СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ (ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ) :

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………… 3
РОЗДІЛ 1 СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ПРАЦІВНИКІВ
ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ЯК ОСНОВА ЇХ ПРОФЕСІЙНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ …………….................................................................................... 11
1.1. Загальна характеристика соціально-правового статусу працівників
органів внутрішніх справ……………………………………………………….. 11
1.2. Зміст соціально-правового статусу працівників органів
внутрішніх справ……………………………………………………………....... 29
РОЗДІЛ 2 СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ПРАЦІВНИКІВ
ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ЯК ЕЛЕМЕНТ ЇХ СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ……………………………………………………..... 59
2.1. Поняття та сутність правового захисту працівників органів
внутрішніх справ………………………………………………………………... 59
2.2. Поняття та сутність соціального захисту працівників органів
внутрішніх справ………………………………………………………………... 81
РОЗДІЛ 3 ЗМІСТ СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ
ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ .....……………….......... 102
3.1. Заходи соціального захисту працівників органів внутрішніх справ… .. 102
3.2. Заходи правового захисту працівників органів внутрішніх справ…….. 132
3.3. Форми соціально-правового захисту працівників органів
внутрішніх справ………………………………………………………………. 151
ВИСНОВКИ………………………………………………………………….. 176
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….. 183
ДОДАТОК (Проект Концепції соціально-правового захисту персоналу
органів внутрішніх справ).................................................................................. 195

ВСТУП
Актуальність теми. Початок ХХІ століття характеризується значними змінами в сучасному світовому співтоваристві, мегатенденцією розвитку якого є спрямованість на окрему особистість, її потреби, на захист її прав, свобод та інтересів як основи благополуччя та процвітання суспільства в цілому. Очевидно, що вирішення завдання, яке стоїть перед нашою країною щодо інтеграції в світове співтовариство, неможливо без врахування тенденцій розвитку останнього.
Конституція України в ст. 3, відповідно до Загальної декларації прав і свобод людини, закріпила положення, згідно якого людина, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Проведення державно-пра¬во¬вих та соціально-економічних реформ впритул наблизило українське суспільство до необхідності вирішення цих проблем, до сприйняття особистості не тільки в якості обєкту, але й активного субєкту захисту, рівноправного партнера у взаємовідносинах з державою. Але відсутність швидких позитивних результатів здійснення реформ спричинили наростання в суспільній свідомості тривожності перед економічною та соціальною нестабільністю, безробіттям, знизили авторитет влади та законослухняність населення, а перехід до ринкових відносин та втілення в життя суспільства економічних свобод призвело до його розшарування. Ці процеси також болюче озвалися на працівниках органів внутрішніх справ і торкнулися всіх сторін їх життєдіяльності: від ускладнення зовнішніх умов, в яких доводиться виконувати службові обовязки, коли абсолютно законні дії працівників органів внутрішніх справ зустрічають недовіру і навіть опір з боку значної кількості населення, до напруження в особистих та сімейно-побутових стосунках. Політичні та економічні потрясіння, негативна оцінка суспільством результатів діяльності органів внутрішніх справ, а також наростання кримінальної активності в країні та прояв у злочинності таких рис та особливостей, як агресивність, цинізм та жорстокість, поставили на перший план питання щодо забезпечення соціально-правового захисту працівників органів та підрозділів внутрішніх справ як представників держави, що виконують правоохоронні функції.
Починаючи з 1991 року при виконанні службових обов’язків загинуло 755 працівників, у тому числі безпосередньо при виконанні обов’язків по охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю – 264 працівника. За цей же період при виконанні службових обов’язків отримали поранення 4985 працівників, у тому числі безпосередньо при виконанні обов’язків по охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю – 3276 працівників.
З огляду на вищезазначене та враховуючи велику плинність кадрів, високий рівень звільнених за власним бажанням та з негативних мотивів, стан оперативної обстановки та прогностичну оцінку розвитку кримінальної ситуації в державі, а також високий рівень суїцидів серед працівників органів внутрішніх справ, виникла нагальна потреба у реформуванні законодавства та правозастосовчої практики з питань соціально-правового захисту працівників органів внутрішніх справ. Слід зазначити, що діюче національне законодавство з цього питання характеризується безсистемністю, нестабільністю, дублюванням окремих норм, наявністю суперечностей та великої кількості відсильних норм, а також незабезпеченістю економічним підґрунтям та механізмом реалізації окремих норм.
Зазначені проблеми підтверджують необхідність проведення дослідження з питань соціально-правового захисту працівників органів внутрішніх справ, бо це являється важливим чинником підвищення ефективності їх роботи та сприяє комплектуванню органів та підрозділів системи МВС України висококваліфікованими кадрами.
Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження проводилося відповідно до Пріоритетних напрямків наукових досліджень вищих навчальних закладів МВС України, визначених Наказом МВС України № 356 від 11 травня 2001 р. “Про затвердження Програми розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 рр. (п.7.18.), Пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000рр., затверджених рішенням Колегії МВС України № 4 КМ/2 від 28 лютого 1995р. (п.3.2.), Головних напрямків наукових досліджень Університету внутрішніх справ МВС України на 1996-2000рр. (п.4), а також планів наукових досліджень кафедри трудового, екологічного та аграрного права і науково-дослідної лабораторії з проблем кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України Національного університету внутрішніх справ.
Мета і задачі дослідження. Мета роботи полягає в тому, щоб на основі комплексного аналізу системи соціально-правового захисту працівників органів внутрішніх справ України з урахуванням досягнень науки трудового права та права соціального забезпечення, узагальнення правозастосовчої практики, вітчизняного та зарубіжного досвіду визначити правові дефініції, розкрити сутність та особливості функціонування системи соціально-правового захисту працівників органів внутрішніх справ в сучасних умовах, виробити пропозиції і рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства, яке регулює соціально-правовий захист цієї категорії найманих працівників.
Для досягнення поставленої мети в дисертації поставлені наступні дослідницькі задачі:
- здійснити теоретичний аналіз категорій: соціальний статус особистості, правовий статус особистості, охорона прав, захист прав, правовий захист, соціальне забезпечення, соціальний захист;
- розкрити особливості соціально-правового статусу працівників органів внутрішніх справ;
- дослідити сутність та зміст соціально-правового захисту працівників органів внутрішніх справ;
- сформулювати поняття правового та соціального захисту працівників органів внутрішніх справ;
- проаналізувати діюче законодавство, яке закріплює гарантії соціально-правового захисту працівників органів внутрішніх справ та дослідити проблеми реалізації цих гарантій на практиці;
- сформулювати конкретні пропозиції і рекомендації по удосконаленню та реформуванню законодавства та правозастосовчої практики з питань соціально-правового захисту працівників органів внутрішніх справ.
Обєктом дослідження є права, свободи, обовяз¬ки та законні інтереси працівників органів внутрішніх справ, а також реальні умови їх реалізації.
Предметом дослідження виступають суспільні відносини в сфері реалізації соціально-правового захисту працівників органів внутрішніх справ.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складає діалектичний метод пізнання правових явищ. В роботі також використовувались наступні методи:
- формально-логічний (абстрагування, аналіз та синтез, індукція та дедукція);
- системно-структурний;
Засоби формальної логіки, поєднані з використанням системно-структурного методу дослідження, надали можливість проаналізувати соціально-правовий статус працівників органів внутрішніх справ як цілісне правове явище та визначити специфічні риси та загальні ознаки гарантій соціально-правового захисту як структурного елемента соціально-правового статусу особистості.
- порівняльний – при аналізі вітчизняного законодавства та законодавства окремих зарубіжних країн;
- історичний – сучасний стан нормативного регулювання соціально-правового захисту громадян розглядається як результат розвитку національного законодавства, що дозволяє дослідити перспективи розвитку інституту соціально-правового захисту працівників органів внутрішніх справ;
- соціологічний – при анкетуванні мешканців м. Харкова, Харківської області та слухачів Інституту перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів внутрішніх справ при Національному університеті внутрішніх справ та формулюванні на їх основі відповідних висновків;
- статистичний – при опрацюванні матеріалів Департаменту роботи з персоналом МВС України, Управління внутрішньої безпеки та розслідувань МВС України і Департаменту фінансових ресурсів та економіки МВС України з метою виявлення недоліків і проблем соціально-правового захисту працівників органів внутрішніх справ України та формулюванні висновків щодо вдосконалення його правового регулювання.
Комплексний підхід до використання вищезазначених методів дозволив всебічно розглянути стан та механізм соціально-правового захисту працівників органів внутрішніх справ і сформулювати пропозиції з урахуванням потреб практики щодо вдосконалення його правового регулювання, а також для подальшого розвитку теоретичної думки в цьому напрямку. Теоретичні висновки й практичні рекомендації ґрунтуються на вимогах логіки щодо визначеності, послідовності та несуперечності суджень.
Теоретичну базу дослідження становлять праці таких вчених, як: В.С. Андрєєва, С.С. Алексєєва, О.М. Бандурки, В.С. Венедиктова, М.В. Витрука, Л.Д. Воєводіна, Р.І.Денисова, В.В. Жернакова, Р.І. Іванової, Л.М. Колодкіної, А.П. Коренева, В.М. Кудрявцева, М.І. Матузова, В.І. Новоселова, П.Д. Пилипенка, В.І. Прокопенка, О.І. Процевського, Н.А. Семашко, І.М. Сироти, Ю.П. Соловя, Г.І. Чанишевої, В.В. Чернікова, В.Ш. Шайхатдинова, Л.С. Явича та інших.
Правову основу дослідження склали: Конституція України, законодавчі акти України, нормативно-правові акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України і Міністерства внутрішніх справ України, а також міжнародно-правові акти.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є однією з перших спроб комплексно, з урахуванням новітніх досягнень правової науки, дослідити основні аспекти соціально-правового захисту працівників органів внутрішніх справ. В результаті проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення та висновки, які запропоновані здобувачем особисто. Основні з них такі:
1. Зроблено висновок, що основою професійної діяльності працівників органів внутрішніх справ являється їх соціально-правовий статус, важливим елементом якого є гарантії соціально-правового захисту, які характеризують його з точки зору реальності, а також сприяють його практичній реалізації.
2. Отримало подальший розвиток розуміння сутності соціально-правового статусу особистості в суспільстві і державі.
3. Вперше проаналізовано структурні елементи соціально-правового статусу працівників органів внутрішніх справ та дано їх визначення.
4. Дістало подальший розвиток уявлення про систему соціально-правового захисту персоналу органів внутрішніх справ.
5. Обгрунтовано розмежування близьких за значенням категорій: соціальне забезпечення та соціальний захист, а також категорій охорона прав, захист прав та правовий захист.
6. Вдосконалено поняття “правовий захист працівників органів внутрішніх справ”, під яким дисертант розуміє правотворчу та правозастосовчу діяльність державних органів щодо захисту життя, здоров¢я, честі, гідності, особистої недоторканності, інших громадянських та політичних прав, а також майна працівників органів внутрішніх справ та їх близьких, як осіб, наділених відповідним спеціальним правовим статусом, з метою досягнення стану правової захищеності. А також поняття “соціальний захист працівників органів внутрішніх справ”, під яким дисертант розуміє діяльність держави щодо встановлення та реалізації гарантій соціально-економічних і соціально-культурних прав, що спрямовано на забезпечення процесу формування та розвитку професійних якостей та задоволення матеріальних та моральних потреб у відповідності з тим соціально-правовим статусом, який вони посідають в суспільстві.
7. Вперше визначені та проаналізовані форми соціально-правового захисту працівників органів внутрішніх справ.
8. Вперше запропоновано проект Концепції соціально-правового захисту персоналу органів внутрішніх справ.
9. На основі проведеного аналізу діючого законодавства та правозастосовчої практики з питань соціально-правового захисту працівників органів внутрішніх справ сформульовано і обгрунтовано низку пропозицій щодо їх вдосконалення.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що результати розробки теоретичних проблем соціально-правового захисту працівників органів внутрішніх справ можуть бути використані при подальшому дослідженні проблем захисту прав, свобод, обов’язків і законних інтересів працівників органів внутрішніх справ.
Сформульовані висновки, аргументовані пропозиції і рекомендації можуть бути використані в правотворчій та правозастосовчій практиці, спрямованій на підвищення рівня правового та соціального захисту працівників органів внутрішніх справ, на посилення охорони їх прав, свобод, обов’язків і законних інтересів.
Автором запропоновано проект Концепції соціально-правового захисту персоналу органів внутрішніх справ а також зміни і доповнення до Закону України “Про міліцію” та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.
Практична значимість дисертації також полягає в узагальненні і конструктивно-критичному аналізі існуючої практики здійснення правового та соціального захисту працівників органів внутрішніх справ і підготовлених на цій основі рекомендацій, які можуть бути використані в діяльності служб і підрозділів по роботі з персоналом.
Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані в процесі навчання персоналу органів внутрішніх справ у відомчих навчальних закладах системи МВС України, а також при підготовці довідкових і методичних матеріалів для працівників органів внутрішніх справ.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана в науково-дослідній лабораторії з проблем кадрового забезпечення ОВС України Національного університету внутрішніх справ. Результати обговорені і схвалені на розширеному засіданні зазначеної науково-дослідної лабораторії і кафедри трудового, екологічного та аграрного права Національного університету внутрішніх справ. Основні висновки і положення викладені в опублікованих працях автора, доповідалися ним на науково-практичних конференціях, зокрема на науково-практичній конференції “Актуальні проблеми управління персоналом органів внутрішніх справ”, що відбувалася в Національному університеті внутрішніх справ 24 жовтня 2002 року. Матеріали роботи використовувались автором під час викладання спецкурсу “Проходження служби працівниками органів внутрішніх справ” в Інституті перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів внутрішніх справ при Національному університеті внутрішніх справ.
Окремі результати досліджень у вигляді зауважень і пропозицій були направлені в Міністерство внутрішніх справ України для використання в роботі з розробки проектів нормативних актів і в практичній діяльності правозастосовчих органів.
Публікації. За темою дисертації автором опубліковано чотири статті у наукових журналах, які входять до переліку фахових видань, затверджених Вищою атестаційною комісією України.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які об’єднують сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатку. В якості додатку приводиться проект Концепції соціально-правового захисту персоналу органів внутрішніх справ. Повний обсяг дисертації становить 202 сторінки, в тому числі 12 сторінок списку використаних джерел (161 найменування) та 8 сторінок додатку.

bibliography

ВИСНОВКИ

Проведене дисертаційне дослідження показало, що в умовах формування соціальної, правової держави та проведенням у зв’язку з цим реформування всіх гілок влади, загального ускладнення криміногенної ситуації, появи нових видів злочинів, скоєння злочинів переважно організованими злочинними угруповуваннями, наростання корупційних тенденцій в суспільстві і в той же час державним визнанням в якості найвищої соціальної цінності прав і свобод людини, проблема соціально-правового захисту працівника органів внутрішніх справ набуває нового характеру та актуальності.
1. Об’єктивні суспільні потреби і внутрішня логіка розвитку правової науки створюють умови для нового розуміння місця і ролі органів внутрішніх справ в структурі державного механізму. При цьому змінюється погляд не тільки на оцінку соціальної необхідності та значимості цих органів, але й на природу суб’єктів, які забезпечують їх реальне функціонування, працівників органів та підрозділів внутрішніх справ.
2. Особистість працівника органів внутрішніх справ несе в собі риси, з одного боку, громадянина, а з іншого боку, – посадової особи, представника органу державного управління, держави в цілому, що реалізує правоохоронну функцію держави і у зв’язку з чим потребує створення відповідних умов для своєї діяльності, забезпечення стану належної соціально-правової захищеності.
3. Основою професійної діяльності працівників органів внутрішніх справ являється їх соціально-правовий статус, суттєвою рисою якого слід вважати єдність правового та соціального компоненту. Під соціально-правовим статусом працівників органів внутрішніх справ ми розуміємо обумовлену реально існуючими суспільними відносинами і закріплену в законодавчих та інших нормативно-правових актах сукупність прав, свобод, обов’язків, законних інтересів, а також юридичну відповідальність та гарантії соціально-правового захисту, як громадянина та як суб'єкта державної діяльності.
4. Громадянство і правосуб'єктність являються необхідними юридично-обов'язковими передумовами й умовами володіння правовим статусом працівника органів внутрішніх справ. Інститут громадянства виражає стійкий правовий зв'язок людини з певною державою шляхом його закріплення у відповідних правових нормах. Під правосуб'єктністю працівників органів внутрішніх справ треба розуміти обумовлену особливостями служби по забезпеченню безпеки громадян і громадського порядку, виявленню, запобіганню, припиненню, розкриттю і розслідуванню злочинів і інших правопорушень сукупність вимог до якостей, властивостей і здібностей особистості, визнаних державою шляхом законодавчого закріплення в якості обов'язкових і необхідних умов для заняття певної посади в системі МВС України і наділення в зв’язку з цим відповідним правовим статусом.
Державно-владні повноваження і юридична відповідальність складають головний зміст правового статусу працівників органів внутрішніх справ. Повноваження працівника органу або підрозділу внутрішніх справ – це закріплена в законодавчих та підзаконних актах система службових прав та обов’язків, яка передбачена певною посадою та встановлює для працівників, які її займають, межі належної та можливої поведінки. Щодо працівників органів внутрішніх справ, то юридична відповідальність являє собою зовнішню міру свободи, яка виражена в законодавстві, виступаючи засобом та гарантією правомірної поведінки працівників органів внутрішніх справ, що служить забезпеченню ефективної реалізації їх повноважень і, в кінцевому рахунку, охороні конституційного строю та правопорядку в країні.
Важливим елементом, що характеризує соціально-правовий статус з точки зору його реальності, а також сприяє його практичній реалізації, є гарантії соціально-правового захисту.
5. Спостерігається зниження престижу органів внутрішніх справ в оцінках практично всіх категорій населення. Так, більше половини опитаних (56 %) відзначили загальне зниження престижу органів внутрішніх справ за останні 10 років. До факторів, що найбільш впливають на падіння престижу, респонденти віднесли: корупцію (хабарництво) – 53%, низку культуру особового складу, грубість и черствість – 19%, низький професіоналізм – 17%, слабку технічну оснащеність – 11%.
6. 91% опитаних працівників органів внутрішніх справ відзначили загальне зниження престижу органів внутрішніх справ за останні 10 років. До факторів, які впливають на стабільність кадрів та взагалі на престиж роботи в органах внутрішніх справ, респонденти віднесли в порядку убування: рівень грошового утримання, умови і характер роботи, пенсійне забезпечення, пільги та компенсації, соціальне страхування, санаторно-курортне лікування, медичне обслуговування.
7. Під правовим захистом працівників органів внутрішніх справ ми розуміємо правотворчу та правозастосовчу діяльність державних органів щодо захисту життя, здоров¢я, честі, гідності, особистої недоторканності, інших громадянських та політичних прав, а також майна працівників органів внутрішніх справ та їх близьких, як осіб, наділених відповідним спеціальним правовим статусом, з метою досягнення стану правової захищеності.
8. Під соціальним захистом працівників органів внутрішніх справ розуміється діяльність держави щодо встановлення та реалізації гарантій соціально-економічних і соціально-культурних прав, що спрямовано на забезпечення процесу формування та розвитку професійних якостей та задоволення матеріальних та моральних потреб у відповідності з тим соціально-правовим статусом, який вони посідають в суспільстві.
9. На наш погляд, для посилення соціально-правового захисту необхідно:
- розробити та прийняти Закон України “Про державну службу в органах внутрішніх справ”, Концепцію соціально-правового захисту персоналу органів внутрішніх справ, Положення про професійні спілки в органах та підрозділах внутрішніх справ;
- у новому Трудовому кодексі України закріпити положення про те, що норми спеціального законодавства, які регулюють працю окремих категорій найманих працівників (зокрема працівників органів внутрішніх справ), повинні відповідати Трудовому кодексу України, не допускається погіршення положення найманих працівників нормами спеціального законодавства;
- в Законі України “Про міліцію” та в Положенні про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України закріпити положення такого змісту: “Обмеження гарантій соціального і правового захисту працівників органів внутрішніх справ не допускається жодним законодавчим та підзаконним нормативно-правовим актом”;
- закріпити в Законі України “Про міліцію” та в Положенні про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України право працівників органів внутрішніх справ на оскарження в суді загальної юрисдикції будь-якого рішення, дії чи бездіяльності будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо він вважає, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють його права і свободи;
- доповнити ст. 12 Закону України “Про міліцію” таким положенням: “фізична сила, спеціальні засоби та вогнепальна зброя застосовуються виходячи з характеру обставин, які складаються, на власний розсуд працівника міліції у випадках, передбачених цим законом”;
- в ст. 60 Конституція України та ст. 41 Кримінального Кодексу України нам вважається доцільним не використовувати слово “явно” як ознаку злочинного наказу тому, що найчастіше в конкретних ситуаціях при дефіциті часу в стані хвилювання важко визначити межі "явної" чи "неявної" невідповідності акта управління закону, або необхідно дати офіційне тлумачення терміна "явне", що конкретизує його зміст;
- закріпити право на виправданий професійний ризик в Законі України "Про міліцію" і на виправданий оперативний ризик в Законі України “Про оперативно-розшукову діяльність”. Під виправданим професійним ризиком працівників органів внутрішніх справ ми розуміємо спрямовані на досягнення суспільно-корисної мети заходи в області охорони правопорядку і боротьбі зі злочинністю, які здійснюються компетентними особами відповідно до законодавства та пов’язані з тією або іншою долею невизначеності в розвитку і досягненні кінцевого результату діяння, сполучені з певною небезпекою і можливістю настання несприятливих наслідків як для самого працівника органів внутрішніх справ, так і для інших осіб, якщо поставлену мету не можна було досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що здійснені нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.
Під виправданим оперативним ризиком ми розуміємо спрямовані на досягнення суспільно-корисної мети оперативно-розшукові заходи в області охорони правопорядку і боротьбі зі злочинністю, які здійснюються відповідно до законодавства, та пов’язані з тією або іншою долею невизначеності в розвитку і досягненні кінцевого результату діяння, сполучені з певною небезпекою і можливістю настання несприятливих наслідків як для самого працівника органів внутрішніх справ, так і для інших осіб, якщо вчинена дія витікала з інформації про факти й обставини і відповідає професійним знанням й досвіду працівника оперативного підрозділу, який ризикує, а поставлена мета не могла бути досягнута не поєднаною з ризиком дією (бездіяльністю), і якщо особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що здійснені нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам;
- ч. 1 ст. 38 Кримінального Кодексу України “Затримання особи, що вчинила злочин” доповнити словами “в момент або”, після слова “безпосередньо”.
- включити в Закон України “Про міліцію” наступне положення: “працівник міліції не несе відповідальності за моральну, матеріальну і фізичну шкоду, яку він заподіяв особі, що вчинила злочин, або інтересам держави у зв'язку з її затриманням, якщо заподіяна шкода адекватна силі протидій злочинця”;
- встановити адміністративну відповідальність за образу працівника органу внутрішніх справ при виконанні ним службових обов’язків, оскільки дане діяння не увійшло в новий Кримінальний кодекс України, але було передбачене в старому та нікуди не ділось з практики;
- замінити в нормативних актах терміни “близькі родичі” та “члени сім'ї” одним поняттям "близькі працівників органів внутрішніх справ". Дане поняття буде охоплювати всіх осіб, які можуть постраждати у зв'язку з виконанням працівником органу або підрозділу внутрішніх справ своїх службових обов’язків;
- в Законі України “Про міліцію” встановити гнучкий порядок оплати праці в процентному або кратному відношенні до середньої або мінімальної заробітної платні;
- закріпити в спеціальному законодавстві норму, яка встановлюватиме порядок спрямування відповідного відсотку від штрафних сум, що стягуються з правопорушників на преміювання працівників органів внутрішніх справ, які відзначилися при забезпеченні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю;
- забезпечити координацію та кооперацію всіх ланок системи соціально-правового захисту персоналу в системі МВС України;
- спрямувати наукову діяльність колективів наукових і науково-дослідних підрозділів та установ на забезпечення органів та підрозділів внутрішніх справ науково обгрунтованими рекомендаціями стосовно застосування різноманітних охоронних заходів;
- поліпшити соціальне планування в органах внутрішніх справ, постійно приділяти щиру увагу до особистості працівника і до його потреб;
- посилити мотивацію до якісної та високоефективної праці шляхом матеріального та морального стимулювання;
- сприяти активізації діяльності профспілкових організацій працівників органів внутрішніх справ;
- розробити методики оцінки діяльності органів і підрозділів системи МВС України з питань забезпечення прав, свобод, обов’язків та законних інтересів працівників;
- підвищити рівень загальної та професійної культури працівників органів внутрішніх справ;
- створити в органах та підрозділах внутрішніх справ стійкий позитивний морально-психологічний клімат й поліпшити ефективність впливу різних форм виховної роботи на особовий склад;
- утворити та впровадити в діяльність органів та підрозділів внутрішніх справ комплексну систему моніторингу соціально-економічного потенціалу кожної сім'ї працівника для надання необхідної та своєчасної допомоги;
- забезпечити інформування населення про діяльність органів та підрозділів МВС України через засоби масової інформації (про проблеми, з якими зіштовхуються працівники органів внутрішніх справ при виконанні службових обов¢язків, досягнення в роботі та їх доброчинну діяльність);
- організувати видавання і розповсюдження листівок, плакатів, звернень, буклетів з інформаційно-статистичними довідками, консультаційними та профілактичними матеріалами;
- організувати проведення зустрічей начальників структурних підрозділів з мешканцями району, на території якого він розташований;
- забезпечити вивчення, узагальнення і застосування на практиці здобутків зарубіжних країн в галузі соціально-правового захисту працівників правоохоронних органів;
- ввести обов¢язкове наукове обґрунтування та експертизу законодавчих та інших нормативних актів, пов¢язаних з питанням соціально-правового захисту на предмет фінансової забезпеченості та можливості їх виконання;
- розробити комплекс критеріїв, механізму аналізу і оцінки впливу стану соціально-правового захисту особового складу на стабільність кадрів і на показники роботи органів і підрозділів внутрішніх справ;
- привести рівень соціально-правового захисту працівників органів та підрозділів МВС України до міжнародних стандартів, що забезпечить можливість ефективно працювати з різними міжнародними правоохоронними органами по попередженню та розкриттю злочинів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Явич Л.С. Право и социализм. – М.: Юрид. лит., 1982. – 176 c.
2. Проблемы советского социалистического государства и права в современный период. Некоторые теоретические вопросы // Под ред. В.М. Чхиквадзе. – М.: Наука, 1969. – 312 c.
3. Витрук Н.В. Проблемы теории правового положения личности в развитом социалистическом обществе. Дис. докт. юрид. наук. – М., 1979. – 247 c.
4. Матузов Н.И. Юридические обязанности и ответственность как элементы правового статуса личности // Конституция СССР и правовое положение личности. – М.: Ин-т государства и права, 1979. – 174 c.
5. Матузов Н.И. Правовая система и личность. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1987. – 293 c.
6. Воеводин Л.Д. Конституционные права и обязанности советских граждан. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1972. – 300 с.
7. Горшенев В.М. Структура правового статуса гражданина в свете Конституции СССР 1977 года // Правопорядок и правовой статус личности в развитом социалистическом обществе в свете Конституции СССР 1977 года. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1980. – 278 с.
8. Строгович М.С. Социалистическая законность и укрепление гарантий прав личности в условиях развитого социализма // Революция, демократия, право. – М. Наука, 1978. – 241 с.
9. Чхиквадзе В.М. Советское государство и личность. – М.: Юрид. лит., 1978. – 102 с.
10. Витрук Н.В. Теоретические проблемы конституционного положения личности // Конституция СССР: проблемы государствоведения и советского строительства. – М.: ИГПАН, 1980. – 146 с.
11. Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. – М.: Наука, 1979. – 229 с.
12. Малеин Н.С. Гражданский закон и права личности в СССР. – М.: Юрид лит., 1981. – 216 с.
13. Семенов П.Г. Конституция и гражданин // Теоретические основы советской конституции. – М.: Наука, 1981. – 207 с.
14. Новоселов В.И. Два понятия правового положения граждан в СССР // Правопорядок и правовой статус личности а развитом социалистическом обществе в свете Конституции СССР 1977 года. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1980. – 278 с.
15. Кудрявцев В.Н. Закон, поступок, ответственность. – М.: Наука, 1986. – 448 с.
16. Антонова Л.И. Вопросы теории локального правового регулирования. Дис. докт. юрид. наук. – Л., 1988. – 255 с.
17. Философская энциклопедия // Гл. ред. Ф.В. Константинов. – М.: Изд-во Советская Энциклопедия, Т.5. 1970. – 740 с.

18. Ануфриев Е.А. Социальный статус и активность личности (Личность как объект и субъект обществ. отношений).– М.:Изд-во Моск. ун-та, 1984. – 288 с.
19. Социология. Основы общей теории: Учеб. пособие / Г.В. Осипов, Л.Н. Москвичев, А.В. Кабыша и др. / Под ред. Г.В. Осипова, Л.Н. Москвичева. – М.: Аспект Пресс, 1996. – 461 с.
20. Кучинский В.А. Личность, свобода, право. – М.: Юрид. лит., 1978. – 207 с.
21. Витрук Н.В. Статус личности в политической системе общества. – М.: Юрид. лит., 1993. – 216 с.
22. Лукашева Е.А. Социалистическое правосознание и законность. – М.: Юрид. лит., 1973. – 344 с.
23. Русско-украинский словарь терминов по теории государства и права // Под ред. Н.И. Панова. – Харьков: Украинская юридическая академия, 1993. – 164 с.
24. Малько А.В. Стимулы и ограничения в праве: Теоретико-информационный аспект. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1994. – 244 с.
25. Алексеев С.С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве. – М.: Юрид. лит., 1989. – 286 с.
26. Действующее международное право. В 3-х томах // Составители Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. Т. 2. – М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1999. – 832 с.
27. Конституція України: Офіц. текст. Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина: Навч. посібник // Авт. – упоряд. М.І. Хавронюк. – К.: Парламент вид-во: 1999. – 544 с.
28. Международное право в документах: Учебное пособие // Сост. Н.Т. Блатова, Г.М. Мелков – 2-е изд., перераб. и дополненное. – М.:ИНФРА – М, 1997. – 696 с.
29. Мюллерсон Р.А. Права человека: идеи, нормы, реальность. – М. Юрид. лит., 1991. – 156 с.
30. Международная защита прав и свобод человека. Сборн. документов. // Сост. Г.М. Мелков – М.: Юрид. лит., 1990. – 661 с.
31. Артомонов Ш. Гражданские права военного человека. Человек и закон. – 1992. №2. – 128 с.
32. Закон України “Про державну службу” 16 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст.490.
33. Закон України “Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995 року // /Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 34. – Ст. 266.
34. Закон України "Про міліцію” від 20 грудня 1990р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
35. Збірник нормативних актів України з питань правопорядку // Збірник підготували Слободянюк В.Г. и Лисюченко В.П. – Київ, 1993. – 507 с.
36. Ворбьев О.В. Подготовка и принятие управленческих решений в органах внутренних дел. – К.: КВШ МВД СССР. 1976. – 30 с.
37. Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи удосконалення. – Х.: “Основа”, 1999. – 440 с.
38. Смирнов О.В. О правовом статусе рабочих и служащих // Сов. государство и право. – М.: Наука, 1974. №3. – 160 с.
39. Сергиенко Л.А. Правовая регламентация управленческого труда. – М.: Наука, 1984. – 142 с.
40. Манохин В.М. Советская государственная служба.– М.: Юрид. лит., 1966. – 195 с.
41. Костюков А.Н. Должностное лицо: административно-правовой статус // Правоведение. – 1987. №2. – 116 с.
42. Розенфельд В.Г., Старилов Ю.Н. К вопросу о понятии и правовом статусе должностного лица// Правовая наука и реформа юридического образования. – Воронеж, 1995. Вып. 1. – 168 с.
43. Закон України “Про громадянство України” від 18 січня 2001 року // Офіційний вісник України. – 2001. – № 9.
44. Собрание законодательства РФ. – 1995. – № 31. – Ст. 2990.
45. Закон РСФСР “О милиции” //Ведомости Съезда народных депутатов РСФСР и Верховного сонета РСФСР. – 1991. – № 16. – Ст. 503.
46. Положение о службе в органах внутренних дел Российской Федерации // Ведомости Съезда народных депутатов РФ и Верховного Совета РФ. –1993. – №2. – Ст. 70.
47. Борьба с преступностью за рубежом. – М., 1992. №11. – 44 с.
48. Bill 107, Chapter 10, Statutes of Ontario. 1990.
49. Проблемы преступности в капиталистических странах.– М., 1990. №6, – 56 с.
50. Охрана прав и интересов личности: гражданско-правовой аспект // Шевченко Я.Н., Кучеренко И.Н., Мусияка В.Л., Штэрн М.И.– К.: Наук. думка, 1992.– 198 с.
51. Матузов Н.И. Личность. Права. Демократия. Теоретические проблемы субъективного права. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1972. – 292 с.
52. Кодекс законів про працю України // Відомості Верховної Ради України. – 1971, додаток до № 50. – Ст. 375.
53. Іменем закону. – 1994. №35. – 16 с.
54. Проблемы преступности в капиталистических странах.– М., 1990. № 8.– 48 с.
55. Вопросы борьбы с преступностью за рубежом. – М., 1996, Вып. 35 – 52 с.
56. Колонтаевская И.Ф. Изучение, обобщение и использование зарубежного опыта профессиональной подготовки специалистов в высших и средних специальных учебных заведениях МВД России. – М., 1995. – 184 с.
57. Борьба с преступностью за рубежом. – М., 1991. №9. – 44 с.
58. Борьба с преступностью за рубежом. – М., 1991. №1. – 52 с.
59. Наказ Міністерства внутрішніх справ “Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд в органах внутрішніх справ і військах внутрішньої та конвойної охорони МВС України № 488 від 17 липня 1995 року.
60. Лавриненко О.В. Общий порядок приема на службу в органы внутренних дел Украины (анализ действующего законодательства и пути его реформирования). – Харьков: АВГ. 1997. – 97 с.
61. Наказ МВС України “Про затвердження Настанови з організації професійної підготовки рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України” № 759 від 21 жовтня 2000 року.
62. The police Journal, 1972, January-March.
63. Конституции зарубежных государств. Учебное пособие. 2-е изд., исправ. и доп.– М.: Издательство БЕК, 1997. – 586 с.
64. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. – Х.:Фірма “Консум”, 1998. – 480 с.
65. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. – 704 с.
66. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М.: Юристъ, 1997. – 672 с.
67. Скобелкин В.Н. Юридические гарантии трудовых прав рабочих и служащих. – М.: Юрид. лит., 1969. – 183 с.
68. Венедиктов В.С. Юридическая ответственность по советскому трудовому праву. Уч. пособие. – К.: Наук. думка, 1989. – 136 с.
69. Кудрявцев В.Н. Право и поведение. – М.: Юрид. лит., 1978. – 191 с.
70. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: норма и патология. – М.: Наука, 1982. – 287 с.
71. Щербакова Н.В. Правовая установка и социальная активность личности. – М.: Юрид. лит., 1986. – 125 с.
72. Оксамытный В.В. Правомерное поведение личности. – К.: Наук. думка, 1985. – 176 с.
73. Правовая система социализма. Функционирование и развитие. – М.: Юрид. лит., 1987. Ч.2. – 279 с.
74. Лавриненко О.В. Правовая и социальная защита работников органов внутренних дел Украины. – Харьков: Знание, 1999. – 590 с.
75. Закон України “Про службу безпеки України” від 25 березня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 27.– Ст. 382
76. Закон України “Про прокуратуру” від 5 грудня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 793.
77. Копейчиков В.В. Роль функции советского государства в создании благоприятных условий для реализации прав граждан в условиях развитого социализма. – М.: Юрид. лит., 1983. – 251 с.
78. Тихонова В.Ю. Субъективные права советских граждан, их охрана и защита. Автореф. дисс. канд. юрид. наук. – М., 1972. – 24 с.
79. Алексеев С.С. Общая теория права. В 2-х т. – М.:Юрид. лит, 1981. Т.І.– 360 с.
80. Завадская А.Н. Реализация прав граждан в условиях развитого социализма. – М.: Юрид. лит., 1983. – 292 с.
81. Пристанский Л.И. Социалистический образ жизни, права и правосознание личности // Охрана прав личности в социалистическом обществе. Труды Моск. высш. шк. милиции. – М., 1977. №1. – 148 с.
82. Мерзин Б.Н. Категория охраны прав граждан. В сб. Проблемы гарантий осуществления и защиты прав граждан. – Тарту, 1977. – 168 с.
83. Чернышева С.А. Гражданско-правовая защита авторских прав. // Советское государство и право. – М.: Наука, 1984. №2. – 160 с.
84. Обеспечение и охрана советской милицией конституционных прав и свобод граждан. – М.: Юрид. лит., 1988. – 84 с.
85. Ростовщиков И.В. Обеспечение прав и свобод личности в СССР: Вопросы теории – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1988. – 117 с.
86. Шевченко А.С. О защите гражданских прав. Сб. научных трудов Проблемы правотворчества. – Тарту, 1989. ,№ 1. – 136 с.
87. Раздымалина Н.И. Механизм реализации гарантий прав и свобод граждан в сфере охраны общественного порядка. Автореф. дисс. канд. юрид. наук. – М., 1991. – 26 с.
88. Абова Т.Е. Защита хозяйственных прав предприятий и производственных объединений. Автореф. дисс. докт. юрид. наук. – М., 1985. – 22 с.
89. Арефьев Г.П. Некоторые вопросы понятия охраны субъективных прав. В сб. Проблемы защиты субъективных прав и советское гражданское судопроизводство. – Ярославль, 1981. – 168 с.
90. Кузнєцов А.В. Правовое обеспечение исполнения гражданами конституционных обязанностей. // Советское государство и право. – М.: Наука, 1982. №10. – 160 с.
91. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року// Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №25-26. – Ст.131
92. Коренев А.П. Нормы административного права и их применение. – М.: Юрид. лит., 1978. – 142 с.
93. Человек. Философско-энциклопедический словарь. – М.: Наука, 2000. – 516 с.
94. Стремоухов А.В. Правовая защита человека: теоретический аспект: Автореф. дисс. доктора юр. наук. – 1996. – 21 с.
95. Концелидзе Р.У. Правовая и социальная защита сотрудников милиции: Автореф. дисс. канд. юр. наук. – М., 1993. – 19 с.
96. Мякишев Г.М. Правовая и социальная защита сотрудников органов внутренних дел. // Организация работы с кадрами в органах внутренних дел. – М., 1997. – 188 с.
97. Зыбин С.Ф. Стремоухов А.В. Научные основы организационно-правовой работы с кадрами органов внутренних дел. – СПб. 1994. – 276 с.
98. Конституция Российской Социалистической Федеративной Советской Республики. – М., 1918.
99. Конституция /Основной Закон/ Союза Советских Социалистических Республик. – К.: Госполитиздат УССР, 1959. – 32 с.
100. Конституция /Основной Закон/ Союза Советских Социалистических Республик. – К.: Политиздат Украины, 1979. – 64 с.
101. Васильев А.М. О системах советского и международного пра¬ва. // Советское гос. и право. – М.: Наука, 1985. №1. – 160 с.
102. Шаталин С.С. Социальная защищенность и ответственность. // Социальные ориентиры обновления: общество и человек. – М.: Политиздат, 1990. – 446 с.
103. Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 19 грудня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №16. – Ст. 200.
104. Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №5. – Ст. 190.
105. Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. –1993. – №45. – Ст. 425.
106. Закон України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” від 23 вересня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №50. – Ст. 302.
107. Закон України “Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист” від 24 березня 1998 року // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – №40 - 41. – Ст. 249.
108. Забелин Л.В. Теория социального обеспечения. – М., 1924. – 116 с.
109. Дурденевский В. Лекции по праву социальной культуры. – М.- Л., 1929.– 84 с.
110. Семашко Н.А. Право на социальное обеспечение. – М., 1938. – 96 с.
111. Аралов В.А., Левшин А.В. Социальное обеспечение в СССР. – М.: Госполитиздат, 1959. – 95 с.
112. Андреев В.С. Правовые проблемы социального обеспечения в СССР // Сов. гос. и право. – М.: Наука, 1967. №2. – 152 с.
113. Шайхатдинов В.Ш. Теория социального обеспечения: юридический анализ. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1982. – 156 с.
114. Иванова Р.И. Правоотношения по социальному обеспечению в СССР. – М.: Изд-во Моск. ун-та , 1986. – 176 с.
115. Концепція соціального забезпечення населення України // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №6. – Ст. 32.
116. Сирота И.М. Право социального обеспечения в Украине: Учебник. – Х.: «Одисей», 2000. – 384с.
117. Словник української мови. // Під ред. Білодіда І.К. Т.3. Київ: Наукова думка, 1972. – 744 с.
118. Сташків Б. Поняття права соціального забезпечення. // Право України.- К., 2000. №5, – 128 с.
119. Азарова Е.Г., Козлов А.Е. Личность и социальное обеспечение в СРСР: Правовое исследование М.: Наука, 1983. – 190 с.
120. Закон України “Про індексацію грошових доходів населення” від 3 липня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №42. – Ст. 551.
121. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження порядку проведення індексації грошових доходів громадян” № 663 від 7 травня 1998 року. // Офіційний вісник України. – 1998. – №19.
122. Гарасимів Т.З. Принципи права соціального забезпечення України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05 / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2002. – 19 с.
123. Мачульская Е.Е. Право социального обеспечения: Учебное пособие. – М.: Книжный мир, 1998. – 418 с.
124. Сулейманова Г.В. Социальное обеспечение и социальное страхование. – М.: Книжный мир, 1997. – 445 с.
125. Закон України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992 – №3. – Ст.ст. 10, 11.
126. Закон України “Про Державний бюджет України на 2000 рік” від 17 лютого 2000 року // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 14-15-16. – Ст. 121.
127. Закон України “Про Державний бюджет України на 2001 рік” від 7 грудня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 2-3. –Ст. 10.
128. Наказ Міністерства внутрішніх справ “Про профілактику нещасних випадків невиробничого характеру, пов’язаних із самогубством серед персоналу органів внутрішніх справ та військовослужбовців внутрішніх військ МВС України” № 131 від 9 лютого 2002 року.
129. Страхування: Підручник // Керівник авт. кол. і наук. ред. С.С. Осадець, д-р, екон. наук, проф. – К.: КНЕУ, 1998. – 528 с.
130. Закон України “Про страхування” від 7 березня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №18. – Ст. 78.
131. Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – №23. – Ст. 121.
132. Закон України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ” від 9 квітня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №29. – Ст. 399.
133. Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" від 21 листопада 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №5. – Ст. 21.
134. Панченко П.Н. Преступное попустительство. – Иркутск: Иркут. ун-т, 1976. – 98 с.
135. Юшков Ю.Н. Институт необходимой обороны и его роль в борьбе с преступностью в современных условиях // Государство и право. – М.: Наука, 1992. №4 – 160 с.
136. Административное право // Под. ред. А.П. Коренева. – М.: Юрид. лит., 1986. – 116 с.
137. Искакова К.В. Юридическая сила актов управления // Акты управления Вопросы теории. – Іваново: ИГУ, 1987. – 146 с.
138. Ткачевский Ю.М. Оправданый профессиональный и производственный риск как обстоятельство, исключающее уголовную ответственность. Вестник МГУ. Право. 1991. №3. – 128 с.
139. Гриберг М.С. Проблема производственного риска в уголовном праве. –М.: Юрид. лит., 1963. – 136 с.
140. Альгин А.П. Новаторство, инициатива, риск. – Л.:Лениздат, 1987. – 63 с.
141. Кабанов П.К. Риск при расследовании преступлений // Социалистическая законность. – М., 1989. №2. – 80 с.
142. Колодкин Л.М. Успех служебной деятельности руководителя органа внутренних дел. – М., 1992. – 78 с.
143. Куличенко В.В. О нравственной особенности профессионального риска в деятельности сотрудников внутренних дел. // Милицейская этика и проблемы нравственного воспитания сотрудников внутренних дел. – Киев, 1991. – 162 с.
144. Гранин А.Ф. Социалистический правовой прогресс. – Киев, 1984. – 276с.
145. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” 18 лютого 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №22. – Ст. 303.
146. Закон України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” 23 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №11. – Ст. 50.
147. Конституційне законодавство України (законодавчі акти, коментар, офіційне тлумачення): Збірник нормативних актів / Автори упорядники: С.В. Лінецький, М.І. Мельник, А.М. Ришелюк. – К.: Атіка, 2000. – 896 с.
148. Ванеева Л.А. Реализация конституционного права граждан СССР на судебную защиту в гражданском судопроизводстве. – Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та, 1988. – 151 с.
149. Роша А.Н. Актуальные проблемы работы с кадрами в органах внутренних дел в условиях расширения демократии // Совершенствование работы с кадрами в органах внутренних дел. Труды Академии МВД СССР. М., 1989. – 98 с.
150. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах та з загальних питань. – Х.: “Одісей”, 2000. – 368 с.
151. Монтескье Ш.Л. Избранные произведения.–М.:Госполитиздат, 1955.– 800 с.
152. Гессен В.М. Основы конституционного права. – Петроград. 1917. – 268 с.
153. Права человека и судопроизводство. Собрание международных документов. – Вена, 1987. – 486 с.
154. Савицкий В.М. Организация судебной власти в Российской Федерации. – М.: БЕК, 1996. – 313 с.
155. Воложанин В.П. Соотношение гражданского судопроизводства и иных форм защиты права. // Вопросы развития и защиты прав граждан //Под ред. Р.Е. Гукасян. – Калинин: КГУ, 1977. – 160 с.
156. Шакарян М.С. Соотношение судебной формы с иными формами защиты субъективных прав граждан // Актуальные проблемы защиты субъективных прав граждан и организаций. – М.: Юрид. лит., 1982. 148 с.
157. Елисейкин П.Ф. Защита субъективных прав и охраняемых законом интересов как научная проблема советского правоведения // Проблема защиты субъективных прав и советское гражданское судопроизводство. // Под ред. П.Ф. Елисейкина. Вып. 1. Ярославль. 1975. – 164с.
158. Статут професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України // Зареєстровано Міністерством юстиції 19.04.2000р. Свідоцтво № 1406.
159. О работе среди полувоенных служащих. Утвержденные ІІ Пленумом ЦК Резолюции совещания МК полувоенных учреждений (5-7 октября 1927 г.). – М., 1928. – 156 с.
160. Вказівки МВС України “Про впровадження методичних рекомендацій з організації діяльності Рад зборів середнього та старшого начальницького складу і рядового та молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ України № 4067/Дж від 05.08.2000р.
161. Систематический сборник действующих руководящих приказов, циркуляров и инструкций. – М., Изд-во НКВД, 1924. – 362 с.