ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ МАЛОЛІТНІМИ ОСОБАМИ ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ :

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП...............................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. Огляд літератури і методологічні засади дослідження.......13
1.1. Огляд літератури та вибір напрямків дослідження......................13
1.2. Особливості правосуб’єктності малолітніх, як методологічна основа визначення відшкодування завданої ними шкоди.........................28

РОЗДІЛ 2. Загальна характеристика зобов’язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди малолітніми.....................................................54
2.1. Місце в системі зобов’язань..................................................................54
2.2. Суб’єкти зобов’язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди.....................................................................................................................80

РОЗДІЛ 3. Підстави (умови) виникнення зобов’язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди малолітніми...................................................127
3.1. Загальна характеристика підстав виникнення зобовязань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди......................................................127
3.2. Протиправність поведінки батьків (осіб, що їх замінюють)........138
3.3. Визначення шкоди як підстави відповідальності батьків............164
3.4. Причинний зв’язок...............................................................................172
3.5. Вина як елемент суб’єктивної сторони правопорушення батьків.................................................................................................................177

ВИСНОВКИ..................................................................................................188

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................192

ВСТУП
Актуальність теми. Після проголошення незалежності перед Україною постало завдання реформування національного законодавства, приведення його у відповідність із суспільними відносинами, що виникають у всіх сферах життя. Основна роль при цьому належить цивільному законодавству, метою і призначенням якого є визначення правового статусу особи у суспільстві, встановлення засад його взаємин з державою, регулювання відносин власності тощо. Саме цивільне законодавство покликане створити основу громадянського суспільства та правової держави.
Тому прийняття 16 січня 2003 р. Цивільного кодексу України стало ще одним кроком на шляху побудови нашою країною правової, демократичної, соціально орієнтованої держави. Цивільний кодекс України серед інших кодексів зайняв особливе місце, оскільки він ґрунтується на принципово новій – приватноправовій – концепції регулювання особистих немайнових і майнових відносин, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності учасників таких відносин.
Поруч із Сімейним кодексом, який набув чинності разом з ЦК України, норми цивільного законодавства встановлюють також статус таких осіб, які ще не мають цивільної дієздатності, а саме – малолітніх. Значення цих норм важко переоцінити, оскільки саме зараз, в час, коли відбуваються масштабні та швидкі процеси соціально-економічних та політичних змін у суспільстві, особливо важко дітям та молодим людям з їх ще не сформованим світоглядом і системою цінностей. На особистість малолітніх впливають два основних фактори: соціальний та біологічний. Уявлення дитини про мораль і право в силу вікових причин перебувають на досить низькому рівні, вони ще не стали усвідомлюваними, автоматичними регуляторами його поведінки. Загострення суспільних конфліктів одразу відбивається на довіантній поведінці малолітніх. З’являються конфлікти у взаємовідносинах підростаючого покоління з традиційними суспільними інститутами. Руйнація ідеалів, що пропонувалися молоді, не могла не загострити природного юнацького нігілізму. Бездуховність та її результат – споживацько-егоїстичне ставлення до життя – породжують у молоді апатію. Це обумовлено такими соціально-економічними чинниками:
найбільш значуще для підлітка найближче оточення – сім’я, недостатньо уваги приділяє вихованню, наслідком чого є тривала бездоглядність, відсутність контролю за режимом дня та способом життя; надмірна опіка та суворість батьків; конфліктні сімейні обставини;
також значущі для підлітка педагогічні колективи загальноосвітніх шкіл та інших навчальних закладів, на жаль, далекі від ідеалів і також мало уваги приділяють вихованню дитини;
вплив „масової” культури на підростаюче покоління;
економічна скрута більшості сімей в країні, через що батьки не мають часу і коштів на виховання дітей.
Однак причини правопорушень неоднаковою мірою впливають на всіх малолітніх, і, перебуваючи в однакових з іншими умовах, далеко не кожна дитина здатна до свідомого правопорушення, оскільки існують ще й особисті причини протиправної поведінки. Це, насамперед, особливості ціннісної орієнтації означених осіб, що нав’язується із середовищем та найближчим оточенням.
Пізнання і врахування соціально-психологічних процесів, які відбуваються в період становлення державності України, відкриває величезні можливості в профілактиці правопорушень. Проте спроби практичних працівників оцінити та реалізувати соціально-психологічний аспект профілактики, на жаль, ще мають стихійний характер і здійснюються без наукового підходу до вирішення цієї складної соціальної проблеми.
Крім означеної проблеми стосовно врахування соціально-психологічного чинника при кваліфікації протиправної поведінки малолітньої особи, дуже велике значення мають також питання відшкодування шкоди, завданої малолітніми. Цивільний кодекс України 2003 року містить норми, які стосуються виникнення зобов’язань, що виникають у зв’язку з відшкодуванням шкоди, завданої малолітньою особою, які передбачені главою 82 ЦК України.
Оскільки даний вид зобов’язань порівняно з тим, що був врегульований Цивільним кодексом 1963 року, має низку відмінностей, виникає необхідність визначення його правової сутності та особливостей змісту, а також підстав, умов та порядку виникнення тощо.
Крім цього, при дослідженні зазначених питань мають бути враховані також новели Сімейного кодексу України, а також низка норм міжнародно-правового характеру, що стосуються безпосередньо дітей, а саме Конвенція про права дитини 1989 р., що до кінця 1997 р. була ратифікована всіма країнами, за винятком Сполучених Штатів Америки і Сомалі; Мінімальні стандартні правила Організації Об’єднаних Націй, що стосуються здійснення правосуддя стосовно неповнолітніх (Пекінські правила), 1985 р.; Правила Організації Об’єднаних Націй, що стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі, 1990 р.; Керівні принципи ООН для запобігання злочинності серед неповнолітніх (Керівні принципи, прийняті в Ер-Ріяді), 1990 р.
Позиція українського законодавця щодо заподіяння шкоди малолітніми та її подальшого відшкодування базується на Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, в Преамбулі до якої зазначено, що „неповнолітні, в зв’язку з їх фізичною та розумовою незрілістю потребують спеціального захисту і охорони, включаючи належний правовий захист” (адже малолітні – це неповнолітні віком до 14 років).
У зв’язку з необхідністю вирішення цього та низки інших питань, пов’язаних із відшкодуванням шкоди, заподіяної малолітніми особами, цивільною-правовою відповідальністю осіб, які повинні відповідати за законом за правопорушення, вчинені малолітніми, виникає потреба в проведенні теоретичної розробки визначеної проблематики.
Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлюється також необхідністю визначення та однозначного розуміння основних категорій цивільної та сімейно-правової відповідальності батьків; використання досвіду зарубіжних країн, що дало б змогу на підставі порівняльно-правового аналізу встановити особливості відповідальності батьків за правопорушення, вчинені їх неповнолітніми дітьми; усунення прогалин у дослідженні цього інституту, які обумовлені відсутністю фундаментальних досліджень з цього питання.
Хоча деяку увагу теоретичній розробці зазначених питань вітчизняні правознавці і приділяли, однак наукові дослідження цієї проблеми носили фрагментарний і, значною мірою, досить абстрактний характер. Крім цього, жодне з цих досліджень не було присвячене спеціально дослідженню зобов’язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди малолітніми, особливо з врахуванням оновленого цивільного законодавства. Більшість авторів здійснювали свої дослідження на законодавчому та фактичному матеріалі, який сьогодні значною мірою втратив чинність. З цих причин звернення до питань визначення правових наслідків шкоди, заподіяної малолітніми є доцільним, актуальним і своєчасним. Зазначена ситуація свідчить про необхідність звернення до проблем, пов’язаних із виникненням зобов’язань внаслідок заподіяння шкоди малолітніми і забезпечення прав та інтересів останніх на рівні дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до напрямків наукових досліджень Одеської національної юридичної академії „Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави” (державний реєстраційний номер 0101U0001195) та теми „Традиції та новації у сучасній українській державності і правовому житті”. Тема дисертації безпосередньо відповідає плану наукових досліджень кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії в рамках теми „Традиції приватного права України” та „Традиції та новації у сучасному цивільному праві України”.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення проблем та особливостей правового регулювання зобов’язань з відшкодування шкоди, завданої малолітніми у цивільному праві України, а також обґрунтування пропозицій, спрямованих на вдосконалення законодавчого закріплення деліктних відносин, які виникають у зв’язку з правопорушенням малолітніх дітей.
У зв’язку з цим у дослідженні вирішувалися такі завдання:
визначення місця зобов’язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди малолітніми, в системі зобов’язань за цивільним правом України;
визначення кола суб’єктів, які притягуються до цивільно-правової відповідальності за правопорушення, вчинені малолітніми;
визначення поняття „малолітня особа”;
визначення особливості та меж правосуб’єктності малолітніх;
визначення підстав та умов виникнення зобов’язань внаслідок завдання шкоди малолітніми;
виявлення особливості протиправної поведінки батьків та осіб, що їх заміняють;
виявлення недоліків, суперечностей, неузгодженості норм Цивільного кодексу, Сімейного кодексу, інших законодавчих актів про відповідальність осіб, зобов’язаних за законом відповідати за правопорушення, вчинені малолітніми, та формулювання пропозицій щодо їх усунення з метою вдосконалення відповідних норм.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у сфері регулювання зобов’язань внаслідок завдання шкоди малолітніми.
Предмет дослідження складає система нормативних актів, що визначають сутність зобов’язань внаслідок завдання шкоди малолітніми, підстави та умови їх виникнення у сучасних умовах, а також проблеми, що зустрічаються при тлумаченні та застосуванні зазначених норм та судова практика у справах відповідної категорії.
Методологічна основа дослідження. Для досягнення поставленої мети автором використані загальнонаукові методи пізнання об’єктивних закономірностей розвитку суспільства, держави і права, соціально-економічних і державно-правових явищ. В процесі дослідження застосовувалися такі методи наукового пізнання: конкретно-історичний (його покладено в основу дослідження еволюції розвитку цивільного законодавства щодо регулювання зобов’язань, що виникають внаслідок завдання шкоди малолітніми, та відповідальності осіб, які за законом відповідальні за дані правопорушення); порівняльно-правовий аналіз (застосовувався при вивченні досвіду деяких зарубіжних країн у сфері нормативного регулювання цивільної та сімейно-правової відповідальності батьків за правопорушення, вчинені малолітніми); метод екстраполяції показників і процесів, правових рішень в подібних галузях юридичної науки (метод правової аналогії або аналогії закону), який дозволив виявити в Цивільному та Сімейному кодексах України недоліки і прогалини; формально-логічний (з його використанням здійснено тлумачення окремих понять та термінів). З використанням структурно-функціонального та комплексного методів було проаналізовано зміст нормативних актів України, які регулюють зобов’язання, що виникають внаслідок завдання шкоди малолітніми, що стало підґрунтям для виявлення основних теоретичних проблем у даному питанні, недоліків діючого законодавства, а також дало можливість запропонувати конкретні пропозиції щодо його вдосконалення.
Теоретичною основою для проведення наукового дослідження стали праці таких відомих науковців у галузі цивільного та сімейного права, як М.В.мАнтокольська, А.М. Белякова, Ю.Ф. Беспалов, П.А. Варул, В.І.мДаніліна, С.Є.мДонцов, Н.М. Єршова, І.В. Жилінкова, А.І. Загорулько, Л.М. Звягінцева, С.П. Індиченко, О.С. Іоффе, О.Є. Казанцев, О.І. Карпенко, Л.П. Короткова, А.Є.мКосенко, В.Н. Леженін, М.С. Малєїн, В.П. Мироненко, О.М.мНечаєва, Н.В.мРабінович, О.М. Рябов, Л.А. Савченко, Г.М. Свердлов, В.С.мТадевосян, К.В.мТіхонін, Є.А. Флейшиц, Є.О. Харитонов, Я.М.мШевченко, К.Б. Ярошенко та ін.
Вивчення та аналіз праць згаданих науковців дали змогу визначити й оцінити стан досліджуваної проблеми, виявити та проаналізувати питання, що постали на сучасному етапі у досліджуваній сфері, а також визначити шляхи їх вирішення.
Емпіричним підґрунтям дослідження послужило цивільне та сімейне законодавство України з досліджуваних питань, законодавство інших держав, міжнародно-правові акти, а також судова практика з відповідної категорії справ.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в науці українського цивільного права після прийняття Цивільного кодексу, на основі аналізу чинного законодавства України та наукової літератури було проведене комплексне монографічне дослідження основних теоретичних та практичних проблем виникнення зобов’язань внаслідок завдання шкоди малолітніми, та цивільної відповідальності батьків та інших осіб за правопорушення, вчинені малолітніми дітьми.
На підставі одержаних у процесі дисертаційного дослідження результатів на захист виносяться такі основні положення:
уперше:
у зв’язку із відсутністю в національному законодавстві єдиного визначення поняття „малолітня особа”, пропонується внести відповідні зміни до нормативно-правових актів, які стосуються малолітніх, або, навіть, згадують їх, та вважати малолітньою особою згідно із Цивільним кодексом України особу віком до 14 років;
з врахуванням новацій Сімейного кодексу щодо запровадження альтернативних форм сімейного виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, запропоновано визнати суб’єктами цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану малолітніми, прийомних батьків та батьків-вихователів;
пропонується у разі визнання недійсними правочинів, укладених навмисно колишнім усиновлювачем протягом часу, відведеного для надсилання судом рішення про скасування усиновлення або визнання його недійсним, в залежності від шкідливості чи корисності придбаних усиновлювачем прав та обов’язків для колишнього усиновленого, покладати на усиновлювача обов’язок відшкодувати завдані останньому збитки, з внесенням відповідних змін до ч. 1 ст. 242 ЦК України;
доведено, що по відношенню до деліктної поведінки дітей протиправна поведінка батьків може виступати у вигляді дії або бездіяльності, а по відношенню до шкоди, завданої дітьми, – тільки у вигляді бездіяльності, тобто полягає в невідверненні заподіяння дітьми будь-якої, в тому числі й моральної, шкоди;
запропоновано ст. 1166 ЦК України доповнити положенням наступного змісту: „Обов’язок відшкодування шкоди може бути покладений законом на інших осіб”;
запропоновано розділ VI Закону „Про охорону дитинства» доповнити статтею такого змісту: „Батьки або особи, які їх замінюють, винні у порушенні дітьми вимог чинного законодавства України, несуть адміністративну, цивільно-правову відповідальність відповідно до законів України”;
обґрунтовано положення, згідно з яким невиконання обов’язку щодо утримання дитини є невиконанням батьківського обов’язку щодо її виховання. В даному випадку протиправна поведінка батьків проявляється в тому, що вони позбавляють дитину права на достатній життєвий рівень, що є порушенням ст. 8 Закону „Про охорону дитинства”;
запропоновано внести зміни до ч. 2 ст. 1178 ЦК України стосовно закладів (установ, організацій), які здійснюють щодо малолітніх осіб функції опікуна, при визначенні їх прав і обов’язків по відношенню до малолітніх дітей, що знаходяться в їх „веденні”, і передбачити, що зазначені юридичні особи несуть майнову відповідальність за шкоду, заподіяну малолітніми, що знаходяться під їх наглядом, і при встановленні відсутності належного виховання цих малолітніх.
з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної малолітнім, у разі неплатоспроможності відповідальних за таку шкоду осіб та наявності майна у самого малолітнього запропоновано ч. 1 ст. 1178 ЦК України доповнити підпунктом такого змісту: „У випадку неплатоспроможності батьків (усиновлювачів), опікунів, інших осіб, відповідальних за догляд за малолітніми особами, суд на власний розсуд має право розпорядитися частиною майна малолітнього, яке є у його власності, для покриття заподіяних збитків”;
удосконалено:
висновок щодо недоцільності ототожнення змісту обов’язку батьків щодо виховання дитини із змістом права батьків на виховання дитини. Доведено, що право на виховання є засобом забезпечення виконання обов’язку щодо виховання, який в свою чергу вказує на заборону вчинення певних дій щодо дитини з боку батьків. Акцентується увага на тому, що батьківські обов’язки визначають не лише обов’язки щодо виховання та розвитку дитини, але й обов’язки щодо забезпечення права дитини на належне батьківське виховання.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що його матеріали можуть бути використані у:
науково-дослідній сфері – висновки дисертаційного дослідження можуть служити підґрунтям для подальшого вдосконалення концепції зобов’язань з відшкодування шкоди, заподіяної малолітніми і забезпечення прав і інтересів їх учасників, при дослідженні питань захисту прав дітей на сучасному етапі розвитку українського суспільства;
сфері правотворчості – положення і висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані у законотворчій діяльності для вдосконалення чинного цивільного та сімейного законодавства;
навчально-методичній роботі – теоретичні положення та результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при викладанні навчальних дисциплін „Цивільне право України”, „Сімейне право України”, при підготовці навчальних посібників та методичних рекомендацій з відповідних навчальних дисциплін. Крім того, вони можуть бути також використані при застосуванні судами при вирішенні питань, що пов’язані із зобов’язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди малолітніми, а також цивільно-правової відповідальності осіб, що за законом повинні відповідати за правопорушення, вчинені малолітніми, норм цивільного та сімейного законодавства.
Апробація результатів дисертації. Дисертацію виконано і обговорено на кафедрі цивільного права Одеської національної юридичної академії.
Результати дисертаційного дослідження доповідалися на наукових та науково-практичних конференціях: науково-практичній конференції „Проблеми правового забезпечення підприємницької діяльності, пов’язаної з морем” (м.мОдеса, 17 березня 2006 р.), 9-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу „Правове життя сучасної України” (м.мОдеса, 26 квітня 2006 р.), ІV Міжнародній науково-методичній конференції „Римське право і сучасність” (м. Одеса, 19-20 травня 2006 р.), 10-й ювілейній звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу „Правове життя сучасної України” (м. Одеса, 27-28 квітня 2007 р.).
Публікації. Головні положення опубліковані у чотирьох статтях, виданих у збірках, що входять до переліку наукових фахових видань, затвердженого ВАК України, а також у трьох тезах наукових доповідей.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять дев’ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг становить 212 сторінок, у тому числі 21 сторінка списку використаних джерел, який охоплює 252 найменування.

bibliography

ВИСНОВКИ

1. В результаті проведеного дослідження запропоновано у зв’язку із відсутністю в національному законодавстві єдиного визначення поняття „малолітня особа” внести відповідні зміни до нормативно-правових актів, які стосуються малолітніх, або, навіть, згадують їх, та вважати малолітньою особою згідно із Цивільним кодексом України особу віком до 14 років.
2. Сформульоване поняття правосуб’єктності як передумови участі малолітніх осіб у цивільних правовідносинах і цивільному обороті (активна правосуб’єктність), яка включає в себе здатність мати цивільні права та обов’язки (правоздатність), здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їхнього невиконання (дієздатність).
3. Під „складом цивільного правопорушення” пропонується розуміти систему (зміст) цивільного правопорушення, що має значення для кваліфікації делікту та покладення відповідальності за заподіяння шкоди.
4. Правопорушення батьків (осіб, що їх замінюють) причинно пов’язане з правопорушенням дітей, а отже й із заподіянням шкоди. Таким чином, підставою притягнення батьків (осіб, що їх замінюють) до цивільної відповідальності за правопорушення, вчинені малолітніми дітьми, виступає їх власне правопорушення, під яким слід розуміти винне, протиправне невиконання покладених на них законом обов’язків по належному вихованню дітей та нагляду за ними.
5. Цивільна відповідальність батьків (осіб, що їх замінюють) може настати, якщо в наявності результат неправильного, протиправного виховання у вигляді майнової шкоди, завданої малолітніми. Однак, це не означає, що батьки (особи, що їх замінюють) відповідають за „чужі” дії. Аналіз ст. 1178 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що цивільна відповідальність батьків (осіб, що їх замінюють) настає за їх власну протиправну винну поведінку.
6. Основною ознакою, яка характеризує протиправність діяння, в тому числі протиправність поведінки батьків (осіб, які їх замінюють) є невиконання ними встановлених законом юридичних обов’язків, зокрема, нагляду за дітьми. Під наглядом за дітьми слід розуміти не тільки спостереження за конкретними діями, поведінкою дитини та захист її від усяких негараздів, але й виховання дитини взагалі При цьому нагляд батьків за дітьми пропонується диференціювати в залежності від їх віку.
7. Протиправність поведінки, що обумовлює відповідальність освітніх установ, на думку автора, включає не лише неналежне здійснення нагляду, про яке йдеться у ЦК, але й неналежно організований виховний процес.
8. Оскільки протиправна поведінка завжди проявляється у конкретних формах, формами протиправної поведінки визначені протиправна дія та протиправна бездіяльність. При цьому необхідними умовами визнання бездіяльності протиправною є: 1) наявність юридичного обов’язку вчинити певну дію, передбачену нормою права; 2) наявність об’єктивної можливості вчинити особою дану дію, тобто можливість вчинення певної дії.
9. Особливість причинного зв’язку як умови цивільно-правової відповідальності батьків вбачається в існуванні двох ланок причинного зв’язку: між поведінкою малолітнього і майновою шкодою та між поведінкою батьків і поведінкою дітей. Причинний зв’язок між невиконанням батьками своїх обов’язків (зловживання батьківськими правами) та заподіянням шкоди суспільним інтересам з боку малолітніх є опосередкованим.
10. Вина батьків (осіб, які їх замінюють), які відповідають за шкоду, завдану малолітніми, визначається як нездійснення належного нагляду за малолітніми, а також безвідповідальне ставлення до їх виховання або неправомірне використання своїх прав щодо дітей, результатом чого є неправильна поведінка дітей, яка спричинила шкоду.
11. Шкода, яка завдається протиправними діями дітей, є прямим наслідком бездіяльності батьків (осіб, які їх замінюють). Тому шкідливі наслідки є нічим іншим як результатом такої бездіяльності.

12 На сьогодні чинне законодавство не містить норми, яка б чітко передбачала настання відповідальності за порушення батьками обов’язку нагляду за дитиною. Та, оскільки обов’язок нагляду за дитиною включається в обов’язок батьків щодо виховання та розвитку дитини, то за порушення обов’язку щодо нагляду за дитиною батьки будуть зазнавати негативного впливу сімейно-правової та цивільної відповідальності за порушення батьківських обов’язки щодо виховання дитини.
13. Пропонується ст. 1166 ЦК доповнити положенням наступного змісту: „Обов’язок відшкодування шкоди може бути покладений законом на інших осіб”. Крім того, розділ VI Закону „Про охорону дитинства” необхідно доповнити статтею такого змісту: „Батьки або особи, які їх замінюють, винні у порушенні дітьми вимог чинного законодавства України, несуть адміністративну, цивільно-правову відповідальність відповідно до законів України”.
14. Вважаємо за доцільне закріпити в законі підстави настання цивільно-правової відповідальності патронатного вихователя за правопорушення, вчинені малолітніми підопічними, крім випадків, закріплених ст. 1183 ЦК.
15. За умови законодавчого закріплення положення про те, що фактичне виховання є самостійною правовою формою виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, тобто фактичних вихователів буде визнано особами, які на законних підставах виступають особами, які замінюють батьків, можна говорити про застосування до фактичних вихователів положень ст. 1178 ЦК. Тоді як сьогодні фактичні вихователі не є суб’єктами цивільно-правової відповідальності за правопорушення малолітніх підопічних.
16. У разі визнання недійсними правочинів, укладених навмисно колишнім усиновлювачем протягом часу, відведеного для надсилання судом рішення про скасування усиновлення або визнання його недійсним, в залежності від шкідливості чи корисності придбаних усиновлювачем прав та обов’язків для колишнього усиновленого на усиновлювача, може бути покладений обов’язок відшкодувати завдані останньому збитки через відповідні зміни, які пропонується внести до частини 1 ст. 242 Цивільного кодексу України.
17. Суть зловживання батьківськими правами як різновид протиправної активної дії полягає у використанні, закріпленого ст. 150 СК України комплексу батьківських прав, на шкоду дитині, її вихованню та розвитку. Причому можливість діяти всупереч інтересам малолітнього існує доти, поки зберігається право батьків на виховання. Іншими словами, батьки діють доти, поки їм надається така можливість (суб’єктивне право), межі якої законом чітко не окреслені.
18. Прогалиною в ЦК є відсутність норми, яка б чітко визначала порядок накладення стягнення на майно подружжя при відшкодуванні ними шкоди, завданої їх малолітніми дітьми. При цьому в усіх випадках суд може звернути стягнення як на спільне сумісне майно подружжя, так і на майно кожного з них в залежності від достатності спільного майна для відшкодування шкоди та вини батьків.
19. Доцільним було б передбачити законодавцем норму, яка б забезпечувала хоча б часткову компенсацію шкоди, заподіяної малолітнім, у разі неплатоспроможності відповідальних за таку шкоду осіб та наявності майна у самого малолітнього. Так, наприклад, ч. 1 ст. 1178 ЦК доповнити підпунктом такого змісту: „У випадку неплатоспроможності батьків (усиновлювачів), опікунів, інших осіб, відповідальних за догляд за малолітніми особами, суд на власний розсуд має право розпорядитися частиною майна малолітнього, яке є у його власності, для покриття заподіяних збитків”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абашин Э.А. Семейное право: Учеб. пособие. – М.: Форум, ИНФРА-М, 2002.
2. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву. – М., 1940. – 299 с.
3. Агарков М.М. Вина потерпевшего в обязательствах из причинения вреда Агарков М.М. Избранные труды по гражданскому праву. В 2–х т. – Т. 1 – М.: “ Центр ЮрИнфоР”, 2002. – С. 247-268.
4. Алексеев С.С. Избранное. – М.: „Статут”, 2003. – 480 с.
5. Алексеев С.С. Проблемы теории права. Курс лекцій. – Т. 1. – М., 1972. – 423 с.
6. Алексеев С.С. Социальная ценность права в советском обществе. – М.: Юрид. лит., 1971. – 222 с.
7. Алексеев С.С. Теория права. – М., 1995. – 320 с.
8. Антимонов Б. С. Основания договорной ответственности социалистических организаций. – М., 1962. – 175 с.
9. Антимонов Б.С. Значение вины потерпевшего при гражданском правонарушении. – М.: Госюриздат, 1950. – 276 с.
10. Антимонов С.С. Гражданская ответственность за вред, причиненный источником повышенной опасности. – М.: Госюриздат, 1952. – 288 с.
11. Антипова А. Позов до власного сина // Голос України. – 10 липня 2004 року. – № 126. – С. 3.
12. Базылев Б.Т. Об институте юридической ответственности // Сов. гос. и право. 1975. - № 1. – С. 110-115.
13. Безрук В.Д. Родители и дети. Об ответственности родителей за воспитание и поведение детей. – Ижевск: Изд-во „Удмуртия”, 1976. – 136 с.
14. Белякова А.М. Возмещение причиненного вреда. Отдельные вопросы. – М.: МГУ, 1972. – 104 с.
15. Белякова А.М. Гражданско-правовая ответственность за причинение вреда: Автореф.дис. … докт. юрид.наук. – М.: МГУ, 1987. – 34 с.
16. Белякова А.М. Гражданско-правовая ответственность за причинение вреда. Теория и практика. – М.: Изд-во Московского университета, 1986. – 149 с.
17. Белякова А.М. Гражданско-правовая ответственность за причинение вреда: теория и практика. – М., 1996. – 142 с.
18. Белякова А.М., Ворожейкин Е.М. Советское семейное право. – М., 1974. – 303 с.
19. Беляцкин С.А. Возмещение морального (неимущественного) вреда. – М.: Юридическое бюро „Городец”, 1997.
20. Беспалов Ю.Ф. Особенности судебного разбирательства по делам о защите семейных прав ребёнка: Учеб.пособие. – Владимир, 2001. – 193 с.
21. Бєлова Е.С. Кримінальна відповідальність і покарання неповнолітніх // Науковий потенціал майбутнього України на шляху до Європейської інтеграції. Матеріали конференції. – К., 2003. – С. 135-136.
22. Блошенко А. Гражданско–правовая ответственность государства за вред, причиненный судебными ошибками. – Автореф. дис. … доктора права. – Кишинэу, 2001. – 22 с.
23. Боброва Д.В. Права граждан на возмещение вреда.– К., 1990. – 120 с.
24. Боброва Д.В. Проблемы деликтной ответственности в советском гражданском праве. – Автореф. дис. … доктора юрид. наук. – Х., 1988. – 30 с.
25. Богданова Е.Е. Субсидиарная ответственность. Проблемы теории и практики. – М.: Приор-издат, 2003. – 112 с.
26. Болдинов В.М. Ответственность за причинение вреда источником повышенной опасности. – СПб: Издательство „Юридический центр Пресс”, 2002. – 372 с.
27. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общие положения. – М.: Статут, 2002. – 862 с.
28. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право: Общие положения. – М.: Статут, 1998. – 682 с.
29. Братусь С.Н. Спорные вопросы теории юридической ответственности // Советское государство и право. – 1973. – № 4. – С. 28-31.
30. Братусь С.Н. Субьекты гражданського права. – М., 1950. – 252 с.
31. В Україні рік сім’ї // Урядовий кур’єр. – 7 жовтня 2004 року. – № 190. – С. 17.
32. Варул П.А. Методологические проблемы исследования гражданско-правовой ответственности. – Таллинн: Ээсти раамат, 1986. – 192 с.
33. Веберс Я. Р. Основные проблемы правосубьектности граждан в советском гражданском и семейном праве: Автореф. дис....док. юрид. наук. – М., 1974. – 32 с.
34. Веберс Я.Р. Правосубектность граждан в советском гражданском и семейном праве. – Рига: Знание, 1976. – 284 с.
35. Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность. – М. - Л., 1948. – 840 с.
36. Венедиктов А.В. О субьектах социалистических правоотношений // Вестник Ленинградского университета. – 1956. – № 5. – С. 143-145.
37. Венедиктов А.В. О субьектах социалистических правоотношений // Советское государство и право. – 1955. – № 6. – С. 19-23.
38. Витрук Н.В. К теории правосубьектности (правоспособности) как правоотношения. – В кн.: Вопросы государства и права. – Томск, 1968. – С. 6-12.
39. Ворожейкин Е.М. Обеспечение и защита прав и интересов несовершеннолетних субъектов семейных правоотношений // Советская юстиция. – 1972. – № 16. – С. 16.
40. Ворожейкин Е.М. Правовые основы брака и семьи. – М., 1969. –156 с.
41. Гернет М.Н. Дети-преступники. М., 1912.
42. Глузова Н. За шкільні прогули – штраф // Голос України. – 22 червня 2004 року. – № 113. – С. 38-39.
43. Голос України. – 2005 р. – 22 березня. – С. 9.
44. Гражданский кодекс Республики Беларусь: По сост. на 19 ноября 1998 года // Ведомости Национального Собрания Республики Беларусь. – 1999. – № 7-9. – Ст. 101.
45. Гражданский кодекс УССР . Утв. Постановлением ЦИК УССР от 16 декабря 1922 г. // Собрание узаконений УССР. – 1922. – № 55. – Ст. 780.
46. Гражданское право: В 2-х т. / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов. – М.: Издательство БЕК, 2000. – Т. I. – 542 с.
47. Гражданско-правовое положение личности в СССР / Отв. ред. Н.С. Малеин. –М., 1975. – 281 с.
48. Грибанов В.П. Основные проблемы осуществления и защиты гражданских прав. Ав¬тореферат дис. ... док. юрид. наук. – М., 1970. – 34 с.
49. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. – М., 2000. – 411 с.
50. Грибанов В.П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав. – М.: Российское право, 1992. – 241 с.
51. Д’ячкова Н.О. Деякі проблеми правового регулювання опіки та піклування над неповнолітніми. // Держава і право. – 2001. – № 12. – С. 305-306.
52. Данилин В.И., Реутов С.И. Юридические факты в советском семейном праве. – Свердловск: Изд-во Уральского университета, 1989. – 156 с.
53. Демиденко К.Є. Актуальні проблеми соціально-правового виховання неповнолітніх // Держава і право. – 2003. – № 20. – С. 258-261.
54. Дигесты Юстиниана: Избр. фрагменты / Пер. и примеч. И.С. Перетерского. – М., 1984. – 456 с.
55. Дождев Д.В. Римское частное право. Учебник для вузов / Под ред. В.С.Нерсесянца.– М.: Издательская группа ИНФРА* М–НОРМА, 1996. – 704 с.
56. Дозорцев В.А. Права государственного промышленного предприятия на закрепленное за ним имущество. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Москва, 1955. – 19 с.
57. Донська Л.Д. Об’єктивна і суб’єктивна складові у причинному зв’язку в сфері цивільного права // Держава і право. – Вип. 30. – С. 375-382.
58. Донцов С.Е., Глянцев В.В. Возмещение вреда по советскому законодательству. – М.: Юрид. лит., 1990. – 272 с.
59. Донцов С.Е., Маринина М.Я. Имущественная ответственность за вред, причинённый личности. – М.: Юрид. лит., 1986. – 160 с.
60. Дядик О.М. Злочинність серед неповнолітніх // Науковий потенціал майбутнього України на шляху до Європейської інтеграції. – К., 2003. – С. 142- 144.
61. Єрьоменко Г.В. Відповідальність у цивільному праві // Цивільне право України: акад. курс: Підруч.: У 2-х т. / За заг. Ред. Я.М. Шевченко. – Т.1. – Загальна частина. – К., 2003. – С. 83-108.
62. Єрьоменко Г.В. Деякі правові аспекти врегулювання відносин по відшкодуванню шкоди // Правова система України: теорія і практика. – К.: Друкарня МВС України, 1993.
63. Житловий кодекс УРСР. Закон Української РСР від 30 червня 1983 р. // ВВР УРСР.– 1983. – додаток до № 28. – Ст. 574.
64. Журавлев Н.П. О соотношении гражданской правоспособности, дееспособности и субьективного права. Лекция. – М., 1988. – 30 с.
65. Загальна теорія цивільного права / За ред. О.А. Підопригори, Д.В. Бобрової, О.В. Дзери. – К., 1992. – 454 с.
66. Загорулько А.И. Обязательства по возмещению вреда, причиненного субьектами гражданского права: Дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / МВД Украины; Університет внутренних дел. – X., 1995. – 196 с.
67. Загорулько А.И. Обязательства по возмещению вреда, причиненного субьектами гражданского права. – Х.: Консум, 1996. – 112 с.
68. Закон України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 року // Урядовий кур’єр. – Орієнтир. – 6 червня 2001 року. – № 98. – Ст. 17.
69. Закон України „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” від 13 січня 2005 року // Голос України. – 8 лютого 2005. – № 23. – С. 6-8.
70. Закон України „Про міліцію” від 28 червня 1994 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 26. – Ст. 216.
71. Закон України „Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей” (назва Закону із змінами, внесеними Законом України від 7 лютого 2007 року) від 24 січня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 6. – Ст. 35.
72. Закон України „Про попередження насильства в сім’ї” від 15 листопада 2001 року // ВВР України. – 2002. – № 10. – Ст. 70.
73. Звіт про розгляд адміністративних справ Приморським районним судом м. Одеса за 6 місяців 2005 року.
74. Зелінський А.М. Здійснення і захист цивільних прав // Цивільне право України: Навч. посіб. / Ю.В. Білоусов, С.В. Лозінська, С.Д. Русу та ін.; За ред. Р.О. Стефанчука. – К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. – С. 87-114.
75. Илларионова Т.И. Структура гражданской правосубьектности // „Правовые проблемы гражданской правосубьектности” / Под ред. О.А. Красавчикова. – М., 1978. – С. 54-64.
76. Иоффе О.С. Обязательства по возмещению вреда. – Л.: ЛГУ, 1952. – 106 с.
77. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юрид. лит., 1975. – 880 с.
78. Иоффе О.С. Развитие цивилистической мысли в СССР (часть 1). – Л., 1975. – 160 с.
79. Иоффе О.С. Советское гражданское право (курс лекций). Общая часть. Право собственности. Общее учение об обязательствах. [Для юрид. вузов]. – Л.: Издательство Ленинградского университета, 1958. – 523 с.
80. Казанцева А.Е. Обязанности и права родителей (заменяющих их лиц) по воспитанию детей и ответственность за их нарушение. – Томск, 1987. – 321 с.
81. Калайков С. Причинная связь как основание гражданско-правовой ответственности // Держава и право. – Вип. 28. – С. 281-295.
82. Калмыков Ю.Х. Вопросы применения гражданско-правовых норм. – Саратов, 1976.
83. Канзафарова И.С. Договорная ответственность юридических лиц в коммерческом обороте: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. – Одеса, 1998. – 168 с.
84. Канзафарова І.С. До проблеми цивільно-правової відповідальності без вини // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2003. – № 3-4 (7-8). – С. 89-92.
85. Канзафарова І.С. Категорія шкоди (збитків) у цивільному праві. – Держава і право. – Вип. 19. – 320-324.
86. Канзафарова І.С. Санкція і відповідальність у цивільному праві (проблема співвідношення). // Держава і право. – Вип. 22. – С. 258-261.
87. Карп І.В. Умови відшкодування шкоди, завданої малолітніми та неповнолітніми особами // Актуальні проблеми держави і права. – 2004. – Вип. 23. – С. 228-243.
88. Карпенко О.І. Правові засади утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Національний університет внутрішніх справ.–Х., 2002. – 20 с.
89. Кечекьян С.Ф. Правоотношения в социалистическом обществе. – Москва, год – 1958. – 187 с.
90. Кидалова А. Особливості правового регулювання розірвання шлюбу між подружжям, яке має неповнолітніх дітей // Право України. – 2000. – № 2. – С. 56-59.
91. Ковна У. Поняття малолітньої особи та її процесуальне становище в кримінальному судочинстві // Вісник Львівського ун-ту. – 2004. – Вип. 39. – С. 459- 464.
92. Кодекс законів про працю України. – К.: Вид-во „Україна”, 1996. – 125 с.
93. Кодекс о браке и семье Украины. Научно-практический комментарий / Под ред. Ю.С. Червоного – Х.: ООО „Одиссей”, 2000. – 480 с.
94. Кодекс України про адміністративні правопорушення. – К.: Школа, 2003. – 208 с.
95. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части первой (постатейный). / Отв. ред. О.Н. Садиков. – М.: Юридична фірма “КОНТРАКТ”; ИНФРА-М, 1997. – 778 с.
96. Комментарий к Семейному кодексу Российской Федерации / Отв.ред. И.М.Кузнецова. – М.: Издательство БЕК, 1996. – 512 с.
97. Комментарий части первой Гражданского кодекса Российской Федерации для предпринимателей. – М., 1995. – 495 с.
98. Конвенція про права дитини. Док. ООН А/К.Е8/44/25. Прийнята та відкрита для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї від 20 листопада 1989 року. Ратифікована Україною 27 лютого 1991р. Набрала чинності для України з 27 вересня 1991 року // Український часопис прав людини. Українська правнича фундація. – Київ. – 1999. – № 3-4.
99. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
100. Гражданское право: В 2 т. – Т. 1 / Под ред. Е. А. Суханова. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Издательство БЕК, 1998. – 816 с.
101. Косарев А.И. Римское частное право.– М.: Закон и право: ЮНИТИ, 1998. – 254 с.
102. Красавчиков О. А. Ответственность, меры защиты и санкции в советском гражданском праве // Проблеми гражданско-правовой ответственности и защиты граж¬данских прав. Свердловський юрид. ин-т: Сборник ученых трудов – Свердловск, 1973. – С. 5-16.
103. Красавчиков О.А. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной опасности. – М.: Юрид. лит., 1966. – 199 с.
104. Красавчиков О.А. Модели гражданской правосубъектности. – В кн.: Проблемы социалистической законности на современном этапе коммунистического строительства. – Харьков, 1978. – С. 53-108.
105. Красавчиков О.А. Юридические факты в советском гражданском праве. - Москва. 1958. – 171 с.
106. Краснов Н.И. Реальное исполнение договорных обязательств. – М., 1959.
107. Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квітня 2001 року // ВВР. – 2001. – № 21. – Ст. 920.
108. Кузнецова Л.Г. Гражданско-правовое положение несовершеннолетних: Автореф. дис...канд.. юрид.наук: 12.00.03. / Свердловский юридический институт. – Свердловск, 1965. – 19 с.
109. Кузнецова Л.Г., Шевченко Я.Н. Гражданско-правовое положение несовершеннолетних. – М., 1968.
110. Кучинский В.А. Правовой статус и субьективные права граждан // Известия высших учебных заведений. Правоведение. – 1965. – № 4. – С. 40-46.
111. Ландкоф С.Н. Основи цивільного права. Друге видання. – К.: Видавництво “Вища школа”, 1948. – 424 с.
112. Лебедев К.К. Понятие и содержание хозяйственной правосубьектности. – В кн.: Правосубьектность по гражданскому и хозяйственному праву. Межвузовский сборник. – Ленинград, 1983. – С. 17-21.
113. Левківський Б.К. Наслідки порушення батьками обов’язків по вихованню дітей // Держава і право. – 2003. – № 20. – С. 278-281.
114. Левченко Ю.Ю. О некоторых аспектах гражданско-правовой ответственности образовательных учреждений за вред, причиненный несовершеннолетними в возрасте до 14 лет // Право и образование. – 2005. –№ 5. – С. 105-111.
115. Леженин В.Н. Право родителей на воспитание детей по советскому семейному законодательству (проблемы содержания и осуществления): Автореф. дис... канд. юрид. наук. – Харьков, 1989. – 20 с.
116. Липинский Д.А. Проблемы юридической ответственности. – СПб: Издательство „Юридический центр Пресс”, 2003. – 387 с.
117. Логвінова М. Вина батьків за правопорушення, вчинені неповнолітніми дітьми // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ХІ регіональної науково-практичної конференції. 3-4 лютого 2005 року. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2005. – С. 236-237.
118. Логвінова М.В. Невиконання батьками прав та обов’язків щодо виховання і розвитку дитини як один із проявів протиправності поведінки батьків// Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. – 2004. – Випуск ХІІІ. – С. 94-98.
119. Логвінова М.В. Поняття субсидіарної майнової відповідальності батьків // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 22. – К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2003. – С. 282-285.
120. Логвінова М.В. Про визначення кола осіб, які притягуються до субсидіарної відповідальності за шкоду, завдану правопорушенням неповнолітніх // Методологія приватного права: Зб.наук.праць (за матеріалами наук.-теорет.конф., м.Київ, 30 травня 2003 р.) /Редкол.: О.Д.Крупчан (голова) та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 323-324.
121. Логвінова М.В. Цивільна та сімейно-правова відповідальність батьків за правопорушення, вчинені неповнолітніми. – Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Київ, 2006. – 20 с.
122. Лозовская С.О. Правосубьектность в гражданском праве: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.03. – М., 2001. – 220 с.
123. Малаев К. Вопрос об основаниях ответственности родителей за вред, причинённый детьми // Учёные записки Азербайджанского государственного университета. – 1955. – № 4. – С. 86-87.
124. Малеин Н.С. Возмещение вреда, причиненного личности.– М.: Юрид. лит., 1965.– 229 с.
125. Малеин Н.С. Гражданский закон и права личности в СССР. – М.: Юрид. лит., 1981. – 234 с.
126. Малеин Н.С. О моральном вреде // Советское государство и право. – 1993. – № 3. – С. 32-34.
127. Малеин Н.С. Правонарушение: Понятие, причины, ответственность. – М.: Юрид.лит., 1985. – 190 с.
128. Малиновский А.И. Злоупотребление правом. – М., 2000.
129. Мальцев Г.В. Социалистическое право и свобода личности. – Москва, 1969. – 144 с.
130. Маслов В. Обязательства из причинения вреда. – Х.: ХЮИ, 1961. – 104 с.
131. Матвеев Г.К. Вина в советском гражданском праве. – К., 1955. – 306 с.
132. Матвеев Г.К. Основания гражданско-правовой ответственности. – М.: Юрид. лит., 1970. – 311 с.
133. Матвеев Г.К. Советское семейное право: Учебник. – М.: Юрид. лит., 1985. – 208 с.
134. Материнство и детство: Законодательство Туркменистана. – Ашгабат, 2000. – 214 с.
135. Матузов Н.И. Субъективные права граждан СССР. – Саратов: СГУ, 1966. – 190 с.
136. Мельник О. Поїзди під обстрілом // Урядовий кур’єр. – 30 липня 2003 року. – № 139. – С. 13.
137. Мельникова Э.Б. Ювенальная юстиция: Проблемы уголовного права, уголовного процесса и криминологии: Учеб. Пособие. – М.: 2000.
138. Мироненко В.П. Відповідальність батьків за неналежне виховання дітей за сімейним та цивільним законодавством України: Дис... канд.юрид.наук: 12.00.03 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2000. – 193 с.
139. Мицкевич А.В. Субьекты советского права. – М., 1962. – 213 с.
140. Морозова З.П. Административная ответственность несовершеннолетних и их родителей по советскому праву: Дисс...канд.юрид.наук. – М., 1972. – 189 с.
141. Научно-практический комментарий Семейного кодекса Украины / Под ред. Ю.С.Червоного. – К.: Истина, 2003. – 426 с.
142. Недбайло П.Е. Система юридических гарантий применения советских правовых норм // Правоведение. – 1971. – № 3. – С. 49-53.
143. Несовершеннолетние в Республике Беларусь: Основы правового положения, правовой защиты и ответственности: Научно-практический комментарий к законодательству и иным нормативным актам о несовершеннолетних / Под общ. ред.И.О.Грунтова. – Минск: Тесей, 1999. – 242 с.
144. Нечаева А.М. Правонарушения в сфере личных семейных отношений. – М.: Наука, 1991. – 182 с.
145. Нечаева А.М. Семейное право: Курс лекций. – М.: Юристь, 2002. – 232 с.
146. Носов В.А. Внедоговорные обязательства: Учеб. пособие / Ярослав, гос. у-т. – Ярославль, 1987. – 76 с.
147. Ожегов С.И. Словарь русского языка. – М.: Рус. яз., 1984. – 162 с.
148. Ойгензихт В.А. Презупции в советском гражданском праве. – Душанбе, Издательство „Ирфон”, 1976. – 191 с.
149. Онищенко Г. До питання співвідношення поняття „деліктного зобов’язання” та „деліктної відповідальності” у теорії цивільного права. // Юридичний журнал. – 2005. – № 10 (40). – С. 82-85.
150. Орач Є.М., Тищик Б.Й. Основи римського приватного права. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 272 с.
151. Оржеховська В.М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх // Навчально-методичний посібник. – К.: ВІАН, 1996.
152. Основы теории государства и права. – Х.: Одиссей, 2002. – 400 с.
153. Палиюк В.П. Возмещение морального (неимущественного) вреда. Монографія. – Одеса.: Право, 2000. –243 с.
154. Паліюк В.П. Правове регулювання відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Автореф.дис...канд.юрид.наук. – Харків: 2000. – 18 с.
155. Пергамент А.И. К вопросу о правовом положений несовершеннолетних // Ученые записки ВИОН. Вып. 3. – 1955. – С. 4-36.
156. Пергамент А.И. Опека и попечительство. – М.: Юрид. лит., 1966. – 160 с.
157. Пергамент А.И. Основания возникновения и сущность родительских прав // Правовые вопросы семьи и воспитания детей. – М., 1968. – С. 32-62.
158. Підопригора О.А. Римське приватне право: Підручник для студентів юрид. спец. вищих навч. закладів: Вид. 3–є, перероблене та доп. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2001. – 440 с.
159. Підопригора О.А., Харитонов Є.О. Римське право. Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 512 с.
160. Поволоцька С. До питання пр дослідження злочинності неповнолітніх // Право України. – 2002. – № 11. – С. 120-123.
161. Повышение роли гражданско-правовой ответственности в охране прав и интересов граждан и организаций. – К.: Наукова думка, 1988. – 262 с.
162. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. Изд. 4-е, испр. – М.: „Статут”, 2003. – 258 с.
163. Положення про дитячий будинок сімейного типу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 року // Офіційний вісник України. – 2002. – № 18. – Ст. 208.
164. Положення про навчально-виховні заклади для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, затверджене наказом Міністерства освіти України від 13 травня 1993 року №137 // Електронний інформаційний бюлетень Верховної Ради України (за станом на 6.01.2001 р.).
165. Положення про прийомну сім’ю, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 року // Офіційний вісник України. – 2002. – № 18. – Ст. 926.
166. Попандопуло В.Ф. Динамика гражданского правоотношения и ее виды. Владивосток, 1981.
167. Постанова Верховної Ради України „Про Рекомендації парламентських слухань „Про проблему бездомних громадян та безпритульних дітей і шляхи її подолання” від 3 лютого 2004 року // Голос України. – 17 лютого 2004 року. – № 30. – С. 7.
168. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім’ю України” від 12.06.1998 р.// Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972-2002: Офіц. Вид. / За заг. ред.. В.Т. Маляренка. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – С. 110-127.
169. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 р. “Про практику розгляду судами судових справ за позовами про відшкодування шкоди”// Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972 – 2002. Офіц. вид. / За заг. ред. В.Т. Маляренка. – К.: А.С.К.,2003. – С.110-127.
170. Потюков А.Г. Правоспособность и дееспособность граждан по советскому гражданскому праву. – Автореф. дис... канд. юрид. наук. – Л., 1954. – 18 с.
171. Правила опіки та піклування, затверджені наказом Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров’я, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.1999 р. // Офіц. вісник України. – 1999. – № 26. – Ст. 1252.
172. Приступа С.Н. Возмещение вреда, причиненного в результате столкновения автотранспортных средств. Автореф. дис…канд.юрид.наук. – Харьков, 1983. – 19 с.
173. Про власність: Закон України від 07.02.1991 // Відомості ВР України. – 1991. – № 20. – Ст. 249.
174. Проект Цивільного кодексу України // Українське право. – 1999. – № 1. – 612 с.
175. Рабинович Н.В. Недействительность сделок и ее последствия. – Л.: Издательство Ленинградского ун-та, 1960. – 172 с.
176. Рабинович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Посіб. для студентів. – 2-ге вид. – К., 1994. – 186 с.
177. Райхер В.К. Правовые вопросы договорной дисциплины в СССР. – Л., 1958. – 267 с.
178. Римское частное право: Учебник / Под ред. И.Б.Новицкого и И.С. Перетерского. – М.: Новый Юристъ, 1997. – 584 с.
179. Ромовська З. В. Цивільна правоздатність громадян // Кодифікація приватного (цивільного) права України; За ред. проф. А. Довгерта. – К.: Український центр правничих студій, 2000. – С. 124-128.
180. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003. – 532 с.
181. Русу С. Д. Питання рецепції деліктних зобов’язань римського права в новому Цивільному кодексі України. // Актуальні проблеми держави і права. – 2001. – № 17. – С. 11-16.
182. Русу С.Д. Делікти в цивільному праві України: Навчальний посібник. – Хмельницький: Видавництво НАПВУ, 2001. – 164 с.
183. Рыженков А. Я. Компенсационная функция советского гражданского права. – Саратов: Изд-во Сарат. Ун-та 1983. – 96 с.
184. Рябец А.М. Обязательства по возмещению вреда, причинённого жизни и здоровью. – М., 1998.
185. Рябов А.М. Личные и имущественные отношения между родителями и детьми. – Воронеж, 1961.
186. Рясенцев В.А. Семейное право. – М.: Юрид. лит., 1971. – 293 с.
187. Савицкая А.Н. Возмещение ущерба, причиненного ненадлежащим врачеванием. – Львов: Издательство при Львовском государственном университете издательского объединения „Вища школа”, 1982. – 213 с.
188. Савицька А.М. Майнова відповідальність державних органів за шкоду, завдану їх службовими особами. – Львів, 1959.
189. Савченко Л.А. Особисті права та обов’язки батьків і дітей за сімейним законодавством України: Автореф. дис...канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київський університет ім. Тараса Шевченка. – К., 1997. – 27 с.
190. Садиков О.Н. Имущественные санкции в хозяйственных договорах // Советское государство и право. – 1957. – № 4. – С. 50-54.
191. Салех Ахмед Джидна Аль-Араблет. Деликтные обязательства в гражданском праве арабских стран (Египет, Сирия, Ливан, Ирак, Иордания): Автореф. дис... канд.юрид.наук. – К., 1985. – 22 с.
192. Санфилиппо Ч. Курс римского частного права: Учебник / Под ред. Д.В. Дождева. – М.: Издательство БЕК, 2000. – 400 с.
193. Свердлов Г. Охрана интересов детей в советском семейном и гражданском праве. – М.:Изд-во Академии наук СССР, 1955.
194. Семейный кодекс Российской Федерации / Комментарий к Семейному кодексу Российской Федерации / Под общей ред. д.ю.н. П.В. Крашенинникова и к.ю.н., заслуженного юриста РФ П.И. Седугина. – 2-е изд., перераб. и дополн. – М.: НОРМА; НОРМА-ИНФРА – М., 2001. – 568 с.
195. Сімейне право України: Підручн. / За ред. Ю.С. Червоного. – К.: Істина, 2004. – 400 с.
196. Сімейне право України: Підручник. За ред. Гопанчука В.С. – К.: Істина, 2002. – 304 с.
197. Сімейний кодекс України: Закон України від 10 січня 2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. – № 7. – Ст. 273.
198. Слесарев В.Л. Объект и результат гражданского правонарушения. – Томск: Издательство Томского университета, 1980. – 166 с.
199. Смирнов В.Т. Гражданская ответственность государственных предприятий за причинение увечья или смерти работникам.–М.: Госюриздат, 1957. – 132 с.
200. Смирнов В.Т. Обязательства, возникающие из причинения вреда. – Л., 1972. – 72 с.
201. Смирнов В.Т., Собчак А.А. Общее учение о деликтных обязательствах в советском гражданском праве. – Л.: Издательство Ленинградского университета, 1983. – 152 с.
202. Советское гражданское право. Для правовых школ / Братусь С.Н., Граве К.А., Серебровский В.И. и др. – М.: Юриздат, 1950. – С. 428.
203. Советское гражданское право. Субьекты гражданського права / Под ред. С.Н. Бра¬туся. – М.: Юрид. лит., 1984. – 288 с.
204. Советское гражданское право. Учебник для юр.ин-тов и фак-тов / Отв. ред. О.С. Иоффе. – Ленинград: Изд-во Ленинградского ун-та, 1971. – 472 с.
205. Советское гражданское право. Часть первая / Под общей ред. В.Ф. Маслова и А. А. Пушкина. – К., 1983. – 462 с.
206. Стависский П.Р. Возмещение вреда при спасании социалистического имущества, жизни и здоровья граждан. – М.: Юрид. лит., 1974. – 128 с.
207. Тадевосян В.С. Ответственность родителей за воспитание детей // Правовые вопросы семьи и воспитания детей. – М: Юрид. лит., 1968.
208. Тархов В.А. Обязательства, возникающие из причинения вреда. – Саратов, 1957. – 122 с.
209. Тархов В.А. Ответственность по советскому гражданскому праву. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1973. – 456 с.
210. Теория государства и права. – М., 1986. – 480 с.
211. Тер-Акопов А.А Бездействие как форма преступного поведения. – М.: “Юрид.литература”, 1980.
212. Ткачук А.Л. Значення вини у відносинах відповідальності за порушення договірних зобов’язань: Автореферат дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2002. – 22 с.
213. Толстой Ю.К. К теории правоотношения. – Л., 1959. – 214 с.
214. Уголовно-процессуальный кодекс Украины: Научно-практический комментарий / Под общ. Ред. В.Т. Маляренко, Ю.П. Аленина. – Х.: ООО „Одиссей”, 2007. – 1008 с.
215. Ускова Ю.В. Неисполнение обязанностей по воспитанию несовершеннолетних (ст.156 УК РФ) // Закон и судебная практика. Материалы межвузовской научно-практической конференции (28 февраля 2001). – Краснодар: Издательство Южного института менеджмента, 2001. – С. 228-235.
216. Флейшиц Е.А. Обязательства из причинения вреда и из неосновательного обогащения. – М., 1951. – 239 с.
217. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношениях. – Москва, 1974. – 352 с.
218. Харитонов Е.О. Обязательства, возникающие из ведения дел без поручения, в советском гражданском праве. Дис. ... канд. юрид. наук. – Одесса, 1980. – 203 с.
219. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Частное право. Цивилистика. Физические лица. Юридические лица. Вещное право. Обязательства. Виды договоров. Авторское право. Представительство. Учеб.пособие. – К.: А.С.К., 2003. – 832 с.
220. Харитонов Є. О. Категорія зобов’язань у римському приватному праві // Юридичний вісник. –1997.– № 1. – С. 105-108.
221. Харитонов Є.О. Приватне право у Стародавньому Римі: Навчальний посібник. – Одеса: АО БАХВА, 1996. – 160 с.
222. Хвостов В.М. История римського права: Пособие к лекціям. – Издание пятое. – М., 1910. – 464 с.
223. Хохлова Г.В. Понятие гражданско-правовой ответственности // Актуальные проблемы гражданского права: Сборник статей. Вып. 5. – М.: Статут, 2002. – С. 65-67.
224. Цивільне право України (в запитаннях та відповідях): Навч. посібник. Видання третє, перер. та доп. / За ред. Є.О. Харитонова, А.І. Дрішлюка, О.М. Калітенко. – X.: ТОВ „Одіссей”, 2005. – 576 с.
225. Цивільне право України: Підр. У 2-х кн. Кн. 2. // Дзера О.В. та ін. – К: Юрінком Інтер, 2002. – 720 с.
226. Цивільне право України: Підручник у 3 кн. Кн. 1 / Є.О. Харитонов, Р.О. Стефанчук, А.І. Дрішлюка ін..; За р