ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕРЖАВНИХ БАНКІВ В УКРАЇНІ

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП......…………………………………………………………............... 3
РОЗДІЛ 1
ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ДЕРЖАВНИХ БАНКІВ В УКРАЇНІ…………
14
1.1. Огляд літератури за темою дисертації………………………………….
14
1.2. Фінансово-правові передумови створення та функціонування державних банків у світі та в Україні: історичний та порівняльно-правовий аспекти ……………………………………………………………. 19
1.3. Публічно-правова характеристика статусу державних банків в Україні………………………………………………………………………… 42
1.4. Роль та місце державних банків у фінансовій системі країни………
69
1.5. Правовий статус державних банків в Україні та особливості управління ними ……………………………………………………………... 83

Висновки до розділу 1………………………………………………………. 117
РОЗДІЛ 2
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОЩАДНОЇ СПРАВИ В УКРАЇНІ 123

2.1. Історичні та правові аспекти розвитку ощадної справи в Україні. Фінансово-правова політика України в цьому напрямі……………………. 123
2.2. Правовий статус Державного ощадного банку України ……………… 156
2.3. Перспективи розвитку Державного ощадного банку України………..
163
Висновки до розділу 2....................................................................................
169

РОЗДІЛ 3

ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕРЖАВНОГО ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНОГО БАНКУ УКРАЇНИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЙОГО РОЗВИТКУ………………………………………………………………… 173

3.1. Завдання, функції та фінансово-правова компетенція Державного експортно-імпортного банку України………………………………
173
3.2. Перспективи розвитку Державного експортно-імпортного банку України………………………………………………………………………. 179
3.3. Порівняльно-правові аспекти діяльності банків і корпорацій розвитку в інших країнах (приклад Хорватії та Республіки Казахстан)… 188

Висновки до розділу 3..................................................................................... 198
ВИСНОВКИ.…………………………………………………………........... 203
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ................................................... 214
ВСТУП

Актуальність теми дослідження. В умовах трансформації економічної системи нашої країни, виникнення нових організаційно-правових форм господарської діяльності та різних форм власності, запровадження нових фінансово-кредитних інститутів та механізмів, зростання конкуренції відбувається переосмислення предмету фінансового права, виникає потреба сформувати нові критерії, щоб визначити та розмежувати правовий вплив на ті чи інші відносини. Серед актуальних питань є реалізація статусу державних банків та державних фінансових установ, формулювання спеціальної мети їх діяльності та специфічних завдань і функцій, особливості управління такими установами, а відтак адекватне правове регулювання.
Правове регулювання діяльності державних банків є комплексним. Воно передбачає вплив адміністративного, фінансового, цивільного правового регулювання, а також застосування норм корпоративного права щодо відповідних відносин, які виникають у зв’язку із створенням та реалізацією правового статусу державних банків. Брак досліджень хоча б в одній із цих галузей зумовлює незавершеність і недосконалість правового регулювання. Як наслідок – неефективна діяльність державних банків, а отже втрати для державного бюджету та клієнтів цих банків, проблеми у фінансово-кредитній системі тощо. Або навпаки, через надмірне адміністративне та фінансове регулювання діяльності державних банків може виникнути загроза порушення конкурентного середовища на ринку фінансових послуг, економічна та фінансова неадекватність результатів роботи державного банку, маніпулювання рухом кредитних та інвестиційних коштів з боку державних органів влади та багато іншого. Як правило, статус державних банків розглядають у контексті цивільно-правового регулювання та корпоративного права. Та ця робота вивчає реалізацію публічно-правового статусу державних банків, їх роль у фінансовій системі країни, взаємозв’язки із іншими ланками фінансової системи, а також правовий режим заощаджень, який попри те, що він є невід’ємним складником фінансової системи будь-якої держави, в Україні не досліджували й не виокремлювали юристи-фахівці фінансового права. Фінансове забезпечення діяльності державних банків є одним із видів діяльності держави у сфері фінансів, тож вивчати проблеми формування, збільшення або зменшення статутного капіталу банку; визначати правовий режим майна та ресурсів державних банків; обґрунтовувати винятковість завдань, функцій та напрямів діяльності державних банків потрібно саме з позицій науки фінансового права. Тобто необхідно сформувати науковий та практичний підходи до розв’язання проблем, що виникають у зв’язку з реалізацією правового статусу державного банку, здійснення ним відповідних операцій, реструктуризації або припинення його діяльності, а також підготувати практичні рекомендації щодо розробки спеціального законодавства та його застосування.
Фундаментальною основою досліджень публічно-правового статусу державних банків є роботи юристів – фахівців у галузі фінансового права, зокрема це праці українських професорів Л.К. Воронової, П.С. Пацурківського, М.П. Кучерявенка, Н.Ю. Пришви, Л.А. Савченко, д.ю.н. А.А. Нечай, д.ю.н. І.Б. Заверухи, а також науковців Російської Федерації: професорів Н.І. Хімічевої, О.М. Горбунової, М.Ф. Карасевої, О.Ю. Грачової, Ю.А. Крохіної. Науковий доробок цих авторів містить аналіз фінансових правовідносин; визначає зміст і структуру фінансово-правової норми; предмет фінансового права та його систему, метод правового регулювання фінансових відносин; зміст та структуру фінансової системи держави; загальні та спеціальні положення бюджетного права, та процесу; державного боргу; податкового права; фінансового контролю та ін. це створило достатні наукові передумови для розроблення цієї теми дисертаційного дослідження.
В основі предмету дисертаційного дослідження є банківське право. Серед українських науковців правовий статус банків, правовий режим здійснення окремих банківських операцій та функціонування банківської системи загалом досліджують проф. А.О. Селіванов, проф. О.П. Орлюк, проф. Є.В. Карманов, проф. І.А. Безклубий, к.ю.н. В.Л. Кротюк, к.ю.н. Т.А. Латковська, к.ю.н. Я.О. Берназюк та інші. Вагомими є досягнення російських науковців у царині теорії банківського права, зокрема професорів Г.А. Тосуняна, В.А. Вікуліна, Н.Ю. Єрпильової, О.І. Худякова та ін.
У відповідній частині дослідження було враховано окремі теоретичні напрацювання у сфері корпоративного права. Йдеться про праці професорів та доцентів В.С. Щербини, В.М. Коссака, І. Спасібо-Фатєєвої, В.М. Кравчука, Е.Р. Кибенка, Д.В. Ломакіна, В.К. Мамутова, О.М. Вінник, О.С. Янкової та ін.
Також важливими в роботі стали економічні дослідження, оскільки фінансові правовідносини ґрунтуються власне на економічних відносинах. Діяльність державних банків традиційно розглядали через призму ощадної діяльності, адже історично склалося, що саме ощадна справа була предметом діяльності державних банків. Тож одним із напрямів дисертаційного дослідження стало опрацювання різноманітних наукових та історичних джерел з цієї проблематики, а також щодо банківської діяльності, кредиту тощо. Корисними та цікавими дослідженнями, що сформували певні авторські переконання, стали роботи професорів Т.С. Смовженко, В.І. Міщенко, В.М. Кравець, О.В. Кравець та ін. Автор опирався на вже доведені положення та дефініції таких фахівців (українських та колишнього СРСР) як: Ю.М. Белугін, Е.А. Вознесенський, О.Д. Василик, В.С. Сухарський, О. Кірєєв, Ю. Заруба, А.О. Єпіфанов, І.В.Сало, І.І.Дяконова, Н. Кожель, Л.А. Дробозіна, В.М. Родіонова, А.З. Дадашев та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планам, темами. Дисертація виконана у відділі проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України як складова загального плану науково-дослідної роботи Інституту законодавства Верховної ради України, зокрема програми «Стратегія розвитку законодавства України» (державний реєстраційний № 0103U007975).
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження – проаналізувати публічно-правовий статус державних банків, виокремити фінансово-правові відносини, що виникають у процесі створення та функціонування державних банків, а відтак сформулювати теоретичні та практичні висновки, пропозиції з приводу вдосконалення чинного законодавства у цій сфері та оптимізації функціонування державних банків. Щоб досягти цієї мети, потрібно було вирішити такі завдання:
 дослідити природу правового впливу на відносини, що виникають у зв’язку зі створенням та функціонуванням державних банків;
 обґрунтувати публічно-правовий статус державного банку та визначити фінансово-правовий вплив на певні відносини, що виникають у зв’язку з його реалізацією;
 встановити та довести взаємозв’язок та взаємодію інституту державних банків (державних фінансових установ) з іншими фінансовими та фінансово-правовими інститутами;
 визначити роль державних банків та державних фінансових установ у фінансовій системі держави, дослідити взаємозв’язки різних елементів (ланок) фінансової системи через призму публічно-правового статусу державних банків;
 дослідити історичні, політичні та правові передумови створення та функціонування державних банків на території України та у зарубіжних країнах;
 сформулювати закономірності розвитку ощадної справи в Україні, стан її правового регулювання та виокремити проблеми правового регулювання, що існують сьогодні у цій сфері;
 дослідити організаційно-правові та фінансово-правові проблеми функціонування Державного ощадного банку України та сформулювати перспективи його розвитку і напрями вдосконалення чинного законодавства в Україні;
 дослідити організаційно-правові та фінансово-правові проблеми функціонування Державного експортно-імпортного банку України та сформулювати перспективи його розвитку і напрями вдосконалення чинного законодавства в Україні;
 дослідити організаційно-правові та фінансово-правові моделі функціонування та реалізації правового статусу державних банків у зарубіжних країнах на прикладі Банків розвитку.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації публічно-правового статусу державних банків в Україні.
Предметом дослідження є правові норми, що регулюють суспільні відносини, які виникають в процесі створення, функціонування та припинення державних банків, здійснення управління державними банками, а також визначають їх завдання та функції; теоретичні проблеми щодо значення та ролі державних банків; тенденції та перспективи розвитку правової регламентації функціонування державних банків в Україні.
Методи дослідження обрано з огляду на предмет дослідження та відповідно до поставлених мети та завдань.
В основу дисертаційного дослідження покладено комплекс загальнонаукових та спеціальних методологічних принципів пізнання соціально-правових явищ. Базовою методологічною основою проведення дисертаційного дослідження є діалектичний метод, який обґрунтовує взаємозв’язок та взаємообумовленість усіх соціальних процесів та суспільних явищ, зокрема тих, що виникають з приводу правового регулювання публічних фінансів. Крім цього, за допомогою спеціально-юридичного методу було досліджено природу правового впливу на відносини, що виникають у сфері банківської діяльності, а також безпосередньо діяльності державних банків; сформульовано пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання відповідних відносин. Застосування цього методу можна вважати принциповим при аналізі окремих законодавчих положень і норм, що визначають правовий статус державних банків або ж спеціальні сфери реалізації їх правового статусу (підрозділи 1.3., 1.5., 2.2., 2.3., 3.1., 3.2.). Застосування логічного методу дослідження обумовило послідовність висловлених суджень, понять і висновків; дало змогу сформулювати такі базові елементи дослідження як зміст фінансової системи; елементи фінансової системи та їх взаємозв’язок; обґрунтувати виокремлення у фінансовій системі держави інституту заощаджень; обґрунтувати тезу про приналежність фондів коштів державних банків до системи публічних фінансів; вибрати оптимальну модель функціонування державних банків в Україні та ін. Поєднання логічного та історико-правового методів дало змогу сформулювати історичні закономірності становлення та розвитку інституту державних банків, їх ролі в житті держави та її економічної і фінансової систем; проаналізувати чинну ситуацію у сфері ощадної діяльності, з огляду на функціонування системи ощадних кас на території колишнього СРСР; дослідити процес, а також стан та перспективи відшкодування заощаджень населення України, здійснених в Ощадному банку УРСР згідно з чинним законодавством. Зокрема, цей метод автор застосовував у п. п. 1.2., 2.1., 3.1.
Використання системно-структурного методу дало змогу авторові проаналізувати особливості правового статусу державних банків порівняно до інших банків в Україні; взаємозв’язки у системі управління державними банками, а також між фондами коштів державних банків та централізованим фондом грошових коштів держави – державним бюджетом; зосередитися на перспективних формах організації управління державними банками в майбутньому та ін. (підрозділи 1.3., 1.4., 1.5., 2.3., 3.2.).
Порівняльно-правовий метод було застосовано при дослідженні фінансово-правових передумов створення та функціонування державних банків, зокрема при історичному дослідженні цього інституту в різні періоди часу та в різних країнах, а отже й при формулюванні висновків про доцільність запозичення окремих аспектів у національну практику правового регулювання (підрозділи 1.2., 2.1., 3.3.).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація стала першим в українській фінансово-правовій науці комплексним дослідженням теоретичних та практичних проблем реалізації публічно-правового статусу державних банків. У дисертації обґрунтовано низку нових з погляду теорії та важливих для практики понять і положень, які винесено на захист.
Вперше в сучасній фінансово-правовій науці:
 досліджено вплив фінансово-правового регулювання на відносини, що виникають у процесі створення та функціонування державних банків;
 доведено, що фактична реалізація державним банком своїх функцій, виконання певних програм тощо є відповідною частиною змісту фінансової діяльності держави щодо розподілу та використання публічних фондів коштів держави. На межі із соціальним, економічним, інвестиційним регулюванням реалізується метод фінансової діяльності держави, що полягає у фінансуванні, а також створенні умов для подальшої мобілізації фінансових ресурсів юридичними особами публічного права задля виконання завдань і функцій держави, зокрема всіх передбачених у середньостроковій та довгостроковій перспективах державних витрат. Наприклад: житлові програми, проекти з енергозбереження; кредитування органів місцевого самоврядування та ін.;
 сформульовано основні закономірності у створенні та функціонуванні державних банків, що дало змогу окреслити особливості правового статусу державних банків не лише в історичному аспекті, але й у сьогоденні;
 запропоновано нове бачення змісту та структури фінансової системи держави та визначено місце в ній державних банків;
 обґрунтовано доцільність залучити до інститутів фінансової системи держави інститут заощаджень. Інститут заощаджень визначено як групу однорідних суспільних відносин з приводу розміщення частини доходу населення, яку не використовують на поточне споживання, а накопичують у відповідних, передбачених нормативно-правовими актами формах: депозитні рахунки, цінні папери тощо, щоб використати їх у майбутньому;
 охарактеризовано правовий статус банків розвитку, проведено їх класифікацію та визначено відповідні особливості; у порівняльно-правовому аспекті проаналізовано правове регулювання Банків розвитку у Хорватії та в Республіці Казахстан, досвід яких, у відповідних частинах, може бути прийнятним для України у процесі формування правової бази для державних банків у близькому майбутньому.
Дістали подальшого розвитку теоретичні положення щодо:
 приналежності фінансових ресурсів державних банків до публічних фінансів, зокрема їх відповідності визначеним в українській фінансово-правовій науці ознакам «публічності», а саме: формі власності на матеріальний носій (об’єкт) правовідносин; характеру інтересу; меті виникнення відповідних суспільних відносин; методу правового регулювання відповідних суспільних відносин; формі розподілу та пристосування матеріального носія (об’єкта) відповідних суспільних відносин до використання. (див. с. 9; п. 2 висновки);
 змісту принципу доступу населення до фінансів та участі населення у фінансовій системі країни у формі збереження, заощадження та примноження (інвестування) власних коштів;
 становлення і розвитку ощадної справи на території Українських земель з кінця ХVIII ст.; проаналізовано радянський період, а також сучасний стан ощадної справи і стан погашення гарантованих державою зобов’язань перед вкладниками Ощадного банку УРСР у відповідні періоди;
 проблем реалізації правового статусу державних банків та запропоновано шляхи і перспективи їх подальшого вирішення.
Удосконалено:
 визначення фінансової системи держави та її елементів;
 механізм правового регулювання відносин, що виникають у зв’язку із формуванням статутного фонду державних банків, а також зі збільшенням чи зменшенням його розміру;
 визначення системи організації зв’язків між органами управління державним банком з одного боку та державою – як акціонером та регулятором найважливіших суспільних відносин – з іншого, через призму фінансово-правового регулювання та впливу фінансово-правових норм.
Практичне та теоретичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що їх може бути використано:
 для подальшої розробки наукових досліджень у сфері публічних фінансів, заощаджень та кредиту;
 при формуванні концепції організаційно-правової форми державного банку в майбутньому, а також при визначенні цілей, завдань державних банків, специфічних функцій, що можуть реалізовуватися винятково за посередництвом державних банків;
 у сфері правотворчості – при формуванні нормативно-правової бази, що врегульовувала б відносини, які виникають у зв’язку із діяльністю державних банків, та визначала б сферу їх компетенції;
 у процесі правозастосування – при прийнятті рішень щодо збільшення (зменшення) статутного капіталу державних банків; при здійсненні регуляторної та наглядової політики щодо державних банків; у процесі управління державним банком тощо;
 у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників з дисциплін «Фінансове право», «Банківське право» та ін., та при викладанні цих дисциплін для юридичних та економічних спеціальностей у навчальних закладах України ІІІ та ІV рівнів акредитації.
Положення дисертації можуть бути підґрунтям для подальших наукових досліджень фінансових, адміністративних, цивільних, господарських правовідносин, правового статусу учасників ринку фінансових послуг тощо.
Практичне значення результатів дисертаційного дослідження полягає також у тому, що теоретичні положення та висновки, які становлять наукову новизну роботи, представлені автором у конкретних рекомендаціях і пропозиціях щодо вдосконалення чинного законодавства, зокрема йдеться про Закон України «Про банки і банківську діяльність», участь у розробці Статуту Державного ощадного банку України та Статуту Державного експортно-імпортного банку України; участь у формуванні Програми розвитку на 2006 – 2010 роки ВАТ «Державний Ощадний банк України» (2006 рік); участь у формуванні Стратегії розвитку Державного експортно-імпортного банку України та ін. Здійснення попередніх експертиз проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів, наприклад «Про акціонерні товариства в Україні», «Про банки та банківську діяльність», Державної програми приватизації та Концепції забезпечення реалізації національних інтересів в сфері приватизації, рішення Ради національної безпеки та оборони та ін. Ряд висновків і узагальнень були реалізовані дисертантом на практиці під час роботи на посадах першого заступника голови правління Державного ощадного банку України та першого заступника голови правління Державного експортно-імпортного банку України, члена Наглядових рад державних банків; під час виконання посадових обов’язків на посаді заступника Секретаря РНБОУ у сфері економічної, соціальної та гуманітарної безпеки; тимчасово виконуючого обов’язки Секретаря РНБОУ; а також на посаді голови Міжвідомчої комісії з питань фінансової безпеки при Раді національної безпеки та оборони України.
Апробація результатів дисертації. Результати проведеного дослідження обговорювали на: Міжнародній науковій конференції «Проблеми фінансового права» (Чернівці, 1996 р.); Дев’ятому засіданні робочої групи «Банки» Німецько-Української Групи (Франкфурт-на-Майні, червень, 2003 р.); Банківському семінарі «Системи банківського самообслуговування» (Единбург, Шотландія, липень 2004 р.); Російському банківському форумі «Огляд розвитку банківського сектора в Україні та Казахстані» (Москва, липень, 2006 р.); Міжнародній конференції «Бум кредитування: як обійти ризики?» (Прага, грудень 2006 р.); Другій Всеукраїнській конференції ВАТ «Ощадбанк» (Київ, 2006 р.); та ін.
Публікації. Основні положення дисертації автор виклав у вісьмох публікаціях, чотири з яких надруковані у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.
Структуру дисертації обумовлено логікою, метою і предметом дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, які структурно складають 11 підрозділів; висновків; списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає – 247 сторінок, основний текст - 213 сторінок, список використаних джерел – 349 найменувань.

bibliography

ВИСНОВКИ

Дослідження проблем правового регулювання статусу та функціонування державних банків в Україні, вивчення досвіду діяльності державних банків на теренах України у різні історичні періоди, а також аналіз практики функціонування державних банків у зарубіжних країнах, дозволило сформулювати ряд висновків. Серед висновків, що формують теоретичну основу здійснення банківської діяльності державними банками, виділяємо наступні:
1. Історично завдання та функції державного банку формувались на межі банківської діяльності та фіскальної діяльності, тобто банківської установи та державного казначейства. Діяльність державних банків була спрямована здебільшого на виконання делегованих державою повноважень у сфері здійснення розрахунків, стягнення податків, здійснення публічних видатків, кредитування, а подекуди, здійснення управління державним майном (активами). Отже мета діяльності державного банку первинно мала публічно-правову природу.
2. Історичні дослідження дозволили також сформулювати певні закономірності у створенні та функціонуванні державних банків, а саме:
 виключно державна політика (або політика правлячої верхівки) формує та визначає розвиток і діяльність державних банків;
 управління державними банками здійснюється службовцями, обрання на посаду яких обумовлюється їх відповідністю певним соціальним та професійним вимогам;
 очевидними є привілеї державного банку, порівняно із приватним сектором (звільнення від оподаткування, або податкові пільги; обов’язок певних категорій клієнтів здійснювати певні види операцій саме за допомогою державних банків);
 вплив на формування цін на фінансовому ринку в цілому, а також формування певного стандарту якості тих чи інших послуг, їх видів тощо;
 за посередництвом державних банків виразнішою стає соціальна функція банківської діяльності, зокрема доступність банківських послуг для різних соціальних груп населення;
 державні банки здійснювали функції державного кредиту, а іноді це було домінуючим фактором для держави на користь державних банків.
3. Аналіз відносин, які виникають з приводу діяльності державних банків, свідчить про достатні підстави вважати, що ці відносини перебувають у площині „публічних фінансів”. Оскільки:
 форма власності статутного капіталу державних банків є державною, а також завдання та функції державних банків реалізуються за прямої або гарантованої участі держави, що має фінансовий вимір (за рахунок коштів бюджету);
 діяльність державного банку пов’язана із досягненням визначених державою специфічних завдань на ринку фінансових і банківських послуг з метою задоволення суспільних і державних потреб та інтересів у відповідній сфері. Домінуючим у цих відносинах є публічний інтерес, а не корпоративний;
 діяльність державних банків пов’язана із реалізацією певних видів державних гарантій для відповідних категорій юридичних та фізичних осіб, резидентів та нерезидентів; доступністю банківських послуг для різних категорій населення; здійснення кредитних, розрахунково-касових та інших банківських операцій (банківського обслуговування), визначених, у належній правовій формі, секторів економіки, галузей народного господарства тощо;
 відносини з приводу створення державних банків, їх спеціалізації, збільшення чи зменшення їх статутних фондів, визначення державних гарантій, державних програм, тощо регулюються методом владних приписів уповноваженими органами держави;
 правовий статус державних банків має бути визначено у спеціальному законодавстві.
Отже, відносини з приводу реалізації правового статусу державних банків, а також щодо їх створення, реорганізації, ліквідації тощо мають значний фінансово-правовий вплив. Ті ресурси, що складають: статутний капітал державних банків, державні гарантії, прибутки державних банків тощо – є частиною публічних фінансів, що складаються із державних фінансів, а також приватних. Та в силу державних гарантій відповідних операцій, створення відповідних фондів з цією метою – мають особливе суспільне значення і обумовлюють фінансово-правове регулювання.
4. Зважаючи на об’єктивну потребу докладного правового регулювання без винятку усіх відносин, що становлять інститути фінансової системи держави, та ґрунтуючись на усталених підходах до визначення фінансової системи, запропоновано нові критерії визначення фінансової системи держави в конкретний історичний період. А саме: 1) За організаційно-правовою формою: а) Бюджет. б) Позабюджетні державні цільові фонди, а також інші спеціалізовані фонди, що створюються та функціонують за рахунок централізованих фондів коштів або обов’язкових платежів для задоволення та виконання завдань та функцій публічного характеру. в) Фонди державних (муніципальних) фінансових установ та державних (муніципальних) банків. г) Фінанси підприємств. ґ). Фінанси господарюючих суб’єктів. 2) За матеріальним змістом відносин: а) Фінансування. б) Запозичення. в) Страхування. г) Заощадження.
5. Аналіз проблем правового статусу державних банків в Україні засвідчив доцільність долучити до інститутів фінансової системи держави інститут заощаджень. Інститут заощаджень визначено як групу однорідних суспільних відносин з приводу розміщення частини доходу населення, яку не використовують на поточне споживання, а накопичують у відповідних, передбачених нормативно-правовими актами формах: депозитні рахунки, цінні папери тощо, щоб використати їх у майбутньому. Потреба виділення такого інституту обумовлюється унікальністю функції заощадження і те що її не поглинає жоден інший фінансовий інститут.
6. Сьогодні можемо стверджувати, що правове регулювання відносин у сфері реалізації статусу державних банків в Україні є недостатнім і неадекватним до сучасних об’єктивних умов розвитку фінансової системи України, міжнародних економічних зв’язків, а також до тих критеріїв, які можуть свідчити про ефективну й послідовну політику держави на ринку банківських і фінансових послуг. Чинне законодавство не передбачає сьогодні оптимальної форми та організаційно-правової структури державного банку, не визначає особливостей тих завдань, функцій та ролі державних банків, які вирізняють їх на ринку фінансових послуг серед інших суб’єктів та ін. Найпершим кроком з боку держави має бути формування єдиної та узгодженої стратегії розвитку державних банків з огляду на сучасні та потенційні потреби економіки держави, що можуть бути задоволені виключно за допомогою державних банків, а також з огляду на подальшу участь держави (у сфері управління та обсягів капіталу) на банківському та фінансовому ринках нашої країни.
7. Вартість статутного капіталу, виражена в акціях державного банку є державним майном, що сформувалось за рахунок бюджетних коштів і є відповідною частиною публічних фондів коштів держави. Збільшення розміру статутного капіталу має бути відображено виключно у відповідному законодавчому акті – Законі України про Державний бюджет на відповідний рік. Дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств, включаються до складу доходів Державного бюджету України і переходять у режим державної власності, а не власності банку. Відповідно, лише держава, як законний власник відповідних коштів, може приймати рішення про їх використання. Це відповідає також принципу повноти бюджетної системи. Відтак єдино законним напрямом скерування прибутку державного банку (після здійснення усіх необхідних відрахувань згідно банківського законодавства) є державний бюджет.
8. Мета і завдання державного банку формуються відповідно до актуальних потреб розвитку фінансового ринку держави і є одним із напрямів державної політики у цій сфері. Таким чином метою діяльності державного банку не завжди є одержання прибутку для свого акціонера. Проте прибутковість самого банку є одним із критеріїв ефективності та доцільності існування такого інституту в державі. Функції державних банків є винятковими, оскільки інші банки або учасники фінансового ринку, зважаючи на різні обставини (рівень гарантій, як правило довгостроковий характер, недостатній рівень прибутковості чи рентабельності, недостатня розгалуженість мережі тощо), не можуть їх здійснювати.
9. Принциповим питанням розвитку ощадної справи в Україні є вдосконалення системи гарантування вкладів, що передбачає комплекс правових відносин з приводу формування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та його функціонування. Ініціатива розвитку і вдосконалення цієї системи має йти від держави. Сьогодні потрібно скласти зрозумілу покрокову програму реформування чинної системи гарантування вкладів. У цьому зв’язку надзвичайно актуальною є також потреба визначити носія юридичного обов’язку гарантування вкладів фізичних осіб Державного ощадного банку України, оскільки законодавство лише в загальному декларує державні гарантії за вкладами у цьому банку. Як наслідок це зменшить відповідні ризики та навантаження на державний бюджет.
10. З огляду на потребу стимулювати підвищення якості роботи банківської системи важливо, як видається, запровадити диференційований розмір внесків банків, залежно від якості кредитного портфеля і ступеня ризикованості здійснюваних ними операцій. Цілком виправданою може бути система, що передбачає єдиний базовий розмір регулярного внеску банків і підвищений його рівень у разі якщо в банків виникли проблеми із якістю кредитного портфеля або при недокапіталізації. Зі збільшенням фінансових можливостей економіки варто розглянути питання запровадження гарантій не лише фізичних, але й юридичних осіб.
11. Історичний аналіз діяльності ощадних банків засвідчує, що принцип доступу до фінансів був визначальним у розвитку ощадної справи в країнах Європи. Метою діяльності ощадних банків (кас) було надання кожному можливості розмістити кошти та одержати їх при потребі із прибутком. Каса була привабливою завдяки високим відсоткам, гарантією їх виплати й видачі вкладів на першу вимогу. На теренах Східної України, в період 1862 – кін. ХІХ ст., становлення ощадних кас відбувалось під проводом Російської імперії. Ознакою тодішніх ощадних кас було те, що вони не надавали позики приватним особам. Ці установи лише розміщували залучені на вклади кошти в урядові або гарантовані урядом цінні папери. Такі цінні папери купувались за розпорядженням Міністерства фінансів. Таким чином, залучені від населення кошти ощадні каси спрямовували виключно на підтримку державного кредиту. У Східній Україні ощадні каси мали статус державних, а в Західних – контролювалися політичною владою. Загалом, ощадні каси були партнерами місцевих і регіональних органів влади та надавали допомогу у становленні місцевої інфраструктури. В радянський період, акценти у діяльності ощадних кас було зміщено у бік фіскальної мети – коли ресурси використовувалися як джерело надходжень до централізованих фондів коштів та виконання загальнодержавних програм.
12. Очевидною є чітка стратегія розвитку ощадної справи в радянський період, скерована на максимальну мобілізацію коштів населення до ощадних кас. Держава всіляко заохочувала і стимулювала населення до здійснення заощаджень у формі вкладних рахунків, державних цінних паперів. Переваги організованих заощаджень були очевидними при конвертації валюти, її заміні на новішу і т.д. З іншого боку йдеться про розвиток ощадної справи, а саме: організаційне зміцнення ощадкас; вдосконалення їх територіального розміщення, з урахуванням рівня грошових доходів населення; розширення функцій; розвиток ощадної справи в сільській місцевості; були також визначені заходи із зміцнення господарського обороту в системі ощадкас, встановлено джерела їх доходів і утворення фондів економічного стимулювання. До того ж Радам міністрів союзних і автономних республік, виконкомам крайових обласних і районних Рад депутатів трудящих було доручено регулярно розглядати питання розвитку ощадної справи, хід виконання ощадними касами планів залучення грошових заощаджень населення у внески, а також у Державній 3% внутрішній виграшній позиці.
13. Фінансово-правова політика держави у сфері заощаджень і розвитку ощадної справи має бути скерована на максимальне залучення вільних коштів населення до банківського та фінансового сектора країни, створення доступних механізмів та інструментів для розміщення таких коштів у різних формах (рахунках, цінних паперах тощо), створення гарантій надійності здійснених заощаджень щодо збереження їх реальної вартості, поверненості, платності, простоти процедури. Метою, при цьому, є доступ особи (суспільства) до фінансів шляхом участі у фінансово-кредитній системі у вигляді юридично оформлених заощаджень та користування коштами фінансово-кредитної системи для розвитку різних форм та видів господарської діяльності. Належним чином диверсифікований фінансовий сектор, що спроможний обслуговувати усі прошарки суспільства – від найбіднішого до найбільш заможних, є одним із складових економічного розвитку держави. Стратегія розвитку ощадної справи в Україні повинна базуватись на певних досягненнях, що сьогодні, на жаль ще не мають адекватного відображення ані у чинному законодавстві, ані у проектних документах. Йдеться зокрема про адекватне врегулювання порядку та процедури здійснення виплат за втраченими та знеціненими заощадженнями населення здійсненими у Ощадному банку СРСР; реформування системи гарантування вкладів фізичних осіб у банківській системі України.
14. При затвердженні єдиної державної концепції чи стратегії діяльності державних фінансових установ, зокрема державних банків, необхідно керуватись наступними принципами: 1) створення рівних умов діяльності учасників ринку – єдиних засад регулювання та функціонування державних та недержавних суб’єктів ринку; 2) можливість індивідуального нормативно-правового регулювання діяльності конкретного державного банку, з боку Національного банку України, виключно з огляду на специфіку здійснюваних державним банком функцій (операцій), а не форми власності; 3) зменшення ризиків та навантаження на Державний бюджет, що передбачає й припинення гарантій держави за вкладами Ощадбанку та його вступу до національної системи гарантування вкладів; 4) посилення конкуренції та вільний рух коштів – тобто вільний вибір суб’єктів ринку щодо накопичення, розміщення та обслуговування ресурсів, що визначається лише економічною доцільністю, а пріоритетність фінансування державних програм регулюється тарифною та фінансовою політикою держави; 5) поступове наближення регуляторних вимог НБУ стосовно капіталу, ризиків, нагляду та ринкової позиції до стандартів базельських угод.
15. Бюджетні ресурси (бюджетні позички, цільові бюджетні програми, безповоротну допомогу тощо), що спрямовуються на підтримку пріоритетних галузей та програм, експортоорієнтованих та імпортозамінних виробництв, інфраструктурих проектів, вирівнювання регіональних диспропорцій, не завжди досягають мети, задля якої вони виділяються. Значною мірою, причиною цього є неналежна фінансово-економічна обґрунтованість проектів, відсутність адекватної оцінки факторів ризику та належного забезпечення повернення позик, недоліки системи фінансового контролю за впровадженням проектів, їх експертизи, супроводження та моніторингу, оцінки результатів та ін.
16. Однією із найбільш перспективних форм розвитку Укрексімбанку є створення на його основі Банку розвитку. Щодо правового забезпечення втілення такої структурно-функціональної перебудови Укрексімбанку, передусім потрібно погодити та затвердити стратегію розвитку державних фінансових інститутів. Щодо законодавчої бази, то необхідно ухвалити закон, який би визначав завдання, повноваження банку розвитку, засади його утворення, напрями діяльності, органи управління, механізми капіталізації та гарантії держави по операціях банку тощо. Функціонування такої форми банку, потребуватиме змін та доповнень до низки законів, що регулюють відносини у сфері ринків фінансових послуг. Необхідними будуть також зміни до Бюджетного кодексу України щодо державних гарантій за активними та пасивними операціями усіх структурних одиниць банку розвитку та щодо їх капіталізації, боргу, запозичень, а також фінансування видатків за їх цільовими програмами.
17. Суттєвим джерелом коштів для національних банків розвитку є кошти держави. Зокрема кошти державного бюджету спрямовуються на капіталізацію, утворення необхідних фондів, гарантійну підтримку тощо. Держава делегує банку адміністрування довгострокового фінансування, управління фінансуванням, моніторинг і економічну оцінку пропонованих проектів. Тому, незважаючи на присутність комерційної складової у діяльності цих банків, національні банки розвитку є інструментом та агентом державної політики у сфері стимулювання економічного зростання країни. Принципово, що банк розвитку не конкуруватиме з іншими банками, а доповнюватиме їх можливості фінансування реального сектора економіки.
18. Щодо порівняльно-правових висновків, для України цінним може бути використання досвіду правового регулювання відносин, що виникають у зв’язку із функціонуванням та реалізацією правового статусу Хорватського банку реконструкції і розвитку та Банку Розвитку Казахстану. Характерним для банків розвитку цих, а також інших країн є:
 Законодавче визначення правового статусу, а також завдань і функцій Банків розвитку.
 Банки розвитку – це державні банки.
 Чітке визначення завдань та функцій Банку розвитку в обох державах.
 Джерела фінансування цих банків. Фінансування забезпечується шляхом державного фінансування; кредитів і грантів від міжнародних організацій; кредитів від банківських консорціумів; розміщення облігацій на внутрішньому і зовнішньому ринках. Виправданою може бути практика залучення і використання ресурсів місцевих бюджетів або асоціацій експортерів і підприємців, зокрема в проектах державно-приватного партнерства, в яких держава, в особі банку розвитку, поділяє кредитні ризики з іншими кредитними установами (комерційними банками, приватними інвесторами, міжнародними фінансовими організаціями).
 Банк розвитку здійснює фінансування винятково комерційно привабливих проектів, що мають надійну заставу, рівень екологічної безпеки яких відповідає міжнародним стандартам і пріоритетам індустріально-інноваційної стратегії держави та мають мультиплікативний ефект.
 Чітке визначення проектів та програм що фінансуються відповідним банком розвитку. Для кожної з програм розроблено і чітко сформульовано цілі, задачі, спеціальні умови, а також визначено профіль цільового позичальника. Кредитна політика банку базується тільки на визначених програмах і інші проекти чи програми банк не фінансує.
 Контроль та цільове призначення кредитних коштів.
 Послідовність реалізації діяльності банку. Першочергово Банк розвитку вивчає регіони, галузі народного господарства, з метою виявлення інвестиційного попиту; здійснює аналіз конкурентних переваг виробництв в кожній із галузей; здійснює обґрунтування інвестиційних пріоритетів; здійснює довгострокове фінансування інвестиційних проектів, зовнішньої торгівлі шляхом надання кредитів, здійснює проектне фінансування, портфельні інвестиції і рефінансування боргу; інше.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник: у двох томах: Том 1. Загальна частина / За ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Юридична думка, 2004. – 583 с.
2. Алексеев С.С. Государство и право. Учебный курс. 3 – е изд., перераб. и доп. − М.: Юрид. лит., 1996. – 77 с. .
3. Алексеев С.С. Общая теория права: Курс в 2-х томах. – Т. 1. – М.: Юрид. лит., 1982. – 359 с.
4. Алексеев С.С. Общая теория права. – Харьков: БЕК, 1994. – 223 с. .
5. Алексеев С.С. Право на пороге нового тысячелетия: Некоторые тенденции мирового правового развития – надежда и драма современной эпохи. – М.: Статут, 2000. – 256 с. .
6. Алісов Є.О. Теоретичні проблеми правового регулювання грошового обігу в Україні. – Харків: Фоліо, 2004. – 288 с.
7. Андрущенко В. Фінансова думка Заходу в ХХ столітті. Теоретична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів. - Львів: Каменяр, 2000. – 303 с.
8. Антимонопольная политика и развитие конкуренции на финансовом рынке / Под ред. Р.А. Кокорева, А.В. Даниловой. – М.: ТЕИС, 2003. – 166 с. .
9. Артемов М.М. Правовое регулирование государственного кредита в СССР. - М. - 1988. - 78с. .
10. Бабич А.М., Павлова Л.Н. Государственные и муниципальные финансы. Финансы. – М., 2000. – 687 с.
11. Бабичев М.Ю. Выпуск и обращение государственных ценных бумаг. – Тверь, 1991. – 33 с.
12. Бакун О. Гарантування вкладів – складова гарантії фінансової стабільності // Вісник НБУ. – 2004. – №7. – С. 48 – 50 .
13. Бакун О. Парламентарії шукають шляхи компенсації втрачених заощаджень // Вісник НБУ. – 2004 р. – №1. – С. 57 – 59 .
14. Банківське право України: Навч. посібник. За заг. ред. А.О. Селіванова – К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2000. – 384 с.
15. Банківське право. Навчальний посібник: Львів: “Астролябія”. – 2002 р. – 221 с.
16. Безклубий І.А. Банківські правочини: Монографія. – К.: Видавничий дім «Ін юре», 2007. – 456 с.
17. Бекерская Д.А. Правовое регулирование специальных (внебюджетных) средств: Учеб. пособие. – О., 1973. – 44 с. .
18. Белугин Ю.М. Сберегательное дело. - М.: «Финансы и статистика», 1985. – 245 с.
19. Белугин Ю.М. Сбережения и безналичные расчеты вкладчиков сберегательного банка СССР. - М.: Финансы и статистика, 1988. -78с.
20. Бельский К.С. Финансовое право. Наука. История. Библиография. - М.: «Юрист», 1994. – 208 с. .
21. Белявский Н. Сберегательные кассы. – СПб, 1896.
22. Берназюк Я. Проблемні питання сплати банками збору до Фонду гарантування Вісник НБУ. – 2004 р. – №7. – С. 41 – 45 .
23. Большой энцэклопедический словарь: в 2 томах. М.: Советская энциклопедия. – 1991. .
24. Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 37. – Ст. 189. .
25. Бюджетний кодекс України: Науково-практичний коментар. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 414 с. .
26. В’ялий О. Щодо захисту прав акціонерів // Право України. – 2000. - №4.
27. Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 1997. – 383 с.
28. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підруч. – К.: НІОС, 2001. – 416 с.
29. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. – 1440 с.
30. Винницкий Д.В. Категория «финансовая деятельность государства» в науке финансового права // Государство и право. – 2003. – № 2. .
31. Витанович І. Історія українського кооперативного руху руху. Із праць історико-філософської секції НТШ. – Нью-Йорк: Товариство української коопрації, 1964 р.
32. Вишновецький В.М. Система фінансового права України в умовах переходу до ринкової економіки: Автореф. дис. .. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Чернівецький держ. ун-т. – Чернівці, 2001. – 22 с.
33. Вінник О.М. Акціонерне право: Навчальний посібник / О.М.Вінник, В.С.Щербина. - К.: Атіка, 2000. - 544 с.
34. Вінник О.М. Приватні і публічні інтереси, їх роль і відображення в господарському праві // Підприємство, господарство і право. – 2001. – № 4. – С. 6-9.
35. Вінник О.М. Приватні і публічні інтереси, їх роль і відображення в господарському праві (продовження) // Підприємство, господарство і право. – 2001. – № 5. – С. 11-13. .
36. Вінник О.М. Теоретичні аспекти правового забезпечення реалізації публічних і приватних інтересів в господарських товариствах: Автореф. дис. .. д-ра юрид. наук. – К., 2004. – 32 с.
37. Вознесенский Э.А. Методологические аспекты анализа сущности финансов. - М.: «Финансы», 1974. – 128 с. .
38. Вознесенский Э.А. Финансы как стоимостная категория. - М.: Финансы и статистика, 1985. – 159 с.
39. Воронова Л.К. Бюджетно-правове регулювання в СРСР. - К.: Вища школа, 1975. – 184 с.
40. Воронова Л.К. До питання про систему фінансового права // Вісник Академії правових наук України. – 1994. – № 2. – С. 75-82.
41. Воронова Л.К. Фінансове право України: Підручник. – К.: Прецедент; Моя книга, 2006. – 448 с.
42. Воронова Л.К., Кучерявенко Н.П. Финансовое право. Учебное пособие. – Харьков: Легас, 2003. – с. 359.
43. Воронова Л.К., Мартьянов І.В. Советское финансовое право. – К.: Вища школа. – 1983. – 240 с.
44. Гнутов Н.М. Планово-экономическая работа сберкасс. - М.: «Финансы», 1976. – 88 с.
45. Годме П.М. Финансовое право: Учебник. / Пер. и вступ. ст. Р.О. Халфиной. – М.: Прогресс, 1978. – 429 с.
46. Головаха Є.І. Суспільство, що трансформується. Досвід соціологічного моніторингу в Україні / НАН України, Ін-т соціології. – К., 1997. – 156 с. .
47. Головачев Д.Л. Государственный долг. Теория, российская и мировая практика. М. – 1998. – 103 с. .
48. Горбунова О.Н. Проблемы совершенствования основных финансово-правовых институтов в условиях перехода России к рынку: Автореф. дис. .. д-ра. юрид. наук. – М., 1996. – 42 с.
49. Горбунова О.Н. Совершенствование финансово-правовых институтов в современных условиях перестройки управления народным хозяйством: Учеб. пособие. – М.: ВЮЗИ, 1988. – 78 с.
50. Горбунова О.Н. Финансовое право и финансовый мониторинг в современной России. – М., 2003. – 158 с.
51. Госбанк СССР и его роль в развитии экономики страны 1921-1981. Под. ред. В.С.Алхимовой. М.: Финансы и статистика, 1981.-236 с.
52. Господарський кодекс України, прийнятий 16.01.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18. – Ст. 144.
53. Госсударственные финансы: Учебное пособие /Под ред. В.М. Федосеева – К.: Либідь, 1991. – 276 с.
54. Грачева Е.Ю. Проблемы правового регулирования государственного финансового контроля. – М.: Юриспруденция, 2000. – 192 с. .
55. Грачева Е.Ю. Финансовое право: схемы, комментарии: Учеб. пособие. – М.: Новый юрист, 1998. – 76 с.
56. Грачева Е.Ю., Куфакова Н.А., Пепеляев С.Г. Финансовое право России: Учеб. – М.: ТОО «ТЕИС», 1995. – 232 с.
57. Грачева Е.Ю., Соколова Э.Д. Финансовое право: Учеб. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2004. – 350 с.
58. Гунель М. Введение в публичное право. Институты. Основы. Источники: Пер. с фр. – М.: Ин-тратэк-р, 1995. – 378 с.
59. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности: Пер. с фр. – М.: Международ. отношения, 1998. – 398 с.
60. Дадашев А.З., Черник Д.Г. Финансовая система России: Учеб. пособие. – М.: «ИНФРА-М», 1997. – 247 с.
61. Декрет Кабінету Міністрів України від 11.01.1993 р. „Про компенсацію громадянам України втрат від знецінення заощаджень в Ощадному банку України” / Голос України. – 1993. - №12.
62. Державне управління: теорія і практика / За ред. Авер’я нова В.Б. Київ, 1998. – 432 с.
63. Державні фінанси: теорія і практика перехідного періоду в Центральній Європі /За ред. Ю. Немеца (переклад з англ. мови). - Київ: Основи. – 1998. – 542 с. .
64. Дибенко Е.Р. Корпоративное право Украины. Х., Эспада, 1999.
65. Дмитренко О. Ощадно-кредитна система в контексті формування в Україні власної інвестиційно-інноваційної політики // Вісник НБУ. - №1. – 2006. – С. 16 – 20 .
66. Дробозина Л.А. , Константинова Ю.Н., Окунева Л.П. Общая теория финансов: Учеб. для вузов / Под ред. Л.А. Дробозиной. – М.: Банки и биржи, 1995. – 254 с.
67. Дьяченко В.П. История финансов СССР (1917-1950 г.г.) – М.: «Наука», 1978. – 492 с. .
68. Ермакова Т.С. Финансовые правоотношения. - Л.: Изд-во ЛГУ, -1985. - 34с.
69. Ефимова Л.Г. Банковские сделки: право и практика: Моногр. – М.: НИМП, 2001. – 320 с.
70. Єпіфанов А.О., І.В.Сало, І.І.Дяконова Бюджет і фінансова політика держави. – К.: Наукова думка. – 1997. – 301 с.
71. Жолудь О. Чи потрібні взагалі державні банки? /Економічна правда. – 28.03.2007 р.
72. Заверуха І.Б. Державний борг України: проблеми правового регулювання. – Львів. – 2006. – 309 с. .
73. Заверуха І.Б. Проблеми правового регулювання державного боргу України: Автореф. дис. д-ра юрид. наук: 12.00.07 / К., – 2007. – 40 с.
74. Закон вiд 23.02.2006 № 3480-IV „Про цінні папери та фондовий ринок” / Голос України вiд 14.04.2006. - № 69.
75. Закон Латвії від 5.10.1995 «Про кредитні установи» // http://www.lv.lv/index.php?mode=KDOC&id=37426.
76. Закон Республіки Казахстан від 31.08.1995 р. №2444 «Про банки і банківську діяльність в Республіці Казахстан» // http://www.kdb.kz/low/low/; .
77. Закон Республіки Казахстан від 25 квітня 2001 року №178 «Про банк Розвитку Казахстану» //http://www.kdb.kz/low/low/.
78. Закон Республіки Казахстан від 13.05.2003 р. №415 «Про акціонерні товариства» // http://www.kdb.kz/low/low/; .
79. Закон Республіки Казахстан від 2.06.2003 р. №461 «Про ринок цінних паперів» // http://www.kdb.kz/low/low/; .
80. Закон Республіки Казахстан від 17.05.2003 р. 31096 «Про стратегію індустріально-інноваційного розвитку Республіки Казахстан на 2003 – 2015 роки» // http://www.kdb.kz/low/low/; .
81. Закон Республіки Казахстан від 4.06.2003 р. №474 «Про державне регулювання і нагляд фінансового ринку та фінансових організацій» // http://www.kdb.kz/low/low/.
82. Закон Республіки Литва від 18.06.1996 р. «Про емісію державних цінних паперів для банку Реструктуризації».
83. Закон України вiд 20.12.2005 № 3235-IV Про Державний бюджет України на 2006 рік // Офіційний вісник України вiд 11.01.2006 - 2005 р., № 52, стор. 48, стаття 3251.
84. Закон України вiд 23.12.2004 № 2285-IV Про Державний бюджет України на 2005 рік // Офіційний вісник України вiд 14.01.2005 - 2004 р., № 52, том 1, стор. 14, стаття 34.
85. Закон України вiд 27.11.2003 № 1344-IV „Про Державний бюджет України на 2004 рік” // Офіційний вісник України вiд 19.12.2003 - 2003 р., № 49, стор. 7, стаття 2552.
86. Закон України вiд 28.12.2007 № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України / Урядовий кур’єр. – 2007. - № 247.
87. Закон України від 26.01.1993 року «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» // Відомості Верховної Ради України. - 1993.- №13.- Ст.110.
88. Закон України вiд 11.07.1996 № 315/96-ВР „Про Рахункову палату”// Відомості Верховної Ради України вiд 12.06.1998. – 1998. – № 24. – Ст. 137.
89. Закон України від 28.11.02. “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”.
90. Закон України від 12.07.2001 р. “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 1. – Ст. 1.
91. Закон України від 20.09.2001 р. “Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб” // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 5. – Ст. 30.
92. Закон України від 12.09.1991 р. “Про правонаступництво України” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 46. – Ст. 617.
93. Закон України від 16.09.1992 р. „Про державний внутрішній борг України” // Відомості Верховної Ради України 1992 р. №41 ст.1346-1347.
94. Закон України від 21.11.1996 р. №537 „Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України” / Урядовий кур’єр.- 1997. №25.
95. Закон України від 23.01.1997 р. „Про структуру державного внутрішнього боргу України за станом на 1 січня 1996 року та 1997 рік” // Офіційний вісник України. – 1997. - №7 – 8. – С.5.
96. Закон України від 17.01.1997 р. № 8/97 „Про внесення змін до Закону України „Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України”.
97. Закон України від 19.12.2006 № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік» // Відомості Верховної Ради України вiд 23.02.2007 - 2007 р., № 7, (№№ 7-8), стор. 188, стаття 66; .
98. Закон України від 24 березня 1998 р. № 201/98 „Про внесення змін до Закону України „Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України”.
99. Закон України від 7.02.1991 р. “Про власність” // Збірник рішень та арбітражної практики Вищого Арбітражного Суду України. – 1995. - №1. – С. 2 – 17 .
100. Закон України від 21.05.1997 р. “Про місцеве самоврядування в Україні” // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170. .
101. Закон України від 20.05.1999 р. „Про Національний банк України” // Відомості Верховної Ради України. – № 29. – Ст. 238. .
102. Закон України від 7.12.2000 р. “Про банки і банківську діяльність” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 5. – Ст. 30.
103. Закон України від 22.12.2006 № 532 «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про банки і банківську діяльність» /Голос україни від 27.01.07. - №15.
104. Закон України від 7.12.2000 р. “Про Державний бюджет України на 2001 рік” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 2-3. – Ст. 10.
105. Закон України від вiд 20.12.2001 № 2905-III «Про Державний бюджет України на 2000 рік» // Відомості Верховної Ради України вiд 29.03.2002 - 2002 р., № 12, стаття 92 .
106. Запольский С.В. О предмете финансового права / Материалы науч. конф. «Финансовое право на рубеже векав». Май 2002. С. Петербург // Известия вузов. Правоведение. – 2002. – № 5. – С. 25-29.
107. Зверев А.Г. Государственные займы и вклады в Сберегательные кассы. - М.: «Госфиниздат», 1957. – 88 с. .
108. Зіллер Жак. Політико-адміністративні системи країн ЄС. Порівняльний аналіз / Пер. з франц. В. Ховхуна. – К.: Основи. – 1996. – 419 с.
109. Ивлиева М.Ф. Пределы и механизмы правового регулирования государственых и частных финансов // Материалы международ. науч. конф. «Финансово-правовая доктрина постсоциалистического государства». Вып. 1. – Черновцы: Рута, 2003. – С. 57-59.
110. История Государственного банка СССР в документах. – М.: Финансы, 1971.
111. История Государственного банка СССР в документах. – М.: Финансы, 1971. .
112. Іваненко Ю. Як повернути заощадження в установах Ощадного банку колишнього СРСР громадянам України // Вісник Національного банку України. – 2002. - №3. – С. 47 – 49 .
113. Капелин О.В. Регулирование международных кредитних отношений России. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 176 с.
114. Капустін В. Укрексімбанк чекають структурні зміни /Дзеркало тижня. - №25, 2007 р.
115. Карасева М.В. Финансовая деятельность государства – основополагающая категория финансово-правовой науки // Государство и право – 1996. - №2. – С. 83 – 84 .
116. Карасева М.В. Финансовая деятельность государства – основополагающая категория финансово-правовой науки // Государство и право. – 1996. – № 11. – С. 76-78.
117. Карасева М.В. Финансовое право: Общая часть: Учеб. – М.: Юрист, 1999. – 252 с.
118. Карасева М.В. Финансовое право России: новые проблемы и подходы // Государство и право. – 2003. – № 12. – С. 5-15.
119. Карасёва М.В. Финансовое правоотношение. – М.: Норма, 2001. – С.143.
120. Карасева М.В. Финансовое правоотношение. – М., 2001. – 283 с.
121. Карасева М.В., Крохина Ю.А. Финансовое право. – М.: НОРМА, 2001. – 320 с.
122. Карасева М.В., Крохина Ю.А. Финансовое право / Под ред. д. ю. н., проф. М.В. Карасевой. – М.: Изд во НОРМА, 2002. – 288 с.
123. Кельзен Ганс Чисте Правознавство: З дод.: Проблеми справедливості / Пер. з нім. О. Мокро вольського. – К.: Юніверс, 2004. – 496 с. .
124. Кірєєв О., Заруба Ю. Підвищення конкурентноспроможності банку: стратегічний підхід // Вісник НБУ. – 2003 р. – №11. – С. 24 – 27.
125. Ковальчук А.Т. Банки. Кредит. Фінанси: законодавчо-правовий вимір. – К.: Парламентське видавництво, 2004. – 259 с.
126. Кодекс адміністративного судочинства України від 6.07.2005 р. / Голос України вiд 23.08.2005 - № 158.
127. Кожель Н. Основні тенденції змін у структурі вкладів на українському депозитному ринку як свідчення зміцнення довіри до банків // Вісник НБУ. – 2004 р. – №11. – С. 43 - 45.
128. Козырин А.Н. Публичные финансы: взаимодействие государства и общества. – М., 2002. – 340 с.
129. Колодій А.М. Принципи права в Україні. – К.: Юрінком Інтерн, 1988. – 207 с.
130. Комаринська З. Правове регулювання діяльності деяких банківських установ Києва (ХІХ – поч. ХХ століття) //Вісник НБУ. – 2004 р. – №11. – С. 51 – 53 .
131. Конституція України прийнята 26.06.2006 р. Із змінами внесеними згідно із Законом №2222 від 08.12.2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141., Відомості Верховної Ради України. – 2005. – №2. – Ст. 44.
132. Коссак В.М. Здійснення спільної підприємницької діяльності, пов’язаної із створенням юридичних осіб // Право України. – 1996. - №8. – С. 21 – 24 .
133. Котлобулатова І.П. Львівські скарбниці. – Л.: ЛА «Піраміда», 2002.
134. Кравець В.М., О.В. Кравець Західноєвропейський банківський бізнес: становлення і сучасність / За ред. В.І. Міщенка. – К.: Знання-Прес, 2003. – 470 с.
135. Кравчук В.М. Органи юридичних осіб: порівняльна характеристика європейського і українського законодавства // Підприємництво, господарство і право. – 1999. - №8. – С. 30 – 34 .
136. Кравчук В.М., Красовська А.В. Відступлення частки в статутному фонді господарського товариства // Підприємництво, господарство і право. – 1999. - №10. – С. 53 – 55 .
137. Кравчук В.М., Красовська А.В. Звернення стягнення на частку в статутному фонді господарського товариства // Підприємництво, господарство і право. – 1999. - №12. – С. 40 – 43 .
138. Красовський К. Отличия в ответственности учредителей (участников) в различных видах хозяйственных обществ / Юридическая практика. – 2000. - №1.
139. Кротюк В.Л. Національний банк – центр банківської системи України: організаційно - правовий аналіз. - К.: Ін Юре, 2000. - 248 с.
140. Крохина Ю.А. Доктрина как фактор оптимизации финансового законодательства. // Материалы международ. науч. конф. «Финансово-правовая доктрина постсоциалистического государства». – Черновцы: Рута, 2003. – Вып. 1. – С. 40-52.
141. Крючкова П.В., Обыденов А.Ю. Издержки и риски саморегулирования. – М.: ИИФ “СПРОС-КонфОП”, 2003. – 104 с.
142. Кряжков А.В. Публичный интерес: понятие, виды, защита // Государство и право. – 1999.