ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ У ВИДІ ВИПРАВНИХ І ГРОМАДСЬКИХ РОБІТ

brief description

ЗМІСТ
Вступ........................................................................................................…………4
РОЗДІЛ 1
АКТУАЛЬНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ АЛЬТЕРНАТИВНИХ ПОЗБАВЛЕННЮ ВОЛІ ВИДІВ ПОКАРАНЬ...............................................13
1.1. Історичні й соціально-економічні аспекти практики застосування альтернативних видів покарань..............................................................……….13
1.2. Міжнародний досвід застосування альтернативних видів покарань.......33
РОЗДІЛ 2
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ВИПРАВНИХ РОБІТ........................…………………………………………………………...46
2.1. Зміст і основні риси виправних робіт..............................................……...46
2.2. Порядок та умови виконання виправних робіт.............................…….....69
РОЗДІЛ 3
ПРОБЛЕМИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ГРОМАДСЬКИХ РОБІТ........................………………………………………………………….101
3.1. Громадські роботи: правова природа та загальна характеристика............................................……………………………………101
3.2. Особливості виконання громадських робіт..............................…………118
РОЗДІЛ 4
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ У ВИДІ ВИПРАВНИХ І ГРОМАДСЬКИХ РОБІТ............................………….…………………………………………….143
4.1. Специфіка організації виконання покарання у виді виправних робіт......................................................................................................................143
4.2. Компетенція, повноваження та завдання кримінально-виконавчої інспекції у виконанні покарання у виді громадських робіт............................159
4.3. Відмінності між виконанням покарань у виді виправних і громадських робіт……….…………………………………………………………………….167
ВИСНОВКИ............................................................................................………175
Використана література......................................................................……….186
Додатки...............................................................................................………….202
ВСТУП

Актуальність теми. Інтеграція Української держави до світового співтовариства зумовлює необхідність не лише проведення соціально-економічної та політичної реформ, а й здійснення правової реформи, невід’ємною частиною якої повинні стати значні реформаційні процеси кримінально-виконавчої системи.
Аналіз міжнародно-правових документів, спеціальної літератури дає підстави констатувати, що світова спільнота в останні десятиліття серйозно замислюється над вирішенням проблеми пошуку альтернативних позбавленню волі покарань, які дозволяють досягти цілей покарання з якомога меншим обмеженням прав і свобод людини. Подібне прагнення пояснюється, по-перше, великою чисельністю осіб, які щорічно засуджуються до позбавлення волі, по-друге, значними матеріальними витратами держави, що є великим тягарем для платників податків, по-третє, негативними наслідками правового, морально-психологічного й соціально-економічного характеру, що неминуче настають для особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі. Осмислення людством на сучасному етапі потреб у пошуках альтернативних позбавленню волі покарань у світовому масштабі стали поштовхом у розгортанні процесу реформування кримінально-виконавчої системи й в Україні.
Прийнятий у 2003 р. Кримінально-виконавчий кодекс України відобразив ті кардинальні зміни й новели, що відбулися у системі кримінальних покарань, з урахуванням наробки вітчизняної й зарубіжної науки і практики. До таких законодавчих новел належить, зокрема, врегулювання порядку й умов виконання відбування такого нового для української кримінальної системи виду покарання, як громадські роботи. Істотних змін зазнали й виправні роботи, які, хоча і були широко відомі за радянських часів, але сьогодні отримали нового змістовного навантаження.
Виправні роботи і громадські роботи – це альтернативні позбавленню волі покарання. Тому поширення практики їх застосування сприяє скороченню чисельності тюремного населення і тим самим спрямовується на розбудову кримінально-виконавчої системи України на засадах, що відповідають міжнародним стандартам поводження із засудженими, серед яких найважливішим є принцип поважання прав і свобод людини і гуманізму. Він найповніше втілюється саме в зазначених видах покарання. Таким чином, хоча група альтернативних видів покарань охоплює цілу низку покарань (зокрема, штраф, позбавлення права обіймати певну посаду або займатися певною діяльністю, службові обмеження для військовослужбовців), але в дисертації зроблений вибір на вивченні й аналізі процесу виконання-відбування саме зазначених вище видів покарань як найтиповіших з них.
Проблематика альтернативних видів покарань надзвичайно актуальна в даний час в усьому світі. Багато країн Центральної і Східної Європи, а також Центральної Азії збираються вводити (або вже ввели) в практику низку покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Для України, яка займає шосте місце у світі по числу ув'язнених на 100 тис. населення, і розвивається у досить складних економічних умовах, поширення практики застосування альтернативних видів покарань - одне з найважливіших завдань.
Теоретичні і практичні проблеми застосування альтернатив позбавленню волі, до яких належать виправні і громадські роботи, багатоаспектні. У зв'язку з цим неабияке значення надається кримінальним та кримінально-виконавчим аспектам застосування цих альтернативних видів покарань. Разом із тим вбачаються марними будь-які пропозиції щодо вдосконалення порядку та умов їх виконання без аналізу історичних і соціально-економічних передумов практики застосування цих покарань в Україні, оскільки без цього неможливе поширення альтернатив позбавленню волі у вітчизняній кримінальній і кримінально-виконавчій практиці і у міжнародних правових актах, що стосуються проблеми дослідження.
Питання застосування таких альтернативних позбавленню волі видів покарань, як виправні і громадські роботи, в умовах демократизації українського суспільства й побудови правової держави набувають особливого значення й відрізняються підвищеною актуальністю.
У різні часи над дослідженням проблем виконання виправних робіт працювало чимало відомих науковців у галузі кримінально-виконавчого права. Серед них: А.П. Базунова, В.Я. Богданов, І.О. Бушуєв, В.І. Гуськов, О.С. Михлін, М.О. Стручков, І.В. Шмаров та ін. Проте їх роботи здебільшого виконувалися ще в радянський період і відображали зміст виправних робіт з точки зору соціалістичних догм і поглядів. Проблемами застосування і виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, у тому числі досліджуваних видів покарань, за роки незалежності України в наукових працях торкалися такі провідні вчені, як Л.В. Багрій-Шахматов, Ю.В. Баулін, М.І.Бажанов, І.Г. Богатирьова, І.А Вартилецька, Н.О. Гуторова, В.М. Дрьомін, М.І. Мельник, Л.П.Оніка, М.В. Романов, В.М.Трубніков, В.І.Тютюгін, В.В. Сташис, А.Х.Степанюк, М.П.Черненок. Але ж останнім часом після введенням в дію Кримінально-виконавчого кодексу України багато питань і досі залишаються без відповіді. Це стосується і порядку та умов виконання громадських робіт. Тому виникає нагальна необхідність проведення порівняльного аналізу порядку та умов виконання зазначених видів покарань з метою вдосконалення практики їх застосування й визначення на майбутнє перспектив їх поширення як альтернатив позбавленню волі.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Обраний напрямок дисертаційного дослідження спрямований на виконання Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. №1376/2000. Він є складником передбачених планових наукових досліджень Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого й кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права.
Мета і завдання дослідження
Метою дослідження є комплексний аналіз призначення й виконання покарань у виді виправних і громадських робіт, що включає вивчення історичних і соціально-економічних аспектів практики застосування альтернативних видів покарань як таких, дослідження накопиченого міжнародного досвіду їх застосування, змісту й характерних рис, порядку й умов їх виконання, проблем підвищення ефективності діяльності органів виконання таких покарань, порівняння змісту й основних критеріїв їх виконання.
Для досягнення названої мети були поставлені наступні завдання, роз’яснення яких становить зміст дисертаційного дослідження:
– історичні аспекти формування та поширення практики застосування виправних та громадських робіт;
– на прикладі виконання виправних і громадських робіт визначити стан сучасної наукової розробки проблеми альтернативних покарань у вітчизняній кримінально-виконавчій науці;
– провести ґрунтовний аналіз міжнародної практики застосування альтернативних позбавленню волі видів покарань з метою виявлення позитивних сторін, які можна запровадити у вітчизняній кримінально-виконавчій практиці;
– з урахуванням сучасного розуміння сутності альтернативних покарань установити місце й роль виправних і громадських робіт у системі кримінальних покарань й відрізнити особливості їх виконання;
– надати розгорнуту характеристику порядку й умов виконання- відбування досліджуваних видів покарань;
– виявити проблемні питання в застосуванні на практиці виправних і громадських робіт і з’ясувати причини поки ще незначного призначення судом цих видів покарань;
– дослідити компетенцію органів виконання виправних і громадських робіт;
– на підставі аналізу практики застосування виправних і громадських робіт розробити науково обґрунтовані рекомендації по підвищенню ефективності виконання розглядуваних видів покарань і практики їх застосування.
Об’єктом наукового дослідження є суспільні відносини, що виникають з виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі.
Предмет дослідження складають: теорія і практика виконання покарань у виді виправних і громадських робіт.
Методи дослідження є загальнонауковий діалектичний підхід, застосування якого дозволило розкрити природу й виявити шляхи вдосконалення практики застосування таких альтернативних позбавленню волі видів покарань, як виправні і громадські роботи. Для вирішення окремих теоретичних і прикладних завдань застосовувалися загальнонаукові методи пізнання, зокрема, історичний, порівняльно-правовий, системно-структурний, логіко-семантичний та ін. За допомогою системно-структурного методу були здійснені обробка й узагальнення одержаного емпіричного матеріалу. Використання порівняльно-правового та історичного методу дозволило проаналізувати соціально-економічні, історичні та правові аспекти практики застосування альтернативних видів покарань на тому чи іншому етапі розвитку нашої держави. Логіко-семантичний метод сприяв установленню значення деяких категорій понятійного апарату, якими оперують кримінально-виконавча наука та практика, й визначити співвідношення між ними. Конкретно-соціологічні методи (анкетування, інтерв’ювання працівників кримінально-виконавчих інспекцій, суддів) допомогли отримати необхідний інформаційний матеріал про об’єкт і предмет дисертаційного дослідження.
У процесі роботи над дисертацією була використана значна кількість спеціальних літературних джерел із проблем кримінально-виконавчого, кримінального права, історії, теорії управління, психології тощо.
Емпіричною базою дослідження послужили вивчення й аналіз статистичних даних Державного департаменту України з питань виконання покарань, Верховного Суду України, Міністерства внутрішніх справ України та дослідження практики виконання виправних і громадських робіт. Крім того, емпіричну основу наукових пошуків склали результати інтерв’ювання й анкетування за спеціалізованими питальниками 214 працівників кримінально-виконавчих інспекцій Харківської, Дніпропетровської, Полтавської, Чернігівська та Автономної Республіки Крим, а також суддів міських районів м. Харкова.
Нормативною базою дисертації є Конституція України, чинне законодавство (кримінально-виконавче, кримінальне, трудове та ін.), укази Президента України, нормативні акти Кабінету Міністрів України, відомчі нормативні акти, що регулюють питання виконання покарань у виді громадських і виправних робіт, постанови Пленуму Верховного Суду України тощо. Аналіз емпіричного матеріалу й законодавства здійснено за станом на 1 січня 2006 р.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим за роки незалежності України комплексним монографічним дослідженням процесу виконання-відбування покарань у виді виправних і громадських робіт. До найбільш вагомих із них, що відбивають таку новизну, віднесені наступні теоретичні положення і практичні пропозиції, які виносяться на захист:
- набуло подальшого розвитку історичні та соціально-економічні аспекти практики застосування альтернативних видів покарань;
- висвітлено позитивний міжнародний досвід застосування альтернативних видів зазначених покарань з метою їх вітчизняного використання;
- уперше надано комплексну характеристику змісту і цілей призначення та виконання виправних і громадських робіт;
- визначено роль і призначення в сучасних умовах праці засуджених, до якої вони залучаються у процесі виконання-відбування виправних і громадських робіт;
- всебічно розглянуті і критично осмисленні специфіки порядку та умов виконання виправних і громадських робіт в сучасних умовах розвитку країни;
- за низкою запропонованих критеріїв проведено порівняння ефективності виконання покарання у виді позбавлення волі взагалі та альтернативних видів покарань, а також витрат на них;
- на підставі теоретичних та емпіричних узагальнень виявлено й науково обґрунтовано напрямки подальшого вдосконалення порядку й умов виконання зазначених покарань;
- наведено авторське визначення понять “повноваження”, “компетенція”, “функції кримінально-виконавчих інспекцій” і надається системне уявлення про співвідношення цих категорій з метою підвищення ефективності процесу відбування-виконання покарань у виді виправних і громадських робіт;
- з урахуванням положень теорії управління здійснено розподіл повноважень органів виконання покарань у виді виправних і громадських робіт;
- визначений обсяг правового статусу осіб, засуджених до виправних і громадських робіт;
- надано пропозиції щодо вдосконалення законодавства та окремих положень Інструкції про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та по здійсненню контролю стосовно осіб, засуджених до таких покарань.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів.
Положення дисертації мають певне теоретичне і прикладне значення для розвитку науки кримінально-виконавчого і кримінального права, відповідно законодавства та практики системи виконання покарань. Отримані результати дослідження сприятимуть також поглибленню теоретичних знань з проблем виконання-відбування виправних робіт і громадських – порядку й умов, реалізації повноважень, покладених на органи виконання цих покарань. Висновки, що містяться в дисертації, можуть бути використані під час викладання дисципліни “Кримінально-виконавче право”, а саме: при підготовці спеціального курсу лекцій, навчально-методичних посібників і підручників для студентів вищих юридичних навчальних закладів; для підвищення кваліфікації практичних працівників кримінально-виконавчих інспекцій; у подальшій науковій розробці проблеми виконання громадських і виправних робіт.
Особистий внесок здобувача. Дисертація становить собою самостійне наукове дослідження, яке проведене автором особисто. Положення, сформульовані в роботі, рекомендації, пропозиції й висновки, отримані в результаті обробки та аналізу матеріалів анкетування та інтерв’ювання працівників кримінально-виконавчих інспекцій, наукових і нормативно-правових джерел, є авторськими напрацюваннями. При цьому деякі сторони проблеми виконання-відбування громадських і виправних робіт розкриті вперше або по-новому, творчо.
Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана на кафедрі кримінології та кримінально-виконавчого права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Основні результати дисертаційної роботи викладені авторкою на науково-практичній конференції молодих вчених та здобувачів “Нове законодавство України та питання його застосування” (м. Харків, 26-27 грудня 2003 р.), науково-практичному семінарі “Стратегія партнерства кримінально-виконавчої інспекції з державними і громадськими організаціями по практичному впровадженню елементів пробації, примирення, ювенальної юстиції і відновлювального правосуддя стосовно неповнолітніх” (м. Харків, 21 жовтня 2004 р.).
Публікації. Основні положення даної дисертації знайшли відображення у 3-х статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях, та 2-х тезах наукових повідомлень.
Структура дисертації зумовлена цілями, завданнями і предметом. Вона складається зі вступу, 4-х розділів, які містять 9 підрозділів, висновку, списку використаних літературних джерел в кількості 171 найменувань. Загальний обсяг роботи – 212 сторінок, текст дисертації – 185 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ
Проведеним дослідженням здійснено різнобічне теоретичне узагальнення багатьох наукових і практичних проблем, що стосуються змісту виконання виправних і громадських робіт як альтернативних позбавленню волі видів покарань з урахуванням вітчизняного й зарубіжного досвідів їх призначення й виконання, а також порядку законодавчого регулювання цього кримінально-правового інституту в цілому. За результатами проведеного дослідження були сформульовані деякі основні висновки і пропозиції.
1. Категорія “альтернатива позбавленню волі” використовується у двох значеннях і має вузьке і широке тлумачення, а саме: а) альтернативні покарання – це покарання, що містяться в санкції кримінально-правової норми й можуть бути застосовані замість позбавлення волі. Інакше кажучи, до них у широкому значенні слова можна віднести всі види відповідної реакції на проступки, заборонені кримінальним законом і не пов’язані з позбавленням волі; б) альтернативи позбавленню волі – це обмежене коло покарань, яке передбачає залишення в засудженого якомога більшого обсягу його прав і свобод, а головне – відсутність ізоляції від суспільства. Отже, це альтернатива позбавленню волі у вузькому смислі слова.
2. Скорочення чисельності осіб, засуджених за злочини, що не становлять великої суспільної небезпеки, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, і більш широке застосування покарань, не пов'язаних з ізоляцією від суспільства, викликано низкою факторів (передумов) серед яких перш за все відрізняються історичні й соціально-економічні аспекти.
Історичні аспекти практики застосування альтернативних видів покарань полягають: а) у визнанні наявності в Україні об’єктивної перешкоди для застосування альтернативних видів покарань, що обумовлено, з одного боку, тим фактом, що чинний КК України у переважній кількості складів злочинів орієнтований на застосування покарання у виді позбавлення волі, а з іншого - незначною практикою застосування альтернативних видів покарань і відсутністю будь-яких науково обґрунтованих переконливих висновків щодо цього питання; б) у розумінні на сучасному етапі розбудови в Україні правової демократичної держави необхідності переосмислення порядку та умов застосування й відбування, а також критеріїв ефективності тих чи інших видів покарань; в) у переоцінці цих покарань з позиції гуманізму і прогнозу майбутньої поведінки людини, яка вже раніше зазнавала покарання; г) у перейнятті й поширенні передового досвіду зарубіжних країн у справі побудови адекватної “працюючої” кримінально-виконавчої системи як частини процесу інтеграції України до європейського співтовариства.
Соціально-економічні аспекти практики застосування альтернативних видів покарань містяться: а) у розрахунку економічних витрат для суспільства і держави цих видів покарань порівняно з покаранням, пов’язаним з позбавленням волі; і б) у визначенні їх соціальних наслідків (значення, виміру) для окремої людини – засудженого, тобто, корисності (позитивного аспекту) призначення й відбування розглядуваних видів покарань.
3. В Україні широке застосування багатьох видів альтернативних покарань (особливо щодо громадських робіт) – поки що нове явище. Таке становище пояснюється тим, що, з одного боку, механізм застосування деяких видів покарань (наприклад громадських робіт), ще недосконалий або ж переосмислюється сутність, місце та ефективність інших покарань, (наприклад, виправних робіт), а з іншого – чимало альтернативних покарань пов’язано з використанням праці засуджених, ідея чого у значною мірою дискредитувала себе. Сьогодні використання праці засуджених під час відбування ними альтернативних видів покарання має дещо іншу мету, оскільки її застосування не спрямовано на досягнення виправлення особи в тому розумінні, яке надавалося цьому за радянських часів, й не ставить за мету вирішення будь-яких завдань підняття економіки. У нових історичних і соціально-економічних умовах праця засудженого під час виконання альтернативних видів покарань має своїм призначенням (а) соціальне збереження трудових навичок як елемента нормального процесу життєдіяльності людини та продовження її знаходження в тому середовищі, яке для багатьох є звичним, (б) бути джерелом існування самих засуджених і членів їх родини (маються на увазі виправні роботи) або ж не заважати мати інше джерело існування (громадські роботи, які виконуються у вільний від основної роботи час), (в) зняти необхідність розпочинання процесу працевлаштування звільненого після відбуття покарання.
4. Аналіз зарубіжного законодавства і практики застосування альтернативних видів покарань дозволив виявити низку принципових моментів, які полягають, зокрема, в тому, що: 1) сутність та цілі громадських (обов’язкових) робіт у різних країнах є схожими; 2) вони віднесені до найлегших порівняно з багатьма іншими видами покарань, 3) пов’язані з виконанням суспільно корисних видів робіт на безоплатній основі на користь суспільства, громади тощо; 4) їх застосування значно полегшує процес ресоціалізації, (там, де він потрібен); 5) за зарубіжним законодавством обов’язково потрібна згода засудженого на застосування до нього альтернативних видів покарань, пов’язаних із використанням праці; 6) орієнтація цього покарання на реінтеграцію засудженого до суспільства передбачає безпосередню активну участь у їх виконанні місцевих органів самоврядування, територіальних громад тощо; 7) застосування даної альтернативи сприяє реальному втіленню на практиці принципу гуманізму кримінально-виконавчої системи.
5. У процесі виконання виправних та громадських робіт слід вирізняти певні стадії (етапи), реалізації зазначених видів покарань. Такими структурними елементами є: (а) початковий етап виконання покарання, (або етап прийняття до виконання вироків суду) стосовно засуджених осіб, (б) процес безпосереднього виконання покарань, (в) етап зняття з обліку осіб, засуджених до покарання.
6. У системі кримінальних покарань виправні роботи належать до основних і мають багаторічну практику застосування ще за радянської доби. Проте у зв'язку з докорінними змінами державно-політичної системи суспільства, перебудовою соціально-економічних, культурних та інших відносин виникла потреба в переосмисленні змісту й сутності покарання у виді виправних робіт.
На сьогоднішній день законодавцем стосовно виправних робіт зроблено все, щоб привести обсяг кари у відповідність з тим місцем, яке вони посідають у шкалі покарань. Каральну сторону виправних робіт становить комплекс обмежень у сфері трудових правовідносин, через обмеження трудових прав настає ущемлення майнової сфери засудженого. Порівняно з положеннями раніше діючого кримінального та виправно-трудового законодавства вказані обмеження нині мають менший обсяг, ніж раніше, і полягають лише у стягненні із заробітку певної грошової суми, розмір якої визначається судом, і в забороні звільнення з роботи за власним бажанням без погодження цього питання з органом, який відає виконанням виправних робіт. Ніяких інших матеріальних збитків або трудових обмежень у зарахуванні стажу, вислуги, наданні чергових відпусток тощо. засуджений не несе. При цьому важливим принципом реалізації виправних робіт є необхідність збереження еквівалентного обсягу каральних елементів як за кримінальним, так і за кримінально-виконавчим законодавством.
Проведений аналіз змісту виправних робіт дозволив визначити, що виправні роботи – це заходи примусового характеру, які застосовуються від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочинного діяння, і полягають в обмеженні трудової та майнової сфер у вигляді стягнення певного відсотку із заробітку й забороні звільнятися за власним бажанням з роботи, а також тягнуть судимість.
7. Новелою у кримінально-виконавчому законодавстві є можливість відбування покарання у виді виправних робіт на підприємстві, в установі, організації будь-якої форми власності, але за місцем роботи засудженого. Подібний підхід (а) фактично зрівняв статус підприємств, установ, організацій усіх форм власності навіть у питанні своєрідної довіри держави й суспільства до них як таких учасників процесу виконання покарання, що можуть забезпечити ефективність вказаного процесу; (б) у складних соціально-економічних умовах наявності значної маси безробітних відбування засудженим покарання за попереднім місцем роботи знімає завдання за будь-яких умов надавати, а фактично знаходити роботу засудженому; (в) спрощується порядок відбування цього покарання, оскільки засуджений добре відомий колективу, що знімає проблеми психологічної адаптації до нового колективу, навчання та оволодіння новими професійними навичками тощо.
9. Проведеним дослідженням установлено, що сутність громадських робіт як виду кримінального покарання передбачає наявність у цьому інституті, у першу чергу, трудових, а не майнових правообмежень, оскільки відбування громадських робіт проходить у процесі трудової діяльності на користь суспільства у вільний від основної роботи або навчання час. При цьому визначити конкретний вид робіт, щоб вони вважалися громадськими, можна за допомогою певних критеріїв (принципів), яким повинна відповідати ця робота: 1) громадські роботи, як і будь-яка інша праця, повинна бути продуктивною, тобто мати цілком визначені об’єктивні показники, за якими можна судити про якісну сторону праці засудженої особи; 2) перед засудженим повинні ставитися певні норми виробітку, які, з одного боку, мають бути реально здійснимі, а з іншого – розраховані все ж таки на інтенсивну працю без простоїв упродовж всього часу відбування покарання; 3) у громадських роботах завжди повинні бути присутніми елементи кари, які містяться, зокрема, у непрестижності праці, значному фізичному навантаженні тощо; 4) громадські роботи мають публічний характер, щоб тримати засуджених до них осіб як у полі зору колективу, в якому вони працюють під час виконання покарання, так і під контролем органів виконання цього покарання; 5) особам, засудженим до громадських робіт, надається робота, не пов’язана зі шкідливим виробництвом, ризиком для життя та здоров’я.
10. Громадські роботи – це новий вид у системі кримінальних покарань України. Недосконалість законодавства щодо виконання громадських робіт потребує ретельного ознайомлення із зарубіжним досвідом у цьому аспекті, а також подальших теоретичних розробок, спрямованих на поліпшення якості нормативних положень, якими регулюються ті чи інші питання їх реалізації на практиці.
11. Кримінально-виконавча інспекція заздалегідь визначає й погоджує разом з органом місцевого самоврядування перелік підприємств (об’єктів), на яких засуджені особи відбувають громадські роботи, а також види робіт, що можуть ними виконуватись. Проте ні кримінальним, ні кримінально-виконавчим законом не вказується на форму власності підприємств, установ чи організацій, на яких можливо відбування цього покарання. Вважаємо, що це не має принципового значення, оскільки законом імперативним шляхом не визначається конкретно форма власності і не оговорюється дане питання окремо, як це має місце стосовно виправних робіт. Отже, громадські роботи можуть відбуватися на об’єкті будь-якої форми власності. При цьому обов’язок визначення конкретних об’єктів для відбування цього виду покарання доцільно покласти на Центри зайнятості населення, бо саме на ці відділи органів місцевого самоврядування покладено обов’язок працевлаштування безробітних громадян і саме вони мають інформацію про наявність вільних робочих місць.
12. У нормативно-правових актах і спеціальній літературі не завжди чітко надається визначення та розмежування змісту таких категорій, як “державна кримінально-виконавча служба”, “кримінально-виконавча система”, “органи виконання покарань”, ”установи виконання покарань” тощо. Однак установлення змісту вказаних понять є важливим щодо з’ясування місця, яке посідає саме кримінально-виконавча інспекція у кримінально-виконавчій системі України.
На усунення зазначених розбіжностей спрямовано, зокрема, прийняття Верховної Ради України 23 червня 2005 р. Закону “Про Державну кримінально-виконавчу службу України”, хоча в ньому й залишається не з’ясованим питання про співвідношення понять “державна кримінально-виконавча служба” та “кримінально-виконавча система”. Ми вважаємо, що кримінально-виконавча інспекція, на яку, покладено завдання виконання покарання у виді виправних і громадських робіт, у кримінально-виконавчій системі є органом виконання певних видів покарань, який має свої компетенцію й повноваження. До основних завдань цієї інспекції треба віднести: 1) організацію роботи, пов’язану із забезпеченням ефективного процесу виконання певних видів покарань; 2) здійснення контроль за поведінкою засуджених осіб; 3) забезпечення запобігання нових злочинів та інших правопорушень.
Функціями кримінально-виконавчої інспекції, під якими розуміються основні напрямки її діяльності, належить назвати: 1) виконавчу, пов’язану з реалізацією правообмежень, що створюють зміст певного виду покарання; 2) профілактичну, спрямовану на запобігання вчинення нових правопорушень з боку засуджених; 3) контролюючу, сутність якої полягає у здійсненні контролю за дотриманням законності всіма учасниками виконавчого процесу.
13. Із процесом відбування-виконання виправних та громадських робіт пов’язано визначення повноважень кримінально-виконавчих інспекцій, тобто органів, на які покладені обов’язки по реалізації цих видів покарань. Аналіз чинного законодавства свідчить, що в нормативно-правових актах, які регулюють питання виконання покарань, термін “повноваження” не визначено. Під повноваженнями кримінально-виконавчої інспекції слід розуміти закріплені нормами кримінально-виконавчого права за вказаними органами виконання покарання права й обов’язки, необхідні для здійснення ними певних завдань та функцій.
Залежно від характеру напрямків роботи, що здійснюються кримінально-виконавчою інспекцією під час виконання виправних та громадських робіт, усі її повноваження доцільним звести до 5-ти груп: 1) організаційні; 2) інформаційно-аналітичні (“представницькі”); 3) розшукові; 4) контролюючі; 5) інші повноваження. На відміну від функціональних обов’язків інспекції по виконанню покарання у виді громадських робіт у переліку повноважень цього ж органу, якими він наділений під час виконання виправних робіт, також зазначаються повноваження виховного характеру щодо засуджених осіб.
Крім того, залежно від певної стадії, на якій реалізуються певні повноваження кримінально-виконавчої інспекції, є сенс виділити ті, що здійснюються: 1) на початковому етапі виконання виправних чи громадських робіт тобто на етапі прийняття до виконання вироків суду стосовно засуджених осіб, 2) у процесі їх виконання; 3) наприкінці виконання, тобто на етапі зняття з обліку осіб, засуджених до покарання у виді виправних чи громадських робіт.
Проблема альтернативних видів покарань разом із суто теоретичним значенням має не менш важливий прикладний аспект, оскільки без наукового осмислення й аналізу існуючої практики застосування й виконання цих покарань не можна на дійсно науковому ґрунті визначити шляхи підвищення ефективності реалізації зазначених видів покарань.
14. Вважаємо за доцільне внести зміни до п.5.3. розд. ІІ Інструкції:
п.5.3. Обов’язки осіб, засуджених до покарання у виді громадських робіт
5.3.1. Засуджені особи, які відбувають покарання у виді громадських робіт, у сфері дотримання правил поведінки загального характеру зобов’язані:
– додержуватися встановлених законодавством порядку та умов відбування покарання,
– відпрацьовувати встановлений строк громадських робіт;
– не порушувати громадського порядку.
5.3.2. У сфері дотримання порядку реєстрації й підтримання зв’язків з органами кримінально-виконавчої інспекції засуджені зобов’язані:
– періодично з’являтися на реєстрацію до кримінально-виконавчої інспекції;
– з’являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції;
– повідомляти кримінально-виконавчу інспекції про зміну свого місця проживання;
5.3.3. Засуджені особи, які відбувають покарання у виді громадських робіт, під час виконання суспільно-корисної праці зобов’язані:
– працювати на визначених для них об’єктах;
– сумлінно ставитися до виконуваної ними роботи;
– дотримуватися інших правил техніки безпеки під час роботи, що упереджує виробничий травматизм.
Відповідний порядок викладення нормативного матеріалу треба передбачити і в ч.1 ст.37 КВК України.
15. Пропонуємо змінити редакцію п.5.9 розд. ІІІ Інструкції на наступну:
п.5.9. Обов’язки осіб, засуджених до покарання у виді виправних робіт
5.9.1. Засуджені особи, які відбувають покарання у виді виправних робіт, у сфері трудових відносин зобов’язані:
– сумлінно ставитися до праці;
– не звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу кримінально-виконавчої інспекції;
– не допускати прогулів, а також порушень трудової дисципліни;
– не з’являтися на роботу в нетверезому стані чи у стані наркотичного або токсичного сп’яніння.
5.9.2. У сфері дотримання порядку реєстрації та підтримання зв’язків з органами кримінально-виконавчої інспекції засуджені зобов’язані:
– з’являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції;
– повідомляти кримінально-виконавчу інспекції про зміну місця проживання;
– періодично з’являтися на реєстрацію до кримінально-виконавчої інспекції у встановлені постановою цього органу дні;
– відмічатися у листку реєстрації;
– узгоджувати з кримінально-виконавчої інспекцією дозвіл на отримання права виїзду за межі України.
5.9.3. У сфері дотримання правил поведінки загального характеру засуджені зобов’язані:
– додержуватися встановленого порядку та умов відбування покарання;
– не допускати фактів порушення порядку та умов відбування покарання.
Відповідний порядок викладення нормативного матеріалу треба передбачити і в ч.6 ст.41 КВК України.
16. Викласти ч. 3 ст. 40 КВК України в такій редакції: “Ухиленням від відбування покарання у виді громадських робіт є:
– невиконання встановлених обов’язків, порушення порядку та умов відбування покарання або притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, вчинені після письмового попередження;
– невихід більше двох разів протягом місяця або хоча б один раз на місяць, але протягом трьох місяців на громадські роботи без поважних причин, допущення більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця або хоча б одного порушення на місяць, але протягом трьох місяців і поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алексеева Г.А. Проблемы совершенствования исправительных работ без лишения свободы: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 – Свердловск, 1977. – 21 с.
2. Ананов И.Н. Министерства в СССР. – М.: Госюриздат, 1960. – 287 с.
3. Андреева В.Н., Загудаева Е.Ю. Проблемы назначения наказания в виде исправительных работ и судебная практика // Теория и практика соблюдения законности в России: Мат. межвуз. науч.-практ. юб. конф. преп. и асп., посв. 10-летию со дня основания юрид. фак. КГАУ. – Краснодар: Изд-во Кубан. гос. агр. ун-та, 2002. – С.209-213.
4. Базунов А.П. Вопросы теории и практики исправительных работ без лишения свободы в советском праве: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – М., 1956. – 9 с.
5. Баулін Ю.В. Виправні роботи у проекті КК України // Проблеми пенітеціарної теорії і практики. – 2001. – №6. – С.199-203.
6. Беляев Н.А. Цели наказания и средства их достижения в исправительно-трудовых учреждениях. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1963. – 186 с.
7. Беца О. Позбавлення волі: негативні соціальні та психологічні наслідки // В пошуках альтернатив тюремному покаранню: Матер. міжнар. симпозіуму 15-16 січня 1997 р. – К.: Freedom House, 1997. – С.24-30.
8. Беца О. Коментарі до статті “Нетюремні санкції: порівняльна характеристика” // В пошуках альтернатив тюремному покаранню: Матер. міжнар. симп. 15-16 січ. 1997р. – К.: Freedom House, 1997. – С. 112-136.
9. Богатирьов І.Г. Виправні роботи як вид покарань: кримінальні, кримінологічні та кримінально-виконавчі проблеми. – К.: МП “Леся”, 2002. – 139 с.
10. Богатирьов І. Г. Деякі проблемні питання застосування альтернативних видів покарань в Україні (теоретичні аспекти) // Кримінально-виконавче право. – 2003. – №6. – С. 84-87.
11. Богатырев И.Г. О некоторых проблемах воспитательно-профилактического воздействия на осужденных, состоящих на учете инспекций исправительных работ // Проблемы и пути совершенствования исправительных работ горрайонов внутренних дел на современном этапе: По матер. Всесоюз. науч.-практ. конф. – Чернигов: Изд-во Черниг. шк. усоверш.начсостава милиции МВД СССР, 1991. – С.56-60.
12. Богданов В.Н. Исправительные работы без лишения свободы: проблемы сущности и эффективности. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1978. – 180 с.
13. Богданов В.Я. Исправительные работы как вид уголовного наказания: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / МГУ. – М., 1974. – 23 с.
14. Богданов В.Я. К вопросу о воспитательном значении исправительных работ. – Ульяновск: Знание, 1972. – 25 с.
15. Бойко І. Ув’язнення і альтернативні міри покарання // Юрид. вісн. України. – 2000. –№52. – 21-27 груд. – С. 10, 11.
16. Будатаров С.М. Общественное мнение об альтернативах лишению свободы (результаты социологического исследования) // ІV Сиб. шк. молодого ученого: Матер. VІІ междунар. конф. студ., асп. и молод ученых (17-19 дек. 2001 г.) – Томск: Изд-во Том. ун-та, 2002. – Т.4: История и правоведение. Ч.1. – С. 187-192.
17. Бутко І.П., Шемшученко Ю.С. Місцеві ради і забезпечення законності. –К.: Наук. думка, 1973. – 232 с.
18. Бушуев И. А. Исправительные работы. – М.: Юрид. лит., 1968. – 200 с.
19. Вартилецька І.А. Виправні роботи без позбавлення волі в Україні: історичні аспекти та практика застосування на сучасному етапі: Автореф. дис. ... канд.. юрид. наук: 12.00.08 / НУВС. К., 1998. – 20 с.
20. Вартилецька І.А. Примусові роботи в системі кримінальних покарань: Історія та сучасність // Матер. наук.-практ. конф., Київ, 25-26 трав. 1995 р. – К.: РВВ КІВС при УАВС, 1996. – С.124-130.
21. Вербенський М.Г. Покарання, не пов’язані з позбавленням волі: загальна характеристика і проблеми застосування // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф., Харків, 25-26 жовт. 2001 р. / Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. – К. – Х.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 86-89.
22. Вісник Верховного Суду України. – 2004. – №4. (56) – С.12.
23. Впровадження альтернативних видів покарань в Україні: Посібник / За ред. Беци О.В. – К.: МП “Леся”, 2003. – 116 с.
24. Гавелов Г.С. Проблемы наказания несовершеннолетних преступников. - Иркутск, 1986. – 160 с.
25. Гуськов А.И. Назначение и исполнение исправительных работ как меры уголовного наказания: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / ВИИ по изучению причин и разработке мер
предупреждения преступности. – М., 1966. – 18 с.
26. Данелян Р.С. К вопросу о специфичности труда для осужденных к исправительным работам // Закон и судебная практика: Сб. науч. ст. ученых-юристов Краснодар. края и Республики Адыгея. – Краснодар: Изд-во Краснодар. юрид. ин-та МВД России, 2002 – С. 139-143.
27. До цивілізованих стандартів у пенітенціарній системі: Новини і коментарі // Уряд. кур’єр. – 2005. – №61. – 2 квіт. – С. 5.
28. Дровосеков Г.В. Основные вопросы применения наказания в виде лишения свободы к несовершеннолетним по советскому уголовному праву: Автореф. дис. …канд. юрид. наук. – Свердловск, 1965. – 18 с.
29. Дрьомін В. Соціальні та правові підстави застосування в Україні покарань, альтернативних позбавленню волі // Право України. – 2000. – №6. – С. 27-31.
30. Еженед. сов. юстиции. – 1923. – №6. – С. 126-130.
31. Ефремова Н.Н. Судебные реформы в России: традиции, новации, проблемы // Государство и право. – 1996. – № 11. – С. 85- 91.
32. Європейська конвенція про права людини // Права людини: Спец. вип. №30: Інформ.-аналіт. бюл. – Х: Фоліо, 1997. – 200 с.
33. Журавлев М., Ильин П. За правильное применение и исполнение исправительных работ // Соц. законность. - 1964. - №5. - С. 43-46.
34. Збірник нормативно-правових актів з питань забезпечення діяльності кримінально-виконавчої системи / За заг. ред. В.А. Льовочкіна – В 2 т. – К.: МП “Леся”, 2002. – Т.2. – 568 с.
35. Зубков В.И. Уголовное наказание и его социальная роль: теория и практи. – М.: Норма, 2002. – 304 с.
36. Ибрагимова А.М. О применении обязательных работ в отношении несовершеннолетних // Рос. следователь. – 2003. – №6. – С. 35,36.
37. Інструкція про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань: Затв. наказом Державного Департаменту України з питань виконання покарань та МВС України від 19 груд. 2003 р. № 270/1560 // Офіц. вісн. України. – 2003. – № 2. – Ст.90.
38. Иванова А., Бондарь С. Практика назначения и исполнения наказания в виде исправительных работ без лишения свободы // Сов. юстиция. – М.: Юрид. лит., 1984. – №22. – С. 13,14.
39. Иванов В.Д., Иванов П.В. Правовые основы и порядок исполнения наказания в виде исправительных работ // Учен. зап. ДЮИ. – Т.21. – Ростов-н-Д; Изд-во ДЮИ, 2003. – С. 14-21.
40. Исаев М.М. Основы пенитенциарной политики. – М.: Юриздат, 1927. – 130 с.
41. Исправительно-трудовой кодекс РСФСР // СУ РСФСР. – 1933. – №48. – Ст. 208.
42. История советского уголовного права (1917-1947) / Науч. ред. Герцензон А.А., Грингауз Ш.С. и др. – М.: ВИЮН, 1948. – 465 с.
43. Kalmthout A.M. Alternative sanction in Europe: their counter – productive effects and their impact on prison conditions // Tilburg foreign law review. Vol. 3. – 1994. – P. 335-344.
44. Каменская А. Общественные работы в Латвии (опыт введения общественных работ в стране с практикой суровых наказаний) // Аспект: Інформ. бюл. – Донецьк, 2002. – №3. – С. 32-35.
45. Карпец И.И. Наказание. Социальные, правовые и криминологические проблемы. – М.: Юрид. лит., 1973. – 287 с.
46. Кащеева Л. Исправление осужденных без изоляции от общества // Рос. юстиция. – 2001. – №10. – С. 69,70.
47. Клепицкий И. Преступление, административное правонарушение и наказание в России в свете Европейской конвенции о правах человека // Государство и право. – 2000. – №3. – С. 65 - 74.
48. Кодекс законів про працю України // Відом. Верхов. Ради України. – 1971. – № 50. – Ст.375.
49. Козлов П.П. К вопросу об основных средствах и методах обеспечения режима отбывания наказания в виде лишения свободы // Тр. КВШ МВД СССР. – Вып.11. – К.: Изд-во КВШ МВД СССР, 1977. – С.123-131.
50. Колб О., Батюк О. Роль і місце альтернативних до позбавлення волі покарань у системі загальної профілактики злочинності в Україні // Юрид. Україна. – 2003. – №12. – С. 60-64.
51. Кондратьев Ю.А. Европейские стандарты и их применение к системе наказаний по Уголовному кодексу РФ 1996 г. // Уголовное право. – 2002. – №2. – С. 36-38.
52. Конституція України від 28 черв. 1996 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
53. Комментарий к Исправительно-трудовому кодексу РСФСР. Авт. кол.: В.П. Артамонов, Е.В. Болдырев, В.Я. Болысов и др.; Под ред. Н.П. Мальшакова. – 2-е изд. перераб. и доп. – М.: Юрид. лит., 1979. – 264 с.
54. Комментарий к Уголовно-исполнительному кодексу Российской Федерации / Под. ред. Зубкова А.И. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1997. – 408 с.
55. Комментарий к Уголовно-исполнительному кодексу Российской Федерации / Под ред. П.Г. Мищенкова. – М.: Эксперт. бюро, 1997. – 327 с.
56. Конвенция № 29 относительно принудительного или обязательного труда от 28 июня 1930 г. // Права человека: Основн. междунар. документы. – М.: Междунар. отнош., 1989. – С.5-20.
57. Конвенция об упразднении принудительного труда // Международные документы по правам человека. – Краснодар: 1996. – С. 15-32.
58. Кочерган П. Громадські роботи як вид покарання // Аспект: Інформ. бюл. – Донецьк, 2003. – №1. – С. 5-8.
59. Крахмальник Л.Г. Некоторые вопросы правового регулирования исправительных работ без лишения свободы // Сов. государсво и право. – 1965. – № 4. – С. 121 - 132.
60. Кримінальний кодекс України: // Відом. Верхов. Ради України. – 2001. – № 25-26. – СТ.131.
61. Кримінальний кодекс України: Наук.-практ. Коментар: Вид. 2-ге, перероб. та доп. / За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – Х.: Одісей, 2004. – 1152с.
62. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник. За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К. – Х.: Юрінком Інтер-Право, 2001. – 416 с.
63. Кримінально-виконавчий кодекс України // Відом. Верхов. Ради України. – 2004. – № 3-4. – СТ.21.
64. Кримінально-виконавче право України: Підручник для студ. вищих навч. закл. / За ред. А.Х. Степанюка. – Х.: Право, 2005. – 255 с.
65. Кримінально-процесуальний кодекс України // Відом. Верхов. Ради України. – 1961. – № 2. – Ст.15.
66. Кукушкина Н.П. Условия отбывания наказания в виде исправительных работ без лишения свободы. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1973. – 40 с.
67. Курганов С.И. К вопросу о целях наказания // Реализация положений нового законодательства в сфере исполнения уголовных наказаний: Сб. науч. тр. - М.: ВНИИ МВД России, 1995. – С.13-22.
68. Кутафин О.Е., Фадеев В.И. Муниципальное право Российской Федерации: Учебник / 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2002. – 552 с.
69. Кутафин О.Е., Шеремет К.Ф. Компетенция местных советов: Учеб. пособие. – М.: Юрид. лит., 1986. – 224 с.
70. Лазарев Б.М. Государственное управление на этапе перестройки. – М.: Юрид. лит, 1988. – 320 с.
71. Лазарев Б.М. Компетенция органов управления. - М.: Юрид. лит, 1972. – 280 с.
72. Любченко П.М. Компетенція суб’єктів місцевого самоврядування. – Х: Модель всесвіту, 2001. – 224 с.
73. Люди щоденного подвигу. – Х.: Світлофор, 2003. – 140 с.
74. Льовочкін В. Гуманність і покарання // Юрид. вісн. України. – 2002. – №33. – 17-23 серп.
75. Малиновский А.А. Сравнительное правоведение в сфере уголовного права. – М.: Междунар. отнош., 2002. – 371 с.
76. Маляренко В.Т. Про покарання за новим Кримінальним кодексом України. – К.: Правова ініціатива, 2003. – 156 с.
77. Маті Жутсен та Углеша Звехіч. Нетюремні санкції: Порівняльна характеристика // В пошуках альтернатив тюремному покаранню: Матер. міжнар. симп. 15-16 січ. 1997. – К.: Freedom House, 1997. – С. 100-112.
78. Матеріали НКЮ. – М., 1918. – Вып. 1. – С. 30.
79. Мелентьев М.П. Функции советского исправительно-трудового права и механизм их осуществления. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1980. – 131 с.
80. Мельникова Ю., Устинова Т. Эффективность применения исправительных работ // Сов. юстиция. – 1986. – №21. – С. 19,20.
81. Меньшагин В.Д. О принудительных работах по месту работы // Соц. законность. – 1938. – №12. – С. 72-73.
82. Міжнародний пакт про громадські та політичні права // Права людини і професійні стандарти працівників пенітенціарної системи в документах міжнародних організацій. – К.: Сфера, 2002. – С. 13-24.
83. Милюков С.Ф. Российское уголовное законодательство: опыт критического анализа. – СПб.: Знание, 2000. – 280 с.
84. Милюков С.Ф., Волженкин Б.В. Российская система наказаний. – СПб; Изд-во С.-Петерб. юрид. ин-та Генеральной прокуратуры РФ, 1998. – 223 с.
85. Минимальные стандартные правила ООН в отношении мер, не связанных с тюремным заключением (Токийские правила) // Права людини і професійні стандарти для працівників пенітенціарної системи в документах міжнародних організацій. – К.: Сфера, 2002. – С. 53-61.
86. Михлин А. Исполнение наказаний, не связанных с лишением свободы // Рос. юстиция. – 1997. – №6. – С.41- 43.
87. Михлин А.С. Исправительные работы как альтернатива лишению свободы // http: // www. penalreform. org / russian / altern.
88. Михлин А. Понятие наказания в виде исправительных работ и история его возникновения в российском праве // Уголовное право. – М.: Интел-Синтез, – 2001. – №4. – С. 56.
89. Михлин А.С., Гуськов В.И. Эффективность исправительных работ как меры наказания // Эффективность уголовно-правовых мер борьбы с преступностью / Под ред. В.Н. Никифоровой. – М.: Юрид. лит., 1968. – С. 90-163.
90. Михлин А.С., Стручков Н.А., Шмаров И.В. Теоретические проблемы правового регулирования исполнения наказания // Сов. государство и право. – 1988. – №4. – С. 67-75.
91. Мишунин П.Г. Очерки по истории советского уголовного права 1917-1918 гг.. – М.: Госюриздат, 1954. – 231 с.
92. Мойсик В. Кримінально-виконавча система України – реформувати чи підпорядкувати ? // Голос України. – 2005. – №46. – 15 берез. – С. 10,11.
93. Мокринский С.П. Принудительные работы без содержания под стражей // Пробл. преступности: Сб. ст. – Вып. 2. – М., 1927. – С. 219-.
94. Наташев А.Е. Правовое положение осужденных (общие вопросы).// Проблемы исполнения наказанной и перевоспитания осужденных: Тр. Акад. МВД СССР. – М.: 1984. – С.26.
95. Наташев А.Е., Стручков Н.А. Основы теории исправительно-трудового права. – М.: Юрид. лит., 1967. – 190 с.
96. Наумов А.В. О проблеме наказания в новом Уголовном кодексе России Человек преступление и наказание/Вестник Рязанской ВШ МВД РФ. – 1993. – №1. – С.7-.
97. Никифоров Б.С., Шляпочников А.С. Некоторые проблемы дальнейшего развития советского уголовного права в свете Программы КПСС // Сов. государство и право. – 1962. – №2. – С. 57-67.
98. Новое Уголовное право России: Общая часть: Учеб. пособие. – М.: Изд-во Зерцало ТЕИС, 1995. – 168 с.
99. Общественное мнение и преступление / Г.Х. Ефремова, Г.Ш. Лежава и др. – Тбилиси: Мацниереба, 1984. – 298 с.
100. О некоторых мерах наказания, альтернативных лишению свободы: Резолюция 76 (10), принятая Комитетом министров СЕ от 9.03.1976 г. // Аспект: Інформ. бюл. – Донецьк, 2003. – №1. – С. 60.
101. Осадчая Н.Г. Обязательные работы как новый вид наказания в Российском уголовном законодательстве: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. / Ростов. юрид. ин-т МВД РФ. – Ростов-н-Д., 1999. – 23 с.
102. Осадчая Т.Г. Обязательные работы как новый вид наказания в российском уголовном законодательстве: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Ростов. юрид. ин-т МВД РФ. – Ростов-н-Д., 1999. – 180 с.
103. Основы уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик // Ведом. Верхов. Совета СССР. – 1959. – №1. – Ст. 6.
104. О революционном трибунале, его составе, делах, подлежащих его ведению, налагаемых им наказаниях и о порядке ведения его заседаний: Инструкция НКЮ // СУ РСФСР. – 1917. – №12. – Ст. 70.
105. О суде (Декрет № 3): Декрет СНК РСФСР// История законодательства СССР и РСФСР по уголовному процессу и организации суда и прокуратуры. 1917-1954 гг. / Под ред. С.А. Голунского. – М.: Госюриздат, 1955. – С.47.
106. О лишении свободы и порядок условно-досрочного освобождения заключенных: Декрет СНК РСФСР // История законодательства СССР и РСФСР по уголовному процессу и организации суда и прокуратуры. 1917-1954 гг. / Под ред. С.А. Голунского. – М.: Госюриздат, 1955. – С.165.
107. Очерк основных начал общей и особенной части науки уголовного права: Общ. часть: Учебник / Под ред. С.В.Познышева. – М.: Юриздат. НКЮ, 1923. – 280 с.
108. Павленко В. Громадські роботи в системі покарань, не пов’язаних з позбавленням волі: Загальна характеристика та шляхи вдосконалення // Право України. – 2003. – №11. – С. 97-101.
109. Панасюк М.Б. Проблеми реабілітації ув’язнених: Західний підхід // Проблеми пенітенціарної теорії і практики.: Бюл. Київ. ін-ту внутр. справ. – К., 2001. – № 6. – С. 144 -157.
110. Петрашев В.Н. К вопросу о проблеме наказания в новом УК Российской Федерации // Северный Кавказ: борьба с преступностью: Сб. науч. тр. – Ростов-н-Д., 1997. – С.75-77.
111. Поваляев О.Б. Про існуючу систему пенітенціарних закладів в Україні та шляхи її вдосконалення // Адвокат. – 1997. – №9. – С.22-24.
112. Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань: Затв. Указом Президента України від 31 лип. 1998 р. № 827/98 // Офіц. вісн. України. – 1998. – № 31. – Ст. 1162.
113. Полубинская С.В. Цели уголовного наказания. – М.: Наука, 1990. – 142 с.
114. Посмаков П. Применение в Казахстане наказаний, альтернативных лишению свободы // Аспект: Інформ. бюл. – Донецьк, 2001. – №3. – С.33-40.
115. Потемкина А.Т. Исполнение исправительных работ без лишения свободы: Учеб. пособие. – М: МССШМ МВД СССР, 1989. – 61 с.
116. Потемкина А.Т., Ружникова А.Н. Проблемы замены исправительных работ и отмены иных мер уголовно-правового воздействия // Реализация положений нового законодательства в сфере исполнения уголовных наказаний: Сб. науч. тр. – М.: ВНИИ МВД России, 1995. – С.99-107.
117. Про Державну кримінально-виконавчу службу України: Закон України №2713-ІV від 23 червня 2005 р. // Уряд. кур’єр. – 2005. – №132. – 26 лип.
118. Про загальну структуру і чисельність кримінально-виконавчої системи України: Закон України від 2 березня 2000 р. №1526-ІІІ // Відом. Верхов. Ради України. – 2003. – №15. – Ст. 108.
119. Рагимов И.М. Эффективность лишения свободы и пути ее повышения: Автореф. дис. ... д- ра юрид. наук: 12.00.08 / Ленингр. гос. ун-т. – Л., 1988. – 32 с.
120. Радов Г.А. Надзор за осужденными к лишению свободы: понятие и определения // Уголовно-правовые и криминологические меры предупреждения преступлений: Межвуз. сб. науч. тр. – Омск: ВШ МВД СССР, 1986. – С. 120-130.
121. Разумов С.А. Практика назначения отдельных видов наказаний за совершенные преступления // Комментарий судебной практики. – Вып. 4. – М.; Юстицинформ, 1998.– С.185-196.
122. Ременсон А.Л. Некоторые вопросы теории с