АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ГАРАНТІЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ І СВОБОД ГРОМАДЯН

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти реалізації прав і свобод громадян
органами державного управління 13
1.1. Поняття та система прав і свобод людини і громадянина 13
1.2. Місце органів державного управління в процесі реалізації
прав і свобод громадян 45
1.3. Поняття та система адміністративно-правових гарантій
реалізації прав громадян 66
Висновки до першого розділу 88
РОЗДІЛ 2. Організаційно-правові умови ефективності реалізації
прав і свобод громадян органами державного управління 91
2.1. Правове регулювання діяльності органів управління по здійсненню прав громадян 91
2.2. Правотворча діяльність органів управління у сфері реалізації
прав і свобод громадян 107
2.3. Правозастосовча діяльність органів управління у сфері
реалізації конституційних прав громадян 143
2.4. Організаційні умови реалізації прав і свобод громадян
органами державного управління 162
Висновки другого розділу 186
ВИСНОВКИ 189
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 195

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя, здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Означене конституційне положення визначає один із найважливіших напрямів діяльності держави в сучасних умовах.
У процесі становлення України як демократичної, соціальної, правової держави визначальним інструментом організуючого впливу на суспільні відносини виступає державне управління. Саме тому постійно розробляються та впроваджуються в життя заходи щодо вдосконалення системи органів виконавчої влади з метою забезпечення її відповідності об’єктивним закономірностям суспільно-економічного буття.
Проблема вдосконалення державного управління об’єктивно існувала й існує в усіх державах і може вирішуватись різними шляхами. Проте у будь-якому випадку вдосконалення управління в демократичних країнах має на меті створення соціально-ефективного державного апарату, наближеного до потреб і запитів людей і побудованого на наукових принципах.
Підвищення ефективності функціонування системи органів виконавчої влади має винятково практичне значення, оскільки фактично йдеться про удосконалення механізму реалізації конституційних прав і свобод громадян.
Розробка питань адміністративно-правових гарантій реалізації прав та свобод людини і громадянина є одним із перспективних напрямів комплексного дослідження правового статусу громадян в цілому. Їх визначення має відповідною мірою і міждисциплінарне значення, оскільки норми адміністративного права обслуговують норми інших галузей права – екологічного, земельного, трудового, підприємницького, цивільного та ін.
Актуальність дослідження проблеми адміністративно-правових гарантій реалізації прав та свобод людини і громадянина обумовлюється й необхідністю підвищення рівня правової культури населення, а також зміною правової свідомості, юридичного мислення працівників правовстановлюючих і правозастосовчих органів в Україні, формуванням у них позицій пріоритетності забезпечення прав та свобод людини і громадянина нормами адміністративного права.
Соціальні, політичні, правові зміни, що відбулися в Україні диктують необхідність нових поглядів на проблематику адміністративно-правових гарантій реалізації прав та свобод людини і громадянина відповідно до тих стандартів, принципів і норм, що відпрацьовані світовим співтовариством. Сьогодні зростає вплив норм, принципів і стандартів міжнародного права на становлення, удосконалення і розвиток національної системи права, адміністративного права у тому числі.
З урахуванням цих обставин необхідно вирішувати питання правового забезпечення прав громадянина, які перебувають у полі зору вчених-правознавців. Разом з тим, з часу проголошення незалежності України комплексні дослідження проблематики адміністративно-правових гарантій реалізації прав та свобод людини і громадянина на дисертаційному і монографічному рівнях не проводилися.
Вказане свідчить про актуальність і необхідність широких узагальнень, систематизації і аналізу зібраного адміністративною та іншими юридичними науками емпіричного і теоретичного матеріалу, оцінки напрямків і тенденцій, що мають місце, обґрунтування на цій підставі пропозицій щодо вирішення проблеми адміністративно-правових гарантій реалізації прав та свобод людини і громадянина. Зазначені обставини й обумовили вибір теми дисертаційного дослідження.
Розгляд питань взаємовідносин громадян і державних органів, підприємств, установ, організацій, їх посадових осіб в адміністративно-правовій сфері так або інакше був предметом уваги теоретиків права, вчених-адміністративістів, представників інших сфер правової науки.
У Конституції України також встановлені гарантії реалізації прав і свобод громадян. Але їх наявність у нормативно-правовому акті вищої юридичної сили не є показником реальності. Здійснювана в Україні адміністративно-правова реформа спрямована на формування демократичної, соціальної, правової держави, де гідність людини, її права, свободи і законні інтереси, справедливість є основними цінностями. Згідно з Концепцією адміністративної реформи її головною метою є “найповніше забезпечення конституційних засад організації державної влади, принципу верховенства права, гуманістичних вимог щодо діяльності держави”.
Окремі аспекти означеної проблеми досліджувались у дисертаціях та у фаховій літературі, зокрема у роботах таких вітчизняних та зарубіжних вчених-правознавців: В.Б. Авер’янов, С.С. Алексєєв, О.М. Бандурка, Ю.П. Битяк, І.Л. Бородін, А.І. Берлач, М.А. Василенко, В.К. Гіжевський, І.П. Голосніченко, В.М. Горшеньов, Є.В. Додін, Р.О. Калюжний, М.В. Коваль, В.К. Колпаков, Є.Б. Кубко, Є.А. Лукашова, А.В. Малько, М.А. Матузов, О.В. Негодченко, В.І. Олефір, В.Ф. Опришко, М.Ф. Орзіх, Д.М. Павлов, П.М. Рабінович, В.М. Селіванов, О.Ф. Скакун, В.В. Цвєтков, В.М. Шаповал, В.К. Шкарупа. Їхні праці значною мірою сприяли розвитку нормативно-правової бази в даному напрямку. Зусиллями цих науковців сформовано адміністративно-правовий режим громадянина України.
Наукові праці перерахованих вчених-правознавців без сумніву мають важливу практичну і наукову цінність, висновки та рекомендації, що містяться в них служать удосконаленню законодавства, правозастосовчої практики. Але на сьогодні на дисертаційному рівні відсутні роботи, присвячені комплексному аналізу адміністративно-правових гарантій реалізації прав та свобод людини і громадянина, вивченню їх загальних проблем як правового явища. Необхідно сказати, що окремі питання раніше вивчалися через призму законодавства Радянського Союзу і на даний час в більшості своїй запропоновані зауваження та висновки втратили актуальність. Тому існує об’єктивна потреба наукового пошуку у цих напрямах.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до вимог Концепції адміністративної реформи в Україні, якою передбачено проведення науково-теоретичних і прикладних досліджень з проблематики державного управління, цільової комплексної прграми № 0186.0.070865 “Права людини і проблеми становлення, організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування”, приписів Указу Президента України “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян” від 18.02.02 (п. 1). Роботу виконано в рамках планів досліджень Національної академії ДПС України, кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності на 2004–2009 р.р., спеціальної науково-дослідної теми “Організаційно-правові аспекти правоохоронної діяльності у сфері оподаткування” (номер державної реєстрації 0105U000657).
Мета і завдання дослідження. Метою є комплексний аналіз актуальних наукових питань формування законодавчого забезпечення і організаційних умов діяльності органів управління у сфері реалізації прав і свобод людини і громадянина, обґрунтування рекомендацій по удосконаленню діючого адміністративного законодавства з урахуванням нових політичних та соціально-економічних відносин.
Завдання дисертаційного дослідження сформульовані відповідно до поставленої мети і полягають у наступному:
- проаналізувати поняття та систему конституційних прав та свобод людини і громадянина;
- дослідити місце органів державного управління в процесі реалізації прав і свобод громадян;
- визначити поняття, зміст та систему адміністративно-правових гарантій реалізації прав та свобод людини і громадянина, критерії їх відмінності від гарантій захисту;
- проаналізувати концептуальні засади законодавчого забезпечення діяльності органів управління по здійсненню прав громадян;
- розробити на основі аналізу чинного законодавства та практики його застосування рекомендацій щодо напрямів підвищення ефективності правотворчої та правозастосовчої діяльності органів управління;
- дослідити організаційні умови реалізації прав і свобод громадян органами управління та узагальнити існуючі пропозиції щодо їх удосконалення.
Об’єктом дисертаційного дослідження виступають суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації прав та свобод людини і громадянина органами державного управління.
Предметом дисертаційного дослідження є положення Конституції України, що мають безпосереднє відношення до питань адміністративно-правових гарантій реалізації прав та свобод людини і громадянина, нормативно-правові акти, які визначають їх адміністративно-правовой статус та процедуру реалізації конституційних прав і свобод, правотворча, правозастосовча, організаційна діяльність органів державного управління, їх посадових осіб у даній сфері.
Методи дослідження. У вирішенні зазначених завдань використовувалися загальнотеоретичні і спеціально-наукові методи пізнання правових явищ: діалектичний метод, формально-логічний, історичний, порівняльно-правовий, системно-структурний та ін. Їх застосування базується на системному підході, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту та юридичної форми.
За допомогою логіко-семантичного методу та методу сходження від абстрактного до конкретного поглиблено понятійний апарат (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3), історичного – здійснено аналіз основних етапів розвитку понять про права людини і громадянина, розглянуто нормативно-правову базу щодо повноважень органів державного управління від початку становлення даних установ і до сьогодення; (підрозділи 1.1, 1.2), порівняльно-правового – здійснено аналіз співвідношення понять “орган державного управління”, “орган виконавчої влади”; “забезпечення”, “охорона”, “захист”; “гарантії реалізації” та “гарантії захисту”, визначено критерії їх розмежування, аналізу точок зору вчених щодо ефективності правотворчої, правозастосовчої та організаційної діяльності органів державного управління (підрозділи 1.2, 1.3, 2.2-2.4), системно-структурного – досліджено адміністративно-правові гарантії реалізації прав і свобод людини і громадянина як систему; формально-логічного – сформульовано пропозиції щодо внесення змін до чинних нормативно-правових актів, які прямо або опосередковано регулюють діяльність органів державного управління щодо реалізації прав і свобод громадян (підрозділи 2.1-2.4).
Поряд із працями з адміністративного права нами використані наукові розробки з теорії держави і права, філософії, соціології, галузевих юридичних наук. Це дисертаційне дослідження пов’язане із загальноправовими проблемами, а також з загальними юридичними науками. Значне місце у ньому займають питання, які стоять перед правознавцями у зв’язку з реалізацією конституційних норм, важливістю приведення законодавства України у відповідність з принципам і стандартами міжнародного права.
Нормативною та емпіричною базою дисертації стали закони та інші нормативно-правові акти України, зарубіжних країн, узагальнення практики застосування адміністративного законодавства, публікації в періодичних виданнях, довідкові матеріали.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота є першим комплексним монографічним дослідженням проблем адміністративно-правових гарантій реалізації прав та свобод людини і громадянина. Наукова новизна дисертації визначається сучасною постановкою нової проблеми, дослідженням нових ідей, тенденцій розвитку суспільних відносин в адміністративно-правовій сфері та напрямків удосконалення законодавства щодо реалізації прав та свобод людини і громадянина органами державного управління.
Автором розроблені наступні концептуальні положення, які відрізняються науковою новизною і мають важливе теоретичне та практичне значення:
- дістало подальшого розвитку положення, що норми Конституції України, які закріплюють правовий статус особи, мають базовий основоположний характер для реалізації всього комплексу конституційних прав і свобод;
- доведено, що за характером забезпечення можна відмежувати конституційні права, для здійснення яких держава повинна надати в розпорядження громадян відповідні матеріальні та інші блага, і права, для реалізації яких достатньо підтримки громадського порядку та дотримання законності;
- визначено місце та роль органів державного управління у процесі реалізації прав і свобод громадян в умовах визнання нової суспільно-політичної ролі держави в розбудові демократичного суспільства в Україні та проведенні адміністративної реформи;
- сформульовано авторське визначення адміністративно-правових гарантій реалізації прав і свобод громадян як урегульовану адміністративно-правовими нормами діяльність уповноважених органів (посадових осіб) у сфері державного управління, спрямовану на адекватне розуміння і застосування діючого законодавства, що визначає права та свободи громадян;
- вперше запропоновано до системи адміністративно-правових гарантій реалізації прав і свобод громадян віднести ефективну правотворчу, правозастосовчу, організаційну діяльність органів державного управління;
- вперше обґрунтовано пропозиції щодо удосконалення законодавчого забезпечення діяльності органів державного управління по здійсненню прав громадян шляхом точного і деталізованого визначення повноважень зазначених органів, закріплення конкретних обов’язків органів і посадових осіб публічної адміністрації, які б відповідали правам і свободам громадян, встановлення детальних адміністративних процедур, які б вичерпно визначали порядок виконання відповідними суб’єктами управління своїх обов’язків у відносинах з громадянами, посилення відповідальності органів і посадових осіб за невиконання ними своїх обов’язків, що потягло за собою порушення прав громадян;
- на основі аналізу зарубіжного досвіду доведена виключна перевага судового контролю за відповідністю праву та закону актів органів державного управління та пропонується даний контроль покласти на суди загальної юрисдикції;
- сформульовано рекомендації щодо зведення до мінімуму прийняття рішень органами державного управління за власним розсудом у сфері безпосередньої реалізації прав і свобод громадян та законодавчого закріплення меж такого розсуду;
- систематизовано методичні рекомендації щодо удосконалення організаційної діяльності органів державного управління шляхом застосування відповідних правових та організаційних заходів.
Теоретичне і практичне значення результатів виражається :
- науково-дослідницькій сфері при подальшій розробці проблем реалізації прав та свобод людини і громадянина в сфері управління;
- законотворчій діяльності щодо вдосконалення чинного законодавства, регламентуючого процес здійснення прав і свобод громадян органами державного управління;
- правозастосовчій практиці органів державного управління при удосконаленні застосування адміністративного законодавства щодо захисту прав та свобод громадян;
- навчальному процесі (при підготовці підручників, навчальних посібників з курсів “Адміністративне право України”, “Адміністративний процес”, у викладанні відповідних навчальних дисциплін), науково-дослідницькій роботі викладачів, курсантів та студентів;
- правовиховній сфері щодо підвищення рівня правової культури громадян, посадових осіб, професійного рівня працівників органів виконавчої, законодавчої і судової влади, правоохоронних органів.
Особистий внесок здобувача. Сформульовані у дисертації положення, узагальнення, оцінки та висновки, рекомендації і пропозиції, обґрунтовані дисертантом на підставі особистих досліджень у результаті опрацювання та аналізу відповідного законодавства та науково-правових джерел. Усі результати одержані безпосередньо автором і знайшли своє відображення в опублікованих ним роботах. У процесі одержання нових наукових результатів ідеї та розробки В.К. Шкарупи, у співавторстві з яким опубліковано одну статтю, у дисертації не використовувалися.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалась по розділам і в цілому на кафедрі адміністративного права та адміністративної діяльності Національної академії ДПС України; основні положення і висновки дисертаційного дослідження доповідались автором на науково-практичних конференціях “Захист соціальних та економічних прав людини: міжнародні стандарти і законодавство України” (м. Київ, лютий 2004 року); “Историко-правовые и социально-экономические аспекты развития общества” (г. Чернигов, март 2004 года); міжнародних науково-практичних конференціях: “Розвиток і зміцнення громадянського суспільства, забезпечення основних прав людини і громадянських свобод” (м. Чернігів, березень 2004 року); “Запорізькі правові читання” (м. Запоріжжя, червень 2004 року); “Наукові дослідження: теорія та експеримент 2005” (м. Полтава, травень 2005 року).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в 7 публікаціях, з яких 4 – у фахових виданнях.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, які містять 7 підрозділів, висновків та списку використаних джерел (222 найменування). Повний обсяг дисертації становить 210 сторінок, з яких 194 – основний зміст.
Ключові слова: права і свободи громадян, адміністративно-правові гарантії реалізації, органи державного управління, правотворча діяльність, правозастосовча діяльність, організаційна діяльність.

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертації подано теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми, яка полягає у розробці теоретико-правових і організаційних засад адміністративно-правових гарантій реалізації прав і свобод громадян та наданні науково обґрунтованих пропозицій, спрямованих на підвищення їх ефективності.
Основним результатом дослідження є комплексний аналіз адміністративно-правових гарантій реалізації прав і свобод громадян.
Проведений аналіз суспільних відносин, що виникають у процесі реалізації прав та свобод людини і громадянина органами державного управління дозволяє автору зробити певні висновки науково-теоретичного та практичного характеру, окремі з яких можуть носити дискусійний характер, що обумовлено складністю і багатогранністю, а також недостатньою концептуальною визначеністю проблематики, що досліджувалась.
У ході дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети:
1. Встановлено, що вирішення проблеми систематизації прав і свобод людини і громадянина має пов’язуватись в першу чергу з проблемою їх забезпечення і захисту. У цілому ж регулювання правового положення особистості не може абстрагуватися від умов її життя. Для розвитку особистості необхідно забезпечити її реалізацію у політичній, економічній, соціальній і культурній сферах.
Доведено, що за характером забезпечення можна відмежувати конституційні права, для здійснення яких держава повинна надати в розпорядження громадян відповідні матеріальні та інші блага і права, для реалізації яких достатньо підтримання громадського порядку і дотримання законності.
2. Доцільно серед основних якостей прав та свобод людини і громадянина надати пріоритет їх реальності. Це означає, що до цінностей, які стверджують конституційні норми, особистість повинна мати дійсний доступ, якщо тільки вона цього побажає. Доведено, що проблема реальності прав і свобод людини і громадянина пов’язана також з проблематикою їх меж, тобто свобода одного не повинна означати несвободу іншого. Можна вважати справедливим принцип, що обмеження прав і свобод громадян можливі лише в абсолютно необхідних межах.
3. Встановлено, що багато конституційних норм важко назвати нормами прямої дії, оскільки відсутній механізм їх реалізації. Конституційні права громадян реалізуються через їх правовий статус. Діалектичне поєднання статусів загального, особливого і одиничного свідчить, що загальноправовий (конституційний) статус є основою для галузевого статусу, а галузевий – для конкретного (індивідуального) статусу. Галузеве законодавство орієнтує на ті положення Конституції, які поширені на предмет їх правового регулювання. Разом з тим багато конституційних норм, що закріплюють статус особи, мають загальний характер і поширюються на відносини, що регулюються нормами багатьох галузей права, адміністративного в тому числі.
4. Встановлено загальну тенденцію до скорочення обсягів державного регулювання різних сторін життя суспільства. У зв’язку з тим, що ще не вироблено механізмів передачі управлінських функцій недержавним структурам запропоновано кардинально переглянути функції та відповідно здійснити організаційно-структурну перебудову більшості державних органів управління. Суть цих перетворень має полягати у посиленні планувальних, координуючих та контрольних засад у діяльності органів державного управління, які б забезпечували проведення єдиної державної політики при широкому здійсненні ринкових реформ. Це може бути зроблено лише за рахунок зведення до необхідного мінімуму функцій безпосереднього керівництва, що здійснюються конкретним органом державного управління.
5. Визначено, що державне управління в умовах розвитку сучасної української держави продовжує займати важливе місце і відіграє головну роль серед різновидів владно-управлінської діяльності, за допомогою якої безпосередньо втілюються в життя права, свободи, законні інтереси людини і громадянина.
6. Запропоновано під адміністративно-правовими гарантіями реалізації (прав та свобод громадян) розуміти врегульовану адміністративно-правовими нормами діяльність уповноважених органів (посадових осіб) в сфері державного управління, спрямовану на адекватне розуміння і застосування діючого законодавства, що визначає права та свободи громадян.
7. До системи адміністративно-правових гарантій пропонується віднести: ефективну правотворчу, правозастосовчу, організаційну діяльність органів державного управління.
8. Визначено, що зміст адміністративно-правових гарантій реалізації полягає у ефективному практичному здійсненні органами державного управління у відповідності з законами та підзаконними актами, юридичних обов’язків з приводу втілення в життя прав і свобод громадян.
9. Пропонується належне адміністративно-правове гарантування прав і свобод громадян здійснювати шляхом:
1) визначення у законодавстві персоніфікованих представників державної влади, відповідальних за забезпечення умов для реалізації прав і свобод;
2) закріплення конкретних обов’язків органів і посадових осіб публічної адміністрації, які б відповідали правам і свободам громадян;
3) встановлення детальних адміністративних процедур, які вичерпно визначають порядок виконання відповідними суб’єктами управління своїх обов’язків у відносинах з громадянами;
4) посилення відповідальності органів і посадових осіб за невиконання ними своїх обов’язків, що потягло порушення прав громадян.
10. Доведено, що важливою умовою правового забезпечення ефективності системи органів державного управління є стабільність правового регулювання, повнота і внутрішня узгодженість правових норм.
Принциповою умовою ефективності правового забезпечення має стати використання в якості юридичної основи державного управління законів. Пропонується прийняти закон “Про Кабінет Міністрів України” та “Про систему центральних органів виконавчої влади”, “Про нормативно-правові акти в Україні”.
11. Встановлено, що правове забезпечення реформи та процесу підвищення ефективності системи органів виконавчої влади (державного управління) як елемента механізму реалізації відповідної державної функції у першу чергу має відбуватися за рахунок оптимізації законодавства.
Доведена необхідність точного і деталізованого визначення повноваження органів державного управління, які пов’язані із здійсненням прав, свобод та обов’язків громадян у сфері управління. У діючому законодавстві вони часто окреслюються лише у загальному вигляді. Інтересам повного здійснення прав і свобод громадян у зв’язку з цим відповідало б обгрунтоване розгортання компетенційних норм цих органів.
12. Доведено, що якість та ефективність правотворчості значною мірою залежить від реального втілення у конкретній діяльності компетентних органів принципів науковості і демократизму, законності і гласності, доцільності та економічності, оперативності та ін.
Встановлено, що неконтрольована виконавча влада привела до посилення ролі “другого ешелону” законодавства, але при цьому виявилася нездатною забезпечити належну якість правового регулювання, захищеність суб’єктів, поведінка, діяльність яких підпадає під дію нормативних актів. На нашу думку, доцільно внести зміни до ч. 1 ст. 117 Конституції України, виклавши її у такій редакції: Кабінет Міністрів на основі і для виконання Конституції, законів України, указів Президента в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання.
13. Автор підтримує точку зору, що основною вимогою до конкретизуючих актів, є підзаконність, тобто відповідність акту закону, що передбачає неприпустимим обмеження прав, свобод, обов’язків, відповідальності встановлених законом і їх розширювального тлумачення. Пропонується саме ці положення визнати такими, що визначають на принциповому рівні взаємовідношення закону і конкретизуючих його актів.
14. Встановлено, що демократизація нормотворчого процесу припускає посилення уваги до проблем процесуального забезпечення нормотворчої діяльності, потребуючих осмислення в плані політичних установок на демократизацію, переоцінку деяких положень, що стали аксіоматичними в праві. Звертається увага на основну цінність процесуальної форми в юриспруденції.
Пропонується вирішення проблеми не зводити до обмеження, звуження чи розширення владного розсуду в ході нормотворчої діяльності, а законодавчо закріпити критерії обгрунтованості, відповідності праву, а також наділенні владною компетенцією судових органів по відношенню до виконавчої влади, що приймає неправомірні акти. Рекомендовано суд наділити владними повноваженнями для вирішення питань правомірності нормативних актів, тобто відповідності їх праву. У випадках визнання судом даних актів незаконними або неправовими, надати йому право не застосовувати їх при вирішенні конкретних справ.
15. Пропонується ефективність правозастосовчих актів оцінювати за рівнем досягнення тих же соціальних цілей, що і ефективність правових норм, які застосовуються. Неможливо, та і не завжди доцільно пов’язувати правом зв’язок кожного фактичного положення з вже визначеними правовими наслідками, зважаючи на широту задач управління, його творчо організуючий характер, різноманітність зовні схожих ситуацій, які повинні бути вирішені.
Пропонується “перевищення влади” і “відхилення від влади” вважати підставами, за якими акти, прийняті в порядку реалізації права за власним розсудом, можуть бути оскаржені саме з погляду законності, зокрема опротестовані прокуратурою у порядку загального нагляду. Можливо, на наш погляд, ввести судовий контроль у справах такого виду.
16. Встановлено, що передумовою реалізації прав і свобод виступає організаційна діяльність державних органів та громадських організацій у всіх сферах життєдіяльності суспільства, у тому числі їх діяльність по забезпеченню здійснення прав і свобод особи.
17. Доведено, що організаційна діяльність може носити як попередній, так і “супровідний” управлінській діяльності характер. У останньому випадку вона співпадає з управлінням, відображає його зміст.
Потреби, відображаючись у соціальних задачах і інтересах, зумовлюють через відповідне протиріччя соціально-організаційну проблему, зачіпаючи тим самим суб’єкт управління і всю систему управління. Відповідно до комплексу засобів, що забезпечують досягнення цілей, пропонується віднести організаційні засоби: функції управління, сформульовані в нормативних актах або конституйовані іншим шляхом індивідуальні завдання виконавцям, організаційну структуру або систему управління, методи управління і т.д. Пропонується поряд з удосконаленням організаційної структури удосконалювати механізм управління, методи та стиль роботи апарату в цілому та його структурних частин.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авер’янов В.Б. Адміністративне право України: доктринальні аспекти реформування // Право України. – 1998. – №8. – С. 8-13.
2. Авер’янов В.Б. Проблеми демократизації державного управління в контексті адміністративної реформи в Україні // Часопис Київського університету права. – К., 2002. – №2. – С. 3-8.
3. Авер’янов В.Б. Центральні органи виконавчої влади в Україні: концептуальний підхід до класифікації в контексті адміністративної реформи в Україні // Вісник Академії правових наук України. – Х.: Право, 1999. – №1 (16). – С. 45-49.
4. Авер’янов В.Б., Андрійко В.Ф. Виконавча влада і державний контроль. – К .: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 1999. – 48 с.
5. Авер’янов В.Б., Крупчан О.Д. Виконавча влада: конституційні засади і шляхи реформування. – Харків: Право, 1998. – 52 с.
6. Аверьянов В.Б. Организация аппарата государственного управления: (Структурно-функциональный аспект). – К., 1985. – 355 с.
7. Аверьянов В.Б. Аппарат государственного управления: содержание деятельности и организационные структуры / АН УССР. Институт государства и права / Отв. ред. В.В. Цветков. – К: Наук. Думка, 1990. – 145 с.
8. Аверьянов В.Б. Функции и организационная структура органа государственного управления. – К.: Наук. думка, 1979. – 150 с.
9. Аверьянов В.Б., Крупчан А.Д. Аппарат государственного управления. – К.: Политиздат Украины, 1985. – 57 с.
10. Агарков М.М. Проблема злоупотребления правом в советском гражданском праве. // Вести. АН СССР, 1946. – № 6.– С. 424-426.
11. Агеева Е.А. Юридическая ответственность в государственном управлении: (социально-правовой аспект). – Л., 1990. – 141с.
12. Аграновская Е.В. Правовая культура и обеспечение прав личности / Отв. ред. Е.А. Лукашева; АН СССР, Ин-т гос. и права. – М.: Наука, 1988. – 142 с.
13. Административное право зарубежных стран: Учебное пособие / Под ред. А.Н. Козырина. – Московский государственный институт международных отношений, М.: Спарк, 1996. – 229 с.
14. Административное право: Учебник / Под. ред. Ю.М. Козлова, Л.Л. Попова. – М.: Юристь, 2000. – 728 с.
15. Адміністративна реформа – історія, очікування та перспективи / Упоряд. В.П. Тимощук. – К.: Факт, 2002. – 100 с.
16. Адміністративне право України: Підручник / С.В. Ківалов, В.Б. Авер’янов, Є.В. Додін, І.М. Пахомов та ін.; За заг. ред. С.В. Ківалова. – Одеса: Юридична література, 2003. – 896 с.
17. Академічна юридична наука / За заг.ред. Шемшученко Ю.С. – К.: Інюре, 1988. – 481 с.
18. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. М.: Юрид. лит., 1966. – 452 с.
19. Алексеев С.С. Общая теория права: Курс в 2-х т. / М.: Юридическая литература, 1982. – Т.2. – 540 с.
20. Алексеев С. С. Социальная ценность права в советском обществе. М., 1971, 151 с.
21. Алексеев С.С. Проблемы теории государства и права. – М., 1987.– 446 с.
22. Алексеев С.С. Философия права. – М., 1996. – 205с.
23. Алексеев С.С. Правовое государство – судьба социализма. – М., 1988. – 351с.
24. Антонова В.П. Административно-правовой статус человека и гражданина (седьмые “лазаревские чтения”) // Государство и право. – 2003. – №11. – С. 5-43.
25. Архипов К А. Закон в Советском государстве. М., 1926. – 239 с.
26. Атаев А.А. Управленческая деятельность: практика и резервы организации. – М.: Экономика, 1988. – 251с.
27. Атаманчук Г.В. Обеспечение рациональности государственного управления. – М.: Юрид. лит., 1990. – 352 с.
28. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом (Опыт системного исследования). – М.: Политиздат, 1973. – 392 с.
29. Ашурков О. Щодо ефективності правового регулювання зовнішньо-економічних договорів // Юридичний вісник України. – 1998. – №2 (132). – С. 31-32.
30. Бару М.И. Личность в социалистическом правовом государстве. // Сов. Государство и право. – 1989. – №10. – С. 26-30.
31. Батурин Ю.М., Лившиц Р.З. Социалистическое государство: от идеи к осуществлению. – М.: Наука, 1989. – 150 с.
32. Бахрах Д.Н., Лунев А.Е Гражданин и аппарат управления в СССР М.: Наука, 1984. – 139с.
33. Бахрах Д.Н. Административное право России: Учебник для вузов. – М.: Норма, 2000. – 640 с.
34. Бахрах Д.Н. Програмно-целевые структуры в советском государственном управлении // Сов. государство и право. – 1980. – №1. – С. 38-40.
35. Бачило И.Л. Организация советского государственного управления: Правовые проблемы / Отв. ред. Б.М. Лазарев, М.: Наука, 1984. – 237 с.
36. Бачило И.Л. Развитие законодательства в сфере управления экономикой // Право и политика. – 2000. – №7. – С.54-56.
37. Бережнов А.Г. Право личности. Некоторые вопросы теории. – М.: Изд-во МГУ, 1991. – 246 с.
38. Березовская С.Г. Прокурорский надзор за законностью правовых актов органов управления в СССР. – М.: Госюриздат, 1959. – 235 с.
39. Боброва Н.А. Гарантии реализации государственно-правовых норм. – Воронеж, 1984. – 330 с.
40. Бондарь Н.С. Самоуправление народа и социально-экономичные права граждан в СССР. Конституционный аспект. – Ростов, 1988. – 195 с.
41. Боннер А.Т., Квиткин В.Т. Судебный контроль в области государственного управления. – М.: Изд-во МГУ, 1975. – 109с.
42. Бородін М. Конституційне право громадян на звернення до суду за захистом своїх прав // Право України. – 2000. – №8. – С. 65-70.
43. В.Ф. Ломакина Правовой механизм преодоления бюрократизма: Научно-аналитический обзор. – М.: ИНИОН, 1991. – 43с.
44. Васильев Р.Ф. Правовые акты органов управления. – М.: Изд. Ун-та, 1970. – 206 с.
45. Виконавча влада і адміністративне право / За ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Ін Юре, 2002. – 668 с.
46. Витрук Н.В. Правовой статус личности в СССР. – М. 1985. – 275 с.
47. Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. – М.: Наука, 1979. – 296 с.
48. Витрук Н.В. Правовой статус личности: содержание, виды и тенденции развития. /В кн. Проблемы правового статуса субъектов права. – Калининград, 1976. – 427 с.
49. Витрук Н.В. Социальное содержание конституционных и иных прав и обязанностей советских граждан: Доклады по вопросам конкретной экономики и права. – Томск, 1963. – 275 с.
50. Витченко А.М. Метод правового регулирования социалистических общественных отношений. – Саратов, 1974, 282 с.
51. Вишняков В.Г. Структура и штаты органов советского государственного управления. – М., 1972. – 342 с.
52. Власенко Н.А. Личность и социалистическое правовое государство: принципы взаимоотношений // Сов.государство и право. – 1990. – №12. – С.18-20.
53. Власенко Ю.Л. Оптимізація законодавства у сфері екологічної безпеки: поняття і способи // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Юридичні науки). – Вип. 41. – С. 31-33.
54. Воеводин Л.Д. Конституционные права и обязанности советских граждан. – М., 1968. – 358 с.
55. Воротіна Л.І. Погляд науковця на адміністративну реформу // Економічні реформи сьогодні, 2000. – №29. – С. 43-44.
56. Гарбачидзе Б.Н., Елисеев Б.П. Российское административное право: Учебник для вузов. М.: НОРМА–ИНФРА., 1998. – 622с.
57. Гладун З.С. Проблеми адміністративної реформи в Україні // Наукова доповідь виголошена на засіданні Вченої Ради Тернопільської академії народного господарства. – Тернопіль: Економічна думка, 2001. – Вип. 1. – С. 72-75.
58. Головченко В. Систематизація законодавства як засіб вдосконалення правової системи // Юридичний вісник України. – 1998. – №26. – С. 30-32.
59. Голосніченко І.П. Значення адміністративного права в умовах демократичних перетворень суспільства // Право України. – 1998. – №11. – С. 21-25.
60. Горбатенко В. Конституційні засади проведення адміністративної реформи в Україні та удосконалення системи органів виконавчої влади // Юридична Україна. – 2003. – №3. – С. 59–61.
61. Горшенев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. – М., 1972. – 302 с.
62. Гурне Б. Державне управління / Пер. з фр. В. Шовкун. – К.: Вид-во “Основи”: Ін-т державного управління та самоврядування при Кабінеті Міністрів України: Преса України, 1993. – 165 с.
63. Дейнеко О.А. Комплексная рационализация управленческого аппарата. М.: Экономика, 1972. – 244 с.
64. Демографический, энциклопедический словарь. – М., 1985. – 720 с.
65. Державне регулювання економіки / За ред. І.Р. Михасюка. – Львівський Національний університет ім. І. Франка. – Львів: Укр. Технології, 1999. – 640 с.
66. Державне управління в Україні: централізація і децентралізація. – К., 1997. – 48 с.
67. Державне управління та адміністративне право в сучасній Україні: актуальні проблеми реформування / За ред. В.Б. Авер’янова, І.Б. Коліушко. – К.: УАДУ, 1999. – 51с.
68. Державне управління: Навчальний посібник / За ред. А.Ф. Мельник. – К.: Знання-Прес, 2003. – 343 с.
69. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Факт, 2003. – 384 с.
70. Державне управління: теорія і практика / За ред. В.Б. Авер’янова – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432 с.
71. Долішній М.І., Побурко Я.О., Пехота В.Ю. Програмно-цільові форми управління розвитком народногосподарського комплексу великих міст // Вісник АН УРСР. – 1985. – №2. – С. 76-79.
72. Дрейшев Б.В. Правотворчество в советском государственном управлении. – М.: Юрид. лит., 1977. – 160 с.
73. Дубовицкий В.Н. Законность и усмотрение в советском государственном управлении. – Минск, 1984. – 141 с.
74. Дьомін О. Роль адміністративної реформи у державотворенні на сучасному етапі // Право України. – №5. – С. 3–7.
75. Дюрягин И.Я. Применение норм советского права и социальное (государственное) управление: Теоретические проблемы: Автореф. дис... Д-ра юрид. наук. – Свердловск, 1975. – 20 с.
76. Завадская Л.Н. Механизм реализации права. – М.: Наука, 1992. – 288 с.
77. Иванова З.Д. Юридические факты и возникновение субъективных прав граждан // Сов. Государство и право. 1980.– № 2.– С. 17-21.
78. Исаков В.А. Правоприменительная деятельность органов управления. – М., 1979. – 293 с.
79. Казимирчук В.П. Социальный механизм действия права. // Сов. государство и право. – 1970.– № 10. – С. 37– 44;
80. Казимирчук В.П. Социологические проблемы действия права в социалистическом обществе./ В кн.: Право и социология. М.: Наука, 1973, – 402 с.
81. Калініченко О. Генеза системи конституційного контролю за реалізацією прав, свобод людини і громадянина // Право України. – 2003. – №5. – С. 36-40.
82. Керимов Д.А. Культура и техника законотворчества. – М.: Юридическая литература, 1991. – 158 с.
83. Козлов Ю.М., Фролов Е.С. Научная организация управления и право. – М.: Изд-во МГУ, 1986. – 245 с.
84. Конончук С. Демократичні механізми формування відповідальної виконавчої влади в Україні. – К., 2003. – 39 с.
85. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Ст. 141.
86. Концепція адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу від 16 серпня 1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – №33. – Ст. 1735.
87. Коренев А.П. Нормы административного права и их применение. М.: Юрид. лит., 1978. – 144с.
88. Коростей В. Подзаконные акты: реальность и перспективы // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – №9.– С. 61-62.
89. Коршунов В.М. Конструкционные основы положения личности в уголовном судопроизводстве. – Саратов. – 1987. – 235 с.
90. Корюкин В.И. Осваивая программно-целевой метод // Вопр. филисофии. – 1985. – №4. – С. 152-154.
91. Котляревский С.А. Власть и право. Проблема правового государства и внешняя политика. – М., 1909. – 342 с.
92. Крегул Ю.І. Деякі питання адміністративної реформи в Україні // Проблеми державно-правової реформи в Україні: Збірник наукових праць. – К., 1997. – Вип. №3. – С. 99-108.
93. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №25-26. – Ст. 131.
94. Кубко Е.Б. Программно-целевая организация государственного управления: (Сущность, правовая основа, хозяйственная практика) / АН УССР, Ин-т государства и права. – К.: Наук. Думка, 1988. – 231 с.
95. Кудрявцев В.И. Право и поведение.– М.: Юрид. лит., 1978. – 206 с.
96. Кудрявцев В.И. Право и социальная действительность. /В кн.: Проблемы социологии права. – Вильнюс, 1970. – вып. 1. – С. 7-14.
97. Кульчар К. Основы социологии права. М.: Прогресс, 1981. – 356 с.
98. Курашвили Б.П. Очерк теории государственного управления / Отв. ред. М.И. Пискотин; АН СССР, Ин-т государства и права. – М.: Наука, 1987. – 292 с.
99. Лазарев Б.М. Совершенствование аппарата государственного управления // Сов. государство и право.– М., 1982. – №5. – С. 105-108.
100. Лазарев Б.М. Компетенция органов управления. – М., 1972. – 320 с.
101. Лазарев В. В. Применение советского права. – М., 1974. – 265 с.
102. Лазарев В.В. Эффективность правоприменительных актов: Вопросы теории. – Казань, 1975. – 289с.
103. Лукашева Е.А. Социалистическое правосознание и законность. – М., 1973. – 330 с.
104. Лукашова Е.А. Социалистическое право и личность. – М., 1987. – 158 с.
105. Лукич Р. Методология права. – М., 1981. – 420 с.
106. Лунев А.Е., Студеникин С.С., Ямпольская Ц.А. Социалистическая законность в советском государственном управлении. – М., 1948. – 346 с.
107. Мадісон В. Право і влада: людина в правовому полі (до методологічних проблем філософії приватного права) // Право України. – 1999. – №11. – С.12.-17.
108. Малеин Н.С. Повышение роли закона в охране личных и имущественных прав граждан // Сов. государство и право. – 1977. – №6. – С.41-46.
109. Малеин Т.С. Охрана прав личности советским законодательством. – М., 1985, – 345 с.
110. Мальков В.В. Административное законодательство о правах и обязанностях советских граждан.– М.: Знание, 1968. – 79 с.
111. Маркс К., Энгельс Ф. – Соч.: перевод. – М.: Прогресс., 1988. – Т. 23. – 808 с.
112. Маркс К., Энгельс Ф. – Соч.: перевод. – М.: Прогресс., 1988. – Т. 1. – 746 с.
113. Марксистско-ленинская общая теория государства и права: Социалистическое право. – М.: Юрид. лит., 1973. – 441 с.
114. Матузов Н.А., Малько А.В. Теория государства и права. Курс лекций. – М., 1977. – 672 с.
115. Матузов Н.И. Личность. Право. Демократия. Теоретические проблемы субъективного права. – Саратов, 1972. – 432 с.
116. Матузов Н.И. Правовой статус личности в обществе в свете Конституции СССР. – Саратов, 1980. – 337 с.
117. Международная защита прав человека (Сб. документов). – М.: Юрид. литература, 1990. – 256 с.
118. Международный пакт об экономических, социальных и культурных правах от 19 декабря 1966г.; Итоговый документ Венской встречи представителей государств-участников совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе от 15 января 1989г. – 25 с.
119. Мильнер Б.З., Евенков Л.И., Рапорт В.С. Системный подход к организации управления. – М., 1983. – 224 с.
120. Монтескье Ш. Избранные произведения. – М., 1995. – 288 с.
121. Мюллерсон Р.А. Права человека: идеи, нормы, реальность. – М.: Юрид. лит., 1991. – 156 с.
122. Научно-технический прогресс: управление и право: (Методологический аспект):Сб. науч. трудов /АН СССР, Ин-т государства и права, Отв. ред. Н.М. Мироненко. – Киев: Наук. Думка, 1989. – 181 с.
123. Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм. – М.: Госюриздат, 1960. – 425 с.
124. Нерсесянц В.С. Философия права. – М., 1997. – 343 с.
125. Нерсесянц В.С. Право в системе социальной регуляции. – М., 1986. – 239 с.
126. Никитин А.Ф. Словарь-справочник по праву. – М., 1975. – 250 с.
127. Новоселов В.И. Правовое положение граждан в советском государственном управлении. – Саратов, 1976. – 427 с.
128. О компенсационных методах в праве: Roland, Norbert. Anthropologie juridigue. Ch. 3. Les champs de l’anthropologie juridigue. P. 139.
129. Оболонский А.В. Человек и государственное управление / Отв. ред. М.И. Пискотин; АН СССР, Ин-т государства и права. – М.: Наука, 1987. – 252с.
130. Оніщук М., Юлдашев О. Нова програма адміністративного реформування як крок на шляху до ЄС і побудови конкурентного уряду // Юридична Україна. – 2003. – №8. – С. 39–44.
131. Опришко В.Ф. Конституційні основи розвитку законодавства України. Інститут законодавства Верховної Ради України. – К., 2001. – 212 с.
132. Орзіх М. Міжнародно-правові стандарти і права людини в Україні // Право України. – 1992. – №7. – С. 7-11.
133. Основы применения кибернетики в правоведении / Под ред. II.С. Полевого, Н.В. Витрука.– М.: Юрид. лит., 1977, – 235 с.
134. Павлов Д.М. Правове забезпечення реформи державного управління в Україні // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – Спецвипуск №1. – 2002. – С. 189-190.
135. Палиенко Н.М. Правовое государство и конституционализм // Вісник права. – 1906 – С. 3-8.
136. Пасенюк О. Реформування адміністративного права – важливий напрям правової політики // Право України. – 1998. – №7. – С. 3-6.
137. Патюлин В.А. Государство и личность в СССР. – М., 1974. – 323 с.
138. Пашков А.С., Явич Л.С. Эффективность действия правовой нормы (к методологии и методике социологического исследования) // Советское государство и право. – 1970. – №3. – С. 48-51.
139. Пискотин М.И. Государственное управление в социалистическом обществе и науки, его изучающие // Проблемы общей теории социалистического государственного управления. – М., 1981. – С. 30-34.
140. Пискотин М.И. Социализм и государственное управление. – М., 1984. – 242 с.
141. Пискотин М.И. Методы организации и деятельности аппарата управления // Сов. государство и право. – 1970. – №9. – С. 15-23.
142. Питання організації проведення в Україні адміністративної реформи: Указ Президента України від 21.07.01 р. № 538 // Офіційний вісник України. – 2001. – №30. – Ст. 1358.
143. Полешко А. Стан і перспективи реформування адміністративного права // Право України. – 2003. – №7. – С. 124–136.
144. Полешко А. Хід адміністративної реформи в Україні // Право України. – 2003. – №4. – С. 104–116.
145. Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств, інших органів державної виконавчої влади, що зачіпають права, свободи та законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.92. № 731 // ЗГІ України. – 1993. – №1-2.
146. Пономарев Л.Н., Шинкаренко В.В. Это вопрос целой эпохи: демократия против бюрократии. – М.: Политиздат, 1990. – 334 с.
147. Попов Г.Х. Проблемы теории управления. – М.: Мысль. – 1970. – 324 с.
148. Права личности в социалистическом обществе. М.: Наука, 1981. – 285 с.
149. Право и законность. М., 1987. –369 с.
150. Правовая кибернетика социалистических стран: Учеб. Пособие для вузов по специальности “Правоведение” / Под ред. Н.С. Полевого. – М.: Юрид. лит., 1987. – 430 с.
151. Правоприменение в советском государстве // А.С. Пиголкин, М.Н. Николаева, М.С. Студенкина и др. – М.: Юрид. Лит., 1985. – 303 с.
152. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 05.10.95 // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №34. – Ст. 266.
153. Про державну службу: Закон України від 16.12.93. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №52. – Ст. 490.
154. Про засади державної політики України в галузі прав людини: Постанова Верховної Ради України від 17.06.99. // Офіційний вісник України. – 1999. – №25. – Ст. 1147.
155. Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні: Указ Президента України від 22 липня 1998 р. № 810 // Офіційний вісник України. – 1999. – №21. – Ст. 32.
156. Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні // Офіційний вісник України. – 1999. – №2. – Ст. 943.
157. Про звернення громадян: Закон України від 12.10.96. //Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №47. – Ст. 256.
158. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 09.04.99. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №20-21. – Ст. 190.
159. Про прокуратуру: Закон України від 05.11.91. Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №51. – Ст. 793.
160. Про систему центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 15.12. 99. № 1572/99 // Урядовий кур’єр. – 1999. – № 237.
161. Про Стратегію реформування державної служби в Україні: Указ Президента України від 14.04.2000 р. – № 599 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 16. – Ст. 63.
162. Проблемы общей теории права и государства: Учебник для вузов / Под ред. В.С. Нерсесянца. – М.: НОРМА-ИНФРА, 1999. – 832 с.
163. Проблемы правоведения: Межвед. науч. сб. – Киев, 1970. – вып. 15. – 155 с.
164. Проблемы теории государства и права. – М., 1979. – 357 с.
165. Програма діяльності Кабінету Міністрів України “Назустріч людям” // Урядовий кур’єр. – 2005. –№26. – С. 6–12.
166. Рабінович П.М. Права людини та її юридичне забезпечення (основи загальної теорії права і держави). – Київ, 1992. – 172 с.
167. Райт Г. Державне управління / Пер. з англ. В. Іваненко. – К.: Основи, 1994. – 188 с.
168. Реализация прав граждан в условиях развитого социализма. / Отв. ред. Е.А. Лукашева. – М.: Наука, 1983.– 264 с.
169. Ремнев В.И. Социалистическая законность в государственном управлении. –М., 1979. – 226 с.
170. Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи. – К.: Оріяни, 1998. – 364 с.
171. Рубин А.М. Программно-целевые структуры и их правовая регламентация // Сов. государство и право. – 1983. – №12. – С. 42-45.
172. Рудашевский В.Д. Правовые основы программного похода // Научно-технический прогресс: программный поход. – М., 1981. – С. 217-222.
173. Рябченко О.П. Держава і економіка: адміністративно-правові аспекти взаємовідносин / За заг. ред. О.М. Бандурки Ун-т внутрішніх справ. – Х.: В-во Ун-ту внутрішніх справ, 1999. – 304 с.
174. Селіванов В.М. Правова політика України (деякі теоретичні питання сутності, змісту та технології) // Право України. – 2001. – №12. – С.7-11.
175. Селіванов В.М. Право і влада суверенної України: методологічні аспекти; Монографія. – К.: Ін Юре, 2002. – С. 57-66.
176. Сергиенко Л.А. Правовая регламентация управленческого труда / Отв. ред. Б.М. Лазарев. – М.: Наука, 1984. – 141 с.
177. Сиренко В.Ф. Интересы в системе основных институтов советского государственного управления. – К., 1982. – 325 с.
178. Сиренко В.Ф. Проблема интереса в государственном управлении. – К., 1980.– 245 с.
179. Системный анализ и структуры управления. – М.: Прогресс. – 1975. – 284 с.
180. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. –Х.: Консум, 2001. – 656 с.
181. Словарь иностранных слов. – М.: Сов. энцикл, 1964. – 784 с.
182. Советское государство в условиях развитого социалистического общества. М.: Наука, 1978. – 298 с.
183. Сокращение роли государства. Государственное управление и человеческое развитие в Восточной Европе и СНГ: Регион. Докл. ПРООН / Регион. Бюро для Европы и СНГ. – М.: Права человека, 1997. – 138 с.
184. Строгович М.С. Вопросы теории права и личности // Философия и современность. – М., 1976. – С.33-35.
185. Студенкина М.С. Государственный контроль в сфере управления. – М.: Юрид. лит., 1974. – 160 с.
186. Сурилов А.В. Социалистическое правовое государство и юридическая наука // Сов. государство и право. – М., 1989. – №4. – С.60-64.
187. Тарасова В. А. Охрана прав граждан в пенсионном обеспечении. – М.: Изд.-во МГУ, 1978. – 196 с.
188. Таркановский Е.П. Програмно-целевое управление: Правовой аспект // Сов. Государство и право. – 1979. – №3. – С. 31-33.
189. Теория государства и права. – М.: Юрид. лит., 1980, 318 с.
190. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М.: Юристъ, 1997. – 680 с.
191. Теория государства и права / Под ред. М.Н. Марченко. – М.: Изд-во МГУ, 1987. – 430 с.
192. Теория управления социалистическим производством / Под ред. О.В. Козловой. – 2-е изд. – М., 1983. – 467 с.
193. Тиунова П.Б. Система связи правовой действительности. – СПб., 1991. –276 с.
194. Тихомиров Ю.А. Механизм управления в развитом социалистическом обществе: Академия наук СССР, Ин-т гос-ва и права. – М.: Наука. – 1978. – 336 с.
195. Тихомиров Ю.А. Право и социальное управление в развитом социалистическом обществе: Лекция. – М. – 1978. – 20 с.
196. Тихомиров Ю.А. Теория компетенции. – М.: Издание г-на Тихомирова М. Ю., 2001. – 327 с.
197. Тихомиров Ю.А. Теория закона. – М.: Наука, 1982. – 257 с.
198. Туманов В.А. Права человека и исполнительная власть // Сов. государство и право. – 1990. – №2. – С.46-50.
199. Туманов В.А. Организация как функция государственного управления // Сов. Государство и право. – 1986. – №1. – С. 39-42.
200. Управленческие процедуры. – М, 1988.– 356 с.
201. Уряд для громадян: Ініціатива щодо поліпшення якості послуг / Айткен Д., Ариберг М., Боукаерт Г. / Пер. з англ. Федушинська Р., Коваль М. – Львів, 2000. – 293с.
202. Цабрия Д.Д. Система управления: к новому облику: (Государственно-правовые аспекты). – М.: Юрид. Лит., 1990. – 271 с.
203. Шабалин В. А. Системный анализ механизма правового регулирования. // Сов. государство и право. – 1969. – № 10. – С. 123-125.
204. Шайкенов Н.А. Правовое обеспечение интересов личности. – Свердловск: Изд-во Урал. Ун-та, 1990. – 199 с.
205. Шаповал В. Теоретичні проблеми реалізації норм конституції // Право України. – 1997. – №6. – С.4-8.
206. Шикин Е.П. Основные условия эффективного применения права. Автореф. дисс. канд. юрид. наук. – Свердловск, 1971. – 19 с.
207. Школик А.М. Адміністративно-правове забезпечення управлінської діяльності: Автореф. Дис. … канд.. юрид. Наук: 12.00.07 / НАН України, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 2000. – 20с.
208. Шмелева Г.Г. Конкретизация социалистического права как фактор совершенствования правового регулирования. Автореф. дисс. канд. юрид. наук. – Харьков, 1982.– 20 с.
209. Щетинин Б.В. Проблемы теории советского государственного права. – М., 1974. – 346 с.
210. Эффективность правовых норм. – М., 1980. – 250 с.
211. Юдин Э.Г. Системный подход и принципы деятельности: (Методологические проблемы современной науки). – М., 1978. – 473 с.
212. Юридическая процессуальная форма: Теория и практика. – М.: Юрид. лит., 1970. – 420 с.
213. Юридические гарантии конституционных прав и свобод личности в социалистическом обществе / Л.Д. Воєводин, Ю.М. Козлов, А.Д. Зайкин и др. Под ред. Л.Д. Воеводина. – М.: Изд-во МГУ, 1987. – 342 с.
214. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол. : Ю.С. Шемшученко. – К.: Українська енциклопедія, 1998. – Т.2: Д-Й. – 1999. – 744 с.
215. Юсупов Ю.А. Теория административного права. – М.: Юрид. лит., 1985. – 160 с.
216. Явич Л. С. Общая теория права. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1976.– 375 с.
217. Якобсон П.И. Экономические методы управления в социально-культурной сфере. – М., 1991. – 247 с.
218. Яковлев А.М. Социология экономической преступности. – М., 1988. – 298 с.
219. Certo S.C. Principles of Modern Management. Dubudgue. – Jawa, 1981. – 140 p.
220. European Principles for Publik Administration, Sigma Papers: №27, Paris, OECD, 1998.
221. Gulik L., Urwick L., (eds) Papers on the Science of Administration. Columbia University, inst. of Public Administration /N. – Y., 1973/ – 269 p.
222. U.S.C. 706, Pub. L. 89-554. Sept. 6. 1966. 80 Stat 393.