Аксютіна Анастасія Володимирівна Адміністративно-правове забезпечення населення культурними послугами

brief description

Аксютіна Анастасія Володимирівна, старший викладач кафедри цивільно-правових дисциплін Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. Назва дисертації: «Адміністративно-правове забезпечення населення культурними послугами». Шифр та назва спеціальності 12.00.07 адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. Спецрада Д 08.727.02 Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

НАУКОВО-ДОЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ПУБЛИЧНОЮ ПРАВА
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНІЙ! УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ
СПРАВ
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
Аксютіна Анастасія Володимирівна
УДК 342.951:351.85
ДИСЕРТАЦІЯ
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАСЕЛЕННЯ
КУЛЬТУРНИМИ ПОСЛУГАМИ
12.00.07 - адміністративне право і процес:
фінансове право; інформаційне право
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
А.В. Аксютіна
Науковий керівник - Собакарь Андрій Олексійович,
доктор юридичних наук, професор

ЗМІСТ
ВСТУП 16
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАСЕЛЕННЯ КУЛЬТУРНИМИ ПОСЛУГАМИ 26
1.1. Культурний простір України як об'єкт адміністративно-правового
регулювання 26
1.2. Сутність та правові передумови забезпечення населення
культурними послугами в Україні 44
1.3. Поняття, сутність та принципи адміністративно-правового
забезпечення населення культурними послугами 64
Висновки до Ро зділу 1 80
РОЗДІЛ 2. ПРАВОВЕ ТА ІНСТИТУЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАСЕЛЕННЯ КУЛЬТУРНИМИ ПОСЛУГАМИ 83
2.1. Нормативно-правове забезпечення надання населенню
культурних послуг 83
2.2. Суб’єкти адміністративно-правового забезпечення населення
культурними послугами 105
2.3. Адміністративно-правові засоби забезпечення населення
культурними послугами 128
Висновки до Розділу 2 144
РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ФОРМУВАННЯ НОВОЇ ПАРАДИГМИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
НАСЕЛЕННЯ КУЛЬТУРНИМИ ПОСЛУГАМИ 147
3.1. Шляхи вдосконалення адміністративно-правового забезпечення населення культурними послугами з урахуванням позитивного зарубіжного досвіду 147
3.2. Напрями вдосконалення вітчизняного законодавства та практики його реалізації у сфері забезпечення населення культурними
послугами 159
Висновки до Ро зділу 3 174
ВИСНОВКИ 177
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 183
ДОДАТКИ 215
ВСТУП
Обгрунтування вибору теми дослідження. Проголошені Конституцією України гарантії щодо свободи літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захисту інтелектуальної власності. їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, забезпечення збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, шо станов.лять культурну цінність, вжиття заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами, є фундаментальною основою реалізації громадянами культурних прав, що сприяє духовному розвитку особи і формуванню національної ідеології як суспільного феномена.
Від того, наскільки реально забезпечуються можливості доступу особи до духовних цінностей свого народу та всього людства, державою гарантується можливість кожного брати участь у культурному житті суспільства шляхом використання культурних благ, захисту’ своєї культурної спадщини, доступу до об'єктів матеріальної та духовної культури, залежить повноцінний розвиток територіальних громад, суспільства та держави в цілому.
Разом з тим. новітній стан еволюції української культури і духовності характеризується занепадом культурних і духовних цінностей; наявністю подекуди радянської інституційної культурної інфраструктури; недосконалістю системи обліку об'єктів культурної спадщини, яка до цього часу не змогла створити повноцінного інформаційного ресурсу культурної спадщини та культурних цінностей; слабкістю чинного законодавства, особливо у частині визначення відповідальності за порушення норм у згаданій сфері; недосконалістю законодавчого забезпечення цілісності національного інформаційно-культурного простору, підтримки розвитку національних культурних індустрій; відсутністю вільного та рівного доступу населення до мистецьких надбань та культурних послуг тощо.
Такий стан культури в Україні вимагає нових політичних підходів, програм і механізмів їх реалізації, адже забезпечення культурного розвитку громадян передбачає надання базового набору культурних послуг, а також визначення критеріїв і показників оцінки їх якості.
Наразі немає концептуального уявлення про зміст адміністративно- правового забезпечення надання населенню культурних послуг, а також ролі у цьому процесі публічної адміністрації.
Важливі аспекти правового забезпечення реалізації соціально- культурних прав і свобод громадян досліджувалися багаті,ма відомими правниками. зокрема слід згадати наукові праці В.Б. Авер'янова, О.Ф. Андрійко. І. В. Арістової, О.М. Бандурки. Д.М. Бахраха, В.М. Бевзенка. О.І. Безпалової. А. І. Берлача. Ю.П. Битяка. В. Т. Білоуса. І.Л. Бородіна. А. С. Васильєва. В.В. Галунька, В.М. Гаращука. І.П. Голосніченка. С.Т. Гончарука, Є.В. Додіна, О.І. Дрозда, В. О. Заросила, В.В. Зуй, Р.В. Ігоніна, Д.П. Калаянова, Р.А. Калюжного. С. В. Ківалова. М.В. Коваліва. В. В. Ковальської. Л.В. Коваля. Т.О. Коломоєць, В.К. Колпакова. А.Т. Комзюка, С. Ф. Константінова, О.В. Кузьменко, С.О. Кузніченка. В. І. Курила. М.В. Лошішького, Д.М. Лук'яния, Р.С. Мельника, О.М. Мердової, Т.П. Мінки, Р.В. Миронюка. С.О. Мосьондза. О.М. Музичука, В.Я. Настюка. В.І. Олефіра. О.І. Остапенка, В.П. Пєткова. С.В. Пєткова. Д.В. Приймаченка, Т. О. Проиенка, О. П. Рябченко, Л. А. Савченко, Р.А. Сербина, А.О. Собакаря, С. Г. Стеценка. М.М. Тищенка. ОТ. Харитоновой В. К. Шкарупп, О.С. Юніна та ін.
Непоодинокими є наукові роботи, присвячені публічно-правовому забезпеченню культурної галузі, серед яких дисертаційні дослідження В.В. Кардової «Державна політика у сфері культури: сутність та особливості реалізації в сучасних умовах» (Київ, 2003), О.А. Задихайло «Організація управління культурою в Україні (адміністративно-правовий аспект)» (Харків, 2006), Т.Г. Ігнатченко «Форми та методи державного управління культурою в Україні» (Харків. 2009), Ю.В. Якимеиь «Публічне адміністрування сферою культури» (Київ, 2012), В.С. Шестака «Адміністративно-правове забезпечення реалізації культурної функції держави» (Харків. 2013), Ю.Л. Юринсць «Європеїзація адміністративного права України у сфері охорони культурних прав громадян» (Дніпро, 2017) тощо. Не слід забувати також й роботи фахівців у сфері культури та мистецтва, адже згадана проблема має міжгалузевий характер. Разом з тим, проблематика адміністративно- правового забезпечення населення культурними послугами комплексно не досліджувалась, оскільки переважна більшість вчених у своїх доробках висвітлюють її фрагментарно.
Все вищезазначене свідчить про актуальність обраної теми, а також про необхідність дослідження проблем повноцінного забезпечення населення культурними послугами, використовуючи адміністративно-правові інструменти, на грунтовному, монографічному рівні.
ЗВ'ЯІОК роботи з науковими програмами, планами, темами, грантами. Обрана тема дисертаційного дослідження спрямована на виконання основних положень Плану заходів з виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України та Стратегії сталого розвитку «Україна - 2020», затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 р. № 213-р., Пріоритетних напрямків розвитку правової науки на 2011-2015 рр., затверджених постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24.09.2010 № 14-10. та плану науково- дослідницької роботи Науково-дослідного інституту публічного права «Правове забезпечення прав, свобод та законних інтересів суб’єктів публічно- правових відносин» (номер державної реєстрації 0115U005495).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертації полягає в тому, щоб на основі аналізу теоретичних засад, положень чинного законодавства, практики його реалізації її міжнародного досвіду з'ясувати сутність та визначити особливості адміністративно-правового забезпечення населення культурними послугами, розробити науково обгрунтовані пропозиції та рекомендації щодо його вдосконалення.
Згідно з поставленою метою визначено такі основні завдання дослідження:
- охарактеризувати культурний простір України як об'єкт адміністративно-правового регулювання:
- з урахуванням яскраво вираженого публічного характеру та специфічності характерних ознак здійснити класифікацію культурних послуг;
- визначити поняття та принципи ахміністратнвно-правового забезпечення населення культурними послугами;
- розглянути нормативно-правові засади забезпечення населення культурними послугами;
- запропонувати шляхи підвищення рівня інституційної складової адміністративно-правового забезпечення населення культурними послугами;
- охарактеризувати адміністративно-правові засоби адміністративно- правового забезпечення населення культурними послугами;
- окреслити основні шляхи вдосконалення адміністративно-правового забезпечення населення культурними послугами з урахуванням норм міжнародного права та позитивного зарубіжного досвіду;
- виробити конкретні заходи, спрямовані на удосконалення вітчизняного законодавства та практики його реалізації у сфері забезпечення населення культурними послугами.
Об'єктом дослідження е суспільні відносини у сфері доступу населення до створення, використання, розповсюдження, збереження культурної спадщини та культурних цінностей.
Предметом дослідження є адміністративно-правове забезпечення населення культурними послугами.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації складають сукупність загальнонаукових та спеціальних методів і прийомів пізнання. Так, за допомогою методів аналізу й синтезу досліджено суттєві ознаки культурного простору України як об'єкта адміністративно-правового регулювання (підрозділ 1.1). сформульовано дефініції основних категорій
адміністративно-правового забезпечення доступу населення до створення, використання, розповсюдження, збереження культурної спадщини та культурних цінностей (підрозділи 1.1. 1.2, 1.3). Метод ретроспективного аналізу уможливив вивчення процесів і результатів розвитку культурної галузі країни та особливостей публічно-правового забезпечення населення культурними послугами в різні історичні періоди (підрозділ 1.2). Порівняльно-правовий метод пізнання й метод декомпозиції надав можливість виявити закономірності в розвитку явищ, які знаходяться в межах предмета дослідження, з’ясувати сутність та правові передумови забезпечення населення культурними послугами в Україні (підрозділ 1.2). Дослідження особливостей діяльності публічної адміністрації щодо забезпечення доступу населення до створення. використання, розповсюдження, збереження культурної спадщини та культурних цінностей здійснено за допомогою методу моделювання (підрозділи 2.2, 2.3, 3.2). Логіко-юридичніпі метод використано під час дослідження змісту норм адміністративного законодавства у сфері забезпечення населення культурними послугами (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3), визначення напрямів удосконалення цієї діяльності (підрозділи 3.1. 3.2).
Нормативною базою дослідження є Конституція та закони України, міжнародні правові акти, міжнародні договори України, конституційні та правові акти інших країн, рішення Конституційного Суду України, укази Президента України, нормативно-правові акти органів виконавчої влади України.
Науково-теоретичне підгрунтя для виконання дисертації склали наукові праці фахівців у галузі філософії, загальної теорії держави і права, теорії управління та адміністративного права, інших галузевих правових наук.
Інформаційну та емпіричну основу дослідження становлять: дані Державної служби статистики України, Міністерства культури, молоді і спорту України за 2010-2019 роки, аналіз політико-правової публіцистики.
довідкових видань, фактологічних матеріалів щодо адміністративно- правового забезпечення населення культурними послугами в Україні тощо.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є однією з перших в Україні комплексною науковою працею, в якій з урахуванням новітніх досягнень юридичної науки з’ясовано сутність та визначено особливості адміністративно-правового забезпечення населення культурними послугами в Україні.
Основні наукові положення, які виносяться на захист:
- обгрунтовано доцільність побудови принципово нової парадигми розвитку сфери культурних послуг, заснованої: по-перше, на принципах державно-приватного партнерства, спрямованого на збереження і використання культурних благ та культурних цінностей для задоволення культурних потреб громадян; по-друге, децентралізації культурної політіпш як засобу оптимізації надання послуг, спрямованих на підвищення рівня доступу до знань, цифрових технологій, об’єктів матеріальної та духовної культури тощо; по-третє, на активній ролі публічної адміністрації як головного суб’єкта створення умов для забезпечення населення якісними й доступними культурними послугами;
- обгрунтовано необхідність активного втручання держави та різних інституцій громадянського суспільства у розв'язанні пріоритетних завдань організації культури і мистецтва через надання населенню якісних та доступних культурних послуг і застосування публічною адміністрацією адміністративно-правових засобів охоронного (зберігання, збирання та дослідження культурних цінностей), творчого (створення нових художніх цінностей), гуманітарного (сприяння формуванню ціннісних орієнтацій особи, соціальних груп і суспільства загалом), інструментального (створення різноманітного продукту, здатного задовольняти культурні потреби населення) спрямування;
- запропоновано шляхи підвищення рівня інстнтуційної складової адміністративно-правового забезпечення населення культурними послугами в частині: 1) формування нової концепції культурної децентралізації, шо передбачатиме надання Міністерству культури, молоді і спорту України координуючої, моніторингової та контролюючої функції на місцевому та національному рівні; 2) вдосконалення взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інституцій громадянського суспільства із суб’єктами діяльності у сфері культури;
- удосконалено визначення поняття адміністративно-правового забезпечення населення культурними послугами як публічно-сервісну та виконавчо-розпорядчу діяльність уповноважених на те суб’єктів, спрямовану на створення для населення умов щодо отримання якісних і доступних культурних послуг, через застосування відповідних адміністративно- правових засобів, за допомогою якігх забезпечується реалізація кожним громадянином права на задоволення культурних потреб та доступу до культурних благ:
- з’ясовано сутність принципів адміністративно-правового забезпечення населення культурними послугами, які запропоновано доповнити принципами: незалежної оцінки якості надання культурних послуг, інформаційної відкритості культурних послуг, соціальної і територіальної рівності громадян в отриманні культурних послуг, забезпечення єдності методологічних засад у сфері надання населенню культурних послуг, організації постійного контролю за якістю надання культурних послут. забезпечення прозорості адміністрування процесу надання культурних послут. спрощеності системи надання адміністративних послуг у сфері культури, децентралізації повноважень у сфері культури та наданні культурних послут тощо;
- дістало подальшого розвитку характеристика нормативних основ забезпечення населення культурними послугами, яку складає визначена законодавством сукупність нормативно-правових актів різної юридичної сили (в тому числі і міжнародних джерел), які визначають: 1) загальні правові та організаційні основи надання населенню культурних послуг; 2) особливості
забезпечення реалізації культурних потреб громадян в окремих сферах (зокрема, музейної; 3) заходи стратегічно-планувального та програмно- цільового забезпечення населення культурними послугами на перспективу; 4) встановлення нормативів кількості і якості гарантованих державою культурних послуг: 5) адміністративно-правовий статус суб'єктів забезпечення населення культурними послугами; 6) дозвільно-реєстраційні вимоги до процедур забезпечення населення культурними послугами; 7) порядок застосування контрольно-наглядових заходів, насамперед у сфері охорони культурної спадщини, а також за дотриманням ліцензіатами вимог у сфері телебачення і радіомовлення;
- обгрунтовано доцільність прийняття в умовах подальшої реалізації Концепції реформування системи забезпечення населення культурними послугами Державної програми розвитку національного культурного простору та забезпечення населення культурними послугами;
- дістало подальшого розвитку характеристика адміністративно- правових засобів забезпечення населення культурними послугами, серед яких виділено засоби регулятивного, дозвільно-ліцензійного, обліково- реєстраційного. погоджувального, експертного, оціночного, інформаційно- аналітичного, протекціоніського, контрольно-наглядового, примусового характеру;
обгрунтовано необхідність вивчення зарубіжного досвіду адміністративно-правового забезпечення населення культурними послугами та визначення на ній основі шляхів імплементації його позитивних надбань для України.
Практичне значення одержаних результатів визначається можливістю їх використання у:
науковій діяльності - результати дисертаційного дослідження можуть бути взяті за основу для подальшої розробки проблем адміністративно-правового забезпечення населення культурними послугами, визначення шляхів підвищення його ефективності (акт впровадження у
наукову діяльність Науково-дослідного інституту публічного права від 4 лютого 2020 року);
- законотворчій діяльності - для розробки і вдосконалення законодавства у сфері забезпечення населення культурними послугами. У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд пропозицій щодо внесення змін і доповнень до чинного законодавства України, зокрема, до Закону України «Про культуру», Кодексу України про адміністративні правопорушення тощо;
практичній діяльності - для вдосконалення діяльності публічної адміністрації в механізмі адміністративно-правового забезпечення населення культурними послугами;
освітній діяльності - положення й висновки дисертації знайшли застосування при викладанні дисциплін «Адміністративне право», «Публічне адміністрування», «Адміністративна відповідальність», а також при підготовці лекцій і навчальних посібників із даних дисциплін (акт впровадження у навчальний процес Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 18 лютого 2020 року).
Апробація результатів дисертації. Основні ідеї, положення та висновки, узагальнені та сформульовані у дисертації, оприлюднювалися на науково-практичних конференціях, зокрема: «Нові вектори розвитку демократії та інститутів держави та права» (м. Київ. 2015 р.), «Правові та організаційні засади забезпечення державою правоохоронної функції» (м. Дніпро, 2016 р.), «Теоретичні та практичні проблеми застосування норм цивільного, трудового та господарського права в сучасних умовах» (м. Дніпро. 2018 р.), «Актуальні питання адміністративного права та пронесу» (м. Кривий Ріг, 2019 р.), «Теоретико-прикладні проблеми правового регулювання в Україні» (м. Львів, 2019 р.), «Права людини та юридична практика їх захисту: основні напрями їх взаємовпливу та підвищення ефективності в умовах глобалізованого суспільства» (м. Дніпро, 2019 р.).
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із основної частини (вступу, трьох розділів, шо об'єднують вісім підрозділів, висновків), списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 221 сторінку, з яких 167 сторінок основного тексту. Список використаних джерел складається із 322-х найменувань і займає 32 сторінки. Додатки розміщено на 7-й сторінках.

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертації наведено теоретичне узагальнення та запропоновано нове розв'язання наукового завдання щодо вдосконалення теоретичних засад, механізму та особливостей адміністративно-правового забезпечення населення культурними послугами в Україні. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень та висновків. Основні з них такі:
1. Культурний простір України як сфера, в якій відповідно до законодавства провадиться культурна діяльність, представлено у вигляді об'єкта адміністративно-правового регулювання, що забезпечує створення, збереження, понпгрення та засвоєння духовно-культурних цінностей, які становлять культурний здобуток людини і суспільства. Зважаючи на міжгалузевий характер, культурно-мистецька галузь потребує регулювання саме через інструменти адміністративно-правового характеру, що детерміновано об'єктивними обставинами, зокрема необхідністю: охорони національного культурного надбання, в тому числі культурної спадщини: забезпечення реалізації і захисту конституційних прав громадян України у сфері культури, в тому числі шляхом надання населенню якісних і доступних культурних послуг; створення правових гарантій для вільного провадження культурної діяльності, свободи творчості, доступу до культурних цінностей, культурної спадщини та інформації про них; збереження і примноження національного культурного надбання: врегулювання відносин суб’єктів діяльності у сфері культури щодо інтелектуальної власності у сфері культури, забезпечення реалізації та захист авторського права і суміжних прав тощо.
2. Зважаючи на яскраво виражений публічний характер та специфічність характерних ознак культурні послуги класифіковано за: а) суб’єктами надання послуг: б) способом надання; в) способом споживання; г) формою оплати; д) суб’єктами отримання послуг; е) змістом результату; є) формою споживання; ж) ступенем важливості для споживача: основні.
додаткові та супутні; з) критерієм доступності послуги; к) видами послуг у певній культурній сфері.
3. Адміністративно-правове забезпечення населення культурними послугами визначено як публічно-сервісну та виконавчо-розпорядчу діяльність уповноважених на те суб'єктів, спрямовану на створення для населення умов щодо отримання якісних і доступних культурних послуг, через застосування відповідних адміністративно-правових засобів, за допомогою яких забезпечується реалізація кожним громадянином права на задоволення культурних потреб та доступу до культурних благ.
4. З'ясовано сутність принципів адміністративно-правового забезпечення населення культурними послугами, які запропоновано доповнити принципами: незалежної оцінки якості надання культурних послуг, інформаційної відкритості культурних послуг, соціальної і територіальної рівності громадян в отриманні культурних послуг, забезпечення єдності методологічних засад у сфері надання населенню культурних послуг, організації постійного контролю за якістю надання культурних послуг, забезпечення прозорості адміністрування процесу надання культурних послуг, спрощеності системи надання адміністративних послуг у сфері культури, децентралізації повноважень у сфері культури та наданні культурних послуг тощо.
5. Дістало подальшого розвитку характеристика нормативних основ забезпечення населення культурними послугами, яку складає визначена законодавством сукупність нормативно-правових актів різної юридичної сили (в тому числі і міжнародних джерел), які визначають: 1) загальні правові та організаційні основи надання населенню культурних послут; 2) особливості забезпечення реалізації культурних потреб громадян в окремих сферах (зокрема, музейної); 3) заходи стратегічно-планувального та програмно- цільового забезпечення населення культурними послугами на перспективу; 4) встановлення нормативів кількості і якості гарантованих державою культурних послуг; 5) адмінісгратнвно-правовіїй статус суб’єктів забезпечення населення культурними послугами; 6) дозвільно-реєстраційні вимоги до процедур забезпечення населення культурними послугами; 7) порядок застосування контрольно-наглядових заходів, насамперед у сфері охорони культурної спадщини, а також за дотриманням ліцензіатами вимог у сфері телебачення і радіомовлення.
6. Запропоновано шляхи підвищення рівня інституційної складової адміністративно-правового забезпечення населення культурними послугами в частині: 1) формування нової концепції культурної децентралізації, що передбачатиме надання Міністерству культури, молоді і спорту України координуючої, моніторингової та контролюючої функції на місцевому та національному рівні; 2) вдосконалення взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інституцій громадянського суспільства із суб’єктами діяльності у сфері культури.
7. Здійснено характеристику адміністративно-правових засобів
забезпечення населення культурними послугами, серед яких виділено засоби регулятивного, дозвільно-ліцензійного. обліково-реєстраційного,
погоджувального, експертного, оціночного, інформаційно-аналітичного, протекціоніського, контрольно-наглядового, примусового характеру.
8. Вивчення світового досвідг публічного адміністрування сферою культури передбачає запозичення кращих зарубіжних практик, насамперед в частині надання населенню якісних й доступних культурних послуг, шляхом: - гармонізації статистичних даних та індикаторів розвитку галузей культури з європейськими та світовими стандартами і показниками (Євростат, ЮНЕСКО); - впровадженні міжнародних стандартів ІСОМ щодо опису культурних цінностей; - гармонізації законодавства про охорону культурної спадщини з містобудівними правилами, нормами і стандартами; - приєднання до другого протоколу Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікт}7 (1954 р.); - модернізації системи освітньо- культурних центрів в інформаційно-консультативні осередки (culture points); - запровадженні стандартів надання безоплатних послуг у сфері культури державою як необхідної передумови культурної децентралізації: - організації громадського моніторингу шляхом створення мережі комунікаційних майданчиків для обговорення з громадськістю поточних проблем культурно- мистецького життя.
9. Сформульовано низку пропозицій та рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності адміністративно-правового забезпечення населення культурними послугами в Україні, в тому числі шляхом:
- прийняття в умовах подальшої реалізації Концепції реформування системи забезпечення населення культурними послугами Державної програми розвитку національного культурного простору та забезпечення населення культурними послугами, яка передбачатиме конкретні кроки законодавчого визначення переліку, змісту та обсягу культурних послуг, що надаються громадянам на безоплатній основі на різних рівнях адміністративно-територіального устрою України, показників та критеріїв оцінки якості надання культурних послуг, механізму взаємодії органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та представників інститутів громадянського суспільства, обміну інформацією між ними з метою своєчасного коригування державної політики щодо забезпечення населення якісними і доступними культурними послугами тощо;
- законодавчого затвердження разом із мінімальними стандартами переліку державних соціальних гарантій забезпечення громадян культурними послугами (базового набору культурних послуг), а також доповнення у зв’язку із цим Закону України «Про культуру» статтею 5-1 «Соціальні стандарти доступу населення до культурних послуг, що гарантуються державою»;
- прийняття Закону України «Про археологічні послуги та обіг археологічних об’єктів», який сприятиме збереженню археологічної спадщини та створенню єдиної системи її охорони, протидії нелегальним розкопкам та обмеженню цивільного обігу археологічних предметів; передбачатиме обов’язкове запровадження ліцензування діяльності з використання детекторів металу, геосканерів та інших подібних приладів, призначених або адаптованих під пошук металевих предметів, шо є невід’ємною умовою Європейської конвенції з охорони археологічної спадщини, створення правових основ аматорського археологічного пошуку, встановлення відповідальності за порушення правил обігу археологічних предметів тощо;
законодавчого забезпечення цілісності національного інформаційно- культурного простору, підтримки розвитку національних культурних індустрій через прийняття Закону України «Про вітчизняний (національний) культурний продукт», що забезпечить просування національної культурної продукції в Україну та за її межами;
- створення єдиної уніфікованої бази даних аматорських колективів та клубних формувань та електронної системи базової мережі клубних закладів;
- визнання креатнвнпх індустрій одним з чинників модернізації сучасної системи забезпечення населення культурними послугами;
- підготовки управлінських кадрів в сфері культури та мистецтва нової формації, здатних використовувати новітні управлінські технології для задоволення культурних потреб громадян;
- створення організаційних та фінансових умов, які забезпечують рівність можливостей для суб’єктів, шо виробляють культурний продукт та забезпечують населення культурними послугами. Активне використання практики грантової діяльності на підтримку розвитку культурного простору країни;
- визначення та нормативного закріплення правового статусу та видів продюсерів, з окресленням їх функцій, що дозволить розмежувати коло прав та обов'язків, які виникатимуть між певним продюсером та авторами (виконавцями) при укладанні договорів про надання иродюсерських послуг як виду культурних послуг:
- створення правових та організаційних умов всебічного розвитку навчальних культурно-мистецьких закладів, підтримки роботи аматорських
художніх колективів, поширення культурного туризму, пропаганди культури через засоби масової комунікації, підтримку краєзнавчих програм, пропаганду та збереження культурної спадщини, забезпечення доступності культурних послуг для осіб з обмеженими можливостями здоров’я та малозабезпечених верств населення тошо.