ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ ПРОМИСЛОВИХ ЗОН В УКРАЇНІ

brief description

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

На правах рукопису

Гальчинська Наталія Юріївна

УДК 349.41

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ ПРОМИСЛОВИХ ЗОН В
УКРАЇНІ

Спеціальність 12.00.06 - земельне право; аграрне право;

екологічне право; природоресурсне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Гуревський Володимир Климентійович,
кандидат юридичних наук,
доцент

Одеса – 2010

ЗМІСТ
ВСТУП.................................................................................................................................4
РОЗДІЛ 1. ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ ПРОМИСЛОВИХ ЗОН У НАУКОВИХ ТА НОРМАТИВНИХ ДЖЕРЕЛАХ УКРАЇНИ.......................................14
1.1. Правовий режим земель промислових зон у наукових джерелах земельного права України................................................................................................14
1.2. Законодавче забезпечення правового режиму земель промислових зон в Україні................................................................................................................................24
1.3. Інституційно-функціональне забезпечення правового режиму земель промислових зон...............................................................................................................38
Висновки до 1 розділу............................................................................................49
РОЗДІЛ 2. ЗЕМЛІ ПРОМИСЛОВИХ ЗОН ЯК ОБ’ЄКТИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ……………………………………………………………………… 53
2.1. Поняття та види земель промислових зон як об’єктів правового регулювання.......................................................................................................................53
2.2. Юридична природа вибору земельних ділянок для промислових зон........................................................................................................................................75
Висновки до 2 розділу.............................................................................................87
РОЗДІЛ 3. ПРАВОВІ ФОРМИ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ ПРОМИСЛОВИХ ЗОН.....................................................................................................................................90
3.1. Загальна характеристика правових форм використання земель промислових зон...............................................................................................................90
3.2. Використання земель промислових зон на праві державної власності......95
3.3. Використання земель промислових зон на праві постійного користування....................................................................................................................100
3.4 . Використання земель промислових зон на праві оренди..........................103
3.5. Використання земель промислових зон у формі суперфіцію.......................................................................................................................112
3.6. Використання земель промислових зон на праві приватної власності...........................................................................................................................115
3.7. Використання земель промислових зон на праві концесійного землекористування..........................................................................................................122
Висновки до 3 розділу...........................................................................................125
РОЗДІЛ 4. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ЗЕМЕЛЬ ПРОМИСЛОВИХ ЗОН ІНДУСТРІАЛЬНИХ ПАРКІВ................................................128
4.1. Теоретичні і законодавчі основи правового режиму земель індустріальних парків в Україні................................................................................................................128
4.2. Юридичні моделі використання земель індустріальних парків в Україні..............................................................................................................................140
Висновки до 4 розділу.....................................................................................................153
ВИСНОВКИ....................................................................................................................156
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........................................................................188

ВСТУП

Актуальність теми. Визначення юридичної природи земель промислових зон як об’єктів правового регулювання суспільних відносин обумовлена передусім об’єктивними особливостями функціонального використання землі як просторово-операційного базису для промислового виробництва з метою забезпечення прогресивного економічного і соціального розвитку суспільства, запобігання негативному впливу промислового виробництва на довкілля, гарантування реалізації права кожного на сприятливе навколишнє середовище і екологічну безпеку.
У структурі кадастрового обліку усіх земель України землі промисловості складають 221,5 тис. га, що є незначним у порівнянні з іншими категоріями земель[26, 5]. При цьому з огляду на реформаційні процеси у сфері земельних відносин використання цих земель не можна вважати ефективним і раціональним, оскільки великі площі земель промислових підприємств не використовуються за призначенням, зайняті шламонакопичувачами, відходами виробництва, техногенними родовищами, значна кількість земель віднесено до порушених у процесі розробки рудних і нерудних металів, проведення геологорозвідувальних робіт, залишаються не рекультивованими після завершення промислової діяльності тощо[74, 179].
З іншого боку, реформування економічних і земельних відносин на ринкових засадах потребує оптимізації у використанні ресурсного потенціалу землі промислових підприємств, проведення рекультивації порушених промисловістю земель, а також відведення нових земель для розвитку промислового виробництва з метою активізації інноваційно-інвестиційної діяльності промисловості з позитивним впливом на її структуру, забезпечення ринку конкурентоспроможними ромисловими товарами та прискорення інтеграції промислового комплексу у світове виробництво після вступу України до СОТ.
Однак в сучасних умовах забезпечити виконання таких завдань щодо інноваційного, інвестиційного конкурентоспроможного на внутрішньому і зовнішньому ринках розвитку промислового виробництва досить складно через відсутність дієвих, прозорих, доступних організаційно-правових, фінансових та інших механізмів набуття і реалізації суб’єктивних прав на земельні ділянки для промислових потреб.
Крім того, після проведених реформаційних заходів у сфері земельних відносин практично недоступними для промислового виробництва стали розпайовані і передані у приватну власність землі сільськогосподарського призначення, під поверхнею яких є поклади корисних копалин, або ж які необхідно використати для створення нових промислових підприємств, індустріальних парків, центрів промислової логістики, технопарків тощо. Подібні ситуації з відведенням земель для промислових потреб виникають із вилученням земель водного, лісового, рекреаційного призначення, житлової і громадської забудови, інших категорій земель.
Водночас очевидним є й те, що суспільство не може збільшувати виробництво валового національного продукту, якщо у державі не буде розвиватись промисловість. Економічні перетворення, які відбуваються нині у сфері промислового виробництва, об’єктивно призводять до значних змін у складі, внутрішній структурі та у організаційно-правовому використанні земель промисловості в сучасних умовах, що не може не впливати на правовий режим цих земель як об’єктів правового регулювання.
У чинному земельному законодавстві України закріплені норми, у яких визначається поняття земель промисловості як об’єктів правового регулювання у складі окремої категорії земель транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого спеціального призначення, встановлюються форми власності на землі та допустимі правові форми використання земель промисловості. При цьому положення ЗК України щодо правового режиму земель промисловості не відтворюють сучасних економічних та соціальних тенденцій у інвестиційному розвитку промислового виробництва, не визначають особливостей правового режиму земель промислових зон, здійснення суб’єктивних прав на земельні ділянки для промислових потреб, інституційно-функціонального забезпечення правового режиму цих земель.
Одна з причини такого стану законодавчого забезпечення правового режиму земель промисловості і промислових зон зокрема обумовлена недостатнім рівнем наукових розробок з цих питань. Упродовж останніх 18 років в Україні не було проведено дисертаційного дослідження правового режиму земель промисловості, відсутні наукові монографічні праці вчених у галузі земельного права, недостатньо також і наукових фахових статей з питань окресленої тематики.
Тому в сучасних умовах стан законодавчого забезпечення у сфері використання та охорони таких земель має адекватно відтворювати сучасні тенденції та перспективи розвитку промисловості, базуватися на конституційних імперативах щодо землі, гарантування та здійснення права власності, а також інших суб’єктивних прав на земельні ділянки, реалізації органами державної влади та місцевого самоврядування функцій і повноважень у регулюванні земельних відносин, утвердженні законності та правопорядку у цій сфері.
Науково-теоретичною базою дисертаційного дослідження стали наукові праці відомих у галузі земельного, екологічного, аграрного права українських вчених В.І. Андрейцева, О.Г. Бондаря, В.В. Бондаря, Г.І Балюк, О.А. Вівчаренка, В.К. Гуревського, А.П Гетьмана, Н.С. Гавриш, Т.М. Гапотченко, О.В. Глотової, А.Й Годованюка, П.Д. Індиченка, Н.В. Ільницької, І.І. Каракаша, І.О. Костяшкіна, П.Ф. Кулинича, Т.Г. Ковальчук, С.М. Кравченко, А.В. Луняченка, В.Л. Мунтяна, А.М. Мірошниченка, В.В. Носіка, О.М. Пащенка, О.О. Погрібного, В.І Семчика, Н.І. Титової, М.В. Шульги, Ю.С Шемшученка, В.З Янчука та інших.
Висновки і рекомендації дисертації базуються також на наукових працях вчених епохи радянського земельного права – Г.О. Аксеньонка, Р.Д. Боголєпова, С.О. Боголюбова, Б.В. Єрофєєва, М.І. Краснова, М.І. Козиря, І.О. Іконіцької, І.О Середи, а також вчених з Російської Федерації – Д.В. Жернакова, О.І. Крассова, А.О. Мінаєва, О.С. Трифонова та інших вчених, які досліджували економічні, правові питання використання земель промисловості. Положення та висновки дисертації базуються на науковому аналізі норм Конституції України, Земельного кодексу України, інших законів та підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють суспільні відносини у сфері використання та охорони земель промисловості як складової окремої категорії земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики оборони та іншого призначення, на матеріалах практики щодо правового режиму земель спеціального призначення.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена рішенням вченої ради Одеської національної юридичної академії 16 червня 2008 року, протокол № 5. Робота виконана в рамках науково-дослідної роботи за плановою тематикою, яка виконується на кафедрі аграрного, земельного та екологічного права Одеської національної юридичної академії – «Правове забезпечення земельної реформи в Південному регіоні», що розробляється відповідно до теми досліджень Одеської національної юридичної академії «Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави» (державний реєстраційний номер 0101U001195).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у комплексному науково-теоретичному аналізі правового режиму земель промислових зон в Україні, виявленні тенденцій і перспектив у правовому регулюванні суспільних відносин у сфері використання земель промисловості, формулюванні наукових висновків та практичних рекомендацій з питань правового режиму земель промислових зон в Україні.
Мета дослідження обумовила вирішення наступних завдань: визначити стан, тенденції і перспективи наукових досліджень у сфері використання земель промисловості; проаналізувати стан, тенденції та перспективи законодавчого забезпечення правового режиму земель промислових зон; провести науковий аналіз системи, структури, функцій і повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування з питань використання та охорони земель промисловості; сформулювати поняття земель промислових зон як юридичної категорії земельного права у складі земель промисловості; розкрити юридичну природу вибору земельних ділянок для промислових зон; розглянути правові форми використання земель промислових зон; розкрити підстави, умови, способи і порядок здійснення суб’єктивних прав на земельні ділянки промислових зон; проаналізувати теоретичні і законодавчі основи правового режиму земель індустріальних парків; визначити основні юридичні моделі використання земель індустріальних парків в Україні; сформулювати науково-теоретичні висновки і практичні рекомендації щодо удосконалення правового режиму земель промисловості і промислових зон з урахуванням світових інтеграційних економічних і державно-правових явищ.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері здійснення суб’єктивних прав на землі промисловості та земельні ділянки інших категорій для формування в Україні мережі промислових зон і розвитку індустріальних парків за стандартами країн Центральної і Східної Європи, законодавчого та інституційно-функціонального забезпечення використання та охорони земель промислових зон в Україні.
Предметом дослідження є земельне, екологічне, містобудівне, інвестиційне та інші галузі законодавства з питань правового режиму земель промисловості, наукові ідеї, теоретичні засади загальної теорії права та земельного, екологічного, господарського, інвестиційного, аграрного та інших галузей права з питань використання та охорони земель промисловості, набуття і реалізації суб’єктивних прав на земельні ділянки для промислових потреб, захисту земельних прав, державного регулювання у сфері використання та охорони земель тощо, а також практика застосування чинного законодавства у сфері здійснення прав на землю та використання землі для промислових потреб, проблемні питання правового режиму земель промисловості і промислових зон в Україні.
Методи дослідження. У ході дисертаційного дослідження використанні дві групи методів наукового пізнання суспільних відносин: загальнонаукові (історичний, діалектичний, метод якісного аналізу і синтезу, формально-логічний, емпіричний, структурно-функціональний, комплексний) та спеціальні методи дослідження державно-правових явищ (тлумачення правових норм, порівняльно-правовий, метод зонування земель, нормування у використанні земель, юридичного моделювання). Зокрема, еволюція наукових досліджень та законодавчого забезпечення правового режиму земель промисловості досліджувалась у взаємозв’язку з об’єктивними і суб’єктивними історичними умовами, а діалектичний метод дозволив визначити стан, тенденції та перспективи розвитку наукових досліджень у цій сфері та удосконалення законодавчого забезпечення використання і охорони земель промисловості і промислових зон в сучасних умовах. Метод аналізу та синтезу використаний при дослідженні всіх підрозділів змісту дисертації. Дослідження змісту правових норм у даній сфері проведено за допомогою формально-логічного методу та визнаних у теорії права способів тлумачення правових норм. Застосування структурно-функціонального методу дозволило провести інституційне і функціональне забезпечення правового режиму земель промислових зон. Порівняльно-правовий метод використано у ході дослідження наукових розробок з питань правового режиму земель промисловості у Російській Федерації, а також при дослідженні юридичних моделей використання земель індустріальних (промислових) парків в Україні та у державах Центральної і Східної Європи. Метод юридичного моделювання використано у ході дослідження особливостей правового режиму земель індустріальних парків типу «браунфілд» і «грінфілд».
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в національній доктрині земельного права комплексним науковим дослідженням правового режиму земель промисловості і промислових зон, в результаті якого сформульовані нові наукові положення та розроблені практичні рекомендації щодо правового режиму земель промислових зон в Україні.
Наукова новизна дисертаційного дослідження положеннями полягає в наступному:
вперше:
визначено поняття «промислова зона» як земельно-правова категорія, юридична природа якої полягає у тому, що це є визначена містобудівною документацією, обмежена у просторі територія у вигляді однієї земельної ділянки чи декількох земельних ділянок, відведених чи запланованих для відведення фізичним чи юридичним особам - суб’єктам підприємницької діяльності на відповідному правовому титулі для тієї чи іншої галузі промислового виробництва;
сформульовано наукове поняття «земельна ділянка промислової зони» як розташована на території промислової зони у межах чи за межами населеного пункту частина земної поверхні над надрами, яка у встановленому законом порядку індивідуально визначена на місцевості за розмірами, межами, конфігурацією, функціональним використанням, законодавчими та іншими обмеженнями, використовується суб’єктами господарської діяльності на відповідному правовому титулі або запланована для використання суб’єктами підприємництва у тій чи іншій галузі промислового виробництва;
обґрунтовано висновок про необхідність виокремлення у самостійну категорію земель «землі промисловості», використання яких має здійснюватися не на основі принципу цільового призначення земельних ділянок, а на основі планування територій з урахуванням зоніґових правил та зонування територій промислових зон;
розкрито юридичну природу вибору земельних ділянок для промислових зон, суть якої полягає у тому, що це врегульований нормами чинного земельного, містобудівного, екологічного та іншого законодавства порядок визначення на місцевості фізичних ознак, які характеризують місцезнаходження, розміри, конфігурацію, ландшафт, географічні координати земельної ділянки, а також встановлення юридичних фактів належності земельних ділянок тим чи іншим суб’єктам на відповідному юридичному титулі, цільового та функціонального використання земель, а також оформлення вибору земельних ділянок для промислових зон;
доведено, що використання земель промислових зон може здійснюватися у таких допустимих правових формах, як право державної власності на землю; право на постійне користування землею; право на оренду землі; право приватної власності на земельні ділянки; право на забудову земельних ділянок промислових зон; право на концесійне користування земельними ділянками промислових зон, а також розкрито особливості здійснення таких прав на землі промислових зон;
визначено поняття «землі індустріальних парків», під якими слід розуміти індивідуально визначені на місцевості за конфігурацією, місцем розташування, площею частина земної поверхні, яка була надана у користування чи придбана у власність фізичними або юридичними особами для промислових потреб, або ж вільна від забудови промисловими та іншими об’єктами земельна ділянка, що може бути використана для створення промислового парку на обраному тим чи іншим суб’єктом юридичному титулі;
розкрито особливості об’єктного, суб’єктного складу та змісту правовідносин у сфері використання земель індустріальних (промислових) парків типу «браунфілд» і «грінфілд» в Україні;
обґрунтовано необхідність розробки і прийняття закону України «Про правовий режим земель промисловості», у якому визначити організаційні, правові, фінансові, містобудівні, інституційно-функціональні основи використання та охорони земель промислових зон та земель індустріальних парків у складі земель промисловості як самостійної категорії земель у межах території України

удосконалено:
наукові підходи до поняття «правовий режим земель», оскільки визначення правового режиму земель промислових зон в сучасних умовах має базуватися на теоретичних розробках вчених у галузі радянського земельного права щодо формулювання загального поняття "правовий режим земель", характеристики окремих елементів юридичної категорії "правовий режим земель", а також особливостей правового режиму земель промисловості, враховуючи при цьому ідеологічні, методологічні основи земельного ладу, який базувався на націоналізації землі та утвердженні права виключної державної власності на землю;
визначення земель промисловості та істотних ознак їх правового режиму, які є прийнятними для характеристики правового режиму земель індустріальних парків, а саме: а) можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності; б) розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених в установленому порядку державних норм і проектної документації, а відведення земельних ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння; в) надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим проектом рекультивації на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки; г) порядок використання земель промисловості та іншого призначення встановлюється законом; д) земельні ділянки промислових підприємств можуть бути розташовані як в межах, так і за межами населених пунктів; е) використання земель промисловості обмежується санітарно-епідеміологічними та екологічними вимогами; є) земельні ділянки промислових підприємств загальнодержавної власності підлягають приватизації разом із земельними ділянками, на яких вони розташовані.
набули подальшого розвитку:
наукові висновки та рекомендації щодо визначення юридичної природи та співвідношення цільового і функціонального призначення земель та поділу земель на категорії;
висновки вчених у галузі земельного права щодо необхідності застосування методу планування території до правового регулювання відносин у сфері використання земель промислових зон та формування мережі індустріальних парків на національному, регіональному і місцевому рівнях;
наукові висновки щодо правових форм використання земель стосовно земель промисловості та земельних ділянок промислових зон , а також індустріальних парків;
наукові пропозиції щодо можливості застосування договору у сфері здійснення права постійного користування землею, оскільки це дозволить запровадити договірні відносини у набутті права постійного землекористування, розширити повноваження постійних землекористувачів щодо самостійного функціонального використання земельних ділянок у господарській діяльності, а також у визначених законом випадках може передбачати можливості розпорядження земельними ділянками для забезпечення їх цільового використання, (передача в іпотеку земельних ділянок, надання права на забудову земельних ділянок третім особам, надання в оренду, тощо);
науково теоретичні висновки та практичні рекомендації щодо необхідності внесення змін до Земельного Кодексу України (далі ЗК України) в частині набуття права власності на земельні ділянки юридичними особами, які засновані в Україні виключно іноземними фізичними чи юридичними особами;
висновки вчених щодо суб’єктного складу у використанні земель промисловості та визнання у законі суб’єктами здійснення права власності на землі промисловості фізичних осіб.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані автором роботи теоретичні положення, висновки та рекомендації можуть бути використані : а) у подальшому дослідженні правового режиму земель промислових зон; б) у нормотворчій діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування; в) у правозастосуванні; ґ) у навчальному процесі при вивченні курсів земельного, екологічного права, розробці навчально-методичних матеріалів з цих навчальних дисциплін.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації викладені автором в опублікованих роботах, а також доповідалися науково-практичних конференціях: «Поєднання публічно-правових та приватно-правових механізмів регулювання господарських відносин», (м. Івано-Франківськ, 2007 р), «Державне регулювання економічних відносин: розвиток законодавства та проблеми правозастосування у господарських спорах» м. Львів, 16-17 квітня 2008 року, ІV Міжнародній цивілістичній конференції студентів та аспірантів Одеської національної юридичної академії (квітень 2009 р.), Міжнародній науково-практичній конференції Київського національного університету імені Тараса Шевченка (23-24 листопада 2007 року) «Права і свободи людини і громадянина: проблеми судового захисту»; Науково-практичній конференції «Земельні відносини: правове регулювання та судова практика 10-11 червня 2009 року (Чернігів 2009)).
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки знайшли відображення у пяти статтях, опублікованих в наукових фахових виданнях, що входять до переліку, затвердженого ВАК України та тезах пяти доповідей на науково-практичних міжнародних, національних і регіональних конференціях.

bibliography

ВИСНОВКИ
У результаті проведеного дисертаційного дослідження, виконаного на основі системного і комплексного аналізу наукових джерел з питань правового регулювання земельних відносин у сфері використання земель різних категорій, включаючи й землі промисловості, нормативних джерел земельного права, матеріалів практики застосування земельного законодавства щодо правового режиму земель промисловості в умовах проведення земельної реформи, а також положень цивільного, екологічного, містобудівного, господарського законодавства автором сформульовано та науково доведено низку висновків, пропозицій, положень, спрямованих на подальший розвиток науки земельного права України шляхом формування нових та вдосконалення вже існуючих правових конструкцій, норм, понять і категорій, розробки та обґрунтування рекомендацій щодо вдосконалення чинного земельного та поєднаного з ним іншого законодавства України щодо правового режиму земель промислових зон.
У дисертації наведені теоретичні узагальнення і нові вирішення наукових завдань, що виявляються у наступному:
1. Аналіз проведених в Україні наукових досліджень з питань земельного права показує, що сучасна вітчизняна земельно-правова доктрина поки що не дає відповіді на реальні виклики, які ставить перед українським суспільством світова фінансова і економічна криза, обмежується лише висвітленням і коментуванням законодавчих положень щодо земель промисловості серед інших видів земель спеціального несільськогосподарського призначення, не пропонуючи теоретичних висновків і рекомендацій щодо стану та перспектив правового забезпечення використання й охорони земель промислових підприємств, індустріальних парків, промислових зон в умовах світових інтеграційних економічних і державно-правових явищ, забезпечення конкурентної спроможності національної індустрії на світових ринках промислової продукції.
Визначення правового режиму земель промислових зон в сучасних умовах має базуватися на теоретичних розробках вчених у галузі радянського земельного права щодо формулювання загального поняття "правовий режим земель", характеристики окремих елементів юридичної категорії "правовий режим земель", а також особливостей правового режиму земель промисловості, враховуючи при цьому ідеологічні, методологічні основи земельного ладу, який базувався на націоналізації землі та утвердженні права виключної державної власності на землю.
2. В еволюції законодавчого забезпечення правового режиму земель промислових зон в Україні можна визначити декілька історичних етапів, кожний з яких характеризується особливостями об’єктного, суб’єктного складу та змісту земельних правовідносин у сфері використання та охорони земель промисловості. Зокрема, перший етап охоплює період з 1990 року до 1992 року; другий – з 1992 року до 1996 року і повязується з прийняттям низки Указів Президента України щодо приватизації земель несільськогосподарського призначення, включаючи й землі промисловості; третій – з 1996 року до жовтня 2001 року і повязується з прийняттям Конституції України та нової редакції ЗК України, відповідно до яких в Україні були закріплені особливості правового режиму земель промисловості; четвертий етап – з 2006 року, який повязується з прийняттям КМ України Концепції розвитку індустріальних (промислових) парків в Україні і передбачає внесення змін до чинного земельного законодавства щодо правового режиму земель промислових зон та індустріальних парків.
3. Вихід України з економічної кризи в значній мірі залежатиме від того, як у нашій державі будуть вирішуватися організаційно-правові питання залучення внутрішніх та іноземних інвестицій у сферу використання земельних ділянок для розвитку базових галузей важкої та легкої промисловості, агропромислового комплексу, інших галузей промислового виробництва.
Тому актуальними є сьогодні питання про те, як у чинному законодавстві України має визначатися поняття та юридичні ознаки земель промислових зон як об’єктів правового регулювання, у яких формах власності та у яких організаційно-правових формах можуть використовуватися на земельні ділянки, призначені для промислових потреб, хто може бути суб’єктами здійснення прав на земельні ділянки, як регулюється порядок набуття і реалізації суб’єктивних прав на земельні ділянки промислових зон, якими мають бути правові межі, способи державного та самоврядного регулювання відносин у сфері використання та охорони земель промисловості. В теорії земельного права України питання правового режиму земель промислових зон в сучасних умовах залишаються не дослідженими. На основі аналізу норм ЗК України (ст. 65 - 66), законів про приватизацію майна, норм чинного екологічного законодавства можна визначити такі основні особливості правового режиму земель промисловості: а) можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності; б) розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених в установленому порядку державних норм і проектної документації, а відведення земельних ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння; в) надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим проектом рекультивації на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки; г) порядок використання земель промисловості та іншого призначення встановлюється законом; д) земельні ділянки промислових підприємств можуть бути розташовані як в межах, так і за межами населених пунктів; е) використання земель промисловості обмежується санітарно-епідеміологічними та екологічними вимогами; є) земельні ділянки промислових підприємств загальнодержавної власності підлягають приватизації разом із земельними ділянками, на яких вони розташовані.
4. З доктринальних позицій сучасного земельного права не можна вважати переконливим виокремлення у самостійну категорію земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення з огляду на наступне. Науково-теоретичний аналіз змісту норм ст.. 65 і 66 ЗК України не дає підстав стверджувати про правомірність застосування такого критерію, як основне цільове призначення земель для виокремлення у самостійну категорію земель для забезпечення діяльності не лише різних галузей промисловості (машинобудування, гірничодобувна, вугільна, агропромислова тощо), а й різних галузей економіки, оборони, космічної діяльності тощо. Закріплений у ЗК України поділ земель на категорії, серед яких значаться землі промисловості, транспорту, енергетики, зв’язку, оборони та іншого призначення, не охоплює всіх можливих і допустимих варіантів використання таких земель у ринкових умовах. Для визначення правового режиму земель промислових зон в сучасних умовах розвитку земельних відносин не може бути застосована існуюча законодавча класифікація землі на визначені категорії. Тому законодавчий поділ землі на категорії не має завершеності та системності, оскільки законодавець використовує словосполучення «іншого призначення», не розкриваючи його змісту. За таких та інших обставин назріла потреба у тому, щоб виокремити землі промисловості від земель транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення у окрему категорію земель для їх кадастрового обліку, а також розробити і прийняти спеціальний закон «Про правовий режим земель промисловості»
5. Зроблені у доктрині земельного права теоретичні висновки і запропоновані наукові ідеї та рекомендації щодо запровадження у практику нормативного регулювання земельних відносин і визначення правового режиму земель правил, за якими використання земель в Україні буде здійснюватися на основі передбачених у законі організаційно-правових форм планування територій у визначених законом організаційно-правових формах, заслуговують підтримки і є прийнятними для визначення юридичної природи земель промислових зон як об’єктів правового регулювання суспільних відносин.
На наш погляд, правовий режим земель промисловості детермінований об’єктивною функцією землі як територіально-просторового операційного базису для розміщення майнових об’єктів і цілісних майнових комплексів для промислового виробництва, створення охоронних зон, спорудження об’єктів інженерної інфраструктури, видобутку корисних копалин, використання інших природних ресурсів тощо на певній території, яка відмежовується від інших земель не лише зовнішніми межами в порядку землеустрою, а й санітарно-захисними, водоохоронними зонами.
З огляду на згадану об’єктивну функцію землі, територіальність необхідно розглядати як одну з характерних ознак правового режиму земель для використання їх у промисловості, яка дозволяє визначати не лише місцезнаходження земель промисловості, а й реалізувати вимоги чинного законодавства щодо планування та розвитку територій, які за своїм природними, економічними, демографічними та іншими наявними ресурсами мають чи можуть використовуватися для промислових потреб.
6. З правової точки зору поняття «промислова зона» необхідно розглядати як комплексну юридичну категорію, яка може використовуватися у містобудівному, інвестиційному, господарському, екологічному та іншому законодавстві і праві. Водночас у контексті цього дисертаційного дослідження поняття «промислова зона» має розглядатися як земельно-правова категорія, юридична природа якої полягає у тому, що це має бути визначена містобудівною документацією обмежена у просторі територія у вигляді однієї земельної ділянки чи декількох земельних ділянок, відведених чи запланованих для відведення фізичним чи юридичним особам - суб’єктам підприємницької діяльності на відповідному правовому титулі для тієї чи іншої галузі промислового виробництва. Виходячи з такого розуміння поняття «промислова зона» як категорії земельного права, об’єктами правого регулювання, з приводу яких виникають суспільні відносини, мають визнаватися не промислова зона як територія, а земельна ділянка чи декілька таких ділянок, призначених для використання у промисловому виробництві. Причому використання таких ділянок може здійснюватися господарюючими суб’єктами у різних організаційно-правових формах ( промислове підприємство, гірничо-збагачувальний комбінат, промисловий (індустріальний парк тощо).
7. Чинне земельне законодавство не створює передумов для перспективного залучення інвестицій в освоєння нових земельних ділянок і територій для промислового виробництва, оскільки не передбачає підстав і порядку вибору нових земельних ділянок для промислових потреб, не закріплює особливостей правового режиму земель промислових зон, індустріальних парків, не визначає правових форм і механізму використання земель на відповідних правових титулах для здійснення підприємницької діяльності у окремих галузях промислового виробництва, не передбачає особливостей державного регулювання у сфері використання й охорони земель промисловості, не враховує ландшафтного підходу до використання і охорони земель промислових зон тощо.
8. На основі проведеного наукового аналізу теоретичних та нормативних джерел поняття «землі промислових зон» доцільно розглядати як узагальнену земельно-правову категорію, зміст якої необхідно розкривати через визначення поняття «земельна ділянка чи ділянки», які розташовані в межах визначеної містобудівною документацією промислової зони, використовуються відповідно до містобудівного обґрунтування одним чи декількома суб’єктами на різних правових титулах за одним чи різним функціональним призначенням з врахуванням внутрішнього і зовнішнього зонування території промислової зони.
Земельна ділянка промислової зони – це розташована на території промислової зони у межах чи за межами населеного пункту частина земної поверхні над надрами, яка у встановленому законом порядку індивідуально визначена на місцевості за розмірами, межами, конфігурацією, функціональним використанням, законодавчими та іншими обмеженнями, використовується суб’єктами господарської діяльності на відповідному правовому титулі або запланована для використання суб’єктами підприємництва у тій чи іншій галузі промислового виробництва.
9. Правове регулювання вибору земельних ділянок має бути спрямоване на забезпечення балансу публічних і приватних інтересів у використанні земель для промислових потреб. У правовому значенні вибір земельних ділянок – це одна із передбачених у законодавстві України обов’язкових складових у організаційно-правовому механізмі здійснення прав на земельні ділянки та регулювання земельних відносин, а також є істотною умовою для визначення правового режиму земель окремих категорій. Законодавчо забезпечений порядок вибору земельних ділянок для промислових потреб залежить від форми власності на землю.
Чинний ЗК України регламентує порядок вибору земельних ділянок для промислових потреб із земель, які по-перше, перебувають у державній власності і є вільними від забудови та будь яких суб’єктивних прав, по-друге, перебувають у постійному користуванні фізичних чи юридичних осіб. Крім форми власності на землю, юридична природа вибору земельних ділянок для промислових потреб залежить від категорії земель, на яких передбачається створення промислових зон і які закон не забороняє використовувати для промислового виробництва. Немаловажним чинником для визначення юридичної процедури вибору земельних ділянок є їх місце розташування у межах існуючої в Україні поселенської мережі та адміністративно-територіального устрою, а саме: у межах чи за межами населених пунктів. Важливим юридичним фактом у виборі земельних ділянок для промислових потреб є наявність села, селища, міста необхідної містобудівної документації.
Юридична природа вибору земельних ділянок для промислових зон може бути обумовлена також потребами щодо одержання у встановленому порядку дозволів і ліцензій на видобуток корисних копалин для промислового виробництва та проведення рекультивації порушених земель. Юридичний зміст вибору земельних ділянок для створення промислових зон визначається також і тими обмеженнями, які встановлені чинним національним, земельним, екологічним, санітарно-епідеміологічним законодавством, ратифікованими в Україні міжнародно-правовими документами щодо запобігання негативному впливу передбачуваного промислового виробництва на здоров’я людей, їх екологічну безпеку і навколишнє природне середовище.
Аналіз норм чинного земельного, містобудівного законодавства дозволяє визначити такі способи вибору земельних ділянок для промислових потреб: а) вибір земельних ділянок шляхом погодження місця розташування об’єкта; б) вибір земельних ділянок шляхом комплексної забудови території; в) вибір земельних ділянок для продажу на земельних торгах. Як категорія юридична, вибір земельних ділянок – це врегульований нормами чинного земельного, містобудівного, екологічного та іншого законодавства порядок визначення на місцевості фізичних ознак, які характеризують місцезнаходження, розміри, конфігурацію, ландшафт, географічні координати земельної ділянки, а також встановлення юридичних фактів належності земельних ділянок тим чи іншим суб’єктам на відповідному юридичному титулі, цільового та функціонального використання земель, а також оформлення вибору земельних ділянок для промислових зон.
10. Основний закон держави забезпечує свободу особи у виборі допустимих законом правових форм використання землі шляхом здійснення суб’єктивних прав на відповідному юридичному титулі, в той час як ЗК України значно звужує потенційні можливості суб’єктів використовувати землі промисловості лише у рамках державної і приватної форми власності. З огляду на цільове призначення і можливе функціональне використання земель для потреб промисловості земельні ділянки промислових зон за чинним законодавством України можуть використовуватися у таких основних правових формах: право державної власності на землю; право на постійне користування землею; право на оренду землі; право приватної власності на земельні ділянки; право на забудову земельних ділянок промислових зон; право на концесійне користування земельними ділянками промислових зон. При цьому суб’єктивні права на земельні ділянки промислових зон можуть здійснюватися в рамках державної, комунальної і приватної форми власності.
11. За ЗК України єдиним суб’єктом права державної власності на землю є держава Україна. Водночас у ст. 14 Конституції України передбачено, що крім держави право власності на землю можуть здійснювати і юридичні особи, які у ЗК України визнаються лише суб’єктами права приватної власності на землю. Водночас державні і комунальні підприємства як юридичні особи не визнаються суб’єктами права державної власності на землю. ЗК України не забезпечує принципу конституційної рівності усіх юридичних осіб перед законом щодо використання землі на всіх допустимих законом правових титулах. Крім того, законодавче визнання держави єдиним суб’єктом права державної власності на землю позбавляє державні і казенні підприємства, а також приватизовані господарські товариства з державною часткою у статутному фонді використовувати конкурентні можливості цих підприємств щодо залучення інвестицій у використання земельних ділянок для промислових потреб та прогресивного економічного розвитку.
Тому з прийняттям ЦК України (ст. 81) з’явились правові підстави для перегляду закріплених у ЗК України засад до визначення земельної правосуб’єктності юридичних осіб приватного і публічного права як власників земельних ділянок і тому існуючі підприємства державної і комунальної власності можуть мати рівні права з іншими юридичними особами приватного права й набувати і реалізовувати право власності на землю з підстав і в порядку, передбаченому законом. У цьому зв’язку вважаємо за доцільне закріпити у ЗК України, а також у пропонованому законі Про правовий режим земель промисловості норму, за якою юридичні особи публічного права в усіх галузях промислового виробництва можуть використовувати земельні ділянки на праві власності та в інших правових формах з підстав і в порядку, передбаченому законом.
12. За чинним ЗК України державні і комунальні підприємства можуть використовувати земельні ділянки державної власності для промислових потреб лише на праві постійного користування, тобто володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній і комунальній власності, без встановлення строку. В теоретичному і прикладному значеннях юридична природа цього права полягає у тому, що воно є похідним і залежним від права державної власності на землю, виникає і припиняється на підставі адміністративних актів органів державної влади шляхом надання або вилучення з наступним наданням ділянок юридичним особам, не передбачає конкретних строків користування землею, спрямоване на використання землі виключно за цільовим призначенням, посвідчується державним актом на право постійного землекористування, може захищатися у судовому порядку.
З метою удосконалення юридичної сутності права постійного користування землею вбачається прийнятним запровадження договору як способу і форми регулювання відносин на титулі постійного землекористування в ринкових економічних умовах для законодавчого закріплення нової юридичної моделі здійснення суб’єктивного права постійного користування земельним ділянками державної і комунальної власності для промислових зон, оскільки це дозволить запровадити договірні відносини у набутті права постійного землекористування, розшити повноваження постійних землекористувачів щодо самостійного функціонального використання земельних ділянок у господарській діяльності, а також у визначених законом випадках може передбачати можливості розпорядження земельними ділянками для забезпечення їх цільового використання ( передача в іпотеку земельних, надання права на забудову земельних ділянок третім особам, надання в оренду тощо).
13. Аналіз суб’єктного складу у відносинах з використання земель промислових зон показу, що за ЗК України суб’єктами здійснення права на орендне використання земель промислових зон можуть бути лише промислові підприємства, установи, організації, які за своїм правовим становищем є юридичними особами публічного та приватного права. З огляду на структурні зміни, що відбулися у сфері промислового виробництва після проведеної приватизації майна і цілісних майнових комплексів промислових підприємств, а також на зміни у відносинах власності на землю за наслідками земельної реформи, у суб’єктному складі земельних орендних відносин можна вирізнити три види юридичних осіб, які можуть набувати і реалізувати право на оренду земельних ділянок для промислових потреб: а) промислові підприємства, які використовують земельні ділянки на праві постійного користування, мають Державні акти на право постійного користування і виявили бажання переоформити таке право на право оренди землі; б) юридичні особи, які використовують надані земельні ділянки для промислових потреб без правовстановлюючих документів і виявили бажання набути такі ділянки в оренду; в) юридичні особи, які за законом мають переважне право на використання земельних ділянок для промислових потреб під приватизованими майновими об’єктами; г) юридичні особи, які вперше виявляють волю набути земельні ділянки для промислового виробництва у промислових зонах.
14. Закріплена у законі України «Про оренду землі» юридична конструкція поновлення договору оренди землі для використання земель промисловості не може вважатися вдалою з огляду на відсутність законодавчих приписів щодо автоматичного поновлення договору оренди землі після закінчення його строку. Це означає, що говорити про поновлення договору оренди землі можна лише у тих випадках, коли строк договору оренди земельної ділянки ще не сплив і тому орендар, який виявляє волю використовувати й надалі орендовану ділянку, має повідомити орендодавця про цей факт, а орендодавець зобов’язаний у визначений законом строк висловити свою правову позиції щодо поновлення чи припинення договору оренди земельної ділянки. За таких обставин не вбачається правомірною поведінка орендаря, який після закінчення строку договору оренди земельної ділянки продовжує користуватися нею і на цій підставі вимагає від органів державної влади чи місцевого самоврядування поновлення договору на новий строк, оскільки після закінчення строку оренди користувач зобов’язаний був повернути орендовану земельну ділянку орендареві.
15. Законодавче закріплення аукціону як лише однієї форми земельних торгів для набуття права оренди земельних ділянок, а також права приватної власності і права на забудову чужої земельної ділянки істотно обмежує конституційні права фізичних і юридичних осіб щодо доступу до використання земельних ділянок для промислових потреб на такому юридичному титулі, а також створює законодавчі та адміністративні перешкоди на шляху залучення інвестицій. в.ч. й іноземних у створення промислових зон, не дозволяє залучати до місцевих бюджетів значні надходження від використання земель промисловості на умовах договору оренди землі, а також від продажу права оренди землі. право на оренду землі може набуватися на земельних торгах у формі земельного аукціону чи тендеру, що узгоджується, передусім, з Конституцією України, ЦК України та іншими законодавчими актами, а також підтверджується існуючою практикою проведення земельних торгів з продажу права оренди земель несільськогосподарського призначення
16. Екстраполяція наведених істотних ознак сучасної юридичної суті права на забудову чужої земельної ділянки на використання земель промислових зон показує, що за чинним цивільним і земельним законодавством використання та охорона земель для потреб промисловості, залучення інвестицій у освоєння земельних ділянок для спорудження індустріальних та інших об’єктів промислового виробництва може здійснюватися також на основі суперфіцію. В сучасних умовах об’єктами суперфіцію можуть бути земельні ділянки на території промислових зон, право на забудову яких для спорудження промислових та інших об’єктів на території промислових зон може набуватися фізичними і юридичними особами з спеціальним правовим статусом суб’єктів підприємницької діяльності.
17. Об’єктивація у законодавстві права на концесійне використання земель є необхідною, оскільки це дозволить вирішити існуючі проблеми щодо проведення концесійних конкурсів і укладення концесійних угод паралельно з вирішення комплексу організаційно-правових питань, пов’язаних з передачею земельних ділянок в оренду для здійснення концесійної діяльності. Здійснення суб’єктивних прав на концесійне користування земельними ділянками може бути поширене також і на окремі галузі промисловості, де використовується гірнича концесія, будівництво соціально значимих промислових об’єктів тощо.
18. Виходячи з буквального тлумачення наведеної норми ст.. 82 ЗК України можна стверджувати, що засновані державою Україна промислові підприємства у процесі корпоратизації з наступною приватизацією майна не можуть набувати у власність земельні ділянки для промислового виробництва. З іншого боку, Конституція України закріплює рівні права суб’єктів щодо здійснення права власності на земельні ділянки. Тому вважаємо, що такі юридичні особи можуть набувати у приватну власність земельні ділянки для промислового виробництва у промислових зонах.
19. Серед юридичних осіб, яким ЗК України дозволяє набувати право власності на земельні ділянки, є суб’єкти, які не є українськими юридичними особами, то таке право повинні мати і підприємства, створені та зареєстровані за законодавством України, незважаючи на кількість іноземних інвестицій в їхньому статутному фонді (навіть якщо їх статутний фонд повністю сформований іноземним інвестором). Тому норму ст. 82 ЗК України доцільно було б доповнити, що юридичні особи, засновані за законодавством України, можуть набувати у власність земельні ділянки з підстав, умові порядку, передбаченому цим кодексом.
20. Для створення індустріальних парків мають бути залучені передусім земельні ділянки під виробничими об’єктами, а також вільні від забудови земельні ділянки з розвинутою інфраструктурою існуючих промислових зон. Виходячи з цього, можна стверджувати, що в Україні концептуально допускається і може бути створено два види індустріальних парків так само, як і в інших державах – індустріальний парк типу «браунфілд» і індустріальний парк типу «грнфілд», правовий режим земель яких може мати загальні ознаки і водночас характеризуватися певними особливостями, оскільки перший вид парку створюється на існуючих промислових зонах, другий – передбачає відведення вільних від забудови земельних ділянок для промислових потреб.
21. Оскільки створення і функціонування індустріальних парків має за мету залучення інвестицій у розвиток промисловості, то визначення правового режиму земель для таких потреб має здійснюватися з урахуванням конституційних засад щодо набуття і реалізації прав на землю, раціонального використання та охорони земель, забезпечення громадянам права на екологічну безпеку, а також з додержанням загальних законодавчих імперативів щодо використання і охорони земель промисловості.
22. Індустріальні парки можуть бути у приватній, державній і комунальні власності. Тому об’єктами здійснення суб’єктивних прав інвесторів щодо створення і розвитку індустріальних парків мають бути земельні ділянки на землях промисловості, що перебувають у державній, приватній чи комунальній власності, а також земельні ділянки, що мають бути викуплені чи вилучені у власників чи користувачів з мотивів суспільної необхідності з інших категорій земель.
Суб’єктом здійснення прав на всю територію індустріального парку на землях державної чи комунальної власності може бути юридична особа, яка зобов’язується перед органами державної влади чи місцевого самоврядування здійснити інженерно-інфраструктурні поліпшення такої ділянки, підготувати її для інвесторів і здійснювати девелоперську діяльність по залученню інвестицій у освоєння окремих земельних ділянок на території майбутнього індустріального парку. На наш погляд, керуюча компанія має бути наділена повноваженнями самостійно розпоряджатися облаштованою земельною ділянкою і без будь яких додаткових рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування надавати у користування земельні ділянки учасникам промислового парку або ж відчужувати такі ділянки у власність для спорудження промислових об’єктів на території парку. Хоч у ЗК України і передбачається здійснення правового регулювання земельних відносин у сфері використання земель промисловості відповідно до закону, однак ВР України поки що спеціального закону не приймала, що негативно впливає на стан використання земель промисловості, не дозволяє залучати о місцевих бюджетів значних надходжень від діяльності промислових підприємств, створює проблеми соціального-економічного, демографічного, екологічного, юридичного та іншого характеру. Тому назріла потреба у розробці спеціального закону Про правовий режим земель промисловості, у якому закріпити особливості правового режиму земель промислових зон та земельних ділянок індустріальних парків.
23. Закріплена у містобудівному законодавстві юридична модель комплексної забудови території є в цілому прийнятною для того, щоб вирішувати практичні питання щодо відведення земельних ділянок для індустріальних (промислових) парків на відповідному юридичному титулі – праві власності чи праві користування. Водночас у чинному містобудівному і земельному законодавстві не врегульовані питання щодо повноважень управляючої компанії у сфері розпорядження землею в межах території індустріального (промислового) парку. На наш погляд, при створенні промислового парку на основі комплексної забудови території управляючій компанії доцільно надавати права щодо самостійного розпорядження земельними ділянками на території індустріального парку для ефективного залучення інвестицій у освоєння території парку та забезпечення промислового виробництва.
24. За чинним ЗК України індустріальний парк може бути створений за умови додержання загальних вимог щодо надання земельної ділянки управляючій компанії у користування чи відчуження такої ділянки їй у власність. Якщо передбачена для індустріального парку земельна ділянка перебуває у державній власності, то рішення щодо надання чи відчуження такої ділянки у власність можуть приймати лише органи державної влади чи місцевого самоврядування залежно від того, у межах чи за межами населеного пункту знаходиться обрана ділянка. При цьому за ЗК України вільні від забудови земельні ділянки можуть надаватися у оренду чи передаватися у користування для забудови або ж відчужуватися у приватну власність виключно на земельних аукціонах.
25. Юридична модель правового регулювання відносин у сфері використання земель для індустріальних парків типу браунфілд має здійснюватися з врахуванням таких ознак: а) місце розташування підприємства чи промислової зони; б) наявність чи відсутність у промислових підприємств юридичного титулу на використання землі за цільовим призначенням; в) форма власності на землі промислових підприємств; ґ) правовий режим майна і цілісного майнового комплексу промислових підприємств; г) суб’єктний склад у відносинах зі створення індустріального парку – ініціатор - управляюча компанія – інвестор.
Водночас юридична модель правового регулювання відносин у сфері використання земель для індустріальних парків типу грінфілд має здійснюватися з врахуванням таких ознак: а) відсутність на земельній ділянці будь якої забудови; б) форма власності на землю – приватна чи державна; в) вид індустріального парку типу грінфілд – місцевий, регіональний, національний; г) наявність чи відсутність комплексної забудови території відповідно до містобудівної документації; д) місце розташування вільних від забудови земельних ділянок для створення індустріальних (промислових ) парків; е) набуття прав на земельні ділянки на договірних чи конкурентних засадах; є) надання управляючій компанії повноважень щодо самостійного розпорядження земельними ділянками на території індустріального парку потенційним інвесторам.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аксененок Г.А. Земельные правоотношения в СССР / Г.А. Аксененок. – М.: Госюриздат, 1958. – 308 с.;
2. Аксененок Г.А. Правовой режим земель сельскохозяйственного назначения / Г.А. Аксененок // Право и сельское хозяйство в СССР и Италии: правовое регулирование рационального использования материальных, трудовых и природных ресурсов в сельском хозяйстве СССР и Италии: материалы советско-итальянского «круглого стола» по аграрному вопросу, 19 – 30 сентября 1979 г. / Академия наук СССР. Институт государства и права: ред. кол.: М.И. Козырь (отв. ред.) и др. – М., 1980. – 160 с.
3. Андрейцев В.І. Земельне право і законодавство суверенної України: Актуальні проблеми практичної теорії / В.І. Андрейцев. – [ 2-ге вид., випр.] К.: Знання, 2007. – 445 с.;
4. Андрейцев В.И. Правовое обеспечение рационального природопользования предприятий и объединений АПК / В.И. Андрейцев. – К.: Урожай, 1989. – 200 с.
5. Андрейцев В.І. Правовий режим землі як основного національного багатства (Коментар до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України) / В.І. Андрейцев // Законодавство України: науково-практичні коментарі. – 2002. - № 4. – С. 15-19.
6. Андрейцев В.І. Екологічне право: курс лекцій: навч. посібник для юрид .фак. вузів / В.І. Андрейцев – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.
7. Андрейцев В.І. Природноресурсове право. Правовий режим використання, відновлення та охорони земель / В.І. Андрейцев // Екологічне право: особлива частина / За ред. В.І. Андрейцева. – К.: Істина, 2001. – С. 194-316.
8. Андрейцев В.И. Земельная реформа: Приватизация. Экология. Право: сборник эксклюзивных очерков и нормативно-правових актов / В.И. Андрейцев – К.: 1997. – 292 с.
9. Андрейцев В.І. Суверенній Україні – нову «Земельну Конституцію» (концептуальні підходи до підготовки Кодексу законів України про землю) / В.І. Андрейцев // Право України. – 1999. - № 9. – С. 58-67.
10. Бахуринська М.М. Деякі проблеми правового регулювання процедури виникнення права на землю в концесійних правовідносинах за законодавством України / М.М. Бахуринська // Земельне право України. – 2006 - № 9. – С.15-18.
11. Боголепов Р.Д. Правовой режим земель промышленного и транспортного назначения: автореф. дис…. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : 12.00.06 «Земельное право; колхозное право» / Р.Д. Боголепов М., 1964. - 21 с.
12. Бондар В.В. Правовий режим земель міжнародних автомобільних транспортних коридорів в Україні : дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.06 «Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право» / В.В. Бондар – К. - 2008. – 189 с.
13. Бондар В.В. Правовий режим земель міжнародних транспортних коридорів в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.06 «Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право» / В.В. Бондар – К. – 2008. - 19 с.
14. Бондар О.Г. Земля як об’єкт права власності за земельним законодавством України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.06 «Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право» / О.Г. Бондар – К., 2005. – 20 с.;
15. Вівчаренко О.А. Гарантії права власності на землю в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.06 «Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право» / О.А. Вівчаренко – К., 2005. – 20 с.;
16. Гапотченко Т.М. Особливості правового режиму земель автомобільного транспорту та дорожнього господарства: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.06. «Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право» / Т.М. Гапотченко. – Х