ПЕРЕВЕДЕННЯ НА ІНШУ РОБОТУ

brief description

З М І С Т

Вступ 3

Розділ 1.
Концептуальні підходи до визначення переведень
на іншу роботу 14
1.1. Поняття місця роботи у трудовому праві України 14
1.2. Трудова функція, її поняття та зміст 27
1.3. Істотні умови праці 37
1.4. Поняття переведення на іншу роботу 42

Розділ 2.
Види переведень на іншу роботу 73
2.1. Тимчасові переведення з ініціативи власника в інтересах
виробництва 73
2.2. Постійні переведення з ініціативи власника, які допускаються
замість звільнення 90
2.2.1. Переведення у разі змін в організації виробництва
і праці 90
2.2.2. Переведення внаслідок негативних результатів
атестації 106
2.3. Тимчасові та постійні переведення в інтересах
працівника 114
2.4. Переведення працівників за погодженням між
керівниками підприємств 125
2.5. Ротація кадрів як особливий вид переведення
на іншу роботу 133

Розділ 3.
Гарантії працівникам при здійсненні переведень на іншу роботу 143
3.1. Матеріальні гарантії здійснення переведень 143
3.2. Гарантії судового захисту працівників та юридична
відповідальність власника у випадках незаконних
переведень 154

Висновки 164
Список використаних джерел 170

В С Т У П

Питання правового регулювання праці і трудових ресурсів завжди перебувають у центрі уваги держави, тому що вони складають основу економічної та соціальної політики. Від того, наскільки ефективно та раціонально використовується та розподіляється трудовий потенціал, в повній мірі залежить рівень економічного розвитку країни, матеріального благоустрою людей. На кожному етапі свого розвитку держава вирішує цю проблему з урахуванням конкретної обстановки, складності та різноманітності економічних і соціальних задач, які стоять перед нею.
Виникнення в Україні нових форм господарювання і, значить, нових роботодавців як суб’єктів трудових правовідносин ще раз підтвердило соціальну цінність та актуальність загальної проблеми захисту трудових прав громадян, заборони примусової праці і гарантованості умов праці, визначених трудовим договором.
Відповідно до ст. 3 Конституції України найвищою соціальною цінністю є людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека [1]. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Соціальна спрямованість законодавства про працю України сьогодні визначається у такій послідовності правових можливостей суб’єктів права: працівник – роботодавець – держава. Працівник, його інтереси займають перше місце у цій формулі [2, c. 104].
Трудове законодавство – єдина галузь законодавства, яка здатна не тільки безпосередньо впливати на основну виробничу силу – людей, що виступають носіями робочої сили, а й захистити їх у процесі трудової діяльності та від безробіття [3, c. 3]. Під впливом системи норм трудового законодавства формується правовий механізм соціального захисту працівників.
Чинний Кодекс законів про працю (далі – КЗпП) [4], який є серцевиною трудового законодавства, розроблявся і приймався ще у радянський період історичного розвитку України.
Попри внесення численних змін до КЗпП [5, c. 11] його правові норми, у тому числі й норми про переведення працівників, потребують подальшого аналізу і перегляду під кутом іншої соціальної спрямованості законодавства про працю, яке базується на принципах гуманності, демократизму, верховенства права та підвищення рівня захисту трудових прав громадян, з урахуванням політично-економічного становища України, удосконалення та приведення їх у відповідність до Конституції України, усунення суперечностей і прогалин, звільнення від застарілих норм тощо.
Переведення на іншу роботу на будь-яких етапах розвитку суспільства відігравало позитивну роль у розміщенні кадрів. М.В.Молодцов і В.Г.Сойфер зазначали, що будь-які види переведення на іншу роботу, здійснюваного в межах підприємства, зберігають соціально-трудовий зв’язок працівника з підприємством та його колективом. Як метод перерозподілу кадрів переведення працівників у межах підприємства забезпечують збереження трудового договору і в цій ролі виступають засобом забезпечення стабільності трудових правовідносин [6, c. 226-227]. В ефективному використанні цього правового інституту зацікавлені як держава, так і роботодавці та працюючі, оскільки переведення здійснюються як в інтересах роботодавців для вирішення їх виробничих завдань, так і в інтересах працівників з метою створення їм полегшених умов праці.
В сучасних умовах його значення підвищилось. Перехід України до ринкової економіки викликав серйозні зміни в організації виробництва і праці на багатьох підприємствах, в установах, організаціях. Впровадження ринкових механізмів потребує часом швидкої перебудови підприємства, застосування нової техніки, сучасних технологій і взагалі сприятливості до науково-технічного прогресу. Відсутність попиту на будь-яку продукцію чи, навпаки, його зростання примушує власника перепрофілювати підприємство, розширити або скоротити можливості для випуску продукції. Внаслідок зазначених процесів відбувається перерозподіл робочої сили не лише в межах конкретного підприємства і його структурних підрозділів, але й між підприємствами та цілими галузями економіки. Однією з основних форм такого перерозподілу є переведення на іншу роботу, на інше підприємство або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством.
Часто зміни в організації виробництва і праці супроводжуються таким вимушеним заходом як скорочення штату працівників. За необхідності скорочення чисельності та штату працівників власник повинен вживати заходів до переведення працівників, яких він планує звільнити, на іншу роботу на тому ж підприємстві, забезпечувати їх постійну або тимчасову зайнятість, а також скорочувати витрати робочого часу та запобігати простоям. Для працівників забезпечення безперервною роботою теж має велике значення, оскільки гарантує стабільність їх соціально-економічного становища та належний рівень життя.
Ринковий механізм господарювання вимагає від кожного працівника постійного удосконалення своїх професійних навиків. Рівень кваліфікації будь-якого фахівця визначається ступенем його ознайомлення з новітніми досягненнями науково-технічного прогресу і передовими технологіями. Можливість просування в порядку переведення на більш кваліфіковану роботу чи вищу посаду стимулююче впливає на розвиток людського фактору.
Відповідно до даних Міністерства охорони здоров’я в Україні значна частина населення є інвалідами. У 2000 р. їх кількість становила майже 2,5 млн., а щороку збільшується на 200-220 тисяч чоловік [7]. Рівень інвалідності, її структура залежать від впливу значної кількості факторів, найбільш відчутними серед яких є різкий спад виробництва, ріст безробіття, погіршення доступності медичних послуг та екологічної ситуації, інші. Для реабілітації інвалідів слід використовувати переведення на іншу роботу, які б забезпечували таким працівникам створення полегшених умов праці, коли це необхідно за станом їх здоров’я. У такий засіб держава може виконувати свій обов’язок по наданню інвалідам допомоги у працевлаштуванні.
Мобільність населення, пов’язана з формуванням ринку праці, необхідність зміни професії, перехід кадрів з однієї галузі господарства в іншу, з одного підприємства в інше, а також в межах одного підприємства, викликані бажанням отримати нову спеціальність, впровадженням нових механізмів і технологій, появою одних професій та “відмиранням” інших, різним ступенем задоволеності житлово-побутовими умовами, можуть бути реалізовані за допомогою переведень.
За таких умов слід визнати, що значення переведень як юридичної форми перерозподілу трудових ресурсів в умовах формування ринкових відносин зростає.
Актуальність дослідження переведень обумовлена також суттєвими змінами законодавства, пов’язаними із забороною примусової праці. У зв’язку з цими змінами деякими науковцями була висловлена думка про необхідність скасування таких інститутів трудового права як переміщення працівників, тимчасове переведення на іншу роботу без їх згоди, зміни істотних умов праці як таких, що мають ознаки примусової праці і суперечать Конституції [8, c. 40]. Проблема доцільності переміщень, переведень без згоди працівників та змін істотних умов праці, а також порядку їх здійснення у сучасних умовах загострилася і потребує вивчення та аналізу, однак наведена точка зору видається нам необґрунтованою і безперспективною. Трудові правовідносини носять динамічний характер, оскільки здатність працівника до праці, яка змінюється з часом, потребує відповідної зміни трудової функції [9, c. 24]. Зміна умов трудового договору повинна охоронятися законом. Вирішення цього питання неможливе без розгляду поняття “примусова праця”, об’єктивних економічних причин, які обумовлюють виникнення таких форм руху працівників як переміщення і переведення, а також правового явища зміни істотних умов праці.
Як наголошено в Указі Президента України від 3 серпня 1999 р. № 958/99, яким схвалені Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року [10], функціонування трудового потенціалу відбувається в умовах кризових явищ в економіці та соціальних протиріч у суспільстві. Економічні та соціальні чинники виявили проблеми безробіття, поширення нелегальної трудової діяльності, зниження національного інтелектуального та освітнього потенціалу, значного розшарування населення за рівнем доходів. І ситуація, що склалася, вимагає розроблення науково обгрунтованого бачення дальшого розвитку трудового потенціалу, яке може бути покладено в основу практичних дій, спрямованих на кардинальне поліпшення стану справ у цій сфері.
Серед основних напрямів розвитку трудового потенціалу в сфері зайнятості державна політика передбачає здійснення заходів щодо перерозподілу зайнятого населення між державним та недержавним секторами економіки у зв’язку із зміною форм власності підприємств та впровадження механізму їх банкрутства. У вирішенні цієї проблеми велике значення можуть відіграти переведення на іншу роботу.
В сучасних умовах спостерігається збільшення випадків реорганізації підприємств (зокрема, перетворення підприємств однієї організаційно-правової форми в іншу: державних – в акціонерні, акціонерних – в товариства з обмеженою відповідальністю тощо). У практиці виникає багато складних питань, пов’язаних з трудовими відносинами працівників у разі реорганізації підприємств. Закон передбачає, що в таких випадках трудові правовідносини з працюючими тривають. Деякі учені кваліфікують такі явища як переведення на інше підприємство, пояснюючи це появою нової сторони трудових правовідносин, з якою працівник трудовий договір не укладав. При цьому вони не беруть до уваги обставини, які свідчать про те, що фактично правове становище працівника внаслідок реорганізації підприємства не змінилося. Тому слід визначити, чи розглядати продовження трудових відносин з працівниками у разі реорганізації підприємства як переведення. Від вирішення цього питання залежить порядок оформлення таких змін, а також внесення записів до трудових книжок працівників реорганізованих підприємств.
У ринкових умовах значно зросла кількість юридичних осіб – суб’єктів підприємництва. Вони ж, у свою чергу, розширюють свою діяльність у різних адміністративно-територіальних одиницях за рахунок відкриття власних філій та представництв. Тому слід звернути увагу на переведення працівників за домовленістю між керівниками підприємств, які доцільно застосовувати у таких випадках. Цей вид переведень, на жаль, недостатньо врегульований чинним законодавством. Та практика вимагає детальнішого аналізу цього питання.
Серед профілактичних заходів, покликаних запобігти зловживанням державних службовців своїм службовим становищем, законодавство передбачає періодичну ротацію кадрів. Незважаючи на те, що дане правове явище давно застосовується у практиці, закон не регламентує порядку його здійснення. Відсутні й будь-які наукові дослідження цієї проблеми. Оскільки з ротацією кадрів пов’язаний рух працівників державних органів, необхідно розглянути її з позицій зміни умов трудового договору і визначити форму здійснення такого руху: переведення чи переміщення.
Переведення на іншу роботу – категорія правова. Тому вона знаходиться у тісному взаємозв’язку з усією системою трудового права: трудовим договором, умовами і дисципліною праці, заробітною платою тощо. Викликане об’єктивною реальністю і наділене специфічними правовими ознаками, переведення має велике значення для охорони прав особистості та розвитку її здібностей [11, c. 106].
Актуальність теми
Викладене свідчить про необхідність дослідження теоретичних і практичних питань, пов’язаних зі здійсненням переведень на іншу роботу, з урахуванням сучасних економічних і соціальних завдань, які стоять перед нашою державою. Це сприятиме подальшому розвитку законодавства про працю України, забезпечить його соціальну спрямованість на забезпечення балансу інтересів найманих працівників та роботодавців.
Проблеми переведень досліджувалися свого часу такими ученими як М.Г.Александров, Є.І.Астрахан, Б.Базарбаєв, О.К.Бєзіна, Л.Ю.Бугров, В.С.Венедиктов, Є.О.Голованова, Г.С.Гончарова, Д.А.Колбасін, Р.З.Лівшиць, Й.Е.Маміофа, І.Б.Морейн, А.Ю.Пашерстник, В.І.Прокопенко, З.К.Симорот, А.І.Ставцева, А.А.Фатуєв, М.В.Яковлєв.
Віддаючи належне науковим працям названих фахівців трудового права і не применшуючи їх значення, слід, разом з тим, зазначити, що комплексного дисертаційного дослідження учення про переведення на іншу роботу в Україні взагалі не проводилося. З урахуванням соціальних пріоритетів розвитку нашої держави, реформування економічної та правової систем дана робота є актуальною.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами
Робота виконана відповідно до комплексної цільової програми Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого на 2001-2005 р.р. “Проблеми удосконалення юридичних гарантій реалізації трудових та соціальних прав в умовах ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0186.0.070864).
Мета і задачі дослідження
Метою даного дисертаційного дослідження є виявлення ролі переведень у розвитку й ефективному використанні трудового потенціалу, визначення поняття переведення, його ознак, відмінностей від переміщення та змін істотних умов праці, аналіз різних видів переведень, особливостей їх здійснення і розробка на цій основі пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства про працю України, а також рекомендацій щодо застосування зазначених правових інститутів.
Для досягнення мети дослідження автором були поставлені такі задачі:
1. Виробити нові концептуальні підходи до визначення поняття переведення на іншу роботу.
2. Сформулювати поняття переведення на іншу роботу.
3. Виявити критерії відмежування переведень від інших правових явищ (переміщення, зміни істотних умов праці).
4. Проаналізувати сутність примусової праці з урахуванням норм міжнародно-правових актів та вітчизняного законодавства з метою виявлення значення заборони такої праці у забезпеченні законності здійснення переведень на іншу роботу.
5. Виявити правову природу ротації кадрів, мету її застосування для окремих категорій працівників.
6. Обгрунтувати встановлення додаткових гарантій для працівників при здійсненні переведень на іншу роботу.
7. Розробити пропозиції про зміни і доповнення до чинного законодавства України про переведення.
Об’єктом дослідження є трудові правовідносини, умови та порядок їх трансформації.
Предметом дослідження є виявлення суті та визначення переведення на іншу роботу; його ознаки, види, особливості та гарантії здійснення різних видів переведень, перспективи розвитку даного правового інституту, а також система нормативних актів і судова практика, пов’язана з проведенням переведень.
Методи дослідження. Методологічна основа дослідження складається з базових науково-теоретичних положень, прийнятих у юридичній науці в цілому і в науці трудового права зокрема. Дисертаційне дослідження грунтується на методах і прийомах наукового пізнання, основу яких складає загально-науковий діалектичний метод. У процесі дослідження використані також історичний, логіко-юридичний, системний, соціологічний та порівняльно-правовий методи. Основні положення та висновки, викладені у роботі, грунтуються на аналізі чинного законодавства про працю, особливостей його застосування, досягнень загальної теорії права, трудового права, інших галузей юридичної науки України та інших держав, узагальнень судової практики.
Емпіричною основою дослідження є практика застосування різних видів переведень на підприємствах різних форм власності, узагальнення судової практики з питань застосування переведень.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що у дисертації вперше виявлені основні критерії для визначення переведення, співвідношення між централізованим і договірним регулюванням умов праці, що дало можливість сформулювати поняття переведення на іншу роботу в ринкових умовах.
Відповідно до мети і завдань дослідження на захист виносяться такі науково-теоретичні положення.
1. Виявлено відмінності між переведенням та іншими правовими явищами, що межують з ним.
2. Обгрунтовано висновок про необхідність збереження у КЗпП норми про можливість тимчасового переведення на іншу роботу без згоди працівника у виняткових випадках (стихійні лиха, епідемії, епізоотії, виробничі аварії тощо).
3. Ротація кадрів визначена як особливий вид переведення на іншу роботу певних категорій працівників, який застосовується як засіб боротьби з корупцією.
4. Визначено, що зміна кваліфікації (розряду, категорії, класу тощо) є переведенням на іншу роботу, дано визначення розряду.
5. Сформульовано пропозиції щодо доцільності встановлення строку, протягом якого працівник повинен стати до роботи на новому підприємстві при переведеннях за погодженням між керівниками підприємств.
6. Обгрунтовано висновок про необхідність уніфікації строку, протягом якого допускається переведення працівників на іншу роботу внаслідок негативних результатів атестації.
7. Сформульовано пропозиції щодо доцільності встановлення у законодавстві норми про тимчасові переведення групи працівників на інше підприємство (лізинг робочої сили).
8. Обгрунтовано висновок щодо закріплення у трудовому законодавстві обов’язкової письмової форми згоди працівників на переведення на іншу роботу.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони сприяють поглибленому розумінню юридичної природи переведення, правильному застосуванню норм про переведення у практиці. Вивчення інституту переведення спрямоване на подальше удосконалення правових гарантій реалізації права на працю, забезпечення надійної їх охорони, дотримання законності у трудових правовідносинах.
Окремі пропозиції та висновки, сформульовані автором, можуть бути використані у процесі нормотворчої діяльності, при розробці проекту нового Трудового кодексу України, інших нормативних актів, а також при розробці та здійсненні довгострокових програм розвитку трудового потенціалу в Україні.
Крім того, основні положення дисертації можна застосувати при розробці підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій з курсу “Трудове право України”, а також підготовці коментарів до чинного трудового законодавства.
Апробація результатів дисертації
Дисертація виконана та обговорена на кафедрі трудового права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Результати проведеного дослідження доповідались автором на науковій конференції молодих учених та аспірантів “Актуальні проблеми юридичної науки” (2000 р.), що відбувалась у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого. Теоретичні висновки використовуються автором у процесі викладання навчального курсу “Трудове право України”, зокрема, при проведенні семінарських та практичних занять за темами “Трудовий договір”, “Дисципліна праці”, “Матеріальна відповідальність працівників за шкоду, завдану підприємству”, “Індивідуальні трудові спори”.
Публікації
За темою дисертаційного дослідження автором опубліковано 4 наукових статті та тези.

bibliography

ВИСНОВКИ

1. Становлення ринкової економіки і виникнення у зв’язку з цим суб’єктів господарювання різних форм власності та організаційно-правових форм, перехід від централізованого регулювання соціально-трудових відносин до договірного, заборона примусової праці та необхідність підвищення рівня захисту трудових прав громадян зумовили вивчення правового інституту переведень в сучасних умовах з метою удосконалення законодавства про переведення як форми раціонального використання трудових ресурсів.
Незважаючи на актуальність проблеми правового регулювання переведень на іншу роботу, вона поки що не зазнала в Україні належної наукової розробки. Раніше проведені наукові дослідження грунтуються на нормах законодавства колишнього СРСР, яке було орієнтоване перш за все на інтереси держави. Конституція України визначила інші пріоритети і соціальну спрямованість розвитку нашого суспільства.
У зв’язку з цим у дисертації був здійснений системний аналіз правового регулювання переведень на іншу роботу як в теоретичному аспекті, так і в аспекті практичного застосування.
2. Перехід України до ринкових механізмів господарювання призвів до серйозних змін в організації виробництва і праці на багатьох підприємствах, що досить часто супроводжується вивільненням значної кількості працюючих, виявив соціальні протиріччя у суспільстві, проблеми безробіття. У зв’язку з цим у дисертаційному дослідженні обгрунтовується висновок про максимальне застосування переведень на іншу роботу для збереження трудових відносин з працівниками при перерозподілі трудових ресурсів внаслідок зазначених процесів як в межах одного підприємства, так і між підприємствами та галузями економіки. У сучасному законодавстві чітко простежується тенденція щодо регулювання переважно майнових відносин в умовах запровадження елементів ринкової системи (приватизація державних підприємств, реорганізація, перепрофілювання, банкрутство, санація тощо). Інтереси ж працівників, їх правовий захист залишаються поза увагою нормотворчих органів. Тому переведення працівників на іншу роботу, які здійснюватимуться у таких випадках, покликані перш за все не допустити невиправданого руйнування існуючих трудових правовідносин. А це означатиме для громадян стабільність їх соціально-економічного становища та належний рівень життя.
3. При розгляді питання про зміну умов трудового договору проведено розмежування трьох правових явищ: переведення на іншу роботу, переміщення на інше робоче місце, зміни істотних умов праці; визначено підстави і порядок здійснення кожного з них.
На основі проведеного аналізу сформульовано пропозицію щодо доповнення чинного КЗпП України статтею, яка б містила таке визначення переведення на іншу роботу:
“Під переведенням на іншу роботу слід розуміти таку зміну умов трудового договору:
а) зміну місця роботи (підприємства або його відокремленого підрозділу, розміщеного у певній місцевості (населеному пункті) і наділеного трудовою правосуб’єктністю, або місцевості, хоча б разом з підприємством, з яким укладений трудовий договір);
б) зміну трудової функції (доручення працівникові роботи, яка не відповідає його спеціальності, кваліфікації, посаді, обумовленій при укладенні трудового договору, або покладення на нього завдань та обов’язків, не передбачених посадовою інструкцією, хоча б і в межах тієї ж спеціальності)”.

4. При з’ясуванні понять «місце роботи» та «робоче місце», дисертанткою висловлена думка про те, що структурний підрозділ прирівнюється до місця роботи і є обов’язковою умовою трудового договору тільки в аспекті недопустимості зміни місцевості, де він розміщений.
На підставі цього сформульовано висновок, що зміна структурного підрозділу при зміні місцевості означатиме переведення, а зміна структурного підрозділу в межах тієї ж місцевості – переміщення на інше робоче місце.
Переміщення ж працівника в інший відокремлений підрозділ підприємства завжди розглядається як переведення.
5. У дослідженні аргументовано висновок, що зміна кваліфікації є переведенням на іншу роботу, у зв’язку з чим запропоновано ч. 5 ст. 96 КЗпП України про зниження працівникові з ініціативи власника кваліфікації на один розряд за грубе порушення технологічної дисципліни та інші серйозні порушення, які спричинили погіршення якості продукції, виключити як таку, що суперечить принципу свободи праці.
Крім того, сформульовано поняття розряду:
“Розряд – це рівень кваліфікації робітника, що показує технічні знання і виробничі навички, якими він володіє, умови складності виконуваної ним роботи, а також її інтенсивність та відповідальність”.
6. Обгрунтовано висновок про те, що у разі реорганізації підприємств трудові правовідносини з працівниками тривають і це явище не слід розглядати як переведення на іншу роботу. В таких випадках наявність формальної ознаки переведення, тобто заміни сторони трудового договору, не призводить до трансформації правового становища працівника і, відповідно, не потребує його згоди.
Висловлена пропозиція доповнити розділ 2 “Заповнення трудових книжок” Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях пунктом такого змісту:
“У разі реорганізації підприємства про це окремим рядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: “Підприємство таке-то реорганізоване з такого-то числа в підприємство таке-то”, а у графі 4 зазначається підстава реорганізації – наказ, розпорядження, протокол тощо, його дата і номер”.
7. Аналізуючи національне законодавство, його співвідношення з міжнародними правовими актами, ратифікованими Україною, здобувачка дійшла висновку про доцільність збереження у КЗпП норми про тимчасове переведення працівників на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без їх згоди у виняткових випадках (для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій тощо) як таке, що не є примусовою працею і не суперечить Конституції України.
Разом з тим, запропоновано виключити з положень та статутів про дисципліну певних категорій працівників норми про можливість переведень працівників за порушення трудової дисципліни на нижчеоплачувану роботу, оскільки вони суперечать Конституції України та міжнародним актам в частині заборони примусової праці. Переведення на іншу роботу за порушення трудової дисципліни не мають виняткового характеру, що свідчить про неможливість їх застосування з ініціативи власника чи уповноваженого ним органу підприємства в односторонньому порядку. Рекомендовано до працівників, що порушують дисципліну праці, застосовувати інші заходи дисциплінарного та громадського впливу.
8. Внесено рекомендацію про збереження трудових відносин з працюючими у випадках корпоративного інвестування майна (внесення до статутного фонду одного підприємства майна іншого підприємства), якщо внаслідок цього відбувається передача цілісного майнового комплексу (наприклад, майстерня, цех, інший підрозділ з усім технічним і технологічним устаткуванням) із збереженням робочих місць, і здійснення його у формі переведень за погодженням між керівниками підприємств з дотриманням гарантій, передбачених законом для працівників у разі таких переведень.
9. Міжнародне законодавство, а також існуюча в Україні практика свідчать про доцільність встановлення у чинному законодавстві про працю норми про можливість тимчасового переведення групи працівників з одного підприємства в інше (лізинг робочої сили) і здійснення його в порядку переведення за погодженням між керівниками цих підприємств.
10. При здійсненні переведень за погодженням між керівниками з метою упорядкування таких переведень та підвищення гарантій працівників запропоновано встановити у законодавстві максимальний термін, протягом якого працівник повинен припинити роботу на одному підприємстві і приступити до виконання трудових обов’язків на іншому.
11. Обгрунтовано висновок щодо уніфікації законодавства про порядок проведення атестації працівників різних галузей економіки в частині встановлення єдиного двомісячного терміну з дня прийняття рішення атестаційною комісією, протягом якого власник підприємства чи уповноважений ним орган вправі перевести працівника на іншу роботу або звільнити його у зв’язку з негативними результатами проходження атестації.
12. У дисертації вперше визначено поняття ротації кадрів, її мета, сфера і порядок застосування. Висловлено пропозицію доповнити КЗпП нормою про те, що ротація – особливий вид переведення на іншу роботу, який здійснюється тільки у випадках, передбачених законом, і не потребує згоди працівників.
У зв’язку з цим необхідно доповнити й Закон України “Про державну службу” нормами щодо сфери застосування ротації, її періодичності, підстав та порядку здійснення.
13. Аналізуючи практичні матеріали, а також дані наукових досліджень психологів, здобувачка дійшла висновку про відмову в майбутньому від ротації кадрів як антикорупційного заходу і надання переваги іншим заходам матеріального та морального заохочення державних службовців, а також посилення дисциплінарної відповідальності цієї категорії працівників (наприклад, встановлення у Законі України “Про державну службу” такої підстави для звільнення державного службовця як вчинення ним корупційного діяння).
14. З метою підвищення гарантій працюючих здобувачкою запропоновано закріпити у КЗпП норму про письмову форму дачі згоди працівника на переведення на іншу роботу. Необхідність отримання згоди на переведення у письмовій формі обумовить більш відповідальне ставлення сторін трудового договору до зміни його умов. Крім того, існування у законі відповідної норми полегшило б доказування в ході судового розгляду в разі виникнення спору.
15. Для того, щоб усунути протиріччя, які існують у КЗпП України, запропоновано доповнити ст. 116 КЗпП положенням, яке б відповідало ч. 3 ст. 83 цього ж кодексу, а саме:
“При переведенні працівника на роботу на інше підприємство грошова компенсація за не використану відпустку за його бажанням перераховується на рахунок підприємства, куди перейшов працівник”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. № 254/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Процевський О. Новий зміст права на працю – основа реформування трудового законодавства України // Право України. – 1999. - № 6. – С. 101-105.
3. Гусов К.Н. Договоры о труде в трудовом праве при формировании рыночной экономики: Автореф. дис… д-ра юрид. наук: 12.00.05 / Моск. юрид. ин-т. – М., 1993. – 50 с.
4. Кодекс законів про працю України: затверджений Законом УРСР від 10 грудня 1971 р. № 322-VІІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. – Додаток до № 50. – Ст. 375.
5. Опришко В. Систематизація законодавства – справа тонка // Голос України. – 1999. - № 164 (2166). – 7 вересня. – С. 11.
6. Молодцов М.В., Сойфер В.Г. Стабильность трудовых правоотношений. – М.: Юрид. лит., 1976. – 240 с.
7. Про затвердження Комплексної програми профілактики інвалідності серед дітей та населення працездатного віку на період 2000-2005 роки: наказ Міністерства охорони здоров’я України від 23 травня 2000 р. № 117 // Ориентир. – 2000. - № 29.
8. Заржицький О., Смирнов Д. Перспективи розвитку трудового права у Конституції України // Право України. – 1997. - № 9. – С. 39-41.
9. Ротань В.Г. Социальное равенство и советское трудовое право: Автореф. дис… д-ра юрид. наук: 12.00.05 / ВНИИ сов. законодат-ва. – М., 1987. – 38 с.
10. Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року: схвалені Указом Президента України від 3 серпня 1999 р. № 958/99 // Офіційний вісник України. – 1999. - № 31 (20.08.99). – Ст. 1608.
11. Фатуев А.А. Трудовое право в жизни человека. – М.: Юрид. лит., 1991. – 255 с.
12. Прокопенко В.І. Трудове право України. Підручник. – Х.: Консум, 1998. – 480 с.
13. Сыроватская Л.А. Трудовое право: Учебник. – 2 изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 1998. – 312 с.
14. Ставцева А.И., Хохрякова О.С. Трудовой договор. – М.: Юрид. лит., 1983. – 176 с.
15. Орловский Ю.П. Содержание трудового договора // Трудовое право России. Учебник для вузов / Отв. ред. Р.З. Лившиц и Ю.П. Орловский. – М.: Изд. груп. ИНФРА М-НОРМА, 1998. – 480 с.
16. Голованова Е.А. Переводы рабочих и служащих на другую работу / Отв. ред. В.И. Никитинский. – М.: Юрид. лит., 1986. – 95 с.
17. Колбасин Д.А. Содержание трудового договора на современном этапе / Под ред. В.И.Семенкова. – Минск: Навука і техніка, 1990. – 176 с.
18. Пашков А.С. Правовое регулирование подготовки и распределения кадров (некоторые вопросы теории и практики). – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1966. – 188 с.
19. Пустозерова В.М. Трудовой договор. Комментарий КЗоТ. – М.: Приор, 1995. – 128 с.
20. Российское трудовое право. Учебник для вузов / Отв. ред. А.Д. Зайкин. – М.: Изд. груп. НОРМА – ИНФРА М, 1998. – 415 с.
21. Советское трудовое право / Под ред. А.С. Пашкова, О.В. Смирнова. – 2-е изд. – М.: Юрид. лит., 1982. – 504 с.
22. Про підприємства в Україні: Закон України від 27 березня 1991 р. № 887-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - № 24. – Ст. 272.
23. Трудовое право: Учебник / Отв. ред. О.В. Смирнов. – М.: ТЕИС, 1996. – 384 с.
24. Абдракманов К.С. Правовое регулирование трудовых отношений в Кыргызской Республике в период перехода к рыночной экономике: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.05 / Уральская гос. юрид. акад. – Екатеринбург, 1997. – 19 с.
25. Мамиофа И.Э. Правовые вопросы перевода рабочих и служащих на другую работу: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.05 / Харьк. юрид. ин-т. – Харьков, 1962. – 16 с.
26. Левиант Ф.М. Виды трудового договора. – М.: Юрид.лит., 1966. – 188с.
27. Ставцева А.И. Правовые вопросы перераспределения трудовых ресурсов. – М.: Юрид. лит., 1974. – 160 с.
28. Ставцева А.И., Яковлев М.В. Прием и перевод на другую работу. – М.: Юрид. лит., 1967. – 160 с.
29. Александров Н.Г. Трудовое правоотношение. – М.: Госюриздат, 1948. – 336 с.
30. Астрахан Е.И. Перевод на другую работу. – М.: Юрид.лит., 1977. – 63с.
31. Астрахан Е.И., Каринский С.С., Ставцева А.И. Роль советского трудового права в плановом обеспечении народного хозяйства кадрами. – М.: Госюриздат, 1955. – 192 с.
32. Трудовое право России. Учебник / Под ред. А.С. Пашкова. – СПб.: Изд-во СПб ун-та, 1994. – 289 с.
33. Бухаловский О.Н. Правовое положение предприятия по трудовому законодательству. – Воронеж: Изд-во Воронеж.ун-та, 1974. – 160 с.
34. Венедиктов А.В. О государственных юридических лицах // Вестник Ленинградского университета. Серия общественных наук. – 1955. - № 3. – С. 102.
35. Пилипенко П. Юридичні особи – роботодавці: новий погляд на стару проблему // Юридический вестник. – 1999. - № 4. – С.85-90.
36. Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность. – М.-Л., 1948. – 840 с.
37. Аскназий С.И. Об основаниях правовых отношений между государственными социалистическими организациями // Ученые записки Ленинградского юридического института. Вып. IV. – Л., 1947.
38. Толстой Ю.К. Содержание и гражданско-правовая защита права собственности в СССР. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1955. – 220 с.
39. Цивільний кодекс України. Проект від 25 серпня 1996 р., прийнятий Верховною Радою в першому читанні 5 червня 1997 р. // Українське право. – 1999. – Число 1 (11).
40. Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість: Постанова Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998 р. № 255 // Офіційний вісник України. – 1998. - № 9. – Ст. 351.
41. Гражданский кодекс УССР. Официальный текст с изменениями и дополнениями на 5 июня 1973 г., а также с постатейными материалами и приложениями. – К.: Политиздат, 1973.
42. Кривой В.И. Место работы по советскому трудовому праву // Советское государство и право. – 1989. - № 11. – С. 53-61.
43. Основные положения о вахтовом методе организации работ: утверждены постановлением Государственного комитета СССР по труду и социальным вопросам, Секретариата ВЦСПС и Министерства здравоохранения СССР от 31 декабря 1987 г. № 794/33-82 (с доп. и изм., внесенными постановлениями Госкомтруда СССР, Секретариата ВЦСПС и Минздрава СССР от 5 апреля 1988 г. № 185/10-7, от 28 сентября 1989 г. № 328/20-48 и от 17 января 1990 г. № 27/2-71) // Бюллетень нормативных актов министерств и ведомств СССР. – 1990. - № 8. – С. 26-37.
44. Про нотаріат: Закон України від 2 вересня 1993 р. № 3425-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 39. – Ст. 383.
45. О порядке оплаты труда шоферов при работе их на автомобилях различного типа и грузоподъемности (вместимости): Разъяснение Государственного комитета Совета Министров СССР по вопросам труда и заработной платы и Секретариата ВЦСПС от 1 апреля 1966 г. № 7/8 // Сборник законодательных актов о труде. – М.: Юрид. лит., 1977. – С. 343.
46. О порядке оплаты рабочих локомотивных бригад при работе их на локомотивах различных видов тяги, серий и при обслуживании поездов различного вида движения: Разъяснение Государственного комитета Совета Министров СССР по вопросам труда и заработной платы и Секретариата ВЦСПС от 12 декабря 1966 г. № 18/30 // Сборник законодательных актов о труде. – М.: Юрид. лит., 1977. – С. 344.
47. Трудовое право и научно-технический прогресс / Под ред. С.А. Иванова. – М., 1974. – 560 с.
48. Глозман В.А. Совмещение профессий и должностей. – М.: Юрид.лит., 1969. – 102 с.
49. Барабаш А.Т., Копайгора И.Д. К вопросу о трудовой функции // Проблемы социалистической законности: Республ. межвед. науч. сб. Вып. 9. – Х.: Вища школа, 1982. – С. 65-70.
50. Глозман В.А. Еще раз о трудовой функции // В кн.: Проблемы трудового права и права социального обеспечения /Отв. ред. С.А. Иванов. – М., 1975. – С. 92-97.
51. Жернаков В.В., Еременко В.В. К вопросу о понятии и содержании трудовой функции // Вопросы укрепления социалистической законности и правопорядка, усиления охраны прав и законных интересов граждан в условиях перестройки социалистического общества. Сб. науч.трудов. – К., 1989. – С. 61-65.
52. Зуб И.В., Ротань В.Г., Стычинский Б.С. Научно-практический комментарий к законодательству Украины о труде. В 2 т. Т. 1. – Симферополь: Таврида, 1998. – 896 с.
53. Державний класифікатор України. Класифікатор професій ДК 003-95 // Держстандарт України. – К., 1995. – 428 с.
54. Единый тарифно-квалификационный справочник работ и профессий рабочих. Выпуск 1. – М., 1990. – 224 с.
55. Единый тарифно-квалификационный справочник работ и профессий рабочих. Выпуск 2. Часть 1. – М., 1990. – 238 с.
56. Единый тарифно-квалификационный справочник работ и профессий рабочих. Выпуск 2. Часть 2. – М., 1990. – 296 с.
57. Квалификационный справочник должностей руководителей, специалистов и служащих. – М.: Экономика, 1989. – 272 с.
58. Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск І “Професії працівників, які є загальними для всіх видів економічної діяльності”, розділ 1 “Професії керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців, які є загальними для всіх видів економічної діяльності”. – Краматорськ: Центр продуктивності, 1998. – 237 с.
59. Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск І “Професії працівників, які є загальними для всіх видів економічної діяльності”, розділ 2 “Професії робітників, які є загальними для всіх видів економічної діяльності”. – Краматорськ: Центр продуктивності, 1998. – 282 с.
60. Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 87. Житлове та комунальне господарство населених пунктів. Затверджений наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 14.06.1999 р. № 144 за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України. – Краматорськ: Центр продуктивності, 1999. – 198 с.
61. Бугров Л.Ю. Перевод на другую работу // Советское государство и право. – 1983. - № 8. – С. 76-80.
62. Негру Ф.П. Научно-технический прогресс и трудовой договор / Под ред. Р.З. Лившица. – Кишинев, 1977. – 95 с.
63. Гончарова Г.С. Переводы и перемещения в судебной практике. – Харьков: Вища школа, 1982. – 168 с.
64. Зуб І. Правове регулювання суміщення професій (посад) в умовах перебудови потребує вдосконалення // Радянське право. – 1988. - № 3. – С. 22-25.
65. Бугров Л.Ю. Советское законодательство о переводах на другую работу. – Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1987. – 156 с.
66. Скобелкин В.Н. Юридические гарантии трудовых прав рабочих и служащих. – М.: Юрид. лит., 1969. – С. 9, 10.
67. Новий тлумачний словник української мови у 4 томах: 42 000 слів. Т. 4. Р-Я: Словник / Укл. Яременко В.В., Сліпушко О.М. – К.: Аконіт, 2000. – 941 с.
68. Дмитриев Ю.А. Условия труда рабочих и служащих как правовая категория: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.05 / Ленинград. гос. ун-т. – Л., 1987. – 22 с.
69. Процевский А.И. Предмет советского трудового права. – М.: Юрид. лит., 1979. – 224 с.
70. Новий тлумачний словник української мови у 4 томах: 42 000 слів. Т. 2. Ж-О: Словник / Укл. Яременко В.В., Сліпушко О.М. – К.: Аконіт, 2000. – 911 с.
71. Бугров Л.Ю. Изменение существенных условий труда рабочих и служащих // Вестник Московского университета. Сер. Право. – 1978. – № 1. – С. 58-63.
72. Бугров Л.Ю. Свобода труда и свобода трудового договора в СССР (юридический аспект) – Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1984. – 128 с.
73. Судові прецеденти щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ / Укл. Т.Р. Цицора, К.С. Садовський. – Х.: Просвіта, 2000. – 232 с.
74. Бару М.И. Оценочные понятия в трудовом законодательстве // Советское государство и право. – 1970. - № 7. – С. 104-108.
75. О внесении в законодательство Союза ССР о труде изменений и дополнений, связанных с перестройкой управления экономикой: Указ Президиума Верховного Совета СССР от 4 февраля 1988 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1988. - № 6. – С. 95.
76. Ламперт Хайнц. Социальная рыночная экономика. Германский путь. – М.: Дело ЛТД, 1994. – 224 с.
77. Лившиц Р.З. Трудовое законодательство: настоящее и будущее / Отв. ред. В.И. Никитинский. – М.: Наука, 1989. – 191 с.
78. Стадник Н.П. Необходимость укрепления юридических гарантий права на труд в условиях перестройки // В кн.: Законодательство о труде в условиях перестройки / Отв. ред. З.К. Симорот. – К.: Наук. думка, 1991. – 229 с.
79. Советское трудовое право: проблемы использования трудовых ресурсов / Под ред. С.А. Иванова. – М.: Наука, 1990. – 304 с.
80. Лившиц Р. Изменение трудового договора // Социалистический труд. – 1988. - № 8. – С. 55-60.
81. Про практику розгляду судами трудових спорів: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1997. - №№ 11-12. – С. 935-950.
82. Балюк М. І., Гончарова Г. С. Зміни в організації виробництва і праці та соціальне партнерство // Право України. – 1996. - № 11. – С. 33-37.
83. Кодекс законов о труде Российской Федерации. – М.: Проспект, 1999. – 96 с.
84. О некоторых вопросах применения судами Российской Федерации закнодательства при разрешении трудовых споров: Постановление Пленума Верховного Суда Российской Федерации от 22 декабря 1992 г. № 16 // Советская юстиция. – 1993. - № 4. – С. 22-27.
85. Головина С.Ю. Роль судебной практики в формировании понятийного аппарата трудового права // Вестник Омского университета. – 1997. – Вып. 3. – С. 100-103.
86. Иванова Г.А. Трудовое право: Конспект лекций. – СПб: Изд-во Михайлова В.А., 2000. – 64 с.
87. Пашерстник А.Е. Право на труд. – М., 1951. – 230 с.
88. Морейн И.Б. Перевод на другую работу. – М.: Юрид. лит., 1965. – 207 с.
89. Жигалкин П.И., Бущенко П.А. Некоторые вопросы совершенствования законодательства о переводах на другую работу // В кн.: Проблемы социалистической законности на современном этапе коммунистического строительства. – Харьков, 1978. – С. 162-164.
90. Акопова Е.М. Современный трудовой договор (контракт). – М.: Экспертное бюро – М, 1997. – 302 с.
91. Венедиктов В.С. Конспект лекций по трудовому праву Украины: Учеб. пособие для вузов. Ч.1. - Х.: Консум, 1998. – 140 с.
92. Пастухов В.П. Радянське трудове право. – К.: Рад. школа, 1989. – 206 с.
93. Гусов К.Н., Толкунова В.Н. Прием, перевод и увольнение работников. Комментарий законодательства. – М.: Проспект, 1997. – 256 с.
94. Советское трудовое право: Учебник для вузов по спец-ти «Правоведение» / Под общ.ред. А.И. Процевского. – К.: Вища школа, 1981. – 360 с.
95. Толкунова В.Н. Трудовое право: Конспект лекций. – М., 1997. – 234с.
96. Безуглая Я.И. Правовые средства борьбы с текучестью кадров. – К.: Об-во «Знання» УССР, 1984. – 48 с.
97. Трудовое право Украины / Под ред. Г.И. Чанышевой, Н.Б. Болотиной. – Харьков: Одиссей, 1999. – 480 с.
98. Жигалкин П.И. Трудовое право в обеспечении стабильности кадров. – Харьков: Вища школа, 1977. – 129 с.
99. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1995. - № 3. – С. 38-39.
100. Рассчитайте зарплату. Единая тарифная сетка: разъяснения, методические рекомендации, нормативные акты // Сб.: Сост. Н.Ф.Сергунькин – М., 1993. – 95 с.
101. Типовая инструкция об организации квалификационных экзаменов при профессиональном обучении рабочих на производстве: утверждена Приказом Государственного комитета СССР по профессионально-техническому образованию 24 сентября 1981 г. № 135 // Сб.: Нормативные документы по подготовке рабочих на производстве. – К.: Вища школа, 1987. – С. 118-123.
102. Общие положения Единого тарифно-квалификационного справочника работ и профессий рабочих народного хозяйства СССР: утверждены Постановлением Государственного комитета СССР по труду и социальным вопросам и Секретариата ВЦСПС от 31 января 1985 г. № 31/3-30 // Бюллетень Госкомтруда СССР. – 1985. - № 6. – С. 7-10.
103. Типовое положение о производственной бригаде, совете бригады, бригадире и совете бригадиров: утверждено постановлением Госкомтруда СССР и Секретариата ВЦСПС от 31 декабря 1980 г. № 389/22-119 // Бюллетень Госкомтруда СССР. – 1981. - № 4. – С. 3-10.
104. Хохлов Е.Б. Правовое положение производственной бригады: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.05 / Ленинград. гос. ун-т. – Л., 1982. – 24 с.
105. Фатуев А.А. Переводы на другую работу внутри предприятий и организаций // Советское государство и право. – 1986. - № 8. – С. 43-50.
106. Абалдуев В.А. Правовое регулирование организации и оплаты труда коллектива производственной бригады (вопросы трудового права): Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.05 / Всесоюзный юрид. заоч. ин-т. - М., 1988. – 17 с.
107. Плева В.А. Перевод на другую работу при бригадной форме организации труда // Проблемы социалистической законности. – 1988. – А. Вып. 21. – С. 67-70.
108. Сприндис С.И. Возникновение, изменение и прекращение трудовых правоотношений при бригадной форме организации и стимулирования труда: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.05 / Укр. юрид. акад. – Х., 1993. – 13 с.
109. Безина А.К. Вопросы теории трудового права и судебная практика. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1976. – 176 с.
110. Гершанов Е.М. Отвечаем на вопросы о трудовом договоре. – М.: Знание, 1991. – 111 с.
111. Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях: затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58 // Людина і праця: Інформ.бюл. Мінпраці України. – 1993. – № 9-10.
112. Куренной А.М. Трудовое право: на пути к рынку. – М.: Дело, 1997. – 368 с.
113. Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995-1998). Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ / Відп.ред. П.І.Шевчук. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 272 с.
114. Киселев И.Я. Трудовой договор при капитализме: проблемы найма и увольнения. – М.: Наука, 1989. – 191 с.
115. О порядке и условиях перевода работников предприятий (объединений) промышленности в строительно-монтажные организации и оплате их труда: Постановление Государственного комитета СССР по труду и социальным вопросам и Секретариата ВЦСПС от 29 октября 1987 г. № 649/29-101 // Бюллетень Госкомтруда СССР. – 1988. - № 3. – С. 15.
116. Про внесення змін до Кодексу законів про працю України: Закон України від 24 грудня 1999 р. № 1356-ХІV // Урядовий кур’єр. – 2000. - № 5. – 13 січня. – С. 10.
117. Пашков А.С. Договоры о труде в условиях многоукладной экономики // Государство и право. – 1993. - № 6. – С. 57-65.
118. Про зайнятість населення: Закон Української РСР від 1 березня 1991 р. № 803-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - № 14. – Ст. 170.
119. Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996р. № 9 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2001. - № 8. – С. 169-175.
120. Жернаков В. Поняття примусової праці за законодавством України // Право України. – 1997. - № 10. – С. 35-39, 43.
121. Андрушко В., Кондратьєв Р. Спірні моменти судової практики у світлі нового тлумачення поняття “примусова праця” // Право України. – 1998. - № 3. – С. 31,32.
122. Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці. 1919 – 1964. – Том І. Міжнародне Бюро Праці. – Женева, 1999. – С. 124-133.
123. Відомості Верховної Ради УРСР. – 1956. - № 5. – Ст. 75.
124. Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці № 105 про скасування примусової праці: Закон України від 5 жовтня 2000 р. № 2021-ІІІ // Офіційний вісник України. – 2000. - № 44 (17.11.2000). – Ст. 1879.
125. Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці. 1919 – 1964. – Том І. Міжнародне Бюро Праці. – Женева, 1999. – С. 627-629.
126. Короткін В.Г. Трудове право: прийняття на роботу і звільнення: Навч.-метод. розробка. – К.: МАУП, 1999. – 88 с.
127. Про правовий режим надзвичайного стану: Закон України від 16 березня 2000 р. № 1550-ІІІ // Офіційний вісник України. – 2000. - № 15. – Ст. 588.
128. Правила о порядке оплаты простоя и брака рабочим непроизводственных предприятий и служащим предприятий и учреждений: утвержденные постановлением НКТ СССР от 22 октября 1932 г. // Известия НКТ СССР. – 1932. - № 30.
129. Гинцбург Л.Я. Регулирование рабочего времени в СССР. – М.: Наука, 1966. – 304 с.
130. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття: Закон України від 2 березня 2000 р. № 1533-ІІІ // Офіційний вісник України. – 2000. - № 13 (14.04.2000). – Ст. 505.
131. Жернаков В. Реализация принципа свободы труда и запрета принудительного труда в законодательстве Украины // Предпринимательство, хозяйство, право. – 2000. - № 10. – С. 63-66.
132. Киселев И.Я. Сравнительное трудовое право стран развитой рыночной экономики: Учебное пособие / Академия труда и социальных отношений. Юрид. фак-т. – М., 1995. – 210 с.
133. Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю УРСР при переході республіки до ринкової економіки: Закон Української РСР від 20 березня 1991 р. № 871-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - № 23. – Ст. 267.
134. Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ УРСР: затверджений Указом Президії Верховної Ради УРСР від 29 липня 1991 р. № 1368-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - № 45. – Ст. 599.
135. Дисциплінарний статут прокуратури України: затверджений Постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991р. № 1796-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 4. – Ст. 15.
136. Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту: затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 січня 1993 р. № 55 // ЗП Уряду України. – 1993. - № 4-5. – Ст. 71.
137. Про внесення змін до Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту: постанова Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2000 р. № 1468 // Офіційний вісник України. – 2000. - № 39 (13.10.2000). – Ст. 1658.
138. Егоров В.В. Сохранение занятости в случае изменения структуры предприятия // Сб.: Право на труд: советский и британский подходы (по материалам второго советско-британского симпозиума). – М., 1989. – С. 17–23.
139. Давиденко Г.І. Розгляд судами спорів, пов’язаних з укладенням, зміною і припиненням трудового договору // Вісник Верховного Суду України. – 1997. - № 3 (5).- С. 28-45.
140. Архиповский В. Что такое квалификация работника ? // Вестник Верховного Суда СССР. – 1991. - № 4. – С. 30.
141. Ответы Судебной коллегии по гражданским делам на запросы судов, предприятий, учреждений, организаций по применению законодательства при разрешении трудовых споров // Вестник Верховного Суда СССР. – 1991. - № 4. – С. 15.
142. О порядке увольнения при сокращении штатов: Постановление НКТ РСФСР от 6 февраля 1928 г. // Известия НКТ РСФСР. – 1928. - № 9-10.
143. О порядке увольнения рабочих и служащих по сокращению штата: Постановление НКТ УССР от 27 апреля 1929 г. // Известия НКТ УССР. – 1929. - № 7.
144. Социалистическая законность и государственная дисциплина /Под ред. В.Н.Кудрявцева. – М.: Наука, 1975. – 291 с.
145. Трудовое право и научно-технический прогресс / Под ред. С.А. Иванова. – М.: Наука, 1974. – 560 с.
146. Про внесення до Кодексу законів про працю Української РСР змін і доповнень, пов’язаних з перебудовою управління економікою: Указ Президії Верховної Ради УРСР від 27 травня 1988 р. № 5938-ХІ // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1988. - № 23. – Ст. 556.
147. Юридичний вісник України. – 1995. - № 10-11 (5-19 вересня). – С.26.
148. Положення про організацію роботи щодо сприяння зайнятості населення в умовах масового вивільнення працівників: затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 р. № 1090 // ЗП Уряду України. – 1994. - № 4. – Ст. 107.
149. Собрание законодательства Российской Федерации. - 1994. - № 32. – Ст. 3301.
150. Цивільне право (частина перша): підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі, 1997. – 544 с.
151. Про утворення Державної податкової адміністрації України та місцевих податкових адміністрацій: Указ Президента України від 22 серпня 1996 р. № 760 // Урядовий кур’єр. – 1996. – № 161-162 . – 29 серпня 1996 р.
152. Про внесення зміни до Указу Президента України від 22 серпня 1996 р. № 760: Указ Президента України від 17 лютого 1997 р. № 149 // Урядовий кур’єр. – 1997. – № 38-39. – 1 березня 1997 р.
153. Про утворення Міністерства праці та соціальної політики України: Указ Президента України від 25 липня 1997 р. № 705 // Урядовий кур’єр. – 1998. – № 67-68. – 26 липня 1997 р.
154. Про Державну митну службу України: Указ Президента України від 29 листопада 1996 р. № 1145 // Урядовий кур’єр. – 1996. – № 228-229. – 5 грудня 1996 р.
155. Про вдосконалення мережі вищих навчальних закладів: Постанова Кабінету Міністрів України від 29 серпня 1994 р. № 592 // ЗП Уряду України. – 1994. - № 12. – Ст. 293.
156. Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”: Закон України від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР // Офіційний вісник України. – 1997. - № 23. – С. 5.
157. Иванкина Т.В., Магницкая Е.В., Пашков А.С. Кадровая политика и право. – М.: Юрид. лит., 1989. – 288 с.
158. Глозман В.А. Должностная переаттестация кадров на предприятии // Советское государство и право. – 1974. - № 7. – С. 42.
159. Лазор Л.И. Правовое регулирование аттестации работников: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.05 / Харьк. юрид. ин-т им. Ф.Э.Дзержинского. – Х., 1985. – 16 с.
160. Мелешко Х.-Т.Т. Правовые проблемы аттестации рабочих и служащих: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.05 / Ленинград. гос. ун-т. – Л., 1989. – 22 с.
161. Нуртдинова А. Аттестация специалистов в производственных отраслях народного хозяйства // Социалистическая законность. – 1989. - № 11. – С. 47-48.
162. Положення про атестацію наукових працівників: затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 13 серпня 1999 р. № 1475 // Офіційний вісник України. – 1999. - № 33. – Ст. 1719.
163. Положення про порядок атестації працівників керівного складу державних підприємств: затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 1999 р. № 1571 // Офіційний вісник України. – 1999. - № 35. – Ст. 1794.
164. Типове положення про атестацію педагогічних працівників України: затверджене наказом Міністерства освіти України від 20 серпня 1993 р. № 310 // Інформаційний збірник Міністерства освіти України. – 1994. - № 5-6. – С. 5.
165. Положення про порядок проведення атестації керівних, інженерно-технічних працівників та інших спеціалістів підприємств і організацій залізничного транспорту України: затверджене наказом Міністерства транспорту України від 16 квітня 1996 р. № 127 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1998. - № 12. – С. 108.
166. Положення про порядок проведення атестації державних службовців органів виконавчої влади: затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 р. № 950 // ЗП Уряду України. – 1996. - № 16. – Ст. 448.
167. Інструкція про атестацію службових осіб митних органів України: затверджена наказом Голови Державної митної служби України від 5 березня 1997 р. № 100 // Офіційний вісник України. – 1997. - № 14. – С. 204.
168. Положение о порядке проведения аттестации руководящих, инженерно-технических работников и других специалистов предприятий и организаций промышленности, строительства, сельского хозяйства, транспорта и связи: утверждено постановлением Государственного комитета Совета Министров СССР по науке и технике и Государственного комитета по вопросам труда и заработной платы от 5 октября 1973 г. № 470/267 // Бюллетень нормативных актов министерств и ведомств СССР. – 1980. - № 8. – С. 22-27.
169. Положення про порядок проведення атестації провізорів: затверджене наказом Міністерства охорони здоров’я України від 31 липня 1998 р. № 231 // Офіційний вісник України. – 1998. - № 33. – Ст. 1270. – С. 232.
170. Положення про порядок проведення атестації лікарів: затверджене наказом Міністерства охорони здоров’я України від 19 грудня 1997 р. № 359 // Офіційний вісник України. – 1998. - № 3. – Ст. 127.
171. Положення про порядок проведення атестації фармацевтів: затверджене наказом Міністерства охорони здоров’я Ук