ЄВРОПЕЙСЬКІ СТАНДАРТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ У ДОСУДОВИХ СТАДІЯХ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ УКРАЇНИ

brief description

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

СІМОНОВИЧ ДАВИД ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК 343.102

ЄВРОПЕЙСЬКІ СТАНДАРТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ
У ДОСУДОВИХ СТАДІЯХ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;
судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Бандурка Олександр Олександрович,
доктор юридичних наук, доцент

Харків – 2011
ЗМІСТ

ВСТУП 4
Розділ 1. Сутність європейських стандартів забезпечення прав людини у кримінальному процесі України
12
1.1. Ґенеза законодавства про європейські стандарти забезпечення прав людини у кримінальному процесі України
12
1.2. Поняття та правова природа європейських стандартів забезпечення прав людини у кримінальному процесі
17
1.3. Система та функціональне призначення європейських стандартів забезпечення прав людини у кримінальному процесі
35
Висновок до розділу 1 49
Розділ 2. Право на свободу і особисту недоторканність як європейський стандарт забезпечення прав людини і його правова регламентація та реалізація у досудових стадіях кримінального процесу України

52
2.1. Поняття права на свободу і особисту недоторканність як європейського стандарту забезпечення прав людини у кримінальному процесі

52
2.2. Правова регламентація та реалізація права на свободу і особисту недоторканність як європейського стандарту забезпечення прав людини на досудових стадіях кримінального процесу України

65
Висновок до розділу 2 93
Розділ 3. Право на повагу до приватного і сімейного життя як європейський стандарт забезпечення прав людини і його правова регламентація та реалізація у досудових стадіях кримінального процесу України

97
3.1. Поняття права на повагу до приватного і сімейного життя як європейського стандарту забезпечення прав людини у кримінальному процесі 97
3.2. Правова регламентація та реалізація права на повагу до приватного і сімейного життя як європейського стандарту забезпечення прав людини на досудових стадіях кримінального процесу України

112
Висновок до розділу 3 132
Розділ 4. Право на справедливий судовий розгляд як європейський стандарт забезпечення прав людини у кримінальному процесі України

135
4.1. Поняття права на справедливий судовий розгляд як європейського стандарту забезпечення прав людини у кримінальному процесі

135
4.2. Правова регламентація та реалізація права на «розумні» строки кримінального провадження як європейського стандарту забезпечення прав людини на досудових стадіях кримінального процесу України

161
Висновок до розділу 4 172
ВИСНОВКИ 175
ДОДАТКИ 184
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 191

ВСТУП
Актуальність теми. Немає сумніву, що європейський вибір України – це шлях забезпечення свободи людини в умовах державної організації, піднесення її гідності, економічного процвітання і соціальної захищеності, захисту та гарантії фундаментальних прав і свобод.
Однак саме поняття «європейські стандарти забезпечення прав» до останнього часу було маловивченим навіть на загальному теоретичному рівні, а тим більше – в теорії кримінального процесу. Кримінально-процесуальний кодекс України (далі – КПК) прийнятий півстоліття тому за тоталітарного режиму, отож ні його норми, ні практика їх застосування не зорієнтовані на європейські стандарти дотримання прав, а у судовому процесі переважало тотальне заперечення самостійного юридичного значення цих прав.
Між тим, зважаючи на інтеграцію України до європейської спільноти, де існують давні правові традиції дотримання прав людини, питання щодо європейських стандартів у кримінальному процесі, у якому права людини піддаються найбільшим обмеженням, вкрай актуальне.
Україна, ратифікувавши 17 липня 1997 року Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі – Конвенція – Д. С.), визнала обов’язковою для себе юрисдикцію Європейського суду з прав людини. Українські правники мають не відступати від положень Конвенції і спиратися у своїх рішеннях на практику суду щодо розгляду справ про порушення прав людини. Від того, наскільки будуть підготовленими у цій царині українські юристи, залежить, чи зможе наша держава перейти від розмов про європейську інтеграцію до практичних кроків у цьому напрямі.
Сказане актуалізує вироблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо застосування у слідчій практиці Євроконвенції та Рішень Європейського суду з прав людини.
Варто зауважити, що окремі аспекти окресленої проблематики вже розглядались у вітчизняній юридичній науці, що дає підстави говорити про певний ступінь наукової розробленості теми. Так, ще за часів СРСР опубліковано низку робіт стосовно співвідношення міжнародного права про права людини і вітчизняного кримінально-процесуального права; це праці К. Ф. Гуценка, В. І. Камінської, М. М. Короткого, В. М. Кудрявцева, Є. Г. Ляхова, С. О. Малініна, М. С. Строговича, Д. І. Фельдмана та інших. Інтерес до співвідношення міжнародних стандартів і внутрішньодержавних норм відчутно зріс у 90-х роках минулого століття. Саме тоді в Україні з’явилися дослідження, присвячені реалізації міжнародних документів про права людини в українському законодавстві і практиці їх застосування. Очевидну зацікавленість викликають позиції, висловлені з цих питань такими українськими дослідниками як О. М. Бандурка, О. А. Банчук, В. Д. Берназ, А. П. Бущенко, А. Ф.Волобуєв С. О. Заїка, С. В. Ільченко, С. О. Калініна, О. В. Капліна, В. В. Лисенко, В. Т. Маляренко, С. М. Міщенко, В. В. Назаров, І. В. Сервецький, С. В. Слінько, І. В. Строков, В. М. Тертишник, З. М. Теслюк, В. В. Тіщенко, В. М. Трубніков, С. В. Шевчук, В. П. Шеломенцев, О. Г. Шило, В. П. Шпонька, А. Ю. Шумилов, Ю. П. Янович та інші.
Однак поза увагою вчених залишилося чимало проблемних питань, зокрема й переосмислення ролі європейських стандартів на досудових стадіях кримінального процесу.
Викладені обставини унаочнюють необхідність комплексного дослідження обраної теми дисертаційного дослідження і свідчать про її актуальність
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження ґрунтується на положеннях Указу Президента України від 10 травня 2006 року № 361/2006 «Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до Європейських стандартів» (розділ 3); Указу Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008 «Про концепцію реформування кримінальної юстиції України»; роботу виконано відповідно до п. 4, 17 Пріоритетних напрямів наукового забезпечення органів внутрішніх справ України на період 2010 – 2014 рр., затверджених Наказом МВС України від 29 липня 2010 року № 347, та п. 9.1, 9.3 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006 –2010 рр.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у тому, щоб на основі аналізу сучасних тенденцій розвитку кримінально-процесуального законодавства, практики кримінально-процесуальної діяльності вітчизняних правоохоронних органів, практики Європейського суду з прав людини розкрити проблеми реалізації європейських стандартів забезпечення прав людини на досудових стадіях кримінального процесу України.
Для досягнення поставленої мети слід вирішити такі основні завдання:
– з’ясувати поняття, правову природу європейських стандартів забезпечення прав людини у кримінальному процесі;
– розглянути систему та функціональне призначення європейських стандартів забезпечення прав людини у кримінальному процесі;
– охарактеризувати стан дотримання права на свободу і особисту недоторканність у досудових стадіях кримінального процесу України;
– проаналізувати правову регламентацію та реалізацію права на повагу до приватного і сімейного життя як європейського стандарту забезпечення прав людини у досудових стадіях кримінального процесу України;
– розкрити поняття та складові права на справедливий судовий розгляд як європейського стандарту забезпечення прав людини у кримінальному процесі;
– встановити особливості права на «розумні» строки кримінального провадження як європейського стандарту забезпечення прав людини на досудових стадіях кримінального процесу України;
– розробити пропозиції щодо удосконалення забезпечення прав людини на досудових стадіях кримінального процесу в Україні на рівні європейських стандартів.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають, розвиваються і припиняються на досудових стадіях кримінального процесу.
Предмет дослідження становлять європейські стандарти забезпечення прав людини на досудових стадіях кримінального процесу України.
Методи дослідження зумовлені метою і завданнями роботи, її об’єктом та предметом. Методологічною основою дослідження став загальний діалектичний метод наукового пізнання реально існуючих явищ, типові загальнонаукові, а також спеціальні методи: історико-правовий (дослідження ґенези законодавства про європейські стандарти забезпечення прав людини у кримінальному процесі України – підрозділ 1.1); логіко-юридичний, аналіз, синтез (визначення поняття, правової природи європейських стандартів забезпечення прав людини у кримінальному процесі України – підрозділ 1.2), порівняльний, функціональний (підрозділ 1.3). Системно-структурний, узагальнення, структурно-функціональний та метод дедукції було використано у ході встановлення особливостей застосування окремих європейських стандартів забезпечення прав людини у кримінальному процесі України – підрозділи 2.1, 2.2, 3.1, 3.2, 4.1, 4.2). Застосовувались методи конкретно-соціологічних досліджень: вивчення кримінальних справ, анкетування, опитування. Всі методи дослідження використовувались у взаємозв’язку та взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту та об’єктивність дослідження, достовірність та обґрунтованість отриманих наукових результатів.
Науково-теоретичне підґрунтя дисертації склали праці з філософії, соціології, історії, загальної теорії права, конституційного, міжнародного, європейського, кримінального, кримінально-процесуального права, у тому числі й зарубіжних дослідників.
Нормативну основу роботи склали Конституція України, чинне кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство України, постанови Пленуму Верховного Суду України, проекти КПК України, законодавство держав – членів Ради Європи, окремі законодавчі акти колишнього СРСР, Рішення Конституційного Суду України, Рішення Європейського суду з прав людини.
Емпіричну основу роботи становлять результати опитування 300 слідчих ОВС та результати вивчення і узагальнення 350 кримінальних справ, розглянутих судами Харківської, Дніпропетровської, Запорізької областей і Автономної Республіки Крим у 2008-2010 роках, статистичні дані Верховного Суду України.
Певне значення для дослідження мав також особистий досвід дисертанта на посаді слідчого органів внутрішніх справ.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що ця робота є одним із перших у теорії кримінального процесу комплексним монографічним дослідженням, в результаті якого обґрунтовано нові наукові положення й пропозиції щодо удосконалення реалізації європейських стандартів у сфері прав людини на досудових стадіях кримінального процесу України. Наукова новизна полягає у наступних положеннях, що виносяться на захист:
вперше:
– сформульовано функції, які виконують європейські стандарти забезпечення прав людини у кримінальному процесі: виявлення та усунення прогалин і колізій кримінально-процесуального законодавства у частині забезпечення прав людини; орієнтування при формуванні кримінально-процесуального законодавства; встановлення меж примусового втручання державних органів у права людини у ході кримінального провадження; відновлення порушених прав людини у сфері кримінального судочинства; забезпечення поваги державних органів до прав людини; встановлення меж гарантування конвенційних прав людини; контролю за забезпеченням органами кримінального судочинства конвенційних прав людини.
– обґрунтовано висновок, що затримання і взяття під варту можуть бути визнані правомірними тільки за наявності достатньої (обґрунтованої) підозри у вчиненні злочину. Така підозра повинна ґрунтуватися на наявності об’єктивного інформаційного зв’язку між певною особою і подією злочину, що виправдовує відхід від стандарту поваги до свободи особи.
– доведено необхідність урахування судом при продовженні строків тримання особи під вартою, окрім обставин кримінальної справи, також «старанність» органів досудового розслідування у ході провадження процесуальних дій. «Старанність» визначається співвідношенням можливого обсягу виконання процесуальної діяльності та обсягу процесуальної діяльності, фактично виконаної за певних умов у конкретно визначений проміжок часу.
удосконалено:
– визначення поняття європейських стандартів забезпечення прав людини у кримінальному процесі, під якими варто розуміти положення, що відображають загальні принципи і практику забезпечення прав людини, встановлені Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами Ради Європи до неї, а також ухваленими на її основі рішеннями Європейського суду з прав людини (судові прецеденти) і є обов’язковими для виконання національними компетентними органами під час кримінального судочинства. До поняття європейських стандартів включена така ознака як відображення у них загальних принципів забезпечення прав людини у кримінальному судочинстві;
– обґрунтування доцільності тлумачення понять «житло», «інше володіння особи» з урахуванням конкретних обставин кримінальної справи, що розслідується;
– позицію щодо виправданості оцінювати «розумність» тривалості досудового кримінального провадження у кожному випадку окремо з огляду на конкретні обставини. За дотриманням права на «розумні строки» досудового слідства повинен слідкувати прокурор, який здійснює нагляд за законністю;
– теоретичне положення щодо встановлення правомірності обмеження права на свободу і особисту недоторканність органами досудового розслідування тільки на підставі закону і відповідно до закону. Шляхом аналізу практики Європейського суду з прав людини доведено, що правомірність обмеження вказаного права визначається не тільки з урахуванням наявності дозволу на обмеження у законі, а й відповідністю останнього вимогам доступності, передбачуваності та чіткості.
дістали подальшого розвитку:
– положення теорії кримінального процесу щодо судового контролю за обмеженням права на свободу і особисту недоторканність. Спираючись на практику Європейського суду з прав людини доведено, що через «розумні» проміжки часу після взяття особи під варту суд автоматично має перевіряти правомірність подальшого тримання такої особи під вартою.
- обґрунтування позиції про невідповідність визначеного у КПК України максимального строку затримання на 72 години за відсутності судового контролю міжнародним стандартам забезпечення прав людини у сфері кримінального судочинства. З огляду на практику Європейського суду з прав людини встановлено, що максимально допустимий строк затримання за відсутності судового контролю має становити 2 дні або 48 годин справи.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання їх у:
– науково-дослідній діяльності – як основу для подальшої розробки положень і рекомендацій з питань реалізації європейських стандартів забезпечення прав людини на досудових стадіях кримінального процесу України;
– правотворчій діяльності – з метою вдосконалення законодавства щодо правової регламентації євростандартів;
– навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників (акт впровадження від 25.10.2010 року);
– практичній діяльності суб’єктів кримінального процесу на його досудових стадіях.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації оприлюднені на науково-практичному семінарі «Проекти КПК та проблеми сучасного стану кримінально-процесуального законодавства» (Харків, 2008), науково-практичній конференції «Актуальні проблеми науки в дослідженнях молодих учених» (Харків, 2009), міжнародній науково-практичній конференції «Правове регулювання суспільних відносин: актуальні проблеми та вимоги сьогодення» (Запоріжжя, 2010).
Публікації. Основні результати дослідження викладено у п’яти статтях, опублікованих у фахових виданнях; а також трьох публікаціях у збірниках матеріалів конференцій.

bibliography

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дослідження сформульовано низку концептуальних положень, які відрізняються науковою новизною і свідчать про досягнення мети дослідження. У дисертації розв’язана конкретна наукова задача, що має істотне значення для науки кримінального процесу: вперше комплексно досліджено європейські стандарти забезпечення прав людини на досудових стадіях кримінального процесу України, на підставі чого отримані нові науково обґрунтовані результати, основні з яких наступні.
1. Міжнародними стандартами забезпечення прав людини у сфері кримінального судочинства є вироблені міжнародним співтовариством передові норми-принципи, що встановлюють статутне становище особи під час вирішення питання про порушення кримінальної справи, а також у ході провадження у ній.
2. Міжнародні стандарти забезпечення прав людини у сфері кримінального судочинства класифікуються на: 1) стандарти, що мають статус загальновизнаних норм; 2) стандарти для осіб, щодо яких застосовані або можуть бути застосовані примусові заходи; 3) стандарти для осіб, що потерпіли від злочину; 4) стандарти у сфері ювенальної юстиції; 5) стандарти розвитку кримінального судочинства, що включають у себе заходи щодо створення сприятливих умов для реалізації всього комплексу зазначених вище стандартів; 6) стандарти у сфері етики й гуманізації кримінального судочинства.
3. Європейськими стандартами забезпечення прав людини у кримінальному процесі є положення, що відображають загальні принципи і практику забезпечення прав людини, встановлені Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами Ради Європи до неї, а також ухваленими на її основі рішеннями Європейського суду з прав людини (судові прецеденти) і є обов’язковими для виконання національними компетентними органами під час кримінального судочинства.
4. Поняття «європейські стандарти забезпечення прав людини», на відміну від міжнародних стандартів у галузі кримінального судочинства, крім правових норм Конвенції і її протоколів, містить поняття прецедентного права єдиного ЄСПЛ і його попередника – Комісії з прав людини. Завдяки діяльності цих органів РЄ була побудована цілісна процесуальна система і створено європейський правовий простір, де до матеріальних і процесуальних норм висуваються єдині європейські вимоги.
5. Критеріями розмежування міжнародних та європейських стандартів з прав людини у кримінальному процесі є наступне: 1) міжнародні стандарти з прав людини приймаються Генеральною Асамблеєю ООН; європейські стандарти з прав людини приймаються РЄ; 2) міжнародні стандарти – результат пошуку якісно нових організаційних, політичних і правових засобів забезпечення основних прав і свобод людини світовою спільнотою; європейські стандарти – закріплюють та розвивають міжнародні стандарти з прав людини.
6. Систему європейських стандартів забезпечення прав людини у кримінальному судочинстві України складають: 1) право на свободу і особисту недоторканність (стаття 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод); 2) право на повагу до приватного і сімейного життя (стаття 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод); 3) право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку кримінального провадження (стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод).
7. Європейські стандарти забезпечення прав людини у кримінальному судочинстві виконують такі функції: виявлення та усунення прогалин і колізій кримінально-процесуального законодавства у частині забезпечення прав людини; орієнтування при формуванні кримінально-процесуального законодавства; встановлення меж примусового втручання державних органів у права людини під час кримінального провадження; відновлення порушених прав людини у сфері кримінального судочинства; забезпечення поваги державних органів до прав людини; встановлення меж гарантування конвенційних прав людини; контролю за забезпеченням, органами кримінального судочинства, конвенційних прав людини.
8. Поняття «свобода» і «особиста недоторканність» не можна тлумачити відокремлено, оскільки останні є складовими одного права на свободу і особисту недоторканність, котре треба розуміти як неподільний конгломерат. Синкретичний розгляд свободи та недоторканності є гарантією проти свавільного втручання матеріального чи процесуального характеру органів кримінального судочинства.
9. Право на свободу і особисту недоторканність як європейський стандарт забезпечення прав людини у кримінальному процесі – встановлені у статті 5 Конвенції положення, що гарантують свободу і особисту недоторканність, а також ухвалені на основі статті 5 Конвенції рішення ЄСПЛ, котрі стосуються правозастосовної діяльності національних органів кримінального судочинства і є обов’язковими для виконання останніми.
10. Право на свободу і особисту недоторканність як європейський стандарт забезпечення прав людини у кримінальному процесі включає: право на свободу від свавільного затримання та взяття під варту; право бути позбавленим свободи тільки «на підставі закону»; право бути невідкладно повідомленим про причини затримання або взяття під варту; право бути позбавленим свободи протягом «розумного» строку; право на невідкладний судовий контроль за затриманням або взяттям під варту; право бути звільненим з-під варти до судового розгляду за наявності гарантій явки до суду; право на можливість оскаржити законність затримання або взяття під варту; право на компенсацію за незаконне затримання або взяття під варту.
11. Гарантія недоторканності особи може розглядатися як неприпустимість (заборона) будь-якого протиправного посягання на фізичну, етичну і психічну цілісність, індивідуальну свободу, загальну свободу дій і особисту безпеку при здійсненні кримінального судочинства. Право на недоторканність особи – це такий гарантований державою стан людини, при якому її психофізична цілісність і автономія вільні від примусу.
12. Про обмеження права на свободу і особисту недоторканність у контексті кримінального процесу треба вести мову вже тоді, коли особа не вільна залишити або не залишити певне місце. Тому строк процесуального затримання особи за підозрою у вчиненні злочину доцільно відраховувати з моменту фактичного затримання особи, коли остання не може вільно залишити місце затримання.
13. Метою обмеження недоторканності особи служать: захист життя, здоров'я, майна громадян, прав і свобод інших осіб, а також інших загальнолюдських цінностей, охорона моральності населення, державної й суспільної безпеки. Завдання обмеження недоторканності особи полягають у створенні умов для кримінального переслідування й призначення винному справедливого покарання, захисту від кримінального переслідування невинуватого, звільнення його від покарання.
14. Обмеження недоторканності особи в кримінальному процесі (в контексті європейського стандарту) – це суспільно зумовлена кримінально-процесуальна діяльність осіб, наділених спеціальною компетенцією із застосування заходів процесуального примусу, у порядку, на підставах і у межах, встановлених законом, у результаті якої порушується фізична, моральна, психічна цілісність, індивідуальна свобода, загальна свобода дій або особиста безпека учасника процесу, з метою вирішення завдань кримінального судочинства.
15. Правомірність обмеження права на свободу і особисту недоторканність обумовлює не тільки наявність відповідного дозволу у законі, а й відповідність останнього вимогам доступності, передбачуваності та чіткості.
16. Необхідно передбачити у КПК України положення, які б виключали практику повторного затримання особи, після відмови судді у взятті такої особи під варту, на підставі «прихованих» обвинувачень.
17. Затримання і взяття під варту можуть бути визнані правомірними тільки за наявності достатньої (обґрунтованої) підозри у вчиненні злочину. Така підозра повинна припускати наявність об’єктивного інформаційного зв’язку між певною особою і подією злочину, що виправдовує порушення правила поваги до свободи особи..
18. Обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може виправдовувати тривалий проміжок часу тримання особи під вартою. Тільки додатково виявлені факти при наявності обґрунтованої підозри можуть бути достатніми для ігнорування права особи бути звільненою з-під варти до судового розгляду, що передбачене частиною 3 статті 5 Конвенції. Тому через «розумні» проміжки часу після взяття особи під варту суд автоматично має перевіряти правомірність її подальшого тримання під вартою.
19. При встановлені фактів, котрі підтверджують необхідність продовження строків тримання під вартою, суд повинен оцінити старанність органів досудового розслідування при провадженні процесуальних дій для унеможливлення перевищення «розумних» меж тримання особи під вартою.
20. «Старанність» органів досудового розслідування визначається судом шляхом співвідношенням можливого обсягу виконання ними процесуальної діяльності та обсягу фактично виконаної процесуальної діяльності при певних умовах за конкретно визначений термін часу.
21. Максимальний строк затримання (72 години), передбачений статтею 106 КПК, за відсутності судового контролю, не відповідає частині 3 статті 5 Конвенції. Відповідно до практики ЄСПЛ максимально допустимий строк позбавлення свободи за відсутності судового контролю становить 2 дні або 48 годин.
22. З метою забезпечення правомірного обмеження свободи і особистої недоторканності на досудових стадіях кримінального процесу необхідно привести положення статті 106 КПК України у відповідність до положень частини 3 статті 5 Конвенції та рішень ЄКПЛ, ухвалених на їх основі.
23. Право на повагу до приватного і сімейного життя як європейський стандарт забезпечення прав людини у кримінальному процесі – це визначені у статті 8 Конвенції положення, що гарантують повагу до приватного і сімейного життя, до житла і кореспонденції, а також ухвалені на основі статті 8 Конвенції рішення ЄСПЛ, котрі торкаються правозастосовної діяльності національних органів кримінального судочинства і є обов’язковими для виконання останніми.
24. Складовими права на повагу до приватного і сімейного життя є: інформаційна приватність (сукупність обмежень щодо збору, обробки та розповсюдження персональних даних про особу), фізична приватність (сукупність обмежень щодо втручання у фізичний стан особи), комунікативна приватність (сукупність обмежень щодо втручання у комунікації особи), просторова (або територіальна) приватність (сукупність обмежень щодо втручання у житло та інше володіння особи).
25. Зміст статті 8 Конвенції включає не тільки негативні зобов’язання щодо невтручання органів кримінального судочинства у право на «приватність», а й позитивні зобов’язання, що є невід’ємними від реальної поваги до приватного і сімейного життя. Прикладом позитивного зобов’язання органів кримінального судочинства України є вжиття ними заходів щодо нерозголошення обставини особистого життя обшукуваних та інших осіб, які проживають або тимчасово перебувають у обшукуваному приміщенні (стаття 185 КПК України).
26. Поняття «житло» та «інше володіння особи» недоцільно визначати у законодавстві України. Ці поняття є оціночними, котрі повинні тлумачитись органами досудового слідства залежно від обставин кримінальної справи, що розслідується. Але процедура втручання (проникнення) органів розслідування у житло чи інше володіння особи має бути визначена у чинному КПК України. Саме відповідність або невідповідність фактичної слідчої діяльності законній процедурі обмеження права на повагу до приватного житла означає дотримання або недотримання органами слідства критерію «згідно з законом».
27. Відсутність у чинному КПК законного порядку проведення огляду чи обшуку у житлі без постанови суду може бути перешкодою для визначення ЄСПЛ того, чи було втручання (проникнення) органів розслідування у право на повагу до житла «згідно з законом». Закріплення такого порядку у КПК України буде гарантією законної діяльності органів розслідування.
28. Регламентація обмеження права на «приватність» комунікацій у вітчизняному кримінально-процесуальному законодавстві не відповідає статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, бо стаття 187 КПК України не встановлює часових меж накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку, а також обов’язку органів кримінального судочинства інформувати особу про застосування щодо неї арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку, що унеможливлює оскарження незаконного обмеження права на «приватність» комунікацій.
29. Детермінантою, котра виправдовує обмеження органами досудового розслідування права на повагу до приватного життя, до житла і кореспонденції, є перевага державних (суспільних) інтересів над правом людини, що закріплено у п.1 статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
30. Право на справедливий судовий розгляд як європейський стандарт забезпечення прав людини у кримінальному процесі – це визначені у статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод положення, що гарантують справедливий судовий розгляд, а також ухвалені на основі цієї статті Рішення Європейського суду з прав людини, котрі торкаються правозастосовної діяльності національних органів кримінального судочинства і є обов’язковими для виконання останніми.
31. Гарантії права на справедливий судовий розгляд можна диференціювати на фундаментальні і статусні. Фундаментальні гарантії спрямовані на створення можливості справедливого судового розгляду справи, статусні – на забезпечення паритету між сторонами під час провадження.
32. «Розумний строк» кримінального судочинства – це встановлений і врегульований кримінально-процесуальним законом обов’язковий для виконання певний момент або період (відрізок) часу, що залежно від складності та обставин справи, поведінки заявника, обвинуваченого (підозрюваного), судових та інших державних органів є необхідним для вчинення чи утримання від вчинення уповноваженими суб’єктами кримінально-процесуальних відносин певних процесуальних дій або прийняття й оформлення процесуальних рішень, з перебігом якого починається й завершується провадження в конкретній стадії судочинства, виникають, змінюються або припиняються правовідносини та настає процесуальна відповідальність суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності..
33. «Розумна» тривалість досудового слідства починається після: 1) винесення постанови про порушення кримінальної справи навіть за фактом вчинення злочину, якщо із змісту постанови вбачається підозра певної особи; 2) фактичного затримання особи; 3) допиту підозрюваного; 4) притягнення особи як обвинуваченого; 5) допиту особи як свідка, якщо з протоколу допиту вбачається, що на момент допиту слідчий уже мав підозри щодо причетності допитуваного до конкретного злочину.
34. Зміст статті 120 КПК України не відповідає вимогам передбачуваності та чіткості у частині регламентації початку відрахування строку досудового розслідування, що може призвести до порушення права людини на розумні строки кримінального провадження.
35. За дотриманням права на розумні строки досудового слідства повинен слідкувати прокурор, який здійснює нагляд за законністю. У відповідь на скаргу про затягування слідчим строків досудового слідства прокурор має встановити конкретний строк, протягом якого розслідування повинно бути завершене. Такий строк встановлюється з врахуванням складності справи, поведінки заявника і компетентних органів держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеева Л.Б. Советский уголовно-процессуальный закон и проблемы его эффективности / Л.Б. Алексеева, А.М. Ларин, М.С. Строгович; Отв. ред.: В.М. Савицкий – М.: Наука, 1979. – 319 c.
2. Аширова Л.М. Принцип справедливости и внутреннее убеждение судьи / Л.М. Аширова // Проблемы реализации международных стандартов в правоохранительной системе России: Материалы Всероссийской научно-практической конференции 1-2 июня 2005 г.: В 2 ч. / РИО БашГУ. – Уфа, 2005. – С. 180-189.
3. Банчук О. Якою бути системі безоплатної правової допомоги в Україні? / О. Банчук // Юридичний вісник України. – 2005. – 25 червня – 1 липня. – № 25. – С. 3-9.
4. Банчук О.А. Вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод до процедури здійснення судочинства. / О.А. Банчук, Р.О. Куйбіда. – К.: ІКЦ «Леста», 2005. – 116 с.
5. Баранов А.М. Словарь основных уголовно-процессуальных понятий и терминов / А.М. Баранов, П.Г. Марфицин. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // lawtech.agava.ru/pub/buppdic/g0000125.htm. (станом на 23 вресня 2009 року).
6. Баранов А.М. Справедливость в уголовном процессе / А.М. Баранов // Актуальные проблемы права России и стран СНГ – 2004.: Мат-лы VI междунар. науч.-практ. конф., посвященной 75-летию и памяти профессора Ю. Д. Лившица, 1-2 апреля 2004 г. – Челябинск: Южно-Уральский государственный университет, 2004. – Ч. I. – С. 136-144.
7. Бущенко А.П. Стаття 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Систематизований дайджест рішень Європейського суду з прав людини / А.П. Бущенко. – Харків: Права людини, 2008. – 432 с.
8. Быков В. Контроль и запись телефонных и иных переговоров / В. Быков // Законность. – 2001. – №7. – С. 12-14.
9. Василенко Д.Л. Обмеження конституційного права громадян на недоторканність житла на стадії порушення кримінальної справи / Д.Л. Василенко // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. – 2007. – №2. – С. 68-73.
10. Васильева Е.Г. Проблемы ограничения неприкосновенности личности в уголовном процессе: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Елена Геннадьевна Васильева. – Уфа, 2002. – 193 с.
11. Водолагин С. Конвенция о правах человека как составная часть правовой системы России / С. Водолагин // Российская юстиция. – 2001. – № 8. – С. 24-26.
12. Волженкина В.М. Европейская конвенция о защите прав человека и уголовный процесс. / В.М. Волженкина. – С.-Пб.: Изд-во С.-Петербург. юрид. ин-та Генеральной прокуратуры РФ, 1998. – 48 c.
13. Волженкина В.М. Применение норм международного права в российском уголовном процессе (проблемы теории и практики): дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. / Валентина Михайловна Волженкина. – Москва, 1999. – 204 с.
14. Воробьев С.М. Конституционные основы ограничений личных неимущественных прав в деятельности органов внутренних дел: автореф. дис.… канд. юрид. наук: 12.00.09. / Сергей Михайлович Воробьев. – Екатеринбург, 2001. – 24 с.
15. Гомиен Д. Комментарий к «Европейской конвенции о защите прав человека». – Страсбург: Совет Европы, Служба публикаций и документации, 1995. – 135 с.
16. Гражданский кодекс Украины: Комментарий / Под общ. ред. Е.О. Харитонова, О.М. Калитенко. – 2-е изд. – Х.: Одиссей, Т.1. – 2004. – 832 с.
17. Гуценко К.Ф. Устав ООН, его цели и принципы, и актуальные проблемы разработки и применения международных норм, касающихся уголовного правосудия / К.Ф. Гуценко, Е.Г. Ляхов. – М.: НОРМА, 1980. – 40 с.
18. Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочину й зловживань владою / Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 40/34 від 29 листопада 1985 року. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.crime.vl.ru/ index. php?p=1313&more=1&c=1&tb=1&pb. (станом на 04 жовтня 2009 р.).
19. Декларація про захист всіх осіб від катувань й інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження й покарання / Резолюція Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1975 року. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.crime.vl.ru/ index. php?p=1313&more=1&c=1&tb=1&pb. (станом на 04 жовтня 2009 р.).
20. Днепропетровский прокурор обещает отправить на нары следователей, плохо расследующих ДТП. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ostro.org/shownews_ks.php?id=43191&lang=ru. (станом на 10 листопада 2009 р.).
21. Европейський Суд по правам человека. Избранные решения. В 2 т. М.: НОРМА, 2000. – Т.1. – 986 с.
22. Еникеев З.Д. Принцип справедливости и практика его реализации в российском уголовном судопроизводстве / З.Д. Еникеев // Актуальные проблемы права России и стран СНГ. – Челябинск, 2004. – Ч.1. – С. 114-120.
23. Еникеев З.Д. Проблема усиления гарантий неприкосновенности личности в уголовном судопроизводстве / З.Д Еникеев // Рос. юридический журнал. – 1997. – № 3. – С. 68-74.
24. Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню вiд 26.11.1987 р. (редакцiя вiд 24.01.1997). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_068. (станом на 04 жовтня 2009 р.).
25. Європейська соціальна хартія від 03.05.1996 р. ETS N 163 (редакція від 14.09.2006) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon/rada/gov/ua|cgi-bin|laws|main/cgi&nreg=994. (станом на 04 жовтня 2009 р.).
26. Європейська хартія місцевого самоврядування вiд 15.10.1985 р. (редакцiя вiд 15.07.1997). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_036. (станом на 04 жовтня 2009 р.).
27. Європейський суд з прав людини визнав порушення права на справедливий судовий розгляд у розумні строки в справі проти України (коментар В. Яворського від 5 квітня 2004 року) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.helsinki.org.ua/index.php?id=1081156942. (станом на 04 жовтня 2009 р.).
28. Європейський суд з прав людини визнав порушення права на справедливий судовий розгляд у розумні строки в справі проти України (коментар О. Лавриновича - міністра юстиції України - від 13 квітня 2004 року) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.helsinki.org.ua/index. php?id=1081156942. (станом на 04 жовтня 2009 р.).
29. Житловий кодекс Української РСР [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=1&nreg=5464-10. (станом на 10 травня 2010 р.).
30. Загальна декларація прав людини / Резолюція № 217 А (ІІІ) Генеральної асамблеї ООН від 10.12.1948 року. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.aau.edu.ua/up/docs/kpk_final.htm. (станом на 04 жовтня 2009 р.).
31. Заїка С.О. Строки у кримінальному процесі України в контексті європейських стандартів : автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.09 / С.О. Заїка. - Київ. нац. ун-т внутр. справ. – К., 2006. – 19 с.
32. Зайцев О.А. Государственная защита участников уголовного процесса / О.А. Зайцев. – М.: Экзамен, 2001. – 512 с.
33. Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3477-15. (станом на 04 жовтня 2009 р.).
34. Закон України «Про доступ до судових рішень» від 22 грудня 2005 року (остання редакція від 7 травня 2009року). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3262-15. (станом на 04 жовтня 2009 р.).
35. Закон України «Про інформацію» від вiд 02 жовтня1992рокуц № 2657-XII (остання редакція 22 липня 2005 року)[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2657-12. (станом на 04 жовтня 2009 р.).
36. Закон України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.gdo.kiev.ua/files/db.php?god=2004&st=2317. (станом на 10 листопада 2009 р.).
37. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi. (станом на 10 листопада 2009 р.).
38. Закон України «Про попереднє ув’язнення» від 30 червня 1993 № 3352-XII (остання редакція 9 лютого 2010). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3352-12. (станом на 04 жовтня 2009 р.).
39. Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=266%2F94-%E2%F0. (станом на 10 листопада 2009 р.).
40. Закон України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 року № 1489-III (остання редакція 19 червня 2007 року). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1489-14. (станом на 04 жовтня 2009 р.).
41. Закон України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 р. (із змінами від 09.02.2006 р). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?code=475/97. (станом на 04 жовтня 2009 р.).
42. Застосування Конвенції про захист прав людини і основних свобод та практики Європейського Суду з прав людини в діяльності органів внутрішніх справ України. – К.: Видавництво «Цифра», 2008. – 324 с.
43. Звід принципів захисту всіх осіб, яких піддають затриманню або ув’язненню у якій би то не було формі / Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 43/173 від 9 грудня 1988 року. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.crime.vl.ru/ index. php?p=1313&more=1&c=1&tb=1&pb (станом на 04 жовтня 2009 р.).
44. Звіт судів першої інстанції про розгляд справ у порядку кримінального судочинства // Права людини в Україні – 2007. Доповідь правозахисних організацій / За ред. Є. Захарова, І. Рапп, В. Яворського / Українська Гельсінська спілка з прав людини. – Харків: Права людини, 2008. – 304 с.
45. Зібрання законодавства України. Офіційне видання. Т. 4. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2000. – 4 (ПВР) 6. – С. 3-13.
46. Игнатенко Г.В. Европейский Суд по правам человека: Избр. решения: В 2 т. / Пред. ред. колл. В. А. Туманова. - М.: Изд-во «Норма», 2000. Т. 1. XIV – 841 с.
47. Ільченко С. Права та свободи особи у кримінальному судочинстві: міжнародні критерії законних обмежень / С. Ільченко // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 5. – С. 16-19.
48. Ільченко С. Проникнення та входження за згодою як передумови проведення слідчих дій у житлі чи іншому володінні особи / С. Ільченко // Підприємство, господарство і право. – 2002. – №9. – С. 95-97.
49. Капинус Н.И. Меры пресечения в российском уголовном процессе / Н.И Капинус. – М.: Манускрипт, 1998 – С. 49-56.
50. Капліна О. В. Проблеми правозастосовного тлумачення норм кримінально-процесуального права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини / О.В. Капліна // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2007. – № 2 (49). – С. 187-197.
51. Карпачона Н. Урядова постанова, що дозволяє втручатися в особисте життя, суперечить не лише Конституції України, а й Конвенції Ради Європи. Повідомлення Прес-служби Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ombudsman.kiev.ua/pres/releases/rel_07_ll_09.htm. (станом на 10 грудня 2009 р.).
52. Квачевский А. Об уголовном преследовании, дознании и предварительном исследовании преступлений по судебным уставам 1864 г.: Теоретическое и практическое руководство. Ч. III. О предварительном следствии. Вып. 2. / А. Квачевский. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lawlibrary.ru/izdanie49167.htm. (станом на 15 грудня 2009 р.).
53. Керівні принципи Організації Об'єднаних Націй для попередження злочинності серед неповнолітніх (Керівні принципи, прийняті в Ер-Ріяді) / Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 45/112 від 14 грудня 1990 року. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.crime.vl.ru/ index. php?p=1313&more=1&c=1&tb=1&pb (станом на 22 жовтня 2009 р.).
54. Керівні принципи, що стосуються ролі осіб, які здійснюють судове переслідування. / Прийняті Восьмим Конгресом ООН з попередження злочинності і поводження з правопорушниками, Гавана, 27 серпня - 7 вересня, 1990 року. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.crime.vl.ru/ index. php?p=1313&more=1&c=1&tb=1&pb (станом на 22 жовтня 2009 р.).
55. Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку. / Прийнятий 17 грудня 1979 року Резолюцією 34/169 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.aau.edu.ua/up/docs/kpk_final.html (станом на 22 жовтня 2009 р.).
56. Козьяков І.М. Судовий контроль за отриманням інформації приватного характеру / І.М. Козьяков // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – №4(38). – С. 54-56.
57. Коментар до проекту КПК України Іоахіма Херрмана. Аусбурзький ун-т. Німеччина. – 2007. – 21 трав. – 20 с.
58. Коментар Мін'юсту щодо постанови Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2007 рок у № 1169 «Про затвердження Порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/0/11296. (станом на 10 лютого 2009 р.).
59. Комментарий к Конвенции о защите прав человека и основных свобод и практика её применения / Под общ. ред. д.ю.н., проф. В.А. Туманова и д.ю.н., проф. Л.М. Энтина. – М.: Издательство НОРМА, 2002. – 336 с.
60. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод вiд 04.11.1950 (редакцiя вiд 13.05.2004). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995. (станом на 10 лютого 2009 р.).
61. Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.crime.vl.ru/ index. php?p=1313&more=1&c=1&tb=1&pb. (станом на 10 листопада 2009 р.).
62. Конвенція Ради Європи № 108 від 28 січня 1981 року «Про захист прав осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bod.kiev.ua/jurnal/2_16.htm. (станом на 10 листопада 2009 р.).
63. Коновалова В.Е. Обыск: тактика и психология / В.Е. Коновалова, В.Ю. Шепитько – Х.: Гриф, 1997. – 80 с.
64. Конституции буржуазных государств Европы / Ф.А. Кублицкий, Г.С. Гурвича. - М.: Изд-во иностранной лит, 1957. – 1142 с.
65. Конституція України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=254%EA%2F96-%E2%F0. (станом на 15 березня 2009 р.).
66. Конституція України: Науково-практичний коментар / В.Б. Авер’янов, О.В. Батанов, Ю.В. Баулін та ін. – X.: «Право», 2003. – 806 с.
67. Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схвалена Указом Президента України від 10 травня 2006 року №361/2006. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_006. (станом на 10 листопада 2009 р.).
68. Концепція реформування кримінальної юстиції України, затверджена Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://helsinki.org.ua/index.php?id=1207738224. (станом на 15 березня 2009 р.).
69. Корнуков В.М. Меры процессуального принуждения в уголовном судопроизводстве / В.М. Коркунов. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1978. – 136 c.
70. Короткий Н.Н. Процессуальные гарантии неприкосновенности личности подозреваемого и обвиняемого в стадии предварительного расследования / Н.Н. Короткий. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1981. – 95 с.
71. Кримінально-процесуальний кодекс України (станом на 01.09.2010 року) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1002-05.
72. Курочкина Л.А. Человек как субъект уголовного преследования по законодательству России и Единой Европы. – М.: Издательство «Юрлитинформ», 2006. – 152 с.
73. Лившиц Ю.Д. Меры пресечения в советском уголовном процессе / Ю.Д. Лившиц. – М.: Юрид. лит., 1964. – 232 с.
74. Літвінова І.Ф. Соціальна обумовленість та загальні умови правомірного обмеження права особи на недоторканність житла чи іншого володіння / І.Ф. Літвінова // Адвокат. – 2009. – №1(100). – С.12-15.
75. Лобойко Л.М. «Розумність» строків у кримінальному процесі / Л.М. Лобойко // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ: Збірник наукових праць. – 2008. – №4 (40). – С. 248-257.
76. Лобойко Л.М. Європейські стандарти дотримання прав людини у галузі кримінального судочинства: поняття, система і цінність для реформування кримінального процесу України / Л.М. Лобойко // Матеріали круглого столу «Актуальні проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства». Дніпропетровький державний університет внутрішніх справ 25.05.2007 р. – С. 6-8.
77. Логвиненко О.І. Значення декларації прав людини у становленні інституту європейських стандартів захисту прав людини / О.І. Логвиненко // Міжнародна науково-практична конференція: «Проблеми забезпечення прав людини в Україні в світлі декларації прав людини» присвячена 60-й річниці проголошення Загальної декларації прав людини ООН 10 листопада 2008 р. – К. – С. 37-44.
78. Люблинский П.И. Свобода личности в уголовном процессе: Меры, обеспечивающие неуклонение обвиняемого от правосудия / П.И. Люблинский. – С-Пб.: Сенат. Тип., 1906. – 711 с.
79. Маковей М. Европейская конвенция о защите прав человека и основных свобод. Стаття 5 «Право на свободу и личную непрекосновенность» Прецеденты и комментарии / М. Маковей, С.А. Разумов. – Москва: Российская академия правосудия, 2002. – 116 с.
80. Малков В.В. Конституции зарубежных государств / В.В. Малков. – М.: НОРМА, 2000. – 410 с.
81. Маляренко В.Т. Про недоторканність житла та іншого володіння особи як засаду кримінального судочинства / В.Т. Маляренко // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – №9 (49). – С. 2-13.
82. Маляренко В.Т. Реалізація основних конституційних засад судочинства в кримінально-процесуальному законодавстві України: автореф. дис. … канд. юрид. наук 12.00.09 / В.Т. Маляренко. – Харків: Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 1999. – 19 с.
83. Маляренко В.Т. Реформування кримінального процесу України в контексті європейських стандартів: Теорія, історія і практика: [монография] / В.Т. Маляренко. – К.: Ін Юре, 2004. – 544 с.
84. Малько А.В. Стимулы и ограничения в праве / А.В. Малько. – Саратов: Изд-во СГУ, 1994. – 184 с.
85. Маркс К. Сочинения. Т. 22. / К. Маркс, Ф. Енгельс. – М.: СОЦЭКГИЗ. – 1964. – 720 с.
86. Материалы судебной практики Верховного Суда Украинской ССР: Инф. бюлетень. – 1983. – №47. – С. 52-64.
87. Международные акты о правах человека: Сборник документов /сост. В. А. Карташкин, Е. А. Лукашева. – М.: Изд. группа НОРМА-ИНФРА. М, 2000. – 784 с.
88. Мичурин Е.А. Договоры с жильем: анализ возникающих проблем и пути их разрешения / Е.А. Мичурин. – Х.: «Право», 2001. – 154 с.
89. Міжнародний Пакт про громадянські й політичні права. / Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 2200 А (XXI), від 16 грудня 1966 року. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.aau.edu.ua/up/docs/kpk_final.html. (станом на 10 листопада 2009 р.).
90. Мінімальні стандартні правила Організації Об’єднаних Націй поводження з ув’язненими / Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 663 CI (XXIV) ( 995_992 ) від 31 липня 1957 року (станом на 04.10.2009 р.). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.crime.vl.ru/ index. php?p=1313&more=1&c=1&tb=1&pb. (станом на 10 листопада 2009 р.).
91. Мінімальні стандартні правила Організації Об'єднаних Націй, що стосуються відправлення правосуддя у відношенні неповнолітніх(Пекінські правила) / Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 40/33) від 10 грудня 1985 року. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.crime.vl.ru/ index. php?p=1313&more=1&c=1&tb=1&pb (станом на 10 листопада 2009 р.).
92. Мінімальні стандартні правила поводження з ув’язненими затверджені Конгресом ООН з попередження злочинності і поводження з правопорушниками. (Женева, 30 серпень 1955 року). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.crime.vl.ru/ index. php?p=1313&more=1&c=1&tb=1&pb (станом на 10 листопада 2009 р.).
93. Міщенко С.М. Взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства / С.М. Міщенко, С.А. Солоткий // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 5 (39). – С. 43-48.
94. Моніторинг Уповноваженого щодо захисту прав і свобод громадян України Європейським судом з прав людини [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ombudsman.kiev.ua/dopovid%204/d_04_4_3.htm) (станом на 20 травня 2009р.).
95. Москалькова Т.Н. Этика уголовно-процессуального доказывания (стадия предварительного расследования) / Т.Н. Москалькова. – М.: Спарк, 1996. – 125 с.
96. Моул Н. Европейская Конвенция о зашите прав человека и основних свобод. Статья 6: Право на справливое судебноеразбиратсіьство. Прецеденти и комментарии / Н. Моул, К. Харби, Л.Б. Алексеева. – М.: Российская академия правосудия, 2000. – 145 с.
97. Мюллерсон P.A. Права и свободы человека в международном праве / Р.А. Мюллерсон. – М.: Юридическая литература, 1991. – 216 с.
98. Новий порядок отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини // Адвокатська фірма D&U Partners. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.du-partners.com/ua/actual_matters/view/14/. (станом на 18 червня 2009 р.).
99. Новиков Д.В. Международные нормы по защите прав человека в области уголовного судопроизводства: доклад на конференции «Мировое сообщество против глобализации преступности и терроризма» / Д.В. Новиков. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.waaf.ru/1g.htm. (станом на 10 листопада 2009 р.).
100. Обзоры решений Европейского Судв по правам человека по российским жалобам. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.echr.ru/documents/review.htm. (станом на 20 травня 2010 р.).
101. Оніщук М. Проект кримінально-процесуального кодексу України: основні новації / М. Оніщук, Л. Лобойко // Юридичний вісник України. – 2009. – №31 (735). – С. 6-7.
102. Основи кримінального судочинства СРСР і союзних республік від 25 грудня 1958 р. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1959. – № 1. – С. 31.
103. Основні положення про роль адвокатів. / Прийняті восьмим Конгресом ООН з попередження злочинів у серпні 1990 г. у Нью-Йорку. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.crime.vl.ru/index.php?p=1313&more=1&c=1&tb=1&pb (станом на 10 листопада 2009 р).
104. Основні принципи незалежності судових органів / Принципи прийняті на сьомому Конгресі ООН з попередження злочинності і поводження з правопорушниками, що відбувався у м. Мілані з 26 серпня 1