ФОРМУВАННЯ КОРПУСУ ПРОФЕСІЙНИХ СУДДІВ УКРАЇНИ

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП........................................................................................................................4

РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика системи формування суддівського
корпусу

1.1. Поняття, значення та зміст системи формування корпусу професійних
суддів...................................................................................................................11
1.2. Розвиток правової думки та законодавства щодо формування корпусу суддів на території України у ХІХ-ХХ століттях...................................................19
1.3. Міжнародні стандарти з питань формування корпусу суддів.......................31

РОЗДІЛ 2. Зарубіжні моделі порядку формування суддівського корпусу

2.1. Кандидатські вимоги (ценз) на посаду судді...................................................43
2.2. Органи та порядок добору кандидатів на посаду судді в зарубіжних
країнах................................................................................................................ 56
2.3. Правові засади наділення суддів повноваженнями в зарубіжних країнах...65
2.4. Загальні засади припинення повноважень судді в зарубіжних країнах....... 73

РОЗДІЛ 3. Порядок набуття статусу судді в Україні

3.1. Загальні засади побудови системи формування корпусу суддів України....86
3.2. Порядок добору кандидатів на посаду судді.............................................…100
3.3. Вимоги до кандидатів на посаду судді (кандидатський ценз)................….111
3.4. Призначення та порядок вступу суддів загальної юрисдикції на посаду...139
3.5. Обрання суддів загальної юрисдикції............................................................149

РОЗДІЛ 4. Порядок припинення повноважень судді в Україні

4.1. Загальні засади припинення суддівських повноважень...............................155
4.2. Підстави припинення повноважень судді України.......................................161
4.3. Процедура припинення повноважень та статусу судді................................180

ВИСНОВКИ............................................................................................................185

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..........................................................196

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Важливою передумовою становлення в Україні авторитетної і незалежної судової влади як однієї із найважливіших складових правової держави є упорядкування системи формування корпусу суддів. Пошук нової, сучасної та ефективної моделі її побудови було розпочато разом з проголошенням державної незалежності. Він триває і нині як в напрямку поглиблення правової думки, так і в площині розвитку законодавства, насамперед, реалізації положень Конституції України та Закону України “Про судоустрій України”.
Формування корпусу суддів – це проблема загальносуспільного значення, яка з огляду на динамічність соціальних процесів, об’єктивну необхідність змін в політичному, соціально-економічному та культурному житті майже безперервно зберігає свою актуальність. Питання призначення, обрання та звільнення суддів неодмінно знаходяться на перехресті політичних, відомчих та інших інтересів і тому правові регулятори в даній сфері потребують дієвих гарантій, насамперед прямо пов’язаних з засадами суддівської незалежності та з умовами утвердження авторитету судової влади в суспільстві.
Стрижнем механізму формування корпусу суддів є забезпечення судової влади високопрофесійним та високоморальним кадровим складом. Це одне із ключових завдань судово-правової реформи, бо лише з такими характеристиками суддя може виступати в якості дійсного гаранта прав і свобод людини, законних інтересів всіх суб’єктів правопорядку, може повноцінно виконувати роль суспільного арбітра при розв’язанні конфліктів.
Демократичний порядок призначення, обрання та звільнення суддів, крім іншого, передбачає знаходження оптимальних організаційних рішень у зв’язку з одночасним включенням в цей процес органів державної влади, органів суддівського самоврядування та представників різних ланок юридичної професії в рамках таких колегіальних утворень як Вища рада юстиції та кваліфікаційних комісій суддів.
З питань, в тій чи іншій мірі пов’язаних зі статусом судді, за останні роки опубліковано цілий ряд помітних і ґрунтовних робіт, разом з тим рівень наукового забезпечення даної проблематики залишається недостатнім. Так, не в повній мірі досліджено процедурні аспекти призначення, обрання та звільнення суддів, не достатньо визначено юридичний зміст приводів та підстав прийняття рішень, не в усіх аспектах розкрито сутність правових вимог та обмежень, що адресуються як кандидату на посаду судді, так і судді. Відсутність комплексних наукових напрацювань в даній сфері спричиняє чисельні ускладнення на практиці та в процесі законотворення.
Перераховані вище фактори і обумовили обрання цієї теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану наукових досліджень відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права імені В.М.Корецького НАН України за тематикою “Актуальні проблеми кримінологічної безпеки України” (держ. реєстраційний № 0101U001007) та “Злочинність і національна безпека України” (держ. реєстраційний № 0101U005665).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є визначення основних закономірностей побудови механізму формування суддівського корпусу, розробка на основі комплексного аналізу доктринальних підходів, чинного законодавства та практики його застосування висновків та пропозицій щодо удосконалення базових юридичних конструкцій в цій складовій організації судової влади з урахуванням особливостей сучасного розвитку правової системи України.
Для досягнення вказаної мети, дисертаційним проектом визначено необхідність вирішити такі задачі: розкрити сутність понять “суддівський корпус” та “корпус професійних суддів України”; виділити неодмінні ознаки та основні характеристики порядку формування корпусу професійних суддів України; визначити зміст та характер взаємозв’язків між принципами та інститутами, що забезпечують гарантії незалежності суддів в процесі наділення та припинення їх повноважень; виявити проблемні аспекти, недоліки і прогалини в правовій регламентації порядку формування корпусу професійних суддів України; розробити відповідні пропозиції, спрямовані на удосконалення правового регулювання відносин у сфері організації судової влади України.
Об’єктом дослідження є механізм формування корпусу професійних суддів та сукупність правових інститутів, що його складають. Поряд з внутрішніми аспектами організації судоустрою об’єкт також включає окремі невід’ємні зовнішні зв’язки досліджуваного порядку з основами організації державної влади та процесуальною формою здійснення правосуддя.
Предмет дослідження – встановлений законом порядок призначення, обрання і звільнення професійних суддів та практика реалізації правових приписів, що його регламентують.
Методологічною основою дисертації є наукові методи, що ґрунтуються на вимогах об’єктивного та всебічного аналізу правових явищ. Для досягнення поставленої мети дослідження застосовано методи: діалектичний, історичний, формально-логічний, системно-структурний, порівняльно-правовий, системного аналізу та інші. Підґрунтям дослідження виступає діалектичний метод пізнання, відповідно до якого проблеми, що вирішуються в дисертації, розглядаються в єдності їх соціального змісту та правової форми. Історичний метод застосовується при дослідженні найголовніших інститутів та принципів формування судового корпусу минулого та відображення їх ознак сьогодні. Системно-структурний метод і системний аналіз сприяли виробленню понять “корпус професійних суддів” та “формування корпусу професійних суддів”, визначенню їх основних елементів та системоутворюючих зв’язків. Ці методи також дозволили охарактеризувати як окремі ознаки елементів досліджуваного явища, так і систему в цілому. Застосування порівняльно-правового методу дозволило проаналізувати способи організації судової влади України в питаннях формування суддівського корпусу у порівнянні з іноземними правовими аналогами. Вимоги формальної логіки щодо послідовності, визначеності, несуперечності й обґрунтованості суджень були дотримані при формулюванні висновків і пропозицій відповідно до мети дослідження.
Теоретичну основу дисертаційних висновків склали наукові праці сучасних вчених та мислителів минулого. Так, підґрунтям дослідження стали правові вчення Аристотеля, Полібія, Цицерона, Лікурга, І.Ієринга, Дж.Локка, Ш.Л.Монтеск’є та ін., а також праці вчених кінця XIX - початку XX століття, зокрема, І.Бентама, Л.Є.Владимирова, С.І.Вікторського, А.Лєонтьєва, Й.В.Михайловського, П.П.Пусторослєвої, Д.Г.Тальберга, В.К.Случевського, І.Я.Фойницького, Б.М.Чичеріна та ін.
При обстоюванні загальнотеоретичних позицій в питаннях організації судової влади дослідник спирався на ідеї та погляди вчених в галузі теорії держави та права і конституційного права, зокрема, С.С.Алєксєєва, А.Б.Венгерова, В.В.Копєйчикова, В.Ф.Сіренка, О.Ф. Скакун, В.Ф.Погорілка, А.О.Селіванова, Г.О.Мурашина, О.В.Батанова, Ю.М.Старілова, Ю.М.Тодики, Б.О.Страшуна, Л.М.Ентіна, В.Є.Чиркіна та ін.
Основу дослідження склали роботи в галузі судоустрою та судочинства, зокрема, Т.В.Апарової, С.Н.Бабуріна, В.Д.Бринцева, Ю.М.Грошевого, К.Ф.Гуценка, В.В.Долежана, М.І.Клєандрова, М.А.Ковальова, В.В.Леоненка, І.Є.Марочкіна, А.А.Мельникова, М.М.Михеєнка, В.Т.Нора, Г.М. Омельяненко, І.Л.Пєтрухіна, М.М.Полянского, Д.М.Притики, Н.В.Радутної, В.М.Савицького, Н.В.Сібільової, Ю.І.Стецовського, М.С.Строговича, В.С.Стефанюка, В.Я.Тація, М.І.Тітова, В.А.Туманова, Г.І.Чангулі, В.І.Шишкіна, Ю.П.Яновича, та ін.
У дисертації використовуються також праці А.Барака, В.Бернхема, Р.Давіда, К.Жофре-Спінозі, Д.Мідора, Л.Фрідмена, Б.Харнетта, Д.Каррі, Б.А.Футея.
Емпіричною базою дослідження є практика застосування національного законодавства суб’єктами права, що складають систему органів з підбору кандидатів, призначення та обрання суддів, звільнення їх з посад, насамперед, результати діяльності кваліфікаційних комісій та Вищої ради юстиції.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній вперше в Україні з урахуванням положень Конституції, законодавчих новел та змін у суспільному та державному житті комплексно на монографічному рівні досліджено проблеми формування корпусу професійних суддів.
Найбільш істотні результати, що відображають внесок автора в розробку зазначеної проблеми, такі:
1. Розкрито роль, місце та значення порядку формування судового корпусу в механізмі стримування і противаг системи поділу влади в Україні. При цьому зроблено висновок про те, що саме механізм формування корпусу професійних суддів є одним з вразливих “місць” в системі гарантій забезпечення незалежності суддів України.
2. З метою вдосконалення механізму формування корпусу професійних суддів обґрунтовано доцільність посилення конкурсного начала при доборі кандидатів для призначення суддею.
3. З огляду на необхідність підвищення довіри до судової влади з боку населення, посилення авторитету суду в умовах демократичного розвитку наведено аргументи щодо можливості проведення на місцевому рівні громадських обговорень з питань призначення та обрання суддів на посади. При цьому, висловлено позицію, що у такий спосіб громада зможе ефективно захистити належного суддю і, одночасно, виразити відповідне ставлення до особи, яка негідна бути суддею.
4. На основі порівняльного аналізу вимог до кандидатів на посаду судді, що мають місце в різних правових системах, зроблено висновок про необхідність запровадження в Україні системи 2-3 річної спеціальної підготовки кандидатів у судді.
5. Наведено детальну правову та історичну аргументацію розвитку інституту суддівської присяги, визначено її сучасне значення та зроблено висновок про необхідність конкретизації в галузевому законодавстві вимог, порядку принесення присяги та підстав притягнення судді до відповідальності в разі її порушення, що прямо передбачено ст. 126 Конституції України.
6. Охарактеризовано систему взаємозв’язків між такими важливими принципами організації судової системи як забезпечення незалежності суддів, суддівської незмінюваності та несумісності суддівської посади з іншими посадами та видами діяльності. На цій основі запропоновано висновки та пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства, зокрема, в частині посилення гарантій незмінюваності суддів, у зв’язку з чим кардинальної зміни потребує інститут повторного перезатвердження, а також звільнення суддів, яке має гарантуватись судовим захистом.
7. З метою уникнення функціонального дублювання між системою кваліфікаційних комісій суддів та Вищою радою юстиції, дисертант пропонує створення єдиної, цілісної системи органів з питань добору кандидатів на посади суддів та притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Ці органи повинні мати статус дисциплінарного суду у сфері юстиції.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки і пропозиції, які містяться в роботі, можуть бути використані при підготовці, розробці й удосконаленні актів законодавства України, що регулюють статус професійних суддів, зокрема, законів України “Про статус суддів” та “Про судоустрій України”.
Положення дисертації використовуються в навчальному процесі, при проведенні методологічних семінарів та складають підґрунтя для підготовки підручників, курсів лекцій, навчальних посібників і методичних рекомендацій для студентів юридичних вищих навчальних закладів.
Окремі результати можуть бути використані в процесі подальших досліджень з проблем судоустрою та організації правоохоронних органів.
Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана й обговорена у відділі проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права імені В.М.Корецького НАН України.
Основні положення дисертаційного дослідження доповідались на науково-практичній конференції “Роль засобів масової інформації в правовій освіті населення та запобігання злочинності і правопорушень” (5 квітня 2000 р., м. Київ); на міжнародних науково-практичних конференціях: “Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правової системи” (17-20 жовтня 2000 р., м. Київ), “Судовий захист прав людини: національний і європейський досвід” (9 листопада 2001 р., м. Одеса).
Публікації. Основні теоретичні і практичні положення та висновки дисертаційного дослідження викладені в 5 статтях у провідних наукових фахових виданнях відповідно до вимог, які висуває ВАК України, і 3 тезах наукових повідомлень. Усього з теми дисертації автором опубліковано 10 праць.
Структура дисертації. За своєю архітектонікою дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, що включають п’ятнадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 223 сторінки, з них основний текст – 195 сторінок. Список використаних джерел містить 336 найменувань.

bibliography

ВИСНОВКИ
Правове положення, при якому суддя буде неупереджено здійснювати правосуддя відповідно до свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на вимогах закону, можливе за умови всебічної реалізації суддівської незалежності. Для забезпечення суддівської незалежності держава встановлює різні гарантії, серед яких важливе місце займає особливий порядок призначення, обрання та звільнення суддів з посади. На сучасному етапі становлення судового права України виділились як самостійні явища корпус професійних суддів України та формування корпусу професійних суддів України. При цьому, корпус професійних суддів України являє собою склад суддів, які відповідно до Конституції України призначені чи обрані суддями і займають штатні суддівські посади в судах України. Водночас, формування корпусу професійних суддів України - це упорядкований процес кадрового забезпечення судової влади, який виражається у механізмі набуття та припинення суддями повноважень по здійсненню правосуддя.
Важливим елементом формування суддівського корпусу є кандидатський ценз, як система вимог та умов допуску до судових посад. В ряді країн світу, кандидатський ценз включає загальні та спеціальні кандидатські вимоги. Зазвичай, до загальних вимог відносяться громадянство, вища юридична освіта, допустимий вік, практичний досвід роботи в галузі права, високі ділові та моральні якості. До спеціальних вимог відноситься професійна судова освіта, а також (чи) проходження необхідного стажування. Так, з австрійського та французького досвіду можна бачити застосування кандидатського цензу, який, окрім загальних вимог, включає програму спеціальної наукової та практичної підготовки кандидатів. При цьому програма теоретичної підготовки в навчальних центрах зорієнтована на спеціальну судову освіту, яка включає ґрунтовні знання з кримінології, криміналістики, судової медицини та судової психіатрії, психології, техніки (техніки дорожнього руху, обробки даних), економічних наук (теорії економіки підприємств, бухгалтерії), правової соціології та ін. Таким чином, отримання спеціальної судової освіти передбачає не одноманітне повторення університетських знань з основних галузей права, хоча це теж не виключається, а поглиблене вивчення прикладних наук, які дозволяють судді бути обізнаним фахівцем високого рівня.
Спеціальні кандидатські вимоги застосовуються також в Німеччині, Італії та Польщі. В цих країнах головний важіль професіоналізму суддів зосереджений на практичній підготовці кандидатів. До призначення на посаду, асесор (стажер) під наглядом наставників проходить обов’язкове стажування в судових установах та інших державних органах. Однак на відміну від Австрії та Франції, спеціальне судове навчання кандидатів у цих країнах не передбачено.
Навпаки, у Англії та США професійні судді спеціально не готуються, але їх добирають з високопрофесійних юристів-практиків. При цьому лише завдяки високому престижу судової влади юристи-професіонали зацікавлені в цій роботі. Так, в Англії для кандидатського цензу суддів визначальним критерієм професіоналізму виступає значний досвід (не менше 10 років) практичної діяльності у сфері судочинства. Правові традиції цієї країни передбачають, що саме в якості адвокатів чи рекордерів набувається той необхідний досвід.
Інше положення кандидатського цензу суддів у країнах, судові системи яких у стані реформування. Зазвичай, законодавство таких країн обмежується лише загальними вимогами про громадянство, вищу юридичну освіту, стаж юридичної практики, який складає не більше 2-3 років. Притому така юридична практика може бути настільки різноманітною, що не складатиме необхідний досвід з судової практики. В таких країнах, як правило, судова влада знаходиться в стані становлення, що різко зменшує приплив до неї професійних фахівців з права.
Тенденції розвитку судових систем багатьох європейських країн передбачають створення самостійних та незалежних органів суддівського врядування, які вирішують головні питання, що стосуються діяльності суддів: підбір, просування по службі, переведення, дисциплінарна відповідальність та ін. Однією з гарантій незалежності таких органів є створення їх на основі представництва трьох гілок влади з перевагою судової. Діяльність таких органів полягає в забезпеченні незалежності суддів шляхом збалансування політичного впливу законодавчої та виконавчої влади в кадрових питаннях організації судової влади. Важливу роль у становленні самостійності такого органу відіграє його склад, який, зазвичай, представлений половиною або більшістю суддів. Таке впорядкування структури цих органів створює умови для утвердження суддівського самоврядування та одночасному запобіганню корпоративної замкненості.
Зарубіжний досвід свідчить, що за умов як конкурсного добору кандидатів, так і призначення суддів, шанс безальтернативного політичного підтасування значною мірою повинен зменшуватись. Наявність конкурсного начала при доборі та призначенні (обранні) суддів робить таку процедуру більш демократичною.
В питаннях проведення іспитів та добору стажерів на суддівські посади заслуговує на увагу досвід Італії, де весь екзаменаційний процес побудований на конкурсних та змагальних засадах, системі поетапного тестування та комплексному оцінюванні кандидатів.
Створення та діяльність інституцій на зразок Американської асоціації адвокатів в питаннях добору кандидатів на суддівські посади є однією з важливих форм громадського впливу на справи управління державою. Однак вважаємо, що при необхідності не тільки юридична спільнота, але й вся громадськість повинна бути в змозі висловити своє ставлення відносно того чи іншого кандидата на посаду судді. При цьому, участь громадськості в доборі кандидатів на посаду судді повинна проявлятись більш виразно саме в тих правових системах, де наділення судовими повноваженнями відбувається в централізованому порядку главою держави чи іншими органами.
У сучасних країнах світу основними формами передачі судових повноважень є призначення та вибори. Як призначення, так і вибори суддів різняться багатьма моделями, в тому числі з поєднанням їх обох. Однак і призначення, і обрання суддів не є універсальними формами організації судової влади, оскільки в тих чи інших умовах можуть нести в собі як позитиви, так й негативи.
У світовій практиці призначення суддів здійснюється: главою держави (президентом, монархом) одноосібно, або за погодженням з законодавчим органом; урядом та органами виконавчої влади (кабінет міністрів, прем’єр-міністр, міністр юстиції); вищими судовими інстанціями (Верховний суд); самостійними органом юстиції (Вища судова рада).
Вибори суддів здійснюються як прямим голосуванням, так опосередковано через представницькі органи.
На наш погляд, незалежність судді може порушуватись в результаті процесу призначення на посаду главою виконавчої влади, якщо від кандидата (гласно чи негласно) вимагається чи очікується позиція, яку він буде займати в суді з тих чи інших справ. Залежності суддів сприяють умови про подальше перезатвердження їх повноважень. Водночас, поєднання механізму призначення з суддівською незмінюваністю є важливою запорукою незалежності суддів.
Судді, які обираються на тривалий строк, менш підлеглі політичному впливу. Короткостроковість перебування на посаді і вибори за політичними міркуваннями є загрозою незалежності судової влади.
Незалежність суддів від свавільних та безпідставних звільнень прямо залежить від умов та порядку припинення їх повноважень та статусу. Вважаємо, що правова регламентація на конституційному рівні підстав та порядку припинення повноважень суддів виступає однією з важливих гарантій забезпечення їх незалежності. Провідну роль в цьому аспекті відіграє інститут незмінюваності суддів, правова природа якого полягає в тому, що суддя стає незмінюваним з самого початку свого першого призначення. Суддя, якого призначено на нетривалий строк, зазвичай, стає залежним від політичної ситуації, що складається в державі. За таких умов неупередженість судді в прийнятті справедливих рішень залежатиме не тільки від закону, але й політичної обстановки в країні.
У країнах посттоталітарного режиму, де інститути демократії та правова свідомість тільки зароджуються, на утвердження незалежності суддів, з одного боку, та безпеки суспільства, з іншого, прийнятною є юридична формула, згідно якої після успішного завершення нетривалого строку служби (2-5 років), судді автоматично стають незмінюваними, тобто їх статус і повноваження не підлягають повторному перезатвердженню. За таких умов старанні, добросовісні та професійні судді гарантовані від довільного звільнення за умови припинення строку призначення. На наш погляд, саме такий підхід повною мірою відображає сутність службового випробування при призначенні на посаду судді, та водночас не заперечує суддівську незмінюваність.
Тим самим, механізми та процедури усунення судів з посади повинні будуватись на засадах, які якнайширше забезпечуватимуть їх незалежність.
В організації поділу влади в Україні один з головних важелів стримування та противаг судової влади зосереджений в механізмі формування судового корпусу. Саме формування корпусу професійних суддів як центр політичного впливу з боку виконавчої та законодавчої влад є потенційно вразливим “місцем” незалежності суддів України.
Вважаємо, що правове положення Вищої ради юстиції потрібно прирівнювати до судового органу в сфері юстиції, а всі його члени протягом виконання обов’язків повинні прирівнюватись до суддів.
З метою вдосконалення механізму формування корпусу суддів доцільно запроваджувати конкурсне начало добору та представлення кандидатів для призначення суддею. У випадку, коли з’являється вакансія на посаду судді місцевого суду, кваліфікаційні комісії суддів повинні давати офіційне повідомлення в місцевих засобах масової інформації (газета, радіо, телебачення) про відкриття конкурсу на відповідну посаду судді. Така інформація повинна бути загальнодоступною для всієї громадськості даної місцевості. За таких умов всі бажаючі, що відповідають кандидатському цензу, повинні мати змогу звернутися з заявою про призначення їх на посаду судді.
Для звернення з заявами претендентів на посаду судді повинен бути встановлений відповідний строк (1-2 місяці), по завершенні якого кваліфікаційна комісія зобов’язана оприлюднювати в засобах масової інформації список всіх осіб, що претендують на посаду судді. І в такому випадку громадськість повинна мати право й можливість дієво реагувати стосовно тих чи інших претендентів. Маємо на увазі, що особисті характеристики стосовно претендентів можуть суттєво доповнюватись як з позитивної, так і з негативної сторони громадською думкою (листи-характеристики приватних осіб, підприємств, організацій, установ). Кваліфікаційні комісії зобов’язані брати до уваги таку інформацію та з залученням компетентних органів належним чином її перевіряти.
Важливою умовою цієї процедури має бути відсутність політичних мотивів та їх впливу на результати добору кандидатів у судді. Однією із гарантій аполітичності при формуванні судової влади можуть бути публічні громадські обговорення кандидатів для їх призначення, тобто свого роду місцеві референдуми, результати яких повинні прямо впливати на призначення та обрання суддів. Організація таких заходів повинна покладатись на кваліфікаційні комісії суддів, яким всебічно повинні сприяти органи виконавчої влади та місцевого самоврядування. У такий спосіб громада зможе як підтримати належного суддю перед його безстроковим обранням, так і висловити недовіру судді, який себе скомпрометував. В умовах політичного дисбалансу в Україні принципово важливим для формування незалежної судової влади є пряма участь народу в делегуванні судових повноважень.
Необхідно нормативно закріпити положення про запровадження кваліфікаційних іспитів шляхом тестування.
Важливе значення при встановленні рівня юридичної підготовленості кандидатів до майбутньої судової діяльності має виявлення їх знань й розуміння змісту Конституції України як нормативного акту, що визначає основу побудови та розвитку всієї правової системи, закріплює головні права і обов’язки людини й громадянина. При здійсненні правосуддя суддя, в першу чергу, повинен керуватись Конституцією, а тому кандидат на посаду судді повинен досконало її знати та вміти практично застосовувати. Саме тому, під час зазначеного іспиту, який складають кандидати на посаду судді, обов’язково повинні перевірятись та оцінюватись їх знання Конституції.
Всі особи, які з однаково позитивними результатами склали кваліфікаційний іспит на заміщення однієї вакантної посади судді, повинні бути рекомендовані для призначення на цю посаду. В даному випадку, за результатами перевірок та іспитів орган наділення суддів повноваженнями повинен обирати з кандидатів найкращого.
Вважаємо за доцільне доповнити ст.7 Закону “Про статус суддів” та ст.59 Закону “Про судоустрій України“ положенням такого змісту: “На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України..., який безперервно проживає в Україні не менше десяти років перед призначенням ...”
Вимога до освітнього рівня кандидатів на посаду судді повинна бути безпосередньо закріплена в Законі “Про статус суддів”. При цьому неприйнятним, на наш погляд, є добір кандидатів у судді з вищою, але не юридичною освітою, або ж з вищою юридичною, але не повною чи тільки базовою освітою, або кваліфікаційний рівень яких не відповідає передбаченим законом вимогам. Особа, що отримала вищу юридичну освіту не в Україні, але освітньо-кваліфікаційний рівень якої визнається, зберігає право претендувати на посаду судді. Звертаючись до кваліфікаційної комісії суддів з іноземним дипломом про вищу юридичну освіту, особа повинна надати й документ про його нострифікацію.
При доборі кандидатів на посаду судді неприйнятно створення переваг чи обмежень залежно від елітності та форми власності вищого учбового закладу, який закінчила особа, якщо рівень акредитації даних учбових закладів буде відповідати загальнодержавним вимогам. Визначальну роль при доборі кандидатів на посаду судді повинні грати теоретичні знання та практичні навики, моральні й ділові якості особи, а не престижність учбового закладу, який вона раніше закінчила.
З вітчизняного історичного досвіду можна зробити висновок, що головним критерієм підготовленості до здійснення правосуддя був практичний досвід судової діяльності. Безперечно, готовність кандидата до здійснення судових функцій великою мірою визначає ефективність його діяльності в разі призначення на посаду судді. Оптимальним буде варіант, якщо стаж роботи в галузі права за юридичною спеціальністю набуватиметься в якості прокурора, помічника прокурора, адвоката, юриста (захисника в кримінальних, адміністративних чи представника в цивільних справах). Саме практикуючі в судових справах юристи повинні складати більшість кандидатів на суддівські посади. В системі кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції повинно бути два паралельних джерела: професійні юристи-практики з досвідом роботи 7-10 років, та спеціально підготовлені кандидати, які отримали практичний досвід судової діяльності, поєднаний з навчанням в Академії суддів України.
В штаті місцевих судів доцільно затвердити посаду кандидата на посаду судді, приймаючи до уваги те, що в цьому є практична необхідність, а також сформовані умови. На наш погляд, потрібно реорганізувати такі штатні посади, як помічник голови суду і консультант в кандидата на посаду судді районного (міського) суду. Важливою передумовою такого запровадження повинна бути узаконена процесуальна компетентність кандидата на посаду судді до вчинення судових дій. За таких умов юрист, що не має належного досвіду судочинства, в якості кандидата на посаду судді набуватиме практичних навиків, необхідних для роботи суддею. Практична підготовка кандидатів під керівництвом найдосвідченіших суддів-наставників повинна поєднуватись з обов’язковим курсом навчання в Академії суддів України. Навчання в Академії суддів України та складання всіх іспитів повинно передувати призначенню суддею. Практична підготовка кандидата в судді (2-3 роки) в судовій системі дасть змогу детально дослідити особистість майбутнього судді, його професійні здібності та недоліки, ряд важливих особистих характеристик. Вважаємо, що в такий спосіб можна запобігти більшості кадрових помилок саме під час добору кандидатів.
Суміщення в одній особі судді та військового суперечить не тільки принципу несумісності суддівської посади, але й принципу незалежності суддів. Не може бути незалежним суддя-офіцер, який з одного боку повинен підкорятися тільки закону, а з іншого військовій дисципліні та наказам вищестоящих офіцерів, що викликає необхідність дотримання військової субординації.
Вважаємо, що всі особи, які претендують на посаду судді, повинні проходити за відповідним направленням обов’язкову медичну комісію. Тобто, органи добору кандидатів повинні не формально задовольнятись наданими довідками про стан здоров'я, а безпосередньо, через незалежні медичні установи, встановлювати факт фізичної та психічної придатності кандидатів. Для цього повинен бути встановлений офіційний перелік захворювань, які унеможливлюють заняття суддівської посади.
В новий Закон України “Про статус суддів” необхідно включити обов’язкову вимогу до претендентів на посаду судді: бездоганна репутація та високе морально-етичне положення в суспільстві, що повинно перевірятись на рівні інших кандидатських вимог. Особа з негативною репутацією в суспільстві не має права бути суддею.
Глава держави, як гарант Основного Закону України, має право відмовити в призначенні на посаду судді лише в тому випадку, коли буде встановлено порушення конституційних вимог та процедур добору кандидатів на посаду судді.
Статус суддів України тісно пов’язаний з суддівською присягою, яка стала невід’ємним і досить суттєвим інститутом організації судової влади. Присяга судді України має природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового зобов’язання особи, яка вступає на суддівську посаду. Лише після принесення присяги суддя набуває судові (владні) повноваження по здійсненню правосуддя. Тому на рівні конституційного закону необхідно закріпити за суддями загальних судів такий важливий обов’язок, як принесення присяги. Водночас, чинна присяга вимагає конкретизації та чіткості положень, з огляду на її прямий зв’язок із припиненням повноважень та статусу суддів України.
Формування корпусу професійних суддів України охоплює собою механізм припинення повноважень суддів, який здійснюється у формі їх звільнення з посади. Водночас припинення повноважень судді досить тісно граничить з припиненням статусу судді.
Правова регламентація на конституційному рівні підстав та порядку припинення повноважень суддів виступає однією з важливих гарантій забезпечення їх незалежності. Одну з провідних ролей в цьому аспекті відіграє принцип незмінюваності суддів. Специфіка формування корпусу професійних суддів України полягає в тому, що засади незмінюваності починають діяти лише після обрання суддів Верховною Радою України безстроково.
Вважаємо, що суддя, який не притягувався до відповідальності, тобто відносно нього не встановлювались факти порушення присяги судді, не повинен звільнятись по завершенню п’ятирічного строку лише тому, що закінчився строк його призначення. Якщо суддя загальної юрисдикції не був звільнений за загальних чи особливих підстав протягом п’ятирічного строку повноважень, він обов’язково повинен бути представлений Верховній Раді України для вирішення питання про його безстрокове обрання.
Не можна проводити аналогію між призначенням суддів на п’ять років з випробувальний строком, що передбачено у трудовому праві. Всі судді України чи призначені на п’ять років, чи вже обрані безстроково повинні бути однаковими в судовій незалежності. Вони між собою повинні бути рівними, незалежно від того, який орган передав їм судову владу, оскільки всі судді загальної юрисдикції мають єдиний статус. Однак підхід, згідно якого судді, яких обрано безстроково, довели своє право бути суддями, а судді, яких призначено вперше, ще повинні це довести, створює службову дискримінацію. З такого підходу випливає лише, що призначеному вперше судді з самого початку не довіряють. Протягом першого п’ятирічного строку повноважень суддя повинен заручитись з одного боку довірою Президента, щоб той не звільнив його по закінченню зазначеного строку, а з другого боку Верховної Ради, щоб та потім обрала його безстроково. Таким чином, підчас першого строку призначення суддя знаходиться під впливом того, щоб з одного боку заручитись, а з іншого боку не втратити довіру двох протилежних гілок влади.
Судді у відставці не повинні знаходитись за межами судової системи, оскільки навіть після почесного звільнення у особи зберігається статус судді (без функції судочинства). В законодавстві про судоустрій необхідно закріпити за ними право на участь у суддівському самоврядуванні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Барак Аарон. Судейское усмотрение: Перевод с англ. – М.: Изд-во НОРМА, 1999. – С.167-169.
2. Владимиров Л.Е. Учение об уголовных доказательствах. – Тула: Автограф, 2000. – С.437.
3. Барак Аарон. Судейское усмотрение: Перевод с англ. – М.: Изд-во НОРМА, 1999. – С.168.
4. Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства. – Т.1. – С.-Пб.: Типография М.Стасюлевича, 1896. – С. 185.
5. Бентам. О судоустройстве. Сочинение: Перевод с англ. – С.-Пб.: 1860. – С.70-71.
6. Конституционное право зарубежных стран: Учебник /Под ред. М.В.Баглая, Ю.И.Лейбо, Л.М.Энтина. – М.: Изд-во НОРМА, 2000. – С.345.
7. Тальберг Д.Г. Русское уголовное судопроизводство: Пособие к лекціям. – Т.1. – К., 1891. – С.144.
8. Леонтьев А.Суд и его независимость. – С.-Пб.: “Русское богатство”, 1905.– С.16.
9. Н.Н.Полянский, М.С.Строгович, В.М.Савицкий, А.А.Мельников. Проблемы судебного права /Под ред. В.М.Савицкого. – М.: 1983, «Наука». – С.137.
10. Советский уголовный процесс /Под общ. ред. М.И.Бажанова и Ю.М.Грошевого. - изд. 2. – К.: Выща школа, 1983. – С.60.
11. Конституційне право України /За ред. В.Я.Тація, В.Ф.Погорілка, Ю.М.Тодики. – К.: Український центр правничих студій, 1999. – С.293.
12. Кримінальний процес України /Ю.М.Грошевий, Т.М.Мірошниченко, Ю.В. Хоматов та ін.; За ред. Ю.М. Грошевого та В.М.Хотенця. – Х.: Право, 2000. – С.10.; Грошевий Ю.М., Марочкін І.Є. Органи судової влади в Україні. – К.: Ін Юре, 1997. – С.12.
13. Ладиченко В.В. Теоретико-правові засади поділу влади: Дис... канд. Юрид. наук: 12.00.01. – К., 1998. – С.150.
14. Михеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинський А.Я. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України: за станом законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України на 15 серпня 1997 р./ Відп. редактори В.Ф.Бойко, В.Г. Гончаренко. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – С.44.
15. Конституційне право України /За ред. В.Ф.Погорілка. – К.: Наукова думка, 1999. – С.579-577.
16. Янович Ю.П. Уголовный процесс Украины. – Х., 1997. – С. 39.
17. Уголовный процесс /Под ред. К.Ф.Гуценко. – М.: 1997. – С.62- 63.
18. Коституционное право зарубежных стран: Учебник /Под ред. М.В. Баглая, Ю.И.Лейбо, Л.М.Энтина. – М.: Изд-во НОРМА, 2000. – С.342.
19. Арістотель. Політика /Пер. з давньогр. та передм. О. Кислюча. – К.: Основи, 2000. - С.126.
20. Арістотель. Політика /Пер. з давньогр. та передм. О. Кислюча. – К.: Основи, 2000. - С.127-128.
21. Даль Владимир. Толковый словарь живого великорусского языка: Т. 2. И–О. – М.: Русский язык, 1979. - С.169-170; Юридична енциклопедія: В 6 т. – Т.3/ Редкол.: Ю.С.Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: «Укр. енцикло.”, 2001. – С.362.
22. Французская республика. Конституция и законодательные акты: Пер. с франц. – М.: Прогресс, 1989. – С.277.
23. Италия: Конституция и законодательные акты: Пер. с ит. – М.: Прогресс, 1988. – С. 290-291.
24. Правоохранительные органы: Учебник /Под ред. К.Ф.Гуценко. – М.: “ЗЕРЦАЛО”, 1999. – С.205.
25. Случевский В. Учебник Русского уголовного процесса. Судоустройство - судопроизводство. – С.-Пб., 1913. – С.127.
26. Случевский В. Учебник Русского уголовного процесса. Судоустройство - судопроизводство. – С.-Пб., – 1913. – С.127.
27. Фойницкий И.Я.Курс уголовного судопроизводства. – Том-І. – С.-Петербург: Изд-во «АЛЬФА», 1996.– С.210; Викторский С.И. Русский уголовный процесс. – Учебное пособие. –М.: Юридическое бюро «ГОРОДЕЦ», 1997. – С.103; Тальберг Д.Г. Русское уголовное судопроизводство: Пособие к лекціям. – Т.1. – К., 1891. – С.166.
28. Фойницкий И.Я.Курс уголовного судопроизводства. – Т.1. – С.-Петербург: Изд-во «АЛЬФА», 1996.– С.210-211.
29. Викторский С.И. Русский уголовный процесс. – Учебное пособие. –М.: Юридическое бюро «ГОРОДЕЦ», 1997. – С.104.
30. Учреждение судебных установлений. – Полн. собр. законов Российской Империи. - Собр.ІІ, т.XXXIX, отд. ІІ, №41475.
31. Бентам. О судоустройстве: Сочинение. – С.-Пб., 1860. – С. 29.
32. Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн: Хрестоматія. – К.: Вентурі, 1995. – С. 96; Фойницкий И.Я.Курс уголовного судопроизводства. – Т.1. – С.-Пб.: Издат. «АЛЬФА», 1996.– С.211.
33. Леонтьев А. Суд и его независимость. – С.-Пб.: «Русское богатство», 1905. – С.17.
34. Учреждение судебных установлений. – Полн. собр. законов Российской Империи. - Собр.ІІ, т.XXXIX, отд. ІІ, №41475.
35. Проект новой редакции учреждения судебных установлений. – С.-Пб., 1900. – С.89-90.
36. Бентам. О судоустройстве. Сочинение: Пер. с англ. – С.-Пб., 1860. – С.70-71.
37. Вказ. праця. – С.73.
38. Кожевников М.В. История советского суда. – М., 1957. – С.11-13.
39. Українська Центральна Рада: Документи і матеріали. – К., 1996. – Т.1. – С.54.
40. Мироненко О.М. Суд і судочинство в УНР (березень 1917 – квітень 1918) // Вісник Академії правових наук України .- 1994. - №2. – С.62.
41. Українська Центральна Рада: Документи і матеріали. – К., 1996. – Т.1. – С.159.
42. Мироненко О.М. Суд і судочинство в УНР (березень 1917 – квітень 1918) // Вісник Академії правових наук України .- 1994. - №2. – С.64.
43. Українська Центральна Рада: Документи і матеріали. – К., 1996. – Т.2. – С.55, 8, 242.
44. Українська Центральна Рада: Документи і матеріали. – К., 1996. – Т.2. – С.63-64.
45. Українська Центральна Рада: Документи і матеріали. – К., 1996. – Т.2. – С.335.
46. В.И.Ленин В.И. Полное собрание сочинений.- Т. 22.–Полит. Лит.– М.:1973.–С.76
47. Декрет о суде №1. - СУ РСФСР. – 1917. - №4. – Ст.50; Декрет о суде №2.- СУ РСФСР. – 1918. - №26. – Ст.420; О судоустройстве СССР, союзных и автономных республик: Закон СССР// Ведомости Верховного Совета СССР. – 1938. - №11; Про судоустрій України: Закон УРСР // ВВР. – 1981. - № 24. – ст. 357; О статусе судей в СССР: Закон Союза Советских Социалистических Республик // Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. – 1989. - №9. – Ст. 223.
48. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности: пер. с фр. В.А.Туманова. – М.: Междунар. отношения, 1996. – С.172.
49. Радутная Н.В. Народный судья. Профессиональное мастерство и подготовка. – М.: «Юрид. лит.», 1977. – С.13.
50. Петренко В.М. Советские судьи независимы и подчиняются только закону. – М.: Госюриздат, 1954. – С.54-55; Конституционные основы советской социалистической демократии / Под ред. В.Ф.Маслова, Р.С.Павловского. – Харьков: Выща школа, 1982. – С.74.
51. Петренко В.М. Советские судьи независимы и подчиняются только закону. – М.: Госюриздат, 1954. – С.60.
52. Портнов В.П., Славин М.М. Становление правосудия Советской России 1917-1922 гг. – М.: Наука, 1990. – С.40-41.
53. Научно-практический комментарий к Основам уголовного судопроизводства СССР и союзных республик. – М.: Госюриздат, 1960. – С.49, 57.
54. Закон Украинской Советской Социалистической Республики о выборах районных (городских) народных судов Украинской ССР. – К.: Политиздат Украины, 1981. – 32 с.
55. Научно-практический комментарий к Основам уголовного судопроизводства СССР и союзных республик. – М.: Госюриздат, 1960. – С.58.
56. О статусе судей в СССР: Закон Союза Советских Социалистических Республик // Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. – 1989. - №9. – Ст. 223.
57. Петрухин И.Л.Правосудие: время реформ. – М.: Наука, 1991. – С.112-113.
58. Петрухин И.Л.Правосудие: время реформ. – М.: Наука, 1991. – С.112.
59. Права человека и ты: Основ. док. ООН и Совета Европы. – Варшава: ОБСЕ/БДИПЧ, 1999. – С.49.
60. Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. - Амстердам-Київ, 1996. – С.7.
61. Права человека и ты: Основ. док. ООН и Совета Европы. – Варшава: ОБСЕ/БДИПЧ, 1999. – С.129.
62. Энтин М.Л. Международные гарантии прав человека: опыт Совета Европы. – М.: Изд-во МНИМП, 1997. – С. 223-224.
63. Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. - Амстердам-Київ, 1996. – С. 30-31.
64. Мурашин Г.О. Статус суддів – європейські стандарти // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім.. В.М.Корецького НАН України. - Вип.11. – К.: Вид. Дім “Юридична книга”, 2000. – С.187.
65. Рекомендація №R(94)12 Комітету міністрів державам-членам щодо незалежності, дієвості та ролі суддів//Вісник Верховного Суду України. – 1997. – №4(6). – С.10-11.
66. Рекомендація №R(94)12 Комітету міністрів державам-членам щодо незалежності, дієвості та ролі суддів // Вісник Верховного Суду України.– 1997. – №4(6). – С.11.
67. Статус судьи: Учебное пособие / М.И.Клеандров. – Новосибирск: Наука. Сибирская издательская фирма РАН, 2000. – С.377-378.
68. Європейська Хартія про статус суддів // Вісник Верховного Суду України. – № 4(10). – 1998. – С.9-11.
69. Статус судьи: Учебное пособие / М.И.Клеандров. – Новосибирск: Наука. Сибирская издательская фирма РАН, 2000. – С.380.
70. Мурашин Г.О. Статус суддів – європейські стандарти // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. Вип.11. – К.: Вид. Дім “Юридична книга”, 2000. – С.187-189.
71. Статус судьи: Учебное пособие / М.И.Клеандров. – Новосибирск: Наука. Сибирская издательская фирма РАН, 2000. – С.378.
72. Ценз. Васильева Т.А. Юридическая энциклопедия /Отв. ред. Б.Н.Топорнин . – М.: Юристь, 2001. – С.1188.
73. Власов И.С. Как происходит назначение на судейскую должность в различных странах //Советская юстиция. – 1993. - № 15. – С.25.
74. Бутов В.Н., Власов И.С. Судьи в зарубежных странах. Законодательство зарубежных стран. Обзорная информация. - Вып.2. – М.: ВНИИ советского государственного строительства и законодательства, 1991. – С.18-19.
75. Халдеев.Л., Симкин Л. Подготовка судей во Франции // Российская Юстиция. – 1994. - № 1. – С.56.
76. Бутов В.Н., Власов И.С. Судьи в зарубежных странах. Законодательство зарубежных стран. Обзорная информация. - Вып.2. – М.: ВНИИ советского государственного строительства и законодательства, 1991. – С.16.
77. Французская Республика. Конституция и законодательные акты: Пер. с франц. – М.: Прогресс, 1989. – С.283-284.
78. Халдеев.Л., Симкин Л. Подготовка судей во Франции // Российская Юстиция. – 1994. - № 1. – С.56.
79. Пейсиков В. Обучение судей: международный опыт и российские перспективы // Российская Юстиция. – 2001. - №6. – С.59.
80. Халдеев.Л., Симкин Л. Подготовка судей во Франции // Российская Юстиция. – 1994. - № 1. – С.56.
81. Пейсиков В. Обучение судей: международный опыт и российские перспективы. // Российская Юстиция. – 2001. - №6. – С.59.
82. Халдеев.Л., Симкин Л. Подготовка судей во Франции // Российская Юстиция. – 1994. - № 1. – С.56.
83. Пейсиков В. Обучение судей: международный опыт и российские перспективы. // Российская Юстиция. – 2001. - №6. – С.59.
84. Халдеев.Л., Симкин Л. Подготовка судей во Франции // Российская Юстиция. – 1994. - № 1. – С.56.
85. Пейсиков В. Обучение судей: международный опыт и российские перспективы // Российская Юстиция. – 2001. - №6. – С.59.
86. Современные зарубежные конституции /Отв. ред. Б.А.Страшун. – М.: 1996. – С.188.
87. Немецкий закон о судьях: Пер. с нем. – Бонн : “ИНТЕР-НАЦИОНЕС”, 1993. – С.25.
88. Немецкий закон о судьях: Пер. с нем. – Бонн: "ИНТЕР-НАЦИОНЕС", 1993. – С.18-20.
89. Италия. Конституция и законодательные акты: Пер. с ит. – М.: Прогресс, 1988. – С. 290-291.
90. Ustawa z dnia 20 czerwca 1985 r. Prawo o ustroju sądów powszechnych // Dziennik Ustaw Rzeczpospolitej Polskiej. – 1994. – Nr 7. – Poz. 25.
91. The training of judges and public prosecutors in Europe // Multilateral meeting Lisbon, 27-28 April 1995. – Germany: 1996. - P.133.
92. Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации: Учебник для юридических вузов и факультетов. – М.: Изд-ая группа НОРМА-ИНФРА*М, 1998. – С.625; Конституция Российской Федерации: Научно-практический комментарий. Под ред. акад. Б.Н.Топорнина.–М.: Юристъ, 1997. – С.601.
93. О статусе судей Российской Федерации: Закон Российской Федерации // Ведомости Съезда народных депутатов Российской Федерации и Верховного Совета Российской Федерации. – 1992. – № 30. – Ст. 1792.
94. О порядке определения стажа работы по юридической профессии для кандидатов на должности судей федеральных судов: Инструкция // Бюллетень нормативных актов федеральных органов исполнительной власти. –1997. – №4. – С.30.
95. Апарова Т.В. Статус судей в Великобритании/ Журнал российского права. - 1999. – №7/8. – С. 115.
96. Власов И.С. Как происходит назначение на судейскую должность в различных странах // Советская юстиция. – 1993. - № 14. – С.13.
97. Апарова Т.В. Статус судей в Великобритани// Журнал российского права.- 1999. – №7/8. – С. 116-117.
98. S.Shetrit. Judges in Court. Amsterdam, 1976, Ch. III, p.72.
99. Бутов В.Н., Власов И.С. Судьи в зарубежных странах. Законодательство зарубежных стран. Обзорная информация. - Вып.2. – М.: ВНИИ советского государственного строительства и законодательства, 1991. – С.5.
100. Мидор Дениэл Джон. Американские суды. – Сент-Пол, Миннесота: Уэст Паблишинг Компани, 1991. – С.49; Апарова Т.В. Статус судей в Великобритании // Журнал российского права. – 1999. - № 7/8. – С.114-125.
101. Власов И.С. Как происходит назначение на судейскую должность в различных странах //Советская юстиция. – 1993. - № 15. – С.24.
102. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США. – К.: Україна, 1999.– С.179.
103. Мидор Дениэл Джон. Американские суды. – Сент-Пол, Миннесота: Уэст Паблишинг Компани, 1991. – С.49-50.
104. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США. – К.: Україна, 1999.– С.175.
105. Власов И. Как происходит назначение на судейскую должность в различных странах //Советская юстиция. – 1993. - № 14. – С.14.
106. Власов И. Как происходит назначение на судейскую должность в различных странах //Советская юстиция. – 1993. - № 15. – С.24.
107. Испания. Конституция и законодательные акты. Пер. с исп. – М.: Прогресс, 1982. – С.175-176.
108. Сравнительное конституционное право. М.: Изд-ая фирма “Манускрипт”, 1996. – С.664.
109. Конституционное (государственное) права зарубежных стран: Учебник в 4 т. - Т.1-2 /Под ред. Б.А.Страшуна. – М.: Изд-во БЕК, 1996. – С.624.
110. Правовые системы стран мира. Энциклопедический справочник/ Отв. ред. А.Я.Сухарев. – 2-е изд., изм. и доп. – М.: НОРМА- ИНФРА*М, 2001. – С.523.
111. Италия. Конституция и законодательные акты: Пер. с ит. – М.: Прогресс, 1988. – С. 324,327-328.
112. Сравнительное конституционное право. - М.: Изд-ая фирма “Манускрипт”, 1996. – С.664.
113. Италия. Конституция и законодательные акты: Пер. с ит. – М.: Прогресс, 1988. – С. 312-314; Конституционное (государственное) права зарубежных стран: Учебник в 4 т. - Т.1-2 /Под ред. Б.А.Страшуна. – М.: Издат. БЕК, 1996. – С.625.

114. О статусе судей Российской Федерации: Закон Российской Федерации // Ведомости Съезда народных депутатов Российской Федерации и Верховного Совета Российской Федерации. – 1992. – № 30. – Ст. 1792.
115. Ведёрникова О. Отбор кандидатов на судебные должности: опыт США // Советская юстиция. – 1993. - №5. – С.13.
116. Мидор Дениэл Джон. Американские суды. – Сент-Пол, Миннесота: Уэст Паблишинг Компани, 1991. – С.53.
117. Современные зарубежные конституции/ Под ред. Б.А.Страшуна. – М., 1996. – С.33.
118. Ведёрникова О. Отбор кандидатов на судебные должности: опыт США // Советская юстиция. – 1993. - №5. – С.13.
119. Власов И. Как происходит назначение на судейскую должность в различных странах // Советская юстиция. – 1993. - № 15. – С.24.
120. Ведёрникова О. Отбор кандидатов на судебные должности: опыт США // Советская юстиция. – 1993. - №5. – С.14.
121. Ведёрникова О. Отбор кандидатов на судебные должности: опыт США // Советская юстиция. – 1993. - №5. – С.13.
122. Решетников Ф.М. Правовые системы стран мира: Справочник. – М.: Юридическая литература, 1993. – С. 186.
123. Мидор Дениэл Джон. Американские суды. – Сент-Пол, Миннесота: Уэст Паблишинг Компани, 1991. – С.51.
124. Конституционное (государственное) права зарубежных стран: Учебник в 4 т. - Т.1-2 /Под ред. Б.А.Страшуна. – М.: Изд-во БЕК, 1996. – С.619.
125. Сравнительное конституционное право. - М.: Изд-ая фирма “Манускрипт”, 1996. – С.665; Правовые системы стран мира. Энциклопедический справочник / Отв. ред. – д.ю.н., проф. А.Я.Сухарев. – 2-е изд., изм. и доп. – М.: Издат. группа НОРМА – ИНФРА * М, 2001. – 840 с.
126. Конституционное право заруб