ПРЕДМЕТ ПРАВА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ :

brief description

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ...........................................................4
ВСТУП.............................................................................................................5
РОЗДІЛ І. МІСЦЕ І ЗНАЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
В СОЦІАЛЬНІЙ ДЕРЖАВІ
1.1. Створення соціальної держави як умова реалізації
конституційного права на соціальне забезпечення............................................15
1.2. Право на соціальне забезпечення – одне з найважливіших прав людини..29
1.3. Поняття права соціального забезпечення як галузі права та його місце в правовій системі України........................................................................43
1.4. Теоретичні проблеми формування соціально-забезпечувальних відносин. Ознаки, які характеризують їх однорідність.....................................61
1.5. Соціальне забезпечення як основний напрям соціальної
політики.................................................................................................................80
1.6. Сучасний стан та основні напрями розвитку соціального законодавства........................................................................................................96
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ І.......................................................................116
РОЗДІЛ ІІ. ПРЕДМЕТ, МЕТОД І СИСТЕМА ПРАВА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ.
2.1. Сучасні концептуальні підходи до визначення предмета права галузі в умовах реформування соціального забезпечення.........................................123
2.2. Межі та поняття предмета права соціального забезпечення............132
2.3. Розмежування предмета права соціального забезпечення і
предмета суміжних галузей права (трудового, фінансового, адміністративного)..............................................................................................161
2.4. Визначення системи права соціального забезпечення.....................194
2.5. Особливості методу права соціального забезпечення......................205
2.6. Проблеми кодифікації законодавства про соціальне забезпечення..243
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІ.....................................................................269

РОЗДІЛ ІІІ. ОРГАНІЗАЦІЙНО ПРАВОВІ ФОРМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
3.1. Множинність організаційно-правових форм соціального забезпечення як умова для матеріального забезпечення добробуту всіх
членів громадянського демократичного суспільства......................................274
3.2. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування як основна організаційно-правова форма соціального забезпечення........................................................................................................285
3.3. Державне забезпечення.......................................................................304
3.4. Соціальна допомога та соціальна підтримка піклування)...............309
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІІ...................................................................325
ВИСНОВКИ................................................................................................330
ДОДАТКИ...................................................................................................344
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...................................................352
ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Конституційне визнання людини, її прав і свобод найвищою цінністю, проголошення України правовою соціальною державою висувають особливі вимоги до правового регулювання в соціальній сфері, його якості й ефективності.
Соціальне забезпечення має виключне значення для добробуту громадян, працівників, їх сімей і всього суспільства в цілому. Право на соціальне забезпечення посідає важливе місце серед інших соціально-економічних прав людини і є одним із за¬собів досягнення злагоди, сприяє соціальному миру, а також участі в житті суспільства всіх соціальних груп населення. Воно є не¬від’ємною частиною соціальної політики держави та уряду і відіграє суттєву роль у недопущенні зниження рівня життя населення. У демократичних суспільствах із соціально орієнтованою економікою в основі державної політики лежать пріо¬ритети людських цінностей, які визначаються через поняття “добробут людей.” Масштаб і важливість такого завдання, як соціальне забезпечення, потребує су¬часного дослідження і системного аналізу, особливо з огляду на те, що комплексного, всебічного наукового вивчення й узагальнення проблем правового регулювання соціального забезпечення не здійснювалося.
Необхідність дослідження особливостей предмета права соціального забезпечення зумовлюється серед іншого й тим, що в процесі становлення та розвитку законодавства в соціальній сфері розширюється коло суб’єктів, запроваджуються нові форми і види соціального забезпечення, а отже, виникають нові правові поняття і наукові категорії, такі як “трирівнева пенсійна система”, “соціальний захист”, “соціальні ризики”, “страховий стаж”, “організаційно-правова форма соціального забезпечення”, “загальнообов’язкове державне соціальне страхування”, “солідарність та субсидування”, “соціальна підтримка”, “адресна соціальна допомога” тощо.
У житті майже кожної людини інколи виникають такі обставини, які вона не може подолати самостійно, без підтримки і допомоги з боку держави і суспільства. Тому проблема соціального забезпечення людини у похилому віці, у разі хвороби чи каліцтва, безробіття, інвалідності, самотності та в інших випадках, передбачених законодавством, є однією з актуальніших для кожного цивілізованого суспільства, яке будується на принципах загальнолюдської моралі і дбає про своїх непрацездатних членів.
Інтенсивний розвиток законодавства про соціальне забезпечення ставить на порядок денний питання наукового осмислення і обґрунтування системи соціального, пенсійного забезпечення, наповнення новим змістом інституту пенсій, допомог, компенсаційних виплат тощо. При цьому переглядаються не тільки їх види, розміри, коло осіб, які мають на них право, а й джерела фінансування, які повинні бути точно визначені. Процеси, які відбуваються в сучасному житті, у практиці соціального забезпечення, впливають на теоретичні положення науки права соціального забезпечення. Змінюються наукові уявлення про місце галузі права соціального забезпечення в системі права, про її предмет та особливості методу правового регулювання, його механізм та організаційно-правові форми реалізації, правові принципи, коло суб’єктів та інші категорії, що потребує наукового осмислення, систематизації та узагальнення.
Все це робить очевидною актуальність проблематики права соціального забезпечення й зумовлює вибір теми дисертаційного дослідження.
На сучасному етапі виникає необхідність поглибленого аналізу процесів, що відбуваються у сфері права соціального забезпечення, та розробки пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання, яке сприятиме виконанню поставлених державою завдань з підвищення рівня матеріального забезпечення громадян України.
Зв’язок роботи з науковими програмами. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 20.10.2000 р. (протокол №). Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідницьких робіт кафедри трудового права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах державної цільової комплексної програми № 0186.0.070864 “Проблеми удосконалення юридичних гарантій реалізації трудових та соціальних прав в умовах ринкової економіки”, а також державної цільової комплексної програми “Правове забезпечення розвитку соціально-економічних відносин в Україні”.
Мета і основні завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на підґрунті досягнень юридичної та інших наук, аналізу вітчизняного та зарубіжного законодавства, досвіду установ, які здійснюють соціальне забезпечення, міжнародних договорів поглибити систему наукових знань про право соціального забезпечення в сучасних умовах, визначити його місце й роль у юридичній науці та практиці, сформулювати на цій підставі практичні висновки і рекомендації щодо підвищення ефективності правового регулювання соціального забезпечення громадян України і реалізації конституційного права на соціальне забезпечення в соціальній правовій державі, закріпленого в ст.46 Конституції України.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні основні задачі:
 з’ясувати сутність і роль соціальної держави в механізмі реалізації права на соціальне забезпечення;
 визначити місце права на соціальне забезпечення в системі прав і свобод людини та загальні принципи його реалізації в соціальній державі, конкретизувати поняття “право на соціальне забезпечення” та розкрити його сутність в умовах переходу до ринкової економіки;
 здійснити аналіз правового регулювання соціального забезпечення громадян України;
 уточнити зміст поняття „соціальне забезпечення” та його співвідношення з поняттям „соціальний захист”;
– визначити концепцію щодо розвитку соціального законодавства; з’ясувати залежність впливу нормотворчої техніки на визначення змісту нормативних правових актів; визначити напрями систематизації нормативних правових актів у соціальній сфері;
 проаналізувати сучасні процеси, що відбуваються у сфері соціального забезпечення, виявити основні тенденції та визначити їх сутність і запропонувати нове оригінальне бачення предмета права соціального забезпечення і його меж; здійснити аналіз сучасних концептуальних підходів щодо предмета галузі, а також визначити предмет права соціального забезпечення в сучасних умовах;
 з’ясувати співвідношення права соціального забезпечення з трудовим правом, фінансовим правом та адміністративним правом;
 окреслити особливості методу правового регулювання цієї галузі та визначити їх пріоритети;
 охарактеризувати організаційно-правові форми соціального забезпечення, дати їх визначення та висвітлити зв’язок між ними;
 розкрити зміст загальнообов’язкового державного соціального страхування, його особливості та відмінності від цивільно-правового страхування;
 визначити джерела фінансування системи соціального забезпечення;
 дослідити функції права соціального забезпечення в сучасних умовах;
 проаналізувати засади соціального забезпечення та здійснити аналіз принципів права соціального забезпечення;
 на підставі дослідження проблем права соціального забезпечення виробити пропозиції щодо вдосконалення соціального законодавства.
Об’єктом дослідження є правові відносини, що об’єктивно складаються в процесі реалізації конституційного права на соціальне забезпечення.
Предметом дослідження є норми права, що регулюють суспільні відносини у сфері соціального забезпечення громадян України, правовий статус суб’єктів соціально-забезпечувальних відносин, методи нормативно-правового регулювання цих відносин.
Методи дослідження. Для досягнення наукової об’єктивності результатів дослідження застосовано широкий комплекс загальнонаукових і спеціальних методів пізнання правових, соціально-економічних процесів і явищ. Основним серед них є загальнонауковий діалектичний метод, за допомогою якого визначалася сутність соціального забезпечення та його значення для суспільства в сучасних умовах. Вибір і використання конкретних методів дослідження залежали від складності й особливостей окремої досліджуваної проблеми. Зокрема, при аналізі теоретичних праць і визначенні ключових понять роботи застосовувалися категорії і прийоми формальної логіки (поняття, визначення, судження, аналіз, синтез, аналогія, порівняння, узагальнення тощо); структурно-функціональний метод  при визначенні ролі й місця нормотворчої техніки та необхідності систематизації соціального законодавства; порівняльно-правовий – для співставлення норм права вітчизняного законодавства, що закріплюють соціальні права та реалізацію права на соціальне забезпечення, з правовими нормами інших держав; системний – при дослідженні системних зв’язків між нормативними правовими актами та їх приписами, визначенні прозорої та дієвої системи соціального забезпечення, організаційно-правових форм соціального забезпечення, джерел фінансування тощо; формально-догматичний – при аналізі окремих нормативних правових актів та їх приписів стосовно реалізації права на соціальне забезпечення. Також застосовувалися методи семантичного аналізу, тлумачення та порівняння окремих категорій і правових норм, що сприяло виявленню прогалин та інших недоліків у чинному соціальному законодавстві, наданню пропозицій щодо його вдосконалення.
Теоретична основа дисертаційного дослідження ґрунтується на результатах теоретичного дослідження представників вітчизняної і зарубіжної науки різних історичних періодів у галузі теорії права соціального забезпечення, трудового права, конституційного, адміністративного, фінансового права та інших юридичних наук. Зокрема, йдеться про праці: О.Г. Азарової, С.С.Алексєєва, В.С. Андрєєва, В.М. Андріїва, Є. А. Алісова, Є.І. Астрахана, В.А. Ачаркана, М.Й. Бару, К.С. Батигіна, Я.І. Безуглої,
М. Боднарук, Н.Б. Болотіної, Л.А. Бойко, В.С. Венедиктова, М.П. Воронової, Т.З. Герасіміва, В.М. Горшеньова, Л.А. Гречук, І.В. Гущина, Л.К. Гусова, А.Д. Зайкіна, М.Л. Захарова, Р.І. Іванової, А.Є. Козлова, Р.І. Кондратьєва, Л.М. Кулачок, Р.З. Лівшиця, В.Д. Роїк, О.Є. Мачульської, М.І. Панова,
П.Д. Пилипенка, А.С. Піголкіна, С.П. Погребняка, В.І. Прокопенка,
А.І. Процевського, П.М. Рабиновича, В.Г. Ротаня, І.С. Самощенка,
В.М. Сирих, О.В. Сирих, О.В. Смірнова, С.М. Сивак, М.Н. Стаховської,
Б.С. Стичинського, І.М. Сироти, В.А. Тарасової, Є.Г. Тучкової,
В.К. Суботенка, Ю.М. Тодики, Я.М. Фогеля, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишевої, В.Ш. Шайхатдінова, М.Ю. Федорова, І.Б. Усенка, Л.С. Явича, І.Я. Яковюк та інших.
Дисертація в основному має характер теоретичного дослідження.
Емпірична база дослідження. Дослідження здійснювалося на підставі аналізу вітчизняного й зарубіжного законодавства, рішень Конституційного Суду України, практики їх застосування, проектів нормативних правових актів з використанням офіційних та інших періодичних видань, довідкової літератури та статистичних матеріалів
Наукова новизна дисертації. Наукова новизна визначається, передусім, тим, що дана наукова праця є першим в Україні дисертаційним дослідженням загальнотеоретичних аспектів предмета права соціального забезпечення, системи матеріального забезпечення громадян України з визначенням основних напрямів її розбудови для підвищення ефективності реалізації права на соціальне забезпечення.
У результаті проведеного дисертаційного дослідження сформульовано оригінальні наукові положення та висновки, запропоновані особисто здобувачем, які виносяться на захист. Основні з них наступні:
1. Здійснено новий концептуальний підхід до окреслення сфери дії та визначення предмета права соціального забезпечення.
2. Запропоновано новий підхід у визначенні поняття та змісту права соціального забезпечення, його місця в системі права на підставі аналізу співвідношення приватного і публічного права, а також доцільності введення соціального права.
3. Уперше з урахуванням специфіки переходу до ринкової економіки обґрунтовано доцільність виокремлення особливостей методу правового регулювання права соціального забезпечення.
4. Запропоновано авторське бачення визначення організаційно-правових форм соціального забезпечення.
5. З нових позицій розкрито особливості загальнообов’язкового державного соціального страхування як основної організаційно-правової форми соціального забезпечення в ринкових умовах.
6. Запропоновано авторське визначення поняття “соціальна політика”.
7. Зроблено обґрунтований авторський висновок про необхідність при розробці нових законодавчих положень виходити із засад солідарності громадян як членів громадянського суспільства.
8. Надано авторську характеристику соціального ризику як підстави соціального забезпечення.
9. Сформульовано авторський підхід до вирішення завдання щодо проведення правового експерименту в соціальній сфері.
10. Визначено основні напрями стратегії розвитку законодавства про соціальне забезпечення.
11. Одержала подальший розвиток характеристика суб’єктивного права на соціальне забезпечення, визначено його місце в системі соціально-економічних прав людини.
12.Обґрунтовано положення щодо необхідності кодифікації законодавства про соціальне забезпечення.
13. Уточнено поняття “соціальна держава” як підґрунтя для реалізації права на соціальне забезпечення.
14. Системно уточнено поняття “соціальне забезпечення” та його співвідношення з поняттям “соціальний захист”.
15. Набуло подальшого розвитку положення про створення Національного фонду соціального страхування як одного із засобів удосконалення управління та поліпшення соціального забезпечення.
16. Наведено додаткову аргументацію обґрунтування й конкретизації щодо соціального бюджету як гарантії реалізації конституційного права на соціальне забезпечення.
17. Конкретизовано модель структуризації правовідносин у сфері соціального забезпечення.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дисертації, викладені в ній пропозиції і висновки можуть бути використані:
 у науково-дослідних роботах – як підґрунтя для подальшої розробки проблем права соціального забезпечення;
 у правотворчій сфері – для вдосконалення чинного законодавства, а також при розробці проектів нормативно-правових актів з соціального законодавства;
 у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників з курсу “Право соціального забезпечення”, „Пенсійне забезпечення” та під час викладання відповідних навчальних дисциплін, а також у науковій роботі студентів при дослідженні зазначених питань;
 у правовиховній роботі – для підвищення рівня правової культури державних службовців та громадян;
 у правозастосовній сфері – для забезпечення ефективної реалізації норм законодавства, а також діяльності органів, які надають соціальне забезпечення громадянам України.
Особистий внесок. Дисертація є самостійно виконаним, цілісним і завершеним науковим дослідженням нормотворчої техніки як елемента нормотворчої діяльності. Сформульовані в роботі положення й наукові висновки є результатом особистих досліджень та обґрунтувань, зроблених автором на підставі критичного аналізу понад трьохсот наукових, нормативно-правових та інших джерел. У дисертаційному дослідженні окремі питання розглядаються вперше, інші аналізуються по-новому, відповідно до вимог часу, додатково обґрунтовуються.
До особистого внеску здобувача належать положення щодо визначення предмета та особливостей методу права соціального забезпечення, визначення організаційно-правових форм соціального забезпечення, комплексний та всебічний аналіз недоліків законодавства в соціальній сфері і конкретні пропозиції щодо їх подолання.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана й обговорена на кафедрі трудового права. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, розглядалися й обговорювалися на засіданнях кафедри трудового права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Положення дисертації доповідалися й обговорювалися на конференціях: науково-практичній – „Права людини і правова держава” (Харків, 1998); міжнародній практичній – “Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії та практики” (Київ, 1999); науково-методичній – „Проблеми сучасної вищої юридичної освіти” (Харків, 2000); міжнародній конференції „Німецьке та Європейське трудове право” (Харків, 2000); науково-теоретичній – „Проблеми реформування трудового та соціального законодавства України” (Харків, 2002); міжнародній – „Пенсійна реформа в Україні: можливості та перспективи” (Київ, 2002); науково-практичних конференціях: “Державна служба і громадянин: реалізація конституційних прав, свобод та обов’язків” (Харків, 2000), “Актуальні проблеми трудового права в сучасних умовах ринкової економіки”(Харків, 2003), „Кодифікація трудового законодавства України: стан та перспективи” (Запоріжжя, 2004), „Форми соціально-правового захисту працівників у службово-трудових відносинах”(Суми, 2005), “Функції права соціального забезпечення : трудове право України в контексті європейської інтеграції” (Харків, 2006); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми формування правової держави в Україні (до 50-ї річниці Конвенції про захист прав людини та основних свобод)” (Харків, 2000) та на 9-х, 11-х Харківських політологічних читаннях (Харків, 1999, 2001).
Результати дослідження використовувалися автором під час проведення занять з дисциплін “Трудове право” та “Право соціального забезпечення” в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого.
Публікації. Основні теоретичні положення й висновки, сформульовані в дисертаційному дослідженні, знайшли відбиття в сорока трьох публікаціях, зокрема, у тридцяти трьох наукових статтях, опублікованих у наукових фахових періодичних виданнях, затверджених Вищою атестаційною комісією України, десятьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації визначена предметом і логікою дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, п’ятнадцяти підрозділів, висновків, списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації  380 сторінок, із них основного тексту – 360 сторінок. Кількість використаних джерел – 290.

bibliography

ВИСНОВКИ

У результаті здійснення в даній дисертаційній роботі комплексного дослідження й аналізу поняття та місця в правовій системі права соціального забезпечення, його предмета та методу, організаційно-правових форм, а також сучасного стану та перспектив розвитку цієї галузі, проведеного на основі вивчення поглядів науковців та законодавства щодо питань соціального забезпечення, теоретичного осмислення численних наукових праць правників інших галузей права, автором сформульовані наступні висновки та пропозиції.
1. Право на соціальне забезпечення – це визнана Конституцією України, міжнародним співтовари¬ством і гарантована державою Україна можливість людини одержати соціальну допомогу та підтримку для задоволення фізіологічних, соціальних і духовних потреб в обсязі, необхідному для гідного життя у тих ви¬падках, якщо внаслідок впливу соціального ризику громадянин з не залежних від нього причин не має джерел та засобів до існування.
2. Право кожної людини на гідний рівень життя включає наступні елементи: право на реалізацію прав, необхідних для підтримки її гідності і для вільного розвитку особистості в економічній, соціальній і культурній сферах, тобто здійснення всього комплексу соціально-економічних і культурних прав; право на такий життєвий рівень, який необхідний для підтримки здоров’я і добробуту як самої людини, так і її сім’ї, включаючи: право на достатнє харчування; право на достатній одяг; право на достатнє житло; право на медичний догляд; право на необхідне соціальне обслуговування; право на соціальне забезпечення на випадок безробіття, хвороби, інвалідності, у разі втрати годувальника, настання старості або іншого випадку втрати засобів для існування за не залежними від неї обставинами; право на неухильне поліпшення умов життя тощо.
3. Право соціального забезпечення – це система правових норм, встановлених державою та угодами на підставі законодавства, які відбивають соціальну політику держави, спрямовану на правове врегулювання всіх відносин з матеріального забезпечення в певних організаційно-правових формах законодавчо визначених категорій громадян України, які з не залежних від них причин внаслідок настання соціального ризику не можуть забезпечити себе самостійно.
Право соціального забезпечення, як і будь-яка інша самостійна галузь, має власний предмет і метод правового регулювання, власні принципи, правові джерела, організаційно-правові форми здійснення соціального забезпечення, які розкривають специфіку правового регулювання надання соціального забезпечення.
4. Необхідно застосовувати таке беззаперечне досягнення правової науки, як поділ системи права на різні галузі, який дозволяє поглиблено вивчати зміст конкретних правовідносин, визначати права та обов’язки відповідних суб’єктів, концентрувати увагу на вирішенні проблемних питань, удосконалювати правове регулювання та підвищувати рівень гарантій громадян України, у тому числі і в соціальному забезпеченні.
5. Поділ права на публічне і приватне може мати лише методологічне значення щодо вивчення історії розвитку системи права, а також діалектичного зв’язку між приватними та публічними інтересами. Якщо приватне право спрямоване на задоволення потреб окремої людини, забезпечує свободу і приватну ініціативу, то публічне право захищає загальнодержавні інтереси за допомогою владних методів. У де-мократичному суспільстві публічне право не меншою мірою, хоча дещо іншими методами, захищає інтереси людини. Держава повинна регулювати таким чином відносини, щоб це сприяло задоволенню інтересів особи. Слід зазначити, що позиція щодо необхідності відмови від уявлення про право як систему його галузей та інститутів і обмеження цього поняття двома структурними підрозділами – публічним і приватним правом, має певні недоліки. Такий підхід призводить до збіднення вчення про різноманітність предметів, методів, принципів правового регулювання, якими відрізняються одне від одного галузі права, що можуть складатися всередині як приватного, так і публічного права або на їх межі. Крім того, згадана вище позиція суперечить вимогам сьогодення, бо саме нині відбувається бурхливий розвиток права.
6. Необхідно у ст. 46 Конституції України термін „ право на соціальний захист” замінити на наступний – “право на соціальне забезпечення”.
7. Поняття “достатній життєвий рівень” законодавчо не визначено, а також не з’ясовано відмінність достатнього життєвого рівня від прожиткового мінімуму. Достатній життєвий рівень не є усталеним, тому що він змінюється залежно від соціально-економічних та інших чинників. Завдання держави полягає в створенні належних умов для людини, щоб вона могла своєю працею забезпечити гідну матеріальну базу для себе і своєї сім’ї. Рівень життя – багатогранна і складна категорія, що характеризує сукупність реальних соціально-економічних умов життєдіяльності людей, насамперед, у сфері споживання і тому є найважливішою характеристикою соціального процесу. Передумови для підвищення рівня життя населення країни створюються відповідним економічним розвитком, що є ресурсоутворюючим фактором для реалізації соціальних програм. У цьому виявляється тісний взаємозв’язок між економічним зростанням та соціальним процесом.
8. Соціальне забезпечення в сучасному демократичному державно-організованому суспільстві – це сфера поєднання життєво важливих інтересів громадян, яка торкається відносин власності й розподілу, правових прийомів та засобів їх регулювання, соціальної політики держави й соціально-економічних прав людини. Це сфера відбиття таких загальнолюдських цінностей, як рівність, соціальна справедливість, гуманізм, моральні засади громадянського суспільства.
9. Організація соціального забезпечення має бути побудованою на таких принципах: а) соціальному забезпеченні в повному обсязі, яке поширюється на громадян, які працюють на підставі трудового договору;
б) поширенні соціального забезпечення членів сімей працівників та непрацездатних осіб; в) поширенні на громадян, які самостійно забезпечують себе роботою, лише тих видів соціального забезпечення, у фінансуванні яких вони беруть участь; г) соціальному забезпеченні у разі техногенної катастрофи, а також у разі, якщо людина з об’єктивних причин не може забезпечити себе самостійно; д) диференційованому підході щодо соціального забезпечення залежно від самого суб’єктів, рівня їх економічної самостійності, працездатності, можливостей самостійно заробляти, а також умов праці, географічно-кліматичних та екологічних факторів;
е) взаємозалежності між результатами праці кожного працюючого і визначенням розмірів пенсій та рівнем медичних послуг при збереженні гарантованого державного мінімуму соціальних послуг тим, хто їх потребує. В умовах ринкової економіки джерелом підвищення добробуту громадян має стати ефективна праця, трудова активність та підприємницька ініціатива, для непрацездатних громадян гарантується матеріальне забезпечення та соціальне обслуговування за рахунок виплат з державного та місцевих бюджетів на рівні не нижче визначених державою соціальних стандартів;
є) розвитку соціального партнерства, участі держави, роботодавців і громадян у фінансуванні соціального забезпечення; ж) визначенні рівня соціальних гарантій на підставі соціальних нормативів. Найважливіші нормативи – рівень прожиткового мінімуму, мінімальні розміри заробітної плати і пенсій, а також розміри соціальної допомоги повинні затверджуватися на законодавчому рівні; з) відповідності рівня соціального забезпечення населення рівню економічного розвитку та фінансових можливостей держави.
10. Необхідно розробити і прийняти Закон України „Про соціальну політику”, в якому має бути закріплено: визначення соціальної політики, принципи її здійснення, мета та завдання, гарантії соціальної політики, механізм реалізації, повноваження суб’єктів соціальної політики, джерела фінансування.
У цьому законі пропонується закріпити таке визначення: соціальна політика – це сукупність правових, організаційних, економічних заходів, організаційно-правових форм діяльності відповідних суб’єктів соціально-політичного життя, спрямованих на формування і задоволення соціальних потреб, що відображають життєво важливі інтереси людини і суспільства, і реалізацію конституційних соціальних прав людини.
Метою соціальної політики є досягнення в суспільстві злагоди, стабільності та соціальної справедливості.
11. Пропонуємо для застосування в Законі України “Про соціальний бюджет” наступне визначення: консолідований соціальний бюджет – це зведений урядом та затверджений Верховною Радою України як законодавчим органом держави баланс витрат на соціальні потреби населення України у формах та видах, встановлених законодавством, а також доходів на їх покриття на наступний бюджетний період. Основні показники соціального бюджету щорічно затверджуються Законом України (Бюджетна резолюція) і є обов’язковими при прийнятті Державного бюджету України. Крім зазначеного, в цьому законі необхідно визначити й закріпити мету та завдання соціального бюджету, його функції і загальні принципи; суб’єктів, які розробляють та відповідають за соціальний бюджет; механізм та строки формування та затвердження соціального бюджету; співвідношення соціального бюджету та Державного бюджету України; соціальні нормативи, показники та параметри, які повинні затверджуватись в Бюджетній резолюції; соціальна квота; джерела фінансування; рівень забезпечення соціальних нормативів.
12. Однією з особливостей соціального за¬безпечення є ідея солідарності. Вона ви¬пливає з почуття взаємної відповідаль¬ності, яке об’єднує громадян як членів суспільства, єднає всі покоління – минулі, теперішнє й майбутні. Солідар¬ність є основою будь-якого суспільства. Людина живе і працює в певному суспільстві, а тому мало на що здатна без його до¬помоги, особливо в тих випадках, коли настає хвороба, старість, самотність, бідність тощо. Людина є соціальною істотою, яка створена, щоб жити в суспільстві, і є частиною єдиного солідар¬ного цілого. Солідарність та за¬гальний добробут єднають суспільство, зміцнюючи довіру людини до людини.
Теперішнє має свої корені в минулому. Будь-яке покоління перебуває в тісному зв’язку з попереднім; від нього отримує певні якості, як фізичні, так і моральні, свій потенціал, досвід, економічне становище, довкілля, свою мову, світогляд, культуру, науку тощо. Теперішнє залишає спадок майбутньому на підставі того, що отримало від минулого. Діти будуть зобов’язані умовами свого існування то¬му моральному і матеріальному спадку, яке їм залишають батьки.
Соціальне законодавство необхідно ре¬формувати з урахуванням солідарних за¬сад. Саме під впливом цієї ідеї в минулому приймались закони щодо соціального забезпечення громадян у разі нещасного випадку на виробництві, професійного захворювання, інвалідності, непрацездатності, старості, безробіття та в інших випадках.
13. Об’єктивною основою для виникнення соціально-забезпечувальних відносин і відмежовування їх від інших суспільних відносин, врегульованих правом, виступають соціальні ризики, через які особа втрачає роботу чи інші засоби для існування з незалежних від неї причин і самостійно не може подолати те скрутне становище, в якому вона опинилась (втрата годувальника, роботи, техногенні катастрофи, тяжке матеріальне становище, самотність тощо).
14. Важливою ознакою соціально-забезпечувальних відносин є неодмінна участь у них держави в особі спеціальних органів: органів соціального захисту, державної служби зайнятості або соціальних фондів. Також для соціально-забезпечувальних відносин характерне використання методу соціального надання послуг, виплат, а також принципу соціальної солідарності при розподілі соціальних коштів
15. З урахуванням наведених у дисертації підходів, поглядів та позицій правників, можемо зробити такі висновки щодо визначення предмета права соціального забезпечення – це система суспільних відносин по задоволенню першочергових і найнеобхідніших потреб тих громадян та їх сімей, які з об’єктивних, визнаних суспільством (державою) поважних причин опинились у складній (здебільшого негативній) життєвій ситуації, шляхом надання їм матеріального забезпечення чи допомоги, в різних організаційно-правових формах.
Під обставинами, які призводять до складної життєвої ситуації (обставинами) слід розуміти: вік, хворобу, часткову або повну втрату працездатності, інвалідність, бідність, безпритульність, малозабезпеченість, самотність, сирітство, тимчасову непрацездатність, смерть годувальника, стихійне лихо, техногенну катастрофу, нещасний випадок на виробництві та професійне захворювання, безробіття та інші визначені на законодавчому рівні обставини. Складна життєва ситуація – це така ситуація, в якій особа опинилася з не залежних від неї обставин і неспроможна їх подолати власними зусиллями або за допомогою тих членів своєї родини, які зобов’язані надати таку допомогу.
16. На нинішньому етапі становлення системи соціального забезпечення України, предметом регулювання норм права соціального забезпечення виступають наступні види суспільних відносин: а) відносини з обов’язкового державного соціального страхування; б) пенсійні відносини, які засновані на засадах обов’язкового соціального страхування, а також відносини з пенсійного забезпечення окремих категорій громадян; в) відносини з приводу забезпечення громадян допомогами; г) відношення з приводу надання громадянам натуральних соціальних послуг, медичної допомоги і лікування; д) відносини з приводу забезпечення громадян компенсаційними виплатами; е) відносини з приводу встановлення юридичних фактів, реалізації і захисту права на той або інший вид соціального забезпечення, тобто відносини процедурного і процесуального характеру.
Кожний з вказаних видів суспільних відносин має складну структуру, оскільки існує чотири фонд із загальнообов’язкового державного соціального страхування, декілька видів пенсій за віком і пенсій за вислугу років, різні види допомог, які фінансуються за рахунок державного бюджету або місцевого бюджету і так далі.
У ринкових умовах все більшого значення набувають відносини із загальнообов’язкового державного соціального страхування, до яких слід віднести: відносини з приводу загальнообов’язкового соціального державного пенсійного страхування; відносини з приводу загальнообов’язкового соціального державного страхування у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю та виплатами, зумовленими народженням та похованням; відносини з приводу загальнообов’язкового соціального медичного страхування; відносини з приводу загальнообов’язкового соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності; відносини з приводу загальнообов’язкового соціального державного страхування від безробіття; відносини з приводу додаткового недержавного пенсійного забезпечення та медичного страхування та обслуговування на засадах соціального партнерства. Ці відносини мають складний суб’єктивний склад (страхувальники, страховики, застраховані особи), також мають складну структуру (по перерахуванню обов’язкових страхових внесків, по управлінню страховими фондами на засадах соціального партнерства, з різноманітних відповідних виплат тощо).
17. Предметом права соціального забезпечення є відносини з матеріального забезпечення (у тому числі пенсіями, різноманітними допомогами, наданням соціальних пільг), соціальному обслуговуванню певної категорії громадян в різних організаційно-правових формах, які мають на меті задоволення найнеобхідніших потреб при настанні визначених законами України соціальних ризиків.
18. На підставі поглядів правників та чинного законодавства України можна зазначити, що особливостями методу правового регулювання права соціального забезпечення є: 1) поєднання централізованого, регіонального та локального регулювання при збереженні централізованого як основного способу і визначення того, що держава і в умовах запровадження загальнообов’язкового державного соціального страхування є основним суб’єктом соціального забезпечення; 2) наявність нормативних та договірних засобів впливу, тобто особливе поєднання імперативних та диспозитивних елементів в правовому регулюванні; 3) специфічність правового статусу суб’єктів правовідносин із соціального забезпечення (наявність у них значних повноважень), а також зумовленість виникнення, зміни і припинення цих правовідносин певними юридичними фактами – подіями (страховими чи соціальними випадками); 4) необхідність волевиявлення громадянина на реалізацію свого права на соціальне забезпечення і рішення відповідного органу про надання громадянину цього права; 5) специфічність правового статусу суб’єктів правовідносин із соціального забезпечення, наявність у них значних повноважень, відсутність субординації і підпорядкування по відношенню один до одного; 6) поєднання різноманітних джерел фінансування соціального забезпечення (за рахунок державного бюджету, обов’язкових страхових внесків, коштів органів місцевого самоврядування, підприємств установ, організацій та інших не заборонених державою джерел.
19. З метою скорочення адміністративних витрат необхідно, щоб управління загальнообов’язковим соціальним страхуванням здійснював єдиний Національний фонд соціального страхування, до складу якого входили б відділення: пенсійного страхування; страхування від безробіття; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, страхування у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю; медичного страхування.
Єдине центральне управління допоможе уникнути громіздкої фінансової структури, сприятиме зменшенню адміністративних витрат, вдосконалити підстави та умови соціального забезпечення, більш чітко відмежовувати організаційно-правові форми соціального забезпечення.
Національний фонд соціального страхування буде брати участь у розробці політики соціального забезпечення на загальнодержавному рівні; узагальнювати, аналізувати всю низку витрат в соціальній сфері, виявляти недоліки щодо соціального забезпечення і вносити відповідні пропозиції; здійснювати облік, збір та акумуляцію обов’язкових страхових внесків та контролювати їх використання.
Керівним органом Національного фонду має бути Правління, кількісний та персональний склад якого затверджується Верховною Радою України. Робочим органом Фонду є Виконавча дирекція, яка формується Правлінням та підзвітна йому.
20. На сучасному етапі склалося теоретичне й практичне підґрунтя для систематизації соціального законодавства. Систематизацію законодавства з питань соціального забезпечення необхідно проводити шляхом кодифікації, результатом якої на основі перегляду чинного законодавства і внесення в нього змін має стати створення нового об’єднаного нормативно-правового акта, який би на основі єдиних принципів регулював зазначену сферу відносин і був розрахований на тривалий час. Таким чином, однією з умов правового забезпечення і впровадження чіткої, логічно послідовної та прозорої системи соціального забезпечення є розробка та прийняття комплексного систематизованого нормативного акта – Кодексу про соціальне забезпечення на¬селення України, який би увібрав найважливіші норми і на найвищому рівні комплексно врегулював усю сукупність відносин у цій сфері.
У Загальній частині зазначеного акта повинні міститися пра¬вові норми щодо сфери дії, предмета регулювання, принципів соціального забезпечення, кола суб’єктів правовідносин, джерел фінансування тощо. В Особливу частину Кодексу необхідно включити норми, які детально регламентуватимуть підстави, порядок і розміри надання громадянам України річних форм та видів соціального забезпечення. Правові норми Особливої частини повинні підрозділятися на інститути, регулюючі окремі види соціальних правовідносин: обов’яз¬кового соціального страхування, пенсійного забезпечення, по надан¬ню медичних послуг, державних допомог, матеріально-побутового забезпечення й обслуговування інвалідів та осіб похилого віку тощо.
Кодифікація законодавства про соціальне забезпечення усуватиме множинність і протиріччя нормативних актів, виданих різного часу з різних питань, значною мірою полегшить користування ними, сприятиме законності і підвищуватиме гарантії реалізації прав громадян України у сфері соціального забезпечення.
21. Узагальнення поглядів правників та аналіз чинного соціального законодавства свідчить, що система соціального забезпечення складається з трьох елементів, які відрізняються колом суб’єктів, джерелами фінансування, умовами та метою забезпечення.
У сучасних умовах відповідно до міжнародно-правових норм та українського законодавства система соціального забезпечення включає такі організаційно-правові форми: 1) соціальне страхування за рахунок обов’язкових страхових внесків до відповідного фонду загальнообов’язкового соціального страхування та добровільних внесків до зазначених фондів або недержавних страхових фондів; 2) державне забезпечення та надання соціальних послуг окремим категоріям громадян за рахунок державного бюджету; 3) соціальна допомога та соціальна підтримка непрацездатних громадян за рахунок державного та місцевих бюджетів.
Чітке визначення організаційно-правових форм є підставою і гарантією реалізації конституційного права на соціальний захист.
22. У різних країнах існують певні розбіжності між тією чи іншою системою обов’язкового соціального страхування, разом з тим можна виділити основні ознаки соціального страхування: соціальне страхування фінансується за рахунок обов’язкових страхових внесків, які солідарно сплачують роботодавці і працівники при можливій участі держави у формі додаткових страхових внесків або дотацій за рахунок загальних податків; обов’язкова участь усіх громадян з деякими винятками; внески акумулюються в спеціальних фондах, за рахунок яких виплачуються допомоги та здійснюється підтримка; за соціальним страхуванням забезпечуються працівники у всіх випадках втрати ними працездатності або у випадку втрати заробітку у разі безробіття; надлишки у фонді обов’язкового соціального страхування, не використані на сплату допомоги, інвестуються для розвитку економіки і одержання додаткового доходу; особисті права на соціальне забезпечення та отримання допомоги (які визначені законодавством) гарантуються наявністю обліку страхових внесків без перевірки доходів або потреби застрахованої особи; розмір внесків і допомоги часто залежить від того, скільки застрахований працівник заробляє або заробляв; страхування від трудового каліцтва, а також професійного захворювання цілком фінансується за рахунок роботодавця при можливій участі держави за рахунок податків; управління системою обов’язкового соціального страхування здійснюється на підставі соціального партнерства; держава надає підвищені соціальні гарантії застрахованим особам у системі соціального страхування.
23. Важливе значення при запровадженні обов’язкового соціального страхування має рівень фахівців, які будуть працювати у зазначеній сфері. На порядок денний стає питання підготовки нового покоління правників, таких як юрист-фінансист, юрист-актуарій тощо. Юрист-актуарій – це фахівець, який використовує правовий, математичний апарат, статистичні і юридичні методи, фінансово-правовий аналіз для оцінки фінансових та правових наслідків від не визначених майбутніх подій. Це дає змогу системам обов’язкового соціального страхування оцінювати свої фінансові зобов’язання, майбутні грошові потоки та необхідні страхові внески.
24. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування є системою заходів із соціального забезпечення громадян за умовами та видами, встановленими законодавством, за рахунок страхових внесків, що сплачуються роботодавцями та громадянами до відповідного фонду загальнообов’язкового соціального страхування.
Страхування забезпечує відповідність між розміром страхових внесків працюючого і рівнем соціального забезпечення, гарантує його надання у разі настання страхових випадків та зменшує фінансове навантаження на державний бюджет.
25. Державне забезпечення – це організаційно-правова форма соціального забезпечення, яка полягає у наданні соціальних виплат та інших соціальних послуг окремим громадянам за рахунок державного бюджету. Зазначена форма має централізований характер, який знаходить свій вираз в тому, що коло осіб, які забезпечуються, а також певні види соціального забезпечення встановлюються виключно законами України, а обсяги фінансування чітко закріплюється щорічно в Державному бюджеті України. Таким чином, усі такі виплати, послуги та суб’єкти визначаються законодавством.
Специфіка кола осіб, які забезпечуються за рахунок бюджетних коштів, полягає в тому, що вона охоплює, по-перше, осіб, які отримують забезпечення у зв’язку з певною суспільно корисною діяльністю (в період якої вони могли і не підлягати загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню) при настанні обставин, які визнаються соціально поважними; по-друге, все населення країни забезпечується певними видами соціального забезпечення без будь-якого зв’язку з працею.
26. Посилення адресності соціальних допомог і вдосконалення механізмів підтримки малозабезпечених верств населення і сімей, які мають дітей – пріоритетні напрями соціальної політики держави. Забезпечення реалізації права малозабезпечених сімей та сімей з дітьми на ефективну державну допомогу є одним із шляхів розв’язання соціальних проблем, підвищення рівня добробуту українських родин та подолання бідності. Ось чому стан фінансування допомоги згідно із зазначеними законами знаходиться в колі постійної уваги уряду, Міністерства праці та соціальної політики України, обласних державних адміністрацій, головного управління праці й соціального захисту населення.
27. Соціальна підтримка (піклування) – це система заходів із матеріального забезпечення за рахунок державного та місцевого бюджетів та інших джерел фінансування громадян, які не набули з різних причин юридичного права на пенсії та інші види допомог, але потребують соціальної допомоги і не можуть самостійно вийти з скрутного становища.
Під скрутним становищем слід розуміти такі обставини, які об’єктивно порушують життєдіяльність особи та які вона не може подолати самостійно.
Соціальна підтримка надається у вигляді матеріальної допомоги, соціального обслуговування та різноманітних пільг.
28. Соціальна підтримка надається найменш захищеним категоріям населення в індивідуальному порядку після перевірки наявності у них засобів для існування. Вид, форма і розмір соціальної підтримки залежать від особливостей кожного окремого випадку.
Надання соціальної підтримки здійснюється на таких засадах: адресність надання; доступність отримання; гуманність при визначенні критеріїв допомоги; цільове використання коштів, передбачених для надання соціальної підтримки; надання соціальної допомоги на підставі встановлених законом соціальних стандартів; безповоротність соціальної підтримки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авер’янов В.Б. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч./ У 2-х т. – Т.1. Загальна частина. – К.: Юрид. думка, 2004.–584с.
2. Азарова Э.Г., Козлов А.Е. Личность и социальное обеспечение в СССР. – М.: Наука, 1983.–190 с.
3. Азімов Ч.Н. Приватне право в системі права // Правова держава України: проблеми перспективи розвитку: Тези доп. та наук. повідомлень республік. наук. конф. 9-11 листоп. – Х.– 1995. – С. 152–153.
4. Александров Н.Г. Основные вопросы советского трудового законодатель-
ства в свете решений ХХ1 съезда КПСС // Трудовое право в свете решений ХХ1 съезда КПСС. – М.– 1960.– 320с.
5. Александровская М.А. Конституции стран Европы.– М.: Луч. – 380с.
6.Алексеев С.С. Общая теория социалистического права. – Свердловск.–1964. – 394с.
7. Алексеев С.С. Структура советского права. – М.: Юрид. лит., 1975.– 264с.
8. Алексеев С.С. Теория государства и права. – М.: Право, 1998 – 560с.
9. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712с.
10. Алексеев С.С. Право на пороге нового тысячелетия: некоторые тенденции мирового правового развития – надежда и драма современной эпохи. – М.: Статут, 2000. – 256с.
11. Алексеев С.С. Восхождение к праву. Поиски и решения. – М.: НОРМА, 2001. – 752 с.
12. Алисов Е.А. Финансовое право Украины: Учеб. пособие. – Х.: Эспада, 2000.–288с.
13. Андреев В.С. Материальное обеспечение граждан в СССР в старости, в случае инвалидности и временной нетрудоспособности (правовые вопросы).– М.: Юрид. лит., 1963. – 162с.
14. Андреев В.С. Социальное обеспечение в СССР. – М.: Юрид. лит., 1971. –256с.
15. Андреев B.C. Право социального обеспечения в СССР: Учеб. – М: Юрид. лит., 1987. – 352с.
16. Андреев В.С. Вопросы теории советского права социального обеспечения. Проблемы трудового права и права социального обеспечения. – М.: АН СССР, Ин-т государства и права, 1975. – 280с.
17. Андреев В.С. Конституционные основы права социального обеспечения // Вопр.теории и практики права социал. обеспечения. – М.: НИИ труда, 1978.– 160с.
18. Андріїв В.М. Місце соціальних прав в системі прав людини: міжнародно-правовий досвід і законодавство України//Захист соціальних та економічних прав людини: міжнародні стандарти і законодавство України: Матеріали наук.-практ. конф. ( Київ, 12 берез. 2004 р.) – К.: КЮІ МВС України, 2004. – Ч.2. – С.7-10. – 212с.
19. Андрусяк Т.Г. Проблема прав людини в працях вчених-правників наукового товариства ім. Т. Шевченка//Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали 11-ї регіональної конф.
20. Антипов В.І., Клименко В.А. Пільги, привілеї, переіваги.– К.: Ніка-Центр, 1996. – 400с.
21. Ануфрієв М.І., Венедиктов В.С., Іншин М.І. Соціально-правовий захист працівників ОВС України: Науково-практ.посіб.–Х.: Ун-т внутр. справ, 2000.– 360 с.
22. Астрахан Е.И. Принципы пенсионного обеспечения рабочих и служащих в СССР. – М.: Юрид. лит., .–180с.
23. Астрахан Е.И. Принципы пенсионного обеспечения. – М.: Госюридат, 1961.
24. Ачаркан В.А. Государственные пенсии.– М.: Юрид. лит., 1967. – 168с.
25. Ачаркан В.А. Государственные пенсии: Автореф. дис…. д-ра. юрид. на-
ук .– М., 1969.–32с.
26. Базилевич В.Д ., Базилевич К.С. Страхова справа..– К.: Знання, 1998. – 216 с.
27. Бару М.И. Охрана трудовой чести по советскому законодательству.– М.: Юрид. лит., 1966. –101с.
28. Батыгин К.С. Советское право социального обеспечения: вопросы теории. – Минск: Наука и техника,1982. – 220с.
29. Батыгин К.С. Развитие основных форм социального обеспечения в свете Конституции СССР// Сов. государство и право.– 1979.– №3. – С.19-25.
30. Батыгин К.С. Ответственность по законодательству о социальном страховании. – М.: Юрид. лит., 1974.– 144с.
31. Бачинін В.А., Журавський В.С., Панов М.І. Філософія права: Підруч. для юрид. спец. вищ. навч. закл. – К.: Видав.Дім „Ін Юре”, 2003. – 472с.
32. Бермічева О.В. Соціальна функція держави в Україні. Дис ... канд. юрид. наук. – Х., 2002.–180с.
33. Биля І.О. Теоретичні основи використання нормотворчої техніки. Автореф...канд. юрид. наук. – Х. – 2004. – 20с.
34. Битяк Ю.П., Богуцкий В.В., Гаращук В.Н. Административное право Украины.: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений юрид. спец. – 2-е изд., перераб. и доп. – Х.: Право, 2003. – 576с.
35. Бірюков І. Предмет і метод приватного права // Право України. – 2002.–№3. – С.34-37.
36. Блауберг И.В., Юдин Е.Г. Становление и сущность системного подхода.– М.: Наука, 1973.– 270с.
37. Бобровник С.В., Багініч О.Л. Система закондавства України: актуальні проблеми та перспективи розвитку. – К. – 1994. – 210с.
38. Бойко М.Д. Право соціального забезпечення України: Навч. посіб.– К.: Олан, 2004. – 312с.

39. Болотіна Н.Б. Деякі питання систематизації соціального законодавства України//Матеріали міжнарод. наук-практ. конф. “Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики” ( жовт., 1999).– К.: Ін-т законодавства Верхов. Ради України, 1999. – С.259-263.
40. Болотіна Н.Б. Право людини на соціальне забезпечення в Україні: проблема термінів і понять// Право України.– 2000.– №4. – С.35-39.
41. Болотіна Н.Б., Чанишева Г.І. Трудове право України: Підруч. – К.: Т-во „Знання” ; КОО “Вища освіта ХХ1 століття”, 2004. – 725с.
42. Бо¬ло¬ті¬на Н. Со¬ці¬а¬ль¬не пра¬во Укра¬ї¬ни: окре¬мі те¬о¬ре¬ти¬ч¬ні про¬бле¬ми фо¬р¬му¬ван¬ня та роз¬ви¬т¬ку // Пра¬во Укра¬ї¬ни. – 2000. – № 12. – С.24-28.
43. Бо¬ло¬ті¬на Н. Со¬ці¬а¬ль¬не за¬ко¬но¬дав¬ст¬во Укра¬ї¬ни. Ге¬н¬де¬р¬на екс¬пе¬р¬ти¬за. – К.:Ло¬гос, 2001.–
44. Болотіна Н.Б. Медичне право України: Зб. нормат.-прав. актів. – К.: Вид. Дім „Ін Юре”, 2001.– 350с.
45. Болотіна Н.Б. Медичне право // Юридична енциклопедія. – К.: Укр. енцикл., 2001.– Т.3. – 640с.
46. Болотіна Н.Б. Пацієнт: поняття, права та обов’язки // Правова держава: Щоріч. наук. пр.– Вип.14.– К.:Ін-т держави і права НАН України, 2003.– С.301-309.
47. Болотіна Н.Б. Право соціального захисту: становлення і розвиток в Україні. – К.: Знання, 2005. – 381 с.
48. Болотіна Н.Б. Предмет права соціального забезпечення України.// Зб. наук.ст. Львів. нац. ун-ту. – Л.: Львів. нац. ун-т, 2002.– С.75-80.
49. Боднарук М.І. Соціальне страхування в Україні: правові аспекти становлення та розвитку. – Чернівці: Рута, 2002. – 247с.
50. Бочаров. М. П. От социальных ценностей к социальному государству.– М.: Луч, 1997. – 218с.
51. Брегеда А.Ю.Основи політології: Навч. посіб. –2-ге вид., перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2000.–312с.
52. Буроменский М.В. Международная защита прав человека (Документы и комментарии). – X.– 1999. – 256с.
53. Венедиктов В.С. Трудовое право Украины: Учеб.пособие для юрид. высш. учеб. заведений. – Х.: Консум, 2004. – 304с.
54. Венедиктов В.С., Іншин М.І. Організаційно-правові засади проходження служби в органах внутрішніх справ України. – Х.: Нац. ун-т внутр. справ, 2004. – 172с.
55. Вигдорчик Н.А. Теория и практика социального страхования. – Вып.1. Теоретические основы социального страхования. –2-е Изд. – Петроград: Книга, 1923. – 151 с.
56. Вигдорчик Н.А. Теория и практика социального страхования. – Вып.6. Статистика профессионального травматизма. –2-е изд. – Петроград: Книга, 1923.– 144 с.
57. Вигдорчик Н.А. Социальное страхование в общедоступном изложении. –М.: Вопр. труда, 1927.– 195 с.
58. Винокуров С. О социальном обеспечении.– М: Вопр. труда, 1920.
59. Витченко А.М. Метод правового регулирования социалистических общественных отношений: Автореферат дис…канд. юрид. наук .– Саратов, 1969. – 21 с.
60. Вишневецкий А. Развитие советского законодательства о социальном страховании.– М.: Гудок, 1923. – 117 с.
61. Волгин Н. А. Социальная политика: Учеб.– М.: Экзамен, 2002. – 384с.
62. Волгин Н.А., Рокитский Б.В. Экономика труда и социальные отношения: Курс ключевых лекций.– М.: РАГС,1988. – 320с.
63. Волгин Н.А., Гриценко Н.Н., Шарков Ф.И. Социальное государство: Учеб. – М.: Издат.-торг. корп. “Дашков и К” , 2003.
64. Воронина М.А. Правовая форма экономических отношений (структура, функции, соответствие) : Дис … канд. юрид. наук.– Х.– 1993.
63. Воронова Л.К., Бекерська Р.А. Фінансове право: навч. посіб. для студ. юрид. вузів та ф-тів. – К.: Вентурі, 1995.
64. Воронова Л.К., Кучерявенко Н.П. Финансовое право: учеб. пособие для юрид. вузов и ф-тов.– Х.: Легас, 2003.
65. Гавлодський В.Д. Інформаційне законодавство України: від інкорпорації до кодифікації // Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики.: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (жовтень, 1999).– К.: Ін-т законодавства Верхов. Ради України, 1999.
66. Гайворонський В. Цивільне законодавство: від „нічого приватного” до „нічого публічного”? // Вісн. Акад. прав. наук України.– 1997.– №4.
67. Галаганов В.П. Российское социальное обеспечение: проблемы и перспективы развития // Государство и право.– 1992.– № 12.
68. Галаганов В.П. Право социального обеспечения. – М.: Академия, 2004. – 416 с.
69. Га¬нь¬ба Б.П. Си¬с¬те¬м¬ний під¬хід та йо¬го за¬сто¬су¬ван¬ня в до¬слі¬джен¬ні Укра¬ї¬ни як де¬мо¬к¬ра¬ти¬ч¬ної, со¬ці¬а¬ль¬ної, пра¬во¬вої дер¬жа¬ви: Ав¬то¬реф. ди¬с¬.¬.¬.¬канд. юрид. на¬ук: 12.00.01/Нац. ун-¬т внутр. справ МВС Укра¬ї¬ни. – Х.– 2001.
70. Герасимів Т.В. Принципи права соціального забезпечення України.– Дрогобич: Відродження, 2002. – 128 с.
71. Генкин Б.М. Экономика и социология труда. – М.: Норма, 1999. – 280 с.
72. Гинцбург Л.Я. Соотношение с