ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ЩОДО ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИНІВ У СУЧАСНИХ УМОВАХ :

brief description

З М І С Т

ВСТУП………………………………………………………..………….3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРІЯ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИНІВ:
ГЕНЕЗИС І СУЧАСНИЙ СТАН …………………………………….12

1.1. Поняття, види та заходи попередження злочинів …….……...…..12
1.2. Суб’єкти попередження злочинів…………………………..….…..36

РОЗДІЛ 2. ОРГАНИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ЯК СУБ'ЄКТ
ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИНІВ………….……………………..….…50

2.1. Організаційно-правові засади діяльності органів внутрішніх
справ щодо попередження злочинів………………………………..…...50
2.2. Попередження злочинів підрозділами кримінальної
міліції і громадської безпеки………………………………………..……66
2.3. Діяльність досудового слідства органів внутрішніх
справ щодо попередження злочинів…………………………………..…92
2.4. Ефективність діяльності органів внутрішніх справ
щодо попередження злочинів……………………………………………113

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ ЩОДО ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИНІВ ..132

3.1. Основні напрямки удосконалення діяльності органів
внутрішніх справ щодо попередження злочинів…………….……..…..132
3.2. Перспективи взаємодії органів внутрішніх справ з
громадськістю щодо попередження злочинів…………… …….….…..154

ВИСНОВКИ………………………..…………………….……….……..173

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………..…….……………..181

ДОДАТКИ……………………………………………………..…………203

В С Т У П

Актуальність теми визначається тим, що злочинність в Україні залишається одним з найбільш небезпечних соціальних явищ, яке швидко заповнює сфери життєдіяльності, що не мають надійної правової охорони.
Динаміка злочинності у СРСР і на пострадянському просторі показує, що на початку 20-х років минулого століття рівень злочинності складав близько 2500 тис. злочинів, в 1939 р. – близько 950 тис., в 1947 р. – 1 млн. 400 тис., в 1965 р. – близько 752 тисяч злочинів [124] .
Якщо в 1965 році на всій території СРСР було вчинено близько 752 тисяч злочинів, то в Україні, за даними статистики, в останні десять років спостерігається близький до цього рівень злочинності: 1992 – 480,5 тис., 1993 – 539,3 тис., 1994 – 572,2 тис., 1995 – 641,9 тис., 1996 – 617,3 тис., 1997 – 589,2 тис., 1998 – 576,0 тис., 1999 – 545,4 тис., 2000 – 553,6 тис., 2001 – 503,7 тис., 2002 – 450,7 тис. злочинів.
При всій складності криміногенної ситуації на початку тисячоліття органам внутрішніх справ вдалося стабілізувати ситуацію в боротьбі зі злочинністю, розпочати реформування своїх структур. Проте на цьому тлі відбувається відставання державно-правового контролю над злочинністю, а небезпечний її рівень вимагає активного курсу на попередження злочинів. Водночас у державі поки що не сформовано надійної системи попередження злочинності, недосконалою є її законодавча основа, а засоби, що застосовуються, не завжди є ефективними. А тому все це вимагає створення надійного науково-практичного підґрунтя, вдосконалення форм, методів та заходів профілактичної діяльності.
Питання, пов'язані з розробкою проблем попередження злочинності, досліджувались у працях російських та вітчизняних учених: Г.А.Аванесова, О.М.Бандурки, А.Б.Благої, А.А.Герцензона, В.О.Глушкова, В.В.Голіни, В.К.Грищука, Н.О.Гуторової, Л.М.Давиденка, І.М.Даньшина, П.С.Дагеля, А.І.Долгової, О.М.Джужи, А.Е.Жалинського, А.П.Закалюка, В.П.Ємельянова, В.К.Звірбуля, В.С.Зеленецького, А.Ф.Зелінського, М.В.Костицького, І.І.Карпеця, М.Й.Коржанського, О.М.Костенка, В.М.Кудрявцева, Н.Ф.Кузнєцової, В.М.Куца, І.П.Лановенка, О.М.Литвака, В.Г.Лихолоба, Ф.А.Лопушанського, М.І.Мельника, П.П.Михайленка, Г.М.Міньковського, А.А.Музики, В.О.Навроцького, В.Т.Нора, П.І.Орлова, М.І.Панова, О.Б.Сахарова, О.Я.Свєтлова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація, В.М.Трубникова, І.К.Туркевич, В.Б.Харченка, В.І.Шакуна, Л.В.Франка та інших фахівців. У численних працях з кримінального права та кримінології розглядалися загальні питання теорії попередження злочинності, запобігання окремих її видів, напрацьовано значний масив рекомендацій та пропозицій з цієї проблематики.
Водночас діяльність органів внутрішніх справ у сучасних умовах вимагає принципово нового підходу щодо своїх основних функцій, при цьому концептуальним є рівень реалізації головного призначення – забезпечення надійної охорони законних прав та інтересів людини, суспільства і держави.
Завданням кримінологічної науки є пошук оптимальних шляхів удосконалення діяльності органів внутрішніх справ щодо попередження злочинів, розробка з цією метою відповідних теоретичних і практичних рекомендацій. Вимагає подальшого розвитку кримінологічна теорія попередження злочинів, визначення правових основ цієї діяльності, кола суб'єктів та їх класифікації, дослідження рівнів попереджувальної діяльності, поглиблення наукового аналізу арсеналу соціальних, економічних, організаційних, управлінських, політичних, правових, психологічних та інших засобів попередження злочинів.
Серед суб'єктів попередження злочинів особливої уваги потребує визначення місця системи органів внутрішніх справ, їх служб і підрозділів, які безпосередньо ведуть боротьбу зі злочинністю, удосконалення правових та організаційних основ профілактичної діяльності міліції.
Кримінологічна теорія разом зі спорідненими правовими і соціальними науками повинна комплексно досліджувати проблему діяльності органів внутрішніх справ щодо попередження злочинів, оскільки спеціальних досліджень з цього питання не достатньо. Попередження злочинності в сучасних умовах – це найбільш реальний внесок органів внутрішніх справ у сприяння політичній реформі та економічним і соціальним перетворенням у країні.
Актуальність і практична значущість дисертаційного дослідження обумовлюється також процесом застосування нової законодавчої бази України, накопиченням матеріалів сучасної теорії та практики діяльності органів внутрішніх справ щодо попередження злочинів.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами полягає в тому, що дана робота тісно пов’язана з реалізацією Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25.12.2000 р., Указу Президента України Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян від 18.02.2002 р. та виконана у рамках програмних і директивних документів МВС України, що стосуються питань попередження злочинності.
Дослідження проблем попередження злочинності – один з пріоритетних напрямків науково-дослідної роботи в системі вищих навчальних закладів і наукових установ МВС України. Тема дисертаційного дослідження є складовою плану науково-дослідної роботи Запорізького юридичного інституту МВС України – “Проблеми вдосконалення кримінального законодавства України”, а також “Пріоритетних напрямків боротьби зі злочинністю у сучасних умовах”, передбачених п. 6.152 плану науково-дослідної роботи Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ України.
Мета і задачі дослідження – це комплексна наукова розробка обґрунтованих теоретичних і практичних засад стосовно створення вдосконаленої моделі діяльності органів внутрішніх справ щодо попередження злочинності з позицій сучасних досягнень кримінологічної науки, розробка практичних рекомендацій для профілактичної діяльності органів внутрішніх справ України.
Комплексність зазначеної мети передбачає постановку і розв'язання низки завдань, основними серед яких є:
Визначити і вирішити найбільш суперечливі питання понятійного апарату кримінологічної теорії попередження злочинності.
Дослідити питання теорії правоохоронної діяльності та визначити сутність і ознаки правоохоронних органів та зміст їх профілактичної функції.
Здійснити узагальнення та аналіз законодавства та інших нормативно-правових актів, які регулюють правові та організаційні засади попередження злочинів.
Визначити систему суб'єктів у сфері попередження злочинності в Україні.
Розробити пропозиції щодо вдосконалення системи правового регулювання діяльності з попередження злочинів.
Проаналізувати основні кримінологічні показники діяльності оперативних підрозділів та досудового слідства органів внутрішніх справ щодо попередження злочинів.
Дослідити значення діяльності щодо охорони громадського порядку як засобу попередження злочинів у сучасних умовах.
Узагальнити досвід щодо визначення критеріїв ефективності діяльності органів внутрішніх справ у сфері боротьби зі злочинністю та попередження злочинів.
Розробити конкретні теоретичні і практичні рекомендації щодо вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ у сфері попередження злочинів.
Внести пропозиції щодо напрямків підвищення позитивного іміджу міліції та форм взаємодії з населенням у сфері зміцнення охорони громадського порядку і попередження злочинів.
Об'єктом дослідження є відносини, що виникають у сфері правоохоронної діяльності щодо здійснення функції попередження злочинності.
Предметом дослідження є діяльність служб і підрозділів органів внутрішніх справ щодо попередження злочинів.
Методи дослідження. У процесі дослідження були використані основні закони й категорії теорії наукового пізнання. У роботі застосовувались такі наукові методи: історичний, порівняльно-правовий, статистичний, логіко-порівняльний, системний, історичний, формально-логічний, структурно-функціональний та інші.
Методи дослідження використовувались у таких аспектах: 1) застосування історичного методу дозволило дослідити генезис кримінологічної теорії щодо попередження злочинів у сфері правоохоронної діяльності; 2) використання порівняльно-правового методу дозволило порівняти застосування норм галузевого законодавства України у сфері правоохоронної діяльності; 3) за допомогою статистичного методу вдалося проаналізувати основні кримінологічні показники діяльності органів внутрішніх справ у сфері боротьби зі злочинністю; 4) логіко-порівняльний метод дав змогу проаналізувати понятійний апарат профілактичних заходів та обґрунтувати необхідність окремих пропозицій щодо їх удосконалення; 5) за допомогою соціологічного методу здійснено опитування та інтерв’ювання працівників органів внутрішніх справ, а також громадян щодо питань удосконалення заходів у сфері попередження злочинності; 6) за допомогою системного методу визначено структуру та класифікацію суб'єктів попередження злочинності; 7) застосування структурно-функціонального аналізу дозволило дійти висновку про наявність у правоохоронних органів профілактичної функції.
Теоретичною базою дослідження є положення наукових праць вітчизняних та зарубіжних учених з історії та теорії держави і права, філософії, логіки, теорії управління, загальної теорії держави і права, кримінального права, кримінології, кримінального процесу, криміналістики, загальної та юридичної психології, інформатики та інших наук.
Правову основу дослідження складають: Конституція України, закони України, нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, галузеве законодавство України та інших держав у порівняльно-правовому аспекті, відомчі нормативні акти, накази та інші документи Міністерства внутрішніх справ України, а також інших державних правоохоронних органів, що регулюють відносини у сфері попередження злочинності.
Емпіричну базу дослідження становлять матеріали слідчої і судової практики та інші матеріали (346 кримінальних справ), пов’язані з темою дослідження. Крім того, за спеціальною програмою опитано 412 працівників органів внутрішніх справ (підрозділів карного розшуку, державної служби боротьби з економічною злочинністю, дізнавачів, слідчих та інших), які здійснюють функцію попередження злочинів, а також опитуванням охоплено інших громадян.
Наукова новизна одержаних результатів визначається передусім тим, що воно є першим в українській юридичній науці комплексним монографічним дослідженням теоретичних і практичних проблем діяльності органів внутрішніх справ щодо попередження злочинів у сучасних умовах.
Автором висунуто й аргументовано такі найбільш значущі положення, що визначають новизну дослідження:
– наведено додаткові аргументи щодо вирішення дискусійних питань понятійного апарату теорії попередження злочинності, рівнів та засобів цього виду діяльності в кримінологічній теорії;
– обґрунтовано та сформульовано пропозиції щодо сучасного поняття правоохоронної діяльності та правоохоронних органів і, зокрема, органів внутрішніх справ;
– отримала подальший розвиток проблема правової основи і системи принципів діяльності правоохоронних органів і, зокрема, органів внутрішніх справ щодо попередження злочинів;
– отримала подальше обґрунтування система суб'єктів профілактичної діяльності, а також роль та місце серед них органів внутрішніх справ;
– по-новому розглянуто особливості профілактичної діяльності органів внутрішніх справ з урахуванням реформування їх організаційно-штатної структури;
– з нових позицій розглянуто та запропоновано комплекс директивних, законодавчих та нормативно-правових актів, що повинні регулювати профілактичну діяльність органів внутрішніх справ;
– додатково проаналізовано кримінологічні показники діяльності оперативних підрозділів та органів досудового слідства щодо попередження злочинів, розроблено пропозиції щодо конкретних напрямків попередження злочинів працівниками провідних служб і підрозділів органів внутрішніх справ;
– отримало подальший розвиток положення щодо необхідності суттєвого посилення в сучасних умовах охорони громадського порядку, зміцнення служби дільничних інспекторів, патрульно-постової служби з метою профілактики злочинів;
– наведено додаткові аргументи щодо необхідності створення банку даних для аналізу, узагальнення та поширення в органах внутрішніх справ позитивного досвіду попередження злочинів;
– сформульовано та обґрунтовано додаткові напрямки щодо підвищення іміджу міліції серед населення, поліпшення її партнерства та взаємодії з громадянами у сфері попередження злочинів;
– з нових позицій конкретизовано теоретичні і практичні рекомендації щодо вдосконалення законодавчої і відомчої нормативно-правової бази діяльності органів внутрішніх справ щодо попередження злочинів;
– вперше запропоновано систему критеріїв оцінки ефективності діяльності органів внутрішніх справ у боротьбі зі злочинністю з урахуванням досвіду інших країн.
Практичне значення одержаних результатів визначається у врахуванні розроблених автором положень щодо профілактичних можливостей діяльності служб і підрозділів органів внутрішніх справ, застосування кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного та інших галузей законодавства для попередження злочинів.
Практичні пропозиції дисертанта є доцільними для оптимізації діяльності працівників органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів щодо попередження злочинності.
Розроблені дисертантом пропозиції можуть бути використані для подальшої розбудови законодавчої бази профілактичної діяльності щодо боротьби зі злочинністю, зокрема під час прийняття Закону України “Про правоохоронну діяльність” та інших законодавчих і нормативних актів.
Основні положення роботи можуть бути використані у навчальному процесі вищих закладів освіти МВС України, інших юридичних навчальних закладів та факультетів під час вивчення дисциплін “Кримінологія”, “Кримінальне право”, а також спеціальних курсів з цих дисциплін.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковані у фахових виданнях, апробовані на науково-практичних конференціях, а також обговорені на засіданнях кафедр Запорізького юридичного інституту МВС України, Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ, Національного університету внутрішніх справ. Основні результати та висновки дослідження оприлюднювались автором на науково-практичних конференціях: "Конституційні гарантії захисту людини у сфері правоохоронної діяльності" (Дніпропетровськ, Дніпроп. юрид. ін-т МВС України, 24–25.09.1999 р.); "Актуальні проблеми попередження, розкриття та розслідування злочинів органами внутрішніх справ" (Запоріжжя, Запорізьк. юрид. ін-т МВС України, 8–9.06.2000 р.); "Органи внутрішніх справ на початку третього тисячоліття: проблеми боротьби зі злочинністю" (Дніпропетровськ, Дніпроп. юрид. ін-т МВС України, 27–28.10.2000р.); "Юридична освіта і правоохоронна діяльність: перспективи нового тисячоліття" (Дніпропетровськ, Дніпроп. юрид. ін-т МВС України, 31.05–1.06.2001 р.); "Пріоритетні напрямки діяльності органів внутрішніх справ у боротьбі зі злочинністю в сучасних умовах" (Дніпропетровськ, Юрид. акад. МВС, 25–26.10.2002 р.).
Публікації. Основні теоретичні висновки і практичні рекомендації відображені у шести наукових статтях автора, що опубліковані у фахових виданнях.

bibliography

В И С Н О В К И

Розвиток кримінологічної науки показує, що злочинність має глибоко схований внутрішній зміст, тому висновки про можливість її викорінення в конкретні історичні терміни є помилковими. На початку XXI століття вона залишається найнебезпечнішим суспільним явищем. Зі зміною в Україні соціально-економічних відносин, злочинність швидко перемістилась у сфери економічної, господарської і державної діяльності, та адаптувавшись до нового стану суспільства, активно генерує розмаїття організованих форм і корупційних зв'язків, поширює міцні "тіньові" економічні корені і водночас є добре озброєною, оснащеною, організованою та законспірованою.
Не зважаючи на те, що на рубежі тисячоліть органам внутрішніх справ України вдалося нейтралізували найбільш небезпечні організовані злочинні угрупування, небезпечна кримінологічна ситуація вимагає створення в державі надійної системи попередження злочинності, яка повинна базуватись на принципах: наукової обґрунтованості, законності, демократизму, гласності, комплексності, координованості, своєчасності та достатності.
Ядро суб'єктів профілактики злочинності утворюють правоохоронні органи: судові, прокуратура, органи внутрішніх справ, служба безпеки, податкова міліція, митна служба, прикордонна служба, військова служба правопорядку, органи виконання покарань та ін. Існуюча в Україні система правоохоронних органів потребує подальшого реформування на підставі науково обґрунтованої державної концепції та відповідного законодавчого забезпечення, яким може бути Закон України "Про правоохоронну діяльність", що має регулювати визначення правоохоронної діяльності, системи правоохоронних органів та її місця в системі державної влади.
Центральним суб'єктом боротьби зі злочинністю в системі правоохоронних органів є органи внутрішніх справ, які виявляють і розслідують більшість злочинів, здійснюють попередження злочинності, що є одним із напрямків забезпечення внутрішньої безпеки держави. Вони розробляють та вносять на розгляд Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади проекти концепцій та програм боротьби зі злочинністю, профілактики злочинів, планів заходів щодо запобігання вчиненню їх окремих видів та забезпечують виконання цих заходів; аналізують дані про причини та умови, що сприяли вчиненню злочинів.
Загальним може бути висновок про те, що в сучасних умовах необхідно створення оптимальної моделі діяльності органів внутрішніх справ щодо попередження злочинів, яка передбачає: визначення державної кримінологічної політики боротьби зі злочинністю; створення законодавчої бази та вдосконалення інших нормативних актів, що регулюють діяльність щодо попередження злочинності; удосконалення системи, структури та діяльності органів внутрішніх справ щодо застосування заходів попередження злочинності; визначення шляхів та постійний моніторинг ефективності попередження злочинів; організаційно-правове вдосконалення механізму попередження злочинності; контроль за реалізацією вжитих заходів.
Конституція України, розбудована законодавча база, реалізація концепцій розвитку системи МВС України призвели до необхідності перегляду основних положень організації і здійснення попереджувальної діяльності. Передумовою такого перегляду є ускладнення діяльності органів внутрішніх справ у зв'язку зі зміною рівня, структури та динаміки злочинності а також маніпулювання статистичними показниками, які спотворюють реальну стан проблеми боротьби зі злочинністю в державі.
Недоліки у попередженні злочинів обумовлюють існуючі питання кадрового забезпечення органів внутрішніх справ, корупція з криміналітетом, а також недосконала система оцінки роботи органів внутрішніх справ, їхніх служб та підрозділів, діяльність яких у більшій мірі орієнтована не на попередження, а на розкриття злочинів, неминуче призводить до збільшення числа останніх.
При формуванні системи попередження злочинів органами внутрішніх справ необхідно використовувати досвід минулого, не допускаючи при цьому запозичення елементів, що не виправдали себе: надмірна централізація профілактичної діяльності та її спеціальне структурне забезпечення на всіх рівнях управління органами внутрішніх справ; використання єдиних для всієї країни форм і методів; показуха, захоплення кількісними показниками тощо. Система попередження злочинів повинна будуватися з урахуванням нових соціально-економічних умов, характерних для криміногенної ситуації, нової ролі держави, а також відповідати існуючим демократичним цінностям.
Попередження злочинів, здійснюване органами внутрішніх справ, являє собою комплекс заходів, спрямованих на: виявлення, нейтралізацію або усунення причин злочинності, її окремих видів, а також умов, що її породжують (загальна профілактика); здіснення попереджувального впливу на осіб, поведінка яких свідчить про реальну можливість їх переходу на злочинний шлях, а також позитивного впливу на їхнє найближче оточення (індивідуальна профілактика).
При цьому служби й підрозділи МВС України повинні предметно займатися організацією попереджувальної діяльності як безпосередньо, так і через підвідомчі їм структури. Їхніми основними функціями в цьому є: визначення пріоритетів, цілей і завдань; формування нормативно-правової основи попередження злочинів; координація попереджувальної діяльності нижчестоящих суб'єктів, надання їм необхідної методичної і практичної допомоги; планування і розробка пропозицій до загальнодержавних і регіональних програм боротьби зі злочинністю й іншими ("фоновими" для неї) правопорушеннями, реалізація в межах своєї компетенції цих програм; інформаційне, матеріально-технічне, фінансове, кадрове забезпечення нижчестоящих суб'єктів попереджувальної діяльності; здійснення контролю за їхньою роботою.
Особливе місце в діяльності органів внутрішніх справ має посідати індивідуальна профілактика, тобто цілеспрямована робота з конкретними особами, які припускають юридично значущі відхилення від норм поведінки, що здійснюється на основі сполучення соціального контролю, виховання і надання допомоги. Пріоритетними напрямками індивідуальної профілактики є: запобігання злочинів з боку неповнолітніх; усунення чинників, що сприяють росту рецидивної злочинності; здійснення профілактичних заходів щодо осіб, які не мають житла, постійної роботи і джерел прибутку.
Діяльність органів внутрішніх справ з попередження злочинів, що традиційно здійснюється переважно від злочину і від злочинця, необхідно значною мірою спрямувати у бік віктимологічної профілактики, що дозволить охопити превентивним впливом мільйони людей – потенційних жертв злочинів.
З метою попередження злочинів органи внутрішніх справ повинні підтримувати й розвивати співробітництво з представникам різноманітних політичних партій і течій, релігійних конфесій, засобами масової інформації. Органи внутрішніх справ повинні сприяти як відродженню традиційних (добровільні народні дружини, громадські пункти охорони порядку, ради профілактики на підприємствах), так і створенню нових громадських структур профілактичної спрямованості, всіляко підтримувати зусилля щодо попередження злочинів, що здійснюються такими новими утвореннями, як різноманітні наглядові ради, ради навчальних закладів, піклувальними, добродійними та іншими організаціями. Не варто нав'язувати населенню готових форм участі в роботі щодо попередження злочинів, а стимулювати, заохочувати, й розвивати громадянську активність, основану на прагненні людей об'єднатися з метою захисту від злочинних посягань (громади, асоціації батьків і вчителів, об'єднання представників малого бізнесу тощо).
Необхідність реального підвищення ефективності попереджувальної діяльності органів внутрішніх справ обумовлює важливість розробки особливої системи стимулювання активної участі галузевих служб з урахуванням їхніх пріоритетів у роботі щодо припинення та запобігання злочинів. Цим цілям може служити доповнення звітності показниками, що реально відбивають роботу служб і підрозділів органів внутрішніх справ з попередження злочинів, уніфікувати нормативні положення, що регламентують діяльність служб і підрозділів з профілактики злочинів.
Аналіз практики показує, що державні комплексні програми попередження злочинності стали підґрунтям для розробки аналогічних комплексних заходів у регіонах. Цей висновок вимагає більш активну участь органів внутрішніх справ у розробці стратегії і тактики боротьби зі злочинністю з урахуванням особливостей того чи іншого регіону.
Вирішення завдань профілактичної діяльності, як показує минулий і сучасний досвід, не може бути досягнуте окремими компаніями та заходами з реорганізації служб. Необхідно створення цілісної системи профілактики в державі, яка б включала в себе окремі елементи: оптимальну організаційну структуру, що охоплювала б усі рівні суспільного устрою; єдину загальнодержавну програму та ефективну систему науково-методичного забезпечення вирішення соціально-кримінологічних завдань. Саме це обумовлює необхідність прийняття Закону України «Про профілактику злочинів».
Профілактика, яку здійснюють органи внутрішніх справ, належить до розряду функціональної діяльності майже всіх їхніх служб і підрозділів. Пріоритетність профілактичної функції в їх діяльності вимагає перегляду оціночних показників діяльності відповідних підрозділів щодо виявлення та розкриття злочинів та реальний вплив профілактичної діяльності на кримінологічну ситуацію (держава, регіон, галузь тощо).
Ефективність профілактичної діяльності міліції залежить від: швидкості реагування на виклики; адекватності дій щодо конкретної ситуації; роз’яснювальної роботи серед населення; індивідуальної профілактичної роботи; гласності в роботі та зв’язків з громадськістю.
В рамках реалізації "Програми реформування наукової та науково-технічної діяльності в системі правоохоронних органів" науково-методичне забезпечення та узагальнення досвіду практичної роботи з профілактики злочинів можуть здійснювати регіональні науково-методичні кримінологічні центри на базі УМВС областей та вищих юридичних закладів освіти МВС України, що вимагає нормативно-правового врегулювання відповідним наказом МВС України.
Діяльність щодо попередження злочинів знаходить свою реалізацію через такі заходи, як: дотримання законності в діяльності органів внутрішніх справ; орієнтування органів внутрішніх справ і переважно каральної на соціально-обслуговуючу функцію з метою формування нових за характером і змістом відносин між населенням і міліцією; викорінення злочинів та порушень законності й дисципліни працівниками органів внутрішніх справ тощо. Завдання підготовки кваліфікованих працівників органів внутрішніх справ для вирішення складних завдань профілактичної діяльності на сучасному етапі спроможні забезпечити спеціалізовані юридичні навчальні заклади МВС, мережу яких створено в рамках національної системи освіти в Україні.
Попереджувальна діяльність органів внутрішніх справ повинна здійснюватися у тісному взаємозв'язку з населенням, у співробітництві з їх громадськими формуваннями, організаціями, установами та окремими громадянами. Пріоритетними завданнями повинно залишатися зміцнення охорони громадського порядку як передумова вирішення головних завдань щодо попередження злочинності та взаємодії з населенням. З метою вдосконалення організації вивчення громадської думки та підвищення її значення для вирішення найважливіших питань життєдіяльності суспільства, вдосконалення законодавчої та нормативно-правової бази необхідно прийняття Закону України “Про опитування населення”, а для забезпечення поточних потреб органів внутрішніх справ – розробки та прийняття наказу МВС України “Про вивчення громадської думки щодо діяльності органів внутрішніх справ”.
Взаємодія органів внутрішніх справ з громадськими організаціями та установами щодо наукової розробки питань попередження злочинності має здійснюватись у таких напрямках: співпраця з професійними об'єднаннями правників, діяльність яких пов'язана з дослідженням проблем попередження злочинності; співпраця з іншими об'єднаннями фахівців, діяльність яких пов'язана з проблемами попередження злочинності; співпраця зі спонсорськими організаціями та благодійними фондами, діяльність яких пов'язана зі сприянням боротьбі з негативними суспільними явищами.
Профілактична діяльність вимагає відповідного наукового забезпечення, яке органи внутрішніх справ в організаційному, методичному та інших напрямках мають можливість реалізовувати через громадські об'єднання. У межах комплексних програм профілактики злочинності та боротьби з правопорушеннями в регіонах вченими органів внутрішніх справ спільно з працівниками УМВС України в областях та громадськими організаціями досліджуються планові теми та виконуються доручення щодо наукового опрацювання проблем профілактики злочинів.
Для підтримання партнерства, підвищення іміджу міліції, налагодження тісної взаємодії з населенням, моніторингу думки громадськості про ефективність правоохоронної діяльності впроваджуються: “телефони довіри”; співпраця із засобами масової інформації, прийоми журналістів; щорічні звіти за підсумками оперативно-службової діяльності в пресі, на електронних сайтах тощо.
Позитивний досвід профілактичної роботи з використанням засобів масової інформації накопичено в регіонах (власні газети, прес-центри для зустрічей з журналістами, радіостанції, веб-сайти тощо). Працюють "гарячі лінії" між населенням та керівниками органів внутрішніх справ, оперативно фіксуються і вирішуються питання щодо покращання організації охорони громадського порядку та дотримання законності. Зазначені засоби масової інформації використовуються з метою розкриття злочинів та розшуку злочинців, надання оперативної інформації в регіоні, поліпшення виховання населення, формування здорового способу життя.
Органи внутрішніх справ у взаємодії з громадськими організаціями повинні використовувати різні методи й форми правового виховання: шефство, надання благодійної допомоги виховним, навчальним та іншим дитячим закладам (школи, інтернати, притулки тощо); створення для населення юридичних бібліотек у регіонах; поширення мережі "юридичних клінік", юридичних консультацій безоплатної допомоги малозабезпеченим верствам населення; створення програм правової підготовки населення; проведення для учнів та студентів олімпіад, конкурсів, вікторин та інших заходів з правової тематики.
Таким чином оптимальна модель діяльності органів внутрішніх справ щодо попередження злочинів передбачає розглянутий комплекс елементів, який включає: удосконалену організаційно-штатну структуру служб і підрозділів органів внутрішніх справ, які здійснюють профілактичну діяльність; визначене коло причин та умов, що сприяють вчиненню злочинів; безпосередню діяльність органів внутрішніх справ як суб'єкту профілактики; заходи, що вживаються для попередження злочинів; організаційне (концепції, програми, плани тощо) та нормативно-правове (закони, укази, настанови, інструкції та ін.) забезпечення діяльності щодо попередження злочинів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аванесов Г.А. Криминология и социальная профилактика. - М.: Академия МВД СССР, 1980. – 523 с.
2. Авер’янов В.Б. Принципи верховенства права і реформа українського адміністративного права // Адвокат. – 2000. – № 2. – С. 5–8.
3. Алексеев А.И. Правовые основы профилактики преступлений органами внутренних дел. - М.: Московская высшая школа милиции МВД CCCР, 1980. – 215 с.
4. Алексеев А.И., Герасимов С.И., Сухарев А.Я. Криминологическая профилактика: теория, опыт, проблемы. Монография. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – 496 с.
5. Алексеев А.И., Сахаров А.Б. Причины преступлений и устранение их органами внутренних дел. - М.: Московская высшая школа милиции МВД CCCР, 1982. – 47 с.
6. Анденес И. Наказание и предупреждение преступлений. – Пер. с англ. М.: Прогресс, 1979. – 284 с.
7. Антонян Ю.М. Насилие, Человек. Общество: Монография. – М.: ВНИИ МВД России, 2001. – 247 с.
8. Антонян Ю.М. О понятии профилактики преступлений // Вопросы борьбы с преступностью. – Вып.26. – М.: Юрид. лит., 1977. – С.25-34.
9. Ануфрієв М.І., Венедиктов B.C., Негодченко О.В. та ін. Соціологічно-правові аспекти зміцнення службової дисципліни в органах внутрішніх справ України: Навчально-методичний посібник. – Дніпропетровськ: Дніпропетровський юридичний інститут МВС України, 2000.– 161 с.
10. Ануфрієв Н.І. Кадрова політика як засіб підвищення ефективності протидії злочинності // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – №1. – 2001. – С.5–11.
11. Бабаев М.М., Плешаков В.А. Основы криминологической безопасности // Современные криминологические проблемы борьбы с преступностью. Труды Академии управления. – М.: Академия управления МВД России. – 2000. – С.45–52.
12. Бажанов И.М. Уголовное право Украины. Общая часть. – Днепропетровск: Пороги, 1992. – 168 с.
13. Бандурка А.М., Давиденко А.М. Преступность в Украине: причины и противодействие: Монография. – Харьков: "Основа", 2003. – 368 с.
14. Бандурка О.М. Управління в органах внутрішніх справ України. – Харкыв: Ун-т внутр. справ, 1998. – 478 с.
15. Бандурка О.М., Соболєв В.О., Московець В.І. Партнерські взіємовідносини між населенням і міліцією. – Харків: Ун-т внутр. справ, 2003. – 352 с.
16. Білоконь М.В. Звернення Міністра внутрішніх справ до працівників органів внутрішніх справ України // Міліція України. – 2003. – № 10. – С.2.
17. Барабаш А.С., Володина Л.М. Прекращение уголовных дел по нереабилитирующим основаниям в стадии предварительного расследования. Томск, 1986. – 145 с.
18. Бачинин В.А. Философия права и преступления. – Харьков: Фолио, 1999. – 438 с.
19. Биркаво В.В. Некоторые проблемы криминологического обеспечения социальной политики // Совершенствование форм и методов борьбы с преступностью. – Рига: Валгус, 1989. – С.84–86.
20. Білоконь М. Наша політика – працювати на народ. Наша мета – соціальний комфорт громадян // Іменем Закону.– 2003. – №41. – 3 жовтня.
21. Блага А.Б. Кримінологічні особливості жіночої злочинності: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08/ Національний університет внутрішніх справ. – Харків, 2000. – 16 с.
22. Блиндер Б.А. Основные направления и методы изучения эффективности уголовного законодательства. – Ташкент, 1990. – 205 с.
23. Блувштейн Ю.Д. Понятя в криминологии // Советское государство и право. – 1986. – № 9. – С.79–81.
24. Блувштейн Ю.Д., Зырин М.И., Романов В.В. Профилактика преступлений. – М.: "Юрид. лит.", 1985. – 217 с.
25. Боков А.Б. Социальное назначение органов внутренних дел и проблемы борьбы с преступностью // Закон и право. – 2003. – №4. – С.20–22.
26. Бородин С.В. Борьба с преступностью: теоретическая модель комплексной программы. – М.: «Юрид. лит.», 1985. – 210 с.
27. Бучко М.Б. Сучасна корислива економічна злочинність та заходи її попередження: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / Національний університет внутрішніх справ. – Харків, 2002. – 20 с.
28. Власов П. Запобігання торгівлі людьми. Інформаційно-практичний посібник. – Дніпропетровськ: "Поліграфіст", 2002. – 68 с.
29. Власов Ю.Н. Законодательство и законодатели России. Петр Великий. – М.: "Юрайт", 1998. – 123 с.
30. Волобуев А. Предупреждение экономических преступлений следователем // Законность. – 2003. – № 5. – С.23–26.
31. Гилинский Я.Н. Методологические проблемы социологического исследования преступности // Криминология и уголовная политика. – М.: «Юрид. лит.», 1985. – С.28–30.
32. Гогель С.К. Роль общества в деле борьбы с преступностью. – М., 1996. – 167 с.
33. Голина В.В. Современные тенденции тяжкой насильственнной преступности против личности и основные направления борьбы с нею // Проблеми боротьби з насильницькою злочинністю в Україні: Збірник матеріалів науково-практичної конференції. – Харків, 2001. – С.54–60.
34. Голіна В.В. Кримінологічна профілактика злочинів // Радянське право. – 1980. – № 8. – С.45–47.
35. Голіна В.В. Спеціально-кримінологічне попередження злочинів (теорія і практика): Автореф. дис… д-ра юрид. наук: 12.00.08/ Українська державна юридична академія. – Харків, 1994. – 31 с.
36. Голіна В.В. Єдність загальносоціального і спеціально-кримінологічного попередження економічної злочинності // Проблеми боротьби зі злочинністю у сфері економічної діяльності: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – Харків, 1999. – С.124-130.
37. Гришанин П.Ф. Механизм уголовно-правовой борьбы с преступностью // Труды Академии МВД РФ: Уголовная политика и реформа уголовного законодательства. – М.: Академия МВД РФ, 1996 – С.32–36.
38. Давиденко Л., Корнілов Д. Поняття та загальна характеристика органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю // Вісник Академії правових наук України. – Харків, 1977. – № 2. – С.122–125.
39. Давиденко Л.М. Кримінологічна класифікація економічних злочинів та її практичне значення // Проблеми боротьби зі злочинностю у сфері економічної діяльності: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – Харків, 1999. – С.130–132.
40. Давиденко Л.М. Організаційні засади боротьби зі злочинністю // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – Спецвипуск – 2002. – С.95–96.
41. Даньшин И. Об организованной преступности в СССР и мерах борьби с ней // Радянське право.– 1990.– № 6. – С.34–37.
42. Даньшин И.Н. Актуальные вопросы предупреждения преступности // Вопросы борьбы с преступностью. – М.: Юрид. лит., 1988. – Вып. 47. – С.104–106.
43. Даньшин И.Н. Актуальные вопросы предупреждения преступности // Вопросы борьбы с преступностью. – Вып. 47. – М.: Юрид. лит., 1988. – С.104-106.
44. Даньшин И.Н. Криминологическое понятие насильственной преступности, ее количественно-качественные показатели и тенденции развития // Проблеми боротьби з насильницькою злочинністю в Україні: Збірник матеріалів науково-практичної конференції. – Харків, 2001. – С.61–66.
45. Державна програма боротьби iз злочиннiстю // Голос України.- 1993.– 30 липня.
46. Джужа О.М., Моісеєв Є.М., Василевич В.В. Кримінологія. Навчальний посібник. За заг. ред. О.М.Джужи. – К.: АТІКА, 2001. – 217 с.
47. Долгова А.И. Криминология. – М.: Издат. группа НОРМА – ИНФРА М, 1999. – 272 с.
48. Долгова А.И. Системно-структурный характер преступности // Вопросы борьбы с преступностью. – Вып.41. – М.: Юрид. лит., 1982. – С.3–16.
49. Ємельянов В. Щодо кримінально-правового визначення тероризму // Право України, 1999. – № 8. – С.83–88.
50. Ємельянов В.П., Никифорчин І.О. Проблеми уніфікації кримінально-правових норм, спрямованих на боротьбу зі злочинами у сфері економіки // Проблеми боротьби з насильницькими злочинами в Україні. – Харків. – С.159 – 161.
51. Жалинский А.Э. Социальное предупреждение преступлений в СССР (вопросы теории). – Львов: «Вища школа», 1976. – 167 с.
52. Жалинский А.Э., Костицкий М.В. Эффективность профилактики преступлений и криминологическая информация. – Львов: "Вища школа", 1980. – 212 c.
53. Жулев В.И. Предупреждение дорожно-транспортных происшествий. – М.: Юрид. лит., 1989. – 224 с.
54. Закалюк А. Про запровадження в Україні кримінологічної експертизи // Право України, 1999. – № 7. – С.100.
55. Закон України "Про військову службу правопорядку у Збройних Силах України" від 7 березня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – № 32. – 2002. Ст.225.
56. Закон України "Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів // Відомості Верховної Ради України. – 1994.– № 11.–Ст.50.
57. Закон України "Про Державну прикордонну службу України" від 3 квітня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 27. – Ст.208.
58. Закон України "Про Конституцiйний Суд України" вiд 16 жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №49. – Ст.272.
59. Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Ст.20.
60. Закон України "Про органiзацiйно-правовi заходи боротьби з органiзованою злочиннiстю" вiд 30 червня 1993 р. // Голос України. – 1993. – 6 серпня.
61. Закон України "Про органи і служби у справах неповнолітніх i спеціальні установи для неповнолітніх" від 24 січня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 6. – Ст.35.
62. Закон України "Про прокуратуру" вiд 5 листопада 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст.793.
63. Закон України "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону" від 22 червня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №40. – Ст.338.
64. Закон України “Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 34. – Cт.266.
65. Закон України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» від 1 грудня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 52. – Ст.455.
66. Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними» від 15 лютого 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 10. – Ст.62.
67. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 року // Відомості Верховної Ради. – 1992. - №22. – Ст.303.
68. Звіт перед українським народом "Десять років на варті правопорядку. – К.: МВС України, 2002. – 24 с.
69. Зеленецкий В.С. Предупреждение преступлений следователем. – Харьков, 1975. – 127 с.
70. Зелинский А.Ф. Криминология. Учебное пособие. – Харьков: Рубикон, 2000. – 240 с.
71. Иванов И.И. Оптимизация профилактической функции уголовного судопроизводства // Правоведение. – 2002. – № 4. – С.70–71.
72. Игошев К.Е. Социальный контроль и профилактика преступлений, Горький: Горьковская высшая школа МВД СССР, 1976. – 184 с.
73. Игошев К.Е., Шмаров И.В. Социальные аспекты предупреждения правонарушений: (проблемы социального контроля). – М.: "Юрид. лит.", 1980. – 168 с.
74. Иншаков С.М. Криминология: Учебник. – М., 2000. – С.16.
75. Іващенко В.О. Кримінологічні та кримінально-правові аспекти боротьби з торгівлею жінками та дітьми: Автореф. дис. …канд. юрид. наук: 12.00.08/ Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2000. – 20 с.
76. Іщенко А.В., Карпов Н.С., Кондратьєв Я.Ю. Наукове забезпечення протидії злочинності: Посібник. – К.: Національна акалемія внутрішніх справ України. – 2002. – 224 с.
77. Кайзер Г. Криминология. Пер. с нем. – М.: Юрид. лит., 1979.– 320 с.
78. Карпец И.И. Социалистическая криминология. Состояние. Задачи // Вопросы борьбы с преступностью. – Вып.47. – М.: Юрид. лит., 1988. – С.5–21.
79. Карпец И.И., Кудрявцев В.Н. Из истории создания Всесоюзного института по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности и решаемых его учеными задач // Вопросы борьбы с преступностью. – Вып. 46. – М.: Юрид. лит., 1988. – С.3–12.
80. Карпович О.Г., Пономарев П.Г., Борбат О.В. Уголовно-правовые методы борьбы с преступлениями, посягающими на предпринимательскую деятельность (опыт России и Европы): Пособие. – М.: ВНИИ МВД России, 2003. – 124 с.
81. Керимов Д.А. Законодательная техника. Научно-методическое и учебное пособие. – М.: Изд. группа НОРМА-ИНФРА М, 1998. – 127 с.
82. Кетле А.Ж. Социальная физика или опыт исследования человеческих способностей. – К, 1911. – 411 с.
83. Кириченко І.Г. Освіта МВС: закономірності формування та перспективи розвитку // Именем Закону. – 2002. – 22 квітня.
84. Когамов М.Ч. Правовые и организационные вопросы предупреждения преступлений в процессе предварительного следствия: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.09 /Киевский государственный университет им. Т.Г.Шевченко, 1982. – 24 с.
85. Коган В.Н. Социальный механизм уголовно-правового воздействия. – М.: "Наука", 1983. – 225 с.
86. Коляда П.В. Здійснення функції розслідування слідчими підрозділами органів внутрішніх справ України та шляхи їх реформування // Юридична Україна. – 2003. – № 3. – С.54.
87. Коляда П.В. Проблеми досудового слідства у кримінальному процесі. – К.: Юрінком Інтер, 2001 – 208 с.
88. Коляда П.В. Реформі органів слідства – зважений підхід // Юридичний вісник України. – 2003. – 28 червня – 4 липня 2003 року.
89. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации. Под общей ред. Ген. прокурора РФ, проф. Ю.И.Скуратова. – М.: Издательская группа ИНФРА-М-НОРМА, 1996. – 832 с.
90. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Российской Федерации / Под общ. ред. В.В.Мозякова. – М.: "Издательство "Экзамен XXI", 2002. – 864 с.
91. Комплексна програма кадрової політики в органах і підрозділах внутрішніх справ забезпечення дисципліни і законності на 2001-2005 роки”. – К.: МВС України. – 18 с.
92. Конституційні гарантії захисту людини у сфері правоохоронної діяльності: Матеріали науково-практичної конференції (24-25 вересня 1999 року). – Дніпропетровськ: "Поліграфіст", 1999. – 420 с.
93. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – Київ: Просвіта, 1996. – 80 с.
94. Концепция проекта Федерального закона "Об основах предупреждения преступлений" // Государство и право. – 1998. – №3. – С.43-49.
95. Концепція боротьби з корупцією на 1998-2005 роки. – Затверджено Указом Президента України від 24 квітня 1998 р. № 367/98 // Офіційний вісник. – 1998. – № 17. – Ст.621.
96. Концепція реформування наукової та науково-технічної діяльності в системі правоохоронних органів – Затв. розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.11.2002 р. № 649-р // Офіційний вісник України. – №47.– 2002. – Ст.2170.
97. Концепція розвитку законодавства України на 1997–2005 рр. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1997. – 122 с.
98. Концепція розвитку кримінологічної науки в Україні на початку XXI століття // Інформаційний бюллетень – К.: Академія правових наук України. - №5. – 2002. – С.6–11.
99. Коржанський М.Й. Квалiфiкацiя злочинiв проти особи i власностi. - Київ: Юрiнком, 1996. – 144 с.
100. Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій. – К.:Наукова думка та Українська видавнича група, 1996. – 336 с.
101. Коржанський М.Й., Литвак О.М. Причини неефективності слідства // Право України. – 2003. – №5. – С.128–129.
102. Коробейников Б.В., Селиванов Н.А., Скворцов К.Ф. Изучение факторов, влияющих на изменение уровня и структуры преступности // Советское государство и право. – 1989. – № 4. – С.72–73.
103. Кравченко С. Про стиль законодавства // Право України, 1998. – № 3. – С.62–63.
104. Кравченко Ю.Ф. Міліція України. – К.: Генеза, 1999.– 432 с.
105. Красюк І.П. Головні напрями розвитку експертної служби МВС України // Криміналістичний вісник: Науково-практичний збірник. Вип.2 / Держ. наук.-дослід. експертно-криміналістичний центр МВС України; Національна академія внутрішніх справ Українию. – Київ, 2001. – С.8–10.
106. Крижна Л.В. Попередження злочинів, що вчинюються у сфері сімейно-побутових відносин: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / Національна академія внутрішніх справ України. – Київ, 2002. –20 с.
107. Криминологические и уголовно-правовые проблемы наказания. Под ред. У.С. Джекебаева и др. – Алма-Ата: Наука, 1985. – 213 с.
108. Криминология / Под ред. Н.Ф.Кузнецовой, Г.М.Миньковского.- М., 1994. – 247 с.
109. Криминология и профилактика преступлений: Учебник – М.: Академия МВД СССР, 1989. – 250 с.
110. Криминология. Учеб. для юрид. вузов. Под общ. ред. докт. юрид. наук, проф. А.И.Долговой – М.: Изд. группа ИНФРА М НОРМА, 1997.– 265 с.
111. Криминология. Учебное пособие. Под общей редакцией д.ю.н. В.Е.Эминова. – М.: ИНФРА НОРМА, 1997. – 160 с.
112. Криминология: Учеб. пособие / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой. М., 1996. – 147 с.
113. Криминология: Учебник / Под ред. акад. В.Н.Кудрявцева, проф. В.Е. Эминова. – М.: Юрист, 1995. – 512 с.
114. Криминология: Учебник /Под ред. Б.В.Коробейникова, Н.Ф.Кузнецовой, Г.М.Миньковского. – М.: Юрид. лит., 1988. – 384 с.
115. Криминология: Учебник для юрид. вузов / Под. общ. ред. д-ра юрид. наук проф. А.И. Долговой. – М., 1999. – 384 с.
116. Криминология: Учебник. Под ред. д.ю.н. В.Н.Бурлакова, д.ю.н. Н.М.Кропачева. – СПб.: Санкт–Петербургский государственный университет, Питер, 2002. – 432 с.
117. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник для студентів юрид. вузів і фак. / Г.В.Андрусів, П.П.Андрушко, С.Я.Лихова та ін.: За ред. П.С.Матишевського та ін. – Київ: Юринком Інтер, 1999. – 896 с.
118. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. – 2001. – Юрінком Інтер, 2001. – 240 с.
119. Кримінальний кодекс України: проект підготовлений Робочою групою Кабінету Міністрів України. – К.: Українська правнича фундація, 1994. – 152 с.
120. Кримінальний кодекс України: проект, підготовлений колективом авторїв за завданням Комісії Верховної Ради України // Іменем Закону. – 1997. – 16 травня.
121. Кримінологія: Підручник для студентів вищих навч. закладів /О.М.Джужа, Я.Ю.Кондратьєв, О.Г.Кулик, П.П.Михайленко та ін.; За заг. ред. О.М.Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – С.114.
122. Кудрявцев В.Н. Причины правонарушений. – М.: "Наука", 1976. 286 с.
123. Кудрявцев В.Н. Ускорение социально-экономического развития и задачи ученых-юристов // Советское государство и право.– 1986. – №7.– С.10–14.
124. Кудрявцев В.Н. Современные проблемы борьбы с преступностью в России // Весник Российской академии наук. – М.: 1999. – Т.69. – №9. – С.790–799.
125. Кудрявцев В.Н., Келина С.Г. и др. Уголовный закон: Опыт теоретического моделирования. – М.: Наука, 1987. – 278 с.
126. Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность. -М.: МГУ, 1969. –232 с.
127. Кузнецова Н.Ф. Проблемы криминологической детерминации. – М.: МГУ, 1984. – 208 с.
128. Кузнецова Н.Ф. Уголовное право и мораль. -М.: Изд-во Моск. ун-та, 1967. – 104 с.
129. Кукушкин В.М. Проблемы повышения авторитета и престижа сотрудников органов внутренних дел // Щит и меч. – 1995. – №42. – 50 с.
130. Курс кримінології: Загальна частина. Підручник. /О.М.Джужа, П.П.Міхайленко та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С.136–137.
131. Курс советской криминологии: Предупреждение преступности. – М.: Юрид. лит., 1986. – 450 с.
132. Лазарев А.М. Субъект преступления. – М.: ВЮЗИ, 1981. – 63с.
133. Лазнюк Н.В. Нормативно-правові акти Міністерства внутрішніх справ України (теоретичні питання): Автореф. дис…. канд. юрид. наук: 12.00.08 / Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2002. – 18 с.
134. Лазутина Л.Ф. Теоретико-правовые и прикладные вопросы предварительного следствия: Автореф. дис…. канд. юрид. наук: 12.00.09 /Академия МВД Республики Беларусь. - Минск, 2003. – 19 с.
135. Лекарь А.Г. Проблемы регулирования и организационное обеспечение профилактики преступлений // Правовые и организационно-тактические проблемы профилактики преступлений. – Тбилиси, 1974. – С.34-35.
136. Лекарь А.Г. Профилактика преступлений. – М.: "Юрид. лит.", 1972. – 172 с.
137. Литвак О., Зелінський А. Кримінальна психологія: сучасне становище і перспективи // Право України, 1998. - № 61. – С.59–61.
138. Литвак О.М. Державний контроль над злочинністю: Кримінологічний аспект: Автореф. дис… д-ра юрид. наук: 12.00.08 – Харків, 2002. – 35 с.
139. Литвак О.М. Злочинність, її причини та профілактика. – К.: Україна, 1997.– 167 с.
140. Литвак О.М. Про профілактику злочинності // Право України, 1997. – № 11. – С.11–14.
141. Лихова С. Про визначення поняття "правоохоронні органи" // Радянське право. – 1984.– №11.– С.74–76.
142. Лихолоб В.Г., Филонов В.П., Коваленко О.И. и др. Криминология. – Киев–Донецк: Національна академія внутрішніх справ України, 1997. – 398 с.
143. Личность преступника. В.Н.Кудрявцев, Н.Н.Кондрашков,, Н.С.Лейкина и др. / М.: "Юрид. лит.", 1975. – 270 с.
144. Лопушанский Ф.А. Следственная профилактика преступлений: опыт, проблемы, решения. – К.: "Наукова думка", 1980. – 212 с.
145. Лунеев В.В. Преступное поведение: мотивация, прогнозирование, профилактика. – М., 1980. – 312 с.
146. Лунеев В.В. Эффективность борьбы с преступностью и ее отдельными видами в современной России // Государство и право. – 2003. – № 7. – С.107–111.
147. Лунеев В.В. Преступность XX века. Мировые, региональные и российские тенденции. – М.: НОРМА, 1997. – 525 с.
148. Малков В.Д. О концептуальных основах развития государственной системы профилактики правонарушений // Современные криминологические проблемы борьбы с преступностью. Труды Академии управления. – М.: Академия управления МВД России. – 2000. – С.23–30.
149. Маркс К., Энегельс Ф. Соч. 2-е изд., Т.1. – С.132.
150. Марцев А.И., Устинов В.С. Проблемы повышения эффективности общей превенции преступлений // Уголовно-правовые средства борьбы с преступностью. – Омск, 1983. – С.3–7.
151. Материалы VI Международного конгресса криминологов социалистических стран "Предупреждение – главное направление борьбы с преступностью в социалистическом обществе" (11–15 мая 1987 года). // Вопросы борьбы с преступностью. – Вып.47. – М.: Юрид. лит., 1988. – С.5.
152. Мельник М.І. Кримінологічні та кримінально-правові проблеми протидії корупції: Автореф. дис… докт. юрид. наук: 12.00.08 / Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2002. – 23 с.
153. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Правоохоронні органи та правоохоронна діяльність. – К.: Атіка, 2002. – 412 с.
154. Механизм преступного поведения. – М.: Наука, 1981. – 247 с.
155. Михайловская И.Б., Мазаев Ю.Н., Кузьминский К.Ф. Преступность: что мы знаем о ней. Милиция: что мы думаем о ней. – М.: ИНТУ, Обнинск, 1994. – 120 c.
156. Музика А.А. Відповідальн