ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ АДМІНІСТРАТИВНИХ СУДІВ В УКРАЇНІ :

brief description

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ

На правах рукопису

УДК 347.998.85

Винокурова Ірина Миколаївна

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ
АДМІНІСТРАТИВНИХ СУДІВ В УКРАЇНІ

Спеціальність 12.00.10 — судоустрій; прокуратура та адвокатура

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
доктор юридичних наук, доцент
Середа Григорій Порфирович

Київ – 2011
ПЛАН

ВСТУП…………………………………………………………………………....3
РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ЮСТИЦІЇ В УКРАЇНІ............................................................................................................10
1.1. Організаційно-правові моделі устрою та функціонування адміністративної юстиції...................................................................................10
1.2. Теоретичні та правові передумови формування системи адміністративних судів в Україні.....................................................................32
Висновки до розділу 1.............……………………………………………........45

РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ АДМІНІСТРАТИВНИХ СУДІВ В УКРАЇНІ.........................................................................................................49
2.1. Організаційно-правові проблеми побудови системи адміністративних судів на сучасному етапі....................................................................................49
2.2. Організаційне забезпечення діяльності адміністративних судів.............69
2.3. Проблеми кадрового забезпечення адміністративних судів …………...82
Висновки до розділу 2……...........……………………………………..............95

РОЗДІЛ 3. ЮРИСДИКЦІЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ СУДІВ.................100

3.1. Проблеми визначення юрисдикції адміністративних судів…………...100
3.2. Принципи адміністративного судочинства як основа компетенції адміністративних судів....................................................................................121
3.3. Компетенція адміністративних судів як органів судової влади............142
Висновки до розділу 3.......................................................................................183

ВИСНОВКИ....................................................................................................188
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..................................................195

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Конституція України, проголосивши державу демократичною і правовою, визнала вищою соціальною цінністю людину, її життя, здоров’я, честь, гідність, недоторканність і безпеку. Утвердження та забезпечення прав і свобод людини – головний обов’язок держави (ст. 3).
Ратифікація Україною Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод ставить за обов’язок державі забезпечити кожному, чиї права порушено, ефективні засоби правового захисту (ст. 13). У юридичному механізмі захисту прав людини особливе місце займають судові органи, що забезпечують основи конституційного ладу і захист прав людини та громадянина.
Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. З метою розгляду та вирішення правових конфліктів, що виникають зі сфери публічно-правових відносин, наша держава обрала шлях створення спеціалізованих адміністративних судів. Їх запровадження має своїм завданням захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у даній сфері від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій.
Прийняття Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), нового Закону України «Про судоустрій і статус суддів», завершення побудови вертикалі адміністративних судів потребують відповідного теоретичного осмислення проблем організації та функціонування національної моделі адміністративної юстиції. У зв’язку з цим науковий інтерес становлять передумови формування адміністративних судів у нашій країні, організаційно-правові проблеми побудови системи адміністративних судів на сучасному етапі, їх організаційне та кадрове забезпечення, проблеми реалізації повноважень адміністративних судів тощо. Зазначене обумовлює актуальність теми дисертаційної роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію підготовлено відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри теорії діяльності та управління в органах прокуратури Національної академії прокуратури України в рамках Державної цільової програми «Проблеми вдосконалення організації й діяльності суду та правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави» (державна реєстрація № 0186.0.099031).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний науковий аналіз проблем організації та функціонування системи адміністративних судів в Україні з урахуванням оновлення національної законодавчої бази, визначення шляхів оптимізації і вдосконалення організаційних засад даної системи.
Відповідно до мети дисертант зосередила увагу на виконанні таких основних завдань:
- розгляд існуючих організаційних моделей адміністративної юстиції;
- аналіз передумов формування системи адміністративних судів в Україні;
- дослідження проблем побудови адміністративних судів на сучасному етапі;
- визначення основних заходів для покращення організаційного та кадрового забезпечення діяльності судів адміністративної юрисдикції;
- аналіз проблем визначення юрисдикції адміністративних судів;
- розкриття принципів адміністративного судочинства та особливостей їх змістовного наповнення;
- дослідження процесуальних особливостей розгляду справ у судах адміністративної юрисдикції;
- формулювання теоретичних висновків і розробка конкретних пропозицій щодо вдосконалення КАС України, Закону України
«Про судоустрій і статус суддів».
Об’єкт дослідження – правовідносини, що виникають, у зв’язку із організацією і функціонуванням системи судів адміністративної юрисдикції.
Предмет дослідження – правовий статус та організаційно-правові засади діяльності адміністративних судів в Україні.
Методи дослідження. Для досягнення наукової об’єктивності результатів автором застосовувався широкий комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження.
Універсальний метод діалектики використовувався на всіх етапах для аналізу процесу становлення адміністративних судів – складного динаміч¬ного процесу, в якому завдяки виникненню і розв’язанню внутрішніх суперечностей реалізується перехід до нового якісного стану судової системи. Використання даного методу дало змогу ширше осягнути суть організації та діяльності судів адміністративної юрисдикції, що розглядаються в органічному зв’язку з діяльністю інших гілок державної влади та їх органів.
На окремих етапах дослідження застосовувалися спеціальні методи.
Порівняльно-правовий – для зіставлення норм права вітчизняного законодавства з правовими нормами інших держав. Його використання дало змогу проаналізувати організаційно-правові моделі адміністративної юстиції в зарубіжних країнах, простежити юридичну доктрину та практику нашої країни й інших держав з цих питань, проаналізувати різні підходи щодо розуміння сутності і значення досліджуваного правового явища.
Історичний метод використовувався при аналізі законодавства та наукових досліджень радянського періоду, початку становлення державності. За його допомогою виявлено об’єктивні передумови для запровадження адміністративних судів в Україні. Метод кількісного і якісного аналізу використаний для встановлення ефективності норм, що регламентують організацію та діяльність адміністративних судів. Статистичний метод – для характеристики кількісних показників процесів у судовій системі.
У процесі дослідження використовувались також інші наукові методи в їх взаємозв’язку й взаємозалежності, що сприяло забезпеченню всебічності, повноти й об’єктивності дослідження.
Теоретична основа дисертаційного дослідження ґрунтується на працях і висновках учених представників загальної теорії держави і права, судоустрою, адміністративного права та процесу, цивільного процесу, господарського процесу, а також інших галузей права. Зокрема, йдеться про роботи: А. Абсалямова, В. Авер’янова, Д. Бахраха, Ю. Битяка, В. Бойка, А. Боннер, О. Бринцева, А. Борко, А. Буторіна, В. Дурнєва, А. Дьоміна, А. Зєлєнцова, І. Коліушка, Р. Куйбіди, А. Неугоднікова, А. Осадчого, О. Пасенюка, Ю. Педька, Ю. Полянського, Д. Притики, П. Рабіновича, Г. Рижкова, М.В. Руденка, М.М. Руденко, Н. Саліщєвої, О. Свиди, Ю. Сергєєва, А. Соловйової, Ю. Старілова, В. Стефанюка, В. Тимощука, М. Тищенка, І. Філіпової, Н. Хаманєвої, А. Хливнюка, Д. Чечота, А. Шашкової, Ю. Шемшученка, В. Шишкіна, О. Шостенко, І. Шруб та інших.
Емпіричну базу становлять статистичні дані, матеріали узагальнень судової практики Верховного Суду України та Вищого адміністративного Суду України (за 2005–2009 роки).
Наукова новизна одержаних результатів обумовлюється тим, що дисертація є одним із перших комплексних досліджень проблем організації та діяльності адміністративних судів в Україні після завершення формування їх системи та оновлення національного законодавства:

вперше:
- здійснено авторський аналіз організаційно-правових моделей устрою і функціонування адміністративної юстиції, на підставі чого зроблено висновок, що даний інститут не пов’язаний з обов’язковою наявністю системи адміністративних судів;
- проаналізовано передумови формування системи адміністративних судів в Україні, зазначено про тенденцію до розширення судової компетенції в сфері контролю за органами державної влади ще в радянському законодавстві;
- звернуто увагу на зволікання у створенні адміністративних судів в Україні, що мали місце й були пов’язані: з невизначеністю статусу адміністративних судів; труднощами фінансово-ресурсного забезпечення; політичною нестабільністю в країні;
- зазначено, що з метою підвищення рівня кадрового забезпечення необхідно: встановити додаткові вимоги стосовно осіб, які мають вищу юридичну освіту і претендують на посаду судді адміністративного суду, щодо стажу роботи в органах управління та визначити мінімально необхідний строк роботи в органах управління; при підборі кандидатів на посаду судді слід враховувати як кількісну, так і якісну характеристику юридичного стажу претендента; підвищити мінімально необхідний вік кандидата на посаду судді до 30 років; визначити максимально можливий вік кандидата на посаду судді суду адміністративної юрисдикції;
- доведено, що положення п. 2–3 ст. 64 Закону України
«Про судоустрій і статус суддів» про неможливість рекомендування на посаду судді осіб, «які мають не зняту чи непогашену судимість», не є коректним і потребує нової редакції: «які були засуджені за вчинення злочину, за винятком реабілітованих»;
- зазначається, закріплений в ч. 4 ст. 50 КАС України перелік випадків, коли громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об’єднання, юридичні особи, які не є суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб’єкта владних повноважень, не вичерпний. Тому необхідно з ч. 4 ст. 50 КАС України виключити п. 5 – «в інших випадках, встановлених законом»;
удосконалено:
- аргументацію щодо переваг судового захисту прав громадян у публічній сфері над іншими формами захисту;
- на підставі аналізу чинного законодавства, джерел наукового характеру, висловлені додаткові міркування щодо поділу компетенції між судами різних судових юрисдикцій;
набули подальшого розвитку:
- висновки про організаційне забезпечення судів без участі виконавчих органів влади через спеціально створені з цією метою державні структури в системі судової влади. У цьому сенсі слід вважати позитивною трансформацію статусу Державної судової адміністрації України від органу виконавчої влади до судової;
- висновки щодо спеціальної підготовки кандидатів на посаду судді. Навчальний процес має бути організований таким чином, щоб передбачити послідовне опанування як ґрунтовними теоретичними розробками у сфері здійснення правосуддя і державного управління («знаннями в галузі публічного права»), так і особливостями суддівської практики безпосередньо в залі суду;
- положення про необхідність запровадження психологічного тестування для кандидатів на посади суддів адміністративних судів.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки дослідження і сформульовані на їх підставі пропозиції можуть бути використані: у науковій сфері – для подальшого наукового осмислення і розроблення проблем правового регулювання організації та діяльності адміністративних судів; у правотворчій сфері – для розвитку законодавства про судоустрій і статус суддів, адміністративно-процесуального законодавства; в правозастосовчій сфері – для вдосконалення організації та діяльності адміністративних судів; у навчальному процесі – при викладанні таких навчальних дисциплін, як «організація судових та правоохоронних органів», «організація судової влади», «адміністративне право», «адміністративне судочинство», а також під час підготовки підручників і навчальних посібників із зазначених дисциплін.
Апробація результатів дисертації.
Основні положення, висновки і рекомендації дисертації доповідалися на: ІІ міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми юридичної науки та правозастосовної практики» (м. Москва, 22 – 23 квітня 2010 р.); на VІІ міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (м. Луцьк, 4–5 червня 2010 р.).
Результати дослідження використовувалися у навчальному процесі під час проведення лекційних та практичних занять з навчальної дисципліни «Проблеми адміністративного судочинства», у керівництві курсовими роботами тощо.
Публікації. Основні положення наукових пошуків відбиті у трьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях України з юридичних наук, і у двох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

bibliography

ВИСНОВКИ

1. Виникнення інституту адміністративної юстиції тісно пов'язане з теорією правової держави, розповсюдженою в Європі та Америці в ХІХ столітті, відповідно до якої, однією з найважливіших ознак правової держави є обов'язок адміністративної влади діяти в рамках закону і тільки тими засобами, які йому не суперечать. Дія адміністрації, вчинена з порушенням закону, повинна бути неминуче припинена.
При цьому діючі моделі не пов'язують даний інститут із обов’язковою наявністю системи адміністративних судів. Про адміністративну юстицію йдеться у випадку, коли вирішення адміністративних спорів здійснюється спеціальним юрисдикційним органом, що певною мірою відокремлений від так званої активної адміністрації і діє в рамках особливої процедури, яка передбачає усі чи окремі гарантії судової процесуальної форми.
2. Зарубіжний досвід організації адміністративної юстиції віддзеркалює історичний розвиток державного механізму кожної окремої країни. При цьому вирішальне значення мають національні фактори та особливості, зокрема історія розвитку державно-правових інститутів країни, особливості географічного положення, вплив сусідніх держав тощо.
Залежно від критеріїв можна виділяти багато варіантів адміністративної юстиції, які склалися в світі на протязі багатьох десятиліть; адже кожен тип контролю за адміністрацією, встановлений в країні, відрізняється за формою, організацією, порядком здійснення, правовою основою, ефективністю тощо. Проте в більшості випадків виділяють дві основні моделі адміністративної юстиції, що склалася в західних країнах: континентальну та англо-американську.
В англо-американській моделі відсутні адміністративні суди та наявною є велика кількість адміністративних трибуналів – «квазісудових» органів, підконтрольних загальним судам. Континентальна модель характеризується наявністю адміністративних судів, які певною мірою відділені від загальних судів.
3. В радянському та українському законодавстві явно простежується тенденція до розширення судової компетенції в сфері контролю за органами державної влади, муніципальними утвореннями, їхніми посадовими особами. Правова література ще радянського часу не обходила своєю увагою дану тематику.
Під час становлення України як самостійної держави питання щодо запровадження адміністративних судів як інструменту забезпечення прав і свобод людини та громадянина постало на порядку денному із самого початку судово-правової реформи в Україні.
4. Обговорення питань про створення в Україні адміністративних судів минуло стадію дискусій щодо необхідності їх існування. Потреба створення системи адміністративних судів отримала офіційне визнання: спочатку на рівні концепції, а згодом – на законодавчому рівні. Проте зі створенням адміністративних судів тривалий час зволікалося, що було пов'язано як з труднощами фінансово-ресурсного забезпечення, так і з невизначеністю статусу адміністративних судів. Далася взнаки й політична нестабільність в країні.
5. Національна модель адміністративної юстиції характеризується створенням у системі судів загальної юрисдикції окремої спеціалізованої гілки – адміністративних судів: 1) місцевих адміністративних судів (місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружних адміністративних судів); 2) апеляційних адміністративних судів; 3) Вищого адміністративного суду України; 4) Верховний Суд України.
В Україні адміністративні суди – спеціалізована складова системи судів загальної юрисдикції, що організаційно поєднана з останньою. Дана теза випливає з конституційного положення про те, що найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний суд України, та з положень КАС України щодо права Верховного суду України переглядати судові рішення в адміністративних справах (ст.ст. 235–244 КАС України). Крім того, місцеві загальні суди при розгляді окремих адміністративних справ діють як місцеві адміністративні суди (п. 1 ст. 18 КАС України).
6. Фінансування судів – головна передумова для здійснення інших організаційних заходів та основний важіль для існування незалежної судової влади в державі, а тому пріоритетний напрям у роботі відповідних суб'єктів.
Немає підстав стверджувати, що фінансове забезпечення судів на сьогодні гарантує незалежність судової влади. Практика неналежного фінансування судів призвела до того, що протягом останніх років судді зверталися за захистом своїх прав до судів і на їх користь ухвалювались судові рішення, які, знову ж таки, також не виконувалися. Протягом 2006–2009 років бюджетні призначення на утримання адміністративних судів України задовольняли потребу лише на 8–40%, залежно від напряму їх використання.
7. Міжнародний досвід свідчить про три основні моделі побудови механізму організаційного забезпечення діяльності судової влади: перша – виконання даних функцій міністерством юстиції або іншим органом виконавчої влади (Німеччина, Франція, Італія, Фінляндія, Естонія); друга – змішана модель, за якої повноваження організаційного забезпечення надано органам виконавчої влади та судовим радам (Великобританія, Швеція, Данія, Ірландія, Угорщина); третя – модель відокремленого від виконавчої влади судового адміністрування (США, Канада, Російська Федерація, Казахстан, Вірменія, Узбекистан, Нідерланди).
Є очевидним, судова влада може ефективно здійснювати організаційне забезпечення судів без участі виконавчих органів влади через спеціально створені з цією метою державні структури в самій системі судової влади. У цьому сенсі позитивним моментом слід вважати трансформацію статусу Державної судової адміністрації України від органу виконавчої влади до, фактично повністю підконтрольного судовій владі.
8. Підвищенню ефективності діяльності адміністративних судів сприяє їх належне кадрове забезпечення. З цією метою необхідно:
- встановити додаткові вимоги стосовно осіб, які мають вищу юридичну освіту і претендують на посаду судді адміністративного суду щодо стажу роботи в органах управління, крім того, визначити мінімально необхідний строк роботи в органах управління;
- при підборі кандидатів на посаду судді слід враховувати як кількісну, так і якісну характеристику юридичного стажу претендента;
- підвищити мінімально необхідний вік кандидата на посаду судді адміністративного суду до 30 років;
- визначити максимально можливий вік кандидата на посаду судді адміністративного суду. В даному випадку необхідно виходити з того, що в інтересах суспільства, аби у судовій системі працювали люди, які могли б належним чином виконувати свої обов'язки тривалий проміжок часу. При призначенні на посаду вік кандидата повинен бути, відповідно, таким, щоб не довелося, тільки набувши професійного досвіду, виходити на пенсію.
9. У більшості держав (Франція, Португалія, Іспанія, ФРН) нормативно закріплено необхідність проходження кандидатом на посаду судді навчання у спеціалізованих навчальних закладах для суддів. Діяльності судді потребує спеціальної підготовки кандидата.
В Україні створення системи спеціальної підготовки кандидатів на посади суддів передбачено ст. 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Вона включає: теоретичну підготовку судді у спеціалізованому юридичному вищому навчальному закладі ІV рівня акредитації; практичну підготовку в Національній школі суддів України. При цьому навчальний процес має бути організований таким чином, щоб передбачити послідовне опанування як ґрунтовними теоретичними розробками у сфері здійснення правосуддя і державного управління («знаннями в галузі публічного права»), так і особливостями суддівської практики безпосередньо в залі суду.
10. Положення п. 2-3 ст. 64 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо неможливості рекомендування на посаду судді осіб «які мають не зняту чи непогашену судимість» є не коректним та вимагає нової редакції: «які були засуджені за вчинення злочину, за винятком реабілітованих».
11. Історія свідчить, питання визначення компетенції адміністративних судів є досить складним і полягає щонайменше в наступному.
1) Своєрідному компромісі між охороною прав індивіда та свободою дій управління, необхідних при вирішенні адміністративних завдань. При цьому ситуацію пропонується вирішувати у два способи: за допомогою вичерпного перерахування окремих випадків, підсудних адміністративному суду; за допомогою загального принципового визначення предмету ведення.
Національна правова доктрина сприйняла думку про неможливість вичерпного окреслення кола порушень прав і свобод громадян, що повинні розглядатися адміністративним судом. Юрисдикція адміністративних судів в Україні поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку з здійсненням суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв’язку з публічним формуванням суб’єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму (п.1 ст.17 КАС України).
2) Розмежуванні справ розгляд яких належить адміністративному або іншому суду.
Аналіз норм КАС України дає підстави вважати визначальними для формування висновку про те, що заявлений позов є адміністративним, ч.ч. 1, 2 ст. 2, п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України – завдання та предмет адміністративного судочинства; визначення поняття «адміністративна справа»; ст. 17 КАС України – юрисдикція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ.
На Верховний Суд України слід покласти вирішення юрисдикційних конфліктів між судами, а відтак, п. 2 ст. 38 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» доповнити підпунктом: «... розглядає спори з приводу компетенції між судами різних судових юрисдикцій».
12. Накладення адміністративних стягнень (у випадках, передбачених законом) покладено виключно на загальні суди. Немає жодних підстав для віднесення цієї діяльності до компетенції адміністративних судів, оскільки це не можна пов'язати з їх правозахисною спрямованістю.
13. Закріплений в ч. 4 ст. 50 КАС України перелік випадків, коли громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень, не є вичерпним. Тому необхідно з ч. 4 ст. 50 КАС України виключити п. 5 – «в інших випадках, встановлених законом».
14. Принципи адміністративного судочинства являють собою абстрактні правила, спрямовані на забезпечення справедливого розгляду й вирішення судами адміністративних справ та реалізовані в нормах КАС України.
Законодавець, закріпив принципи адміністративного судочинства в ст. 7 КАС України: 1) верховенство права; 2) законність; 3) рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; 5) гласність і відкритість адміністративного процесу; 6) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду; 7) обов'язковість судових рішень.
15. Принцип диспозитивності в адміністративному процесі, відповідно до завдань та сфери регулювання суспільних відносин, має специфічне змістовне наповнення. На відміну від класичного принципу диспозитивності, в адміністративному судочинстві суд може, а в деяких випадках зобов'язаний вийти за межі вимог адміністративного позову. Реалізація таким чином судом принципу диспозитивності можлива, якщо спосіб захисту, запропонований позивачем, недостатній для повного захисту його прав, свобод та інтересів (ч. 2 ст. 11 КАС України).
16. Одним із принципів адміністративного судочинства має стати принцип захисту довіри до влади. Тобто незаконне рішення (дія) наділеного повноваженнями, не повинна ототожнюватися з самим органом (посадовою особою) і тягти наслідки, що їх дискредитують.
17. За змістом повноваження суду класифікуються на предметні та функціональні. Предметні повноваження визначають межі компетенції судового органу, а функціональні пов'язані з вирішальними діями суду по керівництву процесом. Вид функціональних повноважень суду визначається функцією судової влади та встановлюється процесуальним законодавством. Результат реалізації суддею своїх функціональних повноважень полягає в ухваленні відповідного рішення, яке має владний характер.
Провадження у справі в адміністративному суді побудоване за загальними правилами судочинства з особливостями, які випливають з принципів адміністративного судочинства, предмета розгляду і складу учасників адміністративного судочинства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абсалямов А.В. Административное судопроизводство в арбитражном суде: теоретико-методологические аспекты: [моногр.] / А.В. Абсалямов. – М.: Формула права, 2009. – 208 с.
2. Абсалямов А.В. Принципы административного судопроизводства / А.В. Абсалямов // Lex terra incognita – 2009. № 1 (4). – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mgimo.ru/files/76157/Lex_2009-1(4)_absal.doc
3. Абульханова-Славская К.А. Деятельность и психология личности / К.А. Абульханова-Славская. – М.: Наука, 1980. – 336 с.
4. Авер’янов В. Адміністративна реформа і правова наука / В. Авер’янов // Право України.– К., 2002. – № 3. – С. 20–27.
5. Авер’янов В.Б. Реформування українського адміністративного права: черговий етап / В.Б. Авер’янов // Право України. – 2000. – № 7. – С. 6–8.
6. Авилина И. Судебное обжалование неправомерных действий, ущемляющих права граждан / И. Авилина // Советская юстиция. – 1990. – № 3. – С. 21–23.
7. Административная юстиция в новых европейских демократиях: практическое исследование в сфере административного права и процесса в Болгарии, Эстонии, Венгрии, Польше и Украине, / ред.: Д.Дж. Галлиган и др. пер. с англ.; – К.: АртЭк, 1999. – 688 с.
8. Административное право зарубежных стран: [учебн. пособн] / под ред. А.Н. Козырина. – М.: Спарк, 1996. – 229 с.
9. Адміністративна юстиція України: проблеми теорії і практики. Настільна книга судді / за заг. ред. О.М. Пасенюка. – К.: Істина, 2007. – 608 с.
10. Адміністративна юстиція: європейський досвід та пропозиції для України / наук. ред. В. Шишкін; авт.-упоряд. І.Б. Коліушко, Р.О. Куйбіда – К.: Факт, 2003. – 536 с.
11. Адміністративна юстиція: проблеми та перспективи запровадження в Україні: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 20–30 листопада 2002 року). – К.: Верховний Суд України, Комітет Верховної Ради України з правової політики, Міністерство юстиції України, Центр політико-правових реформ, Міжнародний Фонд «Відродження», Німецький Фонд міжнародного правового співробітництва, Програма сприяння Парламенту України університету Індіани, 2002.
12. Анохіна Л.С. Суб’єкти адміністративної юрисдикції в Україні: автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Л.С. Анохіна; Національний університет внутрішніх справ. – Х., 2001. – 19 с.
13. Барри Д. Возмещение убытков, причиненных гражданам государством: аспекты защиты прав человека в США / Д. Барри // Государство и право. – 1993. – № 1. – С. 110–119.
14. Бахрах Д.Н., Административная юстиция: развитие и проблемы совершенствования / Д.Н. Бахрах, А.Т. Боннер // Советское государство и право. – 1975. – № 8. – С. 13–21.
15. Битяк Ю. Становлення та шляхи забезпечення доступності правосуддя в адміністративному судочинстві / Ю. Битяк // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 1 (32). – С. 51–60.
16. Битяк Ю.П., К концепции реформы административного законодательства и административного судопроизводства / Ю.П. Битяк, А.Т. Комзюк // Юридическая наука и проблемы формирования демократического правового государства Украина. – 1993. – С. 75–79.
17. Боботов С.В. Государственный совет Франции: политическая роль и юридические функции / С.В. Боботов // Советское государство и право. – 1987. – № 7. – С. 47–49.
18. Бойцова В.В. Правовые средства защиты в публичном праве Великобритании / В.В. Бойцова // Правоведение. – 1994. – № 3. – С. 66–67.
19. Бойцова В.В., Административная юстиция: к продолжению дискуссии о содержании и значении / В.В. Бойцова, В.Я. Бойцов // Государство и право. – 1994. – № 5. – С. 42–53.
20. Большой юридический словарь / [под ред. А.Я. Сухарева, В.Е. Крутских]. [изд. 2 е, перераб.и доп.]. – М.: Инфра-М. – 704 с.
21. Борко А.Л. Заходи забезпечення діяльності адміністративних судів / А.Л. Борко // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. – 2008. – № 2. – С. 135–140.
22. Борко А.Л. Система органів організаційного забезпечення діяльності судів України / А.Л. Борко // Право України. – 2004. – № 2.
23. Бородін М., Узагальнення судової практики з питань визначення критеріїв відмежування цивільних, адміністративних та господарських справ / М. Бородін, О. Ситнік [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.pravo.org.ua
24. Бринцев В. Шляхи підвищення ефективності професійної підготовки суддів і апарату судів / В. Бринцев // Право України. – 2001. – № 1. – С. 55–60.
25. Бринцев В.Д. Адміністративне судочинство. / Нормативна база, судові прецеденти, коментарі, зразки процесуальних документів / В.Д. Бринцев – Х.: Ксилон, 2002. – 544 с.
26. Бринцев О.В. Розмежування компетенції адміністративних і господарських судів: проблеми та перспективи / О.В. Бринцев. – Х.: Право, 2007. – 64 с.
27. Брэбан Г. Французское административное право / Г. Брэбан; пер. с фр. Д.И. Васильева; под ред. и со вступ. ст. С.В. Боботова. – М.: Прогресс, 1988. – С. 439–440.
28. Буроменский М.В. Обращение в Европейский суд по правам человека. Практика Суда и особенности украинского законодательства / М.В. Буроменский / – Х.: Фолио, 2000. – 32 с.
29. Бутенко В.І. Історія запровадження системи адміністративних судів в Україні / [Електронний ресурс]. В.І. Бутенко // Форум права. – 2008. – № 3. – С. 83–87. – Режим доступу http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2008-3/08bvisvu.pdf
30. Ведерникова О.Н. Административная юстиция (опыт зарубежных стран) / О.Н. Ведерникова // Судебная реформа: итоги, приоритеты, перспективы: материалы конф. М.: МОНФ, 1997. № 47. – С. 52–60.- . сер. «Научн. докл.».
31. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [укладач і гол. Ред./] Бусел В.Т., – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. – 1440 с.
32. Войтюк І., Юрист – ще не суддя. Готувати фахівців для Феміди повинен спеціалізований державний заклад освіти, а не звичайний вуз / І. Войтюк, Ф. Марчук // Закон и бізнес. 2009 – № 12 (896). – 21–27 березня.
33. Гайворонський В.М. Конституцiйний принцип верховенства права / В.М. Гайворонський // Право України. – 2003. – № 5. – С. 26–31.
34. Галлиган Д., Административное право: история развития и основные современные концепции / Галлиган Д., ПолянськийВ.В., Старилов Ю.Н., – М.: Юристъ, 2002. – 410 с.
35. Глоточкин А.Д. К вопросу о военно–профессиональном психологическом отборе / А.Д. Глоточкин // Военная мысль. – 1978. – № 11. – С. 62–68.
36. Городовенко В. Принцип незалежності суддів i підкорення їх лише закону як один з основних принципів судочинства в Україні / В. Городовенко // Право України. – 2002. – № 4. – С. 124–127.
37. Грошевой Ю.М. Судова реформа і проект Конституції України / Ю.М. Грошевой // Вісник Академії правових наук України. – 1993. – № 1. – С.126–135.
38. Гусаров К.В. Проблеми цивільної процесуальної правосуд’єктності: автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / К.В. Гусаров; Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Х., 2000. – 19 с.
39. Гуссаковский П.Н. Административная юстиция / П.Н. Гуссаковский // Журнал Министерства юстиции. – 1996. – № 10. – С. 82–83.
40. Гутаріна К.В. Адміністративні суди України на шляху становлення / К.В. Гутаріна // Адвокат. – 2005. – № 9. – С. 48–54.
41. Гуценко К.Ф., Правоохранительные органы / К.Ф. Гуценко, М.А. Ковалев. – М.: Зерцало, 1997. – 368 с.
42. Демин А.А. Административный процесс в развивающихся странах: [учеб. пособн.] / А.А. Демин. – М.: Изд-во УДН, 1987. – 84 с.
43. Дерюжинский В.Ф. Административные суды в государствах Западной Европы / В.Ф. Дерюжинский. – СПБ., 1906.
44. Димитров Ю. Адміністративна юстиція – атрибут демократичної правової держави / Ю. Димитров // Право України. – 1996. – № 4. – С. 7–12.
45. Дурнев В. Нужен административный суд / В. Дурнев // Советская юстиция. – 1988.– № 6. – С. 25–26.
46. Европейская хартия о статусе судей // Российская юстиция. – 1999. – № 7. – С. 2–4.
47. Европейская хартия о статусе судей (постатейный комментарий) // Российская юстиция. – 1999. – № 8. – С. 2–4.
48. Европейская хартия о статусе судей (постатейный комментарий) // Российская юстиция. – 1999. – № 9. – С. 5–6.
49. Ефремов Л.В. Порядок судебного разрешения налоговых споров в США. Налоговый суд Соединенных Штатов / Л.В. Ефремов // Вестник Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации. – 1998. – № 2. – С. 106–110.
50. Загряцков М.Д. Административная юстиция и право жалобы в теории и законодательстве / Загряцков М.Д., – М.: Право и Жизнь, 1925. – 244 c.
51. Зеленцов А.Б. Контроль за деятельностью исполнительной власти в зарубежных странах: [учеб. пособн.] / Зеленцов А.Б., – М.: Издательство Российского университета дружбы народов, 2002. – 190 с.
52. Інтерв’ю із суддею Верховного Суду України В. Маринченком // Юридичний журнал. – 2002. – № 5. – С. 83.
53. Інформаційний сервер Верховного Суду України: [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua
54. Інформаційний сервер Вищого Адміністративного суду України: [Електронний ресурс] [Електронний ресурс] [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.vasu.gov.ua.
55. Кампо В., Про запровадження органів адміністративної юстиції (адміністративних судів) / В. Кампо, Г. Ткач // Право України. – 1992. – № 8. – С./33–34.
56. Карабань В.Я., Система адміністративних судів / В.Я. Карабань, В.М. Палий // Адміністративне право: сучасний стан і напрями реформування: матеріали наук.-теорет. конф. м. Яремче (18–21 червня 1998 р.): тези доповідей. – Івано-Франківськ, 1998.
57. Карнарук А. Особливості адміністративного судочинства в Україні в умовах здійснення судової та адміністративної реформ / А. Карнарук // Підприємництво, господарство, право. – 2006. – № 11. – C.131–135.
58. Коваль В.М. Актуальні проблеми організації та діяльності апеляційних судів в Україні: [моногр.] / В.М. Коваль. – Севастополь: Вид-ць Кручинін Л.Ю., 2005.
59. Ковлер А.И. Совершенствование правосудия в России. Интервью главного редактора журнала с В.А. Тумановым / А.И. Ковлер, В.А. Туманов // Государство и право 1998. – № 12. – С. 15–19.
60. Кодекс адміністративного судочинства України // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 37. – Стаття 446.
61. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради УРСР – 18 грудня 1984 року. – № 51 - С. 1122.
62. Козлов А.Ф. Суд первой инстанции как субъект советского гражданского процессуального права / А.Ф. Козлов. – Томск: Изд-во Том. Ун-та, 1983. – 165 с.
63. Коліушко І., Становлення адміністративного судочинства: деякі проблеми перехідного періоду / І. Коліушко, Р. Куйбіда // Адвокат. – 2005. – № 9. – С. 3–6.
64. Коломоєць Т.О. Розмежування юрисдикційних повноважень між адміністративними та господарськими судами: окремі питання сьогодення / Т.О. Коломоєць // Вісник Запорізького національного університету.2009 – № 1. – С. 69–78.
65. Коментар до Закону України «Про судоустрiй України» / за заг. ред. В.Т. Маляренка – К.: Юрiнком Iнтep, 2003. – 462 с.
66. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Особенная часть. Страны Европы \ Т. 3. – М.: Инфра-М, 1997.
67. Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України від 8 червня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 18. – Ст. 133.
68. Конституція (Основний Закон) України: Конституція України від 20 квітня 1978 року № 888–ІХ // Відомості Верховної Ради УРСР.–1978 року. – № 18. – 11 липня – С. 268.
69. Конституція України  Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Стаття 141.
70. Концепція адміністративної реформи в Україні: схвалена Указом Президента України від 22 липня 1998 року № 810/98 // Офіційний вісник України від 1999 р. – № 21. – 11 червня С. 32.
71. Концепція судово-правової реформи: затверджена Постановою Верховної Ради України від 28 квітня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 30. – Ст. 426.
72. Костарева Т.А. О судебной системе ФРГ / Т.А. Костарева // Журнал российского права. – 1997. – № 8. – С. 128–138.
73. Кривельская О.В. Административная юстиция в Федеративной Республике Германия: дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.14 / О.В. Кривельская; – М., 2004. – 181 с.
74. Куйбіда Р.О. Реформування правосуддя в Україні: стан і перспективи: [моногр.] / Р.О. Куйбіда. – К.: Атіка, 2004. – 288 с.
75. Лав М.К. Административное право в Соединенных Штатах Америки / М.К. Лав // Верховенство права. – М.: Прогресс, – 1992. – С. 185–201.
76. Ламбер Ж.-М. Маленький судья / Ж.-М. Ламбер. – М.: Прогресс, 1990. – 352 с.
77. Лафитский В.И. Административная юстиция в США / В.И. Лафитский // Журнал российского права. – 1997. – № 7. – С. 117–125.
78. Лебедев В. Судебная власть в современной России: проблемы становления и развития / Лебедев В. – СПб: Лань, 2001. – 382 с.
79. Лемайер К. Административная юстиция. Понятие охраны субъективных публичных прав в связи с развитием воззрений на государство / Лемайер.К., – СПб., 1905. – 206 с.
80. Лесаж М. Судебный контроль за деятельностью администрации во Франции / М. Лесаж // Советское государство и право. – 1981. – № 11. – С. 106 – 114.
81. Лісовська О., … і запланований хаос / О. Лісовська, О. Українчук // Дзеркало тижня, 2005. – № 42/570. – С. 11.
82. Лужковська С. Створення адміністративних судів в Україні як механізму захисту прав і свобод людини і громадянина / С. Лужковська // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: матеріали VIII регіон. наук.-практ. конф. (13–14 лютого 2002 р.) /. – місто Львів, 2002. – С. 144.
83. Лукаш О., Належне фінансування судів – гарантія їх незалежності / О. Лукаш, Д. Притика // Право України. – 2007. – № 2. – С. 12–14.
84. Марчук Ф. Система організаційних заходів повинна убезпечити суди від не процесуальної діяльності / Ф. Марчук // Закон і бізнес – 2009 – № 46 (930). – 14–20 листопада 2009 року.
85. Махина С.Н. Управленческий и административный процессы: проблемы теории и перспективы правового регулирования: дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.02 / С.Н. Махина. – Саратов, 1998. – 223 с.
86. Минашкин А.В. Формирование принципов административного судопроизводства / А.В. Минашкин // Российский судья. – 2005. – № 1. – С. 19–24.
87. Михеева Е. Административные суды: гражданин против государства или государство для гражданина? / Е. Михеева // Юридическая практика. – 2001. – № 44 (202). – 31 октября. – С. 34–36.
88. Міжнародні стандарти незалежності суддів: зб. документів. – К.: Поліграф-Експрес, 2008. – 184 c.
89. Москвич Л.М. Організаційно-правові проблеми статусу суддів: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.10 / Л.М. Москвич; – Х. 2003 – 244 c.
90. Москвич Л.М., Статус судді: питання теорії та практики / Москвич,Л.М., Подкопаєв С.В., Прилуцький С.В., – Харків.: ВД «ІНЖЕК», 2004. – 360 c.
91. Научная организация труда в управлении производственным коллективом: Общеотраслевые научно-методические рекомендации [2–е изд., перераб. и доп.]. – М.: Экономика, 1991. – 287 с.
92. Неварах А.А. Административная юстиция в арабских странах (на примере Египта, Сирии и Ливана): дии … канд. юрид. наук: 12.00.14 / А.А. Неварах.– М., 2007. – 155 с.
93. Нерсесянц В.С. Права человека в истории политической и правовой мысли (от древности до Декларации 1789 года) / В.С. Нерсесянц // Права человека в истории человечества и в современном мире. – 1989. – С. 21–29.
94. Неугодніков А.О. Правовий статус адміністративного суду в Україні: адміністративно-правовий аспект: автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.07 / А.О. Неугодніков; Одеська національна юридична академія. – Одеса., 2006 – 20 с.
95. Неугодніков А.О. Правовий статус адміністративного суду в Україні: адміністративно-правовий аспект: дисс... канд. юрид. наук: 12.00.07 / А.О. Неугодніков; Одеська національна юридична академія. – Одеса., 2006. –166 с.
96. Никеров Г.И. Административно-процессуальное право США / Г.И. Никеров // Государство и право. – 1997. – № 12. – С. 100–106.
97. О порядке обжалования в суд неправомерных действий должностных лиц, ущемляющих права граждан: Закон СССР от 30 июня 1987 года // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1987. – № 26. – Статья. 388.
98. О судебной системе Российской Федерации: Федеральный конституционный закон от 31 декабря 1996 года № 1–ФКЗ // Российская газета. – 1997. 6 января года.
99. Об административном суде: Закон Республики Молдова от 10 февраля 2000 года № 793–ХIV: [електронный ресурс]. – Режим доступа: www.cont.md/fin_zak/DB/11213.htm
100. Об админпалате ВСУ из первых уст // Юридическая практика.2005 – № 45 (411). – 8 ноября. – С. 7.
101. Общая теория прав человека / рук. авт. кол. и отв. ред. Е.А. Лукашева; Институт государства и права РАН. – М., Норма, 1996. – 509 с.
102. Організація судової влади в Україні: перший аналіз нормативного змісту Закону України «Про судоустрій України» / [за наук. ред. А.О. Селіванова]. – К., 2002. – 112 с.
103. Осадчий А. Конституційний контроль та адміністративні суди / А. Осадчий // Сучасний конституціоналізм та конституційна юстиція: матеріали Міжнародна наук.-практ. конф. – Одеса, 2001.
104. Осетинський А. Утвердження авторитету суду у контексті судової реформи / А. Осетинський // Право України. – 2006. – № 4. – С. 3–11.
105. Офіційний веб-портал Верховної Ради України:[Електронний ресурс] – режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
106. Пасенюк О. Адміністративна та господарська юрисдикція. Демаркація триває / О. Пасенюк: [Електронний ресурс]. – режим доступу: http://www.vasu.gov.ua/ua/imp_sub.html?_m=publications&_t=rec&id=580
107. Педько Ю.С. Адміністративний суд: до питання про статус і призначення / Ю.С. Педько // Держава і право: – К., 2000. – Вип. 8. – С. 197–202.
108. Педько Ю.С. Становлення адмiнiстративної юстицiї в Україні: [моногр.] / Ю.С. Педько. – К.: Iнститут держави i права імені В.М. Корецького НАН України, 2003. – 208 с.
109. Педько Ю.С. Становлення та правове регулювання адміністративної юстиції в Україні: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07 / Ю.С. Педько: – К., 2003. – 230 с.
110. Пейсиков В. Обучение судей: международный опыт и российские перспективы / В. Пейсиков // Российская юстиция. – 2001. – № 5. – С. 60–62.
111. Пейсиков В. Обучение судей: международный опыт и российские перспективы / В. Пейсиков // Российская юстиция. – 2001. – № 6. – С. 59–62.
112. Пилипенко Л.Н. Административная юстиция в зарубежных государствах / Л.Н. Пилипенко // Адвокат. – 1996. – № 10–11.
113. Пилипенко Л.Н. Административная юстиция в зарубежных государствах / Л.Н. Пилипенко // Законодательство и экономика. – 1996. – № 3–4. – С. 77–81.
114. Підсумки V з’їзду суддів України // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 5. – С. 16.
115. План дій щодо реалізації пріоритетних положень Програми інтеграції України до Європейського Союзу в 2003 році: затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2002 року № 744–р // Офіційний вісник України. – 2003. – № 1. – Стаття 26.
116. План заходів на 2006 рік щодо вдосконалення судового устрою та забезпечення справедливого судочинства в Україні відповідно до європейських стандартів: затверджений Указом Президента України від 20 березня 2006 року № 242/2006 // Урядовий кур’єр. – 2006. – № 91. – 18 травня.
117. Полешко А. Напрями реформування адміністративного права України / А. Полешко // Право України. – 1998. – № 8. – С. 14–20.
118. Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 1996 році». – К., 1997.
119. Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 році». – К.: Інформ-вид. центр Держкомстату України, 2001. – 404 с.
120. Притика Д.М. Правові засади організації і діяльності органів господарської юрисдикції та шляхи їх удосконалення / Д.М. Притика. – К.: Ін–Юре, 2003. – 326 с.
121. Про адміністративні суди: проект закону України, внесений до Верховної Ради України 5 вересня 2001 року за ініціативою народного депутата І. Коліушка, реєстраційний № 805: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n /webproc34?id=&pf3511=10875&pf35401=18958
122. Про Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Вищий адміністративний суд України: Указ Президента України від 1 жовтня 2002 року № 889/2002 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 40. – Стаття 1856.
123. Про Вищу раду юстиції: Закон України від 15 січня 1998 року № 22/98–ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 25. – Ст. 146.
124. Про внесення доповнень і змін до Цивільного процесуального кодексу Української РСР: Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 25 квітня 1988 року // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1988. – № 19. – Стаття 480.
125. Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій»: Закон України від 21 червня 2001 року № 2531–III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 40. – Ст. 191.
126. Про внесення змін до статей 235, 236 та глави 31-А Цивільного процесуального кодексу України: Закон України від 31 жовтня 1995 року № 403/95–ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 42. – Ст. 301.
127. Про внесення змін до статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України щодо предметної підсудності адміністративних справ місцевим загальним судам як адміністративним судам: Закон України від 25 грудня 2008 року № 808–VI // Відомості Верховної Ради України. – 2009. – № 19. – Стаття 262.
128. Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України щодо початку діяльності апеляційних адміністративних судів: Закон України від 20 вересня 2006 року № 160–V // Відомості Верховної Ради України. 2006.– № 45. 10 листопада – с. 1490. – Ст. 436.
129. Про граничну чисельність працівників апарату Апеляційного суду України, Касаційного суду України та Вищого адміністративного суду України: розпорядження Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року № 572–р // Офіційний вісник України. – 2002. – № 42. – Ст. 1953.
130. Про кількісний склад суддів адміністративних судів: указ Президента України від 16 травня 2007 року № 417/2007 // Офіційний вісник Президента України. 2007. – № 7. – 22 травня – стор. 42. – Ст. 153.
131. Про кількість суддів Апеляційного суду України, Касаційного суду України та Вищого адміністративного суду України: Указ Президента України від 7 листопада 2002 року № 995/2002 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 45. – Стаття 2067.
132. Про Конституційний Суд України: Закон України від 16 жовтня 1996 року № 422/96–ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 49. – Стаття 272.
133. Про попередній судовий захист в адміністративних справах: Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи № R (89) 8 від 13 вересня 1989 року: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.coe.int/t/e/legal_affairs/legal_co-operation/administrative_law_and_justice/texts_&_documents/Conv_Rec_Res/Recommendation (89)8.asp
134. Про призначення голів місцевих адміністративних судів: Указ Президента України від 16 квітня 2007 року № 315/2007 // Офіційний вісник Президента України. 2007 року. – № 6. – 4 травня – стор. 10. – Стаття 51.
135. Про призначення голови окружного адміністративного суду: Указ Президента України від 21 травня 2007 року № 440/2007 // Офіційний вісник Президента України. 2007. – № 13. – 5 червня – с. 33. – Ст. 201.
136. Про Програму інтеграції України до Європейського Союзу: указ Президента України від 14 вересня 2000 року № 1072/2000 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 39.
137. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 7 липня 2010 року № 2453-VI // Голос України. 3 серпня 2010. – № 142. – 3 серпня
138. Про судоустрій України: Закон України від 7 лютого 2002 року № 3018 -III // Офіційний вісник України. – 2002. – № 10. – Ст. 441.
139. Про судоустрій України: Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки від 5 червня 1981 року № 2022–X // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1981. – № 24. – Ст. 357.
140. Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів: Указ Президента України від 16 листопада 2004 року № 1417/2004 // Урядовий кур’єр. – 2004. – № 224. – 24 листопада.
141. Про утворення у Верховному Суді України Судової палати в адміністративних справах: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 вересня 2005 року № 9 // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – № 9.
142. Пунанов Г., Судей обяжут проходить тест на интеллект / Г. Пунанов, Л. Новиков // Известия. – 2002. – 11 июня.
143. Радутная Н.В. Народный судья: профессиональное мастерство и подготовка / Н.В. Радутная. – М.: Юридическая литература, 1977. – 144 с.
144. Рижков Г. Адміністративна юстиція як елемент правової культури суспільства / Г. Рижков // Право та культура: теорія і практика: матеріали міжнародної наук.-практ. конф. (м. Київ, 15–16 травня 1997 р.); за ред. Ю.С. Шемшученка та ін. – К.: МП «Леся», 1997. – С. 201.
145. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Вищого господарського суду України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 130 Конституції України (справа про фінансове забезпечення діяльності судів) від 11 березня 2010 року № 7–рп/2010 // Офіційний вісник України. від 2010. – № 21. –2 квітня – с. 28. – Ст. 881.
146. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення термінів «найвищий судовий орган», «вищий судовий орган», «касаційне оскарження», які містяться в статтях 125, 129 Конституції України, від 11 березня 2010 року за № 8–рп/2010 // Оф