи в цій сфері у випадку їх порушення з боку посадових осіб відповідних державних органів;
15. Зміст права державних службовців на просування по службі полягає в наступному. Воно обумовлює обов’язок державного органу чи посадової особи не забезпечити таке право за першим бажанням державного службовця, а сприяти його реалізації у тому випадку, якщо всі умови з боку особистості державного службовця виконані. Кореспондуючий означеному праву обов’язок означає, що державний орган чи посадова особа під час вирішення питання про підвищення по службі повинні виходити з ділових якостей кандидата на просування, його службових досягнень, у тому числі результатів і стажу служби, рівня кваліфікації, не перешкоджати останньому у просуванні по службі в межах державно-службових та фінансових можливостей державного органу. Права вимагати заміщення вищої вакантної державної посади у державного службовця не виникає і у тому випадку, якщо він тривалий час займає одну й ту ж державну посаду. При встановленні відповідності професійних якостей державного службовця посаді державний орган або посадова особа мають право на вибір в процесі прийняття рішень про просування певного службовця по службі. Якщо усі претенденти на заміщення вакантної посади однаково варті на увагу, державному органу (посадовій особі) належить право прийняти рішення щодо просування конкретного державного службовця за своїм розсудом. Однак у всіх випадках вони зобов’язані обґрунтовувати своє рішення з урахуванням професійних якостей кандидатів на просування;
16. Основним нормативним актом, що регулює питання проведення атестації державних службовців, є Положення про порядок проведення атестації державних службовців органів виконавчої влади, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.1996 р. №950. Це Положення може застосовуватись також щодо державних службовців, які працюють в інших органах, установах та організаціях. У зв’язку з цим загальним установленням на практиці може виникнути закономірна суперечність стосовно вибору нормативного акту, яким необхідно керуватись у разі проведення атестації в державній структурі, порядок атестації в якій регулюється окремим нормативним документом. На мою думку, дія спеціального порядку виключає застосування загального або ж іншого нормативного акту з приводу регулювання конкретного виду правовідносин. Тому для уникнення колізій в п.2 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України потрібно встановити правило щодо застосування затвердженого нею Положення про порядок проведення атестації державних службовців органів виконавчої влади в інших органах, установах, організаціях, в яких не встановлено окремого порядку її проведення;
17. Важливою умовою просування по службі державного службовця у відповідній сфері службово-трудової діяльності є дотримання режиму державної служби, встановленого у регламентах роботи і правилах внутрішнього трудового розпорядку тієї або іншої державної інституції. У зв’язку з тим, що службово-трудова діяльність державних службовців суттєво відрізняється від праці інших працівників суспільного виробництва, бажано було б режим державної служби перших встановлювати не у Правилах внутрішнього трудового розпорядку, як це зроблено щодо працівників недержавних підприємств, установ, організацій, а Правилами службового розпорядку в тих чи інших державних органах. Звісно, що така новела у чинному законодавстві про державну службу більш повно віддзеркалюватиме особливості і специфіку службово-трудової діяльності, а, отже, ефективніше впливатиме на регулювання відповідних службово-трудових відносин службовців та державних органів, підприємств, установ, організацій, як сторін трудового договору чи контракту про службу. Причому, Типові правила службового розпорядку повинні затверджуватись Урядом України. Правила ж службового розпорядку в конкретному державному органі розробляються і приймаються на підставі Типових правил службового розпорядку та затверджуються його керівником, виходячи знову ж таки з особливостей діяльності даного державного органу;
18. Вперше у практику державної служби в України введене поняття і частково врегульовано порядок відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою. Таке рішення може бути прийняте керівником державного органу, в якому працює службовець, якщо невиконання службових обов’язків призвело до людських жертв, заподіяло значної матеріальної чи моральної шкоди громадянинові, державі, підприємству, установі чи об’єднанню громадян. Тривалість відсторонення від виконання повноважень за посадою не повинна перевищувати часу службового розслідування, яке проводиться у строк до двох місяців. Якщо правомірність рішення про відсторонення від виконання повноважень за посадою не підтверджується результатами службового розслідування, то воно скасовується. Особливістю відсторонення є те, що воно відбувається із збереженням заробітної плати відстороненого від посади. Такий зміст мають норми права, зазначені у ст.22 Закону України “Про державну службу”. Разом з тим, слід вказати, що зміст означеної статті набагато б виграв, якщо поряд з існуючими приписами, в ній також були розміщені правила, які відзначали б відповідний процесуальний порядок відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою державної служби. Мова йде, насамперед, про те, яким чином встановлюються підстави відсторонення службовця від посади, які юридичні наслідки випливають для службовця внаслідок відсторонення, якщо правомірність такого рішення згодом підтверджено результатами службового розслідування. Потребує уточнення і термін “невиконання службових обов’язків”, адже зазначені негативні наслідки службово-трудової діяльності державних службовців можуть наступати не лише внаслідок невиконання, але й неналежного виконання службових обов’язків. Повинен бути зазначеним у статті і той факт, що після відсторонення державного службовця у всіх випадках відразу призначається службове розслідування за фактом спеціально визначеного статтею невиконання чи неналежного виконання державним службовцем своїх посадових обов’язків. Вочевидь, що внесення цих пропозицій до ст.22 Закону України “Про державну службу” сприятиме більш надійному захисту службово-правового стану того чи іншого державного службовця, створюватиме реальні умови для більш ефективної реалізації організаційно-юридичного явища “відсторонення від виконання повноважень за посадою”;
19. Поняття службової дисципліни визначити як сукупність нормативно встановлених обов’язків, обмежень, прав, підлягаючих чіткому й усвідомленому виконанню, дотриманню чи реалізації державними службовцями у зв’язку із зайняттям останніми тієї чи іншої посади державної служби України;
20. У ч.1 ст. 14 Закону України “Про державну службу” [61, Ст.490] є таке формулювання – “дисциплінарні стягнення застосовуються до державних службовців … за проступок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює”. Поняття “порочить” та “дискредитує” – оціночні поняття. Тому їх застосування в юридичній техніці, а особливо при складанні норм права, що прямо торкаються прав, свобод та законних інтересів учасників суспільних відносин, м’яко кажучи, небажано. Їх застосування неминуче призводить до можливості суб’єктивістського трактування тієї чи іншої дії або бездії державних службовців посадовими особами правозастосовчих органів. Якщо законодавець і бажає їх застосувати при формуванні нормативних приписів, то обов’язковою складовою даної стадії правотворчого процесу повинно бути тлумачення цих, а рівно й аналогічних, оціночних категорій шляхом, наприклад, визначення їх понять.
21. Важливого практичного значення в сфері державної служби України, за умов побудови демократичної правової держави, набуває питання щодо невиконання державними службовцями наказів, розпоряджень вищестоящих посадових осіб, які своїм змістом суперечать діючому законодавству. Оскільки цей аспект діяльності державних службовців прямо торкається їх дисциплінарної відповідальності, а чинне законодавство, зокрема Кодекс законів про працю України та Закон України “Про державну службу”, його обходить, постільки необхідно ст.14 останнього правового акта доповнити нормативним рішенням даного питання. У якості варіанта пропонуємо наступний зміст даного юридичного рішення: “Якщо державний службовець одержав протизаконний наказ чи розпорядження, він не в праві його виконувати, про що терміново в письмовій формі оповіщає посадову особу, яка видала цей наказ чи розпорядження. У випадку наполягання даної посадової особи на виконанні протизаконного наказу чи розпорядження, державній службовець повинен прийняти заходи щодо повідомлення про цей факт вищестоящій посадовій особі або правоохоронним органам.
Державний службовець у випадку сумніву в правомірності одержаного ним для виконання наказу чи розпорядження зобов’язаний в письмовій формі терміново повідомити про це своєму безпосередньому керівнику, посадовій особі, що видала цей протизаконний акт, та вищестоящий посадовій особі. Якщо вищестояща посадова особа в письмовій формі підтверджує цей наказ чи розпорядження, державний службовець зобов’язаний його виконати. У даному випадку державний службовець звільняється від дисциплінарної і матеріальної відповідальності;
22. Самостійною підставою припинення службово-трудових відносин з державними службовцями державних органів, підприємств, установ, організацій, відповідно з п.2 ст.30 Закону України “Про державну службу”, є “недотримання пов’язаних з проходженням державної служби вимог, передбачених ст.16 даного Закону”. Звернення до ст.16 означеного нормативно-правового акту дозволило з’ясувати наступне: “Державний службовець не має права здійснювати дії, передбачені статтями 1 і 5 Закону України “Про боротьбу з корупцією”. Державні службовці не можуть приймати участь у страйках та здійснювати дії, які перешкоджають нормальному функціонуванню державного органа. Інші обмеження, пов’язані з проходженням державної служби окремими категоріями державних службовців, встановлюються виключно законодавчими актами України”. Аналіз ст.1 Закону України “Про боротьбу з корупцією” засвідчив, що під корупцією розуміється діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг. Наведене поняття корупції є розпливчатим, дозволяє трактувати його надто широко і вільно, що створює передумови порушення прав громадян, працюючих в державних організаціях в процесі відповідної правозастосовчої практики. Так, незрозумілим і невизначеним за обсягом є термін “осіб, уповноважених на виконання функцій держави”; далі, не ясно, що означає термін “протиправне використання наданих їм повноважень”, а також що мається на увазі, коли зазначається “або інших переваг”. Роз’яснення цих аспектів має неабияке значення для гарантій прав, свобод та законних інтересів державних службовців, а тому вони повинні бути чітко висвітлені у ст. 1 Закону України “Про боротьбу з корупцією” .

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Государственное управление: основы теории и организации. Учебник /Под ред. В.А. Козбаненко. – М.: Статут, 2000. – 912с.
2. Колішко І., Петришин О. Основні напрямки реформування законодавства про державну службу //Вісник Академії правових наук України. – 1998. - №4. – С.92 – 112.
3. Государственная служба: теория и организация. Курс лекций /Под общей ред. Е.В. Охотского и В.Г. Игнатова. – Ростов – на – Дону: «Феникс», 1998. – 640с.
4. Неумивайченко Н.М. Особливості виникнення, зміни та припинення трудових правовідносин державних службовців: Автореф. дис… канд.юрид.наук. – Х., 2002. – 20с.
5. Лавринчук І.П. Правовий статус державного службовця як учасника трудових правовідносин: Автореф. дис… канд.юрид.наук. – К., 1999. – 20с.
6. Ключевский В.О. Сочинения в 9 томах. – Т.3.
7. Державна служба: організаційно-правові основи і шляхи розвитку /За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Київський регіональний центр Академії правових наук України, 1999. – 272с.
8. Бахрах Д.Н. Административное право. – М.: Издательство БЕК, 1996. – 368с.
9. Бахрах Д.Н. Административное право: Учебник – М.: Издательство БЕК, 1993. – 344с.
10. Алехин А.П., Козлов Ю.М., Кармолицкий А.А. Административное право Российской Федерации. – ч.2. – М.: Юрист, 1995. – 236с.
11. Манохин В.М. Советская государственная служба. – М.: Юрид. лит., 1966. – 382с.
12. Оболонский А.В. Человек и государственное управление. – М.: Наука, 1987. – 261с.
13. Старилов Ю.Н. Служебное право. Учебник. – М.:. Издательство БЕК, 1996. – 698с.
14. Дубенко С.Д. Державна служба і державні службовці в Україні /За заг. ред. Н.Р. Нижник. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 1999. – 242с.
15. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. – М.: Юрид. лит., 1997. – 428с.
16. Овсянко Д.М. Административное право: Учебное пособие /Под ред. Г.А. Туманова. – М.: Юрист, 1999. – 448с.
17. Адміністративне право України /За ред. Ю.П. Битяка. – Харків: Право, 2000. – 520с.
18. Ноздрачёв А.Ф. Государственная служба. – М.: Статут, 1999. – 529с.
19. Воробьев В.А. Советская государственная служба. – Ростов - на - Дону: Изд-во Ростовского ун-та, 1986. – 412с.
20. Пашерстник А.Е. К вопросу о советской государственной службе //Вопросы советского административного права. – М.: АН СССР, 1949. – С.118-131.
21. Коваль Л.В. Адміністративне право. – К.: Основа, 1996. – 208с.
22. Манохин В.М. Советская государственная служба. – М.: Юрид. лит., 1996. 482с.
23. Лазарев Б.М. Государственная служба. – М.: Статут, 1993. – 416с.
24. Державне управління: теорія і практика /За заг. ред. Авер’янова В.Б. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432с.
25. Загальна теорія держави і права /За ред. В.В. Копейчинова. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 581с.
26. Цветков В.В. Совершенствование аппарата государственного управления. – К.: Наукова думка, 1982. – 488с.
27. Советское административное право. – Государственное управление и административное право. – М.: Юрид. лит., 1978. – 564с.
28. Юсупов В.А. Теория административного права. – М.: Юрид. лит., 1985. – 415с.
29. Студеникин С.С. Социалистическая система государственного управления и вопрос о предмете советского административного права. – Москва, Ленинград, 1949. – С.39-48.
30. Пашерстник А.Е. К вопросу о советской государственной службе //Вопросы советского административного права. – Москва, Ленинград, 1949. – С.122 – 134.
31. Временные правила о службе в государственных учреждениях и предприятиях //СУ РСФСР. – 1923. - №1. – Ст.8.
32. Постановление ЦИК и СНК СССР от 13 октября 1929 г. «Об основах дисциплинарного законодательства Союза ССР и союзных республик» //СЗ СССР. – 1929. - №71. – Ст.670.
33. Постановление ЦИК и СНК СССР от 15 сентября 1933 г. «Об улучшении использования молодых специалистов» //СЗ СССР. – 1933. - №59. – Ст.356.
34. Постановление СНК СССР от 11 марта 1933 г. «Об упорядочении совместительства // СЗ СССР. – 1933. - №19. – Ст.110.
35. Указ Президиуму Верховного Совета СССР от 10 сентября 1947 г. «О введении персональных званий для руководящих и инженерно-технических работников угольной промышленности и строительства угольных шахт //Ведомости Верховного Совета СССР. – 1947. - №32.
36. Указ Президиума Верховного Совета СССР от 16 сентября 1943 г. «Об установлении классных чинов для прокурорско-следственных работников в органах прокуратуры» //Ведомости Верховного Совета СССР. – 1943. - №39.
37. Положение о прохождении службы руководящими и ответственными работниками финансовых и банковых работников //О введении персональных званий для руководящих и ответственных работников в финансовых и банковских органах. – Москва, 1948.
38. Елистратов А.И. Административное право. – Москва, Ленинград, 1929. – 415с.
39. Аппарат управления социалистического государства. – Ч.2. – М.: Юрид. лит., 1977. – 516с.
40. Курилов В.И. Аттестация и личность работника в советском трудовом праве. – Владивосток, 1983. – 164с.
41. Скобелкин В.Н. Трудовые правоотношения внутри трудового коллектива //Сов. государство и право. – 1989. - №6. – С.31-38.
42. Старилов Ю.Н. Государственная служба в Российской Федерации: направления реформирования и концепция программы специального учебного курса //Государство и право. – 1995. - №1. – С.44-49.
43. Старилов Ю.Н. Институт государственной службы: содержание и структура //Государство и право. – 1996. - №5. – С.19-22.
44. Иванов С.А. Трудовое право переходного периода: некоторые проблемы //Государство и право. – 1949. - №4. – С.55-62.
45. Монохин В.М. Концепция Закона о государственной службе //Советское государство и право. – 1991. – №12. – С.89-95.
46. Бахрах Д.Н. Государственная служба: основные понятия, её составляющие, содержание, принципы //Государство и право. – 1996. - №12. – С.9-12.
47. Воловик В. Про трудоправовий статус державних службовців //Право України. – 1997. - №1. – С.61-65.
48. Лазарев Б.М. Государственная служба. – М.:. Прогресс, 1993. – 118с.
49. Ходжиев С.Х. Правовое регулирование трудовых отношений Федеральных государственных служащих /Автореф. дис… канд. юрид. наук. – М.,- 1997. – 34с.
50. Кривой В.И. Проект Трудового кодекса Республики Беларусь //Государство и право. – 1996. - №6. – С.110-115.
51. Лазарев В.В. Общая теория государства и права. – М.: БЕК, 1994. – 485с.
52. Savillier J. Droit du travail. – L.G.D/ - 1978. – 310p.
53. Saint – Jours Y. Les Relations de travail dans le secteur public. – L.G.D. – 1976. – 410p.
54. Коллэн Ф., Докуа Р., Гутьер П. и др. Трудовое право в капиталистическом государстве. – М.: Прогресс, 1982. – 184с.
55. Алексеев С.С. Структура советского права. – М.: Юрид. лит. 1975. – 415с.
56. Якушев В.С. О понятии правового института // Правоведения. – 1970. - №6. – С.64. – 69.
57. Общая теория государства и права. – Академический курс в 2-х томах /Под ред. М.М. Марченко. – Т.2. Теория права. – М.: «Зерцало», 2000. – 656с.
58. Старилов Ю.Н. Государственная служба в Российской Федерации. – Воронеж, 1996. – 417с.
59. Алексеев С.С. Право и управление в социалистическом обществе (общетеоретические вопросы) //Сов. государство и право. – 1973. - №6. – С.11-16.
60. Петришин О. Державна служба як проблема: теорії держави і права //Вісник Академії правових наук України. – 2000. - №1. – С.21-34.
61. Петришин О. Державна служба в Україні: особливості загальної теорії права //Вісник Академії правових наук України. – 2001. – №2. – С.34-41.
62. Закон України “Про державну службу” //Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №52. – Ст.490.
63. Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. – К.: Основа, 1997. – 428с.
64. Рабінович П.М. Основи загальної теорії держави і права. – К.: Основа, 1995. – 460с.
65. Теория юридического процесса /Под ред. В.М. Горшнева. – Х.: Право, 1995. – 574с.
66. Алехин А.П., Козлов Ю.М. Административное право Российской Федерации. Ч.1. – М.: Юрист, 1994. – 483с.
67. Советское административное право /Под ред. В.М. Манохина. – М.: Юрид. лит., 1977. – 544с.
68. Энциклопедический словарь /Изд. Ф.А. Бронгауз и И.А. Ефрон. – Лейпциг, 1893. – 1225с.
69. Адміністративне право (загальна частина) /Б.П. Битяк, В.В. Зуй. – Харків: Національна юрид. акад. України, 1996. – 158с.
70. Казанцев Н.М. Толковый словарь правового содержания понятий государственной службы. – М.: Статут, 1996. – 425с.
71. Безверхов А. О должностных преступлениях и преступлениях по службе: По проекту УК РФ //Российский юридический журнал. – 1995. - №4. – С.48-54.
72. Бельский К.С. О концепции реформы государственной службы //Государство и право. – 1944. - №4. – С.22-28.
73. Петров Г.И. Основы советского социалистического управления. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1974. – 415с.
74. Бегичев Б.К. Трудовая правосубъектность советских граждан. – М.: Юрид.лит, 1972. – 342с.
75. Иванов С.А., Лившиц Р.З., Орловский Ю.П. Советское трудовое право: вопросы теории. – М.: Наука, 1978. – 366с.
76. Чанышева Г.И., Болотина Н.Б. Трудовое право Украины. – Х.: Одиссей, 1999. – 480с.
77. Симорот З.К. Единство советского законодательства о труде. – К.: Высшая школа, 1988. – 273с.
78. Трудовое право: Учебник. – М.: Статус ЛТД, 1996. – 415с.
79. Трудовое право России: Учебник для вузов /Отв. ред. проф. Р.З. Лившиц и проф. Ю.П. Орловский. – М.: ИНФРА – НОРМА, 1988. – 487с.
80. Керимов Д.А. Философские проблемы права. – М.: Мысль, 1972. – 470с.
81. Голунский С.А., Строгович М.С. Теория государства и права. – М.: Юриздат., 1940. – 415с.
82. Теория государства и права /Под ред. К.А. Моничева. – М.: Юрид. лит., 1965. – 571с.
83. Общая теория советского права /Под ред. С.Н. Братуся и И.С. Самощенко. – М.: Юрид. лит., 1966. – 495с.
84. Кодекс законів про працю України //Право і практика. - 1998. - №7.
85. Комментарий к Кодексу Законов о труде Российской Федерации /Под ред. К.Н. Гусова. – М.: Проспект. – 1996. – 528с.
86. Андреев В.С., Пашков А.С., Смирнов О.В., Смолярчук В.И. Проблемы общей части трудового права //Правоведение. – 1980. - №2. – С.68-73.
87. Пашков А.С. Правовые формы обеспечения производства кадрами в СССР. – М.: Госюриздат, 1961. – 180с.
88. Процевский А.И. Рабочее время и рабочий день по советскому трудовому праву. – М.: Госюриздат, 1963. – 254с.
89. Толкунова В.Н., Гусов К.Н. Трудовое право России. – М.: Юрид. лит., 1995. – 448с.
90. Советское трудовое право /Под ред. А.Д. Зайкина. – М.: Юрид. лит., 1979. – 250с.
91. Советское трудовое право /Под ред. Б.К. Бегичева, А.Д. Зайкина. – М.: Юрид. лит., 1985. – 242с.
92. Советское трудовое право /Под ред. А.С. Пашкова, О.В. Смирнова. - М.: Юрид.лит., 1982. – 364с.
93. Сыроватская Л.А. Трудовые отношения и трудовое право //Государство и право. – 1996. - №7. – С.80-84.
94. Бару Н.И. Унификация и дифференциация норм трудового права //Советское государство и право. – 1971. - №10. – С.46-52.
95. Лавриненко О.В. Исполнительная власть: конкурс при принятии на работу //Бизнес – Информ. – 1996. - №3 (175). – С. 7-10.
96. Трудовое право и научно-технический прогресс /Под ред. Иванова. – М.: Юрид. лит., 1974-563с.
97. Кондратьев Р.И. Сочетание централизованного и локального правового регулирования трудовых отношений. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1977. – 151с.
98. Тарасова В.А. Локальное