Ліцензування господарської діяльності (господарсько-правовий аспект)

brief description

ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………….4

РОЗДІЛ 1 Загальна правова характеристика ліцензування господарської діяльності….………….....................................................12
1.1. Ліцензування господарської діяльності як засіб державного регулювання економіки ………..... …... .……………………………………………12
1.2. Поняття ліцензування господарської діяльності………………………...23
1.3. Основні категорії ліцензування господарської діяльності……………...36
1.4. Відмежування ліцензування від суміжних правових понять …………..47
1.5. Нормативно - правова основа ліцензування господарської діяльності……………………………………………………………………………... 55 Висновки до першого розділу………………………………………………………62

РОЗДІЛ 2 Загальний порядок ліцензування господарської діяльності.....................................…………………………………………64
2.1. Порядок видачі та переоформлення ліцензій……………………………64
2.2. Ліцензійні умови здійснення господарської діяльності та контроль за їх додержанням…………………………………………………………………………..80
2.3.Відповідальність за порушення ліцензійного законодавства…………...96
Висновки до другого розділу……………………………………………….109

РОЗДІЛ 3 Спеціальний порядок ліцензування окремих видів господарської діяльності ………….......................................................111
3.1.Призначення та зміст спеціального порядку ліцензування окремих видів господарської діяльності…………………………………………………………….111
3.2 Ліцензування діяльності з надання фінансових послуг………………..121
3.3. Ліцензування у сфері освіти……………………………………………..140
3.4.Ліцензування господарської діяльності у сфері електроенергетики…………………………………………………………………..155
Висновки до третього розділу……………………………………………...175

ВИСНОВКИ……………………………..………………………...177
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………................191

ВСТУП
Актуальність проблеми дослідження. Перехід України до ринкових відносин являє собою початок нового для держави етапу розвитку. Такий перехід супроводжується трансформацією традиційних і появою нових засобів публічної дії на економіку. Процеси, що відбуваються в економіці держави, зупинити неможливо, однак можливо створити діючий організаційно-правовий механізм, який дозволяє забезпечувати державний контроль за тими видами діяльності, здійснення яких може призвести до заподіяння шкоди правам, законним інтересам, моралі і здоров’ю громадян, обороноздатності країни та безпеці держави.
Держава упорядковує процес здійснення господарської діяльності, контролює її законність, обмежує можливі негативні прояви такої діяльності. В механізмі державного регулювання економіки на цьому етапі розвитку широко застосовується такий засіб, як ліцензування окремих видів господарської діяльності. Введення ліцензування в Україні зумовлено змінами в характері впливу держави на суспільні відносини, що складаються в сфері господарської діяльності. Ліцензування дозволяє додержуватися балансу інтересів суб’єктів господарювання, з одного боку, споживачів та держави, з іншого.
Ліцензування відіграє особливу роль у впорядкуванні ринкових відносин, оскільки без нього неможливе законне входження і функціонування суб’єктів господарської діяльності в господарському обороті при здійсненні ними ліцензованого виду діяльності. Цей засіб попереджає участь сумнівних господарюючих суб’єктів в економіко-правових відносинах і, відповідно, можливі порушення прав потенційних контрагентів і споживачів. Ліцензування виступає одним із засобів забезпечення балансу між публічними і приватними інтересами.
Вперше положення про ліцензування було вміщено у Законі України від 7 лютого 1991 р. «Про підприємництво» [6]. З прийняттям Закону України від 1 червня 2000 р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [37] (далі – Закон про ліцензування) та Господарського кодексу від 16 січня 2003 р. [4] (далі - ГК) ліцензування перетворилось у діючий ефективний засіб державного регулювання економіки, який сприяє забезпеченню оборони країни і безпеки держави, захисту прав громадян, їх законних інтересів, моралі та здоров’я. Разом з тим прийняття Закону про ліцензування та пов'язаних з ним нормативно-правових актів не вирішило всіх проблем і протиріч у чинному законодавстві. Сьогодні відсутня науково обґрунтована політика держави щодо ліцензування господарської діяльності, внаслідок чого процес нормотворення у цій галузі має безсистемний характер. Проведений аналіз засвідчує, що більшість нормативно-правових актів, які приймаються з питань ліцензування окремими центральними органами виконавчої влади, захищають лише вузьковідомчі, а не загальнодержавні інтереси.
Недосконалому регулюванню в діючому законодавстві відносин ліцензування сприяє нерозробленість його теоретичної бази, а саме механізму ліцензування господарської діяльності. Незважаючи на те, що ліцензування окремих видів діяльності набуло такого широкого застосування для регулювання господарської діяльності, воно ще не стало предметом всебічного дослідження в юридичній літературі. Окремі аспекти ліцензування в загальному контексті або в розрізі окремого виду господарської діяльності досліджувалися в працях вітчизняних та зарубіжних науковців: А.Б. Агапова, В.К Андреєва, Д.Н. Бархаха, С.Н. Бреславського, М.К.Галянтича, І.С. Городецької, А.В. Гущина, Г. П. Злотник, П. Г. Злотник, І.В. Єршової, А.М. Кармолицького, І.Е Махрова, П.М. Пальчука, В.М. Пашкова, В.Ф. Попондопула, О. В. Регурецької, Ю.О. Тихомирова, К.Ю. Тотьєва, В.І. Шакуна, А.О. Шеваріхіна та інших. Дослідженню ліцензування господарської діяльності присвячено кандидатську дисертацію Е.Е. Бекірової «Правове регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності»[248], в якій визначено поняття і сутність ліцензування та ліцензійних правовідносин, проведено правовий аналіз процедури ліцензування, нагляду, контролю та відповідальності у сфері ліцензування тощо. Незважаючи на це в Україні відсутні комплексні дослідження цього засобу державного регулювання. Зокрема, поза межами наукових досліджень залишилися теоретична основа ліцензування господарської діяльності, причини, цілі, ознаки та функції ліцензування, співвідношення понять «дозвіл» і «ліцензія», відмежування ліцензування господарської діяльності від таких суміжних правових понять, як сертифікація та патентування, критерії та особливості ліцензування видів господарської діяльності, що зазначені в ст.2 Закону про ліцензування. Недостатньо досліджені поняття та сутність ліцензування певних видів господарської діяльності, критерії для визначення видів діяльності такими, що потребують загального порядку ліцензування, поняття і зміст ліцензійних умов, процедура ліцензування, контроль та відповідальність у сфері ліцензування. Це значно знижує дієвість ліцензування господарської діяльності, а також ефективність контролю в цьому напрямку.
Вищезазначені обставини визначають актуальність і практичну доцільність проведення комплексного дослідження за темою дисертації для науки господарського права.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри господарського права Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Формування механізму реалізації та захисту прав та свобод громадян України» (номер теми: 01-БФ-042-01; номер державної реєстрації: 019 U007725-2001-2004 роки).
Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є підготовка науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення законодавства з питань загального та спеціального порядків ліцензування таких видів діяльності: надання фінансових послуг у сфері освіти та у сфері електроенергетики. Досягнення зазначеної мети зумовило необхідність вирішення наступних завдань:
- визначення поняття ліцензування господарської діяльності, виявлення основних причин, цілей, ознак та функцій ліцензування;
- визначення критеріїв віднесення окремих видів діяльності до таких, що ліцензуються, та наслідки введення їх в законодавчий механізм;
- відмежування ліцензування від таких суміжних правових понять, як патентування, сертифікація;
- систематизація порядку видачі та переоформлення ліцензій;
- визначення сутності і змісту ліцензійних умов здійснення господарської діяльності, контролю за їх додержанням, та особливостей господарсько-правової відповідальності у сфері ліцензування;
- вирізнення спеціального порядку ліцензування та визначення особливостей ліцензування таких видів господарської діяльності: надання фінансових послуг, у сфері освіти та в сфері електроенергетики;
- обґрунтування пропозицій щодо усунення виявлених недоліків правового регулювання ліцензування господарської діяльності.
Об’єктом дослідження є комплекс суспільних відносини, що виникають у зв’язку із здійсненням ліцензування певних видів господарської діяльності.
Предметом дослідження є господарсько-правові норми, які регулюють відносини у сфері ліцензування певних видів господарської діяльності.
Теоретичну основу дослідження склали положення, висновки, наукові результати, що містяться в працях вітчизняних та зарубіжних правознавців й економістів, а саме: С.С. Алексєєва, А.Г. Бобкової, С.М. Братуся, О.М. Вінник, В.М. Гайворонського, В.П. Жушмана, І.Є. Замойського, Г.Л. Знаменського, Ж.А.Іонової, Д.А. Керімова, В.О. Котюка, А.С. Ластовецького, В.В. Лаптєва, В.К. Мамутова, В.С. Мартем’янова, М.Н. Марченка, Н.І Матузова, І.Р. Михасюка, В.В. Мусіяки, О.М. Олійника, І.Г. Побірченка, Г.В. Пронської, І.С. Самощенка, Н.О. Саніахметової, Р.Б. Шишки, В.С. Щербини, Л.С. Явича та інших.
Емпірічну базу дослідження склали законодавство України та інших країн, правозастосовча практика, а також спеціальна наукова література, в якій досліджуються проблеми правового регулювання ліцензування господарської діяльності.
Методологічні основи дослідження. У дослідженні використано комплекс загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання. Зокрема, формально-логічний метод був використаний при дослідженні джерел правового регулювання ліцензування в Україні та правозастосовчої практики. Системно-структурний метод був використаний при визначенні поняття та ознак ліцензування. У роботі також застосовувались окремі наукові методи: порівняльно-правовий, історичний, логічний, метод аналізу та синтезу. Метод аналізу був використаний при дослідженні поняття ліцензування, порівняльно-правовий – для визначення вітчизняного та зарубіжного законодавства, історико-правовий метод використовувався при ретроспективному дослідженні розвитку ліцензування в Україні та зарубіжних державах.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є комплексним дослідженням правового регулювання ліцензування господарської діяльності, на основі якого обґрунтовано наукові положення та розроблено пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання ліцензування господарської діяльності в Україні. Новизна дисертації конкретизується у науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, найважливішими з яких є наступні:
вперше:
- науково обґрунтовано визначення поняття ліцензування як діяльності уповноважених державою органів щодо надання у встановленому порядку суб’єктам господарювання дозволу на здійснення за певних умов, передбачених законодавчими актами, видів господарської діяльності, спрямованої на захист прав і законних інтересів громадян, організацій та навколишнього природного середовища, а також забезпечення безпеки держави;
- виявлено основні причини та цілі ліцензування господарської діяльності: державний облік суб’єктів, що здійснюють певний вид діяльності, захист інтересів громадян і безпеки держави, інтересів суспільства в цілому, забезпечення державного контролю за здійсненням такої діяльності;
- визначено критерії віднесення видів господарської діяльності до таких, що ліцензуються, а саме: небезпечність діяльності для необмеженого кола осіб, які безпосередньо не беруть участі в її здійсненні, надзвичайна прибутковість діяльності, у зв’язку з чим щодо неї здійснюється оподаткування за підвищеними ставками, і це потребує особливого контролю та нагляду з боку державних органів, діяльність пов’язана з задоволенням невід’ємних потреб населення, з використанням вичерпних природних ресурсів або ресурсів, які мають стратегічне значення для держави; діяльність, до якої залучається велике коло учасників, і пов’язана вона із значними витратами ресурсів. Обґрунтовано необхідність закріплення зазначених критеріїв у законодавстві;
- виявлено прогресивні наслідки закріплення в законодавстві критеріїв віднесення видів господарської діяльності до таких, що ліцензуються, а саме: проведення внутрішньої класифікації ліцензованих видів діяльності, що дозволить вже на цей час зменшити їх кількість; визначення видів діяльності, що не ліцензуються, але потребують ліцензування; здійснення ревізії існуючих ліцензованих видів діяльності з тим, щоб у майбутньому припинити їх ліцензування;
- вирізнено ознаки ліцензування: публічний характер, процесуальний характер, єдність ліцензування, обов’язок ліцензування, а також функції, які виконує ліцензування: дозвільну, облікову, інформаційну, контролюючу, статистичну, охоронну;
- визначено критерії ліцензування тих видів діяльності, щодо яких встановлено спеціальний порядок ліцензування відповідно до ст.2 Закону про ліцензування: соціально-економічна роль, широке коло контингенту обслуговування, забезпечення економічної безпеки держави, життєво важлива роль для суспільства, підтримка на належному рівні інтелектуального потенціалу суспільства, забезпечення соціальної стабільності держави.
Удосконалено:
- положення щодо відмежування ліцензування господарської діяльності від таких суміжних правових понять: сертифікація, патентування;
- порядок анулювання ліцензії, для чого запропоновано розмежовувати анулювання як санкцію за скоєне правопорушення і як елемент позитивного регулювання певних відносин у сфері ліцензування.
Набули подальшого розвитку:
- положення щодо сутності, правової природи понять «дозвіл» та «ліцензія»;
- процедура загального порядку видачі ліцензії;
- положення щодо класифікації ліцензійних умов здійснення окремих видів господарської діяльності на загальні й спеціальні;
- положення щодо здійснення державного контролю у сфері ліцензування.
Теоретична та практична значимість роботи полягає в можливості використання результатів дослідження для вдосконалення законодавства у сфері ліцензування господарської діяльності, удосконалення правового регулювання ліцензування господарської діяльності, подальших наукових досліджень проблем ліцензування господарської діяльності.
Теоретичне значення дисертації полягає у розвитку та поглибленні наукових положень щодо правового регулювання ліцензування господарської діяльності, що є актуальним в умовах розгорнутої дискусії стосовно меж державного регулювання господарської діяльності через такий засіб, як ліцензування господарської діяльності.
Практичне значення дослідження визначається його спрямованістю на вирішення проблем правового механізму застосування такого засобу державного регулювання як ліцензування. Розроблені положення можуть бути цікавими для студентів, аспірантів, науковців, практичних працівників, які безпосередньо займаються проблемами ліцензування господарської діяльності.
Теоретичні висновки і практичні пропозиції, вкладені в дисертації, можуть бути використані в навчальному процесі при викладенні курсу «Господарське право» та його спецкурсів.
Особистий внесок здобувача. Сформульовані в дисертації наукові положення та висновки отримані автором особисто в результаті дослідження вітчизняного та зарубіжного законодавства, спеціальної літератури та правозастосовчої практики. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою, комплексним дослідженням правового регулювання ліцензування господарської діяльності в Україні. Положення та висновки дисертації мають наукове та практичне значення. Дисертанткою систематизоване законодавство України, що регулює ліцензування господарської діяльності в Україні, виявлені окремі прогалини і колізії в нормативно-правових актах та запропоновані шляхи їх усунення, пропонується вирішення спірних питань правового регулювання ліцензування господарської діяльності в Україні. Частина питань, висвітлених в роботі, розв’язані вперше і складають новизну дослідження, інші - одержали в роботі подальший розвиток та удосконалення. Окремі положення дисертації, мають дискусійний характер і можуть бути базою для подальших досліджень проблем правового регулювання ліцензування господарської діяльності в Україні.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри господарського права Київського національного університету імені Тараса Шевченка та на науково-практичному семінарі аспірантів юридичного факультету університету. Автор викладає курс «Господарське право» на юридичному факультеті Чернігівського державного інститут економіки та управлінні, брала участь у Першій Всеукраїнській науково-практичній конференції на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка «Економічна безпека України: перспективи та шляхи забезпечення» (м. Львів, 2003), Восьмій та Дев’ятій науково-практичних конференціях Чернігівського державного інституту економіки та управління (м.Чернігів, 2004 та 2005рр.), Третій міжнародній науково-практичній конференції «Динаміка наукових досліджень, 2004» (м. Дніпропетровськ, 2004), Першій Міжнародній науково-практичній конференції «Науковий потенціал світу, 2004» (м. Дніпропетровськ, 2004). Результати дослідження доповідалися на науково – практичних конференціях професорсько – викладацького складу юридичного факультету Чернігівського державного інституту економіки та управління (м. Чернігів, 2004 та 2005рр.).
Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, дванадцяти підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 233 стор., з них 42 стор. займає список використаних джерел.

bibliography

ВИСНОВКИ
1. Визначено місце і роль ліцензування господарської діяльності як засобу державного регулювання економіки. Встановлено необхідність та доцільність ліцензування для забезпечення єдиної державної політики у сфері господарювання та захисту економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів. Ліцензування деякою мірою дозволяє державі забезпечувати одночасне дотримання публічних і приватних інтересів, не вводячи державну монополію на здійснення окремих видів діяльності, при цьому обмежуючи свободу діяльності суб’єктів господарювання, але не виключаючи можливості самої діяльності. Розкрито зміст та особливості ліцензування.
2. Визначення терміну «ліцензування», яке зазначено в ст.1 Закону про ліцензування, не відповідає визначенню його як засобу державного регулювання господарської діяльності. Це визначення відповідає визначенню процедури реалізації цього засобу, тому пропонується в ст.1 Закону про ліцензування термін «ліцензування» замінити терміном «процедура ліцензування».
3. Запропоновано ст.1 Закону про ліцензування доповнити новим терміном «ліцензування» з таким значенням: «діяльність уповноважених державою органів стосовно надання у встановленому порядку суб’єктам господарювання дозволів на здійснення за певних (ліцензійних) умов, передбачених законом видів господарської діяльності та забезпечення додержання ліцензіатами ліцензійних умов, спрямована на захист прав і законних інтересів громадян та організацій, навколишнього природного середовища, а також забезпечення безпеки держави. Зміст цієї діяльності складають дії щодо видачі, переоформлення та анулювання ліцензій, видачі дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контролю за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видачі розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування».
4. На основі аналізу поняття та сутності ліцензування вирізнені ознаки ліцензування, серед яких: публічний (державний) характер; процесуальний характер; єдність ліцензування; обов’язок ліцензування. Вирізнено функції ліцензування: дозвільну, облікову, інформаційну, контролюючу, статистичну, охоронну.
5. Обґрунтувано і визначено критерії, за якими окремі види господарської діяльності підлягають ліцензуванню, та запропоновано Закон про ліцензування доповнити статтею про критерії визначення видів діяльності, що мають підлягати ліцензуванню, а саме: небезпечність діяльності для необмеженого кола осіб, які безпосередньо не беруть участі в її здійсненні; надзвичайна прибутковість діяльності, у зв’язку з чим щодо неї здійснюється оподаткування за підвищеними ставками, і це потребує особливого контролю та нагляду з боку державних органів; діяльність пов’язана з задоволенням невід’ємних потреб населення; діяльність пов’язана з використанням вичерпних природних ресурсів або ресурсів, які мають стратегічне значення для держави; діяльність, до якої залучається велике коло учасників, і пов’язана вона із значними витратами ресурсів.
6. Обґрунтовано необхідність децентралізації ліцензування, а саме: на загальнодержавному рівні в обов’язковому порядку ліцензувати тільки ті види господарської діяльності, що стосуються загальнодержавних інтересів. На місцевому рівні спеціальні підрозділи обласних та районних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування можуть приймати рішення практично щодо всіх інших видів господарської діяльності.
7. Запропоновано із сфери ліцензування виключити ті види діяльності, державне регулювання яких в повній мірі може і повинно здійснюватися державними контролюючими і наглядовими органами в силу функціональних обов’язків, в тому числі через застосування державних нормативів і лімітів, державних стандартів, сертифікації, акредитації, застосуванням санітарних, будівельних та інших правил і норм.
8. Запропоновано ГК України доповнити статтею 58-1 і сформулювати її так: «Суб’єкт господарювання може здійснювати діяльність, яка підлягає ліцензуванню, з моменту одержання ліцензії або в строк, що зазначений в ній, протягом строку дії ліцензії».
9. Відмежовано ліцензування господарської діяльності від таких суміжних правових понять, як патентування, сертифікація, патентне ліцензування. Виявлено і розмежовано сутність та роль кожного із них в регулюванні господарської діяльності. Визначено, що ліцензування і патентування виконують різні функції регулюючого впливу держави. Патентування здійснюється, перш за все, для обліку суб’єктів підприємництва, що діють у певних сферах, а також для поповнення надходжень до бюджету. Ліцензуванню також характерні ці функції, але, головна функція цього засобу державного регулювання – охоронна. Якщо вид діяльності вимагає здійснення охоронних функцій держави, то вибір повинен бути на користь ліцензування, якщо ж така мета не переслідується, то щодо такої діяльності повинно здійснюватися патентування.
Визначено, що предметом ліцензування є сама діяльність, а предметом сертифікації – конкретні результати такої діяльності, якість продукції, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям, персонал. Наявність ліцензії – обов’язкова умова заняття певним видом господарської діяльності взагалі, а при обов’язковій сертифікації наявність сертифіката – умова виробництва і реалізації конкретної продукції в процесі такої діяльності. Якщо ліцензування направлено на попередження появи на ринку держави сумнівних суб’єктів господарювання, то сертифікація – сумнівної продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу.
10. Досліджено сучасний стан нормативно-правової бази ліцензування господарської діяльності та охарактеризовано розвиток законодавства у сфері ліцензування певних видів господарської. Процес створення нормативно-правової бази вітчизняної системи ліцензування окремих видів господарської діяльності пройшов декілька етапів, під час яких удосконалювалося нормативне регулювання в цій сфері. На сьогоднішній день цей процес формування ще не завершився. Існує реальна потреба у доопрацюванні чинних нормативно-правових актів та розробці і затвердженні тих, що передбачені Законом про ліцензування, але поки що не виданих.
11. Запропоновано ч.9 ст. 10 Закону про ліцензування замінити частиною такого змісту: «Про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду заявнику повідомляється в письмовій формі у триденний строк із дня надходження заяви з усіма необхідними документами та зазначається підстава залишення такої заяви без розгляду».
12. Доцільно передбачити винесення органом ліцензування такого виду рішення при розгляді заяви про видачу ліцензії, як припинення розгляду заяви про надання ліцензії для здійснення певного виду діяльності. Для цього ст.10 Закону про ліцензування запропоновано доповнити ч.11 положенням, в якому зазначити: «Припинення розгляду заяви про надання ліцензії для здійснення певного виду діяльності може здійснюватися у зв’язку: з відзивом заяви заявником; з виявленням при розгляді справи непідвідомчості її ліцензійному органу; з тим, що ліцензія на здійснення даного виду діяльності раніше була видана заявнику; з прийняттям нормативного акту, який відміняє ліцензування у певній сфері, чи суттєво змінює умови і порядок ліцензування; з тим, що заяву подано особою, яка не може виступати заявником, тобто є неправоздатною. Таке рішення може бути винесене органом ліцензування у семиденний строк з дати надходження заяви та всіх необхідних документів, що мають до неї додаватися».
13. У разі відмови у видачі ліцензії на підставі виявлення недостовірних даних у документах, поданих заявником про видачу ліцензії, суб’єкт господарювання може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії не раніш, як через три місяці з дати прийняття рішень про відмову у видачі ліцензії. Зазначена поведінка є протиправною тому, що така підстава відмови у видачі ліцензії повинна позбавляти заявника права на повторне звернення до органу ліцензування про видачу ліцензії на той же вид діяльності, на нашу думку, на більш тривалий термін, а саме, на один рік. Така заборона вважається доцільною і направлена, перш за все, на виконання функцій ліцензування. З огляду на зазначене пропонуємо внести відповідні зміни до Закону про ліцензування.
14. У разі відмови у видачі ліцензії на підставі невідповідності заявника ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, вказаного в заяві про видачу ліцензії, суб’єкт господарювання може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії після усунення причин, що стали підставою для відмови у видачі ліцензії. Вважається, що така підстава відмови у видачі ліцензії, є наслідком не протиправної діяльності заявника, а невідповідності заявника саме цим ліцензійним умовам, що встановлені для конкретного виду господарської діяльності, вказаного в заяві про видачу ліцензії, тому і передбачена можливість повторного звернення із заявою про видачу ліцензії без зазначення строку, але після усунення причин, що стали підставою для відмови у видачі ліцензії. З метою підвищення обґрунтованості висновків органів ліцензування при відмові у видачі ліцензії пропонуємо передбачити обов’язкове надання органом ліцензування заявнику письмового висновку (заключення) про невідповідність його ліцензійним вимогам.
15. Необхідно у відповідній нормі Закону про ліцензування передбачити, що при повторному зверненні до органу ліцензування, у тих випадках, коли рішенням господарського суду було визнано недійсним рішення ліцензування про відмову у видачі ліцензії та/або щодо спонукання органу ліцензування видати ліцензію, до заяви про видачу ліцензії, крім всіх необхідних документів, обов’язково повинно бути додано зазначене рішення суду.
16. Для повноти регулювання процедури ліцензування обов’язково про долю заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до неї, у разі, якщо заява про видачу ліцензії залишається без розгляду або якщо прийнято рішення про відмову у видачі ліцензії, повинно бути визначено в Законі про ліцензування. Тому ч.9 ст.10 Закону про ліцензування пропонується доповнити після слів «передбачені для видачі ліцензії» положенням такого змісту: «Разом з повідомленням заявнику надсилається (повертається) заява та документи, що подавалися для одержання ліцензії, відповідно до опису». Крім того, доцільно, ч.2 ст.11 Закону про ліцензування доповнити реченням такого змісту: «Разом з рішенням про відмову у видачі ліцензії надсилається (видається) заява та документи, що додавалися для одержання ліцензії, відповідно до опису».
17. Про результат залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду слід зазначити в Законі про ліцензування, а саме, ч.3 ст.19 Закону про ліцензування необхідно доповнити після слів «дату надходження заяви про видачу ліцензії» положенням такого змісту «про залишення заяви без розгляду» і далі за текстом.
18. До підстав переоформлення ліцензії, які зазначені в ч.1. ст.16 Закону про ліцензування, також слід віднести: створення у ліцензіата нової філії, іншого нового відокремленого підрозділу, які провадитимуть вид господарської діяльності, згідно з отриманою ліцензією; ліквідація філії, іншого відокремленого підрозділу ліцензіата, які провадили господарську діяльність згідно з отриманою ліцензією, або в разі припинення провадження філією, іншим відокремленим підрозділом ліцензіата господарської діяльності.
19. Аналіз нормативно-правових актів, що регулюють порядок здійснення господарської діяльності у певній сфері народного господарства, дає можливість класифікувати ліцензійні умови здійснення окремих видів господарської діяльності на загальні та спеціальні. До загальних ліцензійних умов можна віднести: додержання прав споживачів; додержання санітарно-гігієнічних, протипожежних та екологічних правил. Дотримання яких обов’язкове при здійсненні будь-яких ліцензованих видів діяльності.
Спеціальні ліцензійні умови в залежності від специфіки ліцензованого виду господарської діяльності можуть бути різними, однак їх можна класифікувати на організаційні, технологічні, кваліфікаційні, матеріально-технічні.
20. Контроль за дотриманням ліцензійних умов здійснюють органи ліцензування, які безпосередньо здійснюють ліцензування конкретного виду господарської діяльності та спеціально уповноважений орган. При ліцензуванні стадія попереднього контролю, що включає в себе перевірку комплекту необхідних документів до видачі ліцензії, поєднується з можливістю наступних перевірок реального дотримання ліцензійних умов, що були підставою видачі ліцензії.
21. Строк проведення перевірки додержання ліцензіатом ліцензійних умов треба закріпити в самому Законі про ліцензування чи хоча б зазначити про необхідність встановлення такого строку в Порядках контролю за ліцензійними умовами. Вважається, що ч.11 ст.20 Закону про ліцензування доцільно сформулювати так: «Тривалість планових та позапланових перевірок додержання ліцензіатом ліцензійних умов не може перевищувати трьох робочих днів. У Порядку контролю за додержанням ліцензійних умов здійснення конкретного виду господарської діяльності визначається тривалість зазначених перевірок у межах зазначеного строку».
22. На основі аналізу нормативного матеріалу виявлено критерії віднесення видів діяльності до таких, ліцензування яких регулюється окремими законами, а саме: соціально-економічна роль та широке коло контингенту обслуговування (банківська діяльність); забезпечення економічної безпеки держави (зовнішньоекономічна діяльність); життєво важлива роль для суспільства (в цілому і для економіки), економічна безпека держави та широке коло контингенту обслуговування (діяльність у сфері каналів мовлення та телекомунікацій); значення для життєдіяльності суспільства (діяльність у сфері електроенергетики); підтримка на належному рівні інтелектуального потенціалу суспільства (освітня діяльність); забезпечення безпеки держави, фактор соціальної стабільності держави (виробництво і торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями).
23. Виявлено тенденцію до збільшення переліку видів діяльності, щодо яких застосовується спеціальний порядок ліцензування, проте іноді ці види діяльності не мають таких особливостей у провадженні, існування яких унеможливило б ліцензування їх відповідно до загального порядку.
24. Запропоновано ліцензування діяльності щодо «розроблення, виготовлення, реалізація, ремонт, модернізація та утилізація озброєння, військової техніки, військової зброї і боєприпасів до неї» (п.72 ст.9 Закону про ліцензування) віднести до видів діяльності, порядок ліцензування яких регулюється окремими законами, для чого зазначити цю діяльність в ст.2 Закону про ліцензування.
25. Запропоновано у Ліцензійних умовах здійснення діяльності у сфері фінансів доповнити перелік підстав прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії, а саме: використання заявником-юридичною особою, яка звернулася за ліцензією, повної чи скороченої назви (фірмової назви), що повністю або частково повторює найменування суб’єкта фінансової діяльності, дані про який вже внесено до Єдиного державного реєстру; невідповідність установчих документів законодавству України; наявність у керівників - заявника чи головного бухгалтера - заявника не знятої чи непогашеної судимості; недостатнє обґрунтування економічних показників фінансової діяльності, на яку заявник хоче одержати ліцензію.
26. Обґрунтовано доцільність видавати ліцензії на здійснення страхової діяльності не тільки на всій території України, а й на окремій території України, заявленій страхувальником. Адже не всі страхові компанії здійснюють страхову діяльність на всій території держави та мають однакові фінансові можливості і розмір плати за ліцензію на здійснення страхування на певній території, за зверненням заявника, міг би бути нижчий.
27. Обґрунтовано, що ліцензію на провадження діяльності з адміністрування недержавних пенсійних фондів слід видавати не на три роки, а без визначення строку дії, що дасть можливість адміністраторам більш далекоглядно планувати свою діяльність на більш тривалий час і бути більш зацікавленими в результатах діяльності недержавного пенсійного фонду.
28. Запропоновано із тексту Ліцензійними умовами провадження діяльності кредитних спілок із залучення внесків (внесків) членів кредитної спілки на депозитні рахунки та Ліцензійними умовами провадження діяльності із залучення коштів фізичних осіб – установників управління майном для фінансування об’єктів будівництва та¬/або здійснення операцій з нерухомістю із підстав тимчасового зупинення дії ліцензії виключити таку підставу, як «початок, відповідно до чинного законодавства, процедури ліквідації ліцензіата», яка не є правопорушенням.
29. Обгрунтовано необхідність доповнити Ліцензійні умови на провадження діяльності з адміністрування недержавних пенсійних фондів нормою, яка передбачає при незначних порушеннях вжиття до адміністраторів такого заходу впливу, як зобов’язування вжити заходи для усунення порушення. Тимчасове зупинення ліцензії необхідно передбачити у тих випадках, коли попередження про вжиття заходів про усунення порушення не було виконано. Тільки після застосування зазначених заходів впливу доцільно було б життя анулювання ліцензії.
30. Застосування анулювання ліцензії у сфері надання фінансових послуг має бути тільки у випадках порушення законодавства про фінансову діяльність, коли ж йдеться про правомірні дії або бездіяльність, має бути застосовано такий захід впливу як припинення дії ліцензії.
31. З метою удосконалення відомчої нормативної бази ліцензування в зазначеній сфері надання фінансових послуг, у всіх Ліцензійних умовах необхідно залишити вимоги до порядку здійснення ліцензованих видів господарської діяльності у сфері фінансів, а питання здійснення нагляду і контролю за здійсненням ліцензованих видів діяльності у сфері фінансів та застосування заходів впливу слід вмістити в Положенні про застосування Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України заходів впливу, яке відповідним чином доопрацювати.
32. Запропоновано у сфері освіти конкретизувати строки дій окремих органів ліцензування, а саме встановити, що «строк розгляду заяви про видачу ліцензії і створення експертної комісії не може перевищувати двадцяти днів з дня реєстрації заяви з усіма необхідними документами, а Ліцензійна експертиза здійснюється впродовж тридцяти днів з дати створення експертної комісії».
33. У зв’язку з відсутністю у Порядку ліцензування освітніх послуг підстав відмови у видачі ліцензії та порядку і строку повідомлення заявника про прийняте рішення, запропоновано доповнити ч.1 п.25 зазначеного акту положеннями такого змісту: «Підставами для відмови у видачі ліцензії є: наявність у документах, наданих заявником, недостовірної чи перекрученої інформації; негативний висновок експертної комісії, яким встановлено невідповідність умов здійснення освітнього процесу, що пропонуються заявником, державним стандартам та вимогам; створення перешкод з боку навчального закладу щодо проведення ліцензійної експертизи. Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржено в судовому порядку».
34. У разі, коли вся необхідна інформація щодо переліку освітніх послуг, на які видається ліцензія, не може бути розміщена на бланку ліцензії, оформляється додаток. Вважаємо за доцільне, ч.2 п.27 Порядку ліцензування освітніх послуг доповнити реченням такого змісту: «Ліцензія на здійснення освітньої діяльності, яка видана з додатком, без додатку вважається недійсною».
35. Відповідно до ч.3 п.27 Порядку ліцензування освітніх послуг відокремленим структурним підрозділам (філіям, відділення), переліченим у ліцензії, видається копія ліцензії, завірена органом ліцензування. Важається, необхідно встановити, що філії освітніх закладів проходять ліцензування в порядку, який встановлено для освітніх закладів з одержанням окремої ліцензії. Освітня діяльність філії на основі ліцензії освітнього закладу, підрозділом якого є філія, не допускається. Дуже важливо, щоб саме їх матеріально-технічна база, науково-методичне забезпечення та кадрове забезпечення, фонди бібліотеки та інформаційна база, а не базового закладу освіти, відповідала ліцензійним вимогам здійснення освітньої діяльності.
36. Запропонувати із Положення про Державну акредитаційну комісію вилучити норму про право ДАК «розглядати питання та вносити пропозиції МОН про тимчасове припинення дії ліцензій», оскільки заклад освіти не має права здійснювати ліцензований вид діяльності в період тимчасового припинення дії ліцензії, а тимчасово зупинити освітню діяльність взагалі неможливо.
37. Запропоновано підстави анулювання ліцензії у сфері здійснення освітньої діяльності розглядати диференційовано. Застосування анулювання ліцензії може бути тільки у випадках порушення законодавства про ліцензування освітньої діяльності, а в інших випадках, які пов’язані з правомірними діями суб’єктів господарювання або подіями, має бути застосовано припинення дії ліцензії, тому запропоновано у Порядку ліцензування освітніх послуг виключити такі підстави анулювання ліцензії, як: заява навчального закладу або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності про анулювання ліцензії, рішення про скасування державної реєстрації навчального закладу. Ці підстави (з урахуванням нової назви останньої підстави) слід визнати підставами припинення ліцензії. Положення про припинення ліцензії і його підстави слід включити в текст Порядку ліцензування освітніх послуг. До підстав припинення дії ліцензії слід також віднести реорганізацію, що пов’язана із змінами організаційно-правової форми, статусу освітнього закладу.
38. Запропоновано з метою підтримки стабільності і забезпечення інтересів осіб, які одержують відповідні послуги, ввести в Порядок ліцензування освітніх послуг норму про те, що оскарження в судовому порядку рішення про анулювання ліцензії призупиняє виконання такого рішення до вирішення питання щодо законності анулювання ліцензії в судовому порядку.
39. Одним із документів, які подаються разом із заявою на одержання ліцензії на здійснення освітньої діяльності є копія документа, що підтверджує право користування майном, яке забезпечує виконання умов і правил здійснення даного виду діяльності. Таке формулювання не гарантує наявності зазначеного права у ліцензіата впродовж всього часу здійснення ліцензованого виду діяльності у сфері освіти (часу, на який видана ліцензія). Тому доцільно або встановити правило, що зазначений документ повинен підтверджувати право використання майна протягом всього строку, на який видається ліцензія, або відмінити норму про мінімальний строк, на котрий видається ліцензія. В останньому випадку ліцензія має видаватися на строк дії права користування майном і строк її дії може подовжуватися у випадку подовження ліцензіатом права на користування майном.
40. Жодний нормативно-правовий акт не зазначає фактори, які впливають на встановлення НКРЕ терміну дії ліцензії, що може бути підґрунтям для корупційних дій. Крім того, аналіз діючого законодавства у цій сфері, дає право припускати, що немає підстав обмежувати строк дії ліцензії у сфері електроенергетики трьома роками, адже НКРЕ має багато заходів впливу у разі порушення порядку здійснення ліцензованих видів діяльності.
42. Одним із документів, які подаються разом із заявою на одержання ліцензії для здійснення діяльності у сфері електроенергетики, є копія документа, що підтверджує право користування майном, яке забезпечує виконання умов і правил здійснення даного виду діяльності. Важається, що таке формулювання є недостатнім, тому що не гарантує наявності зазначеного права у ліцензіата протягом всього часу здійснення ліцензованого виду діяльності (часу, на який видана ліцензія). У зв’язку з цим пропонується або встановити правило, згідно з яким такий документ повинен підтверджувати право використання майна протягом всього строку, на який видається ліцензія, або відмінити норму про мінімальний строк, на який видається ліцензія. В останньому випадку ліцензія має видаватися на строк дії права користування майном і строк її дії може подовжуватися у випадку подовження ліцензіатом права на користування майном.
43. Існують суперечності між Інструкцією про порядок видачі ліцензій НКРЕ і Положенням про порядок видачі ліцензій НКРЕ щодо підстав відмови у видачі ліцензії, що має бути усунено через внесення відповідних змін до зазначених актів.
44. У видачі дубліката ліцензії може бути відмовлено у разі виявлення розбіжностей між відомостями, викладеними у заяві на видачу дубліката ліцензії і зазначеними у реєстрі виданих ліцензій. У рішенні про відмову у видачі дубліката зазначаються підстави відмови. Про можливість подальшого звернення заявника нічого не зазначається. Не зазначається також про припинення ліцензованого виду діяльності, що є недоліком правового регулювання. Вбачається, що наслідком такої відмови є припинення діяльності суб’єкта господарювання. Оскаржити таке рішення можна в суді, хоча така норма відсутня в зазначених нормативних актах, однак це дозволяє здійснити чинне господарське законодавство (ч.2 ст.20 ГК України).
45. Аналіз нормативно-правової бази ліцензування у сфері електроенергетики дає підстави говорити про існування непоодиноких суперечностей між нормами Положення Кабінету Міністрів та інструкцією НКРЕ, що ускладнює практичну реалізацію зазначених нормативно-правових актів. Якщо відомчий документ має право, у даному випадку, конкретизувати норми, які зазначені в постанові КМ України, то вбачається, що в Положенні необхідно зазначити про можливість органу ліцензування у цій сфері деталізувати положення зазначеного акта, з метою вдосконалення регулювання ліцензування конкретних видів діяльності у сфері енергетики. Положення про порядок видачі ліцензій НКРЕ, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів від 29 квітня 1999р. має бути доповнено нормою такого змісту: «Орган ліцензування у сфері енергетики у своїх нормативно-правових актах може конкретизувати застосування Положення з метою удосконалення регулювання ліцензування конкретних видів діяльності у сфері енергетики».
46. В Інструкції про порядок видачі ліцензій НКРЕ та в Положенні про порядок видачі ліцензій НКРЕ не зазначаються наслідки відмови у подовжені дії ліцензії на здійснення діяльності у сфері електроенергетики. Немає сумніву, що наслідком такої відмови є припинення ліцензованої діяльності суб’єктом господарювання. Рішення про відмову в продовженні дії ліцензії можна також оскаржити до суду, хоча така норма відсутня в нормативних актах, однак це дозволяє здійснити чинне господарське законодавство.
47. В рішенні про зупинення дії ліцензії на здійснення діяльності в сфері електроенергетики не вказується, з якого саме моменту рішення набуває чинності. У випадку, коли рішення набуває чинності з моменту його прийняття, автоматично виникає ситуація, коли суб’єкт господарської діяльності, відносно якого було прийнято рішення, не виконує його впродовж строку, поки це рішення не буде доведено до його відома – як мінімум 5 днів у випадку, коли рішення видається на руки, або більш тривалий строк, коли рішення надсилається поштою. У іншому випадку, коли рішення вступає в силу з моменту його доведення до відома суб’єкта господарювання, необхідно конкретизувати, з якого саме моменту рішення визнається таким, що доведене до відома суб’єкта господарювання. З метою усунення такої невизначеності, необхідно закріпити правило про обов’язкове визначення в рішенні НКРЕ дати, з якої воно набуває чинності. При цьому дата набуття законної сили рішенням повинно встановлюватися в кожному випадку індивідуально, беручи до уваги строк, необхідний для доведення такого рішення до відома ліцензіата, і строк, необхідний ліцензіату для здійснення відповідних дій.
48. Пропонується підстави анулювання ліцензії на здійснення діяльності у сфері електроенергетики розглядати диференційовано. Застосування анулювання ліцензії має бути тільки у випадках порушення законодавства про ліцензування у сфері електроенергетики, а в інших випадках, які пов’язані з правомірними діями суб’єктів господарювання або подіями, повинно бути застосовано припинення дії ліцензії. Тому пропонується з редакції п.11 Положення та п.9 Інструкції виключити такі підстави анулювання ліцензії, як: заява суб'єкта підприємницької діяльності про анулювання ліцензії; неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов, установлених для певного виду господарської діяльності; державна реєстрація припинення цивільної правоздатності суб’єкта підприємницької діяльності. Вважається, що зазначені підставами є основою припинення ліцензії. Інструкція про порядлк видачі ліцензій НКРЕ та Положення про порядок видачі ліцензій НКРЕ мають бути доповнені пунктами про підстави припинення дії ліцензій на здійснення діяльності у сфері енергетики.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // ВВР України. – 1996.– № 30.– Ст. 141.
2. Кодекс законів України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. // ВВР УРСР.– 1984.– № 51.– С. 1122.
3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435-IV. Цивільний кодекс України // Офіційний вісник України. – 2003.– № 11.– Ст. 461.
4. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. // ВВР . – 2003. - № 18. – Ст. 144: № 19 – 20. – Ст. 144; № 21-22. – Ст.144.

Закони України та інші акти Верховної Ради України
5. Закону України від 4 грудня 1990 р. «Про державну податкову службу в Україні» // ВВР.– 1991.– № 6.– Ст. 37.
6. Закон України від 7 лютого 1991 р. «Про підприємництво» // ВВР.– 1991.– № 14.– Ст.168.
7. Закону УРСР від 20 березня 1991 «Про банки і банківську діяльність» // ВВР.– 1991.– № 25.– Ст. 281.
8. Закон України від 27 березня 1991 р. «Про підприємства в Україні» // ВВР.– 1991.– № 24.– Ст.272.
9. Закон України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність» // ВВР.– 1991.– № 29.– Ст.377.
10. Закон України від 23 травня 1991 р. «Про освіту» (в редакції від 23 березня 1996 р.) // ВВР.– 1996.– № 21.– Ст.84.
11. Закон України від 18 вересня 1991 р. «Про інвестиційну діяльність» // ВВР.– 1991.– № 47.– Ст. 646.
12. Закон України від 15 жовтня 1992 р. «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про підприємництво» // ВВР.– 1992.– № 51.– Ст.680.
13. Закон України від 16 листопада 1992 р. «Про основи містобудування» // ВВР.– 1992.– № 52.– Ст.683.
14. Закону України „Про підприємництво” в редакції від 25 лютого 1994 р. // ВВР.– 1994.– № 28.– Ст.234.
15. Закону України від 22 квітня 1993 р. “Про аудиторську діяльність”// ВВР.– 1993.– № 23.– Ст. 243.
16. Закон України від 30 червня 1993 року «Про дорожній рух» // ВВР України. – 1993.– №.31.– Ст.338.
17. Закон України від 21 грудня 1993 р. «Про телебачення і радіомовлення» // ВВР.– 1994.– № 10.– Ст. 43.
18. Закону України від 14 жовтня 1994р. «Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування»ВВР.– 1994.– №46.– Ст. 411.
19. Закон України від 13 липня 1995 р. «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про підприємництво» // ВВР.– 1995.– № 30.– Ст. 232.
20. Закону України від 16 травня 1995 р. „Про зв’язок” // ВВР.– 1995.– № 20.– Ст. 143.
21. Закон України від 15 вересня 1995 р. «Про туризм» // ВВР. – 1993. - № 17. – Ст. 186.
22. Законом України від 7 березня 1996 «Про страхування» (в ред. Закону від 4 жовтня 2001 р.) // ВВР.– 2002.–№ 7.– Ст. 50.
23. Закон України від 23 березня 1996 р. «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» // ВВР.– 1996.– №20.– Ст. 82.
24. Закон України від 30 жовтня 1996 р. «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (в ред. Закону від 6 вересня 2005 р.) // ВВР.– 2005.– № 35. – Ст.2424.
25. Закон України від 16 жовтня 1997 р. «Про електроенергетику»// ВВР. – 1998.– № 1. – Ст.1.
26. Закон України від 23 вересня 1997 р. № 538/97-ВР «Про національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» // ВВР.– 1997.– № 48.– Ст. 296.
27. Закон України від 18 листопада 1997 р. «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» // ВВР.– 1998.– № 9.– Ст. 34.
28. Закон України від 19 листопада 1997 р. «Про видобування та переробку уранових руд» // ВВР.– 1998.– № 11-12.– Ст. 39.
29. Закон України від 23 грудня 1997 р. «Про внесення змін до Закону України «Про підприємництво» // ВВР. - 1998. - № 17. – Ст.80.
30. Закон України «Про професійно-технічну освіту» від 10 лютого 1998 р. // ВВР.– 1998.– № 32.– Ст. 215.
31. Законом України від 15 грудня 1998 р. «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» (в редакції від 1 червня 2000 р.) // ВВР.– 2000.– № 37.– Ст. 307
32. Закон України від 5 травня 1999 р. «Про металобрухт» // ВВР.– 1999.– № 25.– Ст. 212.
33. Закон України від 13 травня 1999 р. «Про загальну середню освіту» // ВВР.– 1999.– № 28.– Ст. 230.
34. Закон України від 20 травня 1999 р. «Про архітектурну діяльність» // ВВР.– 1999.– № 31.– Ст. 246.
35. Закон України від 11 січня 2000 р. «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» //ВВР. – 2000. - № 9. – Ст.68.
36. Закон України від 2 березня 2000 року «Про приєднання України до Європейської Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ)» // ВВР.– 2000.– №13.– Ст.116.
37. Закон України від 1 червня 2000 р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» // ВВР.– 2000.– № 36.– Ст.299.
38. Закону України від 1 червня 2000 р. // «Про радіочастотний ресурс України» (в ред. від 24.06.2004р)// ВВР.– 2000.– № 36.– Ст. 298
39. Закон України від 22 червня 2000 р. «Про позашкільну освіту» // ВВР.– 2000.– № 46.– Ст. 393.
40. Закону України від 20 жовтня 2000 р. «Про природні монополії», ВВР.– 2000.– №30.– Ст.238
41. Закон України від 7 грудня 2000 року «Про банки і банківську діяльність» // ВВР.– 2001.– № 5-6.– Ст. 30.
42. Закон України від 21 грудня 2000 року № «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні» // Офіційний вісник України. – 2001.– № 4.– Ст. 105.
43. Закон України від 11 січня 2001 р. «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» //ВВР. – 2001. - № 46. – Ст.345.
44. Закон України від 18 січня 2001 р. «Про об’єкти підвищеної небезпеки» // Офіційний вісник України. – 2001.– № 7.– Ст.268.
45. Закон України від 5 квітня 2001р. «Про автомобільний транспорт» ВВР.– 2001.– №22.– Ст.105.
46. Закон України від 17 травня 2001 р. «Про підтвердження відповідності» // Офіційний вісник України. – 2001.– № 24.– Ст.1055.
47. Закон України від 17 травня 2001 р. «Про акредитацію органів з оцінки відповідності» // Офіційний вісник України. – 2001.– № 24.– Ст.1056.
48. Закон України від 17 травня 2001 р. «Про стандартизацію» // Офіційний вісник України. – 2001.– № 24.– Ст.1057.
49. Закону України від 17 травня 2001 р. «Про підтвердження відповідності» // ВВР.– 2001.– № 32.– Ст. 189.
50. Закон України від 11 липня 2001 р. «Про дошкільну освіту» // Офіційний вісник України. – 2001.– № 31.– Ст. 1388.
51. Закон України від 12 липня 2001 р. «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» // Офіційний вісник України. – 2001.– № 32.– Ст. 1457.
52. Закон України від 20 грудня 2001 р. «Про кредитні спілки» // Офіційний Вісник України. – 2002.– №03.– Ст. 79.
53. Закон України від 10 січня 2002 р. «Про питну воду та питне водопостачання» // Офіційний Вісник України. – 2002.– №06.– Ст. 223.
54. Закон України від 17 січня 2002 р. «Про вищу освіту» // Офіційний Вісник України. – 2002.– №08.– Ст. 327.
55. Закону України від 17.01.2002 р. «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» // ВВР.– 2002.– №17.– Ст. 121.
56. Закон України від 15 травня 2003 р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» // Офіційний вісник України. – 2003.– № 25.– Ст. 1172.
57. Закон України від 11 вересня 2003 р. «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» // ВВР.– 2004.– № 9.– Ст. 79.
58. Закон України від 19 червня 2003 р. «Про соціальні послуги» // Офіційний вісник України. – 2003.– № 29.– Ст. 1435.
59. Законом Укр