ОРГАНІЗАЦІЯ І ДІЯЛЬНІСТЬ СУДІВ ЦИВІЛЬНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ В УКРАЇНІ

brief description

Академія адвокатури України

На правах рукопису

Гаркуша Олександр Олександрович

УДК 347.962 (477)

ОРГАНІЗАЦІЯ І ДІЯЛЬНІСТЬ
СУДІВ ЦИВІЛЬНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ В УКРАЇНІ

Спеціальність: 12.00.10 - судоустрій; прокуратура та адвокатура

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник Захарова Олена Семенівна,
кандидат юридичних наук, професор

Київ 2009

ЗМІСТ

Перелік умовних позначень_______________________________________ 3
Вступ___________________________________________________________ 4

Розділ 1. Реалізація судової влади в Україні через здійснення правосуддя у формі цивільного судочинства __________________________________ 14
1.1. Міжнародно-правові та історичні фактори впливу на процеси реформування судової влади в Україні в сфері цивільної юрисдикції_______________________________________________14
1.2. Спеціалізація судової діяльності як фактор оптимального функціонування судової влади______________________________ 39
Висновок до 1 розділу__________________________________________ 60

Розділ 2. Правове регулювання цивільного судочинства в Україні___ 64
2.1. Цивільна юрисдикція поняття та правові проблеми розмежування
суміжних категорій_________________________________________64
2.2. Суб’єкти цивільної юрисдикції_______________________________79
2.3. Процесуальні проблеми в сфері цивільної юрисдикції___________ 87
Висновок до 2 розділу_________________________________________ 101

Розділ 3. Принципи організації судової влади та здійснення правосуддя в
Україні________________________________________________ 104
3.1. Загальна характеристика принципів організації судової влади та
здійснення правосуддя_____________________________________ 104
3.2. Загальні принципи_________________________________________ 116
3.3. Організаційні принципи судової влади________________________ 128
3.4. Функціональні принципи судової влади в сфері цивільної
юрисдикції _______________________________________________142
Висновок до 3 розділу__________________________________________154 Висновки______________________________________________________ 159
Список використаних джерел____________________________________ 167

Перелік умовних скорочень

ГПК України Господарський процесуальний кодекс України
Державна судова адміністрація України ДСА України
ЄКПЛ Конвенція про захист прав людини та основних свобод
ЗК України Земельний кодекс України
КАСУ Кодекс адміністративного судочинства України
Концепція реформи 1992 р. Концепція судово-правової реформи, схвалена постановою верховної Ради України 28.04.1992 р.
КУпАП Кодекс України про адміністративні правопорушення
Проект Закону «Про судоустрій і статус суддів» − Проект Закону України «Про судоустрій і статус суддів», рекомендований 18 червня 2008 р. Комітетом Верховної Ради України з питань правосуддя для прийняття у другому читанні
СК України Сімейний кодекс України
ЦК України Цивільний кодекс України 2003 р.
ЦПК України 1963 р. Цивільно-процесуальний кодекс України 1963 року
ЦПК України Цивільний процесуальний кодекс України 2004 р.

В С Т У П

Актуальність теми дослідження. Важливість дослідження правових проблем щодо організації і діяльності судів цивільної юрисдикції в Україні зумовлена відсутністю єдиних концептуальних підходів серед науковців, практиків до реформування судоустрою в Україні, ігнорування історичних традицій в цій сфері, фрагментарністю врахування досвіду європейських держав романо-германської системи права стосовно реалізації на практиці в цих країнах принципу інстанційності. Вирішення проблеми теоретичного обґрунтування створення раціональної системи судів цивільної юрисдикції в Україні, в т.ч. в стислі строки та з мінімальним витраченням ресурсів держави на ці цілі, це не лише завдання суб’єктів судового управління та науковців, які досліджують ці питання, але й проблема і завдання загальнонаціонального значення, оскільки її вирішення обумовлює ефективність судочинства в державі. Оперативне, осмислене, прогнозоване за наслідками, а отже сплановане в часі та забезпечене ресурсами реформування судоустрію, залишається одним з найгостріших питань державно-правового розвитку перехідних суспільств, до яких, безперечно, відноситься Україна. За радянських часів монографічних досліджень за вказаною тематикою не було. Це зумовлювалось низкою політичних, правових й ідеологічних причин. Найголовніша з них це офіційне заперечення здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. З іншого боку, - це замовчування практики створення та функціонування системи судів цивільної юрисдикції в Російській імперії відповідно до судових статутів 1863 р. Зокрема, реалізований на той час принцип інстанційності, що був, багато в чому, запозичений з практики організації і діяльності судової системи Франції, що пройшов випробування часом до наших днів, але був в радянські часи знищений. Невипадково вітчизняним правникам було непросто в практичній площині реалізовувати здобутки «малої» судової реформи, а саме: процесуальні інститути-новели апеляції і касації. Новий ЦПК України 2003 р. мав процесуально оформити останній етап реформування судоустрію створення спеціалізованих судів цивільної юрисдикції, натомість до тепер не вщухають дискусії про функції і обсяг повноважень Верховного Суду України в новій системі судоустрію, здатністю держави взагалі створити систему спеціалізованих судів тощо.
У сучасній літературі зазначається, що правові підходи до розуміння співвідношення загальних та спеціалізованих судів, які склалися в минулому, на сучасному етапі певною мірою стали перешкодою у вирішенні низки найважливіших питань ефективного і раціонального реформування судоустрою.
За роки незалежності України це одне з перших комплексних досліджень нормативного регулювання організації і діяльності судів цивільної юрисдикції в Україні. Однак вихідні положення, покладені в основу цієї дисертації, розроблені відомими вітчизняними вченими та вченими деяких країн СНД, зокрема такими науковцями, як: В.Ф.Бойко, В.Д.Бринцев, Ю.М.Грошевий, В.В.Долежан, О.С.Захарова, М.І.Клеандров, В.І.Косарєв, В.В.Кривенко, Р.О.Куйбіда, Т.М.Марітчак, І.Є.Марочкін, Л.М.Москвич, І.В.Назаров, П.П.Пилипчук, Д.М.Притика, Ю.Д.Притика, С.В.Прилуцький, В.В.Сердюк, Н.В.Сібільова, М.І.Сірий, В.Я.Тацій С.Г.Штогун та інші.
Проведені дослідження не знімають актуальності проблеми, яку розглядаємо, оскільки стан реформування судоустрію в Україні у 19912008 роках свідчить про відсутність позитивних досягнень у цій галузі, чинний Закон України «Про судоустрій України» не забезпечує реалізацію конституційних принців щодо спеціалізації судової діяльності. Проект Закону України «Про судоустрій і статус суддів України», рекомендований Комітетом Верховної Ради України з питань правосуддя 18 червня 2008 р. для прийняття в другому читанні, на думку керівництва Верховного Суду України, не знімає вади чинного Закону й містить ряд положень, що не узгоджуються з Конституцією України, рішеннями Конституційного Суду України, міжнародними зобов’язаннями України. Певне загострення в дослідженні зазначених питань вносить політична заангажованість при прийнятті Парламентом України рішень щодо реформування судової системи України, а також термінологічна і лінгвістична невизначеність в законодавстві про судоустрій, різні методологічні підходи до функцій касації, спеціалізації судової діяльності і різні філософські погляди щодо шляхів розвитку судової влади.
У ході аналізу стану наукової розробки теми виявилося, що низка питань теоретичного і практичного характеру недостатньо досліджені у вітчизняній науці. Зокрема, в сучасній юридичній літературі системне та комплексне дослідження організації і діяльності судів цивільної юрисдикції в Україні відсутнє.
У теоретичних дослідженнях немає єдності у поглядах щодо визначення понять цивільна юрисдикція” та суб’єкти цивільної юрисдикції”, розмежування цивільної юрисдикції і суміжних категорій, основних тенденцій щодо вдосконалення нормативно-правової бази регулювання спеціалізації судової діяльності як фактору оптимального функціонування судової влади. Більш повного і глибокого дослідження потребують питання, пов’язані зі статусом судів апеляційної інстанції, Апеляційного суду України та Вищого цивільного суду України. Наявні дослідження вказаної проблеми не вичерпали всіх її аспектів, а лише створили певну базу для подальшого дослідження, обґрунтування нових підходів та концепцій. У сучасній вітчизняній науці відсутні дослідження проблем спеціалізації судової діяльності при здійсненні правосуддя у формі цивільного судочинства. Названа прогалина, на нашу думку, може бути заповнена цим дослідженням.
Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертації є аналіз найбільш актуальних і найважливіших правових питань організації і діяльності судів цивільної юрисдикції в Україні, в окремих європейських країнах романо-германської системи права та спрямоване на одержання об’єктивних даних, необхідних для удосконалення законодавства в сфері судоустрою України.
З огляду на поставлену мету визначено такі дослідницькі завдання:
- проаналізувати загальні та спеціальні принципи організації судової влади і здійснення правосуддя в демократичній країні, в т.ч. крізь призму конституційних принципів організації державної влади в Україні;
- дослідити і обгрунтувати необхідність нових підходів до визначення та запровадження спеціалізації судової діяльності в сучасних кризових умовах;
- дослідити взаємозв’язок існуючої системи судів цивільної юрисдикції і виникнення процесуальних проблем при здійсненні правосуддя;
- провести системно-функціональний аналіз спеціалізації судової діяльності як фактора оптимального функціонування судів цивільної юрисдикції;
- виявити проблеми розмежування поняття цивільна юрисдикція і суміжних процесуальних категорій;
- проаналізувати стан та перспективи розвитку і вдосконалення цивільного процесуального законодавства при організації і діяльності судів цивільної юрисдикції в Україні;
- виробити та обґрунтувати пропозиції і рекомендації щодо внесення змін до законодавства з метою створення інтегрованої у судову систему України спеціалізованих цивільних судів.
Об’єктом дослідження є відносини, пов’язані із запровадженням і реалізацією норм права, які регулюють організацію і діяльність судів цивільної юрисдикції в Україні та в окремих європейських державах романо-германської системи права.
Предметом дослідження є теоретичні праці в галузі судоустрію, цивільного процесуального законодавства, конституційного права, законодавства, що регулює відносини судової незалежності, статусу професійних суддів в Україні, окремі норми міжнародного права в цій сфері, а також практика Конституційного Суду України щодо застосування законодавства про судоустрій і суміжних з ним галузей процесуального законодавства, рішення неурядових міжнародних організацій суддів.
Методологічну основу дослідження становить діалектичний метод пізнання правових явищ. При дослідженні теоретичних напрацювань науковців у галузі судоустрію широко використовувалися, зокрема, в першому розділі роботи, формально-логічний, системно-структурний, системно-функціональний, порівняльно-правовий методи дослідження. Для з’ясування природи цивільної юрисдикції використовувався порівняльно-правововий метод дослідження. Зроблені в дисертації висновки і пропозиції ґрунтуються на вимогах формальної логіки відносно визначеності, несуперечності, послідовності й обґрунтованості суджень і здійснюються в рамках загальнотеоретичних і спеціальних конструкцій наукових знань про судоустрій, конституційного, адміністративного, міжнародного права та з використанням понятійного апарату цих наук.
Правову та науково-теоретичну основу дослідження складають Конституція України, вітчизняна і зарубіжна нормативні бази, що визначають судоустрій, спеціалізовану судову діяльність, а також праці з теорії права, конституційного, адміністративного права, роботи вчених, які займаються дослідженням проблем теоретичного і практичного запровадження принципів спеціалізації і інстанційності в системі судів загальної юрисдикції.
Наукова новизна роботи. Наукова новизна роботи полягає у тому, що вперше в умовах політичної кризи державних інститутів і економічного занепаду, що унеможливлює подальше здійснення судово-правової реформи на належному рівні, досліджено проблеми нормативного регулювання організації і діяльності судів цивільної юрисдикції та обґрунтовуються національна модель спеціалізації судової діяльності як фактора оптимального функціонування судів цивільної юрисдикції.
Наукова новизна одержаних результатів розкривається і конкретизується у висновках і пропозиціях, найважливішими з яких є наступні:
− вперше сформульовано визначення поняття принципів судової влади, а саме: це правила найбільш загального характеру, що визначають місце судової влади в системі органів державної влади, її організаційну побудову та спрямовані на реалізацію поставлених перед нею завдань, зокрема, здійснення правосуддя в цивільному судочинстві;
− вперше обґрунтована наявна колізія норм Закону України «Про судоустрій України» про порядок призначення або обрання судді на посаду та шляхи її подолання. Посада судді визначається в наказі голови відповідного суду (ч. 4 ст. 61 Закону України «Про судоустрій України»). Водночас ч. 3 вказаної статті встановлює, що особа, призначена на посаду судді чи обрана суддею безстроково набуває статусу професійного судді відповідного рівня і спеціалізації судів. Оскільки спеціалізація судів є конституційним принципом системи судів загальної юрисдикції (ст. 125 Конституції), а не лише спеціалізованих судів, тому правила, викладені в ч. 3 ст. 61 вказаного Закону, про набуття особою статусу професійного судді з обовязковим визначенням відповідного рівня і спеціалізації судів слід розуміти як обов’язкове правило щодо безумовного визначення у відповідному акті Президента чи Верховної Ради України не лише прізвища особи, обраної (призначеної) на посаду судді, найменування суду, але й спеціалізації (найменування палати). В цьому контексті сучасна практика призначення суддів в апеляційні загальні суди без визначення спеціалізації у відповідних актах Президента і Парламента є наслідком внутрішньої колізії ст. 61 Закону України «Про судоустрій України»;
− вперше обґрунтовано невідповідність Конституції України існуючої практики визначення головами місцевих загальних судів щодо суддів цих судів спеціалізації судової діяльності, її скасування, або зміну, оскільки вказана діяльність та компетенція не визначена Законом та суперечить гарантіям незалежності суддів;
вперше обґрунтована теза, що єдиною ознакою спеціалізації судової діяльності є відповідний нормативний припис в Законі про спеціалізацію в окремій системі судів або про галузеву спеціалізацію в рамках однієї судової установи. Відтак, окрім системи судів адміністративної, господарської юрисдикції конституційний принцип спеціалізації судової діяльності реалізується при здісненні правосуддя у формі цивільного судочинства у відповідних палатах апеляційних загальних судів і у Судовій палаті у цивільних справах Верховного Суду України. Не можуть бути ознаками спеціалізованих судів наявність відокремлених приміщень або автономізація суддівського самоврядування, або рішення суб’єктів судового управління в цій сфері;
− вперше обґрунтована концепція про необхідність в умовах політико-економічної кризи здійснення спеціалізації судової діяльності на базі місцевих загальних судів, шляхом нормативного визначення в Законі відповідних палат в справах цивільної, кримінальної, адміністративної юрисдикції;
− удосконалено теоретичні обґрунтування помилковості поділу судів на загальні та спеціалізовані, оскільки конституційний принцип спеціалізації є ознакою всіх судів загальної юрисдикції;
- удосконалено класифікацію принципів судової влади та здійснення правосуддя, що включає три основні групи: 1) загальні принципи, які розкривають сутність судової влади і її місце в системі органів державної влади; 2) організаційні принципи, які розкривають побудову судової системи, органів суддівського самоврядування, статус суддів, відповідальності суддів у зв’язку з неналежним виконанням своїх професійних обов’язків тощо та 3) функціональні принципи судової влади, тобто ті, які є основою для здійснення правосуддя в цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах;
- удосконалено обґрунтування відновлення триланкової судової системи, в якій функції суду першої інстанції будуть виконувати місцеві суди, які матимуть внутрішню спеціалізацію, тобто палату в цивільних справах, палату в кримінальних справах, палату в адміністративних справах, палату в господарських справах. Другою ланкою мають виступати апеляційні суди, які також матимуть відповідну спеціалізацію. Очолює судову систему Верховний Суд України, який буде діяти у складі судової палати у цивільних справах; судової палати у кримінальних справах; судової палати в адміністративних справах; судової палати у господарських справах.
Дістали подальший розвиток:
- обґрунтування недоцільності реалізації концепції про створення в сучасних кризових умовах окремої системи цивільних судів на чолі з вищим цивільним судом (касаційна інстанція) та Верховним Судом (перегляд у зв’язку з винятковими обставинами), оскільки: 1) історичним традиціям українського народу в сфері організації державної влади, в т.ч. побудови судової системи не було притаманно виокремлення судів цивільної юрисдикції на чолі з вищим судом в окрему систему спеціалізованих судів; 2) створення окремої системи цивільних судів в Україні не враховує економічну спроможність держави до таких кроків; 3) необхідно враховувати досвід більш економічно розвинутих європейських держав романо-германської системи права, де оптимальну систему судів загальної юрисдикції побудовано за принципом єдиної касаційної інстанції з поєднанням спеціалізації судової діяльності в рамках підсистеми судів певної юрисдикції;
- теоретичне обґрунтування недоцільності створення і поділу місцевих цивільних судів на дільничний суд та окружний цивільний суд, оскільки: 1) неможливо достатньо чітко формалізувати і розмежувати предметну підсудність дільничного і окружного суду (критерій ціни позову не вирішить проблему, спори немайнового характеру, як правило, більш складні); 2) розмежування підсудності вимагає суттєвих змін і доповнень до ЦПК України; 3) необхідно майже вдвічі збільшити місцеві суди, в умовах коли держава не може ресурсами забезпечити існуючу меншу кількість судів.
- обґрунтування вдосконалення процесуальних інститутів, які регламентують акредитацію при судах перекладачів; про наділення суду правом за власною ініціативою залучати до участі у справі перекладача, якщо дійде висновку, що особа внаслідок неспроможності оплати послуг перекладача буде позбавлена судового захисту. В Законі України «Про судоустрій України» мають бути закладені базові настанови, які б відповідали європейським стандартам у регулюванні принципу мови судочинства. Тобто недостатньо сьогодні встановити правило про те, що особа, яка не володіє або недостатньо володіє державною мовою має право користуватися рідною мовою та послугами перекладача у судовому процесі;
- обґрунтування висновку про необхідність скасування інституту народних засідателів в цивільному судочинстві, та необхідності виключення як з Конституції України (ст.124) так і з Закону України «Про судоустрій України» (ч.1 ст.13) та з ЦПК України (ч.2 ст.18, ч. 4 ст.234) відповідного припису;
- обгрунтування висновку про необхідність вилучення зі ст. 125 Конституції України ч. 3, в якій йдеться про вищі суди як вищі судові органи спеціалізованих судів;
- теоретичне обгрунтування пропозиції про більш глибоке відображення диспозитивного начала у реалізації права на судовий захист та необхідності доповнення ст.6 чинного Закону України «Про судоустрій України» та ст.7 проекту Закону України «Про судоустрій та статус суддів» окремою частиною такого змісту: «Суд розпочинає провадження не інакше як на підставі звернення особи до суду».
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання його результатів у науково-дослідницькій роботі щодо обґрунтування спеціалізації судової діяльності задля досягнення оптимального функціонування системи судів загальної юрисдикції
Висновки і рекомендації дисертації можуть бути використані при підготовці й обговоренні остаточного проекту Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Положення дисертації можуть бути використані у правозастосовчій діяльності, в навчальному процесі, при розробці відповідних програм спецкурсів за темою організація і діяльність судів цивільної юрисдикції.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації були оприлюдненні на науково-практичних конференціях, в тому числі на міжнародній науковій конференції: «Верховенство права в адвокатській діяльності» (14-15 грудня 2007 р. м. Київ); « Проблеми захисту і представництва прав громадян» (14 листопада 2008 р. м. Київ); «Верховенство права в адвокатській діяльності» (18 грудня 2008 р. м. Київ).
Публікації. Основні положення та висновки дослідження викладені в шести публікаціях, з яких три в наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях та три в інших виданнях.
Структура дисертації складається із вступу, трьох розділів, що включають дев’ять підрозділів, висновків та списку використаних нормативних актів та наукових праць.
Повний обсяг дисертації становить 187 сторінок, з них 167 сторінки основного тексту. Список використаних джерел налічує 215 найменувань і займає 20 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ

Результати дисертаційного дослідження за темою «Організація і діяльність судів цивільної юрисдикції» в контексті практики застосування Законів України «Про судоустрій України», Цивільного процесуального кодексу України, окремих рішень Конституційного Суду України та аналізу нормативних актів Парламенту, Уряду, Президента України щодо створення та діяльності судів загальної юрисдикції, Указу Президента України від 20січня 2006р. №39/2006 Про план заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи”, міжнародних зобов’язань України в сфері дотримання гарантій забезпечення вільного доступу до незалежного суду, дають змогу зробити основні теоретичні висновки і внести певні практичні рекомендації стосовно вдосконалення правового регулювання відносин у сфері організації і діяльності судів цивільної юрисдикції в Україні. Висновки та рекомендації дозволяють визначити деякі вади нормативного регулювання окремих інститутів, понять, структури статей Закону України «Про судоустрій України», а також виявити вади в проекті Закону «Про судоустрій і статус суддів».
До теоретичних висновків даного дослідження належать:
1. Обґрунтування на підставі порівняльного аналізу організації касаційної інстанції окремих європейських держав романо-германської системи права висновку про оптимальність побудови системи судів за принципом єдиної касаційної інстанції з поєднанням спеціалізації судової діяльності в рамках системи судів цивільної юрисдикції.
2. Обґрунтування на підставі аналізу історичних традицій організації судової системи в межах сучасної території України висновку про непритаманність історичним вітчизняним традиціям виокремлення судів цивільної юрисдикції на чолі з вищим судом в окрему систему спеціалізованих судів.
3. Висновок про створення окремої системи цивільних судів є переважно результатом політичної доцільності та економічної спроможності держави створити і утримувати ще одну складову системи судів, а спеціалізація суддів у межах суду загальної юрисдикції є об’єктивною необхідністю, що без надмірних витрат здатна забезпечити реалізацію права людини на доступ до правосуддя.
4. Обґрунтування питання, що спеціалізації судової діяльності прямо кореспондуються з гарантіями незалежності суддів. Відповідно до ч. 1 ст. 62 Закону України «Про судоустрій України» лише щодо переведення судді до іншого суду необхідна його письмова згода. Згоди судді на зміну спеціалізації в місцевому загальному суді закон не вимагає. Так само Закони України «Про судоустрій України», «Про статус суддів» не вимагають згоди судді при переведенні з однієї посади на іншу в межах одного суду. Така практика не відповідає міжнародним стандартам незалежності суддів.
5. Висновок про поділ спеціалізації судів за критерієм здійснення правосуддя в окремому суді лише у одній з форм судочинства або у двох формах судочинства не дає вичерпну відповідь про ознаки спеціалізованих судів. Не можуть бути ознаками спеціалізованих судів наявність відокремлених приміщень або автономізація суддівського самоврядування. Єдиною ознакою спеціалізації судової діяльності має бути відповідний нормативний припис в Законі. За таких обставин апеляційні загальні суди та Верховний Суд України організовані за принципом спеціалізації судової діяльності, яка відбувається у відповідних палатах.
6. Висновок про те, що запропонований у проекті Закону України «Про судоустрій України і статус судді» поділ місцевих цивільних судів на дільничний суд та окружний цивільний суд створює, принаймні дві проблеми. Перша це неможливість достатньо чітко формалізувати предметну підсудність дільничного і окружного цивільного суду. Розмежування підсудності між дільничним і окружним судом потребує суттєвих змін і доповнень до ЦПК України. Друга проблема - це те, що значно збільшується кількість судів. Статистичні данні ДСА України про забезпечення існуючих судів в 2009 р. засвідчують про нездатність держави забезпечити існуючу судову систему ресурсами на мінімальному рівні.
7. Обґрунтування висновку, що за умов визначення в законі структурних підрозділів судів, що діють за галузевою спеціалізацією, а не за предметною спеціалізацією (не за певною категорією справ), в цьому випадку необхідно говорити не про спеціалізацію суддів, а про побудову системи судів за принципом спеціалізації. Наявність відгалужених судів (господарської, адміністративної юстиції) не спростовують цю тезу, оскільки, по-перше, вони також побудовані за галузевою спеціалізацією, по-друге, поділ судів на загальні та спеціалізовані не є конституційною константою, а є антиконституційним продуктом минулої епохи.
8. Обґрунтування висновку, що у випадку відмови у відкритті провадження у справі, якщо суддя дійде висновку, що заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства (п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України), суд зобов’язаний вказати, до якого суду заявникові слід звертатись. Положення ЦПК України про закриття провадження у справі або відмова у такій процесуальній дії з вищенаведених підстав суперечить конституційним гарантіям на судовий захист, встановленим ст.ст. 55, 124 Конституції України.
9. Висновок, що в першу чергу під категорією «юрисдикція» слід розуміти сукупність повноважень відповідних державних органів або органів місцевого самоврядування, а отже в контексті цивільної юрисдикції не може йти мова про повноваження певних посадових осіб, недержавних органів як то третейські суди.
10. Висновок, що під цивільною юрисдикцією слід розуміти компетенцію, якою наділені тільки суди для розгляду справ і ухвалення в них відповідних рішень.
11. Одним з головних принципів розмежування цивільної юрисдикції від інших є нормативне правило (формула) визначення підвідомчості цивільних справ за методом виключення з цього кола справ віднесених до юрисдикції господарського або адміністративного суду.
12. Особливість нормативного регулювання статусу суб’єктів цивільної юрисдикції полягає в тому, що ЦПК України деталізує і систематизує коло цих суб’єктів за формалізованими критеріями, закріпленими в нормі права, а Закони України «Про судоустрій України», «Про статус судді» визначають не лише види, склад кожної судової ланки, їх повноваження, але й характеризують правовий статус цих суб’єктів, гарантії прав і охоронюваних та законом інтересів суддів, відповідальності, матеріального забезпечення.
13. У преамбулі Розділу 3 Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів правильно визначені принципи побудови системи судів загальної юрисдикції, зокрема, принцип спеціалізації передбачає, що суди мають бути організовані з урахуванням особливостей предмета судових справ за відповідною юрисдикцією та зумовленого цими особливостями виду судочинства. Проте предмет судових справ не може визначатися через призму певного виду судочинства.
14. Розробники законопроекту «Про судоустрій і статус суддів», помилково проігнорували слушну пропозицію авторів Концепції, викладену у першому пункті ІІІ Розділу, про необхідність на початковому етапі реформи визнати загальні суди спеціалізованими з розгляду окремих категорій справ, підсудних місцевим загальним судам.
15. Принципи судової влади це правила найбільш загального характеру, що визначають місце судової влади в системі органів державної влади, її організаційну побудову та які спрямовані на реалізацію поставлених перед нею завдань, зокрема, здійснення правосуддя в цивільному судочинстві.
16. Класифікація принципів судової влади та здійснення правосуддя включає в себе три основні групи: 1) загальні принципи, які розкривають сутність судової влади і її місце в системі органів державної влади; 2) організаційні принципи, які розкривають побудову судової системи, органів суддівського самоврядування, статусу суддів, відповідальності суддів у зв’язку з неналежним виконанням своїх професійних обов’язків тощо та 3) функціональні принципи судової влади, тобто ті, які є основою для здійснення правосуддя в цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах.
17. До загальних принципів судової влади дисертант виокремлює наступні: верховенство права; право на справедливий розгляд справи; здійснення судової влади виключно судами; доступність правосуддя; незалежність і самостійність; безсторонність.
18. До організаційних принципів належать: єдність судової системи і статусу суддів; териториальність, спеціалізація і інстанційність у побудові судової системи; незалежність, недоторканість, незмінюваність і професіоналізм суддів; відповідальність суддів.
19. До функціональних принципів необхідно віднести: державна мова судочинства; гласність судочинства; колегіальний та одноособовий розгляд судових справ; диспозитивність; рівність сторін в процесі; змагальність право на правову допомогу; право на оскарження судового рішення; обов’язковість судового рішення.
20. Обгрунтування висновку про необхідність збереження триланкової судової системи, в якій функції суду першої інстанції будуть виконувати місцеві суди, які матимуть внутрішню спеціалізацію, тобто палату в цивільних справах, палату в кримінальних справах, палату в адміністративних справах, палату в господарських справах. Другою ланкою мають виступати апеляційні суди, які також матимуть внутрішню предметну спеціалізацію. Очолює судову систему Верховний Суд України, який буде діяти у складі судової палати у цивільних справах; судової палати у кримінальних справах; судової палати в адміністративних справах; судової палати у господарських справах.
21. Обґрунтування недоцільності реалізації концепції про створення в сучасних умовах окремої системи цивільних судів на чолі з вищим цивільним судом (касаційна інстанція) та Верховним Судом (перегляд у зв’язку з винятковими обставинами), оскільки: 1) історичним традиціям організації судової системи не було притаманно виокремлення судів цивільної юрисдикції на чолі з вищим судом в окрему систему спеціалізованих судів; 2) створення окремої системи цивільних судів є результатом політичної доцільності та економічної спроможності; 3) більш економічно розвинуті європейські держави романо-германської системи права оптимальну систему судів загальної юрисдикції побудували за принципом єдиної касаційної інстанції з поєднанням спеціалізації судової діяльності в рамках системи судів цивільної юрисдикції
22. Обґрунтування недоцільності створення і поділу місцевих цивільних судів на дільничний суд та окружний цивільний суд, оскільки: 1) неможливо достатньо чітко формалізувати і розмежувати предметну підсудність дільничного і окружного суду (критерій ціни позову не вирішить проблему, спори немайнового характеру, як правило, більш складні), 2) розмежування підсудності вимагає суттєвих змін і доповнень до ЦПК України, 3) необхідно майже вдвічі збільшити кількісний склад суддів місцевих судів, в умовах коли держава не може ресурсами забезпечити існуючу кількість судів.
23. Обґрунтування про необхідність акредитації при судах перекладачів; по друге, про наділення суда правом за власною ініціативою залучати до участі у справі перекладача, якщо дійде висновку, що особа внаслідок неспроможності оплати послуг перекладача буде позбавлена судового захисту. В Законі України «Про судоустрій України» мають бути закладені базові настанови, які б відповідали європейським стандартам у регулюванні принципу мови судочинства. Тобто недостатньо сьогодні встановити правило про те, що особа, яка не володіє або недостатньо володіє державною мовою має право користуватися рідною мовою та послугами перекладача у судовому процесі;

З метою удосконалення правового регулювання організації і діяльності судів цивільної юрисдикції в Україні, дисертант вносить наступні пропозиції щодо внесення змін та доповнень до Конституції України, до ЦПК України та до чинного Закону України «Про судоустрій України»:

1. Пропонується виключити з Конституції України (ст.124) так і з Закону України «Про судоустрій України» (ч.1 ст.13) та з ЦПК України (ч.2 ст.18, ч. 4 ст.234) припис щодо безпосередньої участі народу у здійсненні правосуддя через народних засідателів;

2. Задля більш глибокого відображення диспозитивного начала у реалізації права на судовий захист пропонується доповнити ч. 2 ст. 6 Закону України «Про судоустрій України» реченням наступного змісту: «Суд розпочинає провадження не інакше, як на підставі звернення особи до суду».

3. Порядок призначення або обрання судді на посаду визначається Конституцією, зокрема, ст. 128 Конституції України встановлює, що перше призначення на посаду професійного судді здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково. В цьому контексті посада судді не визначається в наказі голови відповідного суду, як це передбачено в ч. 4 ст. 61 Закону України «Про судоустрій України», оскільки вона вже визначена у відповідному акті Президента чи Парламенту України. Тому пропонується перше речення ч. 4 ст. 61 Закону України «Про судоустрій України» викласти в наступній редакції: « Голова суду на підставі акта про обрання (призначення) особи професійним суддею або звільнення судді з посади, зобов’язаний невідкладно видати відповідний наказ».

4. Попри те, що в ч. 3 ст. 18 ЦПК України визначено, що головуючий визначається з числа суддів, що утворюють колегію, в установленому законом порядку, дотепер Законом такий порядок не запроваджено. Видається, що в цьому випадку законодавцю не варто було регламентувати це питання на рівні Закону, оскільки воно має бути вирішено органами суддівського самоврядування відповідно до їх компетенції. З урахуванням викладеного пропонується речення ч.3 ст. 18 ЦПК України після словосполучення «у складі трьох суддів,» викласти в наступній редакції: « головуючий з числа яких визначається в порядку, встановленим зборами суддів відповідного суду».
5. Видається, що зі спеціалізацією суддя має визначитись протягом п’ятирічного строку, на який вона призначається Президентом України. В зв’язку з цим пропонується ч. 1 ст. 16 Закону України «Про судоустрій України» викласти в наступній редакції: «1. Професійні судді судів загальної юрисдикції обіймають посади з визначенням спеціалізації безстроково, крім суддів, які призначаються на посаду судді вперше».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеев С.С. Право: азбукатеорияфилософия: Опыт комплексного исследования. М.: Статут, 1999. 712 с.
2. Актуальні проблеми застосування Цивільного процесуального Кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України: Тези доповідей та наукових повідомлень учасників міжнародної наук.-практ. конференції (25-26 січня 2007 р. ) За заг. ред. В.В.Комарова. Х.: Нац. юрид. акад. України, 2007. 300 с.
3. Баландин В.Н., Павлушина А.А. Принципы юридического процесса.- Тольятти: ВУиТ.- 2001. -178 с.
4. Безлюдько І.О., Бичкова С.С., Бобрик В.І. та ін. Цивільне процесуальне право України: навчальний посібник / За заг. ред. С.С.Бичкової. К.: Атіка, 2006. 384 с.
5. Бибило В.Н. Конституционные принципы правосудия и их реализация в стадии исполнения приговора.- Минск: Вища школа, 1986. 157 с.
6. Бойко В.Ф. Становлення незалежного високопрофесійного суду нагальна потреба сьогодення //Вісник Верховного Суду України.-1996.- № 1.-С.2-8.
7. Бринцев В.Д. Конституційний шлях корегування курсу судово-правової реформи // Право України.-2003.-№ 2.-С.9-12.
8. Васьковский Е.В. Учебник гражданского процесса. М.: Издание Братьев Башмаковых, 1914. 571 с.
9. Вдосконалення судоустрою та господарського судочинства: проблеми і перспективи. Матеріали науково-практичної конференції 12-13 квітня 2006 року м. Донецьк. Лана ЛТД, 2006. 541 с.
10. Виленский Б. В. Подготовка судебной реформы 20 ноября 1864 года в России. Саратов, 1963. 187 с.
11. Гаркуша О.О. Реформування судоустрію: окремі історичні аспекти і паралелі // Вісник Академії адвокатури України. 2007. № 2 (9). С. 132-137.
12. Гаркуша О.О. Цивільна юрисдикція: окремі проблеми розмежування суміжних юрисдикцій // Адвокат. 2008. № 11. С. 36-39.
13. Гаркуша О.О. Поділ юрисдикцій: окремі проблеми понятійного апарату // Вісник Академії адвокатури України. 2009. № 1. С. 28-33.
14. Головатий С. Верховенство права: український досвід. У трьох книгах. К.: Фенікс, 2006, Книга третя. 1747 с.
15. Городовенко В.В.Створення та діяльність модельних судів в Україні // Вісник Верховного Суду України, 1999.-№ 3. С.45-48.
16. Городовенко В.В. Проблеми незалежності судової влади: Автореф. дис канд.юид.наук: 12.00.10 / Національна юридична академія України ім. Я.Мудрого. Харків, 2006. 19 с.
17. Городовенко В.В. Проблеми становлення незалежної судової влади в Україні: Монографія. К.: Фенікс, 2007. 224 с.
18. Горшенев В.М. Шахов И.Б. Контроль как правовая форма деятельности.- М.: Юрид.лит.,1987.- 176 с.
19. Грошевий Ю.М. Проблеми спеціалізації процесуальних процедур. Актуальні проблеми застосування Цивільного процесуального Кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України: Тези доповідей та наукових повідомлень учасників міжнародної наук.-практ. конференції (25-26 січня 2007 р. ) За заг. ред. В.В.Комарова. Х.: Нац. юрид. акад. України, 2007. С. 26-30.
20. Грошевий Ю.М. Судово-правова реформа: стан та перспективи //Проблеми правового забезпечення економічної та соціальної політики в Україні: Матеріали наук.-практ.конф. (м.Харків, 24-25 травня 2005 р.) /Відп. за випуск: Ю.М.Грошевий, М.І.Панов.- Х.: Нац.юрид.акад.України, 2005.- С.76-86.
21. Гуменюк В.В. Питання удосконалення судової системи України: Матер. наук.-практ. конференції / Ред. кол. : Ю.В.Баулін (голов. ред.) та ін. Х.: Кроссроуд, 2007. С. 36-38.
22. Добровольская Т.Н. Принципи советского уголовного процесса (Вопроси теории и практики).- М.: Юрид.лит.,1971.- 199 с.
23. Експертне обговорення проектів законів України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України» № 2834 та «Про внесення змін до Закону України «Про статус суддів» № 2835. Допоміжні матеріали.-Т.2.-Проект Україна: Верховенство права. 2007. 92 с.
24. Елисеев Н.Г. Гражданское процессуальное право зарубежных стран: Источники, судоустройство, подсудность: Учебное пособие. М.: Статут, 2000. 271 с.
25. Європейська хартія про статус суддів (Рада Європи, 1998 р.) // Суддівське самоврядування. 2007. № 1. С. 3-8.
26. Жалинский А., Рерихт А. Введение в немецкое право. — М.: Спарк, 2001. — 726 с.
27. Закон Литовской Республики «О судах» от 31 мая 1994 г. /Сайт Сейма Литовской Республики.
28. Зарицкий В.И. Правове принципы в законодательстве Российской Федерации// Государство и право.- 1996.- № 11.- С.93
29. Захарова О.С. Дисциплінарна відповідальність суддів // Вісник Центру суддівських студій. 2007. - № 10. С. 21-24.
30. Захарова О.С. Механізми реалізації завдань суду при здійсненні правосуддя. Питання удосконалення судової системи України: Матер. наук.-практ. конференції / Ред.. кол.: Ю.В.Баулін та ін. Х.: Кроссроуд, 2007. С. 46- 59.
31. Захарова О.С. Реалізація конституційних принципів териториальності і спеціалізації судів у нових проектах Закону України «Про судоустрій України» // Вісник Академії адвокатури.- № 8.- 2007,- С. 46 48.
32. Збірник тез доповідей та наукових повідомлень учасників науково-практичного семінару молодих учених та здобувачів «Проблеми судової реформи в Україні» / Під заг. ред. А.П.Гетьмана. Х.: Кроссроуд, 2008. 140 с.
33. Зейкан Я.П. Коментар цивільного процессуального кодексу України. - К.: Юридична практика, 2006. 560 с.
34. Ківалов С.В. Деякі питання судово-правової реформи //Вісник прокуратури.-2000.- № 1.-С.22-26.
35. Ківалов С.В. Судова реформа. Крок за кроком // Урядовий кур'єр" № 13, 23.01.2003 рік.
36. Кленова Т.В. Принципы уголовного права и принципы кодификаци в уголовном праве// Государство и право.- 1997.- № 1.- С.54 59.
37. Колодій А.М. Принципи права України: Монографія.- Київ: Юрінком Інтер, 1998. 208 с.
38. Комаров В.В. Проблеми уніфікації та диференціації судових процедур / Питаня удосконалення судової системи України: Матер. наук.-практ. конференції /Ред.. кол.: Ю.В.Баулін та ін. Х.: Кроссроуд, 2007. С. 29-32.
39. Коментар до Закону України «Про судоустрій України» /За заг.ред.Маляренка В.Т.- К.-Х.: Юрінком-Інтер,2003.-464 с.
40. Комментарий к Гражданскому процессуальному кодексу Российской Федерации / Под общ. ред. В.И.Радченко. М.: Норма, 2004. 752 с.
41. Конвенция о защите прав человека и основных свобод с протоколами № 2, (1), 4, 6, 7, 9, 10, 11 / Европейский Суд по правам человека. Избранные решения: В 2 т. Т.2 / - М.: НОРМА, 2000. С. 665-712.
42. Конституції нових держав Європи та Азії / Упоряд. С.Головатий. К.: Українська правнича фундація. Видавництво «Право», 1996. 544 с.
43. Конституція України: Науково-практичний коментар /В.Б.Авер’янов, О.В.Батанов, Ю.В.Баулін та ін.-Харків: Вид. «Право»; К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре».-2003.-752 с.
44. Конституционное право: Учебник / Отв. ред. В.В.Лазарев. М.: Юристъ, 1999. 592 с.
45. Конституционное право зарубежных стран. Учебник для вузов. Под общ. ред. М.В.Баглая, Ю.И.Лейбо, Л.М.Энтина М.: НОРМА, 2000. 832 с.
46. Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 1997 2001/ Відповід. редакт канд. юрид. наук П.Б.Євграфов. К.: Юрінком Інтер, 2001.- 512с.
47. Концептуальні підходи щодо подальшого здійснення судово-правової реформи // Вісник Верховного Суду України.-2006.-№ 11.-С.2-6.
48. Котюк В.О. Теорія права. Курс лекцій. К: Вентурі, 1996. 173 с.
49. Кравчук В.М., Угриновська О.І. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. К.: Істина, 2006. 944 с.
50. Краткий философский словар/ Сост. Г.Г. Кириленко, Е.В. Шевцов.- М.: Изд во АСТ, 2002.- 492 с.
51.Кримінальний процес України: Підручник / М.М.Михеєнко, В.Т.Нор, В.П.Шибіко.- К.: Либідь, 1992.- 431с.
52. Кримінальний процес України: Підручник/ Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т.- К.: Юрінком Інтер, 2004.- 688 с.
53.Куйбіда Р.О. Реформування правосуддя в Україні: стан і перспективи: Монографія. К.: Атіка, 2004. 288 с.
54. Куйбіда Р.О. Організаця і розвиток сучасної судової системи України. Дисертація на здобуття наук. ступ. к.ю.н. 12.00.10 Київський національний університет ім. Т.Г.Шевченка. К. 2006. 223 с.
55. Куйбіда Р.О. Організація і розвиток сучасної судової системи України: Автореф. дис. канд.юид.наук: 12.00.10 / Академія адвокатури України. Київ, 2006. 21 с.
56. Кульчицький В.С. Настюк М.І., Тищик П.Й. Історія держави і права України. Навчальний посібник для студентів юрид. спец. Вузів. Львів: Право, 1996. 296 с.
57. Лукичев Ю.А., Вахмистрова С.И. Правоохранительные органы Российской Федерации: Курс лекций. СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. 377 с.
58. Луспеник Д.Д. Проблеми уніфікації та диференціації процедур у цивільному та адміністративному судочинстві. Актуальні проблеми застосування Цивільного процесуального Кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України: Тези доповідей та наукових повідомлень учасників міжнародної наук.-практ. конференції (25-26 січня 2007 р. ) За заг. ред. В.В.Комарова. Х.: Нац. юрид. акад. України, 2007. С. 56-59.
59. Маляренко В.Т. Актуальні проблеми становлення судової влади в Україні // Право України - 1996. - N1. - С. 31.
60. Маляренко В.Т. Кримінальне процесуальне законодавство України: питання становлення і розвитку // Право України.- 2003.- №9.- С.3-10.
61. Марочкін І.Є., Крючко Ю.І., Москвич Л.М., Назаров І.В., Трагнюк Р.Р. Статус суддів: Навчально-практичний посібник. Х.:Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.М.,2006. 584 с.
62. Марочкін І.Є., Назаров І.В. Правовий аналіз інституту дисциплінарної відповідальності суддів//Інформаційний вісник Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Перший випуск. Грудень 2006 р.-С.11-18.
63.Марочкін І.Є. Проблеми спеціалізації судової діяльності /Актуальні проблеми застосування Цивільного процесуального Кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України: Тези доповідей та наукових повідомлень учасників міжнародної наук.-практ. конференції (25-26 січня 2007 р. ) За заг. ред. В.В.Комарова. Х.: Нац. юрид. акад. України, 2007. С. 273-276.
64. Матеріали круглого столу: Дисциплінарна відповідальність суддів і прокурорів в Україні та роль служби судових інспекторів у контролі за діяльністю судів, м. Київ, 18 квітня 2007 р. Академія прокуратури України.
65. Матеріали навчальних семінарів для суддів та журналістів «Судова влада та засоби масової інформації». К.: USAID, Академія суддів України, 2008. - 204 с.
66. Михеєнко М.М. та ін. Порівняльне судове право: Підручник / М.М.Михеєнко, В.В.Молдован, Л.К.Родзієвська. К.: Либідь, 1993. 328 с.
67. Міжнародні стандарти незалежності суддів: Збірка документів. К.: Поліграф-Експрес, 2008. 184 с.
68. Михеенко М.М. Понятие и система принципов советского уголовного процесса.- К., 1984.-С.91 95
69. Мишин А.А. Конституционное право зарубежных стран: учебник / 6-е изд. перераб. и дополн. М.: Белые альвы, 1998. 456 с.
70. Москвич Л.М., Подкопаєв С.В., Прилуцький С.В. Статус судді: питання теорії та практики: Монографія. Х: ВД «ІНЖЕК», 2004. 360 с.
71. Москвич Л.М. Питання оптимізації функціонування судової системи // Вісник Верховного Суду України. 2008. № 11. С. 40-43.
72. Новий тлумачний словник української мови. Укладачі: В.Яременко, О.Сліпушко. Т.2, К.: Аконіт, -1999. - 871 с.
73. Новий тлумачний словник української мови. Укладачі: В.Яременко, О.Сліпушко. Т.4, К.: Аконіт, -1999. - 941 с.
74. Новый Гражданский процессуальный кодекс Франции / Пер. с франц. В.Захватаев / Предисловие: А.Довгерт, В.Захватаев / Отв. ред. А.Довгерт. К.: Истина, 2004. 544 с.
75. Общая теория государства и права. Академический курс в 3 х томах. Изд. 2 е, перераб. и доп. Отв. Ред.. проф.. М.Н.Марченко. Том 2.- М.: ИКД «Зерцало М», 2002.- 528 с.
76. Овчаренко О.М. Доступність правосуддя та гарантії його реалізації: Монографія. Х.: Право, 2008. 304 с.
77. Омеляненко Г.М. Концептуальні питання судово-правової реформи в Україні / Зб. наук. праць юридичного інституту Одеського держ. ун-ту ім. І.І.Мечнікова.-Вип.3, 1996.-С.139-152.
78. Оніщук М.