ПРИНЦИП ЗМАГАЛЬНОСТІ СТОРІН ЯК КОНСТИТУЦІЙНА ГАРАНТІЯ СПРАВЕДЛИВОГО СУДОЧИНСТВА В УКРАЇНІ :

brief description

АКАДЕМІЯ АДВОКАТУРИ УКРАЇНИ

На правах рукопису

Лунін Сергій Вікторович

УДК 347.97

ПРИНЦИП ЗМАГАЛЬНОСТІ СТОРІН
ЯК КОНСТИТУЦІЙНА ГАРАНТІЯ СПРАВЕДЛИВОГО СУДОЧИНСТВА
В УКРАЇНІ

Спеціальність 12.00.10 – судоустрій; прокуратура та адвокатура

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Сердюк Валентин Васильович -
доктор юридичних наук, доцент

Київ - 2011

ЗМІСТ

ВСТУП ..................................................................................... 4 –12

РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ ЗМАГАЛЬНОСТІ СТОРІН ЯК КОНСТИТУЦІЙНОЇ ЗАСАДИ СУДОВОГО ПРОЦЕСУ................................................................................... 13 – 62

1.1. Історико-правовий аспект розвитку змагальності при здійсненні правосуддя у державних утвореннях на території сучасної України ......................................................
13 – 44

1.2. Міжнародний досвід реалізації змагальності сторін процесу та його конституційне і процесуальне закріплення ................................................................................
44 – 62

Висновки до розділу 1 62 – 65

РОЗДІЛ 2 ЗМАГАЛЬНІСТЬ СТОРІН ЯК ПРИНЦИП СУДОЧИНСТВА В УКРАЇНІ .................................................
66 – 127

2.1. Теоретичні основи змагального судового процесу .............
66 – 85
2.2. Змагальність сторін серед інших засад судочинства та її реалізація в нормах процесуального законодавства України ....................................................................................
85 – 106
2.3. Особливості реалізації принципу змагальності сторін на окремих стадіях судового процесу .......................................
106 – 124

Висновки до розділу 2 124 – 127

РОЗДІЛ 3 ЗМАГАЛЬНІСТЬ СТОРІН ЯК КОНСТИТУЦІЙНА ГАРАНТІЯ СПРАВЕДЛИВОГО СУДОЧИНСТВА
В УКРАЇНІ ..............................................................................
128 – 170
3.1. Принцип змагальності сторін як гарантія ефективного судового захисту .......................................................................
128 – 149

3.2. Змагальність сторін як фундаментальна засада судового процесу: проблеми теорії і практики .................................... 150 – 166

Висновки до розділу 3 166 – 170

ВИСНОВКИ ...............................................................................
171 – 177

ДОДАТКИ .................................................................................. 178 – 197

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ................................
198 – 220

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. У сучасних умовах державотворення захист прав людини і громадянина, передбачених Конституцією України, визнається головною домінантою в суспільстві, базисом якого є загальнолюдські цінності. В такому сенсі змагальність сторін як конституційна засада судочинства на вітчизняному ґрунті потребує розвитку в контексті демократизації судового процесу та приведення його основ до загальновизнаних правил. Однак аналіз приписів Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 р. та норм процесуального законодавства свідчить, що принцип змагальності сторін у судовому процесі не знайшов свого подальшого втілення [60]. Підтвердженням цього є і створення Указом Президента України від 17 серпня 2010 р. № 820 робочої групи з питань реформування кримінального судочинства, метою діяльності якої, зокрема є впровадження загальновизнаних міжнародних стандартів [193].
Будь-який судовий процес неможливий без його учасників. Виходячи з того, що судовий процес – це система послідовних, нормативно-упорядкованих, врегульованих нормами процесуального законодавства дій сторін і суду щодо розгляду, перевірки судового рішення відповідно до регламентно-визначених стадій у цивільних, кримінальних, адміністративних та господарських справах, нагальною є проблема створення необхідних умов для з'ясування всіх обставин, які мають істотне значення для вирішення спору та ухвалення законного й обґрунтованого рішення. Створення вказаних умов є можливим шляхом утілення принципу змагальності сторін у судовому процесі.
Але аналіз положень чинного законодавства про судоустрій і процесуальних норм доводить відсутність дієвих гарантій реалізації цього принципу, зокрема при ухваленні судового рішення та його перевірці судом вищої інстанції. Отже, виникає потреба в нових методологічних підходах, застосування яких дало б змогу проаналізувати теоретичні і практичні проблеми, пов’язані із реалізацією змагальності в контексті забезпечення захисту гарантованих Конституцією і законами України прав та свобод людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. У цій сфері для утвердження змагальності сторін у судовому процесі особливого значення набувають послідовні цілісні теоретичні напрацювання з метою концентрації уваги законодавця на розвитку принципу змагальності та його вдосконаленні у процесуальних приписах. Тому осмислення і дослідження такого феномена як змагальність сторін є одним із актуальних завдань теорії права.
Незважаючи на значну кількість наукових досліджень, проведених вітчизняними і зарубіжними вченими, у теорії та практиці існує багато дискусійних питань щодо реалізації принципу змагальності. Це обумовлює необхідність дослідження та подальшої розробки теоретичних і прикладних складових цієї проблеми на основі напрацювань загальної теорії права, науки конституційного права та судоустрою з урахуванням прагнень України адаптувати національне законодавство до законодавства країн Європейського Союзу. Тому невідповідність моделі вітчизняної судової системи міжнародним стандартам, недостатність розробки теоретичних положень щодо конкретизації принципу змагальності у нормах процесуального законодавства та приписах Закону України "Про судоустрій і статус суддів", нечіткість конституційних і законодавчих положень, які регламентують правила судового розгляду на основі змагальності в судочинстві, нагальність розкриття сутності змагання сторін у судовому процесі, його значення та місця серед інших засад судочинства дають підстави для висновку про проведення комплексного наукового дослідження питань, пов’язаних із визначенням змагальності сторін як конституційної гарантії справедливого судочинства в Україні, що й обумовлює актуальність дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною тематичного плану науково-дослідної роботи Академії адвокатури України на 2007-2012 рр. "Розробка проблем прав людини. Сприяння забезпеченню прав і свобод людини, забезпечення їх правового захисту. Дослідження питань професійного захисту порушених, невизнаних, оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи", затвердженого рішенням Вченої ради Академії адвокатури України від 5 лютого 2008 р. (протокол № 4). Тему дисертації затверджено рішенням Вченої ради Академії адвокатури України від 17 травня 2010 р. (протокол № 8) Зміст і основні положення дисертаційного дослідження відповідають основним завданням здійснення судово-правової реформи в Україні.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка концепції єдності судової влади в Україні, з урахуванням якої визначаються сутність, місце і значення принципу змагальності сторін у судовому процесі. Відповідно до поставленої мети необхідним є вирішення таких завдань:
1) з’ясувати закономірності розвитку змагальності при здійсненні судочинства у державних утвореннях на території сучасної України в історико-правовому аспекті;
2) дати аналіз міжнародно-правового досвіду реалізації принципу змагальності сторін процесу та його конституційного і процесуального закріплення;
3) дослідити теоретичні основи змагального судового процесу;
4) розкрити сутність змагання сторін у судовому процесі, його значення та місце серед інших засад судочинства;
5) з урахуванням напрацювань судової практики визначити особливості реалізації принципу змагальності в нормах процесуального законодавства України;
6) дослідити принцип змагальності сторін у судовому процесі в контексті гарантій ефективного судового захисту;
7) розробити науково обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення процесуальної регламентації принципу змагальності сторін у судовому процесі.
Об’єктом дослідження є правовідносини, пов’язані з реалізацією принципу змагальності сторін у судовому процесі як гарантії справедливого судочинства в Україні.
Предметом дослідження є принцип змагальності сторін як конституційна гарантія справедливого судочинства в Україні.
Методи і науково-теоретична основа дослідження. Методологічною основою дослідження є система принципів, прийомів і підходів, заснована на філософських, загальнонаукових та спеціально-наукових методах. Зокрема, діалектичний метод дозволив виявити основні закономірності розвитку основ правового регулювання змагальності в судовому процесі на різних історичних етапах розвитку української державності та у зарубіжних країнах. Історико-правовий метод використаний при дослідженні становлення законодавства і теоретичних уявлень про змагальність сторін у судовому процесі на різних етапах історії у тісному зв'язку із політичним та соціально-економічним устроєм України. При аналізі поглядів учених у галузі судоустрою і процесуального права застосовано порівняльно-правовий метод для дослідження інститутів судового процесу, а також у ході порівняння норм чинного законодавства України про реалізацію змагальності в судочинстві та відповідних норм у зарубіжних країнах. Формально-догматичний метод застосовано при визначенні змісту норм чинної Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо регламентації принципу змагальності сторін у судовому процесі, що дозволило обґрунтувати і сформулювати авторські текстові доповнення і уточнення до відповідних правових норм. Метод системно-структурного аналізу став основним прийомом при дослідженні процесуальних і організаційних проблем, які виникають внаслідок неточностей та прогалин чинного законодавства. Статистичний метод використано для аналізу стану судочинства у контексті реалізації змагальності сторін у судовому процесі з метою обґрунтування впровадження пропозицій щодо вдосконалення окремих норм матеріального і процесуального права. Дотримання вимог правильної логічної побудови понять та суджень забезпечило обґрунтованість і достовірність зроблених висновків. Застосування усіх методів дослідження у взаємозв’язку забезпечило повноту й об’єктивність дослідження.
Науково-теоретичною основою дисертаційного дослідження і зроблених у дисертації висновків стали роботи вітчизняних та зарубіжних учених у галузі загальної теорії держави і права, конституційного права, судового устрою, цивільного, адміністративного, господарського, кримінального процесів, а також праці з історії держави і права України, як-то: М. Арапов, Є. Васьковський, Т. Варфоломеєва, М. Владимирський-Буданов, Вл. Гончаренко, В. Городовенко, Ю. Грошевий, В. Долежан, І. Енгельман, В. Комаров, В. Кульчицький, В. Маляренко, В. Мамницький, І. Марочкін, О. Мироненко, В. Нор, Л. Ніколенко, А. Осетинський, Д. Письменний, В. Попелюшко, Д. Притика, М. Руденко, В. Рязановський, А. Селіванов, В. Сердюк, Н. Сібільова, М. Сірий, М. Слабченко, М. Строгович, Г. Тимченко, І. Фойницький, М. Чельцов-Бебутов, П. Числов, В. Шишкін, М. Штефан, Р. Ященко та інших. У колі наукового пошуку дисертанта були також праці відомих зарубіжних мислителів і учених-юристів: Ч. Беккаріа, Д. Гом’єн, Р. Давід, Г. Кельзен, С. Холмс тощо.
Нормативну базу даної наукової роботи становлять: архівні джерела часів державності України 1917–1921 рр.; пам’ятки права, що стосуються організації судового процесу; міжнародно-правові акти, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950 р.), документів Комітету Міністрів Ради Європи з питань судового процесу); норми Конституції й законів України та зарубіжних держав щодо регламентації і реалізації принципу змагальності сторін у судовому процесі.
Емпіричну базу дослідження становлять: статистичні дані загальних судів Автономної Республіки Крим про стан здійснення судочинства за 2006–2009 рр.; узагальнення судової практики Апеляційного суду Автономної Республіки Крим за 2006–2009 рр.; результати опитування суддів загальних судів Автономної Республіки Крим; практика Європейського суду з прав людини; акти Конституційного Суду України.
Наукова новизна одержаних результатів визначається насамперед тим, що дисертація є першим в українській юридичній науці монографічним дослідженням особливостей становлення і розвитку принципу змагальності сторін у судовому процесі, його місця, значення та впливу на здійснення правосуддя у відповідних правових формах у національній системі судочинства. У дисертації обґрунтовуються концептуально нові, важливі для практики поняття, положення і висновки, одержані особисто здобувачем, які виносяться на захист.
Уперше в українській юридичній науці:
1. Обґрунтовано, що виходячи з важливості реалізації змагальності сторін у судовому процесі, під змагальністю розуміється надання суду в письмовій чи іншій матеріальній формі процесуально обґрунтованих відповідей або заперечень проти всіх фактів, доказів і правового обґрунтування позовних вимог (обвинувачення) та обстоювання у встановленому законом порядку своїх або інших (чужих) прав та законних інтересів.
2. Проаналізовано змагальність у судовому процесі в контексті її співвідношення з іншими засадами судочинства. Доводиться, що змагальність опосередковано (через її контролюючу функцію) є гарантом законності, об’єктивності, неупередженості і повноти судового розгляду справи та має притаманне тільки їй універсальне правове функціональне наповнення і всеохоплюючий зміст у сенсі здійснення судочинства.
3. Доведено, що апеляційна скарга є висновком контролюючої особи (сторони) за здійсненням судочинства у ході судового змагання сторін. Тому при розгляді контрольної функції засади змагальності випливають її особливості: а) реалізація сторонами такої засади не дає можливості суду відступити від встановленої законом процедури розгляду справи; б) така реалізація змушує суд застосовувати той матеріальний закон, який відповідає обставинам справи та врегульовує конкретний правовий спір; в) така реалізація є передумовою однакового ставлення суду до сторін процесу та незалежного розгляду їх заяв, клопотань.
4. Розглянуто повноваження суду як співвідношення приватноправової природи і публічних аспектів у судочинстві, що полягає: 1) у контролі суду за дотриманням формальної сторони процесу, його зовнішнім ходом; 2) у можливості суду впливати на хід змагання сторін із метою надання їм обом або одній із них допомоги. Суд повинен мати повноваження щодо збирання доказів, але вони мають допоміжний характер, оскільки домінантою є ініціатива сторін; 3) у обмеженні вказаних повноважень суду. Тому для утвердження змагального судового процесу нагальним є досягнення оптимального балансу між контрольними можливостями сторони і повноваженнями суду щодо збирання доказів.
5. Обґрунтовано комплекс пропозицій, у тому числі сформульованих уперше, щодо внесення змін і доповнень до статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 р., розділу І "Засади організації судової влади" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 р., статті 10 ЦПК України, статті 11 КАС України, статті 4-3 ГПК України та статті 16-1 КПК України.
Удосконалено:
1. Обґрунтування співвідношення понять "засада" і "принцип". Положення Конституції України виражають суверенну волю народу, а закон – волю, ідеологію держави та ґрунтується на конституційних приписах. Тому принципи не можуть бути ширшими за своїм обсягом від конституційних засад, що свідчить про сутнісну різність між конституційними засадами судочинства та принципами судочинства, викладених у законодавчих актах.
2. Що через призму реалізації основних засад судочинства поняття "змагальний процес", який за своєї суттю має суб’єктивний характер, а втілення змагальності пролягає через волю і бажання сторін судового розгляду, при цьому роль суду зводиться до створення та забезпечення ним відповідних умов сторонам судового процесу для реалізації цієї засади.
3. Що ознаками, притаманними змагальному судовому процесу є: а) наявність сторін із протилежними матеріально-правовими інтересами; б) наділення їх рівними процесуальними правами; в) наявність незалежного від сторін юрисдикційного органу (суду), завданням якого є вирішення правового спору; г) потреба розмежування прав і обов’язків сторін та суду, а також належне їх дотримання всіма учасниками судового процесу. Поєднання цих ознак вказує на виконання сторонами і судом різних функцій, тому у разі їх суміщення або перетинання змінюється і тип судового процесу, а змагальний процес втрачає властивості змагального і трансформується у слідчий.
Дістали подальшого розвитку ідеї та положення щодо:
1. Організації судових органів періоду відродження державності України (1917–1921 рр.) у контексті змагальності сторін у судовому процесі; зроблено висновок про намагання влади створити систему правосуддя на засадах змагальності, гласності, усності та рівності учасників судового процесу.
2. Особливостей здійснення конституційного судочинства. Стверджується, що у конституційному судовому процесі змагальність сторін відсутня, оскільки конституційне провадження здійснюється шляхом встановлення певного факту на підставі юридичних висновків (формально – юридичної експертизи) та прийняття відповідного юридичного рішення, яким констатується факт відповідності (невідповідності) Конституції України того чи іншого нормативно-правового акта.
3. Окреслення змагальності сторін у контексті міжнародно-правового досвіду, яка розглядається як взаємопов’язана сукупність методів, що забезпечують ефективне вирішення спору. З урахуванням цього проводиться поділ на змагальне і слідче судочинство, а головною проблемою вбачається пошук оптимального балансу між правами сторін і повноваженнями суду у сфері доказування.
4. Змагальності сторін у процесуальному аспекті та доводиться, що найбільш повно вона проявляється в судових дебатах, змагальний характер яких надає можливість з різних позицій висвітлити спірні питання у справі. Судові дебати не є змаганням у красномовстві, а спрямовані на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного дослідження обставин справи з метою ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення.
5. Розуміння судового змагання сторін з урахуванням ролі та повноважень суду. За умови нехтування концептуальною і практичною основою змагальності переваги змагальної системи судочинства можуть обернутися на її недоліки. Змагальність є здійсненною тоді, коли для цього створені відповідні стримувальні бар’єри процесуального характеру. Але навіть за їх наявності підлягає вирішенню питання про забезпечення юридичної та фактичної рівності сторін у судовому змаганні з позицій виокремлення змагальності як сукупності взаємопов’язаних методів дослідження фактичних обставин справи.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації положення, висновки, рекомендації, пропозиції є вагомим внеском у розвиток сучасної науки судоустрою і процесуального права, оскільки поглиблюють уявлення про правову природу змагальності сторін у судовому процесі та розширюють можливості законодавця для оновлення відповідного масиву матеріальних і процесуальних норм.
Отримані автором науково обґрунтовані результати можуть бути використані:
– у науково-дослідницькій сфері – як підґрунтя для подальшого дослідження теоретичних питань, що стосуються реалізації принципу змагальності сторін у судовому процесі;
– у законодавчій роботі – при внесенні необхідних змін і доповнень до Конституції України, чинного законодавства України про судоустрій, процесуальних законів, а також при проектуванні нових законодавчих актів;
– у правозастосовній роботі – як орієнтир при здійсненні правосуддя та іншої правозастосовної діяльності судами загальної юрисдикції;
– у навчальному процесі – при підготовці підручників і посібників з навчальних курсів "Порівняльне судове право", "Цивільний процес", "Адміністративний процес", "Господарський процес", "Кримінальний процес" та під час викладання цих дисциплін у вищих юридичних навчальних закладах України.
Низка положень дисертації була використана у практичній діяльності автора на посадах судді, першого заступника голови та голови Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, а також викладача кафедри адміністративно-правових і кримінально-правових дисциплін Кримського юридичного інституту Національного університету «Юридична академія імені Ярослава Мудрого».
Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації апробовані автором під час її виконання та обговорення на засіданнях кафедри кримінального процесу і криміналістики Академії адвокатури України. Результати дослідження доповідалися автором на міжнародних, всеукраїнських наукових та науково-практичних конференціях, круглих столах, семінарах, зокрема на: на: VI Міжнародній науковій конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (Луцьк, 29–30 трав. 2009 р.); Міжнародній науковій конференції «Восьмі осінні юридичні читання» (Хмельницький, 13–14 лист. 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Держава і право: de lege praeterita, іnstante, future», (Миколаїв, 27–28 лист. 2009 р.), Міжнародній науково-практичній конференції "Проблеми реформування судової системи", (Київ, 25 черв. 2010 р.).
Публікації. Основні наукові результати дисертаційного дослідження опубліковані автором у 5 особистих наукових статтях, розміщених у провідних наукових фахових виданнях ВАК України та 3 тезах виступів на всеукраїнських, міжнародних науково-практичних конференціях і семінарах.

bibliography

ВИСНОВКИ

1. Становлення вітчизняного судового процесу з елементами змагальності сторін бере початок із здійснення суду в Руській державі на основі звичаєвого права, а також церковних статутів та Закону Руського і Руської правди – найдавніших писаних збірників-джерел права, що визначали змагальну (обвинувальну) форму боротьби сторін. Продовження давньоруських традицій обвинувально-змагального судового процесу відобразилося в судочинстві на теренах Галицько-Волинського князівства, Великого князівства Литовського та Запорізької Січі. Надалі судове змагання сторін України-Гетьманщини обумовлювалося впливом литовських, німецьких, польських, австрійських та російських правових джерел і норм, зважаючи на перебування українських земель у складі державних утворень з різними правовими системами. Розвиток та втілення буржуазних теорій побудови держави, поступовий перехід до капіталістичного способу господарювання обумовили необхідність централізації систем судочинства та змін у процедурі судового розгляду, що відобразилося у набутті судовим процесом нових рис у контексті змагальності – диспозитивності, публічності, усності, формалізму, а власне сам процес набув рис інквізиційного.
2. Функціонування органів правосуддя у період відродження національної державності (1917–1921 рр.) характеризується прагненнями до побудови системи справедливого безстанового судочинства, незалежного суду, який діяв би на засадах змагальності, гласності, усності та рівності учасників судового процесу. Але ведення бойових дій на території України, наявність соціально-політичних протиріч у суспільстві та збройна боротьба між владними угрупованнями і окупаційними військами ускладнили реалізацію демократичних засад судового процесу, що призвело до домінування військового (надзвичайного) судочинства, в якому змагальність сторін лише декларувалася.
Радянський період в аспекті здійснення судочинства характеризується відходом від загальновизнаних засад функціонування органів правосуддя, в тому числі ігноруванням змагальності як принципу судочинства, що мало наслідком створення органів позасудової розправи, які загалом підміняли судові органи. Але з початком процесів демократизації суспільства і системи судочинства у 60-ті роки ХХ ст. змагальність сторін у судовому процесі поступово набуває свого втілення та конкретизується у нормах законодавства.
3. Здобуття Україною у 1991 р. незалежності дало початок процесу державотворення, що відобразилося, зокрема у прийнятті Конституції України 1996 р., норми якої вперше регламентують положення щодо змагальності сторін у судовому процесі як одну з основних засад судочинства. Однак безсистемність подальшого проведення реформ, домінантність політичної доцільності над потребами суспільства, відсутність єдиних концептуальних підходів до вирішення проблем судового процесу в аспекті втілення гарантованої Основним Законом змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, фактично призвели до нехтування державою судовим змаганням сторін.
4. Зарубіжний досвід правової регламентації змагальності сторін у судовому процесі доводить різність підходів і моделей її закріплення. У країнах загального права, незважаючи на наявність конституції, викладеної у вигляді єдиного документа (США, Ірландія), або сукупності конституційних актів (Велика Британія, Канада), змагальність сторін окремо не регламентується. Для конституцій країн-представників континентальної системи права характерним є викладення положень щодо змагальності або шляхом прямої вказівки (Білорусь, Італія), або опосередкованого її визначення (Кіпр, Норвегія, ФРН, Швейцарія), або її виокремлення відсутнє взагалі (Грузія). Отже, визначення змагальності сторін судового процесу на конституційному рівні не можна сприймати як усталену практику організації судочинства. Міжнародно-правове дослідження реалізації принципу змагальності вказує на те, що це питання пріоритетно віднесено до сфери законодавчого (процесуального) регулювання, а його практичне втілення свідчить про відсутність змагального судового процесу в чистому вигляді, підтверджуючи тим самим регламентацію і впровадження змішаних форм судового змагання сторін.
Регламентація та деталізація питань судового змагання у Європейському Суді з прав людини знаходить своє відображення в його Регламенті, аналіз приписів якого свідчить про судовий процес як про процес, побудований на змагальних началах. Але у цьому Суді процес не має суто змагального характеру, оскільки встановлена судова процедура має змішану форму та поєднує в собі змагальність сторін і власну ініціативу суду з метою встановлення об’єктивної істини у справах щодо дотримання державами-учасниками Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
5. Виокремлення змагальності сторін серед інших засад судочинства свідчить про важливість її реалізації в рамках судового процесу загалом та у відповідних формах правосуддя (крім конституційного). У конституційному судовому процесі змагальність сторін відсутня, оскільки конституційне провадження здійснюється шляхом встановлення певного факту на підставі юридичних висновків (формально – юридичної експертизи) та прийняття юридичного рішення, яким констатується власне факт відповідності чи не відповідності Конституції України того чи іншого нормативно-правового акта. Отже, змагальність – це надання суду у письмовій чи іншій матеріальній формі процесуально обґрунтованих відповідей або заперечень проти всіх фактів, доказів і правового обґрунтування обвинувачення (позовних вимог) та обстоювання у встановленому законом порядку своїх або інших (чужих) прав і законних інтересів.
Як ознаки, притаманні змагальному судовому процесу, визначено такі: а) наявність сторін із протилежними матеріально-правовими інтересами; б) наділення їх рівними процесуальними правами; в) наявність незалежного від сторін юрисдикційного органу, завданням якого є вирішення правового спору по суті; г) розмежування прав і обов’язків сторін і суду та належне їх дотримання всіма учасниками судового процесу. Поєднання зазначених ознак вказує на виконання сторонами та судом різних функцій, тому у разі їх перерозподілу чи суміщення або перетинання змінюється і тип судового процесу – при покладенні функції доказування лише на суд змагальний процес трансформується у слідчий.
6. Співвідношення понять "засада" і "принцип" доводить їх неоднаковість у юридичному сенсі, оскільки положення Конституції України виражають суверенну волю народу, а закон виражає волю, ідеологію держави, ґрунтується на конституційних приписах і його нормативний зміст не може виходити за межі конституційних положень. Тому принципи не можуть бути ширшими за своїм обсягом від засад, визначених у Конституції України, що свідчить про сутнісну різність між засадами та принципами судочинства, передбаченими у відповідних процесуальних законах.
7. Засади судочинства мають як об’єктивний, так і суб’єктивний характер, оскільки: а) підлягають або застосуванню безумовно, або за наявності відповідних умов; б) відносяться або до всіх учасників судового процесу, або мають вибіркове значення щодо них; в) стосуються суду або безпосередньо, або опосередковано; г) відносяться або до всіх видів судочинства, або до певних форм здійснення правосуддя. Тому змагальність сторін у судовому процесі потрібно розуміти як зобов’язання суд створити всі необхідні умови для реалізації сторонами своїх прав і обов’язків, а норми процесуального законодавства встановлюють порядок створення та реалізації таких умов і містять перелік, за якими можливе вирішення правового спору без дотримання цієї засади. Отже, за своєю суттю змагальний процес має суб’єктивний характер і повністю від волі суду не залежить. Однак саме на суд покладаються обов’язки такого характеру: 1) забезпечення реалізації процесуальних прав сторін; 2) контроль за виконанням сторонами своїх процесуальних обов’язків; 3) правова оцінка наданих і досліджених доказів; 4) прийняття законного та обґрунтованого рішення по суті правового спору. Таким чином, змагальність сторін має суб'єктивний фактор, а її втілення пролягає через волю і бажання сторін судового розгляду, при цьому роль суду зводиться до створення та забезпечення умов сторонам з метою реалізації цієї засади.
Аналіз приписів чинного процесуального законодавства дає підстави стверджувати, що найбільш повно змагальність проявляється в судових дебатах. Змагальний характер цієї стадії судового розгляду надає можливість з різних позицій висвітлити спірні питання у справі, причому судові дебати не є змаганням у красномовстві сторін, прокурора чи захисника, а спрямовані на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного дослідження обставин справи з метою ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення.
8. Основні засади судочинства мають кілька значень: 1) вказують законодавцю основні напрями його діяльності при розробці та прийнятті норм матеріальних і процесуальних законів; 2) як конституційний припис зобов’язують суд при здійсненні судочинства беззастережно їх дотримуватися; 3) виступають гарантією справедливості, неупередженості та об’єктивності з боку посадових осіб держави для сторін судового процесу, оскільки ігнорування хоча б однієї з цих засад має наслідком скасування судового рішення. Шляхом утілення змагальності сторін повною мірою реалізуються й інші засади судочинства: законність, рівність усіх учасників перед законом і судом, гласність судового процесу тощо. Тому змагальність опосередковано вбачається гарантом законності, об’єктивності, неупередженості та повноти судового розгляду, маючи притаманне тільки їй універсальне правове наповнення і зміст у сенсі здійснення судочинства. Крім того, у процесі вирішення спору змагальність є також і гарантією ефективності судочинства, що означає наявність і можливість реалізації таких процесуальних гарантій для учасників провадження, як рівність та змагальність сторін, ефективне використання сторонами у справі права на захист, розгляд справи у розумні строки.
9. Розмежування судового процесу на змагальний і слідчий є неможливим, оскільки в такому вигляді вказаних типів судочинства не існує, а головною проблемою вбачається пошук оптимального балансу між правами сторін та повноваженнями суду в сфері доказування. Виключно змагальний процес не є можливим, позаяк свобода сторін у розпорядженні доказовим матеріалом може призвести до зловживань (так званих дефектів змагання). Зазначена проблема може бути вирішена комплексно, зважаючи на два аспекти: 1) шляхом надання суду права збирання доказів; 2) шляхом підвищення інформаційної відкритості судового процесу як противаги правам сторін. Крім того, змагальний судовий процес втрачає сенс без заходів відповідальності за порушення умов судового змагання, яка може включати в себе як санкції фінансового характеру, так і негативні процесуально-правові наслідки для сторін.
10. Судове змагання сторін вбачається неможливим без урахування ролі та повноважень суду, оскільки вони також повинні включатися до аналізу при дослідженні змагального судочинства, хоча активність суду у процесі являє собою одну із головних перешкод на шляху до реалізації змагального начала. Такі повноваження суду визначаються співвідношенням приватноправової природи і публічних аспектів правових форм судочинства, що має прояв: 1) у контролі суду за дотриманням формальної сторони процесу, його зовнішнім ходом (наприклад, дотримання матеріальних і процесуальних строків тощо); 2) у наданні суду повноваження щодо збирання доказів, але вони мають допоміжний характер, оскільки домінантою є ініціатива сторін; 3) в обмеженні суду відповідним способом у можливостях використання вказаних повноважень. Отже, нагальним завданням у контексті утвердження змагального судового процесу є досягнення оптимального балансу між контрольними можливостями сторони і повноваженнями суду щодо збирання доказів.
11. Змагальність сторін судового процесу є об’єктивним показником демократичності правосуддя в державі. Її ефективна реалізація передбачає передусім послідовне втілення їх рівності, створення можливостей для відстоювання стороні процесу своїх прав та законних інтересів. Дієвим інструментом для досягнення рівності є можливість проведення судової експертизи. Поява недержавних експертних установ, що вбачалася як якісно новий напрям в організації експертної діяльності, створювала передумови для усунення нерівності у змагальності сторін. Але воля законодавця, що відобразилася у відсутності відповідних приписів у Законі України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 р. щодо надання ліцензій фізичним чи юридичним особам для здійснення експертної діяльності, обумовила припинення функціонування недержавних експертних установ.
12. Обґрунтована необхідність внесення відповідних змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 р., в якому фактично проігноровано питання змагальності сторін у судовому процесі, що може свідчити про незацікавленість держави у в існуванні судового змагання. У свою чергу приписи чинного процесуального законодавства також не в повному обсязі відображають значущість принципу змагальності, лише поверхнево окреслюючи його у відповідних нормах. Це створює потребу наповнення їх положень новим нормативним змістом та чіткої регламентації питань, пов’язаних із реалізацією можливості сторони процесу брати участь у справедливому судовому змаганні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Barnett H. Constitutional & Administrative Law / Hilaire Barnett. –7th ed. – London : New York : Routledge-Cavendish, 2009. – 826 p. [LXXXI].
2. Supreme Court of Canada [Електронний ресурс] / Act and Rules. – 80 Міn / 700 MB. – Supreme Court of Canada. – Rules of the Supreme Court of Canada, 2006. – [Office Consolidation]. – Систем. вимоги: Pentium ; 32 Mb RAM ; Windows 95, 98, 2000, ХР ; МS Word 97-2000. – Назва з титул. екрану. – Режим доступу : http://www.ru.wikisource.org/
3. Александров А. С. Судебные доказательства и доказывание по уголовным делам : Курс лекций / А. С. Александров, А. Н. Стуликов. – 2-е изд., испр. и доп., учеб. – Нижний Новгород, 2005. – 222 с.
4. Алексеев С. С. Общая теория права : курс в 2-х т. / С. С. Алексеев. – . –
Т 1: М. : Юрид. лит. – 1981. – 359 с.
5. Апарат управління Галичиною у складі Австро-Угорщини / [Кульчицький B. C., Бойко І. Й., Мікула О. І., Настасяк І. Ю.]. – Львів : Тріада плюс, 2002. – 88 с.
6. Арапов Н. Судебные прения в гражданском процессе / Н. Арапов // Советская юстиция. – 1975 . – № 8 . – С. 20.
7. Арапов Н. Т. Предмет доказывания при предъявлении встречного иска / Н. Т. Арапов // Доклады итоговой научной конференции юридических факультетов. – Томск : Изд-во Том. ун-та, 1964. – С. 84 – 102.
8. Арапов Н. Т. Проблемы теории и практики правосудия по гражданским делам / Н. Т. Арапов. – Л. : Изд-во Ленинград. ун-та, 1984. – 128 с.
9. Бардах Ю. История государства и права Польши (Historia panstwa i prawa Polskiego) / Ю. Бардах, Б. Леснодорский, М. Пиетрчак ; Пер. с польского И. Б. Грековой и др. ; Отв. ред. и авт. предисл. З. М. Черниловский. – М. : Юрид. лит., 1980. – 560 с.
10. Басай В. Система принципів кримінального судочинства за чинним кримінально-процесуальним законодавством і проектами КПК України / В. Басай // Українське право. – 2008. – № 1. – С. 142 – 145 с.
11. Беляев И. Д. Лекции по истории русского законодательст¬ва / И. Д. Беляев ; II издание. – М. : Типография А.А. Карцева, 1888. – 588 с.
12. Білостоцький С. М. Основні засади та стадії кримінального процесу в ХVІ-ХVІІІ ст. (за матеріалами лавничого суду м. Львова) / С. М. Білостоцький // Судова апеляція. – 2006. – № 4. – С. 15 – 18.
13. Бойко В. Ф. "Мала" судова реформа в Україні: необхідність, сутність, проблеми та перспективи : навч. посіб. / В. Ф. Бойко. – К. : МАУП, 2002. – 72 с.
14. Бойко І. Здійснення правосуддя у вірменських поселеннях на території Подолії (ХІV-ХVII ст.) / І. Бойко // Право України. – 2003. – № 3. – С. 141 – 145.
15. Бойко І. Й. Історико-правові джерела про чинність Судебника М. Гоша в Україні / І. Й. Бойко // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 15. – 2002. – С. 54 – 57.
16. Бойко І. Надання судового самоврядування вірменській громаді м. Львова (ХIV-ХVIII ст.) / І. Бойко // Вісник Академії правових наук України. – 2002. – № 3 (30). – С. 78.
17. Бойко І. Правове становище вірменських громад Кам’янця-Подільського / І. Бойко // Право України. – 2002. – № 5. – С. 144.
18. Бохан В. Ф. Формирование убеждений суда / В. Ф. Бохан. – Минск : Издательство Белорусского государственного университета, 1973. – 158 с.
19. Будзилович І. Особливості розвитку державності, права і функцій церкви у Київській Русі (аналітичний нарис) / І. Будзілович // Право України. – 1999. – № 1. – С. 130.
20. Бутов В. Н. Уголовный процесс Австрии / В. Н. Бутов. – Красноярск : Изд-во Красноярского ун-та, 1988. – 200 с.
21. Васильєв С. В. Доказування та докази у господарському процесі України : монограф. / С. В. Васильєв, Л. М. Ніколенко. –Харків: Еспада, 2004. – 192 с.
22. Васьковский Е. В. Курсъ гражданского процесса : в 2-х т. / Е. В. Васьковский. – М. : Изд. бр. Башмаковыхъ, 1913 – . –
Т. 1: Субъекты и объекты процесса, процессуальные отношения и действия. – 1913. – 703 с. – С. 211.
23. Васьковский Е. В. Учебник гражданского процесса / Е. В. Васьковский. – Под ред. В. А. Томсинова. – М.: Зерцало, 2003. – 464 с.
24. Владимирский-Буданов М. Ф. Обзор истории русского права / М. Ф. Владимирский-Буданов. – Ростов-на-Дону : Феникс, 1995. – 640 с.
25. Владимирський-Буданов М. Німецьке право в Польщі і в Литві / М. Владимирський-Буданов // Розвідки про міста і міщанство на Україні-Руси в XV–XVIII в. – Львів, 1904. – 276 с.
26. Вышинский А. Х. Теория судебных доказательств в советском праве / А. Х. Вышинский. – Москва : Юриздат Минюста СССР, 1946. – 248 с.
27. Гайдай Л. І. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях (від найдавніших часів до Хмельниччини): навч. посіб.-коментар. / Л. І. Гайдай. – Луцьк : Вежа, 2000. – 435 с.
28. Гольденвейзер А. А. Из киевских воспоминаний / А. А. Гольденвейзер // Революция на Украине : по мемуарам белых. – М. ; Л. : Госиздат, 1930. – С. 42–46.
29. Гольденвейзер А. А. Из киевских воспоминаний // Архив Русской революции : в 22 т. // А. А. Гольденвейзер. – . –
Т. 6. – М. : Тера, 1991. – 364 с.
30. Гончаренко В. Г. Абсолютна істина чи глухий кут? / В. Г. Гончаренко // Український юрист. – 2005. – № 8 (32). – С. 28 – 29.
31. Грабовський С. Українська державність: політико-правовий аспект / С. Грабовський, Л. Шкляр // Вісник Академії правових наук України. – 1993. – № 5. – С. 51.
32. Гражданский процесс : учеб. / под ред. В. А. Мусина, Н. А. Чечиной, Д. М. Чечота. – изд. третье, перераб. и дополн. – М. : ЧП Гриженко, 2001. – 544 с.
33. Греков Б. Д. Крестьяне на Руси. С древнейших времен до XVII века / Б. Д. Греков ; изд. 2-е испр. и доп. – . –
Книга 2. – М. ; Л. : АН СССР, 1946. – 470 с.
34. Грибанов В. П. Осуществление и защита гражданских прав / В. П. Грибанов. – М. : Статут, 2001. – 411 с.
35. Гримич М. В. Інститут власності у звичаєво-правовій культурі українців ХIХ- початку ХХ ст. – К., 2004. – 567 с.
36. Грозовський І. М. Звичаєве право запорізьких козаків : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.01 "Теорія та історія держави та права; історія правових і політичних вчень / І. М. Грозовський. – Харків, 1998. – 19, [1] с.
37. Грошевий Ю. М. Докази і доказування у кримінальному процесі : науково-практ. посіб. / Ю. М. Грошевий, С. М. Стахівський. – 2-е видання, стереотипне. – Київ : КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2007. – 272 с.
38. Грошевий Ю. М. Проблемі удосконалення законодавства, що регулює кримінально-процесуальну діяльність // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – №2 (33) – №3 (34).
39. Грушевський М. С. Історія України-Руси : В 11 т., 12 кн. / Редкол. : П. С. Сохань (голова) та ін. – К. : Наук. думка, 1991. – (Пам’ятки іст. думки України). – . –
Т. 8. –1995. – 856 с.
40. Даровских С. М. Некоторые вопросы реализации принципа состязательности в суде с участием присяжных заседателей / С. М. Даровских // Актуальные вопросы уголовного процесса современной Росси. – Уфа : РИО БашГУ, 2003. – С. 11 – 14.
41. Дворнік Ф. Словяни в європейській історії та цивілізації / Ф. Дворнік ; пер. з англ. – К. : Дух і Літера, 2000. – 528 с.
42. Де Сальвиа М. Прецеденты Европейского Суда по правам человека. Руководящие принципы судебной практики, относящейся к Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод. Судебная практика с 1960 по 2002 г. / М. Де Сальвиа. – СПб. : Изд. "Юридический центр "Пресс". – 2004. – 1072 с. – С. 395.
43. Демкова М. С. Самоврядування вірменської громади у місті Львові (ХІV – ХVІІІ ст.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.01 – "Теорія та історія держави та права; історія правових і політичних вчень" / М. С. Демкова. – Львів, 2005. – 19 с.
44. Довнар-Запольский М. В. Государственное Хозяйство Великого Княжества Литовского при Ягеллонах : в 2-х т. / М. В. Довнар-Запольский. – К., 1901. – . – Т. 2. – 1901. – 276 с.
45. Дювернуа Н. Л. Источники права и суды в древней Руси: Опыты по истории руского гражданского права / Н. Л. Дювернуа. – М. : В Университетской Типографии (Катков и К), на Страстном бульваре, 1869. – 415 с.
46. Европейский Суд по правам человека. Избранные решения : в 2 т. / Председ. ред. колл. – доктор юрид. наук, профессор В.А. Туманов. – . –
Т. 2 : М. : Из-во НОРМА, 2001. – 808 с.
47. Ермакова Е. П. Концепция роли суда в доказывании по гражданским делам в современном российском праве и праве зарубежных стран / Е. П. Ермакова // Российский судья. – 1998. – № 1. – С. 58.
48. Європейський союз та Україна: стратегія відносин в контексті розширення : матер. міжнар. конф. [Київ, 23.09.2003 р.]. – К. : К.І.С., 2003. – 205 с.
49. Жовтобрюх М. М. Звичаєве право: сутність, генеза, чинність : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.12 "Філософія права" / М. М. Жовтобрюх. – К., 2002. – 20, [1] с.
50. Загальна декларація прав людини : за станом на 10 груд. 1948 р. / Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй. – Офіц. вид. – Офіційний вісник України. – 2008. – № 93. – Ст. 3103. – стор. 89. – код 45085/2008.
51. Заєць А. П. Конституційно-правові засоби обмеження держави і контролю над владою / А. П. Заєць // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – № 3 (14). – С. 17.
52. Закон “Про утворення Державного Сенату” : за станом на 8 лип. 1918 р. / Рада Міністрів. – Офіц. вид. – Державний вісник. – 1918. – № 28. – 12 с.
53. Закон України "Про адвокатуру" : за станом на 1 жовт. 2008 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 9. – Ст. 62.
54. Закон України "Про виконавче провадження" : за станом на 21 січ. 2010 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 24. – Ст. 207.
55. Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" : за станом на 23 лют. 2006 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 30. – ст. 260. – стор.1114.
56. Закон України "Про державну виконавчу службу" : за станом на 24 груд. 2006 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 36. – Ст. 243.
57. Закон України "Про Конституційний Суд України" : за станом на 4 серп. 2006 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Вісник Верховної Ради України. – 1996. – № 49. – Ст. 272.
58. Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" : за станом на 15 груд. 2009 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 36. – Ст. 299.
59. Закон України "Про наукову і науково-технічну експертизу" : за станом на 10 лют. 1995 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Голос України. – 22 бер. 1995 р.
60. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" : за станом на 7 лип. 2010 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Офіційний вісник України. – 2010. – ст. 1900. – стор.7. – № 55/1. – код 52172/2010.
61. Закон України "Про судоустрій України" : за станом на 22 лип. 2007 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 27. – ст. 180.
62. Закон України “Про арбітражний суд” : за станом на 21 черв. 2001 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 40. – Ст. 194.
63. Закон України “Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України” : за станом на 21 черв. 2001 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 36. – Ст. 188.
64. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій України” : за станом на 21 черв. 2001 р. / Верховна Рада України. – Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 40. – Ст. 191.
65. Закон України “Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України” : за станом на 21 черв. 2001 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 34-35. – Ст. 187.
66. Закон України “Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України” : за станом на 21 черв. 2001 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 39. – Ст. 190.
67. Закон УРСР "Про судоустрій Української РСР": за станом на 5 черв. 1981 р. / Верховна Рада УРСР. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради УРСР. – 1981. – № 24. – Ст. 357.
68. Захарченко П. І. Історія держави і права України : підруч / П. І Захарченко. – К. : Атіка, 2005. – 368 с.
69. Звіт Відділу судової статистики та узагальнення судової практики Апеляційного суду Автономної Республіки Крим за 2009 р. / Апеляційний суд Автономної республіки Крим. – Окреме вид. – 20 с.
70. Зейкан Я. П. Досудове слідство чи інквізиція? / Я. П. Зейкан // Дзеркало тижня. – 2004. – № 22 (497). – 11 червня 2004 р.
71. История государства и права зарубежных стран : Рабовладельческое и феодальное государство и право : учеб. пособ. для вузов / ред. П. Н. Галанза, Б. С. Громаков. – М. : Юридическая литература, 1980. – 550 с.
72. История советского государства и права : в 3-х кн. / Отв. ред. А. П Косицын; ред. кол. кн. 2 : Е. А. Скрипилев (отв. ред), С. С. Иванов, В. М. Курицын, Р. О. Халфина, О. И. Чистяков. – . –
Кн. 2 : Советское государство и право в период строительства социализма (1921-1935 гг.). – М. : Наука, 1968. – 622 с.
73. Іванко М. Магдебурзьке право / М. Іванко // Україна. – 1999. – № 1. – С. 18 – 19.
74. Історія держави і права України : підруч. : у 2-х т. / Тацій В. Я., Рогожин А. Й., Гончаренко В. Д. – К. : Видавничий Дім "Ін Юре", 2003 – . –
Т. 1. – 2003. – 656 с.
75. Історія держави і права Української РСР : у 2 т. (1917-1967) / Відп ред. Б. М. Бабій. – К. : Наукова думка, 1967. – . –
Т.1. 1917-1937. – 676 с.
76. Карамзин Н. М. История Государства Российского / Н. М. Карамзин. – М. : Наука, 1991. – Т. 2. От великого князя Святополка до великого князя Андрея Боголюбського, 1799. – 160 с.; Т. 3. От великого князя Андрея до великого князя Георгия Всеволодовича. – 1802. – 311 с.
77. Кіселичник В. Про надання українським містам у 14 – 17 ст. магдебурзького права / В. Кіселичник // Право України. – 1996. – № 9. – С. 82 – 84.
78. Ключевский В. О. Сочинения : В 9 т. / В. О. Ключевский. – М. : Мысль, 1987. – . – Т. 1. – 1987. – 430 с.
79. Кодекс адміністративного судочинства України : за станом на 16 лют. 2010 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35. – Ст. 446. – стор. 1358.
80. Кожухарь А. Н. Право на судебную защиту в исковом производстве / А. Н. Кожухарь. – Кишинев : Дачия, 1989. – 102 с.
81. Колодій А. М. Принципи права України / А. М. Колодій. – К. : Юрінком Інтер, 1998. – 208 с.
82. Коментар до Закону України "Про судоустрій України" / За заг. ред. В. Т. Маляренка. – К. : Юрінком Інтер, 2003. – 306 с.
83. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод : за станом на 4 лист. 1950 р. / Рада Європи. – Офіц. вид. – Офіційний вісник України. – 1998. – № 13. – стор. 270.
84. Конституции государств Европы: в 3 т. / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. – . – Т. 2 : М. : Изд-во НОРМА, 2001. – 840 с.
85. Конституции государств Европы: в 3 т. / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. – . – Т. 3 : М. : Изд-во НОРМА, 2001. – 792 с.
86. Конституции государств Европы: в 3 т. / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. – . – Т. 1 : М. : Изд-во НОРМА, 2001. – 824 с.
87. Конституции стран общего права [Електронний ресурс] / Act and Rules. – 80 Міn / 700 MB. – 2006. – [Office Consolidation]. – Систем. вимоги: Pentium ; 32 Mb RAM ; Windows 95, 98, 2000, ХР ; МS Word 97-2000. – Назва з титул. екрану. – Режим доступу : http://www.booksite.ru&ch_id=start&search_mode=web
88. Конституція (Основний Закон) України : за станом на 8 груд. 2004 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
89. Конституція України : за станом на 8 груд. 2004 р. / Верховна Рада України. – Офіційне видання. – К., 2006. – 224 с.
90. Конституція України. Коментар основних положень Конституції України щодо захисту прав та свобод людини і громадянина / Упоряд. М. І. Хавронюк. – К. : Літера ЛТД, 2008. – 112 с.
91. Конституція України: Науково-практичний коментар / В. Б. Авер'янов, О. В. Батанов, Ю. В. Баулін та ін.; Ред. кол. В. Я. Тацій, Ю. П. Битяк, Ю. М. Грошевий та ін. – X. : Видавництво "Право"; К. : Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 808 с.
92. Костенко О. Актуальні проблеми реформування судової системи України / О. Костенко // Юридичний журнал – 2007. – № 6(60). – С. 77 – 79.
93. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / за заг. ред. В. Т. Маляренка, В. Г. Гончаренка ; вид. третє, перероблене та доповнене. – К. : "Юрисконсульт", КТН. – 2006. – 890 с.
94. Кузьминець О. А. Історія держави і права України / Кузьминець О. А., Калиновський В. С., Дігтяр П. А. – К. : Україна, 2000. – 428 с.
95. Кульчицкий B. C. Осуществление правосудия в армянских поселениях в Прикарпатье / В. С. Кульчицкий // Исторические связи и дружба украинского и армянского народов. – Вып. III. – Ереван : Изд-во АН Армянской ССР, 1971. – С. 272.
96. Кульчицкий. B. C. Армянский "Судебник" Гоша и его применение во Львове / В. С. Кульчицький // Исторические связи и дружба украинского и ар¬мянского народов. Сборник материалов второй украинско-армянской научной сессии. – К. : Наукова думка, 1965. – С. 147.
97. Кульчицький B. C. Історія держави і права України / В. С. Кульчицький, М. І. Настюк, Б. Й. Тищик. – Львів : Світ, 1996. – 296 с.
98. Кульчицький B. C., Гончаренко В. Д. Вірменські колонії в Україні // Юридична енциклопедія : в 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. – . –
Т. 1: А-Г. – К. : Укр. енцикл., 1998. – 768 с.
99. Кульчицький В. Система судових органів Галичини у складі Австро-Угорщини / В. Кульчицький, І. Бойко // Право України. – 2001. – № 11. – С. 137 – 139.
100. Кульчицький Ю. Шаблі з плугів: український повстанський рух у визвольних змаганнях / Ю. Кульчицький. – Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2000. – 260 с.
101. Курылев С. В. Основы теории доказывания в советском правосудии / С. В. Курылев. – Минск : Издательство Белорусского университета, 1969. – 439 с.
102. Куцин М. Суд присяжних: законодавче закріплення і проблеми впровадження у кримінальному судочинстві України / М. Куцин // Юридична газета. – 2006. – № 20 (80). – 26 жовт. 2006 р.
103. Ладниченко В. Гуманістичні цінності в організації судової влади / В. Ландиченко // Юридична Україна. – 2007. – № 2. – С. 4 – 9.
104. Лисак В. Д. Судовий адміністративний процес в Україні у контексті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод / В. Д. Лисак // Вісник Верховного Суду України. – 2007. – № 1. – С. 36 – 39.
105. Луспеник Д. Д. Розгляд цивільних справ судом першої інстанції [навч.-практ. посіб.] / Д. Д. Луспеник. – Х. : Харків юридичний, 2006. – 480 с.
106. Луспеник Д. Значення стадій підготовки цивільних справ до судового розгляду та деякі особливості проведення попереднього судового засідання судом першої інстанції / Д. Луспеник // Право України. – 2006. – № 11. – С. 56 – 62.
107. Магдебурзьке право в Україні // Українське державотворення. Словник довідник. – К. : Либідь, 1997. – 559 с.
108. Маляренко В. Т. До питання про участь представників народу в здійсненні кримінального правосуддя / В. Т. Маляренко // Вісник Верховного Суду України. – 1999. – № 6. – С. 38.
109. Маляренко В. Т. Змагальність сторін у кримінальному судочинстві / В. Т. Маляренко // Вісник прокуратури. – 2003. – № 1. – С. 19.
110. Маляренко В. Т. Реформування кримінального процесу України в контексті європейських стандартів. Теорія, історія і практика : монограф. / В. Т. Маляренко. – Київ : Ін Юре, 2004. – 544, [1] с. – С. 58.
111. Мамницкий В. Ю. Краткий исторический очерк законодательства о состязательности / В. Ю. Мамницкий // Актуальные вопросы правотворческой деятельности. – К., 1992. – С. 52.
112. Мамницький В. Ю. Принцип змагальності у цивільному судочинстві : автореф. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 "Цивільне право і цивільний процес, сімейне право; міжнародне приватне право" / В. Ю. Мамницький. – Харків, 1995. – 19 с.
113. Матеріали ХХVІ Волинської обласної наукової історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 16-ій річниці Незалежності України, 510-ій річниці надання місту Луцьку Магдебурзького права і 390-ій річниці створення Луцького православного братства. – Луцьк, Волинська обласна друкарня, 2008. – 238 с.
114. Мироненко О. М. Світоч української державності: політико-правовий аналіз Центральної Ради / О. М. Мироненко. – К. : Либідь. – 1995. – 328, [1] с.
115. Михайлюк О. А. Проблеми забезпечення конституційних гарантій захисту прав і свобод людини в Україні : дис. ... кандидата юрид. наук: 12.00.02 / Олег Анатолійович Михайлюк. – К., 2007. – 202 с.
116. Михеєнко М. М. Порівняльне судове право: [підруч. для студ. вищ. навч. заклад.] / Михеєнко М. М., Молдован В. В., Радзієвська Л. К. – К. : Либідь, 1993. – 328 с.
117. Молдован А. В. Докази у кримінальному процесі Федеративної Республіки Німеччини / А. В. Молдован // Адвокат. – 2009 . – № 3. – С. 30.
118. Момот В. В. Формирование русского средневекового права в IX-XIV вв. : монограф. / В. В. Момот. – М. : ИКД "ЗЕРЦАЛО-М", 2003. – 416 с.
119. Мохонько О. Роль і місце принципу змагальності у системі принципів кримінально-процесуального права / О. Мохонько // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 1. – С. 120-123.
120. Музиченко П. П. Історія держави і права України : навч. посіб. / П. П. Музиченко. – К. : Знання, 2001. – 429 с.
121. Наказ командира Осадного корпусу “Про створення військових польових судів” : за станом на 22 лист. 1918 р. / Директорія УНР. – Офіц. вид. – Вістник Української Народньої Республіки. – 1918. – № 7. – 8 с.
122. Насадюк О. Історія судочинства: Генеральний суд Центральної Ради [Електронний ресурс] / О. Насадюк. – 80 Міn / 700 MB. – Львів : Львів. нац. ун-т ім. І. Франка, 2003. – (Бібліотека правознавця). – Систем. вимоги: Pentium ; 32 Mb RAM ; Windows 95, 98, 2000, ХР ; МS Word 97-2000. Назва з титул. екрану. – . – Режим доступу: http:// pravoznavec.com.ua/period/article/390/%CD#chapter.
123. Ніколенко Л. М. Взаємозв’язок принципів змагальності, диспозитивності та процесуальної рівності учасників у господарському судочинстві / Л. М. Ніколенко // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 10. – С. 98 – 99.
124. Ніколенко Л. М. Принцип змагальності у господарському судочинстві / Л. М. Ніколенко // Вісник господарського судочинства. – 2008. – № 5. – С. 120 – 127.
125. Новий тлумачний словник української мови : у 4-х т. / [укладачі В. В. Яременко та О. М. Сліпушко]. – . – Т. 3: К. : Аконіт, 1999. – 927 с.
126. Окіншевич Л. Лекції з історії українського права / Л. Окіншевич. – Мюнхен, 1954. – 119 с.
127. Організація судових та правоохоронних органів: підручник для студентів юрид. спеціальностей вищих навч. закладів / І. Є. Марочкін Н. В. Сібільова, В. П. Тихий та ін. ; за ред. І. Є. Марочкіна, Н. В. Сібільової. – Х. : ТОВ "Одісей", 2008. – 528 с.
128. Падох Я. Міські суди в Україні після 1648 р. / Я. Падох. – Мюнхен., 1948. – С. 12.
129. Паньонко І. М. Апарат управління Запорізької Січі (середина XVI ст. - 1775 р.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.01. – "Теорія та історія держави та права; історія правових та політичних вчень" / І. М. Паньонко. – Львів, 2000. – 18 с.
130. Пашук А. Й. Суд і судочинство на Лівобережній Україні в ХVII-XVIII cт. (1648 – 1782) / А. Й. Пашук. – Л. : Видавництво Львівського університету ім. І. Франка, 1967. – 179, [1] с.
131. Переяславська угода 1654 року: історичні уроки для Укра¬їнського народу. Аналітичні оцінки Національного інституту стратегічних досліджень. – К. : НІСД, 2004. – 10 с.
132. Петров И. В. Государство и право Древней Руси (750-980 гг.) / И. В. Петров. – СПб. : Из¬д-во Михайлова В.А., 2003. – 413 с.
133. Петровський В. В. Історія України. Неупереджений погляд. Факти. Міфи. Коментарі / Петровський В. В., Радченко Л. О., Семененко В. І. – Харків : Видавничий Дім «Школа», 2007. – 608 с.
134. Петрухинцев Н. Н. Уложение для Украины / Н. Н. Петрухинцев, А. А. Смирнов // Родина. – 2003. – № 2. – С. 40.
135. Письменний Д. П. Реалізація функції захисту у чинному Кримінально-процесуальному кодексі України / Доповіді учасників міжнародної конференції "Організація адвокатури і надання правової допомоги в демократичному суспільстві". – К. : Академія адвокатури України, 2002.
136. Пичета В. Н. Белоруссия и Литва XV-XVI вв. / В. Н. Пичета – М. : Изд-во Ака¬демии наук СССР, 1961. – 722 с.
137. Півненко В. Щодо принципу змагальності у кримінальному судочинстві / В. Півненко // Вісник прокуратури. – 2006. – № 5 (59). – С. 73 – 77.
138. Побегайло Д. С. Судебные прения в советском уголовном процессе: общие по