ДЖЕРЕЛА ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ :

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП...............................................................................................................…...3
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ Й СИСТЕМА ДЖЕРЕЛ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ....................................................................................................................…...14
1.1. Поняття джерела трудового права України.....................................................….14
1.2. Система джерел трудового права України.......................................................…28
РОЗДІЛ 2. ВИДИ ДЖЕРЕЛ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ………………....51
2.1. Конституція України – основне джерело трудового права країни…………..51
2.2. Міжнародні акти щодо регулювання праці
та їх місце в системі джерел трудового права України…………………………...64
2.3. Закони України – провідні джерела трудового права………………………...88
2.4. Підзаконні акти в системі джерел трудового права України……………….122
2.5. Юридична природа актів Конституційного Суду України…………………141
2.6. Джерела трудового права на соціально-партнерському рівні………………156
2.7. Локальні нормативно-правові акти
і їх місце в системі джерел трудового права……………….………………….....198
2.8. Судова практика в системі джерел трудового права ……………………….223
2.9. Звичай – одне з джерел трудового права…………………………………….237
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ
ДЖЕРЕЛ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ…………………………………….263
3.1. Єдність і диференціація правового регулювання праці…………………….263
3.2. Прогалини в трудовому праві, причини їх виникнення
і способи усунення..………………………………………………………………296
3.3. Юридичні колізії в трудовому праві, причини їх виникнення і
способи усунення..………………………………...………………………………342
ВИСНОВКИ………………………………………...……………………………..412
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………...425

ВСТУП
Актуальність теми. Визначення Конституцією України побудови демократичної, соціальної, правової держави як базового завдання поставило перед українським суспільством та його політичною елітою нові вимоги і проблеми. Сутність ідеї правової держави – послідовний демократизм, утвердження суверенітету народу як джерела влади, підпорядкування держави суспільству. Така держава характеризується насамперед тим, що обмежує себе чинними правовими нормами, яким зобов’язані підпорядковуватися всі без винятку державні органи, їх посадовці, юридичні й фізичні особи. Однією з її найважливіших ознак є верховенство права. Через нього в суспільному житті, у всіх його сферах та інститутах втілюються високі правові засади, дух права, чим забезпечуються реальність і непорушність прав та свобод громадян, їх стабільне правове становище і правова захищеність.
На сьогодні однією з тих галузей вітчизняного права, що найбільш динамічно розвиваються, є трудове право. Як одне з провідних, воно відіграє визначальну роль у житті суспільства, в соціальних перетвореннях, які відбуваються в Україні. Формування правової держави вимагає завершення розробки Трудового кодексу, інших законів, які мають важливе значення для розвитку демократичних засад у країні, удосконалення чинного трудового законодавства з урахуванням тієї практики, що склалася у процесі цих перетворень. Настав час усунення колізій і прогалин у чинному законодавстві про працю, потребує істотної зміни і практика локальної нормотворчості.
Демократичні зрушення, що відбулися в Україні, прийняття Основного Закону, курс на проведення правової реформи зумовили перегляд традиційних уявлень юридичної науки радянського й сучасного періодів про право та його джерела, у тому числі й джерела трудового права. Згідно зі ст. 8 Конституції України вона має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на її основі й повинні відповідати їй. Це та інші основні її положення не усувають необхідності розкриття правотворчого й системоутворюючого потенціалу Основного Закону у сфері трудового права, виявлення його місця й ролі в системі джерел останнього.
З метою забезпечення виконання країнами – учасницями Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (ратифікована Законом України 17 липня 1997 р.) створено Європейський суд з прав людини. Його юрисдикція поширюється на всі справи, які стосуються тлумачення й застосування цього міжнародного документа і які Високі Договірні Сторони передають йому на розгляд відповідно до ст. 48 Конвенції. Визнання Україною права особи на звернення до Європейського суду зумовило необхідність не тільки вирішення проблем, пов’язаних з виконанням його рішень і використанням їх у національній правозастосовчій практиці, а й визначення умов, за яких ці рішення можуть бути визнані джерелами трудового права.
Реформування трудового законодавства спрямовано на приведення його у відповідність з Конституцією України з урахуванням загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, а також нових соціально-економічних реалій, за яких функціонує сучасний ринок праці. При цьому метою кодифікації трудового законодавства є створення й подальший розвиток стрункої внутрішньо погодженої системи нормативних правових актів, що регулюють трудові й пов’язані з ними відносини.
Важливе значення для розвитку ефективних механізмів регулювання соціально-трудових відносин має вдосконалення системи соціально-партнерських угод і локальних нормативно-правових актів. До цього часу залишаються спірними проблеми визначення поняття “джерела трудового права”, ролі та значення судової практики у формуванні вітчизняного трудового законодавства. Потребуючими нагального і всестороннього вивчення є проблеми прогалин і юридичних колізій у трудовому праві, причини їх виникнення та способи усунення.
Наведене зумовлює актуальність теми дослідження, її важливе теоретичне і практичне значення для подальшого реформування відносин у царині праці відповідно до загальновизнаних принципів та вимог, що ставляться міжнародним співтовариством.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертація виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри трудового права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і відповідає цільовим комплексним програмам “Проблеми удосконалення юридичних гарантій реалізації трудових і соціальних прав в умовах ринкової економіки” на 2001 – 2005 роки та “Правове забезпечення розвитку соціально-економічних та екологічних відносин в Україні” на 2006 – 2010 роки (номер державної реєстрації 0186.0.070864).
Мета й завдання дослідження. Основна мета роботи полягає у з’ясуванні полінормативності регулювання соціально-трудових відносин, комплексному дослідженні джерел трудового права, виявленні їх сутнісних рис та особливостей. Крім того, метою дослідження є виділення багаторівневої структури, яка охоплює всі ланки системи джерел трудового права України, взаємозв’язки між її рівнями й елементами, комплексне дослідження видів джерел трудового права, що дає можливість обґрунтувати теоретичні висновки й виробити науково-практичні рекомендації, спрямовані на вдосконалення правового регламентування праці та правозастосовчої практики для ефективного захисту прав і законних інтересів сторін трудових відносин.
Для досягнення зазначеної мети основна увага була приділена вирішенню наступних завдань:
– узагальнити теоретичні позиції щодо визначення правової природи категорії “джерела трудового права”;
– сформулювати поняття й види джерел трудового права України, обґрунтувати місце цієї правової категорії в системі інших юридичних категорій;
– установити співвідношення системи трудового права і системи джерел трудового права;
– проаналізувати сучасну систему джерел трудового права України, особливості окремих її елементів, з’ясувати їх взаємозв’язки і взаємозалежності;
– розглянути правову природу, значення, роль, функції й особливості законів і підзаконних актів – основних джерел трудового права;
– обґрунтувати правове положення актів міжнародно-правового регулювання праці, дослідити теоретичну, правову і практичну можливість їх застосування;
– внести пропозиції по кодифікації трудового права шляхом прийняття нового Трудового і Трудового процесуального кодексів України, окреслити їх структуру та зміст;
– визначити поняття, значення, роль і функції актів соціального партнерства й локальних нормативних актів, їх місце в системі джерел трудового права за сучасних умов;
– з’ясувати юридичну природу актів Конституційного Суду України, рішень Європейського суду з прав людини, судової практики й вирішити питання щодо можливості їх віднесення до джерел трудового права;
– дати визначення терміна “звичай” у трудовому праві, назвати його властивості, довести можливість його віднесення до джерел трудового права і зробити висновки щодо його співвідношення з нормативно-правовими актами;
– розкрити зміст єдності й диференціації правового регулювання праці в сучасних умовах;
– показати юридичну природу й види прогалин у трудовому праві, назвати підстави для їх відмежування від інших юридичних явищ;
– здійснити аналіз сучасного стану законодавства про працю з точки зору прогалин, зробити висновки щодо шляхів їх попередження й усунення;
– дослідити юридичну природу й види колізій у трудовому праві, вказати підстави для їх відмежування від інших юридичних явищ;
– проаналізувати сучасний стан законодавства про працю з огляду на колізійність правових норм, окреслити шляхи їх попередження й усунення;
– опрацювати й обґрунтувати рекомендації, спрямовані на вдосконалення чинного трудового законодавства України та практики його застосування.
Об’єктом дослідження виступають поняття, юридична природа, система джерел трудового права, їх особливості, закономірності становлення й розвитку, проблеми узгодженості й підпорядкованості юридичних актів, що містять у собі трудові правові норми, шляхи й засоби підвищення ефективності правового регулювання трудових відносин, приведення його у відповідність Конституції України, нормам і стандартам світової спільноти, систематизація (кодифікація й інкорпорація) досліджуваних джерел.
Предметом дослідження є визначення нормативної природи джерел трудового права та їх функціонального призначення в регулюванні трудових та пов’язаних з ними відносин.
Методи дослідження. У підґрунтя методології дослідження покладено комплексний підхід до аналізу джерел трудового права України. Філософсько-методологічною основою дослідження послужили принципи, закони й категорії діалектики. Метод системно-структурного аналізу застосовано при вивченні місця окремих джерел трудового права та їх співвідношення з іншими джерелами; герменевтичний – для з’ясування смислу нормативно-правових актів; порівняльно-правовий – при вивченні зарубіжного законодавства, з’ясуванні можливостей використання міжнародного досвіду регулювання трудових відносин окремими джерелами, побудови системи джерел трудового права в розвинених демократичних країнах; історико-правовий – у процесі звернення до генезису предмета дослідження й аналізу різновидів джерел трудового права в СРСР і за час існування незалежної України. На підставі методу прогнозування опрацьовані рекомендації по вдосконаленню чинного законодавства України. Широкого застосування в роботі знайшли категорії та способи формальної логіки: поняття, визначення, доказ, спростування, судження, аналіз, синтез, аналогія, порівняння, узагальнення тощо. Для дослідження використовувалися й інші традиційні для сучасної юриспруденції методи.
Дисертант прагнув вести дослідження через розгляд проблемних питань, спираючись на принцип верховенства права, що втілюється у верховенстві Конституції, в закріплених нею принципів пріоритету невід’ємних і невідчужуваних прав та свобод людини, а також у пануванні правового закону в системі нормативно-правових актів.
Теоретичну базу роботи становлять наукові праці:
а) учених-трудовиків – М.Г. Александрова, М.Й. Бару, Б.К. Бегічева, В.С. Венедиктова, Л.Я. Гінцбурга, Г.С. Гончарової, В.В. Жернакова, П.І. Жигалкіна, М.І. Іншина, І.Я. Кисельова, Р.І. Кондратьєва, В.Л. Костюка, Л.І. Лазор, В.В. Лазор, А.Р. Мацюка, О.С. Пашкова, П.Д. Пилипенка, В.І. Прокопенка, О.І. Процевського, В.Г. Ротаня, О.В. Смирнова, Л.О. Сироватської, В.М. Толкунової, Є.Б. Хохлова, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишевої, Н.Ф. Чобухи та ін.
б) науковців у галузі загальної теорії держави і права – С.С. Алексєєва, С.Л. Зівса, С.Ф. Кечек’яна, І.І. Лукашука, М.М. Марченко, О.В. Міцкевича, П.М. Рабіновича, Ю.О. Тихомирова, М.В. Цвіка, Л.С. Явича та ін.
Нормативна база роботи – Конституція України, закони України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, міжнародні нормативно-правові акти, у тому числі конвенції й рекомендації Міжнародної організації праці (МОП), правові акти іноземних країн, відомчі нормативно-правові акти, акти соціального партнерства, локальні та інші нормативно-правові акти.
Емпірична база дослідження полягає у використанні результатів узагальнення опублікованої практики Верховного Суду України, Конституційного Суду України, Європейського суду з прав людини, актів соціального партнерства, локальних нормативних актів підприємств Києва, Харкова, Сум та інших міст України, а також судової практики.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що ця дисертація є першим у вітчизняній науці трудового права комплексним монографічним дослідженням джерел цієї галузі права, що ґрунтується на їх діалектичному взаємозв’язку й теоретичному проектуванні їх властивостей на предмет дослідження з позицій сучасного стану правової системи.
У результаті проведеного дослідження сформульовано низку положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем, до найбільш значущих з яких належать:
1. На підставі аналізу викладених у юридичній літературі поглядів і положень законодавства України й зарубіжних держав сформульовано авторське визначення категорії “джерела трудового права”, встановлено її співвідношення з іншими юридичними категоріями.
2. Конкретизовано систему джерел трудового права, виявлені її ознаки й види. Зроблено висновок, що багатоманітність і численність цих джерел зумовлені широким колом суспільних відносин, які становлять предмет цієї галузі права, а також комплексом завдань по забезпеченню ефективного регулювання трудових і пов’язаних з ними відносин.
3. Уперше міжнародні договори в царині регулювання праці класифіковані на ті, що (а) виконуються самостійно і (б) самостійно виконуватися не можуть.
Обґрунтовано позицію, що не всі міжнародні договори мають пріоритет над законами України. Аргументовано, що міжурядові й міжвідомчі міжнародні договори мають підзаконний характер.
4. Уперше розглядається правова природа рішень Європейського суду з прав людини й пояснюється їх подвійний нормативний характер: якщо Суд при вирішенні справи дійде висновку, що певні приписи трудового законодавства України суперечать нормам Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, суди до внесення відповідних змін до національного трудового законодавства в аналогічних ситуаціях повинні керуватися рішенням цього Суду. З’ясовано, що прецедентне право Євросуду утверджує пріоритет названої Конвенції над національними конституціями: цілі цього міжнародного акта можуть бути досягнуті, якщо він буде мати вищу юридичну силу над будь-якою нормою національного закону, у тому числі й над національною Конституцією.
5. Зроблено висновок про необхідність роздільної кодифікації матеріальних і процесуальних трудових правових норм шляхом прийняття нового Трудового і Трудового процесуального кодексів України, запропонована їх структура та зміст.
6. Наголошується й обстоюється необхідність розробки і прийняття Закону України “Про трудові суди”, запропоновано його структуру.
7. Доведено нагальну потребу в розробці і прийнятті закону “Про соціальне партнерство в Україні”, який у концентрованому вигляді відбив би соціальні інтереси, став би головним регулятором суспільних відносин у царині соціального партнерства, гарантом прав та свобод людини і громадянина.
8. Наводиться авторське формулювання соціального партнерства як системи відносин між працівниками, роботодавцями й виконавчою владою в перебігу реалізації їх соціально-економічних прав та інтересів, спрямованої на врахування інтересів працівників і роботодавців шляхом взаємних переговорів і консультацій з метою досягнення компромісу й укладення сторонами угод, колективних договорів і прийняття спільних рішень.
9. Уточнено правову природу, значення, роль, функції й особливості законів і підзаконних актів – основних джерел трудового права
10. Зроблено висновок про віднесення актів Конституційного Суду України – єдиного органу конституційної юстиції – до джерел вітчизняного трудового права, здійснено їх класифікацію.
Уперше доведено можливість перегляду рішень Конституційного Суду України.
Обстоюється необхідність закріплення у Законі “Про Конституційний Суд України” положення, що (а) юридична сила рішення цього Суду щодо визнання акта неконституційним не може бути подолана повторним прийняттям цього ж акта; (б) якщо визнання нормативного акта неконституційним створило прогалини у правовому регулюванні, безпосередньо застосовується Конституція.
11. Уточнено суть, роль, види й місце рішень органів судової влади в системі джерел трудового права.
12. Уперше доведено, що звичай є джерелом трудового права. Запропоновано тлумачення поняття “звичай” як правила поведінки, яке не встановлено нормативно-правовими актами про працю, але є усталеним у сфері трудових і пов’язаних з ними відносин; розкрито зміст звичаєвого права.
13. Наведено перелік основних функцій локального правового регулювання праці, доведено необхідність розширення сфери його застосування. Обґрунтовано потребу в комплексному поєднанні централізованого й локального договірного регламентування трудових відносин. Виявлено тенденції розвитку локальної регламентації праці в сучасних умовах.
14. Запропоновано авторську класифікацію підстав диференціації правового регулювання праці на такі групи: об’єктивні, суб’єктні й соціальні.
15. Уперше сформульовано дефініцію категорії “прогалини у трудовому праві”, дається їх класифікація, окреслено критерії розмежування їх та інших юридичних явищ, виявлені причини появи таких прогалин, визначено способи їх усунення.
16. Уперше наводиться тлумачення категорії “колізії у трудовому праві”, запропоновано їх класифікацію, названі критерії їх відмежування від інших юридичних явищ, виявлені причини виникнення колізій й визначені способи їх усунення.
Практичне значення отриманих результатів. Науково-практична значущість цього дослідження містить декілька аспектів: правотворчий, правозастосовчий, науковий і навчальний. Правотворчий полягає в тому, що висновки, зроблені дисертантом, можуть бути застосовані в законотворчій діяльності по вдосконаленню механізму регулювання трудових відносин; правозастосовчий може бути використано для вдосконалення практики застосування приписів законів, міжнародних договорів, рішень Верховного й Конституційного Судів України, інших джерел трудового права; науковий – у використанні теоретичних висновків, отриманих при дослідженні теми, для відбиття цілісної картини полінормативного регулювання трудових відносин; навчальний – у використанні матеріалів і результатів дисертаційного дослідження як складових частин навчального курсу “Трудове право України”, у підготовці науково-практичних посібників, методичних вказівок.
Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана й обговорена на кафедрі трудового права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Основні її положення доповідалися на міжнародних і регіональних наукових і науково-практичних конференціях: “Конституція України – основа модернізації держави та суспільства” (м. Харків, 2001 р.); “Методологічні проблеми правової науки” (м. Харків, 2002 р.); “Актуальні проблеми науки трудового права в сучасних умовах ринкової економіки” (м. Сімферополь, 2003 р.); “Захист соціальних прав людини і громадянина в Україні: проблеми юридичного забезпечення” (м. Київ, 2003 р.); “Нове законодавство України та питання його застосування” (м. Харків, 2003 р.); “Нові Цивільний та Господарський кодекси України та проблеми їх застосування” (м. Харків, 2003 р.); “Кодифікація трудового законодавства України: стан та перспективи” (м. Запоріжжя, 2004 р.); “Форми соціально-правового захисту працівників у службово-трудових відносинах” (м. Суми, 2005 р.); “Трудове право України в контексті європейської інтеграції” (м. Харків, 2006 р.).
Результати дослідження використовуються автором у процесі викладання навчальної дисципліни “Трудове право України” в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого.
Публікації. За темою дисертації автором опубліковано монографію, 31 статтю у фахових виданнях і тези 9-и наукових доповідей.
Структура дисертації. Відповідно до мети, завдання й предмета дослідження дисертація складається зі вступу, 3-х розділів, які включають 14 підрозділів, висновків і списку використаних джерел (589 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 476 сторінок, з них основного тексту – 424 сторінки.

bibliography

ВИСНОВКИ
У результаті дисертаційного дослідження, проведеного на підставі аналізу поглядів науковців і положень чинного законодавства, сформульовано низку висновків і пропозицій, спрямованих на досягнення поставленої мети – вирішення наукової проблеми – з’ясування полінормативності регулювання соціально-трудових відносин, виділення багаторівневої структури, яка охоплює всі ланки системи джерел трудового права України, взаємозв’язки між її рівнями й елементами, комплексне дослідження видів джерел трудового права, виявлення їх сутнісних рис та особливостей, а також розробка науково-практичних рекомендацій, спрямованих на вдосконалення законодавства та правозастосовчої практики для ефективного захисту прав і законних інтересів сторін трудових відносин. Основні з них такі:
1. Джерела трудового права необхідно досліджувати з 2-х точок зору. Перша означає формальний підхід. При цьому джерелами трудового права вважається весь масив загальновідомих і внутрішньоструктурованих форм установлення й вираження нормотворчими органами загальнообов’язкових правил, які регламентують трудові й пов’язані з ними інші відносини. У той же час приписи права створюються для впровадження їх у суспільні відносини, на регламентування яких вони спрямовані. Отже, джерела трудового права можуть матеріалізуватися в конкретній мережі правовідносин. Із позиції матеріального аспекту досліджувані джерела виявляються в тих відносинах, що становлять предмет трудового права.
2. Системний аналіз джерел трудового права дозволяє (а) ширше показати механізм впливу норм трудового права на суспільні відносини в царині праці; (б) повніше з’ясувати всі юридичні аспекти взаємодії нормотворців; (в) чіткіше встановити внутрішні зв’язки в самому нормативному масиві; (г) виявити взаємозалежність правових реалій і навколишніх соціальних явищ, процесів, на які вони мають вплив.
Ознаки системи джерел трудового права є: 1) зумовленість суспільних відносин, які регулюються цією системою, предметом і методом правового регламентування праці; 2) організаційно-структурна відокремленість усієї системи джерел трудового права, тобто її цілісність; 3) принципова незвідність регулятивних властивостей системи до суми регулятивних особливостей її елементів, тобто неадитивність; 4) численність джерел трудового права як елементів цієї системи; 5) певна самостійність кожного джерела трудового права, що пояснюється сферою впорядкування й компетенцією нормотворця; 6) точно визначене становище кожного джерела трудового права в системі джерел цієї галузі; 7) структурна упорядкованість елементів (джерел) розглядуваної системи, що окреслює їх функціональні взаємозв’язки і взаємозалежності.
3. У сфері регулювання праці існують міжнародні договори, які (а) самостійно виконуються і (б) самостійно виконуватися не можуть. До першої групи держава відносить ті договори, міжнародні зобов’язання за якими вона беззастережно приймає і з моменту набрання чинності готова забезпечити їх виконання; до другої – зобов’язання, виконання яких держава (в силу різних причин) не здатна забезпечити на даний момент. І поки у неї не з’явиться відповідних можливостей, держава не буде приймати відповідні внутрішньодержавні акти.
Міжурядові й міжвідомчі міжнародні договори – це підзаконні правові акти, оскільки вони (а) не повинні входити в суперечність з міждержавними договорами, (б) підкріплені компетенцією відповідних урядів, міністерств і відомств, окресленою національними законами й певними міжнародними договорами, (в) їм належить установлювати права й обов’язки громадян, у тому числі й у царині трудового права, відповідно до вимог законів.
4. Якщо Європейський суд з прав людини при вирішенні справи робить висновок, що певні положення трудового законодавства України суперечать нормативним положенням Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, українським судам до внесення відповідних змін до вітчизняного трудового законодавства в подібних ситуаціях необхідно керуватися цим рішенням Євросуду. Саме такі рішення служать джерелом національного трудового права. Викладена в них вимога щодо інтерпретації норм указаної Конвенції по конкретній справі за своєю правовою природою служить судовим прецедентом і має бути обов’язково врахована судом при прийнятті певного процесуального рішення.
Прецедентне право Євросуду утверджує пріоритет Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини над національними конституціями. Цілі цього акта можуть бути досягнуті, тільки якщо він буде володіти вищою юридичною силою над будь-якою нормою національного закону, у тому числі й над Конституцією. Судом вироблена правова позиція, відповідно до якої санкціонування дій держави конституційними нормами, що суперечать Конвенції, не звільняє державу від обов’язку її дотримання.
5. Домінуючим законодавчим актом, регулюючим трудові та інші пов’язані з ними відносини всіх фізичних осіб, які працюють за трудовим договором, належить стати новому Трудовому кодексу України. Найголовнішим завданням цього правового акта має бути досягнення оптимального поєднання інтересів працівників і роботодавців при забезпеченні належного захисту прав та інтересів перших і збереження ефективного суспільного виробництва. Кодексу належить не стільки проголошувати й фіксувати рівні й нормативи охорони праці, пільги й компенсації, скільки стимулювати розвиток економіки, що допоможе створити належні умови для реального забезпечення названих норм. Прийняття Трудового кодексу сприятиме покращенню регламентації трудових відносин, підвищенню їх гнучкості, розвантаженню роботодавця від економічно невиправданих витрат на забезпечення гарантій і компенсацій працівникам, в результаті чого знизиться можливість розвитку нелегальних трудових відносин, підвищиться реальний рівень захисту прав і законних інтересів працівників.
6. На сьогодні формування предмета, методу і принципів трудового процесуального права знаходиться на завершальній стадії. Основними чинниками зумовлюючими необхідність його існування треба назвати: 1) ускладнення взаємодії між різними ланками громадського й державного механізму вирішення трудових спорів у період побудови правової держави; 2) збільшення кількості й посилення ролі процесуальних норм у сфері захисту трудових прав працівників у зв’язку зі значним зростанням матеріально-правової бази юридичного регулювання на підставі повного оновлення законодавства про працю та його систематизації й кодифікації; 3) об’єктивна загальна тенденція посилення правового захисту суб’єктивних трудових прав працівників у сучасний період; 4) введення порядку розв’язання колективних трудових спорів, який на даний час знаходиться поза сферою дії цивільно-процесуального права.
Предмет трудового процесуального права складають процесуальні, процедурні й організаційні відносини.
Метод трудового процесуального права має наступні особливості: а) значне число суб’єктів правозастосовчої діяльності та неоднорідність їх правової природи; б) виконання одним і тим же органом різних функцій: в одних випадках – основних, в інших – допоміжних; в) складна структура деяких правозастосувачів (приміром, примирні комісії, трудовий арбітраж); г) особливий режим правового регламентування суспільних відносин по вирішенню трудових спорів (використовуючих, як правило, примирні процедури) та ін.
Необхідність існування трудового процесуального права підтверджується й тим, що при вирішенні трудових спорів поряд із загальними використовуються специфічні принципи (посередництво і примирення, взаємне урахування інтересів працівника й роботодавця тощо).
Беручи це та інше до уваги, вважаємо, що необхідною є роздільна кодифікації матеріальних і процесуальних трудових правових норм.
Трудовий процесуальний кодекс має містити 2 частини – Загальну і Особливу. Загальна могла б охоплювати наступні розділи: 1. Загальні положення. 2. Юрисдикція. 3. Виклики і повідомлення. 4. Докази. 5. Витрати, пов’язані з розглядом трудових спорів. 6. Строки. 7. Представництво. До складу Особливої частини треба внести такі розділи (зауважимо, що нумерація розділів по всьому Кодексу має бути наскрізною): 8. Самозахист трудових прав працівників. 9. Нагляд і контроль за дотриманням трудового законодавства. 10. Відповідальність за порушення трудового законодавства. 11. Примирно-третейські процедури вирішення трудових спорів. 12. Органи, що розглядають трудові спори й порядок їх формування. 13. Провадження по індивідуальних трудових спорах. 14. Провадження по колективних трудових спорах. 15. Перегляд рішень по трудових спорах. 16. Процесуальні питання, пов’язані з виконанням рішень по трудових спорах. 17. Заходи процесуального примусу.
Є сенс також розробити закон “Про трудові суди”, у якому необхідно врахувати як уже існуючу в Україні систему судів, так і досвід країн Західної Європи у створенні галузевого правосуддя, де такі суди функціонують.
7. Провідна роль у системі юридичних механізмів захисту прав і свобод людини в сучасному світі належить інституту конституційного контролю. Рішення Конституційного Суду України, якими визнані неконституційними певні правові акти, мають силу нормативно-правового акта. Визнаючи той чи інший правовий акт неконституційним і тим самим скасовуючи його, орган конституційного правосуддя виконує функцію “негативного правотворця”, в той час як нормотворчість правотворця є позитивною.
Рішення Конституційного Суду про офіційне тлумачення будучи допоміжним актом за своєю юридичною силою, розміщується за роз’яснювальним актом у такій послідовності: тлумачення положень Конституції – за Конституцією, тлумачення законів – за законами. Стосовно форми акта органу конституційного правосуддя про офіційне тлумачення в чинному законодавстві має місце колізія. У ч. 2 ст. 150 Основного Закону проголошується, що з цих питань Конституційний Суд ухвалює рішення. У той же час у ст. 62 Закону “Про Конституційний Суд України” йдеться про надання ним висновків у справах з питань офіційного тлумачення Конституції й законів. Принципове значення цієї колізії підсилюється тим, що в Основному Законі йдеться про загальнообов’язковість, остаточність і неоскаржуваність саме рішень, а не рішень і висновків органу конституційної юрисдикції. Цю колізію необхідно в законодавчому порядку обов’язково усунути.
Рішення органу конституційної юрисдикції є прецедентами, але саме конституційного правосуддя. Оскільки останнє здійснюється в рамках конституційного судочинства єдиним судом – Конституційним, то для всіх інших судів ці рішення не є прецедентами, оскільки жоден суд не розглядає аналогічних справ.
У Законі “Про Конституційний Суд України” слід закріпити положення, що (а) юридична сила рішення цього Суду щодо визнання акта неконституційним не може бути подолана повторним прийняттям цього ж акта; (б) якщо визнання нормативного акта неконституційним створило прогалини у правовому регулюванні, безпосередньо застосовується Конституція.
Окремі рішення Конституційного Суду України потребують перегляду. Передусім це стосується рішень, прийнятих із суто політичних причин. Крім того, не може бути визнано правильним положення, за яким орган конституційного правосуддя через відсутність відповідних законоположень і процедур не має легітимної можливості виправити виявлену помилку, зафіксовану в раніше прийнятому судовому акті. Випадків перегляду подібних рішень буде небагато, але цей інститут має існувати в умовах демократичної, правової держави, якою прагне стати Україна. Беручи це до уваги, доцільно Закон “Про Конституційний Суд України” доповнити відповідною статтею. Запропонована її структура та зміст.
8. Соціальне партнерство – це система відносин між працівниками, роботодавцями й виконавчою владою в ході реалізації їх соціально-економічних прав та інтересів, спрямована на врахування інтересів працівників і роботодавців шляхом взаємних переговорів, консультацій тощо для досягнення й укладення сторонами угод, колективних договорів і прийняття спільних рішень.
Важливою є розробка закону “Про соціальне партнерство в Україні”. Він відобразив би всі соціальні інтереси партнерів у сфері праці, став головним регулятором суспільних відносин у цій царині, гарантом прав та свобод людини і громадянина. Стратегія розвитку соціального партнерства повинна ґрунтуватися на таких принципах, як добровільність, рівноправність сторін, уважне й поважне ставлення до позиції партнерів, урахування інтересів всіх учасників переговорів, економічна заінтересованість сторін, які беруть участь у договірних відносинах, обов’язкове виконання домовленостей і правова відповідальність за їх порушення.
Вважаємо за необхідне передбачити в Трудовому кодексі України можливість розширення сфери дії галузевих угод на всіх роботодавців певної галузі за рішенням Міністерства праці та соціальної політики України. Пропозицію про приєднання до цієї угоди належить публікувати в офіційних виданнях. Якщо роботодавець протягом певного часу не направить до Мінпраці мотивовану відмову від приєднання, визнається, що угода на нього поширюється. Це сприятиме уніфікації умов праці і створенню єдиної системи гарантій для працівників конкретної галузі.
9. Локальне регулювання на відміну від законодавчого, має свої особливості: а) здійснюється безпосередньо у сфері праці – на підприємствах, в установах, організаціях; б) відчуває опосередкований вплив держави за допомогою законодавства про працю; в) має підзаконний характер, специфіка якого полягає в розвитку, уточненні й конкретизації положень законодавчих та інших правових актів, прийнятих у встановленому порядку відповідними органами, і не може вступати в суперечність із централізованим регламентуванням; г) ставить своїм завданням упорядкування суспільних відносин, специфічних для конкретного підприємства і не врегульованих (або не цілком урегульованих) централізовано; д) служить формою саморегуляції працівниками й роботодавцем (безпосередньо або опосередковано) питань у сфері праці, що належать до компетенції підприємства; е) здійснюється за участю самих працівників підприємства або їх представницького органу; є) часто виконує роль експериментального регулятора, за допомогою якого перевіряється доцільність того чи іншого варіанту вирішення питання; ж) йому притаманні фактори випереджувального регламентування, яке спрямоване на усунення прогалин у трудовому праві, пошук тотожного варіанту правової регламентації умов праці.
Трудовий кодекс України повинен мати статтю, присвячену локальним нормативно-правовим актам, яка має містити визначення локальних актів, загальні вимоги щодо їх розробки та прийняття, а також співвідношення з іншими нормативними актами.
У зв’язку з тим, що Закон “Про колективні договори і угоди” й КУпАП встановлюють різні межі адміністративної відповідальності за вчинення одних і тих же адміністративних проступків (що, звичайно, порушує принцип законності і створює колізії), необхідно внести до зазначеного Закону зміни, які за своїм змістом відповідали б таким же приписам Кодексу.
10. Переліку інформації, яка може бути потрібною сторонам при ведінні колективних переговорів, українське законодавство не встановлює. Водночас рекомендація МОП №163 “Про сприяння колективним переговорам” (1981 р.) указує на необхідність надання інформації про соціально-економічне становище виробничого підрозділу, у рамках якого ведуться переговори, і підприємства в цілому. В рекомендації МОП №129 “Про зв’язок між адміністрацією і трудящими на підприємстві” (1967 р.) наводиться перелік інформації, яку адміністрація має представляти працівникам або їх представникам. У Трудовому кодексі також треба передбачити відповідну норму для ефективного ведіння колективних переговорів і запобігання можливих зловживань і порушень при використанні інформації.
11. При застосуванні абстрактних законодавчих норм у реальних життєвих обставинах суди змушені тлумачити, деталізувати їх, у результату чого виникають більш конкретні приписи. Цим пояснюється поява нормативних правил судової практики. Серед чинників, що сприяють цьому, вирізняють: подолання судами прогалин і колізій, використання “оціночних” понять та ін.
Судова практика поділяється на поточну, прецедентну й керівну.
12. До нетрадиційних джерел права належить звичай. Сфера його застосування в українському трудовому праві досить обмежена, що зумовлено такою закономірністю: чим досконаліше за всіма параметрами законодавство (у тому числі й з точки зору відсутності прогалин), тим менші роль звичаю і сфера його дії. Дослідження практики свідчить, що звичаї тісно взаємодіють із писаними нормами трудового права, хоча їх наявність не завжди чітко виражена, а то й непомітна. Ті з них, що органічно вписалися у правову реальність, тісно пов’язані з процесом правозастосування. Найчастіше правові звичаї займають проміжне місце – між нормативно-правовими актами про працю і приписами правозастосовчих актів. Пропонується в Трудовому кодексі України передбачити окрему статтю, яку присвятити юридичному звичаю. Запропонована її структура та зміст.
13. Чинний КЗпП України не передбачає смерть працівника або роботодавця – фізичної особи як самостійну підставу припинення трудового договору, що є причиною ускладнень і питань при оформленні припинення останнього. У цій ситуації має місце прогалина у трудовому законодавстві. Законодавець, не вказуючи, як має діяти роботодавець у цьому випадку, свідомо або мимоволі штовхає останнього на протиправну поведінку. З огляду на це ст. 36 КЗпП України слід доповнити пунктом 9, що містив би таку підставу припинення трудового договору, як смерть працівника або роботодавця – фізичної особи.
14. Існує внутрішній нерозривний зв’язок сукупності всіх норм, регламентуючих відносини в царині праці, що говорить про єдність трудового права. Диференціація трудового законодавства – це поділ, розмежування його правових норм на підставі юридично значимих елементів для конкретизації загальних положень законодавства про працю до відповідних категорій працівників. Групи підстав диференціації правового регулювання поділяються на об’єктивні, суб’єктні й соціальні.
Новий Трудовий кодекс України має містити спеціальний розділ про диференціацію трудового законодавства. Необхідно законодавчо закріпити межі застосування норм про винятки, пільги й доповнення, за допомогою яких вона здійснюється. Слід назвати в цьому кодифікованому акті й основні її чинники, що традиційно склалися в трудовому праві, зі вказівкою на можливість їх реалізації як у самому Кодексі, так і в спеціальному законодавстві. Поряд з територіальною диференціацією (за різними підставами) і галузевою можна назвати можливість її проведення також з урахуванням специфіки праці та її організації, відповідального характеру, місця виконання роботи, її тривалості, організаційно-правової форми роботодавця і форми власності на його майно. Є сенс включити в Кодекс також норми про диференціацію за такими підставами, як-то: (а) фізіологічні особливості жіночого організму, (б) соціальна функція материнства жінки, (в) стан працездатності, (г) вік працівника, (д) його сімейний стан. Усі ж інші норми стосовно диференціації можна помістити у спеціальному законодавстві, на що має бути посилання в Кодексі при визначенні загальних засад її проведення з указівкою на рівень нормативно-правових актів, за допомогою яких вона може здійснюватися за тими чи іншим підставами. Що стосується диференціації за суб’єктними особливостями працівників, то належить указати на можливість її проведення тільки відповідно до закону.
15. Прогалини в трудовому праві – це повна або часткова відсутність правового регулювання тієї сфери суспільних відносин, яка об’єктивно вимагає регламентації нормами трудового права України і не може нормально функціонувати без обов’язкових для виконання юридичних норм. Їх можна класифікувати на (а) первинні й подальші, (б) абсолютні й відносні, (в) повні й неповні тощо.
Способи усунення прогалин у трудовому праві – це сукупність спрямованих на їх усунення правозаповнюючих дій компетентних правотворчих органів по прийняттю тих правових норм, яких бракує у трудовому праві, а також дій суб’єктів правозастосовчої діяльності по їх подоланню у процесі використання норм цієї галузі права.
Стадію встановлення прогалин у трудовому праві необхідно поділити на 2 етапи. Перший полягає у визначенні можливості й потреби правового регулювання певних прогальних суспільних відносин, другий треба пов’язати з виявленням наявності (або відсутності) регламентування відповідних суспільних відносин чинними нормами трудового права. Для реалізації завдань першого етапу, необхідно (а) визначити принципову можливість правової регламентації зазначених відносин, а в разі позитивного вирішення цього питання встановити їх галузеву належність, тобто з’ясувати, входять вони чи ні до предмета правового регулювання цієї галузі; (б) встановити необхідність правового регулювання суспільних відносин трудовим правом.
16. У законодавство про відпустки (в КЗпП і Закон України “Про відпустки”) важливо внести зміни з метою введення нового виду відпусток – наукових і визначення умов і порядку їх надання. Їх необхідно надавати без збереження зарплати науковим і науково-педагогічними працівниками для виконання наукової й науково-педагогічної діяльності за кордоном. Тривалість таких відпусток не повинна бути більше 3-х років. На цей період за працівником зберігатиметься місце роботи (посада). Внесення таких змін скоротить відтік за кордон провідних науковців, підвищить їх захищеність і створить належні умови для підвищення наукового потенціалу України та її інтеграції до світового наукового простору.
17. Зіткнення, що виникають у межах трудового права, а також у випадках невідповідності між його нормами й опосередковуваними ними суспільними відносинами, називаються колізіями у трудовому праві. Це явище далеко не однозначне. Колізії можуть впливати на стан нормативно-правового регламентування трудових відносин як негативно, так і позитивно.
Необхідною умовою узгодженості нормативно-правових актів у сфері праці є розробка єдиної концепції перспективного розвитку законодавства про працю, побудованої з огляду на зважене врахування інтересів усіх учасників трудових відносин.
Ознаки механізму вирішення правових колізій у трудовому праві: а) це явище правової дійсності; б) будучи внутрішньо неоднорідним, цей механізм поділяється на окремі елементи; в) його сутність – у впливі на інші явища правової дійсності – юридичні колізії; г) характер впливу останніх може бути двояким – або повне усунення неузгодженостей правових положень, або їх подолання; д) мета цих процесів – досягнення одноваріантності регламентування соціально-трудових відносин.
Механізм вирішення юридичних колізій у трудовому праві можна визначити як сукупність засобів і способів, за допомогою яких забезпечується результативний вплив на неузгодженості нормативно-правових приписів у сфері праці шляхом їх заповнення або подолання з метою досягнення одноваріантності в регулюванні одних і тих же соціально-трудових відносин.
Нормативні колізійні правила, що охоплюють сферу правового регулювання праці, можна поділити на (а) внутрішньогалузеві, мета яких –вирішення колізії норм в самій галузі трудового права; (б) міжгалузеві; (в) міжнародного приватного права щодо регламентування трудових відносин з іноземним елементом на території України або громадян України на території інших країн; (г) спрямовані на подолання зіткнень національного трудового законодавства з правовими приписами, виробленими міжнародним співтовариством.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. – К.: Ін. Юре, 1997. – 48 с.
2. Александров Н.Г. Понятие источника права // Учен. тр. ВИЮН. – М.: Юриздат, 1946. – Вып. 8. – С. 47 – 54.
3. Александров Н.Г. Применение норм советского социалистического права. – М.: Госюриздат, 1958. – 183 с.
4. Александров Н.Г. Советское трудовое право: Учебник. – М.: Госюриздат, 1954. – 383 с.
5. Александров Н.Г. Трудовое правотношение. – М.: Юриздат, 1948. – 336 с.
6. Алексеев С.С. Общая теория права: Учебник: В 2-х т. – Т. 1. – М.: Юрид. лит., 1981. – 359 с.
7. Алексеев С.С. Общая теория права: Учебник: В 2-х т. – Т. 2. – М.: Юрид. лит., 1982. – 360 с.
8. Алексеев С.С. Общая теория социалистического права. Введение. Сущность социалистического права: Учеб. пособ. – Вып. 1. – Свердловск: Свердл. юрид. ин-т, 1964. – 265 с.
9. Алексеев С.С. Общая теория социалистического права: Учеб. пособ. – Свердловск: Средне-Урал. кн. изд-во, 1965. – Вып. 3. – 212 с.
10. Алексеев С.С. Общие теоретические проблемы системы советского права. – М.: Госюриздат, 1961. – 254 с.
11. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
12. Алексеев С.С. Проблемы теории права. Курс лекций: В 2-х т – Т. 2: Нормативные акты применения права. – Свердловск: Свердл. юрид. ин-т, 1972. – 401 с.
13. Алексеев С.С. Структура советского права. – М.: Юрид. лит., 1975. – 264 с.
14. Алексеев С.С. Теория права: Учебник – М.: Изд-во БЕК, 1994. – 224 с.
15. Аматистов Э.М. Международное право и труд: Факторы имплементации международных норм о труде. – М.: Междунар. отношения, 1982. – 272 с.
16. Андреев В.С., Пашков А.С., Смирнов О.В. и др. Проблемы обшей части советского трудового права // Правоведение. – 1980. – №2. – С. 64 – 71.
17. Андреев Ю.Н. Правовое регулирование труда в производственных и сельскохозяйственных кооперативах // Гос-во и право. – 1998. – № 10. – С. 68 – 73.
18. Андріанова В.В. Деякі питання соціального партнерства у сфері соціально-трудових відносин, участь профспілок у його становленні і розвитку та роль у формуванні національного людського капіталу за умов трансформації економічної системи в Україні // Вісн. Акад. праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2002. – №5 (18). – C. 174 – 181.
19. Антонова А.Ю. Основные особенности правового регулирования труда художественно-творческих работников театров: Дис. ... канд. юрид. наук.: 12.00.05. – М., 1976 – 184 с.
20. Антонова Л.И. Локальное правовое регулирование (теоретическое исследование). – Л.: Изд-во ЛГУ, 1985. – 152 с.
21. Архів Ковпаківського районного суду м. Сум 2004 р.: Справа № 2 – 262 / 04.
22. Архів Московського районного суду м. Харків 2003 р.: Справа № 6 – 3826 / 03.
23. Архипова Б.А. Коллективный договор и локальное регулирование труда на государственных социалистических предприятиях: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05 / МГУ. – М., 1971. – 18 с.
24. Ашихмина А.В. Некоторые вопросы применения аналогии при расторжении трудового договора // Роль трудового договора в регулировании общественных отношений: Сб. научн. тр. / Под ред. Е.А Головановой. – Пермь: Изд-во Перм. ун-та, 1983. – С. 61 – 74.
25. Ашихмина А.В. О применении права при пробелах в трудовом законодательстве // Проблемы советского трудового права. – Свердловск: Свердл. юрид. ин-т, 1975. – С. 95 – 98.
26. Бабаев В.К. Советское право как логическая система: Учеб. пособ. – М.: Акад. МВД СССР, 1978. – 211 с.
27. Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации: Учебник для вузов. – 3-е изд., изм. и доп. – М.: Изд. гр. НОРМА – ИНФРА М), 2002. – 800 с.
28. Барский В. Правовая природа судебного конституционного контроля в Украине // Юрид. вестн. – 1998. – №1. – С. 48 – 51.
29. Бару М.И. Коллективный договор: Текст лекций к курсу «Трудовое право» – Х.: Юрид. ин-т, 1973. – 26 с.
30. Бару М.И. О субсидиарном применении норм гражданского права к трудовым правоотношениям // Сов. юстиция. – 1963. – №14. – С. 16 – 21.
31. Бару М.И. Оценочные понятия в трудовом законодательстве // Сов. гос-во и право. – 1970. – № 7. – С. 104 – 108.
32. Бару М.И. Унификация и дифференциация норм трудового права // Сов. гос-во и право. – 1971. – № 10. – С. 45 – 50.
33. Бару М.И. Эргономика и трудовое право // Актуальные проблемы юридической науки на этапе развитого социализма: Крат. тез. докл. и науч. сообщ. респ. науч. конф. – 16 – 18 окт. 1985 г. / Под ред. М.И. Бару. – Х.: Юрид. ин-т, 1985. – С. 47, 48.
34. Бахрах Д.Н. Административное право: Учебник для вузов. – М.: Изд-во БЕК, 1996. – 638 с.
35. Бегичев Б.К. Субъектная дифференциация правового регулирования в советском трудовом праве // Сб. учен. тр. Свердл. юрид. ин-та. – 1964. – Вып. 2. – С. 136 – 144.
36. Бегичев Б.К. Трудовая правоспособность советских граждан. – М.: Юрид. лит., 1972. – 248 с.
37. Безина А.К. Вопросы теории трудового права и судебная практика. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1976. – 176 с.
38. Безина А.К. Судебная практика в механизме правового регулирования трудовых отношений. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1989. – 184 с.
39. Безина А.К. Судебная практика в механизме правового регулирования трудовых отношений рабочих и служащих на этапе развитого социализма: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук. – М., 1979. – 29 с.
40. Бержель Ж.-Л. Общая теория права: Пер. с фр. –М.: Изд-во NОТА ВЕNЕ, 2000 – 576 с.
41. Бланкенагель А. «Детство, отрочество, юность» российского Конституционного Суда. – М.: Изд-во МОНФ, 1996. – 251 c.
42. Боботов С.В., Жигачев И.Ю. Введение в правовую систему США. – М. Наука, 1997. – 333 с.
43. Богдан В.И. Трудовое законодательство России. Историко-правовой анализ. – М.: Ось-89, 2003. – 192 с.
44. Богуславский М.М. Международное частное право: Учебник. – М.: Междунар. отношения, 1989. – 368 с.
45. Богуславский М.М. Международное частное право: Учебник. – М.: Изд-во БЕК, 1997. – 416 с.
46. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. – К.: Вікар, 2004. – 725 с.
47. Боннер А.Т. Применение нормативных актов в гражданском процессе. – М.: Юрид. лит. , 1980 – 159 с.
48. Бочарников М.А. Трудовое законодательство как предмет совместного ведения Федерации и ее субъектов // Рос. право. – 1998. – № 12. – С. 41 – 46.
49. Братусь С.Н. Теоретические вопросы систематизации советского законодательства. – М.: Юрид. лит., 1962. – 319 с.
50. Бугров Л.Ю. Конституционные основы трудового права РФ // Правоведение. – 1997. – №2. – С. 76 – 81.
51. Бугров Л.Ю. Проблемы свободы труда в трудовом праве России. – Пермь: Изд-во Перм. ун-та; Информ.-прав. аг-во ИНПЕА, 1992. –236 с.
52. Бурак В. Єдність правового регулювання і уніфікація в трудовому праві // Вісн. Львів. ун-та: Сер. юридична. – Львів: Львів. держ. ун-т, 2000. – Вип. 35. – C. 316 – 324.
53. Бущенко П.А. До питання про джерела трудового права у світлі Конституції України // Конституція України – основа модернізації держави та суспільства: Матер. наук. конф. / Упорядники Ю.М. Грошевий, М.І. Панов. – Х.: Право, 2001. – C. 466, 467.
54. Буяков А.Ю. Юридические коллизии и способы их устранения: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. – Саратов, 1999. – 227 с.
55. Быстров Г.Е. Источники советского сельскохозяйственного права. – М.: Изд-во МГУ, 1985. – 188 с.
56. Васильев А.М. Теория государства и права: Учебник. – М.: Юрид. лит., 1977. – 485 с.
57. Васьковский Е.В. Руководство к толкованию и применению законов. – М.: Изд-во бр. Башмаковых, 1913. – 152 с.
58. Вельский К.С. О функциях исполнительной власти // Гос-во и право. – 1997. – №3. – С. 14 – 21.
59. Венгеров А.Б. Роль судебной практики в развитии советского права: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / МГУ – М., 1966. – 18 с.
60. Венедиктов В.С. Конспект лекций по трудовому праву Украины: Учеб. пособ. для высш. учеб. завед. – X.: Консум, 1998. – 140 с.
61. Венедиктов В.С. Концептуальні підходи до кодифікації трудового законодавства України // Право і безпека. – 2002. – №2. – C. 9 – 12.
62. Венедиктов В.С. Проблеми науки і практики трудового права України в сучасних умовах ринкової економіки // Актуальні проблеми науки трудового права в сучасних умовах ринкової економіки: Матер. наук.-практ. конф.; 19-20 трав. 2003 р. / За ред. В.С. Венедиктова. – Х.: Нац. ун-т внутр. справ, 2003. – С. 6 – 14.
63. Венедиктов В.С. Трудовое право Украины: Учебник. – Х.: Консум, 2004. – 304 с.
64. Веселова Е. Прошу слова в защиту основ социального партнерства // Хоз-во и право. – 2003. – № 3. – C. 115 – 118.
65. Вєтухова І.А. Єдність і диференціація в правовому регулюванні праці жінок // Конституція – основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України: Тези наук. доп. та повід. учасн. наук. конф. молодих учених (м. Харків, 30 червня 2001). / За ред. М.І. Панова. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2001. – C. 54 – 57.
66. Вєтухова І.А. Особливості правового регулювання праці жінок, які поєднують роботу з материнством, та його подальше вдосконалення: Дис. ... канд. юрид. наук. – Х., 2001 – 191 с.
67. Вінничук В. Активізуючи партнерські дії, посилюємо соціальний захист людини // Бюл. Нац. служби посередництва і примирення. – 2003. – №8. – С. 34 – 36.
68. Витрук Н.В. Конституционное правосудие в России: (1991 – 2001 гг.): очерки теории и практики. – М.: Городец-издат, 2001 – 508 с.
69. Витрук Н.В. Конституционное правосудие: Судебное конституционное право и процесс. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998 – 165 с.
70. Вильнянский С.И. К вопросу об источниках советского права // Пробл. соц. права. –1939. – № 4-5. – С. 63 – 65.
71. Вишневецька С.В. Поняття та деякі дискусійні проблеми системи трудового законодавства // Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України: Тези доп. і наук. повід. наук.-практ. конф. / За ред. Ю.С. Шемшученко – К.: ІДП НАН України, 2001. – С. 31 – 34.
72. Власенко Н.А. Коллизионные нормы в советском праве. – Иркутск: Изд-во Иркут. ун-та, 1984. – 100 с.
73. Володько М.В., Хазін М.А., Чернишова Н.В. Кримінальне право України: Наук. посіб. – К.: Наук. думка, 1995. – 455 с.
74. Волошенюк О.В. Правовий нігілізм у пострадянському суспільстві: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Ун-т внутр. справ МВС України. – Х., 2000. – 15 с.
75. Гаврилов Э. Ответственность работников, разгласивших служебную или коммерческую тайну // Рос. юстиция – 2000. – № 2. – С. 13 – 15.
76. Галаган И.А. Проблема общего юридического процесса в современной правовой науке // Процессуальные нормы и отношения в советском праве: Сб. научн. тр. – Воронеж: Воронеж. гос. ун-т, 1985. – С. 35 – 43.
77. Галузева угода між правлінням Укоопспілки та президією ЦК профспілки працівників споживчої кооперації України на 2003-2004 роки від 25 грудня 2002 р., №412/П-9/р-13 // Вісті Центр. спілки споживч. товариств України. – 2003. – №4. – С. 2 – 9.
78. Гамбаров Ю.С. Курс гражданского права. – Т. 1.: Общ. ч. – СПб.: Тип. М.М. Стасюлевича, 1911. – 796 с.
79. Гегель Г.В.Ф. Философия права: Пер. с нем. Б.Г. Столпера и М.В. Левиной. – М.: Мысль, 1990. – 524 с.
80. Генеральна угода між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об’єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб’єднаннями на 2004-2005 роки // Праця і зарплата. – 2004. – №20 – С. 1 – 7.
81. Генеральна угода між Кабінетом Міністрів України, Конфедерацією роботодавців України та всеукраїнськими профспілками і профоб’єднаннями на 2002-2003 роки // Праця і зарплата. – 2002. – №6 – С. 1 – 5.
82. Гессен В.М. Основы конституционного права. – Пг.: Изд-во юрид. кн. склада «Право», 1918. – 437 с.
83. Гинцбург Л.Я. Социалистическое трудовое правоотношение. – М.: Наука, 1977. – 310 с.
84. Глэдстоун А. Разрешение споров о правах // Сравнительное трудовое право и производственные отношения в промышленных рыночных экономиках. Kluwer Law International. – 1998. – 619 с.
85. Головина С.Ю. Основание и пределы дифференциации трудового права // Правоведение. – 1997. – №8. – С. 83 – 89.
86. Головина С.Ю. Понятийный аппарат трудового права. – Екатеринбург: Изд-во УрГЮА, 1997. – 180 с.
87. Головина С.Ю. Формирование понятийного аппарата трудового права // Гос-во и право. – 1998. – №8. – С. 82 – 89.
88. Голунский С.А., Строгович М.С. Теория государства и права: Учебник – М.: Политиздат, 1940. – 368 с.
89. Гонцов Н.И. Рецензия на работу А.Ф. Нуртдиновой «Коллективно-договорное регулирование трудовых отношений в современной России» // Вестн. Перм. ун-та: Юрид. науки. – Вып. 2. – Пермь, 1999. – С. 261 – 269.
90. Гончарова Г.С. Закон...не дышло: (Трудовое законодательство) // Слобода. – 1999. – №70. – C. 2.
91. Гончарова Г.С. Колективний договір у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації. – Х.: Б.в., 2004. – 200 с.
92. Гончарова Г., Жернаков В. Сфера укладення колективного договору // Право України. – 2000. – №8. – C. 85 – 87.
93. Горбунова Л. Конституційні засади забезпечення законності у нормотворчості // Право України. – 2004. – №7. – С. 15 – 20.
94. Гордон Л.А. На пути к социальному партнерству. Развитие социально-трудовых отношений в современной России. – М.: ИНФРА, 1998. – 219 с.
95. Горшенин К.П. Кодификация законодательства о труде: Теоретические вопросы. – М.: Юрид. лит., 1967. – 224 с.
96. Горшенев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. – М.: Юрид. лит., 1976. – 218 с.
97. Гражданский процесс: Учебник для юрид. высш.