ЄВРОПЕЙСЬКА СОЦІАЛЬНА ХАРТІЯ (ПЕРЕГЛЯНУТА) І ТРУДОВЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ: ПИТАННЯ АДАПТАЦІЇ :

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП
РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ АДАПТАЦІЇ
ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ
ДО ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ХАРТІЇ (ПЕРЕГЛЯНУТОЇ)
1.1.Європейська соціальна хартія – джерело міжнародних стандартів
прав людини ………………………………………………………….
1.2. Класифікація прав людини за Європейською
соціальною хартією (переглянутою)………………………………..
1.3.Поняття та стадії адаптаційної діяльності………………………

РОЗДІЛ II. ПРАВО ЛЮДИНИ НА ПРАЦЮ ТА ГАРАНТІЇ
ЙОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ:ПИТАННЯ АДАПТАЦІЇ
2.1.Право на працю і зайнятість: відповідність законодавства України
положенням Хартії ……………………………………………………
2.2.Соціальний захист підлітків у трудових
правовідносинах …………………………………………………………
2.3.Забезпечення працевлаштування трудящих–мігрантів ……………
2.4.Забезпечення рівних можливостей щодо працевлаштування
без дискримінації за ознакою статі ……………………………………..

РОЗДІЛ III. АДАПТАЦІЯ ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ
ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОЛЕКТИВНИХ ТРУДОВИХ ПРАВ
3.1.Право працівників та роботодавців на свободу
об’єднання: ………………………………………………………………..
3.2.Право працівників і роботодавців на укладення
колективних договорів ……………..……………………………………

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………… ………

ВСТУП

Актуальність теми. Під час вступу до Ради Європи Україна взяла до виконання низку зобов’язань, наведених у Висновку Парламентської асамблеї Ради Європи №190 (1995 р.). До кола зобов’язань входить Європейська соціальна хартія Ради Європи, яку Україна зобов’язалася вивчати, з метою подальшої ратифікації і, разом з тим, проводити політику, відповідно до принципів цієї Хартії. 2 травня 1996 року Україна підписала Європейську соціальну хартію, прийняту Радою Європи у 1961 році, а 7 травня 1999 року було підписано Європейську соціальну хартію (переглянуту), прийняту Радою Європи у 1996 році.
Європейська соціальна хартія є головним документом Ради Європи у сфері забезпечення економічних та соціальних прав людини, необхідність ратифікації якого обумовлена як членством України у цій міжнародній організації, так і намірами України набути членства у Європейському Союзі.
Ратифікація Європейської соціальної хартії згідно постанови Верховної ради України “Про підготовку до ратифікації Верховною Радою України Європейської соціальної хартії” від 5 листопада 1997 року № 620/97–ВР, а також Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу, затвердженої Указом Президента України від 11 червня 1998 року №615/98, вимагає попередньої адаптації національного законодавства до міжнародних стандартів, встановлених у Хартії.
Юридичне забезпечення прав, передбачених Європейською соціальною хартією, має здійснюватися за допомогою декількох галузей національного законодавства. Серед них трудовому законодавству належить пріоритетне місце, адже переважна більшість прав людини і відповідно зобов’язань держави щодо їх забезпечення за Хартією стосуються сфери праці.
Різні аспекти правового забезпечення прав людини у сфері праці досліджували такі вчені як М.Г. Александров, О.Т. Барабаш, М.Й. Бару, Я.І. Безугла, П.А. Бущенко, В.С. Венедиктов, Г.С. Гончарова, В.Я. Гоц, В.С. Дріжчана, В.В. Жернаков, П.І. Жигалкін, І.В. Зуб, С.О.Іванов, Д.О. Карпенко, І.Я.Кисельов, Р.І. Кондратьєв, І.О. Лаврінчук, Л.І. Лазор, Р.З. Лівшиць, А.Р. Мацюк, О.С. Пашков, П.Д. Пилипенко, В.І.Прокопенко, О.І. Процевський, В.Г. Ротань, О.В. Смірнов, М.П. Стадник, Б.І. Сташків, Б.С. Стичинський, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишева та ін. Окремі питання адаптації трудового законодавства до Європейської соціальної хартії розглядалися в роботах таких вчених як Н.Б.Болотіної, В.В.Жернакова, І.О.Лаврінчук, Є.В.Назаренко, С.Г.Приходько, О.І.Процевського, Н.М.Хуторян, Г.І.Чанишевої та ін.
Дисертаційне дослідження спиралося на роботи фахівців з проблем загальної теорії права, теорії прав людини та у галузі міжнародного права, таких як: М.В.Буроменського, В.С.Мармазова В.Ф.Опришка, І.С.Піляєва, П.М.Рабіновича, С.Б.Чеховича, Ю.С.Шемшученка, а також зарубіжних дослідників: Д.Гомьєн, А.Ейде, Л.Зваака, В.Я.Кісельова, О.О.Лукашової, П.А.Лаптєва, Р.А.Мюллерсона, К.Санстейна, Д.Харріса та ін.
У цей час відсутнє комплексне дослідження проблем адаптації вітчизняного трудового законодавства до Європейської соціальної хартії. Таке дослідження набуває особливої актуальності й в зв’язку з тим, що серед зобов’язань, які на себе взяли сторони Генеральної угоди на 2002–2003 роки, підписаної 16 січня 2002 р. між Кабінетом Міністрів України та Конфедерацією роботодавців України і всеукраїнськими профспілками та профоб’єднаннями України, є й зобов’язання розглянути питання щодо ратифікації серед інших міжнародних актів Європейської соціальної хартії (п.4.6 Генеральної угоди). Підготовка проекту нового Трудового кодексу України, у свою чергу, вимагає активізації наукових розробок, спрямованих на здійснення наукової експертизи з метою виявлення положень вітчизняного законодавства про працю, які потребують змін та удосконалення, приведення їх у відповідність до міжнародних стандартів, в тому числі й до вимог Хартії.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Питання адаптації національного трудового законодавства до положень Європейської соціальної хартії (переглянутої) досліджувалися у межах виконання програм науково–дослідної роботи кафедри трудового права та права соціального забезпечення Одеської національної юридичної академії “Проблеми розвитку правового регулювання трудових відносин, соціального страхування та пенсійного забезпечення в Україні на 1998–2000” роки та “Правове забезпечення праці та соціального захисту населення в умовах становлення соціально–орієнтованої ринкової економіки в Україні” на 2001–2005 роки, які є складовими Програми науково–дослідної роботи Одеської державної юридичної академії “Проблеми розвитку держави та права України в умовах ринкових відносин” на 1998–2000 роки та Програми науково–дослідної роботи Одеської національної юридичної академії “Правові проблеми становлення і розвитку сучасної правової держави” на 2001–2005 роки (державний реєстраційний номер 0101V001195).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є: встановлення відповідності трудового законодавства України вимогам обов’язкових статей Хартії, необхідних для її ратифікації, та формулювання на цій основі пропозицій щодо внесення змін та доповнень до Конституції України та законодавчих актів.
Для досягнення мети дослідження визначено наступні завдання:
▪ проаналізувати Європейську соціальну хартію (переглянуту), її зміст та відмінність від Європейської соціальної хартії 1961 р.; встановити значення роз’яснень, рекомендацій і попереджень контролюючих органів Ради Європи щодо застосування Хартії; провести класифікацію прав людини, встановлених у Європейській соціальній хартії (переглянутій), визначити коло суб’єктів цих прав, галузеву приналежність правових норм, за допомогою яких здійснюється такий захист;
▪ визначити поняття адаптації, дослідити її складові елементи та зміст адаптаційної діяльності держави;
▪ встановити відповідність законодавства України про працю положенням Хартії щодо забезпечення права людини на працю і зайнятість, захисту безробітних, підлітків, трудящих–мігрантів та забезпечення принципу рівності незалежно від статі у сфері праці;
▪ проаналізувати відповідність положень національного трудового законодавства України щодо забезпечення права працівників та роботодавців на свободу об’єднання в організації для захисту своїх економічних і соціальних інтересів та їх права на укладення колективних договорів;
▪ сформулювати пропозиції щодо унесення відповідних змін та доповнень до Конституції України, закони та інші нормативно–правові акти, з метою забезпечення відповідності положень національного трудового законодавства вимогам основних статей Хартії, необхідних для її ратифікації.
Об’єктом дисертаційного дослідження є відносини у сфері адаптації чинного національного законодавства до Європейської соціальної хартії (переглянутої).
Предметом дисертаційного дослідження є актуальні теоретичні та практичні аспекти адаптації трудового законодавства України до положень Європейської соціальної хартії (переглянутої).
Методологічною основою дослідження є загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання. Діалектичний метод пізнання дозволив провести дослідження питань адаптації національного законодавства щодо захисту прав людини у сфері праці до Європейської соціальної хартії у єдності, взаємозв’язку та розвитку загально-соціальних і юридичних чинників. За допомогою історичного та системно–структурного методів проведено класифікацію прав людини, передбачених Хартією; простежено розширення переліку прав, зміну їх змісту та зобов’язань держави щодо їх забезпечення у Європейській соціальній хартії (переглянутій). В роботі використовувалися й соціологічний та статистичний методи, зокрема при аналізі рівності забезпечення прав, рівня безробіття в Україні тощо. Порівняльно–правовий і формально–логічний методи застосовувалися у процесі аналізу юридичних норм з метою встановлення відповідності трудового законодавства міжнародним соціальним стандартам у сфері праці. Ці та інші методи наукового дослідження використовувалися в їхньому взаємозв’язку.
Емпіричну базу дослідження склали міжнародно–правові акти універсального та європейського рівня, Європейська соціальна хартія, Європейська соціальна хартія (переглянута), Конституція України, Кодекс законів про працю України та інші нормативно–правові акти.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що в дисертації вперше в Україні комплексно досліджено питання адаптації національного трудового законодавства України до положень статей Європейської соціальної хартії (переглянутої), що є обов’язковими для її ратифікації (обов’язкових статей).
На основі проведеного дослідження автором сформульовано низку висновків, які відповідають вимогам наукової новизни, а саме:
обґрунтовано висновок про юридичні та соціальні переваги ратифікації Європейської соціальної хартії (переглянутої), а не Європейської соціальної хартії 1961 року;
встановлено юридичні особливості положень Європейської соціальної хартії (переглянутої), зокрема її диспозитивних норм, а також проаналізовано правове значення роз’яснень, рекомендацій та попереджень контролюючих органів Ради Європи щодо застосування Хартії;
проведено наукове обґрунтування класифікації прав, закріплених у Хартії, що дозволило встановити коло суб’єктів цих прав та визначити галузеву приналежність юридичних норм, за допомогою яких здійснюється їх захист;
визначено поняття юридичної адаптації, досліджено її складові елемент та етапи адаптаційної діяльності щодо приведення чинного національного законодавства у відповідність до положень Європейської соціальної хартії (переглянутої);
проведено порівняльний аналіз з метою встановлення рівня відповідності трудового законодавства України положенням обов’язкових та безпосередньо пов’язаних з ними додаткових статей Хартії;
обґрунтовано низку пропозицій щодо адаптації трудового законодавства України до Європейської соціальної хартії (переглянутої) шляхом унесення змін та доповнень у Конституцію України та нормативно–правові акти щодо:
– підвищення рівня захисту права людини на працю та зайнятість;
– особливого захисту прав безробітних, підлітків, трудящих–мігрантів;
– забезпечення рівності прав і можливостей особи незалежно від статі у сфері праці;
– удосконалення гарантій прав працівників і роботодавців на свободу об’єднання в організації для захисту своїх економічних і соціальних інтересів та укладення колективних договорів.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути враховані у законотворчій діяльності, в тому числі при унесенні змін та доповнень до нормативно–правових актів при підготовці до ратифікації Європейської соціальної хартії (переглянутої), а також при розробці нового Трудового кодексу України.
Висновки і пропозиції, що містяться в дисертації, можуть бути корисними у науково–дослідній роботі з питань нормативно–правового забезпечення трудових прав працівників і роботодавців та їхніх об’єднань і приведенні норм трудового законодавства у відповідність з міжнародними стандартами.
Результати дослідження використовуються у навчальному процесі при викладанні курсу “Трудове право” для курсантів і студентів у Київському інституті внутрішніх справ при НАВСУ.
Апробація результатів дисертації. Робота виконана і обговорена на кафедрі трудового права та права соціального забезпечення Одеської національної юридичної академії. Результати дисертаційного дослідження доповідалися на Міжнародній науково–практичній конференції “Європа – Японія – Україна: шляхи демократизації державно–правових систем” (Київ, 17–20 жовтня 2000 р.); Міжнародній науково–практичної конференції “Рівність жінок і чоловіків в Україні: правові аспекти” (Київ, 20–21 листопада 2000 р.); регіональних науково–практичних конференціях “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 2001, 2002 р.р.); звітних наукових конференціях професорсько–викладацького складу і аспірантів Одеської національної юридичної академії (Одеса, 2001, 2002 р.р.); науковій конференції науково–педагогічного складу Київського інституту внутрішніх справ при НАВСУ за підсумками наукових досліджень у 2001 році “Проблеми вдосконалення теорії і практики правоохоронної діяльності” (Київ, 28 березня 2002 р.);
Публікації. Основні положення дисертації викладено у 9 публікаціях, включаючи 7 наукових статей у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України.
Структура та обсяг дисертації. Структура обумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, які містять 10 підрозділів, списку використаних джерел (250 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 202 сторінки, із яких основного тексту – 179 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ

1. Загальний висновок дисертаційного дослідження полягає в тому, що законодавство України в цілому відповідає вимогам обов’язкових і низки безпосередньо пов’язаних з ними додаткових статей Хартії, які забезпечуються засобами трудового законодавства, а в окремих питаннях, зокрема щодо захисту прав неповнолітніх, містить навіть більш високі стандарти. Водночас для забезпечення повної відповідності необхідним є проведення адаптаційної діяльності шляхом унесення змін та доповнень, які сформульовані в дисертації, у Конституцію України, КЗпП та інші нормативно–правові акти України.
2. Зважаючи на те, що ЄСХп передбачає більш високі стандарти соціально–економічних прав людини ніж ЄСХ 1961 року, в зв’язку з чим за рішенням Ради Європи остання поступово має бути повністю замінена ЄСХп; враховуючи те, що від імені України підписано обидва цих документи, а також те, що стратегічною ціллю України є інтеграція в європейські структури, зокрема вступ до Європейського Союзу, що накладає на Україну невідкладні зобов’язання щодо упровадження в національну юридичну і соціальну практику європейських міжнародних стандартів, є доцільним подання на ратифікацію саме ЄСХп. Окрім того, збільшення загальної кількості статей з 19 до 31 у ЄСХп дає змогу Україні як Договірній Стороні, обрати найбільш сприятливий варіант зобов’язань.
3. Аналіз та класифікація прав за ЄСХп дозволила встановити, що нормами трудового законодавства забезпечуються положення наступних обов’язкових статей Хартії – ст.1 “право на працю”, ст.5 “Право на створення організацій”, ст.6 “Право на укладення колективних договорів”, ст.7 “Право дітей та підлітків на захист”, пп. a, b п. 4 ст.19 “Право трудящих–мігрантів і членів їхніх сімей на захист і допомогу”, ст.20 “Право на рівні можливості та рівне ставлення при вирішенні питань щодо працевлаштування та професії без дискримінації за ознакою статі”, а також невід’ємно пов’язаних з п.4 ст.1 необов’язкових статей Хартії – ст. 9 “Право на професійну орієнтацію”, ст.10 “Право на професійну підготовку”, ст.15 “Право інвалідів на самостійність, соціальну реабілітацію та участь у житті суспільства”. Тобто усього з обов’язкових статей Хартії у сфері трудового законодавства знаходяться 6 обов’язкових статей.
4. Суб’єктами права у сфері праці за ЄСХп виступають: наймані працівники, трудящі–мігранті, члени сімей трудящих–мігрантів, працівники із сімейними обов’язками, інваліди, представники працівників, об’єднання працівників, об’єднання роботодавців, роботодавці. Крім того, за суб’єктним критерієм права також поділяються на індивідуальні трудові права та колективні трудові права. За змістом положення статей Хартії поділяються на такі, що встановлюють та регламентують: захисні процедури, умови праці, зобов’язання держави у сфері працевлаштування та зайнятості, винагороду за працю, професійну орієнтацію та профпідготовку, недискримінацію, питанні інформації та консультацій, соціальне партнерство.
5. Доцільно розрізняти юридичну адаптацію і соціально–економічну адаптацію. Під юридичною адаптацією слід розуміти діяльність компетентних державних органів щодо спеціальної наукової експертизи, з одного боку, нормативної бази міжнародної угоди, з другого – національного законодавства (однієї галузі або декількох), проведення їхньої порівняльної оцінки; формування висновків та пропозицій; визначення етапів упровадження змін; нормотворчої діяльності щодо унесення необхідних змін у законодавство; упровадження її результатів у правозастосовчу практику. Під соціально–економічною адаптацією слід розуміти систему економічних, фінансових, соціальних, організаційних та інформаційних заходів щодо створення умов для забезпечення реального здійснення прав, передбачених адаптованим національним законодавством, у відповідності до міжнародної угоди.
6. Адаптаційна діяльність щодо приведення національного законодавства до положень ЄСХп включає такі елементи: вивчення, аналіз та класифікацію прав, передбачених ЄСХп, з метою встановлення їх сутності та змісту, а також особливостей галузевого юридичного опосередкування; виявлення ступеня відповідності норм національного законодавства положенням ЄСХп (порівняльна оцінка); адаптаційна нормотворча діяльність та етапізація її здійснення; упровадження в правозастосовчу діяльність адаптованого законодавства. Порівняльна оцінка повинна включати в себе: оцінку відповідності Конституції України нормам ЄСХп; оцінку відповідності ратифікованих Україною міжнародних угод нормам ЄСХп; оцінку відповідності галузевого законодавства нормам ЄСХп.
7. Зобов’язання держави щодо забезпечення права на працевлаштування та зайнятість за законодавством України в цілому відповідає вимогам ЄСХп. Такі зобов’язання регламентується Конституцією України (ст.43, 44, 45), КЗпП, Законами України “Про зайнятість населення”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, а також підзаконними нормативно–правовими актами.
Разом з тим, не відповідають стандартам Хартії положення частини 2 ст.43 Конституції, яка передбачає обов’язок держави створювати умови для повного здійснення права на працю, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності лише для громадян України. Такі ж недоліки містять і ст.8, 13, 19 Закону України “Про зайнятість населення”. Для приведення у повну відповідність законодавства України з вимогами Хартії необхідним є унесення змін та доповнень, спрямованих на усунення зазначених недоліків і поширення державних гарантій з працевлаштування на всіх осіб, які на законних підставах перебувають на території України.
Окрім цього, необхідним є унесення змін та доповнень у нормативно–правові акти, зокрема, щодо встановлення у законодавстві положення про безоплатність послуг з профорієнтації не лише з боку державної служби зайнятості, а й з боку недержавних організацій, які надають такі послуги; встановити обов’язок державної служби зайнятості надавати послуги з профорієнтації та працевлаштування для працюючих громадян, які шукають додаткової “вторинної” зайнятості; удосконалити правовий механізм квотування місць для працездатної молоді не лише для працевлаштування, а й для виробничого навчання; визначити у законодавстві поняття “тривало безробітного” у відповідності до вимог міжнародних актів, а також встановити додаткові державні гарантії у сфері працевлаштування для тривало безробітних осіб; передбачити у законодавстві обов’язок роботодавця щодо забезпечення періодичного підвищення кваліфікації працівників і включення цього часу у робочий час.
8. Для забезпечення відповідності трудового законодавства України вимогам ЄСХп щодо особливого захисту неповнолітніх необхідним є закріплення наступних положень: для стимулювання і забезпечення права неповнолітніх на отримання повної середньої освіти встановити у КЗпП обов’язок роботодавця здійснювати приймання на роботу неповнолітніх осіб за умови наявності у них повної середньої освіти або обов’язкового поєднання праці з навчанням; доповнити перелік підстав, з яких заборонено будь-яке зниження розмірів оплати праці, такою підставою як вік працівника; доповнити перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється праця неповнолітніх переліком робіт або закладів, на яких з критеріїв моральності застосування праці неповнолітніх неможливо.
9. Врахування положень ЄСХп щодо підвищеного захисту соціально вразливих категорій працівників робіть доцільним закріпити у КЗпП обов’язок роботодавця встановлювати для уразливих категорій працівників режим роботи з врахуванням їх соціального статусу, а також розробити і затвердити Міністерством праці та соціальної політики України з участю об'єднань профспілок нові Типові правила внутрішнього трудового розпорядку, з включенням до змісту цього акту положень, спрямованих на конкретизацію цього обов’язку щодо таких категорій працівників: неповнолітніх; працівників із сімейними обов’язками; працівників зі зниженою працездатністю (інвалідів); працівників похилого віку.
10. Захист трудящих – мігрантів є актуальною проблемою європейського права в цілому і, зокрема ЄСХп, а також Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права (ст.6, 7). У цій сфері законодавство України в цілому вимагає упорядкування, уніфікації і включення нових положень. У сучасній редакції ч. 2 ст.43 Конституцій України передбачає гарантії здійснення права людини на працю лише для громадян України, ч. 6 ст. 43 Конституції України гарантує тільки громадянам України захист від незаконного звільнення, а ч. 4 ст. 36 встановлює, що лише громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально – економічних прав та інтересів. У Конституцію України, КЗпП та закони України, які регламентують трудову діяльність окремих категорій працівників, доцільно унести зміни про те, що трудящі–мігранти, які на законних підставах перебувають в Україні і отримали у встановленому порядку дозвіл на заняття трудовою діяльністю, у сфері працевлаштування, застосування праці та соціального захисту користуються не менш сприятливим режимом, ніж громадяни України. Необхідним також є внесення змін до підзаконних актів, які стосуються отримання дозволу на працевлаштування працівником–мігрантом, враховуючи стандарти Ради Європи про те, що право таких осіб на працевлаштування може бути обмежене лише для охорони національної безпеки, громадського порядку, здоров’я та моральності населення.
Для створення рівних умов щодо реалізації прав трудящих–мігрантів на об’єднання у профспілки, усунення дискримінації права на захист трудових та соціальних прав трудящих – мігрантів за допомогою професійних спілок, а також для забезпечення права трудящих–мігрантів користування пільгами колективних договорів, і усунення суперечностей між законодавством України і положеннями ЄСХп, необхідно унести відповідні зміни до ч.1 ст.243 КЗпП, до ч.2 ст.6 Закону “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, “Про колективні договори і угоди”.
11. Законодавство України в цілому відповідає вимогам ЄСХп щодо забезпечення рівних можливостей чоловікам та жінкам у сфері праці незалежно від статі. Разом з тим, окремі положення ч.3 ст.24 та ч.5 ст.43 Конституції України, які встановлюють необхідність спеціальних заходів стосовно охорони праці і здоров’я жінок, не відповідають принципу рівних можливостей та рівного ставлення щодо працевлаштування та застосування праці без дискримінації за ознакою статі, який закріплено в ст.20 Хартії та ст.3 Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Для усунення виявлених суперечностей та приведення положень Конституції України у відповідність зі стандартами Ради Європи необхідно внести відповідні зміни у ч.5 ст.43 Конституції України, КЗпП, Закон України “Про охорону праці”, виключивши заборону стосовно використання праці жінок на небезпечних для їхнього здоров’я роботах.
Пропонується також внести низку змін до КЗпП України стосовно забезпечення рівних прав і можливостей для працівників із сімейними обов’язками незалежно від статі. Водночас необхідно встановити перелік таких робіт, які за своїм характером або умовами виконання можуть бути доручені тільки особам однієї статі.
12. Теоретичні засади права працівників і роботодавців на свободу об’єднання і створення організацій, по–перше, полягають у тому, що це право має як індивідуальну так і колективну природу. Слід розрізняти право на створення організації, яке є індивідуальним правом кожного суб’єкта (працівника і роботодавця), і право вже створеної організації здійснювати свою діяльність згідно статуту, зокрема щодо захисту своїх членів. Отже суб’єктами цього права виступають як індивідуальні суб’єкти – окремі працівники і окремі роботодавці, так і їх об’єднання – відповідні організації працівників і роботодавців.
По–друге, право на об’єднання для захисту економічних і соціальних інтересів у сфері праці, так як це витікає зі змісту Хартії, є правом взаємним – воно у рівній мірі належить як працівникам так і роботодавцям. Тільки така система юридичного механізму, яка створює рівні умови і рівні можливості для реалізації цього права обом сторонам, не надаючи переваги жодній, може вважатися справедливою, ефективною і такою, що відповідає вимогам ЄСХп.
По–третє, принцип добровільності є одним з основних при встановленні системи забезпечення колективних трудових прав.
13. Юридичну основу права на об’єднання утворюють Конституція України (ст.36), закони України, підзаконні акти, прийняті на їх виконання, а також міжнародні акти ООН, МОП, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Для приведення національного законодавства у повну відповідність із ЄСХп необхідним видається унести низку змін, уточнень і доповнень до нормативно–правових актів. У Законі України “Про об’єднання громадян” необхідно закріпити саме право громадян України на свободу об’єднання та встановити його зміст.
З метою врахування принципу взаємності прав та обов’язків сторін колективних договорів та угод, та враховуючи переплетіння їх соціальних та економічних інтересів, видається доцільним закріпити право на об’єднання як працівників, так і роботодавців у КЗпП, як основному законодавчому акті, котрий регулює відносини у сфері праці.
14. За ст.5 ЄСХп можливість обмеження права на об’єднання у профспілки встановлено лише для Збройних Сил і поліції. Відповідно до ч.2 ст.127 Конституції України професійні судді також не можуть належати до профспілок. Враховуючи те, що профспілки не являються політичними партіями, а утворюються для захисту економічних та соціальних прав та інтересів у сфері професійної діяльності, вважаємо, що конституційні обмеження щодо вступу до профспілкової організації суддів доцільно скасувати і передбачити для цієї категорії працівників рівні права з іншими категоріями працівників щодо права на об’єднання у профспілки. Оскільки сучасна редакція ч.2 ст.127 Конституції не відповідає вимогам міжнародних стандартів (ст.5 ЄСХп, ст.9 Конвенції МОП №187 (1948 р.), ратифікованої Україною), – скасувати положення Конституції стосовно того, що професійні судді не можуть належати до профспілок.
15. Чинний механізм припинення діяльності профспілок та їх об’єднань (ст.18 Закону) не передбачає конкретних підстав, за якими вона може бути заборонена, а сама організація примусово розпущена. Вичерпний перелік таких підстав викладено у ст.4 Закону України “Про об’єднання громадян”. Проте, дія цієї статті не поширюється на профспілкові організації, оскільки ч.4 ст. 1 цього Закону передбачає, що особливості правового регулювання діяльності профспілок визначаються Законом України про профспілки. Видається доцільним доповнити ст.18 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” переліком вичерпних підстав, за якими діяльність професійної організації чи об’єднання може бути заборонена, а професійна організація чи об’єднання розпущено. До таких підстав, на нашу думку, можуть бути віднесені такі, що вказані у ст.G V ЄСХп “Обмеження”: “обмеження заради захисту прав і свобод інших людей, державних інтересів, національної безпеки, здоров’я людей чи моралі”.
16. Встановлення мінімальної кількості засновників для утворення організації роботодавців формально обмежує їх право на об’єднання, має дискримінаційний характер стосовно аналогічного права щодо профспілок, не відповідає ст. 36 Конституції України, чинному національному законодавству та міжнародним стандартам, зокрема, вимогам ст.5 ЄСХп, і потребує скасування.
17. Праву легалізованих організацій та об’єднань на судовий захист належить визначне місце у системі юридичних засобів. Між тим це питання не вирішено належним чином. Законом України “Про організації роботодавців” на відміну від Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” не встановлено право легалізованих організацій та об’єднань роботодавців на судовий захист. Не передбачено таке право й в Законі України “Про об’єднання громадян”. Видається, що ця прогалина звужує коло гарантій для захисту прав організацій та об’єднань роботодавців і має бути усунена.
18. Чинним законодавством України передбачено для організацій роботодавців лише обов’язок брати участь у переговорах, консультаціях з укладення колективних договорів, угод і не передбачено такого права. Водночас для профспілкових організацій встановлено право на здійснення таких дій, але не встановлено обов’язку. Для забезпечення рівності правового статусу цих організацій та приведення законодавства у відповідність з вимогами ч.1 ст. 6 ЄСХп щодо забезпечення рівності сторін пропонуємо унести зміни до Законів України “Про колективні договори і угоди” та “Про організації роботодавців” положенням про те, що роботодавцям та їх об’єднанням надається право на ведення переговорів, консультацій та укладення колективних договорів, угод, їх зміну та доповнення у порядку, встановленому законодавством. Відповідно, у Законі України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” встановити положення про те, що легалізовані профспілки, їх об’єднання зобов’язані брати участь у колективних переговорах, консультаціях, здійснювати укладення колективних договорів, генеральної, галузевої, регіональних, міжгалузевих угод від імені працівників у порядку, встановленому законодавством.
19. Для приведення законодавства у відповідність із вимогами ЄСХ у питаннях щодо створення механізму переговорів на добровільній основі між працівниками та роботодавцями з метою регулювання умов праці за допомогою колективних договорів пропонується унести низку змін до законодавчих актів. Зокрема: 1) виключити із ст.17 Закону України “Про підприємства України” вказівку про обов’язковість укладення колективного договору; 2) узгодити перелік суб’єктів колективного договору, угоди, колективного трудового спору, що мають представляти сторону трудового колективу, в усіх нормативно–правових актах, котрі регулюють ці відносини; 3) внести зміни до “Положення про посередника”, спрямовані на забезпечення свободи вибору посередника сторонами колективного трудового спору (конфлікту).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Европейская социальная хартия. Библиотека журнала «Социальная защита». – Серия «Права человека». – М. - 1998. Вып. 2. – 115 с.
2. Гомьен Д., Харрис Д., Зваак Л. Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальная хартия: право и практика. – М.: Изд-во МНИМП. - 1998. – 600 с.
3. Европейская социальная хартия: Справочник: Пер. с фр. – М.: Е 24 Междунар. отношения. - 2000. – 264 с.
4. Верланов С.О. До характеристики тлумачення приписів Європейської соціальної хартії Комітетом незалежних експертів // Права людини і Україна: Праці Львівської лабораторії прав людини Академії правових наук України (серія І. Дослідження і реферати. Вип.2) /Редкол.: П.М.Рабінович (гол. ред.) та ін. – Львів: “Світ”. - 1999. – С. 47 – 53.
5. Шемшученко Ю.С. Гармонізація законодавства України з міжнародним і Європейським правом // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем. Матеріали міжнародної наукової конференції 17-20 жовтня 2000 року. – К. - 2000. – С.8–14.
6. Рабінович П.М. Законодавство України та норми міжнародного права: критерії відповідності // Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом. Матеріали науково-практичної конференції, жовтень 1998. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1998. – С.255 – 257.
7. Опришко В.Ф. Теоретичні та практичні аспекти механізму гармонізації законодавства України з міжнародним правом // Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом. Матеріали науково-практичної конференції, жовтень 1998. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1998. – С.11–25.
8. Назаренко Є.В. Пріоритетність загальновизнаних принципів і норм міжнародного права – принцип правової реформи в Україні // Законодавство України та міжнародне право (проблеми гармонізації). Збірник наукових праць. В. 4. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1998. – С.30 – 41.
9. Мармазов В.С., Піляєв І.С. Україна в політико-правовому просторі Ради Європи: досвід і проблеми: Монографія. – К.: Вентурі, 1999. – 400 с.
10. Чанишева Г.І. Колективні відносини у сфері праці: теоретико-правовий аспект. Монографія. – Одеса: Юридична література, 2001. – 328 с.
11. Болотіна Н.Б. Соціальна політика і соціальне право України та Європейського Союзу // Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць. Вип. 8. – Одеса: Юридична література, 2000. – С. 212 – 217.
12. Федорін М.П. До ратифікації Європейської соціальної хартії // Законодавство України: проблеми вдосконалення. Збірник наукових праць. В. 7. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2001. – С. 177 – 186.
13. Приходько С.Г. Деякі теоретичні і практичні питання зближення соціального законодавства України з положеннями Європейської соціальної хартії // Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом. Матеріали науково-практичної конференції. Жовтень, 1998.– К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1998. – С. 414-417.
14. Лаврінчук І.П. Ратифікація Європейської соціальної хартії – обов’язкова умова становлення соціальної держави // Законодавство України: проблеми вдосконалення. Збірник наукових праць. В. 7. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України. – С. 144 – 153.
15. Андрушко В., Кондратьєв Р. Спірні моменти судової практики у світлі нового тлумачення поняття “примусова праця” // Право України. – 1998. - № 3. – С. 31-32.
16. Жернаков В. Поняття примусової праці за законодавством України. // Право України. – 1997. - № 10. – С. 35 – 39, 43.
17. О.Процевський. Новий зміст права на працю – основа реформування трудового законодавства України // Право України. – 1999. - № 6. – С. 101-105.
18. А.Барабаш. К вопросу о некоторых свойствах трудового правоотношения // Государство и право. – 2000. - № 12. – С. 5 – 10.
19. Жернаков В. Свобода праці як принцип сучасного трудового права України // Право України. – 1999. - № 3. – С. 34 – 36, 55.
20. Пилипенко П.Д. Проблеми теорії трудового права. – Львів: Видавничий центр національного ун-ту ім.І.Франка, 1999. – 213 с.
21. Прокопенко В.І. Трудове право: курс лекцій: Для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі, 1996. – 224 с.
22. Грішнова О. Проблеми ринкової трансформації освіти та професійної підготовки // Україна: аспекти праці. – 1998. - № 1. – С. 26 – 28.
23. Савченко В. Активна політика зайнятості на ринку праці – запорука стабілізації виробництва // Україна: аспекти праці. – 1998. – № 2. – С.3 – 8.
24. Бондарчук К. Професійна орієнтація незайнятих громадян у державній службі зайнятості // Україна: аспекти праці. – 2000. - № 6. – С. 35 – 40.
25. Сташків Б. Правове регулювання праці інвалідів // Соціальний захист. – 2000. - № 6. – С. 54 – 63.
26. Барабаш О.Т. Правові проблеми праці підлітків в Україні // Проблеми законності: Респ.міжвідом.зб. / Відп.ред В.Я.Тацій. – Харків: Нац.юрид.акад.України, 2001. – Вип. 51. – С.43 –49.
27. Прокопова Т.С. Правові засади забезпечення зайнятості молоді в Україні // Розвиток цивільного і трудового законодавства в Україні /Я.М.Шевченко, О.М.Молявко, А.Л.Салатко та ін. – Харків: Консум, 1999. – С. 239 – 251.
28. Дріжчана С.В. Вдосконалення законодавства про працю неповнолітніх // Вдосконалення трудового законодавства в умовах ринку /Відп.ред. Н.М.Хуторян. – К.: Ін Юре, 1999. – С. 82 – 88.
29. Болотіна Н.Б.Соціальне законодавство України. Гендерна експертиза /Відп.ред. Т.М.Мельник. – К.: Логос. - 2001. – 82 с.
30. Буроменский М. Международно-правовые предпосылки гендерного реформирования украинского законодательства //Рівність жінок і чоловіків в Україні: правові аспекти. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. Київ 20-21 листопада 2000 р. – К. - 2001. – С. 80 - 87.
31. Андріїв В. Жінки і ринок праці: деякі гендерні аспекти //Рівність жінок і чоловіків в Україні: правові аспекти. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. Київ 20-21 листопада 2000 р. – С. 174 – 177.
32. Лаврінчук І. Основні напрями гендерного аналізу трудового законодавства України. // Рівність жінок і чоловіків в Україні: правові аспекти. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. Київ 20-21 листопада 2000 р. – К. – С. 162 – 170.
33. Тихонова Є.А., Чехович С.Б. Питання імплементації норм міжнародного права в національне законодавство України і міжнародно-правові гарантії захисту прав мігрантів //Законодавство України та міжнародне право (проблеми гармонізації). Збірник наукових праць. В.4. – К., 1998.– С. 42-53; Чехович С.Б. Систематизація міграційного законодавства як засіб забезпечення реалізації Конституції України //Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Жовтень, 1998 р. – К.: Інститут законодавства Верховної ради України, 1999. – С. 387-389.
34. Чехович С.Б. Імплементація міграційних норм міжнародного права в національне законодавство України //Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом. Матеріали науково-практичної конференції. Жовтень, 1998 р. – К. – С. 230 – 233.
35. Трудове право України. Підручник / За ред. Н.Б.Болотіної, Г.І.Чанишевої. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000. – 564 с.
36. Заржицький О., Сидоренко О., Башмаков В. Правове регулювання працевлаштуваня іноземних громадян в Україні // Право України. – 1997. - № 2. – С. 55-57.
37. Хуторян Н.М. Гармонізація трудового законодавства України і ЄС // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем. Матеріали міжнародної наукової конференції. 17-20 жовтня 2000 р. К. - 2000. – С. 227-233.
38. Иванов С.И., Лившиц Р.З., Орловский Ю.П. Советское трудовое право: вопросы теории. – М.: Наука, 1978. – 368 с.
39. Мацюк А.Р. Трудовые правоотношения развитого социалистического общества. – К.: Наукова думка, 1984. – 280 с.
40. Андреев В.С., Пашков А.С., Смирнов О.В., Смолярчук В.И. Проблемы общей части советского трудового права // Правоведение. – 1980. - № 2. – 72 – 81.
41. Трудове право України: учебно-справочное пособие //Под ред. Г.И.Чанишевой, Н.Б.Болотиной. – Х.: «Одиссей», 1999. – 480 с.
42. Процевський О.І. Про предмет трудового права України //Право України. – 2001. - № 12. – С. 81 - 86.
43. Жернаков В.В. Теорія трудових правовідносин і розвиток трудового права //Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. /Відп.ред. В.Я.Тацій.– Харків: Нац.юрид.акад. України, 2001. – Вип.51. – С. 10 – 19.
44. Венедиктов В.С. Конспект лекций по трудовому праву Украины: Учеб. пособие для высш. учеб. завед.– Х.: Фирма «Консум», 1998. – Ч.1. – 140 с.
45. Гончарова Г., Жернаков В. Сфера укладення колективного договору //Право України. – 2000. - № 8. – С. 85-86.
46. Лосиця І. Колективний договір в нових умовах господарювання //Право України. – 1997. - № 5. – С. 73-76.
47. Свічкарьова Я. Контракт в акціонерних товариства //Право України.– 1998. - № 1. – С. 58-61.
48. Стичинский Б.С., Зуб И.В., Ротань В.Г. Научно-практический комментарий к законодательству Украины о труде.– Киев-Севастополь: «Институт юридических исследований», 2001.– 1024 с.
49. Венедиктов В.С. Теоретические проблемы юридической ответственности в трудовом праве.– Харьков, 1996. – 136 с.
50. Миронов В.И. История трудового права: теория и практика //Государство и право.– 1998. - №12.– С.55 – 61.
51. Лаврінчук І. Процесуальне забезпечення трудових прав в Україні //Право України. – 2001. - № 1. – С. 72 - 76.
52. Рабіновіч П.М. Рішення Європейського Суду з прав людини: спроба концептуально-методологічного аналізу //Право України. - 1997. - № 12.– С.32 – 37.
53. Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран / Под ред. З.М.Черниловского .- М., 1984. – С.658.
54. Богдан А.Фьюти. Комментарий к Конституции Украины. О сильных и слабых сторонах Основного закона //Конституционное Право: Восточноевропейское обозрение.- № 3, 4.- 1998.– С.18 - 23.
55. Лукашева Е.А. Общая теория прав человека. – М.: Норма, 1996. – 573 с.
56. Сальников В.П., Цмай В.В. Современная система защиты прав человека //Правоведение.– 1999. - №1. – С. 82 – 98.
57. Мюллерсон Р.А. Права человека: идеи, нормы, реальность. - М., 1991. – 280 с.
58. Лаптев П.А. О. правосубъектности индивида в свете международно-правовой защиты прав человека //Журнал российского права. – 1999. - № 2. – С.51 – 58.
59. Кейс Санстейт. Отрицательные качества положительных прав. Почему провозглашение социально-экономических прав неуместно в конституциях стран посткоммунистической Европы // Конституционное право: Восточноевропейское Обозрение. – № 2 (23). – 1998. – С.39 – 42.
60. Абдулаев М.И. Международно-правовой контроль в области защиты прав человека // Правоведение. - 1999. - № 1. – С.88 – 102.
61. Эйде А. От конфронтации к сотрудничеству (конфликты в сфере прав человека и их разрешение) // Права человека в истории человечества и в современном мире. – М.,1989. – 267 с.
62. Киселев И.Я. Сравнительное и международное трудовое право. Учебник для вузов. – М.: Дело, 1999. – 728 с.
63. Опришко В.Ф. Міжнародне економічне співробітництво України: проблеми правового забезпечення // Законодавство України: проблеми вдосконалення. Збірник наукових праць. Випуск 7. Київ: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2001. – с. 23 - 39.
64. Словник іншомовних слів / За ред. Мельничука О.С. – К., 1974. – 775 с.
65. Україна в міжнародно-правових відносинах // Бюлетень законодавства та юридичної практики України. – 1994. - №5.
66. The Randon House Dictionary of the English Language. – N.Y. - 1968. – P. 667.
67. Webster’s Third New International Dictionary. – Camb. (Mass.). - 1966. – P. 1134 – 1135.
68. Гавердовский А.С. Имплементация норм международного права. – К.: Вища школа, 1980. – 232 с.
69. Мюллер В.К. Англо-русский словарь. 7000 слов и выражений. (Изд. 15-е. Стереотип.). – М.: Сов. Энциклопедия, 1970. – 910 с.
70. Дадонов В.Н., Панов В.П., Румянцев О.Г. Международное право. Словарь-справочник. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 368 с.
71. Про Концепцію адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: Постанова Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 р. №1496 // Офіційний вісник України. – 1999. - №33. – Ст.1735.
72. Хартія, якої боїться наш «славний» уряд // Голос України. – 1997. – 30 липня. – № 24. – С. 6.
73. Тацій В.Я., Грошевий Ю.М. Проблеми зближення європейських правових систем як умова гармонізації законодавства України // Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом. Матеріали науково-практичної конференції. Жовтень, 1998. – С. 53 – 57.
74. Європейська соціальна хартія (переглянута). – Страсбург, 3 травня 1996 р. – European Treaty Series / 163.
75. Тихомиров Ю.О. Співвідношення міжнародного і національного права. // Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом. Матеріали науково-практичної конференції. Жовтень, 1998. – С.42 – 52.
76. Венская конвенция о праве международных договоров // Международное право в документах: Учебное пособие / Составители Н.Т. Блатова, Г.М.Мелков. – 3 – е изд., пер. и доп. – М., 2000. – С.64 – 94.
77. Аметистов Э.М. Международное право и труд: факторы имплементации международных норм о труде. – М.: Международные отношения, 1982. – 248 с.
78. Талалаев А.Н. Два вопроса международного права в связи с Конституцией РФ // Государство и право. - 1998. - №3. - С. 63 - 69.
79. Рабінович П., Радонович Н. Імплементація міжнародних договорів в Україні та гармонізація з ними національного законодавства (деякі загальнотеоретичні аспекти) // Вісник Академії правових наук України. – 1999. - №1. – С. 84 – 85.
80. Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю.К. Качуренко. – К.: Наукова думка, 1992. – 199 с.
81. Семенов В.С., Прагнюк О.Я. Міжнародно-правові аспекти Конституції України. – К., 1997. – С. 359.
82. Буроменський М. Застосування міжнародно-правових норм про права людини у внутрішньому правопорядку України // Вісник Академії правових наук України. – 1999. - №1. – С.86 – 94; Назаренко Є.В. Пріоритетність загальновизнаних принципів і норм міжнародного права – принцип правової реформи в Україні // Законодавство України та міжнародне право (проблеми гармонізації). Збірник наукових праць. Випуск 4. – Київ: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1998. – С. 30 - 41; Шемшученко Ю.С. Гармонізація законодавства України з міжнародним і Європейським правом // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем. – С.8 - 14.
83. Миронов Н.В. Советское законодательство и международное право. – М., 1968. – 189 с.
84. Задорожній О.В., Гнатовський М.М. Адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу: парламентський вимір // Законодавство України: проблеми вдосконалення. Збірник наукових праць. В. 7. – К., 2001. – С.56 – 63.
85. Рабінович П.М. Основні права людини: стадії та юридичні засоби імплементації у законодавство України // Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні. Матеріали І регіональної наукової конференції (лютий 1995 р.). – Львів: ЛДУ, 1995. – С. 7 – 8.
86. Шепель А.О. До питання впровадження положень конвенцій Ради Європи у законодавство України // Законодавство України та міжнародне право (проблеми гармонізації). Збірник наукових праць. В. 4. – К.,1998. – С.143 – 155.
87. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 р. “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” // Збірник постанов Пленуму Верховного суду України. 1993-1997 рр. – К., 1998.
88. Конвенція № 122 Міжнародної організації праці 1964 року про політику в галузі зайнятості // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1968. - № 30. – Ст. 195.
89. Шмелева Г.Г. Юридичний механізм забезпечення прав людини (загальнотеоретична характеристика) // Право України. – 1994. – 3 10. – С. – 49-51.
90. Про зайнятість населення. – Закон України від 01.03.91 р. із змін і доп. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - № 14. – Ст. 170.
91. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття: Закон України від 02.03.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 22. – Ст. 171.
92. Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні: Закон України від 21.03.91 р. із змін. і доппон. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 21. – Ст. 252.
93. Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей: Закон України від 20.12.91 р. із змін. і доповн. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 12. – Ст. 190.
94. Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні: Закон України від 05.02.93 р. із змін. і доповн. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 16. – Ст. 167.
95. Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні: Закон України від 16.12.93 р. із змін. і доповн. //Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 4. – Ст. 18.
96. Про національну програму громадських робіт: Указ Президента України від 19.06.93 р. № 221/93 // Урядовий кур’єр. – 1993. – 24 червня.
97. Про національну програму громадських робіт: Указ Президента України від 19.06.93 р. № 221/93 // Урядовий кур’єр. – 1993. – 24 червня.
98. Положення про організацію роботи щодо сприяння зайнятості населення в умовах масового вивільнення працівників: Постанова Кабінету Міністрів України від 31.12.93 р. № 1090 // Зібрання постанов Уряду України. – 1994. - № 4. – Ст. 107.
99. Про затвердження положень щодо застосування Закону України “Про зайнятість населення”: Постанова Кабінету Міністрів України від 27.04.98 р. № 578 // Офіційний вісник України. – 1998. - № 17. – Ст. 635.
100. Про затвердження порядку надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних: Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 10.01.01 р. № 1 із змін. і доповн. //Людина і праця: інформаційний бюлетень Міністерства праці та соціальної політики України. – 1998. - № 7.
101.Основні напрямки розвитку трудового потенціалу України: Затверджено Указом Президента України від 3.08.99 р. - №958/99 //Офіційний вісник України. – 1999. – №31.
102.Про основні напрямки соціальної політики на період до 2004 року: Указ Президента України від 24.05.2000 р. - № 717/2000 // Офіційний вісник України. – 2000. - № 21. – Ст. 858.
103.Послання Президента України до Верховної Ради України “Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічного і соціального розвитку на 2000-2004 роки” // Урядовий кур’єр. – 2000. – 23 лютого.
104.Про затвердження Державної програми зайнятості населення на 2001-2004 роки: Закон України від 7 березня 2000 р. – Праця і зарплата. – 2002. - № 17.
105.Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю.К.Качуренко. – К.: Наук. Думка, 1992. – С. 24-36.
106.Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 р. Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. 1/1999. Український ц