ГРИНЮК ВОЛОДИМИР ОЛЕКСІЙОВИЧ ФУНКЦІЯ ОБВИНУВАЧЕННЯ В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ: ПРАВОВІ, ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ

brief description

Міністерство освіти і науки України Київський національний університет імені Тараса Шевченка
На правах рукопису
Г ринюк Володимир Олексійович
УДК 343.101 (477)
ФУНКЦІЯ ОБВИНУВАЧЕННЯ В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ: ПРАВОВІ, ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ ПРОБЛЕМИ
РЕАЛІЗАЦІЇ
Спеціальність: 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук
Науковий консультант:
Погорецький Микола Анатолійович
доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України
Київ - 2017
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 4
ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСА ДИ ФУНКЦІЇ ОБВИНУВАЧЕННЯ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ 21
1.1 Стан наукового дослідження функції обвинувачення в кримінальному провадженні 21
1.2 Поняття та зміст функції обвинувачення у кримінальному провадженні 34
1.3 Становлення та розвиток функції обвинувачення у вітчизняному кримінальному процесі 74
1.4 Суб’єкти обвинувачення та види реалізації ними функції
обвинувачення 89
1.5 Предмет і зміст обвинувачення 129
1.6 Міжнародні стандарти реалізації функції обвинувачення в кримінальному провадженні 142
1.6.1 Функція обвинувачення в міжнародно-правових актах і практиці Європейського суду з прав людини 142
1.6.2 Функція обвинувачення в країнах англо-американської та
континентальної правових систем 158
Висновки до розділу 168
РОЗДІЛ 2
РЕАЛІЗАЦІЯ ФУНКЦІЇ ОБВИНУВАЧЕННЯ ПІД ЧАС
ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ 172
2.1 Формування обвинувачення на стадії досудового розслідування...172
2.2 Умови та процесуальний порядок повідомлення про підозру 187
2.3 Обвинувальний акт та його значення при формуванні обвинувачення 208
Висновки до розділу 221
РОЗДІЛ 3
РЕАЛІЗАЦІЯ ФУНКЦІЇ ОБВИНУВАЧЕННЯ ПІД ЧАС СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ В ПЕРШІЙ ІНСТАНЦІЇ ТА ПРИ ПЕРЕГЛЯДІ СУДОВИХ РІШЕНЬ 224
3.1 Підтримання публічного обвинувачення під час підготовчого провадження та судового розгляду 224
3.2 Реалізація функції обвинувачення в системі повноважень прокурора під час перегляду судових рішень 282
Висновки до розділу 295
РОЗДІЛ 4
ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ФУНКЦІЇ ОБВИНУВАЧЕННЯ В ОКРЕМИХ ПОРЯДКАХ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ 299
4.1 Особливості реалізації функції обвинувачення в кримінальному провадженні на підставі угод 299
4.2 Особливості реалізації функції обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення 323
4.3 Особливості реалізації функції обвинувачення щодо окремої категорії осіб і здійснення спеціального досудового та судового провадження 331
Висновки до розділу 352
ВИСНОВКИ 356
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 365
ДОДАТКИ 423
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
ЄРДР Єдинийреєстрдосудовихрозслідувань
ЄСПЛ Європейський суд з прав людини
ЄКПЛ Конвенція про захист прав людини і
основоположних свобод КК Кримінальний кодекс
КПК Кримінальний процесуальний кодекс
СКС Статут кримінального судочинства
МКС Міжнародний кримінальний суд
НСРД негласні слідчі (розшукові) дії
СРД слідчі (розшукові) дії
абз. абзац
п. пункт
ст. стаття
ч. частина
ВСТУП
Актуальність теми. Ефективність реалізації державної політики у сфері боротьби зі злочинністю обумовлюється наявністю дієвих законодавчих механізмів здійснення повноважень посадовими та службовими особами органів державної влади. Важливу роль у цьому напрямі відведено суб’єктам кримінального процесу, які реалізують функцію обвинувачення у кримінальному провадженні.
Аналіз чинного кримінального процесуального законодавства України дає можливість стверджувати, що суб’єктами реалізації функції обвинувачення у кримінальному провадженні є прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, а також потерпілий, його представник і законний представник у випадках, установлених КПК України. Саме завдяки змісту їх діяльності реалізуються кримінальні правові відносини між державою та особою, яка вчинила кримінальне правопорушення, відбувається реагування держави на порушення кримінально-правової заборони у процесуальному правовому контексті.
Без належного врегулювання процедури реалізації функції обвинувачення неможливе ефективне виконання завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Разом з цим важливе значення має положення, регламентоване в ст. 3 Конституції України, згідно з яким «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. ... Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави». У такому контексті здійснення функції обвинувачення на усіх етапах кримінального провадження має бути виваженим та обґрунтованим, ґрунтуватися на засаді верховенства права з урахуванням вимог щодо юридичної визначеності та пропорційності.
Проблемні питання функції обвинувачення у кримінальному провадженні були предметом дослідження вітчизняних і зарубіжних правників: Ю. П. Аленіна, С. А. Альперта, В. О. Андреянова, І. В. Басистої, Д. М. Берової, В. П. Бож’єва, Д. В. Борзих, І. В. Вернидубова, С. І. Вікторського, В. І. Галагана, Н. В. Глинської, І. В. Гловюк, В. Г. Гончаренка, І. В. Гори, Ю. М. Г рошевого, П. М. Давидова, Р. Девіса, А. Я. Дубинського,
З. З. Зінатулліна, В. С. Зеленецького, О. В. Капліної, М. П. Каркача, О. А. Квачевського, В. В. Колодчина, В. Ф. Крюкова, О. П. Кучинської,
О. М. Ларіна, В. К. Лисиченка, Л. М. Лобойка, Т. О. Лоскутова,
B. З. Лукашевича, В. В. Луцика, В. Т. Маляренка, С. М. Меркулова,
О. Р. Михайленка, М. М. Михеєнка, Я. О. Мотовиловкера, В. Т. Нора,
C. І. Перепелиці, М. Є. Петрової, Д. О. Пилипенка, Д. П. Письменного, М. А. Погорецького, М. М. Полянського, В. О. Попелюшка, Р. Д. Рахунова,
A. Л. Ривліна, І. В. Рогатюка, М. М. Розіна, М. В. Руденка, В. М. Савицького,
B. А. Сербулова, Д. Б. Сергєєвої, Г. П. Середи, М. С. Строговича,
О. Ю. Татарова, І. А. Тітка, О. М. Толочка, А. Р. Туманянц, Л. Д. Удалової, Ф. Н. Фаткулліна, І. Я. Фойницького, О. Г. Халіуліна, М. О. Чельцова-Бебутова,
В. П. Шибіка, О. Г. Шило, М. Є. Шумила, Н. І. Щегель, В. М. Юрчишина,
О. Г. Яновської та інших.
Проте, незважаючи на широку бібліографію, роботи вищезазначених та інших авторів, які досліджували функцію обвинувачення, були випущені в різні часи та ґрунтувалися на чинному на той час кримінальному процесуальному законодавстві та існуючій правовій доктрині, або ж торкалися лише окремих аспектів цієї функції. Чинний КПК України запровадив змагальну модель кримінального процесу на судових стадіях провадження з розширенням змагальних засад на досудовому розслідуванні, елементом якої є розмежування та неможливість суміщення основних кримінальних процесуальних функцій.
Крім того, запровадження нових і вдосконалення існуючих процесуальних інститутів (повідомлення про підозру, інститут слідчого судді, суду присяжних, процесуального керівництва, угод тощо), практика Європейського суду з прав людини, розширення змагальних засад кримінального процесу суттєво вплинули на зміст і реалізацію функції обвинувачення у правозастосовній практиці. Разом з тим на практиці виникають труднощі щодо реалізації функції обвинувачення, зокрема при здійсненні повідомлення про підозру, отриманні доказів стороною обвинувачення під час досудового розслідування та підтриманні обвинувачення під час здійснення судового провадження у першій інстанції та перегляді судових рішень тощо, що актуалізує їх дослідження.
Відповідно до статистичних даних Генеральної прокуратури України у 2014 р. у державі було обліковано 529 139 кримінальних правопорушень, відповідно у 2015 р. - 565 182, що на 7 % більше, ніж у 2014 р., а в 2016 р. - 592 604, що на 5 % більше, ніж у 2015 р. У 2014 р. було повідомлено про підозру у 199 163 кримінальних провадженнях, у 2015 р. - 188 099, що на 6 % меше, ніж у 2014 р., а в 2016 р. - у 159 480 кримінальних провадженнях, що на 16 % менше, ніж у 2015 р. У 2014 р. до суду було направлено 179 366 кримінальних проваджень з обвинувальним актом, клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності, клопотанням про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, у 2015 р. - 167 969, що на 6 % менше, ніж у 2014 р., а в 2016 р., - 141 392, що на 16 % менше, ніж у 2015 р. Наведене свідчить, з одного боку, про збільшення кількості вчинених злочинів, а, з іншого, - про низьку ефективність досудового розслідування і процесуального керівництва та неефективність реалізації функції обвинувачення у кримінальному провадженні, що актуалізує необхідність наукового дослідження цієї проблеми.
Зазначене обумовлює актуальність комплексного наукового дослідження правових, теоретичних і практичних проблем реалізації функції обвинувачення в кримінальному провадженні України та вибір теми дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження спрямоване на реалізацію положень Указів Президента України «Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів» від 10 травня 2006 р. № 361/2006, «Про концепцію реформування кримінальної юстиції України» від 08 квітня 2008 р. № 311/2008, «Про Стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки» від 20 травня 2015 р. № 276/2015 та виконане відповідно до пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2016-2020 роки, затверджених Національною академією правових наук України (рішення від 03 березня 2016 р.), планів науково-дослідних робіт юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка за напрямом досліджень юридичного факультету «Доктрина права в правовій системі України: теоретичні та практичні аспекти» (номер теми 11БФ042-01, державна реєстрація 01111u008337), а також кафедри правосуддя. Тему дисертації затверджено Вченою радою юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 1 від 23 вересня 2013 р.).
Мета і задачі дослідження. Метою роботи є вирішення наукової проблеми, що полягає в розробці правових, теоретичних та практичних засад реалізації функції обвинувачення в кримінальному судочинстві України.
Досягнення поставленої мети вимагає вирішення таких задач:
- на основі існуючих доктринальних підходів і положень кримінального процесуального законодавства України сформулювати визначення функції обвинувачення у кримінальному провадженні;
- визначити зміст функції обвинувачення у кримінальному провадженні;
- сформулювати поняття механізму функції обвинувачення у кримінальному провадженні, виокремити його структурні елементи та охарактеризувати їх;
- визначити поняття та зміст доцільності реалізації функції обвинувачення у кримінальному провадженні;
- виокремити історичні періоди становлення та розвитку функції обвинувачення у кримінальному процесі;
- дати визначення поняття та окреслити систему суб’єктів сторони обвинувачення у кримінальному провадженні;
- розкрити матеріальний та процесуальний (функціональний) зміст обвинувачення;
- уточнити поняття міжнародно-правових стандартів і систематизувати їх положення щодо здійснення функції обвинувачення;
- виокремити основні ознаки здійснення обвинувачення у континентальній та англо-американській правових системах;
- визначити сутність формування обвинувачення на стадії досудового розслідування;
- здійснити класифікацію підстав повідомлення про підозру;
- встановити особливості обґрунтування обвинувачення в обвинувальному акті;
- розкрити особливості підтримання публічного обвинувачення у підготовчому провадженні;
- охарактеризувати особливості підтримання та трансформації публічного обвинувачення у судовому розгляді;
- виокремити специфіку підтримання публічного обвинувачення у суді присяжних;
- визначити специфіку процесуальних повноважень прокурора під час перегляду судових рішень у кримінальному провадженні;
- охарактеризувати специфіку обвинувачення у кримінальному провадженні на підставі угод;
- визначити та охарактеризувати форми приватного обвинувачення у кримінальному провадженні;
- з’ясувати специфіку обвинувачення у кримінальному провадженні in absentia;
- розкрити специфіку обвинувачення у кримінальному провадженні щодо окремих категорій осіб;
- розробити науково-обґрунтовані положення та рекомендації щодо удосконалення чинного КПК України в частині реалізації функції обвинувачення на всіх стадіях кримінального провадження.
Об’єктом дослідження є теорія та практика кримінальних процесуальних функцій.
Предметом дослідження є функція обвинувачення в кримінальному судочинстві України: правові, теоретичні та практичні проблеми реалізації.
Методи дослідження. Під час дослідження використовувався загальний діалектичний метод наукового пізнання дійсності, а також низка інших спеціальних наукових методів. Формально-логічний метод застосовувався під час формулювання понять «функція обвинувачення», «сторона обвинувачення», «доцільність у контексті функції обвинувачення», «предмет обвинувачення», «трансформація обвинувачення» (підрозділи 1.2, 1.4, 1.5, 3.1). Системно-структурний метод використовувався при визначенні кола суб’єктів обвинувачення та видів реалізації ними функції обвинувачення, етапів реалізації функції обвинувачення у кримінальному провадженні на підставі угод (підрозділи 1.4, 4.1). Метод юридичного аналізу застосовувався в процесі вивчення відповідних положень кримінального, кримінального процесуального законодавства. Порівняльно-правовий метод використовувався в процесі вивчення міжнародних стандартів реалізації функції обвинувачення в кримінальному провадженні, особливостей реалізації обвинувачення в кримінальному судочинстві України та інших країн (підрозділи 1.6, 2.1, 2.2, 4.1, 4.2). Метод прогнозування застосовувався під час розробки пропозицій щодо удосконалення чинного кримінального процесуального законодавства України. За допомогою соціологічних методів було отримано емпіричні дані (опитування та анкетування суддів, прокурорів, керівників органів досудового розслідування, слідчих, співробітників оперативних підрозділів, адвокатів, науково-педагогічних працівників).
Теоретичною основою дисертаційного дослідження є наукові роботи з філософії, теорії держави і права, конституційного права, кримінального права, кримінального процесуального права тощо.
Інформаційну та нормативно-правову базу роботи становлять: Конституція України, міжнародно-правові акти, акти кримінального, кримінального процесуального законодавства України та деяких зарубіжних держав (Азербайджанської Республіки, Грузії, Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Республіки Молдова, Республіки Таджикистан, Російської Федерації, Туркменістану, Федеративної Республіки Німеччина, Франції), практика Європейського суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України, листи та постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, результати узагальнення слідчо- прокурорської та судової практик тощо.
Емпіричну базу дослідження становлять результати узагальнення судової практики Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, матеріали кримінальних проваджень, судові рішення (520 кримінальних проваджень); дані, отримані під час опитування 904 респондентів (128 суддів, 116 прокурорів, 105 керівників органу досудового розслідування, 168 слідчих, 147 співробітників оперативних підрозділів, 127 адвокатів, 113 науково- педагогічних працівників), а також особистий досвід здобувача, набутий під час здійснення адвокатської діяльності.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є першим і окремим, після прийняття КПК України 2012 р., комплексним монографічним дослідженням, у якому вирішується важлива наукова проблема визначення правових, теоретичних і практичних засад реалізації функції обвинувачення у кримінальному процесі України. Науковою новизною визначаються так положення:
вперше:
- сформульовано поняття механізму функції обвинувачення як системи взаємопов’язаних елементів суб’єктного, інструментального, засадничого, процедурного характеру, які мають інформаційну (матеріальну) та нормативну основу, що спрямована на забезпечення обґрунтованої кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, та застосування щодо неї інших заходів кримінально- правового характеру. Виокремлено структурні елементи механізму функції обвинувачення та надано їх характеристику;
- виділено та розмежовано засади початку обвинувачення (законність і доцільність) та засади реалізації обвинувачення (верховенство права, законність, публічність, мова, якою здійснюється кримінальне провадження, розумність строків, оперативність, пропорційність, процесуальна економія, заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення, змагальність та свобода в поданні суду доказів і у доведенні перед судом їх переконливості та ін.);
- визначено поняття доцільності функції обвинувачення як сукупності правових положень, які надають прокурору можливість розпорядження обвинуваченням шляхом початку та/або припинення обвинувачення або зміни кримінально-процесуальної форми провадження за обвинуваченням для ефективного захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень шляхом застосування норм Закону України про кримінальну відповідальність;
- систематизовано міжнародно-правові стандарти щодо реалізації функції обвинувачення та виокремлено такі їх основні положення: 1) реалізація функції обвинувачення в умовах організаційної та функціональної незалежності органів публічного обвинувачення; 2) дискреційність початку та закінчення обвинувачення; 3) можливість застосування альтернатив кримінальному обвинуваченню; 4) врахування множинності інтересів при реалізації функції обвинувачення; 5) дотримання засад ефективності, швидкості та неупередженості кримінального провадження; 6) дотримання міжнародних стандартів прав людини при реалізації функції обвинувачення; 7) забезпечення неможливості ґрунтування обвинувачення на недопустимих доказах; 8) реалізація засади обґрунтованості обвинувачення у кримінальному провадженні; 9) реалізація функції обвинувачення за умови змагальності сторін; 10) кореляція функції обвинувачення з іншими повноваженнями органів служби публічного обвинувачення;
- підстави повідомлення про підозру поділено на дві групи: юридичні та фактичні. Юридичною підставою для здійснення повідомлення про підозру є наявність відповідної правової норми та процесуального рішення про затримання особи чи застосування до неї запобіжного заходу. Фактичною підставою для здійснення повідомлення про підозру є наявність достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення;
- виокремлені особливості встановлення обґрунтованості обвинувачення у підготовчому провадженні, а саме: засноване на процесуальних рішеннях різного характеру мотивування; трансформаційний характер (підсумкове обвинувачення, остаточне обвинувачення); нормативна обмеженість матеріалів для перевірки обґрунтованості обвинувачення; обмеженість пізнавальних можливостей суду;
- обґрунтовано доцільність найменування конституційної функції прокуратури як підтримання публічного обвинувачення у суді з позицій юридичного праворозуміння та принципу верховенства права;
- доведено, що конституційна термінологія щодо публічного обвинувачення потребує уніфікації на галузевому (кримінальному процесуальному) рівні, адже КПК України вживає термін «державне обвинувачення», а не «публічне обвинувачення», але механічна їх заміна не є можливою з урахуванням вже існуючої моделі приватного обвинувачення у кримінальному провадженні України. Публічне обвинувачення у разі його нормативного закріплення у КПК України дозволить врахувати інші можливі різновиди обвинувачення, спрямовані на забезпечення публічних інтересів;
- дано поняття трансформації обвинувачення як результату кримінальної процесуальної діяльності прокурора у судовому розгляді, що полягає у зміні правової природи державного (публічного) обвинувачення на субсидіарне, конкуруюче, подвійне обвинувачення;
- виділено конкуруюче обвинувачення у кримінальному
провадженні України як таке, що має місце у ситуації зміни прокурором обвинувачення та одночасного підтримання потерпілим обвинувачення у раніше пред’явленому обсязі;
- виокремлено подвійне обвинувачення у кримінальному провадженні
України у випадку його здійснення одночасно і щодо фізичної, і щодо
юридичної особи у разі початку провадження щодо юридичної особи у судовому розгляді;
- обґрунтовано існування у кримінальному провадженні
договірного (компромісного) обвинувачення, специфіка якого полягає в тому, що укладення угоди про визнання винуватості уточнює предмет судового розгляду (до нього додається низка обставин, наявність яких повинен довести прокурор); зміна обвинувачення під час судового розгляду неможлива; відмова прокурора від підтримання публічного обвинувачення неможлива;
- виокремлено два етапи реалізації функції обвинувачення у кримінальному провадженні на підставі угод: підготовчий та остаточний.
удосконалено:
- визначення функції обвинувачення на основі діяльнісного підходу як методологічної основи розуміння поняття кримінальної процесуальної функції з урахуванням діяльнісного, суб’єктного, змістовного елементів;
- аргументацію щодо наявності персоніфікованого та неперсоніфікованого обвинувачення у стадії досудового розслідування. Неперсоніфіковане обвинувачення спрямоване на пошук особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, а персоніфіковане обвинувачення (первинне) спрямоване на доведення винуватості особи, стосовно якої є докази її причетності до вчиненого кримінального правопорушення (обвинувачення конкретної особи);
- розмежування підозри як припущення про вчинення особою кримінально караного діяння; письмового повідомлення про підозру (як процесуального рішення); повідомлення про підозру (як комплекс процесуальних дій, який включає в себе складання та вручення повідомлення про підозру);
- аргументацію позиції щодо обов’язковості участі прокурора у судовому розгляді угоди про примирення;
- теоретичні положення щодо алгоритму трансформації
кримінального провадження in absentia у загальний порядок у частині процесуальних рішень, якими вона має оформлюватися.
дістали подальшого розвитку:
- теоретичні положення щодо видів обвинувачення у сучасному
кримінальному провадженні України;
- аргументація щодо необхідності віднесення до сторони
обвинувачення потерпілого, його представника та законного представника, оперативних підрозділів;
- науковий підхід, відповідно до якого потерпілий, його представник і законний представник реалізують функцію обвинувачення у кримінальному провадженні у справах приватного обвинувачення, а у справах публічного обвинувачення - реалізують права, які містять елементи обвинувачення, як на стадії досудового розслідування, так і на судових стадіях, а саме у підготовчому судовому засіданні, у судовому розгляді, провадженні в судах апеляційної та касаційної інстанцій, під час перегляду Верховним Судом України, а також перегляду за нововиявленими обставинами;
- момент виникнення функції обвинувачення у досудовому розслідуванні;
- теоретичні положення щодо співвідношення функції обвинувачення як єдиної кримінальної процесуальної функції у діяльності прокурора з його іншими повноваженнями;
- аргументація необхідності мотивування письмового повідомлення про підозру;
- теоретичні положення щодо алгоритму дій суду у разі, якщо у матеріалах кримінального провадження немає підтвердження отримання потерпілим копії зміненого обвинувального акта, повістки про виклик або ознайомлення з їх змістом у інший спосіб;
- наукові положення щодо участі прокурора у кримінальному провадженні на підставі угод;
- розмежування основної та субсидіарної форм приватного обвинувачення за КПК України;
- теоретичні положення щодо особливостей реалізації функції обвинувачення у кримінальному провадженні in absentia;
- наукові положення щодо особливостей дії в часі норм КПК України щодо кримінального провадження in absentia;
- пропозиції щодо внесення змін і доповнень до чинного КПК України в частині реалізації функції обвинувачення у кримінальному провадженні.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані та викладені в роботі висновки і пропозиції є внеском у науку кримінального процесу та можуть використовуватись у різних галузях діяльності, а саме:
- у правотворчій - сформульовані автором пропозиції можуть бути використані для подальшого вдосконалення чинного кримінального процесуального законодавства України (Акт впровадження підкомітету з питань діяльності органів прокуратури Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності № 14-370-147 від 15 листопада 2016 р.);
- у правозастосовній - висновки та пропозиції, отримані за результатами проведеного дослідження, можуть використовуватися у практичній діяльності слідчих, прокурорів, суддів з метою забезпечення єдності у застосуванні положень кримінального процесуального законодавства (Акт впровадження у практичну діяльність органів досудового розслідування Головного слідчого управління Національної поліції України від 30 серпня 2016 р.);
- у навчальному та науково-дослідному процесі - положення даної роботи використовуються у навчальному процесі ВНЗів України та у системі підвищення кваліфікації слідчих, прокурорів і суддів при викладанні відповідних навчальних дисциплін та під час підготовки навчальних і методичних посібників, підручників, курсів лекцій, а також можуть слугувати теоретичною та методологічною основою для подальшого дослідження питань, пов’язаних із темою даної роботи (Акт про впровадження наукових розробок в навчальну та наукову діяльність Національного університету «Одеська юридична академія» від 14 травня 2014 р.; Акт про впровадження в освітній процес і науково- дослідну діяльність Національної академії внутрішніх справ від 20 вересня 2016 р.; Акт впровадження у навчальний та науково-дослідний процеси Академії адвокатури України від 16 січня 2017 р.; Акт впровадження у навчальний та науково-дослідний процеси юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка від 16 січня 2017 р.; Акт впровадження у навчальний та науково-дослідний процеси юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 20 січня 2017 р.; Акт впровадження у навчальний та науково-дослідний процеси Національної академії прокуратури України від 21 березня 2017 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертація виконана здобувачем особисто та є самостійним дослідженням, висновки та пропозиції, викладені у дисертації, є особистим здобутком автора. У співавторстві опубліковано: наукову статтю «Визначення прокурором підслідності кримінального провадження» / М. А. Погорецький, В. О. Гринюк // Вісник кримінального судочинства. - 2016. - № 3 (розглянуто проблемні питання визначення підслідності прокурором на початковому етапі досудового розслідування; охарактеризовано кваліфікацію кримінального правопорушення (попередня чи остаточна), яка може бути зазначена в ЄРДР чи в інших процесуальних документах (повідомлення про підозру, обвинувальний акт) під час проведення досудового розслідування (обсяг - 0,4 д.а.)). Наукові ідеї та висновки, що належать співавторам опублікованих праць, у дисертації не використовувались.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також оприлюднювалися на 35 науково-практичних конференціях: «Актуальні
проблеми теорії і практики нотаріального, цивільного, виконавчого процесу: їх співвідношення та взаємодія» (м. Київ, 21-22 лютого 2013 р.), «Актуальні проблеми криміналістики: інтелектуальна власність, культурні цінності,
соціально-комунікаційна індустрія, міжнародне співробітництво»
(м. Київ, 25 лютого 2013 р.), «Інформаційні технології в юриспруденції: юридична освіта, детективознавство, криміналістика, судова екпертологія, ядерна безпека, грід-технології, судочинство» (м. Київ, 16 травня 2013 р.), «Сучасні проблеми криміналістики» (м. Одеса, 27-28 вересня 2013 р.), «Актуальні проблеми кримінального права, процесу та криміналістики» (м. Одеса, 1 листопада 2013 р.), «Малиновські читання» (м. Острог,
15- 16листопада 2013 р.), «Правова доктрина - основа формування правової системи держави» (м. Харків, 20-21 листопада 2013 р.), «Актуальні проблеми доказування у кримінальному провадженні» (м. Одеса, 27 листопада 2013 р.), «Європейські стандарти кримінального судочинства» (м. Донецьк,
27 вересня 2013 р.), «Проблемні питання застосування КПК України в сучасних умовах» (м. Київ, 4 квітня 2014 р.), «Правове життя сучасної України» (м. Одеса,
16- 17 травня 2014 р.), «Актуальні питання державотворення в Україні» (м. Київ, 23 травня 2014 р.), «Малиновські читання» (м. Острог, 14-15 листопада 2014 р.), «Сучасні проблеми реформування кримінальної юстиції в Україні» (м. Київ,
28 листопада 2014 р.), «Процесуальні, криміналістичні та психологічні аспекти досудового розслідування» (м. Одеса, 7 листопада 2014 р.), «Сучасне кримінальне провадження України: доктрина, нормативна регламентація та практика функціонування» (м. Одеса, 17 квітня 2015 р.), «Оперативно-розшукова діяльність та кримінальний процес: теоретико-праксиологічний дискурс щодо їх співвідношення в умовах реформування органів внутрішніх справ України» (м. Одеса, 22-23 квітня 2015 р.), «Проблеми протидії злочинності у ХХІ столітті: вітчизняний та міжнародний досвід» (м. Чернігів, 24 квітня 2015 р.), «Правові та інституційні механізми забезпечення сталого розвитку України» (м. Одеса, 15-16 травня 2015 р.), «Актуальні проблеми досудового розслідування» (м. Київ, 1 липня 2015 р.), «Юридичні факти в системі правового регулювання» (м. Київ, 26 листопада 2015 р.), «Теоретичні аспекти організації досудового розслідування» (м. Харків, 4 грудня 2015 р. ), «Застосування положень КПК України: проблеми та шляхи їх вирішення» (м. Ірпінь, 20 листопада 2015 р.), «Криміналістичні та кримінально-процесуальні засоби оптимізації досудового розслідування» (м. Одеса, 2 квітня 2016 р.), «Кримінально-правові та кримінологічні засади протидії корупції» (м. Харків, 15 квітня 2016 р.), «Національні та міжнародні механізми захисту прав людини» (м. Харків, 20 квітня 2016 р.), «Актуальні питання державотворення в Україні» (м. Київ, 20 травня 2016 р.), «Правові та інституційні механізми забезпечення розвитку держави та права в умовах євроінтеграції» (м. Одеса, 20 травня 2016 р.), «Інформаційне та науково-методологічне забезпечення досудового розслідування й судового провадження» (м. Запоріжжя, 21 квітня 2016 р.), «Прокуратура України в умовах європейської інтеграції» (м. Київ, 19 травня 2016 р.), «Малиновські читання» (м. Острог, 30 вересня - 1 жовтня 2016 р.), «Протидія злочинності: теорія і практика» (м. Київ, 19 жовтня 2016 р.), «The forensic process and the participation of victims in criminal proceedings» (Вроцлав (Wroclaw), 17 жовтня 2016 р.), «Правова реформа у сфері кримінальної юстиції: ключові параметри та прогноз подальшого розвитку» (м. Львів, 2016 р.); «Актуальні проблеми правоохоронної діяльності» (м. Сєвєродонецьк, 23 грудня 2016 р.).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження відображено у монографії, двадцяти восьми статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях України, одинадцяти статтях у виданнях іноземних держав, і тридцяти чотирьох тезах повідомлень на науково-практичних конференціях та чотирьох інших опублікованих працях, які додатково відображають наукові результати дисертації.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, що містять у собі чотирнадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 453 сторінки, з них основний текст дисертації - 364 сторінки, список використаних джерел складається із 489 найменувань і займає 58 сторінок, додатки - 31 сторінка.

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та вирішення наукової проблеми визначення правових, теоретичних і практичних засад реалізації функції обвинувачення у кримінальному процесі України. Проведене дослідження дозволяє сформулювати наступні висновки.
1. Функція обвинувачення є напрямком кримінальної процесуальної діяльності уповноважених суб’єктів, зміст якого полягає в отриманні (формуванні, збиранні) сукупності доказів для повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та складання процесуальних рішень, які містять твердження про вчинення особою кримінального правопорушення (кримінально-караного діяння), а також у підтриманні публічного обвинувачення під час судового розгляду та при перевірці судових рішень у кримінальному провадженні.
Зміст функції обвинувачення полягає у:
1) формуванні сукупності доказів для повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення;
2) формуванні сукупності доказів для складання обвинувального акта або іншого підсумкового рішення на досудовому розслідуванні;
3) підтриманні публічного обвинувачення під час судового розгляду справи;
4) поданні скарг і заяв щодо перевірки судових рішень, участь у їх розгляді.
2. Механізм функції обвинувачення є складною системою, яка складається з таких елементів: суб’єктний елемент, інструментальний елемент, засадничий елемент, процедурний елемент. Характеристиками механізму функції обвинувачення є: телеологічна основа; інформаційна (матеріальна) основа; нормативна основа.
3. Доцільність функції обвинувачення проявляється у таких дискреційних повноваженнях прокурора за КПК України: вирішення питання про закінчення досудового розслідування шляхом складання клопотання про звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності за наявності диспозитивних підстав такого звільнення, передбачених КК України; ініціація або погодження на спрощення кримінально-процесуальної форми у вигляді укладення угоди про визнання винуватості.
4. Розвиток функції обвинувачення протягом усієї історії кримінального процесу, її нормативна регламентація характеризується визначенням її як особливої, самостійної функції, для здійснення якої створювались спеціальні органи, не пов’язані із здійсненням правосуддя, покладеним тільки на суд.
Історичний процес становлення та розвитку функції обвинувачення у кримінальному провадженні пройшов кілька періодів:
1) формування функції обвинувачення в період Київської Русі;
2) становлення та розвиток функції обвинувачення в період перебування українських земель у складі інших держав;
3) здійснення функції обвинувачення в радянський період;
4) здійснення функції обвинувачення в період розбудови правової незалежної України. В останньому періоді можна виділити два етапи розвитку функції обвинувачення: здійснення функції обвинувачення під час дії норм КПК 1960 р.; здійснення функції обвинувачення за новим КПК України 2012 р.
5. Сторона обвинувачення - це сукупність передбачених кримінальним процесуальним законом учасників кримінального провадження, діяльність яких спрямована на викриття осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, формування обвинувачення, обґрунтування його доказами та його підтримання в суді.
Для сторони обвинувачення характерні такі ознаки:
1) нормативно визначений суб’єктний склад в особі, як правило, службових осіб органів державної влади;
2) наявність протилежного процесуального інтересу, який відрізняється від процесуального інтересу сторони захисту;
3) процесуальна рівноправність сторони обвинувачення і сторони захисту;
4) наділення сторони обвинувачення державно-владними повноваженнями з можливістю застосування до учасників кримінального провадження заходів процесуального примусу;
5) активність сторони обвинувачення у відстоюванні свого інтересу перед судом, що обумовлено покладеними на неї обов’язками в силу принципу публічності.
6. Обвинувачення у матеріальному розумінні - це обвинувальна теза, твердження про вчинення конкретною особою кримінального правопорушення, яке міститься у процесуальних документах органів, що здійснюють функцію обвинувачення. Матеріальний зміст обвинувачення розкривається через його структуру. Обов’язковими елементами кожного обвинувачення повинні бути наступні: відомості про особу, щодо якої висувається обвинувачення, фабула, юридичне формулювання, правова кваліфікація. Ці елементи мають бути сформульовані у кожному конкретному обвинуваченні, адже від якості їх викладення та доведення залежить подальша перспектива судового розгляду справи.
Обвинувачення в процесуальному розумінні слід розглядати як обвинувальну діяльність суб’єктів обвинувачення, тобто сукупність дій, спрямованих на викриття особи, яка вчинила злочин, і забезпечення застосування щодо неї кримінальної відповідальності та інших заходів кримінально-правового характеру. Процесуальний зміст обвинувачення розкривається через сукупність слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, передбачених кримінальним процесуальним законодавством для кожного суб’єкта сторони обвинувачення.
7. Міжнародно-правові стандарти у контексті здійснення функції обвинувачення - це вимоги, які містяться у міжнародних договорах, звичаях і практиці міжнародних судових установ щодо основних положень реалізації функції обвинувачення на міжнародному рівні та у національних правових системах.
Такі стандарти стосуються, по-перше, інституційних і процесуальних аспектів діяльності публічних обвинувачів; по-друге, суб’єктів, які здійснюють функцію обвинувачення; по-третє, початку здійснення функції обвинувачення; по-четверте, процедури реалізації функції обвинувачення під час розслідування кримінальних правопорушень і судового розгляду.
8. Спільними рисами для континентальної та англо-американської правових системах є те, що стороні обвинувачення відводиться суттєва роль як на досудових стадіях, так і на судових. Відмінними рисами між ними є наступні:
1) різняться суб’єкти, які здійснюють функцію обвинувачення;
2) різняться стадії кримінального процесу, на яких здійснюється функція обвинувачення;
3) різняться процесуальні документи, в яких виражається безпосередня обвинувальна теза (обвинувачення).
9. Функція обвинувачення на досудовому розслідуванні складається з двох частин.
Перша частина обвинувальної діяльності починається з моменту початку кримінального провадження за фактом вчинення кримінального правопорушення. Друга частина обвинувачення розпочинається з моменту появи у кримінальному провадженні особи, щодо якої у органів досудового розслідування з’являться фактичні дані, які вказуватимуть на її причетність до вчинення кримінального правопорушення.
10. Повідомлення про підозру як процесуальний документ є процесуальним рішенням - юридичним актом початку реалізації функції обвинувачення як персоніфікованого обвинувачення (первинного), що спрямоване на доведення вини особи, стосовно якої є докази її причетності до вчиненого злочину (обвинувачення конкретної особи).
11. Обґрунтованість обвинувачення в обвинувальному акті не містить у собі зовнішнього мотивування, його мотивування носить імпліцитний характер, оскільки це спрямовано на забезпечення неупередженості суду під час судового розгляду обвинувального акта.
12. У контексті встановлення обґрунтованості обвинувачення у підготовчому провадженні потребує вирішення на нормативному рівні питання регламентації процесуальних засобів такої перевірки та закріплення у ст. 297 КПК України обов’язку прокурора надати разом із клопотанням і додатками до нього матеріали кримінального провадження (для розгляду клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності); встановлення винятків у ст. 291 КПК України із правила щодо заборони подання інших документів до початку судового розгляду для обвинувальних актів, які направляються до суду з угодою; розширення повноважень суду із розгляду клопотань та угод шляхом ініціювання і проведення допитів, дослідження документів, речових доказів, звуко- та відеозаписів.
13. Трансформація обвинувачення має місце при зміні обвинувачення прокурором на менш тяжке за кваліфікацією або обсягом, відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення при згоді потерпілого підтримувати обвинувачення в суді, при початку провадження щодо юридичної особи, та характеризується специфічними підставами, умовами здійснення та правовими наслідками.
14. Правова регламентація зміни обвинувачення під час судового провадження потребує вдосконалення з метою забезпечення права на захист обвинуваченого та забезпечення прав і законних інтересів потерпілого. Для цього необхідно: у ст. 338 КПК України закріпити заборону прокурору змінювати обвинувачення у судовому розгляді на таке, що істотно відрізняється від первинного за фактичними обставинами; доповнити ст. 338 КПК України положенням про обов’язок головуючого роз’яснити право підтримувати обвинувачення у раніше пред’явленому обсязі не тільки потерпілому, але і його представнику та законному представнику; закріпити у ст. 338 КПК України можливість заявлення клопотання представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, про продовження строку для можливості підготуватися до відстоювання інтересів юридичної особи щодо зміненого обвинувачення; при зміні обвинувачення передбачити необхідність повторного повідомлення потерпілого і у разі відсутності його волевиявлення розцінювати це як відсутність бажання підтримувати обвинувачення у раніше пред’явленому обсязі; закріпити у ст. 338 КПК України положення про те, що у разі відсутності у матеріалах кримінального провадження підтвердження отримання потерпілим копії обвинувального акта, повістки про виклик або ознайомлення з їх змістом у інший спосіб суд для забезпечення інтересів потерпілого повинен вжити заходів до повідомлення його через засоби масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження; передбачити у КПК України положення про обов’язкове представництво потерпілого у випадку його згоди на підтримання обвинувачення у раніше пред’явленому обсязі у разі неможливості самостійного забезпечення договірного представництва і забезпечувати його за рахунок механізму безоплатної правової допомоги.
15. Українська модель суду присяжних не дозволяє стверджувати про істотну специфіку підтримання публічного обвинувачення у суді присяжних. Особливостями обвинувальної діяльності прокурора є роз’яснення обвинуваченому можливості розгляду кримінального провадження щодо нього судом присяжних; поставлення запитань присяжним з метою формування складу суду.
16. Аналіз повноважень прокурора у кримінальному провадженні під час перегляду судових рішень надає можливість зробити висновок про окремий напрям його діяльності - підтримання своїх доводів, викладених у апеляційній чи касаційній скарзі, заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України чи за нововиявленими обставинами. Зазначений напрям діяльності прокурора є проявом функції підтримання публічного обвинувачення, а також повноважень, які спрямовані на охорону прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження.
17. Для реалізації функції обвинувачення у кримінальному провадженні на підставі угод характерні такі особливості: специфіка проявляється лише після повідомлення про підозру та ініціювання угоди; два етапи реалізації функції обвинувачення: підготовчий та остаточний; диференціація суб’єктів функції обвинувачення та розподілу між ними повноважень; диференціація форм участі прокурора у кримінальному провадженні на підставі угоди про примирення та на підставі угоди про визнання винуватості; широкі дискреційні повноваження прокурора у кримінальному провадженні на підставі угоди про визнання винуватості; специфіка доказової діяльності прокурора у судовому розгляді щодо доведення додаткових порівняно із загальним порядком кримінального провадження обставин.
18. Кримінальний процесуальний кодекс України регламентував під назвою «приватне обвинувачення» фактично дві самостійні форми обвинувачення, які істотно між собою відрізняються за колом кримінальних правопорушень, за якими може здійснюватися провадження; юридичним значенням наявності соціальних зв’язків особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, та постраждалого; порядком ініціювання кримінального провадження; стадією виникнення; характером здійснення обвинувальної діяльності у досудовому розслідуванні; за моментом виникнення; за суб’єктом підтримання обвинувачення в суді; за роллю прокурора у судовому розгляді; за роллю потерпілого у судовому розгляді; за наслідками неявки потерпілого у судове засідання; стадією, у якій можливе закриття кримінального провадження у зв’язку з відмовою від обвинувачення.
19. Для відображення реальної правової природи цих форм обвинувачення у законодавстві, уточнення порядку провадження по них пропонуємо:
1) назву Глави 36 КПК України викласти у редакції «Кримінальне провадження у формі приватно-публічного обвинувачення»; уточнити у цій главі порядок кримінального провадження, вирішивши такі питання, як можливість початку провадження без заяви постраждалого; роль потерпілого у цьому провадженні, вплив смерті потерпілого на рух провадження, можливість початку провадження за умови множинності постраждалих із різним волевиявленням щодо початку кримінального провадження; підстави та порядок закриття кримінального провадження, можливість закриття кримінального провадження до повідомлення про підозру тощо;
2) викласти у КПК України ст. 340-1, в якій регламентувати процедуру провадження у формі приватного обвинувачення, оскільки відсильна норма частини п’ятої ст. 340 КПК України «кримінальне провадження за відповідним обвинуваченням набуває статусу приватного і здійснюється за процедурою приватного обвинувачення», по суті, такою не є, оскільки процедура провадження у формі приватного обвинувачення у часовий проміжок між його початком і закінченням ніяк не регламентована.
20. Особливостями реалізації функції обвинувачення у кримінальному провадженні in absentia є: специфіка характерна лише для процесуального (функціонального) змісту функції обвинувачення; фактичний склад, який тягне за собою виникнення функції обвинувачення (повідомлення про підозру та у досудовому розслідуванні - ухвала слідчого судді про здійснення спеціального досудового розслідування, у судовому розгляді - ухвала суду про здійснення спеціального судового провадження); обмеженість пізнавальних можливостей сторони обвинувачення щодо всебічного та повного дослідження обставин кримінального провадження, виявлення як тих обставин, що викривають, так і тих, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставин, що пом’якшують чи обтяжують його покарання; специфічний порядок інформування сторони захисту для забезпечення законності кримінального провадження; можливість і підстави трансформації особливого порядку кримінального провадження у загальний порядок, процесуальні рішення, якими це оформлюється; тимчасовий та спеціальний характер реалізації функції обвинувачення у кримінальному провадженні in absentia за п. 201 Перехідних положень до КПК України.
21. Специфіка обвинувачення у кримінальному провадженні щодо окремих категорій осіб характеризується особливостями повідомлення про підозру, яке є ускладненим за суб’єктним складом, і для притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України - необхідністю отримання згоди Верховної Ради України. Нормативна регламентація повідомлення про підозру окремих категорій осіб потребує уточнення у частині чіткого визначення тотожності або відмінності суб’єктів складення та вручення повідомлення про підозру.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Адвокатура України: підручник / М. А. Погорецький,
О. Г. Яновська. - К. : Юрінком Інтер, 2014. - 368 с.
2. Алейніков Г. І. Деякі проблеми зміни обвинувачення у стадії судового розгляду / Г. І. Алейніков // Право і суспільство. - 2012. - № 5. - С. 120-126.
3. Александров А. С. Доктринальная модель уголовно¬процессуального доказательственного права РФ и Комментарии к ней /
А. С. Александров, И. А. Александрова и др. - М. : Юрлитинформ, 2015. - 304 с.
4. Александров А. С. Использование производных доказательств в уголовном процессе: монография / А. С. Александров, Р. А. Бостанов. - М. : Юрлитинформ, 2013. - 320 с.
5. Александров А. С. Субсидиарный уголовный иск [Електронний ресурс] / А. С. Александров, В.Е. Гущев. - Ниж. Новгород, 1999. - 102 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://kalinovsky- k.narod.ru/b/aleksandrov_1999/1- 1.html.
6. Александров А. С. Судебные доказательства и доказывание в уголовном суде / А. С. Александров, А. Н. Стуликов. - Н. Новгород: Волго¬вятская акад. гос. управ., 2002. - 188 с.
7. Аленін Ю. П. Повідомлення про підозру: загальна характеристика та проблеми удосконалення / Аленін Ю. П., І. В. Гловюк // Вісник Південного регіонального центру Національної академії правових наук України. - № 1. -
2014. - С. 161-169.
8. Аленін Ю. П. Участь захисника при проведенні слідчих (розшукових) дій: проблемні питання / Ю. П. Аленін // Адвокатура: минуле та сучасність: матеріали V міжнар. наук. конф. (14 листоп. 2015 р., м. Одеса) / уклад.: І. В. Гловюк, О. В. Малахова, Л. Ю. Чекмарьова; відп. за вип. М. М. Стоянов. - Одеса : Юридична література, 2015. - 348 с.
9. Аллан Т. Р. С. Конституційна справедливість. Ліберальна теорія верховенства права / Т. Р. С. Аллан. - К. : Києво-Могилян. акад., 2008. - 385 c.
10. Альберда Т. Г. Механізм як загальнонаукова і правова категорія («правовий механізм») / Т. Г. Альберда // Молодий вчений. - 2013. - №2. - С. 64-68.
11. Альбрехт Петер-Алексис. Забытая свобода. Принципы уголовного права в европейской дискуссии о безопасности / Петер-Алексис Альбрехт; [Пер. с нем. Г.Г. Мошака]. - Харьков: Право, 2012. - 184 с.