Криміналістичне забезпечення розслідування корисливо-насильницької організованої злочинної діяльності

brief description

З М І С Т
ВСТУП 3-9
Розділ І. Криміналістична модель корисливо-насильницької організованої злочинної діяльності: наукові та методичні основи її побудови та практичного використання у розслідуванні 10-94
1.1. Наукові та методичні засади побудови моделей злочинної
діяльності 10-38
1.2. Елементний аналіз корисливо-насильницької організованої злочинної діяльності 38-69
1.3. Фазовий аналіз корисливо-насильницької організованої злочинної діяльності 69-94

Розділ ІІ. Діяльність по розкриттю і розслідуванню злочинів корисливо-насильницької спрямованості, які вчиняються організованими групами 95-197
2.1. Етапи діяльності по розкриттю і розслідуванню злочинів, які вчиняються організованими групами 95-123
2.2. Організація та тактика проведення окремих слідчих дій при розслідуванні корисливо-насильницької організованої злочинної діяльності 124-168
2.3. Особливості взаємодії суб’єктів діяльності по розкриттю та розслідуванню злочинів корисливо-насильницької спрямованості, вчинених організованими групами 168-197

ВИСНОВКИ 198-205
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 206-231 ДОДАТКИ 239-291

В С Т У П

Актуальність теми. Зростання протягом останніх років кількості виявлених організованих злочинних груп і вчинених ними злочинів навіть на фоні зменшення загальної злочинності не дає підстав для оптимістичної оцінки перспектив поліпшення криміногенної ситуації в державі.
Одним з небезпечних проявів сучасної організованої злочинності є корисливо-насильницька організована злочинна діяльність. Вона порушує конституційні права людини, зокрема, невід’ємне право на життя, на повагу і гідність, на свободу та особисту недоторканість, а також на соціальне і матеріальне благо — право власності.
Причиною неефективності боротьби з корисливо-насильницькою організованою злочинною діяльністю є недостатність ефективних методів розслідування, відсутність типових моделей такої злочинної діяльності, недієвість рекомендацій по проведенню окремих слідчих дій та їх комплексів (тактичних операцій (комбінацій)), недосконалість криміналістичних програм по вирішенню проблемних слідчих ситуацій та інше.
Все це висуває вказану багатопланову проблему в коло актуальних напрямів криміналістичних досліджень.
Значний внесок у дослідження проблем розслідування організованої та корисливо-насильницької злочинності зробили вчені України та зарубіжних країн: Ю.П. Аленін, Л.І. Аркуша, І.І. Басецький, В.І. Батіщев, В.П. Бахін, В.М. Биков, В.І. Бояров, В.М. Варцаба, В.О. Волинський, О.І. Гуров, М.С. Гурєв, О.Й. Дворкін, Л.Я. Драпкін, О.Ф. Долженков, В.А. Жбанков, С.Ф. Здоровко, О.С. Золотарьов, Г.О. Зорін, В.Т. Кантеміров, Н.С. Карпов, В.І. Комісаров, В.О. Коновалова, В.П. Корж, М.В. Корнієнко, П.М. Кубрак, В.І. Куликов, А.В. Куніцина, В.Г. Лукашевич, В.С. Мєшкова, В.С. Овчинський, С.С. Овчинський, П.О. Скобліков, О.П. Снігерьов, О.В. Танкевич, К.О. Чаплинський, В.Ю. Шепітько, Р.М. Шехавцов, Б.В. Щур, F. Allum, T. Behan, A. Block, W. Chambliss, M. Dixelius, C.J. Milhaupt, M.R. Ronczkowski, R. Siebert, L. Waller, M. Woodiwiss, J.R. Richards та інші. Однак їх роботи торкалися в основному окремих криміналістичних проблем розслідування корисливо-насильницьких злочинів, чи злочинів вчинених організованими групами.
В Україні монографічне дослідження криміналістичного забезпечення розслідування корисливо-насильницької організованої злочинної діяльності не проводилося, і дисертаційні дослідження з даної проблеми не виконувалися.
У зв’язку з цим, вирішення вищезгаданих проблем потребує спеціального дослідження практики та теоретичного обґрунтування криміналістичного забезпечення розслідування корисливо-насильницької організованої злочинної діяльності. Це і дозволило обрати дану проблему темою дисертаційного дослідження.
У зв’язку з вищевикладеним, актуальність обраної теми дисертаційного дослідження обумовлена, з одного боку, невідкладними завданнями посилення боротьби з корисливо-насильницькою організованою злочинністю, а з іншого — потребами практики у науково обґрунтованих методичних рекомендаціях з розслідування такого виду злочинності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідної роботи Київського національного університету внутрішніх справ за комплексною темою «Профілактика, організація розкриття злочинів як державно-правова форма боротьби зі злочинністю і гарантія реалізації норм Конституції України» (державний реєстраційний номер 0100V001897) та плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт кафедри криміналістики цього ж вузу. Тема дисертації зареєстрована в Переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права (Академія правових наук України, Харків). Обраний напрям дисертаційного дослідження базується на основних положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376, а також Указів Президента України від 18 лютого 2002 року № 143 «Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян», від 6 лютого 2003 року № 84 «Про невідкладні додаткові заходи посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією».
Мета і завдання дослідження. Головна мета полягає в тому, щоб на основі сучасних теоретичних концепцій науки криміналістики побудувати модель корисливо-насильницької організованої злочинної діяльності, розробити окремі криміналістичні засоби та методи, які дозволять підвищити ефективність практики розкриття і розслідування корисливо-насильницьких злочинів учинених організованими групами.
Мета дисертації конкретизується такими завданнями:
— розкрити поняття, сутність і структуру методів розслідування злочинів;
— побудувати типову модель корисливо-насильницької організованої злочинної діяльності;
— систематизувати напрями розслідування корисливо-насильницьких злочинів учинених організованими групами;
— розробити криміналістичну програму розслідування корисливо-насильницької організованої злочинної діяльності;
— визначити особливості тактики окремих слідчих дій при розслідуванні такої злочинної діяльності;
— визначити способи протидії слідству і ефективні заходи для їх нейтралізації при розслідуванні корисливо-насильницьких злочинів учинених організованими групами;
— вивчити форми і механізми взаємодії суб’єктів розслідуванні такого виду злочинів;
— розглянути і узагальнити вітчизняний та закордонний досвід розслідування зазначеного виду організованої діяльності.
Об’єктом дослідження є корисливо-насильницька організована злочинна діяльність та конфронтуюча до неї діяльність з розкриття та розслідування зазначеної категорії злочинів.
Предметом дослідження є модель корисливо-насильницької організованої злочинної діяльності; криміналістичні засоби та методи діяльності, що спрямовані на ефективне розкриття і розслідування зазначеної злочинної діяльності.
Методи дослідження. Теоретичним фундаментом дисертації є діалектико-матеріалістичний метод наукового пізнання соціально-правових явищ, загальнонаукові та спеціальні методи, що базуються на ньому.
Так, при побудові криміналістичної моделі корисливо-насильницької організованої злочинної діяльності застосовувались методи системно-структурного та статистичного аналізу, формально-логічний метод та діяльнісний підхід.
Методи порівняння, типологічний, кількісного і якісного аналізу зумовили розробку криміналістичної типології злочинних угруповань, які вчиняють корисливо-насильницькі злочини, інформаційних блоків корисливо-насильницької організованої злочинної діяльності та криміналістичної програми її розслідування. У дослідженні генезису окремих теорій, вчень, наукових категорій, поглядів з проблем криміналістичної методики використовувався історичний метод.
Сформульовані в дисертації теоретичні висновки ґрунтуються на працях вітчизняних і зарубіжних вчених у галузі криміналістики: Ю.П. Аленіна, В.Д. Басая, В.П. Бахіна, В.Д. Берназа, Р.С. Бєлкіна, Т.В. Варфоломеєвої, Л.Г. Відонова, В.К. Весельського, І.О. Возгріна, А.Ф. Волобуєва, В.І. Галагана, В.Г. Гончаренка, Г.А. Густова, А.В. Дулова, В.А. Журавля, І.О. Ієрусалімова, А.В. Іщенка, М.К. Камінського, Н.С. Карпова, О.А. Кириченка, Н.І. Клименко, В.О. Коновалової, І.І. Котюка, В.С. Кузьмічова, В.К. Лисиченка, О.Ф. Лубіна, Є.Д. Лук’янчикова, Г.А. Матусовського, О.Р. Михайленка, В.Т. Нора, М.В. Салтевського, М.Я. Сегая, О.П. Снігерьова, В.В. Тіщенка, В.О. Образцова, В.Ю. Шепітька, В.І. Шиканова, М.П. Яблокова.
Емпіричну базу дослідження склали дані статистичної звітності правоохоронних органів України за період з 1991 по 2005 рік та вивчення й узагальнення матеріалів судової і слідчої практики. З цією метою проводилося вивчення понад 600 кримінальних справ у слідчих підрозділах та архівах судів різних регіонів України (Київська, Одеська, Вінницька, Дніпропетровська, Херсонська та Львівська обл.).
При підготовці дисертаційного дослідження використовувався особистий досвід роботи автора в органах внутрішніх справ.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером і змістом розглянутих питань дисертація є першим в Україні монографічним комплексним дослідженням проблем криміналістичного забезпечення розслідування корисливо-насильницької організованої злочинної діяльності. В дисертації обґрунтовується ряд нових теоретичних положень і висновків, які розширюють наукове уявлення про методику розслідування корисливо-насильницької організованої злочинної діяльності. До таких найважливіших положень відносяться: 1) розкрито поняття та сутність методів розслідування злочинів; 2) вперше побудована типова модель корисливо-насильницької організованої злочинної діяльності та вказано напрями її практичного використання; 3) виокремлено фази корисливо-насильницької організованої злочинної діяльності і зроблено висновок про циклічність її функціонування; 4) по новому типізовано слідчі версії початкового етапу розслідування корисливо-насильницьких злочинів учинених організованими групами; 5) вперше розроблено криміналістичну програму розслідування корисливо-насильницької організованої злочинної діяльності; 6) визначені особливості організації і тактики проведення окремих слідчих дій при розслідуванні зазначеного виду злочинної діяльності; 7) виокремлено етапи діяльності по розкриттю і розслідуванню корисливо-насильницьких злочинів учинених організованими групами; 8) розкрито перспективні форми і механізми взаємодії слідчого та оперативних працівників при розслідуванні таких злочинів; 9) висвітлено зарубіжний досвід і сформульовано пропозиції щодо його використання в діяльності по розслідуванню вказаних злочинів.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що на основі викладених розробок розширені криміналістичні знання про криміналістичне забезпечення розслідування корисливо-насильницької організованої злочинної діяльності. Сформульовані в дисертації положення, висновки, рекомендації і пропозиції використовуються: у науково-дослідній роботі — для подальшого вдосконалення методики розслідування корисливо-насильницьких злочинів вчинених організованими злочинними групами; у навчальному процесі — при викладанні курсу криміналістики та споріднених спецкурсів, підвищення кваліфікації викладачів юридичних навчальних закладів; у практично-методичному плані — для розробки навчально-методичних посібників, курсів лекцій, довідників тощо.
Це підтверджується тим, що ряд теоретичних положень, висновків і конкретних пропозицій впроваджені в навчальний процес на кафедрах криміналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київського національного університету внутрішніх справ, кафедрі кримінального права та процесу факультету правознавства та міжнародних відносин Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна». Результати дослідження використовуються в практичній діяльності підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю та карного розшуку МВС України, про що є відповідні довідки.
Особистий внесок здобувача. Теоретичні висновки і результати дисертаційного дослідження отримані на підставі особистих досліджень автора. Дисертація є самостійною науковою працею. Деякі питання у вітчизняній криміналістиці висвітлені вперше, інші викладено по-новому з урахуванням сучасного стану і розвитку криміналістичних знань, особливостей протидії корисливо-насильницькій організованій злочинній діяльності. Наукові ідеї та розробки, що належать співавтору опублікованої праці в дисертації не використовувалися.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження, теоретичні та практичні висновки і рекомендації оприлюднено в доповідях і повідомленнях на міжнародних, всеукраїнських та міжвузівських науково-практичних конференціях з питань удосконалення діяльності протидії злочинності в Києві (2001, 2002), Харкові (2002), Львові (2004), а також в обговореннях на засіданнях кафедри криміналістики вищих навчальних закладів юридичного спрямування; міжкафедральному семінарі кафедр кримінального процесу та судоустрою, криміналістики, організації розслідування злочинів Київського національного університету внутрішніх справ. Крім того, положення і рекомендації, висвітлені в дисертації, використовуються у практичній діяльності підрозділів МВС України, у навчальному процесі вищих навчальних закладів юридичного спрямування.
Публікації. Основні положення і висновки дисертації відображені у 9 наукових публікаціях: у п’яти статтях в наукових журналах, трьох тезах конференцій, одному підрозділі навчального посібника, 8 із зазначених публікацій є одноособовими, 4 з них опубліковані у виданнях, рекомендованих ВАК України.

bibliography

ВИСНОВКИ
1. Методи розслідування могли з’явитися тільки тоді, коли теоретично були вивчені закономірності злочинної діяльності, були розроблені основи криміналістичної теорії та вчення. Методи розслідування після встановлення конкретної цілі діяльності дають можливість виявлення тактичної задачі, визначення вихідного комплексу наявних доказів, дій з найменшою затратою сил. При цьому автор виділяє три групи методів розслідування злочинів: а) загальні методи розслідування, які використовуються при розслідуванні усіх категорій кримінальних справ (наприклад, метод моделювання, метод генетичного аналізу, метод аналогії, метод ототожнення, метод висунення версій); методи вирішення найбільш типових задач, які з’являються у ході розслідування справ різних категорій (наприклад, метод технологічного аналізу, метод аналізу процесу прийняття управлінського рішення); методи розслідування окремих категорій кримінальних справ. Кожний метод розслідування має ряд модифікацій у залежності від конкретних цілей, умов, об’єктів
2. Загальний метод розслідування можна виразити лаконічною формулою «від способу вчинення злочину — до методу його розкриття», однак не погоджуємося з тим, що це слід розуміти як адаптація окремої криміналістичної методики до конкретного акту розслідування кримінальної справи. Окрема криміналістична методика певного виду або підвиду злочинів і є по суті методом розслідування. Адаптуючи або використовуючи її слідчий користується інтегративним методом, який увібрав у себе сукупність найбільш ефективних методів для даного виду або підвиду злочинів. Науковці-криміналісти повинні розробляти практичні методи розслідування, рекомендувати їх для практики, а слідчий виходячи з конкретної ситуації повинен самостійно вибирати їх і використовувати у залежності від виду злочину, способу яким він вчинений та ситуації яка склалася на момент розслідування.
3. Основний недолік методик розслідування це слабкий зв’язок із складним динамічним процесом розкриття злочинів в умовах так званих проблемних ситуацій. У цих методиках, як правило, не показується основана на глибокому, систематизованому знанні «технологія» діяльності органів попереднього слідства і дізнання. Придатні для тих випадків, коли матеріали кримінальних справ вміщують відомості, які вказують на конкретну особу, яка вчинила злочин, та інші важливі обставини, названі методики значно менш корисні у випадку різкого дефіциту криміналістично значимої інформації. У результаті, діючи у подібних ситуаціях, практичні співробітники вимушені спиратися головним чином на власний, часто небагатий досвід розслідування аналогічних злочинів, а то і просто на везіння. Тому не приходиться дивуватися, що розкриття у першу чергу складних, замаскованих злочинів нерідко здійснюється нецілеспрямовано, методом чисельних «проб і помилок». А це неминуче призводить до нераціональних затрат сил, втрати часу і далеко не завжди до успіху.
4. Потреби практики зі всією очевидністю вказують на те, що назріла необхідність розробки методики розкриття злочинів, які можуть входити в якості складових частин у методики розслідування, але можуть і являти собою самостійний вид реалізації наукового знання. Їх основне цільове призначення у тому, щоб показати розвернуту у перспективі програму дій суб’єкта доказування в умовах відсутності або мінімуму фактичних даних про певні обставини досліджуваного по справі діяння, вказувати найбільш доцільний шлях вирішення проблемних ситуацій, які у першу чергу складаються на початковому етапі розслідування. І тому вони повинні вміщувати інформацію, по-перше, про коло конкретних питань, які підлягають встановленню з метою розкриття досліджуваної групи злочинів, по-друге, про оптимальну послідовність, по-третє, про ефективні засоби їх встановлення.
5. Підводячи підсумок дискусії щодо існування загального методу розслідування можна зробити такі висновки: а) універсального методу розслідування немає і побудувати його неможливо; б) найбільш перспективним напрямом розвитку криміналістичної методики є розробка практичних методів розслідування; в) методика розслідування окремих видів злочинів недостатньо оснащена системою науково розроблених методів, що призвело її до відставання від інших розділів криміналістичної науки; г) розробка методик розслідування окремих видів злочинів ведеться за шаблоном, тоді як їх основою повинні бути саме методи розслідування злочинів; д) головне завдання методики — розробка методів практичної діяльності, що створить тверду наукову основу для усіх рекомендацій із застосування тактичних засобів і прийомів; е) при розробці методик розслідування особливу увагу слід звернути на питання щодо розкриття злочинів саме у проблемних ситуаціях.
6. Криміналістичний аналіз повинен забезпечити вивчення усіх об’єктів криміналістики — злочинів, систем відображення цих явищ, діяльності по розслідуванню цих злочинів. Зокрема, з допомогою даного методу у криміналістиці здійснюється: а) пізнання сукупності елементів, які утворюють систему злочину, закономірності цього явища; б) вирішення питань про віднесення наявної інформації до обставин кримінальної справи, яка розслідується (аналіз є необхідною передумовою встановлення зв’язків між об’єктами, явищами, фактами, які складають злочин); в) поглиблене системне вивчення особливостей кожного елементу (об’єкту, суб’єкту), які входять до структури злочинів: їх параметри, якості, властивості, прояви; г) дослідження відображень досліджуваних явищ, об’єктів; д) дослідження причинно-наслідкових зв’язків між елементами структури злочину, елементами та їх відображеннями. Метод криміналістичного аналізу є засобом реалізації у криміналістиці системного підходу до дослідження, який у свою чергу включає системно-структурний, системно-функціональний, системно-історичний (генезисний), системно-комунікаційний, системно-прогностичний підходи
7. Діяльність по розслідуванню злочинів, повинна відображатися у криміналістичній науці перш за все під кутом зору тих закономірностей, які підкоряються перетворенням, переходи злочинної діяльності у сліди злочину і відтворення події злочину за його слідами. Відображення вказаних закономірностей у криміналістичній науці і утворює її предмет. Предметом криміналістики, таким чином, виступає система закономірностей перетворень першого роду — опредмечування злочинної діяльності у слідах злочинів і перетворень другого роду — відтворення події злочину за системою його слідів.
8. Модель — систему, яка з тим або іншим ступенем подібності відтворює іншу систему (оригінал) і заміщає її у пізнавальному процесі так, що вивчення моделі дозволяє отримати інформацію про відтворювану і відображувану систему (оригінал). Крім матеріальних моделей існує інший гносеологічно специфічний вид моделей, які виконують певні пізнавальні функції не як матеріальні знаряддя пізнання, а як мисленні образи, як мисленні, ідеальні конструкції, які вчені створюють у своїй голові і над якими вчиняють мисленні операції і мисленні перетворення, мисленні “експерименти”. У цих випадках моделі виконують одночасно функції спрощення, ідеалізації, відображення і заміщення реально існуючого складного об’єкту дослідження. При виявленні і розкритті злочинів моделювання використовується у двох основних напрямах: а) ретроспективне (звернене до минулого, до встановлення сутності злочину) — моделювання злочинної діяльності; б) перспективне (звернене до її виявлення і розкриття) — моделювання діяльності по виявленню і розкриттю злочинної діяльності.
9. Побудувати адекватну модель діяльності по виявленню і розкриттю злочину вдається тільки у тому випадку, якщо розглядати злочин і його розкриття не як дві автономні системи, а як взаємопов’язані системи, які утворюють симетричні структури. Слід при цьому уточнити, що термін «взаємопов’язані системи» визначає, що конкретний злочин є первинною системою, яка викликає до життя систему діяльності уповноважених законом осіб по його виявленню, розкриттю і розслідуванню.
10. Злочинна діяльність нерозривно пов’язана з діяльністю по виявленню і розкриттю злочину, через те, що, з однієї сторони, саме вчинення злочинів передбачає необхідність включення механізму протипоставленого їй виду діяльності, з іншого боку, злочинець усвідомлює неминучість реагування системи правоохоронних органів на вчиняємі ним діяння і враховує це. При цьому слід враховувати, що як виявлення злочину, так і його розкриття і розслідування перш за все залежать від виявлення слідів злочинних дій, встановлення зв’язків з такими компонентами структури злочину як змінений об’єкт, операції його зміни, діючий індивід, умови його діяльності.
11. Метод розслідування можна визначити, як цілеспрямований шлях здійснення практичної діяльності по виявленню і розкриттю злочинів, розроблений криміналістикою у відповідності з процесуальними нормами. Реалізуються методи розслідування у організаційній і процесуальній діяльності суб’єкту діяльності по виявленню та розкриттю злочинів шляхом проведення слідчих дій, використання результатів оперативної діяльності органів дізнання, залучення спеціалістів, призначення експертиз. Конкретні методи забезпечують планування розслідування, висунення і перевірку слідчих версій. Особливістю методу розслідування, на відміну від сукупності криміналістичних рекомендацій по розслідуванню злочинів є його цілісність, завдяки якій метод і стає системою. Методи можна розподілити на групи: а) загальні методи розслідування, які використовуються при розслідуванні усіх категорій кримінальних справ; б) методи вирішення найбільш типових завдань, які з’являються у ході розслідування справ різних категорій; в) методи розслідування окремих категорій справ.
12. Для загальних методів розслідування характерне те, що вони обов’язково реалізуються у процесі розслідування кримінальної справи. До методів, які використовують у ході розслідування усіх категорій кримінальних справ відносяться: а) метод системно-структурного аналізу злочинної події; б) метод криміналістичного моделювання; в) метод генетичного аналізу (забезпечує пізнання процесу розвитку етапів злочинної діяльності); г) метод аналогії; д) метод криміналістичного ототожнення; е) метод висунення версій; є) метод висунення версій; ж) метод криміналістичної кореляції
13. При розслідуванні злочину про напад на громадян або організації підставою для висунення версії про його вчинення організованою групою можуть бути такі обставини:
— груповий характер нападу — виявлення на місці події слідів рук, взуття, паління, слини, які належать різним особам, а також слідів застосування різної зброї (різнохарактерних куль, гільз, різних за формою колото-різаних ран і ін.);
— озброєність групи — сліди застосування зброї;
— попередня підготовка до здійснення нападу та приховання слідів злочину — сліди, які свідчать про тривале спостереження за об'єктом, гарну орієнтацію злочинців на об'єкті нападу, спеціальне екіпірування злочинців - маски, рукавички, міліцейська форма, вибір найбільш зручних та безпечних шляхів підходу і відходу та ін.;
— високий рівень оснащеності та озброєності злочинної групи — використання при нападі крім сучасної зброї швидкісних машин, які дозволяють втекти від переслідування, засобів зв’язку для оперативного обміну інформацією між виконавцями злочину, різних високоефективних знарядь та допоміжних засобів, наприклад для вогневого прорізу металевих дверей сховищ або сейфів із грошима;
— невипадковий вибір об’єкта посягання — банки, пункти обміну валюти, великі магазини та склади, інкасатори, водії великовантажних автомашин, які перевозять коштовні вантажі, туристичні автобуси, заможні громадяни з проникненням у їхнє житло і т.п.;
— особлива зухвалість злочинних дій на місці події — прилюдний напад, у центрі міста, велика кількість вбитих та поранених людей, у тому числі тих, хто виявився випадково на цьому місці;
— продуманість діяння за способом, часом та місцеві вчинення;
— погодженість дій злочинців на місці події — злагодженість, чіткість виконання кожним учасником нападу своїх функцій (ролей) в умовах швидкоплинності кримінальної події, у тому числі повна відсутність переговорів один з одним, та ін.
14. При розкритті та розслідуванні злочинів, вчинених організованими злочинними групами, дуже важливо також проаналізувати сформовану оперативну обстановку в регіоні з метою виявлення тих злочинів, з якими приблизно може бути пов'язана підготовка нападу або реалізація викраденого:
— нерозкриті крадіжки та розбійні напади з метою заволодіння зброєю;
— викрадення автомашин визначеної марки або вбивства водіїв з метою заволодіння транспортом;
— розкрадання бланків, печаток, необхідних для реалізації злочинного задуму, наприклад для підробки техпаспортів та реєстраційних свідоцтв на автомашини, генерального доручення на право оформлення договору купівлі-продажу квартири й ін.
15. При виявленні і розкритті корисно-насильницьких злочинів можна виділити такі типові завдання, на вирішення яких спрямовані тактичні рішення.
а) виявлення джерел інформації, встановлення місць їх знаходження, вилучення і приєднання до кримінальної справи; розшифровка і декодування слідів злочинної діяльності;
б) отримання повної і достовірної інформації з особистісних джерел; встановлення психологічного контакту з особами, які своїми діями приймали участь у злочинній діяльності, а також поінформовані про неї.
в) подолання протидії розслідуванню.
16. Про груповий характер злочину можна судити не тільки за матеріальною обстановкою місця події (безліч значних ушкоджень меблів та іншого майна, велика кількість викраденого і т.д.), а також слідами ніг, рук, біологічних виділень, які належали різним особам (крім слідів потерпілих); про озброєність нападників — за слідами застосування холодної та вогнепальної зброї; про ретельну підготовку до нападу — за слідами застосування технічних та підручних засобів при нападі; за залишеними злочинцями предметами (масками, штучними вусами, бородами, капроновими панчохами й іншими засобами маскування зовнішності, матеріалами для зв'язування потерпілих, наручниками, клейкою стрічкою, предметами одягу та ін.); про жорстокість — за слідами насильства на потерпілих та застосування до них знарядь катування (пристосувань для пропуску через тіло жертви електроструму, прасок, паяльників і т.д.); про підготовку до вчинення злочину та цілеспрямованість дій членів організованої злочинної групи — за вибором об’єкту нападу, вибором часу нападу, коли обсяг викраденого був би найбільш великий, явно підготовленим нетрадиційним способом проникнення в приміщення, вбивством усіх свідків розбійного нападу.
17. Розслідування корисливо-насильницької організованої злочинної діяльності має свої особливості, які характерні для моделювання злочинної діяльності, висунення версій, проведення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, подолання заходів протидії розслідуванню тощо. На цих особливостях і зосереджено увагу при проведенні дослідження.

Список використаних джерел

1. Аверьянова Т.В. Особенности расследования преступлений организованных преступных сообществ // Проблемы теории и практики ОРД органов внутренних дел в современных условиях. — Калининград: Калинингр. ЮИ МВД России, 1996. — C. 6-12.
2. Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Россинская Е.Р. Криминалистика: Учебник / Под ред. Р.С. Белкина. — М: Издат.группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999. — 990 с.
3. Адашкевич Ю.Н., Дьяков С.В., Тетерин Б.С. и др. Проблемы борьбы с организованной преступностью // Организованная преступность. — 2 / Под ред. А.И. Долговой, С.В. Дьякова. — М.: Криминологическая Ассоциация, 1993. — С. 151-263.
4. Айдинян Р.А., Гилинский Я.П. Функциональная теория организации и организованная преступность // Организованная преступность в России: теория и реальность. Труды Санкт-Петербургского филиала Института социологии РАН. — Серия III. — № 9. — СПб.: Санкт-Петербургский филиал Института социологии РАН, 1996. — С. 8-14.
5. Аленин Ю.П. Особенности расследования тяжких преступлений против личности: Учеб.пособ. — Одесса: АО Бахва, 1996. — 112 с.
6. Аленин Ю.П., Тищенко В.В., Аркуша Л.И. Расследование тяжких преступлений: Науч.-практ.пособ. — Харьков: Одиссей, 2006. — 255 с.
7. Аленин Ю.П. Выявление и расследование очагов преступлений: теория и практика. — Одесса: Юридический институт ОГУ, 1996. — 267 с.
8. Амосов Н.М. Моделирование мышления и психики. — К.: «Наукова думка», 1965. — 304 с.
9. Антонян Ю.М., Пахомов В.Д. Организованная преступность и борьба с ней // Советское государство и право. — 1989. — № 7. — С. 65-73.
10. Анушат Э. Искусство раскрытия преступлений и законы логики. — К.: НВТ «Правник», 1997. — 78 с. — (Серия «Классика криминалистики»).
11. Аркуша Л.І. Основи методики виявлення і розслідування організованої злочинної діяльності при наявності корумпованих зв’язків: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. — Харків., 2002. — 19 с.
12. Афанасьев B.C. Организованная преступность в современной России (опыт социологического анализа). — СПб.: б/и, 1994. — 234 с.
13. Афанасьев В.Г. Системность и общество. — М.: Политиздат, 1980. — 310 с.
14. Бабаева Э.У. Проблемы теории и практики преодоления противодействия уголовному преследованию: Монография. — М.: Изд-во «Юрлитинформ», 2006. — 312 с.
15. Бабаева Э.У. Предупреждение изменения показаний подследственными и свидетелями на предварительном следствии. — М.: Экзамен, 2001. — 80 с.
16. Баев О.Я. Заметки о криминалистической характеристике преступлений // Известия Тульского государственного университета. Серия «Право»: Современные проблемы законодательства России, юридических наук и правоохранительной деятельности. — Тула: Тульский ГУ, 2001. — Вып. 4. — С. 91-95.
17. Баев О.Я., Трухачев В.В. Основания для выдвижения версии об участии в организованной преступной деятельности коррумпированных работников правоохранительных органов // Организованная преступность. Уголовно-правовые и криминологические проблемы: Сб.науч.тр.  Калининград: Изд-во Калининград.ун-т, 1999. — С. 57-63.
18. Басалаев А.Н. Этапы развития организованной преступности // Организованная преступность — угроза культуре и державности России: Сборник. — СПб: Издательски дом «Бизнес-Пресса»: Изд-во Михайлова В.А., 1998. — С. 94-98.
19. Батищев В.И. Расследование неоднократный преступлений отдельных лиц и постоянных групп. — Воронеж: Воронежский ГУ, 1994. — 241 с.
20. Бахин В.П. Криминалистическая характеристика преступлений как элемент расследования // Вестник криминалистики. — М.: Спарк, 2000. — Вып. 1. — С. 16-22.
21. Бахин В.П. Понятие и виды следственных ситуаций // Советская криминалистика. Методика расследования отдельных видов преступлений / В.К. Лисиченко, В.И. Гончаренко, М.В. Салтевский и др.; Под ред. В.К. Лисиченко. –К.: Вища шк. Головное изд-во, 1988. — С. 15-24.
22. Бахин В.П. Следственные ситуации как основа разработки конкретных методик расследования преступлений // Вопросы криминалистической методологии, тактики и методики расследования: Материалы минской научной конференции (сентябрь, 1973г.). — М.: б/и, 1973. — С. 95-96.
23. Бахин В.П., Карпов Н.С. Преступная деятельность как объект криминалистического обучения: Лекция. — К., 1999. — 21 с.
24. Бахин В.П., Карпов Н.С., Цымбал П.В. Преступная деятельность: понятие, характеристика, принципы, изучение: Монография / Под ред. П.В. Мельника. — К.: АГНС Украины, 2001. — 275 с.
25. Бахин В.П., Кузьмичев В.С., Лукьянчиков Е.Д. Тактика использования внезапности в раскрытии преступлений органами внутренних дел: Учебное пособие. — К.: НИ и РИО КВШ МВД СССР им. Ф.Э. Дзержинского, 1990. — 56 с.
26. Бахін В.П., Весельський В.К. Тактика допиту: Навчальний посібник. — К.: НВТ «Правник», 1997. — 64 с. — (Серія «Навчально-практичне видання»).
27. Бахін В.П., Весельський В.К., Маліков Т.С. Поліцейський допит у США (поради допитуючому): Навчальний посібник. — К.: НВТ «Правник» — НАВСУ, 1997. — 33 с.
28. Баянов А.И. Информационное моделирование в тактике следственных действий: Автореф.дис… канд.юрид.наук: 12.00.09 / Москов.гос.ун-т им. М.В. Ломоносова. — М., 1978. — 24 с.;
29. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня. Злободневные вопросы российской криминалистики. — М.: Изд-во НОРМА (Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М), 2001. — 240 с.
30. Белкин Р.С. Криминалистика: Проблемы, тенденции, перспективы. От теории к практике. — М.: Юрид.лит., 1988. — 303 с.
31. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы, тенденции, перспективы. Общая и частная теории. — М.: Юрид.лит., 1987. — 272 с.
32. Белкин Р.С. Курс криминалистики: В 3 т. — Т. 1: Общая теория криминалистики. — М.: Юристъ, 1997. — 408 с.
33. Белкин Р.С. Курс криминалистики: В 3 т. — Т. 2: Частные криминалистические теории. — М.: Юристъ, 1997. — 464 с.
34. Белкин Р.С. Курс криминалистики: В 3 т. — Т. 3: Криминалистические средства, приемы и рекомендации. — М.: Юристъ, 1997. — 480 с.
35. Белкин Р.С. Курс криминалистики: Учебное пособие. — 3-е изд., дополненное. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2001. — 837 с.
36. Белкин Р.С. Курс советской криминалистики. В 3 т. — Т. 1: Криминалистические средства, приемы, рекомендации. — М.: РИО Академии МВД СССР, 1979. — 338 с.
37. Белкин Р.С. Очерки криминалистической тактики. — Волгоград: ВСШ МВД РФ, 1993. — 200 с.
38. Белкин Р.С. Фактор внезапности, его учет и использование при расследовании преступлений: Лекция. — М.: Академия МВД России, 1995. — 33 с.
39. Берг А.И. Кибернетика — наука об оптимальном управлении. — М.-Л: Наука, 1964. — 64 с.
40. Блувштейн Ю. Организованная преступность: сущность и структура // Реформа уголовного законодательства Литовской республики: Тез. докл. Республиканс. науч. конф. 30—31 окт. 1990 г. — Вильнюс: Изд-во Вильн.ун-та, 1990. — С. 67-70.
41. Бобровский И.В. О состоянии противодействия расследованию и сокрытию преступлений \\ Организованное противодействие раскрытию и расследованию преступлений и меры по его нейтрализации: Сб.науч.тр. — М.: ЮИ МВД РФ, 1997. — С. 102-104.
42. Бойцов Л.Н., Гонтарь И.Я. Уголовно-правовая борьба с организованной преступностью: иллюзия, реальность и возможная альтернатива // Государство и право. — 2000. — № 11. — С. 35-43.
43. Большая советская энциклопедия. — М.: Изд-во Советская энциклопедия, 1972. — Т. 10.— 591 с.
44. Большая советская энциклопедия. — М.: Изд-во Советская энциклопедия, 1974. — Т. 16.— 615 с.
45. Большая Советская энциклопедия: В 30-ти т. Т.16: Мёзия-Моршанск, // Глав. ред. А.М. Прохоров. — М.: Сов.энцикл., 1974. — 615 с.
46. Большой энциклопедический словарь / Глав.ред. А.М. Прохоров, изд. 2-е перераб.и доп. — М.: Науч.изд-во «БСЭ»; СПб.: «Норинт», 1997. — 1434 с.
47. Бояров В.И. Убийства, совершенные в процессе противостояния организованных преступных группировок (особенности расследования). — Харьков: КримАрт, 1998. — 132 с.
48. Бояров В.І. Особливості методики розслідування вбивств, скоєних в умовах протистояння злочинних угруповань: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.09 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. — К., 2000. — 16 с.
49. Быков В.М. Тактика выявления организаторов преступных групп // Следователь. — 1997. — № 3. — С. 14-17.
50. Быков В.М. Криминалистическая характеристика преступных групп: Учеб. пособ. — Ташкент: Ташкентская высшая школа МВД СССР, 1986. — 70 с.
51. Быков В.М. Лидерство в преступных группах // Законность. — 1997. — № 12. — С. 37-40.
52. Быков В.М. Особенности расследования групповых преступлений. — Ташкент: Таш.ВШМ МВД СССР, 1980. — 60 с.
53. Быков В.М. Преступная группа: криминалистические проблемы. — Ташкент: Узбекистан, 1991. — 143 с.
54. Быков В.М. Проблемы расследования групповых преступлений: Автореф. дис… д-ра. юрид. наук: 12.00.09 / Академия МВД РФ. — М, 1992. — 29 с.
55. Варфоломеева Т.В., Гончаренко В.И. Производные вещественные доказательства как источники сведений о фактах // Проблемы правоведения: Межвед.науч.сб. — К.: Вища шк., 1976. — Вып. 33. — С. 122-128.
56. Варфоломеева Т.В., Гончаренко В.И. Средства и методы кибернетики в деятельности адвокатуры // Проблемы правоведения: Республиканский междувед.науч.сб. — К.: Вища шк., 1985. — Вып. 46. — С. 108-115.
57. Варцаба В.М. Розслідування злочинів організованих злочинних груп (тактико-психологічні основи): Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. — Харків., 2003. — 20 с.
58. Василевич В.В. Боротьба з озброєними формами організованої злочинності корисливо-насильницького спрямування: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Національна академія внутрішніх справ України. — К., 1998. — 17 с.
59. Василевич В.В., Михайлов О.Є. Поняття насильницької організованої злочинності корисливої спрямованості // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. — К.: УАВС, 1996. — № 2. — С. 154-157.
60. Васильев А.Н., Мудьюгин Г.Н., Якубович Н.А. Планирование расследования преступлений. — М.: Госюриздат, 1957. — 199 с.
61. Васильев В.Л. Психологические аспекты преступных формирований и расследования совершаемых ими преступлений: Учеб.пособ. — СПб.: б/и, 1994. — 38 с.
62. Васильев Ф. Идентификация личности и учет граждан в России: современный взгляд на решение назревших проблем // Профессионал. — № 2. — 1998. — С. 19-21.
63. Вейнгардт А. Уголовная тактика. Руководство к расследованию преступлений / Под ред. и с примечаниями В.И. Лебедева. — СПб.: Издание «Вестника полиции», 1912. — 270 с.
64. Великородный П.Г. Сравнительное криминалистическое исследование способов совершения преступления в целях идентификации: Автореф.дис. ...канд.юрид.наук. — М., 1981. — 23 с.
65. Весельский В.К. Сучасні проблеми допиту (процесуальні, організаційні, тактичні аспекти). — К.: НАВСУ- НВТ «Правник», 1999. — 126 с.
66. Видонов Л.Г. Криминалистическая характеристика убийств и система типовых версий о лицах, совершивших убийства без очевидцев: Учеб.пособ. — Горький: Горьк.ВШ МВД СССР, 1978. — 121 с.
67. Видонов Л.Г. Типовые версии по делам об убийствах: Альбом схем. — Горький: Прокуратура Горьковской области, 1977. — 65 с
68. Винер Н. Кибернетика и общество. — М.: Наука, 1958. — 200 с.
69. Вицин С.Е. Моделирование в криминологии: Учеб.пособ. — М.: ВШ МВД СССР, 1973. — 102 с.
70. Водянский М., Милер И., Слепичка Я. Организация деятельности следственно-оперативных групп по раскрытию убийств // Вопросы борьбы с преступностью за рубежом. — М., 1989. — Вып. 9. — C. 25-27.
71. Волеводз А.Г. Международный розыск, арест и конфискация полученных преступным путем денежных средств и имущества (правовые основы и методика) / Научн. ред. А.Б. Соловьев. — М.: Юрлитинформ, 2000. — 477 с.
72. Волобуев А.Ф. Принципы следственной тактики // Криминалистика и судебная экспертиза: Межвед.науч.-метод.сб. — К.: МЮ Украины, 1992. — С. 27-33.
73. Волобуєв А.Ф. Етапи розслідування в криміналістичній методиці // Вісник Університету внутрішніх справ. — Харків: Ун-т внутр.справ. — Вип. 5. — С. 28-37.
74. Волобуєв А.Ф. Загальні положення криміналістичної методики: Лекція. — Харків: Ун-т внутр.справ, 1996. — 36 с.
75. Волобуєв А.Ф. Тактика допиту: Лекція. — Харків: Ун-т внутр.справ, 1997. — 28 с.
76. Всемирная энциклопедия: Философия / Главн.науч.ред. и сост. А.А. Грицанов. — М.: АСТ, Мн.: Харвест, Современный литератор, 2001. — 1312 с.
77. Галкин И.С., Карнеева Л.М. Расследование преступлений группой следователей. — М.: ВНИИП СССР, 1965. — 75 с.
78. Герасимов И.Ф. Проблемы общей теории раскрытия преступлений // Актуальные проблемы советской криминалистики: Сб.науч.тр. — М.: Изд-во Всесоюз. ин-та по изуч. причин и разраб. мер предупрежд.преступ., 1980. — С. 28-31.
79. Глушков В.О., Долженков О.Ф., Сущенко В.Д. Стан боротьби з організованою злочинністю в Україні // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України: Науково-теоретичний журнал. — К.: НАВСУ, 1999. — № 4. — С. 39-48.
80. Годунов И.В. Противодействие организованной преступности: Учеб.пособ. — М.: «Высш.шк.», 2003. — 495 с.
81. Голунский С.А., Шавер Б.М. Криминалистика. Методика расследования отдельных видов преступлений: Учебник / Под ред. А.Я. Вышинского. — М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1939. — 372 с.
82. Гончаренко В.Г., Сокиран Ф.М. Тактика психологічного впливу на попередньому слідстві: Навч.посіб. — К.: УАВС, 1994. — 46 с.
83. Гончаренко В.И., Кушнир Г.А., Подпалый В.Л. Понятие криминалистической характеристики преступлений // Криминалистика и судебная экспертиза. — К.: Вища школа. — 1986. — Вып. 33. — С. 3-8.
84. Гордон Э.С., Каминский М.К., Ившин В.Г. Научно-педагогическая концепция образовательного процесса в Высшем юридическом колледже // Экономика, финансы, служба безопасности. — Ижевск: Изд-во Удмуртского ун-та, 1993. — С. 8-14.
85. Гранат Н.В. Характеристика следственных задач и психологический механизм их решения. Дис.. канд.юрид.наук. — М., 1972. — 230 с.
86. Гранат Н.Л., Ратинов А.Р. Решение следственных задач: Учеб.пособ. — Волгоград: Волгоград. ВШ МВД СССР, 1978. — 96 с.
87. Грановский Г.Л. Некоторые теоретические вопросы моделирования в криминалистике // Вопросы теории криминалистики и судебной экспертизы: Сб.науч.тр. — М.: ВНИИСЭ, 1969. — Вып. 1. — С. 35-38.
88. Грановский Г.Л. Ситуалогическое исследование места происшествия // Труды ВНИИСЭ МЮ СССР. — М.: ВНИИСЭ МЮ СССР, 1979. — Вып 37. — С. 104-109.
89. Громов Вл. Дознание и предварительное следствие (теория и техника расследования преступлений). — М.: НКЮ РСФСР, 1926. — 338 с.
90. Громов Вл. Методика расследования преступлений. — М.: НКВД РСФСР, 1930. — 136 с.
91. Гросс Г. Руководство для судебных следователей, как система криминалистики / Пер.с 4-го нем.изд. — СПб.: Типография М. Меркушева, 1908. — 1040 с.
92. Гурев М.С. Убийства на «разборках» (методика расследования). — СПб: Питер, 2001. — 288 с. — (Серия «Библиотека криминалиста»).
93. Гуров А.И. Профессиональная преступность: Прошлое и современность. — М.: Юрид.лит., 1990. — 301 с.
94. Густов Г.А. К разработке криминалистической теории преступления // Правоведение. — 1983. — № 3. — С. 88-92.
95. Густов Г.А. Моделирование в работе следователя. — Л.: Инст-т усовершен.след.работ. при Прокуратуре СССР, 1980. — 24 с.
96. Густов Г.А. Моделирование при расследовании преступлений: Метод.реком. Изд.третье, стереотип. — Л.: Инст-т усовершен.след.работ. при Прокуратуре СССР, 1989. — 16 с.
97. Густов Г.А. Моделирование — эффективный метод следственной практики и криминалистики // Актуальные проблемы советской криминалистики. — М.: Изд-во Всесоюз. ин-та по изуч. причин и разраб. мер предупрежд.преступ., 1980. — С. 61-68.
98. Густов Г.А. Обнаружение способа должностного хищения в сложной ситуации. Факторный анализ: Учеб.пособ. — Л.: Инст-т усовершен.след.работ. при Прокуратуре СССР, 1985. — 78 с.
99. Даньшин І.М. Актуальні теоретичні і практичні питання боротьби з організованою злочинністю в Україні // Проблеми боротьби з організованою злочинністю в регіоні (на матеріалах Харківської та Полтавської областей). — Харків: Право, 1999. — С. 34-36.
100. Дворкин А.И., Бабаева Э.У., Токарева М.Е., Чернова К.Т. Расследование убийств, совершенных организованными группами: Метод.пособ. — М.: НИИ ПУЗиП, 1995. — 96 с.
101. Денисюк С.Ф., Шепитько В.Ю. Обыск в системе следственных действий (тактико-криминалистические проблемы): Науч.-практ.пособ. — Харьков: «Консум», 1999. — 156 с.
102. Долженков О.Ф. Ознаки і різновиди організованих злочинних структур // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Збірник наукових статей. — Донецьк: Донецьк.інст-т.внутр.справ при Донецьк.нац.ун-ті, 2002. — № 2. — Ч. 1. — С. 117-121.
103. Долженков О.Ф. Особливості інфраструктури етнічних злочинних угрупувань азіатського походження // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. — 1999. — № 3. — С. 40-44.
104. Драпкин Л.Я. Основы теории следственных ситуаций. — Свердловск: Изд-во Уральськ. ун-та, 1987. — 163 с.
105. Дулов А.В. К вопросу о криминалистическом анализе преступления // Сборник рефератов нау.сообщ. — М.: ВНИИСЭ, 1977. — Вып. 19. — 8-16 с.
106. Дулов А.В. Метод криминалистического анализа // Криминалистика: Учеб.пособ. / А.В. Дулов, Г.И. Грамович, А.В. Лапин и др.; Под ред. А.В. Дулова. — Мн.: НКФ «Экоперспектива», 1996. — С. 51-61.
107. Дулов А.В. Основы расследования преступлений, совершенных должностными лицами. — Минск: Изд-во «Университетское», 1985. — 168.
108. Дулов А.В. Понятие и структура методов расследования преступлений (тезисы). — М.: б/и, 1972. — 18 л.
109. Дулов А.В. Тактические операции при расследовании преступлений. — Минск: Изд-во БГУ, 1979. — 128 с.
110. Ермолович В.Ф., Ермолович М.В. Построение и проверка версий / Под ред. И.И. Басецкого. — Мн.: Амалфея, 2000. — 176 с.
111. Журавель В.А. Проблеми теорії та методології криміналістичного прогнозування: Монографія. — Харків: Право, 1999. — 304 с.
112. Журавлев С.Ю. Противодействие деятельности по раскрытию и расследованию преступлений и тактика его преодоления. Дисс… канд.юрид.наук. — Н.Новгород, 1992. — 215 с.
113. Закатов А.А., Цветков С.И. Тактика допроса при расследовании преступлений, совершаемых организованными преступными группами. — М.: НИиРИО Моск.ин-та МВД России, 1996. — 54 с.
114. Золотарев А.С. Теоретические и практические проблемы расследования корыстно-насильственной организованной преступной деятельности: Автореф.дис… канд.юрид.наук: 12.00.09 / Уральская государственная юридическая академия. — Екатеринбург, 1997. — 24 с.
115. Зорин Г.А. Криминалистическая методология. — Мн.: Амалфея, 2000. — 608 с.
116. Зорин Г.А. Руководство по тактике допроса: Учеб.-практ.пособ. — М.: ООО Изд-во «Юрлитинформ», 2001. — 320 с.
117. Зорин Г.А., Танкевич О.В. Криминалистическая характеристика транснациональных преступных групп. — Гродно: Изд-во Гродненского филиала «негосударственного института современных знаний», 1997. — 85 с.
118. Зуйков Г.Г. Криминалистическое понятие и значение способа совершения преступления // Труды ВШ МООП СССР. — М.: ВШ МООП СССР, 1967. — Вып. 15. — С. 53-74.
119. Ишин А.М. Использование средств массовой информации при установлении и розыске лиц, совершающих преступления в ходе предварительного расследования: Автореф…. канд.юрид.наук. — М.: ЮИ МВД России, 1996. — 24 с.
120. Кабанов П.П. О так называемом «криминалистическом» понятии преступления // Вопросы борьбы с преступностью: Сб.науч.тр. — М., 1987. — Вып.45. — С.137-139.
121. Каган М.С. Человеческая деятельность (опыт системного анализа). — М.: Политиздат, 1974. — 328 с.
122. Каминский М.К. Криминалистическая характеристика деятельности по выявлению, раскрытию и расследованию преступлений // Правовые и общественно-экономические науки и борьба с хищениями социалистического имущества: Сб.науч.тр. — Горький: Горьковская ВШ МВД СССР, 1977. — Вып. 8. — Ч. 1. — С. 153-158.
123. Каминский М.К. Проектирование и реализация курса криминалистики в специализированном вузе МВД СССР: Учеб.пособ. — Горький: Горьк.ВШ МВД СССР, 1982. — 160 с.
124. Каминский М.К. Расследование хищений государственного и общественного имущества, совершенных путем присвоения, растраты, злоупотребления служебным положением: Лекция. — Горький: Горьк.ВШ МВД СССР, 1978. — 37 с.
125. Каминский М.К., Лубин А.Ф. Криминалистическое руководство для стажеров службы БХСС: Учеб.пособ. — Горький: Горьк.ВШ МВД СССР, 1987. — 92 с.
126. Карпов Н.С., Євдокименко С.В. Злочинна діяльність: Наук.видан. / За ред. В.П. Бахіна. — К.: НАВСУ, 2001. — 59 с.
127. Кваша О.О. Організатор злочину. Кримінально-правове та кримінологічне дослідження: Монографія. — К.: Ін-т держави і права ім.. В.М. Корецького, 2003. — 216 с.
128. Кейли Г. Национальное управление по борьбе с организованной преступностью: отдельные факты об организации и работе // Вопросы борьбы с преступностью за рубежом. — М., 1995. — Вып. 29. — С. 20-22.
129. Китаев Н.Н. Вопросы теории и практики изобличения лиц, совершивших умышленное убийство: Автореф.дис. ...канд.юрид.наук. — Томск, 1993. — 24 с.
130. Клименко Н.И. Идентификационные следственные и оперативно-розыскные действия в составе методики расследования преступлений // Методика расследования преступлений. Общие положения: Матер.науч.-практ.конф.  М.: Юрид.лит., 1976. — С. 149-151.
131. Клименко Н.И. Криминалистика как наука: Монография. — К.: НВТ Правник, 1997. — 83 с.
132. Клочков В.В. Уголовно-правовые и криминалистические модели преступления // Уголовная ответственность: проблемы содержания, установления, реализации: Межвуз.сб.науч.тр. — Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1989. — С. 68-74.
133. Клочков В.В., Образцов В.А. Преступление как объект криминалистического познания // Вопросы борьбы с преступностью: Сб.науч.тр. — М.: Юрид.лит., 1985. — Вып. 42. — С. 44-54.
134. Колдин В.Я. Криминалистическое значение о преступной деятельности: функция моделирования // Сов.гос. и право. — 1987. — № 2. — С. 68-69.
135. Колесниченко А.Н. Научные и правовые основы расследования отдельных видов преступлений: Дисс… д-ра.юрид.наук. — Харьков, 1967. — 483 с.
136. Колесниченко А.Н., Коновалова В.Е. Криминалистическая характеристика преступлений: Учеб.пособ. — Харьков: Юрид.ин-т, 1985. — 92 с.
137. Кондратьєв Я.Ю., Романюк Б.В., Глушков В.О. Стратегія і тактика боротьби з організованою злочинністю // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і пра