Яцишин Марта Юріївна Міжнародно- правове співробітництво у сфері боротьби з кіберзлочинністю

brief description

Яцишин Марта Юріївна, старший викладач кафедри міжнародного права Факультету міжнародних відносин Національного авіаційного університету: «Міжнародно- правове співробітництво у сфері боротьби з кіберзлочинністю» (12.00.11 - міжнародне право). Спецрада Д 26.001.10 у Київському національному університеті іме­ні Тараса Шевченка

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ЯЦИШИН МАРТА ЮРІЇВНА
УДК 341.48/.49
ДИСЕРТАЦІЯ
МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У СФЕРІ БОРОТЬБИ З
КІБЕРЗЛОЧИННІСТЮ
Спеціальність 12.00.11 – міжнародне право
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і
текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
_________________________
Науковий керівник
кандидат юридичних наук, доцент
Тимченко Ліліана Олексіївна
Київ – 2019

ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ МІЖНАРОДНОПРАВОВОГО СПІВРОБІТНИЦТВА ДЕРЖАВ У ПРОТИДІЇ
КІБЕРЗЛОЧИННОСТІ……………………………………………………………….12
1.1. Поняття, сутність та ознаки кіберзлочинності в міжнародному праві………12
1.2. Сучасні підходи до класифікації кіберзлочинів у міжнародному праві……..29
1.3. Генезис та розвиток інституту міжнародно-правового співробітництва
у сфері боротьби з кіберзлочинністю………………………………………………….50
Висновки до розділу 1………………………………………………………………..66
РОЗДІЛ 2. ПЕРСПЕКТИВНІ НАПРЯМКИ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО
СПІВРОБІТНИЦТВА ДЕРЖАВ У БОРОТЬБІ З КІБЕРЗЛОЧИННІСТЮ……69
2.1. Заборона використання сили у кіберпросторі: кібервійна як міжнародний
злочин…………………………………………………………………………………….69
2.2. Удосконалення матеріальних норм інституту міжнародно-правового
співробітництва у сфері боротьби з кіберзлочинністю………………………….........86
2.3. Уніфікація процесуальних норм виявлення і розслідування
кіберзлочинності…………………………………………………………………..........108
Висновки до розділу 2……………………………………………………………...125
РОЗДІЛ 3. УЧАСТЬ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІЙ ПРОТИДІЇ
КІБЕРЗЛОЧИННОСТІ………………………………………………………………128
3.1. Аналіз правових та інституційних основ протидії кіберзлочинності в
Україні…………………………………………………………………………………..128
3.2. Кібернетична складова агресії Росії проти України: кваліфікація за
міжнародним правом…………………………………………………………………...147
Висновки до розділу 3……………………………………………………………...161
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………164
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………...170
ДОДАТКИ……………………………………………………………………………...203

bibliography

ВИСНОВКИ
У Висновках сформовано найбільш сутністні результати й положення
дисертаційного дослідження, наведено теоретичні узагальнення і нове вирішення
наукового завдання, яке полягало у комплексному дослідженні міжнародноправового співробітництва у сфері боротьби з кіберзлочинністю, узагальнення
основних засад універсальної концепції кіберзлочинності, а також визначення
шляхів її розвитку. За результатами проведеного дослідження сформульовано такі
основні висновки:
1. Міжнародно-правове співробітництво в сфері боротьби з
кіберзлочинністю здійснюється в умовах відсутності єдиного уніфікованого
понятійно-категоріального апарату, що на нашу думку, значно знижує його
ефективність. Поняття «кіберзлочинності» є центральним системо утворюючим
елементом інституту міжнародно-правового співробітництва у сфері боротьби з
кіберзлочинністю. Пропонуємо наступне визначення: кіберзлочин – це протиправне
суспільно небезпечне діяння здійснене за допомогою інформаційно-комунікаційних
технологій проти прав і законних інтересів учасників кіберпростору (фізичних,
юридичних осіб, держав та їх об’єднань), що охороняються нормами національного
та міжнародного права. У дисертаційній роботі узагальнено основні ознаки
кіберзлочинності: інтелектуальний характер, анонімність, латентність,
дистанційність, автоматизованість, опосередкованість, значна вартість,
віртуалізація, транснаціональність та організованість.
2. Вважаємо виправданим розподіл кіберзлочинів на три групи залежно від
характеру суспільної небезпеки: кіберзлочини за внутрішньодержавним правом (що
криміналізовано національним законодавством), транснаціональні кіберзлочини
(злочини міжнародного характеру, криміналізовані міжнародними угодами) та
міжнародні кіберзлочини (міжнародні злочини, що є порушенням норм
міжнародного права, які захищають найважливіші інтереси міжнародного
співтовариства в цілому, зокрема кібервійна). Транснаціональні кібернетичні
злочини є злочинами міжнародного характеру, а тому необхідно розробити і
прийняти Конвенцію ООН про боротьбу проти кіберзлочинності за прикладом
165
Конвенції ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і
психотропних речовин.
Узагальнений підхід до класифікації кіберзлочинів залежно від ознак та
елементів їх складу можна визначити таким чином: 1) кіберзлочини, що стали
можливими внаслідок створення і поширення ІКТ, завдають шкоду правам та
законним інтересам учасників кіберпростору шляхом порушення конфіденційності,
цілісності та доступності ІКТ (незаконний доступ, нелегальне перехоплення,
втручання в дані; втручання в систему; зловживання пристроями); 2) традиційні
злочини, вчинені з використанням ІКТ: тероризм; підробка; шахрайство;
переслідування, вимагання, порушення права інтелектуальної власності та ін.; 3)
кіберзлочини, що пов’язані із створення та розповсюдженням нелегального
контенту за допомогою ІКТ. До останньої групи відносимо будь-які дії із
забороненою інформацією (дитячою порнографією, пропагандою війни, мовою
ненависті, зокрема расистським та ксенофобним матеріалом тощо) у кіберпросторі.
3. Інститут міжнародно-правового співробітництва у сфері боротьби з
кіберзлочинністю – це сукупність матеріальних і процесуальних норм та принципів,
що регулюють співробітництво між державами, спрямоване на протидію
кіберзлочинності. Названий інститут перебуває на стадії формування та
здійснюється на наднаціональному рівні в межах механізмів міжнародної правової
допомоги і співробітництва щодо кримінальних справ. Для досліджуваного
інституту притаманна фрагментарність і неоднорідність, а тому він потребує
гармонізації. З цією метою необхідною є розробка і прийняття універсального
міжнародного договору в рамках ООН. А тому вважаємо доцільним ініціювати
підготовку універсальної Конвенції про боротьбу проти кіберзлочинності.
Доцільність прийняття універсальної конвенції про кіберзлочинність
обґрунтовується такими чинниками: 1) положення Конвенції ООН проти
транснаціональної організованої злочинності не регулюють весь комплекс
правовідносин у сфері протидії кіберзлочинності; 2) регулювання міжнародноправового співробітництва у сфері боротьби з кібернетичною злочинністю на основі
чинних регіональних актів призводить до подальшої фрагментації і розшарування
166
інституту; 3) розширення сфери дії чинних міжнародних угод, передусім Конвенції
Ради Європи про кіберзлочинність, призводить до одночасного їх застосування, а
оскільки положення таких міжнародних договорів відрізняються, необхідне
додаткове узгодження і гармонізація; 4) Конвенція Ради Європи про
кіберзлочинність не може стати універсальним договором у визначеній сфері через
політичні та правові розбіжності.
4. Встановлено, що в сучасній доктрині і практиці міжнародного права
питання кваліфікації кібервійни залишається дискусійним. Запропоновано авторські
визначення: кібервійна – це значні, масштабні, цілеспрямовані та систематичні
кібератаки із застосуванням кіберзброї, здійснювані збройними силами та/або
спеціальними підрозділами держави проти суверенітету, територіальної цілісності,
незалежності іншої держави та міжнародного миру і стабільності; кібератака – дія,
яка порушує прав і законних інтересів учасників кіберпростору за допомогою ІКТ,
що здійснюються фізичними та юридичними особами за участі (сприяння,
фінансування тощо) держав. Крім цього встановлено, що кібератаки, які
підтримуються державами, але за своїм характером не є значними, масштабними та
систематичними, не можуть визнаватись кібервійною. Їх можна кваліфікувати як
недружні акти. За умови, якщо кібератака включає здійснення протиправних дій,
передбачених національним і міжнародним правом, такі діяння можуть бути
кваліфіковані як кіберзлочини. Найбільш виправданим, на наш погляд, є
кваліфікація кібервійни як міжнародного злочину агресії.
5. Матеріально-правові норми інституту міжнародно-правового
співробітництва у сфері боротьби з кіберзлочинністю визначають спеціальні
принципи такої співпраці, криміналізацію окремих видів протиправних діянь, а
також інституційні механізми співпраці та нарощування потенціалу (capacity
building). Система міжнародної протидії кіберзлочинності заснована, з однієї
сторони, на основних принципах міжнародного права, а з іншої, на спеціальних
принципах технічної нейтральності, державно-приватного партнерства
(мультистейкхолдерізму), еквівалентності прав людини онлайн та офлайн.
167
Як було встановлено на прикладі Інтернету речей, новітні технології за
загальним правилом входять до сфери дії чинних міжнародних угод про
кіберзлочинність, але спеціального регулювання не передбачено. Пропонуємо
формальне закріплення положення про «емерджентні технології» в текстах
міжнародно-правових актів у сфері протидії кіберзлочинності. Насамперед, в
майбутній Конвенції ООН про боротьбу проти кіберзлочинності.
6. З огляду на особливо високу суспільну небезпечність кіберзлочинів, які
спричиняють шкоду об’єктам критичної інфраструктури, в універсальному договорі
про кіберзлочинність повинно бути враховано криміналізацію таких кібернетичних
злочинів, а також міра відповідальності за їх вчинення повинна бути підвищеною.
7. Інституційні механізми міжнародно-правової співпраці держав у сфері
боротьби з кіберзлочинністю створені безсистемно за відсутності достатніх
конвенційних механізмів. Як наслідок, їх діяльність є не узгодженою і
фрагментарною, а повноваження часто дублюються. Для підвищення ефективності
досліджуваного інституту необхідним є створення централізованого органу на
підставі універсальної конвенції в рамках ООН (як наприклад Комітет T-CY
відповідно до Конвенції про кіберзлочинність Ради Європи).
8. Невід’ємною частиною інституту міжнародно-правового
співробітництва у сфері боротьби з кіберзлочинністю є кримінально-процесуальні
норми. За допомогою співпраці з кримінально-процесуальних питань у сфері
боротьби з кіберзлочинністю встановлюються загальні підходи до визначення
юрисдикції у кіберпросторі, визнання і використання електронних доказів,
виконання процесуальних дій, зокрема транскордонного доступу до інформації, а
також визначаються канали зв’язку між державами. Проблема розподілу
суверенних юрисдикцій держав у кіберпросторі вирішується за рахунок
застосування критеріїв місцезнаходження інформаційної інфраструктури,
локалізації злочинної дії та наслідків, які вона спричинила, а також громадянства
злочинця і постраждалої сторони.
Сфера кримінально-процесуального співробітництва держав буде і далі
розширюватись. По-перше, традиційні методи і способи кримінального процесу не
168
відповідають вимогам роботи з електронними доказами; по-друге, розслідування
інших видів злочинів також потребує використання електронних доказів; по-третє,
здійснюється все більше сприйняття концепції транскордонного доступу до
інформації. Серед негативних тенденцій слід відзначити формування двох
протилежних систем: держав, що здійснюють співпрацю з процесуальних питань
розслідувань кіберзлочинів, а також держав, які знаходяться поза такими
механізмами. Крім цього, існує складність у досягненні консенсусу з питання
транснаціонального доступу до інформації, а також паралельне створення каналів,
передбачених для оперативного реагування на кіберзлочини і передачі даних щодо
них. Вирішення цих проблем можливе за рахунок створення Конвенції ООН про
боротьбу проти кібезлочинності, з включенням загального положення про
транскордонний доступ до інформації і можливістю внесення застережень до нього.
Крім цього універсальна мережа 24/7 повинна існувати в рамках централізованого
органу ООН.
9. Розвиток вітчизняного законодавства у сфері боротьби з кіберзлочинністю
відбувався поступово із врахуванням міжнародно-правових документів, а також у
тісному взаємозв’язку з формуванням національної системи кібербезпеки України.
Криміналізація кіберзлочинів здійснюється в Україні на підставі Кримінального
кодексу України, що потребує внесення змін і доповнень. Так, в першу чергу,
потрібно доповнити кримінальне законодавство поняттям кіберзлочинності, а окрім
цього вважаємо доцільним прийняття поправки до ст. 67.1 ККУ щодо встановлення
додаткової обтяжуючої обставини «вчинення злочину за допомогою ІКТ». В
кримінально-процесуальному законодавстві слід врахувати особливості оцінки
судом електронних доказів, як таких, що найчастіше фігурують у кримінальних
провадженнях з розслідування кіберзлочинів, а також розробити окремі
криміналістичні методики розслідування кіберзлочинів, з врахуванням останніх
тенденцій щодо типових способів вчинення даного виду злочинів. Зміни до чинного
законодавства обумовлені виконанням міжнародних зобов’язань України відповідно
до Конвенції Ради Європи 2001 р. Інституційні механізми протидії кіберзлочинності
в України представлені дуже розгалуженою системою органів, повноваження яких
169
потребують подальшого уточнення. Відсутність чіткого розмежування владних
повноважень державних органів в сфері боротьби з кіберзлочинністю, призводить
до їх дублювання та неминуче знижує ефективність.
10. Агресія проти України у 2014 р., супроводжувалась активними операціями
проти нашої держави у кіберпросторі. Кваліфікація цих атак, повинна
здійснюватися з урахуванням мети і наслідків такого діяння, а також зв’язку з
іноземною державою. Для поширення норм міжнародного гуманітарного права на
кібернетичні атаки в Україні, останні повинні відповідати ряду ознак, серед яких:
здійснюватися під час озброєного конфлікту, учасниками такого конфлікту, а також
призводити до серйозних і масштабних наслідків. Міжнародне кримінальне право
може бути використане для кваліфікації кібернетичних атак в Україні у випадку
встановлення масштабних наслідків, не сумісних із положеннями Статуту ООН.
Здійснювані кібератаки на території України відбувались під час
міжнародного збройного конфлікту. В окремих випадках, наведених у роботі,
насамперед при розробці і використанні вірусу Petya/NotPetya, підтверджується
зв’язок кібернетичних нападів з інформаційною інфраструктурою Російської
Федерації. Крім цього, важливо врахувати, що акти політичного визнання
відповідальності Російської Федерації за атаку у 2017 р. уже прийняті окремими
державами. Вважаємо, що Україні доцільно продовжувати розслідування
кібернетичних атак на її території з метою виявлення зв’язків цих дій з Російською
Федерацією.