ПРАВОВІ ОСНОВИ РЕАЛІЗАЦІЇ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ :

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП. 3
РОЗДІЛ 1. Грошово-кредитна політика та її організаційно-правові інституційні основи. 15
1. 1. Поняття грошово-кредитної політики та її правових основ. 15
1. 2. національний банк як головний суб’єкт державної грошово-кредитної політики України. 34
1. 3. Правовий механізм грошово-кредитної політики і проблеми його вдосконалення. 59
Висновки до 1 розділу. 89
РОЗДІЛ 2. Правові основи монетарного механізму реалізації грошово-кредитної політики в Україні. 93
2. 1. Грошова система України як об’єкт монетарної політики (правові питання). 93
2. 2. Загальна характеристика системи правових методів і засобів (інструментів) грошово-кредитної політики. 120
2. 3. Політика Обовязкового резервування. 139
2. 4. Процентна політика Національного банку України. 149
2. 5. Управління золотовалютними резервами. 169
2. 6. Операції з цінними паперами на відкритому ринку. 173
2. 7. Регулювання імпорту та експорту капіталу. 178
Висновки до 2 розділу. 181
ВИСНОВКИ. 185
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ. 194

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Інтернаціоналізація господарської діяльності, зростання обсягів міжнародної торгівлі зумовили потребу суб’єктів господарювання у постійно зростаючій масі фінансових та кредитних ресурсів. Серед значного розмаїття механізмів та інструментів, що існують в інституційно-економічному середовищі, прямий вплив на вищезазначені процеси здійснюється за допомогою декількох основних важелів, серед яких одне із центральних місць займає грошово-кредитна політика. Її конструктивна роль повною мірою виявляється в регулюванні процентної ставки, обсягу грошової маси та обмінного курсу, які справляють відчутний вплив на сукупний попит, а відтак і на головний макроекономічний показник - валовий внутрішній продукт. На нинішньому етапі розбудови суверенної України у грошово-кредитній сфері пріоритетним напрямом є утримання стабільності національної валюти та цін, нормативів бюджетного дефіциту та забезпечення керованості інфляцією, стабільності національної валюти, створення досконалої банківської системи, використання кредитних засобів стимулювання виробництва, активізація інвестиційного процесу, всебічний розвиток підприємництва, демонополізація виробництва.
Актуальність теми про правові основи грошово-кредитної політики визначається соціально-економічним значенням грошово-кредитної системи країни, яка приводить в дію і забезпечує функціонування виробництва, сфери обміну і споживання, що дало підставу Ж. Бодену назвати гроші "нервами економіки". Випустивши гроші в обіг, центральний банк мусить проводити певну політику щодо регулювання її кількості (грошової маси) як в цілому, так і у її складових частинах – готівковій і безготівковій, - контролює її обсяги за іншими параметрами. Грошово-кредитна політика покликана узгоджувати грошову систему з усіма секторами економіки і соціального життя, формувати попит і пропозицію коштів, передбачати антиінфляційні засоби та ін., тобто давати певний суспільний ефект. Результати здійснення грошово-кредитної політики в концентрованому вигляді показано, наприклад, у інформації Міністерства фінансів України: Швидко зростали заощадження населення, що свідчить про зростання інвестиційного потенціалу в економіці. Обсяг депозитів фізичних осіб збільшився на 76 відсотків, кредитування економіки зросло на 62 відсотка, населення – у 2, 3 рази. Міжнародні резерви Національного банку України зросли у два рази або на 10 млрд. дол. США, до 19,4 млрд. дол. США [140].
Таким чином, задача грошово-кредитної політики полягає в забезпеченні суспільства необхідними засобами обігу та інструментами соціально-економічних перетворень, однак саме в останній із якостей виявляють себе назовні ряд протиріч, корені яких криються в невідповідності між вимогами суспільства, з однієї сторони, і станом грошово-кредитної системи, з іншої. Мова йде про кредитування господарюючих суб’єктів і населення, антиінфляційні заходи, стан грошової маси в обігу, забезпечення зовнішньоекономічної діяльності та ін., які не відіграють належної ролі в економіці і задоволенні потреб населення, але є предметом постійної уваги органів, що розробляють і проводять грошово-кредитну політику
Важливе соціально-економічне значення, якого набула грошово-кредитна політика за часів незалежної України, обумовило її відображення в актах чинного законодавства. Конституція України встановила, що грошовою одиницею України є гривня і забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України; Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. Більш детальна регламентація відносин у грошово-кредитній сфері здійснюється Національним банком України. В результаті ці норми разом із численними актами НБУ, якому передане право розробки і здійснення грошово-кредитної політики, утворюють складне за юридичною природою нормативне утворення – сукупність правових норм, що регулюють відносини у сфері вироблення і реалізації грошово-кредитної політики.
Завдання правового регулювання грошово-кредитної політики визначаються соціально-економічними проблемами життя суспільства і особливостями права, яке являє собою юридичну форму закріплення і вияву економічних відносин і в змозі регулювати тільки вольові відносини. В процесі регламентації цих відносин постають ряд проблем і протиріч, які вимагають гнучкого врегулювання: протиріччя між незалежністю НБУ і необхідністю проведення єдиної державної монетарної і фінансової політики, проблема розподілу завдань, функцій і повноважень між різними ланками державного апарату з метою досягнення якнайвищого економічного ефекту і забезпечення необхідного ступеня демократизму в управлінні грошово-кредитною системою, проблема вибору належних організаційно-правових форм грошово-кредитної політики, її інструментів та ін. В часовому вимірі це означає створення стабільної системи правових норм, яка б забезпечувала принаймні основні вимоги держави і суспільства в даній сфері відносин. Грошово-кредитна політика не може залишатися незмінною протягом тривалого часу, вона вимагає постійного коригування зі сторони НБУ і держави (наприклад, в щорічних Основних засадах грошово-кредитної політики). Крім того, вона має відповідати вимогам правового поля України.
Голова Національного банку України В. С. Стельмах, розглядаючи питання грошово-кредитної політики і характеризуючи її стан, стверджує, що "за роки незалежності вона практично сформована і в цілому відповідає потребам перехідного періоду, а грошово-кредитна політика, яку реалізує Національний банк України, є достатньо дієвою і значною мірою стимулює розвиток нових економічних відносин. При цьому слід зазначити, що характер грошово-кредитної політики, її завдання та умови реалізації визначаються рівнем економічного розвитку держави, станом банківської системи і грошового ринку, рівнем довіри суб’єктів господарювання до економічної політики держави та фінансово-кредитних інституцій" [130, с. 1], а також підкреслює, що "забезпечення стабільності банківської системи України вимагає упорядкування не тільки законодавчої, а й нормативної бази з метою вдосконалення системи банківського нагляду, управління капіталом комерційних банків, підвищення рівня ліквідності та надійності банківської системи, зниження рівня ризикованості банківських операцій та посилення довіри населення до національної грошово-кредитної системи та національних грошей" [130, с. 13].
Коло проблем правового регулювання відносин у сфері грошово-кредитної політики не вичерпується лише тими, які окреслені вище. В суто науковому плані ще необхідне подальше ствердження грошово-кредитної політики як правового інституту, формування поняття і змісту цієї правової категорії, її зв’язків з іншими аспектами діяльності Національного банку України, вдосконалення законодавчих основ розроблення і реалізації грошово-кредитної політики, а також її організаційно-правових форм.
Ступінь наукового дослідження теми. В економічній науці питання грошово-кредитної політики в достатній мірі досліджені, хоча коло питань актуальних проблем у цій сфері практично безмежне, про що свідчать роботи великих вчених-економістів – Дж. М. Кейнса, М. Фрідмена, Дж. Б’юкенена, Р. Лукаса, Ф. Хайєка та ін. В сучасній Україні (за радянських часів питанням грошово-кредитної політики практично не приділялось уваги) коло наукових джерел складають роботи вчених-економістів (представників фінансової науки). Сюди можна віднести цілий ряд робіт різних авторів та авторських колективів (Гальчинський А. С., Лютий І. О., Мороз А. М., Савлук М. І., Дзюблюк О. В., Костіна Н. І. та ін.). В юридичній літературі інтерес до питань грошових відносин започаткувались ще в роботах Г. Ф. Шершеневича, Агаркова М. М., Лоєвецького Д. А., Лунца Л. А. (його робота „Деньги и денежные обязательства в гражданском праве” [91] і на сьогоднішній день є класичною) та ін. В сфері науки фінансового права концептуальні, методологічні начала дослідження грошово-кредитних відносин в Україні започаткування академік Воронова Л.К., цілий ряд робіт якої відносяться до сфери банківського права. На сьогодні велике значення у дослідженні банківських відносин мають роботи Є. О. Алісова, Заверухи І. Б., О. П. Орлюк, Ващенко Ю. В., Є. Карманова, Качана О. О., Костюченка О. А. та інших дослідників.
Грошово-кредитна політика являє собою комплекс заходів, які проводить держава в особі Національного банку України, у сфері грошового обігу і кредиту. Основи цих відносин врегульовано Конституцією та законодавством України (зокрема, це розділ ΙУ Закону України "Про Національний банк України", ст. 24 - 31). Нормативно-правова база грошово-кредитної політики утворила підгрунтя для наукових досліджень і висвітлення її питань в літературних джерелах, але практично всі підручники, навчальні посібники, монографічні дослідження та ін. з фінансового права обходять стороною питання грошово-кредитної політики і практично його лише треба зясовувати. В роботах з банківського права ці питання розглядались лише в роботах Орлюк О. П. [106, с. 133 - 152] і досить коротко - в роботах Заверухи І. Б. [70, с. 63 - 65], а з питань правового регулювання грошових відносин Лукашевим О. А. захищена кандидатська дисертація [90]. Тим часом правове регулювання відносин у сфері грошово-кредитної політики виявилась на перехресті декількох галузей права – господарського, адміністративного, фінансового і водночас у жодній з них воно не знайшла собі належного місця в їх системі. Водночас грошово-кредитна політика, яка за змістом є економічною категорією, закріплена в ряді правових актів, ставши правовою категорією, що вимагає дослідження питань про предмет правового регулювання, місце сукупності норм, що регламентують відносини із формування і реалізації грошово-кредитної політики, в системі права і системі законодавства та ін.
Відтак можна дійти до висновку, що об’єктивно існує необхідність у подальшому вивченні та дослідженні проблем грошово-кредитної політики і саме цим зумовлене обрання теми дисертаційного дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою науково-дослідної держбюджетної теми, яка розробляється колективом кафедри конституційного та адміністративного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Тема дисертації затверджена Вченою радою юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка 21 лютого 2005 року (протокол засідання Вченої ради юридичного факультету № 5). Робота виконана в рамках планів досліджень юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка на 2006 – 2010 р.р. та спеціальної науково-дослідної теми «Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу" (номер державної реєстрації 06 БФ 042-01).
Об’єкт дослідження. Об’єктом є правові відносини, що виникають в процесі формування і реалізації грошово-кредитної політики.
Предмет дослідження становлять правові норми, що регламентують організаційно-правові форми грошово-кредитної політики, засоби та методи її реалізації. Аналіз їх, звичайно, супроводжується узагальненням найважливіших питань правового регулювання розглядуваних відносин. Але вони складають лише ядро об’єкта, а до кола уваги входять також ряд норм, що регулюють відносини в сфері державного, соціального і економічного життя суспільства і, відповідно, входять до інших галузей права, але розглядаються з приводу відносин, пов’язаних із грошово-кредитною політикою. Висновки економічної науки використовуються в роботі для обґрунтування змісту правового регулювання.
Мета дисертаційного дослідження полягає у вивченні та узагальненні основних правових питань грошово-кредитної політики з позицій фінансового права та державного управління сферою грошово-кредитних відносин, формуванні фінансово-правової парадигми цього інституту. Для досягнення поставленої мети передбачено вирішення таких основних завдань дослідження:
- дослідити законодавчу базу, що регулює відносини у сфері грошово-кредитної політики;
- дослідити теоретичні засади грошово-кредитної політики і її правового закріплення;
- сформулювати і обгрунтувати визначення поняття грошово-кредитної політики, а також її основні правові елементи;
- дослідити основні організаційно-правові форми грошово-кредитної політики, механізм та ступінь їх ефективності;
- вивчити іноземний досвід реалізації грошово-кредитної політики, визначити закономірності їх розвитку та можливості щодо їх застосування в Україні, здійснивши порівняльний аналіз;
- подати практичні рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства з питань грошово-кредитної політики.
Інформаційну базу дослідження складають законодавчі та прийняті на їх основі нормативні акти з питань грошово-кредитної політики, центральне місце серед яких займають акти Національного банку України.. Коло наукових джерел складають праці вчених в галузі фінансового та банківського права України та іноземних країн, а також роботи в галузі економіки (макроекономіка) та інші джерела, в яких висвітлюються питання грошово-кредитної політики.
Методи дослідження. Методологічною й теоретичною основою дослідження є наукове і творче осмислення досягнень зарубіжних і вітчизняних вчених у галузі теорії і практики грошово-кредитної політики. У роботі використані такі методи дослідження, як аналіз та узагальнення теоретичних джерел, загальнонаукові прийоми аналізу та спеціальні методи наукового юридичного дослідження.
Методологічну основу дослідження складає діалектичний метод пізнання об’єктивної дійсності, заснований на зв’язку теорії і практики, детермінованості, обумовленості явищ, взаємодії об’єктивного і суб’єктивного, суперечності між суттю і явищем, змістом і формою, об’єктивності, єдності і боротьбі протиріч, відносності та ін. Грошово-кредитна політика здійснюється в складному середовищі, яке характеризується різноманітністю інтересів, що часто суперечать один одному, необхідністю проведення єдиної цілеспрямованої політики, заснованій не на боротьбі інтересів, а на пізнанні об’єктивних закономірностей кругообігу грошей в суспільстві, підпорядкуванні цим закономірностям як усіх приватних, так і державних інтересів, врахуванні впливу зовнішнього по відношенню до банківської сфери середовища (світового валютного ринку, економічних процесів та ін.) т. п. Роль постійнодіючих правових норм у такому середовищі зводиться до закріплення стабільних елементів і надані можливості проведення гнучкої політики, що передбачає різні види норм (імперативні, владні, дозволяючі, забороняючі, уповноважуючі), різних методів регулювання грошових відносин (ринкових і адміністративних).
В цілому методологію даного наукового дослідження складає сукупність методів, способів, прийомів, категорій і принципів наукового пізнання, які об’єднуються в загальнонаукові та філософські, а також конкретно-юридичні спеціальні методи, головними із яких можна назвати: метод системного аналізу, структурно-функціональний, історичний, статистичний, а також формально-догматичний, логічний, та інші методи.
Системний метод і метод структурно-функціонального аналізу дає можливість оцінити в цілому грошово-кредитну політику в системі суспільних інституцій. Проблема в науці зводиться до вибору певної системи як об’єкта дослідження. Правовий аналіз грошово-кредитної політики зумовлює її розгляд в системі "держава – право - Національний банк України – система банків – система грошового обігу"; при цьому кожний з елементів цієї системи становить складну підсистему, яка має власні закономірності і відрізняється цілісною внутрішньою структурою і особливими зв’язками із зовнішнім середовищем. Особливе значення має системно - діяльнісний підхід, який дозволяє розглядати явища у вимірі людської діяльності, співвідношення суб’єкта і об’єкта, потреб, процесів, умов і результатів діяльності суб’єктів.
Систему конкретно-наукових методів утворюють висновки ряду наук, таких, як конституційне право, наука державного управління, адміністративне право, фінансове право, економічна теорія та ін., а також застосовуваних у правовій науці методів дослідження. Так, формально-догматичний метод дозволяє осягнути нормативно-правову основу грошово-кредитної політики. Особливістю відносин в сфері її здійснення є те, що деякі з її інструментів (наприклад, обов’язкове резервування та ін.) передбачають цілком конкретне ситуативне регулювання, а не загальнополітичний підхід, що передбачає застосування конкретних категорій правового регулювання (тлумачення норм, відповідальність суб’єктів, правовідносини та ін.).
В процесі дослідження використовувались і інші методи (факторний аналіз, абстрагування, аналіз і синтез, формалізація та ін.).
Наукова новизна дослідження полягає в постановці питання про грошово-кредитну політику як інститут фінансового права, розробці ряду висновків і положень, які в сукупності дають можливість розв’язання проблем важливої наукової теми – правових основ грошово-кредитної політики.
В результаті проведених наукових досліджень:
вперше одержано
- поставлене питання про правові основи грошово-кредитної політики як одного із найважливіших інститутів фінансового права;
- сформульовано власне визначення грошово-кредитної політики, всебічно проаналізовано її поняття і зміст, структуру і цілі;
- розглянуто правовий механізм грошово-кредитної політики, внесено пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства, зокрема, регламентації порядку розробки і прийняття, а також змісту найважливішого акту у цій сфері – Основних засад грошово-кредитної політики;
- поставлено питання про законодавче закріплення принципів грошово-кредитної політики і у якості ініціативної пропозиції запропоновано ряд принципів;
- розроблено ряд аспектів правового регулювання засобів і методів грошово-кредитної політики;
- внесено пропозиції, щодо вдосконалення правового регулювання управління золотовалютними резервами та ін.;
набули подальшого розвитку і удосконалені:
- положення про грошово-кредитну політику як політику держави, її тісний зв’язок із економічною та фінансовою політикою держави, співвідношення з іншими напрямками державної політики, пов’язаними із грошово-кредитною політикою;
- питання про незалежність Національного банку України в проведенні грошово-кредитної політики і ряд суміжних питань, які впливають на самостійне проведення монетарної політики центральним банком;
- питання правового статусу Ради Національного банку України як центрального органу, який розробляє і здійснює контроль за проведенням грошово-кредитної політики, а також Правління Національного банку України, яке в своїй діяльності реалізовує грошово-кредитну політику; внесено пропозиції щодо формування складу Ради НБУ;
- питання про обов’язкове резервування коштів і внесено пропозиції щодо його вдосконалення та ін.
Теоретичне і практичне значення роботи, отриманих результатів дослідження полягає:
- в сфері наукових досліджень – в можливості подальшого дослідження виділеної в єдиний інститут сукупності правових норм, що регулюють порядок розробки і здійснення заходів грошово-кредитної політики, а також правовідносин, що виникають в процесі її реалізації; використанні висновків і положень дисертаційного дослідження при проведенні наукових досліджень в сфері фінансового і банківського права;
- в сфері практичної діяльності – використання висновків і положень дисертаційного дослідження в процесі практичної роботи по розробці і здійсненню заходів грошово-кредитної політики; поставлені питання можуть стати предметом розгляду вищим представницьким органом України питань грошово-кредитної політики; більш широкому врахуванні правових питань
- в сфері правотворчості – використання результатів дослідження в процесі розробки і вдосконалення чинного законодавства України;
- в навчальній роботі – в можливості практичного застосування висновків, узагальнень, окремих положень в навчальному процесі, виділенні питань грошово-кредитної політики в окремі структурні підрозділи навчальних планів і програм з курсів конституційного, фінансового, банківського права;
- в правовиховній сфері – більш широке застосування принципу прозорості грошово-кредитної політики, доведенні положень монетарної політики до відома населення, широке обговорення правових та економічних питань монетарної політики зацікавленими колами, використання висновків правових досліджень у цій сфері.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є завершеним науковим дослідженням і містить авторські розробки щодо правового регулювання відносин у сфері грошово-кредитної політики України. Наукові дослідження, висновки і рекомендації, які виносяться на захист, одержані дисертантом самостійно.
Апробація, реалізація і публікація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення й результати дослідження обговорювались на засіданнях кафедри конституційного та адміністративного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні теоретичні, методологічні та методичні положення й результати дисертаційної роботи доповідалися дисертантом та отримали позитивну оцінку на міжнародних та національних науково-практичних конференціях, а саме: Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка 20 – 21 квітня 2006 р. («Суб’єкти грошово-кредитної політики за Конституцією та законодавством України»), Днях науки філософського факультету – 2007, Міжнародній науковій конференції Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ) 18 – 19 квітня 2007 р. («Правовий статус Ради Національного банку України»), Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ) 19 – 20 квітня 2007 р. («Правові питання управління Національним банком України»).
Наукові публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано чотири наукові статті у фахових виданнях, а також тези виступів на науково-практичних конференціях.
Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел (227 найменувань). Основний зміст дисертації викладений на 218 сторінках, із яких 193 сторінки – основний

bibliography

ВИСНОВКИ

Грошово-кредитна політика являє собою одну із ключових категорій фінансового права. Важливість монетарної політики визначається тим, що головні положення щодо її розроблення і реалізації отримали конституційне закріплення (ст. 99 – 100 Основного Закону), а більш детально розвинуті у Законі України Про Національний банк України". Крім того, положення про грошово-кредитну політику як частину економічної політики держави містить в собі Господарський кодекс України. В результаті розгляду правових основ грошово-кредитної політики можна сформулювати деякі висновки узагальнюючого характеру.
В юридичній літературі з фінансового і банківського права питання правового регулювання відносин у сфері грошово-кредитної політики, звичайно, розглядаються, але здебільшого недосить широко як частина банківського законодавства. Тим часом група правових норм, які регулюють ці відносини, заслуговує того, щоб зайняти своє місце як окрема структурна частина як фінансового, так і банківського права.
Для ефективного здійснення грошово-кредитної політики, перш за все, необхідне її однозначне розуміння, що в правовому аспекті означає чітке виділення кола відносин, які складають предмет правового регулювання в даній сфері, і виділити з-поміж усіх грошових відносин саме ті, які складають об’єкт грошово-кредитної політики. В літературі можна зустріти як занадто розширені, так і занадто звужені тлумачення поняття грошово-кредитної політики. На наш погляду, слід приєднатися до точки зору тих вчених, які розглядають грошово-кредитну (монетарну) політику як комплекс заходів, спрямованих на досягнення певних суспільних цілей щодо регулювання грошового обігу, які здійснює держава через свій центральний банк. При такому розумінні грошово-кредитної політики чітко постає її об’єкт – грошовий обіг, кількість грошей в обігу (грошова маса), засоби і методи (інструменти), основні напрямки її регулювання. Грошово-кредитна політика як важлива інституція суспільного життя являє собою складне явище, якому в практичному і науковому розумінні надаються дещо відмінні між собою значення. Якщо в найбільш широкому значенні під грошово-кредитною політикою мають на увазі всі заходи Національного банку України у грошово-кредитній сфері, то в спеціально-науковому (яке знайшло своє відображення в Законі України "Про Національний банк України") монетарну політику складає комплекс заходів у сфері грошового обігу і кредиту, спрямованих на досягнення чітко визначених суспільних цілей шляхом регулювання, перш за все, кількості грошей в обігу. При цьому слід розрізняти внутрішній зміст грошово-кредитної політики і її зовнішню сторону - соціальне призначення (економічне зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу), яке скоріше відображає результати здійснення монетарної політики. В результаті розгляду цих питань пропонується власне визначення грошово-кредитної політики: грошово-кредитна політика – це система заходів із регулювання грошової пропозиції за її кількістю, структурою, рівнем процентних ставок, ціною і обсягами кредитів, спрямованих на економічне зростання, стримування інфляції, забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення, регулювання платіжного балансу з метою збалансування і задоволення суспільного попиту на гроші. Правове регулювання грошово-кредитної політики за своїм предметом і суспільним значенням повинно складати один із найважливіших інститутів фінансового права разом із емісійним правом. Взяті разом, вони складають конституційно закріплену основу для випуску і обігу грошової одиниці України та управління грошовою системою країни в суспільних інтересах.
Конституція і законодавство України в різних джерелах виділяють різноманітні цілі грошово-кредитної політики, що вимагає їх систематизації і узгодження. На одне із перших місць, крім цілі підтримання стабільності національної валюти, передбаченого Конституцією України, має бути висунута стратегічна ціль підтримання цінової стабільності. Крім того, законодавчого закріплення має набути такий напрямок монетарної політики, як таргетування інфляції.
Грошово-кредитна політика здійснюється Національним банком України і закріплена в Законі про цей особливий центральний орган державного управління. Виходячи із змісту ряду положено Конституції України грошово-кредитна політика має розглядатись як загальнодержавна політика, а право Національного банку на її проведення – як функція, делегована йому Верховною Радою України.
Одним із найбільш дискусійних питань правового статусу Національного банку України є питання про його незалежність. З аналізу законодавства про Національний банк України та іноземного досвіду можна зробити висновок, що чинне законодавство в цілому забезпечує незалежність НБУ, але вона має бути підкріплена сприятливим режимом неформальних відносин в процесі вирішення поточних економічних питань.
Центральною ланкою у розробці і проведенні грошово-кредитної політики є Рада Національного банку України, яка, поряд із Правлінням є органом Національного банку України. В роботі вноситься пропозиція про виведення Ради НБУ із складу Національного банку України і підпорядкування її безпосередньо Верховній Раді України, надавши їй статус Ради з питань грошово-кредитної політики. Такий крок означав би посилення ролі Верховної Ради України у здійсненні грошово-кредитної політики, зосередження всіх питань управління в Правлінні НБУ. Крім того, важливим питанням є порядок формування Ради і її склад. З цього приводу вносяться пропозиції продовжити строк повноважень членів Ради до 7 років, заборонити їм входити до жодної з політичних партій, формування ради не за ознакою представництва, а за ознаками професійності, представництва від органів держави, яких грошово-кредитна політика стосується в найбільшій мірі (Міністерство фінансів, Міністерство економіки та ін.). З метою розширення сфери впливу Ради на ефективну реалізацію грошово-кредитної політики було б доцільно доповнити її повноваження обов’язком давати щорічно висновок щодо проекту Державного бюджету на наступний рік, а також участь у певних формах у формуванні Основних напрямів бюджетної політики України на кожен рік.
В результаті розгляду питань про Основні засади грошово-кредитної політики як основний документ цієї інституції можна коротко сформулювати, що Основні засади грошово-кредитної політики мають прийматися тільки Верховною Радою України і мають бути якісно вдосконалені за рахунок більшої кількості показників, які узгоджено визначаються як НБУ, так і органами державної виконавчої влади, відображення територіальних аспектів грошово-кредитної політики та ін.
Одним із недоліків чинного законодавства про грошово-кредитну політику є відсутність чітко закріплених її принципів. В роботі вноситься пропозиція включити до Закону України "Про Національний банк України" такі принципи грошово-кредитної політики: 1) єдність економічної, фінансової і грошово-кредитної політики; 2) незалежність центрального банку при проведенні грошово-кредитної політики; 3) комунікативність; 4) цілеспрямованість; 5) транспарентність (прозорість); 6) врахування часових і територіальних факторів; 7) відповідальність. Ці, а при належній розробці й інші принципи могли б скласти частину розділу ΙУ Закону України "Про Національний банк України".
Особливої уваги заслуговує принцип єдності економічної, фінансової і грошово-кредитної політики. В практичній діяльності ідеальним варіантом вираження цього принципу могло б стати одночасне і узгоджене прийняття Верховною Радою України програми економічного і соціального розвитку, Державного бюджету і Основних засад грошово-кредитної політики країни на відповідний рік. З метою більш чіткої взаємодії Кабінету Міністрів, Національного банку, Міністерства фінансів, Міністерства економіки та інших структур було б доцільно прийняти Указ Президента України про координацію і взаємодію цих структур в процесі розробки і прийняття головних загальнодержавних програм, документів та ін. Це ніяк не суперечило б чинному законодавству і Конституції України і тільки сприяло б більш повному втіленню в життя принципу єдності економічної, фінансової і грошово-кредитної політики.
З метою більш грунтовного розгляду питань грошово-кредитної політики, втілення принципу єдності економічної, фінансової і грошово-кредитної політики, досягнення кращої координації роботи різних структур виконавчої влади в дослідженні пропонується створювати Раду НБУ не за принципом представництва від Президента та Верховної Ради України, а за принципом представництва від Міністерства економіки, Міністерства фінансів та інших зацікавлених структур.
Одним із найважливіших правових проблем грошово-кредитної політики є вдосконалення її методів і засобів (інструментів) – як кожного зокрема, так і всієї системи в цілому, переоцінка значення деяких із них (зокрема, підвищення ролі процентної політики).
Засоби та методи (інструменти) грошово-кредитної політики закріплюються в чинному законодавстві і на практиці є елементом стратегічних, проміжних і тактичних цілей грошово-кредитної політики. Вибір їх в кінцевому підсумку здійснюється центральним банком в залежності від економічної ситуації, поставлених задач і цілей та ін. Аналіз питань про засоби та методи грошово-кредитної політики свідчить, що Законом України Про Національний банк України побудована струнка система об’єктів і засобів регулювання Національним банком України грошового обігу, яка дозволяє охопити всі структурні економічні сегменти, які впливають на кількість грошової маси в обігу банки, валютний ринок, ринок цінних паперів, зовнішні відносини України, державні фінанси.
Досвід іноземних країн, зокрема, Англії дозволяє зробити висновки щодо необхідності підвищення ролі процентних ставок в процесі здійснення грошово-кредитної політики, а також упорядкування відносин центрального банку з Урядом. Ці відносини набули стабільного характеру як в Україні, так і в більшості країн світу і вже давно перестали бути чимось надзвичайним. Тому є слушним досвід Англії щодо використання єдиного рахунку єдиного фонду для обліку і управління всіх боргових відносин з Урядом, хоча форми такого заходу можуть бути різними.
Обов’язкове резервування можна віднести до числа інструментів непрямого впливу на грошову масу, хоча за впливом на комерційні банки він є прямим і досить жорстким інструментом впливу, який навіть іноді називають "фінансовою санкцією". Обов’язкові резерви мають ще одну властивість - вони є гарантією інтересів вкладників. Наслідки обов’язкового резервування діаметрально протилежні для центрального і комерційних банків, які змушені звертатися до самого ж центрального банку за отриманням кредитів в порядку рефінансування, якщо ставки занадто високі, що створює ефекти залежності їх від центрального банку.
Часті зміни норм резервування ускладнюють вплив на грошовий ринок, цей інструмент більше придатний для вирішення не оперативних, а переважно довготермінових завдань грошово-кредитної політики, а часті зміни норми резервування (уверх - униз) взагалі можуть паралізувати діяль¬ність банків, посилюючи цей ефект за рахунок мультиплікації. Тому в розвинутих іноземних країнах цей інструмент широко не застосовується. Таким чином, за економічними властивостями цей інструмент є засобом довгострокового регулювання і в силу цього мусить відрізнятись стабільністю.
Цьому інструменту грошово-кредитної політики повинен більш широко регламентуватися в законі, а не тільки у відомчих актах. В законодавчому акті доцільно обмежити максимальний розмір норми резервування (наприклад, не більше 20 відсотків), в межах якого Національний банк зможе варіювати розмір обов’язкового резервування. Крім того, на рівні закону необхідно закріпити принципи обов’язкового резервування, зокрема, стабільність, під якою мається на увазі незмінюваність розміру норми резервування на протязі тривалого періоду (обов’язкове резервування є інструментом довгострокового регулювання і окремі ситуації на нього практично не повинні впливати – для їх врегулювання використовуються інші інструменти), можливість надання пільг Національним банком у певні періоди і для певних банків (адже для банків із невеликими розмірами кредитних ресурсів обов’язкове резервування може означати суттєве зменшення кредитних можливостей в той час, як для великих банків воно має незначний вплив). З метою створення більш гармонійного режиму регулювання обов’язкових резервів доцільно було б запровадити певні пільги для комерційних банків.
В економічній теорії як в Україні, так і за кордоном класичними інструментами грошово-кредитної політики вважається лише процентна політика, а ставка рефінансування розглядається як складова частина цієї політики. Рефінансування комерційних банків є невід’ємною складовою частиною процентної політики і виділення в п. 3 ст. 25 Закону України "Про Національний банк України" як окремого засобу грошово-кредитної політики поряд з процентною політикою не має достатніх підстав.
Процентна політика не зводиться лише до встановлення процентних ставок за операціями центрального банку України, а має ширше значення і включає в себе і рекомендації щодо встановлення процентних ставок за активними і пасивними операціями банків з метою впливу на процентні ставки суб’єктів грошово-кредитного ринку та дохідність фінансових операцій, охоплює всі відносини, на які впливають процентні ставки, в економіці та соціальній сфері життя суспільства (тут маються на увазі споживчі кредити), а тому саме процентну політику (а не ставки) можна розглядати як окремий напрямок грошово-кредитної політики.
Формування процентної політики як єдиного поняття грошово-кредитної політики, управління банківською системою і банківською діяльністю, чинного законодавства сприятиме консолідації цього поняття в окрему категорію не лише банківського права, але і суспільного економічного життя в цілому. Це вимагає внесення змін до Закону України "Про Національний банк України" з тим, щоб сформулювати в ньому, а не на рівні відомчого акту основні положення щодо процентної політики. В процесі здійснення процентної політики переплітаються владно-імперативні, рекомендаційні методи, супроводжувані чітким і однозначним розумінням і використанням Національним банком України економічних механізмів дії процентної політики і її впливу на суспільні процеси.
Згідно чинному законодавству Національний банк України відпускає кошти в порядку рефінансування на платних засадах, отримує від цього доходи і, відповідно, має певні фінансові інтереси. Але вже в цих доходах і ціні, за якою НБУ відпускає кошти комерційним банкам, закладається майбутня ціна кредитів для юридичних і фізичних осіб, а тому зацікавленість НБУ не сприяє загальнодержавній політиці зниження вартості кредитів. Виходячи з цього, вважаю за необхідне переглянути порядок відпуску коштів комерційним банкам, ставки кредитів рефінансування з тим, щоб ці кошти не створювали зацікавленості НБУ в доходах. Можливо, їх треба виділити окремою строчкою в загальній сумі доходів НБУ і повністю передавати до Державного бюджету України.
Золотовалютний резерв можна прирівняти до числа одного із основних фондів держави. Це вимагає належної правової регламентації з тим, щоб його витрачання відбувалось суворо на підставах, вказаних у законі і це викликає необхідність затвердити Законом України Положення про золотовалютний резерв України, що дозволить підняти його значення на більш високий рівень, уникнути політичних ігр навколо цього фонду і здійснювати за ним належний контроль. В ньому має бути чітко вказано, що золотовалютний резерв є державним фондом коштів, яким за дорученням держави розпоряджається Національний банк України. Крім того, розміри золотовалютного резерву НБУ мають встановлюватись щорічно Основними засадами грошово-кредитної політики на відповідний рік в окремому розмірі. В ньому мають бути передбачені загальний обсяг золотовалютного резерву, його обсяг на конкретну дату (тобто обсяг, який підтримується постійно, стабільний залишок), структура золотовалютного резерву та ін. Слід також визначити напрямки витрачання коштів із цього фонду. На наш погляд, золотовалютні резерви мають подвійну природу – вони використовуються як резерви держави і як засіб для підтримання стабільності національної валюти (наприклад, шляхом валютних інтервенцій). В Основних засадах слід було б відобразити різницю між цими частинами фонду, наприклад, встановивши мінімальний розмір, нижче якого НБУ не має права використовувати кошти фонду на валютні інтервенції. В цих випадках він повинен інформувати Верховну Раду України.
Одним із найважливіших економічних питань щодо золотовалютних резервів є досягнення їх оптимального розміру. Високі золотовалютні резерви створюють можливості для регулювання валютного ринку і курсу валюти, хоча водночас вони означають заморожування частини національного багатства.
Контроль за використанням золотовалютного резерву прямо не віднесений до компетенції будь-якого з контролюючих органів України (Ревізійної комісії щодо перевірки діяльності НБУ не існує). Закон України "Про Національний банк України" не відносить золотовалютний резерв до числа об’єктів контролю Рахункової палати України, що є, на наш погляд, недоліком чинного законодавства.
Грошово-кредитна політика здійснюється через засоби банківського регулювання, які законодавчо поділяються на адміністративні та індикативні. Серед індикативних методів, які називаються в Законі України "Про Національний банк України", є методи і засоби (інструменти), які передбачають в собі типові владно-імперативні приписи, а тому більш послідовним був би їх поділ на адміністративні та ринкові, що більш точно відповідало б змісту відносин, в які вступає Національний банк України.
Таким чином, в роботі розглянуто головні питання правового регулювання грошово-кредитної політики в Україні, яка є невідємною частиною економічної політики держави, вдосконалення єдиного державного механізму її здійснення, закріплення в нормативно-правових актах основ монетарної політики і її реалізація як на протязі тривалого періоду, так і конкретного року, наближення грошово-кредитних питань до питань розвитку економіки. Залишається сподіватись, що юридична складова грошово-кредитної політики дозволить підняти її ефективність на більш високий рівень в цілому.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адамик Б. П. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навчальний посібник. — Тернопіль: Карт-блаш, 2002. - 278 с.
2. Алисов Е. А. Деньги и правовой обычай // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000. - Вип.45. - С. 154.
3. Алисов Е. А. Финансовое право Украины. Учебное пособие. – Х: фирма "Эспада", 2000. – 288 с.
4. Антология экономической классики: В 2-х т. -М.: МП "Эконов", 1991. -Т. 1.
5. Антонова О. В. Середовище вироблення державної політики (теоретико-методологічні аспекти). – Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління. Спеціальність 25.00.01 – теорія та історія державного управління. Дніпропетровськ. – 2005. – 20 с.
6. Аристотель. Сочинения: В 4-х т. Т.4: Пер. с древнегреч. / Общ. ред. А.И. Доватура. - М.: Мысль, 1983.
7. Бабич А. М., Павлова Л. Н. Государственные и муниципальные финансы: Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ, 2002. – 687 с.
8. Банківське право: українське та європейське / За ред. П. Д. Біленчука. Навчальний посібник. - К.: Атіка, 1999. - 400 с.
9. Банківський менеджмент: навч. Посібник для вищ. навч. закладів // Кириченко О. А., Гіленко І.В., Роголь С. Л. та інші. За ред. Кириченка О. 3-є вид., перероб. і доповн. – К.: Знання - Прес, 2002. – 438 с.
10. Банківське право України: Навч. посібник / За заг. ред. А. О. Селіванова. - К.: Видави. Дім "Ін Юре", 2000.
11. Банковское дело / Под ред. О.И. Лаврушина. - М.: Банки и биржи. НКЦ, 1992. - 428 с.
12. Банківське право США // Пер. с англ // общ. ред. Я. И. Куника. – М.: П. – 1992.
13. Банк Франции. История. Структура. Роль. – Париж: Банк Франции. – Институт профессиональной подготовки. – 1995. – 80 с.
14. Барковский Н. Д. Проблемы кредита и денежного оборота в условиях развитого социализма. - М: Финансы, 1976.
15. Белов В. А. Банковское право России: теория, законодательство, практика: Юридические очерки. - М.: Учебно-консульт. центр „ЮрИнфоР", - 2000.
16. Береславська О. Особливості впливу валютного курсу на внутрішні ціни в Україні // Вісник Національного банку України. - 2007. - № 3. – С. 9 – 13.
17. Богиня Д., Волынский Г. Банковская система Соединённых Штатов // Економіка. Фінанси. Право. - 2001. - № 1. - С. 14-18.
18. Болгарин І. В. Від створення основ дворівневої банківської системи – до ефективного управління фінансами // Вісник Національного банку України. – 1996. - № 1. – С. 21 – 23.
19. Болдаков В. Монетарні операції Національного банку України. // Вісник Національного банку України, 2000. - № 3. - С. 44.
20. Братко А. Г. Банковское право. Теория и практика. Учебное пособие. – М.: изд-во «ПРИОР», 2000. – 320 с.
21. Братко А. Г. Центральный банк в банковской системе России. М.: Спарк, 2001.
22. Василик О. Д. Грошова реформа як метод фінансової стабілізації. В збірнику "Грошові реформи в зарубіжних країнах: досвід та уроки для України". Міжнародна науково-практична конференція. Київ, 23 – 24 травня 1996 р. Доповіді, повідомлення. – К., 1996. – 192 с.
23. Ващенко Ю. В. Банківське право: Навч. Посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 344 с.
24. Волга В. Чи потрібен незалежній Україні незалежний Національний банк? // Голос України. – 21 лютого. - 2007. - № 32 (4032).
25. Волга В., Ковальчук Т. Бюджет 2007 року: проблеми і перспективи формування // Голос України. – 19 вересня. - 2006. - № 173.
26. Воронова Л. К., Кучерявенко Н. П. Финансовое право: Учебное пособие для студентов юридических вузов и факультетов. – Харьков: Легас, 2003. – 360 с.
27. Воронова Л. К. Банковско - финансово - правовой словарь - справочник. - К.: А.С.К., 1998. – 288 с.
28. Воронова Л. К. Про правовий статус Національного банку України та його Ради за новим Законом України "Про Національний банк України" // Реферативний огляд чинного законодавства України. За ред. В. В. Цвєткова, Є. Б. Кубко. – К.: Салком, 2000. – С. 87 – 93.
29. Воронова Л. К. Правовое регулирование кредитно-расчетных отношений в народном хозяйстве. – К.: Вища школа, 1988.
30. Воронова Л. К. Фінансове право: Підручник. – К.: Прецедент; Моя книга, 2006. – 448 с.
31. Воронова Л., Мороз А., Пуховкіна М., Савлук М. Національний банк України // Вісник Національного банку України. – 2001. - № 5. – С. 6 – 9.
32. Гаркавенко В. І. Забезпечення стабільності національної валюти в Україні. Наукова доповідь. – К.: Національна Академія наук України. Інститут економіки, 2001. – 62 с.
33. Гавалда К., Стуфле Ж. Банковское право. — М.: Финанстатинформ, 1996.
34. Гальчинський А. С. Теорія грошей. – К.: Основи, 1996. – 413 с.
35. Геєць В. Незалежність центрального банку – запорука стабільності // Урядовий кур’єр. – 19 травня. - 2005. - № 92. – С. 5.
36. Гейвандов Я. А. Центральный банк Российской Федерации: юридический статус, организация функции, полномочия. - М.: Изд-во Моск. независ. ин-та междунар. права, 1997.
37. Гейвандов Я. А. Государственное регулирование денежной и кредитной сферы в России (некоторые вопросы и перспективы) // Государство и право, 2001. - № 11. - С. 38-48.
38. Гейвандов Я. А. Какой центральный банк нужен Российской Федерации? // Государство и право. - 1998. - № 8. - С. 13-24.
39. Гейвандов Я. А. О соотношении публичных и частно-правовых начал в регулировании банковской деятельности // Банковское право, 2001. - № 1. - С. 11-17.
40. Гейвандов Я. А. Основы правового регулирования банковской системы в Российской Федерации // Государство и право. - 1997. — № 6. — С. 84-91.
41. Гейвандов Я. А. Правовое положение Центрального банка Российской Федерации // Государство и право. - 1997. - № 11. – С. 75-81.
42. Глух Н. А. Деньги, торговля и рынки в американской экономической антропологии // Вестник МГУ. Серия эконом, 1997. - № 6.
43. Годме П. М. Финансовое право / Пер. й вступ. статья Р. О. Халфиной.— М.: Прогресс, 1978.— 429 с.
44. Голубев С. А. Роль Центрального банка Российской Федерации в регулировании банковской системы страны. - М.: Юрид. Дом „Юстицинформ", 2000.
45. Горшкова Н. Валютно-курсова політика: практичний досвід та рекомендації. // Вісник Національного банку України. – 2007. - №1. - С. 62 – 66.
46. Гоутри Р. Дж. Деньги и кредит: Пер. с 3-го англ. изд. К. Г. Фокина / Под ред. И. А. Трахтенберга. - М.: Изд-во коммун. акад., 1930.
47. Гражданское право. Часть 1: Учебник / Под ред. Ю. К. Толстого, А. П. Сергеева. - М.: ТЕИС, 1996.
48. Гражданское право. В 2-х т.: Учебник / Под ред. Е.А. Суханова. - М.: БЕК, 1994. - Т.1.
49. Гриценко А., Кричевська Т. Монетарна стратегія: шлях до ефективної грошово-кредитної політики. Стаття перша. Необхідність і передумови формування монетаристської стратегії як форми комунікації центральних банків // Вісник Національного банку України, 2005. - № 11. – С. 8 – 18.
50. Гриценко А., Кричевська Т. Монетарна стратегія: шлях до ефективної грошово-кредитної політики. Стаття друга. Архітектоніка монетарних стратегій і зарубіжний досвід їх формування та застосування // Вісник Національного банку України. - 2006. - № 2. – С. 8 – 19.
51. Гриценко А., Кричевська Т. Монетарна стратегія: шлях до ефективної грошово-кредитної політики. Стаття третя. Основні засади побудови і запровадження середньострокової монетарної стратегії в Україні // Вісник Національного банку України. - 2006. - № 7. - липень. – С. 8 – 22.
52. Гроші та кредит. Підручник / За заг. ред. Савлука М. І.) - К.: КНЕУ, 2001. - 602 с.
53. Гроші та кредит / За ред. Б. С. Івасіва. - Тернопіль. - Карт – Бланш, 2000. - 512 с.
54. Грошові реформи в зарубіжних країнах: досвід та уроки для України. Міжнародна науково-практична конференція. Київ, 23 – 24 травня 1996 р. Доповіді, повідомлення. – К., 1996. – 192 с.
55. Грудзевич Я. Розвиток інституційної основи грошово-кредитної політики в Україні // Вісник Національного банку України, 2006. - № 6. – С. 27 – 29.
56. Гуревич И. С. Очерки советского банковского права. – Л., 1952.
57. Гэлбрейт Дж. К. Экономические теории и цели общества.
58. Денежное обращение и кредит СССР: Учебник / Под ред. А. Я. Ротлейдера. - М.: Финансы и статистика, 1985.
59. Деньги и кредит Часть 1: Деньги при капитализме / Под ред. Г. А. Козлова. - М.: Партиздат, 1933.
60. Деньги опять пропали // Деловая столица. - № 16 (154). От 19.04.2004.
61. Державне регулювання економіки: Навч. посібник / С. М. Чистов, А. Є. Никифоров, Т. Ф. Куценко та ін.— К.: КНЕУ, 2000. — 316 с.¬
62. Дмитренко Е. С. Фінансове право України. Практикум. – К.: Атіка, 2004. – 216 с.
63. Долан Э. Дж., Кэмпбелл Колин Д., Кэмпбелл Розмари Дж. и др. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика / Пер, с англ. В. Лукашевича и др.; Под общ. ред. В. Лукашевича, М. Ярцева. — СПб., 1994. — 496 с.
64. Дембровський М. В чому полягає місія центрального банку // "Урядовий кур'єр". – 1999. - 13 липня.
65. Дещо про інфляційне стримування // Голос України. – 2007. – 25 липня. - № 129 (4129).
66. Джус Ю. М. Ефективність державного регулювання грошової пропозиції в перехідний період. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук. Спеціальність 08.02.03 – організація управління, планування і регулювання економікою. – Львів, 2003. – 19 с.
67. Дзюблик О. В. Організація грошово-кредитних відносин суспільства в умовах ринкового реформування економіки. - К.: Поліграфкнига, 2000. – 512 с.
68. Ефимова Л. Г. Банковское право. Теоретическое и практическое пособие — М.: Изд "БЕК", 1994. - 347 с.
69. Жертва коалиции. Политики хотят свергнуть председателя Нацбанка, заменив Владимира Стельмаха коалиционныым банкиром // Деловая столица. - № 24/266. – 12.06.2006.
70. Заверуха І. Б. Банківське право: Посібник для студентів. – Львів: Астролябія, 2002. – 222 с.
71. Затварська О. Незалежність Банку Англії та її законодавче забезпечення // Вісник Національного банку України. – 2001. - № 4. – С. 53 – 55.
72. Іванов В. М., Софіщенко І. Я. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн: Курс лекцій. – К.: МАУП, 2001. – 232 с.
73. Иришев Б. К. Денежно-кредитная политика: концепция и механизм. - Алма-Ата: Гылым, 1990.
74. Карасёва М. В. Финансовое правоотношение. – Воронеж: изд-во Воронежского государственного ун-та, 1997. – 304 с.
75. Карманов Є. В. Банківське право України: Навчальний посібник. – Харків: "Консум", 2000. – 464 с.
76. Качан О. О. Банківське право: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 288 с.
77. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег. – М.: Прогресс, 1978.
78. Козюк В. В. Центральний банк і грошово-кредитна політика. - Тернопіль: Джура, 1999. - 260 с.
79. Колісник В. Б. Правові основи акредитивної форми безготівкових розрахунків. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Спеціальність 12.00.02 – державне право і управління; державне будівництво; адміністративне право; фінансове право. – Харків: 1995. – 19 с.
80. Конституционная экономика. – М., 2003. – 76 с.
81. Костіна Н. І. Гроші та грошова політика: Навч. посібник. – К.: НІОС, 2001. – 224 с.
82. Костюченко О. А. Банківське право. Банківська система. Національний банк. Комерційні банки. - К.: А.С.К., - 2001. - 576 с.
83. Кравець В. М., Кравець Ю. В. Західноєвропейський банківський бізнес: становлення і сучасність. - К.: Знання-Прес, 2003. - 470 с.
84. Кравченко В. І. Грошова реформа в Україні і особливості станволення національної грошової системи. В зб. "Грошові реформи в зарубіжних країнах: досвід та уроки для України". Міжнародна науково-практична конференція. Київ, 23 – 24 травня 1996 р. Доповіді, повідомлення. – К., 1996. – С. 54 – 60.
85. Кротюк В. Л. Національний банк – центр банківської системи України. Організаційно-правовий аналіз. - К.: Видав. Дім "Ін Юре", 2000.
86. Кучеренко О. О. Державна політика: теоретико-методологічні засади дослідження процесу формування та здійснення. Автореферат дис. На здобуття наукового ступеня канд. наук з державного управління. – К., 2000. – 17 с.
87. Лагутін В. Д. Гроші та грошовий обіг: Навчальний посібник. - К.: Знання, 1998.
88. Лоевецкий Д. А. Государственная теория денег. - М: НКФ, Фин.-эконом. бюро, 1923.
89. Лочман Я. Перспективи кодифікації банківського законодавства України // Вісник Національного банку України. – 2001. - № 1. - С. 43 – 45.
90. Лукашев О. А. Правове регулювання грошової системи України. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Спеціальність 12.00.07. – теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право. – Харків: 2002. – 18 с.
91. Лунц Л. А. Деньги и денежные обязательства в гражданском праве. - М.: Статут, 1999. – 238 с.
92. Лютий І. О. Грошово-кредитна політика в умовах перехідної економіки. Монографія. – К.: Атіка, 2000, 120 с.
93. Макконелл К. Р., Брю С. Л. Экономикс. Принципы, проблемы и политика. В 2-х т. - М.: Республика, 1992. - Т.1.
94. Менгер К. Основания политической экономии // Австрийская школа политической экономии: Пер с нем. / Предисл., коммент., сост. B. C. Автономова. - М.: Экономика, 1992.
95. Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків / Пер. з англ. С. Панчишин, Г. Стеблій, А. Стасишин. – К.: Основи, 1998. – 963 с.
96. Міщенко В. І., Кротюк В. Л. Центральні банки: організаційно-правові засади. – К.: Т-во "Знанння", КОО, 2004. – 372 с.
97. Мороз А. М., Пуховкіна М. Ф. Національний банк і грошова кредитна політика. – К., 1999.
98. Музика О. А. Фінансове право: Навч. Посібник. – 2-е вид., доп. І перероб. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2005. – 260 с.
99. Мурычев А. В., Фатеев С. В. Путь из кризиса лежит через промышленность // Экономика и жизнь. - № 27. – 1998.
100. Незалежність центрального банку: міжнародне порівняння. Доповідь робочої групи Англійського банку // Центральний банк у банківських країнах Заходу. Проект економічної реформи в Україні. Гарвардський університет. Лютий. – 1992.
101. Нікіфоров П. О. Регулювання грошового обігу в умовах ринкової трансформації економіки. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук. Спеціальність 08.01.01 – економічна теорія. – К., 2003. – 38 с.
102. Новоселова Л. А. Денежные расчеты в предпринимательской деятельности. - М.: ЮрИнфоР, 1996.
103. Олейник О. М. Основы банковского права. Курс лекций. - М.: Юрист, 1997. – 424 с.
104. Оніщук М. Бюджетний процес і грошово-кредитна політика Національного банку України: економіко-правові нотатки // Голос України. – 27 жовтня. - 2006. - № 201.
105. Организация и планирование денежного обращения: Учебник / Под ред. B.C. Геращенко. - М.: Финансы и статистика, 1988.
106. Орлюк О. П. Банківська система України. Правові основи організації. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 240 с.
107. Орлюк О. П. Фінансове право: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 528 с.
108. Орлюк О. П. Теоретичні питання банківського права і банківського законодавства. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 104 с.
109. Панасюк Б. Мистецтво управляти – дивитися вперед // Урядовий курєр. – 22 листопада 2006. - № 220.
110. Пасічник В. В. Правові гарантії незалежності Національного банку України та перспективи їх зміцнення // Вісник Національного банку України, 1997. - № 3. – С. 8 – 11.
111. Пасічник О. В. Валютно-курсова політика та механізм її реаліізації в Україні. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук. Спеціальність 08.02.03 – організація управління, планування і регулювання економікою. – К., 2004. – 18 с.
112. Пахомов В. І., Стрільчук Л. В. Гроші та кредит: Навчально-методичний посібник. – К.: МАУП, 2004, - 56 с.
113. Пацурківський П. С. Правові засади фінансової діяльності держави: проблеми методології. – Чернівці. – Чернівецький державний університет. – 1997. – 244 с.
114. Петрик О. І. Історія монетарного розвитку в Україні // Вісник Національного банку України. – 2007. - №1, С. 2- 16.
115. Полфреман Д., Форд Ф. Основы банковского дела: Пер. с англ. - М.: Инфра-М, 1996.
116. Поляков В. П., Московкина Л. А. Структура и функции центральных банков. Зарубежный опыт. - М.: ИНФРА-М, 1996. - 192 с.
117. Портной М. А. Деньги: их виды и функции. - М.: Анкил, 1998.
118. Проблеми та перспективи розвитку банківської системи України // Вісник Національного банку України. - 2005. - № 1. – С. 45 – 49.
119. Ровинский Е. А. Основные вопросы теории советского финансового права. - М.: Госюриздат, 1960. – 193 с.
120. Розенберг А. И. Правовые основы банковской системы в России // Банковское право. - 2001. - № 1. – С. 2 – 10.
121. Романишин О. В., Уманців Ю. М. Центральний банк і грошово-кредитна політика: Навч. Посібник. – К.: Атіка, 2005. – 480 с.
122. Савлук М. І. Грошово-кредитна політика Національного банку України та оцінка її ефективності // Вісник Національного банку України. - 1999. - № 1. - С. 3 – 7.
123. Самуельсон П. Економіка: Пер. з англ. — Львів: Світ, 1993 (гл. 26: Міжнародна торгівля та фінанси).
124. Селіванов А. О. НБУ: місце і роль в системі органів держави // Вісник Національного банку України. - 1996. - № 1. – С. 58 – 61.
125. Сигайов А. О. Банківська система та необхідність її державного регулювання // Вісник Української академії банківської справи, 2001. - № 1(10). - С. 36 – 38.
126. Скакун О. Ф. Теория государства и права. - Харьков: Консум, 2000 – 704 с.
127. Смит В. Происхождение центральных банков. – М.: Институт национальной модели экономики, 1996. – 260 с.
128. Старинський М. В. Порівняльне банківське право: Навчальний посібник. – Суми: ВТД "Університетська книга", 2006. – 299 с.
129. Стельмах B. C., Єпіфанов А. О., Гребеник Н. І., Міщенко B. I. Грошово-кредитна політика в Україні / За ред. B.I. Міщенка. - К.: Знання, КОО, 2000. – 305 с.
130. Стельмах В. С. Роль Національного банку України в забезпеченні стабільності національної грошової одиниці. Спеціальність 08.04.01 – фінанси, грошовий обіг і кредит. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук. – Суми, 2002. – 17 с.
131. Сухий Р. Реалізація принципу незалежності центральних банків європейських держав. Керівні органи центральних банків // Вісник Національного банку України. - 2006. – № 10. – С. 18 – 22.
132. Тихомиров Ю. А. Публичное право. Учебник. – М.: издательство БЕК, 1995. - 496 с.
133. Ткаченко А. О., Білявська А. Б. Правове регулювання діяльності Державного банку у ХХ столітті // Вісник Української академії банківської справи. - № 1. - 2001. - С. 11 - 15.
134. Толоконцева Г. В. Актуальные проблемы планирования и регулирования денежного обращения: Текст лекций. - Л.: ЛФЭИ, 1987.
135. Тосунян Г. А., Викулин А. Ю., Экмалян A. M. Банковское право Российской Федерации. Общая часть.
136. Тосунян Г. А., Викулин А. Ю. К вопросу о статусе Банка России //Деньги и кредит, 1998. - № 9. – С. 9 – 16.
137. Философский энциклопедический словарь. – М.: "Советская энциклопедия", 1983. – 840 с.
138. Фінансова передумова ефективної соціально-економічної страт