Невара Лілія Михайлівна. Захист мовних прав у Європейській хартії регіональних мов або мов меншин

brief description

Невара Лілія Михайлівна. Захист мовних прав у Європейській хартії регіональних мов або мов меншин.- Дисертація канд. юрид. наук: 12.00.11, Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - Київ, 2014.- 223 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

НЕВАРА Лілія Михайлівна

УДК 341.234

ЗАХИСТ МОВНИХ ПРАВ У ЄВРОПЕЙСЬКІЙ ХАРТІЇ
РЕГІОНАЛЬНИХ МОВ АБО МОВ МЕНШИН

Спеціальність: 12.00.11 – міжнародне право

дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник
МИЦИК Всеволод Всеволодович
доктор юридичних наук, професор

КИЇВ – 2014

З М І С Т

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ………..……………………………4
ВСТУП ………..………………………………………………………………5
РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ КОНЦЕПЦІЇ СПРИЯННЯ РОЗВИТКУ ТА ЗАХИСТУ МОВНИХ ПРАВ МЕНШИН У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ ………..………………………………………………………………16
1.1. Поняття мовних меншин та мов меншин у
міжнародному праві………..……………………………………………16
1.2. Природа мовних прав у міжнародному праві………………….24
1.3. Статус мов меншин у конституційному законодавстві
країн Європи………..……..………………………………..……………28
1.4. Міжнародні універсальні та європейські регіональні
стандарти захисту мов меншин ………..………….……………………36
1.4.1. Універсальне міжнародне право……….……………………38
1.4.2. Європейська конвенція по захист основних прав і
свобод людини 1950 р……………….……..…….…………………44
1.4.3. Рамкова конвенція про захист національних
меншин 1995 р.………..…………………….………………………47
Висновки до Розділу 1.……..…………………..…………….…………52

РОЗДІЛ 2. СТВОРЕННЯ, ПРИЗНАЧЕННЯ, ЗМІСТ ТА МЕХАНІЗМ
МОНІТОРИНГУ ЄХРМ………..………………………………….………..56
2.1. Історія укладання, цілі та мета реалізації ЄХРМ 56
2.2. Особливості структурної побудови та нормативний
зміст ЄХРМ ………..…………………………………………………….63
2.3. Застосування Хартії та механізм моніторингу її
виконання………..……………………………………………….……..115
Висновки до Розділу 2………..…………………………………..……129

РОЗДІЛ 3. ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ЄХРМ В
УКРАЇНІ ………..…………………………………………………………132
3.1. Правові засади забезпечення мовних прав в Україні………..….132
3.2. Перша періодична доповідь України про виконання
положень Хартії………..………………………………………………149
3.3. Доповідь Комітету експертів ЄХРМ та Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи про застосування Хартії Україною (перший цикл моніторингу) ………..……………………………………………172
Висновки до Розділу 3………..………………………………………..183
ВИСНОВКИ………..…………………………………………………….…188
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………..…………………….…197

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ЄХРМ – Європейська хартія регіональних мов або мов меншин
МПГПП - Міжнародний пакт про громадянські і політичні права
ООН - Організація об`єднаних націй
ЮНЕСКО - Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури
КОНВЕНЦІЯ - Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод
МС - Міжнародний Суд
РЄ - Рада Європи
РК - Рамкова конвенція про захист національних меншин 1995 р.
ДОПОВІДЬ - Пояснювальна доповідь до Хартії
КМРВЄ - Постійна конференція місцевих та регіональних влад Європи
ЄКПЛ - Європейська конвенція з прав людини
ЗМІ - Засоби масової інформації
КЕ - Комітет експертів
КМ - Комітет міністрів
КМ РЄ - Комітет Міністрів Ради Європи
КПК України - Кримінально-процесуальний кодекс України
ДКЕ - Доповідь Комітету експертів

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Сьогодні проблема мовних прав меншин є актуальною для більшості країн світу, в яких через різні об’єктивні обставини сформувався багатонаціональний склад населення. За підрахунками вчених, сьогодні в світі існує понад 6000 «живих мов», однак експерти вважають, що якщо не вжити заходів, то половина з них зникне уже до кінця цього століття. За всю історію людства мовна мапа втратила тисячі мов, з яких близько 250 зникли тільки за останні 60 років. Фахівці стверджують: для того, щоб мова існувала і успішно розвивалася, необхідно, щоб на ній розмовляли не менше 1 мільйона осіб. Таких не більше 250 у світі. Так як 90% нинішніх мов світу знають менше 100 тис. осіб кожну, перспектива їх виживання вважається проблематичною. В «Атласі світових мов, що знаходяться під загрозою зникнення», який періодично видається ЮНЕСКО з 2001 року, йдеться про те, що на межі вимирання знаходиться серед інших, зокрема, 50 європейських мов.
Більшість європейських країн мають на своїй території автохтоні групи, що говорять іншою мовою ніж більшість населення. Протягом багатьох років різні органи Ради Європи висловлювали стурбованість ситуацією регіональних мов або мов меншин. Парламентська асамблея закликала доповнити Європейську конвенцію про захист прав людини та основних свобод 1950 р. захисним механізмом з метою забезпечення меншинам права мати власну культуру, використовувати свою власну мову тощо. У 1981 році Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила Рекомендацію 928 щодо освітніх та культурних проблем мов меншин та діалектів у Європі, і в той же рік Парламентська Асамблея Ради Європи прийняла резолюцію з цих питань. Дані документи містили висновок про необхідність розробки хартії регіональних мов і культур або мов і культур меншин. Постійна конференція місцевих та регіональних влад Європи, відповідно до цих рекомендацій та резолюцій, розпочала розробку Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (ЄХРМ).
Європейська хартія регіональних мов або мов меншин була затверджена Комітетом міністрів Ради Європи як конвенція 25 червня 1992 р. і відкрита для підписання 5 листопада 1992 р. На сьогодні вона ратифікована 25 її державами-членами. Європейська хартія регіональних мов або мов меншин є першою міжнародною конвенцією спеціального характеру, яка спрямована на захист одного з найсуттєвіших елементів самобутності груп меншин, зокрема, національних меншин – їхньої мови.
Головна мета реалізації цього багатостороннього міжнародно-правового документа Ради Європи полягає в збереженні і захисті регіональних мов і мов меншин, як невід’ємної складової європейської культурної спадщини, що знаходиться під загрозою.
В країнах, які ратифікували Хартію, здійснюється постійний нагляд за виконанням їх міжнародних зобов’язань. Практику моніторингу Хартії її Комітетом експертів можна віднести до сприяння її реалізації в сфері заохочення та захисту регіональних мов або мов меншин.
У той же час, доводиться констатувати, що майже всі без винятку країни Європи, включаючи Україну, мають суттєві, а інколи кризові проблеми у сфері правового захисту регіональних мов або мов меншин. Це становить реальну і постійну загрозу втіленню в життя історично обумовленої ідеї щодо збереження миру, безпеки і справедливості не тільки на європейському континенті, а й у світі в цілому.
Проблема мовних прав в Україні є однією з найактуальніших, навколо якої ведуться гострі дискусії серед всіх верств населення. Основним міжнародним документом для України, який містить мовні європейські стандарти та принципи спеціального характеру є Європейська хартія регіональних мов або мов меншин 1992 р., ратифікована Україною 19.09.2005 р., що набула чинності 01.01.2006 р. 3 липня 2012 р. Верховною Радою України був ухвалений Закон України «Про засади державної мовної політики». Але, як свідчить практика, він не усунув всіх гострих проблем у сфері гарантій та захисту мовних прав осіб, що проживають в Україні, які потребують якнайшвидшого врегулювання та подальшого удосконалення в національному законодавстві.
Зазначене актуалізує головний напрям дослідження, що полягає в тому, щоб, спираючись на наявну теоретичну і юридичну базу, дослідити еволюцію становлення міжнародно-правових засад захисту мовних прав меншин, визначити чинні в цій сфері норми, проаналізувати особливості побудови, нормативний зміст, застосування та механізм реалізації Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, як єдиного, спеціального міжнародно-правового акту у цій галузі, виявити тенденції розвитку нормативного комплексу міжнародного захисту мовних прав меншин, визначити рівень імплементації положень Хартії в Україні.
Теоретичну основу дисертаційного дослідження становлять наукові розробки вчених України та країн СНД присвячені окремим питанням захисту мовних прав меншин: Абашидзе А.А., Алексеєва В.Г., Антонович М.М., Бикова О.М., Буроменського М.В., Василенка В.А., Лазура Я.В., Лукашука І.І., Мицика В.В., Нельги О.В., Нікітюка О.В., Пилипенка Т.І., Смислова М.Д., Соколовського С.В., Товта М.М., Черниченка С.В., Шульги М. та інші.
Автором були також використані праці таких зарубіжних вчених, які висвітлювали певні аспекти проблеми, як: Х. Арзоза, С. Грамстата, Р. Данбара, А. Ейде, Ф. Ермакора, Ф. Капоторті, В. Карді, Шоу Малколма Н., Т. Морина, С. Отера, Дж. Пакер, П. Торнберрі, Дж. Фернандеса та інших.
У той же час важливі напрями дослідження зазначеної проблеми ще не стали об’єктом вивчення вітчизняних фахівців і лише частково розкриті зарубіжними науковцями.
Усі зазначені вище чинники обумовили актуальність та вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв'язок теми з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках наукової теми «Україна в євроінтеграційних правових процесах», що є частиною планової теми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Інтеграція України у європейські правові, політичні та економічні системи» № 06БФ048-01, яка, в свою чергу, є складовою частиною комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми сталого державного розвитку України».
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексне дослідження міжнародно-правового захисту мовних прав у Європейській хартії регіональних мов або мов меншин у сучасному міжнародному праві. Досягнення поставленої мети здійснювалось через постановку та вирішення наступних основних завдань:
 визначити поняття мовних меншин та мов меншин у міжнародному праві;
 розглянути природу мовних прав у міжнародному праві;
 дослідити статус мов меншин у конституційному законодавстві держав-учасниць ЄХРМ;
 дослідити міжнародні універсальні та європейські регіональні стандарти захисту мов меншин;
 проаналізувати положення Європейської конвенції про захист основних прав і свобод людини 1950 р. щодо захисту мовних прав;
 проаналізувати положення Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин 1995 р. стосовно мовних прав;
 дослідити історію укладання, призначення, особливості структурної побудови та нормативний зміст Європейської хартії регіональних мов або мов меншин 1992 р.;
 визначити особливості застосування Хартії та механізм моніторингу її виконання;
 дослідити правові засади забезпечення мовних прав в Україні;
 висвітлити першу періодичну доповідь України щодо виконання положень Хартії, Доповідь Комітету експертів ЄХРМ та Рекомендацію Комітету міністрів Ради Європи про застосування Хартії Україною.
Об’єктом дослідження є міжнародно-правові відносини в сфері захисту мовних прав.
Предметом дослідження є міжнародно-правове регулювання захисту мовних прав у Європейській хартії регіональних мов або мов меншин.
Методи дослідження. Наукова обґрунтованість сформульованих висновків визначається широкою сукупністю методів наукового пізнання. Методологічне підґрунтя дисертації склали філософські, загальнонаукові методи пізнання, а також спеціальні методи правової науки. Дослідження побудовано на принципі наукового плюралізму. Основним методом є формально-юридичний, що дозволяє виявити релевантні норми, проаналізувати їхній правовий зміст і встановити їхні взаємозв’язки для досягнення цілісного бачення предмету дослідження. Застосування порівняльного методу дало можливість розкрити юридичну природу Хартії. Другим за важливістю виступає історичний метод, що дозволяє виявити розвиток предмету дослідження в часі, його закономірності та дати оцінку його подальших перспектив. Використано також логічний та інші спеціальні методи наукового пізнання.
При написанні дисертаційного дослідження використовувались відповідні міжнародно-правові акти, національне законодавство України та деяких інших європейських держав, спеціальна література з прав людини, мовних прав та регіональних мов або мов меншин.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній науці міжнародного права проведено комплексне, науково-теоретичне дослідження проблеми захисту мовних прав у Європейській хартії регіональних мов або мов меншин в системі сучасного міжнародного права. Основні результати, які становлять наукову новизну, відображають особистий внесок автора та виносяться на захист, наступні:
Вперше:
1. Сформульовано авторські дефініції понять «мовна меншина» та «мова меншин», визначено їх юридичний зміст. Мовною меншиною є чисельно менша за решту населення група осіб, які тривалий час проживають у країні, традиційно вживають на її території рідну мову своєї спільноти, що відрізняється від уживаної на даній території, виявляють прагнення до мовної самоідентифікації у суспільно-політичному та правовому визначеннях.
Мовою меншини є мова, яка традиційно використовується групою осіб чисельно меншою, ніж етнічна більшість держави (титульна нація), що має чіткі відмінності від державної (офіційної) мови або інших мов, якими спілкується решта населення країни, не є діалектами офіційної мови держави або мовами мігрантів.
2. З'ясовано юридичну природу мовних прав меншин, яка в доктрині міжнародного права вирішується на користь визнання за мовними правами характеру не універсальних чи основних, а спеціальних (особливих) прав, які вимагають активних дій з боку держави щодо сприяння їхньому розвитку та захисту.
3. Досліджено історію укладання багатостороннього міжнародно-правового документу Ради Європи та її призначення в збереженні і захисті регіональних мов і мов меншин Європи як невід’ємної складової європейської культурної спадщини.
4. Встановлено критерії для визнання територіальних мов або мов меншин, які містяться у ЄХРМ. Основними серед яких є історичний аспект існування, довготривалий період використання та кількість носіїв таких мов.
5. Здійснено системний аналіз особливостей структурної побудови, нормативного змісту та механізмів застосування ЄХРМ.
6. Обґрунтовано статус мов меншин у конституційному законодавстві країн Європи, які ратифікували ЄХРМ та зроблено висновок про те, що за своїм статусом право користуватися рідною мовою або мовою меншин, що містяться в конституціях європейських країн можна умовно поділити на шість категорій: право на вільне використання рідної мови; право на збереження мовної самобутності; право отримувати освіту рідною мовою; право на використання рідної мови у офіційних стосунках, тобто у державних установах; інші права (культурні, у засобах масової інформації тощо); визнання єдиної мови країни та ігнорування інших регіональних мов або мов меншин.
7. Встановлено стан та проблеми імплементації Україною обов’язкових для неї положень ЄХРМ, які зазначені в Першій періодичній доповіді України про виконання ЄХРМ.
8. Проаналізовано доповідь Комітету експертів та Рекомендацію Комітету міністрів Ради Європи щодо застосування Хартії Україною.
Удосконалено:
9. Наукову аргументацію щодо ефективності формування та втілення європейської концепції сприяння розвитку та захисту регіональних мов або мов меншин. Розробка та прийняття міжнародних стандартів ЄХРМ у цій галузі сприяє їх імплементації у національне законодавство договірних держав та запобігає міжетнічним та міжнаціональним суперечкам на їхніх територіях, які частіш за все мають політичні коріння та мотивацію і є одними з найнебезпечніших для суспільної та політичної єдності країн.
10. Розуміння мовних прав, які містяться у Європейській конвенції про захист основних прав і свобод людини та Рамковій конвенції про захист національних меншин.
11. Здійснено аналіз законодавства України про захист регіональних мов або мов меншин та запропоновано рекомендації щодо його подальшого вдосконалення.
Дістали подальшого розвитку:
12. Дослідження сучасного стану універсального міжнародного права у сфері захисту мовних прав національних меншин, яке обмежується перш за все звичаєвими та окремими договірними нормами та обґрунтування завдання вдосконалення і систематизації норм загального міжнародного права шляхом чіткого формулювання змісту чинних норм та їх кодифікації у єдиному міжнародно-правовому акті.
13. Науковий аналіз особливостей застосування ЄХРМ та механізму моніторингу її виконання через систему періодичних доповідей сторін про заходи вжиті щодо виконання її положень, що стало досягненням Хартії у створенні постійного середовища міжкультурного діалогу, зростаючого розуміння національних влад та носіїв регіональних мов або мов меншин щодо їх цінності як складової частини національної культури та історії.
14. Питання вдосконалення законодавства України щодо регіональних мов або мов меншин відповідно до європейських стандартів.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані висновки й теоретичні положення можуть сприяти подальшому розвиткові науки міжнародного права. Зібраний науково-практичний матеріал і висновки можуть бути використані в подальших дослідженнях з міжнародно-правового захисту мовних прав у Європейській хартії регіональних мов або мов меншин. Положення дисертації можуть бути використані в навчальному процесі при розробці навчальних посібників, підручників та методичних матеріалів, а також викладанні нормативної дисципліни «Міжнародне публічне право», «Міжнародно-правові механізми захисту прав людини» та спецкурсу «Міжнародно-правовий захист регіональних мов та мов меншин». Дисертація може виявитись корисною при визначенні правової та політичної позиції України з різних питань виконання міжнародних зобов’язань щодо захисту мовних прав, при розробці нової редакції Закону України «Про захист національних меншин» та Закону України «Про засади державної мовної політики».
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою з урахуванням фундаментальних досягнень науки міжнародного права. Всі сформульовані в ній положення та висновки, які складають наукову новизну отримані та обґрунтовані автором самостійно.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні положення дисертаційної роботи оприлюднені на Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених «Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку» (Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, м. Київ, 26 березня 2012 р.) (тези опубліковано), Конференції молодих вчених «Актуальні проблеми міжнародних відносин – 2012» (Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, м. Київ, 23 жовтня 2012 р.) (тези опубліковано), ІV Міжвузівська науково-теоретична конференція «Мовна ситуація та мовна політика в Україні» (Навчально-науковий інститут права та психології Національної академії внутрішніх справ, м. Київ, 28 лютого 2013 року), (тези опубліковано), Міжнародній науково-теоретичній конференції «Права людини в міжнародному праві» (Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, м. Київ, 20 березня 2013 р.) (тези опубліковано), Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми ефективності міжнародного права» (Інститут міжнародних відносин Національного авіаційного університету, 29 березня 2013 р.), (тези опубліковано), Конференції молодих вчених «Актуальні проблеми міжнародних відносин – 2013» (Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, м. Київ, 24 жовтня 2013 р.) (тези опубліковано), Міжнародній науково-практичній конференції на тему «Європейські механізми захисту прав людини: виклики сучасності» (Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, м. Київ, 12 грудня 2013 р.) (наукову статтю опубліковано).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження дістали відображення у 14 наукових роботах у фахових виданнях, перелік яких затверджено МОН України. В тому числі: 8 наукових статей у фахових виданнях, 1 стаття в іноземному фаховому виданні, 1 стаття в іншому виданні, а також 5 тез у матеріалах науково-практичних конференцій та семінарів.
Структура дисертації обумовлена предметом, метою, завданнями та логікою дослідження і складається з переліку скорочень, вступу, трьох розділів, що об’єднують тринадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел, який нараховує 194 найменування. Загальний обсяг дисертації складає 223 сторінки, з яких бібліографія викладена на 26 сторінках.

bibliography

ВИСНОВКИ

Європейська Хартія регіональних мов або мов меншин призначена захищати регіональні мови або мови меншин і сприяти їм як частині європейської культурної спадщини, що знаходиться під загрозою. Метою Хартії є забезпечити, наскільки це є реально можливим, використання регіональних мов або мов меншин в освіті, засобах масової інформації, а також дозволити їхнє застосування в судовому та адміністративному середовищі, економічному і суспільному житті та культурній діяльності. Лише так вони можуть бути збереженими та розвиватися «як жива грань європейської культурної ідентичності».
В доктрині міжнародного права запропоновано різні, інколи суперечливі визначення поняття «меншина», «національна меншина», «мовна меншина», «мова меншин» та їх співвідношення у правових актах. За робочі дефініції, які підтримуються більшістю фахівців, удосконалені автором та застосовуються у діяльності міжнародних організацій доцільно прийняти наступні.
Меншина – це група осіб, яка за чисельністю поступається решті населення держави і не є домінуючою, члени якої – громадяни цієї держави – мають етнічні, релігійні чи мовні характеристики, відмінні від решти населення, та виявляють, принаймні опосередковано, почуття солідарності, спрямоване на збереження своєї культури, традицій, релігії чи мови.
Національна меншина – це група осіб іншого етнонаціонального походження і чисельно менша, ніж етнічна нація країни, де така група, що проживає на законних підставах під юрисдикцією цієї країни, є недомінуючою, відрізняється від решти населення комплексом об’єктивних ознак, а саме культурою, релігією та мовою, а особи, які до неї належать, виявляють почуття національного самоусвідомлення і виражають прагнення до самоідентифікації як представники такої групи.
Мовною меншиною є чисельно менша за решту населення група осіб, які тривалий час проживають у країні, традиційно вживають на її території рідну мову своєї спільноти, що відрізняється від уживаної на даній території, виявляють прагнення до мовної самоідентифікації у суспільно-політичному та правовому визначеннях.
Мовою меншини є мова, яка традиційно використовується групою осіб чисельно меншою, ніж мовна більшість держави, що має чіткі відмінності від офіційної (офіційних) мови або інших мов, якими спілкується решта населення країни, не є діалектами офіційної мови держави або мовами мігрантів
Тривалий час широко дискусійним є питання про природу і статус мовних прав меншин в системі міжнародного та національного права.
Питання про природу мовних прав меншин в доктрині міжнародного права сьогодні вірішується на користь визнання у міжнародному праві за мовними правами характеру не універсальних чи основних, а спеціальних (особливих) прав, які вимагають активних дій з боку держави щодо сприяння їхньому розвитку та захисту. В національному праві такі права відносяться до конституційних та спеціальних галузевих прав.
Сучасне універсальне міжнародне право у сфері захисту мовних прав національних меншин обмежується перш за все поодинокими, звичаєвими та договірними нормами. Їх визнання свідчить про актуальність проблеми захисту і забезпечення прав національних меншин не тільки для окремих держав чи регіонів, а й для всього світового співтовариства. Але відсутність універсального спеціального міжнародного юридичного кодифікаційного акта з питань прав меншин, розпорошеність норм по різних документах, їх занадто компромісний характер і, як наслідок, недостатність їх чіткого юридичного формулювання не дають підстав констатувати належний рівень міжнародно-правового регулювання цієї проблеми.
З огляду на викладене, найнагальнішими завданнями в цій сфері залишаються вдосконалення і систематизація норм загального міжнародного права шляхом чіткого формулювання змісту чинних норм, розробки з урахуванням потреб сучасних міжнародних відносин нових норм, узгоджених у єдиному міжнародно-правовому акті. Основою для таких кроків має слугувати Декларація ООН про права осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин 1992 р.
Найбільш вдало заохочення та захист мовних прав врегульовано в європейській системі захисту прав людини. Унікальним європейським міжнародно-правовим актом, який містить спрямовані на встановлення європейських стандартів та принципів спеціального характеру у сфері захисту регіональних мов або мов меншин, є ухвалена в рамках Ради Європи 5 листопада 1992 р. Європейська хартія регіональних мов або мов меншин, яка набула чинності 1 березня 1998 р. Станом на 1 травня 2014 р., за 15 років чинності Хартії, із 47 членів Ради Європи її ратифікували 25 європейських країн.
Історія розробки Хартії почалася більше 20 років тому, в Європі. Концепція колективних прав меншин була в той час складним та спірним поняттям, і вважалося політично неможливим отримати жодного міжнародного консенсусу відносно зобов'язань, заснованих на ній. Відправною точкою для порозуміння щодо підготовки змісту Хартії стала ідея збереження мов, як європейської культурної спадщини. У Хартії не йдеться про захист колективних чи індивідуальних прав національних, мовних та інших меншин, в ній навіть не застосовується термін «національні меншини». Хартія має захищати й сприяти розвиткові регіональних мов або мов меншин, що перебувають під загрозою, як європейської культурної спадщини, проте, на нашу думку, це безпосередньо стосується існування мовних меншин.
Хартія складається з п’яти частин та 23 статей. Частина І містить загальні положення, щодо визначення термінів, зобов’язань договірних держав, процедури виконання, існуючих режимів охорони, відповідності зобов’язанням за міжнародним правом та обов'язку дбати про те, щоб відповідні органи, організації та особи були поінформовані про права і обов'язки, визначені цією Хартією. У частині ІІ цього документа окреслено цілі та принципи, яких необхідно дотримуватися при формуванні політики, законодавства та практики держав-учасниць щодо регіональних мов або мов меншин на територіях, де такі мови застосовуються. Частина ІІІ Хартії визначає низку спеціальних заходів, спрямованих на заохочення використання регіональних мов або мов меншин у суспільному житті відповідно до зобов’язань, взятих за п. 2 ст. 2. Ці заходи охоплюють такі галузі: освіту, судову владу, адміністративні органи та публічні послуги, засоби масової інформації, культурну діяльність та засоби її здійснення, економічне і соціальне життя, транскордонні обміни. Кожна стаття містить певну кількість пунктів і підпунктів, що визначають рівень (від найнижчого до найвищого) забезпечення прав, визначених в них.
Особливість структури Хартії, перш за все, полягає у тому, що у Частині II визначено загальні основні принципи, які стосуються всіх регіональних мов або мов меншин у країні. З іншого боку, Частина III Хартії містить низку конкретних положень відносно місця і рівня захисту (від нижчого до вищого) регіональних мов або мов меншин в різних сферах життя громади: кожна держава є вільною, за певних обмежень, визначати, які з цих положень застосовуватимуться до кожної з мов, якими громадяни спілкуються в межах її кордонів. Окрім того, значна кількість положень містить декілька варіантів рішень різних об’ємом зобов’язань, кожний з яких має застосовуватися «відповідно до стану кожної мови».
Іншою особливістю побудови і застосування положень Хартії є так звана «система меню», відповідно до якої кожна сторона зобов’язується застосувати, на власний вибір, щонайменше тридцять п’ять пунктів або підпунктів з тих положень, що наведені в її третій частині (відповідно до п. 2 ст. 2 кожна сторона зобов’язується застосувати щонайменше тридцять п’ять пунктів або підпунктів з тих положень, що наведені в її третій частині, включаючи щонайменше три з кожної зі статей 8 і 12 та один – із кожної зі статей 9, 10, 11 та 13). У зв’язку з цим зазначимо, що частина III Хартії містить 7 статей, 63 пункти та 49 підпунктів. Тобто, вимога щодо зобов’язань у 35 пунктів або підпунктів є далеко не захмарна.
Частина ІV «Застосування хартії» передбачає механізм контролю за виконанням її положень, створення Комітету експертів для моніторингу виконання положень Хартії. Особливості полягають у тому, що сторони подають першу національну доповідь Генеральному секретарю Ради Європи через один рік після набрання Хартією чинності в країні-учасниці, наступні доповіді подаються кожні три роки після першої доповіді. Ці доповіді розглядаються Комітетом експертів, що призначаються Комітетом міністрів Ради Європи. Комітет експертів приймає свої власні висновки (доповідь) щодо імплементації положень Хартії в певній країні, які містять пропозиції щодо Рекомендації Комітету міністрів про виконання країною Хартії. Генеральний секретар Ради Європи подає Парламентській Асамблеї докладну дворічну доповідь про застосування Хартії.
У процесі демократичного державотворення, формування громадянського суспільства, в правовій системі України виникла необхідність реформування питання регулювання мовних відносин. З моменту ратифікації Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, значну увагу в Україні було приділено приведенню національного законодавства у сфері забезпечення мовних прав національних меншин у відповідність до європейських стандартів.
Основним документом для України, який містить мовні європейські стандарти та принципи спеціального характеру є Європейська хартія регіональних мов або мов меншин 1992 року, ратифікована Україною 15.05.2003 р., та набула чинності 01.01.2006 року.
Законодавство України про мови складається з положень Конституції України, Декларації прав національностей України, законів України, прідними з яких є закони: «Про ратифікацію Європейської Хартії регіональних мов або мов меншин» - ратифіковано 15травня 2003 р., «Про національні меншини в Україні» - від 25 червня 1992 р., «Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин» - ратифіковано 9 грудня 1997 р., «Про засади державної мовної політики» - від 3 липня 2012 р. та інших законів України, а також міжнародних договорів, що регулюють питання використання мов, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
3 липня 2012 року Верховною Радою України був ухвалений Закон України «Про засади державної мовної політики», який мав удосконалити національне законодавство з цього питання у відповідності з сучасними вимогами міжнародних зобов’язань у цій царині, та відповідати положенням Конституції України, Декларації прав національностей, Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин». У Законі визначається невід'ємне право кожної людини вільного використання мов у приватному і суспільному житті відповідно до принципів, проголошених у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, та духу Конвенції Ради Європи про захист прав і основоположних свобод людини. В ньому, зокрема, зазначається, що тільки вільний розвиток і рівноправність усіх національних мов, висока мовна культура є основою духовного взаєморозуміння, культурного взаємозбагачення і консолідації суспільства.
Водночас, Закон зазнав нищівної критики як з боку ряду фахівців та політиків, так і значної частини українського суспільства. Зокрема, фахівців турбують три питання: чи потрібен такий закон, чи відповідає закон міжнародним зобов’язанням України, чи відповідає цей закон національним мовним інтересам.
Варто зазначити, що окремі норми Закону України «Про засади державної мовної політики» формально відповідають певним положенням Хартії, але постатейний його аналіз у дисертаційному дослідженні дає підставу зробити висновок про те, що Закон, перш за все, спрямований на посилення стану російської мови, але не мов які в Україні дійсно знаходяться під загрозою існування чи в стані занепаду.
Декларитивність змісту Закону полягає і в тому, що з точки зору сучасного стану економіки виконати заявлені національні і міжнародні зобов’язання у цій сфері вельми проблематично, якщо не неможливо. Наприклад, йдеться про організацію для 18 мовних меншин освіти всіх рівнів (від дитячих садків до вищої освіти), забезпечення на таких мовах діяльності судової влади, адміністративних органів та публічних послуг, створення засобів масової інформації, забезпечення культурної діяльності, забезпечення економічного та соціального життя і т. д.
В цілому Закон містить у собі низку положень, що у перспективі можуть призвести до двомовності, виникненню міжетнічних конфліктів на мовному ґрунті та інших кризових наслідків такого законодавства. Тому не викликає сумніву у необхідності приведення його у відповідність або прийняття нового базового закону про мови в Україні, який має бути, з одного боку, послідовним втіленням настанов Конституції України, а з іншого, достатньо гнучким, щоб не порушувати прав національних меншин України, не допустити обмеження як мовних прав меншин так і приниження значення державної української мови та відповідати вимогам Хартії та інших міжнародних актів з мовних питань.
З метою забезпечення ефективної системи моніторингу за імплементацією настанов акту з боку Ради Європи, країн-членів Ради Європи та громадськості за виконанням конкретних зобов’язань держав (статей, пунктів і підпунктів) ст. 15 Хартії передбачає систему періодичних доповідей сторін про заходи, які вжиті щодо виконання її положень. Доповіді мають бути оприлюднені.
Відповідно статті 15 Хартії, Перша періодична доповідь України про виконання Європейської хартії регіональних мов або мов меншин була надана Генеральному секретарю Ради Європи 1 серпня 2007 р.
У Доповіді міститься інформація про політику, яку здійснює Україна відповідно до цілей і принципів, визначених Хартією. Крім того, у Доповіді повідомляється про заходи, вжиті на виконання тих положень (статей, пунктів, підпунктів) Хартії, до яких Україна приєдналася, що стосуються питань освіти, судової влади, адміністративних органів та публічних послуг, засобів масової інформації, культурної діяльності, економічного, соціального життя та транскордонних обмінів.
За результатами моніторингу першого циклу були ухвалені і передані Україні: Доповідь Комітету експертів про застосування Хартії Україною від 27.11.2008 р. та Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи щодо застосування Хартії Україною від 07.07. 2010 р.
Доповідь Комітету експертів містить, зокрема, пропозиції Комітету експертів стосовно підготовки необхідних рекомендацій, які поаналізовані у цьому розділі. Друга Доповідь Комітету експертів про застосування Хартії Україною була одноголосно ухвалена їм 15.11.2012 р., але до часу ухвалення и опублікування Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи щодо застосування Хартії Україною Доповідь є конфіденційною і оприлюдненню не підлягає. Така Рекомендація не була ухвалена за об’єктивних обставин. Проте, аналіз змісту оприлюдненої Другої державної періодичної доповіді України дає можливість зробити висновок, що політико-правова оцінка діяльності країни у цій сфері з боку КМ РЄ без сумніву буде критичною.
Відзначалися суттєві проблеми з реалізацією взятих за Хартією зобов’язань. На думку Комітету експертів це частково обумовлювалося частими змінами, що відбувалися в державних адміністративних органах на які покладалась відповідальність за питання національних меншин. Крім того, фінансові кошти, що виділяються національним меншинам на реалізацію їх проектів, є недостатніми, до того ж ці кошти розподіляються між різними групами нерівномірно.
Особливу увагу Комітет експертів звертає на стурбованість тим, що у першій періодичній доповіді бракує інформації стосовно виконання багатьох зобов’язань, особливо щодо використання регіональних мов або мов меншин у соціальній та економічній сфері. Незважаючи на існування правових рамок, інформації про те, якою мірою регіональні мови або мови меншин використовуються на практиці, надано не було.
Друга Доповідь Комітету експертів про застосування Хартії Україною була одноголосно ухвалена їм 15.11.2012 р., але до часу ухвалення і опублікування Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи щодо застосування Хартії Україною Доповідь є конфіденційною і оприлюдненню не підлягає. Така Рекомендація була ухвалена за об’єктивних обставин, лише 15 січня 2014 р. (Recommendation CM/RecChL(2014)1) після завершення роботи над дисертаційним дослідженням.
Третя періодична доповідь України мала бути надана КМ РЄ 01.01.2013 р. Проте, станом на час написання роботи будь-яка інформація про такий документ відсутня.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Література українською та російською мовами

1. Абашидзе А.Х. Защита прав меньшинств по международному и внутригосударственному праву. – М.: Права человека, 1996. – с. 476.
2. Абашидзе А.Х. Правовой статус меньшинств и коренных народов: Международно-правовой анализ // Рос. Ун-т дружбы народов, Ин-т междунар.права. – М., 1997. – с. 224.
3. Алексеев В.Г. Бегом от Європы? Кто и как противодействует в Украине реализации Европейской хартии региональных языков или языков меньшинств. - Х., Факт, 2008. - 240 с.
4. Биков О.М. Права та свободи національних меншин України у XX столітті // Вісн. Одеськ. ін.-ту внутр. Справ. – 2000. - № 1. – с. 36-43.
5. Буроменський М.В. Чи можна реалізувати Закон «Про національні меншини в Україні» // Права людини в Україні: Інформ.-аналіт. Бюлетень Укр.-америк. бюро захисту прав людини. – 1993. Вип. 2. – с. 3-8.
6. Буткевич В.Г. Принцип рівноправності і права народу розпоряджатися власною долею // Буткевич В.Г., Мицик В.В., Задорожній О.В. Міжнародне право. Основи теорії. – К.: Либідь, 2002. – с. 237-239.
7. Василенко В.В. Війна проти української мови. // Український тиждень, № 23 (291)/2013. К.: - С. 14-15.
8. Гаазькі рекомендації щодо прав національних меншин на освіту та пояснювальна записка. – Гаага: Фонд міжетнічних відносин, 1996. – с. 17.
9. Гавердовський А.С. Имплементация норм международного права. – К., 1980. – С. 60, 72.
10. Європейська хартія регіональних мов або мов меншин (ETS № 148) // Збірка договорів Ради Європи. Українська версія. – Київ: Парламентське видавництво, 2000. – С. 175-196.
11. Європейська Хартія регіональних мов або мов меншин. Страсбург, 5 листопада 1992 року. European Treaty Series / 148. Мицик В.В. Права національних меншин у міжнародному праві: Монографія. / Київ.нац.ун. ім.Тараса Шевченка. К.: ВПЦ «Київський університет», 2004. – 287 с.
12. Європейська Хартія регіональних мов або мов меншин та пояснювальна доповідь. Частина IV - Застосування хартії, ст. 15-17, пункт 129.
13. Конвенція про захист прав людини і основних свобод людини (ETS №. 5) // Збірка договорів Ради Європи. Українська версія. – К.: Парламентське видавництво, 2000. – С. 27 – 63.
14. Конвенція про забезпечення прав осіб, що належать до національних меншин 1994. (СНД) // Права людини в Україні: Інформ.-аналіт бюллетень. – с. 408-412.
15. Конституції нових держав Європи та Азії / С. Головатий. – К.: Укр.правн.фундація; Вид-во «Право», 1996. – с. 554.
16. Лукашук И.И. Международное право. Особенная часть: учебник для юридических факультетов и вузов / И.И. Лукашук; РАН, Институт государства и права. - М.: БЕК, 1997. - 410 с.
17. Лукашук И.И. Принцип равнооправия и самоопроеделения народов // Лукашук И.И. Международное право. Общая часть: БЕК, 1996. С. 279-285.
18. Мартыненко А.П. Права народов в современном международном праве. – Киев: Наук. Думка, 1993. – с. 164.
19. Міграційні процеси в сучасному світі: світовий, регіональний та національний виміри. Понятійний апарат, концептуальні підходи, теорія і практика. – К.: Довіра, 1998. – с. 320.
20. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права // Права людини. Міжнародні договори України. Декларації, документи. 2-е вид. / Упор. Ю.К. Кучеренко. – К.: Юрінформ, 1992. – С. 36–58.
21. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права // Права людини. Міжнародні договори України. Декларації, документи. 2-е вид. / Упор. Ю.К. Кучеренко. – К.: Юрінформ, 1992. – С. 24–36.
22. Мицик В.В. Поняття «релігійних», «мовних», «расових», «етнічних» та «національних» меншин у міжнародному праві // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К., 2003. – Вип. 19. – С. 518.
23. Мицик В.В. Права національних меншин у міжнародному праві. – Київ.: ВПЦ «Київський університет», 2004. – с. 50; с. 198-215.
24. Мицик В.В. Універсальне міжнародне право та практика держав щодо права національних меншин користуватися рідною мовою // Юриспруденція: теорія і практика. – К.: Центр правових досліджень Фурси, 2006. – № 6 (20). – С. 2-7.
25. Мицик В.В. Європейське міжнародне право щодо мовних прав національних меншин та вітчизняний досвід // Юриспруденція: теорія і практика. – К.: Центр правових досліджень Фурси, 2006. – № 8 (22). – С. 2-11.
26. Мицик В.В. Cтан імплементації положень Європейської хартії регіональних мов або мов меншин в національне законодавство і державну політику України // Наукове видання. Олександру Задорожньому 50. Статті та есе учнів і колег. – Одеса: Фенікс, 2010. – с.155-184.
27. Мицик В.В. Європейська хартія регіональних мов або мов меншин 1992 р. // Мицик В.В. Права людини у міжнародному праві. Міжнародно-правові механізми захисту. – К.: Видавничий дім «Промені», 2010. –с. 372-377.
28. Мицик В.В. Права людини у міжнародному праві. Міжнародно-правові механізми захисту: Підручник для ВУЗів / Київ.нац.ун. ім.Тараса Шевченка, Ін.міжнар.відносин. – К.: Видавничій дім «промені», 2010. – 722 с.
29. Мицик В.В. Європейська хартія регіональних мов або мов меншин та засади мовної політики України // Український часопис міжнародного права. – К., 2013. - № 1-3.
30. Мицик В.В. Європейська хартія регіональних мов або мов меншин та правові засади державної мовної політики України. // Український часопис міжнародного права. Спецвипуск: Права людини, 2013. К.: «Фенікс». – с. 169-174.
31. Назаревич А., Трохимчук С. Національні меншини країн Європейського Союзу в контексті інтеграційних процесів. – Л.: Львів. ун-т, 2002. – с. 112.
32. Нельга О.В. Теорія етносу. Курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: Тандем, 1997. – с. 51-52; 222.
33. Никитюк В.О. "Статус этнонациональных меньшинств (сравнительно-правовой аспект)". - К.: Эстет, 1996. - С. 186.
34. Пилипенко Т.І. Європейська хартія регіональних мов або мов меншин: теорія і практика імплементації в Україні. Л.: Світ, 2007 – 144 с.
35. Права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин. Резолюція Комісії ООН з прав людини // Там само. – с. 83-86.
36. Правила Процедури. Комітет експертів з Європейської Хартії регіональних мов та мов меншин. / У редакції Комітету експертів 24 березня 2004 року / Меморандум підготовлений Секретаріатом Європейської Хартії регіональних мов та мов меншин ГД I – правові питання.
37. Про національні меншини в Україні: Закон України від 25 червня 1992 р. // Закони України: Офіційне видання. – К.: АТ «Книга», 1996. – Т.3 – с. 362-364.
38. Рамкова конвенція про захист національних меншин // Збірка договорів Ради Європи. Українська версія. – К.: Парламентське видавництво, 2000. – с. 163–173.
39. Рафальський О.О. Національні меншини України у XX столітті: Історіограф. Нарис. – К.: Полюс, 2000. – с. 447.
40. Рекомендація РЄ 1201 (1993) // Права людини в Україні: Інформ.-аналіт. Бюлетень. – с. 176-181.
41. Рудницька Т.М. Етнічні спільноти України: тенденції соціальних змін / НАН України. Ін-т соціол. – К.: 1998. – с. 170.
42. Смыслов М.Д. Права лиц, принадлежащих к национальным или этническм, религиозным или языковым меньшинствам // Мос.журн.междунар.права. – 1993. № 1. – С. 99-112.
43. Соколовский С.В. "Права меньшинств: антропологические, социологические и международно-правовые аспекты".
44. Статистичні дані про найчисленніші етнічні групи в Україні // Права людини в Україні: Інформ.-аналіт. Бюлетень. – с. 455.
45. Товт М.М. Права національних меншин в міжнародно-правових зобов’язаннях та в Конституції України. // Український часопис міжнародного права. Спецвипуск. Права людини. - 2013. К.: - С. 163-168.
46. Хруслов Г.В. Права меньшинств в образовании: школа этнической диаспоры // Ин-т нац. Проблем образования, Ин-т рус.яз. им. А.С.Пушкина, М.: ИРЯП, 1996. – с. 65.
47. Черниченко С.В. Теория международного права. В 2 т. – М.: Издательство «НИМП», 1999. – Т. 2: Старые и новые теоретические проблемы. – с. 237.
48. Шульга М. Міжнародний досвід захисту прав національних меншин // Права людини вУкраїні: Інформ.-аналіт. Бюлетень. С. 6-30.
49. Юрьев С.С. Правовой статус национальных меншинств (теоретико-правовые аспекты). – 2-е узд., испр. И доп. – М.: Эдиториал УРСС, 2000. – с. 361.

Література іноземними мовами

50. Adriano Previtali. Article 8.2. Education (II) // Shaping language rights – Strasbourg: Council of Europe Publishing, 2012. – No.9. – P. 239 - 240.
51. Anna M. Pla Boix. The use of RMLs in judicial proceedings // Shaping language rights – Strasbourg: Council of Europe Publishing, 2012. – No.9. – P. 306 - 307.
52. Application of the Charter in Ukraine. Initial monitoring cycle // ECRML (2010) 6. – Р. 94-95;95-97.
53. Capotorti F. Study on the Rights of Persons Belonging to Ethnic, Religious and Linguistic Minorities // E/CN.4/Sub.2/384/Rev.1. – New York: United Nations Publication, 1979. Par. 568; 565–567 – P. 96.
54. Capotorti F. Study on the Rights of Persons Belonging to Ethnic, Religious and Linguistic Minorities // E/CN.4/Sub.2/384/Rev.1. – New York: United Nations Publication, 1979. – 114 p.
55. Christina Bratt Paulston, ―Epilogue: Some Concluding Thoughts on Linguistic Human Rights”, 127 International Journal of the Sociology of Language (1997), 187.
56. Congress of Local and Regional Authorities of the Council of the Europe. – 18th Session. – Rec 286 (2010).
57. Dinah Shelton, ―Compliance with International Human Rights Soft Law, in Edith Brown Weiss (ed.), International Compliance with Nonbinding Accords (The American Society of International Law, Washington D.C. 1998), 119, 141. This work provides a typology of international human rights soft law.
58. Dinah Shelton, ―Mettre en balance les droits : Vers une hierarchie des normes en droit international des droits de l‘homme [Balancing Rights : Towards a Hierarchy of International Human Rights Norms]‖, in Emmanuel Bribosia and Ludovic Hennebel (eds.), Classer Les Droits De L’Homme (2004), 153, 189. See also Oscar Schachter, ―The Twilight Existence of Nonbinding International Agreements”, 71 The American Journal of International Law (1977), 296-304.
59. Doc. UNO E/CN.4/Sub.2/AC.5/1997/Wp.1, 2 April 1997.
60. Dominique Rousseau, ―La philosophie du droit [The Philosophy of Law], in Henri Giordan (ed.), Les Minorites en Europe: Droits Linguistiques et Droits de l'Homme (Editions Kime, Paris, 1992), 79, 82
61. Douglas A. Kibbee, ―Presentation: Realism and Idealism in Language Conflicts and Their Resolution”, in Douglas A. Kibbee (ed.), Language Legislation and Linguistic Rights: Selected Proceedings of the Language Legislation and Linguistic Rights Conference, the University of Illinois at Urbana-Champaign, March 1996 (J. Benjamin Publishers, Amsterdam, Philadelphia,1998).
62. Dunbar, Minority Language Rights …, 119. A similar conclusion in Deop Madinabeitia, Los Derechos Linguisticos …, 43; Malksoo, Language Rights …, 465; and Sandra del Valle, Language Rights and the Law in the United States: Finding Our Voices (Multilingual Matters, 2003), 336-341.
63. E.J. Ruiz Vieytez, "Official Languages and Minority Languages: Issues about their Legal Status through Comparative Law", II Mercator International Symposium: Europe a new framework for all languages? (2004).
64. Edited by Alba Nogueira Lopez Eduardo J. RuizVieytez Inigo Urrutia Libarona. Shaping language rights. Commentary on the European Charter for Regional or Minority Languages in light of the Committee of Experts'evaluation. Regional or Minority Languages, No. 9. Council of Europe Publishing, 2012.
65. Eduardo J. Ruiz Vieytez. Comments on the relevant provisions: analysis of the Committee of Experts' position. 3.Regional or minority languages // Shaping language rights – Strasbourg: Council of Europe Publishing, 2012. – No.9. – P. 42 – 45.
66. Eduardo J. Ruiz Vieytez. Comments on the relevant provisions: analysis of the Committee of Experts' position. 3.2. Non-territorial languages // Shaping language rights – Strasbourg: Council of Europe Publishing, 2012. – No.9. – P. 71 – 73.
67. Ermacora F. The Protection of Minorities before the United Nations // Collected Courses of the Hague Academy of International Law. – 1983. – Vol. IV. – P. 295.
68. European Charter for Regional or Minority Language and Explanatory Report. – Council of Europe Publication, 2000. – Par. 18. .– P. 7; P. 10-11.
69. European Charter for Regional or Minority Languages and explanatory report. – Strasbourg: Council of Europe publishing, 2000. – 64.
70. Fernand de Varennes, Language Rights as an Integral Part of Human Rights”, 3 International Journal on Multicultural Societies (2001), 15, 17.
71. Fernand de Varennes, Language, Minorities and Human Rights, 151-57; Christian Tomuschat, ―Protection of Minorities‖ under Article 27 CCPR, in R. Bernhard, W.K. Geck, G. Jaenicke, and H. Steinberger (eds.), Volkerrecht als Rechtsordnung, Internationale Gerichtsbarkeit, Menschenrechte (1983), 949, 970.
72. Fernand de Varennes. Language, Minorities and Human Rights. – 1996. – Р. 275.
73. First periodical report of Ukraine on implementation of the European Charter for Regional or Minority Languages // MIN-LANG/PR (2007) 6. – Strasbourg, 2 August 2007. – Р. 3-11; Р. 12-15; Р. 16-31.
74. First periodical report of Ukraine on implementation of the European Charter for Regional or Minority Languages // MIN-LANG/PR (2007) 6. – Р. 16-31; Р.31- 44.
75. First periodical report of Ukraine on implementation of the European Charter for Regional or Minority Languages // MIN-LANG/PR (2007) 6. – Р. 52-65; Р. 66-79; Р. 79-82; Р. 82-89.
76. Francois Grin, Language Policy Evaluation and the European Charter for Regional or Minority Languages (Palgrave Macmillan, New York, 2003) for a critical discussion on language policy effectiveness.
77. G. Gilbert (2002), "The burgeoning minority rights jurisprudence of the European Court of Human Rights", Human Rights Quarterly, Vol. 24, No. 2; P. Kovacs (2009), "La protection des minorites dans la jurisprudence de la Cour europeenne des Droits de PHomme" in L. Trocsanyi and L. Congnard (eds), Statuts et protection des minorites; exemples en Europe occidentale et centrale ainsi que dans lespays mediterraneens. Brussels: Braylant; K. Williams and B. Rainey (2002), "Language, education and the European Convention on Human Rights, in the twenty-first century", Legal Studies: Journal of the Society of Legal Scholars, Vol. 22, No. 4.
78. General Comment 23 of the UN Human Rights Committee (HRC) Fiftieth session, 1994, at para. 6.2; Thornberry, International Law …, 141-247; Patrick Thornberry, “The UN Declaration on the Rights of Persons Belonging to National or Ethnic, Religious and Linguistic Minorities: Background, Analysis, Observations, and an Update”, in Alan Phillips and Allan Rosas (eds.), Universal Minority Rights (Abo Akademi University Institute for Human Rights, Abo, Finland; and Minority Rights Group International, London, 1995), 13, 24; Dunbar, Minority Language Rights, 107.
79. Gwynedd Parry R. Article 4. Existing regimes of protection // Shaping language rights – Strasbourg: Council of Europe Publishing, 2012. – No.9. – P. 157.
80. Henri Giordan, ―Droits des minorites, droits linguistiques, Droits de l‘Homme [Minority Rights, Language Rights, Human Rights]‖, in Henri Giordan (ed.), Les Minorites en Europe : Droits Linguistiques et Droits de l’Homme (Editions Kime, Paris, 1992), 9, 28.
81. Henry J. Steiner, ―Individual Claims in a World of Massive Violations: What Role for the Human Rights Committee?‖, in Philip Alston and James Crawford (eds.), The Future of UN Human Rights Treaty Monitoring (2003), 15, 26.
82. Hermann Raschhofer, ―Hauptprobleme des Nationalitatenrechts [Main Problems of the Law on National Minorities]. (Ferdinand Enke, 1931), 82-85 (theoretical discussion), 103-110 (assessing the inter-war treaties for the protection of minorities). Similarly, taking as a guide the distinction between negative and positive equality‘, see Pablo de Azcarate, League of Nations and National Minorities: An Experiment (Carnegie Endowment for International Peace, Washington D.C. 1945), 23-25, 57-91.
83. Iňigo Urrutia Libarona. Article 13. Economic and social life. Introdaction. // Shaping language rights. – Strasbourg: Council of Europe Publishing, 2012. – No.9. – P. 446.
84. J.A. Fishman, "Who speaks what language to whom and when?", 2 Linguistique (1972), 68-88, here: 80.
85. Jean-Marie Woehrling (1998), "Problems raised by the use of regional or minority languages before public and judicial authorities" in International Conference on the European Charter for Regional or Minority Languages, Regional or Minority Languages No. 1. Strasbourg: Council of Europe Publishing. Consideration of the first ratifications shows that most states agreed to allow speakers of regional languages to submit written or oral requests in the regional language or to use it in deliberative assemblies. However, the authorities are less often required to use the regional or minority languages themselves, except in signposting or place names, translating specified texts into the regional language and, in some cases, in replying to requests submitted by citizens.
86. Jean-Marie Woehrling, The European Charter for Regional or Minority Languages: A Critical Commentary (Council of Europe Publishing, Strasbourg, 2005); Patrick Thornberry and Maria Amor Martin Estebanez, Minority Rights in Europe: a Review of the Work and Standards of the Council of Europe (Council of Europe Publishing, Strasbourg, 2004), Chapter 3.
87. Jean-Marie Woehrling, The European Charter for Regional or Minority Languages. A Critical Commentary (Council of Europe Publishing, Strasbourg, 2005), at 165-178.
88. John Laws, The Limitations of Human Rights, Public Law (1998), 254.
89. Joonbeom Pae, "Sovereignty, Power and Human Rights Treaties: An Economic Analysis", 5 Journal of International Human Rights (2007).
90. Jose Manuel Perez Fernandez. Flaxebility as a guideline for undertakings from the ECRML // Shaping language rights – Strasbourg: Council of Europe Publishing, 2012. – No.9. – P. 124.
91. Jose Manuel Perez Fernandez. Scope of the obligation to provide information // Shaping language rights – Strasbourg: Council of Europe Publishing, 2012. – No.9. – P. 174 - 175.
92. Jose Woehrling, ―La Cohabitation Linguistique au Canada: les Politiques Linguistiques du Quebec, de l‘Etat Federal Canadien et des Provinces Anglophones [Linguistic Coexistence in Canada : Language Policies of Quebec, the Federation and the English-Speaking Provinces]‖, 69(II) Revista Vasca de Administracion Publica (2004), 315.
93. Kristin Henrard, "Language and the Administration of Justice: The International Framework", 7 International Journal on Minority and Group Rights (2000), 75-108; David Weissbrodt, The Right to a Fair Trial. Article 8, 10, 11 of the Universal Declaration of Human Rights (The Hague, Martinus Nijhoff Publishers, 2002); Celia Brown-Blake, "Fair Trial, Language and the Right to Interpretation", 13 International Journal on Minority and Group Rights (2006), 391-412.
94. Malksoo, Language Rights …, 465. This author concludes that ―the current approach [among states and scholars] seems to be that international law can only set minimum standards, and the situations of linguistic injustice must be fought with the tools of domestic and international politics‖.
95. Manuel Lezertua Rodriguez. The European Convention on Human Rights and minority languages // Minority language protection in Europe: into a new decade. Regional or minority languages. – Strasbourg: Council of Europe Publishing, 2010. – No.8. – P. 13 – 26.
96. Mark Abley, Spoken Here: Travels Among Threatened Languages (Random House of Canada, Toronto, 2003; David Crystal, Language Death (Cambridge University Press, Cambridge, 2000); Andrew Dalby, Language in Danger: The Loss of Linguistic Diversity and The Threat to Our Future (Penguin Books, Harmondsworth, 2003); Michael Krauss, "The World‟s Languages in Crisis", 68 Language (1992), 4-10; Daniel Nettle and Suzanne Romaine, Vanishing Voices: The Extinction of the World’s Languages (Oxford University Press, Oxford, 2000); Robert H. Robins and Eugenius Uhlenbeck (eds.) Endangered Languages (Berg, Oxford, 19919.
97. Mechanisms for the Implementation of Minority Rights (Council of Europe Publishing, Strasbourg, 2004), 131, at 132-135. 4 See only Eric J. Hobsbawm, Nations and Nationalism since 1780. Programme, Myth, Reality (Cambridge University Press, Cambridge, 1990). 5 See the Explanatory Report to the European Charter for Regional or Minority Languages, ETS 148. 6 See Sia Spiliopoulou Akermark, .Conclusions., in: Sia Spiliopoulou Akermark et al. (eds.), International Oblgations and National Debates: Minorities around the Baltic Sea (The Aland Islands Peace Institute, Mariehamn, 2006)., 589, at 593-595.
98. Mechanisms for the Implementation of Minority Rights (Council of Europe Publishing, Strasbourg, 2004), 131, at 132-135.
99. Michael Clyne, Multilingual Australia (River Seine, Melbourne, 1982); A.F. Pauwels, "The Future of Ethnic Languages in Australia", 72 International Journal of the Sociology of Language (1986); A. Rubino, "Code-mixing and Code Control in Italo-Australian Children", Series S, 4 Australian Review of Applied Linguistics (1987), 127-152.
100. Mike Cormack, 2004, Developing Minority Language Media Studies, Mercator Media Forum, March 2004, Vol. 7, No. 1, 3-12; Mike Cormack and Niamh Hourigan, (eds.), 2007, Minority Language Media: Concepts, Critiques and Case Studies, Multilingual Matters Ltd. Clevedon; Will Kymlicka and Alan Patten, (eds.), 2003, Language Rights and Political Theory, Oxford University Press, 6-7.
101. Minority language protection in Europe: into a new decade Regional or minority languages, No. 8. Strasbourg: Council of Europe Publishing. 2010. – 206 p. The Charter's monitoring mechanism: a practical perspective. Sigve Gramstad.
102. Minority language protection in Europe: into a new decade Regional or minority languages, No. 8. Strasbourg: Council of Europe Publishing. 2010. – 206 p. The impact of the Charter. Vesna Crnic-Grotic Professor of Law, Faculty of Law, University of Rijeka, Croatia Vice-Chair of the Committee of Experts of the Charter.
103. Minority language protection in Europe: into a new decade Regional or minority languages, No. 8. Strasbourg: Council of Europe Publishing. 2010. – 206 p. The Charter's monitoring mechanism: a practical perspective. Sigve Gramstad.
104. Minority language protection in Europe: into a new decade. Regional or minority languages. – Strasbourg: Council of Europe Publishing, 2010. – No.8. – P. 13.
105. Natan Lerner, ―The 1992 UN Declaration on Minorities‖, 23 Israel Yearbook on Human Rights (1993) 111-128; Isse Omanga Bokatola, ―La declaration des Nations Unies sur les droits des personnes appartenant a des minorites nationales ou ethniques religieuses et linguistiques”, Revue Generale de Droit International Public (1993), 745-765.
106. P. Blair (2003), "La protection du patrimoine linguistique europeen" in H. Giordan and T. Louarn (eds), Les langues regionales ou minoritaires dans la republique. Toulouse: IEO Publications, p. 5.
107. Pan Ch., Pfeil B.S. Ethnos 63. National Minorities in Europe. – Wien: Brauműller, 2003. – P. 37.
108. Paolo G. Carozza, ―Subsidiarity as a Structural Principle of International Human Rights Law‖, 97 American Journal of International Law (2003), 38.
109. Patrick Thornberry and Maria Amor Martin Estebanez, Minority Rights in Europe.A Review of the Work and Standards of the Council of Europe (Council of Europe Press, Strasbourg, 2004), 137-168.
110. Patrick Thornberry, International Law and the Rights of Minorities (Clarendon Press, Oxford, 1991); Fernand De Varennes, Language, Minorities and Human Rights (Martinus Nijhoff Publishers, The Hague, 1996); Carlos R. Fernandez Liesa, Derechos Linguisticos y Derecho Internacional (Dykinson, 1999); Xabier Deop Madinabeitia, ― Los Derechos Linguisticos en el Derecho Internacional [Language Rights in International Law], 33 Revista de Llengua i Dret (2000), 23-45, at 23; Lauri Malksoo, ―Language Rights in International Law: Why the Phoenix is Still in the Ashes?, 12 Florida Journal of International Law (2000), 432; Dunbar, supra note 17; Jose Woehrling, ―L‘evolution du cadre juridique et conceptuel de la legislation linguistique du Quebec [The development of the legal and conceptual framework of Quebec‘s language legislation], in Alexandre Stefanescu and Pierre Georgeault (eds.), Le francais au Quebec: les nouveaux defis, Section 2 (2005), 253.
111. Patrick Thornberry, International Law and the Rights of Minorities (Clarendon Press, Oxford, 1991); Fernand De Varennes, Language, Minorities and Human Rights (Martinus Nijhoff Publishers, The Hague, 1996); Carlos R. Fernandez Liesa, Derechos Linguisticos y Derecho Internacional (Dykinson, 1999); Xabier Deop Madinabeitia, ―Los Derechos Linguisticos en el Derecho Internacional [Language Rights in International Law]‖, 33 Revista de Llengua i Dret (2000), 23-45, at 23; Lauri Malksoo, ―Language Rights in International Law: Why the Phoenix is Still in the Ashes?‖, 12 Florida Journal of International Law (2000), 432; Dunbar, supra note 17; Jose Woehrling, ―L‘evolution du cadre juridique et conceptuel de la legislation linguistique du Quebec [The development of the legal and conceptual framework of Quebec‘s language legislation]‖, in Alexandre Stefanescu and Pierre Georgeault (eds.), Le francais au Quebec: les nouveaux defis, Section 2 (2005), 253.
112. Patten and Kymlicka, Introduction: Language Rights …, 27-28. However, this objection does not prevent these authors from occasionally later using the distinction.
113. Paсker J. On the Definition of Minorities // The Protection of Ethnic and Linguistic Minorities in Europe. / Ed. by J. Рacker, K. Myntti. – Åbo, Turku: Åbo Academi University; Institute for Human Rights, 1993. – P. 24.
114. Paсker J. On the Definition of Minorities // The Protection of Ethnic and Linguistic Minorities in Europe / Ed. by J. Рacker, K. Myntti. – Åbo, Turku: Åbo Academi University; Institute for Human Rights, 1993. – P. 45; Paсker J. Problems in Defining Minorities // Minority and Group Rights in the New Millennium. / Ed. by D. Fottrell, B. Bowring. – The Hague: Kluwer Law International, 1999. – P. 223–274.
115. Philip Alston, "Conjuring up new human rights: A proposal for quality control, 78 American Journal of International Law (1984), 607-621.
116. Reaume, Official-Language Rights …, 259. It can also happen that a language, which is dominant in the whole national territory, is in minority in a given region. 16 In many cases, the rights of economically and politically powerful linguistic minorities are also reasonably well respected.
117. Recommendation RecChL(2010)6 of the Committee of Ministers on the application of the European Charter for Regional or Minority Languages by Ukraine (Adopted by the Committee of Ministers on 7 July 2010 at the 1090th meeting of the Ministers’ Deputies) //Application of the Charter in Ukraine. Initial monitoring cycle // ECRML (2010) 6. – Р. 108.
118. Robert Dunbar, "Minority Language Rights in International Law", 50 International and Comparative Law Quarterly (2001), 90-120 at 96-98.
119. Robert Dunbar, ―Implications of the European Charter for Regional or Minority Languages for British Linguistic Minorities‖, 25 European Law Review, Human Rights Survey2000 (2000), 46.
120. Robert Phillipson, Mart Rannut, and Tove Skutnabb-Kangas, ―Introduction”, and Tove Skutnabb-Kangas and Robert Phillipson, ―Linguistic Human Rights, Past and Present‖, both in Tove Skutnabb-Kangas and Robert Phillipson (eds.) Linguistic Human Rights: Overcoming Linguistic Discrimination (Mouton, The Hague, 1994), 1, 71; Tove Skutnabb-Kangas, ―Language Policy and Linguistic Human Rights‖, in Thomas Ricento (ed.), An Introduction to Language Policy: Theory and Method (Blackwell, Oxford, 2006), 273; Rainer Enrique Hamel, ―Introduction: Linguistic Human Rights in a Sociolinguistic Perspective”, 127 International Journal of the Sociology of Language (1997), 1-24, at 1. See also Miklos Kontra, Robert Phillipson, Tove Skutnabb-Kangas et al. (eds.), Language: A Right and a Resource. Approaching Linguistic Human Rights (Central European University Press, Budapest, 1999).
121. Robert Wintemute, ―Sexual Orientation and Gender Identity”, in Colin Harvey (ed,), Human Rights in the Community (Hart Publishing, Oxford, 2005), 175
122. Ruth Rubio-Marin, ―Language Rights: Exploring the Competing Rationales‖, in Will Kymlicka and Alan Patten (eds.), Language Rights and Political Theory (Oxford University Press, Oxford, 2003), 52, 55. This author proposes an alternative distinction between instrumental and non-instrumental language rights.
123. Shaping language rights Regional or Minority Languages, No. 9 Council of Europe, February 2012. Part IV – Application of the Charter Article 15 to 17. Apрlication of the Charter. Inaki Lasagabaster.
124. Shaping language rights Regional or Minority Languages, No. 9 Council of Europe, February 2012. Part IV – Application of the Charter Article 15 to 17. Apрlication of the Charter. Inaki Lasagabaster.
125. Shaping language rights. Commentary on the European Charter for Regional or Minority Languages in light of the Committee of Experts'evaluation Edited by Alba Nogueira Lopez Eduardo J. RuizVieytez Inigo Urrutia Libarona Regional or Minority Languages, No. 9.
126. Sigve Gramstad. Diversi